Обов язки сторін авторського договору - реферат

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Сутність авторських договорів 4

2. Правові питання складання авторських договорів 6

3 Обов’язки сторін авторського договору 9

3.1 Обов’язки автора твору 9

3.2 Обов’язки користувача 10

4. Поняття і види авторських договорів 12

Висновок 21

Перелік посилань 23

Вступ

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні об’єкти інтелектуальної власності перетворилися в один з чинних факторів економічних відносин. Комерціалізація інтелектуальної власності, відповідно, ставить за основу проблему цивілізованого використання об’єктів інтелектуальної власності. Проблема комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності в умовах ринку — комплексна, багатогранна проблема, що містить в собі правові, технологічні, економічні, виробничі та інші питання.

На практиці за умови використання об’єктів інтелектуальної власності встановлюються різного роду договірні відносини, наприклад, між співавторами про порядок користування правами та в зв’язку з виплатою гонорару.

Проте в даний час в Україні право застосовна практика в охороні і правовому режимі використання інтелектуального продукту вкрай недостатня, що викликає певні труднощі у розробці договірних документів між суб’єктами договірних відносин. Під договором у цивільному праві розуміється угода сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних відносин.

Ст. 41 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначає договір як сукупність обов’язків, забезпечуваних правом. Виникнення зобов’язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, стає чинним (ст. 4, ст.151, ст.164 ЦК).

1. Сутність авторських договорів

Усі цивільно-правові відносини, що складаються у процесі створення і використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав мають бути врегульовані такими самими численними договорами, що об'єднані одним поняттям «авторські договори». Слід підкреслити, що не всі договори, які в тій чи іншій мірі стосуються авторських прав, визнаються авторськими. Не можна, наприклад, до авторських прав відносити договори з управління майновими правами авторів на колективній основі.

За авторським договором автор передає або зобов'язується створити і в установлений договором строк передати свій твір замовникові для використання обумовленим договором способом, а замовник зобов'язується здійснити або почати використання твору.

Отже, численні авторські договори можна поділити на договори на створення творів науки, літератури чи мистецтва і договори на використання цих самих творів.

Сторонами в авторському договорі можуть бути ті самі особи, що й у будь-якому іншому договорі у сфері інтелектуальної діяльності.

Особливість авторських договорів полягає у тому, що предметом таких договорів є твори науки, літератури і мистецтва. Очевидно, поняттям «авторський договір» мають опосередковуватися і цивільно-правові відносини, що складаються у процесі виконання творів, виробництва фонограм, відеограм та програм мовлення.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» авторським договорам присвячує чотири статті. Передача прав на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору. За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Стаття 33 цього Закону присвячена укладанню та змісту авторського договору.

Власне з тих норм, що містяться в Законі, можна зробити висновок, що авторські договори — це консенсуальні угоди, що мають взаємний характер і є оплатними.

Авторський договір - це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

В авторських договорах важливим елементом є строк. Сторони самі визначають строк авторського договору на використання твору і строк самого використання. Безперечно, строк авторського договору не може перевищувати строк правової охорони твору. У договорі має бути чітко визначено строк, на який передається авторське право на твір. Це означає, що авторський договір може бути укладений і на повний строк правової охорони твору. У договорі можуть бути визначені умови і підстави дострокового припинення чинності договору.

Якщо за авторським договором користувачеві передано виключне право на використання твору, то це означає, що лише один користувач має право користуватися твором протягом строку чинності договору. Закінчення строку договору або його дострокове розірвання надає автору можливість розпорядитися своїм твором на свій розсуд.

В авторському договорі мають бути визначені й інші строки - строки подання твору, усунення зауважень, з якими погодився автор, строки вичитки коректури і верстки, строки виплати винагороди тощо. Обов'язковим є строк у договорі, протягом якого користувач зобов'язаний використати твір. Якщо протягом зазначеного строку твір не буде використаний, автор має право розірвати договір і використати твір на свій розсуд.

2. Правові питання складання авторських договорів

Основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських.

Використання твору автора іншими особами (користувачами) здійснюється відповідно до ст. 29 Закону про авторське право на підставі авторського договору.

За таким договором автор зобов’язаний створити і передати замовлений твір або передати готовий твір для використання, а користувач зобов’язаний використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і виплатити автору встановлену договором винагороду.

Це самостійна група договірних зобов’язань, які відзначаються певними особливостями. Передусім, суб’єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого боку – як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, наприклад, законні представники автора — батьки або опікуни і піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Як уже зазначалося, здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю. Нерідко авторами можуть бути неповнолітні і навіть малолітні.

Якщо з боку автора виступають дві або більше особи (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладання договору необхідна згода усіх цих суб’єктів, незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Означені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному, але таке доручення має бути оформлено в письмовому вигляді, воно становить частину авторського договору.

При укладанні авторського договору з кількома співавторами слід з’ясувати характер співавторства – подільне чи неподільне. У першому випадку в договорі може бути відзначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.

У випадку використання кількох колективних творів на кожний із них укладається окремий авторський договір. Наприклад, із співавторами слів пісні – один договір, а із співавторами музики – другий. У такому випадку це – окремі види творів, а не співавторство.

Автор може передати право на використанні свого твору як на території України, так і за її межами будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторі та їхніх правонаступників), як правило, є юридичні особи – державні, громадські, кооперативні та інші організації будь-якої форми власності, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте в деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір із художником або скульптором про створення певного твору. Але у видавничих, постановчих, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів є, як правило, юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.

Важливою особливістю авторських договорів є те, що об’єктами (предметами) їх є нематеріальні блага – твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об’єктом договору за однієї умови – якщо виражені в такій об’єктивній формі, яка дозволяє відтворювати і розмножувати їх. Об’єктом авторського договору можуть бути твори, вже створені на момент укладення договору, а також твори, які автор (співавтори) зобов’язуються створити і передати для використання.

Важливою творчою ознакою об’єкта договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше (п.2 ст. 29 Закону про авторське право). Письмова форма не обов’язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

3 Обов’язки сторін авторського договору

3.1 Обов’язки автора твору

Права й обов'язки сторін в авторському договорі складають його зміст. За своїм характером авторський договір є таким, у якому права й обов'язки автора кореспондують і відповідають правам і обов'язкам користувача, тобто він є взаємним. Безперечно, права й обов'язки різних видів авторських договорів не збігаються - вони також бувають різними. Слід підкреслити й те, що чинний Закон про авторське право не регламентує змісту авторських договорів, віддаючи це на відкуп сторін.

Проте основні права й обов'язки сторін в авторських договорах вироблені усталеною практикою.

Основними обов'язками автора є, передусім, створення і передача твору. Твір має відповідати умовам і вимогам, визначеним сторонами. Це має бути твір відповідного виду літератури, жанру, призначення, обсягу тощо. Так само визначаються вимоги до наукового твору - статті, брошури, монографії, підручника. У договорі про створення твору образотворчого мистецтва мають бути чітко визначені його вид, форма тощо.

Твір має бути переданий користувачеві в точно визначений строк. Допускається дострокова передача твору за згодою користувача. Важливим є обов'язок автора виконати роботу особисто.

Авторські договори належать до тих, у яких заміна виконавця-автора не допускається ні за яких обставин. У разі смерті автора договір припиняє свою чинність з відповідними наслідками.

Твір має бути переданий користувачеві в такому вигляді, щоб його можна було відразу використовувати, належно оформлений з відповідними документами, рецензіями, характеристиками тощо.

Обов'язки автора вважаються виконаними, коли користувач-за-мовник прийняв твір без будь-яких застережень. Але часто бувають випадки, коли користувач робить певні зауваження до твору і вносить пропозиції щодо їх усунення. Автор у разі згоди зобов'язаний усунути зазначені недоліки чи певним чином переробити твір. Замовник-користувач повинен чітко визначити свої зауваження щодо зміни чи доповнення до твору.

Автор має право і зобов'язаний брати участь у підготовці твору до використання. Здебільшого автор зацікавлений у тому, щоб твір використовувався відповідно до задуму автора і тому охоче бере участь у підготовці договору до використання. В окремих випадках закон надає автору таке право. Так, наприклад, за Законом України «Про авторське право і суміжні права» п. 4 ст. 15 визначає, що виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.

3.2 Обов’язки користувача

Основним обов'язком замовника-корис-тувача є його обов'язок прийняти і належним чином розглянути твір. Зрозуміло, що різним за змістом авторським договорам властиві різні способи прийняття і розгляду твору. Літературний твір має бути уважно вичитаний, твір образотворчого мистецтва має бути уважно розглянутий тощо. Після уважного розгляду твору замовник-користувач має прийняти важливе рішення - прийняти переданий твір чи відхилити його. Відхилення твору має бути належним чином обґрунтоване.

У договорі можуть бути визначені чіткі строки розгляду твору і його схвалення чи відхилення. Результати розгляду, як правило, оформляються спеціальним документом.

Замовник-користувач, якому за авторським договором перейшло право на використання чи право власності на твір образотворчого мистецтва, зобов'язаний дотримуватися особистих немайнових і майнових прав автора. Чинне законодавство передбачає обов'язок користувача використати твір в установлений договором строк. Якщо протягом обумовленого договором строку твір не буде використаний, автор має право на відшкодування збитків. Збитки включають у себе витрати на створення твору, інші витрати, пов'язані зі створенням твору і, безперечно, авторську винагороду, обумовлену договором. Отже, користувач твору з тих чи інших причин може його і не використовувати, В усякому разі використання твору — це право користувача, а не його обов'язок.

Одним із основних обов'язків замовника-користувача є виплата обумовленої договором винагороди. Розмір винагороди, порядок обчислення та строки виплати визначаються сторонами в авторському договорі.

За усталеною практикою винагорода, як правило, визначається у вигляді певного відсотка від одержаного за відповідний спосіб використання твору. Якщо в такий спосіб визначити розмір винагороди з тих чи інших причин неможливо, винагорода може бути визначена у вигляді чітко зафіксованої суми.

Відповідальність автора за договором може полягати в обов'язку повернути безпідставно одержану винагороду в односторонньому розірванні договору, в покладенні на нього обов'язку відшкодування заподіяних користувачу збитків, а також в оплаті неустойки. Відповідальність автора настає лише за наявності вини в його діях, що порушили умови договору. Як відомо, в цивільному праві вина боржника презумується, поки боржник не доведе, що він не винен. Це правило в повній мірі стосується й авторського договору. Якщо порушення авторського договору мало місце з боку автора, він має довести, що порушення сталося не з його вини. Підставами відповідальності автора є невиконання або неналежне виконання ним своїх обов'язків за авторським договором.

Найбільш типовими порушеннями умов авторського договору є: прострочення автором строку подання твору; виконання роботи не відповідає умовами договору або недобросовісне виконання; відмова автора від внесення виправлень до твору, що були йому запропоновані в порядку і межах, встановлених договором; робота виконана не автором; передача твору для використання третім особам за умови укладення ним договору про передачу користувачеві виключних прав на використання.

Користувач зобов'язаний використати твір за умови, що авторським договором такий обов'язок передбачений. Правда, користувач може навести доводи, що неможливість використання настала не з його вини, в такому разі він звільняється від відповідальності. Відповідальність користувача в такому разі зводиться до виплати визначеного договором гонорару в повній сумі.

Інколи з вини користувача настає пошкодження або втрата матеріального носія твору. У такому разі автор має право на відшкодування заподіяної шкоди. Доцільно в авторському договорі передбачити конкретний розмір такого відшкодування.

Користувач не має права вносити до твору будь-які зміни чи доповнення. Якщо вони були зроблені без згоди автора, останній має право вимагати їх усунення. Користувач не має права передавати твір для використання третім особам, якщо авторським договором не передбачене інше. При порушенні цього автор має право на відшкодування збитків.

4. Поняття і види авторських договорів

Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Найбільш поширеним авторським договором є договір на видання твору, тобто на його опублікування, випуск твору у світ . За цим договором здійснюються видання і перевидання будь-яких творів, що можуть бути зафіксовані на папері. Це можуть бути численні твори науки (монографії, підручники, навчальні посібники, наукові статті тощо), ще більш численні твори художньої літератури (проза, поезія, драматичні твори тощо), а також твори образотворчого мистецтва (живопис, скульптура, графіка тощо).

Параметри видавничого договору є найбільш усталеними. Вони були досить детально врегульовані раніше чинним законодавством і наукою. Вироблені засади не дають підстав відмовлятися від них. Видавничий договір є одним із видів авторського договору на передачу твору для використання.

Видавничий догові р — це авторський договір, за яким автор або інша особа, яка має авторське право, передає або бере на себе обов'язок створити твір і передати його для видання чи перевидання, а видавництво зобов'язується розглянути поданий твір і в разі його схвалення випустити у світ та виплатити автору належну винагороду.

Використанням твору за видавничим договором є видання або перевидання твору, а також його розповсюдження. При цьому автор може передати видавництву виключні або невиключні права на використання. Отже, видавничий договір є угодою між автором і видавництвом про умови видання твору.

Видавничий договір має передбачати кілька строків — строк подання твору до видавництва, строк розгляду твору видавництвом і його схвалення чи відхилення. Автору може бути запропоновано внести до твору певні зміни, доповнення чи поправки. Для цього також визначається конкретний строк. У договорі має бути передбачений строк для редагування і вичитки автором коректури твору. І, безперечно, у договорі має бути чітко визначений строк виходу твору у світ.

Але основним змістом видавничого договору є визначення прав і обов'язків сторін - автора і видавця. Основні обов'язки сторін за видавничим договором - створення твору, передача його видавцеві для видання та видання твору в установлений строк. До прав сторін слід віднести право видавця вимагати передачі йому твору, а право автора -вимагати виплати визначеної винагороди за створення і використання твору. Ці основні права і обов'язки сторін супроводжуються рядом прав і обов'язків сторін, що визначають зміст договору, конкретизують його, уточняють окремі його елементи.

Договори про депонування рукописів - має ту саму мету, що і видавничий договір -довести до відома громадськості про те чи інше досягнення у сфері інтелектуальної діяльності. Депонування означає передачу на зберігання.

Предметом договору про депонування рукописів можуть бути рукописи з рефератами статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, семінарів, симпозиумів вузькоспеціалізованого характеру, які недоцільно видавати друкованим способом.

Зазначені матеріали подаються на депонування в рукописній формі. До рукопису встановлені певні вимоги, недотримання яких може стати перешкодою при укладенні договору.

Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних чи республіканських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, звіти про виконані науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи і дисертації депонуватися не можуть.

Права і обов'язки сторін за договором про депонування рукописів. Обов'язок підготувати відповідно до встановлених вимог рукопис належить авторові та організації, за рішенням якої рукопис передається на депонування.

Договір про депонування рукопису - це одностороння угода, при якій організація, що прийняла рішення про депонування рукопису, має право лише на її передачу. Орган інформації лише зобов'язаний прийняти рукопис. Відмовити у прийнятті рукопису на депонування організація може лише у разі оформлення рукопису без дотримання встановлених вимог.

Орган інформації, що прийняв рукопис на депонування, зобов'язаний на прохання будь-якої особи видати копію рукопису або її частини. Копії видаються за плату.

За прийом рукопису на депонування плата не стягується. Організації, що передала рукопис на депонування, або автору рукопису один раз копія видається безплатно. Автор зберігає право авторства на рукопис, але не має права на винагороду. Автор рукопису має право опублікувати іншим способом свій рукопис, який він передав на депонування, але при цьому він зобов'язаний сповістити видавця про те, що рукопис депоновано.

На депонування приймаються рукописи, що можуть бути опубліковані у відкритих публікаціях.

Отже, договір про депонування рукопису є угодою про передачу належно оформленого рукопису до органу інформації на зберігання з метою ознайомлення всіх бажаючих зі змістом рукопису. Послуги з надання рукопису для ознайомлення виконуються за встановлену плату.

Постановочний договір — це договір, за яким автор зобов'язується передати або створити і передати видовищному закладу свій драматичний, музично-драматичний, музичний, пантомімний або хореографічний твір, а видовищний заклад зобов'язується у визначений договором строк здійснити постановку і публічне виконання цього твору і сплатити автору належну винагороду.

Сторонами у постановочному договорі є автор або інші особи, які мають авторське право, - з одного боку, і видовищний заклад -з іншого. Але цим договірні відносини видовищного закладу не вичерпуються. Цей заклад має укласти ще ряд договорів для здійснення сценічного твору - з виконавцями. Але договірні відносини в такому разі виникають між видовищним закладом і виконавцями, а не з автором.

Права і обов'язки сторін за постановочним договором мають певні особливості.

Автор зобов'язаний передати або створити і передати сценічний твір видовищному закладу у визначений договором строк. Видовищний заклад зобов'язаний розглянути твір також у визначений договором строк, схвалити чи відхилити його або запропонувати автору твір доопрацювати. Видовищний заклад визначає чіткийстрок для опрацювання твору. У постановочному договорі може бути передбачений обов'язок видовищного закладу певним чином сприяти автору створити сценічний твір шляхом надання консультацій, знайомства з виконавцями, технічними можливостями закладу, обговоренням попередніх варіантів твору.

Автор має право брати участь у підготовці твору до здійснення його на сцені.

Видовищний заклад зобов'язується здійснити першу постановку твору у визначений договором строк, але не пізніше двох років від дати прийняття твору закладом.

До закінчення строку на постановку автор не має права передавати цей самий твір іншим видовищним закладам для використання у тому самому місті. З правила, яке діяло раніше, випливало, що автор міг укладати постановочні договори з видовищними закладами інших міст.

За використання сценічного твору автор має право на винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

Сценарний договір є близьким до постановочного договору. Здебільшого об'єктами сценарних договорів є майже ті самі твори, що й постановочних, але не тільки. За своїм змістом сценарний договір значно ширший за постановочний. Сценарний договір - це договір про розробку технології здійснення твору (і не тільки сценічного), його режисури, визначення змісту, характеру і порядку дій.

Отже, сценарний договір - це договір про створення сценарію для здійснення будь-якого задуманого масового видовища, кіно-або телефільму, радіо чи телебачення.

За сценарним договором автор зобов'язується передати або створити і передати замовнику сценарій для здійснення будь-якого видовища у визначений договором строк. Замовник зобов'язаний розглянути поданий твір, схвалити, відхилити чи запропонувати його доопрацювати. Безперечно, сценарний договір оплатний. Сторонами у договорі виступають автор, яким завжди є фізична особа, та замовник, яким може бути як фізична, так і юридична особа.

Об'єктом договору є літературний сценарій, що має відповідати обумовленим у договорі умовам і вимогам. Умови сценарію за загальним правилом визначаються у творчій заявці, що складається і затверджується замовником, де окреслюється основна ідея сценарію, визначаються сюжетна лінія, характеристики виконавців. У сценарії має бути викладено повний, детальний і послідовний опис дій, діалогів, вчинків тощо. Сценарій - це закінчений драматичний твір.

Права і обов'язки сторін у сценарному договорі виникають з моменту його підписання. Зазначені права і обов'язки сторін складають зміст сценарного договору.

Договір художнього замовлення є угодою, за якою автор зобов'язується створити і передати замовнику в установлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язується сплатити автору обумовлену винагороду.

Особливість договору художнього замовлення полягає в тому, що його сторонами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Справа в тому, що на стороні автора можуть бути художні майстерні, художні спілки, товариства. Часто договір художнього замовлення укладається з тими юридичними особами, які діють в інтересах автора.

Права і обов'язки сторін також виникають з моменту підписання договору сторонами. Договір художнього замовлення краще укладати в письмовій формі, проте закон не містить заборони укладати такі договори в усній формі.

Автор зобов'язаний створити і передати замовникові твір образотворчого мистецтва. У договорі має визначатися два строки для створення твору - спочатку подати замовникові ескіз твору, а потім - готовий твір. Автор може подати замовникові кілька ескізів. Після схвалення ескіза автор може приступати до створення твору. Проте замовник може відхилити ескіз без будь-якого мотивування. Це його право. Замовник може також запропонувати певні зміни до ескіза, які автор повинен врахувати. Якщо протягом визначеного у договорі строку від замовника не надійде будь-яких зауважень щодо ескіза, він вважається схваленим, що дає автору право створювати твір.

Предметом договору художнього замовлення є права на твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.

Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.

Договори на використання в промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва. Названі твори широко використовуються в промисловості і потребують належного правового регулювання. За договором про використання в промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва автор зобов'язується передати або створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва для використання промисловому підприємству, яке зобов'язується виплатити автору обумовлену договором винагороду.

Суб'єктами договору є автор твору і промислове підприємство. У цьому аспекті автори творів декоративно-прикладного мистецтва поділяються на дві групи: штатні працівники підприємства і нештатні, які трудовим договором з підприємством не зв'язані. Штатним вважається лише той автор, який пов'язаний трудовим договором з тим підприємством, на якому він створив твір. Отже, для інших підприємств цей художник буде нештатним.

Об'єктом договору є твір декоративно-прикладного мистецтва, яке є одним із видів образотворчого мистецтва. У спеціальній літературі і законодавстві визначення поняття декоративно-прикладного мистецтва немає. Є лише перелік творів, які прийнято вважати об'єктами декоративно-прикладного мистецтва. Питання про те, чи є даний твір об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, вирішують фахівці. Проте практика виробила певний перелік творів, що можуть бути визнані об'єктами декоративно-прикладного мистецтва. До цього переліку відносять серветки, килими, хустки, взуття, одяг, вироби із шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри, вироби із скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.

Зазначений перелік конкретизується такими критеріями - твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне значення чи відзначаються оригінальними художньо-естетичними властивостями.

Права і обов'язки за цим договором складають його зміст. Як і за будь-яким авторським договором, автор зобов'язаний передати або створити і передати підприємству твір декоративно-прикладного мистецтва у визначені договором строки. На кожний твір складається паспорт, в якому визначається тираж твору. Відповідальність за порушення договору настає за загальними правилами цивільного права.

Договори на створення і використання об'єктів суміжних прав . Охорона суміжних прав виникла в Україні недавно - з прийняттям Закону України “Про авторське право і суміжні права” 23 грудня 1993 р. Тому належного досвіду у цій сфері ще немає. Проте помітне істотне зростання кількості і значення об'єктів суміжних прав. Нові технічні можливості сприяють розвитку видовищної індустрії, збільшується використання звукозаписів і відеозаписів. Набирають потужного розмаху використання теле- і радіопрограм.

Висновок

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, об’єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості тощо. Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Об’єктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони.

Нині в Україні активно формується система національного законодавства в цій важливій сфері інтелектуальної власності. Держава прагне охопити нормами авторського права усі без винятку сфери використання творів, зокрема при їх виданні, публічному виконанні, тиражуванні засобами звуко- і відеозапису, при випуску промисловим способом, переробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні об’єкти інтелектуальної власності перетворилися в один з чинних факторів економічних відносин. Комерціалізація інтелектуальної власності, відповідно, ставить за основу проблему цивілізованого використання об’єктів інтелектуальної власності. Проблема комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності в умовах ринку - комплексна, багатогранна проблема, що містить в собі правові, технологічні, економічні, виробничі та інші питання.

Формою правового регулювання відносин між автором (авторами) інтелектуальної або художнього твору та юридичною або фізичною особою, яка використовую цей твір, є авторській договір. Авторській договір - це згода сторін щодо використання творів науки, літературі і мистецтва, які охороняються авторським правом.

Найбільш часто авторськими договорами вважаються згоди між авторами та користувачами, згідно з якими автор передає повністю або частково свої майнові права, тобто надає право використовувати свій твір; при цьому користувач сплачує йому деяку винагороду (гонорар). Всі інші згоди між автором та особою, яка використовує твір, вважаються додатковими згодами і, як правило, договорами не називаються.

Всі інші права на використання твору, які не передані по авторському договору, залишаються за автором.

Перелік посилань

1. Базилевич, В.Д. Інтелектуальна власність : підручник / В.Д. Базилевич . - 2-ге вид., стер. - К. : Знання, 2008 . - 432с.

2. Право інтелектуальної власності: кадет. Курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / О. А. Підопригора, О. Б. Бутнік-Сіверський, В. С. Дробязка та ін..; За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. – 672 с.

3. Черевко, Г.В. Інтелектуальна власність : навч. посіб. / Г.В. Черевко . - К. : Знання, 2008 . ─ 413с. : іл., додатки.

4. Вачевський М. В., Кремень В. Г., Мадзігон В. М., Скотний В. Г., Левченко Г. Є., Вачевський О. М. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діїльості: Підручник / За ред. проф. М. В. Вачевського. - К.: ВД Професшал, 2005. – 448 с.