Лекции по международным отношениям и внешней политике

Лекции по международным отношениям и внешней политике

Лекции по международным отношениям и внешней политике

Семінар 2. Холодна війна та її наслідки.

1. Причини та етапи війни.

2. Доктрина Трумена.

3. План Маршала та його наслідки.

4. Створення військово-політичних блоків.

Література.

1. Советская внешняя политика в годы холодной войны: новое прочтение. М.: 1995.

2. Бжезинський. Холодна війна та її наслідки. Журнал “Політика і Час”, 1994 рік № 1 та № 2. (етапи холодної війни).

3. Кіссінджер. Дипломатія.

Збігнев Бжезинський. Велика шахівниця.

Лекція (продовження теми 2)

Як ви пам’ятаєте, процесс взиволення країн проходив з півночі на південь. Розпочався він в країнах Азії і завершився в країнах Африки. Головні етапи:

1) крах мандатної системи на Близькому Сході;

У 1943 році була проголошена незалежність Сирії та Лівану, у 1946 році здобуває незалежність Трансіорданія, у 1948 році на території Палестини було проголошено утворення держави Ізраїлю.

Серед країн Азії у 1945 році незалежніть здобувають Індонезія та В’єтнам, у 1947 році Індія та Пакистан спочатку стають домініонами, а потім проголошують повну незалежність, у 1948 році незалежність здобувають Цейлон та Бірма, а також проголошені дві незалежні держави: Корейська народна демократична республіка (північ) та Республіка Корея (Південь).

У 50-х роках розпочинаються визвольні процеси в Північній Африці: проголошено незалежність Лівії, Марокко, Тунісу, Судану та Гвінеї. І нарешті, у 1960 році 17 африканських країн здобули незалежність. У 1962 році внаслідок збройної боротьби здобуває незалежність Алжир. У 1974 році потерпіла крах португальська колоніальна імперія, незалежність здобувають Ангола, Мозамбік та Гвінея-Бісау. І нарешті, у 1989 році здобуває незалежність Намібія.

В результаті колишні колонії перетворилися з об’єктів в суб’єкти міжнародних відносин.

5. Поява нових засобів ведення війни.

Поява нових засобів ведення війни перш за все пов’язується зі зброєю массового знищення (так звана “зброя групи ABC”^¹), і перш за все

Першою країною, що розробила ядерну зброю і використала її були США. У 1949 році ядерною державою стає СРСР. Велика Британія офіційно стає ядерною державою у 1952 році. Франція здобуває ядерну зброю у 1960 році. І нарешті, Китай офіційно визнав себе ядерною державою у 1965 році.

У 1968 році було підписано Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Ініціювали цей договір США та СРСР. Справа у тому, що у 1962 році виникає Карибська криза, коли світ був напередодні ядерної війни між США та СРСР. Пізніше, на порозі ядерної війни світ стояв під час Тайванської кризи. Після цих конфліктів СРСР та США розпочали переговори, і в їх результаті було підписано вищезазначений договір.

Цей договір складається з зобов’язань двох видів держав: ядерних та неядерних.

Ядерні держава зобов’язувались:

1) не передавати ядерну зброю і контроль над нею іншим державам;

2) не допомагати у виробництві або придбанні ядерної зброї

3) надати гарантії безпеки безядерним державам.

Неядерні держави зобов’язалися:

1) не приймати ядерну зброю та контроль над нею;

2) не виробляти та не купувати ядерну зброю;

3) не приймати участь у виробництві ядерної зброї.

Зараз йдуть розмови про кризу нерозповсюдження ядерної зброї. Вона проявляється:

у появі групи держав, які фактично володіють ядерною зброєю;

науковий прогрес призвів до можливості використання ядерної зброї не тільки окремим державами, але й іншими суб’єктами міжнародних відносин.

Першою державою, яка фактично стала ядерною, був Ізраїль (?хто ж перший?). Проте військова стратегія та концепція національної безпеки грунтується на тому, що він офіційно не визнає свого ядерного статусу. Іншими фактично ядерними державами є ПАР, Індія та Пакистан (останні дві мають суттєві протиріччя), Північна Корея.

6. Виникнення ряду регіональних конфліктів, де чітко визначилось протистояння СРСР та США.

Першим конфліктом, що виник після Другої світової війни, стала війна в Індокитаї 1946-1950 років. То була війна Франції проти В’єтнаму, Лаосу та Камбоджі.

Наступним конфліктом стала війна в Кореї 1950-1953 років. В цій війні приймали усать збройні сили двої країн СРСР та США. 38 паралель – то була межа між двома арміями (Півдічна Корея – СРСР, Південна Корея – США). Пізніше на території Корейського півострова було створено дві дежрави – Півдічна (на чолі з Кім Ір Сеном, який мав надію збройним шляхом об’єднати дві країни). Влітку 1950 року війська Північної Кореї розпочали військові дії. Проблема почала обговорюватись в Раді Безпеки ООН. Але діяльність Ради безпеки базується на принципі вето, тобто для прийняття рішення потрібна згода всіх сторін. Рада безпеки приймає рішення застосувати сили ООН в Кореї. СРСР не зміг заблокувати рішення, оскільки його представник бойкотував засідання Ради Безпеки через її незгоду визнати делегацію Китаю. В Корею були направлені війська ООН, що були створені на основі американців та південних корейців, а також китайських добровольців. На стороні Північної Кореї воювало 2 авіадивізії СРСР Війна закінчилася підписанням перемир’я з границею вздовж 38 паралелі.

На Близькому Сході у 1948-1949 роках йшла перша Арабо-Ізраїльська війна. У 1956 відбулася троїста агресія Ізраїлю, Великої Британії та Франції проти Єгипту (друга Арабо-Ізраїльська війна). У 1967 році відбулася Третя Арабо-Ізраїльська війна, під час якої Ізраїль захопив частину Палестини (Західний беріг ріки Йордан та Сектор Газу). Нуступна війна, у 1973 році, арабські країни зробили спробу реваншу (Четверта Арабо-Ізраїльська війна). У 1982 році сталася агресія Ізраїлю проти Лівану.

Протягом 1980-1988 років тривала Ірано-Іракська війна.У 1990-1991 роках відбулася Кувейтська криза, пов’язана з анексією Іраком Кувейту.

На Середньому Сході в період з 1979 по 1989 роки тривала війна в Афганістані.

В 1948 році у зв’язку з Кашмірсько. проблемою вперше в вигляді збройного протистояння проявився Індійстько-Пакістанський конфлікт. Потім він відновився у 1964 році, і у1970-1971 роках, коли на території Пакістану була створена держава Бангладеш.

У 1965 році у фазу збройного протистояння вийшов Китайсько-Індійський конфлікт.

Форми конфліктів, що сталися після 2-ї світової війни:

1) громадянські війни (конфлікти в Африці);

2) міжнаціональні конфлікти (напр. арабо-ізраїльський конфлікт);

3) етнічні конфлікти (курдська проблема).

4) конфесійний конфлікт – між окремими конфесіями та релігіями (класичний приклад – Ліван).

Типи конфліктів.

1) Перший тип випливає з розпаду 5 головних колоніальних імперій, а саме Французької, Британської, Нідерландської, Португальської та Бельгійської. Це національно-визвольні війни.

2) Виникає внаслідок прагнення двох полярних суспільно-політичних систем зберегти і посилити свій вплив в інших регіонах (приклад: Корейська війна).

3) Прояв традиційних імперських тенденцій у поведінці низки держав (приклад: троїста агресія проти Єгипту).

4) Конфлікти між Сходом та Заходом внаслідок антикомуністичних заворушень (приклад: Угорщина у 1956 рік).

5) Регіональні конфлікти на території країн, підконтрольних СРСР чи США (приклад: В’єтнамська війна).

6) Короткотривалі збройні інтервенції США, їх союзників, або СРСР для наведення порядку (приклад: Гренада).

7) Етно-расові, етно-конфесійні конфлікти в країнах третього світу. Саме ця група конфліктів була найчисельнішою.

1 Atomic, Biological and Chemical.

Головні характеристики МВ повоєнного періоду.

1) холодна війна;

2) створення системи військових союзів та коаліційна дипломатія;

3) військова психологія в міжнародних відносинах – в умовах холодної війни, в умовах протистояння двох військово-політичних формувань кожна сторона розглядала іншу як потенційного ворога;

4) виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи, проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну структуру МВ;

У 1955 році в місті Бандунг (Індонезія) проходила конференції незалежних країн Азії та Африки. То був перший етап підготовки утворення Руху неприєднання. На цій конференції незалежні країни визнали 5 принципів мирного співіснування, що в історії МВ мають назву “принципи панча шила” (“панча шила” в перекладі означає “5 принципів”). Вперше ці принципи були сформульовані в договорі між Індією та КНР в 1954 році. Нарешті, в 1961 році, в місті Белград проходила 1 конференція Руху неприєднання. Ініціаторами створення цього руху був Єгипет (Гамаль Абдель Насер), Югославія (Тіто), Індія (Джавахарлал Неру). Ідеологом теорії третього світу^¹ став Мао Дзе Дун (КНР).

Холодна війна та її наслідки.

1. Причини і сутність політики холодної війни.

2. Ідеологічні фактори холодної війни.

3. Політичні основи холодної війни.

4. Військово-економічні основи холодної війни.

5. Створення військово-політичних блоків.

Восени 1945 року в англійському журналі “Tribune” з’являється стаття Джорджа Оруела відносно розвитку холодних відносин, в якій вперше був використаний термін “холодна війна”. Навесні 1946 року цей термін використовує Барух, американський банкір, видатний політичний діяч, відомий своїм планом ядерного роззброєння (план Баруха). Нарешті, наприкінці 1946 році відомий американський журналіст і політолог Ліппман написав книгу, яка зветься “холодна війна”, яка була присвячена дослідженню політики США після другої світової війни.

Існує декілька точок зору щодо початку холодно війни.

1) Холодна війна розпочалася після 1917 року і після розколу світу на 2 системи: соціалістичну та капіталістичну. Ця точка зору досить розповсюджена.

2) Холодна війна розпочинається після вступу СРСР та США у 2-гу світову війну. Ця точка зору не дуже розповсюджена.

3) Холодна війна датується тією чи іншою конфліктною стадією під час 2-ї світової війни у відносинах між союзниками.

4) Холодна війна розпочинається після 1945 року, або точніше, після закінчення “гарячої” 2-ї світової війни 2 вересня 1945 року.

5) Найбільш розповсюджена точка зору: холодна війна розпочинається після 1948 року. Пояснення цієї точки зору:

а) з 1945 по 1948 рік США та СРСР здійснювали конверсію військового виробництва. За цей період Радянська Армія скоротилася в 6 разів і становила приблизно 2,9 млн. чоловік. Армія США скоротилася в 7 разів і становила 1,6 млн. чоловік.

б) до 1948 року СРСР виводив свої війська з території інших країн: у 1945 році з території Югославії, Чехословаччини та Норвегії, 1946 рік – Данія, Китай, Іран та Болгарія, 1948 рік – Північна Корея.

в) до 1948 року союзникам вдавалось вирішувати питання мирного врегулювання шляхом компромісу.

Після 2-ї світової війни існували такі проблеми:

проблема з Німеччиною. У 1949 році Німеччину було поділено на 2 частини. Але вже у (???);

проблема з союзниками Німеччини: Італією, Фінляндією, Болгарією, Румунією та Угорщиною. В лютому 1947 року було підписано мирні договори;

проблема з Австрією, яка з одного боку була жертвою агресії, а з іншого боку – помічником Німеччини. Саме тому з нею був підписаний “Державний договір” (1955 рік );

проблема з Японією: СРСР не мав мирного договору з Японією, хоча у 1956 року була підписана Декларація про припинення війни і встановлення дипломатичних відносин.

Як видно, до 1948 року всі мирні врегулювання припинилися.

Холодна війна закінчилась наприкінці 80-х – до 1991 року. В 1989 році відбулася зустріч на Мальті двох президентів великих держав (США та СРСР), коли вони констатували завершення холодної війни. Але фактично вона закінчилася зникненням одного із учасників – СРСР у 1991 році.

Хто ж розпочав холодну війну.

В американській історіографії є два напрямки: консерватори та ліберальний.

Консерватори вважають, що ініціатором холодної війни був СРСР. Ліберали вважають, що СРСР та США мають рівну відповідальність за початок холодної війни.

Радянська історіографія впевнена, що ініціатором холодної війни є США та інші імперіалістичні країни. Коли до влади прийшов Горбачов, у 1986 році він сказав, що ми мали значний авторитет, але використати його ми не змогли для запобігання холодній війні.

Причини холодної війни.

1) Перетворення СРСР і США у наймогутніші держави світу, ядерні держави, що претендували на поширення свого впливу у різних регіонах планети.

2) Перемога над фашизмом усунула спільну загрозу, країни антигітлерівської коаліції почали відходити від політики співробітництва.

3) Зміни у співвідношенні сил між країнами Заходу, їх гуртування під американським керівництвом.

4) Помилки та прорахунки у зовнішній політиці, зокрема двох наддержав.

(початок 90-х років) Холодна війна – це етап у розвитку міжнародних відносин. Він охоплює всі сфери взаємодії між державами: політичну, дипломатичну, військову, економічну, ідеологічну і т.д.

(сучасне визначення) Холодна війна – це політична, ідеологічна, економічна та локально-військова конфронтація двох антагоністичних систем – капіталістичної і соціалістичної, та в межах цих систем – СРСР та США.

За основу ми візьмемо перше визначення.

Холодна війна мала два головних параметри:

1) європейський ракурс, як головна складова холодної війни;

2) потім диверсифікація геополітичних параметрів холодної війни, поява нового напряму: Схід – Захід .

Ідеологічні фактори холодної війни.

Енгельс: ”Перш ніж станеться революція, вона повинна пройти в розумі людини”. Це ж стосується і холодної війни: людина має бути підготована до її початку. І голову роль тут грають ідеологічні фактори.

Головними ідеологами холодної війни:

1) в США: Джордж Кеннан, американський дипломат, що до 1946 року працював співробітником американського посольства в СРСР. Протягом 1945-1946 років він звернувся з 3-ма телеграмами до Держдепартаменту США. Найбільш відома його остання телеграма, що в історії МВ має назву “довга телеграма”^². У 1947 році він повернувся у США, і в журналі Foreign Affairs він надрукував статтю за підписом “ Mr. X”,в якій він підсумував свої ідеї:

1) СРСР буде намагатися поширити кордони соціалістичного табору:

а) в Східній Європі;

б) у Західній Європі через комуністичні партії;

в) в світі, внаслідок використання національно-визвольного руху.

2) Необхідно стримувати комуністичну загрозу (пізніше така політика отримала назву “Доктрина стримування” – стримування через інформацію, через інформування суспільства про стан речей в СРСР).

3) Комуністичні ідеї являють собою загрозу тільки для