Страховий процес як гарант безпеки діяльності суб'єктів господарювання.
Учасники страхового процесу.
Класифікація та об'єкти страхування.
Розрахунки страхових тарифів.
Прикладні зразки розрахунків основних показників страхування.
Завдання для практичних (семінарських) занять.
1 Страховий процес як гарант безпеки діяльності суб'єктів господарювання.
Використані терміни: система страхового забезпечення, чинники діяльності страховика, доходи від страхової діяльності, витрати страховика, собівартість страхових послуг.
Ринок являє собою певний спосіб (систему) погодження діяльності учасників суспільного виробництва через механізм поєднання інтересів виробника і споживача. При цьому така система повинна саморегулюватися і налаштовуватися на попит.
На жаль, в силу історичних розбіжностей Україна не може запозичити одразу якусь сучасну економічну модель високорозвиненої держави світу, тому в ній формується власна модель ринкової економіки. Звідси і особливості розбудови окремих сегментів ринкової інфраструктури.
Страхування в нашій країні зразу ж стало налаштовуватися на потреби захисту підприємницької діяльності та вирішення соціальних проблем. І це притаманне діяльності всіх без винятку страхових компаній, що виникли на теренах незалежної України, і монопольного в минулому страховика - Держстраху УРСР - в тому числі.
Як же позитивно впливає страхування на життєдіяльність суспільства будь-якої країни світу? Сформувати відповіді:
• Збільшує впевненість у розвитку бізнесу. В умовах приватної власності керування та розміщення фінансових ресурсів - справа окремого власника. Інтереси власника постійно коригуються ситуацією на ринках товарів, цінних паперів, кредитів, послуг. Але не завжди можна врахувати ризик втрати авансових ресурсів. Тому, за порівняно невелику плату, інвестор передає такі ризики в управління страховим товариствам і отримує натомість упевненість, що в разі стихійного лиха або іншого страхового випадку збитки будуть відшкодовані, і дістає можливість упевненіше користуватися кредитом, сприяти появі й упровадженню нової техніки, технологій, наукових розробок, розвивати міжнародний бізнес де страхування вантажів, транспортних ризиків, туристичної галузі, інвестиційних проектів є необхідним компонентом формування нормальних міжнародних стосунків. Цивілізований бізнес також не можна уявити без страхування відповідальності партнерів за виконання контрактів, відповідальності товаровиробника за якість продукції та послуг,
відповідальності роботодавця перед своїми працівниками, професійної відповідальності працівників за шкоду, завдану споживачам товарів та послуг.
Дозволяє отримувати максимально можливий прибуток та досягти безпеки бізнесу. Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки суспільства, що дає змогу кожному суб'єкту господарювання досягати раціональної структури довірених їм коштів, більшу частину котрих спрямовувати на отримання більшого прибутку, а не зарезервовувати самостійно якусь їх частину на запобігання чи усунення наслідків стихії чи інших чинників, які перешкоджають його діяльності.
Можливості страхування зростають із розширенням кола страхувальників, а це, в свою чергу, підвищує фінансовий потенціал страховиків та знижує вартість страхових послуг для страхування.
Забезпечує раціональне формування й використання коштів для здійснення соціальних програм та інвестицій в економіку. Сформовані методом страхування ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та інші соціальні заходи. Світовий досвід довів доцільність та ефективність такого доповнення в життєдіяльності суспільства, оскільки усувається знеособлення таких коштів, а отже, й зрівнялівка в їх розподілі. Отже кожний громадянин, залежно від своїх можливостей, може задовольняти свої потреби. Таким чином зменшується соціальна напруга в суспільстві та навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат.
Це вигідно всім складовим держави: підприємницьким структурам, банкам, страховим компаніям, страхувальникам тощо. При цьому на страховика перекладається.
Слідуюча черга робіт при здійсненні обов'язкового і добровільного страхування в країні:
Специфічність страхування як перерозподільного механізму доходів суспільства визначається наявністю страхових ризиків, здатних зумовити матеріальні чи інші витрати суспільства на усунення. З метою організації замкнутої розкладки збитку на всіх учасників страхування утворюється цільовий страховий грошовий резерв, джерелом якого є встановлені внески всіх застрахованих юридичних чи фізичних осіб. Саме це і є відмітною ознакою категорії страхування, її особливістю. А оскільки перерозподіл збитку від настання страхових подій при страхуванні передбачає розміщення його (проведення) на значних територіях країни та ще й у тривалому часі, то це зумовлює необхідність резервування страхових платежів та їх управління. І головне, щоб зменшити суму страхового платежу від кожного, треба проводити залучення більшої кількості страхувальників на великій території. Саме ці суттєві ознаки є найважливішими принципами організації страхових операцій та формування учасників страхового процесу - основних і допоміжних (див. рис. 1.10 у першому розділі - суб'єкти страхового ринку).
Отже, головними учасниками страхового процесу є страхувальники (юридичні і фізичні особи), страховики (юридичні особи) та посередники— агенти (юридичні і фізичні особи) і брокери (юридичні особи).
Страхувальники, тобто клієнти, це особи, які на законодавчому рівні добровільно чи на вимогу чинних нормативних актів країни отримали страхове покриття своєї життєдіяльності у певному просторі і у певному часі, за що сплатили певну страхову премію (платіж) і які, в разі настання страхової події, мають право отримувати компенсацію за збитки, завдані такою подією.
У посібнику не має можливості повно, як би слід, охарактеризувати всіх учасників страхового процесу, а ось про деяких головних учасників страхового процесу - страховиків (страхових організацій) та різних посередників, надамо докладніше.
Почнемо зі страховиків. "Страховик (insurer) - організація, що за певну плату приймає на себе зобов'язання відшкодувати страхувальникові або
особам, яких він зазначив у договорі страхування чи по закону, шкоду, завдану страховою подією".
Страховики (в сучасному розумінні) почали свою діяльність в Україні після законодавчого введення деяких елементів ринкової економіки ще в СРСР (закон 1988 р. "Про кооперацію"), коли держава втратила монополію на страхування. Тоді ж і виникли перші страхові кооперативи. Хоча частка їх була незначною в загальних обсягах страхової діяльності у країні, де головними виконавцями все ж були Держстрах СРСР та Індержстрах СРСР, існування кооперативів протягом 1988 - 1989 р. мало велике значення для набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист "нетрадиційних" для Держстраху ризиків (страхування вантажів, відповідальності за невиконання угод та інше). З самого початку зародження страхового ризику альтернативні страховики більшою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в західних країнах. Хоча це теж прийшло в страховий ринок через жадобу збагачення більшості створених на цій хвилі страховиків та відсутність державного регулювання і не одразу. Ані все ж, поступово, асортимент страхових послуг почав зростати почали впроваджувати в страхування цивілізовані норми, виник інститут перестрахування. Так почала формуватись і в Україні одна із головних ланок учасників страхового ринку.
Коли у 1990 р. і пізніше в незалежній Україні рамки законодавства щодо розвитку ринкових відносин почали структуруватися, дістали змогу створюватись і перші комерційні страхові компанії, з'явилися на ринку повноцінні суб'єкти страхування, виникненню яких сприяли такі чинники.
Перший чинник - створення великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, які після прийняття акта незалежності й перетворились на самостійні юридичні особи. Приклад - акціонерна страхова компанія "АСКО", згодом в Україні з логотипом "АСКА".
Другий чинник - створення комерційних страхових організацій на базі колишніх установ Держстраху та Індержстраху СРСР. Особливо на основі співробітників цих установ, їхніх інтелектуальних знань, які створили своїм професіоналізмом певний ряд страховиків-супутників цих установ, яким гіперінфляція на той час та "звання" практично до кінця 1993 р., державних організацій завдали великої шкоди їх іміджу. З цієї ж причини, на мою думку, ці установи зробились неспроможними до виплат громадянам належне їм за договорами страхування, укладеними ще за радянських часів. З 1993 року Держстрах в Україні не існує. Натомість з'явилась Національна страхова компанія "Оранта".
Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР був перетворений на холдинг з великими правами філій. І це дало змогу, без великої роботи, створити в Україні протягом 1991-1992 рр. самостійних страховиків, укомплектованих професіоналами.
Третій чинник - створення страхових компаній різними структурами, які вже в нових умовах ринкових відносин заробили первинний капітал -
торгівля, банки та інші комерційні компанії. Головний висновок їх діяльності був правильний - розвитку свого бізнесу потребує страхування. А оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то такі структури і почали засновувати своїх страховиків з метою власного обслуговування. Проте страхування це самостійна галузь, що зобов'язувало такі страхові компанії працювати універсальніше, а не тільки в межах потреб своїх засновників.
Четвертий чинник - створення "кептивних" страховиків при різних галузях виробництва, які спочатку брали в управління тільки внутрішньогалузеві ризики. При цьому на роботу таких компаній був великий тиск міністерств, відомств, державних корпорацій і т. ін. Проте і ці страхові компанії тепер діють за законами ринкової економіки. Яскравим прикладом цього є страхова компанія "ГАРАН-АВТО", створена як страховик по обслуговуванню потреб Міністерства транспорту України, а на сьогоднішній час працює як одна з провідних компаній міжнародного рівня на страховому ринку. І це заслуга професіоналів-співробітників компанії.
Коли говорити про чинники сприяння розвитку страховиків та страхового ринку в Україні слід назвати й такі, як:
ініціативу науковців та різних фахівців, що запозичили досвід роботи страхових ринків розвинутих країн і змусили вітчизняних страховиків працювати по таким же правилам;
засновницьку роботу профспілок, громадських організацій;
залучення до участі зарубіжних інвесторів.
Велику роль в оволодінні досвідом страхування відіграє підготовка кадрів у вузах, коледжах, різних факультетах країни, що готують бакалаврів, спеціалістів та магістрів з економіки та гуманітарно -правових направлень. Провідне місце в підготовці кадрів займає Київський національний економічний університет (КНЕУ) та Європейський університет (ЄУ), які з 1994 р. проводять навчання з дисциплін страхування, страхові послуги, страховий менеджмент, страховий маркетинг та ін. Велику роль в оволодінні досвідом страхування і підготовки кадрів відіграла технічна допомога, надана Україні в рамках Програми ТАСК. За три перші роки незалежності України провідні фахівці в рамках цієї послуги з Австрії, Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Швеції провели біля сотні семінарів з більшості ключових проблем організації страхування в умовах ринкової економіки. Зараз подібні семінари організовують вже КНЕУ, ЄУ, ЛСОУ (Ліга страхових організацій України), провідними страховими компаніями України, зокрема УАСК "АСКА".
Особливо слід відзначити, що численні заходи влади та засновників страхових компаній як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинників управління й організації страхового ринку, зумовили постійне зростання розмірів страхових резервів, що посилює фінансову надійність страховиків як головну складову учасників страхового ринку.
З умов визначеного надамо визначення головному учаснику страхового процесу в Україні (див. рис. 2.1):
Рис. 2.1 Суспільно-правове та економічне визначення форми організації
страховика - страхової компанії.
Класифікуються страхові організації за такими ознаками: за приналежністю, за зоною обслуговування та за характером роботи (див. рис. 2.2).
На сьогодні, в Україні, широко застосовується акціонерна форма організації страхових компаній та товариств взаємного страхування (див. рис. 2.5).
Рис. 2.5 Типи страховиків, які діють на теренах України.
Слід ще наголосити на тому, що акціонерні страхові компанії бувають закритої та відкритої форм і згідно з Законом України "Про страхування", стаття 2, учасників товариства повинно бути не менше трьох осіб. І ще: "Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками- резидентами України". Інші суттєві основні принципи діяльності страховиків надані в табл. 2.1
Таблиця 2.1
Основні принципи діяльності страховиків
Товариства взаємного
Страхові компанії
страхування
1. Страховики, страхувальники та засновники
В одній особі
Різні особи
2. Джерела засобів для господарської діяльності
статутний фонд
статутний фонд
надходження від
надходження у формі платежів
розміщення засобів
надходження від розміщення засобів страхових резервів
страхових резервів
3. Інвестиційна діяльність здійснюється:
на потреби учасників
в інтересах страхової компанії
товариства
4. Регламентація з боку держави:
тільки на стадії вилучення прибутку
протягом усього процесу страхування
5. Сформовані страхові резерви
є власністю товариства
можуть стати власністю засновників або акціонерів тільки
та відповідно власністю
після виконання їх обов'язків перед страхувальниками та
його учасників
бюджетом
Як правило зв'язки, що існують між різними частинами організацій, формують структуру компанії. Форми організаційної структури страхової компанії диктуються поділом праці в середині компанії, вимогами створення спеціалізованих підрозділів, ієрархією посад, внутрішньо організаційними процедурами. Ресурси страхової компанії складаються з матеріальних, фінансових, інформаційних та трудових складових.
Страхові організації створюють свої страхові об'єднання - спілки, асоціації, страхові групи (холдінги), концерни, синдикати, консорціуми, страхові пули. Створення таких об'єднань проводиться на базі положень статті 12, "Об'єднання страховиків", закону України "Про страхування".
Страхові об'єднання створюються для координації діяльності страховиків, захисту їх інтересів та здійсненню спільних програм, що в кінцевому результаті позитивно впливає і на обслуговування страхувальників.
На сьогодні в Україні створені такі об'єднання страховиків (рис.2.6), які діють згідно з чинним законодавством.
Рис. 2.6. Об'єднання вітчизняних страховиків.
Страховий посередник - один із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком.
Страховий бізнес використовує різні типи посередників та їх комбінації. Закон України "Про страхування", стаття 14, дає визначення місця діяльності посередників: "Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників, страхових агентів і страхових брокерів".
Основна функція посередників (страхових агентів і страхових брокерів) - сприяння продажу страхових послуг.
Принципи діяльності страхових посередників наведені в табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Принципи діяльності страхових посередників
Страхові агенти
Страхові брокери
Уповноважена особа страховика.
Уповноважена особа страхувальника або страхової компанії, яка передає ризики у перестрахування.
Діє згідно з агентською угодою на визначеній території.
Діє на підставі доручень страховика або страхувальника.
Розмір комісійної винагороди або комісії обумовлюється агентською угодою.
Отримує комісійну винагороду (брокераж), яка вираховується з премії, що належить страховій компанії, у якій брокер розмістив ризик клієнта.
Склад таких посередників та їх зв'язок з іншими головними учасниками страхового процесу унаочнюється схемою на рис. 2.7.
Рис. 2.7. Схеми зв'язку головних учасників страхового процесу.
Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний.
Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями (див. табл.. 2.2 та
рис. 2.7). Незалежність брокера від страховика - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього. А для того, щоб клієнт йому довіряв, брокер повинен мати на ринку "ім'я", що приходить з досвідом, професіоналізмом та відповідальністю.
У міжнародній практиці діяльність брокерів визначена як професійна діяльність осіб, які, діючи з повною свободою вибору, зводять разом осіб, що мають потребу задовольнити свій попит та пропозиції, в нашому випадку - страхування та перестрахування. Діяльність страхових агентів теж визнана як професійна діяльність осіб, що мають інструкцію або уповноважені діяти від імені та за дорученням одного чи більше страховиків з надання, пропонування і виконання підготовчої роботи для укладення або з укладення договорів страхування чи надання допомоги в застосуванні та виконанні таких договорів, зокрема під час виникнення вимог страхового відшкодування.
У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках переважають агенти (Франція, Німеччина), на інших - брокери (Нідерланди, Великобританія, США). Має значення те, як історично розвивався страховий ринок в тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні традиції та деякі інші фактори. На жаль, в нашій країні ні інститути брокерства, ні інститути агентства поки що не мають помітного розвитку на ринку в цілому, страхуванні особливо. Причина відставання у розвитку такого ринку. Проте все ж помітна перевага розвитку агентської діяльності на страховому ринку над брокерською.
3. Класифікація та об'єкти страхування.
Використані терміни: класифікація страхування, класифікація за історичною ознакою, класифікація за економічними ознаками, класифікація за юридичними ознаками, класифікація за об'єктами, обов'язкове і добровільне страхування, особисте страхування, майнове страхування, страхування відповідальності, фінансова надійність, страховий портфель, тарифна ставка.
Страхування, як і кожна сфера діяльності чи система знань, потребує внутрішньої впорядкованості. Без цього неможливо організувати будь-яку справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати впровадження результатів дослідження. І чим складніше справа, тим більше відчувається потреба в класифікації - поділі предметів певної сукупності за спеціальними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності.
Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями (ознаками). Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу. В основу класифікації у страхуванні покладено
розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити такі найістотніші класифікаційні ознаки страхування:
історичні;
юридичні;
економічні;
форми проведення страхування.
Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносити між собою з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.
Класифікація за юридичними ознаками - це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами (директиви Європейського Союзу - 7 класів довгострокового страхування життя і пенсій та 18 класів загального страхування) та ліцензування страхової діяльності. Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду згідно з вимогами внутрішнього законодавства. В Україні перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, подано в інструкції "Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензії на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням", яка затверджена наказом від 15 липня 1996 року за № ЛП - 18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві юстиції. Така класифікація передбачає 20 видів страхування (життя і здоров'я, майнового страхування та страхування відповідальності).
Саме цю класифікацію Укрстрахнагляд використовує для цілей ліцензування. Порівняно з класифікацією, прийнятою ЄС, вона здається дещо спрощеною і недостатньо послідовною. Проте безперечна її перевага полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер страхового бізнесу є дуже позитивним.
Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування форм проведення страхування - обов'язкового і добровільного, водорозділом між якими є відповідні права та обов'язки сторін страхування.
Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів, які залежать від цілей страхування.
Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя і загальні види страхування. Така класифікація має дуже велике значення з точки зору адекватної організації фінансів страховика, особливо формування і розміщення страхових резервів і оподаткування страхової діяльності.
В основі віднесення того чи іншого виду страхування до "життя" чи "видів страхування інших, ніж життя" полягає сукупність двох класифікаційних ознак:
наявність нагромаджувального (накопичувального) характеру договору страхування, де страхові внески страхувальників є своєрідними інвестиціями, котрі їм повертаються з нарахованими відсотками після закінчення строку дії договору страхування;
строк дії договору страхування.
Класифікація з виокремленням двох зазначених сфер страхової діяльності, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення для фінансового управління в страховій компанії. Річ у тім, що таке управління у компанії, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління в компанії, що проводить загальні види страхування. Тому що до першої висунуто особливу вимогу - необхідність довгострокового збереження заощаджень страхувальників, що позначається і на характері її інвестиційної політики (довгострокових вкладень). А компанії, що проводять загальні види страхування, здебільшого орієнтовані на короткострокові високоліквідні інвестиції.
Інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу - вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.
Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування. Така класифікація передбачає виокремлення трьох галузей страхування, а саме:
особистого страхування (об'єкти - життя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих);
майнового страхування (об'єкти - майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, прибутки);
страхування відповідальності (об'єкт - відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю чи майну третьої особи своєю діяльністю чи бездіяльністю).
Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг, що пропонуються на страховому ринку. Об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основних умов: страхової суми, переліку страхових випадків (обсягу страхової відповідальності страховика), страхової премії, франшизи, терміну дії договору, винятків, обмежень і т. ін.
майно підприємств,
вантажі,
засоби транспорту тощо.
Страхування майна фізичних
осіб (особистого майна).
будівлі та квартири громадян,
домашні тварини,
транспорт тощо.
Така класифікація (за об'єктами з виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування) вважається класичним підходом у теорії і практиці страхування.
Внесення до конкретної підгалузі визначається переліком подій (страхових ризиків), що включені до обсягу відповідальності страховика і є підставою для страхових виплат, та строком дії договору, коли від цього залежать принципи підходу до розрахунку тарифних ставок - економічної основи проведення будь-якого виду страхування.
Визначення і деякі характеристики об'єктів страхування надано у вигляді схем (рис. 2.8, 2.9, 2.10, 2.11, 2.12, 2.13):
Рис. 2.8. Схема характеристики особистого страхування.
Галузь страхової діяльності, у якій об'єктом страхування виступає майно в різноманітних його видах.
Класифікація майнового страхування залежить від того, хто виступає як страхувальник:
Страхування майна юридичних осіб (виробничого майна).
Класифікація майнового страхування залежить також від виду страхових подій, що враховується при розробці методів визначення збитку і страхового відшкодування по кожному об'єкту.
Рис. 2.13. Основні характеристики страхування відповідальності.
Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні - форма проведення. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і добровільне.
При добровільній формі страхування здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах. Страхувальник має право, але не зобов'язаний, укласти договір страхування. Водночас і страховик має право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними.
В обов'язковому страхуванні - інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій (ризиків), винятки з них; максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. В Україні існує 32 вида обов'язкового страхування, перелік яких визначений законом України "Про страхування". Цим законом Кабінет Міністрів України зобов'язується визначити порядок проведення обов'язкового страхування і подати форми типових договорів страхування в цьому.
Іноді практика страхування потребує комплексного захисту майнових інтересів страхувальника. В такому разі доцільніше дотримуватися, класифікації за родом небезпеки (набору специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника (автотранспортне, морське, авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо). Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Тому в загальному страхуванні застосовуються ще класифікації: класифікація за статусом страхувальника та класифікація за статусом страховика. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств і з додатковою відповідальністю (приватні страхові компанії), взаємне (страхування та перестрахування ризиків корпоративних інтересів), державне (здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).
Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, можна зробити висновок, що класифікація страхування - це система поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи і види залежно від цілей використання результатів класифікації.
Важливого значення набуває також з'ясування надійності страхування, оскільки особливістю діяльності страховика є своєрідність страхового процесу - на вході і на виході цього процесу перебувають гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика. Тобто страховик це тільки фінансовий менеджер учасників страхового процесу, які надали свої власні кошти у його розпорядження (страхові резерви). Страховик, як уже
зазначалось, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар чи послугу, а для того, щоб використати їх на превентивні роботи (для знешкодження, локалізації чи зменшення дії страхового ризику, взятого на управління від страхувальника), інвестування в нові робочі місця і на страхові виплати тим страхувальникам, які потребують допомоги. Зазначена особливість (тобто "плата наперед") потребує певних гарантій щодо здатності страховика відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією із гарантій цього є фінансова надійність страховика, яка пов'язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною і перестрахувальною політикою страховика. Надійність же страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок у страхуванні, які і є цінами за страхові послуги.
При визначені ціни за страхову послугу, насамперед ураховують реальну ціну ризику. Відхилення страхової ставки (тарифу) від об'єктивних обґрунтувань ризику може призвести до зниження фінансової надійності страховика та до невиконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками. Тобто фінансова надійність страховика - це здатність виконувати прийняті на себе страхові зобов'язання за договорами страхування і перестрахування (див. табл. 2.3).
Таблиця 2.3
Фінансова надійність страховика
Фінансова надійність страховки забезпечується
Розміром власних коштів
Правильно розрахованими тарифними ставками
Збалансованим страховим портфелем
Величиною страхових резервів, адекватних сумі взятих на себе зобов'язань
Розміщенням страхових резервів
Перестрахуванням
При цьому страхова компанія повинна прагнути до створення стабільного страхового портфеля шляхом укладання якомога більшої кількості договорів з найбільшою відповідальністю по кожному ризику. Характеристику страхового портфеля див. рис. 2.14.
Рис. 2.14. Схема характеристики страхового портфеля страховика.
При аналізі страхового портфеля треба звертати увагу на його:
динамічність (характеризується співвідношенням між договорами, які вже закінчуються, і новими договорами, що укладаються);
однорідність (за обсягом страхової суми об'єктів по відповідній їм сукупності ризиків).
Але, як вже зазначалось, це елементи менеджменту страхової діяльності.
Формуючи тарифну політику страховик прагне вирішити подвійне завдання: за мінімальних тарифів, доступних для широкого кола страхувальників, забезпечити достатній обсяг страхової відповідальності.
Якщо тарифна ставка розрахована правильно, то створений страховиком фонд є достатнім для виконання страхових зобов'язань і тим вище фінансова надійність страховика. Розглянемо прийоми та методики розрахунків страхових тарифів за об'єктами страхування.
Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що сума страхових премій, обчислених на основі тарифів, має бути такою, щоб по - перше, він міг виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто зробити виплати), а по-друге - покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює рис. 2.15.
Страхові резерви
Рис. 2.15 Структура страхового тарифу.
В загальному розумінні тарифна ставка (рис. 2.16):
Рис. 2.16. Визначення страхового тарифу.
Таким чином, з огляду на вищевказане схематично можна побудувати залежність (рис. 2.17):
Страховий тариф - основа розрахунку страхового платежу.
Страхові платежі - основа формування страхових резервів.
Страхові резерви - основа фінансової надійності страховика.
Тарифна політика у галузі страхування повинна базуватися на таких принципах:
еквівалентності страхових відносин сторін;
доступності страхових тарифів для широкого кола страхувальників;
сталості розмірів тарифної ставки протягом тривалого часу;
забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій. При розрахунку тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він
забезпечує формування страхових резервів для виконання страховиком своїх функцій. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. У розрахунках страхових тарифів застосовуються такі методи:
на основі теорії ймовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;
на базі експертних оцінок;
за аналогією до інших об'єктів або компаній;
з використанням математичної статистики і розрахунку доходності. Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження.
Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто - тарифом і навантаженням не однакова для різних видів страхування. Існують "дорожчі"і "дешевші" види страхування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладення договорів страхування і їх обслуговування.
Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами (актуаріями) з використанням математичних методів на базі теорії ймовірності (це характерно у особистому страхуванні), то навантаження визначається емпіричним шляхом, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення справ, що склалися за попередній період.
З добровільних видів страхування структуру тарифної ставки визначає сам страховик і характерним, особливо для українських страхових компаній, є завищення страхових тарифів. Причому це робиться з метою отримання більшого прибутку та неорганізованості витрат на ведення справи. Тарифи, як правило, формуються вищі за середні, що склалися у конкретному виді страхування. Це порушує принцип еквівалентності у взаємовідносинах страховика і страхувальника, де страхувальник переплачує за страхування, що призводить до того, що страховики втрачають клієнтів, оскільки потенційні страхувальники не хочуть платити занадто високу ціну за той вид страхування, який в іншій країні коштує дешевше (наприклад: страхування вантажу). Таке становище склалось і тому, що українському страховику, згідно з законом України "Про страхування": заборонено використовувати дві його головні функції розпорядження грошовими засобами: на превентивні роботи (по зменшенню, локалізації чи виключення дії страхового ризику) та інвестиційні вкладення в довгострокові прибуткові проекти. А таке приводило б до покриття витрат на ведення справи та отримання прибутку за рахунок надходжень від такої діяльності - від інвестиційних вкладень та зменшень сум по відшкодуванню збитків від прояву страхових ризиків, як це робиться у страховиків на Заході. Отже, страхові тарифи, як і ціни на будь-які інші товари, послуги, регулюються попитом і пропозицією. Але слід відзначити, що використання демпінгових тарифів, особливо нижчих, ніж ставка нетто-тарифу, вкрай небезпечно з огляду позбавлення страховій компанії можливостей сформувати адекватні страхові резерви. Тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками. Через те (в тому числі), органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з метою недопущення краху фінансового стану страхової компанії, її платоспроможності.
Під час проведення обов'язкових видів страхування державою встановлюються граничні нормативи нетто-ставок та ставок навантаження по видах страхування. Наприклад, норматив витрат на ведення страхової справи не повинен перевищувати:
з обов'язкового державного страхування - 6% розміру брутто-тарифу;
з обов'язкового особистого страхування - 15% розміру брутто-тарифу;
з обов'язкового страхування майна та відповідальності - 20% розміру брутто-тарифу.
І, як вже говорилось вище, такими ж нормативами визначаються допустимі розміри страхових сум, страхових тарифів (брутто-тарифів), страхових платежів, а також перелік об'єктів, які підлягають страхуванню, порядок сплачення страхової премії, строку дії договору страхування і т. ін.
Ці обмеження покликані стримати підвищення цін на страхові послуги хоча б у сфері обов'язкового страхування.
В актуарній практиці використовуються найрізноманітніші методи обчислення тарифних ставок. Але всі вони, як вже наголошувалось, повинні базуються на принципі еквівалентності фінансових зобов'язань страхувальника і страховика.
Надамо деякі, найпоширеніші, підходи до трактування принципу еквівалентності та їх математичні вирази:
еквівалентність фінансових зобов'язань як еквівалентність очікуваних значень. При цьому підході зобов'язання страхувальників полягають у сплаті страхових премій, а зобов'язання страховика - в оплаті позовів страхувальника (виплати страхових сум чи сум страхових відшкодувань). Справедливою платою за ризик тут є очікуване значення випадкової величини М, тобто:
р = М [Y], (4)
де: р - величина зібраних страхових премій;
Y - величина сумарних виплат страховика.
еквівалентність зобов'язань з погляду теорії розорення. При цьому підході, зобов'язання страхувальників мають безперечний характер (отримуючи поліс, страхувальник більшою мірою звільняє себе від ризику несподіваних витрат). Зобов'язання страховика, навпаки, стають непередбачувані. Тобто тепер його ризик (його виплати) будуть значно більшими за М [Y]. Тому страховик вимагає додаткову плату за можливість збитку - ризикову надбавку L. У зв'язку з цим залежність (4) буде такою:
р = М [Y] + L. (5)
Зразу ж постає питання: якими мають бути величини ризикової надбавки L та страхової премії?
Звернемось до теорії розорення. Факт розорення будь -якої організації, в тому числі і страховика, описується співвідношенням:
U + p < Y, (6)
де: U - величина власних коштів страховика.
Імовірність розорення із цього буде дорівнювати Р (U + р < Y). Досягнення ймовірності розорення настане, коли буде отримано величину страховими преміями Р, які задовольняли б співвідношення:
P(U + p<Y) = a . (7)
еквівалентність зобов'язань з погляду теорії корисності. Основним критерієм цієї теорії є функція корисності U(x), що має такі властивості:
функція U зростаюча - ІІ(х) > U(y) при х> у;
функція U задовольняє нерівність ЄнсонаМ[[/(х)] < U (М[х]);
■ функція U задовольняє умову нульової корисності U (0) = 0 Взагалі сутність такої функції у мірі важливості для страховика певних грошових сум. І тому принцип еквівалентності за допомогою такої функції корисності можна записати таким чином:
М [U (U + p - Y)] = U (U). (8)
Тобто, очікувана корисність капіталу страховика після прийняття ризиків не повинна зменшитися порівняно з корисністю початкового капіталу.
На практиці часто застосовують експоненціальну та квадратичну функції корисно ті, вирази яких відповідно такі:
U(x) = 1 - , (9)
U(x) = ax - x2. (10)
У цьому (в разі практичного застосування принципу еквівалентності в термінах теорії корисності) головна проблема - відшукання адекватної функції корисності.
Але, як вже відзначалось, страхування виникає там, де існують явища і процеси випадкової природи ("чисті" ризики, які передбачають збиток). З математичного погляду випадкова величина - це змінна, яка може набувати певних значень із певною ймовірністю. У математиці таке описується функцією випадкової величини f((x) :
F((x)=P(t<x), (11)
де: F^(x) - інтегральна функція випадкової величини;
- значення випадкової величини; х - максимальне значення випадкової величини.
Функція І'\ (х) визначається при всіх значеннях аргументу х і має такі
властивості:
о<^(х)<і; (12)
Якщо х < у, то /-лх)<д </-(v) , де >' - деяке значення, відмінне від значення х.
F^ (+оо) = 1;
f (-00) = 0,
тоді:
P(a<^<b)=F^(b)-F^(a), (14)
де: а і в - теж деякі значення випадкової величини, відмінні від величини Ј.
Серед випадкових величин при цьому можна виокремити два основні типи - дискретні та абсолютно неперервні (монотонні).
Дискретні - набувають скінченої (або зліченної) множини значень (наприклад, кількість позовів, страхових випадків, страхових договорів і тому подібне за визначений строк).
Абсолютно неперервні - якщо функцію розподілу FЈ(x) випадкової величини Е, можна подати у вигляді:
Fs(x)=\ps(t)dt, (15)
де: р((х) - деяка невід'ємна функція яка показує щільність розподілу випадкової величини р.
Абсолютно неперервними (монотонними) можна вважати, наприклад, величину майбутніх прибутків страховика або тривалість очікування між двома послідовними страховими випадками і подіями.
У страховій практиці, як правило, цікавлять не самі випадкові величини, а деякі їх числові макрохарактеристики, найважливішими з них є математичне сподівання, дисперсія та їх незалежність.
Математичне сподівання (середнє, очікуване) - це середньозважене за ймовірністю значення випадкової величини.
Дисперсія характеризує відхилення випадкової величини від її середнього значення.
Незалежність випадкових величин є добутком різних імовірностей розкриття цих подій. Наприклад, якщо при будь-яких значеннях а та b у випадках величин ^ та ^ ймовірність подій Р (Ј< а, буде добутком цих
подій (Р(<^ < а)та Р(Ј < Ь), — тобто:
<а,Ј<Ь) = Р(%< а)Р(С < Ь), (16)
Якщо випадкові величини не задовольняють наведену умову, то вони називаються залежними. Прикладом залежних випадкових величин є кількість позовів та сумарна величина виплат. Незалежними випадковими величинами можуть вважатись кількість позовів з різних видів страхування.
Для дискретних випадкових величин математичне сподівання обчислюється за формулою:
і
де: x - значення, яких набуває випадкова величина; P - імовірність реалізації випадкових величин.
Для абсолютно неперервних випадкових величин математичне сподівання (очікування) має вигляд:
МШ=)фд{ t)dt, (18)
де: РЈ - щільність випадкової величини ^.
Коли випадкова величина невід'ємна, тобто: с > 0, математичне сподівання можна обчислити за формулою:
о
Для будь-яких сталих а, b та випадкових величин с, lT виконуються такі властивості математичного сподівання:
М [а] = а; (20)
Мт = ЪМ[Ј}- (21)
ЩЈ + С\ = М\Ј\ + ЩРЈ\-, (22)
А дисперсія випадкової величини, як відхилення від її середнього
значення обчислюється як математичне сподівання квадрата відхилення цієї
величини від її математичного сподівання:
(23)
Дисперсія задовольняє такі співвідношення:
(24)
Да] = 0;
(25)
Д[Ь{] = Ь2Д[Ї]-
(26)
Д[ <? + *] = ДІЯ;
(27)
де: а, b - довільні сталі;
^ ~ випадкові величини.
Якщо випадкова величина невід'ємна, то дисперсію можна обчислити
за формулою:
M№ = 2\t(\-Fs(t)W..
0
(28)
Поряд з дисперсією часто використовують
похідні поняття -
стандартне відхилення та коефіцієнт варіації.
Стандартне (середньоквадратичне) відхилення це корінь із дисперсії:
(29)
Коефіцієнт варіації - відношення стандартного відхилення випадкової
величини до модуля математичного сподівання:
(30)
Часто ми не маємо інформації про реальний розподіл випадкової величини але маємо деяку сукупність спостережень (статистичні дані), у яких вона набуває значень XX,x3,...,x. Ця сукупність значень називається
вибірковою (середньою чи незсуненою) дисперсією.
Вибіркове середнє використовують для оцінювання математичного сподівання:
x=M[Z;l . (31)
Незсунена вибіркова дисперсія є оцінкою дисперсії випадкової величини:
s2*M[a- (32)
Відповідно величини вибіркової (емпіричної середньої та незсуненої вибіркової) емпіричної дисперсії розраховують такими залежностями:
(33)
- Iй п ,=1
1 "
s2 =—~х)2-
п-1 ,=1
(34)
Класичний підхід визначення тарифів можна розглянути на прикладах договорів загального страхування, які не є договорами страхування життя.
Договори загального страхування характеризуються відносно коротким строком дії договору - від кількох днів до одного року (вантажоперевезення,
і-/
Для визначення нетто-тарифу за договором загального страхування розглянемо гіпотетичний випадок, коли відома вся необхідна для розрахунків інформація. Припустимо, що під час проведення страхування визначеного ризику (наприклад, майнове страхування будівель від стихійного лиха) протягом фіксованого проміжку часу At (наприклад, одного року) страховиком заплановано:
• проведення страхування за п in = 1,2,...) договорами із страховими сумами S, S, S vS відповідно;
настання за цими договорами страхових випадків із страховими виплатами Sel,Se2Se3...Sm.
Визначимо розмір нетто-тарифу під час страхування ризику, який відповідав би взятим зобов'язанням страховика з названих видів страхування.
У розглянутому випадку нетто-тариф можна визначити на підставі загального принципу еквівалентності зобов'язань страховика та страхувальників. Зобов'язання страховика дорівнюють сумі страхових відшкодувань:
sm+sB2+sB3+...+sBm, (38)
а зобов'язання страхувальників - сумі внесених нетто-премій:
транспортне страхування, страхування споруд, будівель тощо). Ця особливість визначає характери-особливості розрахунку страхових тарифів за такими договорами:
• вираховується величина лише разової страхової премії;
не враховується можливий інвестиційний прибуток від розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів страхування.
Наприклад, тарифи будівельних ризиків, наведені в додатках №1 та №2, можуть бути розраховані за схемою договорів загального страхування.
При розрахунку нетто-премії вважають, що величина N разової нетто- премії виражає еквівалентність зобов'язань страховика та страхувальників і пропорційна величині S страхової суми:
N = Т S, (35)
де: коефіцієнт Т називають нетто-тарифом чи нетто-ставкою.
Брутто-премія В, або просто страхова премія, пропорційна нетто-премії N:
В =aN, (36)
де: а коефіцієнт пропорційності (аг>1), містить в собі долю / навантаження (адміністративні витрати, комісійні, плановий прибуток страховика) і визначається співвідношенням:
а = -
(37)
і
Ni +n2 +N3 +...+Nn =ГД +T0s2 +T0S3 +... +T0SN=T0(Sl+S2+S3+...+SN),
(44)
w да
звідки знаходимо шукане значення нетто-тарифу:
т=ЇВ m. (45)
п
Останню рівність записують, як правило, у вигляді:
т=кЗБи,, (46)
тобто виражають нетто-тариф під час страхування визначеного ризику через два основні параметри:
коефіцієнт збитковості за цим страховим ризиком Кзб:
Кб= f, (47)
відносну частоту настання страхової події за цим страховим ризиком v:
(48)
Наведені співвідношення вирішують поставлене завдання і дозволяють розрахувати нетто-тариф під час страхування визначеного ризику лише у апостеріорному (післядослідному) випадку, коли відома вся необхідна інформація, а саме відомі значення параметрів n,m,se,s або Кр ,и. На практиці
при апріорному (до початку досліду) визначенні тарифів жодний із цих параметрів невідомий, і всі вони є випадковими додатніми величинами. Але наведений приклад та отримані співвідношення мають важливе значення для перевірки і коригування значень тарифів за результатами страхової діяльності, правильності апріорного визначення тарифів. Саме ці співвідношення вказують на необхідність у діяльності кожної страхової компанії постійного спостереження та аналізу значень параметрів Кзб, и за прийнятим на страхування ризиком і дозволяють періодично коригувати наперед визначені для такого ризику тарифні ставки.
де: T0 - нетто-тариф, який потрібно визначити. Значення T0 в даному прикладі можемо знайти з рівняння балансу зобов'язань страховика та страхувальників:
sB1 +sB2 +sB з +...+sB_m +s2 +s3 +...+sN), (40)
або:
м N
(41)
7=1
У цьому балансовому співвідношенні зручно виконати усереднення за договорами страхування, поділивши обидві частини на mn:
—5>..=г„—XV (42)
mn і mn j=і
А далі, ввівши значення - середньої страхової виплати та значення s -- середньої страхової суми на один договір:
1 m 1 m . . _ ч
sB=±bsA, s.^Sj, (43)
m ,=і да ,=i
перейти до співвідношення:
m п
s = t„
Практично на страхування беруть ризики, ймовірність настання яких не вища за 0.25, тобто прир < 0.25 і для 3 застосовують оцінку:
np у np
Отже, нетто-тариф під час страхування виділеного ризику розраховується із заданою довірчою ймовірністю у за формулою:
При апріорному визначенні нетто-тарифу у загальному випадку розглянутої моделі страхових відшкодувань у співвідношенні Т0 = Кзби потрібно розв'язати суперечність, яка полягає в тому, що ліва частина (нетто - тариф) має бути наперед визначеною фіксованою величиною, а права частина є випадкова величина, значення якої можуть істотно змінюватися в різні періоди діяльності страховика.
Для розв'язання цієї суперечності широкого застосування набув метод, який ґрунтується на тому, що замість випадкової величини достатньо взяти її найбільше можливе із заданою довірчою ймовірністю значення. Такий підхід визначає структуру нетто-тарифу за договором загального страхування:
т =т0 +тр, (49)
де: і\=м\Кл>\ - основна частина нетто-тарифу (математичне сподівання збитків з одиниці страхової суми в разі великої кількості страхування за визначеним ризиком);
тр =T0v — ризикова (страхова) надбавка до основної частини нетто-тарифу, яка із заданою довірчою ймовірністю враховує можливі небажані відхилення відносної величини виплат і обчислюється за формулою:
s = tJDK^\=t р[у]М[Кзб І2 + D[K36]M|;/| (50)
' М[Кз6и\ M\K JM\v\ ' 1
де: tr - квантиль рівня у нормального розподілу.
За законом великих чисел при великих значеннях п випадкова величина прямує з ймовірністю одиниці до значення р теоретичної ймовірності настання страхової події за визначеним ризиком та розподілена за нормальним законом з параметрами:
М[у] = р, D[y] = Pl~P . (51)
п
Величини страхових виплат Sel будемо вважати розподіленими за рівномірним законом. Таким чином, для коефіцієнта збитковості Кзб маємо:
(52)
ІП
Останні співвідношення дозволяють спростити формулу обчислення величини 3:
p[Q\M[K3612+ D[K36 ]M _ h-p +1/3 ,53ч
М[Кзб]М[и] І np '
3 =
1-/7 + 1/3 ^ „ 1 -р
(54)
fl + \2ty)l-p
np
де: ty- квантиль рівня анормального розподілу (значення tr це рішення рівняння F(x)=y\ де: Fix) - функція розподілу, ;/ - довірча ймовірність); п - кількість договорів страхування за визначеним ризиком, що планується; р - ймовірність настання страхової події за визначеним ризиком; М[Кзб] - математичне сподівання величини Кзб для визначеного ризику практично не змінюється і має слідуючи значення:
0.3 - при страхуванні від нещасних випадків та хвороби;
0.4 - при страхуванні засобів наземного транспорту;
0.5 - при страхуванні вантажів та майна (крім засобів транспорту);
0.6 - при страхуванні засобів повітряного та водного транспорту;
0.7 - при страхуванні відповідальності власників автотранспортних засобів та інших видів відповідальності, а також при страхуванні фінансових ризиків.
Для обчислення нетто-премії N за договором страхування визначеного ризику слід нетто-тариф Т помножити на величину S страхової суми (залежність 35):
N = S • T. (56)
T =M[KJp
(55)
Зауважимо, що величина нетто-тарифу істотно залежить :
від запланованої кількості договорів страхування за визначеним ризиком і зменшується з їх зростанням до математичного сподівання величини збитків страхової суми;
від значення довірчої ймовірності шуканого тарифу і зростає з наближенням цього значення до одиниці;
від точності вибору значення коефіцієнта збитковості.
Розрахунки страхових тарифів в індивідуальній моделі ризику.
Наведені формули виражають класичний підхід розрахунку нетто-тарифу для страхового ризику за наявності мінімальної інформації про можливі майбутні страхові виплати. Якщо відомі додаткові статистичні дані про процес настання страхової події, можливе застосування більш точних методів обчислення страхових тарифів.
Для розв'язання відповідних задач вводять різні статистичні моделі страхових ризиків і розглядають відповідні моделі розподілу сумарного розміру страхового відшкодування. Найпростішою з них є модель індивідуальних ризиків, яка щодо договору страхування передбачає таке: • для кожного договору страхування відомі статистичні властивості пов'язаного з ним можливого відшкодування Хк, де: к - порядковий номер договору.
Зауважимо, що далеко не за кожним договором виплачується страхове відшкодування, тому деякі випадкові величини Х (страхові відшкодування за ітим договором) можуть дорівнювати нулю. Загальний розмір страхового
відшкодування за страховою подією, тобто розмір зобов'язань страховика, визначає між собою сума випадкових величин:
sn=x,+x2+...+xn. (57)
У загальному випадку при використанні моделі індивідуального ризику величина Вк страхової премії за k-м договором страхування розраховується з умови достатності із заданою довірчою ймовірністю отриманих страхових премій для виконання зобов'язань страховика за формулою:
вк=щхк](і+&), (58)
де: M[Хк] - математичне сподівання відшкодувань за k-м договором страхування;
З - відносна страхова надбавка.
Основний внесок до величини В у загальному випадку вносить значення суми М[ Х^ ], яку називають основною частиною нетто-премії. Додаткова сума (1 + l>), (тобто ризикова, або страхова надбавка до основної частини) - враховує можливі небажані відхилення відносної частоти настання страхової події.
На практиці використовують кілька способів розрахунку відносної страхової надбавки під час страхування визначеного ризику:
з фіксованим значенням для всіх договорів страхування:
(59)
7 M[SJ ' v у
де: tr - квантиль рівня у нормального розподілу;
M[Sn ] - математичне сподівання сумарного розміру страхових відшкодувань; D[S„ ] - дисперсія сумарного розміру страхових відшкодувань;
зі змінним значенням, пропорційним дисперсії або середньоквадратичному відхиленню величини страхового відшкодування Х^ за k-м договором страхування, тобто у вигляді:
»=tr /)|Л;' , (60) або:
rnijmLMia_n. (61)
їда
Числові характеристики випадкових величин М[ Хк ] страхового відшкодування за k-м договором страхування визначаються залежно від наявної статистичної інформації про процес настання страхової події.
У разі, коли відомі числові характеристики сумарного розподілу S страхових відшкодувань за страховим ризиком на підставі центральної
граничної теореми можна обчислити ймовірність достатності наявних страхових резервів розміру у для виконання зобов'язань страховика за цим ризиком:
PVK>r}=F0(!^^jm\ (62)
або ймовірності розорення (недостатності наявних страхових резервів):
P{Sn<r} = \-P{Sn>r}, (63)
де: F0(x)=^=]e— інтегральна функція нормованого нормального
V ІП -ос
розподілу.
Розрахунок страхових тарифів у колективній моделі ризику.
Складнішу модель розподілу сумарного розміру страхового відшкодування за визначеним ризиком виражає колективна модель ризику, яка розглядає не окремі договори страхування, а весь портфель договорів за даним страховим ризиком і передбачає таке:
кількість вимог про страхове відшкодування за даним ризиком на фіксованому проміжку часу є випадкова величина (як правило, з Пуассонівським розподілом);
значення послідовних страхових відшкодувань Г17 7„ за портфелем
страхового ризику за цей проміжок часу утворюють послідовність випадкових величин, які однаково розподілені;
випадкові величини u,Yx,Y2 ...Yn незалежні в сукупності.
Колективна модель враховує можливість неодноразового настання страхової події за одним договором страхування (що дуже важливо в договорах загального страхування), не обмежена умовою визначеності кількості майбутніх договорів страхування та розглядає завжди додатні значення відшкодувань Yk,k = \,2,...,п (на відміну від індивідуальної моделі, де значення відшкодувань Xk могли бути нульовими). Сумарний розмір S страхових відшкодувань за страховим ризиком у колективній моделі визначає випадкова сума незалежних між собою випадкових величин:
S=Y1+Y2+...+YV. (64)
За заданими числовими характеристиками кількості и вимог про страхове відшкодування та величиною Y одного відшкодування залежно від загального випадку можемо знайти числові характеристики сумарного розміру S страхових відшкодувань за страховим ризиком у колективній моделі:
(65)
M[S]=M[y]M[Y]; _
D[S] = D\Y ]M[u] + D[u](M[7])2.
Найпростішу та найпоширенішу модель розподілу кількості страхових вимог и визначає розподіл Пуассона з параметром Л, коли:
Р{и = к} = —е~л,к =0,1,2,(67)
за умови, що ряд ZA - збіжний.
к
причому: м[и]== л.. (68)
У цьому випадку розподіл випадкової величини S називають складним розподілом Пуассона, а її числові характеристики визначають за формулами:
(69)
M[S] = AM[Y];
(70)
D[S] = X D[Y]+(M[Y] = XM\Y ]. v 7
Параметри Я та функцію F(t)=pqr <t. розподілу величини значень v називають параметрами складного розподілу Пуассона. Крім того, параметр Я визначає середню за портфелем кількість страхових вимог, тобто вимог на виплату страхового відшкодування за одиницю часу (наприклад, за рік).
У страховій практиці важливим є той факт, що сума незалежних випадкових величин, кожна з яких має складний розподіл Пуассона з параметрами Лк р також має складний розподіл Пуассона з параметрами:
* = = (71)
к к Л
Наведене твердження на практиці використовують у таких випадках:
при об'єднанні т страхових портфелів, таких що сумарний розмір страхових відшкодувань , к = 1,2,...,m по кожному з них має складний розподіл Пуассона з параметрами Як, 1<]:, внаслідок отримують об'єднаний портфель, сумарний розмір страхових відшкодувань S якого буде визначати складний розподіл Пуассона з параметрами:
^ = = (72)
к к A
при дослідженні сумарного за m років страхового відшкодування S за одним і тим самим страховим ризиком з незалежними річними сумарними страховими відшкодуваннями S, к = 1,2,...,m, кожне з яких має складний розподіл Пуассона, можемо вважати, що злежність (72) має також складний розподіл Пуассона.
При використанні моделі колективного ризику величина В страхової премії для всіх договорів страхування однакова і визначається з умови достатності із заданою довірчою ймовірністю отриманих страхових премій для виконання зобов'язань страховика за формулою:
B = \M\Y~\(\ + 9), (73)
де: М^ - математичне сподівання виплати одного страхового відшкодування;
Л - середня на один договір кількість страхових вимог за одиницю часу; З - відносна страхова надбавка.
Основний внесок до величини В у загальному випадку \M[Y~\ називають основною частиною нетто-премії, a \M[Y~\3 називають ризиковою (страховою) надбавкою до основної частини, яка із заданою
Відносна страхова надбавка при страхуванні визначеного ризику має фіксоване для всіх договорів значення і розраховується за формулою (59):
, (74)
де: tr - квантиль рівня у нормального розподілу;
M[S] - математичне сподівання сумарного розподілу страхових відшкодувань;
D[S] - дисперсія сумарного розподілу страхових відшкодувань.
Математичне сподівання М[У] одного страхового відшкодування визначається залежно від наявної статистичної інформації про процес настання страхової події.
Середня на один договір кількість Я1 страхових вимог на одиницю часу (у загальному випадку - за один рік) розраховується на підставі середньої за портфелем кількості Я, страхових вимог за одиницю часу (також - один рік):
4=-, (75)
п
де: « - визначає кількість договорів страхового портфеля, для якого була отримана оцінка параметра Я.
Наведені вище методики визначення страхових тарифів є базовими. Кожна страхова компанія, застосовуючи такі методи, визначає свої тарифи страхування по кожному виду страхування. А кількісний вираз тарифу - це головний фактор при розрахунку страхової премії Р (страхового платежу клієнта), а також показник рейтингу страхової компанії:
Р = S T. (76)
Наприклад, підрядчик вирішив застрахувати ремонтні роботи від пожежі, браку в результаті недбалості, незграбності працівника та від неправомірних дій третіх осіб, включаючи крадіжку зі зломом. Підрядчик звернувся до страховика А та до страховика О. Згідно з тарифами загальний тариф страховика А (для розрахунку беремо якісь довільні кількісні вирази) склав:
Т = 0,4% + 0,06% + 2,0% = 2,46%. Відповідно кошторису витрат на ремонт приміщення страхова сума дорівнює 27522 грн. У випадку коли коефіцієнт Кзб буде дорівнювати 1, страховий платіж до страховика А буде:
Р = 27522 • 2,46% : 100% = 660,53 грн. Згідно з тарифами загальний тариф страховика О складає:
Т = 0,4% + 1,2% + 1,0% = 2,6%. Страхова сума таж - 27522 грн. Страховий платіж складе:
Р = 27522,00 • 2,6% = 715,57 грн. Отже, якщо компанія О не застосовує знижуючі коефіцієнти, підрядчик застрахується у компанії А.
Нетто-тариф, а разом з ним і брутто-тариф (нетто + навантаження) за договорами особистого страхування визначаються з урахуванням
статистичних закономірностей страхових ризиків протягом дії договорів страхування та величини інвестиційних доходів від розміщення страхових резервів. В цьому основним є математичне моделювання процесу "дожиття" та досягнень декотрих величин інвестиційних доходів від розміщення страхових резервів.
Математичною моделлю випадкових процесів дожиття та смертності, непрацездатності, хвороби у разі переходу застрахованих осіб з однієї вікової категорії в іншу є регіональні таблиці дожиття та смертності і відповідні регіональні чи селективні статистичні таблиці страхових ризиків, які формуються страховиками за статтю, станом здоров'я, тривалістю непрацездатності або хвороби, професією, регіоном проживання і т.п.
При визначенні нетто-тарифу в галузі особистого страхування використовують (як статистичні дані):
регіональну або селективну таблицю дожиття та смертності;
регіональну або селективні таблиці додаткових страхових ризиків;
річну (середню) ставку інвестиційного доходу;
таблиці комутаційних чисел для встановленої у договорі страхування річної ставки інвестиційного доходу та ймовірностей відповідних страхових ризиків.
В цьому основні параметри таблиць:
дожиття та смертності:
іх - кількість осіб, що дожили до віку х років;
d0 - кількість осіб у віці х років, які не доживуть до віку х + 1 рік, розраховується:
d*=ix-ix+l-,; (77)
g0 - коефіцієнт смертності для особи у віці х років, розраховується:
^ x
р° - ймовірність дожити до віку х + 1 для особи у віці х років;
,gl - ймовірність смерті протягом t років для особи у віці х років;
р0 - ймовірність прожити не менш ніж t років для особи у віці х років,
розраховується:
(79)
1 X
додаткових ризиків:
dj - кількість осіб у віці х років, для яких j-та страхова подія настане протягом року (до настання віку х + 1 рік);
tdj - кількість осіб у віці х років, для яких j-та страхова подія настане протягом t років (на проміжку часу від х років до х + t років);
gj - ймовірність настання протягом року j-тої страхової події для особи у віці х років;
tgj - ймовірність настання протягом t років j-тої страхової події для особи у віці х років, розраховується:
(80)
^ x
pj - ймовірність того, що j-та страхова подія не настане протягом t років для особи у віці х років, тобто:
:>>: 1 ^ (81) для кожного страхового ризику розраховують такі комутаційні числа:
(82)
; (83)
; (84)
; (85)
(86)
Dx =ЈXVX; Сх =dJxVx+1;
NX = 1D-
t=a
Мх = ^с,; , (8V)
t=x
SX=±N-
t=a
ка = 1ма,
e=x
де: со - граничний згідно з таблицею смертності вік;
t - змінний індекс, що дорівнює повному числу років з часу початку дії договору (наприклад, страхування життя);
V - дисконтуючий множник який, для встановленої величини річної ставки інвестиційного доходу, визначається співвідношенням:
f = (88)
і+/ v 7
Таблиця комутаційних чисел складається для всіх значень віку х та величини і ставки річного інвестиційного доходу, які використовуються в розрахунках нетто-тарифу, - основи розрахунку страхових платежів у особистому страхуванні.
Розрахунки інших показників страхування надамо разом з рішеннями прикладів. Загальні значення тарифів страхування по об'єктах страхування, розрахованих наданими методами наведені в тамі 7 даного посібника в довідкових матеріалах 1; 2; 4 та 8.
5. Прикладні розрахунки основних показників страхування
Використані терміни: програми надання страхових послуг, страхові резерви, індекс інфляції, перестрахувальні операції, страхова сума, страховий тариф, страхова премія, термін страхування, методики визначення характеристик об'єктів страхування.
У багатьох країнах світу страхова справа розглядається як окрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності, видами страхування організації-страховики, посередницькі та інформаційно-консультативні структури. Але головне місце у страховій
галузі все ж належить страховикам, які за характером роботи поділяються на три групи: такі, що страхують життя; такі, що здійснюють інші види страхування; і такі, що надають виключно перестрахувальні послуги.
Всі ці групи оперують категоріями: страхова сума, страховий тариф та страхова премія, котрі є основними показниками страхування, його економічної сутності. Кожна група (окремі страховики за напрямом діяльності) розробляють свої програми надання послуг, що оформляються у так звані "Правила страхування" на кожний вид страхування, які обов'язково погоджуються з Укрстрахнаглядом. Взагалі такі правила містять перелік об'єктів страхування, порядок визначення страхових сум, перелік страхових ризиків, термін і місце дії договору страхування, порядок його укладення, права й обов'язки сторін, дії страхувальника в разі настання страхового випадку, перелік документів, що підтверджують ці випадки, порядок і умови сплати страхових сум чи виплати по відшкодуванню, термінів приймання рішення про виплату або відмову щодо виплати страхових сум чи відшкодування, умови припинення дії договору і порядок вирішення суперечок.
Оскільки особисте страхування базується на страхових резервах які розраховуються на математичній (апріорній) основі, то, як правило, страхова компанія, що займається такими видами страхування, на основі Правил страхування розробляє ще різні Програми для окремих видів особистого страхування.
Програми страхування призначені для того, щоб надати допомогу застрахованому, чи його родичам, а також особам, на користь котрих укладено договір страхування (при особистому страхуванні - бенефіціарам), у випадках смерті, інвалідності, виходу на пенсію і в інших, які обумовлені в програмі страхування.
Як правило, всі програми страхування в компаніях прикріплені до індексу інфляції і тому є реальним захистом застрахованому.
Такі програми розглядаються як основні (основне страхування) та додаткові (додатки до основного страхування) і програми так званого розширеного страхування (які плюсуються до основних та додаткових програм, чим збільшують кількість випадків за яких будуть проведені виплати страхових сум чи виплати по страховому відшкодуванню).
І ще, в особистому страхуванні до основних програм належать програми (Правила страхування), які забезпечують виплату страхових сум у випадку смерті застрахованого з будь-якої причини після закінчення строку страхування ("дожиттю"), а також надання виплат одноразово чи помісячно.
На об'єкти страхування майна (як юридичних так і фізичних осіб) впливають такі явища, як стихійні лиха, пожежа та вибухи, протиправні дії третіх осіб (угон, крадіжка, пограбування і т. ін.), фінансові збитки від господарювання і т.п. Найхарактернішим прикладом цього, з нашого погляду, є страхування в будівельній галузі та страхування вантажоперевезення.
Така діяльність страховиків, як проведення перестрахувальних операцій, забезпечує їм диверсифікацію (розширення) меж розподілу ризику від першого (оригінального) страховика, який він взяв від клієнта (страхувальника) в управління, на своїх партнерів (страховиків- перестраховиків). В цьому вони керуються тими ж принципами та методами, що й при прямому страхуванні: особистому та майновому. Це ж притаманне й при страхуванні об'єкта "відповідальність". Тому приклади надаються тільки з особистого та майнового страхування.
Як вже акцентувалось: основні показники в страхуванні є - страхова сума, страховий тариф та страхова премія. Тому на прикладах в особистому страхуванні, страхуванні в будівельній галузі і при вантажоперевезенні (майнове страхування), спробуємо унаочнити методи розрахунків цих показників.
При цьому слід враховувати (як вже говорилося вище), що в розрахунках показників в особистому страхуванні оперують даними математичних залежностей цих показників і які різні для кожної конкретної страхової компанії як у часі її діяльності, так і у її можливості в просторі. Як правило, беруться абстрактні значення так званої уявної таблиці значень для розрахунку шуканих показників, що розраховуються на 100 (сто) одиниць грошових коштів (розшифровка відношення цих 100 одиниць коштів до кожного показника надається в кожному конкретному прикладі). За цією методикою проведемо розрахунки шуканих показників у конкретних прикладах.
♦ Розрахунок страхової премії, страхової суми, страхового тарифу в
особистому страхуванні
При визначенні фінансових взаємин між страховою компанією і клієнтом використовують два варіанти розрахунку тарифу:
При обговорені з клієнтом величини страхової суми і періодичності сплати страхового внеску для визначення розміру страхової премії;
При обговорені з клієнтом розміру і періодичності сплати страхового внеску для визначення розміру страхової суми.
У будь-якому випадку перебування невідомої величини ведеться за правилом розрахунку пропорційних величин (правило "хреста"):
На Y од. річної премії N од. (за таблицею) страхової суми На Х од. (шукана величина) М од. (за бажанням клієнта)
страхової суми,
звідки: Х = (Y M) / N, (89)
або:
На Y од. річної премії х N од. (за таблицею) страхової суми
На М од. (за бажанням клієнта) Х од. (шукана величина) страхової
суми, річної премії звідки: Х = (N M) / Y. (90)
Страхова сума і страхова премія в таблицях тарифів, як правило, практично у кожного страховика України подається в умовних одиницях. На момент заключення договору страхування по цих таблицях можна
розраховувати ці величини як у гривнях, так і в доларах США. Якщо ж страхова премія обумовлюється в доларах США, то й страхова сума, визначена по таблиці тарифів, також буде виражена в доларах США.
Але усі взаєморозрахунки з клієнтами - громадянами України - страхова компанія веде в національній валюті України (гривнях), згідно з законодавством України.
Перерахування між гривнею і доларом США проводиться за курсом Національного банку України з урахуванням так званого індексу компанії, що вираховується кожною страховою компанією самостійно залежно від своїх фінансових можливостей.
Приклад 1:
Клієнт виразив бажання застрахуватися за програмою "РИЗИК" на 2500 дол. США страхової суми з щорічним внесенням страхової премії. Розмір річної премії, що клієнт повинен заплатити, щоб одержати 1000 од. (у приведеному прикладі - це долари США) страхової суми, за таблицею тарифів (довідковий матеріал 1) склав 4,5 од. (долара США). Індекс компанії на момент розрахунку склав 4,4. Потрібно розрахувати:
Розмір річної премії в доларах США, яку клієнт мусить заплатити, щоб при настанні страхового випадку компанія виплатила йому обговорену страхову суму (2500 доларів США);
Розмір річної премії, для розрахунку на тих же умовах, але в гривнях. Розрахунок:
Х = (4,5 • 2 500) / 1 000 = 11,25 дол. США.
Річна премія в гривнях з урахуванням індексу компанії:
11,25 • 4,4 = 49,5 грн.
Приклад 2:
Клієнт виразив бажання застрахуватися за програмою "РИЗИК-2" із щорічним внесенням страхової премії в розмірі 150 грн.
Розмір річної премії, яку клієнт повинен заплатити, щоб одержати 1000 од. (у приведеному прикладі - це гривні) страхової суми, за таблицею тарифів склав 6,06 од. (гривні)
Індекс компанії на момент розрахунку склав 4,45. Потрібно розрахувати:
Розмір страхової суми в гривнях, яку клієнт зможе одержати при настанні страхового випадку;
Розмір страхової суми в доларах США. Розрахунок:
Розмір страхової суми в гривнях (правило "хреста", п.2) X = (1000 • 150) / 6,06 = 24752 грн.
Розмір страхової суми в доларах США (індекс) 24752 : 4,45 = 5562,3 дол. США.
Індекс компанії. Для обліку зміни рівня інфляції (купівельної спроможності національної валюти) від моменту сплати клієнтом страхових премій і до моменту виплати компанією страхової суми страхова компанія вводить індекс компанії
Індекс, що в компанії на момент укладення договору страхування (розрахунку компанією розмірів страхової премії і страхової суми), є базовим для даного договору.
Надалі, розмір наступних платежів страхової премії (крім випадку одноразової сплати страхової премії), а також розмір страхової суми при настанні страхового випадку визначається з урахуванням зміни індексу компанії на момент розрахунку щодо базового індексу за договором. При базовому індексі N ^^ страхова сума складе М од. При індексі К страхова сума складе Х од.
(шукана величина)
звідки: Х=(К • М) / N (91)
Приклад 3:
На момент заключення договору страхування за програмою змішаного страхування життя страхова сума, яку компанія повинна буде виплатити у випадку смерті застрахованого, або у випадку дожиття його до закінчення терміну страхування, склала 2500 дол. США.
Страхова премія, яку клієнт повинен сплачувати щорічно протягом усього терміну страхування, склала, виходячи з таблиці тарифів, 125 дол. США.
Індекс компанії на момент розрахунку складав 4,4. Він був прийнятий у якості базового за даним договором. Застрахований дожив до закінчення програми.
Потрібно розрахувати:
Розмір першої премії в гривнях, яку клієнт повинен сплатити компанії, зазначеної в договорі страхування (базовий індекс - 4,4).
Розмір страхової суми в гривнях, розрахований при заключені договору страхування (базовий індекс 4,4).
Розмір річної премії наступного року (індекс компанії на момент сплати 5,0).
Розмір страхової суми, фактично виплаченої клієнту по закінченні договору страхування (індекс компанії на момент сплати - 8,2).
Розрахунок:
Розмір першої премії: 125 • 4,4 = 550 грн.
Розмір страхової суми: 2500 • 4,4 = 110 000 грн.
Розмір премії наступного року: 550 / 4,4 • 5,0 = 625 грн.
Розстрочка оплати страхової премії. При сплаті страхової премії раз на місяць (у квартал, півроку) компанія представляє клієнту розстрочку. За надання розстрочки компанією нараховується пеня, що
додається до розміру страхової премії. При цьому розрахунок страхової суми ведеться щодо річної премії.
Приклад 4.
Укладається договір страхування за програмою змішаного страхування життя.
Страхова премія, яку клієнт повинен сплачувати щорічно протягом усього терміну страхування склала, виходячи з таблиці тарифів, 125 дол. США.
Клієнт обумовив щоквартальне внесення страхової премії. Пеня при щоквартальній оплаті складає 6% від розміру річної премії. Потрібно розрахувати:
Розмір щоквартальної премії, за умови, що пеня доплачується до величини річної премії;
Розмір щоквартальної премії, за умови, що пеня, входить у розмір річної премії;
Розмір річної премії, що йде в розрахунок при визначенні величини страхової суми за таблицею тарифів, якщо пеня входить у розмір річної премії, сплачуваної клієнтом.
Розрахунок:
Пеня доплачується. Щоквартальна премія складе:
125 - (1 + 0,06) / 12 = 11,041(6) = 11,5 дол. США (округлення у більший
бік).
Пеня включається. Щоквартальна премія складе: 125/12 = 10,418 = 10,42 дол. США
Пеня включається. Річна премія для розрахунку страхової суми складе: 125 - (0,06 • 125) = 125 • (1-0,06) = 117,5 дол. СІЛА.
• Фактор поліса. При розрахунку страхової премії виділяється частина витрат, що не залежать ні від терміну, ні від розмірів страхової премії і страхової суми, а є постійною величиною для будь-якого договору страхування. Назвемо цю величину "фактор поліса". Фактор поліса не враховується при розрахунку тарифів за таблицями тарифів компанії.
При розстрочці платежів у плині року пеня нараховується на страхову премію, включаючи фактор поліса.
Приклад 5.
Клієнт обумовив за програмою страхування "РИЗИК" страхову суму в розмірі 1500 дол. США.
Страхова премія для одержання клієнтом такої страхової суми за таблицею тарифів склала 12 дол. США. Фактор поліса - 5 дол. США. Індекс компанії - 4,8. Потрібно визначити: 1. Розмір щорічної премії, яку клієнт зобов'язаний сплатити страховику, у доларах США чи у гривнях.
Розрахунок:
Щорічна премія в доларах США:
12 + 5 = 17 дол. США
Щорічна премія в гривнях:
17 • 4,8 = 81,6 грн.
Приклад 6.
Клієнт обумовив можливість щомісячної оплати страхової премії. Страхова премія обговорена у розмірі 40 дол. США. Пеня при щомісячній оплаті складає 8 % від розміру внеску. Індекс компанії - 4,6. Фактор поліса складає 5 дол. США. Потрібно розрахувати:
Розмір річної премії в доларах США і у гривнях, що йде в розрахунок
при визначенні страхової суми за таблицею тарифів.
Розмір щомісячної страхової премії гривнях і в доларах США, яку
повинен сплачувати клієнт.
Розрахунок:
Розмір річної премії для розрахунку страхової суми за таблицею
тарифів:
40 - (40 • 0,08 + 5) = 31,8 дол. США 31,8 • 4,6 = 146,28 грн.
Розмір щомісячної премії:
40/12 = 3,33 = 3,34 дол. США, 3,34 • 4,6 = 15,36 грн. = 15,4 грн.
• Розрахунки за програмами страхування. При розрахунку індивідуального тарифу за таблицями тарифів компанії необхідно пам'ятати такі умови:
страхова премія і страхова сума - взаємозалежні величини, при зміні однієї з них пропорційно змінюється інша величина;
як правило, індивідуальне значення тарифу визначається на підставі віку застрахованого при заключені договору страхування (вік вступу, вік початку страхування, вік закінчення договору).
У випадках, коли клієнта цікавить укладення договору страхування по одній чи декількох програмах страхування на умовах, що відрізняються від тих, за яких були розраховані дані, приведені в таблицях, що наявні в компанії, розрахунок може бути проведений у компанії відділом актуарних розрахунків. Але завжди слід пам'ятати, що страхова премія йде на витрати двох складових:
на створення резерву премій для виплати страхової суми з нагоди смерті застрахованого;
на нагромадження для виплати страхової суми по дожиттю застрахованого по закінченню терміна страхування.
Відповідно і страхова сума (у випадку смерті застрахованого) складається з чисто ризикової частини і суми нагромаджень, що утворилися у застрахованого до моменту настання страхового випадку.
• При дожитті застрахованим до закінчення терміну страхування йому виплачується тільки накопичувальну частину страхової суми, тому що ймовірність смерті з віком зростає, а розмір внеску залишається незмінним, отже, розмір ризикової частини страхової суми з віком зменшується. Одночасно з цим росте накопичувальна частина страхової суми при терміні страхування більше 15 років. Тоді сума, яка буде сплачена тільки застрахованому при дожитті по закінченню терміна договору страхування буде істотно вища, ніж, наприклад, сума, що фіксується у договорі "змішаного" страхування. А тому таке обумовлюється ще під час укладення договору страхування, де визначаються:
розмір страхової суми, яку клієнт одержить у випадку смерті в перший рік страхування;
розмір суми нагромаджень, яку клієнт одержить при дожитті по закінченню терміна страхування;
розмір пенсії по одному з обраних варіантів пенсії, пропонованих у цій програмі;
розмір щорічної страхової премії по обговореному з клієнтом значенню однієї з перерахованих вище величин;
розмір страхової суми, яку клієнт одержить у випадку смерті на будь- якому році страхування (якщо клієнт виразить зацікавленість по цьому питанню), наприклад, при страхуванні пенсійного забезпечення.
Приклад 7.
Клієнту 28 років, він обумовив можливість щомісячної оплати страхової премії в розмірі 20 грн. Після 60 років йому потрібна довічна пенсія гарантованими виплатами пенсії.
Пеня при помісячній оплаті складає 8% від розміру внеску. Індекс компанії - 4,6, вік застрахованого - 28 років; стать - чоловіча; термін страхування - до 60 років, (32 року), фактор поліса - 5 дол. США у рік. Потрібно визначити в гривнях і в доларах США:
Розмір страхової суми у випадку смерті в перший рік страхування. При цьому застрахований знаходився на страхуванні менш одного року (за індексом на момент укладення договору страхування).
Розмір страхової суми, що накопичується у застрахованого до закінчення терміну страхування і визначається на виплату пенсії (за індексом на момент укладення договору страхування).
Розмір щомісячної пенсії, яку застрахований буде одержувати по обраному варіанту пенсії (за індексом на момент укладення договору страхування).
Розмір страхової суми у випадку смерті на 25 році страхування. При цьому пройшло повних 24 роки (індекс компанії ймовірно складе у цей термін 8,0).
Розрахунок:
1. Страхова сума на першому році страхування (індекс 4,6) 1.1. Визначимо розмір страхової премії в рік:
20 • 12 = 240 грн.
Визначимо розмір страхової премії у рік за винятком пені за щомісячну розстрочку:
240 • (1 - 0,08) = 220,8 грн.
Визначимо величину фактора поліса в грн.:
5 • 4,6 = 23,0 грн.
Визначимо розмір річної премії, що йде в розрахунок при визначенні страхової суми за таблицями тарифів:
220,8 - 23 = 197,8 грн., чи в доларах США: 197,8 / 4,6 = 43 дол. США.
Визначимо страхову суму на першому році страхування (початкова сума страхування). Складемо таблицю (2.4) початкових сум страхування на 100 од. страхової премії на рік при початку страхування по даному ризику з 18 (вісімнадцяти) років та щомісячної оплати в розмірі 20 од.
Таблиця 2.4.
Страхова сума при щомісячній оплаті 20 од. страхової премії.
Вік
Страхова сума, од.
18
698,5
19
672,9
20
565,3
21
494,4
22
468,3
23
470,2
24
457,4
25
461,4
26
457,7
27
445,4
28
463,3
29
425,7
30
404,8
На 100 од. страхової премії в рік страхова сума в перший рік страхування склала для цього клієнта 463,3 од. Тому що пройшло менше одного року страхування, і накопичувальної частини страхової суми, ще не існує. Використовуємо правило "хреста": 100 :4633 197,8 : х,
звідки:
х = 197,8 • 463,3/100 = 916,4 грн., що складає:
916,40 / 4,6 = 199,22 дол. США.
2. Страхова сума по закінченні терміну страхування (індекс 4,6).
Розмір річної премії, що йде в розрахунок за таблицею тарифів, визначений у пп.1.1, 1.4 цього прикладу і складає 197,8 грн. (43 дол. США).
Визначимо страхову суму по закінченні терміну страхування. Для розрахунку беруться дані з таблиці 2.5 - нагромадження за період страхування, яку теж складемо з розрахунку для повних років страхування при сплаті 100 од. премії (одноразової, річної).
Таблиця 2.5
Суми нагромадження за період страхування
Повні роки страхування
На 100 од. одноразової премії
На 100 од. річної премії
1
31
32
2
34
67
3
37
105
25
304
5
378
26
335
5
979
27
368
6
640
28
405
7
367
29
445
8
168
30
490
9
048
31
539
10
016
593
33
652
12252
53193
48
2724
На 100 од. страхової премії в рік страхова сума по закінченні період7у страхування склала 11081 од. Тому що термін страхування закінчи8вся і ризикової частини страхової суми не існує, використовуємо правило 9"хреста":
10 100 - 11081 197,8 - х,
звідси:
х = (197,8 • 11081) / 100 = 21918,2 грн.,
що складає:
21918,2 / 4,6 = 4 764,83 дол. США
3. Розмір довічної щомісячної пенсії (індекс 4,6).
Сума, що витрачається на виплату пенсії (накопичена сума страхування), визначена в п. 2.2. цього прикладу і складає 21918,2 грн. (4764,83 дол. США).
Визначимо розмір довічної щомісячної пенсії:
Складемо таблицю (2.6) розміру щомісячної пенсії на 1000 од. накопиченої страхової суми при різних видах програм (довічна виплата, виплата гарантованих п'ять років після 60 років життя, виплат гарантованих 10 років після 60 років життя).
Таблиця 2.6
Розмір щомісячної премії
Почато
Вид програми
к
довічна
Гарантованих
Гарантованих
виплати
5 років виплат
10 років виплат
пенсії
40
6.2553
6.2284
6.1550
41
6.3067
6.2784
6.2005
42
6.3607
6.3313
6.2480
58
7.8834
7.7720
7.4459
59
8.0508
7.9219
7.5568
60
8.2373
8.0838
7.6733
61
8.4069
8.2378
7.7858
62
8.5899
8.4021
7.9025
75
12.9934
12.0761
9.9346
На 1000 од. накопиченої страхової суми цьому клієнту за таблицею покладається виплата в розмірі 8.0838 од. Довічна щомісячна пенсія з гарантованими виплатами складе (використовуємо правило "хреста"): 1 000 - 8.0838 4764.83 - х х = (4 764,83 • 8,0838) / 1 000 = 38,51 дол. США, чи в гривнях:
38,51 • 4,6 = 177,1 грн.
4. Страховий випадок на 28 році страхування.
У цьому випадку страхова сума являє собою суму двох складових (ризикова та накопичувальна).
4.1. Визначимо ризикову складову. Для цього складемо таблицю (2.7) страхової суми з нагоди смерті на 100 одиниць річної премії.
Таблиця 2.7
Страхова сума з нагоди смерті
Вік
Рік наступу страхового випадку
вип-
25
26
27
28
29
лати
18
50
3294
3145
2998
2851
2700
51
3234
3091
2951
2811
2665
52
3178
3042
2907
2773
2634
53
3124
2993
2863
2735
2602
54
3071
2944
2819
2696
2568
65
2455
2365
2276
2190
2103
На 100 од. страхової премії в рік страхова сума склала для цього клієнта у віці 53 роки (на 28 році страхування) 2 735 од. Використовуємо правило "хреста":
Суми нагромадження від одноразової та річної премії.
Повні роки
На 100 од.
На 100 од. річної
страхування
одноразової премії
премії
1
31
32
2
34
67
3
37
105
24
277
4812
25
304
5378
26
335
5979
27
368
6640
28
405
7367
29
445
8168
48
2724
53193
На 100 од. страхової премії в рік страхова сума склала для цього клієнта на 28 році страхування (повних 24 роки) 4 812 од. Використовуємо правило "хреста": 100 - 4812
43 - х,
звідси:
х = 43 • 4 812 / 100 = 2069,16 дол. США,
що складає:
2 069,16 • 8,0 = 16553,2 грн. 4.3. У такий спосіб повна страхова сума в цьому випадку складе: 1 176,05 + 2 069,16 = 3 245,21 дол. США, чи в гривнях (по передбачуваному на момент виплати курсу): 3 245,21 • 8,0 = 25961,6 грн.
• У програмі "ПЕНСІЯ", за таблицями тарифів, можна розрахувати тарифи по варіантах щомісячної пенсії для:
простої довічної пенсії;
довічної пенсії з гарантованими п'ятирічними виплатами пенсії;
довічної пенсії з гарантованими десятирічними виплатами пенсії. Гарантія має на увазі зобов'язання компанії виплатити гарантовану
кількість пенсій застрахованому чи його бенефіціару навіть у випадку смерті застрахованого. У випадку, якщо клієнт обумовлює розмір необхідної пенсії, робиться розрахунок необхідної страхової премії за таблицею. У випадку, якщо клієнт обумовлює розмір можливої страхової премії робиться розрахунок величини щомісячної пенсії як за обраним клієнтом варіантом, такі за складеною умовною таблицею. Якщо застрахований вмре до настання обговореного пенсійного віку, він одержить суму нагромаджень за період
страхування на підставі даних такого розрахунку. Розрахунок проводиться аналогічно розрахунку нагромаджень за період страхування.
Приклад 8:
Клієнт (чоловік у віці 28 років) обумовив можливість щомісячного внесення страхової премії в сумі, еквівалентної 30 дол. США у рік.
Обрано варіант програми з виплатою довічної пенсії, починаючи з віку у 60 років з гарантованими п'ятьма роками виплат пенсії (навіть у випадку смерті застрахованого). Індекс компанії на момент заключення договору страхування (базовий індекс) склав 5,2.
Пеня при помісячній розстрочці платежів = 6% від розміру річної премії. Фактор поліса = 5 дол. США. Потрібно визначити:
Розмір страхової премії у місяць.
Розмір пенсії, що відповідає такій оплаті. Розрахунок:
Розмір страхової премії за місяць:
30/12 = 2,5 дол. США, чи в гривнях:
2,5 • 5,2 = 13,0 грн.
Розмір пенсії (при індексі 5,2).
Визначимо розмір страхової премії в рік за винятком пені за помісячну розстрочку:
30 • (1-0,06) = 28,2 дол. США. Визначимо розмір річної премії, що йде в розрахунок при визначенні страхової суми по таблицях тарифів:
28,2 - 5 = 23,2 дол. США
чи в гривнях:
23,2 • 5,2 = 120,6 грн. Визначимо розмір пенсії на 100 дол. США річних премій (запишемо у таблицю 2.9. дані).
Таблиця 2.9
Розмір пенсійних виплат залежно від умов договору
Вік вступу в договірні страхові відносини
Початок виплат (60
років)
До кінця життя
5 років
10 років
18
...200.25
171.16
150.33
25
...128.45
110.48
97.34
26
...118.81
102.31
90.20
27
...109.82
94.69
83.53
28
...101.44
87.58
77.32
...93.63
80.94
71.50
На 100 од. страхової премії в рік клієнту надається пенсія в розмірі 87,58 од. на місяць. Звідси фактичний розмір пенсії для даного клієнта буде:
(23,2 • 87,57) / 100 = 20,31 дол. США, чи в гривнях при базовому індексі:
20,31 • 5,2 = 105,6 грн.
• У програмах змішаного страхування застрахований одержить ту саму обговорену страхову суму як у випадку смерті застрахованого на будь- якому році страхування, так і при дожитті його до закінчення терміну страхування. Приклад 9:
Клієнт обумовив необхідність виплати страхової суми по змішаній програмі в розмірі 8000 дол. США. Вік застрахованого при укладені договору страхування - 30 років. Періодичність внесення страхових премії - раз у рік за розстрочку - 4% від річної премії. Фактор поліса - 5 дол. США. Потрібно визначити:
Розмір страхової премії внесеної раз у півроку. Розрахунок:
1. Визначимо розмір щорічної страхової премії, що йде у розрахунок при визначенні необхідної страхової суми.
Використовуємо таблицю 2.10 розміру річної премії на 1 000 од. страхової суми.
Таблиця 2.10
Розмір щорічної страхової премії.
Вік початку страхування
Термін страхування, років
20
25
30
35
18
34.51
22.79
16.08
12.03
30
36.96
25.49
19,08
15.37
31
37.28
25.84
19,50
32
37.63
26.23
19,92
33
37.99
26.63
20.36
Для того, щоб одержати страхову суму в розмірі 1000 од., клієнт повинний заплатити 25,49 од. у рік.
Звідси розмір страхової премії в нашому випадку: (8000 • 25,49) / 1000 = 203,92 дол. США.
Додамо фактор поліса і пеню за розстрочку:
(203,92 + 5) • (1 + 0,04) = 217,28 дол. США
Звідси страхова премія за півроку:
217,28 / 2 = 108,64 дол. США, що в гривнях буде становити:
108,64 • 5,2 = 565,0 грн.
• Програми зі страховими внесками, що змінюються (не плутати зі зміною розміру чергового внеску страхової премії в гривнях у зв'язку з інфляцією), це страхування на 5, 10, 15 років з наступним поновленням страховки без нового договору страхування й оформлення. При цьому, як при укладенні договору страхування, так і при його поновленні тариф
залежить від віку застрахованого на момент зміни індексу.
Приклад 10.
Клієнт виразив бажання застрахуватися за такою програмою на 25 років. Вік - 18 років. Інтервал поновлення тарифу - 10 років. Розмір страхової суми - 4000 дол. США. Фактор поліса - 5 дол. США. Періодичність сплати внесків - щорічно. Базовий індекс - 5,2. Потрібно визначити в доларах США і в гривнях:
Величину страхової премії під час поновлення договору страхування (тариф введення).
Розміри страхових премій під час поновлення договору страхування (тарифи поновлення).
Розрахунок:
Тариф введення:
Страхова премія за таблицею (довідковий матеріал 1, тема 7) буде (на 1000 од. страхової суми клієнт повинен заплатити при віці застрахованого 18 років 3,976 від страхової премії на рік) 4000 дол. США:
(4000 • 3,976) / 1000 = 15,91 дол. США.
З урахуванням фактора поліса:
15,91 + 5 = 20,91 дол. США, чи в гривнях: 20,91 • 5,2 = 108,8 грн.
Тариф поновлення:
Тариф поновлюється кожні 10 років, тобто у віці 28 років (на 10 років) і 38 років (до закінчення терміну страхування). Використовуємо дані таблиці:
У 28 років:
(4000 • 4,915) / 1000 = 19,68 дол. США
У 38 років:
(4000 • 9,807) / 1000 = 39,23 дол. США Розмір тарифів поновлення в гривнях визначається на підставі індексу компанії на термін їхньої сплати (допустимо по екстраполяції інфляційного процесу у часі: для 28 років - 6,8, для 38 років - 7,8), тобто:
У 28 років:
19,68 • 6,8 = 133,83 грн.
У 38 років:
39,23 • 7,8 = 306,00 грн. Треба ще додати, що є різниця в розрахунках тарифів для чоловіків і жінок та категорій працюючих, оскільки різниця в настанні пенсійного віку застрахованих, а також в умовах їх праці. Додаткові програми страхування, наприклад для сімейного подружжя, у випадку смерті чи інвалідності від нещасного випадку, звільнення від платежів при втраті працездатності застрахованого, виплат пенсій у випадку втрати годувальника, виплат компенсацій у випадках особливо небезпечних хвороб, участі у прибутках
від портфеля інвестицій компанії і т.п., є додаток до основних страховок. Вони приймаються на страхування зразу ж з основними програмами чи пізніше у час дії основних програм страхування. Як правило, всі додаткові програми страхування чинні лише до 65 років або до закінчення строку страхування по першому випадку, обумовленому в основній програмі.
Основна мета таких додаткових програм у особистому страхуванні - це надати застрахованому, членам його родини чи особам, накористь яких укладено договір страхування, додатковий захист від супутніх негативних подій за відносно невеликі додаткові платежі.
У майновому страхуванні, у час формування нової структури багатоукладної економіки, де важливою проблемою стає мінімізація підприємницького ризику, головною характеристикою страхування виступає страховий тариф - ціна страхової послуги.
Як відомо, переважну частину національного багатства країни становить майно підприємств різних форм власності і нерідко на їх діяльність впливають непередбачені обставини. Своїх коштів у підприємств вистачає, як правило, лише на покриття незначних збитків. Що ж до великих збитків, то для їх відшкодування практично жодне підприємство не має коштів. Постає потреба у страхуванні.
У майновому страхуванні страхову суму визначають як рівну чи меншу суми ринкової вартості майна, страхові тарифи і їх похідні - страхові премії - розраховуються кожним страховиком окремо по кожному ризику. Характерним прикладом цього є підходи в страхуванні ризиків у будівництві, на прикладах чого й розглянемо принципи методів розрахунків основних характеристик в майновому страхуванні.
Вищенаведені в цьому розділі методи розрахунків тарифів притаманні розрахункам для загальних випадків, і вони не враховують специфіки кожного випадку, особливо, для будівельних майданчиків.
Нижче подаємо побудову такого нетто-тарифу з урахуванням важливих особливостей об'єкта страхування (будмайданчика).
Під ризиком аварії в будівельній галузі розуміємо небезпеку настання одного з граничних станів, обумовлених помилками під час виконання будівельно-монтажних робіт чи застосування неякісних матеріалів і виробів, що призводить до повного зруйнування конструкцій або виникнення таких значних деформацій, що необхідна їх заміна. Досягнення таких станів може призвести до повної фізичної непридатності будівлі, значних матеріальних збитків та стати причиною важких травм, поранень та смерті будівельників чи третіх осіб.
До подій, що трактуються як аварії, відносяться такі обговорені наслідки (позначимо їх як подія А):
втрата рівноваги будівлі та /або його окремих частин і елементів, як жорсткого тіла;
місцевого крихкого руйнування в обмеженому об'ємі або перетину несучої конструкції;
загальної та місцевої втрати рівноваги або критичної деформації
несучої конструкції;
загальної або часткової втрати стійкості несучої конструкції. Застосуємо принципи "змішаного страхування" для визначення
параметрів договору страхування ( страхова сума, страховий тариф, страхова премія, страхове відшкодування і т. ін.) в будівельній галузі.
Змішане страхування ризику будівельних об'єктів - це вид майнового страхування, що об'єднує в одному договорі два і більше простих видів страхування.
Страхова відповідальність за змішаним страхуванням ризику аварії передбачає виплату страхової суми виходячи з таких умов:
при досягненні строку, обумовленого в договорі страхування як строку безаварійної експлуатації (в розумінні ненастання за вказаний період часу обумовлених договором подій - події А);
при виникненні обумовлених в договорі страхування наслідків події А. Страховик укладаючи договір, обумовлює власну участь у
відшкодуванні збитків (відшкодування) і страхувальника (франшиза). Залежно від розміру франшизи та загальної страхової суми визначається знижка зі страхових виплат страховиком дій, пов'язаних з прямим або опосередкованим заподіянням шкоди застрахованому об'єкту будівництва.
Побудова нетто-тарифу за змішаним страхуванням ризику аварії (для будинків житлово-громадського призначення) має такі особливості:
розрахунки базових тарифних ставок виконуються з використанням нормативної бази конструктивної безпеки для будинків житлово- громадського призначення;
диференціація нетто-тарифів (розрахунок ризикових надбавок) та застосування інших пільг та санкцій для страхувальників базується на використанні різниці між фактичними показниками конструктивної безпеки для конкретного об'єкта страхування та їх граничними нормативними значеннями;
при розрахунках застосовуються методи кількісного аналізу фінансових рент;
нетто-ставка в даному випадку складається з двох частин, кожна з яких бере участь у формуванні страхового фонду по одному з видів страхової відповідальності, що включені в базові умови страхування. Загальний нетто-тариф визначається за формулою:
т =т +т, (92)
sum а б \ /
де: Ta - нетто-тариф, що бере участь у формуванні страхового фонду для виплат у зв'язку з виникненням обумовлених в договорі страхування наслідків події А;
T - нетто-тариф, що бере участь у формуванні страхового фонду для виплат у зв'язку з досягненням обумовленого в договорі страхування терміну безаварійної експлуатації будівельного об'єкта.
Зазначимо, що фактичний ризик розраховується за формулою:
(93)
де: Rn - прийнятний ризик. Визначається з принципу гарантії безпеки будинку відносно життя та здоров'я людей. Для будинків житлово - громадського призначення прийнятний ризик не може буде вище рівнів добровільно прийнятних ризиків у звичайних умовах, на які в людей спокійна реакція (ризик автомобіліста, курця та ін.). Числові значення звичайних ризиків коливаються в межах від 10"5 до 10~б;
R - додатковий ризик аварії, внесений в об'єкт за рахунок дефектів будівництва та залежний від цих дефектів. Для визначення R припускається, що ймовірність виникнення аварійної ситуації на побудованому об'єкті майже повністю залежить від допущених на будівництві дефектів.
Формули для розрахунків нетто-тарифів з урахуванням їх диференціації залежно від фактичного рівня ризику будівельного об'єкта мають вигляд:
Та = Та^ +{TastMl№ + a{l-e-omKy\=Tastkl + k2, (94)
де: Tast - позначення базового нетто-тарифу (без урахування диференціації).
Таа=ки9 (95)
де: кн - коефіцієнт, що показує, у скільки разів нормативний ризик (R) аварії більший прийнятного (R);
а - масштабний множник (усереднений тариф), що назначається страховиком, виходячи з кон'юнктури страхового ринку та інших факторів;
Ј1 = 1 + А/100, (96)
та: к2 = а(\-е~отА), (97)
- коефіцієнти, що відображають диференціацію нетто-тарифів залежно від фактичного ризику аварії будівельного об'єкта: при А < 0 значення к2 = 0.
Нетто-тариф, що бере участь у формуванні страхового фонду, розраховується як:
Тб - A-Tastk\, (98)
де:
А = (кф-ки)ШІки, (99)
де: кф - коефіцієнт, що показує, у скільки разів фактичний ризик () аварії більш прийнятого (R).
Значення кі, к2 та Та, розраховані для діапазону значень А від 0 до 150% наведені в таблиці 2.11.
Таблиця 2.11.
Значення коефіцієнтів кі, к2 та Та, для діапазону значень А.
А, %
к1
к2 • 104
Та • 104
0
1.0
0
2.1
5
1.05
1.463117
3.668117
10
1.1
2.854877
5.164877
20
1.2
5.438077
7.958077
30
1.3
7.775453
10.505453
40
1.4
9.890398
12.830398
50
1.5
11.804080
14.954080
70
1.7
15.102440
18.672440
100
2.0
18.963610
23.16361
150
1.7
23.306090
28.556090
Щоб виконати розрахунки ризиків для будинків з m поверхами візьмемо:
R =10"5, кя= 21, а = 0.03.
п ' ?
Значення кн беремо з таблиці 2.12 наданих в нормативних актах (СНіП).
Значення коефіцієнтів кн для будинків з m поверхами
Таблиця 2.12
Кількість поверхів будинку (m)
Значення коефіцієнтів кн для будинків
0(нульовий
кам'яних
Моноліт-
Крупнопа-
цикл)
них
нельних
1
1.37
1.47
1.33
2
3.25
3.36
3.26
3
5.14
5.25
5,22
4
8.90
7.15
7.13
5
10.78
9.05
9.06
6
12.66
10.94
11.00
7
14.54
14.73
14.87
8
16.43
16.63
16.81
9
18.31
18.52
18.74
10
20.19
20.42
20.68
До того ж треба ще уточнити, що після здачі об'єкта в експлуатацію та фіксації значення кф, коли вже не проводяться ніякі відповідальні види будівельно-монтажних робіт, кф "заморожується" та без змін існує до довільного наперед визначеного терміну. На прикладі розрахуємо такий нетто-тариф:
Приклад 11.
Замовник Х підписує контракт з підрядною організацією на будівництво 10-поверхового крупнопанельного житлового будинку. Серед умов угоди - страхування об'єкта в страховій компанії Z за правилами змішаного страхування будівельних об'єктів. Таким чином, в якості страхувальника виступає замовник Х, що вступає у страхові стосунки зі страховиком Z.
Серед договірних умов: необхідність здійснення процедури зі встановлення фактичного рівня конструктивної безпеки об'єкта з метою порівняння його з нормативним значенням для цього типу будинку та встановлення конкретних фінансових зобов'язань страхувальника по сплаті внесків.
Для проведення вказаної процедури замовник Х відповідно до угоди Х- Y заключає додаткову угоду або зі спеціалізованою організацією (іспити з метою сертифікації), або з тим же страхувальником Z, якщо останній має для цього відповідний дозвіл. Розпочинається будівництво. До моменту його закінчення виявляється, що кф = 28 > кн = 21. Будівля не отримує сертифікат
відповідності, і вступають в силу санкції страхувальнику, що стосуються (в даному прикладі) ризикових надбавок до страхових нетто-ставок. Вихідні дані:
Rn = 10-5, кн = 21, а = 0.03.
Розрахунок:
д=(28-2і)іоо/2і=33,3(3)% (див. залежність, формула 99); Підставивши значення у формулу 94 після незначних арифметичних дій отримаємо:
Та = 2.1-10"4 • (1 + 33,3(3)/100) + 0,03 • (і_е-°Шх33-3(3)) = 0.00878406 = 0.88% Таким чином, сумарний нетто-тариф складає:
Тит = Та + Тб = 0,88% + 99,972% = 100,852%. Отже, в значенні економічного механізму підвищення якості та безпеки будівництва в страхуванні застосовують метод диференціації нетто -тарифів при підрахунку страхових премій. Хто будує гірше, той платить більше. Розглянемо інші характеристики страхування, які застосовує страховик під час страхування будівельно-монтажних ризиків, а саме, розрахунок премій зі зміною процентних ставок та термінів страхування, а також введення функціонального зв'язку між об'ємом страхового забезпечення та значенням А.
Для наочності використаємо метод побудови діаграм потоків платежів по таких принципах:
. Виплата грошей - операція зі знаком "мінус".
. Отримання грошей - операція зі знаком "плюс".
. Час відображається горизонтальною віссю зліва направо.
. Отримання грошей відображається вертикальною стрілкою. Направленою у додатню напівплощину.
. Виплата грошей відображається вертикальною стрілкою, направленою у від'ємну напівплощину.
Умовні позначки:
FV- задана величина премії.
Scmp - страхова сума.
п - кількість періодів капіталізації процентів.
РМТ- регулярні платежі за період п (розстрочена премія).
PV- сучасна величина FV(одноразова сума премії).
і(і) - номінальна (в дужках - ефективна) ставка складних процентів. Розрахунки проводяться з використанням базової формули розрахунків
де: множник Q = 0 - якщо виплати відбуваються в кінці періоду та Q=1 - якщо напочатку.
Т~~Г
Т~~Г
+
FV
Scmp
n i(i)
РМТ
PV
час
Рис. 2.19. Ілюстрація базової формули розрахунків за складними процентами.
а)
FV
Q = 1
б)
Q = о
▲
FV
Г 1
РТМ
РТМ
Рис. 2.20. Ілюстрація потоку платежів.
Приклад 12.Розрахунок суми страхової премії. Було встановлено, що мінімальна сума страхового забезпечення(Scmp) повинна бути в розмірі 25% від балансової вартості об'єкта на дату завершення будівництва, що становить S-\(fгрн-25% = 2-\(fгрн. Термін страхування Т = 5 років. Норма прибутковості страховика і = 70% річних зі щомісячною капіталізацією ((і)=97,46% - ефективна ставка відсотка). Тимчасово вільні кошти, що акумулюються страховою організацією, використовуються як кредитні ресурси, що беруть участь в інвестиційних проектах, операціях на фондовому та фінансовому ринках - приносять прибуток. Однак, в накопичувальній операції прибуток від % приєднується до вкладу, а в страхуванні на суму цього прибутку наперед зменшуються (дисконтуються) внески страхувальника. При перерахованих вихідних даних сума страхової премії без урахування дисконтування складає:
Одночасна ж страхова нетто-премія з урахуванням дисконтування за період 5 років складе:
PV=FV{l + i) "=67 199 496,00грн.
Що ж загубив страхувальник від того, що є власником потенційно небезпечного будинку? За дотримування стандарту нетто-тариф склав би:
Tsum =Та+Тб={2,1 х 1(Г4 х 1,0 + 0,0) + (1 -2,1 х 10 1 х 1,0) = 100%, PV = 66 631 793,00грн.,
а:
тобто різниця в одночасному платежі складає:
67 199 469,00 - 66 631 793,00 = 567 676 грн.
Страхувальник платить більше за ризик аварії (результат порівняння по Та) та губить потенційний прибуток у розмірі 17 040 003,70 грн., якби сума 567 676 грн. Була б укладена (інвестована) під такі ж проценти.
Отримані дані доводять, що для використання страхування як економічного механізму підвищення якості та безпеки будівництва диференціації нетто-тарифів є зовсім недостатнім при виплаті премій. Необхідно повною мірою використовувати інші дуже важливі фактори - розстрочку премій зі зміною процентних ставок та термінів страхування, а також введення функціонального зв'язку між об'ємом страхового забезпечення та значенням А.
Низька процентна ставка при розстрочці PV в поєднанні з більшим строком страхування дають страхувальнику суттєву вигоду, що в ряді випадків можна розглядати як субсидію. З іншого боку, висока процента ставка при розрахунку РТМ може бути введена як санкція за факт порушення стандарту безпеки.
Приклад 13.Розрахунок величини страхових платежів. Необхідні зауваження. Збалансованість та непередбачуваність вітчизняного кредитно - фінансового ризику роблять отримані в прикладі 12 (розрахунків у гривнях та відповідних процентних ставок) дані малоефективними та незручними з точки зору методології страхування, особливо з урахуванням терміну дії страхового полісу. У даному прикладі розрахунки візьмемо тільки у доларовому еквіваленті та відповідних відсоткових ставках для подальшого розгляду змішаного страхування будівельних об'єктів.
Рис. 2.21. Графічне зображення величини страхових платежів Розраховані значення PV (сучасної величини заданої (FV) величини премії) залежно від терміну страхування наведені в таблиці 2.13.
Таблиця 2.13
Значення PV за різних термінів страхування
Scmp=$400,0 FV=$403,408 тис.
Процентна
Значення PV ($ тис.) при терміні
ставка
страхування:
5 років (n=60)
6 років (n=72)
7 років (n=84)
8 років (n=96)
4.0 (4.07)
330.392
317.459
305.031
293.090
4.5 (4.59)
322.263
309.109
294.576
281.638
5.0 (5.12)
314.338
299.038
284.484
270.637
5.5 (5.64)
306.610
290.238
274.741
260.071
6.0 (6.17)
299.075
281.701
265.335
249.241
6.5 (6.7)
291.729
273.418
256.256
240.171
10.0 (10.47)
245.187
221.946
200.908
181.865
Сплачуючи страховий внесок одразу, страхувальник витрачає менше грошей, ніж при сплаті внесків (РМТ) протягом кількох років. Розгляд такої сплати відбувається таким чином: фактично страхова компанія надає страхувальнику позику. І відбувається це, звичайно на основі повернення. Страхувальник у будь-який момент може погасити свою заборгованість перед страховиком. Крім того баланс боргу обов'язково фігурує в договорах купівлі-продажу будівельного об'єкта.
Розрахунок залишку заборгованості виконується розповсюдженим у фінансових розрахунках методом, сутність якого пояснює рис. 2.22, де:
а- розмір на п-му платежі (int„);
b - розмір основного боргу на п-му платежі (ргп„);
с - залишок боргу після сплати n-го платежу (baln).
а
b
1 2 3 ... n ... (кількість платежів)
Рис. 2.22 Ілюстрація методу розрахунку залишку заборгованості по
де: РМТ - регулярні платежі за період n (розстрочена премія).
Таким чином, в розпорядженні страховика знаходяться ще як мінімум три регулятори безпеки будівельних об'єктів: об'єм страхового забезпечення, процентна ставка та термін дії страхування. Доцільно встановлювати пільги для страхувальників, якщо під час будівництва об'єкта досягнута більша безпека ніж це обумовлено стандартом: використання підвищених процентних ставок при розрахунку PV, занижених - при розрахунку РМТ, продовження терміну дії страхування.
При транспортному страхуванні вантажів у визначенні ставок страхового тарифу враховуються такі обов'язкові вимоги:
Страхування вантажів і призначення тарифів страхових премій здійснюється страховиком на підставі "Правил транспортного страхування вантажів".
Базові тарифи (див. тему 7, додаткові матеріали 2) розраховуються для нормальних умов перевезень, тобто, транспортних засобів і шляхів сполучення, геополітичних і соціальних умов.
За основу при розрахунку базових ставок тарифів беруть умовний вантаж із мінімальною схильністю до втрат та ушкоджень.
У базових ставках тарифів також враховані ризики втрат або ушкоджень під час проведення навантажувальних робіт.
Розраховуючи конкретний тариф, необхідно враховувати як можна більше показників діючих при транспортуванні ризиків.
Чинні тарифи не застосовуються до страхування перевезень:
музичних інструментів;
предметів мистецтва;
грошей і цінних паперів;
дорогоцінних металів і каменів, виробів із них;
тварин і птахів та їхнього свіжого м'яса;
речей домашнього побуту й особистих речей;
поштових відправлень.
7. Як правило страхування вантажоперевезення проводиться за такими ризиками (для зручності в подальшому використані приймаємо умовні скорочення цих назв).
А - з відповідальністю за усі ризики;
Б - з відповідальністю за загальну аварію;
С - без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи. Розрахунок загального тарифу страхової премії для будь-якого
перевезення і будь-яких умов страхування провадиться за такою формулою:
То = {Тб +Тт +Тд +Тс +Тв +Тз ±Тп) х У, (104)
де: Тб - базовий тариф премії з поправками на особливості вантажу, транспортних засобів і доріг сполучення;
Тт - тариф покриття страхуванням ризиків: "крадіжки, пропажі, недоставки усього або частини вантажу" і "протиправних дій третіх осіб"; Тд - тариф за покриття страхуванням ризиків, не врахованих базовими тарифами;
Тс - тарифи за покриття страхуванням ризиків збереження при перевезеннях із проміжним збереженням, а також ризиків збереження в пунктах/портах відправлення і призначення;
Тв - додатковий тариф за покриття страхуванням військових ризиків (визначається окремо страховиком);
Тз - додатковий тариф за покриття страхуванням страйкових ризиків (визначається окремо страховиком);
Тп - тариф за покриття страхуванням страйкових ризиків ушкодження або втрати усього або частини вантажу при вантажо-розвантажувальних роботах. Тп = 0,10 (віднімається, якщо страхуванням не покривається період навантаження; додається, якщо страхуванням покривається період розвантаження);
У - коефіцієнт, що знижує, за рахунок більшого розміру франшизи (визначається окремо страховиком).
Базовий тариф премії Тб з поправками на особливості вантажу, транспортних засобів і шляхів сполучення, розраховується за формулою:
Тб = Б • К1 • К2, (105)
де: Б - базовий тариф;
К1 - коефіцієнт, що враховує рід вантажу і його упакування;
К2 - коефіцієнт, що враховує особливості тих чи інших транспортних
засобів, засобів транспортування і шляхів сполучення.
Тариф за покриття страхуванням ризиків: крадіжки, пропажі, недоставляння усього або частини вантажу розраховується за формулою:
Тт = (П1 + П2) • К3, (106)
де: П1 - тариф за страхуванням ризиків крадіжки, пропажі, недоставляння усього або частини вантажу;
П2 - тариф за страхування ризиків протиправних дій третіх осіб; К3 - коефіцієнт, що враховує маршрут перевезення.
Тариф за покриття страхуванням ризиків, які підлягають страхуванню за додаткову премію розраховується за формулою:
Тд = Д1 + Д2 + Ді + ... + Дн, (107)
де: Д1,2,і,н - додаткові тарифи за страхування ризиків, не врахованих базовими тарифами.
Тариф за покриття страхування ризиків збереження при перевезеннях із проміжним збереженням, а також ризиків збереження в пунктах/портах відправлення і призначення розраховується за формулою:
Тс = С1 + С2 + С3, (108)
де: С1 - тариф за страхування ризиків збереження при перевантаженнях, під час перевезення з проміжним збереженням, у період, зазначений у страховому сертифікаті (полісі);
С2 - тариф за страхування ризиків збереження на складі в пункті відправлення;
С3 - тариф за страхування ризиків збереження на складі в пункті призначення.
Примітка: У випадку, якщо термін збереження на складі, під час перевезення з проміжним збереженням, перевищує зазначений у страховому сертифікаті (полісі), додатковий тариф визначається страховиком окремо.
За ламані рейси додаткова премія не стягується, проте при встановленні ставки загального тарифу варто виходити зі ставки для більш віддаленого пункту.
У випадку комбінованого перевезення розрахунок провадиться за формулою:
То = То 1, або То2 (більше значення) + Тс, (109)
де: То1 - загальний тариф за страхування перевезення першим видом транспорту;
То2 - загальний тариф за страхування перевезення другим видом транспорту; Тс - тариф за покриття страхуванням ризиків збереження при перевезеннях із проміжним зберіганням, а також ризиків збереження в пунктах/портах відправлення і призначення.
Конкретні значення тарифів вантажоперевезень для різних випадків перевезень: географії (маршрутів) перевезень; різним транспортом - для конкретних розрахунків можливо використовувати наданими опосеред- кованими значеннями таких тарифів у довідковому матеріалі 2 цього посібника. Додаток 2 подає форму заповнення даними при розрахуванні таких тарифів та узгодження їх значень з клієнтом (страхувальником).
Отже, можна зробити такий висновок: головною особливістю діяльності у страховому процесі є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, у страховому процесі спочатку акумулюються кошти, що надходять від страхувальників чим створюється страховий фонд (страхові резерви), а лише тільки після цього проводяться витрати, пов'язані з фінансуванням превентивних робіт чи компенсацією збитків за укладеними страховими угодами за об'єктами
страхування. Головними характеристиками такого процесу є страхова премія, страхова сума та страховий тариф які взаємозалежні один від одного:
Страхова премія = страхова сума х страховий тариф
(110)
Тобто: страхова премія (платіж клієнта) визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхові суми), і страхового тарифу. Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів - це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між всіма учасниками страхового процесу: страховиком і страхувальником; страховиком і агентом (брокером); страховиком і державними (фіскальними) органами, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги.
Самі ж страхові послуги, їх надання, класифікують залежно від об'єктів страхування (галузей життєдіяльності суспільства), які в свою чергу класифікуються за різними ознакам. Але у всіх країнах світу також, і в Україні, для загального поняття найбільш поширеного і більш близького для сприйняття людиною набули підходи до об'єктів з економічного погляду (відзнакою), що класифікує їх на три великі сфери взаємовідносин між учасниками страхового процесу: у особистому страхуванні, майновому страхуванні та страхуванні відповідальності. Ці об'єкти страхування за сферами взаємовідносин сторін конкретніше розглянемо у наступних темах цього посібника.
ТЕМА 2. ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ
Еволюція особистого страхування. Страхування життя та пенсій. Медичне страхування. Страхування від нещасних випадків.
Проблеми та напрями державної політики в галузі особистого страхування в Україні.
Прикладні задачі в особистому страхуванні. Завдання для практичних (семінарських) занять.
Особисте страхування здійснюється з метою надання певних послуг фізичним (окремим громадянам, членам їх сімей), особам.
Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я. Підгалузі особистого страхування див. у таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
Підгалузі особистого страхування
Страхування життя
Пенсійне страхування
Медичне страхування
Страхування від нещасних випадків
Здійснення особистого страхування має певні особливості у зв'язку з тим, що дуже важко правильно оцінити ризик, який береться на страхування. Тому це страхування пов'язане, як правило, з установленням умовної страхової суми (як вже наголошувалось в попередній темі - математичним обчисленням на базі показників економічного розвитку конкретної країни), яка наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.
Поділ особистого страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопичуванням страхових сум.
Класифікація страхування передбачає поділ його на види, що дає змогу страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків, застосовувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначати особливості формування резервів страхової компанії.
Практика радянського страхування передбачала такі види в особистому страхуванні: змішане страхування, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.
Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих видах страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або певної події (вступ у зареєстрований шлюб, вихід на пенсію).
Взагалі особисте страхування, як соціальний інститут захисту людини було притаманне людству з моменту пізнання себе і свого місця в природі і суспільстві. Розвиток такого інституту - це закономірний наслідок удосконалення превентивних форм багатовікової боротьби людства з небезпеками які його оточували.
Багато свідчень дійшло до нас про взаємне страхування ритуальних витрат у Римській імперії. Єгипетські каменярі, що брали участь у возведенні пірамід вже 2500 років до н.е. укладали спілки підтримки сімей, члени
котрих гинули від нещасних випадків на будівництві цих пірамід. Влада Іонітського міста Мілпет (Греція) ще у 205 р. до н.е. надала можливість своїм громадянам накопичувати гроші на ритуальні заходи шляхом кожномісячних внесків до спеціальних фондів. Рим застосовував такі правила самозахисту від розповсюдження різних хвороб. Цільове використання коштів забезпечувалось правовими гарантіями влади.
18 червня 1583 р. у Лондоні складено перший договір про страхування життя. Практично через сто років (1693) Е.Галлей друкує науково - обгрунтовані розрахунки визначення тенденцій підвищення чи зниження рівня смертності - так звані "таблиці смертності", які стали підвалинами теорії страхування життя. У 1774 р. в Англії прийнято закон про страхування життя, що лишається в складі чинного законодавства у цій країні й досі. А в 1778 р., 1 серпня, в Німеччині створено "Гамбурзьке товариство домів для осіб похилого віку", яке базувалось на принципах розповсюдженого зараз пенсійного страхування. До набуття Україною статусу незалежної держави страхування на її території здійснювалось згідно з економічними, соціальними та правовими умовами, чинними у відповідні періоди існування Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро- Угорської імперії, Турецько-татарського іга, Царської Росії, колишнього СРСР. Центри страхування, зокрема й особистого страхування, традиційно базувались в Україні у містах, які мали політично-економічну вагу у ті періоди (Київ, Полтава, Львів, Одеса, Харків).
Загалом у світі особисте страхування як галузь страхування сформувалась у 30-х роках ХІХ ст. Протягом тривалого часу страхування життя практично у всіх країнах світу було монополією держави. Державні страхові товариства проводили, як правило, страхування за чотирма видами (розрядами) у особистому страхуванні: А - страхування капіталу; В - страхування пенсій на користь спадкоємців і в разі дожиття застрахованого до певного строку; С - страхування пенсій на користь самого страхувальника; Д - страхування капіталів і пенсій на користь дітей при досягненні ними певного віку. Досвід показує, що понад 97% всіх страхових угод припадало на розряд А.
Отже, через захист себе від розповсюджуваних хвороб до гуманних дій допомоги живим - людство здійснило крок у свій цивілізований розвиток взаємодій та взаємного порозуміння окремих членів свого суспільства через грошові відносини. Яскравим виразом чого є страхування життя та пенсійне страхування.
2. Страхування життя та пенсій
Використані терміни: життя і здоров'я, страхування капіталу, страхування ренти, ануїтет, ануїтет промерандо, ануїтет постмерандо, накопичування, змішане страхування життя.
Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.
Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад, годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя, навпаки, створює проблему фінансового забезпечення його самого в похилому віці.
Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося і страхувальником, і страховиком, як вигідне вкладання грошей з позиції їх накопичення та довгостроковості користування (інвестування), тобто взаємної вигідності угоди.
Страхування життя є одним з інструментів захисту спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку їх спадщини, що призначається кожному з них. Самому ж страхувальнику (застрахованій особі) крім того, що він отримає страхову суму чи пенсійне забезпечення (у разі дожиття до закінчення строку договору), надається і можливість розраховувати (у термін дії договору страхування життя) і на отримання чи погашення кредитів, які йому під страховий поліс надаються, що значно сприяє страхувальнику у вирішуванні своїх проблем.
Отже, страхування життя - це особливий вид страхування, який містить у собі функції захисту і накопичення та передбачає відповідальність страховика щодо здійснення страхових виплат у разі:
досягнення застрахованою особою пенсійного віку, який визначений у договорі страхування;
дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору;
смерті застрахованої особи;
настання події у житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування.
Як бачимо, цей вид страхування включає в свою дію і механізм пенсійного забезпечення застрахованого (клієнта). Але на відміну від такого ж забезпечення різними пенсійними фондами - пенсійне страхування (страхування життя), базуючись на принципах діяльності таких фондів, основується ще й на принципах страхування в термін дії договору про пенсійне страхування. Тобто клієнт, щоб не трапилось, отримає свою граничну суму по виплатах з фонду, сформованого методом страхування, що в кількісному виразі буде значнішою, ніж сума його внесків до пенсійного фонду. І такий принцип пенсійного страхування, робить його привабливішим для клієнта, ніж принципи діяльності пенсійних фондів з точки зору вкладання своїх грошей. Клієнт розуміє, що на випадок його смерті чи каліцтва він (чи його спадкоємці) отримає не тільки свої вкладені гроші, а ще
й гроші за страховим покриттям, що в кількісному виразі загальна сума виплат буде більшою.
Привабливість такого виду страхування обумовлюється ще й тим, що договір страхування на весь термін його дії може додатково передбачати обов'язок страховика здійснити страхові виплати і у разі:
хвороби застрахованої особи;
тимчасової непрацездатності застрахованої особи внаслідок нещасного випадку;
стійкої непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.
Під час проведення страхування життя таким чином основними випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом дії договору. Саме тому страховій компанії необхідно визначити ймовірність таких подій і важливе місце займає, зокрема, вимірювання норм смертності. З цією метою складаються таблиці смертності на основі показників статистичного обліку населення або матеріалів самої страхової компанії. Страховикові, який здійснює страхування життя, оперують факторами, які впливають на смертність населення. До таких факторів можна віднести вік застрахованого, професію, місце проживання, стать. Необхідно враховувати, що найбільше людей помирає у дитячому віці, у віці до 25 років смертність зменшується, а потім знову поступово зростає. Залежно від професії громадянин може підлягати більшому або меншому ризику втрати здоров'я і життя. Страховику необхідно враховувати і стать потенційних страхувальників. Як свідчить статистика, чоловіча смертність вища, ніж жіноча. Місце проживання людини також має неабиякий вплив на тривалість життя. Різні умови проживання складаються в сільській і міській місцевостях, у відносно чистих і забруднених зонах. Отже, розробляючи умови страхування і визначаючи розмір страхової суми та плати за страхову послугу, страховик бере до уваги як загальну економічну ситуацію в країні (можливості суспільства), так і надані щойно фактори.
Сумлінно побудовані таблиці смертності мають дуже важливе значення для кожної страхової компанії, оскільки саме від них залежать розміри страхових премій та резерви премій. Високим показникам смертності мають відповідати й вищі за розміром премії (внески). Внески слугують страховій компанії для формування певного розміру фондів, які забезпечують їй виконання своїх обов'язків перед страхувальниками.
У додаткових матеріалах 1 цього посібника надані справ очні таблиці страхових сум та страхових премій, розрахованих на базі економічних можливостей суспільства на сьогодення на 100 одиниць страхової премії та 1000 одиниць страхової суми і тривалості життя у Київському регіоні громадян різного віку та статі.
Все перелічене накладає на умови договорів страхування певні особливості. Як правило, це договори доброї волі, в основу якого покладено довіру між страховиком і страхувальником на тривалий час. Вагомий фактор
в цілому - стабільність суспільства. Передчасне припинення договору тягне за собою недоотримання певної суми премій, що планувалися використовуватися згодом на здійснення виплат. До того ж і витрати страховика, пов'язані з обслуговуванням договорів страхування (навантаження на нетто-тариф), передбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це неможливим, бо розмір страхової суми зменшується, тобто редуціюнюється. В загалі можливо нагадати, що страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику, застрахованій особі, вигодонабувачу або іншим третім особам, які мають право на отримання страхової виплати за чинним законодавством при настанні подій, що визначені умовами договору страхування.
Світова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент. Страхування капіталів передбачає створення нових капіталів. Якщо йдеться про рентне страхування, то певна, обумовлена договором, частка виплачується страхувальникові (застрахованому) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості життя страхувальника (застрахованого).
Великим попитом користується змішане страхування життя, за умовами якого передбачаються виплати: якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку), або помре протягом дії договору страхування. Змішане страхування життя дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування на випадок дожиття і на випадок смерті. Отже, такий вид страхування поєднує в собі два ризики, які суперечать один одному: з одного боку - дожиття до певної дати або події, а з іншого - смерть. Проте фактично присутній лише один ризик: людина або доживає до кінця дії договору, або ні. Договори змішаного страхування життя довгострокові і можуть укладатися на різні за тривалістю строки (як показує практика - на строк 3, 5, 10, 15 і 20 років).
Як правило, у змішаному страхуванні життя страхувальник, який сплачує внески, і застрахований є однією особою. В умовах договору змішаного страхування життя може передбачатися і відповідальність страховика при настанні нещасного випадку із застрахованою особою. Але йдеться не про факт нещасного випадку, а про його наслідки, що призвели до постійної втрати загальної працездатності. Постійна втрата працездатності виявляється, як правило, після трьох місяців від дня нещасного випадку, який її спричинив. Таке включення в умови договору змішаного страхування життя веде, як правило, до збільшення тарифних ставок. Страхова сума встановлюється при укладанні договору страхування страхувальником, але страхова компанія може обмежити його можливості встановленням мінімальної страхової суми.
Страховий внесок (страхова премія), який має бути сплачений страхувальником страховій компанії, як вже надавалось, залежить від розміру страхової суми і тарифної ставки, яка, в свою чергу, залежить від строку страхування і його варіанту, віку страхувальника і системи сплати
страхової премії (за один раз, щорічно, щоквартально, щомісячно - готівкою або безготівково).
Дія договору страхування починається з того моменту, коли страхувальник сплатив страховику перший внесок (якщо це сплата готівкою, а якщо безготівково - з нуля годин на наступний день). У разі, якщо до строку, установленого в договорі страхування, страховий внесок (повністю або у визначеній частці) не буде сплачений, договір страхування вважається недійсним і страхові внески, які надійшли, як правило, повертаються страхувальникові за мінусом суми витрат страховика на ведення справи по цьому договору (з практики - повертається десь біля 80%).
При дожитті до закінчення строку страхування або при втраті здоров'я одержувачем страхової суми є застрахована особа або за її дорученням, оформленим у нотаріальному порядку, інша особа.
У випадках, коли застрахований помер до одержання страхової суми за дожиттям, страхова сума виплачується призначеній ним особі чи спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.
Умовами договору змішаного страхування життя може бути передбачено і право страхувальника на одержання позики в розмірі, що не перевищує викупної суми, яка обчислюється на підставі резерву, сформованого для виконання страховиком зобов'язань з виплати у зв'язку із страховим випадком дожиття застрахованого до закінчення строку страхування, на момент видачі позики. В цьому разі визначається період, з якого така позика може бути видана (наприклад: після одного року від початку дії договору страхування).
Для одержання страхової суми страхувальник має подати до страхової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску (чи відомість про це в іншому документі). До конкретного страхового випадку (наприклад, призначення інвалідності) подаються додатково ще й про це необхідні, належно оформлені, документи. А у разі настання смерті страхувальника - користонабувач або спадкоємець подає до страхової компанії ще й копію свідоцтва про смерть страхувальника, теж нотаріально засвідчену, посвідчення своєї особи або належно оформлене свідоцтво про спадщину. Виплати страхових сум здійснюються на основі цих документів та заяви (страхувальника чи користонабувача, чи спадкоємця) і страхового акта, належно оформленого, погодженого і підписаного всіма заінтересованими особами, у строки, визначені згідно з укладеним договором страхування на основі законодавчих нормативів, готівкою, поштовим переказом, чеком на одержання суми в банку, перерахуванням у вклад чи банківську картку на ім'я одержувача. При чому - усі витрати по таких переводах несе страхова компанія з власних резервів, а не з страхової суми одержувача. В цьому теж міститься зверхність страхового процесу над іншими кредитно-фінансовими установами країни.
При страхуванні рент (ануїтетів) страхова компанія пов'язує, як правило, виконання своїх обов'язків із дожиттям страхувальника
(застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.
Страхування рент має на меті забезпечення страхувальникові звичайного для нього матеріального стану незалежно від змін, які пов'язані зі станом здоров'я, зменшенням або втратою працездатності, старістю.
Договори страхування ренти відрізняються від інших договорів страхування тим, що страхова сума представляє собою ту суму, яку виплачуватиме страховик страхувальнику (застрахованому) частками і періодично після настання певного віку (часу).
Договір страхування ренти може бути укладений як з фізичною (дієздатною), так і юридичною особою (стосовно своїх працівників). Укладаючи договори страхування, сторони узгоджують головне - питання про періодичність сплати страхових внесків. Самі ж розміри страхових внесків залежать від багатьох факторів, і це ускладнює роботу страхової компанії з їх визначенням. До факторів, які при цьому необхідно враховувати, належить вік страхувальника (застрахованого), стать, періодичність внесків тощо.
Як свідчить зарубіжна практика, існують різні види ануїтетів. Так, у Великій Британії ануїтети поділяються на строкові, з відстрочкою виплат, тимчасові, гарантовані, ануїтети страхування спільного життя, індексовані ануїтети, ануїтети захисту капіталу.
До основних видів страхування рент відноситься пенсійне страхування. Необхідно зазначити, що пенсійне забезпечення в більшості країн світу здійснюється за рахунок державних систем (в межах соціального страхування на принципі персонізації рахунків), пенсійних фондів і страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями (на тих же умовах). Пенсійне забезпечення громадян таких країн здійснюється і приватними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств, що пояснюється зацікавленістю підприємства у зменшенні плинності кваліфікованих кадрів та різними пільгами в сплаті податків).
Пенсійні фонди мають значні кошти, які вони інвестують в акції, облігації, нерухомість. Пенсійне забезпечення може бути здійснене і шляхом купівлі індивідуальних страхових полісів у страхових компаній, що має певні переваги, оскільки страхова компанія здійснює всі роботи, які притаманні пенсійним фондам, ще й забезпечує в період дії договору фундаментальний захист страхувальника. На Заході послугами приватних страхових компаній користується значна частина населення, незважаючи на те що страхування пенсій є одним із найдорожчих видів довгострокового особистого страхування.
Договори страхування укладаються як індивідуально, так і з групою осіб. Відповідальність страхової компанії за договорами страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін, наприклад, здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Надається можливість укладання договору страхування додаткової пенсії на користь іншої особи.
Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними громадянами з урахуванням віку, статі і незалежно від стану здоров'я. Страхова сума обумовлюється під час укладання договору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх має здійснити страхова компанія, а також вплив додаткових виплат, які являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхової компанії (отримання дивідендів з інвестицій). Страхові платежі сплачуються за один раз або періодичними внесками за домовленістю сторін. Розмір страхових внесків залежить від страхової суми, віку і статі застрахованої особи, а також умов накопичування, збереження і інвестиційної політики страховика.
Додаткова пенсія залежно від змісту договору страхування може бути виплачена страховиком протягом життя застрахованого або упродовж визначеного періоду згідно з обумовленим у договорі страхування порядку виплати пенсій (щомісячно, за кожен рік та інше).
Страхові компанії, які пропонують пенсійне страхування, як свідчить досвід цього страхування в розвинутих країнах, мають дуже великі страхові резерви - потенціал інвестового капіталу для створення значної кількості робочих місць в суспільстві, а виплати з пенсійних фондів, в тому числі і з страхових пенсійних фондів, значно перевершують розміри державних пенсій.
Наведемо основні умови добровільного особистого страхування життя, які мають чинність в економічно розвинутих країнах:
Загальні положення.
Чинні Основні умови (далі - умови страхування) визначають основні принципи проведення змішаного страхування життя (надання страхових послуг з особистого страхування) страховою компанією "ООО".
В умовах страхування, як і у всіх інших локальних нормативних актах, що регулюють страхову діяльність, вживаються терміни, викладені в спеціальних словниках-довідниках по страхуванню (деякі - у темах цього посібника).
При наведенні Компанією локальних нормативних актів, що регулюють окремі види страхування, ними можуть визначатися й інші (специфічні) терміни, що стосуються окремих видів страхування.
Об'єкти страхування.
Об'єктом страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству країни, зв'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням Застрахованого.
Порядок укладення договору страхування. Видача поліса.
Для укладення Договору страхування Страхувальник подає Компанії письмову заяву у формі, визначеній Компанією.
Для оформлення Договору страхування Компанія має право зажадати, а Страхувальник зобов'язаний надати всі необхідні документи, обумовлені Компанією, що характеризують страховий ризик (декларацію про стан здоров'я та ін.).
Факт укладення Договору страхування підтверджується Полісом.
Поліс повинен містити в собі такі свідоцтва: назву документа, назву й адресу Компанії, прізвище, ім'я та по-батькові (чи найменування) Страхувальника, його адресу, паспортні дані чи дані документа, що його замінює (реквізити), прізвище, ім'я та по батькові чи найменування Застрахованого(их), його адреса, дані паспорта чи документа, що його замінює, об'єкт страхування, страховий ризик, термін дії Договору страхування, прізвище, ім'я та по батькові й ідентифікаційний код агента , інші умови за згодою сторін, підписи сторін.
Договір страхування набирає сили від дати початку страхування, зазначеної в Полісі, при умові, що внесено перший внесок чи внески згідно з умовою Договору страхування, Застрахований живий у день платежу, з дня медичної чи іншої перевірки, коли був поставлений підпис Застрахованим під декларацією про стан здоров'я і до дня видачі Поліса Компанією не відбулися зміни здоров'я Застрахованого, його спеціальності і роду занять, здатні вплинути на умови прийому його ризику на страхування.
Договір страхування і документи, що є його невід'ємною частиною, дійсні і за межами території України, якщо інше не встановлено Компанією.
4. Страхові премії
Страхові премії сплачуються після укладення Договору страхування протягом обумовленого терміну, а якщо платежі розділені на рівні періоди часу, то проплати - на початку кожного періоду.
Розмір страхової премії визначається Компанією самостійно на підставі затверджених Компанією тарифів.
Розмір страхової премії може бути змінений у випадках:
заяви Страхувальника;
зміни стану здоров'я Застрахованого, що веде до зміни умов Договору страхування;
зміни спеціальності і (чи) роду занять, і (чи) хобі Застрахованого, а також зміни інших індексів.
Страхова премія вноситься в терміни, обумовлені Договором на страхування, що зазначено в Листі страхових даних. Обов'язок внесення страхових премій припиняється з внесенням всієї страхової премії, на час смерті Застрахованого, після закінчення терміну сплати премій за конкретним Договором страхування.
Страхова премія вноситься шляхом переводу коштів на банківський рахунок Компанії, у касу Компанії готівкою, чи посереднику Компанії , що займається посередницькою діяльністю на території України від імені Компанії відповідно до угоди.
Якщо страхові премії чи їхня частина не сплачені в терміни протягом 15 днів після того, як Компанія письмово зажадала їхньої сплати, вони вносяться з відсотками, затвердженими Компанією для таких випадків.
Страхувальник має право зробити виплату заборгованості протягом 21-го дня після закінчення цього терміну.
Якщо неможливе внесення страхової премії в зазначений термін, Страхувальник має право одержати в Компанії займ для внесення страхової премії.
При невнесенні страхових премій у зазначений термін і відсутності суми викупу Компанія має право негайно розірвати Договір страхування в однобічному порядку.
Якщо сума викупу поліса існує, Компанія здійснює автоматичний займ для внесення страхової премії і робить оплату заборгованості по сплаті премії і наступних платежів з існуючої суми викупу до її повного вичерпання, але не більше ніж протягом одного року після припинення сплати премії.
Після закінчення цього терміну Договір страхування переводиться в перерване страхування по сумі викупу, що залишилася.
Положення пп.4.8, 4.10 не поширюються на Договори страхування, термін дії яких менший двох років.
Якщо призначений Бенефіціар, що не є Страхувальником, і це призначення було остаточним, після письмового повідомлення Компанією про затримку платежу протягом 21 дня з дня передачі повідомлення погасив заборгованість на суму, сплата якої затримана, Компанія не має права розірвати Договір страхування.
5. Страхові випадки.
Страховим випадком є смерть Застрахованого чи інші випадки, обумовлені заявою на страхування і зазначені в листі страхових даних і які здійснилися в період дії Договору страхування. Страхові випадки, визначені Страхувальником і зазначені в Листі страхових даних, є визначальними для Компанії.
Події, передбачені п.5.1, визнаються страховими випадками, якщо вони відбулися в період дії Договору страхування і підтверджені документами, виданими компетентними органами у встановленому законом порядку (медичними установами, судом і т.п.).
Вище згадані події не є страховими випадками, якщо вони відбулися в результаті навмисних дій Застрахованого, а саме:
здійснення Застрахованим навмисного злочину, що зумовив настання страхового випадку;
здійснення Бенефіціаром і(чи) Страхувальником навмисного злочину, спрямованого на спричинення настання страхового випадку, передбаченого п.5.1;
керування Застрахованим транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, добровільної передачі керування особі, що знаходиться в стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, чи особі, яка не має права на водіння даного транспортного засобу;
подія страхового випадку під впливом алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння Застрахованого;
самогубства (замаху Застрахованим на самогубство), за винятком тих випадків, коли Застрахований був доведений до такого стану протиправними діями третіх осіб;
навмисного заподіяння Застрахованим собі тілесних ушкоджень;
польотів на повітряних судах (літальних апаратах), що офіційно не зареєстровані для перевезення пасажирів.
Події, зазначені в п.5.1 не є страховими випадками, якщо вони
відбулися:
під час воєнних дій;
під час масових безладь;
у результаті радіоактивного впливу;
у місцях позбавлення волі.
Перераховані в п.5.3 діяння визнаються такими на підставі рішення суду, постанов інших правоохоронних органів і(чи) інших документів, що доводять факт сподіяного, у встановленому законодавством порядку.
У кожнім із випадків, перерахованих у пп. 5.3, 5.4, Компанія виплатить суму викупу полісу. З цією виплатою дія Договору страхування припиняється.
Пакет інвестицій. Ведення рахунків і звітність.
Внески компанії в інвестиційні програми виконуються на розсуд Компанії відповідно до її інвестиційної політики. При цьому Компанія керується такими засадами:
забезпечення максимального прибутку при мінімальному ризику;
визнання інтересів клієнтів понад усе.
Компанія зобов'язується надавати щорічно Страхувальнику повідомлення, у якому відзначаються на день звіту такі показники: страхові суми на різні страхові випадки, відповідно до останнього за звітний період індексом, суми часткових страхових виплат, суми страхових премій, виплачених за звітний рік, розмір бонусу, індекс за звітний період.
Індекс (докладніше йдеться про це у темі 2 цього посібника).
Страхові премії змінюються відповідно до індексу.
Індекс встановлюється Компанією.
При встановленні індексу Компанія керується такими показниками:
зміна індексу споживчих цін, встановленого державними органами статистики;
зміна курсу іноземної валюти, встановленого Національним банком України, Міжбанківською валютною біржею, комерційними банками;
динаміка купівельної спроможності національної валюти України на світовому ринку;
результати інвестиційної діяльності Компанії.
Платежі, які Компанія повинна виплачувати за своїми обов'язками, будуть виплачені з урахуванням змін індексу щодо базового індексу. Це положення не поширюється на додатки, у яких зазначене інше.
Страхові премії, внесені Страхувальником, обчислюються із включенням сум, що є різницями між базовим індексом і індексами, які діють на момент платежу.
Бонус.
Щомісяця, в останній робочий день, Компанія розраховує бонус чи малус, що виходить із сум внесених страхових премій. Для нарахування доходу від пакета інвестицій не приймається в розрахунок та частина пакета інвестицій, що відноситься до забезпечення виплат страхових сум по страхуванню у випадку втрати працездатності (місячний рахунок).
Місячний рахунок складається Компанією. При цьому Компанія бере до уваги щомісячну плату за управління пакетом інвестицій, передбачувану вартість пакета інвестицій та місячний прибуток від пакета інвестицій.
Додаткові страхові премії.
У момент, коли буде встановлений малус, Страхувальник зобов'язаний виплачувати додаткові страхові премії, згідно з сьогоденними умовами страхування. Розмір додаткової страхової премії встановлюється Компанією відповідно до розміру малуса.
У випадку, якщо після внесення додаткової страхової премії, згідно п.9.1 залишається малус, але, згідно з розрахунками забезпечується виплата страхової суми, Компанія скасовує внесення додаткових страхових премій.
Страхувальник зобов'язаний вносити додаткові страхові премії у встановлений термін їхньої уплати або до дня смерті Застрахованого.
Невнесення Страхувальником додаткової страхової премії дає Компанії право на одностороннє припинення Договору страхування або на перерахунок страхової суми.
Страхова сума. Часткова виплата страхової суми.
Страхова сума:
у випадку смерті Застрахованого Компанія виплатить Бенефіціару страхову суму, що належить йому при настанні такого страхового випадку, з додаванням бонусу, що накопичується, і за винятком боргу по платежах премій;
у випадку, коли Страхувальник перестав вносити страхові премії, виплата страхових сум проводиться з урахуванням перерахунку, згідно пп.4.6 - 4.8 чинних умов страхування;
розрахунок страхової суми проводиться на день настання страхового випадку;
виплата страхової суми відбувається протягом 30 днів з моменту визначення Компанією своїх зобов'язань;
по закінченні дії терміну страхування Компанія виплатить Застрахованому (Бенефіціару) страхову суму, якщо це передбачено обраною програмою страхування.
Сума викупу:
Страхувальник має право припинити вносити страхові премії і зажадати часткової виплати страхової суми (суми викупу), якщо вона існує;
вимога повинна бути заявлена в письмовій формі, як додаток до Договору страхування чи Полісу. З одержанням такої заяви Компанія скасовує Договір страхування і виплачує суму викупу у межах Договору страхування не пізніше 90 днів з моменту одержання такої вимоги;
при розрахунку суми викупу буде доданий залишок бонусу, що накопичується, а також віднята заборгованість по преміях і надбавках до премій, якщо така наявна.
Перехід на перерване страхування:
Страхувальник має право припинити вносити страхові премії і зажадати переведення Договору страхування в перерване страхування, якщо існує така можливість;
вимога повинна бути заявлена в письмовій формі. З одержанням такої вимоги Компанія переводить Договір у перерване страхування;
при припиненні Договору страхування за пп. 4.7, 4.10 і відсутності вимоги страхувальника про одержання суми викупу Договір страхування переводиться в перерване страхування;
у випадку смерті Застрахованого чи закінчення терміну страхування після переходу в перерване страхування страхова сума буде виплачена в перерахунку на суму перерваного страхування відповідно до умов Договору страхування.
Сума викупу і (чи) перерваного страхування дійсна тільки для програм страхування, що мають накопичувальну частину, якщо інше не встановлено додатковими умовами страхування.
Призначення Бенефіціара і зміни Бенефіціара.
Компанія зобов'язана виплатити страхову суму Бенефіціару згідно з умовами Договору страхування і відповідно до заяви на страхування.
Застрахований може змінити Бенефіціара, зазначеного в Договорі страхування до настання страхового випадку. Зміна Бенефіціара може бути здійснена на підставі письмової заяви Страхувальника (Застрахованого).
Страхувальник не має права призначити незмінного одержувача чи змінити незмінного одержувача, якщо не одержав письмової попередньої згоди Компанії.
Якщо призначено трьох Бенефіціаріїв і не встановлена частка кожного, сума страхової виплати поділяється між ними порівну.
Після здійснення виплати страхової суми Бенефіціару, зазначеному в Договорі страхування, Компанія не несе відповідальності перед іншими особами.
Якщо Бенефіціара немає чи він невідомий, то Компанія проводить виплату страхового відшкодування відповідно до чинного законодавства на момент виплати.
Зміна страхової суми при зміні умов страхування.
При зміні страхової суми відповідно до заяви Страхувальника Компанія має право пропорційно змінити кожну із страхових сум згідно з додатковими умовами страхування.
Вимоги.
У випадку смерті Застрахованого Страхувальник чи Бенефіціар повинен повідомити про те, що трапилося, Компанію, вказавши причину смерті. Для виплати страхової суми після смерті Застрахованого, Компанії повинні бути представлені такі документи: поліс чи Договір страхування, свідчення про смерть Застрахованого чи документ, що його заміняє, інші документи на вимогу Компанії.
Після закінчення терміну дії Договору страхування, при житті Застрахованого, повинні бути представлені Компанії Договір страхування чи поліс і докази, що Застрахований живий на момент закінчення терміну страхування.
Із усіх платежів, що підлягають виплаті за Договором страхування, Компанія вирахує всі борги Страхувальника, Застрахованого чи Бенефіціара перед Компанією, а також усі витрати, зв'язані з забезпеченням виплати страхової суми.
Повідомлення і декларації.
Усі повідомлення і декларації, які передаються Компанії Страхувальником, Застрахованим, Бенефіціаром чи якою-небудь іншою особою, повинні бути у письмовій формі і тільки у центральне відділення Компанії чи особі, яка належним чином уповноважена Компанією. Усі зміни в Договорі страхування чи полісі набирають сили тільки з письмової згоди Компанії.
Усі повідомлення, вислані Компанією поштою Страхувальнику, Застрахованому чи Бенефіціару на їхню останню адресу, відому Компанії, будуть вважатися отриманими адресатом у терміни, установлені чинним законодавством.
Зміни адреси.
Про будь-яку зміну адреси Страхувальник, Застрахований чи Бенефіціар повинні негайно письмово повідомити Компанію. Компанія буде виконувати свої зобов'язання щодо відправлення повідомлень на останню відому їй адресу.
Вирішення спорів.
Позови сторін Договору страхування один до одного розглядаються судами відповідно до чинного законодавства країни. При виникненні спорів сторони мають право призначити третейський суд, рішення якого обов'язкове для виконання сторонами.
У статті 49 Конституції України записано: "Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування".
Відносно поліпшення соціальної захищеності громадян у системі заходів посідає і забезпечення їхньої можливості одержати необхідну, своєчасну та якісну медичну допомогу. Напрями вирішення цієї проблеми можуть бути різні, відрізняються вони тільки структурою джерел фінансування охорони здоров'я і організацією надання медичних послуг. Фінансування охорони здоров'я може бути бюджетним, соціальним і приватним.
Організація охорони здоров'я може бути забезпечена і системою страхової медицини.
Існує декілька концепцій медичного страхування, найбільш придатна в Україні для її розгортання і використування - регіональна система медичного страхування, що базується на вже збудованій інфраструктурі територіального поділу (області).
Як правило така система включає в себе основні і додаткові компоненти для свого функціонування. Декотрі на Україні вже створені (тільки потрібно їх переорієнтувати чи реорганізувати й згуртувати), інші ще потрібно створити. Компоненти такої системи див. на рис.3.1.
Медичне страхування
Основні компоненти:
— . і V
Спеціалізована страхова компанія - ССК. Банк медичного страхування - БМС. Блок лікувальних закладів регіону.
Додаткові компоненти: +
Орган контролю за діяльністю системи медичного страхування.
Орган ліцензування персоналу лікарів.
Рис.3.1. Компоненти регіональної системи медичного страхування.
Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян.
Мета проведення медичного страхування - забезпечення громадянам одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів. Тобто, медичне страхування це страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини, в тому числі у зв'язку із хворобою та нещасним випадком. Сутність такого страхування є такою:
Сплативши одноразово страховий внесок, значно менший ніж вартість усіх медичних послуг, громадяни отримують змогу протягом визначеного в договорі страхування строку безкоштовно
користуватися комплексом медичних послуг кваліфікованих спеціалістів у клініках з платним обслуговуванням.
Надамо основні функції головних компонентів регіональної системи страхування. Про це див. рис.3.2.; рис. 3.3.; рис. 3.4.
Основна функція ССК
Здійснення страхування ризику у галузі медичного обслуговування громадян регіону у його лікувальних закладах (за винятком медичного забезпечення дітей, інвалідів та інших категорій громадян)
Основні функції БМС
Здійснення
фінансування
медичного
обслуговування
регіону
Кредитування діяльності його лікувальних закладів
Рис.3.2. Функції головних компонентів системи медичного страхування.
Лікувальні заклади регіону (області) можливо подати у вигляді такого блоку (рис.3.3).
Рис.3.3. Блок лікувальних закладів регіону.
Джерела фінансування такої регіональної (обласної) системи медичного страхування див. на рис.3.4.
^Відрахування з діяльності СК
та госпрозрахункових
лікувальних закладів регіону
Державний бюджет для муніципальних лікувальних закладів
Засоби від добровільного медичного страхування громадян
Кошти від добровільного медичного страхування громадян регіону
Рис.3.4. Джерела фінансування регіональної системи медичного страхування.
Медичні послуги можуть надаватися у двох формах: обов'язковій і добровільній.
Принцип обов'язкового медичного страхування діє у Франції, Канаді, ФРН, Нідерландах, Швеції, Бельгії та інших країнах.
В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування здоров'я, а обов'язкове державне страхування існує лише для військовослужбовців і поліцейських.
Обов'язкова форма використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна - у тих країнах, де благополуччя населення досягло незаперечного ґатунку, що дало змогу поширити приватні страхові програми. Україна ні в першу, ні в другу категорії поки що не вписується. Проте в Україні вже конче треба вводити такий вид страхування і, на нашу думку, на десятиріччя у обов'язковій формі, оскільки такий порядок проведення скоріше адаптується до української чинної законодавчої бази. Далі така обов'язкова форма страхування повинна координуватися державними структурами, а страхові платежі, сплачувані фізичними та юридичними особами, мусять мати форму податку. При цьому потрібно впровадити обов'язковий жорсткий контроль з боку держави, безприбутковість такого страхування, що дасть змогу планування медичної допомоги завдяки стабільності надходження коштів.
Такий підхід до впровадження медичного страхування в Україні повинен основуватися на таких принципах: загальності, державності, некомерційності.
Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого прибутку мають право на одержання медичних послуг.
Принцип державності означає, що кошти обов'язкового медичного страхування - це державна власність. При цьому держава забезпечує сталість системи обов'язкового медичного страхування і є безпосереднім
страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, безробітних, пенсіонерів, дітей, інвалідів).
Принцип некомерційності такого страхування виходить із його призначення - соціального захисту населення. Тобто, його здійснення і прибуток - це несумісні речі. Прибуток, якщо він буде, має бути ще одним джерелом фінансових резервів системи такого страхування, а не джерелом забезпечення.
Коли такі принципи будуть покладені у підвалини медичного страхування, то працездатність такої системи базуватиметься на чітко розрахованих розмірах внесків страхувальників у встановлений час та у потрібному об'ємі, щоб рівень медичного забезпечення був однаковий для всіх застрахованих.
Сплата страхових внесків має бути покладена взагалі на підприємців (роботодавців) та частково (залежно від економічних умов в країні) - на працівників. За умови обов'язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Тим більше, що вони це робили й роблять, відраховуючи начислення на заробітну плату своїх працівників у фонд соцстраху. Тільки ці відрахування потрібно перерозподілити на відрахування у персофіковані фонди пенсійного забезпечення населення і фонди медичного страхування, які треба створити. І такими фондами повинна керувати держава.
Частки таких фондів можуть створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих, але це повинно бути як вже наголошувалось, при персоналії рахунків в таких фондах. Тоді працюючі ще з таких коштів, в обов'язковій черзі, отримуватимуть й начислення на свої вклади (дивіденди).
Із коштів, створених таким чином фондів, відбувається виплата додаткової пенсії та відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі втрати ними здоров'я і непрацездатного населення. В основу такого обслуговування закладається спеціальна програма, яка враховує обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма повинна охоплювати мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину і така система має охоплювати все населення і задовольняти основні першочергові потреби в мінімальному забезпеченні медико-санітарної допомоги: швидкій медичній допомозі, діагностуванні й лікуванні в амбулаторних умовах разом з невідкладною долікарською допомогою поширених захворювань та стаціонарної допомоги тим, хто має потребу. Така система не може охопити весь обсяг ризиків у медичній галузі. Тому незадовільнений страховий інтерес в цьому реалізується організацією ще й добровільного медичного страхування.
Вибір форми медичного страхування, як це вже зазначалось, у кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня
захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування.
Добровільне медичне страхування, як правило, є доповненням до обов'язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування.
Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити застрахованому гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов'язаних із зверненням до лікувально -профілактичної установи за послугою, яка не входить в програму обов'язкового медичного страхування. Кожна страхова компанія, яка займається таким видом страхування і має на це ліцензію, розробляє свої програми добровільного медичного страхування, які розрізняються між собою залежно від переліку медичних послуг; контингенту застрахованих; переліку лікувальних закладів, що їх пропонує страхова компанія для виконання програми добровільного медичного страхування; від вартості надаваних послуг.
Добровільна форма медичного страхування передбачає застосування таких видів страхування, за яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова компанія здійснює у вигляді фіксованої страхової суми, добових або вартості необхідного лікування в межах страхової суми.
Медичне страхування як основу спеціалізації страхової компанії важко поєднати з іншими галузями страхової діяльності, оскільки страхування здоров'я громадян - дуже специфічний предмет діяльності. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма людьми, які страхуються, повсякденно вирішувати з клієнтами питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових забезпечень.
Головне призначення страхової організації у медичному страхуванні полягає в контролі якості надання медичних послуг медичними закладами і їх відповідність медико-економічним стандартам. Тобто, виконання медичним персоналом професійних функцій, ефективне використання ресурсів, ступінь ризику внаслідок медичного втручання (небезпеку травми або побічне захворювання, тощо), задоволеність пацієнта медичним обслуговуванням. Для контролю за цими параметрами у спеціалізованих страхових компаніях створюється, як правило, спеціальні експертні комісії, які перевіряють працю лікувально-профілактичних установ (персоналу) на предмет правильності установлення діагнозу, лікування, реабілітації тощо. Якщо в результаті перевірки виявляється порушення з боку медичних установ, то до них застосовуються певні санкції. Отже, страхові компанії, які спеціалізуються на медичному страхуванні, в основу своєї діяльності покладають захист прав та інтересів громадян при одержанні ними медичної допомоги згідно з програмами обов'язкового чи добровільного медичного страхування. При цьому, страхова компанія в цивілізованих країнах має важелі замінити органи нагляду міністерств за медичними установами, в якій
обслуговується застрахований. Таке обов'язково вписується в договір страхування. У договорі також встановлюється обсяг лікувально діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат. У свою чергу, страхувальник зобов'язується сплачувати внески страховій організації в обумовлених розмірах, строках і порядку внесення. Також в договорі такого страхування прописується строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Факт укладення договору медичного страхування засвідчується страховим полісом - юридично-економічним документом.
Обов'язком страхової медичної організації є додання до полісу ще й правил страхування чи витяг із правил страхування тих положень, які мають для застрахованого важливе значення, але до страхового полісу які не ввійшли в зв'язку з обмеженою площею документа.
Як показує зарубіжний досвід, страхові компанії успішно пропонують страхувальникам спеціалізовані та універсальні страхові поліси медичного страхування.
Універсальний поліс медичного страхування застосовується у тих випадках (стан здоров'я), медична допомога при яких не потребує спеціального лікування або консультацій лікарів вузьких спеціальностей. Перелік страхових випадків може бути уніфікований, а також визначатися за згодою між страховиком і страхувальником з можливою участю клінічної обслуговуючої бази.
Спеціалізовані страхові поліси дають змогу скористатися медичними послугами лікарів із вузьких спеціалізацій або брати під страховий захист лише певний стан здоров'я (вагітність, пологи, інфекційні захворювання і т.ін.). Спеціалізовані медичні поліси найбільш корисні для осіб, які вже захворіли, або тим, які мають схильність чи ризик до таких захворювань.
Такі види страхування з наданням універсального чи спеціального страхового полісу притаманне, як правило, добровільній формі медичного страхування. Яскравим прикладом у цьому є надання страхового захисту на випадок раптового захворювання, тілесних пошкоджень внаслідок нещасного випадку чи смерті застрахованого під час перебування громадянина за кордоном. Такий страховий продукт ( страхова послуга) у всьому світі має назву "асистанс". Головна мета асистансу - негайне реагування в надзвичайних обставинах, надання клієнтові моральної, медичної, а також технічної допомоги (транспортування хворого до найближчої спеціалізованої лікарні; транспортування у країну проживання з медичним супроводом; репатріацію тіла застрахованого; дострокове повернення; екстрену стоматологічну допомогу; юридичну допомогу і т.ін.).
Тарифи на медичні та інші послуги медичного страхування установлюються у обов'язковому медичному страхуванні законодавчими актами (страхові суми теж), у добровільному медичному страхуванні - за згодою сторін, учасників такого процесу: - страхувальник - страхова компанія - медична установа.
Тарифна ставка розраховується на основі статистичних даних про звернення по медичну допомогу, тривалість лікування та показників економічної ситуації країни і диференціюються залежно від статі, віку і стану здоров'я застрахованої особи.
4. Страхування від нещасних випадків
Використані терміни: ризикове страхування, державне обов 'язкове страхування, обов'язкове страхування, страхова подія, індивідуальне та колективне страхування, групи ризику, страхові виплати, доповнення до Правил.
Страхування від нещасних випадків - це ризикове страхування. Таке зрівняння цієї підгалузі особистого страхування з майновим страхуванням обумовлюється тим, що страхування надається у визначений термін (на один рік, квартал, місяць, декілька днів, термін відпустки чи відрядження, чи турпоїздки і т.ін.). Виплата страхової суми передбачається лише при настанні страхового випадку. По закінченні терміну дії повернення сплачених страхових внесків (премій) не передбачається. Всі ці дії розглядаються на стадії укладання договору страхування та стадії прояву небезпечних подій на застраховану особистість. Страховим випадком по цій підгалузі особистого страхування визнається тільки нещасний випадок.
Нещасний випадок - це раптова, короткочасна, непередбачена та незалежна від волі застрахованої особи подія, що може призвести до травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров'я застрахованої особи.
Система страхування від нещасних випадків в Україні у своєму розвитку пройшла ряд етапів, протягом яких змінювалася її законодавча, нормативна, методична, організаційна та економічна бази. На сьогодні страхування здійснюється як в індивідуальному (сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованого), так і у колективному (сплата страхових платежів - за рахунок організацій) видах. Страхування проводять в добровільній та обов'язковій формах. Слід відзначити, що закон України "Про страхування" чітко визначив не лише поняття добровільного й обов'язкового страхування, про що йшлося вище, а й види обов'язкового особистого страхування від нещасного випадку, а також види "державного обов'язкового особистого страхування". Різниця між цими поняттями полягає в тому, хто виступає страхувальником, тобто хто сплачує страхову премію. Якщо конкретна юридична чи фізична особа або відомство, то це обов'язкове страхування, а якщо - держава (з державного бюджету), то це державне обов'язкове страхування. Метою першого й другого виду обов'язкового страхування є захист інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових чинників зокрема. І такі умови страхування встановлює держава.
Законодавчими актами визначаються перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності страховиків, які отримали на це дозвіл (ліцензію), норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов'язки учасників страхового процесу, а також коло страхових організацій, яким доручається здійснення обов'язкового страхування.
Слід ще зауважити, що при державному обов'язковому страхуванні в разі неплатоспроможності страховика держава гарантує виконання зобов'язань перед страхувальниками, щодо інших видів обов'язкового страхування, то держава не відповідає за зобов'язання страховика, а лише у формі закону зобов'язує юридичних і фізичних осіб вносити кошти для забезпечення суспільних інтересів.
На сьогодні здійснення державного обов'язкового особистого страхування службових осіб, які стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов'язана з високою мірою ризику, а платниками страхових платежів є відповідні бюджетні міністерства і відомства, покладено на національну акціонерну страхову компанію (НАСК) "Оранта".
Перелік обов'язкових видів страхування, в тому числі і видів державного обов'язкового особистого страхування, подаються в законі України "Про страхування", ст. 17., порядок їх використання та нормативи дії - в різноманітних законодавчих актах, указах Президента та постановах Кабінету Міністрів України відповідно до вимог цього закону.
Добровільне особисте страхування від нещасних випадків здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови і порядок проведення страхування визначаються правилами страхування, які розробляються страховиком самостійно, але з урахуванням вимог чинного законодавства. Такі правила узгоджуються зі службами Укрстрахнагляду, ними завіряються та один екземпляр береться для контролю.
Зниження рівня інфляції, стабілізація економіки, прийняття низки законодавчих актів зумовило зміни в проведенні страхування від нещасних випадків. Тепер єдині правила добровільного страхування громадян від нещасних випадків доповнюються особливими умовами страхування дітей, спортсменів, туристів, пасажирів, здоров'я і т.ін., які відбивають особливості ризику цих категорій застрахованих і страхування проводиться в комплексі. Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками такі договори страхування. Можливо укладати договори страхування від нещасних випадків третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав та обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право (якщо це юридичні особи) при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.
За правилами страхування, до страхових випадків належать: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, встановлення застрахованому
групи інвалідності внаслідок нещасного випадку, тимчасова втрата працездатності застрахованим внаслідок нещасного випадку.
У цьому виді страхування страховими подіями визначаються такі події: травма, опіки, ураження блискавкою або електричним струмом, обмороження, переохолодження, випадкове гостре отруєння хімічними речовинами (промисловими або побутовими), ліками, укуси тварин, отруйних комах, змій.
Правилами страхування обумовлюються випадки, що не належать до страхових. Це стосується травмування застрахованого у зв'язку із вчиненням ним дій, у яких слідчими органами або судом установлені ознаки умисного злочину, або травмування застрахованого у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; травмування або смерть, пов'язані з умисним заподіянням собі тілесних пошкоджень та інші. Також не можуть бути застрахованими особами недієздатні громадяни, що визнані такими в установленому порядку, непрацюючі інваліди І та ІІ груп, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворювання.
Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією застраховані поділяються на три групи для встановлення тарифних ставок страхування.
Перша група - службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов'язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та танцювальних ансамблів; працівники банків (крім осіб, які зайняті інкасуванням та перевезенням грошей); працівники побутового та комунального господарства; педагогічний персонал позашкільних дитячих закладів, викладачі та студенти вузів; домогосподарки; медичні працівники; працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та телеграфу; службовці бібліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери; працівники преси (крім журналістів).
Друга група - решта групи працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування; інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень; газоелектрозварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі; робітники харчової промисловості, поліграфічних підприємств; журналісти; пожежна охорона; військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ (крім працівників карного розшуку, ДАІ, водіїв); робітники будівельної, машинобудівної, скляної промисловості; робітники транспорту (крім повітряного); робітники електростанцій та експедицій.
Третя група - особи, праця яких пов'язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку: працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації; випробувачі автомашин і літаків; артисти цирку, які виконують трюки на канатах, трапеціях; акробати, гімнасти, автомотогонщики, дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери; водії транспортних засобів; працівники гірничодобувної промисловості, тільки ті особи, які
виконують роботи в підземних умовах; бурильники нафтових і газових свердловин, ті, чиїм місцем роботи є гірнича і газорятувальна служба; працівники, пов'язані з виробництвом, зберіганням, випробуванням вибухових, отруйних речовин; водолази; особи, чия робота пов'язана з мисливством у морях і океанах; верхолази, працівники, які зв'язані з покрівельними роботами; монтажники металевих, бетонних та залізобетонних конструкцій; кранівники; рятувальники гірничих і воднорятувальних станцій.
Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків для кожного окремого місця страхового покриття. При цьому відносні значення тарифів значно менші під час укладання договорів страхування на один рік порівняно з договорами страхування на коротший термін.
Факт укладення договору посвідчується страховим свідоцтвом (договором страхування чи полісом установленої форми), яке видається після сплати страхувальником страхового платежу. Договір страхування по цьому виду страхування набуває чинності з 0.00 годин дня, зазначеного як початок дії договору страхування, але не раніше надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика або не раніше наступного дня після сплати платежу готівкою страховому агенту, і закінчується о 24.00 годині дня, зазначеного в договорі страхування (страховому полісі) - як закінчення дії договору страхування.
Такий підхід, обов'язковий у всіх без винятку страховиків світу, надає можливість уникнути різних непорозумінь, а також злочинних намірів.
Крім закінчення терміну дії договору, його дія припиняється також у разі: виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; смерті застрахованого; ліквідації страховика в порядку, установленому законодавством країни; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним.
Для одержання страхової виплати у зв'язку зі страховим випадком подаються такі документи: заява встановленої форми; страхове свідоцтво (договір чи поліс); свідоцтво (або копію) про смерть застрахованого (у разі смерті застрахованого); довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або листок непрацездатності (його копію), виданий лікувальним закладом; акт про нещасний випадок або документ від компетентних на те уповноважених державних органів, що підтверджує факт нещасного випадку (ДАІ, пожежна служба, Гідрометцентр та подібні); паспорт отримувача (або документ, що посвідчує особу). Для спадкоємців - ще й свідоцтво на право спадщини, видане нотаріальною конторою.
Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100% страхової суми.
Якщо встановлена інвалідність, виплата проводиться у відсотковому відношенні залежно від групи інвалідності, умов договору страхування чи чинного законодавства.
Якщо втрата працездатності внаслідок нещасного випадку тимчасова, виплати проводяться залежно від умов лікування (стаціонарно чи
амбулаторно), терміну перебування на лікуванні та умов договору страхування. У українських страховиків такі виплати проводять з розрахунку від 0,5% до 1,0% страхової суми за кожний день непрацездатності, але не більше 40-60 діб непрацездатності. Взагалі останнє - предмет торгу між страхувальником і страховиком на стадії обговорення умов договору добровільного страхування від нещасного випадку.
Страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадках навмисних дій страхувальника або застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей, необхідних для визначення умов страхування, місця страхового покриття і страхового тарифу; повідомлення страхувальником про настання страхового випадку після визначеного законом терміну для подібних повідомлень (як правило, таке подається протягом року) без поважних на те причин або створення страхувальником перешкод у визначенні обставин та характеру нещасного випадку і винних у ньому.
На таких самих умовах здійснюються страхування від нещасних випадків дітей, спортсменів, туристів, пасажирів, здоров'я громадян, але з урахуванням певних особливостей, які присутні для кожної категорії. Таке визначається в Доповненнях до Правил, що також узгоджується з Укрстрахнаглядом в чинному порядку і розробляються на цих підставах нові продукти страхових послуг, наприклад: "Діти", "Спорт"; "Туризм"; "Здоров'я"; "Автостоянка" і т.ін.
Характерним страховим продуктом в цьому є добровільне страхування громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або на випадок раптового захворювання ("асистанс").
Взагалі у часи існування державної страхової компанії - Держстраху - особисте страхування було найбільш розвиненою галуззю. Воно забезпечувало понад 90% загального щорічного обсягу надходжень страхових платежів на користь держави (особливо за рахунок довгострокових видів страхування). По суті, це було впровадженням ще одного з поборів населення. Вважалося, що в особистому страхуванні не відбувається компенсації матеріальної шкоди, тому що об'єкти особистого страхування не мали вартісної оцінки ( все було привласнено державою, навіть життя людини), а тому виплати страхувальнику (застрахованому) або його родині мали характер фінансової допомоги держави.
Життя людини й зараз в Україні й в усьому світі не мають вартісної оцінки, проте фінансові розрахунки на математичній основі при використанні таблиць смертності залежно від економічної ситуації в країні та можливостей суспільства, через страховика, надають можливість більш відчутно та повніше компенсувати моральні та матеріальні втрати населення.
Різноманітність видів страхування в межах особистого страхування пов'язана з конкретним страховим інтересом страхувальника щодо забезпечення рівня доходів при виході на пенсію, забезпечення майнових інтересів членів власної родини на випадок своєї смерті, лікування, інвалідності чи тимчасової непрацездатності, а також створити собі моральну
безпеку на випадки прояву нещасних випадків. Останнє також робить спробу залучити до страхування третіх осіб: своїх робітників, службовців, своїх дітей та онуків. І в цьому роль держави безмежна та безперечна.
5. Проблеми та напрямки державної політики в галузі особистого
У більшості країн світу за обсягом надходжень до страховиків страхових премій є особисте страхування (на дожиття, пенсій, ренти тощо). При цьому виплати, пов'язані із втратою життя і здоров'я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10%. Решта являє собою заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного прибутку в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.
Як бачимо, при мінімальній сумі внеску у страхову компанію клієнт (страхувальник) зразу ж отримує страховий захист, як правило, значно більший, ніж ця сума, чи сума, яку він можливо має у своєму розпорядженні і вкладає її до банку на депозит. Це дає йому змогу, по-перше, самому розпоряджатися значною кількістю своїх коштів у часі, а не передавати їх в управління банку, що розвиває його індивідуальність та розумові якості в цілому, а, по-друге, дає можливість бути "захищеним" страховою відповідальністю (страховою сумою по договору) страховиком у термін дії договору страхування. А в разі розкриття негативних сторін ризику (смерть застрахованої особи, точка tx на схемі), страхувальник (вигодонабувач) отримує ще й компенсацію від суспільства через страховика (хорда ІІІ на схемі). І ця компенсація, як правило, значна. Вона дозволяє вигодонабувачу покрити практично всі витрати, оскільки такі витрати (тобто - страхова сума) наперед вже розраховані завчасно з урахуванням наслідків розкриття застрахованих ризиків та економічної ситуації (цін) в країні. І в цьому велику роль відіграє держава, як гарант таких вкладів.
Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава отримує більшу змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем суспільства, поліпшувати стан грошового обігу, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни. Уряди та парламенти багатьох країн світу застосовують режими найбільшого сприяння щодо підтримання зоощаджувальної функції страхування. З цією метою створюються пільгові умови оподаткування страхових внесків та страхових виплат, спадщини, доходів страхової компанії, а також інші ефективні заходи.
В нашій країні такого розуміння поки що не відчувається. Це відноситься здебільшого до питань управління страховими резервами і, головним чином, у використанні їх насамперед у
фінансуванні превентивних робіт по ліквідації, локалізації чи зменшенні проявів несприятливих (страхових) подій. А у цьому зацікавлені всі учасники страхового ринку, і насамперед держава. І
тут держава повинна не тільки декларувати свою роль у захисті інтересів страхувальників, а й при цьому надавати можливість страховику проводити попереджувальні (превентивні) роботи, і впроваджувати такі роботи в обов'язки страховику, а не навпаки.
Добре зарекомендувала себе практика 70-80-х років, що передбачала забезпечення за рахунок страхових ресурсів спорудження і обладнання технікою пожежних депо, придбання медикаментів і утримання персоналу служб, що мають своїм завданням боротьбу з інфекційними захворюваннями сільськогосподарських тварин, фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т.ін.
Сьогодні через відсутність у законі України "Про страхування" передбачення обов'язкового створення фонду запобіжних заходів чи використання страхових резервів на фінансування превентивних робіт, значно ускладнюються та звужуються можливості страхування, що терміново потребує правового забезпечення та нормативів їх впровадження і використання.
Тема 4. Майнове страхування
Еволюція майнового страхування.
Значення, види та принципи майнового страхування.
Страхування технічних ризиків.
Страхування майна сільськогосподарських підприємств. Страхування транспортних засобів і вантажів. Страхування майна громадян.
Страхування фінансових ризиків і принципи організації депозитного страхування.
Проблеми та напрями державної політики в галузі майнового страхування в Україні.
Прикладні задачі в майновому страхуванні. Завдання для практичних (семінарських) занять.
У темі розкриваються конкретні напрями страхування майна як юридичних, так і фізичних осіб. Надаються принципи та правила укладання угод у страхуванні майна, перелік майна та страхових ризиків, що беруться на страхування і що не беруться. Обгрунтування цього та пояснення. Також
надаються принципи та правила оцінки і отримання відшкодування при наступі страхового випадку.
4.1. Еволюція майнового страхування.
Використані терміни: майнове страхування, оцінка страхова, генеральний поліс, збиток прямий, збиток страховий, рівень страхового відшкодування.
Майнове страхування - це галузь страхової діяльності, у якій об'єктом страхування виступає майно в різноманітних його видах.
Як відомо, переважну частину національного багатства всіх країн світу становить майно підприємств різних форм власності. Зі зміною форм власності на основі приватизації державного майна, в зв'язку з економічною реформою в Україні, важливою проблемою стала мінімізація підприємницького ризику, забезпечення безпечного бізнесу.
Нерідко на бізнес впливають непередбачені обставини і такі явища, як стихійні лиха, пожежі і крадіжки, що негативно впливає на відтворювальний процес, оскільки матеріальні носії основних і оборотних засобів істотно пошкоджуються. Щоб забезпечити відшкодування збитків, потрібні грошові резерви. Світовий досвід довів, що найекономнішою формою страхового захисту є страхування майна.
Існують різні версії з приводу того, який вид майна і від якого ризику вперше було взято страховиком під свій захист і в якій формі. В одних джерелах є посилання на те, що це сталося в ХІІІ ст. в Ісландії, де заможні селяни острова об'єдналися у спілку для взаємного захисту від втрат на випадок вогню або загибелі худоби. У разі нещастя частину збитків потерпілим відшкодовували грішми, частину - матеріалами або працею. Більш переконливими є свідоцтва про те, що страхування майна зародилося на морському транспорті та в торгівлі.
Механізм морського страхування будувався на договорі бодмереї (кредитор спочатку надавав страхувальнику страхову суму, а потім, у разі благополучного закінчення плавання, тобто за відсутність страхового випадку, йому ця сума поверталася плюс премія за бодмерею). Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів, а не надання "живих" грошей, що відволікало значний капітал з обороту на кілька місяців, а іноді й років. Є дані про те, що перший морський поліс був виданий судовласнику в 1347 р. в Генуї. Сам документ отримав назву "POL^A", а сплачений судовласником платіж - "PRAMrE". Ці терміни у страховій справі використовуються у всіх країнах всього світу й до нині. Слід ще вказати, що на той же час в Венеції, як на той час розвинутої морської держави, був розроблений і вступив в дію "Кодекс морського страхування" (1468 р.), основні положення якого теж ввійшли в подібні Кодекси чи інші Акти, що нормують умови пароплавства практично всіх країн світу.
Також відомо, що страхування від вогню (пожежі) будівель і споруд, теж зародилось дуже давно (Німеччина - 900 р. н.е. виникають перші гільдії пожежників, які створили систему та сформулювали принципи страхування
від вогню). Біля 1500 р. н.е. з'являються перші "пожежні" контракти, які мали умови відповідальності громади поселень перед мешканцями у випадках, коли втрати від пожежі будуть більшими ніж можливості погорільця. Майже одночасно виникає страхування посівів від знищення або пошкодження стихією (градом, посухою, зливою і т.п.).
В Україні чумаки, що просувалися по "чумацькому шляху" створювали каси взаємодопомоги для відновлення транспортних засобів (волів чи візків) при їх загибелі чи пошкодженні в період перевезення вантажів. У поселеннях гуртом проводили так звану "толоку" на користь однієї родини, якщо трапилась біда - пошкодження зазнала будівля, котру треба було відбудувати чи повністю збудувати. Класичне страхування до України (як і в Росію) прийшло із Західної Європи ще на початку XVIII ст.
У Полтаві було створено товариство взаємного страхування від вогню. Згодом порівняно великі товариства цього спрямування з'явилися також у Києві, Одесі та Харкові. Такі товариства здебільшого обслуговували великих домовласників, купців і фабрикантів. У більшовицькій Росії всі види проведення страхування були монополією держави, усі приватні та іноземні страхові компанії і товариства були ліквідовані (Декрет Совнаркому "Про організацію страхової справи у Російській федерації", 21.11.1918 р.). З 1921 р. страхування майна державних підприємств і організацій здійснювалось на добровільних засадах, з 4.09.1929 р. Постановою ЦВК і РНК СРСР запроваджено обов'язкове страхування у державній промисловості, яке на той час вже охоплювало практично все майно країни. Страхові платежі (страхові премії) були включені до складу податку з обороту, що зумовило і зміну в порядку відшкодування збитків. Тоді ж (1931 р.) страхування майна кооперативних і громадських підприємств, куди ввійшли і колгоспи, були теж переведені на державну основу, і всі роботи щодо страхування були доручені створеному на той час Держстраху СРСР, який один в своїй особі виконував роботи як з обов'язкових видів страхування майна, так і з добровільних видів. Всі страхові платежі фізичних та юридичних осіб зараховувалися до бюджету. Слід сказати ще, що Держстрах СРСР ніколи не був юридичною особою, завжди він входив як підрозділ до складу Мінекономіки, а згодом Мінфіну СРСР і працював на основі Положення про підрозділ. Це був прямий інструмент держави. До відома: таким же інструментом був і Інгострах СРСР, але вже зі статусом самостійності.
У 1968 р. запроваджені нові умови обов'язкового страхування в СРСР майна колгоспів, яке базувалося на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, що зробило крок уперед у методології формування страхових резервів, збільшенню норми страхового покриття і розширення переліку страхових подій (зокрема включено посуху). Ефективність цих заходів визначила доцільність переведення на такі умови страхування і державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи).
Протягом 60-70-х років були запроваджені нові види страхування майна. З 1988 р. державні підприємства дістали право на здійснення добровільного страхування майна і відповідальності. Але незважаючи на це,
розвиток страхування в СРСР дуже відставав від рівня країн з ринковою економікою, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсували страхування на другий план. Теза "держава не може сама себе страхувати" так і не була спростована.
Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту підприємств в країні, зараз принципово змінилися в зв'язку з роздержавленням власності. Чинне законодавство надає можливості доводити такі фонди підприємствами до 25% від суми статутного фонду, але, важливо, щоб кошти такого фонду постійно перебували в ліквідній формі, що при постійній інфляції таке проблематично.
Для цілей захисту майна підприємств значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави для відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються і тимчасові фінансові труднощі держави, і значний дефіцит бюджету, що не надають можливостей передбачити в ньому серйозних резервів для такої мети. І це ослабило роль коштів держави у страховому захисті майна підприємств і громадян. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумовила появу сотень відносно автономних акумулятивних грошових ресурсів, але, як показує життя, банки не мають економічного інтересу надавати тривалі позики та ще й на безвідсоткових засадах фінансувати збитки від страхових випадків.
Не можуть вже підприємства й громадяни розраховувати на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Резервні фонди при цих органах ліквідовано.
На самострахуванні негативно позначилась жорстка податкова політика держави. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резерви.
Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаження має надалі лягати на фонди, створювані методом страхування.
Отже, важливим стає з'ясування значення майнового страхування у створенні безпечних умов життєдіяльності суб'єктів господарювання в країні та її громадян, а також розгляд характеристик видів страхових послуг та принципів їх надання.
4.2. Значення, види та принципи надання майнового страхування
Використані терміни: пропорційна система, система першого ризику, система граничного відшкодування, дійсна вартість майна, страхова сума, страхове покриття, термін страхування, договір страхування, опис майна, оцінка майна, визначення збитків, технічні ризики, сільськогосподарське майно, транспортні засоби, вантаж, майно громадян, стихійне лихо, протиправні дії третіх осіб (ПДТО), фінансовий ризик.
Традиційно розвинутою галуззю страхування є майнове страхування. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхових об'єктів, а в разі страхування не на повну вартість майна - відшкодування проводиться не в повному обсязі отриманих збитків.
У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення (страхової відповідальності страховика): пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування). В них обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.
Пропорційна система - виплата відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором страхування перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.
Система першого ризику - повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором
страхування.
Система граничного відшкодування - використовується в тих видах майнового страхування, в яких страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислені як різниця між заздалегідь обумовленою границею і фактичним рівнем доходів. Ця система застосовується при страхування фінансових ризиків (результати діяльності суб'єктів: наприклад, при страхуванні врожаю, втрат від простоїв у виробництві, неповернення кредитів чи несплаті відсотків по кредиту, орендної плати тощо і т.п.).
Слід ще сказати, що при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його на пропорційній основі тільки в рамках своєї відповідальності, а в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевершує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається "другим" ризиком.
Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальників укладати договори страхування майна на повну вартість майна.
У майновому страхуванні діє головне правило:
Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості майна, яке страхувальник бажає застрахувати на момент укладання договору страхування.
Страхове відшкодування визначається з такої залежності:
. . Збиток Страхова сума /111\
Страхові відшкодування= . (111)
Вартість майна
Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, що складають дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними
розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.
Юридичними особами може бути застраховане майно: державне, власне, орендне, заставне, лізингове. Тобто, об'єктами страхування майна можуть бути інтереси, пов'язані з: володінням, використанням і розпорядженням майном.
Залежно від виду страхових подій майнове страхування класифікують
на такі групи:
страхування майна від пожежі та стихійного лиха (вогневе страхування);
страхування сільськогосподарських культур від стихійних явищ;
страхування тварин на випадок загибелі в результаті хвороби і нещасних випадків;
страхування засобів транспорту від аварій та ін. небезпек.
Практикують такі вартісні показники майна, які беруться до уваги при
укладенні договорів на страхування (див. рис.4.1).
Рис.4.1. Вартісні показники майна для визначення страхової суми.
Залежно від ризику, який страхується , розглядають такі типи договорів страхування:
Страхування від вогню, удару блискавки, вибуху.
Комплексне або розширене страхування "від вогню та інших випадків", яке включає, крім ризиків пожежі та вибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган; повінь; град; злива; осідання грунту; затоплення; шторм; цунамі; туман; пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем; крадіжки зі зломом (пограбування).
Від ризиків, що виникають під час ведення експериментальних та дослідницьких робіт.
А також види договорів, див. рис. 4.2.
Рис. 4.2. Договори майнового страхування.
Страхова оцінка вартості при майновому страхуванні проводиться, як правило, для таких категорій майна:
Основні фонди.
Товарно-матеріальні цінності.
Продукція у процесі виробництва або обробки.
Об'єкти у стадії незакінченого будівництва.
Майно, одержане підприємством за договором майнового найму або прийнятого ним від інших організацій та населення для переробки, ремонту тощо.
Експонати виставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат.
Не приймаються на страхування:
Гроші готівкою.
Акції, облігації та інші цінні папери.
Рукописи, креслярські та ін. документи, бухгалтерські та ділові книги.
Дорогоцінні метали.
Технічні носії інформації (магнітні плівки, касети, магнітні диски).
Майно, яке знаходиться у застрахованому приміщенні, але не належить страхувальнику.
Будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться у зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повні та ін. стихійні явища. Послідовність визначення розміру збитку та страхового відшкодування така:
Установлення факту страхового випадку.
Визначення розміру збитку і страхового відшкодування та складання страхового акта про страховий випадок.
Здійснення страхової виплати.
Методика визначення збитку та страхового відшкодування залежить від ряду факторів (див. рис. 4.3).
Рис. 4.3. Фактори, від яких залежить визначення збитку та відшкодування.
Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані внаслідок:
Перебігу процесів, яких не можна уникнути в роботі або таких, що природно випливають з них.
Того, що страхувальник не вжив належних заходів для рятування майна, забезпечення його зберігання і запобігання подальшому пошкодженню чи знищенню.
Викрадення майна, якщо факт крадіжки не підтверджено правоохоронними органами.
Розмір страхової премії залежить від:
Ступеня страхового ризику.
Страхового тарифу.
Виду майна та умов зберігання майна.
Технічного стану підприємства.
Виду виробництва.
Обсягу застрахованого майна.
Страхової суми.
Строку використання.
Форми внесення страхових платежів.
Складність ризиків юридичних осіб та їх різноманіття часто спонукає страховика скористатися послугами кваліфікованих посередників з досвідом і знаннями в конкретній сфері виробництва чи знаннями конкретних властивостей майна, а також використовувати послуги банків, пошти, різних відомств та організацій, підприємницьких структур (наприклад, автостоянок, бензоколонок, кас, дільничних угруповань і ін.).
Процес прийняття на страхування ризиків фізичних осіб - здебільшого річ відносно нескладна. Ризики у них в своїй масі достатньо прості й однорідні. Часто страховик видає на них стандартний страховий поліс навіть майже без попереднього огляду такого майна.
Об'єктами страхування у громадян звичайно виступають власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини.
Договори страхування укладаються на підставі письмової заяви страхувальника, який подає окремо заяву на страхування майна (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника), що належить підприємству, чи заяву на страхування майна, отриманого ним за договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна (вибіркове страхування), то до заяви додається опис відповідного майна (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника).
Заява - це найпоширеніша форма отримання страховиком інформації про ризики, які необхідно застрахувати. У заяві страхувальник має дати вірогідний опис майна, охарактеризувати його, зазначити місцезнаходження і призначення, вказати на збитки, які сталися раніше, та їх причини. Такі відомості необхідні для правильного визначення міри ризику, розміру страхової премії, урегулювання спірних питань щодо розміру відшкодування збитку.
У разі навмисного спотворення відомостей страхувальником страховик може визнати договір недійсним або зменшити розмір відшкодування збитку і навіть відмовитись від його виплати.
Якщо після укладення договору страхування зі страховим майном відбулися зміни, про них необхідно повідомити страхову компанію (наприклад, перепрофілювання виробництва, реконструкція, заміна обладнання і т.ін.).
Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховане в інших страхових компаніях, він повинен повідомити про це нову страхову компанію, оскільки страхова сума не повинна перевищувати вартості майна і якщо потрібно буде виплачувати відшкодування то страховики таке зроблять по контрибуції - одного з головних принципів страхування.
Договір страхування оформляється видачею страхувальникові страхового полісу (див. довідкові матеріали 3 теми 7 цього посібника) і починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів.
Договори страхування майна можуть укладатися на один рік або на невизначений термін зі щорічним перерахунком вартості майна і суми річних платежів.
У разі укладання договору страхування на строк до одного року, платежі обчислюють, виходячи з 1/12 частини за кожний місяць дії договору.
Якщо припиняється діяльність підприємства через його ліквідацію, договір втрачає силу в день, установлений для ліквідації, а в разі реорганізації (злиття, поділ, відокремлення) - за 15 днів від дня реорганізації (але в усіх випадках - не пізніше від строку закінчення дії договору).
Платежі, що залишилися після припинення дії договору до кінцевих строків страхування, повертаються лише за певні місяці, які залишилися до кінця строку страхування.
У разі загибелі або пошкодження застрахованого майна в період роботи комісії з реорганізації діяльності або ліквідації підприємства страхове відшкодування виплачується підприємству чи організації-правонаступниці.
Для страхувальників, які безперервно страхували майно на повну вартість протягом одного і більше років і не одержували страхове відшкодування - надаються пільги в подальшому страхуванні: річна сума страхових платежів зменшується, як правило, на 10 відсотків за кожний рік попереднього страхування, на підприємство направляються кошти для фінансування різних превентивних робіт, якщо це потрібно, надається місячний пільговий строк для укладення нового договору.
У світовій практиці існує кілька сотень видів майнового страхування. Значна їх кількість є в Україні. Зрозуміло, що подати всі їх особливості в одному навчальному посібнику неможливо. Проте на найпоширеніших і найперспективніших видах майнового страхування, які, з нашого погляду, більш-менш характеризують сутність та прийоми такого страхування, зупинимось докладніше.
4.3. Страхування технічних ризиків
Використані терміни: будівельне підприємство, будівельно-монтажне підприємство, монтажні ризики, будівельні машини, будівельне устаткування, електронні пристрої, технічні та технологічні новинки, об 'єкти страхування, страхова сума.
У світовій практиці страхування технічних ризиків включає в себе:
Страхування будівельного підприємства від усіх ризиків (CAR).
Страхування усіх монтажних ризиків (EAR).
Страхування машин.
Страхування електронних пристроїв.
Страхування технічних ризиків здійснюється як страхування майнових інтересів при виконанні будівельно-монтажних робіт (див. рис. 4.4).
Страхування самої техніки,
устаткування, технологічних ліній та ін. на випадок виводу їх з ладу,
порушення роботи.
Страхування від непередбачених несприятливих наслідків,
викликаних впровадженням технічних та технологічних
Напрями страхування технічних ризиків
Передбачається захист від:
прямих збитків застрахованих об'єктів.
опосередкованих (побічних)
збитків у вигляді додаткових
1 г
Рис.4.4. Схема надання страхового захисту при страхуванні технічних ризиків.
Страхування будівельного підприємства від усіх ризиків - це страхування усіх видів будівельних об'єктів, у рамках якого надається страховий захист як від збитків, завданих будівельному об'єкту, спорудам на будівельному майданчику і/або будівельним машинам, так і від претензій
третіх осіб внаслідок матеріального збитку або тілесного ушкодження, пов'язаного з будівництвом. Основні учасники страхових взаємовідносин
(див. рис. 4.5).
Рис.4.5. Головні учасники страхового процесу. Об'єкти страхування (див. рис. 4.6.):
Рис.4.6. Перелік об'єктів під час страхування будівельного підприємства.
Страхова сума за такого виду страхування визначається, як вартість об'єкта та плюс наданих забудовником будівельних матеріалів і/або виконаних ним робіт, а оцінка ризику залежить від:
характеру будівельного майданчика;
конструктивних особливостей об'єкта та властивостей будівельних матеріалів;
методів будівництва та заходів, що забезпечують виконання робіт;
ризиків, які впливають на виконання графіка робіт.
Як правило, в цьому передбачають такі страхові ризики:
пожежа, вибух, удар блискавки, падіння літальних апаратів, збитки, до яких призвела дія води або інших засобів, що використовувались для гасіння пожежі;
повінь, дощ, сніг, лавина, підводний землетрус;
бурі усіх видів;
землетрус, осідання грунту, зсув, обвал;
злом, крадіжка;
будь-який брак внаслідок халатності, необачності, необережності, злого наміру.
Страхування всіх монтажних ризиків забезпечує страхувальникові необхідне страхове покриття збитків. Це теж страхування підприємця від усіх ризиків, які виникають під час монтажу машин та механізмів, а також при зведенні сталевих конструкцій.
Страхувальниками такого процесу виступають:
виробник чи постачальник монтажного об'єкта;
фірми, яким доручено виконати монтаж;
покупець монтажного об'єкта;
кредитор.
встановлюються на основі посібників з тарифікації. При
проведенні масових страхових операцій передбачають звичайні ризики, ступінь яких не збільшений
Об'єкти страхування, страхова сума та страхові тарифи, їх визначення, приведено на схемі (рис.4.7), як послідовність витоку цих категорій один з одного.
Об'єкти страхування
Монтаж та пробний пуск усіх видів машин, механізмів та конструкцій (турбін, генераторів, верстатів, повітряних ліній, трубопроводів)
■ машини, пристрої та обладнання для проведення монтажу;
додаткові витрати з оплати надпланових робіт; відповідальність перед третіми особами
Страхова сума
Страхові тарифи
вартість установок згідно з договором постачання, -включаючи витрати на перевезення, митний збір, інші збори
Рис.4.7. Сума взаємозв'язку факторів та показників страхування всіх монтажних ризиків.
Схема (рис. 4.8), унаочнює чинники та їх взаємозв'язок при страхуванні машин в підгалузі майнового страхування - страхування
технічних ризиків.
Рис.4.8. Головні чинники та їх взаємозв'язок при страхуванні машин в підгалузі майнового страхування - технічні ризики.
Страхування електронних пристроїв. Цей вид страхування є молодим і динамічним напрямом страхування. Започаткували його в 20-х роках у Німеччині зі страхування слабкострумових установок (телефон, телетайп). Розвиток цього виду страхування пов'язаний з розвитком технологій (у 50 -ті роки - промислова електроніка, електромедицина та техніка зв'язку, у 80-ті роки і та сьогодні - розвиток електронних систем), що й дало напрям та найменування такого виду страхування технічних ризиків.
Чинники та показники такого виду страхування а також їх визначення та взаємозв'язок схематично зображено на рис.4.9.
Рис.4.9. Чинники та показники у страхуванні електронних системи.
Базові тарифні ставки на страхування технічних ризиків, які діють в Україні, подаються в таблицях у додаткових матеріалах теми 7 цього посібника.
Страхування майна сільськогосподарських підприємств
Використані терміни: об'єкти страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхувальники, страховики, страхові випадки, інфекційні хвороби, карантин.
Сільське господарство - найбільш ризикова галузь економіки. Господарювання та залучення інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва перебуває у прямій залежності від вирішення проблем зменшення та розподілу ризиків суб'єктів господарювання на землі. У роки централізованої, планової економіки в Україні захист радгоспів і колгоспів від негативного впливу стихійних явищ забезпечувався фінансуванням витрат із державного бюджету, пролонгацією на тривалі строки сплати заборгованості за кредитами Державного банку СРСР, перерозподілом коштів підприємств через фонди міністерств, відомств та об'єднань. Крім того, діяла система обов'язкового страхування всіх сільськогосподарських підприємств.
Від початку 90-х років такий страховий захист сільськогосподарських товаровиробників значно послабився. Різко скоротилася реальна бюджетна
допомога. Негативну роль відіграла також високий рівень інфляції. Комерційним банкам не вигідно покривати збитки, спричинені природними катаклізмами. За цих умов годі було й сподіватись на страхову активність. Але здійснення аграрної реформи, прискорення процесу приватизації власності, зокрема й на землю, дедалі інтенсивніше її використання, зміна стосунків з банками, перехід до сплати єдиного податку та інші чинники змінюють ситуацію, зумовлюють необхідність організації страхового захисту сільських товаровиробників на нових для України засадах. Такий захист має насамперед спиратися на систему комерційного та взаємного страхування.
Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Об'єкти страхування подані на схемі (рис. 4.10).
Рис. 4.10. Об'єкти страхування у страхуванні майна сільськогосподарських підприємств.
Як бачимо об'єкти страхування розбито на чотири групи. Перелік страхових подій та методи страхування першої групи такі ж як і при страхуванні технічних ризиків, тому на них зупинятися не будемо. Інші групи роздивимось більш детально. Насамперед визначимо, хто такі страхувальники і страховики.
Страхувальники - це юридичні та фізичні особи, що займаються сільським господарством та використовують земельні угіддя.
Страховики - страхові компанії, які мають ліцензію на проведення цього виду страхування, достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, а також фахівців, добре знаючих особливості аграрного виробництва.
Тривалий час перелік страхових подій у сільському господарстві був надто великий. Він містив практично всі можливі випадки загибелі або пошкодження врожаю сільськогосподарських культур та іншого майна радгоспів, колективних і фермерських господарств. Страховикові важко визначити справжні причини та розміри конкретних ризиків. Тому, як
правило, зараз у Правилах страхування страховики вписують більш конкретні категорії страхових випадків на предмет чого й проводиться страхування конкретної групи об'єктів сільськогосподарського виробництва.
При такому підході конкретніше визначається й страхова сума (страхове зобов'язання страховика), що дає йому змогу (й страхувальникам, й різним
контролюючим органам) точніше визначитись у своїй платоспроможності на випадок, коли треба виконувати свої зобов'язання. Страхові платежі визначаються в цілому за кожним видом майна, що передається на страхування.
Обов'язково призначається франшиза.
Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.
зниження якості продукції окремих сільськогосподарських культур. Страхова сума:
Як правило, не вище за 70% вартості врожаю, яку можна визначити множенням планової площі посіву тієї чи іншої культури на середньорічну урожайність (у розрахунку на один гектар) за останні 5 років і на погоджену зі страховиком ціну на одиницю продукції. Розмір страхового забезпечення залежить від:
величини збитку;
величини врожайності;
універсальності страхування.
Виняток становить урожай природних сінокосів і пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, сіяних підпокривних та безпокривних багаторічних трав, а також культур, які господарство висівало протягом трьох - п'яти років, але жодного разу не отримувало врожаю.
Страхове відшкодування виплачується за наявності факторів:
стихійного лиха;
недобору врожаю.
Страхування багаторічних насаджень.
Об'єкти страхування: багаторічні насадження; врожай цих насаджень. Страхові випадки:
Повна загибель внаслідок морозів, сильних снігопадів, повені, бурі, зливи, граду, землетрусу, пожежі, посухи, а також їх повне знищення карантинними комахами.
Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з
балансу.
• Страхування сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, сім'ї бджіл (тільки у вуликах) направлено на:
відшкодування збитку від:
падежу, загибелі або вимушеного забою тварин;
крадіжки;
неправомірних дій третіх осіб.
зменшення та компенсацію збитків тваринницької продукції від:
стихійних лих;
пожеж;
■ інших несприятливих подій.
Об'єкти страхування - поголів'я кожного виду сільськогосподарських тварин (продуктивної худоби, молодняку, племінних та особо цінних тварин і ін.).
Не приймаються на страхування тварини господарств, де встановлений карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями.
Страхування транспортних засобів і вантажів
Використані терміни: транспорт, наземний транспорт, морський транспорт, повітряний транспорт, річний транспорт, газо і нафтопровід, КАСКО, КАРГО, фракт, обсяг страхового покриття, обумовлення про запасні частини, повна гибель об 'єкта, витрати на спасіння, пошкодження, ДТП, "Інкотермс".
Страхування транспортних засобів і вантажів у світовій практиці об'єднується одним поняттям - транспортне страхування. Сукупність різноманітних ризиків, які діють на транспортний засіб та його вантаж, залежить від їх призначення, конструктивних особливостей та шляхів транспортування. Див. схему (рис.4.11).
Рис.4.11. Схема взаємозв'язку транспортних засобів та шляхів транспортування вантажів і їх визначення.
З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспортний засіб і вантаж при транспортуванні - транспортні засоби та ризики доцільно визначати окремо. Це дає змогу надати договору страхування найоптимальнішої форми, поєднавши набір ризиків з фінансовими можливостями як страхувальника, так і страховика.
Що ж таке транспортний засіб, з точки зору страхування?
Транспортний засіб це механічний устрій з автономним приводом руху, що використовує хімічну реакцію, призначений для переміщення як себе, так і вантажу і людей у просторі і часі.
Отже, під це визначення (категорію об'єкта страхування в цій галузі) не підходять газорідкі та інші трубні транспортні засоби (тому що в цьому випадку засіб завжди залишається нерухомий), механічні устрої, що використовують мускульну силу (велосипеди, гужовий транспорт). Ці об'єкти підлягають страхуванню по інших номінаціях (страхування технічних ризиків, страхування пристроїв, страхування тварин).
У страхуванні транспортних засобів об'єктами виступають водний транспорт (морський, річний, озерний); наземний транспорт (автомобільний, гусеничний, колійний); повітряний транспорт (авіаційне страхування).
Страхування вантажів найбільш розроблений і традиційний вид страхування. Він постійно розвивається та вдосконалюється, вишукуються все нові модифікації страхування цього об'єкта, що має на меті як повніше задовольнити потреби всіх зацікавлених сторін ринкового процесу господарювання. В Україні витрати на купівлю страхового захисту при транспортуванні вантажів (страховий платіж, страхова премія) відносяться до собівартості продукції (послуг) згідно з законом України "Про оподаткування прибутку підприємства". Таке ставлення законодавчої влади до цього виду
страхування говорить про значимість такого виду діяльності господарюючих суб'єктів для економіки України. І це сприяє подальшому розвитку страхових послуг в Україні.
Слід пам'ятати, що ступінь ризику у наданні послуги з страхування вантажів визначається за конкретних обставин транспортування та зберігання вантажу і права власності на нього страхувальника. На прийняття рішення щодо взяття зобов'язань по вантажу страховиком ще істотно впливає і можливість передати такий ризик на перестрахування.
У зовнішніх перевезеннях відповідальність підпорядковується умовами "Інкотермс - 2000", у внутрішніх перевезеннях - рамками сум, що зазначаються у супровідних документах (накладних).
Страхування водного транспорту розглядає такі об'єкти (рис.4.12).
Судно (як транспортний засіб) —каско
О
Вантаж, який перевозиться цим судном,
Б'
— карго
Є
—►
К
Фрахт (доходи від фрахту, які отримує судновласник)
Т
Ґ N
Правова (цивільна) відповідальність
судновласника або вантажоперевізника
^ J
Рис.4.12.Визначення об'єктів страхування у наданні страхових послуг у страхуванні водного транспорту.
Вивчаючи умови страхування суден, слід мати на увазі дві особливості:
по-перше, незважаючи на заборону втручання з боку держави в добровільні види страхування (стаття 41 закону України "Про страхування"), окремі питання, пов'язані з укладанням договорів страхування морських ризиків, повною мірою законодавчо врегульовані;
по-друге, оскільки майновому страхуванню корпусів суден належить певна частка серед інших видів страхування, об'єднаних поняттям "страхування водного транспорту", але торкатимемось іноді будемо і інших видів в цьому страхуванні.
Головним законодавчим актом, що регулює умови морського страхування, є прийнятий у грудні 1994 р. "Кодекс торговельного мореплавства України" (далі - Кодекс), який містить розділ "Морське страхування". Розглянемо положення зазначеного Кодексу, що стосуються
страхування морських суден та договорів морського страхування в контексті з міжнародною практикою страхування суден.
Стаття 242 Кодексу до об'єктів морського страхування відносить будь - який інтерес, пов'язаний із мореплавством, а саме: судно, зокрема й таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечується судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші винагороди капітана, інших осіб судового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестраховиком).
Основні засади здійснення морського страхування були закладені в законі Великобританії про морське страхування 1906 р. В цьому законі закладені принципи (норми) взаємовідносин сторін, які можна й потрібно застосовувати для договорів з будь-яких видів страхування.
Розглядаючи ці норми, можна зіставити з ними положення статей зазначеного Кодексу. Скажімо, обов'язковість наявності страхового інтересу передбачена згаданою щойно статтею 242.
Найвищий ступінь довіри сторін передбачає, що вони, укладаючи договір страхування, з'ясовують усі суттєві обставини, що стосуються об'єкта страхування та можливого ризику. Аналогічні норми передбачаються статтею 243, "Інформація про стан ризику". У ній, зокрема, зазначено, що в разі укладання договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, які мають істотне значення для визначення міри ризику, і відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, запитані страховиком.
Страхувальник звільняється від цього обов'язку щодо загальновідомих фактів, а також фактів, що відомі або повинні бути відомі страховику.
У разі приховування страхувальником істотних відомостей або надання ним неправильних відомостей страховик має право відмовитись від договору.
Ідеологічно до цієї норми можна віднести також статті 254 "Обов'язки страхувальника за генеральним полісом" (ця стаття стосується здебільшого страхування вантажів) та статті 262 "Повідомлення страхувальника про зміну страхового інтересу". Так, страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки йому стане відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об'єктом або стосовно об'єкта страхування (перевантаження, зміна способу перевезення, порту розвантаження, відхилення від обумовленого або звичайного шляху, залишення на зимівлю тощо). Зміна, що збільшує небезпеку, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то договір морського страхування припиняється з моменту настання змін.
Третій принцип, закладений законом Великобританії щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку збитку і випадку, який до нього призвів, становить основу договору страхування. Ушкодження або знищення об'єкта страхування не завжди може розглядатись як страховий випадок. Дуже важливо, через що такі збитки сталися, оскільки одні причини передбачають виплату страхового відшкодування, інші - ні.
Це пояснюється насамперед тим, що страховики беруть на себе відповідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і розрахувати. Саме тому договори страхування мають досить великий перелік винятків із страхових випадків. Відмова надати страховий захист від явищ, що мають масовий характер (війна, ядерне забруднення), пояснюється іншими причинами. Відповідні ризики беруться на страхування за додаткових умов і за додаткову страхову премію.
Тому в полісах поряд із заявою про те, що "застраховано від усіх ризиків", передбачається список застережень і винятків. Коли йдеться про договори морського страхування, до таких винятків належать збитки, що сталися внаслідок навмисних дій страхувальника, збитки внаслідок неморехідого стану судна, збитки від природних властивостей вантажу, ядерна шкода, воєнні ризики, піратські дії, арешт. Ці самі застереження передбачені відповідними статтями 255-261 Кодексу.
Четвертий принцип - здійснення відшкодування в межах фактичних збитків. Стаття 250 "Страхова сума" передбачає, що страхувальник зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес. Якщо ця сума нижча за вартість застрахованого інтересу (страхову вартість), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості. Якщо страхова сума, що вказана в договорі морського страхування, перевищує страхову вартість, договір є недійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.
Стаття 251 "Перевищення страхової суми над страховою вартістю" також унеможливлює здійснити страхове відшкодування понад розмір збитку, якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, на суму, що перевищує його страхову вартість.
До витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, стаття 267 відносить і витрати страхувальника, зроблені ним з метою зменшити збитки, за які відповідає страховик чи запобігти їм, а також витрати, зроблені з метою виконати вказівки страховика (стаття 263 "Запобігання або зменшення збитків"), з'ясувати й установити розмір збитків, що їх має відшкодувати страховик, і для складання диспаші із загальної аварії.
Стаття 276 "Отримання відшкодування від третіх осіб" також доповнює зазначені нормоположення, передбачаючи, що страховик сплачує лише різницю між сумою, належною до сплати за умовами договору морського страхування, і сумою, отриманою від третіх осіб, якщо страхувальник отримав відшкодування збитків від третіх осіб.
Стаття 269 "Суброгація" передбачає, що в разі сплати страхової суми, за винятком звільнення страховика від зобов'язань за договором, до страховика за його згодою переходять: 1) усі права на застраховане майно - у разі страхування на повну вартість; 2) право на частку застрахованого майна, яка пропорційна відношенню страхової суми до страхової вартості - у разі страхування на неповну вартість.
Аналогічна норма передбачена статтею 274 "Право страховика щодо третіх осіб". До страховика, який сплатив страхове відшкодування,
переходить у межах сплаченої суми право вимоги, що його страхувальник (або інша особа, яка отримала відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотриманням порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування.
Якщо страхувальник відмовиться від свого права щодо особи, відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стане неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині.
Інша, дуже схожа за суттю норма має назву "Абандон", але тут ініціатором відмови від своїх прав на застраховане майно виступає страхувальник. Стаття 271 Кодексу передбачає, що страхувальник може заявити страховикові про відмову від своїх прав на застраховане майно (абандон) і отримати повну страхову суму у випадках:
пропажі судна безвісті;
економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахованого судна;
економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки застрахованого вантажу в місце призначення;
захоплення судна або вантажу, застрахованого від такої небезпеки, якщо захоплення триває більше двох місяців.
Угода сторін, що суперечить правилам цієї статі, недійсна.
Заява про абандон повинна бути зроблена страхувальником протягом шести місяців з моменту закінчення термінів (настання обставин).
Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник втрачає право на абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах.
Страхування каско суден. На страхування приймають: корпус судна, зокрема й такий, що будується, з його машинами, обладнанням, устаткуванням і такелажем. Обсяг страхового покриття визначається відповідними умовами страхування. Незважаючи на те, що єдиних для всього світу умов не існує, усі вони мають багато спільного, головним чином передбачаючи захист від знищення, пошкодження корпусу, машин, обладнання суден (каско); видатків у разі настання відповідальності перед третіми особами (відповідальність); видатків судовласників на зменшення збитків (витрати).
Найпоширенішими є англійські умови, що мають назву "Застереження Інституту лондонських страховиків". Існують також німецькі, норвезькі, американські умови.
Український морський страховий ринок також застосовує різні умови страхування. Попри те, що всі страховики конкурують між собою, існують тенденції щодо зближення застосовуваних ними умов страхування.
Подальшу інтеграцію у зближенні умов страхування має здійснювати Морське страхове бюро України, що створене згідно зі статтею 12 закону України "Про страхування" та статтею 242 Кодексу торговельного мореплавства (див. рис. 4.13).
З відповідальністю за повну загибель і
пошкодження / Умови, на
( встановлюється З відповідальністю за обсяг страхового J З відповідаль-
З відповідальністю за
пошкодження
Рис.4.13. Схема надання страхових послуг у страхуванні КАСКО суден
водного транспорту.
За угодами страхування, укладеними згідно з цими умовами, відшкодовуються збитки, які сталися внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також із інших причин раптового і непередбаченого характеру.
Обсяг страхового покриття встановлюється на основі однієї з таких
умов.
"З відповідальністю за повну загибель і пошкодження ". За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної) чи
видатки з усунення пошкоджень його корпусу, механізмів, машин, обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) збитки внаслідок пропажі судна безвісті;
в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;
г) необхідні і доцільно здійснені видатки щодо рятування судна;
д) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення й установлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
"З відповідальністю за пошкодження". За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) видатки з усунення пошкоджень судна, його механізмів, машин або обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення і встановлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
"З відповідальністю за повну загибель". За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної), з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) збитки внаслідок зникнення судна безвісті;
в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;
г) необхідні і доцільно здійснені видатки з метою запобігти збитку, зменшити його і встановити розмір, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
Винятки з страхових випадків і обмеження страхування. Не відшкодовуються збитки з таких причин:
а) навмисні дії (намір) і груба необережність страхувальника, вигодонабувача або їх представників (не стосується капітана і членів екіпажу застрахованого
судна);
б) відомого немореплавного стану судна страхувальникові, вигодонабувачеві або їхнім представникам до виходу судна у рейс;
в) зносу, корозії судна, його частин, машин та обладнання;
г) експлуатації судна в умовах, не передбачених його льодовим класом;
д) прямого або непрямого впливу радіації чи радіоактивного зараження у зв'язку з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням матеріалів, що піддаються радіоактивному розпаду;
е) видатків з утримання судна та екіпажу;
є) збитків й видатків, пов'язаних з віддаленням застрахованого судна, заподіянням шкоди довкіллю, здоров'ю людей і майну третіх осіб, а також непрямі збитки страхувальника;
ж) видатків з усунення будь-якого дефекту, якщо дефект не викликав позовів інших суден, з котрими зіткнулося застраховане судно, і майна на таких суднах;
з) будь-яких договірних зобов'язань судна;
і) повної або тимчасової втрати можливості і використовувати судно або будь-який інший об'єкт, неушкоджений у результаті зіткнення.
Якщо у разі зіткнення застрахованого судна з будь-яким іншим судном відповідальність лежить на обох суднах і хоча б для одного судна не обмежується за законом, відшкодування обчислюється за принципом "роздільної" відповідальності, тобто збитки, завдані іншому судну, відшкодовуються страховиком з огляду на ступінь вини застрахованого судна незалежно від того, в якій сумі і на чию користь має бути здійснений платіж у результаті заліку сум взаємних вимог.
У решті випадків страхове відшкодування здійснюється за принципом "єдиної" відповідальності на підставі фактичних видатків страхувальника, що підлягають відшкодуванню за умовами договору страхування.
У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки, вказані у пункті "і" цього розділу, відшкодуванню підлягають збитки від втрати фрахту в період аварійного простою, з причин, визначених цими умовами.
Розмір відшкодування визначається множенням узгодженої добової суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на 3 неповні доби. При цьому відшкодування виплачується не більш як за 180 днів аварійного простою (коли не узгоджено інше).
Період аварійного простою обчислюється з моменту настання страхового випадку і містить у собі час рятувальних операцій та ремонту з
усунення пошкоджень, що виникли внаслідок страхового випадку, загибелі судна або пошкодження його корпусу, механізмів, машин і обладнання.
Якщо в договорі страхування не передбачено іншого, не відшкодовуються:
а) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити власникові іншого судна і до яких призвело зіткнення суден;
б) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити третім особам і до яких призвело пошкодження застрахованим судном будь-якого плаваючого, нерухомого або іншого об'єкта;
в) збитки від втрати фрахту;
г) збитки, завдані військовими діями або військовими заходами та їх наслідками, громадянськими війнами, народними заворушеннями, трудовими конфліктами;
д) збитки, завдані діями урядових органів щодо застрахованого судна, за винятком збитків від загибелі або пошкоджень застрахованого судна внаслідок заходів, ужитих для запобігання або зменшення небезпеки забруднення із судна, яке зазнало пошкоджень, що за них страховик несе відповідальність на підставі угоди страхування.
У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки, зазначені в пункті "б", не відшкодовуються також видатки страхувальника, що виникли внаслідок:
пошкодження або загибелі вантажу та іншого майна на застрахованому судні;
смерті, каліцтва або пошкодження здоров'я будь-яких осіб;
усунення уламків, залишків суден, вантажу або інших предметів;
забруднення або зараження моря, будь-якого майна або об'єкта (включаючи видатки із запобігання такому забрудненню або зараженню).
Час, витрачений на переправлення судна до місця ремонту, включається до періоду аварійного простою за умови, що внаслідок страхового випадку судно було змушене перервати рейс і негайно вирушити на ремонт.
Збитки від утрати фрахту внаслідок простою судна під час ремонту з усунення пошкоджень, яких йому було завдано в результаті страхового випадку, відшкодовуються за умови, що такий ремонт був здійснений протягом 24 місяців з моменту закінчення строку страхування. Не відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі (фактичної або конструктивної) судна.
У разі включення у договір страхування відповідальності за збитки, зазначені у пп. "г", "д", при укладанні договору страхування страхувальник на вимогу страховика зобов'язаний надати будь -яку інформацію, необхідну для визначення ступеня ризику.
Якщо в договорі страхування не передбачено іншого, не підлягають відшкодуванню:
а) 10 % видатків з усунення пошкоджень машин, котлів і обладнання судна;
б) 25 % видатків з усунення пошкоджень, яких було завдано у результаті контакту з льодом і за які страховик несе відповідальність за угодою страхування.
Зауважимо, що тут ми зупинилися лише на визначенні ризиків, страхових випадків, винятків із страхування та обмежень страхування. На цьому типові умови страхування, звичайно, не закінчуються. Класичні умови страхування містять також інші норми правовідносин, що розглядались вище.
І так, страхування водного транспорту надано на прикладі страхування морських суден. Страхування річкових та озерних суден розглядають з цих же позицій. Але з огляду на менші ризики (відсутність штормів на ріках, полегшений пошук, невеликі глибини тощо), а також те, що на ріках більше застосовується маломірні судна, таке страхування має і свої особливості. Так, наприклад, за часів СРСР страхування моторних човнів здійснювалось Держстрахом на умовах страхування власного наземного транспорту. На цей час на Україні такий підхід поки, що залишився.
Тарифні ставки визначаються залежно від:
типу судна;
його вартості;
давності побудови;
основних технічних даних;
характеру експлуатації;
районів та маршрутів плавання;
страхової суми та страхової вартості;
кількості суден, заявлених на страхування;
пори року та ін.
Тарифні ставки страхування поливаються від 1 до 3% для морських суден та від 0,5 до 2% для річкових суден. Страхування наземного транспорту.
Наземний транспорт найбільш наближений до людей, найдоступніший і найзручніший для них вид транспорту. Це автомобільні, колійні та гусеничні машини. Якщо спричинення шкоди громадянам через зіткнення з водним транспортом чи з повітряним транспортом за звичайних умов мало ймовірне, то з наземним транспортом людина стикається постійно, причому віч-на-віч. Наземний транспорт, як об'єкт підвищеної небезпеки, також несе ризик довкіллю, і особливо життю та здоров'ю людей, і водночас сам досить часто і легко стає об'єктом ушкодження.
Питання підвищення надійності, міцності, захищеності тощо постійно спонукають конкурентів, інженерів та технологів до створення дедалі надійніших транспортних наземних засобів, адже природні сили, стихійні лиха, дорожньо-транспортні пригоди (ДТП) та протиправні дії третіх осіб (ПДТО) завдають чималої шкоди власникам таких транспортних засобів, тому страхування цих засобів користується найбільшим попитом порівняно зі страхуванням інших видів транспорту.
Зупинимось на страхуванні автомобільного транспорту, як самого масового представника наземного транспорту.
В Україні страхування автомобільного транспорту взагалі перевищує показники всіх разом взятих видів страхування. Популярність і попит на цей вид страхування настільки великі, що деякі страхові компанії пропонують укладати договори страхування по телефону.
Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є
ДТП.
Сама дорожньо-транспортна пригода має ряд характерних статистичних показників щодо місця і часу виникнення ДТП, стажу та віку водія. А взагалі, в такому виді страхування, у посиленні ймовірності виникнення страхового випадку відіграють роль ще й такі чинники:
марка автомобіля;
колір автомобіля;
рік випуску;
наявність охоронної сигналізації і пристрою проти викрадення автомобіля;
місце паркування;
місце дії страхового покриття.
Беручи до уваги сутність та визначення франшизи, можна ще до цього додати і її розмір, а також її дійсне використання умовно чи безумовно.
Усі названі фактори слід ураховувати при визначенні тарифу в разі укладення договору страхування. Див. схему (рис.4.14). Базові річні тарифи страхування автотранспорту подано у темі 7 довідкових матеріалів (таблиці 7.43, 7.44, 7.45, 7.46).
Рис.4.14. Схема обліку страхових ризиків у страхуванні каско автотранспортних засобів (у дужках надаються усереднені значення
страхових тарифів, чинних у світовій практиці при страхуванні таких ризиків).
Страхова сума визначається на підставі заяви на страхування і документів:
рахунок-фактура заводу-виробника;
каталог офіційного ділера;
митна декларація, якщо автомобіль перетнув кордон України;
технічна документація;
експертна оцінка страховика.
Слід сказати, що підлягають страхуванню тільки ті транспортні засоби, які зареєстровані відповідними державними органами згідно з дією чинних нормативів та умов такої реєстрації.
У цьому виді страхування, за окремими умовами, можливо проводити ще страхування і додаткового обладнання до транспортного засобу.
Додаткове обладнання до транспортного засобу - це устрої та агрегати, які вмонтовані в транспортний засіб, але не передбачені заводом-виробником (паспортом виготовлення засобу).
При цьому, під час страхування автомобільних транспортних засобів, потрібно ще чітко визначати їх параметри (див. довідкові матеріали 4 теми 7 цього посібника - системи відзначення автомобільних транспортних засобі). Увесь автомобільний рухомий склад поділяють на вантажний, пасажирський та спеціальний.
До вантажного відносять: вантажівки, автомобілі-тягачі, причепи та напівпричепи.
До пасажирського - автобуси, легкові автомобілі, пасажирські причепи та напівпричепи.
До спеціального - автомобілі, причепи та напівпричепи, призначення котрих виконання різних, переважно нетранспортних робіт.
Вантажні автомобілі, причепи та напівпричепи відрізняються за вантажопідйомністю, а залежно від устрою кузова чи інших конструктивних особливостей, що визначають характер їх використання, поділяються на рухомий состав загального призначення чи спеціалізований. Автомобілі, причепи та напівпричепи загального призначення мають неперекидний бортовий кузов та використовується для транспортування вантажів усіх видів, за винятком рідин без тари. До спеціалізованого вантажного рухомого складу відносять автомобілі, причепи й напівпричепи, призначення котрих для транспортування вантажів спеціальних видів.
Автомобілі-тягачі призначені для постійної праці з причепами й напівпричепами і діляться на сідельні автомобілі-тягачі для роботи в парі з напівпричепами і автомобілі-тягачі для роботи тільки з причепами.
Автомобіль-тягач з причепом чи напівпричепом називається автопотягом.
Пасажирські автомобілі ємкістю до восьми чоловік, разом з водієм, належать до легкових автомобілів, більше восьми чоловік - до автобусів.
Легкові автомобілі за робочим об'ємом циліндрів двигуна у літрах поділяються на такі класи (див. табл. 4.1.):
Таблиця 4.1.
Класи легкових автомобілів в залежності від робочих об'ємів циліндрів
двигуна, у літрах.
№ п/п
Клас
Об'єм
1
Особливо малий
до 1,2
2
Малий
від 1,2 до 1,8
3
Середній
від 1,8 до 3,5
4
Великий
більше 3,5
5
Найвищий
не регламентується
До спеціального рухомого складу відносять пожежні автомобілі, автолавки, автомобілі з компресорними установками, автокрани, прибиральні автомобілі і т.ін.
Автомобілі рухомого складу поділяють на шляхові, призначених для праці на шляхах загального користування, і на позашляхові - для використання поза шляхами загального користування. За ступенем пристосованості до роботи в різних дорожних умовах вирізняють шляховий автомобільний рухомий склад звичайного просування і збільшеного - для систематичної роботи на неупорядкованих шляхах, а в інших випадках - на бездоріжжі.
Усі автомобілі за загальною кількістю коліс і числом ведучих коліс умовно визначаються формулою, де перша цифра характеризує число коліс автомобіля, а друга - число ведучих коліс цього автомобіля. При цьому кожне з спарених ведучих коліс рахується як одне колесо. Наприклад, 4 х 2 - двовісний автомобіль з одною ведучою віссю (ГАЗ-53А, ЗІЛ-130), 6 х 6 - тривісний автомобіль з двома ведучими вісями (КаМАЗ-5320).
За видом використання пального та видом двигуна автомобілі поділяються на карбюраторні, дизельні, газогенераторні, газобалонні, електричні (електроавтомобілі), парові газотурбінні.
Прийнята така система визначення (індексація) рухомого складу (нормаль ОН 025270-66): кожній новій моделі автомобіля (причіпного складу) присвоюється свій індекс, який складається з чотирьох цифр, де перші дві цифри визначають клас автомобіля (причепа, напівпричепа) за робочим об'ємом двигуна для легкових автомобілів, за довжиною автобусів і за повною масою для вантажних машин (причепів і напівпричепів). Другі дві цифри - модель. Модифікації моделей мають ще одну додаткову п'яту цифру, яка визначає порядковий номер модифікації. Перед цифровим індексом ставиться літерне визначення заводу-виробника. Дві перші цифри індексів, які присвоєні автомобілям, надані в таблиці 7.47 довідкових матеріалів 4 теми 7 цього посібника. Наприклад, легковий автомобіль з робочим об'ємом двигуна 1,5 л., який виробляє Волзький автозавод, визначається ВАЗ-2103; автобус з габаритною довжиною 7,15 м, який виробляє Павловський автомобільний завод - ПАЗ-3201; вантажний бортовий автомобіль повною масою 15,2 т. Камського автозаводу КаМАЗ - 5320 і т.п.
Для причіпного складу виділені такі індекси (див. табл. 4.2). Надаються тільки дві перші цифри з чотирьох, котрими визначається причіпний склад.
Таблиця 4.2.
Визначення причепів за першими двома цифрами прийнятої чотиризначної індексації такого рухомого складу.
№ п/п
Рухомий склад
Причіпи
Напівпричіпи (розпуски)
1
Легкові
81
91
2
Автобусні
82
92
3
Вантажні (бортові)
83
93
4
Самоскиди
85
95
5
Цистерни
86
96
6
Фургони
87
97
7
Спеціальні
89
99
Залежно від повної маси причіпного складу для нього є групи індексів моделей (третя, четверта цифри), які надаються в таблиці 7.44 довідкових матеріалів 4 цього посібника. Наприклад, напівпричіп-фургон Одеського автоскладального заводу для транспортування телят, який має повну масу 9т,
визначається ОдАЗ-9925.
Там же надаються свідоцтва стосовно автомобілів до тієї чи іншої групи залежно від величини робочих об'ємів двигунів (таблиця 7.45), проходимості, місткості та вантажопідйомності, спеціальні автомобілі.
Приведені дані не є вичерпними, тим паче, що вони рік від року доповнюються. Однак для поняття принципів визначення (індексації) рухомого складу - достатньо, а з цим - і більш чітче визначення ризиків та врахування параметрів страхування (страхову суму, страховий тариф та страховий платіж).
Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової суми, обраних страхувальником страхових випадків та чинних страхових тарифів.
При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхідні та доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати застрахований транспорт, запобігти і (або) зменшити збитки.
Це основні умови, які враховуються при укладенні договору страхування наземного транспорту. Інші умови мають загальний характер, і вони, як правило, визначені чинним законодавством.
Авіаційне страхування - це страхування ризиків, пов'язаних із використанням авіаційної та космічної техніки.
Міжнародна практика до галузі авіаційного страхування відносить такі
види страхування, рис. 4.15:
Авіаційне страхування
Рис.4.15. Страхування ризиків, пов'язаних із використанням авіаційної та
космічної техніки.
Страхування відповідальності в цій галузі страхування розглянемо в наступній темі цього посібника. Під іншими ризиками розуміємо страхування таких видів об'єктів як окреме страхування автозапчастин та двигунів, а також пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів і страхування відповідальності аеропортів та власників (операторів) ангарів, відповідальність виробників повітряних та космічних суден та іншої продукції авіаційно -промислового комплексу, пов'язаних з авіаційною галуззю.
Але головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне (космічне) судно, особливо під час злету та посадки, тому що саме в цей час конструктивні елементи отримують найбільші динамічні та статичні навантаження.
Основні чинники процесу авіаційного страхування такі (рис.4.16):
Рис.4.16. Чинники процесу авіаційного страхування.
Страховий тариф коливається від 1 до 12% вартості судна.
Ідеологічно страхування каско повітряних і космічних суден та інших видів авіаційних ризиків базується на основі морського страхування. Разом з тим світова практика показує, що специфіка авіаційного страхування виявила його катастрофічну природу, на відміну від морських ризиків. Авіаційному страхуванню найбільше притаманна катастрофічність та кумуляція ризику.
Ще можна додати, що історія розвитку авіаційного страхування й розвитку повітряних перевезень має яскравий приклад розвитку ринку страхових послуг, який відстежував зростання авіаційної індустрії й оперативно реагував на її потреби, що постійно зростали з розвитком технічного прогресу. Якщо перші ознаки загальних страхових відносин
можна спостерігати ще за часів Шумерського царства, а класичне страхування в сьогоднішньому розумінні налічує тільки 250 років, то вік авіаційного страхування не більше за вік сьогоднішньої людини. Так, усього за 70 років, авіація подолала шлях від невеличких фірм з мізерним капіталом, якими керували пілоти-ентузіасти, до велетнів з мільярдами доларів в активах. Перший поліс зі страхування повітряних суден на випадок авіакатастрофи був виданий ще перед першою світовою війною в Лондоні. Початком розвитку комерційного використання авіаційної техніки, а разом з тим і розвиток авіаційного страхування, вважають Другу світову війну, яка
дала поштовх до розвитку транспортної авіації та створення всесвітньої мережі, що обслуговувалась літаками. Поряд з розвитком авіаційної техніки
можна спостерігати вдосконалення й аерокосмічної, а також розвиток навігаційних систем та служб, розвиток різних допоміжних операцій і т.ін. На сьогоднішній день зусилля усіх країн світу зосереджені на забезпеченні безпеки польотів та відшкодуванні збитків потерпілим, що започатковано ще до Другої світової війни прийняттям відповідних конвенцій у галузі авіації, де страхування, як один з механізмів такого забезпечення ризиків, діючих при експлуатації повітряної та космічної техніки, є обов'язковим атрибутом при отриманні ліцензій на польоти практично у всіх країнах світу (Варшавська конвенція 1929 р.; Гаазька конференція 1955 р. (Протокол Хейга); Конференція 1995 р. Міжнародної асоціації авіаперевезень (ІАТА); Міжнародна поштова конвенція).
Зауважмо, що в Україні протягом 1993-1995 рр. ліцензії на авіаційне страхування видавалися без їх конкретизації в межах майнової відповідальності та особистого страхування від нещасних випадків. Незважаючи на обов'язкову форму цих видів страхування, договори страхування укладалися на підставі "Правил страхування", що розроблялись страховиками самостійно і використовувались під час укладання договорів на добровільній основі.
З прийняттям закону України "Про страхування" ситуація щодо класифікації видів дещо змінилася і Укрстрахнагляд припинив видачу ліцензій на узагальнений вид страхування "авіаційне страхування". Натомість з'явилася низка конкретизованих видів страхування в цій галузі з розмежовуванням добровільних та обов'язкових видів страхування, що вже збігалося з вимогами "Повітряного кодексу України", прийнятого Верховною Радою як необхідність інтеграції авіаційної галузі у світовий простір.
Страхування вантажів - один з найпоширеніших видів страхування. Той факт, що цей вид страхування виник дуже давно, пояснює причину ретельної та детальної його розробки. Протягом тисячоліть відбувався добір підходів та умов страхування, і сьогодні існують та розвиваються лише ті, що найповніше враховують інтереси учасників страхових взаємовідносин і найбільше відповідають сучасним вимогам господарювання. Ці умови в усьому світі характеризуються здебільшого своєю уніфікованістю, що є позитивним фактором, оскільки полегшує проблему вибору страхувальникам умов страхування та роботу страховика. Загальноприйняті умови широко застосовуються і на українському страховому ринку. Схема (рис.4.17) унаочнює чинники та характеристики страхового процесу при страхуванні вантажів, що перевозяться.
Рис.4.17. Схема чинників та їх характеристики у страхуванні вантажів, що
перевозяться.
Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що одержала ліцензію Укрстрахнагляду та має право здійснювати цей вид страхування згідно з її установчими документами.
Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості вантажу, з урахуванням умов та особливостей його перевезення та зберігання, митних зборів, фрахту, комісійних та інших можливих витрат.
Страхова вартість, за статтею 16 Кодексу торгового мореплавства, визначається як первісна вартість вантажу за ціною, яку заплатив страхувальник на момент навантаження, плюс вартість навантаження, плюс власна страхова премія. Також можливо приплюсовувати й транспортні витрати та очікуваний прибуток від реалізації вантажу (наприклад, як це робиться у Франції та Німеччині, де страховики визначають ці величини в сумі до 10%).
Тарифи страхування вантажів, як правило, розраховуються страховиками самостійно.
Розмір ставок страхових премій залежить від інформації про вантаж, а саме: виду вантажу (його характеристики та типу пакування); виду транспортного засобу для переміщення (також його характеристики та маршруту транспортування); способу відправлення вантажу (у трюмі, на палубі, навалом, наливом, насипом, у контейнерах і т.п.); вартості вантажу; умов страхування (обсягу страхової відповідальності).
Одним із факторів, що істотно впливають на розмір тарифу, а разом з ним і на ставку страхової премії, є наявність чи відсутність охорони під час перевезення вантажу. Слід також пам'ятати, що страхові компанії не відшкодовують збитків від пошкодження вантажу за відсутності зовнішніх пошкоджень транспортного засобу, контейнера або тенту чи за наявності цілої пломби. Причиною таких збитків може бути неправильне розміщення вантажу, відповідальність за що, згідно з нормативними актами, несе перевізник, чи крадіжка. Хоча й за останнім і проводиться страхування, але, як правило, з великими застереженнями. При морських та авіаперевезеннях ризик крадіжки, пошкодження чи втрати вантажу є найчастішим під час навантажувально-розвантажувальних робіт та перебування вантажу на складі. При перевезенні вантажу автотранспортом чи залізницею ризик крадіжки є дуже високим, особливо у країнах з високим ступенем кримінальності.
Слідом за ризиком крадіжки при транспортуванні вантажу йдуть аварії транспортних засобів під час переміщення вантажів. Статистика показує, що найбільша кількість аварій відбувається з морськими суднами віком понад 5 років, причому перше місце за частотою аварійності посідають танкери, газовози, ролкерні судна та рудовози. Особливим ризиком загибелі або пошкодження судна чи вантажу є несприятливі погодні умови та рівень кваліфікації екіпажу судна. Також присутні і пожежі, вибухи, піратство й тероризм.
Розмір збитку, що стався внаслідок страхової події, визначається страховиком (аварійним комісаром) за участю страхувальника.
Середні значення тарифних ставок, що застосовуються, становлять від 0,1-0,2 вартості вантажу при перевезені в контейнерах, під охороною, по раніше визначеному маршруту і т.ін., до 5% для небезпечних вантажів (тютюнові та горілчані вироби, відео-, теле- та аудіоапаратура, комп'ютерна техніка, діаманти, хутро, золото і т.ін.) за небажаним для страховика маршрутом. Базові тарифи страхування вантажоперевезень див. довідкові матеріали 2 теми 7 посібника. При цьому розмір франшизи може бути значно підвищений (до 20% розміру страхового відшкодування). Значення безумовних франшиз, які призначаються страховиками як умова договору страхування при перевезенні різних вантажів різним транспортом див. довідкові матеріали 5 теми 7 посібника.
Завдяки усуненню митних бар'єрів у рамках ЄС значно зросли митні вимоги щодо вантажоперевезень поза його кордоном.
При здійсненні зовнішньоторговельних операцій невіддільною частиною міжнародного торговельного контракту є положення про страхування вантажу. Серед умов торговельних угод, що були видані в Парижі Міжнародною торговельною палатою в 1936 р. під назвою "Міжнародні комерційні терміни" (INCOTERMS), з останніми перевиданнями у 2000 р., надається й визначення розподілу відповідальності, витрат та ризиків між продавцями і покупцями по укладених контрактах (договорах) поставки вантажів. Згідно з цим всі умови, які входять в Інкотермс, можна розділити на чотири групи, починаючи з умов, за якими практично вся відповідальність покладається на покупця, й закінчуючи тими, за якими продавець несе всі витрати та ризики.
До першої групи входять Е-умови (EXW) - "Франко-завод". Ці умови передбачають мінімальний ризик для продавця. Згідно з цим продавець відвантажує товар тільки на своєму складі і несе відповідальність тільки за його транспортування, а всі витрати за ризики, які пов'язані з доставкою до місця призначення, несе покупець.
До другої групи входять F-умови: FCA ("Франко-перевізник"), FAS ("Франко вздовж борту судна"), FOB ("Франко-борт"). Обов'язки продавця за цих умов - постачання товару перевізнику, вказаного покупцем.
До третьої групи, так званих С-умов, входять умови CFR ("Вартість та фракт"), CIF ("Вартість, страхування та фракт"), CPT ("Перевезення сплачене до") та СІР ("Перевезення та страхування сплачені до"). Ці умови потребують, або продавець уклав договір на перевезення товару (вантажу), але без ризику для нього втрати чи пошкодження товару (вантажу).
Четверту групу складають умови DAF ("Поставлено на кордон"), DES ("Поставлено франко-судно"), DEQ ("Поставлено франко-причал"), DDU ("Поставлено, мито не сплачено") та DDP ("Поставлено, мито сплачено"). За цими умовами продавець несе всі витрати за ризики, які пов'язані з постачанням товару у країну покупця.
Класифікації умов Інкотермс-2000 з точки зору обов'язків продавця та відносно видів транспорту, який використовується для транспортування
товарів (вантажів), надані в таблицях відповідно 4.3. та 4.4., а тлумачення термінів Інкотермс (див. довідкові матеріали 6 теми 7 посібника).
Таблиця 4.3.
Класифікація умов Інкотермс-2000 з точки зору обов'язків продавця.
Обов'язки продавця
Умови Інкотермс
Гру- па
Найменування
Український еквівалент
Відправка товару
EXW ExWorcs
Франко-завод
Е
Основні витрати по перевезенню не сплачені
FCA
Free Carrier
Франко-перевізник
F
FAS
Free Along side Ship
ФАС
Франко вздовж борту судна
FOB
Free On Board
ФОБ
Франко-борт
Основні витрати по перевезенню сплачено
CFR
Cost and Freight
Вартість та фракт
С
OF
Cost, Insurance and Freight
СІФ
Вартість, страхування та фракт
СРТ
Carriage Paid To
Перевезення сплачене до
CIP
Carriage and Insurance Paid To
Перевезення та страхування сплачені до
Поставка товару
DAF
Delivered At Frontier
Поставлено на кордон
D
DES
Delivered Ex Ship
Поставлено франко-судно
DEQ
Delivered Ex Quay
Поставлено франко- причал
DDU
Delivered Duty Unpaid
Поставлено, мито не сплачене
DDP
Delivered Duty Paid
Поставлено, мито сплачене
Таблиця 4.4.
Класифікація умов Інкотермс-2000 стосовно використовуваних видів транспорту.
Вид транспорту
Умови Інкотермс
Найменування
Український еквівалент
1
2
3
Повітряний
FCA
Free Carrier (.. .named place)
Франко-перевізник (... місце вказано)
Залізничний
FCA
Free Carrier (.named place)
Франко-перевізник (... місце вказано)
Морський та річний
FAS
Free Alongside ship (. named post of shipment)
ФАС
Франко вздовж борту судна (... порт відвантаження вказаний)
FOB
Free On Board (. named post of shipment)
ФОБ
Франко-борт (...порт відвантаження вказаний)
CFR
Cost and Freight (. named post of destination)
Вартість та фракт
(... порт відвантаження
вказаний)
CIF
Cost, Insurance and Freight
(... named post of destination)
СІФ
Вартість, страхування та фракт (...порт призначення вказаний)
DES
Delivered Ex Ship (. named post of destination)
Поставлено франко-судно (...порт призначення вказаний)
DEQ
Delivered Ex Quay (. named post of destination)
Поставлено франко-причал (...порт призначення вказаний)
Будь-який вид
EXW
Ex Works (.named place)
Франко-завод (...місце вказано)
Вид транспорту
Умови Інкотермс
Найменування
Український еквівалент
1
2
3
FCA
Free Carrier (.named place)
Франко-перевізник (...місце вказано)
CPT
Carriage Paid To (.named place of destination)
Перевезення сплачене до (... місце призначення вказано)
CIP
Carriage and Insurance Paid To
(.named place of destination)
Перевезення та страхування сплачені до (... місце призначення вказане)
DAF
Delivered At Frontier (.named place)
Поставлено на кордон (...місце вказане)
DDU
Delivered Duty Unpaid (.named place of destination)
Поставлено, мито не сплачене (...місце призначення вказане)
DDP
Delivered Duty Unpaid (.named place of destination)
поставлено, мито сплачене (... місце призначення вказане)
У світовій практиці переміщення товарів захищається від втрат і ушкоджень, розкрадань і багатьох інших ризиків страховими полісами. Це вигідно відправникам вантажу, вантажоперевізникам і вантажоодержувачам.
Кожний з учасників перевезення несе ризики, пов'язані з перевезеним вантажем. При цьому перехід ризику загибелі чи ушкодження вантажу від продавця до покупця відрізняється при здійсненні перевезення з різними базисами постачання згідно з Інкотермс-2000. Тому і питання страхування вантажу випливають з розподілу ризиків загибелі чи ушкодження товару між
продавцем і покупцем.
У переважній більшості, сформульовані в Інкотермс-2000, базисні умови постачання, точки переходу ризиків і витрат продавця і покупця
збігаються, тобто сторона, що організує транспортування й оплачує її за договором перевезення, одночасно несе всі ризики за товар. У цих випадках страхування товару не є зобов'язанням за договором купівлі-продажу, тобто, продавець чи покупець, на яких лежать ризики, самі вирішують, чи варто страхувати товар і на яких умовах. Так, при базисах "Франко-завод" і "Франко-перевізник", незалежно від виду транспорту і способу доставки, страхувальником вантажу може бути тільки покупець на всьому шляху проходження. За умови "Доставлено, мито оплачене" питання страхування від пункту відправлення до місця здачі товару покупцю вирішує продавець.
Більшість зовнішньоекономічних договорів передбачають перехід ризиків від продавця до покупця в різні моменти часу вже при транспортуванні товару. Саме тому кожний з учасників повинен самостійно подбати про страхування власних ризиків. У зв'язку з цим питання страхування між продавцем і покупцем не обговорюються й до умови контракту купівлі-продажу не включаються.
Винятки складають ситуації, при яких за взаємною згодою продавець і покупець здійснюють наскрізне страхування вантажів, що охоплює весь шлях доставки "від дверей до дверей", тобто ризики обох сторін покриваються одним договором страхування.
У цьому випадку в контракті обумовлюються такі моменти:
яка зі сторін здійснює страхування;
умови страхування на всьому шляху проходження;
розподіл оплати страхової премії страховику між продавцем і покупцем;
найменування страхової компанії, з якою буде укладений договір;
форма страхового договору;
період страхового покриття;
на чиє ім'я виписується страховий поліс;
хто буде одержувачем страхового відшкодування при настанні страхової події на різних етапах перевезення.
Необхідно враховувати, що одна наскрізна страховка коштує в середньому на 30% дешевше, ніж страхування двох складових одного перевезення. Крім того, страхові компанії вкрай неохоче йдуть на страхування другої частини перевезення і можуть зажадати додаткового огляду стану вантажу в місці переходу ризиків, а це, у свою чергу, принесе додаткові витрати. Відповідно до Інкотермс за умови СФР і СПТ покупець має право вирішувати питання страхування своїх ризиків самостійно. У контрактах, укладених на цих умовах, питання страхування відсутні, якщо не виникає ситуація наскрізного страхування.
Особливістю же базисів СІФ і СІП є те, що вони вбачають обов'язок продавця застрахувати товар на користь покупця чи іншої особи, що володіє страховим інтересом.
У контрактну ціну товару при цих базисах заздалегідь включаються витрати на страхування, що фактично будуть пізніше оплачені продавцем безпосередньо страховій компанії вже за домовленістю між продавцем і
страховиком і можуть відрізнятися від тих, котрі були закладені при формуванні ціни за контрактом. Але в той же час продавець не є стороною, зацікавленою в кінцевому результаті страхування, тому що він не тільки не має права на відшкодування збитку по вантажу, але й оплата за товар (у випадку відкриття акредитива) проводиться покупцем проти передбачених акредитивом документів, у перелік яких обов'язково включаються страховий поліс та коносамент за умови СІФ чи інший транспортний документ міжнародного зразка при базисі СІП, виписаний у порту/пункті відправлення.
"Перевезення і страхування оплачені до" СІП (Carriage and insurance paid to) накладає обов'язки на продавця, що і відповідно до терміна СПТ "Перевезення оплачене до", але з тим доповненням, що продавець повинен ще забезпечити транспортне страхування від ризиків втрати чи ушкодження товару під час перевезення. Таке продавець забезпечує за свій рахунок, як це передбачено в договорі закупівлі-продажу і страхування вантажу проводиться на користь покупця, йому ж передається страховий поліс чи інший доказ укладення договору страхування.
Страхування має бути укладене з страховою компанією, що користується гарною репутацією, на умовах мінімального покриття застережень інституту лондонських страховиків (Institute Cargo Clauses) чи на інших подібних умовах. На вимогу покупця і за його рахунок продавець може зробити страхування від військових ризиків, страйків, заколотів та інших цивільних хвилювань, якщо страхування від таких ризиків можливе.
Українське законодавство дозволяє суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності в їхніх зовнішньоекономічних договорах, що укладаються як на експорт, так і на імпорт товарів, використовувати умови базису СІП у повному обсязі, без особливих застережень. Географічне положення України, наявність відповідної транспортної інфраструктури дає можливість використовувати термін СІП для усіх видів перевезень - автомобільним, залізничним, повітряним, морським, річковим видами транспорту, включаючи змішані перевезення (декількома видами транспорту одночасно) і перевезення непойменованим видом транспорту (без визначення виду транспорту). Умова СІП може застосовуватися при морських (річкових) перевезеннях замість терміна СІФ (вартість, страхування і фрахт), коли постачання товару здійснюється не шляхом його розміщення на борту судна, а відбувається до цього моменту, наприклад, при контейнерних перевезеннях, перевезеннях ролл-он чи ролл-офф, а також при перевезеннях на паромах, коли товар розміщений у залізничних вагонах, чи трейлерах, чи напівпричіпах.
Єдине розходження між термінами СІП і СПТ полягає в тім, що за умовами терміна СІП від продавця вимагається забезпечення страхування вантажу, що робить термін СІП більш вигідним у використанні для покупця в порівнянні з терміном СПТ, де підрозуміється те, що з моменту постачання продавцем товару, тобто з моменту передачі товару в розпорядження першого перевізника, усі ризики за товар переходять до покупця, тим часом як покупець (особливо український) не має достатніх можливостей на
здійснення контролю над товаром під час його перевезення, тому що перевезення організовує продавець, вступаючи в договірні відносини з перевізником і оплачуючи перевезення. Тому страхування товару продавцем на час його перевезення ставить покупця за умовами СІП у більш вигідне положення порівняно з покупцем за умовами СПТ, даючи першому більше гарантій за договором купівлі-продажу щодо доставки товару. Перекладаючи зобов'язання по перевезенню і страхуванню товару на продавця, покупець у будь-якому випадку мусить одержати товар чи компенсацію за нього за умови, що страхування товару здійснене від усіх ймовірних ризиків загибелі чи ушкодження даного товару під час визначених умов перевезення. Необхідно відзначити, що під час перевезення товару на умовах СПТ покупець може компенсувати відсутність зобов'язання продавця по страхуванню товару самостійно здійснивши страхування товару на час його перевезення, хоча, як правило, таке страхування все-таки зручніше здійснювати продавцю товару.
Продавець самостійно вибирає страхову компанію, сплачує страховику страхову премію. Однак він зобов'язаний укласти договір страхування на таких умовах, за яких покупець при настанні страхового випадку міг би безпосередньо звертатися до страховика за страховим відшкодуванням і одержувати таке відшкодування від страховика. Якщо в перевезенні задіяно декілька перевізників і кілька видів транспорту, то продавець зобов'язаний страхувати товар на час усього такого перевезення, укладаючи один чи кілька договорів транспортного страхування вантажу (наприклад, договір морського страхування вантажу і договір страхування вантажу, перевезеного автомобільним транспортом). Як бачимо, при імпортних поставках, український страховик ще довго не буде задіяним, а це дуже великі гроші. Але надамо далі про вантажострахування. Таким чином відповідно до умов Інкотермс-2000, в обов'язки продавця входить лише забезпечення мінімального страхування (по застереженню "С"), але на практиці найчастіше перевага віддається страхуванню на умовах "від усіх ризиків" (по застереженню А). Необхідно звернути увагу на стандартні виключення, що не входять навіть у страхування по застереженню А: втрата вантажу в результаті недбалості чи обману при виникненні фінансових утруднень, внаслідок запізнення доставки й т.ін. Умови мінімального страхування не завжди задовольняють покупця. Це підходить для масових вантажів (нафта і нафтопродукти, зерно, руда, вугілля, ліс і т.ін.), що звичайно не зазнають під час перевезення втрати чи ушкодження, якщо тільки що-небудь не трапиться із самим перевізником (посадка на мілину, зіткнення, пожежу і т.п.). Але при перевезеннях "генеральних" вантажів (готових упакованих виробів і особливо товарів високої вартості), мінімальне страхування є недостатнім унаслідок наявності, наприклад, ризику крадіжки, неправильним обходженням з вантажем і іншими ризиками, що не покриваються умовами мінімального страхування. Тому покупцю і продавцю необхідно передбачити в договорі закупівлі-продажу розширене страхування. Сторони договору закупівлі-
продажу можуть обумовлювати в ньому власні умови стосовно страхування вантажу чи робити посилання на інший збірник умов (правил) страхування.
Ще на стадії підготовки договору закупівлі-продажу необхідно врахувати, що вартість страхування вантажу може значно розрізнятися залежно від використовуваного виду транспорту для перевезення цього вантажу. До того ж існують спеціальні ризики, властиві торгівлі окремими видами товарів (крадіжка, поломка, витік і т.ін.), про страхування яких покупець і продавець повинні чітко домовлятися, якщо їхнє страхове покриття не передбачене обраними сторонами умовами страхування.
Якщо сторони в договорі закупівлі-продажу не встановили обов'язки продавця по розширеному страхуванню, і він здійснив страхування з мінімальним покриттям, то покупець може самостійно забезпечити й оплатити будь-яке додаткове страхування, у якому він зацікавлений. Але це буде коштувати дорожче, ніж якби продавець здійснив усе необхідне покупцю страхування в одній страховій компанії.
Мінімальна сума страхування має відповідати передбаченій в договорі закупівлі-продажу ціні товару плюс 10% (для покриття прибутку, очікуваного покупцем від продажу, використання товару). Страхування відбувається у валюті, у якій визначена ціна в договорі закупівлі -продажу. Але згідно з ст.18. закону України "Про страхування", пункту 1 - Порядку застосування іноземної валюти в страховій діяльності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 23.09.96 р., №245, український експортер може вносити страхові платежі тільки у валюті України. Тому в договорі страхування необхідно указати валюту, в якій страховик мусить виплатити страхове відшкодування на користь покупця- нерезидента.
Слід зазначити, що правилами Інкотермс-2000 передбачений тільки обов'язок продавця по страхуванню товару на час основного перевезення. Але продавець може також застрахувати товар на час його перевезення зі свого складу до пункту відвантаження, а покупець - на час перевезення від пункту призначення до свого складу усередині території країни призначення. Такі дії не охоплюються взаємними правовідносинами між продавцем і покупцем, а отже, продавець і покупець здійснюють їх на власний розсуд і не мають ніяких зобов'язань по здійсненню цих дій друг перед другом.
Термін СІФ також найбільш типовою експортною умовою, розробленою торговою практикою.
В обов'язки продавця на умовах СІФ входить укладення на користь покупця договору страхування. Поліс морського страхування, що продавець зобов'язаний передати покупцю, повинний включати ризики, які звичайні для торгівлі даними товарами, з урахуванням виду судна і напрямку перевезення. У договорі закупівлі-продажу доцільно погодити вид страхового полісу, тобто уточнити, чи буде він за формою й обсягом ризиків, які страхуються, відповідати стандартним умовам страхування вантажів, розроблених Інститутом лондонських страховиків з відомим застереженням
Institute Cargo Clause A ("від усіх ризиків"), чи будуть включені в поліс військові і страйкові ризики.
Друге питання, яке сторони повинні погодити при укладенні договору на умовах СІФ, - розмір страхового відшкодування, що зобов'язаний забезпечити продавець. Звичайно в договорі передбачається, що страхова вартість включає: фактурну вартість товару, а також супроводжувальні перевезенню і страхуванню витрат плюс 10% вартості товарів, що складає очікуваний прибуток покупця.
Вимога про те, щоб діючий страховий поліс покривав всю вартість перевезення, є істотною умовою договору, тому покупець за договором на умовах СІФ вправі відмовитися від прийняття незастрахованого товару, навіть якщо цей товар благополучно прибув у порт призначення. Або може виникнути ситуація, коли покупець вантаж одержав, а продавець не може одержати гроші по акредитиву через відсутність страхового поліса.
Вартість страхових послуг залежить від умов перевезення, упакування, віку судна, репутації перевізника (експедитора). Можна привести приклад з досвіду роботи АСК "Надра": Київська фірма уклала контракт із китайською фірмою Тянь-Цзинь відповідно до застереження А Інституту лондонських страховиків ("від усіх ризиків"). Транспортували технологічне устаткування в контейнері (страхова сума склала більш 600000 доларів США). Спочатку вантаж транспортувався автомобільним транспортом з Києва в Іллічівськ, потім морським - по маршруту Іллічівськ-Хайфа-Тянь-Цзинь. Під час перевантаження і збереження на складі в м. Іллічевськ вантаж також знаходився під страховим захистом. Тривалість перевезення склала 50 діб. Страховий тариф при подібному перевезенні складає від 0,6 до 1% від страхової суми.
Нагадаємо, що Інкотермс має факультативний характер, якщо немає посилання на цей документ у контракті купівлі-продажу, що не було в згаданій справі і тому страхування було проведено тільки по Іллічівську. А жаль які гроші "покинули" України. До того ж у зовнішньоекономічних договорах, як правило, не передбачається відповідальність продавця за невиконання їм обов'язку по страхуванню товару і тому, скільки "страху" натерпілися постачальники поки товар прийшов до Тянь-Цзинь. У зв'язку з цим у договорах на умовах СІФ і СІП треба обумовити такі моменти:
здійснення покупцем платежів за товар тільки при наданні продавцем поряд з іншими документами письмового доказу наявності договору страхування, вид якого вказується у контракті;
- період перебування товару під страховим захистом, при цьому терміни початку і закінчення відповідальності страховика повинні збігатися з моменту розподілу ризику між продавцем і покупцем;
конкретне найменування чи визначені параметри і вимоги до страхової компанії, з яким продавцем надалі буде укладений договір страхування, а саме: обов'язкова наявність ліцензії на цей вид страхування, досвід роботи на ринку не менше 3-4 років і т.п.;
розмір страхової суми, тобто страхова вартість товару, витрати на фрахт і страховку плюс відсоток очікуваного прибутку;
умови страхування і вказівка додаткових ризиків.
Якщо покупець хоче, щоб товар був застрахований на умовах, що передбачають велику відповідальність страховика, що передбачене в Інкотермс, це обов'язково повинно бути зафіксовано в договорі. Найбільше часте уживання таких умов в практиці зовнішньоекономічної діяльності під час морського перевезення різних видів вантажів є такі:
для упакованих трюмних вантажів: "З відповідальністю за всі ризики", "З відповідальністю за приватну аварію", включаючи ушкодження вантажів гаками, мастилом, прісною водою та іншими, а також крадіжку, пропажу і недоставлення, незалежно від відсотка ушкодження;
для неупакованих трюмних вантажів: "Без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи". Ці умови можуть бути розширені додаванням відповідальності за крадіжку, недоставляння цілих місць;
для палубних вантажів (незалежно від роду упакування): "Без відповідальності за ушкодження, крім випадків катастрофи", включаючи відповідальність за змиття хвилею і викидання за борт палубного вантажу. Сюди може бути включений ризик крадіжки і нестачі цілих місць;
для наливних вантажів, що відправляються в танкерах: "Без відповідальності за ушкодження, крім випадів катастрофи", включаючи витік і/чи нестачу понад першого 1%. У тих випадках, коли в танкер залиті два сорти нафти чи нафтопродуктів, мастил - страхування проводиться на умовах "З відповідальністю за приватну аварію", включаючи забруднення чи змішання, чи витік або нестачу понад першого 1%.
При акредитивній формі розрахунків всі умови страхування, погоджені в договорі закупівлі-продажу, повинні бути відбиті в умовах акредитива, що відкривається покупцем. "Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів" (редакція 1993 р., публ. МТП № 500) чітко регламентують зміст страхових документів, наданих банку (стаття 34). В акредитивному дорученні дається перелік необхідних для оплати документів і, якщо в банку маються зауваження, платіж не проводиться без попередньої згоди особою, що виставила акредитив. Якщо за умовами акредитива потрібно надання страхового поліса, то повинно бути обговорене, ким такі документи виставляються і їхній зміст. Якщо інше не визначене в акредитиві чи якщо зі страхових документів не виходить, що страхування набирає сили не пізніше дати навантаження на борт чи відправлення, чи дати прийняття до перевезення товарів, банк буде відмовляти в прийомі наданих страхових документів, що датовані пізніше перерахованих вище термінів, які підтверджуються транспортними документами. В акредитивах повинні фіксуватися необхідний вид страхування і, якщо маються, додаткові ризики. Неточні терміни, як, наприклад, "звичайні ризики", банк приймати не повинен. Таким чином, продавцю необхідно приділяти увагу тому, щоб документи, пропоновані банку для одержання оплати, відповідали перерахованим вище вимогам.
зовнішні будівлі - тротуари, огорожа, ворота, збудовані на постійному місці
Цивільну відповідальність страхувальника
Рис.4.18. Страхування будівель і с
Взагалі, як резюме наданого, умови страхування вантажів визначаються Правилами страхування, що розробляються індивідуально кожною страховою компанією. Різниця між Правилами страхування різних страхових компаній полягає тільки у визначенні обсягу відповідальності.
Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, практично всі базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає, як вже відзначалось, у визначенні специфічності ризиків, що виникають під час експлуатації цих засобів перевезення.
Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений за рахунок додатково внесених на бажання страхувальника перелічених у стандартному договорі ризиків, що вплине на зростання розміру тарифу та страхової премії.
Страховий поліс видається страховиком лише від його імені і вступає в дію з моменту сплати страхувальником страхових премій.
У страхуванні майна громадян, як правило, розглядаються такі види майна: будівлі, тварини та домашнє майно.
У страховій практиці застосовуються комплексні види страхування - це страхування будівель та тварин, що належать громадянам; тварин та домашнього майна. Сутністю цього є те, що за одним договором страхування вважається застрахованим не один, а кілька видів майна. Основні умови комплексного страхування містять умови конкретних видів страхування, що входять у дану комбінацію (рис.4.18; 4.19 та 4.20).
Об'єкти страхування
Одночасно, з окремим визначенням страхової суми, можна
Додаткове обладнання до будівель (газопровід, водозлив, водяні та газові лічильники тощо), яке знаходиться у межах садиби страхувальника
поруд.
Страхування на випадок загибелі або падежу тварин від хвороб або стихійного лиха,
нещасних випадків
Об'єкти страхування
І
/ велика рогата худоба віком від одного місяця
/ коні - віком від одного місяця / свині - віком від шести місяців / вівці, кози, віслюки, мули - віком від одного року / собаки - віком від шести місяців до 10 років
/ бджолосім'ї у вуликах / хутрові звірі (кролі, нутрії)
/ декоративні та екзотичні птахи і тварини
Групи
Страхування на ви-падок р лікування тварин від хвороби чи травми, одержаної внаслідок нещасного випадку
Страхування на випадок викрадення або навмисних неправомірних дій
Страхування на випадок вимушеного забою тварини, якщо вона травмована через нещасний випадок
Рис.4.19. Страхування тварин, що належать громадянам.
Рис.4.20. Страхування домашнього майна, що належить громадянам.
У страхуванні будівель, споруд та тварин страхова сума встановлюється за бажанням страхувальника, але вона не повинна перевищувати вартості будівель та видів тварин за ринковими цінами даного регіону.
Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, терміном страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних
розмірів тарифних ставок:
на будівлі у сільській місцевості - від 0,2 до 0,45 % страхової суми;
на будівлі у міській місцевості - від 0,18 до 0,4 % страхової суми;
на тварини - від 1 до 10% від страхової суми залежно від виду тварини (домашні - ближче до 1%, екзотичні - біля 10%).
Укладені договори страхування свідчать про те, що в разі настання страхового випадку (ризику) страхувальникові буде відшкодовано збиток. Розмір суми збитку є вихідним показником для розрахунку суми страхового відшкодування. Оскільки дані об'єкти страхування, як правило страхуються за системою пропорційної відповідальності, обсяги страхового відшкодування залежать не лише від нарахованої суми збитку, а й від розміру страхової суми (кількісного виразу відповідальності страховика). В цьому сума страхового відшкодування розраховується із залежності 112:
О
де: З - сума збитку;
С - страхова сума за договором;
О - страхова оцінка (вартість майна).
Сума збитку З вираховується із такого виразу: З = О -1 + Р - Б, (113)
де: І - сума зносу на день укладення договору страхування (для матеріальних об'єктів страхування);
Р - витрати з рятування;
Б - вартість залишків, придатних до повторних споживань.
У страхуванні домашнього майна давно стали звичайними страхування таких складних та цінних побутових предметів, як телевізори, холодильники, комп'ютери та інші предмети довгострокового користування. Як правило, страхування проводиться у добровільній формі, де страхувальниками виступають фізичні особи - власники домашнього майна. Практика такого страхування надає свідоцтва щодо визначеної середньої суми страхової відповідальності, яка фіксується економічними можливостями пересічного громадянина країни. Страхування домашнього майна проводиться по письмовій чи усній заяві страхувальника без огляду майна. Більш цінне майно, по вимозі страхувальника, страхування проводять з обов'язковим оглядом представником страховика у присутності страхувальника, аби впевнитися, що заявлена страхова сума відповідає наявності та вартості майна, яке приймається на страхування.
Строк страхування становить здебільшого один рік з подальшою можливою його пролонгацією, але можуть бути установлені інші строки страхування згідно з конкретними запитами страхувальника.
Розмір тарифної ставки встановлюється у відсотках від страхової суми за рік і залежить від обсягу відповідальності страховика, виду домашнього майна, умов додержання безпеки житла та інших факторів.
Страхування домашнього майна може здійснюватися, і за принципом першого ризику. Це означає, що страхове відшкодування виплачується за знищення (викрадення або пошкодження) майна в розмірі суми збитку, але не вищої за страхову суму. Тобто, якщо майно має вартість 10000 грн., але було застраховане тільки на суму у 5000 грн., то при знищенні цього майна, наприклад пожежею, на 7000 грн., страхувальник одержить тільки 5000 грн., а не за все майно, що згоріло. Це говорить про те, що чим ближче страхова сума за договором страхування до справжної вартості домашнього майна, тим більше гарантій щодо повного відшкодування збитку. Тому власникові майна доцільно страхувати його не в частковій, а в повній вартості. А от коли страхування буде проведено за пропорційною системою відповідальності, як надавалось вище, то з даних цього прикладу, страховик відшкодовує тільки свою частку відповідальності в такому збитку. Тобто тільки половину (2500 грн.). Тому що його частка відповідальності по всьому майну дорівнює 50% [5000 : 10000 • 100%]. Про це теж треба пам'ятати при укладенні договору страхування. Правда різниці буде складатись в умовах страхування і в розмірах тарифів. При системі першого ризику - значення тарифу на страхування більше.
Міжнародний досвід страхування домашнього майна має давню історію. Цей вид страхування доволі поширений у США, Великобританії, Німеччині, Швейцарії та інших розвинутих країнах. Проте для кожної країни характерні певні особливості: обмеження чи необмеження місця страхування; включення в поліс всіх ризиків чи їх переліку; включення, чи невключення
готівки та цінних паперів і на яку суму; установлення франшизи у готівковому виразі чи у відсотках; включення чи невключення предметів, якими страхувальник користується на правах оренди або прокату і т.ін. Розмір страхової суми визначається на підставі торговельного чека або акта оцінки предмета домашнього майна, проведеного уповноваженою особою, яка має відповідну ліцензію. Предмети довгострокового страхування (як правило - побутова техніка) оцінюється з обов'язковим урахуванням строку експлуатації (коефіцієнта чи суми зносу).
Ці та інші вимоги, умови страхування та умови проведення відшкодування і в якому об'ємі - подаються у Правилах страхування
кожного страховика.
4.7. Страхування фінансових ризиків Принципи організації депозитного страхування
Страховий та економічний зміст поняття фінанс ового ризику не є однозначним. Здебільшого страхування фінансових ризиків розглядається як у вузькому, так і в широкому розумінні. У вузькому
розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ризиків, а широке його розуміння охоплює також усі види страхового захисту від тих ризиків, які виявляються в будь -якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричиняють фінансові втрати.
Звичайне страхування майна покриває лише незначну частину втрат, яких господарський суб'єкт зазнав внаслідок настання ризику. Набагато більшими можуть бути його втрати, завдані неотриманням сподіваного прибутку. І тут страхування так званих втрачених можливостей (реальних майнових втрат у їх залишковій вартості плюс втрат очікуваної користі), дає змогу вчасно відновити виробничий процес перерваний через настання випадкової події, підтримує регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фінансування господарського процесу, а не тільки для відновлення втрачених через подію основних фондів.
Згідно з класифікацією ризиків до групи фінансових віднесені ризики, що виявляються у зв'язку із наданням кредитів (товарних кредитів; кредитів під інвестиції; споживчих кредитів; кредитів, виданих під заставу; кредитів довіри і т.ін.) та у зв'язку з втратою прибутку - найбільш репрезентативним видом страхування фінансових ризиків, а також різноманітних біржових
ризиків (див. схему, рис.4.21).
Страхування кредитів:
ризику неповернення кредиту
відповідальності позичальника за неповернення кредиту
несвоєчасної сплати страхувальником процентів за кредит
Страхування біржових ризиків:
ризику неплатежу за комерційними угодами
комісійної винагороди брокерської (маклерської)
фірми
операції з цінними паперами
Страхування непрямих ризиків: • на випадок втрати доходу
додаткових витрат
тимчасового
Страхування ризику
неправомірного застосування фінансових
санкцій державними податковими
Страхування прибутку: службами
майнові інтереси страхувальника або третіх осіб, пов'язані з інвестуванням грошових чи інших ресурсів у певний вид виробництва, робіт чи послуг з метою одержання через деякий
час прибутку
векселів депозитів
прибутку орендної плати
Рис.4.21. Класифікація видів страхування фінансових ризиків.
Види збитків у страхуванні фінансових ризиків див. рис. 4.22.
Рис.4.22. Види збитків у страхуванні фінансових ризиків.
Страхова сума обчислюється на базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть скластися у господарському році.
При розрахунку страхового тарифу враховується:
сезонність виробництва;
тривалість терміну відшкодування;
характер конкуренції в даній галузі;
франшиза.
Правове забезпечення у страхуванні фінансових ризиків може набирати багатьох форм. При цьому воно передбачає, що втрати (кредиторська заборгованість, відсотки по ній, неплатоспроможність позичальників та споживачів і т.ін.) можуть бути повернені третіми особами, тобто страховиком. Отже, страхування фінансових ризиків можна визначити як господарський механізм, мета якого - задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають з ризиків неповернення кредитів чи неотримання прибутку в достойній кількості або зовсім, перерозподіливши втрати між суб'єктами фінансово-страхових відносин.
В Україні ці проблеми поки що не знаходять свого місця в гідних межах, тому що відсутнє головне - інвестиційна діяльність громадян, тобто депонування грошових коштів у комерційних банках. Масове неповернення банками депонентних коштів підносить звичайну негативну фінансово - банківську ситуацію до рангу вагомої соціально-економічної і навіть
політичної проблеми. Адже вклади клієнтів, фізичних та юридичних осіб, банки активно використовують у своїй комерційній діяльності. А ця діяльність, як відомо, пов'язана як з розвитком економіки країни в цілому, так і з ризиками неповернення коштів, що автоматично лягає на плечі клієнтів банків - власникам депозитів. Саме тому постає гостра потреба створювати ефективні системи захисту інтересів вкладників від наслідків ризику неплатоспроможності їхніх банків. З огляду на це страхування депозитів стає актуальнішою проблемою економічної системи будь-якої країни.
Система страхового захисту депозитів була уперше застосована в США у 1933 р. згідно з вимогами прийнятого Банківського закону про страхування депозитів. Було створено державну організацію - "Федеральну корпорацію страхування депозитів", яка протягом вже багатьох десятиліть страхує всі види банківських депозитів за рахунок спеціального фонду, створеного щорічними внесками комерційних банків.
Сутність системи депозитного страхування (СДС) - створення системи взаємної відповідальності комерційних банків перед вкладниками, яка передбачає використання страхових принципів при організації цільового фонду, що може витрачатись для повної або часткової компенсації збитку, спричиненого вкладниками банку, який збанкрутував.
Принципи побудови систем депозитного страхування:
Інституційний характер організації;
Страхова основа формування;
Обов'язкова участь усіх фінансових закладів, які приймають депозити;
Імперативність регуляційних норм діяльності;
Змішаний характер (участь державних та недержавних структур);
Власна участь застрахованих у покритті ризиків неповернення депозитів;
Диференціація страхових тарифів;
Надання страхового відшкодування на одного вкладника.
Типи СДС
обов'язкова
добровільна
змішана
за характером вимог
до
учасників
повна
за ступенем охоплення об'єкта страхування
• обмежена дискредеційна
за принципом визначення страхових платежів
власності
диференційована
фіксована
Рис. 4.23. Характеристики типів систем депозитного страхування.
Попри цілий ряд недоліків, які виявляються протягом часу їх функціонування, ці системи стали моделями, які наслідують у багатьох
країнах світу.
Беручи до уваги актуальність розглянутих щойно питань для всіх банківських систем, 30 травня 1994 р. Європейський Союз ухвалив спеціальну Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страхування депозитів країнами-членами ЄС, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до ЄС.
Керуючись статтею 24 закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України розробив та з 01.07.96 р. ввів у дію "Тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб". Фонд створюється за рахунок придбання банками державних цінних паперів (на суму, достатню для покриття зобов'язань перед фізичними особами) та передачі їх на зберігання Національному банку України. У разі ліквідації комерційного банку Національний банк України розблоковує державні цінні папери такого банку, реалізує їх, а отримані кошти використовує на відшкодування фізичним вкладникам депозитивів. Як бачимо, юридичні особи (їх вклади), поки що знаходяться поза увагою такого страхування, хоча їхні вклади на сьогоднішній день у банках домінуючі. Все це призводить до нервозності підприємницьких структур різного порядку бізнесу й виходом їх у "тінь". Пересічний же громадянин України ще недостатньо довіряє банківським структурам та не поспішає вкладати свої кошти на депозит до банку, особливо в національній валюті.
Вирішення цієї проблеми можливе з допомогою третьої сторони, тобто обов'язковим залученням для страхування депозитів вкладників страхової компанії, а не тією ж структурою (банком), що одержує гроші по вкладах, тим паче державою, яка й так багато винна своїм громадянам.
Необхідність широкого впровадження такої системи - страхування банківських депозитів страховиками, зумовлюється, окрім вже зазначеного, ще ось чим:
загальним спадом довіри до банків;
потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;
потребою стабілізації фінансових ресурсів банків - усунення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності;
за формою
державна
приватна змішана
• обов'язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому довіряє свої заощадження.
Про можливості такої системи - страхування депозитів страховиком див. рис. 4.24.
Можливості СДС під час розв'язання проблем банківських банкрутств
Ліквідація банку
Злиття зі стабільним банком
І>
Надання безпосередньої допомоги
Пільги щодо капіталу банку
Рис.4.24. Можливості страхування депозитів страховиком під час розв'язання проблем банківських банкрутств.
4.8. Проблеми та напрями державної політики в галузі майнового
страхування в Україні
Використанні терміни:модель суспільного життя, законодавче регулювання, міжнародний бізнес, інвестиційні проекти, міжнародне право.
Необхідною умовою ставлення до країни як до правової держави є наявність добре розгалуженого та розвинутого законодавства, дотримання якого вимагається від кожного її громадянина, кожного органу державної
влади. Безперечно, наша країна не може запозичити зараз сучасну американську чи шведську модель суспільного устрою, або модель якоїсь
іншої високорозвиненої держави. В Україні формується власна модель суспільного життя та ринкової економіки, в тому числі й страхування. І хоча страхування більш-менш налаштовується вже на потреби захисту підприємницької діяльності, але наблизитись до ролі, яку виконує страхування у країнах ринкової орієнтації, особливо в вирішенні соціальних проблем суспільства воно поки що не в змозі.
Як показує життя, страхування дуже важливе як для підприємств, що вже функціонують, так і для новостворених, які ще не набули достатнього
виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів, а наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитами, щоб споруджувати чи придбавати необхідні засоби виробництва.
Необхідне законодавче регулювання й у страхуванні нової техніки та технологій, наукових розробок. Велику роль таке регулювання відіграє у страхуванні в аграрному секторі (здійснення аграрної реформи обов'язково зумовить посилення страхування на селі).
Ненормальним є становище у страхуванні ризиків під час побудови промислових, комунальних, транспортних будівель і споруд. Перспективною
вже стає вимога застосування страхування втрат від переривання виробництва на час, потрібний для відновлення зруйнованих або пошкоджених страховими випадками об'єктів.
Страхування прямо стосується розвитку міжнародного бізнесу. Україна - держава в центрі Європи. Тут перетинаються транспортні артерії, що сполучають Схід і Захід. Зростає товарообмін інших країн з нашою державою, збільшуються транспортні вантажопотоки. Страхування вантажів,
туристських груп, автотранспортних ризиків, інвестиційних проектів є необхідним компонентом формування нормальних міжнародних стосунків. Отже, страхування різноманітних ризиків сприяє розвитку комерційної діяльності в країні і від стану законодавчої бази в цій галузі напрямку залежить і задоволення потреб споживачів всіляких матеріальних благ, що надає бізнес.
Ефективність державного регулювання у сфері майнового страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов'язкового, так і добровільного страхування. Хоча міжнародне право і законодавчі акти більшості держав світу тлумачить обов'язкове страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди, і тому, як правило, обов'язкова форма страхування в західних країнах найбільш поширена як страхування відповідальності (ця тема надається у наступному розділі цього посібника). Особисте і майнове страхування в цих країнах проводяться виключно в добровільній формі але суми страхових платежів відносяться до розряду обов'язкових витрат і виключаються з доходу громадян та підприємств. З огляду на результати перебудови економіки України за час незалежності, ментальності нації, з нашої точки зору, таке потрібно впроваджувати і в нашій державі, а також обов'язковість страхування і майна у всіх галузях виробництва ще на років десять-двадцять. І це треба вирішувати на державному рівні. Крім цього треба пам'ятати, що принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальників, і на страховиків. Де перший має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а другий не вправі відмовити йому в цьому. І таке й буде тим важелем виховання нації й засвоєння навиків страхування, а з цим і створення нових резервів коштів для використання їх на користь суспільства й кожного громадянина при реалізації страховиками своїх функцій та принципів страхування.
Тема 5. Страхування відповідальності
Еволюція та розвиток страхування відповідальності. Сутність, види та принципи страхування відповідальності. Страхування відповідальності на транспорті.
Страхування відповідальності роботодавця, професійної відповідальності, відповідальності виробника за якість продукції.
Екологічне страхування.
Проблеми та напрями державної політики в галузі страхування відповідальності в Україні.
У темі розкривається поняття процесу страхування відповідальності, суть та необхідність для України виокремлення такої галузі страхування, розглядаються основні напрями (підгалузі) такого страхування та деякі конкретні види страхування відповідальності. Обґрунтовується віднесення до цієї підгалузі екологічного страхування, дається головне поняття такого страхування. Визначається, що страхуються майнові інтереси страхувальника (клієнта), коли він своєю діяльністю чи бездіяльністю може нанести збитки третім особам, а також умови та користь від такого страхування третім особам, яким спричинили збитки, а також суспільству при цьому в цілому - створенням для всіх "безтурботності" ("убезпеченості").
Як уже зазначалось у попередніх темах, страхування особистих та майнових ризиків спрямоване на підтримку розвитку комерційної діяльності суб'єктів господарювання та безпеки громадян країни. І від стану цих галузей страхування, залежить задоволення потреб споживачів матеріальних благ. Те ж можна казати і про страхування відповідальності. Це третя, відносно нова для страхування, галузь надання страхових послуг.
Економічно-правове призначення такого страхування полягає у захисті майнових інтересів страхувальників (клієнтів страхової компанії), якщо вони, клієнти, завдадуть шкоди життю, здоров'ю чи майну третім особам, своєю дією чи бездіяльністю, а також майнові інтереси таких третіх осіб - потерпілих від діяльності чи бездіяльності цих страхувальників.
На відміну від майнового та особистого страхування особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика
і страхувальника тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. І найчастіше вона невідома (крім відповідальності за невиконання договірних зобов'язань). Також ще однією відмінністю є те, що в страхуванні майна страхова сума визначається в межах дійсної вартості об'єкта страхування, у особистому страхуванні така сума має математичне визначення, і яка залежить від економічної ситуації в країні, страхова сума у страхуванні відповідальності - це гранична сума відшкодування (ліміт відповідальності), що бере на себе страховик при скоєнні страхувальником (клієнтом страхової компанії) шкоди третім особам (їхньому життю, здоров'ю, майну).
Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний характер. Поліс страхування відповідальності, як правило, забезпечує одночасний страховий захист як життя і здоров'я третьої особи, так і об'єктів його майна.
Законодавство більшості розвинутих країн передбачає проведення страхування відповідальності в обов'язковій формі, особливо об'єктів та дій підвищеної небезпеки.
У законі України "Про страхування" наведений перелік тридцяти двох видів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні. Здебільшого - це страхування відповідальності, що проводиться в обов'язковій формі. Цим створюється оптимальність та ефективність страхового захисту громадян країни та їх майна, починаючи з захисту третіх осіб - осіб, які не причетні до діяльності (або бездіяльності) різних структур та підприємців країни, але вони мимоволі втягнуті в різні процеси життєдіяльності суспільства.
З професійної точки зору такі види страхування дозволяють зараз і в майбутньому більш ефективно розвивати й використовувати потенціал членів суспільства, коли кожному громадянину надається можливість розкривати свої здібність. Суспільство в такому разі вже не буде накладати "табу", що робилось віками на все "нове" та "незвичне". І ця галузь страхування разом з механізмом перестрахування вводить в цілому всю діяльність підприємців на сьогоднішній день на більш безпечний та якісний виток взаємодій членів суспільства країни та країн світу.
Страхування відповідальності, як процес, як захист, як підхід до вирішення загострених проблем в суспільстві, надто молодий. Але з точки зору суті страхування відповідальності можна сказати: через таке пройшов
кожен народ світу. І вже в середині XIX ст. постала гостра потреба в законодавчих актах, які регулювали б взаємини товаровиробника і споживача, роботодавця і працівника, упущення під час виконання професійних обов'язків і т. ін. Проте перші законодавчі норми в цьому забезпечували відносно слабкий правовий захист таких взаємин. Подальший розвиток законодавства європейських та інших економічно розвинутих країн Заходу і Сходу привів до встановлення строгої відповідальності щодо цих питань. Тоді ж було закладено підвалини страхування відповідальності в різних сферах життєдіяльності людини. Так, при збільшенні одиниць транспортних засобів, що однозначно визнане як джерело підвищеної небезпеки, практично у всіх країнах світу діють норми страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Відчутне збільшення рік у рік забруднення навколишнього середовища привернуло увагу людства та загострило розуміння небезпеки для життя, здоров'я, господарської діяльності людини у неможливості вже використовувати певні водні та земельні ресурси, примусило уряди багатьох країн ухвалити закони, які регулюють питання відповідальності та компенсації за забруднення.
Гостро постала проблема охорони навколишнього середовища і в країнах колишнього СРСР. Політика вирішення господарських завдань "за будь-яку ціну", відсутність або порушення нормативів, екстенсивне природокористування негативно відбилися і на екології України. Збитки за рахунок централізованих резервів держава не може вже відшкодувати. З переходом до ринкової моделі економіки ця функція лягла на місцеві органи влади, які теж не мають достатніх коштів. Вихід бачиться (і він має позитивну оцінку в країнах світу) у страхуванні ризиків на користь потерпілих, тобто - страхування відповідальності кожного за його дії (або бездіяльність).
5.2.Сутність, види та принципи страхування відповідальності
Використані терміни: презумпція вини, принцип генерального делікту, правомірні дії, неправомірні дії, вина винуватця, відповідальність безумовна, відповідальність сувора, непереробна сила, умисел потерпілого, заявлені позови, позови "з довгим хвостом ", потрібні умови.
У підрозділі 2.3 другої теми цього посібника подані короткі характеристики об'єктів страхування за економічною ознакою класифікування, в тому числі і страхування відповідальності. На рис. 2.9; 2.10; 2.11 перелічені підгалузі такого страхування, учасники страхування, особливості збитків та функції такого страхування, а також загальні види відповідальностей, в яких страховик, маючи вже розроблену нормативно - правову базу, створює і пропонує свої послуги по відшкодуванню
матеріальних втрат страхувальнику і третім особам, яким страхувальник може завдати (чи завдав) збитки.
В таких діях страховика і закладена функція страхування відповідальності - захисті інтересів як клієнта (страхувальника), так і інтересів пересічного громадянина країни. Відповідно обсяг відповідальності страховика включає виплату відшкодування страхувальникові чи третій особі в разі настання передбаченої договором страхування страхової події, яка (при даному страхуванні) вважається як факт настання відповідальності страхувальника, що встановлюється судовими органами або добровільно визнається самим страхувальником.
Як правило у більшості держав світу захист інтересів третіх осіб, коли їм завдається шкода, проводиться у формі обов'язкового страхування.
В основу всіх видів страхування, а також всіх видів страхування відповідальності, покладено норми вітчизняного та міжнародного права. Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів. Так, як суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер, наприклад, в екологічному страхуванні), а сам процес урегулювання позовів за такими збитками, досить тривалий.
Розглянемо види страхування відповідальність докладніше. Це цивільна , матеріальна та адміністративна відповідальність.
Адміністративна відповідальність - одна з форм юридичної відповідальності громадян і правових осіб за здійснення ними адміністративного правопорушення.
Матеріальна відповідальність - це обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством. Матеріальна відповідальність настає тільки за збитки, які виникли внаслідок явно протиправної поведінки працівника, такої, що її можна поставити йому у винну. (Це витікає з посадової інструкції, наприклад, у комірника).
Цивільна (цивільно-правова) відповідальність виникає як юридичний наслідок невиконання або неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов'язків, що пов'язане з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи. Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника в інтересах потерпілого встановлених законом або договором заходів впливу (санкцій) майнового характеру. Це й відшкодування збитків, сплата неустойки (штрафу, пені), компенсація шкоди.
У цивільній відповідальності розглядаються такі випадки: • наявність вини у заподіювача шкоди;
відсутність вини, але відповідальність настає, згідно з юридичними канонами;
не звільняється заподіювач шкоди від відповідальності при настанні випадку чи дії непереборної сили;
ураховується специфіка діяльності, під час здійснення якої
заподіюється шкода.
І
* •••
ще: цивільне право засновується на презумції вини,
згідно з якою, відсутність вини має доводитися самим правопорушником. Правопорушник вважається винним доти, доки він не доведе свою невинність.
У цьому потерпілий зобов'язаний довести факт здійснення проти нього правопорушення, наявність у нього збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками.
У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричинили шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню тільки у випадках, передбачених законом.
Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, служать передбачені "Кодексом торговельного мореплавства" зобов'язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію, збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фракту та вантажу, що перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрактом та вантажем співрозмірно до їх вартості.
Також на спеціальних умовах будується і відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, відповідальність професійного охоронця та у деяких інших випадках. Для виникнення таких видів відповідальності не вимагається наявності вини винуватця шкоди. В цьому, особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (вище надані приклади, а також ще наприклад: транспортні організації; промислові підприємства; будівництво; власники автотранспортних засобів і т.п.), зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Виняток становлять застереження у Повітряному кодексі країн, в тому числі й у "Повітряному кодексі України",
які покладають відповідальність на особисту шкоду, спричинену пасажирові при старті, польоті або посадці літака навіть у разі дії непереборної сили.
Оскільки позови за конкретним договором страхування потенційно можуть бути пред'явлені протягом кількох років виникають труднощі з визначенням терміну страхування з позиції визначення "відповідального". Тому важливо, які саме принципи покладені в основу таких договорів страхування. Як правило вибір залежить від діяльності страхувальника та виду страхування відповідальності.
Якщо період між можливою необережністю страхувальника та фактом шкоди незначний, то договір укладається на основі "прояву". А, якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, при страхуванні фармацевтичних препаратів), то доцільніше укласти договір із "заявленими позовами", іноді їх називають ще договорами за умовою "поданих вимог".
У першому випадку зазначається, що страхувальник несе відповідальність за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, яких припустився страхувальник до початку дії цього договору). Проте страховик не відповідає за шкоду, що виявилася після закінчення терміну дії договору. Але, якщо збитки стали очевидні після закінчення такого терміну страхування, а дія шкоди виявилася ще в момент страхування, то такі збитки покриваються страховиком.
У другому випадку договір покриває позови, які вперше висуваються страхувальникові під час чинності договору. Щоб уникнути позовів "з довгим хвостом" (коли шкода виявилася через тривалий час), страховики вводять ретроспективну дату. Усі витрати, що виявилися до цієї дати, покриттю не підлягають. Отже, страховик точно знає, скільки вимог йому треба покрити, що пом'якшує проблеми створення достатніх резервів, оцінки ризиків та розрахунки тарифів (див. рис. 5.1 та 5.2).
Рис. 5.1. Відповідальність за договорами страхування на основі "прояву"
збитків.
97/98 - період страхування;
А - Е - час спричинення шкоди;
І - час виявлення шкоди;
—► - час подання позову.
Пояснення: 1. Страховик у 97/98 році не відшкодовує ніяких збитків; 2. Страховик 98/99 році відшкодовує позови щодо збитків В, С;
3. Страховик 99/2000 році відшкодовує позови щодо збитків В, Е; 4. Страховик 2000/2001 році відшкодовує позови щодо збитків А, D.
97/98 D +С і е
98/99
J _ _ *г ► і 99/2000
Т 1
F
t2
2000/2001
\---4-
Рис. 5.2. Відповідальність за договорами на основі "заявлених позовів".
97/98 - період страхування;
А - F - час спричинення шкоди;
І - час виявлення шкоди;
- час подання позову;
ti - ретроспективна дата;
t2 - дата закінчення продовженого періоду.
Пояснення: 1. Страховик у 97/98 році не відшкодовує ніяких збитків;
Страховик у 98/99 році відшкодовує позови щодо збитку С;
Страховик 99/2000 році відшкодовує позови щодо збитків А і Е;
Страховик 2000/2001 році відшкодовує позови щодо збитків В (попередній страховик не був повідомлений про збитки під час дії договору, умова продовженого періоду не діє);
Збиток D буде відшкодовано за договором 2000/2001 року, якщо він виявиться після ретроспективної дати цього договору (інакше страхувальник може залишитися без захисту за цим позовом).
Щодо збитку F, то в обох випадках його буде відшкодовано страховиками майбутніх років, залежно від часу подання позову. Проте існує проблема для страхувальника. Якщо на момент закінчення дії договору виникнуть обставини, які, можливо, приведуть до висування вимог проти останнього, то страховик може відмовитися переоформити поліс, а інші страховики не візьмуть ризик на страхування. У такій ситуації страхувальник опиниться без страхового захисту саме в той час, коли потенційно йому може бути пред'явлено позов. З цього приводу договори із "заявленими позовами" часто містять умову про продовжений період пред'явлення позовів - "умову останнього періоду". Навіть якщо страховик виконав свої зобов'язання щодо позовів, заявлених від ретроспективної дати і до закінчення строку дії договору, страхувальник має захист ще деякий обумовлений період (наприклад, кілька років). Цей захист діє лише стосовно позовів, спричинених обставинами, повідомленими страхувальником страховику до дати закінчення договору страхування.
Розглянемо докладніше найперспективніші для України види страхування відповідальності, які відносяться до таких підгалузей страхування відповідальності, рис. 5.3:
Відповідальність
ґ
Страхування відповідальності власників транспортних засобів
Страхування професійної відповідальності
\ ; ;
Страхування інших видів
відповідальності
Страхування відповідальності за невиконання обов'язків
Страхування відповідальності роботодавців за збиток, спричинений здоров'ю їх робітників при виконанні ними своїх трудових обов'язків
Як і в попередній темі про майнове страхування, страхування відповідальності на транспорті розглядаємо як сукупність відповідальності власників транспортних засобів і відповідальності перевізника вантажу.
Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо).
Обов'язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів - власників транспортних засобів. Це власники морських, річкових та озерних суден, повітряних суден, колійних та гусеничних машин, автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причіпів, напівпричіпів та мотоколясок. Ці засоби повинні бути відповідно зареєстровані у уповноваженого на те державного органу і поставлені на облік у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України.
До процесу перевезення вантажів залучаються автотранспортні підприємства, авіакомпанії, судновласники, експедитори фракту, експедиторські агентства, залізниця, будівельно-монтажні організації, які мають рухомий склад своїх засобів і т.п. Всі вони повинні здійснювати страхування своєї відповідальності під час отримання для перевезення вантажів різних власників за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, а в окремих випадках додатково ще і у розмірі "втраченої користі".
Найбільш поширеним у світі є автомобільний транспорт також і як перевізник. Як правило, окрім страхування його як об'єкта застосовується і страхування цивільної відповідальності. У більшості країн світу таке страхування за формою є обов'язковим видом страхування. Здійснення такого страхування в обов'язковій формі зумовлюється кількома обставинами:
по-перше, автомобільний транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки;
по-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, оскільки мають масовий характер; оскільки учасником дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) потенційно може бути кожний громадянин;
по-третє, навіть установлення цивільної відповідальності власника автотранспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкодування шкоди потерпілому, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу.
Таким чином, саме механізм страхування дозволяє створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб - потерпілих, так і власників транспортних засобів.
Обов'язковість такого страхування, попри його очевидну соціальну спрямованість, у більшості країн світу запроваджувалось "адміністративно - примусовим" шляхом, оскільки стикалося з певним опором громадян - власників, які сприймають обов'язкове страхування як вид додаткового податку у вигляді страхових платежів. Таке сприйняття обов'язковості страхування притаманне і українській нації. Пересічному автовласникові не зрозумілий сам об'єкт страхування - цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів як джерела підвищеної небезпеки. Кожний водій вважає себе на дорозі "найкращим та найбезпечнішим". І таке до моменту скоєння ним ДТП і настання цивільної відповідальності.
Про велику небезпеку автотранспорту, що рухається дорогами України, свідчить статистика. Щороку в ДТП з вини водіїв автотранспорту гине або одержує травми значна кількість людей. Показник тяжкості наслідків таких аварій (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7- 10 разів вище, ніж в країнах Європи. Крім цього, щорічно скоюється понад 200 тисяч автоаварій з матеріальними пошкодженнями транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо. У результаті завдаються величезні матеріальні та моральні збитки. Через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян. На роки розтягуються виплати компенсації потерпілим винуватцями автоаварій. Значно погіршується стан сімей обох сторін. Більш як дві тисячі ДТП відбувається з вини водіїв невстановленого транспорту, а потерпілим нанесені збитки. Це також потребує створення особливої системи соціального захисту постраждалих.
Законом України "Про страхування" - страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, включено до переліку обов'язкових видів страхування, яке має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих під час ДТП.
Об'єктом страхування в цьому виді страхування виступає цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (життю, здоров'ю, їхньому майну).
Суб'єктами страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) та треті особи - юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок ДТП.
Взаємозв'язок всіх суб'єктів страхових відносин та механізм фінансового забезпечення при організації обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України унаочнюєься схемою, рис. 5.4.
Звичаї укладається з
власником транспор тного засобу:
/ зареєстрованого
в Україні / тимчасово ввезеного на територію України
Додатковий:
діє на території
держав, зазначений у
страховому полісі, і на умовах, встановлених цими державами, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ
- неплатоспроможності страховика
Рис. 5.4. Суб'єкти страхових відносин та механізмів фінансового забезпечення при організації обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України.
Страхове забезпечення стосується прямої шкоди, заподіяної третій особі під час руху транспортного засобу, коли існує причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою. Як страховий випадок розглядається тільки ДТП, що сталася за участю транспортного засобу страхувальника і через яку постає його цивільна відповідальність за заподіяну цим транспортом шкоду майну, життю і здоров'ю третіх осіб.
Договори обов'язкового страхування цивільної відповідальності і їх характеристики див. рис. 5.5.
Рис. 5.5. Характеристики договорів страхування цивільної відповідальності
власників транспортних засобів.
Страхова сума та страхові платежі за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності визначається Кабінетом Міністрів України.
На підставі Закону України "Про страхування", в частині переліку обов'язкових видів страхування, Кабінет Міністрів України прийняв постанову про запровадження з 1 січня 1997 р. на території України обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної
відповідальності визначено грошову суму в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити виплату третій особі (також і у разі, коли потерпілих у ДТП кілька) після настання страхового випадку.
В такому ж ракурсі Кабінет Міністрів України ще раніше, 14 серпня 1996 р., за №959, затвердив "Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті", де визначалися об'єктами страхування водії (льотчики, працівники суден, машиніст і т.п.) та пасажири транспорту.
В добровільній формі таке страхування, страхування цивільної відповідальності, проводиться на основі "Правил страхування" кожного страховика, які він їх в чинному порядку надає на реєстрацію в Укрстрахнагляд і після отримання позитивного результату проводить такий вид страхування, який зазначається в його ліцензії.
Правила страхування обов'язково повинні мати відповідні актуарні розрахунки такого виду страхування. Актуарні розрахунки базуються на статистичних даних частоти та наслідків ДТП в конкретному регіоні, економічних умов суспільства та фінансових можливостей страховика. Для отримання ліцензії ще потрібно стаж роботи страховика на ринку страхових послуг і його професіоналізм.
Актуарні розрахунки тарифів страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів проводять за умов платоспроможності страховика при заподіянні збитків життю, здоров'ю і майну третім особам внаслідок ДТП з участю транспортного засобу. Страхові виплати по першій складовій такого страхування (особисте страхування і тільки третіх осіб) страховик повинен здійснювати у наступних розмірах (% від страхової суми), див. таблицю 5.1.
Таблиця 5.1.
Страхові виплати страховика при здійснюванні ним страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в частині страхування життя і здоров'я третіх осіб.
№
Страховий випадок
Страхові виплати
1
Тимчасова втрата
працездатності:
5%
3-15 днів
10%
15 днів - 1 місяць
30%
від 1 до 2 місяців
50%
від 2 до 4 місяців
2
Стійка втрата
1 група інвалідності - 100%
працездатності
2 група інвалідності - 75%
(встановлення групи
3 група інвалідності - 50%
інвалідності)
3
Смерть
100%
ґс ^ S
Для розрахунку страхового тарифу необхідні наступні величини: S - середня страхова сума за одним договором страхування; Бві - середня виплата за одним договором страхування при настанні і-того страхового випадку (і = 1-3);
Q - ймовірність настання і-того страхового випадку за одним договором; N - загальна кількість договорів страхування від нещасних випадків; Mi - кількість і-тих страхових випадків за N договорами.
Вищезазначені величини оцінюються на підставі фактичних даних за тарифний період (1 рік) в минулому.
п - кількість договорів страхування, які страхова компанія в змозі укласти (з однаковими умовами) за тарифний період у майбутньому.
Загальна нетто-ставка Тп обчислюється як сума нетто-ставок Тпі по окремих страхових випадках.
Tni - нетто-ставка по окремому страховому випадку - складається з двох частин
T ■ = T ■ + T
-*- Пі -L Оі -L 1
рь
(114)
де: Тоі - основна частина, Трі - ризикова надбавка.
Основна частина нетто-ставки відповідає середнім виплатам страховика, які залежать від ймовірності настання страхового випадку, середньої страхової суми та середньої виплати по відповідному страховому випадку, тобто:
Т =
1о
V
■Q-
(115)
у
Ризикова надбавка запроваджується для урахування ймовірного перевищення кількості страхових випадків відносно середнього значення. Крім Qi , S^ та S ризикова надбавка залежить ще від трьох параметрів: п - кількість договорів, які відносяться до терміну, на який здійснюється страхування, середнього розкладу виплат Rei та гарантії у - примусової ймовірності, з якою зібраних внесків повинно бути достатньо для виплат за страховими випадками.
Таблиця 5.2
Значення гарантій безпеки та коефіцієнтів при них для розрахунку ризикової
у
0.84
0.90
0.95
0.98
0.9986
а{у)
1.0
1.3
1.645
2.0
3.0
Де: а(у) - коефіцієнт для розрахунку ризикової надбавки, який залежить від вибраної гарантії безпеки; у - квантіль нормального розподілу N(0/1).
Використовуючи оцінку дисперсії за схемою Бернуллі, визначимо ризикову надбавку таким чином:
(116)
т2./(300хіЬ^Р
V (300-0,012)
( І 1-0,009 ^
1 + 1,2-.
300-0,009
у
ґ І 1-0,001 ^
1 + 1,2-
Для прикладу наведемо розрахунок страхового тарифу для договорів страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту строком дії 1 рік для легкових автомобілів пасажиромісткістю до 8 чоловік включно з робочим об'єктом двигуна від 1200 до 1800 куб. см.
Припустимо, що буде укладено n = 300 договорів страхування. За статистичними даними на N = 10000 договорів страхування кількість страхових випадків М1 = 120, М2 = 18, М3 = 19. Тоді: Qi = 0,012, Q2 = 0,0009,
Q3 = 0,001.
1. Середня виплата по тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку протягом 20 днів становить близько 0.33% за кожний день непрацездатності.
Тт =20-0,0033 • 0,012 = 0,00079,
Ти1 =0,0007-
= 0,00129.
2. Середня виплата по стійкій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку становить 75% від розміру страхової суми:
Т02 = 0,75 • 0,0009 = 0,000675,
Ти2 =0,000675
= 0,00117.
3. Середня виплата по смерті від нещасного випадку дорівнює розміру страхової суми.
71)3 = 1 • 0,001,
Т„3= 0,001
300-0,001
= 0,00319.
Загальний страховий нетто-тариф дорівнює:
0,00129 + 0,00117 + 0,00319 = 0,00565, тобто становить 0,565% страхової суми. Брутто-ставка з одиниці страхової суми розраховується таким чином:
тв =Тп-100/(100-/),
де: f - навантаження у відсотках від розміру страхового тарифу. Припустимо, що/= 20%. Тоді загальний страховий тариф становить
Тв = 0,565 • 100 / (100 - 20) = 0,71% від страхової суми.
Страхові тарифи для інших транспортних засобів розраховуються на підставі відповідних статистичних даних аналогічно. Значення таких тарифів для декотрих видів транспорту надаються у довідковому матеріалі теми 7 цього посібника.
Майнова складова такого страхування (тарифу) розраховується як і у майновому страхуванні взагалі. А страхова сума визначається як ліміт відповідальності страховика залежно від його фінансових можливостей. Сума ж страхового відшкодування, як і в майновому страхуванні, завжди буде виплачуватися в рамках ринкової ціни матеріального об'єкта, якому було нанесено збиток транспортним засобом.
Комплексний підхід до визначення ліміту відповідальності та тарифів страхування можна проілюструвати розрахунками таких характеристик страхування у визначенні параметрів відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
Страховими випадками такого є травма, смерть фізичної особи а також пошкодження, знищення або втрата майна внаслідок авіакатастрофи, безпосереднього зіткнення з будь-якою частиною повітряного судна, в тому числі і з частинами, що відділилися від даного повітряного судна, безпосередньої дії струменя газів реактивного двигуна, а також ліквідації наслідків авіаційної пригоди.
Страховий тариф при страхуванні відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) залежить в першу чергу від віку транспортного судна, його моторесурсу, а також інших суттєвих в кожному окремому випадку факторів, що впливають на ймовірність настання страхового випадку.
Договором страхування може також передбачатися франшиза (умовна чи безумовна).
Розглянемо розрахунок страхового тарифу при страхуванні відповідальності за пошкодження, знищення та втрату багажу та вантажу.
Припустимо, S - страхова сума, L -умовна франшиза, яка визначається за такою формою:
L = 0,02 • S. (117)
Наявні такі статистичні дані:
на кожні 500 договорів - 1 страховий випадок;
кількість договорів: N = 20;
при настанні страхового випадку виплати страхової компанії розподіляються таким чином (на 5 проведених виплат):
перша - 0,6 • S;
друга - 0,6 • S;
третя - S;
четверта - S;
п'ята - S.
Далі вважаємо, що S = 1;
Знаходимо належну функцію розподілу для розміру страхових виплат F(t) = Р(Х < 1), де: X- розмір однієї виплати.
Відповідно до наведених вище даних:
0,
0,4 > t> 0
1/5,
0,6 > t> 0,4
2/5,
1> t> 0,6
1
t1
Оскільки, як показує практика, в реальній ситуації стрибкових переходів ймовірності немає, можемо зробити припущення, що F(t) - лінійна функція на інтервалах:
a't,
a 't+b,
a - t+b,
E(X)= j(t-L)■ f(t)dt = - • J(t-0,02)-dt + 1x
L \2J 0,02
x J(t- 0,02)-dt+[ -]• J(t- 0,02)-dt* 0,59
0,4 \2J 0,6
( 1 Л 0,4
E(X2)=\(t-L)2 • f(t)dt = \ - • J (t-0,02)2 x
L \2J 0,02
0,6 fr, \ 1
xdt + l- j(t-0,02)-dt+ - • J(Y-0,02)2-dt~
0,4 ) 0,6
« 0,008 + 0,046 + 0,426.
Нехай річні виплати по кожному договору мають складний розмір Пуассона з параметрами Л = 1/500 та функцією розподілу F(t).
Тоді розмір річних виплат по усіх договорах страхування має складний розподіл Пуассона з параметрами X = NxA = 20хЯ та F(t):
; (123)
E (R) = Я 'xE (X) = NxAxE (X); E (R 2) = X 'xE (X 2)= NxXxE (X2).
Зауважимо, що в подальших розрахунках ми не будемо брати до уваги значення чисел b2 та b3 оскільки розглядатиметься функція щільності f (t), яка є похідною функції F(t).
f (t)= F '(t) =
1/2,
0,4 >t>0
1,
0,6 > t> 0,4
3/2,
1> t> 0,6
0
t1
(120)
Знаходимо розмір середньої виплати, яка дорівнює математичному сподіванню величини Х:
(124)
1+ X„ ■
■X = E (X) x
1
500
E (X2) E (X)
• VN -X
■X =
(125)
(
•0,59-
V
-Л
0, 0064
Тобто: 0,64% від страхової суми.
Припускаємо, що навантаження складає 20% від страхового тарифу. Таким чином брутто-ставка з одиниці страхової суми складає: Тб = Тн / (1-0,2) = 0,0064 / 0,8 = 0,008, тобто 0,8% від страхової суми.
а
0.4
1
/ держава визнає законність системи
національне законодавство повинно містити положення про обов'язкове страхування власників транспортних засобів
/ поліс "Зелена картка" надає страхове покриття на території іноземної держави - члена системи в обсязі законодавства іноземної держави про обов'язкове страхування
Таблиця 5.3
Рекомендовані базові страхові тарифи при навантаженні на нетто- ставку 20%
№
Вид відповідальності
Страховий тариф, % від страхової суми
1
Відповідальність перед третіми особами (крім пасажирів).
0,1-0,5
2
Відповідальність за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажирів.
0,5-2,0
3
Відповідальність за пошкодження, знищення та втрату багажу та вантажу.
0,5-0,8
Після сплати страхового платежу згідно з визначеним тарифом, страхувальник одержує від страховика страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) страхування цивільної відповідальності.
Страховий поліс повинен містити: назву та адресу страховика, тип, марку транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника - юридичної особи - її найменування та адреса, реквізити, для страхувальника - фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу (чи особи, що за кермом, з посиланням на відповідний документ), домашню адресу, підписи сторін, витяги з "Правил страхування" в частині прав та обов'язків страхувальника.
Контроль за наявністю страхового полісу страхування цивільної відповідальності у власника (водія) автомототранспортного засобу здійснюється під час його експлуатації органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.
Завдяки запровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників, так званої системи "Зелена картка".
Міжнародна система "Зелена картка" - (система страхування відповідальності автовласників) уніфікований міжнародний страховий продукт, який функціонує з 1 січня 1953 р.
Основне завдання - створення ефективного захисту потерпілих у ДТП за участю автовласників - нерезидентів країни, у якій трапилась така пригода.
Така система має насамперед запровадження механізму гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечується виконанням таких умов країнами, рис. 5.6.
Умови функціонування
системи "Зелена картка"
Рис. 5.6. Умови функціонування системи "Зелена картка" в країні.
Збитки у країнах-учасницях системи "Зелена картка" врегульовується, як правило, через уповноважену національну організацію МСТ (Моторне страхове бюро), яка переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне Моторне страхове бюро цієї країни. У цьому разі перше МСТ розглядається як бюро - регулювальник
збитків, а друге - як бюро-платник.
Взаємовідносини між МСТ країни-учасниці системи "Зелена картка" регулюється двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою.
Функціонування цієї міжнародної системи вже понад півсторіччя довело її ефективність, насамперед, як механізму захисту потерпілих від транспортних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях. І відтепер власник авіатранспорту - резидент країни, член системи "Зелена картка", може безперешкодно проїжджати територіями всіх країн-учасниць цієї системи без обов'язкового страхування на умовах країни відвідування. Всі претензії врегульовуються через "Національні моторні страхові бюро".
Географічне положення України, рівень її економічного розвитку та всеохоплююче включення у світову економіку, забезпечують безперервні вантажопотоки з внутрішніх та міжнародних перевезень всіма видами транспорту. Регулювання дій перевізників вантажу та врегулювання питань транспортування вантажів на території України та за її межами покладені на Міністерство транспорту України в тому числі і питань пов'язаних з відповідальністю перевізників вантажу, згідно зі статтею 14 закону України "Про транспорт". При цьому до уваги беруться кодекси (статути) по окремих видах транспорту чи об'єднань (наприклад, положення "Статуту асоціації міжнародних автомобільних перевізників України") та інші законодавчі акти України, в яких прописані вирішення питань, пов'язаних із втратою, нестачею, псуванням чи пошкодженням прийнятого для перевезення вантажу авіакомпаніями, судновласниками, автотранспортними підприємствами, залізницею, експедиторськими агентствами, експедиторами з фракту, що є формальними або фактичними перевізниками.
Існуюча практика визначення відповідальності перевізника вантажів тісно пов'язані зі страхуванням відповідальності за товари, що приймаються до перевезення (про що вже надавалося в темі 4 цього посібника). Зауважимо, що страхування відповідальності перевізника не залежить від того, застрахований вантаж чи ні. Такі поліси можуть видаватися різними сегментами ринку страхування. Наприклад, відповідальність за вантаж
авіаперевізника страхується на ринку авіастрахування, а сам вантаж, що перевозиться авіатранспортом, за умовами морського полісу на ринку страхування вантажів. Головна різниця цих полісів - у страховому покритті, а також у тому - чиї інтереси захищає страхування. Співвідношення страхових покриттів можна унаочнити схемою (див. рис. 5.7):
Обсяг усіх можливих збитків щодо вантажу
Максимальний обсяг відповідальності страхо- вика вантажу (до ринкової вартості)
Втрачена користь
Обсяг відповідальності перевізника (вартість вантажу згідно з коносаментом)
Відповідальність страховика-перевіз- ника (максимальна сума за 1 кг вантажу згідно з положеннями Варшавської конвенції)
Рис. 5.7. Розмір компенсації збитків, завданих вантажу при транспортуванні.
Схема (рис. 5.7.) унаочнює розміри компенсації шкоди вантажу та взаєморозрахунки сторін, що беруть участь у вантажоперевезенні та у страхуванні: власник вантажу - страхова компанія по вантажу - вантажоперевізник - страхова компанія по відповідальності.
Страхування відповідальності перевізників за вантаж (крім авіаперевізників), як правило, здійснюється в добровільній формі. Страхувальником є транспортне підприємство, яке бере участь у вантажоперевезенні.
Договір страхування укладається на рік щодо усіх перевезень транспортом страхувальника або його субпідрядників, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії.
Об'єкти страхування, страхова сума та учасники страхування відповідальності перевезення вантажу див. схеми, відповідно: рис. 5.8; рис. 5.9 та рис. 5.10.
Об'єкти страхування
1
г
Відповідальність перевізника ван- тажів за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення
Відповідальність перевізника за шкоду, заподіяну вантажу в результаті затримки у доставці за додаткову страхову премію
Відповідальність вантажоперевізника перед третіми особами за шкоду, завдану їхньому життю, здоров'ю або майну під час транспортування вантажу
Рис. 5.8. Об'єкти та обсяги страхування відповідальності перевізників
вантажу.
Визначається за обсягами перевезень та цінністю вантажів
Страхова сума
Залежить від максимально можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійс- нюється бізнес перевізника
Рис. 5.9. Границі визначення страхової суми при страхуванні відповідальності перевізників вантажу.
Рис. 5.10. Схема галузевих перевізників вантажу, як суб'єктів страхування
відповідальності.
І головне: ліміт відповідальності страхової компанії стосовно конкретного вантажоперевезення починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу отримувачеві.
Сам ліміт відповідальності страхової компанії може визначатися:
за обсягами перевезень;
цінністю вантажів;
максимально можливих сум претензій.
Останнє визначається за нормами права та чинною судовою практикою у країнах де здійснюється бізнес перевізника. І таке, коли розуміти, і є тим негативним фактором, що на сьогодні значно стримує повне використання транспортних засобів вітчизняних перевізників вантажу в міжнародних перевезеннях.
Страхові премії визначаються з обсягу перевезень та:
виду вантажів;
географічних координат дії страхового забезпечення;
лімітів відповідальності страхової компанії за одним перевезенням або одним транспортним засобом, чи цілої програми перевезень на значний період;
вимог із забезпечення безпеки, а також щодо сигнальних та охоронних пристроїв, використовуваних на момент навантаження, розвантажування, транспортування та тимчасового зберігання;
умови прийняття претензій перевізником, строки та процедура повідомлення страхової компанії страхувальником.
Зауважимо, що і в цьому виді страхування, як і в інших видах страхування, в тому числі і страхування відповідальності, груба недбалість або навмисні дії страхувальника не покриваються договором.
Ризики та винятки в договорі страхування визначаються згідно з нормами права та традиціями, що склалися стосовно відповідальності перевізника вантажів, котрий здійснює транспортування таким видом транспорту.
Згідно з Цивільним кодексом України і статутами транспортних підприємств України підприємство несе відповідальність за прийнятий до перевезення вантаж - його втрату, нестачу, псування або пошкодження. Страховик, при розробці умов страхування, обсяг відповідальності перевізника вантажів визначає завжди в розмірі реальної шкоди, а в разі втрати або загибелі вантажу - у розмірі справжньої вартості (по коносаменту).
При міжнародних перевезеннях страховий захист автоперевізника базується на положеннях Конвенції СМR (Конвенція про договір міжнародного дорожного проведення вантажів), які уніфікують умови таких перевезень та відповідальності автоперевізника.
Правова база, що регулює стосунки залізничного перевізника з іншими сторонами така:
Закон України "Про транспорт";
Закон України "Про залізницю";
Статути залізниць України, які в чинному порядку затверджуються Кабінетом Міністрів України;
Інші законодавчі акти України, що регламентують (стосуються) перевезень залізницею.
Згідно зі статтею 23 закону "Про залізницю" за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди. Велике значення для розгляду претензій має правильне оформлення товарно - транспортних документів та виконання вимог до перевезення кожного вантажу.
У країнах ЄС відповідальність перевізника визначається на підставі "Міжнародної конвенції про перевезення товарів по залізниці" (СОТІ F).
Принципи страхування відповідальності залізничного перевізника за вантаж такі самі, як і для автомобільних перевезень, хоч і ґрунтуються на іншій правовій базі.
В Україні цей вид страхування практично не застосовується через монопольний статус залізниць.
Страхування відповідальності за вантаж морського та авіаційного перевізника проводиться на таких самих умовах, що надані для автомобільного й залізничного транспортів, базується на тих же нормах права прописаних в законі України "Про транспорт", а також у "Повітряному кодексі України" та "Кодексі торговельного мореплавства України"
Для міжнародних перевезень авіатранспортом відповідальність за вантаж установлюється "Варшавською конвенцією" та "Гвадалахарською конвенцією 1961 року". При морських перевезеннях на підставі "Правил Гаачи-Вісбі".
Страхування відповідальності за вантаж судновласники купують у спеціальних товариствах взаємного страхування судновласників - "Р and I Club". Поліс покриває широкий перелік потенційних ризиків завдання шкоди вантажу.
Страхування відповідальності українських вантажоперевізників має великий потенціал і є перспективним напрямом вітчизняного страхування.
Для себе, спробуємо все ж таки відповісти на запитання: для чого перевізнику необхідно страхування своєї відповідальності за вантаж, який вони перевозять? Відповідь однозначна - тому що у випадку повної чи часткової загибелі вантажу, його пошкодженні, невчасної доставки чи доставки його за неправильною адресою, чи в інших яких-небудь випадках, що сталися з вини перевізника, йому буде пред'явлено позикові вимоги, які потрібно покривати за свій рахунок. А при цьому можуть виникнути втрати, що призведуть перевізника до значних збитків, що надовго "виб'є" його з нормальної роботи чи зовсім примусить припинити роботу. З досвіду розвитку такої діяльності в Україні такі випадки мають значне місце, особливо для невеликих приватних перевізників.
Більшість вважає, що коли власник застрахував свій вантаж, то й у перевізника відпадають питання. Але це неправильно. В такому разі в дію вступає положення закону України "Про страхування" в частині надання страховику прав пред'являти регресивні позови до винуватця події. Тобто, сплативши збитки вантажовласнику за вантаж, страховик подає позов вантажоперевізнику. І коли перевізник застрахував свою відповідальність, цей позов зменшується (див. схему рис. 5.7). Як бачимо, така страховка допомагає перевізнику стати більш конкурентноздатним, вантажовласник буде більше довіряти такому перевізнику. З досвіду зарубіжних країн: вантажовласник не працює з перевізником, у якого немає страховки відповідальності за транспортований вантаж (так званої "це-ме-ерки" - СМЯ).
Вартість такої страховки, як вже говорилося, залежить від кількості у перевізника транспортних засобів (від цього залежить "Програма страхування": більше транспортних засобів - менше тариф), характеру й кількості транспортуючих вантажів (залежать розмір страхової суми, порядок відповідальності, ступінь небезпеки, які в свою чергу впливають на розмір страхової премії), лімітів відповідальності (фінансових можливостей страховика - при добровільній формі страхування, чи припису законодавчих актів у обов'язковому страхуванні). Для ілюстрації цього в таблиці 5.4 надані базові річні тарифні ставки страхування відповідальності перевізника залежно від кількості транспортних засобів у перевізника та ліміту відповідальності страховика.
Таблиця 5.4
Базові річні страхові ставки при страхуванні відповідальності вантажоперевізника по території України в гривнях на один транспортний
засіб
Кількість
Ліміти відповідальності (на
транспорт них
одну
транспортировку/загальний
засобів
ліміт на один рік)
150000
230000
300000
500000
750000
1000000
1-5
410
540
695
6-10
385
495
640
11-15
375
470
595
16-20
355
455
550
21-30
325
395
485
30-40
295
355
425
40-50
270
325
390
Кроком
через 10
згідно
до мін. 85
до мін.
до мін.
закону
119
170
пропорцій
ності
Базові річні страхові премії у страхуванні відповідальності вантажоперевізника відповідають таким базовим покриттям:
відповідальності за вантаж;
позадоговірна відповідальність.
При страхуванні додаткових ризиків проводиться надбавка до базової ставки страхової премії у розмірі 35 гривень - "Відповідальність за невиконання договірних зобов'язань" чи 25 гривень - "Витрати на кожний транспортний засіб".
Базові річні тарифні ставки при страхуванні відповідальності перевізника у міжнародних перевезеннях та діючих для всіх перевізників, в тому числі і для українських, практично за значеннями такі ж, що й наведені значення в таблиці 5.4, тільки у доларах США.
Ця страховка покриває такі ризики:
При перевезеннях по Україні:
відповідальність страхувальника перед власником чи його довіреної особою за договором за вантаж у випадку фізичної загибелі чи пошкодження вантажу під час транспортування з заявленою вартістю;
відповідальності за невиконання договірних зобов'язань за прострочку у доставці вантажу, коли така відповідальність обумовлена у договорі перевезення та за витрати на переадресування вантажу, яке виникнуло у зв'язку з помилковою чи неправильною доставкою вантажу;
позадоговірна відповідальність - чи відповідальність страхувальника перед третіми особами у випадку спричинення шкоди їм самим транспортуючим вантажем - вибухом вантажу, забрудненням довкілля при аварії і т.п. Витрати потрібні на компенсації при пошкодженні чи загибелі майна третіх осіб, їх фізичної гибелі чи каліцтва, травми, захворювання, що включають в себе витрати на медичну допомогу чи поховання;
витрати страхувальника на попередження чи зменшання розмірів втрат (у тому числі витрати на збереження вантажу після аварії транспортного засобу - сортування, перепакування, реалізації пошкодженого вантажу, та витрати страхувальника по розслідуванню причин страхового випадку, а також по захисту своїх інтересів у судових та арбітражних органах).
При міжнародних перевезеннях:
відповідальність страхувальника перед клієнтом за загибель, втрату чи пошкодження вантажу згідно з: "Положеннями міжнародних транспортних конвенцій - КДПГ/СМR", "Положеннями державного транспортного законодавства відповідної країни", "Стандартними умовами надання послуг" згідно з конвенцією про міжнародні дорожні перевезення - конвенцією МДП, узгодженою Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників (АСМАП), чи Асоціацією експедиторів та
дорожніх перевізників країн страхувальника, Положеннями інших договорів, узгоджених страховиком і вказаних у страховому полісі. Правда, страхування по останньому пункту не покриває відповідальність, яка виникла у зв'язку з форс-мажорними обставинами;
в останніх як правило містяться умови з слідуючих нормативних актів: "Відповідальність страхувальника по відшкодуванню фінансових втрат клієнта"; "Відповідальність по відшкодуванню фінансових втрат які виникли у зв'язку з невиконанням страхувальником частково чи повністю його домовлених обов'язків перед клієнтом", що зв'язано з наслідками помилок чи упущень співробітників страхувальника, включаючи й несвоєчасну доставку вантажу; "Умовами виникнення відповідальності автоперевізника (експедитора) за несвоєчасну доставку вантажу", що є порушенням терміну доставки, встановленого конвенцією КОПГ/СМЯ; "Статутом автомобільного транспорту України" чи іншими джерелами, виданими згідно з підзаконними актамив чи в цьому напрямку різними правилами, а також видачі вантажу з порушенням вказівок клієнта про затримку такої видачі правомочному отримувачеві чи неправильну взагалі засилці вантажу; "Відповідальність про відшкодування оплати за перевезення, митні збори та мито", а також інших платежів аналогічного характеру, які накладаються на страхувальника при порушенні митного законодавства; "Відповідальності страхувальника перед третіми особами у випадку спричинення їм шкоди транспортуємим вантажем"; "Відповідальності у випадку загибелі чи пошкодження майна майбутніх третіх осіб"; "Відповідальності перед третіми особами у випадку спричинення їм шкоди самим вантажем"; "Відповідальність у випадку загибелі (каліцтва, травми, захворювання) третіх осіб".
Слід ще сказати, що страхування по цьому пункту не покриває: відповідальності страхувальника перед своїми співробітниками у випадках виникнення ушкоджень вантажем; відповідальності страхувальника перед третіми особами, яка виникла у зв'язку з форс -мажорними обставинами; відповідальність страхувальника за моральну шкоду, що причинена третім особам;
витрати страхувальника - витрати на переадресування вантажу через неправильну адресу, що виникло у зв'язку з помилковою неправильною засилкою вантажу. По цьому пункту страхування не покриває відповідальність страхувальника, що настала після видачі вантажу з вини страхувальника чи його співробітників неправомочному отримувачу; витрати по попередженню чи зменшенню розмірів втрат (у тому числі й витрати по збереженню вантажу після аварій транспортного засобу, сортуванню, переупаковці, реалізації пошкодженого вантажу і т.п.); витрати по розслідуванню обставин страхового випадку й захисту інтересів страхувальника у судових та арбітражних органах.
5.4. Страхування відповідальності роботодавця, професійної відповідальності, відповідальності виробника за якість продукції
Необережності одного із службовців, що призвела до травми іншого службовця
За такими договорами страхування відповідальностей страховики відшкодовують збитки страхувальникам у разі притягнення їх до відповідальності за шкоду, яка заподіяна життю та здоров'ю їх службовцю і сталася це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки.
Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або за дорученням останнього - потерпілому працівникові, коли роботодавець сам відшкодовує постраждалому збитки, не доводячи до суду. Страховим випадком може визнаватися й претензія службовця.
Поліси страхування відповідальності роботодавця включають тільки ризики шкоди, які можуть бути нанесені службовцю лише при виконанні ним своїх службових обов'язків, прописаних в його посадовій інструкції і тільки стосовно за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання.
Якщо службовець дістав травму при виконанні робіт не пов'язаних із його безпосередніми обов'язками, то компенсація не відшкодовується по даному виду страхування.
Здебільшого в полісі обумовлюється територія страхування - конкретна країна, конкретне географічне місце, місцевість або чітко визначені ділянки праці найнятих робітників, також обумовлюється й захист службовців у відрядженнях.
Страхування професійної відповідальності - це страхування відповідальності за помилки або упущення, що їх припустилася особа під час виконання професійних обов'язків, базується на законодавчих та нормативних актах, які регламентують зобов'язання сторін в тій чи іншій сфері діяльності. Схема джерел претензій до професіоналів надається на рис. 5.12.:
Страхування відповідальності роботодавців за збиток, спричинений здоров'ю їх робітників, гарантує страхувальнику відшкодування витрат, яких він може зазнати у випадку тілесного ушкодження або подовженого захворювання осіб, з якими він уклав договір щодо найму, при виконанні ними своїх службових обов'язків. Особливості відповідальності див.
Своєї особистої необережності
І
Надання небезпечного робочого місця
Порушення законодавчих актів, які можуть призвести до його відповідальності
рис. 5.11.
Роботодавець несе
відповідаль- ність перед службов- цями у разі:
Рис. 5.12. С які призвелидо фінансових збитків або погіршення рфесюналів.
стану здоров'я клієнтів чи третіх осіб
Страхувальну г у ^ ^ послуг, де надається
страхове покриття по ризику професійної відповідальності (див. рис. 5.13).
Страхувальники
Юридичні та фізичні особи, у тому числі іноземні, які мають кваліфікаційний сертифікат (свідоцтво) та ліцензію (дозвіл) на здійснення діяльності по наданню
професійних послуг:
медичних аудиторських експертних юридичних журналістських нотаріальних та інших
Головні джерела претензій до професіонала:
Рис. 5.13. Страхувальники та перелік галузей професійних послуг, де надається страхове покриття по ризику професійної відповідальності.
В цьому Страховий ризик визначається як імовірність спричинення страхувальником прямих матеріальних збитків третім особам (юридичним чи фізичним) внаслідок неналежного виконання ним своїх обов'язків або порушення положень законодавчих актів під час надання професійних послуг; об'єктом страхування буде відповідальність за матеріальні витрати, яких зазнала третя особа внаслідок ненавмисно завданих їй страхувальником фактичних прямих матеріальних збитків під час надання послуг.
Зауважимо, що в європейській практиці така відповідальність поширювалася спочатку лише на осіб, котрі перебували з професіоналом у договірних стосунках. У сучасній світовій практиці утвердилася й відповідальність професіонала за шкоду заподіяну третій особі.
Оцінювання ризиків та розроблення умов страхування залежить від виду професійної діяльності страхувальника. Страховик зобов'язується згідно з умовами договору страхування виплатити страхувальникові компенсацію за будь-яким позовом третьої сторони за шкоду, заподіяну їй страхувальником через свою недбалість, непрофесіоналізм або помилку. Здебільшого у договорі встановлюється ліміт відповідальності за весь період страхування, а самі умови договору страхування:
ґрунтуються на судовій відповідальності страхувальника;
покривають усі позови, подані в період його дії;
страховик зазначає ретроспективну дату (позови, шкоди за якими було завдано, до такої дати страховик не приймає);
передбачають ліміти відповідальності за весь період страхування;
виключають і відповідальність, що виникає з слідуючих причин: через дискредитацію та наклеп; через нечесність, шахрайство, кримінальні дії страхувальника то позови, які підлягають під дію інших договорів страхування.
На практиці останні ризики, які віднесені до полісу страхування професійної відповідальності, професійної як правило вписуються за особливих умов та страхуються за додаткову премію.
Метою страхування відповідальності виробника за якість продукції є захист страхувальника від претензій, що можуть бути висунуті споживачами його продукції (послуг), за які він несе відповідальність згідно з цивільним законодавством.
Страхове покриття надається за збитки, спричинені неякісними дефектними товарами. Перелік страхувальників подано на схемі рис. 5.14.
Умови договору страхування відповідальності виробника за якість продукції в частині відшкодування містить такі характеристики, рис. 5.15:
Рис. 5.15. Перелік ризиків, після настання
по відшкодуванню при страхуванні відповп
продукції
Випадкові знищення та (або) пошкодження майна, що тра- пились в період терміну стра- хування у визначених за до- говором географічних межах та причиною яких була продукція страхувальника (продана, надана, доставлена, встановлена, від-
Страховик відшкодовує усі суми за:
Випадкові пошкодження,
спричинені здоров'ю особи, включаючи смерть
риемхо нстотвранаах, опвериекро бплреноа ваобдо и перевірена ним).
ь виплати а якість
За додаткову плату страховики можуть включити в договір страхування й ризики проектування, надання інструкцій, відповідальність за контрактом, страхування гарантій продукції і т.п.
Нині в Україні страхування відповідальності за якість продукції починає стрімко розвиватися. Цьому сприяє обов'язковість отримання ліцензій на право виробляти чи ввозити продукцію прямого вживання людиною (продукти) чи вживання для особистої гігієни та лікування (фармацевтичні, косметичні та інші препарати та засоби). В цьому гарантією виступає й страховий поліс відповідальності за якість продукції. Виробники, що просувають свою продукцію на зовнішній ринок, також мають інтерес до такого виду страхування. Це перспективний напрям розвитку страхового ринку.
Екологічне страхування - це система відносин, які виникають у процесі антропогенної діяльності між страховиком і страхувальником з метою попередження збитку та його відшкодуванню у випадку аварійного забруднення навколишнього середовища. Мета:
створення страхових фондів для попередження екологічних аварій і катастроф;
відшкодування збитків, спричинених юридичним і фізичним особам внаслідок забруднення навколишнього середовища;
забезпечення умов проживання населення та функціонування підприємств усіх форм власності в зонах надзвичайних екологічних ситуацій.
Об'єкт страхування:
Рис. 5.16
Термін "З
вузько, як: викид
від об'єкта. можна тлумачити
у обсязі, який не
може більше поглинатися навколишнім середовищем, і ширше, як: будь-який вихід шкідливих речовин, незалежно від їх природи та характеру, а також шкідливі сполуки, що забруднюють атмосферу, водні та земельні ресурси.
Забруднення класифікуються як випадкові, що настали в результаті непередбачених подій, та як навмисні. Страховими визначаються випадкові забруднення.
Згідно з вітчизняним законодавством забруднювач несе відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів, а також за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Але на практиці визначення забруднювача викликає ускладнення, особливо при постійних або повторних викидах у межах норм, визначених безпечними. У якийсь час ці викиди перестають бути безпечними, шкода може виявитися через багато років. В таких випадках важко встановити зв'язок між результатом забруднення (наприклад, захворюванням) та викидами. Також
Будь-який екологічний ризик забруднення навколишнього середовища
та потенційного економічного збитку, спричиненого забрудненням
виробничими, побутовими та іншими відходами, транспортними засобами. А
також забрудненням при:
розміщенні, проектуванні, будівництві, реконструкції, введенні в дію та експлуатацію підприємств, споруд та інших об'єктів;
використанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речових тощо;
використанні та створенні нових біологічно активних речовин та засобів біотехнології;
дії акустичних, електромагнітних, іонізуючих та інших шкідливих фізичних факторів;
викидах радіоактивних речовин;
транзитному транспортуванні та розміщенні на території України екологічно небезпечних матеріалів як вітчизняного, так і іноземного виробництва;
проведенні фундаментальних та прикладних наукових розробок;
впровадженні обладнання з підвищеною екологічною небезпекою.
Види екологічного страхування див. рис. 5.16:
Страхування відповідальності на випадок аварійного забруднення навколишнього середовища
Майнове страхування фінансових збитків, обумовлених аварійним забрудненням навколишнього середовища
Особисте страхування життя, здоров'я, працездатності та пенсійного забезпечення громадян на випадок настання аварійного забруднення навкодирнього середовища.
ин
забруднювальні викиди можуть здійснюватись кількома забруднювачами навіть нешкідливими речовинами, але вступаючи в реакції вони можуть утворювати шкідливі сполуки, що ще більше загострює проблему.
Ряд директив ЄС, що стосуються забруднення, примушують здійснювати страхування підприємств - джерел небезпеки, в обов'язковій формі.
Початково ризик забруднення вводився багатьма страховиками у поліс страхування цивільної відповідальності. Страхове покриття поширювалося тільки на випадкове забруднення. Але у подальшому, у зв'язку з практикою, через великі суми позовів, складності у виявленні характеру та винуватця забруднення, про що вже казалось, призвело до виділення такого страхування у окремий вид страхування відповідальності.
Екологічне страхування являє собою страхування від порушень у природних екосистемах, що, виникнувши в результаті впливів або природного, або техногенного походження, можуть завдати шкоди здоров'ю населенню і господарським об'єктам. У зв'язку з цим виникає проблема виявлення цих порушень, особливо при техногенному впливі, до того, як збиток від них стане очевидним, щоб знизити такий вплив. Очевидно, що мова повинна йти про усталеність екосистем від того або іншого виду впливу. Тобто про межу усталеності екосистем і гранично припустимих навантаженнях на них.
Таким чином, екологічний ризик можна визначити як втрату усталеності екосистеми. Усталеність природних екосистем забезпечується замкнутістю біогеохімічних циклів усередині екосистеми. Техногенний вплив на природне середовище приводить до розриву біогеохімічних циклів і, як слідство, до порушення екологічної рівноваги і зниженню усталеності природних екосистем. Класичним прикладом техногенно зміненого природного середовища з розривом практично всіх біохімічних циклів може служити урбанізована територія. І тому урбанізація, з погляду природи, може розглядатися як стихійне лихо аналогічне будь -якій іншій природній або техногенній катастрофі. Слідства будь-якої катастрофи в природі, як правило успішно ліквідуються самою природою в силу її спроможності до самоочищення та самовідновлення. Однак для міст та інших поселень ці процеси самоочищення і самовідновлення є деструктивними, спрямованими на їх знищення. До таких процесів відносяться корозія різних споруджень, руйнація стін і фундаментів будинків у результаті вивітрювання, утвореня зрушень і пливунів, карстові явища і т. ін. Для відновлення міст та поселень витрачаються додаткові ресурси з природних екосистем, що призводить до ще більш глибокого розриву біогеохімічних циклів, зблідненню і зниженню усталеності природних екосистем. Для аналізу екологічних слідств впливу використовують деякі загальні принципи оцінки еволюції екосистем в умовах того або іншого впливу.
Одним із таких принципів є принцип Ле Шателье, відповідно до якого система у відповідь на вплив, що виводить її з рівноваги, включає компенсаційні процеси, або процеси протидії, що намагаються ліквідувати
або послабити слідства цього впливу й тим самим зберегти усталеність системи. Цей принцип в останні роки ефективно використовується для прогнозування реакції біосферних систем на впливи. Встановлено, що екосистема залишається стійкою доти, поки вона зберігає спроможність протидіяти впливу. Як тільки процеси протидії загасають, система стає хитливою. Так можна виявити гранично припустиме навантаження на екосистему, перевищення якої приводить до неповоротних наслідків. При цьому важливо відзначити, що відшкодування подібного роду критичних точок на траєкторії еволюції екосистеми в умовах впливу не надає навіть докладне знання механізмів функціонування системи. Досить узяти ситуації з різним рівнем порушень системи і зіставити в кожному випадку рівень впливу зі змінами параметрів системи, що відображають наявність компенсаційних процесів. У основі оцінки екологічного ризику, що виникає при господарському освоєнні території, лежить визначення критичних рівнів впливу на середовище і критичні значення параметрів середовища при цих впливах. Використання принципу Ле Шателье дозволяє виявити ці критичні точки переходу екосистеми зі стійкого стану в хитливе, тобто в галузь екологічного ризику. Крім того, компенсаційний підхід дозволяє визначити вагу параметрів середовища, що будуть використовуватися для оцінки усталеності екосистем і враховуватися при проведенні екологічного страхування. Очевидно, що важливі ті параметри середовища, зміна яких відбиває появу в ній компенсаційних процесів. Ситуація екологічного ризику виникає тоді, коли компенсаційні процеси в екосистемі, у відповідь на зростаючий вплив, починають знижуватися.
Таким чином, використання принципу Ле Шателье для оцінки усталеності екосистеми через визначення компенсаційних процесів у ній може служити теоретичною основою оцінки екологічного ризику і страхування від нього. Використання концепції усталеності екосистем при проведенні екологічного страхування дозволяє відповісти на питання: у чому небезпека сучасного способу життя? А використання принципу Ле Шателье допоможе вибрати оптимальну стратегію господарської діяльності, раціонально використовувати природні ресурси і, тим самим, знизити екологічний ризик освоєння територій.
Розглянемо таке. Процедура екологічного страхування, як передбачається взагалі страхуванням, повинна охоплювати як можна більше виробничих об'єктів, які є витоками аварійного забруднення довкілля. У зв'язку з цим виникає ряд першочергових завдань:
виокремлення із загального множества виробничих об'єктів (дислокованих на території деякого граничного району) підмножества таких об'єктів, які потрібно страхувати;
ранжирувати об'єкти, які підлягають екологічному страхуванню, за рівнем їх аварійної небезпеки;
розбивати об'єкти страхування на класи залежно від рівня їх небезпеки, щоб визначити пріоритетність у страхуванні.
При рішенні перших з перелічених завдань повинно враховуватися як потенціальні можливості забруднення довкілля внаслідок функціонування даного об'єкта, так і його економічні показники, що визначають його фінансову сталість та можливість регулярно сплачувати необхідні страхові внески. Для виокремлення з більшості виробничих об'єктів тих, які можуть забруднювати довкілля й тому є кандидатами у страхувальники, доцільно, в першу чергу, керуватися "Переліком Держнагляду за санітарними нормами проектування, технологічними картками виробництва продукції". При формуванні стогового списку, що містить конкретні підприємства - кандидатів у страхувальники в межах розглядаємого регіону, повинно враховуватися і їх фінансовий стан.
Задачі ранжирування й класифікації підприємств -потенційних страхувальників доцільно вирішувати, використовуючи системний підхід до об'єкта страхування як до можливого джерела аварійного забруднення довкілля. Об'єкт страхування можна розглядати як систему, див. рис. 5.17:
W Додаткові вхідні перемінні:
Основні вхідні
параметри-
X
Рис. 5.17. Страхуваль
Вихідні перемінні
+ V
Підприємство - небезпечний забруднювач довкілля як систему можливо охарактеризувати вхідними та вихідними незмінними показниками. У ролі останніх, показаних на схемі, рис. 5.17, вектором V, виступають:
частота можливих аварій, що забруднюють довкілля;
наслідки для людей та для елементів довкілля від аварійних забруднень.
В останньому мається на увазі таке:
шкода здоров'ю та благополуччю людей;
збиток для складових навколишнього природного середовища, як біотичних так і абіотичних;
збиток для матеріальних об'єктів антропогенного походження.
У якості основних вхідних перемінних даної системи поданої на схемі вектором Х варто зазначити, як це прийнято в системному аналізі, що це перемінні, що характеризують склад, структуру системи і властивості елементів, що її утворюють. Щодо специфіки підприємства-забруднювача можна виділити три блоки таких перемінних:
різні показники властивостей речовин (сировини, допоміжні і проміжні речовини, кінцеві продукти), що використовуються в об'єкті та істотно впливають на небезпеку названого об'єкта, як можливого джерела аварійного забруднення довкілля;
різноманітні характеристики технології, реалізованої на об'єкті, що також впливають на частоту і масштаби аварій, що супроводжуються забрудненням довкілля;
Страхувальник, не безпечний
забруднювач
довкілля
довкілля як система.
різні характеристики елементів системи безпеки, що існує на об'єкті, від яких залежать як частота можливих аварій, так і розміри збитку від забруднення довкілля.
Крім основних вхідних перемінних на рис. 5.17 виділені також додаткові вхідні перемінні, наданні вектором W. До них ми відносимо ті або інші характеристики оточення підприємства-забруднювача, від яких залежить уразливість та, (також) масштаби збитку для складових довкілля при аварійному забрудненні.
З приведеного опису ясно, що підприємство-забруднювач може бути охарактеризоване множиною найрізноманітніших показників. Причому показники можуть бути кількісними і якісними (лінгвістичними). Кількісні розміри можуть бути безупинними і дискретними. Вони можуть вимірюватися в різних шкалах. Все це повинно враховуватися при необхідних операціях із такими розмірами.
Визначити частоту можливих аварій і особливо масштаби можливих втрат від впливу аварійного забруднення довкілля на здоров'я людей і стан довкілля за ретроспективними даними для визначеного підприємства- забруднювача практично неможливо. Подібні оцінки можуть бути отримані лише на основні прогнозу, і вони дуже неточні, або на основі прогнозу і математичного моделювання можливих сценаріїв розвитку аварій. Однак для цього необхідно мати великий об'єм вихідної інформації і необхідне виконання складних обчислень із використанням комп'ютерної техніки. І тому на етапі попереднього вибору пріоритетних об'єктів екологічного страхування навряд чи доцільно орієнтуватися на прогнозі значення вихідних показників.
З сказаного вище випливає, що ранжування і класифікацію об'єктів екологічного страхування доцільно проводити, спираючись на вхідні перемінні (показники) об'єкта. Для цього необхідно провести ретельний добір найбільше важливих вхідних показників, що значно впливають на вихідні показники. При цьому можливо групувати такі показники промислових об'єктів по блоках, які включають досить прості розміри та легко піддаються визначенню, а також є загальновизнаними.
Так, до першого блоку основних вхідних показників можливо включити:
показники токсичної небезпеки речовин для людини:
летального впливу (інгаляційні, кожно-резобивні, оральні);
відстроченого впливу (канцерогенність, мутагенність, алергія);
хронічного впливу;
показники токсичного впливу на біоту (наземних тварин, гідробіонтів, рослин і мікроорганізмів);
показники рухливості, що характеризують процес переміщення (транспортування) токсичних речовин:
летучість;
розчинність (у воді й органічних середовищах);
адсорбція;
коефіцієнт розподілу;
■ показники усталеності речовин - константи:
гідролізму;
фотохімічних процесів;
мікробіологічної деградації;
персисгентності в грунті;
показники біоакуміляції:
чинник біоконцентрації й ін.
Другий блок основних вхідних перемінних складуть показники, що характеризують небезпеку технології, що використовується на об'єкті, такі як:
кількість (маса) токсичних речовин, що беруть участь у технологічному процесі;
види (різновиди) процесів і умови їхнього проведення (температура, тиск);
стан технологічного устаткування;
корозійність технологічних середовищ (потоків) і схильність конструкційних матеріалів до корозійних процесів.
Основні вхідні перемінні третього блока повинні включати показники, що відбивають недосконалості системи забезпечення безпеки. До них належать:
ступінь ненадійності і незахищеності технологічного устаткування;
ступінь (рівень) недосконалості технічних елементів системи забезпечення безпеки;
частина немеханізованих та неавтоматизованих операцій у технологічному процесі;
ступінь (рівень) непідготовленості виробничого персоналу до роботи в передаварійній і аварійній стуаціях.
І врешті-решт - блок додаткових вхідних перемінних повинен включати такі показники, що відбивають уразливість реципієнтів аварій, що знаходяться в оточенні об'єкта, як то:
чисельність і щільність населення в зоні уразливості (можливої шкоди);
наявність у зоні уразливості дитячих установ, лікарень, шкіл і т.п.;
наявність у зоні уразливості сільськогосподарських угідь, джерела водопостачання, охоронних (захисних) зон і рекреаційних об'єктів, об'єктів господарської діяльності, транспортних магістралей;
У принципі можливі процедура ранжирування і класифікації об'єктів екологічного страхування на "мові" конфігурантів, тобто на основі сукупності усіх відібраних показників, що характеризують аварійну небезпеку. Однак на цьому шляху зустрічається цілий ряд серйозних ускладнень: багатомірність простору показників; розбіжність у розмірностях окремих показників; різнотипність вимірювальних шкал показників і ін.
Х111 Х112 Х11к Х31 Х32 Х3д
Рис. 5.18. Ієрархічне дерево показників підприємства-забруднювача як джерела аварійного забруднення довкілля.
Щоб елімітувати ці трудності, має сенс удаватися до агрегирування окремих показників небезпеки в один інтегральний показник. Взагалі, мова йде про побудову функціональної залежності, що зв'язує деякий інтегральний показник системи (об'єкта) з індивідуальними (приватними) показниками. Подібного роду моделі широко використовуються в кваліметрії (при вимірі технічного рівня і якості промислової продукції), і методологія їхньої побудови досить детально описана в літературі. Тому ми зупинимося тут лише на основних аспектах цієї методології.
Перед тим, як формувати шукану функціональну залежність, звичайно будують дерево показників. Див. рис. 5.18.
Ієрархічні рівні
4
Х11
Хш
ХШ
X12j Х141
\х142 Х14гі^
Х141 Х
142 Х4у
4 2
Х131 Х132 Х13т
Х21
Х151 Х152 Х15о
3
Індивідуальні показники розташовуються на першому ієрархічному рівні, створюючи "листя дерева". Деякі з них, близькі за змістом і значимістю, об'єднуються в групи, яким надається за відповідальність групові показники, що розташовуються на другому ієрархічному рівні. Вони утворять розвилки розгалуження дерева. Індивідуальні показники, що залишилися, не об'єднані в групи, "переходять" на другий ієрархічний рівень без змін. Формально їх також можна іменувати груповими показниками другого ієрархічного рівня, котрі відповідають групам одного показника. У результаті на другому ієрархічному рівні буде менше групових показників, ніж індивідуальних на першому.
З групових показників другого ієрархічного рівня (по описаному вище алгоритму) знову формуються групи родинних показників, яким теж надаються за відповідність свої групові показники третього рівня.
Процедура продовжується доти, поки на останньому ієрархічному рівні не залишиться один груповий показник, іменований інтегральним.
Верхівкам такого деревоподібного графа відповідають показники того або іншого ієрархічного рівня, а його ребра відображають зв'язок між показниками різних ієрархічних рівнів. По зовнішньому вигляду такий граф нагадує кущ, перевернутий коренем уверх.
На рис. 5.18. подане ієрархічне дерево показників, що характеризують небезпеку підприємства-забрюднювача як потенційного джерела аварійного забруднення довкілля. Дерево має 4 ієрархічні рівні показників. На першому ієрархічному рівні розташовані індивідуальні показники, що тотожні з основними і додатковими вхідними перемінними. У якості показників другого рівня виступають:
груповий показник токсичності використовуваних на підприємстві хімікатів для людей (Х11);
груповий показник токсичності для біоти (Х12);
груповий показник рухливості (Х13);
груповий показник усталеності (Х14);
груповий показник біоакумуляції (Х15);
груповий показник небезпеки технології (Х2);
груповий показник недосконалості системи забезпечення безпеки підприємства (Х3);
груповий показник уразливості реципієнтів аварій із викидом токсичних речовин у навколишній прострі (Х4).
На третьому ієрархічному рівні знаходяться груповий показник токсичної небезпеки підприємства (Х), а також зазначені вище групові показники Х2, Х3 і Х4. І на останньому рівні знаходиться інтегральний показник небезпеки Х.
Індексація показників, зображених на цій схемі обрана для зручності уявлення функціональних зв'язків між показниками різних ієрархічних рівнів.
Використання структури дерева дозволяє здійснити декомпозицію задачі оцінювання інтегрального показника, зокрема, можна розглядати й оцінювати окремі групи показників незалежно один від одного.
Декомпозиція дозволяє розділити оцінювання індивідуальних показників і агрегування цих оцінок у групові й інтегральні показники.
Ієрархічна структура показників зручна для призначення індивідуальним і груповим показникам різних рівнів ваг, що відбивають внесок того або іншого показника в інтегральний показник небезпеки.
Агрегування оцінок показників проводиться послідовно при переході з першого ієрархічного рівня на другий, із другого на третій і т.д. до останнього рівня, де розташований інтегральний показник. Зрозуміло, що при переході з одного рівня на інший деякі показники не об'єднуються в групи (як це має місце, наприклад, із показниками Х2; Х3д і Х4) при переході їх із другого ієрархічного рівня на третій (див. рис. 5.18), ніякого агрегування їхніх оцінок не проводиться.
Без втрати спільності можна виразити функціональну залежність групового показника Ха, що знаходиться на деякому ієрархічному рівні, від показників Ха1, Ха2,..., Ха; попереднього ієрархічного рівня, що входить у його групу, тобто:
xa=fa(Va2,...,xa3). (126)
Такий запис узагальнює функціональний зв'язок між відповідними показниками, які знаходяться на сусідніх рівнях. Так, якщо прийнято, що а "порожнє місце" і S = 4, то формула (126) виражає зв'язок ХзХ1, Х2, Х3 та Х4. Якщо а =11, S = R, то (126) відображає зв'язок показників Х11 з Х111, Х112, ... Х11к і т.д.
Основне питання при агрегуванні показників, що характеризують об'єкт, полягає в тому, які функції f(0) можна й доцільно використовувати. При цьому треба враховувати, що індивідуальні показники виражаються цілком визначеними значеннями, а не довільними, а тому "погані" властивості функції, що агрегуються у тій галузі значень аргументів, що реально не використовуються, не повинні впливати на рішення вибору виду функції, що агрегується. Слід мати на увазі, що значення аргументів - показників Ха1, Ха2, ... , Ха (при користуванні формулами типу (129; 130) у ряді випадків будуть призначати експерти, і це може бути поєднане з визначеними помилками.
Сформулюємо деякі вимоги і побажання до методики агрегирування оцінок показників підприємства-забруднювача відповідно (126), як додатку до загальних вимог щодо статистичних методів аналізу даних:
Метод агрегування повинен бути погоджений із природним порядком у множині описів об'єктів.
Значення функції, що агрегується, повинні бути стійкі щодо малих варіацій вихідних даних - думок експертів. Це загальна вимога, яку можна конкретизувати як умову використання невеликого числа градацій (2-4) для значення функції, що агрегуєтся.
Іменовані значення індивідуальних показників за допомогою відповідних перетворень повинні бути попередньо приведені в безрозмірні значення.
Показники, що об'єднуються в групи, повинні вимірюватися в шкалах одного типу. При цьому доцільно було б, щоб інтервали можливої зміни таких показників були однаковими.
Доцільно формулювати індивідуальні показники так, щоб вони допускали виміри принаймні в порядковій шкалі, але не в номінальній.
Значення функції, що агрегуєтся, повинні бути інваріантні щодо допустимості перетворення шкал. Щодо порядкових шкал припустимо, що є будь-яке монотонне строго зростаюче перетворення.
У загальному випадку, в якості агрегуємої функції, можуть бути використані різні середні функції. При маніпуляціях із розмірами (показниками), обмірюваними в порядкових шкалах, звичайно використовують середні арифметичні або середні зважені арифметичні розміри (функції). Однак, як правило, більше обґрунтовано використовувати для усереднення не середні арифметичні, а непараметричні середні - медіани. Ця рекомендація спирається на теорему про медіану.
Вагові коефіцієнти (ваги), використовувані при обчисленнях середніх зважених арифметичних, доцільно підбирати експертно-статистичним
методом на основі найкращої відповідності розрахунковим значенням агрегованого показника (за рівнянням для середнього з вагами) і експертних оцінок цього показника. При використанні в якості функцій (126) середніх зважених арифметичних потрібно враховувати, що кінцеве вираження, яке зв'язує інтегральний показник з індивідуальними, буде мати характер лінійної функції. Коефіцієнти при кожному індивідуальному показнику в такій функції будуть показувати собою суму ваг. Число співмножників у таких сумах буде дорівнювати числу розгалужень гілок дерева на шляху від даного індивідуального показника до інтегрального збільшеного на одиницю. Отримані таким чином співвідношення дають можливість також оцінити наслідок прийнятих для об'єкта рішень по використанню наявних у нього ресурсів. Їх цілеспрямований, а в ряді випадків, стохастичний, перебір дозволяє визначати реально досяжний рівень ресурсозабезпеченості об'єкта що відповідає умові усталеності його існування або розвитку, а також визначити потреби і реальні можливості їх задоволення, контролюючи безпечність.
Описаний метод носить циклічний характер.
Розрахункові процедури, а також процедури ухвалення рішення багаторазово повторюються, забезпечуючи реалізацію адаптаційних механізмів у процесі моделювання. Великий об'єм обчислень і аналізованої інформації робить необхідним використання в такому способі моделювання досить потужну за функціональними можливостями комп'ютерну техніку. Сучасні методи комп'ютерної графіки дозволяють на ідеографічному рівні відображати зміну ситуації в сфері природокористування як наслідок прийнятих рішень щодо оцінки: значимості ресурсів; гостроти конфліктів, що виникають при їхньому загальному використанні; вибираються напрямки і механізми активного обертання учасників конфліктів. Важливою особливістю під час створення методичного забезпечення в цій сфері страхування має бути відкритість характеру, підходів до вирішення проблем екологічного страхування, щоб не було принципових обмежень щодо кількісного складу, рівня деталізації й агрегування елементів системи.
Формуючи такі моделі, насамперед потрібно враховувати вимогу раціонального розподілу функцій між людиною і способами обчислювальної техніки. Тому, як звісно, більшість неформалізованих або важко формалізованих процедур у рамках моделювання виконуються людиною, а інші операції, що носять рутинний або формальний характер - ЕОМ.
У деяких випадках при здійсненні прогнозно-аналітичної діяльності, орієнтованої на оцінку розміру економічного збитку, доцільно широке використання методів теорії імовірностей і математичної статистики. Прикладами використання такого методичного підходу для цілей страхування, зокрема екологічного страхування, можуть служити аналого- математичні моделі. Такі моделі можливо використовувати і при проведенні подальших досліджень, спрямованих на удосконалення розглянутого методичного і програмного забезпечення страхової діяльності. На сьогодні,
для цієї ж мети, можлива розробка користувальних інтерфейсів, ідеографічних екранних форм, що більш якісно дозволить забезпечити необхідний рівень наочності і простоти інтерпретації широкого спектра можливих ситуацій, що виникають у процесі моделювання.
Однією з основних цілей створення розглянутих програмних способів, що включають також експертні і довідково-інформаційні системи, розрахункові аналітичні модулі є спроба за допомогою їхнього рівнобіжного використання погодити позиції конфліктуючих сторін, обґрунтувати кількісний розмір витрат забруднення навколишнього природного середовища для кожної із них. Загальна участь усіх зацікавлених сторін у процесі моделювання, що включає також ігрові елементи, дозволяє кожній із сторін переконатися в безперспективності як завищення вимог по компенсації збитків від забруднення, такі зменшення їх значень. Це забезпечує можливість швидкого формування взаємно погоджених рішень, що можуть служити базою при визначенні страхових сум, а також "безтурботності" і "убезпеченості" в подальшому.
Використання таких методів може також підвищити точність прогнозних оцінок збитків від забруднення навколишнього природного середовища, особливо у випадках реалізації унікальних великомасштабних проектів, не забезпечених відповідними статистичними даними. Очевидно, що для практичного використання таких методів необхідно мати високий професіоналізм в різних галузях діяльності суспільства. Завдання страховика в цьому об'єднати професіоналів різних галузей діяльності в загальну когорту працівників - захисників довкілля. Для цього потрібні кошти, і в цьому, реалізуючи свою головну функцію, як організатора, страховик проводить тарифну політику.
Для реалізації такої політики, з метою виконання своїх основних функцій страховики проводять диференціацію підприємств (чи регіонів) залежно від кожного виду виробництва за описаною више методикою, що в свою чергу надає можливість диференцінувати і страхові тарифи в екологічному страхуванні, основні функції котрого слідуючі, таблиця 5.5.:
Таблиця 5.5
Основні функції екологічного страхування
№
Функції
1
2
4
Формування екологічної
відповідальності фізичних та юридичних осіб за результатами антропогенної діяльності. Стимулювання протиаварійних заходів за рахунок диференціації страхових тарифів і грошових виплат за бе- заварійну роботу.
3
Забезпечення компенсаційних
гарантій постраждалим незалежно від
фінансового стану підприємства-
винуватця аварійного забруднення
навколишнього середовища.
Забезпечення стійкості фінансового стану підприємств за необхідності відшкодування збитку постраждалим від аварійного забруднення навколишнього середовища та витрат на відновлення власного виробництва. Забезпечення реалізації правових гарантій економічного захисту фізичних та юридичних осіб за рахунок сформованих страхових фондів
5
Страхові тарифи диференціюються залежно від:
ступеня екологічного ризику;
особливостей господарчої діяльності конкретного страхувальника;
технічного стану виробничих фондів;
захисних та очисних споруд підприємства;
мінімального та максимального розміру відшкодування. Незалежно від благих намірів підприємства будь-якого типу, як відкрита
виробнича система воно має небезпечні екологічні ризики на вході та
виході стадій відтворення товарів (див. схему рис. 5.19).
Ризик при
використанні та зберіганні
Ризики: відходи та шкідливі викиди
Ринок
ТЛЛ П1ЛТ т
Основні виробничі фонди
Обігові фонди
н S
Робоча сила (праця)
Технологіч ні процеси
Виробничий травматизм
Товар (споживч
а
Ризик зберігання
Накопичування
л
Ризики
при викорис- танні
Проміжне споживання
Кінцеве споживання
Рис. 5.19. Виникнення екологічного ризику на стадіях відтворення товару.
Схема показує, що виникнення ризиків відповідає етапам відтворення капіталу. В ринкових умовах ризиковий збиток може стати однією з причин припинення функціонування підприємства чи значного погіршення його фінансово-економічних характеристик. А тому потрібний значний ресурсний резерв для попередження ризиків чи відшкодування різних видів втрат. Одним з основних джерел створення таких ресурсів є страховий платіж підприємств, сума яких і створює потрібний ресурс.
Особливості екологічного страхування витікають із специфіки предметної галузі і проявляються на етапі формування страхового тарифу. Довгострокове відтворення природної рівноваги, якщо воно базується на принципі одноразовості страхового платежу, не є ефективним. Для більш якісного та повного відшкодування наслідків проявів екологічних ризиків, щоб мати достатні фінансові резерви, страховик повинен розробляти свою тарифну політику в цьому не на принципі одноразового страхового платежу, а на принципах достатності у визначені періоди страхування страхових резервів, з яких проводиться фінансування превентивних заходів щодо
попередження розкриття екологічного ризику на конкретному підприємстві чи виплату компенсацій по відшкодуванню збитків.
Такі розрахунки (роботи) потребують специфічних методик визначення тарифної ставки по кожному об'єкту окремо, чи по групі об'єктів. І перше, і друге повинно базуватися в першу чергу на принципі обов'язковості страхування, щоб забезпечити екологічну безпеку своєї країни.
Для більш повного обліку факторів екологічного збитку при формуванні страхових тарифів, як правило, проводять їх диференціацію по окремих регіонах, галузях, підприємствах, виробничих учасниках і т.п. Така диференціація проводиться у два етапи - первинна і вторинна диференціації.
За первинної диференціації визначають базову величину страхового внеску, яке підприємство повинно сплатити у фонд екологічного страхування.
У такому разі використовують принципи типічної (районованої) виборки, наприклад, по регіонах.
Вторинна диференціація тарифних ставок корегує значення цих ставок. Це деякою мірою забезпечує економічне стимулювання екологічного страхування підприємством.
Під час первинної диференціації виокремлюють три незалежних послідовних процедури:
визначають індивідуальний коефіцієнт (індивідуальний клас небезпеки) підприємства (дивись методику агрегування оцінок показників підприємства - забруднювача);
групують підприємства за подібними класами безпеки та визначають загальний коефіцієнт небезпеки групи, а потім відповідність кожного підприємства цієї групи загальному коефіцієнту (встановлення групового класу небезпеки та коефіцієнтів відповідності);
визначають значення страхових тарифів та суми страхових внесків кожним підприємством на основі визначеного загального тарифу (загального коефіцієнта) та коефіцієнтів відповідності кожного підприємства загальному тарифу.
Тут треба ще раз наголосити, що в екологічному страхуванні визначити небезпеку досить складно. Це не ризик від нещасних випадків на виробництві, які достатньою мірою, можливо рахувати незалежно один від одного. В екологічному страхуванні, у випадку нанесення збитків, цього зробити неможливо, тому що на сьогоднішній день екосистеми настільки між собою взаємозв'язані, що незначна на перший погляд якась подія може потянути за собою високі і, найчастіше, неочікувані зміни довкілля із значними збитками як на місцевому, так і на міжрегіональному (транснаціональному) рівнях. Таким чином виникає самостійна задача визначення міри впливу діяльності кожного регіону (підприємства) на екологічний стан.
Коли постає така задача, рішення її можна проводити таким чином:
1. Формалізувати постанову задачі. Позначимо кількісну величину ступеня впливу і-го регіону (підприємства) в t-й квант часу через ХТ. З цього визначимо:
1 < / <jV при ґ > 0, при
(127)
де: N - кількість регіонів чи підприємств в регіоні, що підпадають під обробку.
2. Дати перелік несприятливих подій, які погіршують екологічні умови, при цьому у t-й квант часу і-а подія наносить збиток, який дорівнюється yt
Між діяльністю регіонів (підприємств) та подіями, які мають вплив на довкілля, є функціональна залежність виду:
Г = /(хЛ
xmA-N, (128)
r = LуЖ-м
Забезпечення справедливості присвоєння регіонам (підприємствам) індивідуальних класів небезпечності потребує встановлення залежності Х від Y для будь-якого моменту часу t, тобто вирахування функції f1, зворотної f
У такій постановці задача набирає виду класичної задачі наглядання вектора стану системи на основі визначеного вихідного вектора. Роль перемінних стану у цьому випадку грає вектор впливу діяльності регіонів чи підприємств (Х), а у якісності вихідних перемінних системи виступає вектор збитку, що трапився через несприятливі події (Y), (див. рис. 5.19). Проте, щоб можна було визначити значення Х для будь-якого моменту часу t, система (128) повинна бути наглядаєма. Присутність цієї властивості переважно залежить від функції f. Зокрема для класу лінійної функції проблема ця добре вивчена, також виведені критерії наглядаємості - нелінійні функції, для яких наглядаємість досягається при будь-яких початкових умовах:
N
^ = (і argC^X*)
е\...ЛГ/5
(129)
Y = А\ -аг g^a^x)
el ...N
X
а11а12''
А =
^21^22'
a2 N
aN 1aN 2
''aNN
де: А - оператор перетворювання вектора стану X:
XtM=AXt.
(130)
(131)
(126)
Впровадження у практику цієї моделі супроводжується деяким ускладненням у зв'язку з отриманням надійної статистичної інформації у моніторингових системах, цей підхід також значно чутливий до точності вимірів (при помилках може давати значні розходження). Але з позиції конкретного визначення небезпечності підприємства - цей метод є найточнішим у визначенні платіжних взносів при екологічному страхуванні.
=і
Можна користуватися простішим методом визначення індивідуальних класів небезпечності, в якому визначається (відображається) тільки ступінь технологічного ризику підприємства. В цьому використовують тільки два його основні параметри: економічний розмір його статутного фонду (Q) та технологічний - ймовірність виникнення екологічної страхової події (Р). Тоді оцінкою небезпеки для формування класів небезпеки стає добуток: At Pt , перелік котрих створює варіаційний ряд з відповідним видом розподілу.
Розрахунок індивідуального класу небезпеки для поточного часового періоду потрібно проводити за даними балансу підприємства на поточний момент та експертної оцінці ймовірності виникнення страхової події.
Далі проводять групування на основі так званої "щільності" розташування елементів, тобто елементи одного класу повинні бути розташовані "достатньо щільно" - їх розосередження не повинно бути більше якої величини V, і в цьому коефіцієнт "щільності" і-го класу V відповідає поняттю статистичного коефіцієнта варіації й залежить від середнього (Ri) та середньоквадратичного відхилення (S) величин індивідуальних класів небезпек:
V^SJR, (133)
Як бачимо, виходить, що при досліді функції (128) можливо адаптувати методи дисперсійного і кластерного аналізу. Величина V і кількість різних груп підприємств (N) є взаємозалежними (чим менше V, тим більше N і навпаки). При достатньо малому V кожне підприємство має вигляд як окремий клас небезпеки. При достатньо великому V всі підприємства можуть бути згуртовані у одному класі. Це дозволяє двояко підходити до рішення вихідної задачі - чи залежно від завданої кількості груп підприємств варіювати V, чи визначати число груп, що мають задані ступені "щільності" елементів.
Наданий метод визначення коефіцієнтів небезпечності підприємств повністю вписується у визначення тарифних ставок в екологічному страхуванні.
Брутто-величина тарифних ставок визначається у відсотках, і вона знаходиться у межах від 0 до 100. Щоб перевести в цей інтервал значення класів небезпеки, на них впливають так званою "звужувальною" функцією, яка трансформує інтервал (0 + 1) у обмежений інтервал. При цьому не буде порушено порядок черговості значень. У якості "звужувальної" функції можливо використовувати дрібнораціональну функцію:
= (134)
R + Ь/ а
яка є достатньо простою порівняно з функціями логарифмічного чи іншого типу й має таку властивість, що будь-яке, велике значення класу небезпеки Ri воно переводить у точку з інтервалом, що має межу (а, b). Необхідно тільки задати величини а і b - нижню й верхню межу відсоткової ставки страхових тарифів:
0<a<b, b<100%. (135)
За допомогою варіювання величин а і b можна забезпечити отримання необхідної суми прибутку фондом екологічного страхування, при цьому зменшивши розсіяність величин тарифних ставок порівняно з кількісними характеристиками групових класів небезпеки.
Але й така оцінка ризику забруднення довкілля, через визначення і диференціацію страхового тарифу, не в змозі достатньо оцінити ризик.
На сьогодні страхування відповідальності за шкоду, що заподіюється навколишньому середовищу у вітчизняних страховиків базується на таких умовах, див. схему, рис. 5.20.
навколишньому середовищу у вітчизняних страховиків Формулювання договору екологічного страхування, а особливо винятків у договорі страхування, - варіюється у кожному конкретному випадку. Договори страхування укладаються на рік, згідно з вимогами закону України "Про страхування", але розуміється його продовження так, як присутні високі одноразові страхові премії (при пролонгації у одного страховика вони значно зменшуються), а також великі витрати при розробці умов страхування та програм превентивних заходів, здійснення контролю і т.п. Страховикові і страхувальникові вигідним є партнерство на строк не менше як 5-10 років. У договорі страхування чітко обумовлюється географічні кордони дії страхового покриття, особливо в разі використання транспортних засобів, наприклад, при перевезенні шкідливих речовин. А також ліміт відповідальності страховика як грошовою сумою, так і періодом часу відповідальності. Страхові тарифи диференціюються залежно від цих умов.
5.6. Проблеми та напрями державної політики в галузі страхування
відповідальності в Україні
Використанні терміни: ліміти відповідальності, обов'язкові види страхування відповідальності, компенсації третім особам, оподаткування виплат по відшкодуванню, інвестиційна політика держави.
Внаслідок стрімкого розвитку промисловості, ускладнення технологічних процесів збільшилася кількість техногенних катастроф. Вже у
середині ХІХ столітті в світі постала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини суспільства у процесі виробництва.
Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових інтересів страхувальника та майнових прав осіб, які постраждали у разі дії або бездіяльності страхувальника. Завдяки економічній доцільності та соціальній вагомості страхування відповідальності діє й на українському ринку. Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів. Наприклад, у Німеччині поліс страхування відповідальності мають 60% громадян та практично всі юридичні особи. Це, як правило, страхування відповідальності власників нерухомості та іншого майна, опікунської відповідальності, відповідальності перед споживачем, відповідальності роботодавця та товаровиробника, відповідальність за забруднення навколишнього середовища, відповідальність власників транспортних засобів, відповідальності вантажоперевізників і т.п. Як правило, поліси страхування відповідальності містять комбінації ризиків, що можуть від однієї дії чи бездіяльності страхувальника нанести шкоду третім особам, їх життю, здоров'ю чи їх майну. І в цьому державними органами вкрай необхідно чітко визначити нормативними актами межі дії таких ризиків і міру відповідальності за кожним, щоб один і той же ризик не був застрахований більше ніж один раз. Така ситуація може статися з ризиком відповідальності перед споживачами. Наприклад, вантажники, що заносили в дім нові меблі ненавмисне розбили антикварну вазу, що знаходилась в кімнаті. Або під час спорудження будинку випущена з рук робітника черепиця завдала травми людині, що проходила поруч. Усі втрати повинні бути компенсовані за полісом, який містить ризик відповідальності перед споживачем. І тут вкрай необхідно на законодавчому рівні визначити чи це відповідальність роботодавця, чи товаровиробника, чи цивільна відповідальність і т.п. Все це треба зробити, щоб уникнути неоднозначної ситуації, тому, що різні визначення відповідальності тягнуть за собою різні суми компенсації за шкоду.
На сьогодні неоднозначним є принцип побудови страхового захисту за полісом страхування цивільної відповідальності (в тому числі й власників транспортних засобів). Вважається, що все не обумовлене як виняток (що, в принципі, в житті неможливо виявити і записати), покривається полісом. А це веде до розорення страхових компаній, які надають таку послугу (чи до її "лукавства" з клієнтом).
Розвиток страхового ринку в галузі страхування відповідальності потребує вирішення багатьох актуальних питань і в об'єднанні страховиків, що спеціалізуються на страхуванні найважливіших напрямів діяльності суспільства, встановити загальні "правила гри", розробити і затвердити нормативні регуляційні документи, координувати здійснення такого страхування, погоджувати умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а також проводити єдину політику.
Подальша інтеграція України в міжнародні структури потребує вирівняння державної політики щодо регулювання страхової діяльності в
цілому й зокрема (в першу чергу) - у страхуванні відповідальності, до політика в цьому розвинутих країн світу.
Державна політика має також удосконалитися через регулювання оптимального співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням.
Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує міру відповідальності держави за ситуацію на страховому ринку. А це, як правило, з погляду чиновників, зобов'язує державу (тобто чиновників) "конкретніше" працювати на страховому ринку. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава повинна фактично змушувати громадян або юридичних осіб до примусового використання страхових послуг. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави має бути мінімальним, відповідальність, при запровадженні обов'язкового страхування, набуває великої ваги.
Загалом, з огляду на закон України "Про страхування", сфера розширення поля обов'язкового страхування вже значною мірою вичерпана. І головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а в удосконаленні діючих. Що ж до введення нових видів обов'язкового страхування, то на черзі постають такі види, як обов'язкове страхування в космічній галузі та ядерній енергетиці і, в першу чергу, стосовно відповідальності перед третіми особами.
Ще одним з головних завдань державного регулювання має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування. І в цьому вже маємо першу "ластівку" - Постанову Кабінету Міністрів України №98 від 20.03.2001 р. про затвердження "Програми розвитку страхового ринку України на 2002 - 2004 роки", де вже більш чітко визначена політика держави в галузі страхування і питанням насичення ринку страхових послуг кваліфікованими працівниками приділено достойну увагу.
І, нарешті, серйозного значення вже набуває посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.
Таким чином, рішення цих та інших питань (валюта страхування; нормативно розпорядча база перестрахування; оподаткування діяльності страховика; нормативи розподілу прибутку і т. ін ) в галузі страхування дозволить страховикам надійніше зберігати гроші населення (страхувальників), примножувати їх, та використовувати на благо суспільства, створюючи все нові й нові робочі місця. При цьому виконувати свої зобов'язання перед страхувальниками в плані відшкодування збитків при розкритті ризиків, які вони взяли на себе в управління від страхувальника й потому залишатися платоспроможним у часі дії інших договорів страхування, фінансово сталими та надійними партнерами на фінансово-кредитному ринку країни. Всі ці питання повинні бути об'єктами пильної уваги органом державного регулювання страхового ринку України.
Тема 6. Перестрахування та співстрахування, фінансовий результат діяльності страховика
Перестрахування і співстрахування. Методи перестрахування Договори перестрахування.
Умови договорів перестрахування і Цивільний кодекс України. Законодавче регулювання перестрахування. Світовий досвід. Доходи, витрати і визначення фінансового результату діяльності страховика.
Прикладне направлення застосування механізмів перестрахування і співстрахування, визначення показників діяльності страховика. Завдання для практичних (семінарських) занять.
У темі розкриваються механізми перестрахування і співстрахування як елементи менеджменту страхового бізнесу. Подаються шляхи визначення результатів роботи страховика через його доходи, витрати, оподаткування та отримання прибутку.
Працездатність страховика на ринку страхових послуг значною мірою залежить від уміння використовувати механізми перестрахування і співстрахування, що сприяє фінансовій стійкості й нормальній діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу. Це дуже важливо для страховиків, особливо для тих, котрі тільки но отримали ліцензію на право проведення страхових операцій і опираються тільки на власний капітал - статутний фонд, а страхові резерви ще не сформовані. Використовуючи інструмент перестрахування, страховик розширює свої можливості, бере на страхування більшу кількість ризиків, що дає змогу використовувати закон великих чисел і основний важіль страхування: збитки кількох - покриваються багатьма.
Ще слід наголосити, що перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту страхувальника та працівників страхових компаній. Держава при цьому має гарантовані надходження у вигляді податків від діяльності страховика і т. ін.
Досягається це завдяки ретельному виконанню вимог закону України "Про страхування" у частині дозволу розміщення об'єму ризику на власному утримані (див. залежність (2) в темі 1 цього посібника). Разом з сумою відповідальності, яку страховик дробить та передає своїм партнерам (перестраховує), він дробить і передає їм частки отриманої ним від страхувальника страхової премії. Тобто ділиться не тільки ризиком, а й страховою премією за страхове покриття, таким чином об'єднуючи всіх страховиків на ринку страхових послуг, змушуючи їх відкривати свої надбання та бути чинними один перед одним, а значить - і перед суспільством. Вони вчать та допомагають один одному, щоб довіра людей до страхування не впала. Конкурують страховики тільки у розробці все нових і нових напрямів надання страхових послуг та зниження тарифів на страхове покриття.
Отже, перестрахування - це система економічних відносин, згідно з якою страховик, приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за них (з урахуванням своїх можливостей) передає на узгоджених умовах іншим страховикам.
Мета перестрахування полягає у приведенні потенційної відповідальності за сукупною страховою сумою у відповідність до власних фінансових можливостей.
Перестрахуванням ризиків досягається:
Вихід на нові сфери бізнесу.
Розширення страхового ринку.
Зниження ціни страхового поліса.
Захист страхового портфеля від впливу наслідків великих страхових випадків.
Колективна сплата сум страхового відшкодування всіма учасниками, що беруть участь у перестрахуванні відповідного об'єкта.
Основна функція перестрахування - вторинний розподіл ризику, завдяки чому досягається кількісна та якісна збалансованість страхових портфелів страховиків.
Об'єкт страхування при перестрахуванні - це майнова ситуація страхового товариства, яка передає ризики у перестрахування.
Основні риси перестрахування:
перестраховик не несе зобов'язання за укладеними цедентом договорами страхування;
страхувальник не має нічого спільного з договорами перестрахування;
страховик незобов'язаний інформувати страхувальника про свої наміри передати ризик у перестрахування повністю або частково.
Взагалі перестрахування вирішальним чином впливає на забезпечення фінансової стійкості страховика.
По-перше, в кожному окремому виді страхування неминуче є велика кількість значних ризиків, які одна страхова компанія не може взяти на себе повністю. У випадку особливо значимих ризиків вона може лише обмежити їх прийняття з урахуванням своїх фінансових можливостей та піти шляхом співстрахування з іншими страховими компаніями, які діють на тому ж самому ринку чи навіть на інших ринках, чи прийняти більшу частку ризику з урахуванням подальшої передачі дрібніших часток іншим страховим компаніям чи компанії, яка займається перестрахуванням. Яким власне шляхом піде страхова компанія, залежить від обраного виду страхування. І ще, найголовніше, в цьому, що страхова компанія краще захистить себе на випадок наступу особливо значних ризиків, тим, що зменшить рівень відповідальності у порівнянні з узятими на себе зобов'язаннями. Інакше кажучи: "особливо значні ризики" у її портфелі зводяться до рівня, який дозволяє страховій компанії безпечно для себе сприйняти їх.
По-друге, за допомогою перестрахування можна вирівняти коливання у результатах діяльності страхової компанії впродовж ряду років. Протягом одного року на результати діяльності страхових компаній можуть несприятливо вплинути істотні втрати чи від великого числа страхових сплат, що визвані наступом якогось одного страхового випадку, чи ще гірші результати. Перестрахування робить рівномірною діяльність компанії. Тим самим досягається сталість результатів діяльності страхової компанії протягом кількох років і це дуже важливо для забезпечення фінансової стійкості страховика та його працездатності.
Приклад (рис. 6.1):
Об'єкт має вартість у 40000 грошових одиниць. Страхове покриття (страхова сума) теж дорівнює цьому значенню. Тариф на страхування конкретного ризику діє у 10% від страхової суми. Отже, страховик отримує від страхувальника страхову премію у кількості 4000 грошових одиниць [400000 х 10%/100%]. Згідно з розрахунком, за залежністю (2) страховик (у якого ще відсутні страхові резерви) може залишити на власному утримані ризик тільки у 10000 грошових одиниць [100000 х 10%/100%], де 100000
грошових одиниць - це сума його статутного капіталу (відповідно до вимог статті 29 закону України "Про страхування"1996 р.). 30000 грошових одиниць ризику страховик перестраховує (передає в управління своєму партнеру). Разом з цим (у тій же пропорції) передаються й "живі" гроші страхової премії - 3000 гр.од. У разі наступу обумовленого випадку (ризику) перший страховик зобов'язаний виплатити 10000 гр.од., а другий - 30000 гр.од. Як бачимо у страхувальника з'являється більша надія, що він отримає грошову компенсацію при страхуванні. Два і більше відповідальних перед ним завжди надійніше ніж тільки один. Але й це ще не все з точки зору переваг застосування перестрахування.
За "законом жанру", головною дією у страхуванні є пошук страхувальника, його страхування й отримання від нього грошових коштів у вигляді страхової премії. І цю роботу зробив перший страховик. За що від другого страховика він отримує комісійну винагороду, як його агент по страхуванню. Допустимо, що ця винагорода дорівнює 10% від суми страхової премії, переданої першим страховиком другому разом з відповідальністю по ризику. В нашому прикладі сума комісії буде становити 300 гр.од. [300х10%/100%]. Тоді у першого страховика акумулюється вже 1300гр.од.[1000+300], що відповідає тарифу у 13% від суми ризику по його зобов'язанню (10000 гр. од.). А у другого страховика залишається 2700 гр. од. страхової премії, а ризик він "несе" у 30000гр.од., тобто під 9% тарифної ставки [2700: 30000 х 100%].
Значить на ринку страхових послуг для цього об'єкта по даному ризику з'явилася нова ціна - 9% - тарифна ставка. Тобто плату з клієнта вже можна брати не в сумі 4000 гр. од., а у 3600 гр.од. Перший страховик розуміє це , він відмовляється від своїх комісійних (300гр.од.) від перестраховика (свого партнера по бізнесу) і наступний ризик у 30000 гр.од. він розміщує вже без своєї оплати, а з клієнта бере тільки 3600гр.од. страховою премією (під 9% тарифної ставки). Клієнти (страхувальники) краще купуватимуть таку страховку у нього ніж у інших страховиків з більш високою ціною за той самий ризик. А наш страховик значно більше "відправить" у страхові резерви грошей (по 1000гр.од. за кожну страховку), коли у нього буде більша кількість клієнтів. Тобто- знижуючи ціну страхової послуги страховик інтенсивніше формує страхові резерви. Тим самим він стає більше фінансово сталим, більш надійним і досягає більш стабільну платоспроможність у часі дії своїх зобов'язань (див. схему, рис. 6.1).
Комісійна
"винагорода-
Страхувальник
13%
АЛ
10%
\п/
4000 гр од.
Страхова
1000 гр.од Частка страхової премії
+
3000 гр.од.
Частка страхової премії
Акумуляція грошей у
ЛТЧЛ €
10%
Акумуляція грошей у перестраховика 2700 гр.од.
Рис. 6.1. Схема перерозподілу грошової премії та передумови зниження тарифної ставки при перестрахуванні ризиків.
Таким чином, відмовившись від ласого шматочка одноразової угоди, розумний страховик, знижуючи на ринку страхових послуг тарифну ставку, може розраховувати на все більше число власних клієнтів. Така дія вкладається у рамки суті категорії ДИВЕРСИФІКАЦІЇ в частині територіального чи галузевого розосередження взятих на страхування ризиків. Чим воно інтенсивніше, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки як для страховика, а як показує досвід, так і для страхового ринку країни в цілому, менша. Але зниження відсоткової тарифної ставки на страхування (ціни страхової послуги) не безмежне. Логіка підказує, що вона не повинна переходити межу
беззбитковості страхування, яка мінімальним своїм значенням наближається до значень, отриманих за допомогою статистичних досліджень у кожній галузі(підгалузі, виді) страхування. Взаємозв'язок таких значень, їх вплив один на одного, а також на працездатність страховика й страхового ринку в цілому - тема окремого розповідання.
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що будь-яка страхова компанія, коли вона хоче мати безпечний бізнес, потребує проведення перестрахування взятих на себе ризиків. Перестраховик надає фінансову підтримку страховій компанії щоб вона мала можливість розширювати свою діяльність. Це вкрай важливо для страховика коли він має інтерес до проникнення на інший ринок чи у розширенні можливостей своєї компанії. Такого він не в змозі зробити, якщо для своєї безпечності буде лише приймати незначні частки великих ризиків і тільки в своєму регіоні.
Перестрахування дає страховій компанії можливість застосовувати закон великих чисел і реалізувати основний принцип страхування, згідно з яким більшість покриває збитки одного. Чим більше договорів укладено страховою компанією, тим збалансованішим буде її страховий портфель і тим менше буде хвилювань у позовах, які пред'являтимуться по страхових сплатах. Перестрахування дозволяє страховику розширити перелік ризиків які приймаються на страхування, захистити активи компанії у випадках непередбачених несприятливих результатів у одному конкретному виді страхування.
Таким чином, перестрахування - необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності буть-якого страховика, праця якого напряму залежить від розміру його власного капіталу та сформованих страхових резервів. Чим більша кількість об'єктів страхування з приблизно однаковою вартістю й імовірністю наступу страхового випадку застраховані страховою компанією, тим з меншим ризиком буде страховий портфель, і результати страхових операцій можуть бути вирахувані з достатньо високою мірою точності.
На практиці страхові товариства не мають можливостей створювати ідеально збалансовані портфелі, оскільки кількість об'єктів страхування у однієї компанії, як правило, невелика, чи в портфелі містяться значні та небезпечні ризики. Вирівнювання страхових сум, прийнятих на страхування об'єктів, приведення потенційної відповідальності по сукупній страховій сумі у відповідність зі своїми фінансовими можливостями для забезпечення своєї фінансової сталості-надає перестрахування.
Така ж мета досягається у практиці страхування деяких ризиків, при застосуванні співстрахування. Крупні ризики більше спів страхуються - промислові, транспортні, авіаційні. Але в масових видах страхування - страхування автомобілів, особистого майна, нещасних випадків і т. ін. - доречне тільки перестрахування. Підходи базуються на прийнятому у ЄЕС правилу до визначення "крупних" ризиків до яких відносять об'єкти які відповідають як мінімум двом з трьох слідуючих умов:
- сума балансу - більша ніж 6,2 млн. євро;
товарообіг - більший ніж 12,8 млн. євро за рік ;
число задіяних - більш ніж 250 громадян.
При розгляді питання про перестрахування чи співстрахування страхова компанія виходить з того, що перестрахування чи співстрахування повинні бути економічно ефективними з точки зору досягнення мети страхування та ураховувати вартість таких дій. Під вартістю перестрахування чи співстрахування прийнято розуміти не тільки частину страхового платежу, що передається перестраховику (співстраховику) разом з його часткою відповідальності по ризику, а й витрати по веденню справи, що зв'язані з оформленням перестрахування чи страхування.
Більшість страховиків, які не мають значних фінансових засобів і не можуть брати на себе крупні ризики, можуть зробити це через співстрахування.
Але при співстрахуванні страхувальнику великого ризику (клієнту) доводиться звертатися від одного страховика до іншого доти, доки не пощастить покрити бажану страхову суму. А при настанні страхового випадку він повинен одержати від кожного страховика окремо частку страхового відшкодування. Такий розподіл ризику може бути здійснено тільки у великих страхових центрах і здійснюється звичайно за допомогою спеціальних посередників - страхових брокерів (в Англії), маклерів (у Німеччині), куртьє(у Франції) і т.п.
У будь-якому випадку складна організація договору співстрахування (пробачлива при прийомі на страхування рідких об'єктів, де, як правило, контрагентом страховиків виступає юридична особа, що володіє достатньою компетенцією) ставить гальма при проведенні масових видів страхування, якщо індивідуальна вартість великого числа прийнятих на страхування об'єктів перевищує розмір власного утримання страховика. У цій ситуації розподіл ризику може бути зроблено і іншим шляхом: страхова компанія приймає на себе відповідальність у всій сумі і уже від свого імені звертається до іншого страховика з пропозицією передати частину ризику на відповідальність останнього.
Отже, співстрахування це - страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. Договір співстрахування містить умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.
Особливості співстрахування такі:
один із співстраховиків може представляти усіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки;
кожен страховик несе відповідальність тільки за обсягом взятих на себе зобов'язань;
страхувальник може розглядатися як співстраховик, якщо об'єкт застраховано не в повній вартості;
має значні переваги при страхуванні великих розмірів та незручне при страхуванні середніх та незначних ризиків.
Але головне це визначення розміру "власного утримання ризику" в таких діях, що повинно бути економічно обґрунтоване. Встановлення суми власного утримання ризику у оптимальному розмірі - дуже важка справа. Коли ліміт власного утримання встановлений на низькому рівні - страхова компанія буде постійно передавати надлишкову частину премії разом з часткою відповідальності при перестрахуванні, яку вона могла б зберегти за умови правильного визначення ліміту власного утримання. А коли ліміт власного утримання буде дуже високим - фінансова сталість страховика буде підірвана. Отже, власне утримання - це економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності і визначається: окремо за страховим полісом; за одним ризиком; за рядом ризиків.
Є багато теорій і практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного утримання ризиків. Але вони носять загальний характер і не мають можливостей враховувати специфічні умови діяльності конкретних компаній, які хоч керуються ними, але підходять до них критично.
За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на: облігаторні (обов'язкові); факультативні (необов'язкові); факультативно - облігаторні (змішані).
Договір факультативного перестрахування це - індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику.
Характерні риси факультативного методу перестрахування:
Повна свобода сторін договору перестрахування.
Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності.
Перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них.
Кожен ризик передається окремо.
Можливість індивідуальної оцінки ризику.
Тобто, можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.
Переваги і недоліки такого методу перестрахування див. схему рис. 6.2.
я /Можливість вибору для компанії — цедента якомога
g сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в si кількох перестраховочних компаніях, вибір найкращих В пропозицій).
/ Використання цедентом перестрахування у таких
випадках, коли відповідальність може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього видів страхування.
Рис. 6.2. Переваги і недоліки факультативного методу перестрахування.
Договір облігаторного перестрахування передбачає:
Обов'язкову передачу перестрахувальником раніше погодженої частини ризику за всіма покриттями.
Обов'язкове прийняття цих частин перестраховиком згідно з умовами договору перестрахування.
Визначення лімітів відповідальності, перестрахувальної премії, перестрахувальної комісії, обмежень щодо покриття. В цьому, договір при облігаторному перестрахуванні - це угода, що охоплює увесь страховий портфель страховика або його значу частину.
Переваги і недоліки такого методу див. схему, рис. 6.3.
Мпоежре есвитнриакнхуутивапнотнряеб а у додатковому договорі факультативного перестрахування у тому випадку, коли: ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору; страхова сума перевищує ліміт відповідальності за договором.
Укладається на невизначений термін з правом взаємного розірвання шляхом завчасного повідомлення сторін щодо прийнятого рішення.
Переваги
Має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. / Рівномірний розподіл ризиків.
/ Автоматичність приймання ризиків, що потребує значно
менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків для обох сторін. Можливість розвитку довгострокових відносин між
сторонами.
/ Гарантія підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій.
/ Діє поштовх розвитку техніки перестрахування, що сприяє розробці системи договорів у різних галузях і видах страхування.
ч
о
ч
Об
ПІ ГИТГ*1ЛІ4ІЛ ІЛ Л/Г^'ГГІТТ
Рис. 6.3. Переваги і недоліки облігаторного методу
перестрахування
Факультативно-облігаторний метод перестрахування характеризується договором факультативно-облігаторного вигляду (договір "відкритого покриття"), який дає цеденту свободу прийняття рішень стосовно яких ризиків і у якому розмірі слід їх передати перестраховику, а цесіонарій зобов'язаний прийняти цедовані частини ризиків на завчасно визначених умовах.
Характерна риса такого методу: факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність - для перестраховика (цесіонарія).
Переваги: надає змогу проводити страхування особливо великих, небезпечних ризиків. Недоліки: цедент, провівши "селекцію ризиків" у страховому портфелі, передає у перестрахування тільки найнебезпечніші ризики.
Послідовність передачі ризиків у перестрахування і механізм передачі див. схеми, рис. 6.4. та 6.5.
Страхувальник
Посередник (страховий агент, брокер)
Б езпосередній страховик
Посередник (страхові бро кери по перестрахуванню)
Перестраховик
Рис. 6.4. Схема послідовності передачі ризику у перестрахування.
Страхувальник
Страховик
Цедент Перестраху- вальник
Перестраховик Цесіонарій Цесіонер Ретроцедент
\
и я
п
я
Рч
7
Ретроцесіонер
Первинне розміщення ризику
Третинне розміщення ризику
Страхування
Вторинне розміщення ризику
Цесія
Перестрахування
Ретроцесія
рис. 6.5. Механізм передачі страхового ризику.
Форми проведення
залежно від розподілу ризиків
між перестрахувальником
~ Г [жом
Пропорційна
6.3. Договори перестрахування
Використані терміни: пропорційна форма перестрахування, непропорційна форма перестрахування, квота, договір змішаного перестрахування, ризиковий ексцедент збитку, катастрофічний ексцедент збитку, кумуляція збитку.
Форми проведення перестрахувальних операцій див. рис. 6.6.:
перестрахування
Непропорційна
Договори
Рис. 6.6. Схема визначення форм перестрахувальних операцій.
(Зразки документів для заключення договорів перестрахування і передачі частини ризику дивись у довідкових матеріалах 9 теми 7 цього посібника).
Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності за завчасно обумовленими співвідношеннями.
Принцип пропорційного перестрахування: перестраховик поділяє ризик цедента.
Квотиа форма перестрахування використовується тоді, коли:
Компанія починає вести страхову діяльність у тому виді страхування, де не існує достатніх статистичних даних.
Компанії потрібна фінансова підтримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формуванні резервів, участь у витратах на ведення справи тощо).
Необхідно спростити адміністративні витрати у тих випадках страхування, де існує великий обсяг відповідальності та відносно стабільні страхові суми.
Умови договору квотного перестрахування відповідають головному: перестрахувальник зобов'язується передавати перестраховику частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов'язується її приймати. Частка
перестраховика може бути обумовлена конкретною сумою (квотою). Для різних класів ризиків встановлені ліміти відповідальності перестраховика. Переваги та недоліки таких договірних форм див. рис. 6.7.:
Переваги
/ Простота обслуговування.
Відсутність необхідності вибору перестраховика. / Більш високий розмір комісії, що виплачується. / Зменшує ризик цедента за всіма договорам, що передані у перестрахування. / На власному утриманні страховика лишається така частина відповідальності, яка повністю відбиває його фінансові можливості.
Результати квотних договорів більш збалансовані та стійкі.
Недоліки
За договором передаються усі ризики.
Не тягне за собою достатнього вирівнювання частини страхового портфеля, що залишалась поза страхуванням.
Наявність лімітів відповідальності перестраховика у деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі. / Обсяг договору може бути обмеженим.
/ Формування умов договору може бути недостатньо чітким. / Страховик не має захисту від ефекту кумуляції ризиків, пов'язаного з одним і тим самим страховим випадком.
Рис. 6.7. Переваги та недоліки квотного договору перестрахування.
Договір ексцедентного перестрахування передбачає передавання цедентом обумовленої частини ризиків понад власне утримання. Цедент несе відповідальність за усі ризики у розмірі страхової суми, меншої або рівної власному утриманню, а перестраховик - за усі ризики, де страхова сума перевищує розмір власного утримання цедента.
Ексцедентна форма перестрахування застосовується тоді, коли застраховані ризики різні за страховими сумами.
Переваги й недоліки такого договору див. схему, рис. 6.8.
Переваги і недоліки ексцедентного договору перестрахування.
1 г
1 г
Переваги
Недоліки
1. Можливість компанії - цедента встановлювати ліміт власного утримання з урахуванням свого фінансового становища.
1. Необхідність обробки кожного ризику - його вивчення, визначення відповідної частки в ексцедентному договорі, гру- пування ризиків тощо.
Цедент при визначенні суми власного утримання залежно від характеристик застрахованих об'єктів мо- же досягти якісної зміни страхового портфеля.
Забезпечується макси- мальне вирівнювання страхового портфеля, що залишається на власному утриманні цедента.
Страховий портфель цедента залишається повним.
Більш низька комісія, що виплачується перестра- ховиком.
Цедент може утримувати більше страхових премій.
2. Високі витрати з обслугову- вання договорів. 3 . Потенційно існуюча можли- вість передавання цедентом більш небезпечних ризиків при диференційованому власному утриманні.
Обсяг договору може бути обмеженим.
Складне управління справами цедента.
Проходження справ про збитки перестраховиків може бути неоднаковим.
Рис. 6.8. Переваги і недоліки ексцедентного договору перестрахування.
Договір змішаного перестрахування (квотно-ексцедентний) - це поєднання квотного та ексцедентного договорів перестрахування. Портфель цього виду перестрахування перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену норму (квоту) підлягає перестрахуванню на принципах ексцедентного договору.
Квотно-ексцедентна форма перестрахування використовується у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування.
Характерна риса договорів пропорційного перестрахування - збитки та премії за оригінальними полісами (договорами) розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції та прив'язані до страхової суми.
Непропорційна форма перестрахування передбачає, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому не має пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією.
Призначення такої форми перестрахування - гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період.
Характерні риси непропорційного перестрахування:
Захист страховика від великих збитків, що впливають на його фінансові результати.
Потреба у значній підготовчій роботі.
Тантьєма, як правило, не передбачається.
Інтереси цедента та перестраховика можуть не співпадати.
Передаються тільки обговорені ризики.
Перестрахувальна премія розраховується для усього страхового портфеля по одному або декількох видах страхування.
Мобільність, простота в обробці та організації перестрахування.
Збитковість.
Розглядають такі типи непропорційного перестрахування: перестрахування перевищення збитків та перестрахування перевищення збитковості за ризиками певного виду.
Головні умови договору ексцедента збитку наведені на рис. 6.9.
Рис. 6.9. Умови договору ексцедента збитку.
Особливості договорів ексцедента збитків такі:
Застосовуються тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує обумовлену в договорі суму у разі настання страхового випадку.
Найчастіше укладаються в облігаторній формі.
Технічно нескладні та вигідні для цедента.
Охоплюють усі ризики певного виду, які застраховані цедентом.
Перестрахові платежі не дають ніяких переваг жодній зі сторін, що укладають договір, та одночасно гарантують підтримку довгострокових перестрахових відносин.
Договір ексцедента збитковості переслідує мету - захист цедента від додаткових або великих витрат і має такі особливості:
Покриває не окремі збитки, а збитковість за всім портфелем договорів, що має цедент за даним видом страхування.
Перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у тих випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток.
6.4. Умови договорів перестрахування і Цивільний кодекс
України.
Використані терміни: прямі договори, Цивільний кодекс України, страховий інтерес, страхові відносини, правові відносини, текст договору, термін закінчення договору, попередній договір.
Зробимо деякі узагальнення з позиції правовідносин суб'єктів перестрахування з погляду приписив Цивільного кодексу України.
• При укладанні прямих договорів:
1. Усе розглянуте в цьому підрозділі посібника стосуються до випадку, коли вже укладено прямий договір страхування і страховик перестраховує свій інтерес, зв'язаний з можливою виплатою за прямим договором. Однак у перестрахуванні широко поширені угоди, так звані облігаторні договори перестрахування, предмет яких звичайно формулюється як: "перестрахувальник зобов'язується передавати, а перестраховик зобов'язується приймати у перестрахування ризики...», і мова, як правило, вже йде про перестрахування тих прямих договорів, що ще тільки будуть укладені. Тут виникає питання у професіоналів про наявність страхового інтересу, але вже в іншій площині.
На перший погляд, при укладанні облігаторного договору, коли мова йде про перестрахування майбутніх прямих договорів, страховий інтерес у першого страхувальника відсутній і облігаторний договір сам по собі не створює страхових відносин, а є різновидом попереднього договору (стаття 429 Цивільного кодексу України - далі по тексту ЦК).
І це одна із схем виникнення страхових відносин з облігаторного договору.
2. Однак договори ексцедента збитковості - досить розповсюджений вид перестрахування - не вписуються в цю схему.
Дійсно, за договором ексцедента збитковості страхування проводяться на випадок того, що сума виплат по визначеній групі прямих договорів перевищить установлену договором величину. Можна, звичайно, зажадати, щоб при укладанні договору перестрахування всі прямі договори, що входять до групи, були вже укладені, однак це незручно і на практиці таке проходить інакше. Група прямих договорів описується в сукупності ознак, наприклад: "... Усі договори страхування будинків від пожежі, укладені з фізичними
особами...", - у перестрахуванні беруть участь усі такі договори, незалежно від того, укладені вони до моменту заключення облігаторного договору чи ні.
Для договорів ексцедента збитковості більш прийнята інша схема виникнення страхових відносин, побудована на тому, що страхування (укладення страхових договорів) - це основна діяльність страховика і можливість витрат (виплат відшкодувань), у зв'язку з цією діяльністю існує сама по собі, без прив'язки до конкретного прямого договору страхування. Прямі страхові договори обов'язково будуть мати і витрати на такі виплати за цими договорами.
Отже, страховий інтерес страховика виникає незалежно від того уклав він страховий договір чи ні, а просто в силу самого характеру його діяльності. Таким чином, відносини по захисту майнового інтересу страховика можуть виникнути і виникають у момент заключення облігаторного договору до укладення всіх прямих договорів, що входять у групу. Більш того, навіть якщо не укладений ще жоден прямий договір із групи, а облігаторний договір укладений, страхові відносини все одно виникають.
Зауважимо, що хоча потреба в другій схемі виникає у зв'язку з договорами ексцедента збитковості, вона може бути застосована і до будь - яких інших типів облігаторних договорів. Ця схема взагалі значно зручніше - нею і користуються страховики у практиці перестрахування. Правда, користуються із замовчуванням, ніяк не фіксуючи це у тексті договору. У текстах же договорів записується формула: "...зобов'язується передавати... зобов'язується приймати...".
На жаль, у п.1 статті 967 ЦК прямо говориться про те, що перестраховується: "ризик...прийнятий на себе страховиком за договором страхування". Тобто виникає друга схема перестрахувальних відносин у облігаторних взаємовідносинах, що не відповідає схемі, застосованої ЦК. За схемою ЦК перестраховуватися може тільки вже укладений прямий договір або група договорів. Укладені облігаторні договори, якщо витлумачувати їх у світлі п.1 статті 967 ЦК, не створюють перестрахувальних відносин, а є досить своєрідним варіантом попереднього договору(договорів наміру). Однак, видно, що друга схема виникнення страхових відносин з облігаторного договору, хоча і не підпадає під модель перестрахування п.1 статті 967 ЦК, не суперечить законові, а отже, відповідно до п.2 статті 421 ЦК такий договір цілком може бути укладений.
Облігаторний договір за цією схемою не буде, строго кажучи, породжувати відносини по перестрахуванню, передбачені п.1 статті 967 ЦК, але, при належному його оформленні, він може породжувати страхові відносини, пов'язані з можливими витратами прямого страховика у результаті виплат відшкодувань, які виникли.
Із приведеного аналізу видно, що використовувана страховиками формула облігаторних договорів ".зобов'язується передавати. зобов'язується приймати." створює принципову невизначеність у питанні про те, який характер правовідносин породжує цей облігаторний договір -
страхові відносини або відносини типу попереднього договору, описані в статті 429 ЦК. Мабуть, що при такій невизначеності будь-яка суперечка між сторонами договору не може бути задовольна на основі законодавства. У суперечці ж між однією із сторін і податковим органом ця невизначеність дає незаперечні переваги податковому органові, тому що у вітчизняному податковому праві діє, власне кажучи, презумпція несумлінності платника податків.
З аналізу також видно, що як та, так і інша схеми правовідносин, що випливають із облігаторного договору, мають право на існування. І кожна із сторін договору має право вибрати ту або іншу модель. Варто тільки пам'ятати, що для усунення невизначеності цей вибір повинен бути недвозначно відбитий у тексті договору, а іменно: Схема І:
Облігаторний договір перестрахування, побудований як страховий договір, тобто як друга з розглянутих вище схем, має нагадувати страхування різних партій майна за одним договором (генеральним полісом), що передбачене статтею 941 ЦК, але замість партій майна тут будуть виступати прямі договори страхування. У ньому повинні бути записані усі істотні умови договору страхування, що для такого облігаторного договору багато в чому будуть повторювати умови договору перестрахування, розглянуті вище. Зокрема, предмет договору буде співпадати повністю, тобто: "Перестраховик зобов'язується за обумовлену договором плату(перестрахувальну премію) відшкодувати перестрахувальникові на умовах договору всі або частину витрат, які виникли в результаті здійснення перестрахувальником страхової виплати, що є страховим випадком за цим договором."
Основні відмінності істотних умов облігаторного договору, побудованого за такою схемою від істотних умов звичайного договору перестрахування подаються в описі страхових випадків. Саме в опис страхових випадків має включатися перелік ознак, що визначають ту групу прямих договорів, що перестраховуються за цим облігаторним договором. Цей перелік ознак краще записати в спеціальній статті договору, і потім послатися на неї, наприклад так: "Страховим випадком за цим договором є будь-яка страхова виплата, зроблена перестрахувальником за прямим договором, що відповідає умовам, описаним у статті... цього договору, якщо ця виплата зроблена в період дії перестрахувального захисту для цього прямого договору". Цей текст відноситься, звичайно, до пропорційних договорів, у непропорційних договорах у нього додатково має бути включене застереження про перевищення збитку над величиною власного утримання. Зрозуміло, що в цьому також зберігає силу все викладене у першій темі цього посібника стосовно "превентивних" перестрахувальних виплат.
У приведеному формулюванні згадується період дії перестрахувального захисту. Справді, оскільки до моменту заключення облігаторного договору прямий договір може ще не бути укладений, варто
чітко описати в договорі моменти початку і закінчення дії перестрахувального захисту для конкретного прямого договору. Таким моментом може бути або момент початку дії страхування за прямим договором, як встановлено у статті 957 ЦК, або момент надходження перестраховику перестрахувальної премії згідно з цим прямим договором, або інший момент, погоджений обома сторонами. Ця умова повинна бути чітко визначена в облігаторному договорі, щоб уникнути невизначеності у кваліфікації страхової виплати за прямим договором як страховим випадком за облігаторним договором. При визначені терміну закінчення дії перестрахувального захисту варто враховувати зауваження, зробленні в першому розділі цього посібника щодо терміну закінчення дії договору.
Під час погодження терміну закінчення дії облігаторного договору варто передбачати правило, яким сторони будуть керуватися у разі, коли страховий випадок і (або) виплата по відшкодуванню за прямим договором, укладеним у період дії облігаторного договору і під перестрахувальним захистом, відбувся після закінчення дії облігаторного договору. Якщо таке правило не передбачити, перестрахувальний захист у такій ситуації наданий не буде.
Інші істотні умови такого облігаторного договору - страхова сума і величина перестрахувальної премії - погоджуються так само, як і для звичайного договору перестрахування, описаного в другій темі цього посібника.
Інші умови облігаторного договору досить докладно описані в літературі. Слід тільки зазначити, що розглянуті вище застереження "про відповідність перестраховика діям і рішенням перестрахувальника і про сумлінність перестраховика " повинна включатися в облігаторний договір. Але якщо в раніше поданій дефініції це застереження жадає від перестраховика сумлінності тільки при врегулюванні збитків за прямим договором, то в облігаторному договорі слід додати до сумлінності ще й відповідальності при укладенні і прямих договорів, тобто: "При доборі і укладенні прямих договорів, що перестраховуються за цим договором і при здійсненні виплат по цих договорах перестрахувальник зобов'язаний діяти з таким ступенем розумності й обачності, як діяв би будь-який страховик на його місці за умовами, що він не мав би перестрахувального захисту і т.д."
Схема ІІ:
1) При побудові облігаторного договору за другою схемою, тобто такого договору, що сам по собі не створює страхових відносин, предмет договору можна залишити у вигляді звичному для страховиків, зробивши до нього застереження: "Перестрахувальник зобов'язується передавати, а перестраховик зобов'язується приймати у перестрахування ризики, що задовольняють умови статті... цього договору. При цьому під передачею і прийняттям ризику сторони розуміють укладання договору перестрахування на умовах, визначених цим договором". Опис групи прямих договорів, що перестраховуються, як і в облігаторному договорі,
побудованому за попередньою схемою, краще оформити у вигляді окремої статті договору.
Для того, щоб такий договір мав силу попереднього договору необхідно відповідно до п.3 статті 429 ЦК, витримувати "умови, що дозволяють установити предмет, а також інші умови основного договору." Таким чином, предмет і інші істотні умови договору перестрахування, розглянуті в першій темі посібника, повинні бути включені в облігаторний договір.
2) Щоб для кожного договору можна було однозначно визначити період дії перестрахувального захисту повинні бути витримані умови, що дозволяють установити, у який момент договір перестрахування, пов'язаний з конкретним прямим договором страхування, вважається діючим, а в який- припиненим.
У статті 429 ЦК зазначено, що основний договір, передбачений попереднім, буде відповідати звичайному порядку, тобто шляху напряму оферти і її акцепту, проте договори перестрахування, передбачені облігаторним договором, мають дещо інший порядок, тому в облігаторний договір варто включити таке положення:" Договори перестрахування, що сторони зобов'язалися укласти за цим договором, вважаються укладеними сторонами в момент заключення перестрахувальником прямого договору страхування, що задовольняє умови статті... цього договору. Для укладання договору перестрахування не потрібно додаткового волевиявлення сторін крім зумовленості у дійсному договорі". Можна установити інший момент, наприклад, момент одержання перестраховиком перестрахувальної премії чи ще інший момент. Важливо лише, щоб ця умова була ясно сформульована у договорі, інакше, відповідно до статті 429 ЦК для укладання договору перестрахування, буде потрібно ще й звичайна процедура погодження двостороннього волевиявлення.
Як вже надавалось, існує ще один вид угод перестрахування, що відрізняється від розглянутих вище - факультативний договір, який зв'язаний не з одним прямим договором, а з групою де прямі договори не обов'язково мають бути укладені в момент укладання облігаторної угоди. Ці угоди практично дуже схожі на облігаторні договори, крім одного - вони не створюють страхових відносин і не містять зобов'язання надалі укладати договори перестрахування. У них лише погоджуються умови договорів перестрахування, що можуть бути укладені надалі. Залежно від того, чия воля повинна визначати, чи буде перестраховуватися конкретний прямий договір, ці угоди звуться факультативно-облігаторні, облігаторно- факультативні чи просто факультативні договори перестрахування. У факультативно-облігаторних договорах рішення про укладання договору перестрахування приймає перестрахувальник, а від волі перестраховика нічого не залежить. У облігаторно-факультативних - ситуація прямо протилежна, а в просто факультативних договорах для заключення конкретного договору перестрахування потрібне волевиявлення обох сторін.
Далі термін "факультативний договір" застосовуємо до всіх трьох типів таких угод, щоб уникнути плутанини.
Предмет факультативних договорів формулюється у такий спосіб: "Предметом цього договору є погодження умов договорів перестрахування, які сторони допускають укладати надалі. Договір перестрахування вважається укладеним за умови цього договору, якщо в договорі перестрахування мається посилання на цей договір."
Оскільки більшість умов договору перестрахування вже погоджені з факультативним договором, то сам договір перестрахування може бути досить лаконічним. Тут як договір перестрахування, цілком може застосовуватися Сліп з посиланням на факультативний договір. Але форма, у якій договір перестрахування буде укладатись має бути визначена у факультативному договорі. Крім того слід визначити і порядок заключення перестрахувального договору. Для факультативно-облігаторного договору це можна зробити у спеціальній статті, наприклад, так: "Договори перестрахування на умовах цього договору будуть укладатись через надання перестрахувальником перестраховику сліпа, форма якого є додатком до цього договору. Якщо договір страхування задовольняє умови статті... цього договору, то договір перестрахування буде вважатися укладеним у момент направлення сліпа перестраховику. Додаткового волевиявлення перестраховика, крім наявного у дійсному договорі у цьому випадку не потрібно." Для облігаторно-факультативного договору перша фраза цього тексту збережеться, а після неї може йти такий текст:" Уклавши договір страхування, що задовольняє умови статті... цього договору, перестрахувальник зобов'язаний направити відповідний сліп перестраховику. Договір перестрахування буде вважатися укладеним у момент підписання сліпа перестраховиком. Додаткового волевиявлення перестраховика, крім наявного у дійсному договорі в цьому випадку не потрібно." Таким же буде текст для просто факультативних договорів.
6.6. Законодавче регулювання перестрахування. Світовий
досвід
Використані терміни: регулювання відносин, вітчизняне цивільне право, сліп, єдиний стандарт, адекватність застосування, предмет договору перестрахування.
Серед вітчизняних страховиків широко розповсюджена думка, що перестрахувальні відношення регулюються в основі своїй не законами ринкової економіки, а загальним правом, тобто творцями перестрахувальних норм є самі учасники перестрахування. Така точка зору дуже зручна для тих,
хто не бажає ускладнювати своє життя вивченням та аналізом норм економічних законів.
У високорозвинутих країнах світу такий етап розвитку страхування теж мав місце, але законодавство цих країн вже давно розставила все на свої місця. В Україні ринок страхування лише розвивається і говорити про перестрахування ще рано. Проте паростки вже є, і вони потребують впровадження.
Договори перестрахування повинні оформлятися з урахуванням вимог, які ставить до них вітчизняне цивільне право. Будь-який договір предмет договору - значимі умови - інші умови. Аналізуючи документи, які зараз застосовуються в Україні у перестрахуванні, можна побачити, що в них практично нічого немає про"... встановлені зміни чи припиненні... прав та зобов'язань" і тому навіть грамотному спеціалісту з цивільного права важко урозуміти, що мова йде про якусь угоду. До таких документів можливо віднести, наприклад, так звані сліпи, в яких і фігурують тільки цифри й спеціальні страхові терміни, а про права та обов'язки мова відсутня. Вважається, що ті, хто обізнані у страхуванні й перестрахуванні, розуміють і цивільно-правовий зміст таких документів. Між тим, в англійському страховому праві, звідки прийшов до нас сліп, правове положення такого документа визначене законом. У статті 89 закону 1906 року " Про морське страхування ", наприклад, читаємо: "Коли мається належно сплачений черговим збором поліс, то у випадку судового процесу можна... посилатися на надану раніше попередню записку чи сліп". У статті 22 того ж закону вказано: "...Договір... страхування не має чинності у якості судового доказу, коли він не одягнутий у форму... поліса, згідно з цим законом." Англійський поліс - це договір страхування, який чинно опрацьований юридично. Тобто англійський законодавець не допускає заміну договору сліпом, а лише дозволяє робити посилання на такий документ за наявності належно оформленого договору. Вітчизняні же страховики, не вдаючись до подробиць, просто скалькували сліп і, скріпивши двома підписами, використовують його як договір.
Страховий ринок в Україні почав створюватися практично "з нуля" і в вітчизняній практиці, розуміється, ніяких звичаїв не могло бути. Спеціалістів з галузі перестрахування також не було. А тому стали сліпо, без правового аналізу, копіювати формулювання та способи оформлення взаємовідносин тих країн, у яких перестрахування має давню історію - Німеччини і Великобританії. При цьому випускають із поля зору, що в п.2 статті 5 ЦК, яка регулює застосування загального права на території нашої країни, записано, що звичаї ділового обігу, які не відповідають положенням законодавства... не застосовуються. Деякі юристи, на превеликий жаль, замість того, щоб вказати на протиправний характер такої діяльності, навпаки, аргументують її посиланнями на особливості перестрахувальних відношень та на норми Швейцарського чи Німецького законодавства про страхування.
Справді, перестрахувальні відношення мають особливості, через які швейцарський союзний закон "Про страховий договір", №101 від 2.04.1908 р. німецький закон "Про страховий договір", №186 від 30.05.1908 р. виводять регулювання перестрахування за рамки страхового законодавства. У такій ситуації та при відсутності спеціальних норм по перестрахуванню, звичай - це ледве не поодинокий спосіб урегулювання відносин. Проте, англійське законодавство, наприклад, яке діяло приблизно в той же час, поступило інакше: у п.1 статті 9 вже згаданого вище закону 1906 р. записано визначення перестрахування, що включає такі відношення у сферу, яка регулюється страховим правом. У Росії на сьогоднішній день законодавчо синтезовані ці дві позиції - англійську і німецьку - і майже сторічний досвід їх застосування. А саме: згідно з п.2 статті 967 ЦК Російської Федерації до перестрахування застосовуються правила, встановленні цим актом для страхування підприємницького ризику з застереженням: "... коли договором перестрахування не передбачене інше ", котре і дозволяє сторонам враховувати в договорі всі особливості таких відношень, не звертаючись до звичаю. Отже, на території Росії перестрахувальні відношення відрегульовані законом. Там, з вступом до сили нового ЦК, страховики Росії почали розуміти, що законодавче регулювання перестрахування у них є, але, як показує практика їх перестрахувальних відношень, насправді дії страховиків Росії поки що розмежовані з законом. Розум страховиків цієї країни спрямований не на те, щоб привести практику до відповідності з уже чинним законом, а навпаки, на те, щоб привести закон до відповідності з існуючою практикою. Така точка зору має місце у над відвертій формі і в Україні, тобто "... життя продовжується, договори перестрахування укладаються і не можна зупинити ринок тільки із-за того, що законодавство зайняло неадекватну позицію тій практиці, що склалася." Проте, перш ніж казати про недосконалість закону, на нашу думку, слід його застосувати і тільки після цього виказувати судження про його неадекватність. На жаль, більшість страховиків Росії й Україні діють так, ніби ЦК не існує, а вони живуть в Німеччинні чи в Швейцарії на початку ХХ ст. В Україні ж перестрахування потрібно розглядати через призму цивільного законодавства, тобто треба мати в договорах перестрахування чітке визначення предмета договору, інші істотні умови і деякі важливі умови, що не належать до істотних, проте упорядковують договірні зобов'язання. Такі договори мають належно оформлятися за єдиним стандартом, що сприятиме адекватності застосування законодавства, нормативних актів та вимог, що ставить життя перед учасниками перестрахувальних відношень.
Головні проблеми перестрахування див. рис. 6.10.
Оподаткування перестрахувальн ої діяльності
Обсяг
внутрішнього
страхового
ринку
Законодавче регулювання взаємовідносин страховиків та перестраховиків
І
ь
і
k
і
Ь
Головні проблеми вітчизняного перестрахування
Рис.6.10. Перелік проблем перестрахування в Україні.
Для повного зрозуміння проблем перестрахування проаналізуємо ще деякі положення договору перестрахування. Розглянемо головні розділи договору перестрахування:предмет договору перестрахування; інші істотні умови договору; найважливіші застереження, що не відносяться до істотних умов договору.
• Предмет договору перестрахування
Страховики говорять, що під час перестрахування вони "передають ризик" від страховика, що уклав договір страхування (його називають "прямий договір"), до іншого страховика. Від перестрахувальника до перестраховика. У тих договорах перестрахування, де предмет прямо сформульований, це формулювання виглядає так:"Перестрахувальник передає, а перестраховик приймає в перестрахування ризик..."
Для пояснення змісту перестрахування більшість авторів посилається на п.1 статті 779 Німецького торговельного укладення (НТУ), де є таке визначення: "Перестрахування - це страхування ризику, відповідальність за який узяв на себе страховик." Тобто, перестраховик повторно, або додатково страхує щось, що вже застраховане перестрахувальником, і можна сказати, що цей об'єкт передається від перестрахувальника до перестраховика. Отже, (далі в НТУ) - "... ризик, відповідальність по якому бере на себе прямий страховик... є предметом договору перестрахування...", забуваючи, що предметом будь-якої угоди є, як уже відзначалося, "...установлення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків."
Інші залучають для пояснення змісту перестрахування англійське право, де є таке тлумачення: "Класичне визначення перестрахування в англійському законодавстві було зроблено в 1807р., яке говорить, що перестрахування означає нове страхування, укладене по новому полісу по тому самому раніше застрахованому ризику". Це практично збігається з визначенням, яке використовують більшість авторів, і вся логіка прихильників англійського права дуже близька до логіки цих авторів. Однак, англійське визначення дане майже на сто років раніше німецького, і за ці сто років англійські юристи змінили свою позицію. Наприклад, у п.1 статті 9 англійського закону "Про морське страхування" 1906 р. записано:
"Страховик, за договором морського страхування, має підлягаючому страхуванню інтерес у своєму ризику і може його перестрахувати". З цього тексту видно, що мова не йде про повторне страхування того ж самого об'єкта - і ризик у кожного свій, і страховий інтерес у кожного свій. Із усього цього виникає питання про юридичний зміст, що несуть у собі міркування про те, чи страхують прямий страховик і перестрахувальник той самий ризик чи вони страхують різні ризики і взагалі про юридичний зміст поняття "ризик".
Поняття страхового ризику часто містить у собі неоднаковий зміст і може вживатися в різних значеннях, які беруть з різних джерел по страхуванню. У більшості виділяється три значення цього поняття"... або можливість настання події, або сама подія, або необхідність нести невигідні наслідки цієї події... " (Дивись розділи про ризики у фаховій літературі). Німецький законодавиць у статті 16 згадуваного Закону " Про страховий договір " 1908 р. і в статті 779 НТУ додає термінові "страховий ризик" третє з перерахованих значень.
Англійський законодавець у статтях 2 і 5 закону 1906р. " Про морське страхування " додає йому друге значення, а в статтях 18,43,44-третє. Швейцарський законодавець у статтях 6,9 і ін. " Закону про страховий договір " 1908 р.- третє, а в статті 33 того ж закону-друге.
Нарешті, сучасний російський законодавець у п.1 статті 9 закону "Про страхування" прямо визначає страховий ризик, як " непередбачену подію, на випадок настання якої проводиться страхування", тобто використовує друге значення. У п.1 статті 13 цього закону термін використовується у третьому значенні, у підпункті "б" п.1 статті 17 того ж закону - у першому значенні, а в п.2 статті 929 ЦК Росії - взагалі в значенні інтересу.
Цікаво відзначити, що в 1904р. Російська Височайше заснована Редакційна Комісія зі складання Цивільного зводу опублікувала проект глави ХХ "Страхування". З п'ятого тому майбутнього зводу, термін "ризик" узагалі не використаний.
Таким чином, поняття "страховий ризик" не має юридично однозначного визначення, зокрема й у вітчизняному законодавстві. Невизначеними є терміни "передача ризику", "страхування ризику" і ін. Тому використання їх у юридичних текстах створює двозначність. Краще в договорах ними не користуватися доти, доки законодавство не приведе до системи використання терміна "страховий ризик". У цьому посібнику термін "ризик" використовується тільки як калька чужих текстів (що й є принципом побудови будь-якого посібника, призначення котрого зробити реферативні вижимки з офіційних та фахових джерел з поясненнями укладача і адаптацією всього викладеного до умов конкретного ВУЗУ).
Однак, справа не тільки в невизначеності терміна "ризик". У пункті 3 "Положення про взаємне перестрахування між Російськими акціонерними страховими товариствами" є, наприклад, такий текст "Страхування полягають...і передаються в перестрахування...". Тут термін "ризик" відсутній, але зберігається представлення про те, що при перестрахуванні від
перестрахувальника до перестраховика передається щось, що в даному випадку іменується "страхування". Природу цього представлення можна зрозуміти, якщо звернутися до статті 15 англійського Закону 1906р., що називається "Передача інтересу". У ній записано "Коли страхувальник передає свій інтерес або в інший спосіб його відчужує, він тим самим не передає цесіонарію своїх прав за договором страхування...". Звідси видно, що англійський законодавець вважає страховий інтерес обороноздатним, він може брати участь в обігу незалежно від майна, майнових прав і обов'язків і паралельно з ними. При перестрахуванні інтерес, зв'язаний з подією, на випадок якого укладений прямий договір страхування, у прямого страховика зменшується, а в перестраховика виникає, як видно з приведеного вище тексту п.1 статті 9 того ж закону. Отже, під час перестрахування страховий інтерес, зв'язаний з тою ж самою подією, переходить від перестрахувальника до перестраховика і стає іншим інтересом - інтересом перестрахувальника. Але оскільки інтерес для англійських юристів - це обороноздатність, то перестрахування для них - це дійсно цесія. Вони відчувають свою повну правоту, називаючи сторони договору перестрахування "цедент" і "цесіонарій", тоді як для вітчизняних юристів ці назви лише створюють невизначеність. За російським цивільним правом інтерес не обороноздатний, а цесія - це "...поступка вимоги в зобов'язанні іншій особі, передача кому- небудь своїх прав на що-небудь. Переуступаючий своє право-цедент, що здобуває це право - цесіонарій" (Лист ЦБ РФ від 09.09.91.№14-330 "Про банківські операції з векселями" - Вісник Вищого арбітражного суду РФ 1993 І..№5, с.92). Оскільки при перестрахуванні права й обов'язки за прямим договором від однієї особи до іншої не переходить, то за російським правом ніякої цесії не відбувається, а просто у результаті укладення прямого договору у страховика з'являється страховий інтерес, що він у свою чергу страхує.
Міркуючи про передачу ризику деякі автори з цього приводу відзначають: "З погляду юридичного... можна було б уживати вираз "прийняти на себе відповідальність" замість "прийняти на себе ризик". От що вони пишуть: "Договір перестрахування - це угода... за якою... перестрахувальник зобов'язується передати, а перестраховик прийняти... відповідальність по тих або інших ризиках..." і припускаються принципової помилки. Наприклад, як вже зазначалося, в російському законодавстві відповідальність обороноздатна. Вона може передаватися в порядку переведення боргу і така передача цілком може бути предметом договору. Але зміст перестрахування саме в тім, що відповідальність не передається, а повністю залишається за прямим страховиком. Приведена цитата - дуже характерний приклад, що показує, у яку двозначну ситуацію попадає вітчизняний юрист, намагаючись пояснити, що "передається" при перестрахуванні. Використовуючи в предметі договору перестрахування поняття "передача ризику", вітчизняні страховики тільки створюють невизначеність, насамперед у тому, чи виникли в результаті укладання договору страхові відносини. Але, оскільки перестрахувальна премія
звільняється від ПДВ, то питання про наявність або відсутність страхових відносин у момент її одержання має принципове значення. Як уже було відзначено, предмет договору мусить насамперед відбивати: "установлення, зміну або припинення... прав і обов'язків". Відповідно до п.1 статті 967 ЦК, перестрахування - це завжди майнове страхування, незалежно від того, чи є пряме страхування майновим або особистим. Предмет договору майнового страхування в загальному виді визначений у п.1 статті 929 ЦК. Конкретизуючи це загальне формулювання, одержимо таку основу для предмета договору перестрахування:"Перестраховик зобов'язується за обумовлену договором плату (перестрахувальну премію) відшкодувати перестрахувальникові на умовах договору повністю або частину витрат, що виникли в результаті здійснення перестрахувальником страхової виплати по страховому випадку за цим договором." Далі буде видно, що особливості перестрахувальних відносин вимагають корекції цієї формули.
У практиці перестрахування припустима перестрахувальна виплата без виплати за прямим договором при, так названому "касовому збитку" перестрахувальника. Така ситуація виникає, тоді коли розмір суми, що підлягає виплаті перестрахувальником, більша ніж мається у нього в розпорядженні коштів. У цьому випадку, якщо перестрахувальник не одержить перестрахувальну виплату для виплати за прямим договором, то для виконання своїх зобов'язань за прямим договором він змушений буде звернутися до інших своїх активів. Тому перестраховик виплачує перестрахувальникові свою частку у витратах заздалегідь, до страхової виплати за прямим договором, але, звичайно, після того, як стався страховий випадок за прямим договором. Це звичайна практика, природна і зручна всім. Але вона буде незаконною, якщо не скорегувати предмет договору.
Справді, виплата страхового відшкодування має проводитися тільки "при настанні передбаченої договором події (страхового випадку)" - так записано в п.1 статті 929 ЦК. Якщо вважати, що перестрахувальний договір укладається на випадок настання тієї ж події що і у прямому договорі, як про це пишуть автори праць про страхування, то страховим випадком договору перестрахування є та ж сама подія, що і за прямим договором. Однак, п.1 статті 967 ЦК гласить, що страховим випадком за договором перестрахування є страхова виплата, зроблена перестрахувальником за прямим договором, тоді "превентивна" перестрахувальна виплата проводиться до того, коли страховий випадок ще не відбувся - отже вона незаконна. Очевидні наслідки такої незаконної страхової виплати - заниження оподатковуваного прибутку перестрахувальника з наступаючими з цього санкціями.
Тут можна скористатися застереженням п.2 статті 967 ЦК, "...якщо договором перестрахування не передбачене інше". І щоб "превентивна" перестрахувальна виплата стала законною, до приведеного вище тексту предмета договору варто додати: "Якщо така можливість передбачена договором, відшкодуванню підлягають не тільки витрати, що виникли у результаті страхової виплати, що зробив перестрахувальник, але і ті, що
неминуче виникнуть при виплаті, яку перестрахувальник хоча і не зробив (зробив не в повному обсязі), але зобов'язаний зробити". Умовна форма цього положення в предметі договору необхідна тому, що зовсім не при всіх страхових випадках потрібна "превентивна" перестрахувальна виплата і конкретизація умов, про що слід домовлятися в інших положеннях договору. Тут ще необхідно підкреслити, що, коли покластися на звичай обороту і не записати у договорі зазначенні вище умови в явній формі, а також явно не передбачити у договорі перестрахування відповідного страхового випадку (про що буде мова далі), то застосовуються загальні правила страхування підприємницького ризику установленні ЦК, а виплата буде визнана незаконною і важко буде уникнути податкових санкцій.
Перестрахувальні виплати часто проводять минаючи рахунки перестрахувальника - безпосередньо страхувальникові за прямим договором. Останній стає в цьому випадку в договорі перестрахування вигодонабувачем. Але в статті 933 ЦК записано: "Договір страхування підприємницького ризику на користь особи, що не є страхувальником, вважається укладеним на користь страхувальника". Тобто - перестрахувальні виплати минаючи рахунки перестрахувальника також будуть незаконними, якщо не додати до предмета договору таке: "Виплата відшкодування або її частина може проводитись не тільки перестрахувальникові, а й іншій особі, якщо така можливість передбачена цим договором." Відповідно в інших положеннях договору повинні бути описані умови при яких страхувальник за прямим договором є вигодонабувачем договору перестрахування.
Природно, при укладанні договорів перестрахування сторони можуть застосувати будь-які інші формулювання. Головна умова, яка повинна при цьому витримуватися - усі правила звичаїв, що не відповідають законодавству про страхування, але потрібні сторонам договору і випливають в явній формі, включають у текст договору, щоб пустити в хід застереження п.2 статті 967 ЦК. Іншими словами, ЦК дозволяє користуватися практично будь-якими правилами, аби сторони могли довести, що погодили їх при укладанні договору.
• Інші істотні умови договору:
У п.1 статті 942 ЦК названі такі істотні умови договору майнового страхування: об'єкт страхування; характер страхового випадку; розмір страхової суми; термін дії договору. Крім того, із самого предмета договору випливає, що до істотних умов належать також і розмір страхової премії. Усього , таким чином, мається п'ять істотних умов.
Об'єкт страхування - це "майно або інший майновий інтерес", як визначено в п.1 статті 942 ЦК. І, спираючись на приведене вище визначення перестрахування, дане англійськими юристами у 1807 р., деякі автори описують об'єкт страхування при перестрахуванні таким чином, "Об'єктами перестрахування можуть вважатися: при факультативному перестрахуванні - об'єкт страхування по оригінальному полісу; по непропорційних договорах перестрахування - об'єктом є відповідальність передавальної компанії по оригінальному полісу; по пропорційних - об'єктом може бути кожний з
перерахованих вище." І тут ми бачимо той же набір ідей, який не відповідає ні сучасному англійському, ні вітчизняному законодавству. З приведеного вище тексту (п.1 статті 9 англійського закону 1906 р. "Про морське страхування") зрозуміло, що англійський законодавець чітко відокремлює страховий інтерес, що страхується за прямим договором, від страхового інтересу прямого страховика, що є об'єктом страхування при перестрахуванні. З п.3 статті 967 ЦК видно також, що об'єктом перестрахування є зовсім не відповідальність прямого страховика. У п.1 статті 13 закону "Про страхування" об'єкт перестрахування визначений, як "... ризик виконання усіх або частини своїх зобов'язань..." страховиком за прямим договором. У п.1 статті 967 ЦК таке ж саме сказано по -іншому: "...ризик виплати страхового відшкодування або страхової суми...". Проте вже відзначалося, що треба уникати заміни поняття "страховий ризик" "страховим інтересом". Вітчизняний законодавець спочатку чітко розмежував ці поняття, давши недвозначне визначення страхового ризику в п.1 статті 9 закону "Про страхування", як події, на випадок якої проводиться страхування. Однак потім він знехтував застереженням про підміну понять "страховий ризик" і "страховий інтерес" і записав у п.2 статті 929 ЦК: "...можуть бути... застраховані... такі страхові інтереси: 1) ризик утрати... 2) ризик збитків...". На нашу думку, значно послідовнішим і однозначним було б таке формулювання п.2 статті 929 ЦК:"майнові інтереси, зв'язані з: 1) утратою.., 2) відповідальністю.., 3) збитками...".
Існує думка, що при перестрахуванні страховий інтерес узагалі відсутній, тому що страхові виплати не є збитками страховика і не заподіюють страховикові шкоди. Ця думка висловлена державним органом нагляду за страхованою діяльністю і була основою для виданих цим органом ряду підзаконних актів. Справді відповідно до статті 15 ЦК збитки є результатом порушення якогось цивільного права, але при страховій виплаті ніхто не порушує ніяких прав страховика - він сам прийняв на себе цей обов'язок і сам його виконує. Про шкоду, заподіяну інтересам страховика в результаті виплати, можна говорити не більше ніж про шкоду, заподіяну інтересам дарувальника внаслідок дарування. Таким чином, вважає орган нагляду, відносно виплат у страховика відсутній страховий інтерес і тому перестрахування взагалі не може розглядатися, як вид страхування. Отже, відповідно до статті 2 закону "Про страхування", страхування - це "...відносини по захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб...". Немає інтересу чогось захищати - немає страхових відносин, немає страхових відносин - варто платити ПДВ із усіх засобів, що надходять, а виплату робити з чистого прибутку. Виходить, що питання про наявність страхового інтересу - ключове у страхуванні та перестрахуванні і з теоретичної, і з чисто практичної точок зору. Тут ще можливий такий контраргумент до міркування органу нагляду за страховою діяльністю - зменшення майна дарувальника у процесі дарування є наслідком тільки однієї події - виконання прийнятого ним на себе зобов'язання. Але зменшення майна страховика під час виплати відбувається при настанні
одночасно двох подій - страхового випадку за договором страхування і виконання прийнятого на себе зобов'язання. Таким чином, страхова виплата є прямим наслідком випадкової події, тому що під час відсутності цієї події вона не буде зроблена. Інакше кажучи, зменшення майна страховика відбувається в результаті випадкової події, під час відсутності якої це майно було б збережене. Потенційна можливість зменшення власного майна внаслідок випадкової події завжди створює страховий інтерес, незалежно від того чи зіграла роль у цьому зменшенні майна ще яка-небудь подія. Цей інтерес специфічний, тому що тут насправді немає збитків, і не даремно англійський законодавець у вже згаданому п.1 статті 9 Закону 1906 р. позитивно встановив наявність страхового інтересу у страховика стосовно виплат. Те ж саме повторив і вітчизняний законодавець у п.1 статті 967 ЦК.
Суть з усього вищесказаного: у договорі перестрахування об'єктом страхування є інтерес страховика, пов'язаний з можливими витратами на виплати, що можуть виникнути внаслідок його підприємницької діяльності. Тобто, він зрозуміло визначений законом і немає необхідності спеціально погоджувати його у договорі.
Термін дії договору, або точніше - термін закінчення дії договору, тому що термін початку дії договору визначений статтею 957 ЦК. Звичайно у договорах перестрахування встановлюють який-небудь термін закінчення, наприклад, 31 грудня того року, у якому укладений договір. Можуть виникнути і виникають ситуації, коли страховий випадок за прямим договором відбувся у період дії договору перестрахування, але врегулювання збитків по ньому тривають досить довго і виплата за прямим договором перестрахувальником була вже зроблена, коли договір перестрахування вже закінчився. Якщо дотримуватися розглянутої вище концепції, що перестрахування проводиться на той же випадок, що і пряме страхування, то страховий випадок за договором перестрахування збігається зі страховим випадком за прямим договором і перестрахувальна виплата повинна бути зроблена. Однак, як ми бачили, чинне законодавство встановлює, що не страховий випадок за прямим договором, є предметом договору, а страхова виплата в зв'язку з ним є страховим випадком договору перестрахування. Тому у розглянутій ситуації перестрахувальна виплата буде незаконною, бо в період дії договору перестрахування страхових випадків по ньому не відбувалося. Для врегулювання цього питання досить включити в договір таке: "Умови цього договору зберігають свою силу і після закінчення терміну його дії стосовно тих витрат перестрахувальника, які зроблені ним після закінчення терміну дії договору перестрахування, але у зв'язку зі страховими випадками за прямим договором, що відбулися в період дії договору перестрахування".
Описаний у ЗМІ випадок із судової практики, коли перестраховик саме в такій ситуації відмовився виплатити відшкодування і був підтриманий судами всіх інстанцій. У результаті перестрахувальник поніс великі непередбачені витрати.
Страхова сума - обов'язковий елемент будь-якого договору страхування.
Як випливає з ЦК, до перестрахування застосовуються правила страхування підприємницького ризику і для нього діє правило статті 949 ЦК: "Якщо у договорі страхування... підприємницького ризику страхова сума встановлена нижче страхової вартості, страховик... зобов'язаний відшкодувати страхувальникові (вигодонабувачу) частину понесених останнім збитків пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості". Страхова вартість при страхуванні підприємницького ризику визначається в п. 2 ст. 947 ЦК у такий спосіб: "...збитки від підприємницької діяльності, що страхувальник поніс би при настанні страхового випадку". Таким чином, при перестрахуванні, страхова вартість дорівнює страховій сумі прямого договору. Оскільки звичайно страхова сума договору перестрахування менше страхової суми прямого договору, приведене вище правило статті 949 ЦК діє у розмірі перестрахувальної виплати, яке теж прямо залежить від співвідношення страхової суми за договором перестрахування і страхової суми за прямим договором. Розглянемо це співвідношення у різних видах перестрахувальних договорів.
У договорах ексцедента суми погоджують суму "власного утримання" перестрахувальника і величину "ексцедента", кратну власному утриманню. Величина ексцедента з одного боку, визначає ліміт відповідальності перестраховика, тобто є страховою сумою за договором перестрахування, а з іншого - визначає розмір перестрахувальної виплати, кратний розмірові виплати, що припадає на власне утримання. Так, при страховій сумі прямого договору 100 одиниць, власному утриманню перестрахувальника 7 одиниць, ексцеденті у 6 власних утримань перестрахувальника, страхова сума договору перестрахування складе 42 одиниці, тобто 42% від страхової вартості. Отже, за статтею 949 ЦК і перестрахувальна виплата повинна складати 42% від виплати за прямим договором. Оскільки власне утримання складає тут 7%, то і розмір виплати, що приходиться на власне утримання складає 7% від збитків, що відшкодовуються перестрахувальником за прямим договором, а розмір перестрахувальної виплати - необхідні 42% від виплати за прямим договором. Тобто у договорах ексцедента сум співвідношення статті 949 ЦК завжди виконується.
У квотному договорі визначається частка від загального збитку за прямим договором (квота), що повинна відшкодовуватись пере- страховиком. Наприклад, якщо страхова сума за прямим договором складає 100 одиниць, а квота 80%, то відшкодовується 80% збитку. Якщо в договорі немає інших застережень, то страхова сума договору перестрахування складає 80 одиниць і співвідношення статті 949 ЦК виконується. Однак у квотних договорах, крім самої квоти, як правило, установлюється ліміт відповідальності перестраховика, що менше ніж відповідна частка страхової суми прямого договору. Наприклад, у розглянутому випадку ліміт відповідальності може бути встановлений у 60 одиниць. Страховою сумою
договору перестрахування у такому випадку є 60 одиниць і за статтею 949 ЦК виплата повинна складати 60% від збитку, тобто при виплаті у 80% необхідне співвідношення не виконується. Однак, у квотному договорі підвищений розмір перестрахувальної виплати, як бачимо, передбачений. У абзаці другому статті 949 ЦК є спеціальне застереження: "Договором може бути передбачено більш високий розмір страхового відшкодування... " і тому виплати підвищеного розміру за квотним договором будуть цілком законними.
• У договорах ексцедента збитку і ексцедента збитковості
сторони погоджують власне утримання перестрахувальника - ту максимальну величину збитку за прямим договором або максимальну величину суми збитків по сукупності прямих договорів, понад які перестраховик компенсує витрати перестрахувальника. У договорі визначається також ліміт відповідальності перестраховика, тобто страхова сума перестрахування. Але тут розмір виплати ніяк не зв'язаний зі співвідношенням між страховими сумами договору перестрахуваня і прямого договору. У договорі, як правило, ніяких застережень щодо розміру виплати не буває. Тому виплата, яка не відповідає статті 949 ЦК, може бути визнана незаконною. Для того, щоб цього не сталося у договорах ексцедента збитку і збитковості варто передбачити таке положення: "Відшкодуванню підлягають усі витрати перестрахувальника над виплатами понад його власного утримання у межах ліміту відповідальності перестраховика." Це, природно передбачається сторонами договору перестрахування, але без внесення цього у текст договору не буде приведене в дію застереження з абзацу другої статті 949 ЦК.
Страхові випадки. Уже неодноразово відзначалося, що страховими випадками при перестрахуванні є страхові виплати за прямим договором. Це встановлено у п.1 статті 967 ЦК і немає потреби роз'яснювати це у договорах перестрахування. Однак, не всі виплати і не завжди тільки виплати є страховими випадками.
У так званих, "пропорційних" договорах (квотному і ексцедента сум) будь-яка виплата за прямим договором є страховим випадком перестрахувального договору і, відповідно, при будь-якій виплаті за прямим договором виплачується перестрахувальне відшкодування. У договорі ексцедента збитку страховими випадками є не всі виплати за прямим договором, а тільки ті, котрі перевищують погоджену у договорі величину власного утримання перестрахувальника. У договорі ексцедента збитковості страховими випадками є тільки ті виплати, у результаті яких витрати перестрахувальника при виплаті по групі прямих договорів перевищать погоджену величину - рівень збитковості по даній групі. Виходить не слід описувати у договорі перестрахування, які саме виплати є страховими випадками договору. На це питання у автора немає однозначної відповіді. З одного боку, характер страхового випадку - істотна умова будь-якого договору страхування, у тому числі і перестрахування ( стаття 942 ЦК), тому угода про характер події, на випадок якої проводиться перестрахування,
повинна бути досягнута сторонами, щоб договір перестрахування вважався укладеним (п.1 статті 432 ЦК). З іншого боку, погодивши вид договору (квотний, ексцедента сум, ексцедента збитків або збитковості) і розмір власного утримання в ексцедентних договорах, сторони в неявному виді погоджують і ті виплати, що вважаються страховими випадками. А це є саме виплати за прямим договором, установлені законом. Причому узгодження це досить визначене і немає основ для розбіжностей щодо того, чи є дана виплата за прямим страховим договором чи за перестрахувальним договором. Однак, завжди варто пам'ятати, що будь-які угоди, про які говориться легше заперечити, ніж ті, котрі внесені в договір.
Під час обговорення предмета договору перестрахування вже було відзначено, що в деяких випадках, а саме, при так званому "касовому збитку" перестрахувальника, перестрахувальне відшкодування може виплачуватися до виплати за прямим договором. Тобто, якщо вважати страховими випадками перестрахування тільки виплати за прямим договором, то "превентивні" перестрахувальні виплати проводяться до страхового випадку, тобто незаконно. Але застереження п.2 статті 967 ЦК дозволяють включити у договір і інші страхові випадки, наприклад, у такий спосіб: "Крім страхових виплат за прямим договором, страховим випадком є також відсутність у перестрахувальника достатньої кількості коштів для того, щоб цілком зробити виплату за прямим договором, що він зобов'язаний зробити." Деякі фахівці вважають, що це або подібне положення можна не включати у договір, якщо міркувати у такий спосіб. У п.2 статті 967 ЦК записано, що до перестрахування застосовуються правила страхування підприємницького ризику. При підприємницькому ризику страхується інтерес, зв'язаний з можливими збитками (підпункт 3 п.2 статті 929 ЦК). Збитки визначені в п.2 статті 15 ЦК, як "...витрати, що особа... зробила або повинна буде зробити...". Таким чином, під законним страховим випадком договору перестрахування можна розуміти не тільки факт виплати, але й обов'язок це зробити, тобто можна обійтися і без включення у договір приведеного вище застереження. Однак, мається заперечення. У п.1 статті 967 ЦК сказано саме про можливу виплату, а не про можливі збитки, а виплати, як ми вже говорили - це не збитки. Тому загальне правило страхування підприємницького ризику з підпункту 3 п.2 статті 929 ЦК тут варто застосувати тільки частково, а саме, під страховим випадком перестрахування варто розуміти страхування інтересу, зв'язаного не з усіма збитками, як вони визначені у статті 15 ЦК, а тільки з тією частиною витрат, що вже зроблені. Тому краще все-таки скористатися застереженням п.2 статті 967 ЦК включивши приведене вище положення у договір.
Перестрахувальна премія. З цією умовою у договорах перестрахування звичайно не виникає складностей. Розмір премії завжди погоджений у договорі або у вигляді відсотка від премії за прямим договором, або у іншій формі. Тут також використовуються звичаї, але вони не вступають у протиріччя з ЦК і тому цілком застосовні.
• Найважливіше застереження, що не відноситься до істотних умов договору:
Застереження, розглянуті далі, зв'язані з найважливішим, можна сказати, доктринальним правилом, яким повинні керуватися страховики при укладанні і виконанні договорів перестрахування: - "Перестраховик додержується долі прямого страховика". Часто це правило саме у такому формулюванні включають у договір. Термін "додержується долі" прийшов у вітчизняну практику відтіля ж, відкіля прийшла концепція "передачі ризику", тобто з англо-германських звичаїв, де цей термін, видимо, тлумачиться всіма однозначно і тому його застосування не викликає непорозумінь. Справді, якщо і прямий страховик, і перестрахувальник страхують той самий "ризик" або навіть той самий інтерес, то в обох страховиків може бути "та сама доля". Якщо ж прямий страховик страхує одне, а перестраховик інше, то їх "доля" не може бути однаковою, насамперед через різні об'єкти страхування. Тому, хоча згадування у договорі про "додержуватися долі" може і бути зрозумілим обом сторонам договору, але при вирішенні суперечки на основі законодавства, виникає двозначність, що заплутує ситуацію.
Проте, це правило відіграє важливу роль у відносинах по перестрахуванню, якщо тільки "додержання долі" розуміти, як "додержання рішень і дій". Зміст тут у тому, щоб прямий страховик урегулював свої взаємини зі страхувальником "без оглядки" на перестраховика. Якщо перестраховик не буде "додержуватися рішень і дій" прямого страховика, то у нього фактично, з'являється можливість безпосередньо брати участь у врегулюванні питань відповідальності за прямим договором, що суперечить основному принципові перестрахування, викладеному у п.3 статті 967 ЦК: "При перестрахуванні відповідальним перед страхувальником за основним договором страхування... залишається страховик за цим договором."
З іншого боку, вимагаючи від перестраховика "додержуватися рішень і дій», прямий страховик має дати перестраховикові гарантії своєї сумлінності. Причому більшої сумлінності, ніж цього вимагають звичайні правила цивільного обороту. А саме, перестрахувальник повинен гарантувати, що він буде діяти так, ніби перестрахувального захисту не існувало. Це правило можна сформулювати в такій формі: "Право перестрахувальника вільно вести справи ніяким чином не обмежується. Перестрахувальник, зокрема, правомочний кваліфікувати подію як страховий випадок, не визнавати її такою, врегульовувати збитки по ньому. При цьому він повинен діяти кваліфіковано, з належним ступенем доцільності й обачності, як діяв би будь-який страховик на його місці за умови, що він не мав би перестрахувального захисту. Він зобов'язаний дотримуватися інтересів перестраховика, ніби це були його власні інтереси, у такій же мірі цього положення повинен дотримуватись і перестраховик, зв'язаний будь-якою дією або бездіяльністю перестрахувальника". Це або аналогічне положення, що визначає "додержування дій і рішень" і підвищену сумлінність перестрахувальника
Прибутки страховика
. ^ . / >
Від інвестування і
розміщення
тимчасово вільних
коштів
обов'язково варто включати у текст договору. Практика показує, що найчастіше суперечки в сфері перестрахування і взаємних претензій сторін виникають саме у зв'язку з цими правилами. Процедура вирішення суперечки ще більше спрощується, якщо додати до приведеного вище положення таке «процесуальне»: «Сумлінні дії перестрахувальника передбачаються доти, доки не доведене інше. Перестраховик має право відмовити перестрахувальникові у виплаті, якщо доведе, що перестрахувальник не виконав хоча б одне зі своїх обов'язків.»
Коли дотримуватись такої "розумної достатності" та професіонально виконувати свої обов'язки - доходи страховика будуть стабільними, витрати - помірними та обґрунтованими, сплата податків достатня та закономірна, а прибуток - результатом праці. Розглянемо ці показники діяльності страховика.
6.6. Доходи, витрати і визначення фінансового результату діяльності страховика
Використані терміни: валовий доход страховика, витрати страховика, збитковість страхової суми, прибуток балансовий, прибуток від інвестицій, прибуток від страхової діяльності, прибуток у тарифах, собівартість страхових операцій, фінансовий результат страхових операцій.
Як уже зазначалось, на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати, а потім вже їх компенсує, реалізовуючи свою продукцію, страховик спочатку акумулює кошти, а потім несе витрати: на превентивні роботи - чи по зменшенню, чи по локалізації, чи по виключенню дії ризику, взятого в управління; на інвестиційні програми; на компенсацію збитків за укладеними страховими угодами. І це є головна особливість діяльності страхової компанії. А двоїстий характер діяльності - проведення власне страхування та інвестування, - зумовлює специфіку прибутків та витрат страховика. На рис. 6.11. представлені джерела прибутків страховика.
Від страхової діяльності
Страхові премії за договорами страхуван- ня
Частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками
Страхові премії за договорами перестраху вання
Повернуті суми з централізованих
страхових резервних фондів
ґ '
Інші
N
V
)
Комісійні винагороди за
перестраху вання
Повернуті суми з технічних резервів, ніж резерв незароблених премій
*- ►
Рис. 6.11. Доходи страховика від джерел діяльності.
Структуру коштів страховика і умови їх використання див. на схемі, рис. 6.12.
Прибутки від страхової діяльності є головними прибутки страховика, особливо в начальний період діяльності. Саме на отримання цих прибутків розраховує страховик, з'являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Але, як показує практика страхування в розвинутих країнах, страховик на сьогодні вже більшу частку своїх прибутків отримує від інвестиційної діяльності. Найперше - від розміщення своїх страхових резервів.
Страхові резерви інвестують у диверсифіковані, прибуткові, надійні активи, які характеризуються високим рівнем ліквідності, і отримують відповідні відсотки по вкладах. Таке унаочнюється схемою на рис. 6.13.
Рис. 6.13. Джерела формування прибутків страховика від інвестиційної
діяльності.
Ці прибутки є похідними від первинних прибутків страховика (страхових премій).
Свобода дії страховика у сфері інвестиційної діяльності безпосередньо пов'язана з характером коштів, що використовуються для інвестування. Страховик має в розпорядженні дві групи коштів (рис. 6.12):
власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних фондів, вільних резервів, та не перерозподіленого прибутку;
залучені кошти у вигляді страхових резервів.
Інвестування коштів, що належать до першої групи, законодавчо не регламентуються і здійснюються страховиком на власний розсуд. Правда, винятком є вимоги закону України "Про страхування" до наповнення статутного фонду страховика, що декілька обмежує варіанти інвестування коштів статутного фонду.
Інвестування коштів другої групи жорстко регламентуються. Це пов'язано з тим, що ці кошти не є власністю страховика, а становлять власність страхувальників, тому розпоряджатись ними страховик повинен під наглядом громади і на її вигоду.
Третя група прибутків страховика - це інші прибутки. Такі прибутки не пов'язані зі специфікою страхування. Вони такі ж, як аналогічні прибутки інших суб'єктів підприємницької діяльності (див. рис. 6.14).
Рис. 6.14. Перелік прибутків страховика від діяльності не пов'язаної з страхуванням та інвестуванням.
Перелічені на схемі (рис 6.14) прибутки, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як прибутки від страхової та інвестиційної діяльності. Проте надходження, наприклад, по реалізованих правах регресної вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значими можуть бути також прибутки від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі прибутки.
Витрати страховика (див. довідкові матеріали 10 теми 7), так само, як і прибутки, пов'язані із його двоїстим характером діяльності. Виокремлюють: витрати на проведення страхових операцій (формують собівартість страхової послуги); витрати на проведення інших операцій (супроводжують одержання прибутків від інвестування й розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його прибутків). Це унаочнюється схемами, рис. 6.15; 6.16; 6.17; 6.18.
Заробітна плата персоналу з
нарахуваннями
Витрати страховика
I
Виплати страхових сум та
страхових відшкодувань за
договорами страхування та перестра- хування
і
Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування
I
Витрати на утримання страхової компанії
Витрати на ведення справи
Рис. 6.15. Витрати страховика на проведення страхових операцій.
Рис. 6.16. Витрати на обслуговування страхової діяльності страховика (перший чинник витрат на ведення справи).
f3
Відрядження
Реклама
Амортизаційні
Послуги зв'язку
Рис. 6.17. Витрати на управління активами страхової компанії (другий чинник витрат на ведення справи).
Останні з перелічених видів витрат, що включаються до собівартості страхових послуг, містять у собі ще такі складові:
- оплату стороннім установам, організаціям, підприємствам або фізичним особам за надані ними послуги, пов'язані з основною діяльністю страховика, у тому числі:
виплатою комісійних винагород брокерам і агентам за укладання та обслуговування договорів страхування;
оплатою послуг з метою оцінювання прийнятих на страхування (перестрахування) ризиків та збитків, завданих об'єктам страхування;
оплатою за виготовлення бланків страхової документації;
оплатою банківських послуг, пов'язаних з інкасацією страхових платежів та здійсненням виплат страхового відшкодування;
оплатою послуг, пов'язаних з розробкою умов, правил страхування та проведенням актуарних розрахунків. відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов'язані з виконанням їхніх службових обов'язків, включаючи придбання з цією метою проїзних квитків.
Окрім основних витрат, що укладаються у собівартість страхових послуг, страхова компанія має витрати, пов'язані із забезпеченням процесу
інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, тобто витрати з управління своїми активами. Характер цих витрат залежить від конкретних видів активів, якими представлені тимчасово вільні кошти. Здебільшого такі витрати складаються з оплати послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів. Порівняно з отриманими доходами від такої діяльності, ці витрати виглядають досить незначними, проте вони існують так само як і витрати, пов'язані з одержанням доходів від інших (крім страхових і інвестиційних) господарських операцій.
При визначенні своїх фінансових результатів страхова компанія перелічене вище бере до уваги і розраховує свій прибуток за певний звітний період (квартал, півріччя, дев'ять місяців, рік). Він визначається як різниця між прибутками і витратами. (Довідкові матеріали 10 у темі 7).
Отже, прибуток страховика, так само як і всіх суб'єктів господарювання, це фінансовий результат усіх перелічених видів його діяльності за певний звітний період, чи вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Джерела прибутку страховика дивись табл.6.1.
Джерела прибутку.
Напрямки отримання прибутків і витрат страховика
Валовий збір
Прибуток від
Прибутки від
Непередбачені
премій (прибуток
основних фондів
неосновної
прибутки
від премій)
діяльності
і Витрати по від-
і Витрати по уп-
і Витрати на
і Непередбачені
шкодуванню пре-
равлінню фондом,
неосновну
витрати (витрати,
тензій
включаючи опера-
діяльність
пов'язані з
і Премії по
тивні, загально-
непередбаченими
перестрахуванню
фірмові витрати
прибутками)
і Оперативні,
і Витрати по виплаті
загально фірмові
відсотків, податків
витрати
(адміністративні +
збут, маркетинг)
Сальдо: прибуток
Сальдо:
Сальдо:прибуток
(збиток) від
Сальдо: прибуток
непередбачений
або збиток від
управління фондом
(збиток) від
прибуток
страхової діяль-
неосновної
(збиток)
ності
діяльності
Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності. У законі України "Про внесення змін в закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" прибуток страховиків від страхової діяльності для цілей оподаткування не визначається але обумовлюється база такого оподаткування, як дохід від страхової діяльності. Проте це не означає, що він не повинен не визначатися взагалі. Адже страховик має точно знати фінансові результати від проведення страхових операцій, щоб контролювати ефективність ведення страхової справи, визначати основу формування спеціальних і резервних фондів, вільних резервів, виплачувати дивіденди засновникам і акціонерам, складати фінансову звітність, в якій передбачається висвітлення цього показника, і т.ін.
Згідно з вимогами закону України " Про страхування", прибуток від страхової діяльності можна обчислити за формулою:
ПСД = (ЗП + КП + ВП + ПЦР + ПТР) - (ВС + ВЦР + ВТР + ВВС), (136) де: ЗП - зароблені страхові премії за договорами страхування і перестрахування;
ПЦР - повернуті суми із централізованих страхових резервів;
ПТР - повернути суми з технічних резервів, інших ніж резерв незароблених премій;
ВС - виплати страхових сум та страхових відшкодувань;
ВЦР - відрахування в централізовані страхові резерви;
ВТР - відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;
ВВС - витрати на ведення справи.
Сума в перших дужках виражає передбачені законом прибутки від страхової діяльності, сума в других дужках - витрати страховика на проведення страхових операцій. Зміст кожного показника, що використовується в наведеній формулі, потрібно розглядати в контексті менеджменту страхування виходячи з того, що страхові премії мають бути сплачені раніше, ніж виникають зобов'язання страховика зробити страхову виплату. І страхова компанія має право повністю розпоряджатись усім обсягом мобілізованих страхових премій, використовуючи ці кошти для поточного інвестування й отримання інвестиційного прибутку. Проте це вже менеджмент страхового бізнесу, і в цьому посібнику не розглядається.
Із усього вищесказаного можна виокремити головне - отримання прибутку від страхової діяльності не самоціль для страховика. Дуже часто основна діяльність йому приносить не прибутки, а збитки, що компенсуються результатами інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів (інвестиційним прибутком),а також прибутком від інших операцій. Ці види прибутку страховика визначаються теж як різниця між відповідними прибутками і витратами, і є складовими балансового прибутку страховика. Напрями використання балансового прибутку страховика надані на рис.6.19.
Валовий прибуток до оподаткування
Нерозподілений прибуток
Відрахуван
Відрахування у спе-
ня на
ціальні страхові
власний
фонди для управ-
капітал
ління позитивними і
резерви
негативними змінами
непере-
в ризиковому
дбачене
капіталі та інших
зарахування
коливаннях у зв'язку
минулих
зі специфічними
збитків
ризиками
Виплата
Застрахованим, частини прибутку
Винагорода управляючим, з/плата
Дивіденди акціонерам
Податки на прибуток
Рис. 6.20. Напрями загальнодержавних і місцевих податків і зборів системи оподаткування страхових компаній.
У таблиці подано об'єкти та ставки оподаткування валового прибутку страховика.
Об'єкти і ставки оподаткування валового прибутку страховика.
Рис. 6.19. Напрями використання балансового прибутку страховика.
Оподаткування страхових компаній є важливим фінансовим важелем регулювання діяльності страховика. У своїй основі воно має загальні принципи побудови і впливу на фінансово-господарську діяльність страховиків. Страхові компанії зобов'язані сплачувати загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), а також місцеві податки і збори (обов'язкові платежі). Взагалі таку систему можна подати схематично, рис. 6.20.
Податки і збори (обов'язкові платежі)
Непрямі податки
На додану вартість
Мито
Місцеві податки і
№ п/п
Об'єкт оподаткування
Ставка податку, %
1
Валові прибутки від страхової діяльності (крім доходу від страхування і перестрахування життя)
3
2
Валові прибутки від страхової діяльності зі страхування і перестрахування життя в разі, коли договір страхування достроково розірваний
6
3
Прибутки нерезидентів від перестрахування ризиків на території України
15
4
Прибутки нерезидентів від страхування ризиків на території України
30
5
Прибуток, отриманий з інших джерел (крім доходів від страхової діяльності)
30
Прямі податки
На прибуток підприємств
На майно (нерухомість)
З власників транспортних
Плата (податок)
засобів
за землю
І k
збори (обов'язкові платежі)
Перехід до оподаткування валового прибутку страховика, як результату його основної діяльності, підвищує відповідальність страховиків за поточні і кінцеві результати їхньої діяльності (дивись Таблицю 7.6. довідкових матеріалів 10 теми 7 - "Оцінка рейтингу страховика").
Закінчимо виклад теоретичного матеріалу теми і взагалі - цього посібника, заключним резюме:
страхова організація може мати прибутки:
від страхової діяльності:
зароблені страхові платежі за договорами страхування та перестрахування;
комісійні винагороди за перестрахування;
частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;
повернуті суми із централізованих страхових резервів;
повернуті суми технічних резервів, відмінних від резерву незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;
від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних коштів;
від інших операцій;
зароблені страхові платежі визначаються за формулою:
СНСПзвп. - сума надходжень страхових платежів за звітний період;
СНЗСПпочзвп. - сума незароблених страхових платежів на початок звітного періоду;
СНЗСПкзвп. - сума незароблених страхових платежів на кінець звітного періоду.
До суми надходжень страхових платежів не включаються частки страхових платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перестрахування;
страхові платежі - первинний прибуток страхової організації та основа подальшого обігу засобів, джерело фінансування інвестиційної діяльності.
Оскільки від моменту надходження платежів страхувальників на рахунки страховиків до виплати їх у формі страхового покриття минає певний час, а тривалість збереження засобів страхувальника визначається строком договору, що може дорівнювати одному, трьом, п'яти, десяти, п'ятнадцяти і більше років, то запасні і резервні фонди, які формує страховик, можуть десятиріччями не використовуватись. Це створює об'єктивну основу для формування позичкового фонду, прямого інвестування, участі в комерційних операціях іншого виду, даючи прибуток від інвестиційної діяльності та розміщення тимчасово вільних засобів.
Крім того, страхова компанія може мати прибуток від надання послуг, пов'язаних з ризик-менеджментом, консультаціями, підготовкою кадрів і т. ін. (прибуток від інших операцій);
витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг. Вони мають таку структуру:
витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань;
відрахування в централізовані страхові резервні фонди;
відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;
витрати на проведення страхування;
інші витрати;
собівартість у страховій справі - явище особливе. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність за таким видом договору, тільки приблизно знає, у яку суму йому обійдеться надання тієї чи іншої страхової послуги. Вона може коштувати страховику тільки суми витрат на ведення справи за даним договором, а може, окрім цього включати виплату річного відшкодування. Саме тому в страховій практиці явище собівартості розглядають у вузькому та широкому її розумінні.
У широкому розумінні собівартість - це сукупність усіх затрат страховика з надання послуг як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів). У вузькому розумінні собівартість - це витрати страховика на ведення
страхової справи;
Регулятором цього виступає перестрахування і співстрахування.
головна стаття витрат страховика - виплата страхових сум і страхового відшкодування.
Зіставляючи прибутки та витрати страхової організації, визначають
її фінансові результати. Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий прибуток. Він визначається як сума прибутку від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації, зменшених на виплати страхового відшкодування та страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди та в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;
прибуток від страхових операцій є різницею між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю. Головним джерелом формування
прибутку від страхових операцій є прибуток у тарифі, який під час калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу. Частка прибутку в тарифі встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі. Як елемент тарифу прибуток відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування, оскільки всі інші елементи тарифу мають суто об'єктивну основу.
Фактичний прибуток від страхових операцій може формуватись (під впливом обставин) за рахунок будь-якого елемента тарифу, включно з нетто-ставкою. З метою виключення цієї можливості і для забезпечення формування запасних фондів у достатньому обсязі використовують такий порядок розподілу фонду поточних платежів, згідно з яким за кожним видом страхування запасний фонд перераховується як різниця між нормативним і фактичним обсягами виплат.
Таким чином, фактичний прибуток від страхових операцій включає:
прибуток у тарифах;
економію з витрат на ведення справи;
економію на управлінських витратах, яка є тоді, коли їхні темпи зростання відстають від темпів зростання страхових платежів;
прибуток від діяльності із страхування життя визначається сумою надлишку резерву довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяг страхових зобов'язань;
прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає прибутків від інвестування та розміщення коштів резервів із страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів із страхування життя відповідно до методики формування резервів із страхування життя, зазначеної у ст. 29 закону України "Про страхування", або на поповнення резервів з медичного страхування у випадках, передбачених чинним законодавством.
Показник рівня прибутковості за операціями або за будь-яким видом
страхування називають рентабельністю.
Рівень рентабельності визначають за формулою:
Р= річна сума прибуткурічна/сума платежів за будь-яким видом страхування
або за страховими операціями в цілому помножене на 100%.
(138)
Рівень рентабельності показує, який прибуток отримує страховик з кожної гривні страхових платежів. Цей показник ув'язує розмір прибутку як
джерела фінансових ресурсів з обсягом робіт із формування страхового фонду.
6.7. Прикладне направлення застосування механізмів перестрахування і співстрахування, визначення показників діяльності страховика
Використані терміни: однорідність страхового портфеля, лінії власного утримання ризику, рівень суми, стратегія досягнення платоспроможності, комісійна винагорода.
Зупинимось ще на декількох теоретичних питаннях перестрахування і співстрахування як досягнення ефективності від їх застосування в страховій діяльності.
1. Перестрахування може бути кількісним і якісним. Під кількісним розуміється розподіл того самого ризику на частини, рис.6.21.
А
И
А
И
К
А
А
А
Страхова компанія
Страхова компанія
Страхова компанія
Страхова компанія
Страхова компанія
Р
З
Рис. 6.21. Схема розподілу відповідальності по ризику страхувальника між страховиками.
Кількісним перестрахування буває тоді, коли перший страховик передає перестраховику ризики, невідповідні для нього за своїм характером. Потреба в якісному перестрахуванні виникає тому, що страховик змушений розширити свою діяльність в галузі невідповідних для нього страхувань (розширення на небажані види небезпек). Подібні побічні страхування він приймає від страхувальника, але не в змозі залишити їх на своєму утриманні, і тому передає їх перестраховикам. Наприклад, при вогневому страхуванні, -
страхування від вибухів; при морському страхуванні, - військові ризики; при страхування від градобою, - страхування виноградників і т. д. Перший страховик бере на себе відповідальність за ці спеціальні види небезпек, знаходячи незручним чи невигідним відхилення всього страхування. За допомогою перестрахування він передає спеціальний ризик іншому страховику, що займається такими ризиками. Як вже зазначалося метою перестрахування є насамперед встановлення однорідного страхового портфеля у страховика, і він це робить за допомогою розподілу і вирівнювання ризиків. Звичайно, ця мета може бути досягнута і іншим шляхом - відхиленням небажаних ризиків. Однак останнє є невигідним для страховика з погляду конкуренції.
Ту ж мету, що й перестрахування, переслідує і співстрахування, що у визначених випадках буває більш виправданим. У практиці страхування одні ризики, як правило, тільки перестраховуються, інші - тільки співстрахуються.
Слід ще раз наголосити, що принциповим є те, що хоча у перестрахуванні чи співстрахуванні об'єкт страхування (відповідальність) поділяється двічі, тричі і більше разів, проте страхувальнику протистоїть тільки один страховик, іменований "прямим", чи "оригінальним", чи "першим" страховиком, який і відповідає перед страхувальником у повному обсязі зобов'язань за договором страхування, згідно з вимогами чинного законодавства в країнах світу, в тому числі і України.
Тому, розглядаючи питання про перестрахування чи співстрахування, страхова компанія виходить з того, що такі дії повинні бути економічно ефективними з погляду досягнення мети і враховувати вартість перестрахування чи співстрахування.
Під вартістю в цих діях прийнято розуміти не тільки передану перестраховику відповідну його частку відповідальності і частину страхового платежу, але й витрати оригінального страховика на ведення справи у зв'язку з оформленням документації по перестрахуванню чи співстрахуванню.
Важливим моментом в організації перестрахування є визначення так званого "власного утримання" компанії - економічно обґрунтованого рівня суми, у межах якої страхова компанія залишає на своїй
відповідальності частку застрахованих ризиків, передаючи у перестрахування суми, що перевищують цей рівень.
Якщо ліміт власного утримання встановлений на заниженому рівні - страхова компанія буде змушена передати у перестрахування зайву частину премії, яку вона могла б зберегти за умови правильного визначення ліміту власного утримання. Якщо ліміт власного утримання виявиться занадто високим - фінансова стійкість страховика буде підірвана.
6. Сьогодні практично всі страхові компанії України мають потребу у перестрахуванні. Більшість страховиків не володіють значними фінансовими засобами і не можуть брати на себе великі ризики. А передаючи частину своєї відповідальності перестраховику, страхова компанія може гарантувати виконання своїх зобов'язань перед клієнтами навіть при настанні декількох великих страхових випадків. І це є важливим моментом у діяльності страховиків, особливо у вирішенні свого високого завдання - цивілізованого розв'язання проблем і показу свого професіоналізму. (Про це докладніше див. у першій темі цього посібника, підрозділ 1.7).
У розрізі вище наданого, розглянемо більш докладніше, поетапно, прикладну задачу, яка була надана в першій темі: по визначенню суми власного утримання та потреби у перестрахуванні, чи у співстрахуванні при страхуванні п'яти об'єктів, які мають однакові і різні вартості. Вихідні дані і умови страхування ті ж самі. Поетапність рішення подамо у вигляді низки прикладів.
Приклад 1. Страховик приймає на страхування п'ять однорідних об'єктів з однаковою вартістю. Щорічно один з об'єктів гине, тобто імовірність настання збитку складає 20 відсотків. Графічно це можна зобразити в такий спосіб (рис. 6.22.).
30 тис. грн.
30 тис. грн.
30 тис. грн.
30 тис. грн.
30 тис. грн.
A B C D E
Рис. 6.22. Графічне зображення приклада 1.
Розв'язок і пояснення:
Вартість кожного об'єкта - 30 тис. грн. Отже, щоб покрити щорічний збиток, страховик повинен за рік, у виді нетто -премії, зібрати зі страхувальників 30 тис. грн. Оскільки ці 30 тис. грн. розподіляються між 5 страхувальниками, причому кожний з них в однаковій мірі піддається ризику (вартість застрахованих ними об'єктів також однакова), усі страхувальники повинні сплатити страховий внесок у розмірі 6 тис. грн. кожен, тобто 20 відсотків від вартості застрахованого об'єкта. Сумарна нетто-премія, отримана страховиком, складе: 6 тис. грн. х 5 = 30 тис. грн. Таким чином, при дотриманні всіх страхових умов, незалежно від того, який об'єкт А, У чи С, Д, Е загине, страховик залишається платоспроможним, оскільки максимально можливий збиток, що він може понести (30 тис. грн. ) не перевищить суму отриманої ним від страхувальників нетто-премії.
Таким чином, можна зробити висновок, що потреби у перестрахуванні в наведеному прикладі у страховика не буде, тому що його портфель сформований з рівних часток ризиків з однаковою ймовірністю настання страхового випадку.
Приклад 2. По-іншому складається ситуація, коли один з об'єктів значно відрізняється за своєю вартістю від інших, прийнятих на страхування (див. рис. 6.23.).
Припустимо, що імовірність настання збитку в даному випадку залишається колишньою, тобто 20 відсотків, і як і раніше протягом року може загинути тільки один із застрахованих об'єктів. Однак принципове значення має те, який з об'єктів постраждає у цьому році. Оскільки ризик для кожного із страхувальників однаковий і складає 20 відсотків, кожний з них у виді страхового внеску сплачує 20 відсотків вартості належного йому об'єкта. Нетто-премія, отримана страховиком, складе:
об'єкт А: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;
об'єкт B: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;
об'єкт C: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн.;
об'єкт D: 100 тис. грн. х 0,2 = 20 тис. грн.;
об'єкт E: 30 тис. грн. х 0,2 = 6 тис. грн. Разом нетто-премія = 44 тис. грн.
30 тис.
A
E
30 тис.
30 тис.
B
100 тис.
30
тис.
C
D
Рис. 6.23. Графічне зображення приклада 2.
Якщо в поточному році загине будь-який з об'єктів, крім об'єкта D, для страховика не виникає ніяких проблем з компенсації понесеного страхувальником збитку, оскільки в будь-якому випадку сума страхового відшкодування не перевищить отриману страховиком сумарну нетто -премію. Але при повній загибелі об'єкта D, а ми вже зазначили, що ймовірність цієї події така ж, як і для будь-якого іншого об'єкта, страховику не вистачить зібраної ним за рік нетто-премії. Він змушений буде або шукати інші джерела для покриття даного збитку, або оголосити себе банкрутом. Що стосується додаткових джерел фінансування страховика, то до них, припустимо, звертаються тільки в крайньому випадку і використання їх не можна вважати нормою.
У нашому випадку очевидно, що страховик, щоб не стати банкрутом, повинен обмежити свою відповідальність щодо об'єкта D сумою у 30 тис. грн., що і буде власним утриманням страховика, а іншу суму, у розмірі 70 тис. грн., страховику треба або залишити на ризику страхувальника, або передати у перестрахування.
У випадку перестрахування, страховик як вже наголошувалось, повністю залишається відповідальним за відшкодування збитку у межах повної страхової суми по застрахованому об'єкту. Однак ексцедент, тобто перевищення страхової суми над "власним утриманням" страховика ( у нашому прикладі - 70 тис. грн.) при цьому покриється перестраховиком. У якості останнього може виступати або інше страхове товариство, або спеціалізована перестраховочна компанія. При перестрахуванні страховик передає і частину нетто-премії, що відповідає ризику, прийнятому перестраховиком. Згода страхувальника на таку передачу відповідальності не потрібна, тому що ніяких правових взаємин між страхувальником і перестраховиком не виникає. Відповідальність перед страхувальником по відшкодуванню можливого збитку, повністю як вже наголошувалось, несе страховик, з яким страхувальник уклав договір страхування. У цьому випадку стосовно страхувальника страховик, який уклав договір страхування, виступає у ролі "першого" або "прямого" страховика, а перестраховик - у ролі цесіонарія.
У розглянутому прикладі, коли цедент по окремих застрахованих об'єктах передає перестраховику відповідальність у розмірах, що перевищують власне
утримання, між ним і перестраховиком має місце ексцедентний договір чи "перестрахування договору ексцедента суми". Оскільки збитки, що при цьому будуть сплачувати цедент і перестраховик (цесіонарій) розподіляться між ними у тій же пропорції, у якій між ними були розподілені страхова сума і нетто-премія. Ексцедентний договір є різновидом найбільш розповсюдженого виду так званих "пропорційних договорів перестрахування".
Приклад 3. Розгляньмо ще одну ситуацію. Портфель страховика трохи відрізняється від попереднього (див. рис. 6.24.) тим, що два об'єкти мають більшу вартість.
100 тис.
30 тис.
30 тис.
100 тис.
30 тис.
A
B
C
D
E
Рис. 6.24. Графічне зображення приклада 3.
Здавалося б, після розв'язання приклада 2, у цьому прикладі страховик повинен передати в перестрахування ексцедент у сумі 70 тис. грн. по об'єктах A і D. Однак, як вже було зазначено, що протягом року гине тільки один об'єкт, тобто передавати у перестрахування обидва об'єкти на умовах договору ексцедента суми для страховика не має рації - при цьому він перечислить перестраховику зайву суму страхових внесків. Тому розумно було б укласти договір "ексцедента збитку", по якому перестраховик буде брати участь у відшкодуванні збитку першого страховика тільки тоді, коли його збиток у результаті одного страхового випадку перевищить обумовлену суму, що складає у нашому прикладі 30 тис. грн. Даний договір звичайно поширюється між цедентом і перестраховиком прямо пропорціонально до обсягу відповідальності по якому-небудь застрахованому об'єкту. Тому договір ексцедента збитку відноситься до так званих "непропорційних договорів перестрахування".
Розглядаючи цю форму перестрахувального захисту, необхідно зробити зауваження, що у майновому страхуванні, особливо при страхуванні будинків, споруджень, устаткування і т.п., випадки повної загибелі застрахованих об'єктів бувають досить рідкими. Отже, величина максимального збитку, що може бути заподіяний застрахованому об'єкту наслідками одного страхового випадку, звичайно менше страхової суми об'єкта. Допустимо, що розглянуті нами об'єкти є будівлями і застраховані на випадок пожежі. Причому об'єкти B, C і E побудовані з пожежонебезпечних матеріалів. При виникненні пожежі вони згорають швидко і повністю, а об'єкти A і D, по-перше, набагато більші за розміром, по-друге, побудовані з вогнестійких матеріалів, по-третє, їхня велика вартість до деякої міри зумовлена витратами, що страхувальники зробили з метою мінімізації можливого збитку при виникненні пожежі. Очевидно, що за таких
умов перший страховик при будь-якому розмірі збитку буде змушений зробити страхову виплату, тоді як перестраховик може бути звільнений від компенсації збитку зовсім (тобто якщо фактичний збиток по об'єкту A або D не перевищить 30 тис. грн.), навіть у випадку, якщо протягом року постраждає більше ніж один об'єкт. Тому, зрозуміло це, у перестраховиків у таких випадках не виникають відмови від участі в страхуванні цих об'єктів на основі умов договорів ексцедента збитку.
Приклад 4. У розглянутих вище прикладах виходили з того, що щорічно у результаті страхового випадку в обов'язковому порядку одному з застрахованих об'єктів наноситься збиток, причому два або більше об'єктів протягом одного року постраждати не можуть. Однак на практиці усяке можливе. Техніка страхування базується на тому, що страховик у своїй діяльності виходить з деяких середніх за кількість років числа страхових випадків і середнього розміру збитку по одному об'єкту. При цьому кількість страхових випадків рік від року міняється. У деякі роки їх буває багато, в інші - значно менше. Тобто, якщо у середньому за який-небудь аналізований період щорічно з 5 застрахованих об'єктів страждає у результаті страхового випадку один, то цілком можливо, що у даному конкретному році всі об'єкти можуть залишитися непошкодженими. І, навпаки, потерпілими можуть виявитися два, три і навіть усі п'ять застрахованих об'єктів, що не можна цілком виключати (особливо при невеликому портфелі договорів). Ясно, що у останньому випадку доля прямого страховика і його страхувальників буде жалюгідною навіть при наявності у нього договорів перестрахування ексцедента суми і ексцедента збитку. У зв'язку з цим страховик може укласти договір ексцедента збитковості (англ. stop loss), за якими перестраховик покриває не окремі збитки, а збитковість по всьому портфелю договорів, що мається у цедента по даному виду страхування. Договір ексцедента збитковості може доповнювати вже наявні форми перестрахувального захисту. Відмінна його риса полягає у тому, що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків, коли збитковість перевищить обумовлений договором перестрахування відсоток. Договір ексцедента збитковості, як і договір ексцедента збитку, є видом непропорційного перестрахування.
Приклад 5. Повернемося до умов прикладу 1, доповнивши їх тою обставиною, що 5 розглянутих нами об'єктів були застраховані не одним, а трьома страховиками, умовно іменованими X, Y, Z (див. рис. 6.25).
