| 1. Малі підприємства: поняття та функці……………………………………..4
2. Малі підприємства – основа малого бізнесу:
2.1. Сутність малого підприємства…………………………………………10
2.2. Роль малого бізнесу в економіці………………………………………13
3. Державна політика підтримки малого підприємництва…………………17
4. Проблема фінансування малого бізнесу………………………………….24
Вступ
Актуальність даної теми визначена об`єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці. Мале підприємництво – це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму. Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал.
Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношнні державної підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути розцінені як великий стратегічний прорахунок, який може призвести до багатьох нардногосподарських негативів.
Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси. Існують серйозні економічні і адміністративні бар`єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх діяльності.
Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільш масовою жертвою якою на місцевому рівні є представник малого бізнесу.
Мале підприємництво не має яких-небудь істотних переваг в кредитно-фінансовій системі, діє в неймовірно складних умовах для існування. Для представника малого підприємництва невигідна бідь-яка підприємницька діяльність в сфері виробництва, і він намагається затвердитися в торгівлі і посередництві. В той самий час в малий бізнес вступає все більша кількіть громадян. Заняття власною справою як природня форма прояву здібностей людини і реалізація його громадянських прав формують умови створення самостійного суспільного прошарку підприємців, які складають соціально-політичну базу демократичних перетворень суспільства.
1. Малі підприємства: поняття та функції
Поняття малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства (фірми):
Мала фірма – це фірма, якою керує власник і яка не має складної організації управління.
Мале підприємство – це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.
Мале підприємство – це невелике виробництво.
Мале підприємство – це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників.
Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. В Україні діють підприємства таких видів:
- приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;
- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;
- господарське товариство;
- підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;
- комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;
- державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.
Відповідно до обсягів господарського обороту і чисельності працівників (незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесено до категорії малих підприємств.
До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:
- у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
- в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;
- у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;
- у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;
- роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.
У малому бізнесі в Україні понад 2 млн. чоловік, що становить 10% зайнятого населення , понад 9% ВВП
Приведу критерії віднесення підприємств до малого бізнесу, що застосовуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Отже, в Європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносяться ті, які не перевищують наступних показників:
1. кількість зайнятих працівників до 50 чол.;
2. річний оборот менше за 4 млн. ЕКЮ;
3. сума балансу менше за 2 млн. ЕКЮ.
При визначенні заходів підтримки суб'єктам малого бізнесу на рівні країн ЄС можуть застосовуватись і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть використати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Так міжнародна Організація Економічної Співпраці і Розвитку (ОЕСР), в яку входять економічно високорозвинені країни, визначає підприємства з числом зайнятих до 19 чол. як «дуже малі», до 99 чол. як «малі», від 100 до 499 чол. як «середні» і понад 500 чол. як великі.
У Великобританії віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу засновується на даних обороту і чисельності зайнятих (різних по галузях економіки). До найдрібніших відносять фірми з числом зайнятих від 1 до 25 чол., до дрібних – від 25 до 99. Згідно з Законом «Про компанії», в Великобританії мале підприємство повинно відповідати двом з наступних критеріїв:
1. оборот не більше за 2,3 млн. ЕКЮ;
2. активи не більше за 1,5 млн. ЕКЮ;
3. середня чисельність зайнятих до 50 чол.
У Франції малими вважаються підприємства, на яких чисельність зайнятих не перевищує 500 чол. і річний оборот до стягування податків, оцінений на момент закриття підсумкового балансу, нижче за 200 млн. франків. Причому в різних галузях економіки розмір фірми оцінюється по-різному. Якщо в сільському господарстві і харчовій промисловості фірми із зайнятістю понад 200 чол. вважаються великими, то в галузі виробництва обладнання поріг чисельності 500 чол.
У Швеції система віднесення підприємств до малих згідно з французькою, але там діють ще і такі показники як: стадії зростання, галузева приналежність, географічна сфера діяльності, специфічні характеристики власників і керівників (жінки-підприємці, іноземці), типи проблем характерні для підприємства.
У Німеччині певне поняття про малий бізнес відсутнє, але відповідно до класифікації федерального міністерства господарства до дрібних відносять фірми з числом зайнятих до 49 чол. і щорічним оборотом менше за 1 млн. марок. Дрібні і середні фірми – це фірми, якими керують юридично самостійні власники, що безпосередньо беруть участь у виробництві, що повністю беруть на себе економічний ризик і що фінансують свою діяльність, як правило, без залучення кредитних коштів.
У Сполучених Штатах Америки федеральним законом про малий бізнес встановлено, що мала фірма – це фірма, що має одного або декількох власників, з числом зайнятих не більше 500 чол., величиною активів не більше 5.000.000 $ і річним прибутком не понад 2.000.000 $. У залежності від кількості найнятих працівників всі підприємства в США діляться на:
- найменші 1 - 24 зайнятих;
- малі 25 - 99 зайнятих;
- проміжні 100 - 499 зайнятих;
- великі 500 - 999 зайнятих;
- найбільші 1000 і більш зайнятих.
Потрібно відмітити що тут, як і в багатьох інших країнах, грає роль і галузева структура підприємства. Причому в одних галузях грає визначальну роль кількість зайнятих (обробляюча і добувна промисловість), а в інших величина обороту (будівництво, торгівля, послуги). Норми критеріїв різні для підприємств, працюючих в різних галузях економіки США.
У США малими вважаються підприємства, керовані незалежними власниками і що не займають домінуючого положення на товарних ринках.
Згідно з Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 грн.
Основними економічними рисами малого підприємництва є:
¾ відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик);
¾ спеціалізація на якому-небудь виді діяльності;
¾ реалізація вироблених товарів (послуг) через купівлю - продаж на ринку;
Можна сформулювати декілька груп стійких меж малого підприємництва, зумовлених:
1.
Характером
виробничого процесу:
- обмеженість масштабів засобів виробництва, що застосовуються і технологічних процесів;
- невелика номенклатура виробів, що випускаються, тобто вузька спеціалізація;
- спрощеність системи збуту.
2.
Специфікою системи управління і керівництва:
- єдність права власності і безпосереднього управління підприємством;
- особливе значення ролі керівника в житті підприємства, його безпосередня включеність практично у всі функціональні області;
- компактність управлінської команди і багатофункціональності менеджерів;
- відсутність громіздких управлінських структур, простота інформаційних зв'язків, неформальний характер планування і контролю;
- швидкість прийняття рішень.
3
. Станом окремих компонентів (кадри, фінанси і т.д.):
- особливий, персоніфікований характер відносин між працівником і господарем;
- гнучкість, сприйнятливість до нововведень;
- невеликий масштаб фінансових ресурсів, що використовуються;
- низька капіталізація, що означає, що власники пускають на розширення основного капіталу лише малу частку прибутків;
- висока оборотність капіталу;
- істотний вплив на кадрову політику, прийняття стратегічних рішень, вибір правових форм і на інші параметри господарської діяльності сімейних і родинних зв'язків, що зумовлено правом успадкування.
4.
Особливостями зовнішніх впливів:
- локальність ресурсних і збутових ринків;
- не формальність взаємовідносин з вузьким колом постачальників і споживачів;
- надчутливість до коливань економічної кон'юнктури, політичної ситуації, змінам законодавства;
- велика міра залежності від системи підтримки малого підприємництва.
Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який залишається після сплати податків та інших зобов’язань.
ІІ. Малі підприємства – основа малого бізнесу
2.1. Сутність малого підприємства
Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє самий численний шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. По своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектру товарів і послуг одночасно. Мале підприємство є «клітинкою» малого підприємництва.
Як виявляється із самого визначення, «малий бізнес» - це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законах, державними органами або іншими представницькими організаціями.
Як показує світова практика, основним критеріальним показником, на основі якого підприємства різних організаційно правових форм відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є насамперед середня чисельність працівників, зайнятих за звітний період на підприємстві
Мале підприємництво - цілком самостійна і найбільш типова форма організації економічного життя суспільства зі своїми відміними особливостями, перевагами і недоліками, закономірностями розвитку. Функціонування на локальному ринку, швидке реагування на зміну кон'юнктури цього ринку, безпосередній зв'язок з споживачем, вузька спеціалізація на певному сегменті ринку товарів і послуг, можливість почати власну справу з відносно малим стартовим капіталом - всі ці межі малого підприємства є його достоїнствами, що підвищує стійкість на внутрішньому ринку, але при певних умовах стають недоліками, стримуючими його розвиток. З одного боку, швидке реагування малого підприємства на зміни умов функціонування робить його більш мобільним і що пристосовується, а з іншою - залежним від кон'юнктури ринку, динаміки зовнішніх соціально - економічних і політичних умов. Відносно невеликий капітал звужує рамки виробництва, обмежує можливість залучення додаткових ресурсів (науково-технічних, фінансових, виробничих, трудових і т.д.). Обмежені масштаби виробництва і невелика кількість зайнятих обумовлюють простоту і ефективність управління підприємством. Однак характерне для малого підприємства поєднання функцій власника і менеджера в особі господаря підприємства, встановлення особистих зв'язків з працівниками підприємства, неформальний стиль управління, знижуючи управлінські витрати, можуть привести - і часто приводять - до самоексплуатації і понаднормовим роботам. Нестійкість малого підприємства внаслідок обмеженості ресурсів набагато вище, ніж у великих і середніх підприємницьких структур.
На розвиток малого бізнесу найбільший вплив мають наступні чинники:
- розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах;
- зменшення вартості і спрощення використання інформаційних систем;
- підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним накопиченням досвіду у великих компаніях;
- сприяння малими фірмами розв'язанню питання про безробіття;
- скорочення робочої зміни;
- велика конкурентоздатність за рахунок менших витрат, пов'язаних зі зниженням накладних витрат і меншими коливаннями заробітної плати.
Малі підприємства, звичайно ж, як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин. Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, оскільки, йдучи на ризик, підприємець вирішує досить складну проблему конкурентоздатності продукції, що випускається. Починаючому підприємцеві на самому початку треба провести свою роботу при більш високих витратах. Початкова вартість ставить фундаторів фірми в невигідне положення. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду.
Часто мале підприємство банкрутує не повністю, що досить важливо, а лише викупляється більш великою фірмою.
У зв'язку з цим можна виділити три моделі розвитку малого бізнесу:
- повільне розширення ділової активності;
- швидкий розвиток малих підприємств і перетворення їх в середні, а потім у великі компанії;
- збереження масштабів діяльності на досягнутому рівні.
Підприємці все більше усвідомлюють необхідність використати не тільки переваги спеціалізації, особливу атмосферу зацікавленості, але і можливості, які відкриваються при виробничій кооперації: економія на масштабах, спільні науково-дослідні розробки, розділення ризику.
Значний плюс малих підприємств полягає в тому, що багато хто з них виявилися більш пристосованими, ніж великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди для економіки. Великі фірми не так чутливо і швидко реагують на які-небудь зміни в економіці. Не випадково в політиці урядів Німеччини, США, Японії і багатьох інших розвинених капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Розорення і утворення нових компаній відбувається, передусім, в немонополізованому секторі. У таких умовах великі компанії експортують капітал. Дрібні ж фірми, як правило, не мають такої можливості. Для виживання дрібні фірми вимушені переглядати свою виробничу і збутову діяльність. Ті фірми, які зуміли пристосуватися вижили, інші просто розорилися. Однак, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризи послужив важливим засобом для оздоровлення економіки. І пояснюється це передусім роллю і функціями, які малий бізнес виконує.
2.2. Роль малого бізнесу в економіці
Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотним чином на розвиток народного господарства. По-перше, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. По-друге, він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися. По-третє, - створювати атмосферу конкуренції. По чисельності працюючих, по обсягу і товарів, що реалізовуються, що виробляються, суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах грають ведучу роль.
У цей час навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоч їх стійкість відносно низька. При зростанні чисельності малих підприємств, розвиненій інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач.
Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв'язання наступних проблем:
- формування конкурентних ринкових відносин, які сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;
- підвищення якості товарів, робіт, послуг (прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування);
- наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;
- залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва
- створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;
- активізація науково-технічного прогресу;
- освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;
- звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.
Дрібні і середні підприємства грають помітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.
Незважаючи на те, що велика частина наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, малі і середні фірми по широкому колу продукції частіше починають комерціалізацію нових товарів.
Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що проводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з точки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва.
Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими і матеріальними ресурсами.
Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємництво впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації і міри прибавленості все більш і більш широких верств населення до системи підприємництва і ділового адміністрування.
Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу впливу великих об'єднань.
Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури і інших ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями.
Важливість малих підприємств ще і в тому, що вівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існуванню, а значить бути кращим за інших, щоб прибуток діставався саме ім.
Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібні підприємства, оскільки монополії через свою величину вимушені затрачувати багато зусиль в цьому напрямі або створювати розгалужену мережу маленьких філіалів, що саме по собі також досить заняття, що дорого коштує, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.
Діяльність малих підприємств в менш розвинених районах західноєвропейських країн - це основа всього їх соціального і економічного життя і вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.
У той же час, на дрібних підприємствах відмічається більш висока ефективність праці, малі фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел (сировина) і забезпечує при цьому велику зайнятість. Вони збільшують розміри надходжень до муніципальних бюджетів, стимулюють НТП, виконують інші важливі для господарства функції.
Політичний вплив малого бізнесу в різних країнах досить великий, оскільки соціальна група підприємців давно стала основою середнього класу, що сформувався, найбільш представницького по своїй чисельності і що є виразником політичних переваг значної частини населення.
Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту. Так, питома вага малих підприємств в таких країнах, як Японія, Німеччина, перевищує 95%. З 880 тис. промислових підприємств Японії тільки 4 тис. мають більше за 300 працюючих і 700 - більше за 1000 працюючих. У країнах ЄС кількість підприємств з чисельністю зайнятих понад 500 чоловік не перевищує 12 тис.
У умовах перехідної економіки України, що знаходиться на початковому етапі розвитку ринкових відносин, саме створення і енергійний розвиток сектора малого підприємництва повиннен стати основою соціальної реструктуризації суспільства, що забезпечує підготовку населення і перехід всього господарства країни в світ ринкової економіки.
ІІ
І
. Державна політика підтримки малих підприємств
Існують різні підходи до вирішення проблем формування й підтримки державою малого сектора, конкурентного середовища в перехідній економіці. Можна виділити два основних напрями державної політики щодо становлення приватного підприємництва:
1) проведення приватизації з метою формування відповідального власника-господаря, здатного до інвестиційної діяльності й зацікавленого в прискореному оновленні виробництва;
2) забезпечення умов (економіко-політичних, законодавчих, інституціональниї тощо) для утворення й ефективного функціонування малих і середніх приватних підприємств.
Оскільки роздержавлення й приватизація мають об`єктивні межі, визначенні межами даржавної власності, головний наголос поряд із завершенням зазначених процесів повинен бути зроблений на сприяння з боку держави діяльності малого підприємництва.
Державна політика підтримки малого бізнесу – сукупність пріоритетних рішень(заходів), що визначають основні напрями й форми правового, економічноо та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб`єктів господарювання[9,с.112]. Тобто під державною підтримкою розуміється, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає формування державними структурами відповідних умов становлення й розвитку малогопідприємництва, а з іншого – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, що залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах.
Існують три аспекти державної політики підтримки малого підприємництва. По-перше, треба взяти до уваги аспект програмний, що стосується комплексу взаємопов`язаних і послідовних цілей, планів і правил вирішення завдань у галузі державного регулювання малого бізнесу. По-друге, у руслі так званої "позитивної економіки" державного управління слід аналізувати реальний перебіг процесів застосування державними органами та їх працівниками владних повноважень і різноманітних можливостей впливу на функціонування та розвиток малого підприємництва. По-третє, адекватним завершенням цього руху виступає характеристика політичної організації суспільства в тій частині, що стосується діяльності держави у сфері підтримки малого бізнесу, відповідних соціальних інститутів.
Діяльність із налагодження результативного й ефективного механізму формування та реалізації державної політики підтримки малого бізнесу в Україні, безсумнівно, вимагає творчого запозичення та використання світових досягнень у цій сфері, насамперед досвіду країн з розвинутою риновою економікою. Вивчення досвіду малого підприємництва в розвинутих країнах свідчить, що сприяти його розвитку можна лише шляхом поєднання, комбінування різних форм, методів засобів регулювання й підтримки, головними серед яких є: фінансово-кредитна підтримка, що передбачає прямі гарантовані позики, цільове субсидіювання, цільове бюджетне фінансування, сприятлива податкова політика, що передбачає пільгового оподаткування, надання права прискоренної амортизації і вилучення амортизаційних відрахувань з об`єктів оподаткування, інформаційно-консультативна підтримка, що забезпечує інформаційне обслуговання.
Залишаються гостроактуальними проблеми формування цілісної системи державної підтримки розвитку підприємництва, зокрема формування високоякісного правового поля. Сьогодні ж підприємницьку діяльність в Україні регламентують 32 закони, 22 постанови Кабінету Міністрів та 14 указів Президента. Лише впродовж 1997-2000 рр. до цих нормативно-правових документів було внесено близько 1000 змін і доповнень, які часто або суперечили вже діючим нормам, або зовсім їх перекреслювали. Така кількість законів, підзаконих актів та змін до них ніяк не сприяє нормальному розвитку підприємства, вносить плутанину та дезорганізує цей процес.
Національна програма підтримки малого підприємництва
Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого підприємництва. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.
Основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:
· відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
· збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);
· відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;
· надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;
· невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;
Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку в умовах ринкових реформ — про необхідність формування та проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва.
Все це зумовило необхідність прийняття Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні.
Метою державної підтримки малого підприємництва є:
1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;
2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення
малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;
3) підтримка вітчизняних виробників;
4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.
Основними напрямками державної підтримки малих підприємств є:
1. вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;
2. формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;
3. активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва;
4. сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;
5. впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва.
1. Вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності
Сьогодні Україна має велику кількість нормативних актів, значна частина яких регулює саме підприємницьку діяльність. Проте нормативне регулювання підприємницької діяльності залишається надто складним. Відсутність системності породила багато дублюючих правових норм, закріплених у нормативних актах різної юридичної сили. Нагромадження зайвих регулюючих документів значно ускладнює як початок, так і здійснення підприємницької діяльності.
Тому одним з напрямів Програми е максимальне спрощення юридичних процедур у правовідносинах "держава — підприємець". Адміністрування підприємництва повинно займати якомога менше часу і коштів.
Шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:
· створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;
· забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;
· розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їх соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;
· вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва.
2. Формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності
Впровадження державної регуляторної політики забезпечується шляхом:
· координації діяльності органів різних рівнів виконавчої влади з планування регуляторної діяльності, підготовки проектів регуляторних актів із застосуванням процедури публічного обговорення;
· визначення ефективності проектів регуляторних актів та оцінки економічних і соціальних результатів їх впровадження;
· удосконалення законодавства з метою зменшення надмірного державного втручання у сферу підприємництва;
· вдосконалення дозвільної системи у сфері підприємництва, спрощення процедури державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.
3. Активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва
Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва спрямована на:
· формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва та кредитно-гарантійних установ;
· розроблення та запровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;
· створення та підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.
Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні – регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні — місцеві фонди підтримки підприємництва.
Кошти українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуютьсяться за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуждення комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.
Зазначені фонди є неприбутковими організаціями.
Фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється фондами через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру.
4. Сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва
Чинники щодо покращення розвитку інфраструктури малого підприємництва:
·системи інформаційного та консультаційного обслуговування малого підприємництва, спеціалізованих фірм, що надають послуги малим підприємствам (бухгалтерські та аудиторські фірми, рекламні агентства тощо);
·бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес-інкубаторів, виробничих та технологічних парків;
·навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування економічних знань і набуття практичних навичок роботи в умовах ринкової економіки;
Очікувані результати
Очікуваними результатами реалізації програми є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня тіньового обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття.
І
V
.
Проблема
фінансування
малого
бізнесу
Проблема фінансування суб`єктів малого підприємництва полягає в обмеженні доступу до таких традиційних для ринкової економіки джерел фінансових ресурсів, як кошти банківської системи та ринку цінних паперів.
Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав). Такий стан посилюється в кризових умовах економіки України.
Як правило, фінансування малих підприємств банками здійснюється у формі овердрафту. Плата за кредит при цьому варіюється залежно від ризикової премії підприємців і перевищує зазвичай основну ставку процента на 1-5%. Переваги цієї форми фінансування пов`язані насамперед із гнучкістю банківської політики.
Доступ на фондовий ринок підприємств невеликого та середнього розміру досить ускладненний. Це пов`язано із витратами від недооцінки цінних паперів підприємств. Недооцінка при первинному розміщенні акцій може сягати 10% від їх реалізованої вартості, і з точки зору емітента це прямі втрати, пов`язані із залученням зовнішнього фінансування. Іншою причиною є страх одноосібного власника втратити контроль над своєю фірмою через продаж акцій. До того ж особливі умови економіки України, а саме нерозвинутість ринку цінних паперів, не дають змоги розглядати такий напрямок отримання фінансових ресурсів як повноцінний чи взагалі можливий.
Звуження вказаних джерел фінансових ресурсів підвищує роль власних коштів. Приблизно 55% фірм повністю підтримується за рахунок власних коштів. Також підвищується роль кредиту у формі заборгованості:
¾ за розрахунками з партнерами (через відповідний механізм товарного кредиту, впровадження вексельного обігу);
¾ за розрахунками з бюджетом (завдяки відстроченню сплати податків та подовженню терміну сплати податку);
¾ за оплатою праці (оскільки часто на малих підприємствах працівниками є їхні власники, їхні родичі, вони можуть відмовлятися від негайного споживання для фінансування підприємства)
Існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств, до яких треба віднести: державну фінансову допомогу, міжнародну донорську допомогу, підтримку великих підприємств. В Україні державна фінансова допомога малим підприємствам проводиться в рамках державних цільових програм підтримки малого підприємництва за рахунок бюджетних коштів. Але ці програми не стали дійовими інструментами фінансової підтримки малих підприємств, що пов`язано з незначними фінансовими можливостями, викликаними обмеженими ресурсами бюджетної системи. Іншим напрямком державної підтримки є пільги в оподаткуванні. Податківцям нема сенсу закривати очі на результати опитування підприємців, які серед головних першкод називають високий податковий тягар, що змушує певну частину суб`єктів підприємницької діяльності перебувати "у тіні". Враховуючи чинники, які перешкоджають розвитку підприємництва (високомонополізована структура економіки, недосконалість кредитних джерел фінансування тощо), податкова адміністрація України намагається запроваджувати ефективне стимулююче оподаткування малого бізнесу. Йдеться про застосування спрощеної системи оподаткування, змістом якої є диференційовані механізми, які враховують особливості господарської діяльності тих чи інших прошарків підприємництва.
Існуюча система оподаткування малого підприємництва створює альтернативні можливості вибору найбільш ефективного механізму. Але водночас податкові ставки певних видів підприємницької діяльності запроваджуються за рішеннями відповідних місцевих органів влади, тобто здебільшого на суб'єктивних підставах.
Cпрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Підприємець - фізична особа - має право самостійно обирати вид оподаткування залежно від виду діяльності та обсягу валового доходу. Він може працювати на підставі загального оподаткування із застосуванням авансових платежів або фіксованого податку чи єдиного податку. Якщо суб'єкт малого підприємництва сплачує єдиний податок, він звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів,зборів пов'язниях з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї. Якщо суб'єкт малого підприємництва - фізична особа бажає залишатися платником податку на додану вартість, він може обрати інший механізм оподаткування який базується на 6% ставці суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість(не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць).
Є і певні обмеження (регулююча функція податків), наприклад, не дозволяється застосування фіксованого податку при торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами. Слід звернути увагу на те, що лише близько половини підприємців - фізичних осіб застосовують спрощену систему оподаткування, а податкові надходження від їх підприємницької діяльності перевищують 80%
Привабливе ставлення підприємців до спрощеної системи оподаткування значною мірою викликане відповідністю цієї системи важливим принципам оподаткування: зрозумілістю, простотою та невеликими витратами на адміністрування. Підприємці досить швидко реагують на певні зміни у податковому законодавстві.
Невелика частка податкових надходжень підприємців, що застосовують загальну систему оподаткування, пояснюється тим, що більшість з них отримує певні пільги. Однак, як показали перевірки підприємців, які не перейшли на спрощену систему оподаткування, у 62% випадках спостерігається ухиляння від сплати податків. Для цієї категорії підприємців залишається важливим питання внесків до Пенсійного фонду, які нараховуються на "весь" прибуток приватного підприємця, тоді як за спрощеною системою вказані внески нараховуються на "фонд оплати праці".
Спрощена система оподаткування застосовується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Щодо суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, то вони також мають можливість самостійно обирати режим оподаткування:
6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";
10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.
При цьому спрощена система, виконуючи свою регулюючу функцію, не поширює застосування єдиного податку на певні категорії платників, які:
- провадять діяльність у сфері грального бізнесу та ломбардів;
- здійснюють обмін іноземної валюти;
- є виробниками та імпортерами підакцизних товарів.
Введення спрощеної системи оподаткування обумовило постійне збільшення кількості малих підприємств, що перейшли на неї.
Для фінансування інвестиційних проектів суб`єктів підприємницької діяльності залучалися кошти міжнародних фінансових організацій, а саме: Європейського банку реконструкції та розвитку, Американського фонду підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах, Фонду "Євразія" тощо.
Фінансова підтримка з боку великих підприємств відбувається у формі кредитів, фінансування через відповідний механізм субпідряду, лізингу, франчайзингу.
Специфіка забезпечення малих підприємств фінансовими ресурсами полягає у використанні неординарних методів фінансування. До них слід віднести: мікрокредитування, лізинг та венчурне фінансування. Мікрокредитування спрямоване на фінансування і надання допомоги найменшим підприємствам.
Лізинг не є специфічним методом залучення матеріально-технічних і фінансових ресурсів для малого підприємництва, оскільки його широко використовують й великі компанії. Але лізинг для малого підприємництва забезпечує наступні переваги:
¨ стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайного початку платежів;
¨ набагато простіше отримання контракту за лізингом, ніж позики. Лізинг передбачає цільове використання коштів, а саме на придбання устаткування, та забезпечення позики у вигляді цього ж обладнання;
¨ можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби.
Венчурне фінансування стосується малих підприємств у наукомістких галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних розробках. Воно має таки характеристики:
· фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, при цьому інвестори ідуть на великий ризик;
· передбачається обов`язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми в прямій чи опосередкованій формі (не більше 50%);
· засоби надаються на довготривалий терміні на безповоротній основі, тому в більшості випадків інвестори чекають 3-5 років, щоб упевнитися в перспективності вкладень;
· передбачається активна участь інвестора в управлінні підприємством, яке фінансується.
Іншю проблемою щодо забезпечення фінансовими ресурсами малих підприємств є потреба у фінансовому інституті, який сприяв би руху тимчасово вільних коштів у розпорядження суб`єктів малого бізнесу. Існуючи фінансові інститути не орієнтовані на інтереси малих підприємств. Банки надають коротко- та середньотермінові кредити здебільшого тривалодіючим підприємствам під заставу, яка набагато переважає надану позику, що перешкоджає використанню малими підприємствами коштів цих установ. Страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії не дають змоги використовувати їхні ресурси для підтримку малого підприємництва України. Біржі, позабіржові торгові системи недоступні для малих підприємств через існуючі вимоги включення цінних паперів підприємства у лістинг.
Такі негативні умови викликають потребу у створенні спеціалізованої фінансово-кредитної установи.
Розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на значні перешкоди, однією з найвагоміших із яких є забезпечення фінансовими ресурсами. Тому необхідна дієва підтримка з боку держави та великих компаній, пошук нових методів фінансування малих підприємств і створення орієнтованої на них фінансової інфраструктури.
Висновки
Після проголошення Україною незалежності та обрання курсу на створення правової демократичної держави розпочався принципово новий етап економічного життя суспільства. Але на цьому етапі господарський організм виявився у кризовій ситуації: розбалансованим, з порушеними звичними господарськими зв'язками. Відбулася глибока структурна деформація виробництва, що характизувалася значною відсталістю галузей споживчого комплексу за потужністю і технічним станом, спрацьованістю значної частини фондів у цивільному виробництві і надмірним навантаженням виробництва на довкілля у багатьох районах та ін. Жорсткі методи командно-адміністративного управління, всілякі дотації, директивний перерозподіл фінансових ресурсів тощо не давали змоги здійснити різні структурні перетворення. Після переходу на нові методи управління виявилися усі ці недоліки, що накопичувалися тривалий час, дуже уповільнивши реформи.
Формування ринку в Україні збіглося з глобальними структурними реформами, що здійснюються на основі перетворення як матеріально-речової, так і соціально-економічної структури суспільного виробництва. Органічним об'єктом цих реформ є невеликі підприємства, які на відміну від великих характеризуються особливими умовами функціонування.
Як зазначається у проекті Послання Президента України до Верховної Ради України " Україна: поступ у XXI століття", "слабким місцем у розвитку реформ виявився недостатній розвиток малого та середнього бізнесу. Його частка у створенні валового внутрішнього продукту лишається надзвичайно низькою".
Оптимальне функціонування ринку, що охоплює практично всі сфери і систему суспільного виробництва держави, досягається при збалансованому розвитку всіх його структурних ланок не тільки по вертикалі і горизонталі, а й з погляду найбільш раціонального поєднання організаційно-виробничих структур, що відрізняються за розмірами виробництва. Однією з умов вирішення цього завдання і є підвищення ефективності малого підприємництва.
Малі підприємства в умовах нашої держави також можуть забезпечити значне підвищення ефективності господарства, насамперед за рахунок кращого використання капітальних і поточних витрат. Стосовно капітальних витрат потрібно виділити такі фактори, як висока швидкість обороту капітальних вкладень на основі скорочення строків будівництва, введення і освоєння виробничих потужностей, низькі витрати на спорудження інфраструктурних об'єктів.
Малі підприємства впливають на просторову структуру ринку і розвиток ринкових відносин передусім за рахунок приросту кількості суб'єктів ринку. Саме малі підприємства, особливу в разі успішного проведення земельної реформи, можуть стати основою динамічних ринкових структур у всіх без винятку галузях, забезпечать переведення ресурсів у найбільш ефективні сфери і тим самим об'єднають процеси структурної політики і формування ринку.
Динамічність, здатність швидко змінювати номенклатуру продукції, що виготовляється, перетворюють малі підприємства на основу структурної гнучкості народного господарства.
Перехід до ринку в Україні надто затягнувся. Це свідчить про недооцінювання ні малого підприємництва, ні підприємця. І хоча підприємець - це ключова фігура на ринку, він все ще не має всієї необхідної правової бази для своєї діяльності. Разом з тим у свідомості громадян не стався перелам, пов'язаний з розумінням ролі підприємництва та підприємців, які досі асоціюються з проявами тіньової економіки. Коли підприємці будуть основою "середнього класу", а мале підприємництво набуде правового статусу, стане повноправним елементом господарської системи, розшириться соціальна база демократії, що сприятиме виходу України з кризи.
Сьогодні провідну роль у створенні ефективного недержавного сектора відіграє малий бізнес. Саме малі і середні підприємства, різні комерційні структури, що належать до сфери малого бізнесу, беруть на себе ризик і працюють згідно з новими вимогами, що ставляться до ефективності. Створення широкої мережі малих підприємств у всіх галузях господарства сприятиме демонополізації та розвитку конкуренції. Але такий бажаний розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на безліч перепон.
Список використанної літератури
1) Закон України "Про підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000р. №2063-ІІІ
2) Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" від 21.12.2000р. №2157-ІІІ
3) Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99
4) Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік "Україна: поступ ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004рр."
5) Буряк П.Ю., Маринець В.П. "Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу в Україні"// Фінанси України. – 1999р. - №6. с.95-98
6) Дуб Л. "Питання розвитку малого бізнесу в Україні"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2. –с.162-168
7) ирпот О. "Висококонцетроване суспільне виробництво – основа малого підприємницства"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2. –с.127-134
8) Кондратюк Т. "Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і механізм реалізації// Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2001.- №4. –с.111-118
9) Микитюк О.І. "Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств"// Фінанси України. – 1999р. - №6. – с.55-61
10)Лапуста М.Г., Старостин Ю.Л., Малое предпринимательство. – М.:ИНФРА-М. – 1998г.
11)Экономика предприятия: Учебник. – М:ИНФРА. – 1999г. под ред. О.И. Волкова
12)www.liga.kiev.ua
13)www.rada.gov.ua
|