Фінансове право як галузь права

Фінанси – це сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опосередковуються через доходи та видатки суб’єктів фінансових правовідносин, зокрема, через фізичних та юридичних осіб, державу, міжнародні фінансові організації тощо.

Ознаки фінансів :

1. це грошові відносини;

2. це економічні відносини;

3. вартісний характер;

4. розподільчий характер;

5. опосередковуються через доходи та видатки.

Фінанси є об’єктом фінансової діяльності.

Фінансова діяльність – це діяльність, яка проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат суб’єктами фінансових правовідносин.

Фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках.

Особливості фінансів :

1. тісно пов’язані з функціями держави;

2. це відносини між державою та фізичними і юридичними особами з приводу формування, розподілу та перерозподілу централізованих та децентралізованих фондів коштів;

3. нерозривно пов’язані з існуванням товарно-грошових відносин;

4. пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного валового продукту.

Фінанси поділяють на державн і і приватн і.

Переважно державні фінанси є предметом дослідження Фінансового права.

Ознаки державних фінансів :

1. це економічні відносини;

2. це відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;

3. мета: виконання завдань та функцій держави.

Відмінності державних фінансів відповідно до приватних:

1. держава застосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів;

2. державні фінанси дуже тісно пов’язані з грошовою системою держави;

3. значний розмір державних фінансів;

4. державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;

5. пріоритет видатків над доходами.

Централізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні:

1. держави як суб’єкта публічної влади;

2. органів місцевого самоврядування.

Децентралізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні окремих суб’єктів господарської діяльності і створюються за рахунок їх власних прибутків.

Централізовані та децентралізовані фонди коштів у вузькому розумінні включають в себе гроші (готівкові, безготівкові).

Централізовані та децентралізовані фонди коштів у широкому розумінні включають в себе валютні цінності. Хоча деякі автори вважають, що централізовані та децентралізовані фонди коштів у широкому розумінні включають в себе гроші, цінні папери та валютні цінності.

Але відповідно до Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. валютні цінності – це

1. валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

2. платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

3. іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

4. платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

5. банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Відповідно до ч.1 ст.192 Цивільного кодексу України: цінний папір - це документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Фінансова діяльність держави – це планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань та функцій держави.

Особливості фінансової діяльності держави :

1. міжгалузевий характер;

2. суб’єкти фінансової діяльності держави – це органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

3. поєднання імперативних та диспозитивних методів управління.

Фінансова діяльність держави значною мірою врегульована на законодавчому рівні. Зокрема, відповідно до п.1 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються:

- Державний бюджет України і бюджетна система України;

- система оподаткування, податки і збори;

- засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

- статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;

- порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;

- порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Принципи фінансової діяльності держави :

1. загальноправові:

- законність;

- верховенство права;

- суверенітет держави;

- рівність усіх форм власності:

- та ін.

2. галузеві:

- публічний характер фінансової діяльності держави;

- розподіл функцій між представницьким органом та органами виконавчої влади у сфері фінансової діяльності;

- пріоритет законодавчого органу над виконавчими;

- пріоритет видатків над доходами;

- всебічний контроль у сфері фінансової діяльності;

- плановий та цільовий характер використання фінансових ресурсів держави.

Методи фінансової діяльності держави:

· мобілізація коштів – це система заходів, які здійснюються державою для планомірного формування фондів коштів.

Види мобілізації: обов’язкова (сплата податків) і добровільна (допомоги, пожертви, дарунки).

· розподіл коштів - це система заходів щодо виділення коштів за призначенням.

Завдяки розподілу коштів видно пріоритети державної політики та її співвідношення з функціями держави. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу відповідно до Закону України про державний бюджет.

Методи розподілу коштів:

1. фінансування;

2. кредитування.

Фінансування – це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затвердженого фінансового плану з відповідного централізованого фонду кошту.

Ознаки фінансування:

1. безповоротність;

2. безоплатність;

3. цільовий характер;

4. підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;

5. здійснюється з бюджету відповідного рівня.

Кредитування – це виділення коштів на певний строк на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення.

Ознаки кредитування:

1. оплатність;

2. строковість;

3. поворотність;

4. цільовий характер;

5. підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;

6. здійснюється з бюджету відповідного рівня.

· використання коштів – це система заходів щодо використання за призначенням бюджетних коштів.

Ознаки використання коштів:

1. плановість;

2. цільовий характер;

3. ефективність;

4. економія;

5. здійснюється в межах затверджених лімітів.

· фінансовий контроль - це система заходів щодо додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у під час здійснення фінансової діяльності держави.

Фінансова система України

Фінансова система України – це сукупність фінансових інститутів, які сприяють утворенню та використанню централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави.

Основні ланки фінансової системи України:

1. державний бюджет; це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду.

Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (п.1 ст.2 БК України).

2. місцеві бюджети;

бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань (п.2 ст.2 БК України).

місцеві бюджети – це бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (п.26 ст.2 БК України).

3. фінанси державних підприємств;

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

- інші джерела, не заборонені законом (ч.1 ст. 140 ГК України) .

4. спеціальні цільові фонди; наприклад, Пенсійний фонд України. Специфіка спеціальних цільових фондів:

- цільове призначення;

- визначена законодавча самостійність;

- відокремленість від державного бюджету;

- управління ними здійснюється чітко визначеними органами державної влади;

- чітко визначені джерела формування;

- чітко визначені напрями використання коштів;

- зумовлені конкретними потребами.

5. кредит. Позичальником виступає держава в особі органів державної влади. Наприклад. Держава випускає облігації державної внутрішньої (зовнішньої) позики.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску) - ст.10 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991р.

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами.

У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.

Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження (ст.14-1 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991р.).

Предмет та метод фінансового права України

Фінансове право – це публічна галузь права, яка містить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань і функцій.

Предмет фінансового права – це суспільні відносини, що виникають змінюються і припиняються у сфері фінансової діяльності держави.

До предмету фінансового права входять:

1. відносини щодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансового контролю .

2. бюджетні відносини:

- бюджетний устрій;

- бюджетний процес.

3. податкові відносини – це однорідні суспільні відносини, що визначають порядок надходження коштів від платників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів.

4. грошово-кредитні відносини :

- банківські відносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та надання банківських послуг;

- грошовий обіг та розрахунки (готівкові та безготівкові);

- відносини валютного регулювання та валютного контролю.

Ознаки відносин, що становлять предмет фінансового права:

- фінансові відносини;

- виникають в результаті здійснення фінансової діяльності;

- один із суб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями;

- владні відносини;

- забезпечуються силою державного припису;

- об’єктом є грошові фонди;

- майновий характер.

Метод фінансового права – імперативний, метод владних приписів.

ФІНАНСОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Верховна Рада України як суб’єкт фінансових правовідносин

Повноваження Верховної Ради України у сфері фінансів:

· прийняття законів, у тому числі у сфері фінансів (п.3 ст.85 Конституції України) – зокрема виключно законами України встановлюються: державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (п.1 ч.2 ст.92 Конституції України);

· затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання (п.4;

· затвердження загальнодержавних програм економічного, розвитку (п.6 ст.85 Конституції України) ;

· здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції (п.13 ст.85 Конституції України) ;

· затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п.14 ст.85 Конституції України) ;

· призначення чи обрання на посади, звільнення з посад посадових осіб, зокрема:

1) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

2) призначення на посаду та звільнення з посади Голови

Національного банку України за поданням Президента України;

3) призначення та звільнення половини складу Ради

Національного банку України (пп.16,18,19 ст.85 Конституції України) ;

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Президент України як суб’єкт фінансових правовідносин

Повноваження Президента України у сфері фінансів:

- підписання законів/накладення вето на закони у сфері фінансів;

- призначення половини складу Ради Національного банку України;

- призначення Міністра фінансів України, Міністра економіки України;

- призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної податкової Адміністрації України за поданням Прем'єр-міністра України;

- скасовує акти КМУ, у тому числі у сфері фінансів;

- видає укази, у тому числі у сфері фінансів.

Кабінет Міністрів України як суб’єкт фінансових правовідносин

Повноваження КМУ у сфері фінансів:

1) забезпечує економічну самостійність України;

2) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

3) розробляє і здійснює загальнодержавну програму економічного розвитку України;

4) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

5) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

6) спрямовує і координує роботу міністерств, зокрема, міністерства фінансів, міністерства економіки, інших органів виконавчої влади, зокрема, ДПА;

7) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України;

8) подає до ВРУ Основні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Державна податкова служба як суб’єкт фінансових правовідносин

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах(крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі – органи державної податкової служби). У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України.

Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.

У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії Державної податкової адміністрації України затверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - Державною податковою адміністрацією

України. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

Структура Державної податкової адміністрації України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Завданнями органів державної податкової служби є:

1) здійснення контролю за:

- додержанням податкового законодавства,

- правильністю обчислення податків,

- повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків;

2) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

3) прийняття підзаконних нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

4) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

5) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.

Заступники Голови Державної податкової адміністрації України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України. Кількість заступників Голови Державної податкової адміністрації України визначається Кабінетом Міністрів України.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях , містах Києві та Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України.

Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, які призначаються на посаду і звільняються з посади Головою Державної податкової адміністрації України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Начальники управлінь податкової міліції призначаються Головою Державної податкової адміністрації України.

Ф ункції органів державної податкової служби

1)контролююча :

- здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів;

- контролюють своєчасність подання платниками податків

- бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій,

- розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням

- податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;

- здійснюють контроль за законністю валютних операцій;

- здійснюють контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку;

- здійснюють контроль за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів;

- проводять перевірки фактів приховування і заниження сум

- податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку,

- встановленому Законом;

- за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з

- організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, в порядку, встановленому законом;

- подають до судів позови до підприємств, установ,

- організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними

- цільовими фондами за рахунок їх майна;

2) нормотворча – ДПА видає підзаконні нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які підлягають обов'язковому опублікуванню;

3) координаційна - органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків;

4) інтерпретаційна - ДПА надає податкові роз'яснення, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;

5) організаційна - забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів;

6) прогностична - прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;

Права органів державної податкової служби ст.11 ЗУ „Про державну податкову службу в Україні”:

1) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі) , а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів(обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі – платники податків);

2) здійснювати контроль за:

· додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку;

· наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів

· підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів

· господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів;

3) одержувати у платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України;

4) запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків);

5) одержувати безоплатно від платників податків довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків , а на підставі рішення суду – про обсяг та обіг коштів на рахунках;

6) вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби;

7) при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії (!!!) фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов'язкових платежів) , а при проведенні арешту активів платника податків на підставі рішення суду - вилучати оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів із складенням опису, який скріплюється підписами представника органу державної податкової служби та платника податків, і залишенням копій таких документів платнику податків. Забороняється вилучення у суб'єктів господарської діяльності документів, що не підтверджують факти порушення законів України про оподаткування ;

8) застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції , стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

9) застосовувати до платників податків, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) користуватися у службових справах засобами зв'язку , які належать підприємствам, установам та організаціям, з дозволу їх керівників .

Рахункова палата як суб’єкт фінансових правовідносин

· Закон України "Про Рахункову палату” від 11.07.1996р.

· Рішення Конституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахункову палату);

· Рішення Конституційного суду України від 14.12.2000р. № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного суду України).

Державна контрольно-ревізійна служба як суб’єкт фінансових правовідносин

Міністерство фінансів України як суб’єкт фінансових правовідносин

Національний банк України як суб’єкт фінансових правовідносин

Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р.

Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.

Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та законами України.

Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку - місто Київ.

Національний банк має статутний капітал, що є державною

власністю.

Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень.

Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради

Національного банку.

Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який

здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого

кошторису, а у визначених Законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно,

що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному

господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів

державної влади, а органи державної влади не відповідають за

зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони

добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших

банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями

Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть

на себе такі зобов'язання.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та

представництва в Україні, а також представництва за її межами.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку.

Плановані доходи та витрати Національного банку

відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів

і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним

банком його функцій, встановлених Конституцією України та

Законами України.

Національний банк за підсумками року у разі перевищення

кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України

наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту

бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за

рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Національний банк виконує такі функції:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) встановлює для банків правила проведення банківських

операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

4) здійснює банківське регулювання та нагляд;

5) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування

банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках;

6) представляє інтереси України в центральних банках інших

держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де

співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

7) здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення

операцій в іноземній валюті;

8) здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

9) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

10) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

Керівними органами Національного банку є

· Рада Національного банку України;

· Правління Національного банку України.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Президент України та Верховна Рада України призначають по 7 членів Ради Національного банку.

Правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років.

Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку.

Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.

Порядок організації та проведення засідань Правління Національного банку визначається його Регламентом.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку , а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.

Органи місцевого самоврядування як суб’єкт фінансових правовідносин

Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад:

· затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

· затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;

· затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

· встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх

· ставок у межах, визначених законом;

· утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних)

· коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів;

· прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;

· прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих

· бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;

· прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного

· законодавства пільг по місцевих податках і зборах;

· встановлення для підприємств, установ та організацій, що

· належать до комунальної власності відповідних територіальних

· громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до

· місцевого бюджету;

· затвердження відповідно до закону ставок земельного

· податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад (ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні”) ;

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських

рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) складання проекту місцевого бюджету, подання його на

затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету;

щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати

виконання бюджету;

2) підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;

3) встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад;

4) здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету;

5) залучення на договірних засадах коштів підприємств,

установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих

на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних

коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових

засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на

заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

6) об'єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання

спільних проектів або для спільного фінансування комунальних

підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що

стосуються спільних інтересів територіальних громад;

б) делеговані повноваження:

1) здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням

зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності;

2) здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;

3) сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території (ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні”) .

Фінансовий контроль

Органи державної податкової служби як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Порядок проведення перевірок органами державної податкової служби

Види перевірок:

1. Невиїзні (камеральні) перевірки.

Камеральна перевірка - це перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків (згідно пп. 4.2.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р., Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв. наказом ДПА № 429 від 16.09.2002р. – далі наказ № 429 ) .

2. Виїзні перевірки:

• планові перевірки;

• позапланові перевірки;

• оперативні перевірки (тільки при контролі за порядком виконання операцій по купівлі-продажу іноземної валюти); оперативна перевірка - це сукупність заходів контролюючих органів, спрямованих на здійснення контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності вимог закону, що визначають порядок проведення розрахунків, обліку товарів та грошових коштів, а також порядок виконання операцій купівлі-продажу іноземної валюти (згідно ст.2 Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000р.) ;

• перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуального законодавства:

- перевірки, що проводяться до порушення кримінальної справи (дослідчі перевірки):

а) перевірки, що проводяться на підставі ч. 4 ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України;

б) перевірки, що проводяться в порядку здійснення оперативно-розшукової діяльності;

- перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи (перевірки в порядку досудового розслідування):

а) перевірки, що проводяться в порядку дізнання;

б) перевірки, що проводяться в порядку досудового слідства.

Планові і позапланові перевірки можуть проводитися як комплексні перевірки (тобто охоплювати питання повноти нарахування і своєчасності сплати всіх видів податків, зборів, інших платежів) і тематичні. Комплексна перевірка – це документальна перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства, якою охоплюються питання повноти нарахування та своєчасності сплати всіх видів податків, зборів, інших обов'язкових та інших платежів, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби України (наказ № 429)

Позапланові перевірки можуть бути зустрічними (тобто при проведенні яких перевіряються й інші суб'єкти підприємницької діяльності). Зустрічна перевірка – це позапланова документальна перевірка підприємства з питань фінансово-господарської діяльності на підтвердження взаємовідносин та стану розрахунків з контрагентами (наказ № 429) .

Стосовно планових і позапланових перевірок (в т. ч. і комплексних, і зустрічних) законодавство також використовує узагальнюючий термін - "документальна перевірка" .

Коли перевірка проводиться повторно (після проведення планової або позапланової), то в законодавстві вона має назву - повторна перевірка .

Часто можна почути про такі "види" перевірок, як тематична перевірка, інформативна перевірка, перевірка непрямими методами і т. д., проте всі ці й подібні їм "різновиди перевірок" не мають самостійного значення і в більшості випадків не передбачені законодавством і не є офіційною термінологією.

Ознаки планової перевірки:

1) предмет перевірки - своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів);

2) передбачена у плані роботи органу державної податкової служби;

3) проводиться за місцезнаходженням платника податків чи за
місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого
проводиться така планова виїзна перевірка;

4) проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків;

5) проводиться за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби;

6) проводиться не частіше одного разу на календарний рік.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за
окремими видами зобов'язань перед бюджетами , крім зобов'язань за
бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними
коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника
податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж
за 10 днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано
письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її
проведення.

Проведення планових виїзних перевірок здійснюється органами
державної податкової служби одночасно з іншими органами виконавчої
влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням та
сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів). Порядок
координації проведення планових виїзних перевірок органами
виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за
нарахуванням та сплатою податків та зборів (обов'язкових
платежів), визначається Кабінетом Міністрів України.

Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 20 робочих днів , а щодо суб'єктів малого підприємництва – 10 робочих днів.

Подовження строків проведення планової виїзної перевірки можливе лише за рішенням суду на строк не більш як 10 робочих днів, а стосовно суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів.

Позапланова виїзна перевірка:

- не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби;

- проводиться за рішенням суду відповідно до кодексу адміністративного судочинства;

- рішення керівника податкового органу, яке оформляється наказом;

- проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

1) Алгоритм перевірки:

перевірка іншого суб’єкта підприємницької діяльності - порушення податкового законодавства платником - письмовий запит до платника - відсутність пояснень платника протягом 10 робочих днів - рішення суду - позапланова перевірка. ( Також для ДКРС)

2) платником податків не подано в установлений строк
податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено
законом;

Алгоритм перевірки:

неподано декларацію - рішення суду - позапланова перевірка.

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій
декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не
надасть пояснення та їх документальні підтвердження на
обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби
протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
Алгоритм перевірки:

подання податкової декларації - перевірка податкової декларації податковим органом - виявлення недостовірності даних, що містяться у податковій декларації, - письмовий запит до платника - відсутність пояснень платника протягом 10 робочих днів - рішення суду - позапланова перевірка.

4) платник податків подав у встановленому порядку скаргу про
порушення законодавства посадовими особами органу державної
податкової служби під час проведення планової чи позапланової
виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового
скасування результатів відповідної перевірки;
Алгоритм перевірки:

планова/позапланова перевірка - порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки - скарга з вимогою скасування результатів перевірки - розгляд скарги посадовою особою податкового органу - звернення посадової особи податкового органу до суду - рішення суду - позапланова перевірка. ( Також для ДКРС)

5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей,
отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником
податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх
документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу
державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня
отримання запиту;

Алгоритм перевірки:

отримання податковим органом відомостей від іншого суб’єкта підприємницької діяльності - потреба перевірки цих відомостей - письмовий запит до платника - відсутність пояснень та їх документальних підтверджень від платника протягом 10 робочих днів - рішення суду - позапланова перевірка. (Також для ДКРС)

6) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства;
Алгоритм перевірки:

реорганізація (ліквідація) підприємства - рішення суду - позапланова перевірка. ( Також для ДКРС)

7) стосовно платника податків (посадової особи платника
податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією
заведено оперативно-розшукову справу, у зв'язку з чим є потреба у
проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської
діяльності такого платника податків;
Алгоритм перевірки:

порушення оперативно-розшукової справи проти платника податків (посадової особи) - рішення суду - позапланова перевірка.

8) у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби
в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу
державної податкової служби здійснив перевірку документів
обов'язкової звітності платника податків або висновків акта
перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив
їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження
до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів).
Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися
вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі,
коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу
державної податкової служби, які проводили планову або позапланову
виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове
розслідування або порушено кримінальну справу;
Алгоритм перевірки:

перевірка (виїзна/невиїзна) - перевірка вищестоящим органом державної податкової служби в порядку контролю документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки - невідповідність звітності вимогам закону - службове
розслідування або кримінальна справа проти осіб, що проводили перевірку - рішення суду - позапланова перевірка. ( Також для ДКРС)

9) платником подано декларацію з від'ємним значенням з
податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис.
гривень.

Алгоритм перевірки:

подання декларації з від'ємним значенням ПДВ, яке становить більше 100 тис. гривень. - рішення суду - позапланова перевірка.

Підстави для позапланової перевірки №№ 1,4,5,6,8 є також підставами для позапланової перевірки органами державної контрольно-ревізійної служби + ще одна підстава: у разі надходження доручення щодо проведення ревізій та перевірок у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби (ст.11 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу”);

Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах
повноважень податкових органів, визначених законами України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а в інших випадках - за рішенням суду.

Згідно Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" позапланова перевірка, що провадиться уповноваженими контролюючими органами стосовно осіб, що використовують спрощену систему оподаткування, може здійснюватися виключно на підставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду.

„на підставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду” суперечить Закону України від 12 січня 2005 року № 2322-IV. „До приведення законів та інших нормативно-правових актів у
відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не
суперечить цьому Закону”.// закон, яким було внесено зміни до Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, зокрема до ст.11, та додано ст.ст.11-1, 11-2, в яких регламентовано підстави та порядок проведення перевірок. Зокрема, позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду.

Орган державної податкової служби, який ініціює проведення позапланової виїзної перевірки, подає до суду:

- письмове обґрунтування підстав такої перевірки та дати її початку і закінчення,

- склад осіб, які будуть проводити таку перевірку,

- документи, які відповідно до закону свідчать про виникнення підстав для проведення такої перевірки,

- інформацію про вид та кількість перевірок, проведених органами державної податкової служби щодо суб'єкта господарської діяльності та наслідки таких перевірок за попередні три роки,

- інші відомості - на вимогу суду.

У розгляді питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки мають право брати участь представники суб'єкта господарської діяльності. Повідомлення про місце, дату та час розгляду питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки направляється не пізніше ніж за три робочі дні до дати такого розгляду.

Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі
виникнення обставин, викладених законі, за рішенням
керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Тривалість позапланової виїзної перевірки не повинна
перевищувати 10 робочих днів, а щодо суб'єктів малого
підприємництва - 5 робочих днів.)

Подовження термінів проведення позапланової виїзної перевірки
можливе лише за рішенням суду на термін не більш як 5 робочих
днів, а стосовно суб'єктів малого підприємництва - 2 робочі дні.

Обмеження у підставах проведення перевірок платників
податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що
проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки,
що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника
податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється,
відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Працівникам податкової міліції забороняється брати участь у
проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників
податків, що проводяться органами державної податкової служби,
якщо такі перевірки не пов'язані з веденням оперативно-розшукових
справ або розслідуванням кримінальних справ, порушених стосовно
таких платників податків (посадових осіб платників податків), що
знаходяться в їх провадженні.

Перевірки платників податків органами податкової міліції проводяться у порядку, встановленому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", Кримінально-процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок
Посадові особи органу державної податкової служби вправі
приступити до проведення планової або позапланової виїзної
перевірки

1. за наявності підстав для їх проведення, визначених законом,

2. за умови надання платнику податків під розписку :

1) направлення на перевірку , в якому зазначаються:

- дата його видачі,

- назва органу державної податкової служби,

- мета перевірки,

- вид(планова або позапланова) перевірки,

- підстави перевірки,

- дата початку та дата закінчення перевірки,

- посади, звання та прізвища посадових осіб
органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку.
Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;
2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки , в якому зазначаються:

- підстави проведення позапланової виїзної перевірки,

- дата початку та дата закінчення перевірки.

Але позапланові перевірки проводяться лише на підставі рішення суду. В Законі України „Про державну податкову службу в Україні” не згадується про надання платнику рішення суду (копії). - але необхідність подання рішення суду випливає з вищенаведеного.

Проте в Законі України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” така вимога встановлена: крім направлення на перевірку, також надається копія рішення суду про дозвіл на проведення позапланової виїзної ревізії або перевірки, в якому зазначаються підстави проведення такої ревізії або перевірки, дата її початку та дата закінчення, а у разі проведення ревізії або перевірки щодо суб'єктів господарської діяльності, не віднесених Законом до підконтрольних установ, - також номер, дата та підстави порушення кримінальної справи, орган, що порушив кримінальну справу.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з
порушенням вимог, визначених вище, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Проведення перевірок органами державної податкової служби не
повинно порушувати нормального режиму роботи платників податків.
У разі заподіяння шкоди внаслідок порушення працівниками
органів державної податкової служби прав платників податків,
встановлених законом, а також вимог щодо проведення перевірок платник податків може звернутися до суду із заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. При цьому суб'єкти малого підприємництва звільняються від сплати державного мита.
Відшкодування шкоди здійснюється відповідно до закону.
Працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну
відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або
бездіяльністю, в межах, встановлених законом.

Наказ ДПА від 16.09.2002 N 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”

При проведенні комплексної документальної перевірки складається один зведений акт комплексної перевірки, а в разі відсутності порушень - довідка.

Складовими частинами зведеного акта комплексної документальної перевірки є довідки, які складаються посадовими особами податкового органу як з окремого питання плану перевірки, так і з декількох питань плану перевірки.

Довідка підписується посадовими особами податкового органу,
які здійснили перевірку, та погоджується з посадовими особами
підприємства.

Довідка складається у двох примірниках. Перший примірник
надається керівнику, який очолює перевірку, а другий залишається в
структурному підрозділі, працівник якого склав цю довідку.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства (далі - суттєві обставини).

Факти виявлених порушень податкового та валютного
законодавства викладаються в акті документальної перевірки чітко,
об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші
документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому
обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Акт документальної перевірки повинен бути складений на паперовому носії і в електронному вигляді державною мовою1 і мати наскрізну нумерацію сторінок.

У разі відсутності первинних документів, що підтверджують факт порушення, до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників підприємства (в межах їх компетенції), що перевіряється.

Титульний аркуш акта документальної перевірки друкується на
номерному бланку органу державної податкової служби для складання
актів документальних перевірок.

Перший примірник акта в оригіналі залишається в органах державної податкової служби.

У разі необхідності використання у змісті акта скорочених назв і загальноприйнятих абревіатур при першому вживанні відповідне словосполучення наводиться повністю з одночасною вказівкою в дужках його скороченої назви або абревіатури, які будуть використовуватись далі в тексті.

В акті документальної перевірки, розрахунках та інших матеріалах не допускаються різного роду виправлення цифрових показників, дат та інших даних.

Інформація, що міститься в акті документальної перевірки, не підлягає розголошенню органом державної податкової служби і її співробітниками, а також передачі в інші органи, за винятком випадків, передбачених законодавством.

У разі, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування, складається акт відмови від допуску до перевірки. - це акт, який складається посадовими особами податкового органу в разі відмови підприємства вдопуску до перевірки.

Акт відмови від підпису - акт, який засвідчує відмову
посадових осіб підприємства від підписання акта документальної
перевірки. При цьому в акті зазначається про ознайомлення (чи
відмову від ознайомлення) керівника і головного бухгалтера
підприємства із змістом акта перевірки, обов'язками, правами і
відповідальністю платника податків.

Акт відмови від допуску до перевірки та акт відмови від
підпису підписується не менш як трьома особами.
Склад і зміст акта документальної перевірки

Акт документальної перевірки повинен складатися з трьох
частин:

I - вступна;

II - описова;

III – висновок та інформативних додатків.

I. Вступна частина акта документальної перевірки

Вступна частина акта документальної перевірки повинна містити такі дані:
дата підписання акта перевірки (число, місяць, рік підписання
акта посадовими особами, що проводили перевірку, та посадовими
особами підприємства);

номер акта перевірки (порядковий номер журналу реєстрації перевірок, код структурного підрозділу, код за ЄДРПОУ підприємства);

місцезнаходження підприємства;

повна і скорочена назва підприємства відповідно до установчих
документів;

підстави для проведення документальної перевірки у відповідності до вимог закону

дата та номери посвідчень на документальну перевірку, назва
органу державної податкової служби, який його виписав;

посади осіб, назва структурного підрозділу, назва органу
податкової служби, прізвища, імена, по батькові, посади осіб, що
проводять перевірку;

документальна перевірка (планова чи позапланова);

період, за який проводиться перевірка діяльності
підприємства;

інформація про направлення повідомлення підприємству про проведення планової перевірки

інформація про посадових осіб, відповідальних за фінансово-господарську діяльність підприємства за період, що перевіряється, із зазначенням наказів про призначення та звільнення із займаної посади;

інформація про наявність журналу реєстрації перевірок підприємства та вчинення в ньому запису про проведення перевірки;

термін проведення перевірки (при необхідності зазначити перерву в роботі);

дані про реєстрацію (перереєстрацію) платника податків в
органах виконавчої влади (назва документа, назва органу, дата і
реєстраційний номер), дата взяття на облік державним податковим
органом (назва документа, назва органу державної податкової служби
та дата взяття на облік), реєстраційні дані платника ПДВ (назва
документа, дата, номер, індивідуальний податковий номер);

дані про розмір статутного фонду, засновників, розмір їх
внесків до статутного фонду, форма внесення (у разі необхідності),
а також коди за ЄДРПОУ - для юридичних осіб;

код форми власності, підпорядкованість для державних
підприємств;

перелік структурних підрозділів; інформація про види діяльності, які здійснювало підприємство за період, що перевірявся, та види діяльності, що підлягають ліцензуванню (номер і дата видачі ліцензії, назва органу, що видав ліцензію, терміни початку і закінчення дії ліцензії);

дані про наявність рахунків у банках та інших фінансових
установах із зазначенням своєчасності надання повідомлення про їх
відкриття (закриття);

інформація про попередню комплексну документальну перевірку
із зазначенням назви органу державної податкової служби, дати та
номера акта перевірки, періоду перевірки (планова чи позапланова,
установлені порушення та вжиті заходи щодо усунення виявлених
недоліків);

інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий);

інформація про зустрічні перевірки, проведені у ході документальної перевірки, про надіслані запити на їх проведення до інших органів державної податкової служби;

перелік комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем,
інформація яких використана під час перевірки;

інформація про те, чи є підприємство засновником (учасником),
акціонером іншого суб'єкта підприємницької діяльності;

якщо підприємство протягом своєї діяльності мало від'ємне
значення об'єкта оподаткування (збитки або незначні прибутки) чи заявляло значні суми до відшкодування податку на додану вартість, в обов'язковому порядку зазначаються обгрунтовані їх причини;

дані про наявність пільг, наданих відповідно до чинного
законодавства (код пільги, на яку суму і на який податок отримано
пільги з розбивкою за роками в межах звітних періодів, що
перевіряються);

відображення інформації про проведені підприємством інвентаризації його основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу;

у разі проведення у ході перевірки інвентаризації відобразити її результати.

II. Описова частина акта документальної перевірки

1. Результати документальної перевірки групуються за окремими
видами податків і зборів (обов'язкових платежів) та у розрізі
податкових періодів.

2. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового
та валютного законодавства необхідно:

висвітлити показники, які відображаються підприємством у
податковій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході
перевірки на підставі первинних документів податкового та
бухгалтерського обліку підприємства у розрізі періодів; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб підприємства щодо встановлених порушень;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

зазначити перелік документів, що не були надані у ході
здійснення перевірки;

у разі відмови посадових осіб підприємства надати перевіряючим письмові пояснення щодо причини ненадання документів факт відмови відобразити в акті.

Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового та валютного законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані перевіряючими, а також посадовими особами підприємства.

Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб підприємства (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

У випадках відсутності податкового обліку даний факт
фіксується в описовій частині акта, а у випадках, передбачених законодавством, застосовуються непрямі методи, порядок застосування яких передбачений чинним законодавством

У разі, коли документальною перевіркою не встановлено порушень вимог (посилання на нормативно-правові акти, які регламентують питання повноти нарахування та своєчасності сплати відповідних податків, зборів та інших обов'язкових платежів), в описовій частині акта відображаються задекларовані показники та робиться відповідний запис: "Документальною перевіркою пунктів N плану перевірки порушень не встановлено". При цьому до акта перевірки додаються аналітичні таблиці, які підтверджують задекларовані показники.

3. При проведенні планових комплексних документальних перевірок за галузевим принципом проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства.

III. Висновок

У цьому розділі акта документальної перевірки відображається
узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового та
валютного законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті
нормативно-правових актів.

Виявлені порушення податкового та валютного законодавства
відображаються у гривнях у розрізі податків, зборів та інших
обов'язкових платежів з розбивкою за роками та податковими
періодами, у межах періоду, що перевіряється.

В акті не допускається визначення виду і розміру штрафних
(фінансових) санкцій та адміністративних штрафів за встановлені
порушення.

У разі вилучення у ході перевірки документів, які
підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із
відображенням підстав для вилучення, номера та дати протоколу
вилучення.
Відображається кількість складених примірників акта перевірки
та відмітка про вручення одного примірника посадовим особам
підприємства.

Інформативні додатки до акта документальної перевірки

Затверджений керівником (заступником керівника) органу
державної податкової служби та підписаний начальником відділу
(управління) працівника, що очолює перевірку, план перевірки
підприємства;

розрахунки донарахованих сум податків, зборів, інших
обов'язкових платежів, а також розрахунки зменшення від'ємного
значення об'єкта оподаткування, зменшення податкового кредиту за
податком на додану вартість у розрізі податкових періодів;
розрахунки пені за порушення вимог законодавства у сфері
зовнішньоекономічної діяльності;
пояснення посадових осіб підприємства щодо виявлених
порушень, надані у ході перевірки;
інші матеріали, що підтверджують наявність фактів податкових
та валютних порушень;
матеріали (описи, відомість, протоколи) про результати
проведеної в ході перевірки інвентаризації;
постанова органу державної податкової служби про проведення
вилучення документів, протокол вилучення і опис документів, які
вилучені, якщо вилучення мало місце;
відомості про дебіторську та кредиторську заборгованість із
зазначенням повних назв підприємств, їх кодів за ЄДРПОУ, дати та
номера документа, що їх підтверджує, за найбільшою сумою
заборгованості;
відомості про суми кредиторської та дебіторської
заборгованості на останній день місяця періоду, за який
здійснюється перевірка, за кожним зовнішньоекономічним контрактом;
відомості щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності з
зазначенням:
номера, дати договору (контракту) ЗЕД та його суми, номера та
дати реєстрації договору (контракту) ЗЕД у Міністерстві економіки
та з питань європейської інтеграції, держави нерезидента, який є
стороною договору (контракту) ЗЕД, найменування фінансової
установи нерезидента, через яку здійснюються розрахунки за
договором (контрактом), найменування фінансової установи
резидента, через яку здійснюються розрахунки за договором
(контрактом), номенклатури товарів договору (контракту) згідно з
кодами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної
діяльності ( 2371а-14, 2371б-14, 2371в-14, 2371г-14 ),
заборгованості, у т. ч. простроченої, що виникла при виконанні
договору (контракту), крім того, довідково вказати наявність
ліцензій на здійснення ЗЕД (у разі необхідності);
у разі необхідності копії форм фінансової звітності за
період, що перевіряється;

інші матеріали, що мають значення для прийняття
повідомлення-рішення за результатами перевірки та подальших
заходів щодо забезпечення повернення валютної виручки.

3. Підписання акта документальної перевірки, порядок його реєстрації та зберігання

До підписання акта перевірки враховуються пояснення, надані
посадовими особами в ході перевірки.
При виникненні спірних питань під час здійснення перевірки,
до підписання акта, такі питання виносяться на розгляд постійних
комісій при обласних державних податкових адміністраціях
(державних податкових інспекціях, спеціалізованих державних
податкових інспекціях по роботі з великими платниками податків).
З матеріалами та актом перевірки ознайомлюється та візує їх
начальник відділу (управління) структурного підрозділу, працівник
якого очолював перевірку.

Акт документальної перевірки складається у двох примірниках
та підписується посадовими особами органу державної податкової
служби та інших контролюючих органів, які здійснювали перевірку,
та посадовими особами підприємства.

Після підписання акта перевірки посадовими особами один його
примірник (з додатками) передається керівнику або уповноваженій
особі підприємства, про що на останній сторінці всіх примірників
акта робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка одержала
акт, із зазначенням його посади, прізвища та ініціалів, а також
дати одержання акта.

При відмові посадової особи підприємства від підпису, що
підтверджує вручення йому акта перевірки, робиться відповідний
запис в акті та один примірник акта перевірки направляється
платнику податків з поштовим повідомленням про одержання. До
другого примірника акта, що зберігається в органі державної
податкової служби, додаються документи, що підтверджують факт
поштового відправлення та вручення акта адресату.
Другий примірник акта після реєстрації та прийняття за ним
відповідного рішення передається до структурного підрозділу, у
якому зберігається справа платника.
У разі відмови посадових осіб підприємства, що перевіряється,
від підписання акта перевірки службовими особами органу державної
податкової служби складається акт довільної форми, що засвідчує
факт такої відмови. Акт підписується не менш як трьома особами.
При цьому в акті необхідно зазначити про ознайомлення керівника і
головного бухгалтера підприємства із змістом акта перевірки,
обов'язками, правами і відповідальністю платника податків.
Акт документальної перевірки в день його підписання
(складання акта відмови від підпису) реєструється структурним
підрозділом, який провів перевірку (очолював перевірку), у
спеціальному журналі.
Акт відмови від підписання акта перевірки після його
складання реєструється в органі державної податкової служби у
спеціальному журналі.
Журнали реєстрації актів структурного підрозділу (до функцій
якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції)
прошнуровуються, пронумеровуються та скріплюються печаткою органу
державної податкової служби.
Працівник підрозділу, який очолював перевірку, складає
розрахунки штрафних (фінансових) санкцій, які передбачені чинним
законодавством, у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових
платежів та податкових періодів.
Такий розрахунок не надається підприємству, а
використовується при розгляді матеріалів перевірки керівником
(заступником керівника) органу податкової служби для прийняття
податкового повідомлення-рішення та вжиття відповідних заходів.
Податкове повідомлення-рішення приймається керівником
податкового органу (його заступником) протягом трьох робочих днів
від дня підписання акта документальної перевірки (складання акта
відмови від підпису).

Державна контрольно-ревізійна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Рахункова палата як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Міністерство фінансів України як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Національний банк України як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р.

Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.

Повноваження Національного банку як суб’єкта здійснення фінансового контролю:

· здійснює інспекційні перевірки - кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку , достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік . Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням правил цієї статті, а при перевірці на місці - можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України (ст.71 Закону України "Про банки і банківську діяльність”).

· перевірка осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України - Національний банк України має право здійснювати перевірку осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, з метою дотримання законодавства щодо банківської діяльності. При здійсненні перевірки Національний банк України має право вимагати від цих осіб подання будь-якої інформації, необхідної для здійснення перевірки. Інспектовані особи зобов'язані подавати Національному банку України затребувану
інформацію у визначений ним строк. До осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, відносяться:
1) власник істотної участі у банку, якщо Національний банк
України вважає, що він не відповідає вимогам, встановленим цим
Законом щодо істотної участі, або негативно впливає на фінансову
безпеку і стабільність банку;

2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України.

істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (ст.72 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);

· право застосувати заходи впливу - у разі порушення банками або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має, до яких відносяться:

1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації;

2) скликання загальних зборів учасників , спостережної ради
банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми
фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку;

3) укладення письмової угоди з банком , за якою банк чи
визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення
порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) у разі порушення вимог Закону, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку
Національний банк України має право відкликати ліцензію та
ініціювати процедуру ліквідації банку (ст.73 Закону України "Про банки і банківську діяльність”).

· перевірка звітності комерційних банків (ст.ст.68,69 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);

· нагляд за дотриманням банками банківського законодавства – мета: безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів (ст.55 Закону України "Національний банк України”).

· інше.

Державне казначейство як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).

Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).

Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.

Державне казначейство складається з Головного управління та його територіальних органів - управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Головне управління Державного казначейства очолює
заступник Міністра фінансів - начальник Головного управління
Державного казначейства, який призначається Президентом України.

Державне казначейство:

1) організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;

2) здійснює управління наявними коштами державного бюджету ,
у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних
фондів та позабюджетними коштами установ і організацій, що
утримуються за рахунок коштів державного бюджету;

3) здійснює фінансування видатків державного бюджету ;

4) веде облік касового виконання державного бюджету ;

5) складає звітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів;

6) здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім
боргом відповідно до чинного законодавства;

7) розподіляє між державним бюджетом та місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

8) здійснює контроль за надходженням і використанням позабюджетних коштів;

9) розробляє та затверджує нормативно-методичні документи з
питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання
бюджетів усіх рівнів.

Органи Державного казначейства мають право:

1) проводити перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;

Підконтрольні суб’єкти : міністерства, інші центральні та місцеві
органи державної виконавчої влади, підприємства, установи,
організації, установи банків незалежно від форм власності;

2) одержувати від установ банків відомості про стан поточних
бюджетних рахунків підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності, які використовують кошти державного бюджету та
державних позабюджетних фондів;

3) вимагати від посадових осіб підконтрольних суб’єктів усунення виявлених порушень установленого порядку виконання державного бюджету;

4) припиняти фінансування з державного бюджету підприємств,
установ і організацій у разі виявлення фактів порушень
установленого порядку виконання державного бюджету з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств;

5) безспірно вилучати у підконтрольних суб’єктів раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх використання;

6) призупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками установ і організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, у разі порушення ними встановленого порядку використання бюджетних та позабюджетних коштів, а також неподання кошторисів та звітності про надходження і використання зазначених коштів.

Державна митна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю

Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

Аудитори та аудиторські фірми як суб’єкти здійснення фінансового контролю

Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.

Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності,
обліку, первинних документів та іншої інформації щодо
фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з
метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти
і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами),
аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання
на його проведення.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів,
а також у випадках, передбачених чинним законодавством
(обов'язковий аудит).

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість
товару (продукції, послуг).

Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений
підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Висновок аудитора може бути :

· безумовно позитивним,

· умовно позитивним (з застереженнями),

· негативним.

Аудитор може також відмовитися від видання висновку . При цьому він викладає свою думку в звіті іншої форми. В трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора.

Безумовно позитивний висновок складають у разі, коли, на
думку аудитора, дотримані такі умови:

- аудитор отримав вичерпну інформацію і пояснення, необхідні
для проведення аудиту;

- надана інформація є достатньою для відображення реального
стану суб'єкта перевірки;

- є адекватні дані з усіх питань, суттєвих з погляду
достовірності та повноти змісту інформації;

- фінансову документацію складено згідно з прийнятою
суб'єктом перевірки системою бухгалтерського обліку, яка
відповідає існуючим законодавчим і нормативним вимогам;

- звітність ґрунтується на достовірних облікових даних, які
не містять протиріч;

- форма звітності відповідає затвердженій у встановленому
порядку.

Безумовно позитивний висновок має містити однозначне і чітко
висловлене схвалення аудитором стану обліку та звітності суб'єкта
перевірки.

Безумовно позитивний висновок складають з використанням
формулювань: "відповідає вимогам", "належно", "дає достовірне і
дійсне уявлення", "достовірно відображає", "відповідає".

Якщо під час перевірки у аудитора виникли сумніви щодо
правильності тих чи інших застосованих суб'єктом перевірки рішень,
але йому було надано аргументоване і переконливе обґрунтування їх,
то у висновку аудитор не зобов'язаний згадувати ці рішення,
оскільки вони не змінюють безумовності позитивного висновку.

Аудитор не може видати безумовно позитивний висновок за
таких обставин:

- невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);

- незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової документації).

Причини незгоди:

- неприйнятність системи або способів обліку;

- розходження у судженнях щодо відповідності фактів або сум
фінансової звітності даним обліку;

- незгода з повнотою та способом відображення фактів у обліку
та звітності;

- невідповідність здійснення або оформлення операцій законодавству та іншим вимогам.

Будь-яка невпевненість чи незгода є підставою для відмови
від видання безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду
висновку аудитора залежить від ступеня невпевненості чи незгоди
(фундаментальна або нефундаментальна).

Невпевненість чи незгода є фундаментальними , якщо вплив
факторів, які зумовили їх, на фінансову інформацію настільки
значний, що може суттєво перекручувати дійсний стан справ у
підприємстві, що перевіряється, в цілому або в основному. Слід
також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей і незгод.

Наявність нефундаментальних невпевненості та незгоди є
підставою для формулювання умовно позитивного висновку (з
застереженнями), а фундаментальної незгоди - для видання
негативного висновку .

Наявність фундаментальної невпевненості є підставою для
відмови від видання висновку.

У всіх випадках, коли аудитор формулює висновок, що
відрізняється від безумовно позитивного, він повинен викласти усі
суттєві причини своїх міркувань (невпевненості та незгоди). Ця
інформація має бути стисло подана в окремому розділі висновку,
який передує формулюванню висновку або відмові від його видання.
Тут можна послатися на більш детальне висвітлення зазначених
моментів у іншій документації, що надається клієнту.

Проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і
звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств,
кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно
від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно
оприлюднюється , за винятком установ та організацій, що повністю
утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і
звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом
менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться
один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових
комплексів , приватизації, корпоратизації та інших змінах форми
власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або
банкрутом .

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках,
передбачених законами України.

Аудитори і аудиторські фірми України мають право:

1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі
чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору
із замовником, професійних знань та досвіду;

2) отримувати необхідні документи , які мають відношення до
предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх
осіб.

Треті особи, які мають у своєму розпорядженні документи
стосовно предмету перевірки, зобов'язані надати їх на вимогу
аудитора (аудиторської фірми). Зазначена вимога повинна бути
офіційно засвідчена замовником;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі
від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна , грошей, цінностей, вимагати
від керівництва господарюючого суб'єкта проведення контрольних
оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції,
щодо яких здійснюється перевірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці
фахівців різного профілю .

Аудитори і аудиторські фірми зобов'язані:

1) належним чином надавати аудиторські послуги , перевіряти
стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх
достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та
встановленим нормативам;

2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників
про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення
бухгалтерського обліку і звітності ;

3) зберігати в таємниці інформацію , отриману при проведенні
аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати
відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не
використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб;

4) відповідати перед замовником за порушення умов договору
відповідно до чинних законодавчих актів України;

5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та
іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання
аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз.

Законодавство:

1. Конституція України.

2. Бюджетний кодекс України.

3. Закон України "Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24.12.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

4. Закон України "Про Рахункову палату” від 11.07.1996р. (з наступними змінами і доповненнями).

5. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

6. Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).

7. Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).

8. Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).

9. Закон України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000р.

10. Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).

11. Рішення Конституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахункову палату);

12. Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.

13. Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.

14. Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).

15. Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).

16. Положення про Державну податкову адміністрацію України, затв. Указом Президента України від 13.07.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).

17. Положення про Міністерство фінансів України, затв. Указом Президента України від 26.08.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).

18. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 03.10.1997р. № 121 (назва в редакції Наказу ГоловКРУ N 88 від 04.10.1999р.).

19. Наказ ДПА від 16.09.2002 № 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”.

20. Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв. наказом ДПА № 429 від 16.09.2002р.

21. Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.

Тема:

Бюджетне право України

Бюджетне право – це сукупність правових інститутів, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини, які виникають, змінюються і припиняються у зв’ язку з бюджетною діяльністю.

Правові інститути бюджетного права:

1. бюджетний устрій;

2. бюджетний процес.

Бюджетний устрій включає в себе норми щодо

- організації і принципів побудови бюджетної системи, її структури,

- взаємозв'язку між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Державний бюджет затверджується законом про Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Місцеві бюджети затверджуються рішеннями відповідних місцевих рад.

Предмет бюджетного права:

1. відносини щодо організації і побудови бюджетної системи;

2. міжбюджетні відносини;

3. відносини щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів;

4. відносини щодо виконання бюджету та здійснення контролю за його виконанням;

5. відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також щодо структури доходів та видатків.

Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Це законодавче визначення.

В економічному розумінні: бюджет – це сукупність грошових відносин між державою та іншими суб’єктами бюджетних правовідносин з приводу формування та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів завдяки яким держава виконує свої завдання та функції.

За формою прояву бюджет – це основний фінансовий план держави, в якому відображається фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування.

Завдяки бюджету можна встановити:

· пріоритети держави;

· функції, що здійснює держава;

· зміст фінансової політики у різних сферах.

За матеріальним змістом бюджет – це централізований фонд коштів.

Значення бюджету:

1. юридичне;

2. політичне;

3. економічне.

Бюджетно-правові норми

Бюджетно-правові норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що регулює відносини щодо організації і побудови бюджетної системи, міжбюджетні відносини, відносини щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів, відносини щодо виконання бюджету та здійснення контролю за його виконанням, відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також визначає права та обов’язки учасників бюджетних правовідносин.

Бюджетно-правові норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що врегульовує бюджетні правовідносини певного виду.

Бюджетно-правові норма:

1. вказує на обставини, за наявності яких учасники бюджетних правовідносин набувають прав та обов’язків;

2. визначає права та обов’язки учасників бюджетних правовідносин;

3. передбачає наслідки, що настають в разі виконання/невиконання обов’язків, реалізації прав.

Бюджетні норми поділяються:

За змістом:

· матеріальні (бюджетна система, принципи побудови бюджетної системи, структура доходів та видатків тощо);

· процесуальні (бюджетний процес).

За часом дії:

· постійні (Бюджетний кодекс України);

· тимчасові (Закон про державний бюджет).

Бюджетні правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фондів коштів, що акумульовані бюджетною системою країни.

Особливості бюджетних правовідносин:

1. суб’єктний склад:

· фізичні особи не можуть бути учасниками бюджетних правовідносин;

· основна роль відводиться органам державної влади (затвердження та виконання бюджету).

2. значна деталізація нормативно-правового регулювання бюджетних відносин.

Об’єкт бюджетних правовідносин – фінансові (бюджетні) операції щодо:

1. розробки проекту бюджету;

2. прийняття бюджету;

3. виконання бюджету;

4. контролю за виконанням бюджету.

Зміст бюджетних правовідносин – взаємні права та обов’язків учасників бюджетних правовідносин.

Бюджетне законодавство:

1) Конституція України;

2) Бюджетний Кодекс;

3) закон про Державний бюджет України;

4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини;

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу та інших законів України;

6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;

7) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених вище.

Особливості бюджетного законодавства:

· при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного Кодексу та закону про Державний бюджет України.

· якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.

· розгляд законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів, здійснюється за особливою процедурою, що визначається Бюджетним Кодексом.

Бюджетна система

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

· принцип єдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

· принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

· принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;

· принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

· принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

· принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджеті усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

· принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевим бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

· принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

· принцип справедливості і неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

· принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;

· принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

Бюджетний процес

Ст.1 п.1. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання , а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

ст.2 - 11) бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України;

Ознаки:

1. діяльність;

2. визначена законом;

3. діяльність щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх виконання;

4. учасниками бюджетного процесу є органи державної влади та їх посадові особи;

5. фізичні та юридичні особи не можуть бути учасниками бюджетного процесу, але можуть бути одержувачами бюджетних коштів;

6. строковість – чітко визначені строки, в межах яких повинні вчинятися дії щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх виконання;

7. стадійність – поділ бюджетного процесу на певні стадії;

8. періодичність;

9. динаміка – одна стадія динамічно змінюється іншою;

10. відповідальність учасників бюджетного процесу в разі вчинення бюджетного правопорушення;

11. державно-владний характер – учасники бюджетного процесу повинні вчиняти всі дії, передбачені бюджетним кодексом України; вони не мають права вибору, а мають лише обов’язок вчиняти всі дії, передбачені бюджетним кодексом України;

33) ст.2 БК України: проект бюджету - проект плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду, який є невід'ємною частиною проекту закону про державний бюджет або проекту рішення відповідної ради про місцевий бюджет;

Стаття 19 . п.1. Стадіями бюджетного процесу визнаються:

I ) складання проектів бюджетів;

II ) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

III ) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

IV ) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються

1. фінансовий контроль,

2. аудит,

3. оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.

Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин.

Стадія I ) складання проектів бюджетів

Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

Міністр фінансів України

1. відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України,

2. визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування , які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.

Міністр фінансів України на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді визначає:

1. загальний рівень доходів та видатків бюджету

2. дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

Основні напрями бюджетної політики

на наступний бюджетний період

Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем'єр-міністр України або за його дорученням Міністр фінансів України.

Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку проведення

парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту , що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) обґрунтувань і розрахунків питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства , прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди – оскільки бюджет може поділятися на загальний і спеціальний фонд.

11) встановлення розміру мінімальної заробітної плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період.

Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період.

Національний банк України до 1 квітня року , що передує плановому подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України:

1) проект основних засад грошово-кредитної політики на

наступний бюджетний період ; (колізія із законом України „Про НБУ” п.1 ст.9: Рада Національного банку відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;) ,

2) проект кошторису доходів та видатків Національного банку

України на наступний бюджетний період.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову

1. про схвалення Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

2. про взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Зазначена постанова може містити пропозиції Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період виключно з питань, які зазначені у проекті Основних напрямків, в тому числі відповідні доручення Кабінету Міністрів України.

Бюджетний запит

Етапи:

1. Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів, яка може запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження , яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.

2. Розроблення бюджетного запиту

· Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

· Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів , які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України, згідно з вимогами Міністерства фінансів України.

3.Аналіз бюджетних запитів - з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.

4.Розробка пропозицій проекту Державного бюджету України - на основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів. У разі, коли узгодження не досягнуто, Міністерство фінансів України додає свій висновок з неузгоджених питань до зазначених пропозицій, які подаються Кабінету Міністрів України.

Схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України

Міністерство фінансів України:

1. подає проект закону про Державний бюджет України Кабінету Міністрів України для розгляду,

2. вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України.

Кабінет Міністрів України:

1. приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України

2. подає його Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

Разом з проектом закону про Державний бюджет України, подаються:

1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний

бюджет України.

2) прогнозні показники зведеного бюджету України відповідно

до бюджетної класифікації.

3) перелік пільг по податках , зборах (інших обов'язкових

платежах) із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;

4) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у

поточному бюджетному періоді;

5) інші матеріали, передбачені БК України.

Законом про Державний бюджет України визначаються:

1) загальна сума доходів і загальна сума видатків

(з розподілом на загальний та спеціальний фонди, а також з

розподілом видатків на поточні і капітальні);

2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) і державного боргу на кінець наступного бюджетного періоду.

3) бюджетні призначення головним розпорядникам коштів

4) доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

5) бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

6) розмір мінімальної заробітної плати на плановий

бюджетний період.

7) інше.

Видатки проекту закону про Державний бюджет України по головних розпорядниках бюджетних коштів повинні бути деталізовані за підрозділами функціональної класифікації (програмної класифікації у разі складання проекту бюджету за програмно-цільовим методом).

Стадія II ) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети

На пленарному засіданні ВРУ:

1. Міністр фінансів України представляє проект закону про Державний бюджет України.

2. Голова Комітету ВРУ з питань бюджету доповідає про відповідність проекту закону:

· вимогам БК України,

· Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період,

· пропозиціям ВРУ до Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

3. Обговорення у ВРУ.

4. Рішення ВРУ:

· про відхилення проекту закону у разі невідповідності БК України, Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям ВРУ до них.

· прийняття до розгляду представленого проекту закону.

Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний бюджет України не пізніше 1 жовтня проект закону про Державний бюджет України розглядається

· народними депутатами України,

· у комітетах,

· депутатських фракціях та групах Верховної Ради України.

Комітети Верховної Ради України:

· формують свої пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України,

· передають їх до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету,

· призначають представників для участі у роботі Комітету з питань бюджету.

Після 1 жовтня прийняття пропозицій Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету припиняється.

Пропозиції стосовно збільшення видатків Державного бюджету України мають визначати джерела покриття таких видатків;

Пропозиції стосовно зменшення доходів Державного бюджету України мають визначати джерела компенсації втрат доходів Державного бюджету України або види та обсяги видатків, що підлягають відповідному скороченню. Жодна з таких пропозицій не повинна призводити до збільшення державного боргу і гарантій порівняно з їх обсягом, передбаченим у представленому проекті закону про Державний бюджет України.

Якщо принаймні одна із вимог не виконується, відповідна пропозиція до розгляду Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету не приймається.

Не допускається внесення пропозицій щодо змін до прогнозу податкових надходжень, крім випадку, коли за висновком Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Міністерства фінансів України та Рахункової палати виявлені неточності в їх розрахунку.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня спільно з уповноваженими представниками КМУ:

· розглядає пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України,

· готує Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України,

· готує таблиці пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи (право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України), які пропонується підтримати чи відхилити, і приймає з цього приводу відповідне рішення.

Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України, таблиці пропозицій розповсюджуються серед народних депутатів України.

І читання проекту закону про Державний бюджет України

- Доповідь Голови Комітету ВРУ з питань бюджету щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України.

- Обговорення - беруть участь:

· представники комітетів Верховної Ради України,

· представники депутатських фракцій та груп,

· народні депутати України,

· представники Кабінету Міністрів України,

· представники Рахункової палати.

- Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України голосуються в цілому .

- Якщо позитивне рішення не прийнято, відбувається постатейне голосування.

Прийняття рішення щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України вважається прийняттям проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні.

Схвалені ВРУ Висновки та пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань бюджету набувають статусу Бюджетних висновків ВРУ.

Верховна Рада України приймає проект закону про Державний

бюджет України у першому читанні не пізніше 20 жовтня

ІІ читання проекту закону про Державний бюджет України

Кабінет Міністрів України подає до ВРУ не пізніше 3 листопада:

· проект закону про Державний бюджет України, доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків ВРУ ,

· порівняльну таблицю щодо їх врахування з вмотивованими поясненнями щодо неврахованих пропозицій.

Комітет ВРУ з питань бюджету готує висновки щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.

При розгляді проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні пропозиції :

· народних депутатів України,

· комітетів Верховної Ради України,

· депутатських груп та фракцій - щодо змін до проекту закону про Державний бюджет України не розглядаються .

Розглядаються лише висновки Комітету ВРУ з питань бюджету щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні, в тому числі щодо врахування Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання.

На пленарному засіданні ВРУ:

Доповідь Міністра фінансів України щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків ВРУ проекту закону про Державний бюджет України.

Доповідь Голови Комітету ВРУ з питань бюджету щодо висновків Комітету ВРУ з питань бюджету стосовно врахування Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання.

У ІІ читанні обов’язково приймаються не підлягають розгляду у ІІІ читанні:

1. загальний обсяг дефіциту (профіциту),

2. загальний обсяг доходів і видатків Державного бюджету України,

3. розмір мінімальної заробітної плати ,

4. рівень забезпечення прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період,

5. обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів.

Статті проекту закону про Державний бюджет України, не прийняті у другому читанні, переносяться на розгляд у третьому читанні.

ІІ читання завершується не пізніше 20 листопада.

ІІІ читання проекту закону про Державний бюджет України

На пленарному засіданні ВРУ:

· доповідь Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та співдоповіді Міністра фінансів України.

· голосування по пропозиціях щодо статей проекту закону про Державний бюджет, що не були прийняті у ІІ читанні,

· голосування по проекту закону в цілому.

· якщо в цілому не прийнято, проводиться голосування по кожній запропонованій пропозиції.

Закон про Державний бюджет України приймається Верховною

Радою України до 1 грудня року.

Бюджетні призначення в разі несвоєчасного

прийняття закону про Державний бюджет України

Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати Державного бюджету України з наступними обмеженнями:

1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися

лише на цілі, які визначені у законі про Державний бюджет України

на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті

закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період ,

поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України.

2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть

перевищувати 1/12 обсягу видатків , визначених законом про

Державний бюджет України на попередній бюджетний період.

3) до прийняття закону про Державний бюджет України на

поточний бюджетний період провадити капітальні видатки

забороняється , крім випадків, пов'язаних з введенням воєнного чи

надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами

надзвичайної екологічної ситуації.

До прийняття закону про Державний бюджет України на

поточний бюджетний період запозичення можуть здійснюватися лише з метою погашення основної суми державного боргу .

До прийняття закону про Державний бюджет України на

поточний бюджетний період податки, збори (обов'язкові платежі) та

інші надходження справляються відповідно до закону про Державний

бюджет України на попередній бюджетний період та інших

нормативно-правових актів.

Стадія III ) Виконання бюджету

КМУ забезпечує виконання Державного бюджету України.

Міністерство фінансів України:

· здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України,

· координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників

бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень,

прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про

виконання державного бюджету.

Державний бюджет України виконується за розписом, який

затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних

призначень у місячний термін після набрання чинності законом про

Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповідний період.

Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим

інформуванням про внесені до нього зміни.

Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.

Виконання Державного бюджету України за

доходами

Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду. Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Виконання Державного бюджету України за

видатками

Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов'язань;

4) отримання товарів, робіт та послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Стадія IV : підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Ведення бухгалтерського обліку виконання

Державного бюджету України

Єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання держави.

Розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством України.

Усі надходження до бюджету та витрати бюджету обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.

Усі надходження до бюджету та витрати бюджету повинні заноситися на рахунки в хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством процедури. Всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватися документально.

Порядок закриття рахунків після закінчення

бюджетного періоду

Не пізніше 31 грудня або на останній день іншого бюджетного періоду Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді. За виняткових обставин Міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніш як через п'ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду.

На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду Державного бюджету України відкриваються в наступному бюджетному періоді із записом про всі не витрачені в попередньому бюджетному періоді кошти, які були одержані на виконання відповідних завдань.

Усі надходження і витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.

Звітність про виконання Державного бюджету

України

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначейством України.

Розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної методики звітності складають та подають детальні звіти , що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України.

Єдині форми звітності про виконання Державного бюджету України встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України.

Звітність про виконання Державного бюджету України є

· оперативною,

· місячною,

· квартальною,

· річною.

Річний звіт про виконання закону про Державний

бюджет України

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.

Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає такі частини:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про виконання Державного бюджету України;

3) звіт про рух грошових коштів ;

4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

5) звіт про бюджетну заборгованість ;

6) звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України;

7) інформацію про стан державного боргу ;

8) звіт про кредити та операції , що стосуються державних гарантійних зобов'язань;

9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

10) інформацію про виконання місцевих бюджетів ;

11) іншу інформацію , визнану Кабінетом Міністрів України

необхідною для пояснення звіту.

Розгляд звіту про виконання закону про Державний

бюджет України

Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету України.

ВРУ розглядає звіт про виконання закону про Державний бюджет України у двотижневий термін з дня отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштів Державного бюджету України.

Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України про виконання закону про Державний бюджет України представляє Міністр фінансів України .

Верховна Рада України може заслухати головних розпорядників коштів Державного бюджету України щодо використання ними бюджетних коштів.

Із співдоповіддю про виконання закону про Державний бюджет

України виступають Голова Комітету ВРУ з питань бюджету та Голова Рахункової палати .

За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України.

Тема:

Доходи і видатки бюджету

Бюджетна класифікація

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Бюджетна класифікація застосовується для:

1. здійснення контролю за фінансовою діяльністю різних суб’єктів:

- органів державної влади;

- органів місцевого самоврядування;

- інших розпорядників бюджетних коштів.

2. проведення необхідного аналізу доходів та видатків;

3. забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Мета бюджетної класифікації:

- досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків;

- забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету.

Бюджетну класифікацію затверджує Міністр фінансів України, крім того, він також вносить зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Класифікація видатків бюджету

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

Класифікація фінансування бюджету

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з погашення основної суми боргу).

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:
1) фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

2) фінансування за типом боргового зобов'язання – за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Класифікація боргу

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.

Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Складові частини бюджету

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;

3) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.

Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Резервний фонд бюджету

Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Резервний фонд бюджету встановлюється законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головного розпорядника бюджетних коштів.

Розподіл бюджетного призначення резервного фонду відповідного бюджету провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.

Кошти резервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення:

а) заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характеру;

б) інших непередбачених заходів, які відповідно до законів можуть здійснюватися за рахунок коштів бюджету, але не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, тобто на момент затвердження бюджету не було визначених актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної ради, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради підстав для проведення таких заходів.

До непередбачених заходів, визначених у пункті "б" не можуть бути віднесені:

- обслуговування та погашення державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи боргу місцевого самоврядування;

- додаткові заходи, що забезпечують виконання бюджетної програми (функції), призначення на яку затверджено у бюджеті;

- капітальний ремонт або реконструкція;

- придбання житла;

- надання гуманітарної чи іншої допомоги, крім випадків, коли рішення про надання такої допомоги прийнято Верховною Радою України, Президентом України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною радою.

Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймається тільки в межах призначення на цю мету у відповідному бюджеті і втрачає чинність після закінчення відповідного бюджетного періоду.

Загальний обсяг асигнувань, наданих з резервного фонду
бюджету за напрямом, визначеним у пункті "б", не може перевищувати 20 відсотків річного обсягу резервного фонду бюджету.

Звернення про виділення коштів з резервного фонду бюджету подаються:

- щодо видатків державного бюджету - міністерствами, іншим центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією (далі - заявники) до Кабінету Міністрів України;

- щодо видатків місцевих бюджетів - підприємствами, установами організаціями (далі - заявники) до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.

У зверненні зазначається:

- напрям використання коштів резервного фонду бюджету;

- головний розпорядник бюджетних коштів, якому пропонується виділити кошти з резервного фонду бюджету;

- обсяг асигнувань, який пропонується надати з резервного фонду бюджету;

- перелік юридичних і фізичних осіб, яким головний розпорядник бюджетних коштів передбачає надати кошти з резервного фонду бюджету, та пропозиції стосовно майбутнього врегулювання правовідносин щодо майнових прав, пов'язаних з цим процесом;

- інформація щодо можливості фінансування зазначених заходів за рахунок інших джерел.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева держадміністрація, виконавчий орган відповідної ради не пізніше ніж у триденний термін з дня отримання звернення дає доручення відповідно Мінекономіки України, Мінекономіки Автономної Республіки Крим, головному управлінню, управлінню чи відділу економіки місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради (далі - уповноважений місцевий орган) та Мінфіну (місцевому фінансовому органу) для розгляду звернення та підготовки пропозицій для прийняття рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету.

Мінфін (місцевий фінансовий орган) розглядає звернення та додані до нього матеріали, готує пропозиції щодо підстав виділення коштів з резервного фонду бюджету, можливості здійснення відповідних заходів за рахунок інших джерел, можливого обсягу виділення асигнувань з резервного фонду бюджету і наслідків у разі невиділення коштів на такі заходи та надсилає їх у тижневий термін Мінекономіки (уповноваженому місцевому органу).

Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) згідно з дорученням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради) за результатами розгляду звернення з урахуванням пропозицій Мінфіну (місцевого фінансового органу) робить узагальнений висновок щодо підстав виділення коштів з резервного фонду бюджету, правильності поданих розрахунків та можливого обсягу виділення асигнувань з резервного фонду бюджету, а також щодо оцінки наслідків у разі невиділення коштів на такі заходи з резервного фонду бюджету.

Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономно Республіки Крим, місцеві держадміністрації, виконавчий орган відповідної ради) приймає рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету виключно за наявності висновків Мінекономіки та Мінфіну (уповноваженого місцевого органу та місцевого фінансового органу).

Державне казначейство (його територіальний орган) готу інформацію (звіт) про використання коштів з резервного фонду бюджету і подає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Мінфіну та Мінекономіки (Мінфіну Автономної Республіки Крим, фінансовому органу місцевої держадміністрації та виконавчого органу відповідної ради) н пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним.

Єдиний казначейський рахунок

Єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП НБУ).

Єдиний казначейський рахунок об'єднує кошти субрахунків, що відкриті в Державному казначействі України (центральний рівень), управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

У балансі Державного казначейства України відкритий відповідний єдиний казначейський рахунок.

Управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі – територіальні управління Державного казначейства) рахунки у Національному банку не відкриті.

Безпосереднім учасником СЕП НБУ є Державне казначейство України.

Для відображення операцій, проведених через СЕП НБУ протягом банківського дня, у СЕП НБУ Державному казначейству та територіальним управлінням Державного казначейства відкриті технічні рахунки.

У балансі Державного казначейства України відкриті відповідні субрахунки територіальних управлінь.

Операції, проведені органами Державного казначейства через СЕП НБУ, відображаються на технічному рахунку Державного казначейства та на відповідних технічних рахунках територіальних управлінь, у балансі Державного казначейства - на відповідному єдиному казначейському рахунку та субрахунках територіальних управлінь.

Державне казначейство України формує щоденний оборотно-сальдовий баланс рахунків, що є підставою для отримання інформації щодо фактичної наявності коштів для прийняття управлінських рішень та проведення фінансових операцій.

В органах Державного казначейства, у свою чергу, відкрито:

- рахунки для зарахування надходжень, передбачених законодавством України;

- рахунки розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів;

- рахунки підприємствам, установам, організаціям тощо за операціями, що не відносяться до операцій з виконання бюджетів, але відповідно до вимог законодавства обслуговуються органами Державного казначейства.

Завдання єдиного казначейського рахунку:

1. можливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства;

2. використання отриманих коштів для проведення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України;

3. надання інформації органам законодавчої та виконавчої влади за здійсненими на єдиному казначейському рахунку операціями;

4. оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використання коштів бюджетів.

Доходи

Доходи – це усі податкові та неподаткові надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Ознаки:

- це сукупність надходжень до державних фондів коштів;

- грошова форма;

- подальше їх використання з метою виконання завдань та функцій держави;

- безповоротність;

- справляння кожного виду доходу повинно бути передбачено законодавством України.

Доходи є вторинними, а видатки – первинними.

Класифікація доходів:

І. За соціально-економічною ознакою:

· від здійснення господарської діяльності;

· від здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

· від використання природних ресурсів;

· митні платежі;

· ін.

ІІ. За обсягом:

· великого розміру;

· середнього розміру;

· малого розміру.

ІІІ. За юридичною формою:

· податкові;

· неподаткові.

І V . За порядком зарахування до бюджету:

· власні;

· закріплені;

· регулюючі.

V . За часом (періодом) стягнення:

· ті, що стягуються на довготривалій основі (податки);

· одноразові (надходження від приватизації певного об’єкта).

V І. За визначеністю розміру надходжень:

· у твердій сумі (фіксований розмір);

· у процентному відношенні.

V ІІ. Залежно від виду бюджету, до якого надходять доходи:

· доходи державного бюджету;

· доходи місцевого бюджету.

Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі;

2) доходи, що отримуються відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів";

3) доходи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України;

3) кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям;

4) проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

5) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

6) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Доходи місцевого бюджету:

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній Бюджетним Кодексом;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Видатки

Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум (це законодавче визначення).

Видатки слід відмежовувати від витрат бюджету.

Витрати бюджету - видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

В літературі наводиться наступне визначення „видатків”: видатки – це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її постійне існування і відображають економічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті.

Ознаки видатків:

1) це кошти;

2) спрямовуються на здійснення програм та заходів, що передбачені відповідним бюджетом;

3) цільовий характер використання коштів;

4) постійний характер використання коштів;

5) відображають перерозподіл доходів бюджету;

6) визначають пріоритети державної політики;

7) забезпечують функціонування держави;

8) забезпечують можливість виконання завдань та функцій держави.

Принципи, на яких базується здійснення видатків:

1) планування;

2) деталізація видатків;

3) безоплатність;

4) безповоротність;

5) цільове спрямування;

6) ефективне використання коштів;

7) постійний фінансовий контроль.

- видатки – це платежі, які не підлягають поверненню.

Види видатків:

І. За спрямованістю – видатки спрямовані на фінансування:

· національної економіки;

· соціально-економічних заходів;

· зовнішньоекономічної діяльності;

· загальнодержавних програм;

· утримання органів державної влади;

· тощо.

ІІ. За часом:

· постійні;

· тимчасові (одноразові).

ІІІ. За економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки:

· поточні;

· капітальні;

· кредитування за вирахуванням погашення.

І V . Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

V. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

VІ. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

Стаття 82. Види видатків на здійснення повноважень

VІІ. Видатки на здійснення повноважень:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Видатки, визначені пунктом 1, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки, визначені пунктами 2 і 3, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів

Головні розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до Бюджетного Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень;

Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету;

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, а також Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;

Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному Бюджетним Кодексом.

Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення про приведення у відповідність бюджетного призначення

Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної ради) у двотижневий термін подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради) у встановленому порядку пропозиції про приведення у відповідність бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).

Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством, якщо законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Інші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лише за наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.

Якщо після прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) відповідальність за виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, передається відповідно до законодавства від одного головного розпорядника бюджетних коштів іншому головному розпоряднику бюджетних коштів, дія бюджетного призначення не припиняється і застосовується в порядку, встановленому законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), для виконання тих самих функцій чи послуг іншим головним розпорядником бюджетних коштів, якому це доручено. У цьому випадку Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) повідомляє Кабінет Міністрів України (Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеву державну адміністрацію, виконавчий орган відповідної ради) та Верховну Раду України (Верховну Раду Автономної Республік Крим, відповідну раду) про такі зміни в двотижневий термін.

Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно д бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити
платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Бюджетний розпис - документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповідний період.

Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни.

Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.

Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Виконання державного бюджету за видатками. Роль державного казначейства у виконанні державного та місцевого бюджету за видатками.

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:

1) операцій з коштами державного бюджету;

2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;

4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:

1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;

2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;

3) взяття бюджетних зобов'язань;

4) отримання товарів, робіт та послуг;

5) здійснення платежів;

6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Затвердження змін до кошторисів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності у зв'язку із зміною обсягів доходів і видатків відповідно до затвердженого бюджетного розпису здійснюється керівниками цих закладів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.

Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених Бюджетним Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним Кодексом та законом про Державний бюджет України не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління: законодавчу владу; виконавчу владу; Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту;

8) охорону здоров'я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення;

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

Тема:

Таємні видатки. Захищені статті видатків. Міжбюджетні відносини.

Таємні видатки

Таємні видатки – це видатки, пов’язані з державною таємницею.

Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком таємних видатків.

Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.

Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України.

Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

Окремі звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому засіданні.

Захищені статті видатків бюджету.

Захищеними статтями видатків бюджету визнаються статті видатків Державного бюджету України, обсяг яких не може змінюватися при проведенні скорочення затверджених бюджетних призначень.
Перелік захищених статей видатків Державного бюджету України визначається законом про Державний бюджет України.

У разі якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України.

У разі якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має місце недоотримання доходів загального фонду Державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків від суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період, Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України. Кабінет Міністрі України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністром фінансів України.

Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначеного проекту закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у двотижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів України. До прийняття Верховною Радою України відповідного рішення видатки провадяться з урахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Дефіцит та профіцит бюджету

профіцит бюджету - перевищення доходів бюджету над його видатками.

дефіцит бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами.

Прийняття Державного бюджету України або місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним Кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу та на забезпечення збереження розміру оборотної касової готівки.

Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні та зовнішні
запозичення органів місцевого самоврядування, а також вільний залишок бюджетних коштів із дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Міністр фінансів України з урахуванням вимог Бюджетного кодексу з метою економії коштів та ефективності ї використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.

Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.

Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.

Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 Бюджетного Кодексу). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної Бюджетним кодексом, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями Бюджетного Кодексу.

Міжбюджетні відносини

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами,
необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;

дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;

субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенцію;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

1) субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;

2) субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

3) субвенції на виконання інвестиційних проектів;

4) інші субвенції.

Порядок надання міжбюджетних трансфертів

Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

Лекція Акцизний збір

Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції) і оплачується покупцем.

Ознаки АЗ:

· це непрямий податок;

· це податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні;

· сума АЗ включається до ціни підакцизних товарів.

Цей податок встановлюється на високорентабельну продукцію.

Особливістю АЗ є яскраво виділена регулююча функція податку: коригування попиту і пропозиції про підвищенні ціни товару за рахунок включення до неї АЗ.

Держава акумулює кошти, одержані від сплати АЗ, і використовує їх на фінансування соціальних та інших програм.

АЗ подібний до ПДВ: вони збільшують ціну товару, оскільки входять до неї у вигляді надбавки на стадії реалізації. Вони спрямовані на споживача, які їх і сплачують.

Відмінності між АЗ та ПДВ

Платниками акцизного збору є:

а) суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів на митній території України (діють відповідно до загального податкового законодавства України).

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством (діють відповідно до загального податкового законодавства України і відповідно до міжнародних договорів щодо оподаткування);

в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари . Умовою сплати АЗ є надання митниці копії платіжного доручення на загальну вартість обов’язкових платежів, які повинні бути сплаченими до державного бюджету. Товар ввозиться за акцизною вантажною митною декларацією, до якої додаються:

· зовнішньоекономічний договір;

· дві копії платіжного доручення;

· примірник заявки розрахунку з оцінкою податкової інспекції про суму фактично сплаченого акцизного збору під час купівлі марок АЗ.

г) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;

д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Об'єктом оподаткування є:

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів - (продукції) або з частковою їх оплатою;

б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;

в) вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України; залежить від митної вартості товарів.

Акцизний збір обчислюється:

а) за ставками у процентах до обороту з продажу:

· товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;

· товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору);

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

в) одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції).

Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше:

· або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору;

· або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).

Акцизний збір не справляється:

1. з товарів, що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної території України.

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, коли їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.