Кактуси (Приходько С.М.) - частина 7

Плід маленький, круглий. Насіння дрібне, брунатне. 
Вирощується легко. У період росту для неї необхідні достатнє освітлення (але не пряме сонце), добре регулярне поливан-

ня, поживна пухка землесуміш. Узимку потребує світлого та сухого утримання при температурі 5-8°С. 

Розмножується насінням. 
 
Рід Пейрескія – Peireskia (Plum.) Mill. 

До цього роду належить усього 8 видів – перехідних форм від звичайних листяних рослин до кактусів, через що набули дру-

гу назву "листяні кактуси". Мають справжні листки, які взимку часто опадають. У кімнатній культурі звичайно не цвітуть. Виро-
щують як підщепу для зигокактусів, апорокактусів, шлюмбергер та ін. 

Пейрескія колюча (Peireskia aculeata (Plum.) Mill.). Один з найпоширеніших у культурі представників роду. Мексіканський 

повзучий чагарник, на батьківщині виростає часом до 10 м. Пагони тонкі, листки сидячі, ланцетоподібні або овальні, завдовжки 
до 7см, зелені, рівномірно забарвлені з обох боків. 

Стебло має чорні, прямі, до 1-3см завдовжки колючки, без глохідій. Біля основи листків теж виростають колючки, дрібніші, 

парні, зігнуті до низу. 

Квітки невеликі, білі, із сильним ароматом. Зацвітає іноді тільки в теплицях при посиленому догляді та щедрому освітленні. 

У кімнатних умовах слід вирощувати лише для одержання підщеп для інших видів. 

Пилозоцереус Пальмера (Pilosocereus Palmeri (Rose) Byl. et Rowl.). Належать до найпоширеніших стовпоподібних какту-

сів. У європейських колекціях вони вважалися навіть своєрідною елітою. 

Рослина стовпоподібної, кущової або деревоподібної форми, до 2-6м заввишки. Має близько 20 пагонів, темно- або світло-

зелених, до 8см у діаметрі. На них розташовується 7-9 широких та тупих ребер. Периферійних колючок 8-12, тонких, завдовж-
ки 2-3см. Центральна колючка 1-3см в діаметрі. Усі колючки брунатні або сірі. Квітки дзвоникоподібні, рожеві, до 6см у діамет-
рі, з неприємним запахом. Відкриваються ввечері, а закриваються з першими променями сонця. Плід круглий, до 6см у діамет-
рі. Насіння чорне, блискуче. 

Зацвітає в наших умовах дуже швидко, досягти 1м заввишки. Квітки розвиваються між товстим волосяним покривом на ма-

ківці. 

Вирощувати пилозоцереуси легко, але на жаль не всюди – його зріст становить своєрідну перепону для розведення в кім-

натах. Можна використовувати для декорування засклених балконів, лоджій, веранд. Потребує багато світла, тепла, вологи, 
свіжого повітря. На період росту треба сильно поливати. Узимку порівняно чутливий до холоду, потребує температури не ниж-
че 12°С. Грунт має бути поживний. Розмножується насінням. 

 
Рід Псевдолобівія – Pseudolobivia Васkbg. 

Обіймає 4 види. Перехідний між родом ехінопсисів та родом лобівій і характеризується багатьма схожими для обох цих ро-

дів ознаками. Особливі прикмети – ребра часто поділені на горбки. Квітки мають коротшу, ніж в ехінопсисів квіткову трубочку. 

Представники роду декоративні й становлять безсумнівний інтерес для аматорів. 
Культивувати слід на водопроникній суміші з домішкою піску. 
Псевдолобівія золота (Pseudolobivia aurea (Вr. et R.) Backbg.). Рід псевдолобівія об'єднує південноамериканські кактуси і, 

за Бакебергом, є перехідним родом між теплолюбними стовпоподібними ехінопсисами, які квітують вночі білими квітками з до-
вгими трубками, та маленькими гірськими лобівіями, які цвітуть удень, найчастіше пістрявими невеликими квітками з короткими 
трубками. 

Псевдолобівії невеликі за розміром, стійкі в кімнатних умовах, дуже гарні, рясноцвітні і через те придатні для вирощування 

в будь-якій колекції. 

"Зірка Кордоби", як звуть цей вид аргентінці – невеличка рослина, зовні дуже нагадує звичайний ехінопсис. Стебло кулясте, 

матово-зелене, ребра вертикальні. Колючки тверді, прямі, брунатні, до 0,1-0,3см. 

У період цвітіння її вже не можна сплутати з ехінопсисом. Квітки в неї великі, понад 10см завдовжки та 8-9см у діаметрі, ду-

же гарні, зіркоподібні, золотаво-жовті, блискучі. Має декілька різновидів, які різняться формою та розмірами квіток. 

Культивується легко. Узимку потребує світлого та сухого утримання при температурі 7-10°С. Улітку – сонячне  
місце, довільне поливання. Розмножується насінням, яке слід висівати в невеличкі мисочки із зволоженою легкою землесу-

мішшю при температурі 20-22°С. Сіянці гарно ростуть на власних коренях і не потребують щеплення. Пересаджувати треба 
раз на два роки в середню за легкістю землесуміш. 

Псевдолобівія карміново-червона (Pseudolobivia kermesiana Krainz). Цей напрочуд гарний вид, знайдений 1942р. арген-

тинським  колекціонером  Фаттером,  викликав  неабиякий  інтерес  у  колекціонерів  і  кактусознавців.  Це  був  перший  вид  з  роду 
псевдолобівій з квітками червоного кольору. Інші види псевдолобівій цвіли золотавими та зрідка білими. 

Належить  до  найкрасивіших  кактусів  кімнатної  культури.  Має  яскраво-зелений  кулястий  або  напівкулястий  стовбур,  який 

при вирощуванні в поживній суміші сягає 15см й більше заввишки. Ребер налічується 15-23 (у зрілому віці ще більше), низьких, 
завширшки 1,5см, розширені біля ареол та поділені на горбки. Тонкі численні колючки (11-16 периферійних та 4-6 централь-
них) завдовжки до 1,2см і більше в молодому віці жовто-іржаві з брунатними кінчиками. З віком стають сірими. 

Головною окрасою є великі квітки, які досягають 10см в діаметрі та до 20см завдовжки. Зовні квітки зелені, трубочка вкрита 

зеленкуватими лусочками з сірими волосинками. Усередині пелюстки забарвлені в блискучий карміново-червоний колір. Тичи-
нки теж кармінові, стовпчик рожевий, а приймочка жовта. 

Вирощується в кімнатних умовах з насіння. Сіянці гарно ростуть на власних коренях і потребують дуже поживної землесу-

міші, в якій швидко виростають у сильні екземпляри, здатні давати декілька квіток водночас. Добре прикрашає колекції, а та-
кож підвіконня, кімнатні кактусові гірки, всілякі композиції. 

 
Рід Ребуція – Rebutia 

Дуже  поширений  у  великих  наукових  та  аматорських  колекціях.  Невеликі  яскравоцвітні  рослинки  приваблюють  легкістю 

культивування, декоративністю в умовах закритих приміщень. 

Коли в Європі виникла "кактусова лихоманка", десь наприкінці 20 років багато колекціонерів вирушило до Південної Амери-

ки, в Аргентіну, з райдужними сподіваннями знайти нові види кактусів. І знаходили. 

Отож нічого дивного, що знайдені тоді маленькі красуні наводнили тогочасні колекції. 
Першу тоді знайшли ребуцію старечу, що вражала всіх великою кількістю чарівних квіток, а також своїми сніжно-білими ко-

лючками. Далі було знайдено багато її різновидів: ф. лілово-рожева (з лілувато-рожевими квітками), ф. бревісета (з короткими 
густо переплетеними колючками), ф.Кесельрінга (з чисто жовтими квітками), ф. ізеліана (з жовтогарячими квітками, яка, до ре-
чі, вважається найгарнішою з-поміж усіх різновидів) та багато ін. 

Усі ребуції утворюють, без перехресного запилення, достатню кількість насіння, яке легко проростає. Деякі види культиву-

ються  на  власному  корінні,  а  інші  потребують  щеплення  на  пиптантоцереуси.  У  період  посиленого  росту  ребуціям  потрібно 
якомога більше світла. 

Ребуція Марсонера (Rebutia Marsonerii Werd.). Цю рослину знайдено 1935р. в тропічній Аргентіні колекціонерами Г. Блос-

фельдом та О. Марсонером, на честь якого й названо цей вид. Серед кактусівників викликала чималий інтерес. Відомі доти 
види мали червонясті квітки, а в новознайденого були жовтого кольору. 

Стебло плескато-кулясте, світло-зелене, з віком сірувате. Старі екземпляри виростають лише до 8см у діаметрі та бсм за-

ввишки. Маківка трохи заглиблена, з невеликою кількістю колючок. Ребра часто розташовані спірально, складаються з дуже 
низеньких горбків (2мм заввишки). Колючки важко розділити на периферійні та на центральні,  налічується їх 20-25 у кожній 
ареолі. Довжина колючки до 2см, яскраво-жовтого кольору з видовженим брунатним кінчиком. У деяких форм колючки набу-
вають скляно-білого забарвлення. 

Квітки найчастіше з'являються з нижніх ареол (важлива прикмета роду, що відрізняє його від таких родів, як псевдолобівія, 

пародія, медіолобівія, мамілярія та ін.). Пуп'янки голі, червоні, а квітки золотаво-жовті, досить великі стосовно всієї рослини 
(4см в діаметрі). Тичинкові нитки та пиляки світло-жовті, приймочка стовпчика біла. Насіння дрібне, чорне, з білою шкіркою. 

Вирощувати найкраще з насіння, на власних коренях, але можна культивувати і як прищепу до пиптантоцереуса, на якому 

швидко зацвітає. У період росту потребує сонячного освітлення, багато свіжого повітря і достатньої кількості вологи. Узимку – 
освітлене та сухе приміщення, температура 7-10°С, майже без поливання. Землесуміші потребує звичайної кактусової, пожив-
ної. 

Придатна для створення невеличких кактусових композицій, для оформлення інтер'єрів, для прикрашення підвіконь. 
Ребуція стареча {Rebutia senilis Backbg.). Батьківщина цього найкрасивішого серед роду ребуцій виду – Північна Аргентіна. 
Висота стебла не перевершує 10см, ширина 6-7см. Характерною ознакою є дуже сильне розростання нижньої частини сте-

бла. Останнє яскраво-зелене, у нижній частині сірувате. Колючки тонкі, до 3см завдовжки, цілком білі, м'які, прямі, іноді стир-
чать. Кількість їх варіюється від 20 до 25. 

Квітки карміново-червоні, 3,5см у діаметрі. Плід грушоподібний, 4-6мм завширшки, жовтий або жовтогарячий. Насіння дріб-

не, чорне, шкірочка біла. 

У природних умовах росте кущувато серед різнотрав'я та низьких чагарників. 
Вирощується  дуже  легко  з  насіння.  Можна  культивувати  також  щепленням  пагонів  на  пиптантоцереуси.  Грунту  потребує 

поживною. 

У період росту має бути достатня кількість світла та вологи, узимку – нечасте поливання, світле прохолодне приміщення 

(температура 10-12°С). 

Ця красуня придатна для декорування невеличких кактусових гірок, композиційно оформлених карликовими видами, для 

оздоблення невисоких меблів тощо. 

 
Рід Рипсаліс – Rhipsalis Gartn. 

Налічує,  за  класифікацією  К.  Бакеберга, 62 ви-

ди. Систематики поставили його за філогенетични-
ми ознаками перед родом цереус. Дуже близькі до 
цього роду роди лепісміум та гагіора. 

Епіфітні чагарникові рослини, що утворюють чи-

сленні пагони, часто з повітряними коренями. Паго-
ни-членики  різні  за  формами:  циліндричні,  листо-
подібні,  гранчасті,  ременеподібні  та  ін.  Колючок  у 
цього роду немає, замість них у дуже дрібних арео-
лах  є  тонкі  волосинки.  Найближчий  рід  гатіора 
(Hatiora) відрізняється від рипсалісів тим, що арео-
ли розташовані на кінчиках члеників. 

Квітки  дрібні,  білі,  здалека  нагадують  маленькі 

пухнасті  кульбаби,  що  сидять  на  пагонах.  Період 
цвітіння ранній – кінець зими або початок весни. 

Найбільш  декоративні  ці  рослини  при  ампель-

ному  вирощуванні.  Ажурний  кущик,  з  довгими,  до 
0,7м завдовжки, пагонами дуже ефектно виглядає на тлі гладкої стіни, і цілком виправдовує назви "волосся тропіків", "корало-
вий кактус". 

 

Рис. 37. Рипсаліс пилокарпа. 

Улітку потрібна напівтінь, досить висока вологість повітря та часте обприскування водою. Узимку утримання тепле (не ниж-

че 18-20°С), освітлене, поливання трохи зменшене. 

При вирощуванні рипсалісів у кімнатах з центральним опаленням рослини взимку слід частіше збризкувати теплою водою, 

а для підвищення вологості повітря поблизу квітів розкладати на батареях зволожену тканину. 

Коріння рипсалісів потребує багато повітря і розташовується горизонтально, близько поверхні грунту, що треба ураховува-

ти при доборі посуду для висаджування цих рослин. Для рипсалісів придатні широкі плескаті горщики або мисочки. Можна ви-
рощувати також в ажурних кашпо, у штучних заглибленнях, зроблених у великих плодових тілах трутовиків, які вживаються 
при оформленні сучасного інтер'єру. У заглиблення насипається земля, висаджуються рослини і вся композиція підвішується 
на стіну або на віконну раму. Такий спосіб культивування рипсалісів у малій кількості землі не шкодить їм, цим напівепіфітним 
рослинам, і надає інтер'єрові цікавого, екзотичного вигляду. 

Висаджувати рипсаліси слід у пухку, гювітряпроник-ну, багату на поживні речовини землесуміш. Земля не повинна переси-

хати, а оскільки вона дуже пухка, то потребує постійного нагляду. Якщо ж трапиться так, що земля пересохне, то рослини ра-
зом з посудом, у якому  

вони ростуть, треба занурити на 20-40 хвилин у відро з водою, щоб суміш добре наситилася водою, потім дати зайвій воді 

стекти і рослину знову повісити на місце. 

Після закінчення інтенсивного росту, кактусам слід дати відносний спокій, тобто перенести в прохолодніше приміщення і рі-

дше поливати. Лише наприкінці жовтня – на початку листопада, при появі пуп'янків, температуру підвищують і починають по-
силено поливати та обприскувати теплою водою. Напрочуд гарний вигляд має квітучий рипсаліс, вбраний у білі ніжні пушинки, 
немов наречена у фаті! А після цвітіння, коли всі довгі елегантні пагони рослин вкриваються кулястими прозоро-білими, черво-
ними або блакитнувато-чорними плодами, вони нагадують коралове намисто. 

Досить часто аматори скаржаться на брак цвітіння рипсалісів. Це залежить від культивування. Якщо рипсаліс довго не цві-

те, це ознака того, що рослина не мала відпочинку восени. У вересні-жовтні рипсаліси обов'язково треба утримувати ледь під-
сушеними на дуже освітленому місці і без будь-якого обприскування. 

Найбільш поширені в культурі такі види: р. волосоподібний, р. пилоза, р. ромбічний, р. терес, р. Хоу-леті. 
Рипсаліс волосоподібний (Rhipsalis capilliformis Web.). Батьківщина – ліси Східної Бразілії. 
Чагарникові рослини, утворюють звисаючі кущики. Пагони м'які, дуже тонкі з великою кількістю розгалужень. Кінцеві пагони 

до 2-3мм завтовшки, іноді мають слабо помітні грані (по 4). Квітки утворюються з бокових ареол, білясті, діаметром 0,6-0,8см. 
Плід – біла ягода. 

Один з найпоширеніших в оранжерейній та кімнатній культурі. 
Рипсаліс пилоза (Rhipsalis pilosa Web.). Мадагаскарський вид з пагонами, вкритими невеличкими рідкими, білими волоси-

нками, які щільно притиснуті до сірувато-зелених пагонів. Росте повільно. Цвіте рясно ледь жовтуватими або білими квітами, 5-
6мм у діаметрі, на початку літа або навесні. При невеликому збільшенні біля волосинок можна побачити дрібні білі листочки. 

Плодики зеленкуваті, найчастіше гладкі, рідше щетинясті. Насіння чорне. 
Рипсаліс ромбічний (Rhipsalis rhombea (SD) Pfeіff.). Батьківщина – Бразілія. 
Має кущуватий характер росту, в молодому віці пря-мостійний, з віком стає звисаючим, розгалужується. Пагони сягають 

80см завдовжки. Стебло кругле або віт-рильно-кантувате. На верхівках пагони дають по 2-3 та більше розгалужень. Членики 
плескаті, могутні, ланцетно-ромбічні або яйцеподібні, на верхівці тупі, при основі трохи загострені, 3-12см завдовжки, до 5см 
завширшки, по краю глибоко-круглясті, вирізьблені, середня жилка виявлена гарно. Членики інтенсивно- або темно-зелені, ча-
сто, особливо на прямому сонячному освітленні, стають червонястими. Ареоли злегка опушені, іноді з однією щетинкою. 

Квітки до 1см завдовжки, при розкриванні пуп'янка білі, згодом стають інтенсивно жовті. Плодики темно-червоні. 
Невибагливий, гарно й швидко росте в кімнатних умовах, дуже пасує сучасному інтер'єрові як ампельна силуетна рослина. 

Придатний для декорування службових приміщень та заводських, малозабруднених промисловими газами, цехів (складальних 
тощо). 

Рипсаліс  терес  (Rhipsalis teres (Vell.) Steud.). Цей  бразільський  вид  також  належить  до  найбільш  цікавих  для  кімнатної 

культури. 

Росте розгалуженим кущиком. У молодому віці стебла прямі, згодом звислі. Пагони циліндричні, до 50см завдовжки та 5мм 

завтовшки (молоді коротші й тонші). Ареоли мають у молодому віці опушення сіре, яке згодом темнішає, іноді 1-2 темні щетин-
ки. 

Квітки з'являються з боків молодих пагонів до 1,2см в діаметрі, жовтаві. Плодики кулясті, прозорі або білі. Насіння еліптич-

не. 

Старі екземпляри добре прикрашають інтер'єр своїми ніжними силуетними обрисами. 
Рипсаліс Хоулеті (Rhipsalis Houlettiana Lem.). Батьківщина цього звисаючого чагарника – Бразілія. Пагони яскраво-зелені, 

часто з червонястими краями, до 2см завдовжки (у старих екземплярів), при основі циліндричні, у вигляді прутиків, а далі лис-
топодібні, до 40см завдовжки, 3-5см ширини з зубчастими вирізами по краях (наче пальчастий лист). Зубці прямі, до 3см за-
вдовжки та 1см завширшки. Ареоли ледь опушені, без колючок та щетинок. 

Квітки з'являються в пазухах листкових зубців. Нагадують дзвоник, звислі, білі або кремові, до 2см завдовжки. Плід круглий, 

кармінового кольору. 

У кімнатах розміщують на високих підставках на підвіконнях або підвішують у кашпо проти вікна. 
 
Рід Селеніцереус – Selenicereus (Berg.) Вr. et R. 

Обіймає 24 види. Поширені в Східній. Мексіці, Середній Америці та на північному узбережжі Південної Америки, де досяга-

ють велетенських розмірів (до 15-18м). 

Представники роду – лазячі, пагони довгі, сланкі, озброєні, крім повітряних коренів, короткими колючками. 
Квітки ночецвітні, великі, з довгими квітковими трубками, які звичайно вкриті волосинками. Внутрішні пелюстки майже зав-

жди білі або ледь кремуваті, зовнішні, з темнішим забарвленням. Плоди великі, червонясті, часто їстівні, вкриті волосинками 
або маленькими колючкамии, які згодом відпадають. 

Цей рід дуже схожий на гілоцереуси, але відрізняється тим, що його представники рясніше квітують та ростуть вищі. Їх на-

прочуд гарні квітки напоюють нічне повітря приємними сильними пахощами. Деякі з них, наприклад, с. великоквітковий, мають 
лікувальні властивості. 

Гарні квітки зумовили поширення в тепличній культурі. Добре ростуть і в кімнатних умовах, де їх найліпше розташовувати 

на підвіконнях великих південних, південно-західних або південно-східних вікон, підв'язуючи пагони, які згодом майже цілком 
обплітають вікно або балконні двері. Дбайливо вирощені до великих розмірів, віддячують дивною красою квітів. 

Селеніцереуси, як і всі сланкі роди цереусів, слід культивувати при дещо вищій температурі взимку, ніж стовпоподібні це-

реуси, тобто умови вирощування схожі з умовами для біловолосих кактусів. Улітку їх слід поливати більш посилено та обприс-
кувати водою, що майже не потрібно для роду цереус. Розмножуються легко насінням та живцюванням верхівок пагонів. 

Майже всі представники роду полюбляють глинясту землю з невеликим додатком листяної або торфової землі та подріб-

неного череп'я. 

Селеніцереус великоквітковий (Selenicereus grandiflorus (L.) Вr. et R.). Вихідець із острова Гаїті, всесвітньо відомий вид 

поширений у колекціях під назвою "цариця ночі", є одним з найцікавіших представників роду. Але через вибагливість у культурі 
трапляється тепер в аматорських колекціях нечасто. Проте під цією пишною назвою найчастіше зустрічається інший вид – се-
леніцереус Макдональда. 

Описуваний вид має матово-зелене сланке стебло з 5-8-реберними до 2,5см в діаметрі пагонами, які завершуються неве-

ликою брунатнуватою щіточкою з щетинок. Ареоли також озброєні (крім голкоподібних колючок) такою самою щіточкою. 

Чарівні білі квітки, що розкриваються вночі, до 30см у діаметрі і такої самої довжини. Сильний аромат квіток нагадує ваніль. 
Плоди яйцеподібні, до 8см завдовжки з червоними або жовтавими стрічками, вкриті брунатнуватими шерстистими волосин-

ками. їстівні. 

Молоді свіжі нагони цього виду та великі квітки вживаються в медицині (мають спазмолітичну дію). 
Селеніцереус Макдональда (Selenicereus Macdonaldiae (Hook.) Br. et R.). Останніми роками майже по всіх аматорських 

колекціях під назвою "цариця ночі" поширений селеніцереус Макдональда замість с. велико-квіткового. Походить з Аргентіни. 
Його довгі темно-зелені пагони мають озброєні ребра, які з віком зникають. Дуже схожий на цереус гачкуватий (ц. гаматус). 
Брунатних невеликих колючок багато. Має найбільші за діаметром квітки (35 і більше см), білі або кремуваті. Периферійні пе-
люстки, що обгортають квітку в пуп'янку, червонясті або жовтогарячі. Також мають запах ванілі. 

 
Рід Трихоцереус – Trichocereus 

Належить до великої групи цереусових, що об'єднує 47 видів стовпоподібних або свічкоподібних, різних їїа зріст представ-

ників кактусових рослин, які відрізняються від інших великими ночецвітними квітками та гарними, здебільшого довгими колюч-
ками. Колючки прикрашають їх більше ніж навіть квітки, які з'являються тільки на старих рослинах. 

Придатні для прикрашення засклених балконів, лоджій, еркерів, для вирощування в теплицях з винесенням влітку на грунт 

для декорування скельних гірок. Невибагливі, придатні як підщепи для інших видів кактусів. 

Ці кактуси – вдячний матеріал для аматорів-початківців, для використання в шкільних колекціях. Найпошіренішими пред-

ставниками цього роду є. такі види: т. білястий, т. стригозус, т. Спаха, т. Шикендантця, т. лампрохлорус, т. перуанський. 

Поширені трихоцереуси від Еквадору до середнього півдня Аргентіни. 
Трихоцереус білястий (Trichocereus candicans (Gі1.) Вr. et R.). Батьківщина – Аргентіна. 

У молодому віці стебло кулясте, пізніше циліндричне, а при 12-24см у діаметрі сягає вже 75см заввишки та сильно кущить-

ся знизу. Виділяється своєю надзвичайно блискучою світло-зеленою поверхнею. Має 9-12 широких тупих ребер, укритих біли-
ми повстисто-опушеними ареолами, 10-12 периферійних колючок, медово-жовтих, завдовжки до 4см. Центральних колючок, 
довгих (до 10см) – 1-4. Квітки білі, лійчасті, до 2см завдовжки.  

Мають інтенсивний запах білої лілії. Плід великий, овальний. 
У період росту потребує достатньої кількості вологи, тепла та невеликого притінення. Взимку утримання освітлене, поли-

вання скупе, температура 10-12°С. 

Легко розмножується насінням, що добре проростає, а також живцюванням пагонів. Земля має бути не дуже поживна, пові-

тропроникна. 

 
Рід Філокактус – Phyllocactus 

Дуже поширений рід, улюбленець багатьох аматорів. Його гібридні форми часто можна побачити на підвіконнях, які при-

крашає своїми напрочуд гарними великими (до 20-30см в діаметрі), зірчастими червоними, рожевими, білими, кремовими, буз-
ковими, жовтими та безліччю відтінків цих кольорів, квітками. Квітують філокактуси з ранньої весни до середини або навіть кін-
ця літа. їхні квітки бувають прості і повні. 

Назва походить від грецького слова "філос" – листок, 

тобто в перекладі – листокактус. Під цією назвою об'єд-
нані  гібриди  вихідних  форм  філокактусів,  схрещуваних 
між  собою  або  з  великоквітковими  цереусами.  Батьків-
щина батьківських форм – Мексіка, Гондурас, Гватема-
ла та Бразілія, де вони ростуть епіфітами в дуплах де-
рев або між скелями на наносному перегної. 

За  характером  росту  представники  роду – кущі,  їхні 

листоподібні  пагони  звисають.  На  кінчиках  пагонів  за 
умов  чималої  вологості  виростають  повітряні  корінці,  з 
допомогою яких рослини поглинають додаткову вологу з 
повітря та поживні речовини, з їх же допомогою рослини 
тримаються на деревах та скелях і повзуть угору. 

Вирощувати представників цього роду неважко. 
Вони  пробуджуються  рано  навесні  і  зразу  ж  (часом 

навіть  у  лютому)  на  них  з'являються  пуп'янки.  Останні 
розташовані в "пазухах" у пильчастих заглибленнях "ли-
стків" (власне,  то  не  листки,  а  видозмінені,  розширені 
стебла та пагони, що в процесі еволюції набули хлоро-
філоносної  функції  листків).  Іноді  пуп'янки  з'являються 
на верхній частині "листків". 

При  культивуванні  в  кімнатних  умовах  рослини  ре-

комендується тримати на східних, південно-східних або 
південно-західних вікнах кімнат, так щоб вони мали яко-
мога  більше  світла,  але  не  спекотливих  сонячних  про-
менів. Поливати помірно до появи пуп'янків, під час цві-
тіння  поливання  збільшити.  Після  того,  як  рослина  від-
цвіла,  їй  треба  надати  частковий  спокій  (на 2-3 тижні), 
тобто  значно  зменшити  поливання.  Після  періоду  спо-
кою у філокактусів настає період бурхливого росту, який 
звичайно триває до вересня і закінчується дозріванням 
молодих  пагонів. За цього  періоду знову слід поливати 
посилено. З вересня і до кінця січня настає третій період 
(або другий період спокою), за якого утримання філокак-
тусів має бути досить сухе і прохолодне при яскравому 
освітленні. 

 

Рис. 38. Цикл розвитку філокактуса: 

а)  слабке,  але  регулярне  зволоження  грунту,  провітрювання, t 12°С;  б) 

сильне  поливання,  підживлення,  освітлення;  в)  підживлення,  посилене 
поливання; г) відпочинок, зменшене поливання, притінення, t 24-26°С; д) 

пересаджування (якому передувало одно-двотижневе сухе утримання), t 

25-27°С; є) період інтенсивного росту, поливання, обприскування, іарне 

освітлення, t 22-25°С. Наприкінці періоду – зниження температури.

 

Філокактуси можна вирощувати всюди, де немає прямого сонячного освітлення: на підвіконнях, на засклених верандах, у 

лоджіях, еркерах, а влітку в затінку саду, в захищеному від вітру місці. 

Після закінчення цвітіння, на початку першого періоду спокою, їх слід пересадити в поживну, грубозернисту та пористу су-

міш. 

Розмножують звичайно живцюванням листоподібних пагонів. Живці зрізають до 20см завдовжки, підв'ялюють протягом 1-2 

діб і висаджують зразу ж у легку піскувату землю для вкорінення. Після появи коренів можна висадити у вихідну землесуміш 
(див. додаток) або залишити в тій самій землі на рік. 

Філокактуси добре вписуються в сучасний інтер'єр, придатні для декорування віталень, кабінетів, їдалень, кімнат з балко-

нами, лоджіями та еркерами, а також для заводських яскраво освітлених цехів зі слабкою забрудненістю повітря. 

Грунт для представників цього роду має бути поживний, пухкий. У період найбільш інтенсивного росту, наприкінці літа та 

восени, погребують підживлення сумішшю мінеральних добрив, краще розчином. 

Для філокактусів придатна навіть звичайна землесуміш, яку використовують для кімнатних квітів, з більшим домішком до 

неї грубозернистого піску або товченого череп'я. Суміш не повинна містити вапна, бути лужною, для цих рослин краще слабо-
кисла суміш (р.Н-6-6,5). А якщо є потреба самим зробити землесуміш, то беріть рівні частини листяної землі, дернової, торфо-
вої (або торфокришки), парникової (або перепрілого коров'ячого гною), грубозернистого піску, Бажано поливати м'якою водою. 

Більшість філокактусів, що мають поверхневу кореневу систему, слід пересаджувати до широких, невисоких горщиків. 
Культивувати представників цього роду краще як ампельні рослини. Звисаючі пагони рясніше утворюють пуп'янки та краще 

цвітуть. 

Уже наприкінці лютого філокактуси починають посилювати ріст, виганяти нові пагони, а невдовзі з ареол з'являються й пу-

п'янки. У цей час їм потрібно якомога більше сонця та щедрого поливання. З квітня по червень відбувається масове цвітіння 
більшості сортів. За, цього періоду треба продовжувати щедре поливання, підживлення суперфосфатом з калієм (підживлення 
слід робити тільки до кінця травня). 

При культивуванні філокактусів необхідно уникати перестановки їх з місця на місце, що може призвести до опадання пуп'я-

нків. Це може статися також внаслідок замалої кількості поживних речовин або захворювання кореневої системи. З липня до 
середини серпня філокактуси, як зазначалося, потребують часткового відпочинку. У цей час зменшують поливання, перестав-
ляють їх у притінок, або створюють штучне притінення. Тоді-таки здійснюється й щорічне пересаджування їх у свіжу землесу-
міш. З кінця серпня до середини жовтня у філокактусів триває головний період росту при якому бажано посилити поливання, 
обприскувати рослини водою, утримувати при рівній високій температурі (22-25°С). У кіпці періоду температуру потроху змен-
шують, щоб визріли пагони, одночасно зменшують і поливання. 

З листопада починається другий період спокою – зимовий, який перебігає при значному зниженні температури, до 8-12°С, 

та регулярних помірних зволоженнях грунту так, щоб він завжди був трохи вологий (не пересушувати грудку). Бажане також 
регулярне провітрювання приміщення. 

Філокактуси розмножуються насінням, живцюванням, відводками та щепленням. 
Цереус перуанський (Cereus peruvianus (L.) Mill.). Цей вид однії з найстаріших, набув назву ще 1625р. і хоча зветься перу-

анським, – не є вихідцем з Перу. У Південній Америці утворює стрункі багаторозгалужені дерева до 10м заввишки. 

Міцний 5-8-реберний стовбур темно-зеленого кольору. Між ребрами глибокі розподільні борозни. Ареоли розташовані на 

ребрах, мають по 8 прямих, біля основи брунатних, міцних колючок. Нижня частина стебла дерев'яніє. Будова кактуса дуже 
характерна. На старих міцних екземплярах з'являється чимала кількість великих широковідкритих, білих з середини і брунат-
них зовні квіток. Довжина їх 15-18см, діаметр – 12-16см. "Плоди кулясті, 6,5см, світло-жовті до жовто-гарячих. 

Цей вид придатний для аматорів-початківців. Легко розмножується насінням та живцюванням пагонів, простий у культурі. 

Витривалий, морозостійкий (витримує до -8°С протягом 2-3 діб). Гарно росте і в кімнатних умовах, але тут треба пам'ятати, що 
цьому видові шкодить надмірна вологість грунту та повітря і брак достатнього освітлення. За цих умов стебло стає сланким, 
пагони видовжуються, рослина не цвіте. 

Потребує щільної, глинястої з дренажем, помірно поживної суміші. 
Стає в добрій пригоді при декоруванні будь-яких композицій на грунті та в закритих приміщеннях. Придатний для озеленен-

ня  заводських  цехів,  навіть  з  середньою  забрудненістю  повітря  промисловими  газами.  Прекрасне  унаочнення  для  шкільних 
занять, можливий і для озеленення шкіл. У колекціях та у виробництві – одна з першорядних підщеп. 

Улюблена серед аматорів його монстрозна форма, яку здавна розмножують вегетативно. У народі цю форму (Cereus pe-

ruvlanus v. monstrosus) за  характерний  габітус  звуть  "скельним  кактусом".  Він  і  справді  в  старшому  віці  нагадує  темну  сіро-
зелену скелю, густо вкриту брунатно-червонястими або рудуватими колючками, що по 8-10 виростають з хаотично розміщених 
ареол. Ріст цієї форми набагато повільніший, ніж у вихідного виду. 

 
Рід Цефалоцереус – Cephalocereus Pfeіff. 

Це монотипний рід, тобто до його складу входить лише один вид. 
Цефалоцереус старечий (Cephalocereus senilis (Haw.) Pfeiff.). Цікавий вид з Мексіки, широковідомий через свою напрочуд 

дивовижну форму. Набув назву ще 1824р. За легендою вперше його назвав так сумнозвісний завойовник конкістадор Кортес, 
який і привіз його до Європи. Інші назви: "голова старого", "волосся велетня". 

Перекази свідчать, що завойовника дуже вразила "долина велетнів" – знаменита батьківщина найбільших кактусів Мексіки, 

що міститься на відстані трьох днів кінного шляху на північ від колишньої столиці ацтеків. У цьому раніше дикому краї мексі-
канська гірська рівнина посічена глибокими каньйонами, які збігаються до родючої долини, що лежить на 600м нижче самої на-
гірної рівнини і має клімат майже тропічний. 

У цих каньйонах цілі ліси стовпоподібних цереусів, вік яких перевалив за 100 років. Багатореберні, озброєні сірими велики-

ми колючками, вкриті довгим білим волоссям велетні заввишки до 15м справляють незабутнє враження. 

Чим же цікавий цей вид цереуса? Передусім тим, що його маківка справді схожа на розкошлану старечу голову. Уже на ма-

леньких сіянцях з'являється довге, хвилясте, сірувато-біле волосся, яке в старіших екземплярів (заввишки до 40см) має дов-
жину 12-15см. 

Це дуже невибагливий до грунту та зволоження високорослий вид. У культурі росте, звичайно, повільно і тільки через 10-12 

років  сягає 40-50см.  Дорослі  рослини  дають  квітки,  що  виростають  із  спеціальних,  вкритих  густими  брунатними  щетинками, 
ареол, які розвиваються на маківці і звуться "цефалієм", своєю зовнішністю нагадуючи густе шерстисте хутро. 

Квітки блідуваті, жовто-рожеві, не дуже показні. Цвіте й плодоносить тільки тоді, як виросте заввишки до 6-8м. 

Культивувати  слід  у  спекотливому,  яскравоосвітле-ному  приміщенні,  майже  не  поливати  (особливо  взимку).  Надмірність 

вологи поблизу кореневої шийки – "ахілесова п'ята" цього виду. Висаджувати слід тільки в бідний на гумус грунт. Суміш реко-
мендується така: глинясто-дернової 3 ч., листяної 1/2 ч., товченого вугілля 1/2 ч., череп'я 1/2 ч., старої штукатурки з вапном 1/5 
ч. Горщики для них не повинні бути великі. 

У кімнатних умовах краще всього ростуть екземпляри низько щеплені на трихоцереуси Паханоя (Trichoce-reus Pahanoi). На 

батьківщині трапляються екземпляри, що ростуть на шиферних грунтах, тому цей вид кактуса слід вирощувати на ледь луж-
ному грунті. 

 
Рід Циліндропунція – Cylindropuntia (Eng.) Kunth. 

Обіймає 44 види, близькі до роду аустроциліндропунція, від якого відрізнюється тим, що їхні колючки, частіше в молодому 

віці, вкриті чохликами, що дуже легко відокремлюються. 

Циліндропунція черепична (Cylindropuntia imbricata (Haw.) Kunth.). Батьківщина – південь США до Центральної Мексіки. 
Стебло деревоподібне, канделяброподібне, розгалужується вгору навскіс. Верхівки пагонів до 3см діаметром сильно горб-

часті, горбки до 2,5см завдовжки, трохи нагадують черепичну покрівлю (звідки й назва). Ареоли мають до 8-30 колючок, бруна-
тних, до 3см завдовжки. 

Квітки утворюються на верхівках пагонів, пурпурові, завдовжки 4-6см та до 9см у діаметрі, декоративні. Плід круглий, жов-

тий, до 3см завширшки. 

 
Дуже  гарних  обрисів  рослина.  У  кімнатних  умо-

вах росте повільно і може бути використана для де-
коративного  оформлення  світлих  провітрюваних 
приміщень,  де  взимку  температура  досить  низька 
(майже до 0°С). Одначе і при помірній  температурі 
почуває себе непогано, але не цвіте. Узимку потре-
бує  сухого  утримання,  влітку – достатнього  поли-
вання. Землесуміш звичайна, універсальна. 

Хамецереус  Сільвестра  (Chamaecereus Silves-

trii Speg.). Батьківщина – Аргентіна. Назва на честь 
відомого  зоолога  доктора  Сільвестра,  який  перший 
знайшов цей вид. 

Належить  до  тих  видів,  з  яких  аматори  почина-

ють  перші  кроки  в  кактусівництві.  Завдяки  цим,  так 
званим  звичайним,  видам  велика  кількість  кактусів-
ників-початківців  згодом  досягла  чималих  успіхів  у 

колекціонуванні та культивуванні кактусів. 

Утворює розгалужений кущик, який складається з світло-зелених м'яких м'ясистих члеників до 1-1,5см завтовшки і завдовж-

ки 8-10см. 6-9 нижніх горбчастих ребер укриті повстистоопушеними ареолами. Периферійних колючок до 10-15 (білястих, тон-
ких) завдовжки 1-2мм. Центральна колючка сірувата, іноді її немає. 

Квітки лійчасті, 3-5см завдовжки і такої самої ширини, всередині цегляно-червоні. Тичинкові нитки червоні, пиляки жовті, 

приймочки жовтаві. 

Рослини дуже гарні навесні, в період цвітіння. Їхні тонкі пагони вкриваються десятками яскравих дзвоникоподобних квіток. 
Вид легкий у культурі. Влітку потребує багато сонця, тепла й води, взимку низької температури (навіть до 0°), освітлення і 

майже сухого утримання. Землесуміш має бути поживна, повітропроникна (1 ч. листяної, 1/3 ч. дернової, 1/3з деревного вугіл-
ля з додатком кісткового борошна). 

Розмножувати найлегше живцюванням верхівок пагонів, які швидко вкорінюються. 
Легко ушкоджується павутинним кліщиком, тому культивувати його в надмірно жарких і сухих умовах не рекомендується. 

 

Рис. 39. Композицій з кактусів. 

ДОДАТКИ 

Пам'ятка початківцям 

Часто аматори-початківці почуваються розгубленими перед різноманітністю колекціонованих ними кактусів, не мають нави-

чок у вирощуванні цих рослин, не знають з чого почати. Допомогти їм і покликана ця пам'ятка. 

Дотримуючись поданих тут рекомендацій, слід пам'ятати, що вони стосуються кліматичних умов середньої смуги України, а 

в інших місцевостях нашої країни стануть у пригоді тільки при зміні часу виконання тих або тих робіт залежно від природних 
умов. 

Загальні вимоги до культивування кактусів такі. 
1.  Вирощування  в  гарно  освітленому  приміщенні,  біля  вікон  або  на  підвіконнях  південних,  південно-східних  та  південно-

західних експозицій. Невелике притінення від прямих сонячних променів у жаркі дні. 

2. Прохолодне, сухе утримання взимку для рослин, що перебувають у стані спокою. 
3. Пухка, водопроникна суміш потрібна майже для всіх видів кактусів, за винятком вихідців з гірських місцевостей та деяких 

інших 

4. Обережне пересаджування з незначним підсушуванням рослини в оптимальну для даного виду землесуміш. 
5.  Обачність  у  застосуванні  мінерального  підживлення,  що  провадиться  влітку.  Інтервал  між  поливанням  мінеральними 

розчинами – 12-15 днів. Підживлювати слід тільки при зволоженому грунті. 

6. Вирощування здорових рослин – найкраща запорука захисту від шкідників та хвороб. 
7. Обов'язкове провітрювання приміщень, уникання протягів. 
8. Щедре поливання влітку та обережне взимку, з поступовими переходами 
9. Обприскування водою навесні та влітку. 
10. Регулярна перевірка стану рослин – основа правильного культивування кактусів. 
Для виконання цих рекомендацій необхідно вивчити біологічні особливості кожного культивованого виду колекції. Особливо 

це стосується рідкісних видів. Нагадуємо, що, наприклад, астрофітумам слід забезпечити влітку якнайбільше сонця й тепла, а 
взимку – сухе та прохолодне утримання. До поживної суміші обов'язково додавати вапно. Такого самого домішку потребують 
клейстокактуси та гаматокактуси. 

Для гірських видів до землесуміші слід додавати більше дрібного гравію або товченого мармуру (мармурової кришки), шту-

катурки  з  вапном;  для  мамілярій – листяної  землі,  для  пустельних  опунцій – піску,  для  високогірних  цереусів – глинясто-
дернової землі. 

Для біловолосих родів обов'язково треба домішувати штукатурку з вапном. Можна додати трохи більше ніж звичайно дере-

вного вугілля. Те саме слід робити при садінні кактусів з хворою або покаліченою кореневою системою. Для рослин, що не по-
требують багато вологи, збільшують кількість черепків. Кактуси з товстим корінням потребують суміші з більшим вмістом гли-
ни. 

Кактуси – вихідці з пустель потребують яскравого сонячного освітлення, грунт має бути щільний, бідний на органічні решт-

ки. Поливати влітку треба обережно, а взимку більшість майже зовсім не поливати. 

Здебільшого смертельним є для кактусів брак дренажних отворів у горщиках та дренажу, що призводить до закисання гру-

нту. 

Пересичені азотом рослини гублять стійкість до несприятливих умов культивування в закритих приміщеннях і стають жерт-

вами різних шкідників та хвороб. 

Посиленого поливання потребують кактуси вологолюбних родів, а також ті, що інтенсивно ростуть, мають велику кореневу 

систему, містяться в пористому посуді та в піскуватій землесуміші (при високій температурі та в сухому приміщенні). 

Меншого поливання вимагають кактуси  з посушливих та сухих  місцевостей, коли перебувають в стані спокою  або ті, які 

мають  невелику  кореневу  систему,  а  також  якщо  вирощуються  в  пластмасовому  або  іншому  непористому  посуді,  у  щільній 
глинястій суміші, при низькій температурі та при підвищеній вологості. 

Доцільно застосовувати "душ" – обприскувати кактуси теплою, відстояною водою Але ця процедура теж потребує уваги. 

Так, наприклад, ніколи не слід обприскувати кактуси в прохолодну, вогку погоду; вода має бути дрібно (туманоподібно) розпо-
рошена, щоб на поверхні кактусів не утворювались великі краплі. Прохолодний "душ" впливає негативно на перегріту сонцем 
рослину. 

Усі кактуси, за винятком вологолюбних лісових родів (рипсаліси та інші), полюбляють світло, особливо гірські види. Однак 

слід  пам'ятати,  що  в  умовах  кімнатної  культури  сонячні  промені  часом  мають  для  них  протилежну  дію.  Яскраве  освітлення 
шкодить кактусам після похмурих зимових днів, коли рослина хворіє або її лікують, та зразу після пересаджування. У цих ви-
падках рекомендується призвичаїти рослину до прямих сонячних променів, поступово збільшуючи час утримання на сонці. 

Щоб кактус цвів, його треба дбайливо культивувати протягом усього року. Цвітуть тільки сильні, здорові рослини. Зимуван-

ня кактусів має відповідати його біологічним особливостям. Улітку ж слід надавати кактусам якомога більше світла й повітря та 
бажано не переставляти його іншим боком до світла. 

Пересаджувати види, що рано цвітуть, треба після опадання цвіту. Не варто знімати дітки та зрізувати живці з кактуса, який 

має незабаром зацвісти. 

Щеплення набагато пришвидшує цвітіння кактусів, робить його ряснішим. Квітки в кактусів переважно самозаплідні, трап-

ляються випадки, коли квітки запилюються в нерозпуклому пуп'янку (так зване явище клейстогамії), більшість кактусів запилю-
ється перехресно. Ці біологічні особливості слід ураховувати, прагнучи одержати насіння. 

Треба також пам'ятати, що тендітні ехіноцереуси погано ростуть на власних коренях, тому їх слід прищеплювати.