Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філіпса - реферат

У 60-х – 70-х роках більшість економістів уважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома національної економіки – інфляцією та безробіттям. Інакше кажучи, якщо країна хоче досягти низького рівня безробіття, вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень безробіття. Відтак крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу переміщувати економіку по кривій Філіпса і вибирати певну точку на ній, тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад, стимулювальна макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а отже й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас вона не будувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна політика давала змогу знизити рівень інфляції, але коштом зростання безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.

Однак на підставі статисничних даних 70-х років для однієї країни можна було побудувати аж декілька кривих Філіпса. В аналітичній економіці заговорили про те, що крива Філіпса вже не підтверджується. Проте подальші дослідження показали, що крива Філіпса може переміщуватися.

Крива Філіпса стабільна, якщо в національній економіці існує інерційний, тобто з року в рік однаковий, темп інфляції. Цей темп підтримується доти, доки немає зрушень у сукупному попиті чи сукупній пропозиції. Збурення в сукупному попиті настають, наприклад, тоді, коли рівень безробіття помітно нищий за його природну норму. У цьому разі темп інфляції зростає, бо тиск до підвищення заробітної плати, що індукують незайніті робочі місця, перевмищує тиск до зниження заробітків, що генерує безробіття.

Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філіпса в гору.

Якщо рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темпи інфляції. Тому крива Філіпса переміщується до низу.

Збурення пропозиції, як нам уже відомо, мають місце тоді, коли умови функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього – на ціни, які встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати виробництва зростають, а відтак і ціни. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філіпса переміщується вгору. І навпаки, за сприятливих збурень сукупної продукції, наприклад унаслідок зниження світових цін на нафту, темп інфляції знижуватиметься і крива Філіпса переміщуватиметься донизу.

Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття .

Щоб глибше зрозуміти, як збурення у сукупних попиті і пропозиції переміщують криву Філіпса, використовують рис. 4. Припустимо, що національна економіка функціонує за природної норми безробіття, тобто продукує природний обсяг продукції та перебуває у точці А. нехай унаслідок певних обставин, наприклад стимулувальної політики уряду, сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття знижується, і фактичний ВВП перевищує природний. Оскільки рівень безробіття спадає, фірми активно наймають працівників, а окремі з них енергійніше підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати, і ціни також починають зростати. В економіці відбуваються зміни, які можна зобразити переміщенням по кривій SRPC.

Інфляційні очікування ще не змнюються, але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

Із підвищенням заробітної плати та цін на фірми й наймані працівники починають очікувати вищої інфляції, що передбачають в угодах щодо зарплати і ціни. Отже, інфляційний темп інфляції зростає. Короткострокова крива Філіпса переміщується вгору. Нова крива Філіпса SRPC, показуючи вищий очікуваний темп інфляції. У точці С рівень безробіття той самий, що й у точці В, але темпи інфляції вищі.

Розвиток національної економіки зрештою уповільнюється, і обсяг виробництва повертається до природного, а рівень безробіття – до його природної норми. Внаслідок вищого рівня безробіття темп інфляції знижується (рух від точки С до точки Е). Економіка повертається до точки Е. Тепер за природного рівня безробіття інерційний темп інфляції у точці Е вищий, ніж у точці А, яка також відповідає природному рівневі безробіття. Учасники ринкового процесу очікують вищого рівня цін. Отже, у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим, що й до піднесення, але всі номінальні показники зростатимуть швидше, бо темп інфляція буде вищий.

Загалом є підстави для таких тверджень. З відхиленням рівня безробіття від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за його природну норму, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі, інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним темпом.

Державні мужі мають можливість керувати короткостроковою кривою Філіпса. Вони можуть зменшувати рівень безробіття, і нація тимчасово налагоджуватиметься високим рівнем зайнятості, але за рахунок зростання інфляції. І навпаки, якщо інерційний темп інфляції надто високий, то, викликавши спад і збільшивши безробіття, можна зменшити інерційний темп інфляції. У довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною лінією, що піднімається вгору від природної норми безробіття, як показано вертикальною лінією ЕА на рис. 4. Тому зникає можливість вибору між інфляцією та безробіття.

Сучасна крива Філіпса відрізняється від раншої трьома особливостями. По-перше, у сучасній кривій Філіпса темпи приросту національної зарплати замінено на темпи інфляції. Утім це не має принципового значення, бо у періоди високих темпів зростання зарплати швидко зростають і ціни. По-друге, сучасна крива Філіпса враховує очікувану інфляцію. По-третє, вона враховує збурення сукупної пропозиції.

Отже, згідно з уявленнями економістів основною потоку макроекономіки, у короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією та безробіттям. Змінюючи сукупний попит, державні мужі можуть вибирати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення націй криві залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає, крива переміщується вгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливий. У цьому разі за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищий.

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія: крива Філіпа є вертикальною, а можливість вибору між інфляцією та безробіттям зникає.

Прихильними теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філіпса, а отже можливості вибору між інфляцією та безробіттям. Їхня логіка така. Споживачі, підприємці, наймані працівники та інші учасники ринкового процесу розуміють, як функціонує національна економі5ка. Вони використовують усю наявну інформацію для захисту своїх інтересів. Зокрема, вони враховують заходи економічної політики при ухваленні власних рішень і розуміють, як ці заходи впливають на національну економіку та їхнє становище.

Якщо наприклад, уряд проводить стимулювальну макроекономічну політику, то працівники передбачають зростання інфляції та відповідне зниження реальної зарплати. Вони одразу висунуть вимоги про підвищення своєї номінальної зарплати, щоб нейтралізувати вплив очікуваної інфляції на свої реальні доходи. За правильного передбачення ними рівня зростання цін і відповідних вимог щодо підвищення номінальної зарплати жодного, навіть тимчасового, підвищення обсягу наукового виробництва і рівня зайнятості у наукональній економіці не відбудеться.

Натомість розвинеться інфляція, і рівень цін зросте з А до Е (рис.5). Отже, згідно з теорією раціональних сподівань, крива Філіпса є вертикальною не лише в довгостроковому, а в у короткостроковому періоді.

Якщо ж працівники не правильно оцінюють економічні події, наприклад, уважають, що їхні реальні заробітки зростають унаслідок макроекономічної політики уряду, то вони пропонуватимуть більше своєї праці, і безробіття знизиться. Отже, економіка переміститься з точки А у точку В. цілком можливо, кажуть прихильники теорії раціональних сподівань, що працівникам може здаватися, що їхня реальна заробітна плата знижується. Пропозиція праці зменшиться і безробіття зросте, а економіка переміститься у точку D. Якщо поєднати точки B i D, то вони утворять криву з від’ємним нахилом, яка нагадує криву Філіпса. На думку адептів теорія раціональних сподівань, економісти помилково роблять висновок, що існує стабільна короткострокова крива Філіпса.

Згідно з названою теорією, між безробіттям і інфляцією немає вибору і в короткостроковому періоді. Уряд не може впливати на реальні змінні – обсяг виробництва і рівень зайнятості, намагання стимулювати розвиток національної економіки лише підвищить загальний рівень цін. Зазначимо, що більшість економістів піддають с3умніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філіпса.

Наслідки інфляції.

Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, водночас вона сама породжує низку соціально-економічних проблем. Розглянемо наслідки інфляції

На горизонтальному відрізкові сукупний попит АD1 порівняно невеликий, відтак обсяг національного продукту значно відстає від його рівня за повної зайнятості. За зростанням сукупного попиту реальний обсяг продукції збільшиться, а рівень цін зросте на незначну величину або взагалі не зміниться.

Із зростанням сукупного попиту до АD2 економіка переходить на проміжний відрізок сукупної пропозиції, наближаючись до повної зайнятості, а може й перевищувати її. Проте рівень цін почне зростати ще перед тим, як буде досягнуто повної зайнятості.

Це станеться внаслідок того, що деякі галузі національної економіки раніше за інші повністю використовуватимуть свої виробничі потужності й не зможуть реагувати розширенням обсягу продукції на подальше збільшення попиту на неї. Для них підтверджується закон спадкової віддачі, тобто кожна додаткова одиниця праці забезпечує дедалі менший обсяг продукції. В результаті витрати на робочу силу збільшуються, спричиняючи зростання цін на товари і послуги.

Коли економіка досягає рівня повної зайнятості, то додаткові видатки і вищі ціни на проміжному відрізкові можуть спонукати фірми виявляти попит, а деякі домогосподарства – пропонувати ресурси понад обсяг продукції за повної зайнятості.

Фірми можуть застосовувати додаткові робочі зміни і використовувати надурочий час для збільшення виробництва продукції. Домогосподарства пропонують на ринку межи кваліфіковані види праці. На цій частині проміжного відрізка кривої АS рівень безробіття падає нижче природного, а фактичний обсяг національного виробництва перевищує його природний рівень, і темпи інфляції прискорюються.

На вертикальному відрізкові реальний обсяг національного виробництва досягає максимуму, і подальше збільшення попиту до AD3 лише підвищує рівень цін. Темпи інфляції зростають, бо сукупний попит перевищує фізичний потенціал економіки. На цьому відрізкові реальний обсяг продукції не збільшується, і тому він не може поглинати хоч би деяку частину зрослих видатків.

Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат або інфляцією пропозиції.

Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки та обсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. У результаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьому випадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляції попиту.

Інфляція витрат спостерігається тоді, коли крива сукупної пропозиції переміщується вгору, наприклад, із положення AS1 до AS2 (рис. 1). Важливими джерелами такої інфляції є збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину та енергію.

В економіці немає якогось одного виду інфляції. Як і будь-яке захворювання, інфляцію спричиняють багато факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Проте ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається як інерційна і зупинити її надзвичайно важко. Під інерційною інфляцією розуміють зростання загального рівня цін із року в рік приблизно однаковим темпом.

У середині 80-х років ціни у США постійно зростали на 4% щорічно, і більшість людей звикли саме до такого рівня інфляції. Цей сподіваний темп інфляції було передбачено в економічних угодах. Працівники й адміністрація укладали угоди щодо заробітної плати, виходячи приблизно з 4%-го інфляційного темпу; державні монежарні і фінальні плани також припускали рівень інфляції 4%. Протягом цього періоду інерційний темп інфляції становив 4% щороку.

Темп інфляції, на який сподіваються і який враховують у контрактах і юридичних угодах, є інерційний, або стрижньовим, темпом інфляції.

Інерційна інфляція може тривати досить довго, поки більшість людей сподіваються саме на такий її темп. За цієї умови інфляція є невід’ємною частиною економічної системи. Повністю врахована інфляція становить нейтральну рівновагу і здатна підтримуватися на певному рівні протягом певного часу.

Однак історія свідчить, що інфляція не може залишатися стабільною досить довго. Часті потрясіння через зміни у сукупному попиті, різні стрибки цін на нафту, неврожаї, зміни у валютних курсах, зміни у продуктивності праці та інші численні економічні події прискорюють чи уповільнюють темп інфляції. Основні види потрясінь залежать від попиту і від затрат.

Певний час економіка має темп інфляції, до якого пристосовуються сподівання населення, цей врахований інерційний темп інфляції має властивість утримуватися доти, доки якесь потрясіння не змусить його підвищитися або впасти.

Рівень цін та інфляція. Розглядаючи рис.2, ми можемо побачити різницю між зміною рівня цін та інфляцією. В цілому збільшення сукупного попиту – переміщення праворуч кривої AD – підвищить ціни за інших умов. Так само переміщення угору кривої AS, що є наслідком збільшення сукупної пропозиції, підвищить ціни за інших незмінних умов.

У цілому треба пам’ятати, що інші умови змінюються. Зокрема криві AD і AS майже завжди переміщуються у часі. Графік на рис. 2 свідчить, наприклад, що криві AS і AD крокують угору разом.

Що, якби несподіване переміщення кривої AS або AD відбувалося в третьому періоді? Припустімо, наприклад, що в третьому періоді крива AD перемістилася ліворуч внаслідок політики скорочення грошової маси. Це могло б спричинити спад з новою точкою рівноваги ЕIII на кривій ASII. В цій точці обсяг виробництва впав би нижче потенційного, а ціни і темпи інфляції були б нижчими, ніж у ЕII. Проте в економіці все ще б відчувалася інфляція, бо рівень цін у точці ЕIII ще вищий ніж за рівноваги в точці ЕI в попередньому періоді з цінами РI.

Економічні сили можуть опустити рівень цін нижче того рівня, який інакше б встановився. А проте внаслідок інтерційності витрат і цін економіка відчуватиме інфляцію навіть в супереч всім дезінформаційним заходам, що вживаються.

Це місце – центральне для розуміння явища стагорляції, тобто високої інфляції в період високого безробіття. Поки інфляційні елементи, що підносять угору витрати, ще могутні, спад може відбутися водночас з високою інфляцією (однак з такою, що нижча за попередній інфляційний темп). В точці ЕIII, яку показано на графіку обсяг виробництва далеко нижчий за потенційний. Проте ціни все ще зростають, оскільки рівень цін, що відповідає ЕIII, можливо, на 3% вищий за рівень цін РI у попередньому періоді.

Таким чином, інфляція витрат пов’язана із скороченням сукупної пропозиції внаслідок дії несприятливих зовнішніх шоків – підвищенням цін на сировину, матеріали, підвищення номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростанню безробіття. Цей тип інфляції призводить до старгфляції – ситуації в економіці, коли одночасно відбуваються рівні інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Рання крива Філіпса.

У 1958р. новозеландський економіст А. Філіпе опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

На підставі статистичних даних Філіпе побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великий Британії упродовж 1861-1957 (рис.3). пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса. По вертикальній осі Філіпс відклав темп зростання номінальної зарплати, а по горизонтальній – рівень безробіття. Точці в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний. Згідно з оцінкою Філіпса, такий рівень безробіття у Великій Британії становить 5,5%. Ця крива не досягає перетину з віссю ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично не можливо.

У 1960р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм удалося пов’язати рівень безробіття з рівнем інфляції (а не з темпами зростання зарплати, як то було раніше). Таким дослідженням кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям, який виражає крива Філіпса? Чинники, що лежать в основі зазначеного зв’язку, аналогічні тим, які зумовлюють додатний нахил проміжного відрізка кривої сукупної пропозиції. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість недивідуальний ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням.

У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі підсилення перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється.

Це спричиняє тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання витрат ще до того, як національна економіка досягає певної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках іншої професії, в інших – перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці недостатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції на проміжному відрізкові AS

Зростання темпу інфляції переміщуватиме криву Філіпса в гору.

Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття .

Інфляційні очікування ще не змнюються, але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

Наслідки інфляції.

Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, водночас вона сама породжує низку соціально-економічних проблем. Розглянемо наслідки інфляції .

Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції.

Інфляція зменшує поточне споживання. Навіть якщо із підвищенням цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

Внаслідок інфляції поглиблюється майнова нерівність. У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м’яса і збільшення – хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.

Інфляція зменшує зацікавленість у продуктивній праці. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами.

Інфляція гальмує технічний прогрес. Це відбувається тому, що підприємцеві вигідніше купувати дешеву робочу силу ніж дорожчі і технічно досконаліші засоби виробництва. Нестабільні ціни зменшують підприємців відмовлятися від інвестицій у нові технології. Під час інфляції перестають виконувати роль ринкових орієнтирів. У нормальних (не інфляційних) умовах підвищення цін є орієнтиром для руху ресурсів. Тотальне підвищення цін під час інфляції не дає правильних орієнтирів щодо доцільних напрямків капіталовкладень. Навіть у країнах з ринковою економікою інфляція знецінює такі інструменти ринкового регулювання, як ціни, гроші, предмети, податки, і підштовхує до прямого втручання в економіку адміністративними методами. З них головним є обмеження цін. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки.

Але фахівці нерідко говорять і про позитивні наслідки інфляції. Одні з них указують на те, що помірна інфляція дає змогу збільшувати обсяг національного виробництва у фазі піднесення.

Інші вважають, що проблему відсутності еластичності номінальної зарплати у напрямі зниження можна розв’язати за допомогою інфляції, знижуючи, отже, реальну зарплату. Ще одна група економістів стверджують: чим вища інфляція, тим нижча природна норма безробіття, що забезпечує певне підвищення темпів економічного зростання. Однак очевидно те, що інфляція, яка виходить за грошову межу, завдає суспільству значених утрат, які в період гіперінфляції сягають гігантських масштабів.

Висновок.

Інфляція – одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

Використана література

В.Г. Ченінога – Основи економічної теорії – К.: Юрінком Інтер, 2003 – 346 –352ст.

Майкл Бурда, Чарлд Виплом – Макроекономіка. – К.: Основи, 1998 – 348-350ст.

Світлана Будаловська, Інна Лупіна, Тетяна Лапонова, Ольга рОманюк, Андрій Сніжко, Оксана Сніжко – Макроекономіка : Мікроекономіка – К.: Основи, 2001р – 252 – 253 ст.

Степан Панчишин – Макроекономіка – К.: Либідь, 2002р – ст. 329 – 365.

П. Семюельсон, В. Нордгауз – Макроекономіка – К.: Основи 1995. – розд 15.

Дондуш Р., Фішер С. – Макроекономіка – К.: Основи, 1996 – розд. 14,15

Зміст

стор.

Вступ................................................................................................................................2

Зміст інфляції та її теоретичне пояснення..................................................................5

Суть та причини прояву інфляції.....................................................................5

Порівняльний аналіз кейнсіанського та монетаристського тлумачення інфляції в ринковій економіці..........................................................................11

Крива Філіпса...................................................................................................15

2. Тенденції інфляційних процесів в Україні у 1991 – 2005 роках.............................18

3. Механізм антиінфляційного регулювання..............................................................23

Соціально-економічні наслідки інфляції.............................................................23

Інструменти фіскальної та грошової політики щодо регулювання інфляційних процесів..................................................................................................................29

Антиінфляційна політика в Україні...................................................................32

Висновки.....................................................................................................................37

Література...................................................................................................................39

Вступ

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б у другій половині XX ст. тією чи іншою мірою не зазнала б втрат від інфляції. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (витрат виробництва). Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Україна пережила одну з найвищих в світовій історії інфляцій. Про її причини та закономірності досі висловлюються судження, які не відповідають дійсності. На мою думку, проблема інфляції у сьогоденні носить достатньо актуальний характер.

Мета написання курсової роботи – це з’ясування суті такого явища економіки як інфляція, простежити її вплив на інші сфери економічного життя та дослідження динаміки інфляційних процесів в Україні за період 1991 – 2005 рр.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це - найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити відродження виробництва.

Інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення.

Завдання курсової роботи полягає у відповіді на такі ключові питання:

суть інфляції;

механізм формування інфляції, основні причини виникнення і поглиблення;

пояснюючи моделі інфляції;

вимірювання інфляції;

економічні, соціальні і політичні наслідки інфляції;

основні шляхи подолання інфляції.

Значна увага в роботі також приділена з'ясування особливостей прояву інфляції в умовах сучасної України та антиінфляційній політиці, спрямованій на оздоровлення економіки і підвищення життєвого рівня населення.

За своїм змістом робота поділена на такі частини:

у першому розділі аналіз зосереджений на суті поняття інфляція та причинах її прояву;

в другому розділі роботи дана характеристика інфляційних процесів в Україні;

третій розділ зосереджений на її наслідках як у соціальній, так i в економічній сферах;

Матеріалами для написання курсової роботи послугували:

підручники;

навчальні посібники;

монографії;

періодичні видання;

ресурси Інтернет.

1. Зміст інфляції та її теоретичне пояснення

Суть, види та форми прояву інфляції

Внутрішньо властивим ринковій економіці явищем є інфляція. Цей термін походить від латинського "inflatio", що в перекладі означає "здуття, набухання".

Ознаки інфляції почали виявлятися із широким розповсюдженням грошей в економічному житті. За такими опосередкованими ознаками як стрімке зростання заробітної плати і цін є підстави стверджувати, що інфляція спостерігалась у Стародавній Греції (330 р. до н. е.) при завоюванні Олександром Великим Персії та в Стародавньому Римі (301р. до н. е.), коли Е. Діоклетіан встановив контроль за цінами на близько 1000 найменувань товарів.

Як правило, інфляційні процеси були безпосередньо пов'язані з війнами або такими лихами, як епідемії, тривалі неврожаї, іншими стихійними лихами, що зумовлювало шокові зміни в чисельності населення.

Але поява самого терміна "інфляція", як і теоретичне усвідомлення цього явища, відноситься до значно ближчих нашій історії часів. Остаточно цей термін був введений у науковий обіг з метою теоретичного відображення певного стану економіки після Другої світової війни.

Найпоширенішим є розуміння інфляції як такої ситуації в економіці, за якої кількість грошей в обігу перевищує потребу в них, зумовлену грошовою оцінкою товарної маси. Наслідком такої невідповідності грошової маси сукупній ціні товарів є знецінення грошової одиниці й загальне підвищення цін на товари та послуги

Проте таке визначення інфляції не дає відповіді на цілий ряд запитань:

Чи є зростання цін єдиною ознакою інфляції?

Чи за будь-яких темпів зростання цін виникає інфляція?

Чи за будь-яких причин зростання цін можлива інфляція тощо?

Уже сам перелік поставлених запитань свідчить про те, що інфляцію не правомірно ототожнювати з простим підвищенням цін, що це складніше соціально-економічне явище. Досить сказати, що інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінюватися, зате знецінюються в цілому грошові доходи економічних суб’єктів через так звані “примусові” заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий “інфляційний навіс”, під тиском якого держава планово підвищує ціни. Отже, і без явного зростання цін суспільство може пережити очевидні прояві і тяжкі наслідки інфляції, якщо порушується рівновага на ринках між товарним і грошовим обігом і знецінюються гроші у будь-якій формі.

Не можна однозначно відповісти і на друге з поставлених вище питань. Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно не має.

Не зовсім коректно називати інфляцію і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб’єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції.

Ще біль складним і дискусійним є третє запитання. Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції

Слід зазначити, що далеко не всяке зростання цін є інфляційним. Якщо, наприклад, ціни на одні групи товарів чи послуг зростають і досить суттєво, але на інші групи — зменшуються, так що загальний рівень цін не змінюється, то таке зростання цін не є інфляційним. Зростання цін, зумовлене поліпшенням якості продукції, намаганнями позитивного впливу на стан довкілля (що вимагає зростання витрат), зміною соціальних пріоритетів тощо також не є інфляційним

Інфляція — це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.

Не слід ототожнювати інфляцію з грошовою емісією (законодавче обумовленим випуском додаткових грошей в обіг). Емісія грошей може мати як інфляційний, так і неінфляційний характер. Якщо, приміром, додатковий випуск грошей зумовлений зростанням реального обсягу національного виробництва або уповільненням руху грошей, то він не є інфляційним.

Якщо ж випуск грошей спрямований на покриття фінансування дефіциту державного бюджету чи зумовлений прагненнями уряду утримувати безробіття на рівні, нижчому за “природний” тощо, то емісія виступає як інфляційний чинник.

Оскільки інфляція виникає на грошовому ринку, то її корені необхідно шукати саме в деформації грошового обігу. Вона, зокрема, з'являється тоді, коли центральний (Національний) банк, що представляє державу, проводить помилкову грошову політику, вводячи в обіг надлишкову, тобто незабезпечену товарами масу грошей.

Помилкова грошова політика

Однією з найважливіших стратегічних функцій центрального банку є постачання народного господарства потрібною за даних умов кількістю грошей. Однак ця функція не єдина. Час від часу перед центральним банком виникають й інші поточні проблеми, які прямо не пов'язані з інфляцією. Їх розв'язання також вимагає застосування дійових важелів.

Досвід країн з розвинутими ринковими господарствами показує, що без короткострокової грошової політики важко відвернути економічний спад або зупинити прогресуюче зниження курсу акцій на фондовій біржі. За таких ситуацій центральний банк, як правило, збільшує пропозицію грошей. При цьому знижується їхня “ціна” (ставка банківського процента) і дешевим стає кредит. Він стає більш доступним для підприємців, котрі, позичаючи гроші у банків або на фондовій біржі, можуть використовувати більше прибутку на фінансування інвестицій і наступне збільшення обсягів виробництва і продажу.

Центральний банк має нарощувати обсяг грошової маси і тоді, коли надає позики уряду, який покриває таким чином дефіцит державного бюджету. За такої ситуації кількість грошей, що перебуває в обігу зростає. Припустимо, що швидкість, з якою розширюється грошова маса, не виходить за межі довгострокового ліміту, що забезпечує неінфляційний розвиток народного господарства. За даних умов інфляції немає, оскільки в народне господарство вливається стільки грошей, скільки їх потрібно для обслуговування більшого обсягу товарів. Держава, забезпечуючи це збільшення, побіжно розв'язує і деякі інші свої проблеми, зокрема короткострокове регулювання, обслуговування внутрішнього боргу тощо. Таку політику центрального банку, незалежно від того, яким був безпосередній привід для включення грошових регуляторів, можна вважати правильною і неінфляційною.

Однак частіше бувають випадки, коли держава, намагаючись прискорити розвиток виробництва, або, маючи якусь іншу мету, вдається до експансії, до економічно необгрунтованої грошової політики. У намаганні якнайшвидше розв'язати свої поточні проблеми не гребує засобами, до яких вдається, і підключає центральний банк до застосування будь-яких із них. Легковажне ставлення до довгострокових негативних наслідків інфляційних заходів призводить до того, що фактично втрачається уявлення про справжнє призначення грошової політики. Отже, замість того щоб оберігати господарство від інфляції, центральний банк, насичуючи економіку зайвими грошовими знаками, сприяє її прискоренню.

Перевищення державних видатків над її доходами є одним із найвагоміших чинників інфляції. Якщо бюджет дефіцитний, то, як його не фінансуй, інфляції не уникнути. Але швидкість її наростання значною мірою залежить від того, як саме організоване покриття бюджетного дефіциту. Проблема бюджетного дефіциту є нині однією із найбільш гострих і спірних. Під час її обговорення часто посилаються на досвід різних країн, економіка яких нормально функціонує за 5- і 10-відсотковому рівнях бюджетного дефіциту відносно до ВВП. При цьому, однак, не беруть до уваги таку важливу обставину, як джерела фінансування бюджетного дефіциту в цих країнах, хоча саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір сам по собі має принципове значення для функціонування національної економіки.

Інфляційні джерела фінансування дефіциту бюджету

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох основних джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошової емісії. У випадку фінансування державних видатків за рахунок позики у приватному секторі кількість товарів та послуг у народному господарстві залишається незмінною і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон”юктури і стану ринку праці та капіталу. За наявності в країні вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державних видатків, які фінансуються за рахунок внутрішніх позик, стає чинником, що сприяє економічному розвитку.

Якби український уряд мав змогу поширити серед населення і підприємств державні облігації у розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, то це означало б, що збільшення державних видатків відбувалося б за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання ВВП не становив би небезпеки для економічного становища України. Результати емпіричних досліджень показують низьку еластичність заощаджень за процентними ставками, отже, малоймовірність істотного збільшення добровільних заощаджень за бюджетного дефіциту. Для зменшення таких заощаджень необхідно проводити інтенсивну і тривалу роботу щодо завоювання у населення довіри до держави і Національного банку.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Однак при цьому повернення боргу та його обслуговування відбуватимуться за рахунок майбутнього виробництва, а це потребуватиме у майбутньому відповідного зменшення обсягу імпортованих товарів та послуг.

Необхідно також мати на увазі, що за кредитного фінансування державних видатків відбувається перерозподіл у часі пов'язаного з цими видатками фінансового тягаря, отже, і залучення майбутніх поколінь до обслуговування державної заборгованості. Це навантаження можна перекласти лише в тому випадку, коли йдеться про видатки, ефект від яких настане через певний час. До таких видатків можуть бути віднесені насамперед безперечно рентабельні інвестиції, а також інвестиції в галузі інфраструктури, які завдяки високій продуктивності дають змогу одержувати в майбутньому вищі доходи.

Проблема державної заборгованості має ще й політичний аспект, пов'язаний з боротьбою між законодавчою і виконавчою владою або прагненням парламенту відсунути політичні втрати і наслідки рішень, що приймаються, до наступного законодавчого періоду. Так, фінансування податкових державних видатків за допомогою позик порівняно з підвищенням податків або скороченням витрат викликає менше політичних втрат і незадоволених виборців. Адже в такому випадку немає необхідності в одержанні додаткових бюджетних доходів, отже, і в збільшенні оподаткування, немає ризику конфлікту з будь-якими групами або верствами населення, чиї інтереси будуть зачеплені, що можливе у разі скорочення видатків.

Мілітаризація економіки

Важливим чинником інфляційного процесу виступає мілітаризація економіки. Коли масштаби діяльності військово-промислового комплексу надмірно зростають, з'являються принаймні три відчутні інфляційні ефекти. Насамперед військовий сектор створює постійне напруження у видатковій частині державного бюджету. Збільшується дефіцит, а за ним – й інфляційний тиск. Припустимо, однак, що державі вдалося зекономити на інших статтях видатків і так відрегулювати свої фінанси, що навіть за умов мілітаризованої економіки дефіцит бюджету виявився невеликим і його роль у розгортанні інфляційного процесу зведена до мінімуму.

Аналіз показує, що в такому випадку інфляція все-таки матиме місце, хоча прийматиме інші, не бюджетні форми. Зокрема, яким би не був стан бюджету, військова економіка всеодно поглинає матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, які можна використати продуктивно – для випуску продукції цивільного призначення. Якщо ресурси йшли не туди, де вони реально потрібні народному господарству, то їх розподіл загалом є неоптимальним. Через виникнення диспропорцій дедалі важче не тільки розвивати цивільне виробництво, а й навіть забезпечувати заміну зношеного устаткування, що згубно відбивається на обсязі і динаміці товарної пропозиції. Такий другий інфляційний ефект мілітаризму. Третій ефект виникає тоді, коли зайняті в оборонному секторі виступають на споживчому ринку винятково в ролі покупців, пред'являють попит, але ніяк не сприяють нарощуванню пропозиції.

Все це однозначно свідчить про абсолютну необхідність демілітаризації економіки, без якої інфляції не позбутися. З кожним кроком на шляху конверсії військового виробництва дія зазначених ефектів послідовно послаблюється.

Монополії і необгрунтовані привілеї

Інтенсивність інфляційного процесу значною мірою залежить від стану ринків, від того, панує там конкурентний режим чи монополія. Практика показує, що інфляція найшвидше прогресує саме за високого рівня монополізації ринків. Хоча монополії самі по собі не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити й утримати високі ціни, але й зберегти розміри виробництва та пропозиції. Це надзвичайно негативно впливає на співвідношення сукупного попиту і пропозиції, збільшує розрив між ними. До того ж монополістичні структури, руйнуючи механізм ринку, знижують еластичність пропозиції за ціною, затягують реакцію виробництва на коливання попиту, тобто продовжують інфляційну нерівновагу. Загалом можна вважати, що хоча інфляція в принципі можлива і в конкурентній економіці, монополізм надає їй додаткового прискорення.

Інфляційний процес в Україні посилювався багатьма діями владних структур. Так, Кабінет Міністрів України у 1993 році видав цілу низку постанов і розпоряджень, згідно з якими багатьом підприємствам надавалися найрізноманітніші привілеї. Чимало з них звільнилися від податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного чи виїзного мита тощо.

Друга вагома група привілеїв стосувалася валютної сфери: повне (рідше часткове) звільнення від обов'язків продажу на міжбанківському валютному ринку України 50% валютного виторгу. Після введення фіксованого курсу іноземних валют до карбованця уряд дозволив ряду підприємств купувати валюту за цим курсом.

Крім того, з бюджету регулярно надавали прямі позики певним суб'єктам господарської діяльності на надзвичайно пільгових умовах. Половина кредитів надавалася під 3-5% річних, а більш як третина господарств отримали їх під 10% річних. До того ж ці кредити надавалися здебільшого на кілька років. Цілком зрозуміло, що в умовах нинішньої гіперінфляції трильйони карбованців фактично були подаровані цим підприємствам.

Уряд України визначив близько півсотні різноманітних господарств, яким під формулювання “як виняток” надавали згадані пільги. Деяким із них дозволялося навіть більше: відвантажувати продукцію без попередньої оплати, сплачувати податки у кредит, проводити розрахунки без участі банків України тощо. Варто звернути увагу на таке твердження багатьох експертів: та кількість коштів, які країна через “подарункову” політику уряду втратила або віддала під кредит, фактично дорівнює дефіциту державного бюджету. На інфляційний процес впливає також неповнота і несвоєчасність надходжень валютних коштів у державну скарбницю.

Хоча основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебувають за її межами. Мається на увазі перенесення інфляції каналами світової торгівлі, коли, наприклад, зростання цін на сировину або енергоносії стимулює механізм інфляції витрат. Немалу інфляційну загрозу несуть з собою потоки короткострокових спекулятивних капіталів, що переміщуються через кордони в пошуках найвищої ставки процента. Все це стосується сучасної України. Адже підвищення в тисячі разів цін на енергоносії, які Україна імпортує з Російської Федерації і Туркменистану, також спричинило вагомий вплив на посилення інфляційного процесу в Україні.

1.2. Порівняльний аналіз кейнсіанського та монетаристського тлумачення інфляції в ринковій економіці

Теоретичне осмислення проблем інфляції, хоча і не було стрижнем економічної теорії, але йому приділялась чільна увага. Періодично інтерес до проблем інфляції то зростав, то вщухав у міру того, як суспільство переживало періоди її підвищення та згасання. Різні напрями та школи політичної економії розглядали цю проблему з різних боків і вносили свій внесок у її розробку.

Інфляція стала предметом економічної дискусії в середині 50-х років XX ст. Однак і до того часу їй приділялася значна увага.

Основи пояснення інфляції з позицій теорії сукупного попиту сформульовані Дж. М. Кейнсом у памфлеті "Як оплатити війну". Вихідні положенням кейнсіанського пояснення такі;

• ціни і заробітні плати є нееластичними лише у стані депресії. У період економічного піднесення, коли досягається повна зайнятість, вони стають еластичними. Отже, інфляція — це явище періоду піднесення;

• у періоді піднесення еластичні ціни зростають під впливом надлишкового (такого, що перевищує потенційні можливості виробництва) попиту.

Логіку кейнсіанського пояснення можна проілюструвати, використовуючи графік "кейнсіанського хреста" (рис. 1.2.1.).

AD Y = AD

AD1

AD AD*

Розрив інфляції

Y* Y1

Рис. 1.2.1. „ Кейнсіанський хрест”

Графік показує, що в економіці можлива рівновага за повної зайнятості ресурсів (У*), а також за надлишкового попиту (У1).

Розрив інфляції — це надлишок попиту ( ) над тим природним попитом (AD*), який забезпечує повну зайнятість.

Розрив інфляції розраховують за формулою (1):

= (1) ,

де m – витратний мультиплікатор.

Інфляція, спричинена надлишковим попитом, може переростати в інфляцію витрат тому, що надлишковий попит на товари формує надлишковий попит на працю і як наслідок — завищення заробітної плати. Це може статися принаймні через конкуренцію між підприємцями за кваліфікованих працівників. До того ж завищення заробітної плати може виправдовувати втручання держави у переговорний процес між профспілками і підприємцями.

Загалом пояснення інфляції надлишковим попитом ґрунтується на логічному ланцюжку: AD LD W P.

Дж. М. Кейнс вважав, що «справжня інфляція» настає тоді, коли «подальше збільшення ефективного попиту вже не веде до збільшення обсягу виробництва, а повністю витрачається на підвищення одиниці витрат, яке відбувається строго пропорційно до збільшення попиту».

Найважливіший момент кейнсіанського тлумачення інфляції — виділення певного «критичного рівня», який відокремлює просте збільшення грошової маси в обігу від інфляції. «Аж до цього моменту наслідки грошової експансії відрізняються один від іншого тільки кількісно, і до досягнення цього положення немає таких точок, де можна було б провести риску і оголосити, що умови інфляції вже наявні. Всяке попереднє збільшення кількості грошей, оскільки воно збільшує ефективний попит, витрачатиметься частково на зростання витрат на одиницю продукту і частково на збільшення обсягу виробництва».

Збереження тривалої стійкої галопуючої інфляції та неможливість її подолання при спиранні на кейнсіанскі заходи стимулювання розвитку привели наприкінці 70-х років до різкого падіння авторитету кейнсіанства і в теоретичному, і в практичному плані. В цей період розпочинається ренесанс антипода кейнсіанської теорії — теорії неокласичної, насамперед у вигляді так званого монетаризму (монетаристська контрреволюція).

Монетаризм є економічною теорією, в якій проблемі інфляції належить визначальна роль. Найвідомішими представниками цієї теорії є М. Фрідман, К. Брюннер, М. Паркін.

Основний зміст монетаристського пояснення) інфляції відображає відомий вислів Мілтона Фрідмана, що "інфляція скрізь і завжди є інфляцією грошей".

Отже, щоб пояснити інфляцію, треба дослідити пропозицію грошей. Таке пояснення інфляції цілком узгоджується з монетаристським тлумаченням змінних

рівності (2):

М У =Р У (2)

Якщо це так, то справедливе рівняння:

де т — відсоткова зміна грошової пропозиції;

- відсоткова зміна цін.

Економічний зміст останнього рівняння такий: відсоткова зміна грошової пропозиції визначає відсоткову зміну рівня цін, тобто темп інфляції.

Відомо, що монетаризм — теорія антиактивізму. Це означає, що прихильники виступають проти активних дій уряду на грошовому ринку, а також у фінансовій (податково-бюджетній) сфері. Причому обґрунтування антиактивізму у фінансовій сфері також пов'язується з поясненням інфляції як виключно грошового явища. Логіка в цьому випадку така:

якщо , а m= , то (3)

Перший дріб у формулі можна тлумачити як дефіцит бюджету, який фінансується за рахунок емісії . Підставою для такого тлумачення є те, що у практиці реального господарювання саме перевищення державних видатків над надходженнями до бюджету стає причиною додаткової емісії, не підкріпленої змінами реального ВВП.

Другий дріб є показником швидкості обігу грошей, що випливає з монетаристської рівності:

V= (4)

У такий спосіб формула інфляції трансформується в рівняння:

(5)

Економічний зміст цього рівняння такий: темп інфляції виз часткою дефіциту бюджету у ВВП і швидкістю обігу грошей. швидкість є незмінною, то інфляція залежить лише від дефіциту бюджету.

Саме так обґрунтовується застереження монетаристів щодо регулювання економіки податково-бюджетними інструментами, тобто щодо активних дій держави у фінансовій сфері.

Монетаристське пояснення інфляції як виключно грошового явища викликає небезпідставні заперечення.

По-перше, під сумнів може бути поставлене твердження про незмінність швидкості обігу грошей. Дані не лише щодо перехідних економік ,а й щодо розвинених ринкових свідчать, що такі зміни швидкосі можуть бути досить значними. Наприклад, швидкість обігу грошей у Великій Британії за показником МЗ скоротилася з 1980 по 1990 рік у 1,74

З формули Фішера, якою послуговуються монетаристи ( , випливає: (v –відсоткова зміна швидкості обігу грошей; у – відсоткова зміна реального ВВП). Отже, зв'язок між зміною цін і зміної пропозиції опосередковується принаймні швидкістю обігу грошей та зміною реального продукту.

По-друге, при аналізі інфляції навряд чи можуть ігноруватись інші функції, які виконують гроші, а саме: функція засобу платежу, що передбачає існування кредиту, функція засобу збереження вартості.

По-третє, реальні факти свідчать на користь того, що інфляційне зростання цін спричиняють й інші (негрошові) чинники.

Інфляція, в розумінні монетаристів, є чисто грошовим явищем, яке викликане їх надмірною емісією. «Під інфляцією, — пише М. Фрідман, — я розумію стійке і невпинне зростання цін, що завжди і скрізь виступає як грошовий феномен, викликаний надлишковою масою грошей у відношенні до випуску продукції». Отже, причини інфляції теоретики школи монетаризму вбачають лише у сфері обігу [7; 51].

Крива Філіпса

Висновки, яких дійшов економіст А. Філліпс досліджуючи динаміку безробіття і заробітної плати, близькі до кейнсіанського поясненням інфляції.

Йдеться, зокрема, про ту частину логічного ланцюжка з кейнсіанського пояснення, що стосується зростання попиту на працю і підвищення рівня заробітної плати: LD W .

Узагальнення були зроблені А. Філліпсом на основі дослідження статистики за 1861-1913 та 1923-1958 роки. Аналіз підтвердив існування залежності між змінами рівня заробітної плати і безробіття. На основі цих конкретних даних і було побудовано криву Філліпса, що спочатку мала такий вигляд (рис. 1.3.1.)

0,5

4,0 4,5

Рис. 1.3.1. Крива Філіпса

А. Філліпс встановив, що за високого безробіття (такого, що перевищує 4,5%) річна відсоткова зміна заробітної плати (W’) є незначною і може досягати від'ємних значень.

Із скороченням безробіття до 4% відбувається річне підвищення заробітної плати на 0,5%. Власне обернений зв'язок і став основою для побудови кривої.

3. Існує певна межа рівня безробіття (на графіку — 4,5%), за якої скорочення безробіття робить заробітну плату еластичною до змін зайнятості.

Традиційно у підручниках з макроекономіки криву Філліпса зображують у координатній площині, де по вертикалі відкладають не річну відсоткову зміну заробітної плати (УУ'), а рівень інфляції ( ). Трансформація кривої Філліпса його послідовниками була здійснена шляхом віднімання від змін заробітної плати тренду продуктивності на тій підставі, що відсоткова зміна заробітної плати "містить" не лише зміни цін, а й зміни продуктивності: (6)

Сама крива Філліпса в її сучасній модифікації є набором точок, що відповідають альтернативним комбінаціям рівнів інфляції і безробіття й тлумачиться як відображення можливого компромісу між безробіттям та інфляцією. На рис. 1.3.2. зображено криву Філліпса в координатах U’ та , а також показано, що вона може зміщуватися.

Ph1 Ph2

Рис. 1.3.2. Крива Філіпа в координатах та

Кожна точка на кривій Філліпса — це поєднання певного рівня безробіття і рівня цін. Розміщення кривої (зліва направо вниз) ілюструє обернений зв'язок: .

Підставою для зміщення кривої Рh є інфляційні передбачення. Наприклад, передбачаючи зростання цін до рівня , працівники вимагатимуть відповідного підвищення заробітної плати за незмінної пропозиції праці (на рівні безробіття U*).

Ціни наступного періоду під впливом підвищення заробітної плати зростуть до очікуваного рівня. Отже, на новій кривій Рh2 безробіттю U* відповідатиме не 0-інфляція, як це було раніше, а інфляція рівня .

2. Тенденції інфляційних процесів в Україні

Трансформаційні економічні перетворення системного характеру в Україні були започатковані ще під час її перебування у складі колишнього СРСР. Сукупність їх зводиться до переходу від планово-розподільчої економічної системи до ринкової. Проте з розвитком цих перетворень все гостріше в Україні постає проблема інфляції.

В економічній теорії існує кілька поглядів на сутність та причини інфляції. У вітчизняній науці та у правлячих колах України нині переважають погляди на це явище виключно як на грошовий феномен, пов’язаний із надмірною емісією. Через це боротьба з нею проводиться у напрямі адміністративного скорочення емісії. Однак жорстке обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки, спровокувавши подальше поглиблення системної кризи. Виявом її стали поглиблення спаду виробництва, збільшення безробіття, різке зростання бюджетної, взаємної та інших видів заборгованості, помітне посилення кризи неплатежів тощо. Проблема інфляції, хоча й змінила форму, але не зникла. Всі ці негативні процеси створюють реальну загрозу вітчизняній економічній безпеці.

Саме такий стан речей виводить на перший план комплексний підхід до розгляду причин та наслідків сучасної інфляції. Він мав багато прихильників у західній літературі, а нині його подальша розробка та застосування щодо умов ринкової трансформації економічної системи України стає надзвичайно важливою проблемою. Значимість цієї проблеми визначається тим, що темпи та характер інфляції є результатом сукупного впливу системи найрізноманітніших чинників, пов'язаних зі змінами всієї системи суспільних відносин та інституцій у перехідний період. І нинішня інфляція в Україні виявила себе як системне утворення, якому притаманні розгалужені зв'язки не тільки з грошовим обігом, а й з усією економічною системою суспільства. Тому і подолати її можна лише при комплексному, системному підході, який ураховує всю сукупність специфічно національних умов [6; 25].

Головними причинами інфляції на вищій стадії капіталізму є такі фактори, як монополізація економіки (зокрема, процеси монополістичного ціноутворення), зростання державних затрат на воєнні цілі, широке використання дефіцитного фінансування, надмірна кредитна емісія, зростання кількості безробітних та ін. Деякі з них впливають і на інфляційні процеси в Україні. Однак інфляція в нашій державі, як і в інших країнах СНД, має свої специфічні причини, основними з яких є:

1) глибока деформація основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групами «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво засобів споживання). Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання у загальному обсязі промислової продукції становила 60,5 % , то у 1989 р. — лише ЗО % . В Україні з 1990 по 2001 рік частка групи «Б» скоротилася з ЗО до 24 %. Це означає, що в галузях групи «А» виробляють переважно лише засоби виробництва (верстати, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення, що свідчить про затратний характер економіки. Працівники групи «А» отримують заробітну плату, що збільшує грошову масу в обігу і, як наслідок, незадоволений платоспроможний попит населення. Така інфляція отримала назву структурної;

2) надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, в СРСР на воєнні цілі витрачалося наприкінці 80-х років XX ст. не 70 (як зазначалось в офіційних джерелах), а до 300 млрд. крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат раніше не включали витрати на виробництво устаткування для воєнних заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати у суміжних галузях (наприклад, для видобування руди, яка йшла на виплавлення металу для військових потреб). Після здобуття незалежності на території України залишилось приблизно 80 % військово-промислового комплексу колишнього Союзу, щодо якого здійснювалась поспішна, необґрунтована політика конверсії. Така політика і надмірні витрати на військові цілі (як це було в першій половині 90-х років XX ст.) призводять до дефіциту державного бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей;

3) значна монополізація економіки України. В Україні у 2002 р. частка монополізованої продукції у ВВП становила 40 %;

4) популістські, недостатньо обґрунтовані економічно постанови Верховної Ради у 1992—1994 рр., які збільшували дефіцит державного бюджету. Нічим не забезпечена емісія грошей становила у 1992 р. 1 трлн. 325 млрд. крб., що дорівнювало приблизно 35 % ВНП (при тому, що дієздатною фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). Головною причиною інфляції в Україні у 1991—1993 рр. була невиважена грошова емісія;

Макроекономічна нестабільність і безробіття