Главная Рефераты - Государственное регулирование
Книга: Кримінально-виконавчий кодекс України Науково-практичний коментар
Також у науковій літературі вказується, що елементи демократизму при виконанні та відбуванні кримінальних покарань проявляються і в інших напрямках: в порядку подання і вирішення звернень; мові звернень та листування; контролі органів державної влади та місцевого самоврядування; судовому та відомчому контролі; прокурорському нагляді за діяльністю органів та установ виконання покарань; участі громадських організацій у виправленні та ресоціалізації засуджених. 7. Принцип рівності засуджених перед законом, через те, що він є загальноправовим (базується на конституційному принципі рівності громадян, закріпленому у ст. 21 Конституції України), можна визначити наступним чином: засуджені до кримінальних покарань є рівними перед законом, і покарання щодо них виконується незалежно від раси, національності, релігійних переконань тощо. Дотримання принципу рівності засуджених перед законом досягається за рахунок комплексу заходів, спрямованих на створення єдиних умов відбування покарання, незалежно від майнового становища, національності, віросповідання, та інших соціально-політичних, демографічних та інших ознак. Такі відмінності передбачаються залежно від статі, віку, стану здоров'я, наявності вагітності або малолітніх дітей, а головне — від поведінки засуджених. Але це не може розцінюватись як порушення принципу рівності чи дарування привілеїв. Якщо уявити, наприклад, що різні категорії засуджених (чоловіки і жінки, дорослі та неповнолітні) мали б однакове коло спеціальних прав і обов'язків, піддавалися б однаковим дисциплінарним стягненням, зобов'язувалися б виконувати одні й і ті ж норми виробітку, то у такій ситуації фактичні умови відбування позбавлення волі для жінок, неповнолітніх стали б або взагалі нестерпними, або набагато важчими, ніж для дорослих чоловіків. Це обумовлюється, окрім міркувань етичного характеру та особливостями психологічного розвитку, ще й певними психофізіологічними особливостями жінок та неповнолітніх, які більш вразливі у взаємодії з оточуючим світом, ніж чоловіки. 8. Принцип взаємної відповідальності держави і засудженого є найбільш суперечливим принципом, оскільки покарання являє собою форму державного примусу, то його виконання визначає характер основного методу правового регулювання — імперативного, що припускає нерівність суб'єктів виконання й відбування покарання. У найбільш загальному виді його можна визначити наступним чином: особа, притягнута до кримінальної відповідальності, зобов'язана підкоряти свою поведінку правообмеженням, що відбивають зміст покарання, а адміністрація органів та установ виконання покарань так само «взаємно» зобов'язана підкоряти свою діяльність правам і інтересам засудженого. 9. Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарань є принципом окремих інститутів кримінально-виконавчого законодавства, зокрема такого, як визначення виду установи виконання покарань. Цей принцип, в свою чергу, як і у кримінальному праві, обумовлюється принципом справедливості. Справедливо призначене покарання утворює міцну основу для його справедливого виконання. Лише наявність цих двох компонентів здатна забезпечити досягнення цілей покарання. Диференціація виконання покарання покликана забезпечити реалізацію справедливості, що визначається диференційованим підходом, відношенням до засуджених різних груп. Диференціація виконання покарання про-
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| 28 29 |
Виправлення засуджених за міжнародними документами має на меті мінімізацію негативного впливу позбавлення волі на особис-
тість та соціальну поведінку осіб, позбавлених волі. Європейські тюремні правила відображають зміни від попереднього підходу до процесу впливу на засуджених, спрямованого на виправлення їх поглядів і поведінки до розробки моделей, орієнтованих на розвиток соціально корисних професійних навичок та особистих здібностей, що відкривають перспективи успішної соціальної реінтеграції.
3. Основними засобами виправлення та ресоціалізації засуджених закон називає: встановлений порядок виконання та відбування покарання; суспільно корисна праця; соціально-виховна робота; загальноосвітнє і професійно-технічне навчання; громадський вплив.
4. Встановлений порядок виконання та відбування покарання — це не що інше, як режим виконання та відбування покарання, відповідно до визначення, наведеного у ст. 102 КВК України. Режим, являючись одним із засобів виправлення засуджених, по суті створює основу для застосування всіх інших засобів впливу на них, тому законодавство приділяє найбільшу увагу його регулюванню.
5. Суспільно корисна праця в силу винятково великих вихов них можливостей впливу на особистість виступає найважливішим засобом виправлення засуджених; свого часу праця у відповідних законах нашої держави визнавалась основою всього процесу ви правлення та перевиховання засуджених. Нині у політиці в сфері виконання покарань та кримінально-виконавчому законодавстві зміщений акцент з трудового аспекту на кримінально-виконав чий. Однак праця продовжує відігравати важливу роль при вико нанні багатьох видів покарань, зокрема у зв'язку з тим, що вона залишається обов'язковою для деяких категорій засуджених (так, наприклад, ст. 42 КВК України визначає, що засудженим до ви правних робіт забороняється звільнятись за власним бажанням протягом строку відбування покарання; у ст. 59 КВК України вка зано, що засуджені до обмеження волі зобов'язані сумлінно пра цювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру). Залучення до праці спрямоване, насамперед, на приучення засу джених ставитися до праці, як до позитивної та необхідної складо вої їх життя, у тому числі й подальшого життя на волі. Такі ж ви моги ставлять до праці ув'язнених Європейські тюремні правила. Необхідно, щоб звільнившись із установи виконання покарань особа мала певні навички та вміння, які дозволять їй знайти «за конні» засоби для існування та допоможуть безболісно увійти у життя на волі. Слід відмітити, що умови праці засуджених регу люються у своїй основі законодавством про працю.
6.
людського співжиття та стимулювання правослухняної поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів. Проведення соціально-виховних заходів (соціально-виховної роботи) є необхідною умовою виправлення засуджених. їх комплекс включає великий набір різноманітних засобів та методів їх застосування. Під засобами розуміються різні прийоми, дії, що застосовуються для досягнення цілей покарання засуджених, а під заходами впливу розуміються конкретні прийоми, заходи застосування засобів. На практиці органами та установами виконання покарань застосовуються способи й методи виховного впливу на засуджених, засновані на категоріях психології й педагогіки. Суттєвою ознакою, що відрізняє засоби та методи впливу на засуджених, є те, що застосовування основних засобів виправлення засуджених безпосередньо передбачено кримінально-виконавчим законодавством. Заходи ж виховного впливу кримінально-виконавчим законодавством не регламентовані, оскільки вони являють собою заходи педагогічного характеру. Цими проблемами займається пенітенціарна педагогіка у її прикладній частині.
Характер соціально-виховної роботи залежить від виду кримінального покарання та виду установи чи органу виконання покарань. Так, основними формами і методами соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі законодавство називає моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне та інше виховання засуджених, що сприяє становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності (ст. 124 КВК України). Участь засуджених у проведенні соціально-виховних заходів враховується при визначенні ступеня їх виправлення, а також при застосовуванні до них заходів виправлення, заохочення та стягнення.
Пункт «г» ст. 66 Європейських в'язничних правил рекомендує впроваджувати такі системи контактів і методів керівництва, які б сприяли встановленню позитивних стосунків між персоналом і засудженими з метою досягнення мети виправлення. Такий підхід Європейських в'язничних правил відображає сучасну філософію виправного впливу на засуджених. Дослідження з цього приводу основною передумовою виправлення вважають особисте бажання засудженого та тісне співробітництво з персоналом установи та вільним суспільством, тобто з рідними, близькими, представниками державних, громадських та релігійних організацій.
| ЗО 31 |
Безпосередня організація соціально-виховної роботи, як одного з основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, покладена на соціально-психологічну службу установ виконання покарань. Але, як свідчать перераховані вище національні та міжнародні правові норми, всі категорії персоналу — від молодшого інспектора до начальника установи — повинні брати участь у виховному процесі із засудженими.
7.
Порядок та умови отримання засудженими освіти врегульовано законами України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Положенням про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінальновиконавчої системи та Положенням про навчальний центр при установі виконання покарань.
Організація професійно-технічного навчання засуджених здійснюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У теперішній час навчання робітничим професіям в установах виконання покарань відбувається як на власному виробництві, так і у спеціально створених професійно-технічних навчальних закладах Міністерства освіти і науки України, які функціонують при виховних колоніях для неповнолітніх. Відповідно до Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» (п.8), Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №167, система професійно-технічної освіти засуджених в установах кримінально-виконавчої системи повинна забезпечувати навчання засуджених з урахуванням не тільки інтересів власного виробництва, а і потреб ринку праці після їх звільнення з місць позбавлення волі.
8. Громадський вплив на засуджених здійснюється шляхом участі громадських формувань або органів місцевого самовряду вання в діяльності органів та установ виконання покарань у таких формах: проведення правової пропаганди з засудженими та орга нізація шефства над важковиховуваними; залучення засуджених до культурно-масових та спортивних заходів; надання економіч ної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях. Організаційні форми участі громадських організа цій та інших органів чи установ різноманітні: спостережні комісії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.
9. У ч. 4 ст. 6 КВК вказується, що засоби виправлення засудже них застосовуються з урахуванням виду покарання, характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засу джених та їх поведінки, тобто, з урахуванням розглянутого вище принципу диференціації та індивідуалізації. Відносно окремих
видів покарань КВК України детально регламентує використання тих чи інших засобів виправлення засуджених, акцентуючи особливу увагу на тих з них, які поєднані з виправним впливом.
Слід відмітити, що застосування засобів виправлення має певні особливості: дані заходи не носять характер «відплати за вчинене» та, на відміну кримінально-каральних правообмежень, не мають відносно «жорсткого» кримінально-правового зв'язку з вчиненим злочином. Для них останнє відіграє роль свого роду «симптому» певного ступеня й характеру суспільної небезпечності та соціально-моральної занедбаності особи злочинця.
Перш за все, набір засобів виправлення залежить від виду покарання, застосованого до засудженого. Але навіть у рамках одного виду покарання набір та змістовна сторона цих засобів не будуть однаковими. Поведінка засудженого під час відбування покарання впливає на визначення умов, в яких воно відбувається, а також на обсяг пільг, які йому надаються, на можливість дострокового звільнення або на зміну режиму тримання на більш легкий. У даному випадку в повній мірі розкривається принцип кримінально-виконавчого законодавства про диференціацію та індивідуалізацію виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки.
Глава 2 ПРАВОВИЙ
СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 7. Основи правового статусу засуджених
1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
2. Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду.
3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
| 32 33
|
1. Стаття присвячена визначенню правового положення засуджених до всіх видів кримінальних покарань, виконання яких
7.
Порядок та умови отримання засудженими освіти врегульовано законами України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», Положенням про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи та Положенням про навчальний центр при установі виконання покарань.
Організація професійно-технічного навчання засуджених здійснюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У теперішній час навчання робітничим професіям в установах виконання покарань відбувається як на власному виробництві, так і у спеціально створених професійно-технічних навчальних закладах Міністерства освіти і науки України, які функціонують при виховних колоніях для неповнолітніх. Відповідно до Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» (п.8), Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінальновиконавчої системи на 2002-2005 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. №167, система професійно-технічної освіти засуджених в установах кримінальновиконавчої системи повинна забезпечувати навчання засуджених з урахуванням не тільки інтересів власного виробництва, а і потреб ринку праці після їх звільнення з місць позбавлення волі.
8. Громадський вплив на засуджених здійснюється шляхом участі громадських формувань або органів місцевого самовряду вання в діяльності органів та установ виконання покарань у таких формах: проведення правової пропаганди з засудженими та орга нізація шефства над важковиховуваними; залучення засуджених до культурно-масових та спортивних заходів; надання економіч ної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях. Організаційні форми участі громадських організа цій та інших органів чи установ різноманітні: спостережні комісії, комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.
9. У ч. 4 ст. 6 КВК вказується, що засоби виправлення засудже них застосовуються з урахуванням виду покарання, характеру та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засу джених та їх поведінки, тобто, з урахуванням розглянутого вище принципу диференціації та індивідуалізації. Відносно окремих
видів покарань КВК України детально регламентує використання тих чи інших засобів виправлення засуджених, акцентуючи особливу увагу на тих з них, які поєднані з виправним впливом.
Слід відмітити, що застосування засобів виправлення має певні особливості: дані заходи не носять характер «відплати за вчинене» та, на відміну кримінально-каральних правообмежень, не мають відносно «жорсткого» кримінально-правового зв'язку з вчиненим злочином. Для них останнє відіграє роль свого роду «симптому» певного ступеня й характеру суспільної небезпечності та соціальноморальної занедбаності особи злочинця.
Перш за все, набір засобів виправлення залежить від виду покарання, застосованого до засудженого. Але навіть у рамках одного виду покарання набір та змістовна сторона цих засобів не будуть однаковими. Поведінка засудженого під час відбування покарання впливає на визначення умов, в яких воно відбувається, а також на обсяг пільг, які йому надаються, на можливість дострокового звільнення або на зміну режиму тримання на більш легкий. У даному випадку в повній мірі розкривається принцип кримінальновиконавчого законодавства про диференціацію та індивідуалізацію виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки.
Глава 2 ПРАВОВИЙ
СТАТУС ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 7. Основи правового статусу засуджених
1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
2. Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду.
3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
| 32 33 |
1.
2. Принципово важливим є положення, що міститься у ч. 2 ст. 7, про те, що держава бачить у засудженому перш за все людину, наділену правами та обов'язками. Це означає, що засуджений (навіть до позбавлення волі), безумовно, у більшому чи меншому ступені, залежно від виду покарання, відрізняється за своїм правовим положенням від інших громадян, але не виключається з числа членів суспільства, не позбавляється всіх основних прав і обов'язків. Він продовжує залишатися правоздатним та дієздатним громадянином, суб'єктом обов'язків і прав, гарантованих Конституцією України та іншими законами, що визначають правове положення громадян України, іноземців та осіб без громадянства.
3. Відмітною рисою правового статусу засуджених є те, що він базується на загальному правовому статусі громадянина України, оскільки засудження особи до кримінального покарання не тягне позбавлення громадянства України та відповідно загального правового статусу громадян нашої країни. У ст. 25 Конституції України прямо вказується, що громадянин не може бути позбавлений громадянства та права змінити його. Більш того, факт притягнення особи як обвинуваченого у кримінальній справі або винесення щодо неї обвинувального вироку суду, що набрав чинності і підлягає виконанню, за ст.18 Закону України «Про громадянство України» (2001 р.) є підставою для заборони виходу з громадянства України.
4. В найбільш загальному вигляді правове положення (правовий статус) засуджених у науці кримінально-виконавчого права зазвичай визначають як засновану на загальному статусі громадян України і закріплену в нормативно-правових актах різних галузей права сукупність їх прав, законних інтересів і обов'язків. При цьому вказується, що зміст правового статусу, як окремі елементи, складають: 1) суб'єктивні права, 2) законні інтереси та 3) обов'язки засуджених.
5. Ст. 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Тобто на засуджених розповсюджується, як уже зазначалося, більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України. З цієї конституційної норми випливає й те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими, у тому числі і відомчими, нормативно-правовими актами.
6. При цьому слід виходити з того, що покарання по суті є за ходом примусу і для досягнення його цілей права й свободи засу джених повинні обмежуватися. У літературі вказується, що обме ження правового положення можуть бути встановлені прямо чи непрямо.
Пряме правообмеження має місце тоді, коли засуджений обмежується у правах, а також у обов'язках тим же законодавством, яке встановлює відповідні права й обов'язки (наприклад, спрощений порядок розірвання шлюбу з засудженим до позбавлення волі на строк три та більше років; обмеження, що випливають з судимості). Ці обмеження є обмеженнями прав засудженого як громадянина, оскільки справа вирішується без урахування його думки.
Прямі обмеження у правах та обов'язках можуть випливати також із вироку. Так, при засудженні до виправних робіт кримінальний закон (ст. 57 КК України) встановлює межі утримань із заробітку засудженого: від 10 до 20 %. Конкретні ж їх розміри (10, 15, 20 %) встановлює суд.
Нарешті, пряме обмеження засудженого у правах та обов'язках може випливати з режиму. Наприклад, за діючим законодавством засуджений до позбавлення волі повинен перебувати в умовах ізоляції (ст. 63 КК України: покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи), в силу чого він не користується передбаченим ст. 33 Конституції України правом вільно обирати місце проживання та вільно пересуватись чи покидати територію України.
Непрямі правообмеження також випливають з режиму, що встановлює для засуджених специфічні обов'язки, які виступають у ролі перепони для користування рядом загальногромадянських прав і свобод (наприклад, засудженим до позбавлення волі забороняється зберігати при собі цінні речі та гроші; вони не мають права продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, речі та вироби, що перебувають в особистому користуванні тощо).
| передбачається все його повсякденне життя, побут, спілкування з 34 35 |
7. Конкретний комплекс правообмежень властивий кожному виду покарання. Від його виду також залежить і ступінь обмежень. Так, особи, засуджені до таких видів кримінальних покарань як арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі більш обмежені в пра вах і наділені специфічними обов'язками, ніж засуджені, напри клад, до виправних чи громадських робіт. Звичайно правообме ження застосовуються у комплексі, що особливо видно при відбу ванні покарання у виді позбавлення волі. Оскільки громадянин ізолюється від суспільства та поміщується до установи виконання покарань, нормами кримінально-виконавчого права практично адміністрацією, харчування, одяг, медичне обслуговування, праця, навчання, форми виховної та культурно-лросвітницької роботи, організація дозвілля. При відбуванні виправних робіт засуджений обмежується у трудових правах.
Однак позбавлення одного права непрямо може викликати обмеження і у сфері іншого права. Наприклад, засуджений до виправних робіт у зв'язку з тим, що він не має права самовільно залишити місце роботи, обмежений у праві вільного обрання праці, закріпленого у ст. 43 Конституції України. Аналогічно у ст.12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що таке конституційне право як свобода пересування обмежується щодо осіб, які за вироком суду відбувають покарання у виді позбавлення чи обмеження волі.
Засуджені, які перебувають в установах виконання покарань, прямо чи побічно обмежені і в таких конституційних правах як право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31 Конституції України), право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, участь у професійних спілках (ст.36 Конституції України), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції України), право проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст.39 Конституції
України), право на підприємницьку діяльність (ст.42 Конституції України) та ін. Вони побічно обмежені й у низці загальногромадянських прав, які передбачені нормами цивільного, сімейного, житлового, трудового, фінансового та інших галузей права. Наприклад, не можуть брати участь у вихованні дітей, вільно користуватися більшою частиною своєї власності, розпоряджатися грошовими коштами, обирати місце роботи тощо.
8. У ч. З ст. 7 визначається правове положення іноземних громадян та осіб без громадянства. Іноземні громадяни — це особи, які мають громадянство або підданство інших держав та постійно чи тимчасово перебувають на території України. До числа іноземних громадян за змістом діючого законодавства про громадянство та статус іноземців відносяться також громадяни інших (крім України) країн СНД. Згідна, зі змінами від 6 лютого 2003 р., що були внесені до Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р., особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Із даних норм та ст. 26 Конституції України випливає, що вказані особи користуються правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як громадяни України, за виключеннями, встановленими Конституцією, законами та міжнародними договорами України (наприклад, на іноземців не поширюється конституційний обов'язок захисту України, її незалежності, встановлений у ст. 65). Викладене свідчить про те, що іноземні громадяни та особи без грома- 36
9. Соціально-правове значення інституту правового положення осіб, які відбувають кримінальні покарання останнім часом не охоплюється вирішенням тільки задач у сфері правоохоронної діяльності. Україна є учасником численних багатосторонніх міжнародних угод, вона визнає ряд резолюцій та рішень міжнародних організацій, і у першу чергу ООН та Ради Європи, з питань дотримання прав засуджених. Розвиток правового статусу засуджених, особливо у світлі міжнародних документів, служить своєрідним показником бажання та можливості України дотримувати узяті на себе обов'язки, впливає на її міжнародний авторитет. Стаття 8. Основні права засуджених 1. Засуджені мають право:
на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;
на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої
людській особистості;
звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;
давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;
на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань; на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання
пенсій, відповідно до законів України.
37
2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
1. У даній статті визначені основні суб'єктивні права, які мають всі засуджені, незалежно від виду покарання. Під суб'єктивним правом засудженого у науці кримінально-виконавчого права традиційно розуміється закріплена законом і гарантована державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним певними соціальними благами, що забезпечується юридичними обов'язками посадових осіб органів і установ виконання покарань, інших суб'єктів правовідносин, які виникають при цьому.
2. До змісту суб'єктивного права у науковій літературі включається: 1) можливість засудженого вільно користуватися соціальними благами у межах, встановлених правом; 2) можливість вимагати виконання кореспондуючих даному праву обов'язків адміністрацією органів і установ виконання покарань, іншими суб'єктами кримінально-виконавчих та інших правовідносин; 3) можливість звернутися за захистом свого суб'єктивного права.
3. Невід'ємною складовою правового статусу є законні інтереси, хоча останні прямо і не вказані в законі. Законні інтереси засуджених у кримінально-виконавчому праві — це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання. 4. До змісту законного інтересу зазвичай включають три еле-
менти:
1) прагнення отримати передбачене законом матеріальне чи духовне соціальне благо (отримання додаткових посилок чи передач, короткострокових чи тривалих побачень, дозволу на додаткову телефонну розмову, переведення до дільниці соціальної адаптації тощо). Такі блага вказуються у правових нормах у якості мети, для досягнення якої необхідні відповідні юридичні факти та позитивна оцінка поведінки засудженого суб'єктами чи учасниками кримінально-виконавчих відносин;
38
2) можливість клопотати перед посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом про їх відповідні дії щодо реалізації законних інтересів;
3) можливість звертатися до компетентних органів за захистом законних інтересів. Таке звернення не означає автоматичного задоволення клопотання, проте означає, що законні інтереси, як і суб'єктивні права, гарантуються державою.
Законні інтереси засуджених можуть бути досить різними. Наприклад, тільки за соціально-політичним призначенням науковці поділяють їх на:
1) законні інтереси, направлені на отримання заохочення (наприклад, заходів заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, передбачених ст. 130 КВК України, зміну умов тримання засуджених до позбавлення волі на підставі ст. 100 КВК України);
2) законні інтереси, направлені на отримання пільг (наприклад, придбавання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби інвалідами, вагітними жінками, у випадках коли засуджені не працюють із незалежних від них причин; одержання важкохворими засудженими, вагітними жінками, жінками, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інвалідами додаткових посилок (передач) і бандеролей, лікарських засобів і виробів медичного призначення);
3) законні інтереси, направлені на отримання благ, які за своєю суттю не є для засуджених ні заохоченнями, ні пільгами. В одних випадках вони закріплені в законодавстві у вигляді законного інтересу з використанням таких формулювань як: «як правило», «як виняток», «за наявності можливості» тощо. Наприклад, особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах; начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати короткострокове побачення з родичами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у приміщеннях камерного типу (одиночних камерах), дисциплінарному ізоляторі або карцері. В інших випадках законні інтереси закріплюються в законодавстві у вигляді суб'єктивних прав, але в силу слабкості гарантій не реалізуються в повному обсязі. Це, наприклад, право осіб, засуджених до позбавлення волі, на нормальне матеріально-побутове забезпечення та працевлаштування, яке внаслідок соціально-економічних умов у державі на сьогоднішній день не може бути гарантоване як суб'єктивне право і являє собою законний інтерес засудженого.
5. Відповідно до міжнародних стандартів до основних віднесено право засуджених на отримання інформації про свої права та обов'язки, про умови відбування покарання. Адміністрація установи або органу виконання покарання зобов'язана надати засу-
39
дженому вказану інформацію, а також ознайомити їх зі змінами порядку та умов відбування покарань.
6. Законом гарантовано право на ввічливе ставлення з боку персоналу, а це у сполученні з ч. 1 ст. 9 КВК України, що встановлює обов'язок засуджених ввічливо ставитись до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, утворює правовий режим взаємовідносин між засудженими і персоналом під час відбування покарання. Крім того, засуджені не повинні піддаватися жорстокому або такому, що принижує людську гідність, поводженню. Заходи примусу можуть бути застосовані до них не інакше, як на підставі закону.
У ст. 16 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» зазначається, що персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, узятих під варту. Жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність, дії є несумісними зі службою і роботою в органах, установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.
Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, узятих під варту, або вчинили дії, що принижують їхню людську гідність, притягуються до відповідальності згідно із законом. У разі вчинення таких дій, особа рядового чи начальницького складу або працівник кримінально-виконавчої служби підлягає звільненню зі служби (роботи), якщо до нього постановлено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили, або якщо протягом року за такі ж дії до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення.
7. У числі основних — право засуджених на звернення з пропозиціями, заявами та скаргами, в тому числі і до міждержавних органів (наприклад, комісії та комітети 00Н із захисту прав і свобод людини, Європейський Суд з прав людини). Реалізація даного права розкрита у спеціальних статтях КВК України (наприклад, у ст. 59, 74, 113), що встановлюють порядок звернення засуджених у двох формах: 1) засуджені до арешту, тримання у дисциплінарному батальйоні, обмеження та позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі направляють свої звернення тільки через адміністрацію установ виконання покарань; 2) засуджені до інших видів покарань направляють свої звернення самостійно. Відповідно на адміністрацію установ виконання покарань у першому випадку покладається обов'язок по доведенню звернень засуджених до конкретних адресатів. При цьому адміністрація не повинна знайомитись зі змістом звернень засуджених, якщо останні направлені до органів, які здійснюють контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань або за дотриманням прав людини.
8.
9. Відповідно до ст. З вищевказаного закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
10. У якості основного закріплено право на охорону здоров'я, включаючи отримання всіх видів медичної допомоги. Вона включає у себе первинну медико-санітарну та спеціалізовану медичну допомогу як у амбулаторно-поліклінічних, так і стаціонарних умовах залежно від медичного висновку. Новим тут є те, що законодавець передбачає можливість не тільки безоплатної, а й платної форми медичної допомоги. Дане право випливає з ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», за якою кожному громадянину гарантується право на кваліфіковану медикосанітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я.
| 41 40 |
11.
12. У ч. 1 ст. 8 вперше гарантовано право засудженого на соці альне забезпечення, в тому числі і на отримання пенсій відповідно до законів України. Ці правомочності особливо важливі для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, оскільки до останнього часу вони не мали права на розгляд питання про при значення їм пенсій та соціальних виплат та навіть не отримували раніше призначені їм пенсії та виплати.
13. У ч. 2 ст. 8 закріплена гарантія права засудженого на право ву допомогу. Право засуджених користуватися послугами адвока тів, а також інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, також віднесено законодавцем до розряду основ них. При цьому дане право гарантується всім засудженим неза лежно від виду призначеного покарання. Форми реалізації права на отримання юридичної допомоги закріплені у ряді статей КВК України.
Зміст даної статті у повній мірі відповідає рішенню Конституційного Суду України (Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р.), але тут необхідно враховувати одну особливість. У тому випадку, коли реалізація права на захист пов'язана з кримінальним судочинством (тобто, при вирішенні всіх питань, які регулюються КПК України) слід враховувати положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», в якій наголошено, що як захисники допускаються інші фахівці у галузі права, які на підставі спеціального закону мають право на надання правової допомоги. Виходячи з цього, Верховний Суд України визнав правильною практику тих судів, які через відсутність спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту (пункт 5). Отже, відповідно до чинного законодавства, захист особи при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку та врегульованих КПК України, може здійснюватися виключно адвокатами, оскільки нині не існує жодного спеціального закону, яким надається право здійснення захисту іншим фахівцям у галузі права.
14.
захисту. Більш того, засудженим іноземним громадянами та особам без громадянства гарантується право підтримувати зв'язок зі своїми дипломатичними представництвами і консульськими установами, а особам без громадянства, а також громадянам держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист. Даний зв'язок за змістом норм закону може виражатися у листуванні з вказаними установами, направленні на їх адресу заяв, пропозицій та скарг, наданні побачень з дипломатичними та консульськими працівниками.
15. З урахуванням того, що забезпечення процесу виконання кримінальних покарань та проведення соціально-виховної роботи із засудженими громадянами іноземних держав має особливості, обумовлені низкою причин (расові, мовні, релігійні, світоглядні та інші відмінності від основної категорії засуджених громадян держави, на території якої вони відбувають покарання), Державним департаментом України з питань виконання покарань у 2004 р. розроблено методичні рекомендації «Особливості поводження з засудженими, які є громадянами іноземних держав, та проведення з ними соціально-виховної роботи». Дані методичні рекомендації відповідно до положень законодавства визначають особливості організації: соціально-виховної роботи з засудженими іноземцями, побачень з представниками посольств і консульств, родичами та іншими особами та допомоги у вирішенні питань, пов'язаних з підготовкою до звільнення. Слід зауважити, що, хоча це прямо і не передбачено законом, дія цього нормативно-правового акта поширюється лише на так званих «іноземних громадян далекого зарубіжжя», без врахування громадян колишнього СРСР та СНД.
Стаття 9. Основні обов'язки засуджених 1. Засуджені зобов'язані:
виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;
виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ
виконання покарань;
ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених; з'являтися за викликом адміністрації органів і установ вико-
нання покарань.
| мог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність. 42 43 |
2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних ви
1.
2. У першу чергу засуджені повинні виконувати свої конституційні обов'язки, а саме: додержуватися Конституції і законів України; шанувати державні символи України; не заподіювати шкоди природі і відшкодовувати завдані їй збитки; охороняти культурну спадщину; набувати повну загальну середню освіту; поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні права і свободи; піклуватися про дітей та непрацездатних батьків; сплачувати податки і збори; захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України. Останній обов'язок для засуджених має певні особливості. Так, ст.15 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» встановлює, що у мирний час призову на строкову військову службу не підлягають громадяни, які були засуджені до позбавлення волі.
3. Крім конституційних, основні обов'язки засуджених установлені у ст.9 КВК України. Це ті обов'язки, виконання яких повинно сприяти забезпеченню правопорядку під час відбування покарання чи створювати необхідні умови для діяльності органів і установ виконання покарань. Це найбільш важливі й універсальні
44
обов'язки засуджених до всіх без виключення видів кримінальних покарань. Додаткові обов'язки засуджених до різних видів кримінальних покарань встановлені у відповідних главах Особливої частини КВК України, які регулюють виконання того чи іншого виду кримінальних покарань.
Зокрема засуджені також зобов'язані: виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених; з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.
4. На засуджених покладається обов'язок дотримуватись вимог законів України, що визначають порядок та умови відбування покарань, а також прийнятих відповідно з ними інших нормативноправових актів. Всі ці вимоги повинні бути у повному обсязі доведені до засуджених, щоб вони могли з ними ознайомитись, мати відповідні виписки. Особливо це стосується відомчих нормативних актів, в яких деталізуються загальні положення, що відносяться до обов'язків та заборон. Причому, значне число таких обов'язкових приписів та заборон повинні знати в окремих випадках і родичі засуджених. Наприклад, передача засудженим до позбавлення волі будь-якої кореспонденції поза контролем адміністрації установи заборонена; це є порушенням режиму з усіма наслідками, котрі з цього випливають як для засудженого, так і для родичів (в результаті цього може бути перерване побачення).
5. На засуджених покладається спеціальний обов'язок виконувати законні вимоги адміністрації установ та органів виконання покарань; без цього неможливо у повному обсязі, точно та у встановлений строк виконати покарання. Мова йде про виконання засудженим законних вимог, а не будь-яких вказівок та наказів адміністрації. Законність пред'являємої вимоги слід визначати, виходячи з її загальної характеристики та спрямованості, а не тільки з того, чи входить до компетенції даного працівника вимагати виконання засудженим конкретних дій. В установах виконання покарань встановлюються єдині режимні вимоги, що пред'являються до всіх засуджених, за виконанням яких повинні слідкувати всі співробітники установи незалежно від займаної посади; всі такі вимоги будуть законними. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом кримінальну, дисциплінарну і матеріальну відповідальність.
6. З метою забезпечення нормальних взаємовідносин між засудженим та персоналом в законі встановлено специфічний обов'я-
45
7. Ще одним специфічним обов'язком засуджених виступає обов'язок з'являтися за викликом адміністрації органів та установ виконання покарань та давати пояснення з питань виконання вимог вироку. Даний обов'язок у більшій мірі є специфічним для засуджених, відносно яких виконуються покарання без ізоляції від суспільства, де явка до відповідної посадової особи виступає не тільки формою контролю, а й проведення виховної роботи. У випадку неявки засуджений може бути підданий приводу. Посадова особа може запропонувати засудженому надати пояснення як в усній, так і у письмовій формі, відмова від дачі пояснень може потягнути за собою застосування передбачених законодавством заходів впливу.
8. За невиконання покладених на них обов'язків засуджені несуть специфічну відповідальність; вона буває різноманітною. У дисциплінарному порядку можуть бути застосовані такі специфічні заходи впливу, як попередження, догана, сувора догана, поміщення до дисциплінарного ізолятору, догана та інші стягнення. У випадку, коли застосування подібних заходів дисциплінарного впливу не надає бажаних результатів, може наступати відповідальність більш сувора (наприклад, зміна виду установи виконання покарань).
Якщо засуджені відбувають покарання без ізоляції від суспільства, то поряд із загальною відповідальністю за порушення встановленого правопорядку вони можуть бути притягнуті ще й до специфічних заходів відповідальності (наприклад, збільшення днів явки на реєстрацію).
Встановленням різноманітної системи спеціальної відповідальності кримінально-виконавче законодавство забезпечує належний порядок відбування засудженими покарань. Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку
1. Засуджені мають право на особисту безпеку.
2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, триман-
46
ня в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання. —
4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих оеіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи: ізольоване тримання; переведення в іншу установу виконання покарань.
5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.
1. До числа основних прав осіб, які відбувають покарання, законом віднесено право засуджених на особисту безпеку. При цьому у нормах ст. 10 КВК України гарантується особиста безпека засудженого незалежно від того, від кого виходить загроза його безпеці (від інших засуджених, персоналу та ін.).
2. За загальним значенням безпека — це стан, коли кому-небудь чи чому-небудь ніщо не загрожує, а з юридичної точки зору безпека — це стан захищеності життєво важливих інтересів особи. Безпека — це гарантія, необхідна умова життєдіяльності особи, що дозволяє їй зберігати та збільшувати духовні та матеріальні цінності; це відсутність небезпек та загроз. Суть безпеки полягає у постійному існуванні загрози і перманентна необхідність управління нею.
У літературі визначається, що інститут юридичної безпеки включає у себе дві проблеми: по-перше, юридичного захисту життєво важливих інтересів особи; по-друге, захищеності життєво важливих інтересів особи від загроз, які виникають у сфері юридичних правовідносин (в тому числі й у сфері кримінально-виконавчих правовідносин). Тому забезпечення особистої безпеки засуджених і відбувається у двох напрямках: перший — закріплення цього права в законодавстві; другий — визначення порядку його реалізації.
3. Порядок забезпечення права засуджених на особисту безпеку врегульований у ст. 89 Правил внутрішнього розпорядку установ
47
виконання покарань. За цією статтею у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засудженого, до якого згідно із законом у зв'язку з його участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, необхідності захисту його від розправи з боку інших засуджених або за заявою засудженого з проханням про забезпечення особистої безпеки, якщо він не допустив порушення режиму, а також ізоляції засудженого на час підготовки необхідних матеріалів на переведення його до іншої установи (про порядок переведення дивись коментар до ст. 93 КВК України), за мотивованою постановою начальника установи, дозволяється тримати його в окремій камері ПКТ (ОК), ДІЗО та карцері на загальних підставах до закінчення перевірки, усунення небезпеки, остаточного розв'язання конфлікту або отримання наряду на переведення але не більше ЗО діб.
4. Порядок переводу засуджених до іншої установи виконання покарань регламентований Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі. Відповідно до цього нормативно-правового акта, рішення про переведення особи до іншої установи приймається Апеляційною комісією, створеною в Державному департаменті України з питань виконання покарань на підставі відповідних документів, які подаються адміністрацією установи виконання покарань, де утримується засуджений, через регіональне управління Департаменту. Дана категорія засуджених переводиться до іншої установи після надходження персонального наряду Державного департаменту України з питань виконання покарань, який готується управлінням по контролю за виконанням судових рішень Департаменту протягом п'яти робочих днів з моменту запиту та в установленому порядку надсилаються його ініціатору.
При вирішенні питання про необхідність переведення засудженого до іншої установи для отримання персонального наряду до Департаменту надсилається мотивований висновок, затверджений начальником територіального органу управління Департаменту або особою, яка виконує його обов'язки. До висновку додаються матеріали, зібрані в ході перевірки обставин, що загрожують життю і здоров'ю засудженого.
Визначення установи для подальшого відбування покарання особами, узятими під захист, здійснюється управліннями організації оперативної роботи, охорони, нагляду і безпеки, з керівництва діяльністю слідчих ізоляторів за участю управління по контролю за виконанням судових рішень Департаменту.
5. Відповідно до закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», право на захист та забезпечення безпеки мають: працівники суду, прокурор, слідчий, дізнавач, оперативний працівник, ревізор, аудитор, працівник податкової адміністрації, усі учасники кримінального про- 48
За ст. 52-1 КПК України особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки. Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають: 1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; 2) потерпілий або_ його представник у кримінальній справі; 3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; 4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; 5) свідок; 6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; 7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. За Інструкцією про порядок здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в установах кримінально-виконавчої системи, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.04.2005 р. № 61, забезпечення безпеки осіб, які перебувають в установах кримінально-виконавчої системи, здійснюється адміністрацією цих установ.
Засуджені, щодо яких застосовані заходи безпеки, під час ізоляції на загальних підставах користуються всіма правами, передбаченими КВК України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
6. Підставою для застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю і здоров'ю. Приводами для застосування заходів забезпечення безпеки можуть бути: а) заяви осіб, які є учасниками кримінального судочинства; б) заяви близьких родичів або членів сімей осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю і здоров'ю зазначених осіб. Рішення про застосування заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, приймається тим органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь зазначені особи.
Якщо стосовно засудженого прийнято рішення про застосування заходів щодо забезпечення його безпеки, адміністрація устано-
49
ви виконання покарань з урахуванням вимог режиму тримання негайно переводить такого засудженого у безпечне місце та вживає інших заходів щодо усунення небезпеки: а) визначає персональне спальне місце, відділення чи структурну дільницю для відбування покарання; б) проводить зміну його робочого місця; в) переводить на ізольоване тримання; г) вирішує питання про переведення до іншої установи. Засуджений, у разі виникнення небезпеки його життю і здоров'ю, має право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань, а зазначена посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення його особистої безпеки.
При отриманні заяви або повідомлення про загрозу життю і здоров'ю засудженого працівник установи виконання покарань негайно доповідає про це начальнику установи або особі, яка виконує його обов'язки, а у разі їх відсутності — черговому помічнику начальника установи. Отримавши таку інформацію, зазначені посадові особи вживають заходи щодо ізоляції засудженого, життю і здоров'ю якого загрожує небезпека, та негайно доручають відповідним працівникам служб нагляду і безпеки чи оперативної роботи у строк не більше трьох діб здійснити перевірку заяви чи повідомлення. При цьому з'ясовуються джерела загрози та складаються списки конкретних осіб, від яких вона може надходити. У разі наявності в заяві чи повідомленні про загрозу безпеці особи відомостей про злочин, у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством, приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи.
Якщо у ході перевірки буде встановлено, що життю і здоров'ю засудженого, який бере участь у кримінальному судочинстві, загрожує небезпека, але рішення про вжиття заходів щодо забезпечення його безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором або судом, у провадженні яких знаходиться чи знаходилась кримінальна справа, не приймалось, начальник установи звертається з Клопотанням до них щодо прийняття такого рішення. У разі неможливості забезпечення адміністрацією установи безпеки засудженого, який бере або брав участь у кримінальному судочинстві, у встановленому порядку вирішується питання про переведення його до іншої установи.
7.
У разі відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту, заходи щодо забезпечення безпеки не проводять- ся, але якщо в адміністрації установи є відомості про наявність реальної загрози та настання непередбачуваних наслідків, відповідне клопотання про застосування заходів щодо забезпечення безпеки цієї особи надсилається до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду, у провадженні яких перебуває чи перебувала кримінальна справа.
У разі неможливості захисту особи, яка бере чи брала участь у кримінальному судочинстві, у межах кримінально-виконавчої системи начальником органу чи установи виконання покарань надсилається клопотання до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду, у провадженні яких перебуває чи перебувала кримінальна справа, про вирішення питання щодо здійснення відповідних оперативних заходів для забезпечення безпеки осіб, узятих під захист. При переведенні засудженого, стосовно якого застосовані оперативні заходи для забезпечення його безпеки, до іншої установи його первинні документи надсилаються через фельд'єгерську службу особисто начальнику установи за місцем дальшого відбування покарання та зберігаються виключно у нього.
При надходженні інформації про загрозу житлу чи майну особи, яка має право на забезпечення безпеки, начальником установи або особою, яка виконує його обов'язки, інформуються відповідні територіальні органи внутрішніх справ.
8. У разі усунення загрози життю і здоров'ю особи, стосовно якої вживалися заходи щодо забезпечення її особистої безпеки, або отримання її письмової відмови від захисту начальником уста нови надсилається відповідне клопотання про скасування таких заходів до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду, які при ймали рішення щодо захисту.
9. Несвоєчасне вжиття або невжиття персоналом органів і уста нов кримінально-виконавчої системи достатніх заходів щодо за безпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судо чинстві, тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відпові дальність згідно із законодавством.
Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які їх здійснюють, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, — кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
| 50 51 |
10. Контроль за забезпеченням безпеки осіб, які беруть чи бра ли участь у кримінальному судочинстві, здійснюється Державним департаментом України з питань виконання покарань.
Глава З
ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ
Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань
1. Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.
2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі — виховні колонії).
3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі — виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі — виправні колонії).
4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.
5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
6. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
7. Територіальні органи управління, кримінальновиконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон — Міністерством оборони України.
1. Діяльність, спрямована на виконання кримінальних покарань посідає значне місце в справі реалізації державної кримінальної політики. Ця діяльність є виразом державного примусу та має специфіку. Тому у кожній державі створена система органів, на які покладено виключно виконання покарань.
2.
Виконанням кожного з вказаних видів покарання займається певний орган (установа) держави, сукупність яких складає кримінально-виконавчу систему нашої держави. Загалом система — це множинність елементів, які знаходяться у відносинах та зв'язках між собою та утворюють певну єдність та цілісність.
3. Відповідно до ст. 11 КВК України кримінально-виконавчу систему України складають органи та установи виконання Покарань. Таким чином, кримінально-виконавчу систему можна визначити як сукупність органів та установ держави, які здійснюють діяльність з виконання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та знаходяться у відносинах субординації між собою.
Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція. Тобто до органів виконання покарань законодавець перш за все відносить такі організації, які здійснюють, переважно, управлінські та адміністративно-господарські функції. Очолює кримінально-виконавчу систему Державний департамент України з питань виконання покарань.
4. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань (яким нині є Державний департамент України з питань виконання покарань) утворюється, реорганізується та ліквідується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України, у межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що стосуються завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдосконалення, і вносить їх на розгляд відповідно Президенту України чи Кабінету Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань є державним замовником з оборонного замовлення та на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг за державні кошти для задоволення потреб національної безпеки.
| 52 53 |
Керівництво Державною кримінально-виконавчою службою України та діяльністю центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань здійснює керівник центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, який несе персо-
нальну відповідальність за виконання завдань Державної кримінальновиконавчої служби України.
Керівника центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань призначає на посаду Президент України за поданням Прем'єрміністра України та припиняє його повноваження на цій посаді. Керівник центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань має заступників, які призначаються на посади та звільняються з цих посад у встановленому порядку.
5. Для забезпечення виконання завдань Державної кримінальновиконавчої служби України центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань утворюються територіальні органи управління — управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі.
Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативнослужбовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління. Положення про територіальні органи управління затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.
6. Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Але необхідно звернути увагу на те, що зі змісту КВК України витікає, що установами виконання покарань називаються ті організації, які безпосередньо здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань.
7. Загальна чисельність персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, що утримується за рахунок Державного бюджету України, визначається відповідно до закону. Гранична чисельність працівників центрального апарату центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань та його територіальних органів управління визначається Кабінетом Міністрів України.
Структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.
54
До персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі — працівники кримінально-виконавчої служби). Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців. Не можуть бути прийняті на службу особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину.
Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України «Про державну службу», а віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінальновиконавчої служби не можуть бути членами політичних партій. Вони можуть бути лише членами громадських організацій, статутні положення яких не суперечать засадам діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, і можуть брати участь у їх роботі у вільний від виконання службових обов'язків час. Організація особами рядового і начальницького складу та працівниками кримінально-виконавчої служби страйків та участь у їх проведенні забороняються.
Закон «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України» від 2 березня 2000 р. визначає, що кількість цього персоналу визначається в розмірі 33 % від кількості осіб, які утримуються в установах виконання покарань. Ця вимога розповсюджується на виправні колонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, виправні центри, арештні доми та лікувально-
55
трудові профілакторії. Що стосується кримінально-виконавчих інспекцій, то кількість персоналу визначається в розмірі 5 % від кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції. У ст. 5 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлюється, що штатна чисельність персоналу установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і кримінально-виконавчої інспекції, встановлена на рік, залишається незмінною протягом року незалежно від зміни чисельності осіб, які тримаються в цих установах, слідчих ізоляторах або перебувають на обліку в зазначеній інспекції.
8. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків.
9. Виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації майна здійснює Державна виконавча служба, яка не є ні органом, ні установою виконання покарань. Також окремо законодавець виділяє військові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони, які здійснюють виконання покарань щодо засуджених військовослужбовців.
10. Свою діяльність органи та установи виконання покарань ор ганізовують відповідно до закону та принципів кримінально-вико навчого права. Ст. 2 «Про Державну кримінально-виконавчу служ бу України» додатково називає основними принципами діяльності Державної кримінально-виконавчої служби: 1) законність; 2) по вага та дотримання прав і свобод людини та громадянина; 3) гума нізм; 4) позапартійність; 5) єдиноначальність; 6) колегіальність при розробці важливих рішень; 7) взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями грома дян, благодійними і релігійними організаціями; 8) відкритість для демократичного цивільного контролю.
Кримінально-виконавчій системі України притаманна єдність, її побудовано за принципами субординації та підпорядкованості, відповідність діяльності вимогам закону, відкритості діяльності органів та установ для громадськості, відповідальності органів та установ кримінально-виконавчої системи.
11. Органи і установи виконання покарань спрямовують свою діяльність на досягнення цілей, які стоять перед кримінальним покаранням, на досягнення мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства, а також намагаються досягнути виправлення
56
Діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України проводиться на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина. Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України зобов'язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Непередбачене законодавством обмеження прав і свобод людини та громадянина неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Стаття 12. Державна виконавча служба
Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених цим Кодексом та законами України.
1. Відповідно до ст. З Закону України «Про державну виконав чу службу», органами державної виконавчої служби є: Департа мент державної виконавчої служби; державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастопо ля; державна виконавча служба у районах, містах (містах обласно го значення), районах у містах.
Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень судів.
Державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя організовують виконання законів та здійснюють керівництво державною виконавчою службою у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.
2. Виконання рішень, перелік яких встановлено у даній статті, покладається на державних виконавців, якими є: заступник ди ректора Департаменту державної виконавчої служби, начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусо вого виконання рішень Департаменту державної виконавчої служ би, начальники відділів примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, об ластей, міст Києва і Севастополя, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відді лів примусового виконання рішень державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, начальник, заступник начальника, головний державний викона вець, старший державний виконавець, державний виконавець
57
державної виконавчої служби у районі, місті (місті обласного значення), районі у місті.
3. Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, перед баченому законом.
Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
4. За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження, при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.
5. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, прямо передбачених законом, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.
Стаття 13. Кримінально-виконавча інспекція
1. Кримінально-виконавча інспекція виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт.
2. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років,
3. Кримінально-виконавча інспекція встановлює періодич ність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді
громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від від бування покарання з випробуванням.
1.
2. Кримінально-виконавчі інспекції створюються відповідними управліннями (відділами) Державного департаменту України з питань виконання покарань. У своїй діяльності кримінально-виконавчі інспекції керуються Конституцією України, іншими законами та наказами Департаменту. Положення про кримінально-виконавчу інспекцію затверджується центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань. Органи інспекції для виконання покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп.
3. Відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 21 листопада 2001 р. № 212, до складу кримінально-виконавчої інспекції та її органів входять: 1) управління кримінально-виконавчими інспекціями Державного департаменту України з питань виконання покарань (структурний підрозділ центрального апарату; 2) відділи (відділення, групи) кримінальновиконавчої інспекції управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в областях, м. Києві, Київській області та Севастополі (друга керівна ланка — структурні підрозділи обласних управлінь); 3) міські міжрайонні і районні відділи (відділення) кримінально-виконавчої інспекції (безпосередні виконавці покарань, що розташовуються в районах міста). Будь-яку кримінально-виконавчу інспекцію очолює начальник. Кількість персоналу інспекції визначається в розмірі 5% від кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції.
4. Законодавець називає кримінально-виконавчу інспекцію серед органів виконання покарань, оскільки цей орган фактично здійснює організуючу та розпорядчу функції в сфері покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також здійснює контрольні функції щодо осіб, засуджених до таких покарань.
5. У ч. 2 ст. 13 визначено, що кримінально-виконавча інспекція встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Це, як вказує Верховний Суд України у абзаці 3 п. 9 Постанови від 10 грудня 2004 р. № 18 «Про внесення змін до Постанови Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінальних покарань», означає, що поклавши на засудженого обов'язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76 КК України, суд не встановлює періодичність та дні проведення реєстрації, оскільки вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінальновиконавчої інспекції.
| 58 59 |
6. Окрім вищевказаних функцій на кримінально-виконавчу інспекцію покладено обов'язок забезпечення формування у встановленому порядку оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням
волі. За Інструкцією про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23.08.2002 р. № 823/188 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.09. 2002 р. за № 738/7026), кримінально-виконавчі інспекції направляють до Департаменту інформаційних технологій при МВС України, управлінь (відділів) оперативної інформації при ГУМВС України в Автономній Республіці Крим та при управліннях МВС України в областях наступні документи та матеріали на засуджених: а) до виправних робіт, громадських робіт та звільнених від відбування покарання з випробуванням — сповіщення для управління (відділу) оперативної інформації (далі — УОІ-ВОІ) за териториальністю; б) до обмеження волі, засуджених судами областей або Автономної Республіки Крим, які направлені відбувати покарання в їх межах, — сповіщення для УОІ-ВОІ за териториальністю; в) до обмеження волі, до виправних робіт та звільнених від відбування покарання з випробуванням, які прибули для відбування покарання з інших областей, — облікові документи в одному примірнику для УОІ-ВОІ за териториальністю, а також сповіщення для УОІ-ВОІ за місцем засудження. При одержанні рішення суду про зміну призначеного покарання, а також при звільненні засудженого від подальшого відбування покарання направляється повідомлення (списки) в одному примірнику в УОІ-ВОІ за територіальністю.
Стаття 14. Військові частини, гауптвахти
1. Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.
1. Заст. 1 Статуту гарнізонної та вартової служби, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 р., військова частина представляє собою структурну одиницю гарнізону, розташовану постійно чи тимчасово в населеному пункті (пунктах) або поза ним (ними). До змісту цього поняття віднесено військові частини, штаби, організації, установи та військово-навчальні заклади Збройних Сил України, а також військові частини Державної прикордонної служби
України, Служби безпеки України, внутрішніх
60
військ Міністерства внутрішніх справ України, військ Цивільної оборони України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
2. Відповідно до додатку № 12 до вищевказаного Статуту, для тримання військовослужбовців, які відбувають покарання у виді арешту, обладнується спеціальне приміщення — гауптвахта.
Стаття 15. Арештні доми
1. Арештні доми виконують покарання у виді арешту.
2. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.
1. Арештні доми — це вид установ виконання покарань, в яких засуджені відбувають покарання у виді арешту. Відповідно до розділу 19 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, особи, засуджені до арешту, тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах за місцем засудження.
2. Вимоги до створення та внутрішньої і просторової організації арештних домів встановлюються законодавством та таким відомчим нормативно-правовим актом, як Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
Стаття 16. Виправні центри
Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389
Кримінального кодексу України (2341-14).
1. Місцями відбування покарання у виді обмеження волі є виправні центри, що представляють собою кримінально-виконавчі установи відкритого типу.
2. Правову основу діяльності виправного центру складають КВК України, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, інші нормативно-правові акти, а також Інструкція з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 16.02.2005 № 27 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 березня 2005 р. за №290/10570).
61
3.
— організація виконання покарання у виді обмеження волі та забезпечення оптимальних умов відбування покарання засудженими з метою їх виправлення і ресоціалізації;
— запобігання вчиненню засудженими нових злочинів;
— забезпечення правопорядку і законності, безпеки засуджених, а також персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на їх території;
— залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоров'я, загального і професійного рівнів;
— забезпечення охорони здоров'я засуджених; — здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до законодавства.
4. Слід звернути увагу, що, оскільки обмеження волі відповідно до ст. 69 та 82 КК України може бути призначене і за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, виправні центри виконують покарання також і відносно засуджених цієї категорії.
Стаття 17. Дисциплінарний батальйон
Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби.
1. Направлення в дисциплінарний батальйон є покаранням за вчинений злочин і має на меті виправлення засуджених у дусі чесного ставлення до праці та військової служби, суворого додержання ними Конституції та законів України, точного виконання Військової присяги і військових статутів та запобігання вчиненню нових злочинів.
2. Організація і діяльність дисциплінарних батальйонів визначається Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України.
3. Дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота) є військовою частиною, яку утримують за окремим штатом. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Міністр оборони України.
4. Контроль за діяльністю дисциплінарного батальйону, додержанням у ньому вимог військових статутів та вказаного Положення здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України.
Стаття 18. Виправні колонії
1. Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.
62
2. Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у
мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;
мінімального рівня безпеки із загальними умовами триман-
ня — чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.
У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу;
середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;
максимального рівня безпеки — чоловіки, засуджені до пока-
рання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.
3. Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.
1. Виправні колонії представляють собою установи виконання покарань закритого типу, що покликані практично виконувати два види кримінального покарання: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі та, як наслідок, вони повинні прагнути досягнення тих цілей, які ставляться перед криміналь-
63
ними покараннями. Цілями покарання, як відомо, є кара, виправлення засудженого, індивідуальне та загальне попередження. У досягненні цих цілей і полягає задача установ виконання покарань.
2.
1) до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання із СІЗО направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості. Не підлягають розподілу та направленню із СІЗО до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання: 1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення; 2) інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку; 3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років; 4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії; 5) особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; 6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі;
2) до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із СІЗО направляються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини; особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної
сили досягли повноліття;
3) до виправних колоній середнього рівня безпеки із СІЗО направляються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину невеликої та середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі;
4) до виправних колоній максимального рівня безпеки із СІЗО направляються чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари
64
замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення
волі;
5)
65
6) до виправних колоній або секторів максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу направляються: чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків; державну зраду; посягання на життя державного чи громадського діяча; диверсію; шпигунство; умисне вбивство: двох або більше осіб; заручника; особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; вчинене на замовлення; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116, 118 КК України; захоплення заручників, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт, вчинений повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо він призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків або загибелі людини; створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування
66
3. При визначенні рівня безпеки враховуються рішення (Ін струкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі): а) су дів України; б) судів республік колишнього СРСР; в) судів інозем них держав, якщо відповідно до міждержавних угод засудженого було прийнято на територію України для подальшого відбування покарання; г) судів іноземних держав, якщо відповідно до статті & Кримінального кодексу України правові наслідки вироку суду іно земної держави враховано судом України при кваліфікації нового злочину та призначенні покарання; г) судів іноземних держав, якщо вони визнані відповідно до пункту 19 Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, який ратифікова но Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1998 року.
4. Відповідно до вищевказаної Інструкції, особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалежно від погашення або зняття судимості.
5. Господарське обслуговування слідчих ізоляторів — це штати співробітників з числа засуджених, які виконують роботи з господарського обслуговування чи благоустрою. Відділення з господарської обслуги формуються з числа засуджених, вирок відносно яких набув чинності, у зв'язку з чим вони відбувають призначене покарання, однак не у виправній колонії, а на території слідчого ізолятору. Тобто, хоча слідчі ізолятора є місцями попереднього ув'язнення і законом не віднесені до оргалів чи установ виконання покарань, вони виконують покарання у виді позбавлення волі щодо осіб, зарахованих до господарчої обслуги.
Про порядок відбору, зарахування осіб до господарської обслуги дивись коментар до ст. 89 КВК України.
Стаття 19. Виховні колонії
Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.
1. Виховні колонії як вид установи виконання покарань призначені для відбування покарання неповнолітніми, засудженими
67
до позбавлення волі. У них забезпечується ізоляція засуджених та застосування до них виховного впливу.
2. На відміну від виправних колоній, виховні колонії не поділяються за рівнями безпеки, тобто у всіх цих установах встановлюються однакові умови відбування та виконання покарань.
3. Як і виправні колонії, виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі та здійснюють виховний вплив на засудженого з урахуванням характеру вчиненого злочину, попередньої злочинної діяльності, соціально-педагогічної занедбаності та віку. Перед ними стоять такі ж задачі, як і перед іншими установами виконання покарань (досягнення цілей покарання), а виконання покарання відбувається на єдиних підставах та принципах.
4. Відповідно до нормативних актів Державного департаменту України з питань виконання покарань, зокрема Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі та Переліку установ кримінально-виконавчої системи, які виконують покарання у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 12.12.2003 р. № 251, неповнолітні особи чоловічої статі, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, незалежно від погашення чи зняття судимості, відбувають покарання в Маріупольській виховній колонії Донецької області, а засуджені неповнолітні особи жіночої статі — у Мелітопольській виховній колонії Запорізької області.
Стаття 20. Повідомлення про місце відбування покарання
1. Про прибуття засудженого до місця відбування покарання адміністрація органу чи установи виконання покарань, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону зобов'язані протягом трьох діб повідомити одного із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого.
2. Про місце відбування покарання засудженого повідомляється суд, який постановив вирок.
1. Ч. 1 статті, що коментується, покладає обов'язок на адміністрацію органів та установ виконання покарань, не пізніше трьох діб з дня прибуття засудженого до місця відбування покарання направити поштою повідомлення про це одному з родичів за вибором засудженого. Таке повідомлення направляється поштою.
2.
3. У разі прибуття до установи засуджених іноземних громадян адміністрація письмово роз'яснює їм їхні права та обов'язки і не пізніше трьох діб направляє відповідне повідомлення до Державного департаменту України з питань виконання покарань.
4. Направлення повідомлення до суду, передбачене у ч. 2 цієї статті, обумовлене тим, що суд здійснює судовий контроль за виконанням вироку. Суду необхідно знати, що адміністрація органу або установи виконання покарань приступила до виконання покарання, оскільки це входить до змісту судового контролю за виконанням вироку. Крім того, суду потрібно мати інформацію про місце відбування покарання засудженим, оскільки часто виникає необхідність направити до установи виконання покарань відповідні судові рішення, виконавчий лист тощо.
Стаття 21. Застосування до засуджених заходів медичного характеру
1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і установами виконання покарань здійснюється лікування.
2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті захворюваннями та відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до суду подання про застосування до такої особи відповідного примусового лікування.
1. Дана стаття передбачає застосування до засуджених лише одного виду заходів медичного характеру — примусового. Примусові заходи медичного характеру застосовуються відносно засуджених, що страждають на хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Ці заходи можуть застосовуватись лише на підставі судового рішення, що і обумовлює примусовість їх виконання адміністрацією органів та установ виконання покарань.
2. Примусове лікування застосовується у двох випадках: перший — коли воно призначено засудженому вироком суду відповідно до ст. 96 КК України, другий — коли таке лікування вироком призначене не було, а потреба у ньому виникла вже при відбуванні покарання.
| визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: «Основи 68 69 |
3. Хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб законодавства України про охорону здоров'я»; закони України «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»; «Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб», затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 р. № 133 та ін.
Соціально небезпечними захворюваннями є туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання.
Особливо небезпечні інфекційні хвороби — інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.
4. Порядок здійснення примусового лікування регламентований спільним наказом Міністерства охорони здоров'я України та Державного департаменту України з питань виконання покарань «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медикосанітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань».
5. Підставою для застосування примусового лікування є медичний висновок про те, що засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, яка не має протипоказань до такого лікування. Медичний висновок має значення одного з доказів, який підлягає перевірці та оцінці судом. Рекомендації, які містяться в медичному висновку про необхідність застосування примусового лікування для суду не обов'язкові. Призначення примусового лікування — право, а не обов'язок суду.
Свою незгоду він повинен мотивувати у рішенні.
Суддя розглядає зазначені питання з участю прокурора, представника адміністрації установи або медичного закладу, що звернулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань. На постанову суду з цих питань протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.
6.
7. Відмова від лікування, призначеного у примусовому порядку, є серйозним порушенням режиму відбування покарання. Після того, як будуть вичерпані всі методи психотерапевтичного впливу, і засуджений продовжує відмовлятися від лікування, його карають правами начальника установи виконання покарань на підставі подання начальника медичної частини.
Глава 4
НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ
КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ. УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ
У ВИПРАВЛЕННІ ІРЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ
Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру»(1789-12 ).
2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінальновиконавчим законодавством.
1. Згідно з Законом України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
| 70 71 |
2. Прокурорський нагляд — це важлива гарантія правильної, такої, що відповідає інтересам української держави, роботи правоохоронних органів, а також належної охорони прав громадян. Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосовуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Основними задачами прокурорського нагляду є: забезпечення дотримання законодавства про порядок та умови виконання кримінальних покарань, забезпечення реалізації встановлених законом прав та обов'язків засуджених до цих покарань, нагляд за законністю вироків та своєчасністю їх виконання.
3. Предметом нагляду стосовно органів та установ виконання покарань є додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов утримання або відбування пока рання особами, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Така ді яльність здійснюється Генеральним прокурором України і підлег лими йому прокурорами (ст. 22 КВК України). Зокрема, контро люється: 1) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи грома дян, захист їх честі і гідності; 2) відповідність актів органів та установ, які виконують кримінальні покарання, вимогам Консти туції України та чинним законам.
Перевірки проводяться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається в оперативну діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.
4. При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і за стосуванням законів прокурор має право:
— безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити в приміщення органів державної влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено;
— мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять конфіденційну інформацію, письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок.
— вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;
— вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних установ, організацій та інших структур, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок;
— викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.
5.
6. Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов виконання покарань є обов'язковими. Вони виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором терміни. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність. Посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з'ясовуються прокурорською перевіркою.
7. Одними з основних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність прокуратури по здійсненню нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах є Закон України «Про прокуратуру» та наказ Генерального прокурора України від 23.04.2004 р. № 8/Гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів у слідчих ізоляторах, при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян» та Методичними рекомендаціями щодо прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
8. Організацію роботи з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, що призначаються судом покладено:
| 73 72 |
— у слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, у тому числі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних домів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів — на відділи прокуратур Автономної Республіки Крим та областей (старших помічників прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах; у виправних та виховних колоніях, у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), у дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, у лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) Державного депар-
Прокурори Автономної Республіки Крим та областей, де не створені спеціалізовані прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, можуть покладати організацію нагляду за додержанням законів у вказаних установах безпосередньо на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їхнього розташування:
— у дисциплінарному батальйоні Збройних Сил України — на військових прокурорів регіонів; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, — на відповідних військових прокурорів гарнізонів;
— у військових частинах щодо службового обмеження для військовослужбовців — на військових прокурорів гарнізонів за місцем дислокації військових частин;
— у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Київській області, м. Севастополі — на міських, районних та міжрайонних прокурорів за місцем їх розташування.
Стаття 23. Відомчий контроль
За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.
1. Ст. 23 КВК України встановлює, що за діяльністю органів виконання покарань здійснюється відомчий контроль органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань та його регіональних управлінь.
Контроль за загальним значенням полягає у перевірці та обліку діяльності органів та установ, що безпосередньо виконують кримінальні покарання; це спостереження, перевірка, оцінка і порівняння суб'єктом керування контрольованих параметрів з нормативно встановленими, здійснення планомірного систематичного впливу на керовані об'єкти для того, щоб попередити або вчасно виявити й усунути відхилення в їхньому розвитку і функціонуванні, забезпечити єдність рішення і виконання, досягнення поставлених соціально-економічних і виховних цілей і задач.
2. Державний департамент України з питань виконання покарань вказує на необхідність вирізнення трьох видів контролю: попередній або превентивний, поточний або активний та заключний.
Попередній контроль здійснюється в процесі підготовки управлінських рішень (планів роботи, наказів, вказівок). Він покликаний забезпечити своєчасність розроблення і прийняття рішення, обґрунтованість і відповідність його законам і підзаконним актам, чіткість і конкретність викладення, забезпеченість людськими та матеріально-технічними ресурсами, відповідною підготовкою кадрів, оперативність доведення рішення до виконавців.
Поточний контроль здійснюється безпосередньо в ході проведення робіт, передбачених управлінським рішенням. Його предметом є регулярна перевірка практичної діяльності служб і підрозділів, окремих працівників з реалізації прийнятого рішення, виявлення труднощів, усунення недоліків і оцінка фактичного стану виконавчої дисципліни. Він дозволяє вносити необхідні корективи в рішення, не порушуючи при цьому режиму роботи.
Заключний або наступний контроль здійснюється після закінчення виконання рішення і виявляється в перевірці отриманих результатів. Завдяки йому оцінюється ступінь реалізації поставлених завдань, ефективність прийнятого рішення, його вплив на конкретні результати діяльності, фіксуються проблеми, які виникли при цьому, що дозволяє намітити шляхи їх усунення в майбутньому, виробити заходи щодо недопущення виявлених недоліків у подальшій роботі.
3. До основних методів організації і здійснення контролю у спе ціальній літературі відносять:
— метод ведення, який припускає жорсткий контроль за виконавцями і постійне внесення поправок в їх діяльність. Його реалізація виявляється при повсякденному оперативному контролі фактичного виконання рішення;
— метод стеження, тобто періодичний контроль. Він використовується під час різних перевірок, не сковує ініціативи виконавців. Його реалізацією є, зокрема, цільові і разові перевірки.
4. Контрольна діяльність завжди проходить декілька стадій: 1) збирання інформації (шляхом отримання різноманітних ста тистичних звітів, проведенні комплексного або інших видів ін спектування, звернення громадян та інших органів чи установ тощо); 2) аналіз зібраної інформації (отримана інформація являє собою перелік відомостей, що потребують обробки за напрямками, які цікавлять контролюючі органи. Аналіз інформації проходить декілька стадій узагальнення, що обумовлено потребами боротьби зі злочинністю); 3) вживання заходів по запобіганню порушенням (одержання й аналіз інформації спрямовано на виявлення пору шень порядку виконання-відбування покарання засудженими і виконавцями вимог вироку. Можна сказати, що виявлення пору- 75
5.3а визначенням Державного департаменту України з питань виконання покарань, в органах і установах виконання покарань контролюється виконання законів, актів вищих органів державної влади та управління з питань діяльності кримінально-виконавчої системи, відомчих нормативно-правових актів, доручень керівництва, планових заходів, комплексних програм та інших документів. Персональну відповідальність за стан виконавської дисципліни несуть керівники підрозділів, на які покладено виконання відповідних документів. Для забезпечення чіткості та усунення дублювання у цій роботі здійснюється розмежування функцій контролю між структурними підрозділами органів і установ виконання покарань у межах їх компетенції.
6. Основними формами контролю, що використовуються у кримінально-виконавчій системі, називаються: поточний або оперативний контроль, зональний контроль, інспекторський контроль. Поточний (оперативний) контроль — це щоденна попередня, поточна або подальша перевірка виконання управлінських рішень. Це постійний контроль за фактичним виконанням законів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, відомчих нормативно-правових актів, програм, планів, рішень колегії та оперативних нарад Державного департаменту України з питань виконання покарань. Іншими словами — це щоденна організаційна робота керівників органів і установ виконання покарань.
Зональний контроль — це контроль за діяльністю підпорядкованих установ на основі територіального принципу обслуговування з урахуванням оперативної обстановки та інших факторів. Ця форма контролю здійснюється на основі закріплення певних груп співробітників за зоною обслуговування.
має більш конкретні форми: комплексна інспекторська перевірка, контрольна перевірка, цільова перевірка тощо.
Головними завданнями комплексної інспекторської перевірки Державний департамент України з питань виконання покарань визнає:
— визначення спроможності керівництва виконувати покладені на нього функціональні обов'язки;
— вивчення діяльності органів та установ виконання покарань за усіма напрямками, а також громадської думки про їх роботу;
— підготовка плану заходів щодо усунення виявлених недоліків у роботі, негативних тенденцій тощо, розповсюдження позитивного досвіду.
Державний департамент України з питань виконання покарань звертає увагу, що останнього часу набуває актуальності автоматизований контроль з використанням комп'ютерної техніки та спеціальних програм. Він дозволяє своєчасно і систематично отримувати інформацію про реалізацію управлінських рішень, забезпечує керівництво і галузеві служби оперативною інформацією про зміст і строки виконання заходів.
Він також визначає, що система контролю — це певна для даного рівня управління сукупність суб'єктів та об'єктів контрольної діяльності, що взаємодіють як єдине ціле на основі встановлених форм, методів і засобів контролю в інтересах досягнення цілей та розв'язання завдань системи.
7. Періодичність комплексних та контрольних перевірок визначається графіком, який складається Державним департаментом України з питань виконання покарань та його управліннями на рік.
Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачено, що правом інспектування установ виконання покарань користуються Голова Департаменту, його заступники, начальники територіальних органів управління Департаменту та їх заступники. Інші працівники кримінально-виконавчої системи користуються правом перевірки установ виконання покарань на підставі приписів або завдань на відрядження, затверджених посадовими особами, зазначеними в частині першій цього пункту.
Комплексне інспектування установ виконання покарань проводиться один раз на п'ять років Департаментом і один раз на два роки його територіальним органом управління.
У кожній установі виконання покарань ведеться книга зауважень і пропозицій, яка зберігається у канцелярії і до якої особи, які інспектують, уносять свої зауваження і пропозиції.
Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань
| покарань для здійснення контролю мають право: 76 77 |
1. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання Президент України;
Прем'єр-міністр України;
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами;
Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території; сільський, селищний, міський голова — на території
відповідної місцевої ради.
2. Представники засобів масової інформації та інші особи можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.
1. Стаття, що коментується, визначає процедуру відвідування установ виконання покарань спеціальними суб'єктами, на яких покладено здійснення контролю за забезпеченням прав громадян при виконанні кримінальних покарань. Через вільне відвідування вказаними особами установ виконання покарань здійснюється контроль вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування за даною діяльністю.
2. Президент України є гарантом забезпечення прав та свобод особи та громадянина (ст. 102 Конституції України); Кабінет Міністрів України приймає заходи по забезпеченню прав та свобод людини та громадянина (ст. 116 Конституції України); парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі виконання покарань на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); органи місцевого самоврядування здійснюють контроль виконання покарання на відповідній території самостійно або через свої органи (спостережні комісії та служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад). Під час відвідування установ виконання покарань вказані посадові особи мають право ознайомлюватися зі звітністю, в тому числі й статистичною, провадити ревізії, робити запити, здійснювати інспектування, перевіряти виконання, узгоджувати, оскаржувати незаконні дії посадових осіб, проводити особистий прийом, ознайомлюватись з особовими справами засуджених, іншими документами тощо.
Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань
1. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
2. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
1. Положення даної статті спрямовані на забезпечення реалізації принципу участі громадськості в діяльності органів та установ виконання покарань,
2. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати таку участь шляхом:
— проведення правової пропаганди з засудженими та організація шефства над важковиховуваними;
— залучення засуджених у культурно-масових та спортивних заходах;
— надання економічної допомоги засудженим;
— сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях.
| органів чи установ є достатньо різноманітними: спостережні комі- 78 79 |
Організаційні форми участі громадських організацій та інших
3. Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», об'єднанням громадян є добровільне гро мадське формування, створене на основі єдності інтересів для спіль ної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання грома дян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.
4. Також у діяльності органів та установ виконання покарань можуть приймати участь релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством (наприклад, профспілки). Діяльність кожного з названих об'єднань регулюється окремим законом.
5. Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.
6. Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються достатньо широкими правами, однак, слід звернути увагу, що їх практична реалізація повинна бути тим чи іншим чином пов'язана з досягненням закріплених цілей.
7.
8. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самовряду вання» , органи виконавчої влади також мають повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і за конних інтересів громадян. Вони покликані: сприяти діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури; вносити подання до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнору ють законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, при йняті в межах їх повноважень; утворювати комісії у справах непов нолітніх та спостережної, спрямовувати їх діяльності.
9. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів створю ються спостережні комісії. Постановою Кабінету Міністрів Украї ни № 429 від 1 квітня 2004 р. було затверджено Положення про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних вихов них установах, ст. 1 якого встановлює, що дані органи утворюють ся при виконавчих комітетах районних, міських (міст обласного і республіканського підпорядкування) районних у містах та облас них Рад народних депутатів.
Основними завданнями спостережних комісій є:
1) організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених та осіб, звільнених від відбування покарання;
2) сприяння органам і установам виконання покарань у виправ ленні і ресоціалізації засуджених та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організа цій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян;
3) організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання;
4) надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.
Крім цього, спостережні комісії розробляють та здійснюють у межах області, міст Києва та Севастополя заходи щодо сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених, надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.
Поряд з цим, спостережні комісії мають право:
1) доручати членам комісії:
| органами і установами виконання покарань подань щодо умовно- 80 81 |
— брати участь у судових засіданнях під час розгляду спільних з
— подавати клопотання про помилування засуджених та ви словлювати свою думку по суті клопотання про помилування, що подає засуджений через орган або установу виконання покарань;
— одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на спостережні комісії завдань;
— проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення;
— заслуховувати на своїх засіданнях з питань, що належать до компетенції спостережних комісій, інформацію посадових осіб органів і установ виконання покарань, підприємств, установі організацій незалежно від форми власності, які беруть участь у виправленні і ресоціалізації засуджених, вносити пропозиції щодо вдосконалення їх діяльності з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених;
— доручати представникам громадських організацій і трудових колективів (за їх згодою) проводити виховну роботу та здійснювати контроль за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання, координувати проведення цієї роботи;
— заслуховувати на своїх засіданнях інформацію представників громадських організацій і трудових колективів, що здійснюють громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, про їх роботу (навчання) та поведінку в побуті, у разі потреби запрошувати та заслуховувати інформацію цих осіб;
— вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів міс цевого самоврядування пропозиції щодо: удосконалення діяльнос ті органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених; поліпшення на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності індивіду ально-профілактичної та виховної роботи із засудженими до гро мадських або виправних робіт та особами, умовно-достроково звіль неними від відбування покарання; організації трудового та побуто вого влаштування осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їх соціальній адаптації; забезпечення правового і соці ального захисту персоналу органів і установ виконання покарань.
10.
11. Згідно зі ст.1 Закону України «Про органи і служби у спра вах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» здій снення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних дер жавних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад. Окрім іншого, їх завданням є здійснення контролю за умовами утримання і виховання неповнолітніх у спеціальних установах для неповнолітніх. Для цього служби у справах непов нолітніх мають право:
— перевіряти умови утримання і виховання осіб, які не досягли повноліття, у спеціальних установах;
— приймати з питань, віднесених до їх компетенції, рішення, які є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, посадовими особами і громадянами;
— звертатися у разі порушення прав та інтересів неповнолітніх, а також з питань працевлаштування, подання їм іншої допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
12. Крім цього, відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної по літики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2004 р. № 1378, з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх віль ного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої вла ди, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в ді яльності цих органів, проводяться консультації з громадськістю.
Організацію і проведення консультацій з громадськістю забезпечує орган виконавчої влади, який безпосередньо готує пропозиції, пов'язані з формуванням та реалізацією державної політики у визначеній сфері державного і суспільного розвитку, або виступає головним розробником нормативно-правового акта.
Для координації заходів, пов'язаних з проведенням консультацій з громадськістю та моніторингу врахування громадської думки, при органах виконавчої влади утворюються консультативно-дорадчі органи — громадські ради, які діють на підставі положень, що затверджуються цими органами.
| формації. 82 83 |
До складу громадських рад включаються представники громадських організацій, професійних спілок та інших об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування, засобів масової ін-
13.
Створена при Голові Державного департаменту України з питань виконання покарань громадська рада носить назву Громадської колегії.
14. Основними завданнями громадської ради та колегії є: 1) сприяння створенню ефективних організаційних та правових умов для реалізації громадянами України конституційного права на участь в управлінні державними справами в процесі виконаннявідбуван-ня кримінальних покарань, забезпечення відкритості діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи; 2) забезпечення врахування громадської думки у процесі підготовки та організації виконання рішень з питань формування та реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Відповідно до покладених на них завдань, громадська рада та
колегія:
— сприяє участі громадськості в роботі органів та установ виконання покарань, зокрема, проводить громадські обговорення, консультації з громадськістю та громадську експертизу проектів нормативно-правових актів;
— здійснює контроль за виконанням державних програм у сфері виконання кримінальних покарань відповідними органами та установами;
— виконує дорадчу функцію під час обговорення та прийняття рішень Департаментом, а також здійснює моніторинг їх практичної реалізації;
— здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ II
ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ'ЯЗАНИХ
З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ
Глава 5
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ШТРАФУ
Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу
1. Засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.
2. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, його стягнення провадиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостями: в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.
3. У разі неможливості сплатити повний розмір штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді гро мадських або виправних робіт відповідно до закону.
| вироком суду в прибуток держави певної грошової суми. Штраф належить до числа так званих загальних (універсальних) покарань, застосування якого не обмежене в законі ні колом суб'єктів, 85 84 |
1. У ч. 1 ст. 53 КК України штраф визначається як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Отже, за своїм змістом штраф є таким видом покарання, який виражається в стягненні із засудженого за ні характером вчиненого злочину. Дане покарання є безстроковим (одноактним) і найбільш м'яким (найменш суворим) з усіх його видів, передбачених у ст. 51 КК України; він може бути призначений як основне, так і як додаткове покарання.
2. КВК України передбачає два правових режими виконання покарання у виді штрафу: добровільне його виконання засудженим і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження.
Добровільна сплата штрафу полягає у внесенні засудженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штрафу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відповідного суду документа, який підтверджує сплату штрафу. Добровільна сплата штрафу у встановлений законом місячний строк означає, що покарання виконане. На практиці закріплення відомостей про закінчення виконання покарання здійснюється шляхом долучення до матеріалів кримінальної справи квитанції про сплату призначеної судом суми штрафу.
3. Згідно з ч. 2 ст. 26 КВК у разі несплати засудженим штрафу у місячний строк, його стягнення провадиться примусово держав ною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостями: в поста нові про відкриття виконавчого провадження державний викона вець не встановлює строк для добровільного виконання вироку; засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.
4. Процес примусового виконання штрафу поділяється на де кілька стадій: стадія відкриття (порушення) виконавчого прова дження; підготовки до виконання та власне виконання покарання. Виконавче провадження — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших орга нів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими норматив но-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та ін ших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
5.
вадження, після чого прийняти рішення про порушення виконавчого провадження або відмову в його порушенні.
Згідно із ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий документ. У процесі виконання майнових покарань виконавчими документами є виконавчі листи, що видаються судами на підставі вироків та постанов судів. Відповідно до ч. 1 ст. 24 вищезазначеного Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
Завдання державного виконавця на стадії порушення виконавчого провадження — у триденний строк перевірити відносно виконавчого документа такі обставини: чи правильно визначена територіальна компетенція виконання вимог пред'явленого виконавчого документа; чи дотримано термінів пред'явлення виконавчого документа до стягнення; чи набрало законної сили рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ і чи не закінчилися строки давності виконання судового рішення, якщо такі встановлені; чи є в особи, що пред'явила виконавчий документ, відповідні повноваження; чи відповідає виконавчий документ установленим законом формі і змісту.
6. До порушення виконавчого провадження ніякі виконавчі дії здійснюватися не можуть. Дане правило випливає з того, що здійснення виконавчих дій сполучено з можливістю застосування до боржника заходів державно-владного примусу у вигляді заходів примусового виконання, що істотно обмежують його майнові права. Ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені загальні положення про місце здійснення виконавчих дій. Так, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Державний виконавець зобов'язаний перевірити дотримання строків пред'явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 21 вищезазначеного закону виконавчі листи можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років.
7. При вирішенні питання про порушення виконавчого провадження державний виконавець, одержавши виконавчий документ, повинен зробити його юридичний аналіз і визначити, чи відповідає він вимогам, зазначеним у ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». У виконавчому документі мають бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування суду, що видав до-
87
кумент; дата і номер вироку, за яким видано виконавчий документ; найменування боржника, його адреса, дата і місце народження боржника та його місце роботи; резолютивна частина вироку; дата набрання чинності вироком; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.
Недотримання у виконавчому документі хоча б однієї з перерахованих у даній нормі вимог тягне за собою втрату ним виконавчої сили і направлення його на дооформлення.
8. Друга стадія виконання — це підготовка до виконання. Вона має на меті створення належних умов для своєчасного й ефективного виконання. Підготовчі дії зводяться, як правило, до встановлення місця проживання боржника, його роботи, з'ясування розміру заробітної плати. Однак найбільше часу державні виконавці витрачають на встановлення наявності майна боржника, на яке можна звернути стягнення. Майнове становище фізичних осіб ні в яких спеціальних документах зараз не відбивається. Однак з практики відомо, що деяке майно фізичних осіб підлягає реєстрації, а деякі види майна можуть знаходитися тільки у певних місцях. Для цього державний виконавець робить запити в різні організації, проводить інші дії з тим, щоб з'ясувати факт наявності майна або коштів, витребує відомості про доходи боржника. Для з'ясування майнового становища боржника державний виконавець може запитати: банки — про внески; відповідні організації і громадян — про наявність у них майна боржника і членів його родини; податкову інспекцію, місцеве відділення Пенсійного фонду — про місце роботи боржника; бухгалтерію підприємства — про належні боржнику кошти; бюро технічної інвентаризації — про будинок, квартиру, інше приміщення боржника; Державтоінспекцію — про транспортні засоби боржника; нотаріальні контори — про укладені або оформлювані боржником договори дарування, купівлі-продажу, позики і т. ін. Якщо боржник працює або працював на великому підприємстві, що пройшло процедуру акціонування, можна зробити запит до реєстроутримувача акцій даного підприємства на предмет, чи не є боржник акціонером.
9. Здебільшого майно фізичних осіб не підлягає реєстрації. Звернути на нього стягнення можливо тільки за наявності цього майна в місці проживання боржника або при одержанні відомостей про те, що майно знаходиться в іншому місці. При цьому державним виконавцем реалізується надане йому право входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово їх відкривати в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища, а також одержувати від інших осіб необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію. 88
10. Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у присутності боржника чи його представника і не менше двох понятих. При відсутності боржника чи його представника опис майна здійснюється в присутності одного з повнолітніх членів сім'ї боржника, а при їх відсутності — за участю представника житлово-експлуатаційної організації або представника органів державної влади та місцевого самоврядування. При проведенні опису майна державний виконавець оголошує боржнику заборону розпоряджатися описаним майном, а в разі необхідності — його користуванням. Види, обсяг і строки обмеження встановлюються в кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника, необхідності користування та інших обставин.
11. Про опис майна і заборону його відчуження, якщо відчуження описаного майна може здійснюватися лише у встановленому законодавством порядку, державний виконавець направляє повідомлення в органи чи установи, які посвідчують договори відчуження майна або провадять його перереєстрацію на іншого власника (органи нотаріату, державна автомобільна інспекція, бюро технічної інвентаризації тощо). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам (зберігачам), призначеним державним виконавцем під розписку в акті.
Водночас у процесі підготовки до виконання здійснюється оцінка арештованого майна. Згідно із ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, а також у разі оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден.
Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем. Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає оцінювача. Державний виконавець про оцінку арештовано- 89
го майна повідомляє боржника, який має право оскаржити оцінку майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення.
12. Згідно зі ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього Закону). Відповідно до цього переліку стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні: 1) носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: а) одяг — на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок — два зимових плаття), один літній костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш, як на 50 відсотків; б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більш, як на 50 відсотків; в) білизна у кількості двох змін на кожну особу; г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушника на кожну особу; д) необхідний кухонний посуд; є) один холодильник на сім'ю; ж) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення); з) всі дитячі речі; 2) продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, — на три місяці; 3) паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців; 4) одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займаються сільським господарством; 5) корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів; 6) насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного) та не знятий урожай — у осіб, які займаються сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення); 7) інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні та інші).
13. Власне виконання є застосуванням до боржника встановлених законом примусових заходів. Суть виконання полягає у вилученні в боржника грошей або певного майна. Згідно із ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через
90
14. Відповідно до ст. 61 вищезазначеного Закону реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за Законом з обігу та зазначеного в ч. 5 ст. 55 цього Закону, здійснюється спеці алізованими організаціями, які залучаються на тендерній (кон курсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його прода жу на прилюдних торгах, аукціонах.
Боржник має право визначити, у якій послідовності необхідно продавати майно. У разі, коли від продажу частини майна буде виручена сума, достатня для виконання покарання у виді штрафу, сплати виконавчого збору, витрат на здійснення виконавчих дій, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.
Кошти, отримані від реалізації арештованого майна, вносяться на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби та до спеціального фонду виконавчого провадження у порядку, встановленому п. 5.1.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністра юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 р., звідки вони перераховуються до Державного бюджету України.
15. Крім заходів примусового виконання, пов'язаних з описом і арештом майна боржника, Законом України «Про виконавче про вадження» передбачене звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Проте ці об'єкти стягнення використовуються при відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недо статності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення пері одичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох міні мальних розмірів заробітної плати.
Згідно із ст. 69 вищезазначеного Закону відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі наді-
91
сланих їм державним виконавцем виконавчих документів. Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи навчання, підприємства, установи, організації, які отримали виконавчий документ, повертають його не пізніш як у триденний строк державному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про проведені ними стягнення періодичних платежів за виконавчими документами. У разі неподання зазначених відомостей з неповажних причин винних у цьому посадових осіб може бути притягнуто до відповідальності, передбаченої цим Законом. Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до законодавства про пенсії.
Вищезазначені правила стягнення поширюються і на випадки звернення стягнення на: 1) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності; 2) доходи за працю в колективному сільськогосподарському (фермерському) господарстві; 3) авторську винагороду за твори літератури, науки або мистецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналізаторську пропозицію; 4) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.
Стаття 27. Наслідки ухилення від сплати штрафу
Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України (2341-14).
1. Законодавством України передбачено два способи кримінально-правового забезпечення виконання покарань: а) закріплення в законі можливості заміни судом одного покарання на інше при його невиконанні; б) встановлення в законі кримінальної відповідальності за ухилення від відбування кримінального покарання, визначення таких дій як новий самостійний злочин.
2. КК України чітко проводить розмежування між правовими наслідками неможливості сплати штрафу засудженим і ухиленням від його сплати.
Згідно із ч. 1 ст. 389 КК України ухилення від сплати штрафу карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк. Водночас законодавчо поняття ухилення від сплати штрафу не встановлено. У науці кримінального права під ухиленням від сплати штрафу розуміються такі дії чи бездіяльність засудженого, які свідчили б про його намір уникнути цього покарання за наявності реальної можливості сплатити штраф
92
(відмова від внесення коштів або невнесення їх без поважних причин, приховування місця роботи, майна, джерел доходів тощо), тобто ухиленням від сплати штрафу є поведінка засудженого, пов'язана з прагненням уникнути покарання при наявності можливості сплатити штраф. Ця поведінка може виражатися в діях, спрямованих на приховання: а) майна, на яке може бути звернуто стягнення (переміщення майна в невідоме державному виконавцю місце, розтрата, відчуження, незаконна передача іншим особам, знищення (вилучення) документів, що підтверджують право на майно тощо); б) доходів (вилучення, знищення, підробка документів, на підставі яких установлюється заробітна плата або інший доход засудженого, приховання місця роботи, джерела одержання інших доходів, на які може бути звернуто стягнення, тощо).
3. На практиці трапляються випадки, коли державним виконавцем були вжиті всі заходи примусового виконання даного штрафу, але він так і не був сплачений або був сплачений частково. При цьому засуджений не здійснював дій, направлених на ухилення від виконання покарання у виді штрафу. Причин виникнення такої ситуації може бути принаймні дві. По-перше, при винесенні вироку у виді штрафу суддя не врахував майновий стан винного. По-друге, майнове становище засудженого може погіршитися після винесення вироку. У КК України питання заміни штрафу регулює ч. 4 ст. 53. Так, у разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Стаття 28. Закінчення виконавчих дій
Після стягнення штрафу виконавчий лист із відміткою про виконання вироку повертається суду, який постановив вирок. 1. Процедура закінчення виконавчих дій визначена у ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Підставами для закінчення відкритого на виконання вироку суду виконавчого провадження є: скасування вироку, на підставі якого був виданий виконавчий лист; фактичне повне виконання вироку; смерть засудженого; направлення виконавчого листа за належністю.
2. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається
93
сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. Постанова про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до суду у 10денний строк.
3. Ст. 38 вищевказаного Закону передбачає також й інші наслідки завершення виконавчого провадження. Так, у разі закінчення виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження.
4. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, але лише у випадках, прямо передбачених законом.
5. Контроль за законністю виконавчого провадження здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби, Департамент державної виконавчої служби та державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Глава 6
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ
ВІЙСЬКОВОГО, СПЕЦІАЛЬНОГО ЗВАННЯ, РАНГУ,
ЧИНУ АБО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО КЛАСУ
Стаття 29. Порядок виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
1. Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.
2. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносить до відповідних документів запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом.
3. Стосовно військовослужбовця запасу копія вироку надсилається до військового комісаріату за місцем його проживання.
4. Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його виконання.
1. Відповідно до ч. 2 ст. 52 та ст. 54 КК України покарання у ви гляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є додатковим покаранням і признача ється тільки тим особам, які мають ці звання, ранги, чини або ква ліфікаційний клас у разі вчинення ними тяжкого або особливо тяжкого злочину. Покарання у виді позбавлення військового, спе ціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є без строковим, оскільки час його застосування не обмежений в законі будь-якими межами і навіть після погашення або зняття судимості засуджений не має права претендувати на автоматичне відновлен ня його в тому званні, ранзі, чині або кваліфікаційному класі, яких він був позбавлений за вироком суду.
2. Покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу призначається су дом особам, що мають військові звання, які присвоюються вій ськовослужбовцям під час проходження ними служби у Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Службі безпеки, Мініс терстві з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та інших військових форму ваннях, а також військовозобов'язаним (запасу); спеціальні зван ня, що присвоюються співробітникам міліції, Внутрішніх військ МВС, державної податкової адміністрації, податкової міліції, мит ної служби і деяким іншим категоріям працівників; ранги, вста новлені для державних службовців, службових осіб органів місце вого самоврядування і дипломатичних працівників; класні чини , які введені для працівників прокуратури; кваліфікаційні класи, передбачені для суддів, судових експертів, лікарів — судово-пси хіатричних експертів.
3. Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, після набуття вироком суду законної сили на адресу органу, який присвоїв військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас направляється копія цього вироку. Відносно військовослужбовця запасу копія вироку направляється до військового комісаріату за місцем його проживання.
| 94 95 |
Після одержання копії вироку зазначений орган зобов'язаний: 1) внести у відповідні документи запис про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 2) прийняти необхідні заходи до позбавлення засудженого всіх прав, пільг та повноважень, пов'язаних із наявністю відповідного звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) повідомити суд про виконання покарання на протязі одного місяця з дня отримання копії вироку.
4. Згідно з Положенням про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, Положенням про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України, Положенням про проходження військової служби (навчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, Положенням про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у службі безпеки України, Положенням про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України, Положенням про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки України військовослужбовці і військовозабов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків і мічманів і офіцерський склад, який поділяється на молодший офіцерський склад, старший офіцерський склад, вищий офіцерський склад. Всі військовослужбовці мають відповідні військові звання, які, в свою чергу, поділяються на армійські і корабельні.
5. До військових звань відносяться звання: рядовий, матрос, старший солдат, старший матрос, молодший сержант, старшина 2 статті, сержант, старшина 1 статті, старший сержант, головний старшина, старшина, головний корабельний старшина, прапорщик, мічман, старший прапорщик, старший мічман, молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант, капітан, капітан-лейтенант, майор, капітан 3 рангу, підполковник, капітан 2 рангу, полковник, капітан 1 рангу, генерал-майор / контр-адмірал, генераллейтенант, віце-адмірал, генерал-полковник, адмірал, генерал армії України. До військових звань офіцерського складу медичної та юридичної служб, військових судів та прокуратур, які мають відповідну освіту, додаються слова «медичної служби» і «юстиції». До військових звань громадян, які перебувають у запасі, додається слово «запасу».
6. За ст. 29 КВК України позбавлення військового звання за вироком суду покладається на той орган або посадову особу, які присвоїли це звання. Згідно з зазначеними вище Положеннями право на присвоєння відповідних військових звань надано: старшого солдата (старшого матроса) — командирам окремих військових частин, які користуються владою командира батальйону (корабля З рангу) і мають право видавати накази, начальникам вищих військових навчальних закладів чи підрозділів; молодшого сержанта (старшини 2 статті), сержанта (старшини 1 статті), старшого сержанта (головного старшини) — командирам бригад, полків, кораблів 1 і 2 рангів, окремих батальйонів і начальникам вищих вій- ськових навчальних закладів; старшин (головного корабельного старшини) — командирам дивізій, бригад кораблів і начальникам, які мають рівні з ними права, та вище; первинне офіцерське звання (молодший лейтенант, лейтенант) військовослужбовцям (війоьковозабов'язаним) присвоюються Міністром оборони України, Головою Служби безпеки України; прапорщика (мічмана), старшого прапорщика (старшого мічмана) -■ командувачу корпусу, а у воєнний час — командиру дивізії і вище; до капітана (капітан-лейтенанта) включно —- командувачам корпусів і вище, першому заступнику Голови Служби безпеки України; до майора (капітана З рангу) включно -— командувачам військ оперативних командувань, першому заступнику Голови Служби безпеки України; до підполковника (капітана 2 рангу) включно — іншим керівникам Міністерства оборони України, головнокомандуючим видів Збройних Сил України, першому заступнику Голови Служби безпеки України; до полковника (капітана 1 рангу) включно — Міністру оборони України, Голові Служби безпеки України.
Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям присвоюються Президентом України за поданням Міністра оборони, Голови Служби безпеки України, Міністра з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Директора Державної прикордонної служби України.
7. Особам, позбавленим військових звань, військовими коміса рами одночасно із прийняттям на військовий облік присвоюється звання рядового (матроса) запасу. Особи, позбавлені військових звань за вироком суду, можуть бути поновлені в попередньому званні у зв'язку зі скасуванням чи зміною вироку суду або у разі звільнення від покарання на підставі закону про амністію чи акта про помилування.
| 96 97 |
8, Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 22 квіт ня 1993 року «Про спеціальні звання, формений одяг та знаки роз різнення в органах внутрішніх справ України» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 11 І від 29 липня 1991 року в редакції постанов Кабінету Міністрів України № 33 від 27.01.1992 року, № 349 від 20.03.1998 року та № 986 від 07.06.1999 року та Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» для осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, Внутріш ніх військах МВС України та Державному департаменті України з питань виконання покарань встановлені такі спеціальні звання: рядовий міліції, рядовий внутрішньої служби (рядовий склад), молодший сержант міліції, молодший сержант внутрішньої служ би, сержант міліції, сержант внутрішньої служби, старший сер жант міліції, старший сержант внутрішньої служби, старшина міліції, старшина внутрішньої служби, прапорщик міліції, прапорщик внутрішньої служби, старший прапорщик міліції, старшин прапорщик внутрішньої служби (молодший начальницький склад), молодший лейтенант міліції, молодший лейтенант внутрішньої служби, лейтенант міліції, лейтенант внутрішньої служби, старший лейтенант МІЛІЦІЇ, старший лейтенант внутрішньої служби. каштан МІЛІЦІЇ, капітан внутрішньої служби (середній начальницький склад), майор міліції, майор внутрішньої служби, підполковник міліції, підполковник внутрішньої служби, полковник міліції, полковник внутрішньої служби (старший начальницький склад), генерал-майор міліції, генерал-майор внутрішньої служби, генерал'Лейтенант міліції, генерал-лейтенант внутрішньої служби, генерал-полковник міліції, генерал-полковник внутрішньої служби (вищий начальницький склад).
9. Порядок позбавлення спеціальних звань відповідно до виро ку суду є аналогічним з позбавленням військового звання, тобто вирок суду виконують ті органи і посадові особи, яким законодав ством надано право присвоєння відповідних спеціальних звань.
10. Відповідно до п. 27 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Укра їни в діючііі редакції перші та чергові спеціальні звання рядового, молодшого, середнього і старшого начальницького складу присво юються: до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно — начальниками головних управлінь МВС Укра їни в Криму, місті Києві та Київській області, управлінь МВС в об ластях, управлінь Державного департаменту України з питань ви конання покарань в областях, місті Севастополі, на транспорті та науково дослідних установ, ректорами вищих закладів освіти сис теми МВС" України та порівняних до них особами; до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно — Міністром внутрішніх справ України, Головою Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Чергові спеціальні звання середнього начальницького складу дільничним інспекторам міліції до капітана включно присвоюється начальниками районних управлінь, міських і районних відділів внутрішніх справ.
Спеціальні звання вищого начальницького складу присвоюються Президентом України за поданням Міністра внутрішніх справ та Головою Державного департаменту України з питань виконання покарань.
і і. Згідно з положеннями ст. 410 Митного кодексу України по-
садовим особам митної служби України відповідно до займаних посад і стажу роботи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів Україні), присвоюються такі спеціальні звання: дійсний державний радник митної служби, державний радник митної служби 1, 2 та 3 рангів, радник митної служби 1, 2, та 3 рангів, інспектор мит-
ної служби 1, 2, 3 та 4 рангів, інспектор митної служби, молодший інспектор митної служби, курсант.
Зазначена норма Митного кодексу України визначає також права посадових осіб щодо присвоєння і, зрозуміло, позбавлення, в тому числі і на підставі вироку суду, спеціальних звань співробітників митної служби. Спеціальне звання дійсного державного радника митної служби присвоюється Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Спеціальні звання державного радника митної служби 1, 2 та 3 рангів присвоюється Президентом України за поданням керівника Державної митної служби України. Спеціальні звання радника митної служби 1, 2, та 3 рангів, інспекторів митної служби 1, 2, 3 та 4 рангів, інспекторів митної служби та молодших інспекторів митної служби присвоюється керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. Спеціальне звання курсанта присвоюється керівниками відповідних закладів освіти.
12. Спеціальні звання співробітників податкової міліції встановлені Законом України «Про державну податкову службу в
Україні».
13. Згідно з нормами зазначених законів особам, яких прийнято на службу до податкової міліції на посади начальницького складу, присвоюються такі спеціальні звання: генерал-лейтенант податкової міліції, генерал-майор податкової міліції (вищий начальницький склад), полковник податкової міліції, підполковник податкової міліції, майор податкової міліції (старший начальницький склад), капітан податкової міліції, старший лейтенант податкової міліції, лейтенант податкової міліції (середній начальницький склад), старший прапорщик податкової міліції, прапорщик податкової міліції (молодший начальницький склад).
14. Законом України «Про державну податкову службу в Україні» іншим посадовим особам податкових адміністрацій також присвоюються спеціальні звання, а саме: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби 1, 2, та З рангів, радник податкової служби 1, 2, та 3 рангів, інспектор податкової служби 1, 2 та 3 рангів. Порядок присвоєння і позбавлення спеціальних звань молодшого начальницького складу податкової міліції визначається Державною податковою адміністрацією України, а порядок присвоєння спеціальних звань особам середнього, старшого та вищого начальницького складу податкової міліції та іншим посадовим особам податкової служби — Кабінетом Міністрів України.
| 98 99 |
15. Відповідно до Закону України «Про дипломатичну службу» та ст. 1 Закону України «Про дипломатичні ранги» для державних службовців дипломатичної служби встановлюються такі дипломатичні ранги: Надзвичайний і Повноважний Посол, Надзвичайний і Повноважний Посланник першого і другого класів, радник пер-
шого і другого класів, перший секретар першого і другого класів, другий секретар першого і другого класів, третій секретар, аташе.
Дипломатичні ранги від Надзвичайного і Повноважного Посла до аташе прирівнюються до рангів державних службовців відповідно з першого до одинадцятого рангу. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про дипломатичні ранги» державним службовцям, які працюють в системі органів дипломатичної служби, дипломатичний ранг присвоюється і скасовується Міністром закордонних справ України. Дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого та другого класів присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.
Ст. 5 зазначеного вище Закону встановлює, що державний службовець, якому присвоєно дипломатичний ранг, перебуває в ньому довічно і може бути позбавлений дипломатичного рангу лише за вироком суду, а також у разі припинення громадянства України. Позбавлення дипломатичного працівника дипломатичного рангу означає позбавлення його всіх попередніх рангів.
16. Відповідно до Закону України «Про державну службу», прийняття на державну службу (професійну діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах і отримують платню за рахунок державних коштів), просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних зі службою, проводиться у відповідності з категоріями посад службовців, а також відповідно рангам, які їм присвоюються. Ст. 25 зазначеного Закону встановлює сім категорій посад службовців. Головним критерієм, при цьому, є організаційно-правовий рівень того органу, який приймає службовця на роботу, об'єм і характер компетенції на відповідній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про державну службу» встановлено такі ранги державних службовців: службовцям, які займають відповідні посади, віднесені до першої категорії, можуть бути присвоєні 3, 2, і 1 ранги, другої категорії — 5, 4 і 3 ранги, третьої категорії — 7, 6 і 5 ранги, четвертої категорії — 9, 8 і 7 ранги, п'ятої категорії — 11, 10 та 9 ранги, шостої категорії — 13, 12 і 11 ранги, сьомої категорії — 15, 14 та 13 ранги.
Порядок присвоєння державному службовцю відповідного рангу і позбавлення його цього рангу визначається Положенням про ранги державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 658 від 19 червня 1996 року. Ранги присвоюються державним службовцям в індивідуальному порядку у відповідності із займаною посадою, рівнем професійної кваліфікації і результатами роботи. Особам, які вперше зараховані на державну службу, присвоюється, як правило, найнижчий ранг, передбачений для відповідних категорій посад. Ранги, які відповідають по-
100
садам першої категорії, присвоюються Президентом України, другої категорії — Кабінетом Міністрів України. Ранги керівникам місцевих органів державної виконавчої влади, головам місцевих рад, які відповідають посадам третьої-п'ятої категорій, присвоюються відповідно керівником органу державної виконавчої влади або головою Ради вищого рівня. Ранги іншим керівникам і спеціалістам органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, які відповідають посадам третьої сьомої категорій, присвоюються за місцем роботи керівниками цих органів. Державний службовець може бути позбавлений рангу тільки судом, в тому чисті і у випадку призначення своїм вироком покарання, яке передбачає позбавлення цього рангу.
17. Положення про класні чини працівників органів прокуратурі;
України, затверджене постановою Верховної Ради України № 1795ХІІ від 6 листопада 1991 року, встановлює для осіб, які займають певні посади в системі органів прокуратури, десять класних чинів: державний радник юстиції України, державний радник юстиції першого класу, державний радник юстиції другого класу, державний радник юстиції третього класу, старший радник юстиції, радник юстиції, молодший радник юстиції, юрист першого класу, юрист другого класу, юрист третього класу. У відповідності зі ст. 47 Закону України «Про прокуратуру» класні чини державного радника юстиції першого класу, державного радника юстиції другого класу, державного радника юстиції третього класу присвоюється Президентом України, інші класні чини — Генеральним прокурором України. Класний чин державного радника юстиції України присвоюється Генеральному прокурору України за посадою.
18. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України», залежно від посади, стажу та досвіду роботи, рівня професійних знань для суддів довічно встановлюється шість кваліфікаційних класів: вищий, перший, другий, третій, четвертий та п'ятий. Кваліфікаційні класи суддів встановлюються кваліфікаційною комісією: — вищий кваліфікаційний клас — заступникам Голови, суддям Верховного Суду України та вищого спеціалізованого суду України; — перший-другий кваліфікаційні класи — суддям Верховного Суду України і вищого спеціалізованого суду України; — перший-третій кваліфікаційні класи — суддям апеляційних судів, голові, заступникам голови місцевого господарського суду; — другий-п'ятий кваліфікаційні класи — суддям місцевих судів.
Голова Верховного Суду України, Голова Вищого спеціалізованого суду України є суддями вищого кваліфікаційного класу за посадою. Позбавлення суддів кваліфікаційного класу відповідно до ст. 19 зазначеного Закону здійснює кваліфікаційна комісія.
101
19. Кваліфікаційні класи також можуть отримувати і експерти, які залучаються до проведення судових експертиз. Так, ст. 16 Закону України «Про судову експертизу» встановлює, що з метою забезпечення належного професійного рівня керівних працівників та фахівців, які залучаються до судових експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної бази судової експертизи, воші підлягають атестуванню. Залежно від спеціалізації і рівня підготовки їм присвоюється кваліфікація судового експерта з дозволом проведення певного виду експертиз і кваліфікаційний клас. Порядок проведення атестації, присвоєння та позбавлення кваліфікаційних класів визначається міністерствами і відомствами, до системи яких входять спеціалізовані установи та відомчі служби, що проводять судові експертизи.
20. Виходячи зі змісту ст. 54 КК України, суд може самостійно, за наявності відповідних підстав, позбавити особу будь-якого військового звання, в тому числі і звання вищого офіцерського складу, або будь-якого спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу, незалежно від того, ким вони були присвоєні.
21. Ч. 4 ст. 29 КВК покладає на посадову особу органу, що присвоює військове, спеціальне звання, ранг, чин чи кваліфікаційний клас, обов'язок виконати вирок, тобто внести у відповідні документи запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або класу не пізніше місяця з дня отримання рішення суду. Оскільки саме ці дії і складають процедуру виконання вироку, посадова особа повинна повідомити про це суд не пізніше одного місяця з дати надходження вироку. Таке повідомлення направляється поштою у довільній формі.
Глава 7
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ
ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ
ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Стаття '10. Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю 1. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого -•- на органи внутрішніх справ.
2. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання покладається на адміністрацію арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальника гарнізону.
3. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону, де відбуває покарання особа, засуджена до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засудженого на роботах, виконання яких йому заборонено згідно з вироком.
4. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону після відбуття засудженим основного покарання або в разі умовно-дострокового звільнення чи заміни покарання більш м'яким надсилає копію вироку суду до кримінальновиконавчої інспекції за місцем проживання засудженого або до військової частини за місцем служби засудженого.
1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю належить до числа покарань: а) змішаних, оскільки може бути призначене як основне і як додаткове; б) строкових, оскільки як основне покарання призначається на строк від двох до п'яти років, а як додаткове — від одного року до трьох років; в) спеціальних, оскільки застосовується не до будь-якого суб'єкта, а лише до тих осіб, які на момент вчинення злочину обіймали ті посади чи займалися тією діяльністю, з якими був пов'язаний вчинений злочин (ч. 2 ст. 55 КК України).
| особистим транспортом). Призначення цього покарання не залежить і від форм власності того підприємства, уста- 102 103 |
2. Це покарання виражається в позбавленні засудженого його суб'єктивного права на ті посади, які він обіймав, або на ту діяльність, якою він займався на момент вчинення злочину, і тимчасового обмеження його правоздатності — можливості претендувати на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю на строк, встановлений вироком суду. Ст. 55 КК України не обмежує коло посад і видів діяльності, права обіймати які або займатися якими засуджений може бути позбавлений за вироком суду. Це можуть бути посади: здійснювані на платній або безоплатній основі; виборні або ті, що обіймаються за призначенням; тимчасові чи постійні; керівні чи рядові, а діяльність — службовою, професійною, підприємницькою або іншою (наприклад, заняття полюванням, керування
нови або організації, у яких особа обіймає відповідну посаду або займається певною діяльністю. Водночас суд не може позбавити засудженого права працювати в тій або іншій галузі господарства, системі культури, освіти, охорони здоров'я без точного визначення у вироку кола і характеру тих посад або без вказівки конкретного виду тієї діяльності, права обіймати які або займатися якими позбавляється засуджений (так, продавцю суд не може заборонити працювати в системі торгівлі, але може позбавити його права на певний строк працювати продавцем).
3. Не є перешкодою для призначення даного покарання і та обставина, що на момент (час) постановлення вироку підсудний вже не обіймав посаду або не займався діяльністю, із якими був пов'язаний вчинений ним злочин, або був позбавлений права на їх заняття в порядку адміністративного стягнення.
4. Рішення суду про правову заборону на обіймання особою певної посади або зайняття певною діяльністю повинне бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку з тим, щоб не виникало ніяких сумнівів при виконанні покарання, тобто суд зобов'язаний конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) характер (коло) тих посад або вид тієї діяльності, права обіймати які або займатися якими він позбавляє засудженого. Ця заборона може бути сформульована вказівкою на вид конкретної посади (наприклад, продавця) або шляхом опису характеру та обсягу тих повноважень, якими особа наділяється за посадою, службовою, професійною або іншою спеціальною діяльністю (наприклад, заборона обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю).
5. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю здійснюється у двох формах: а) у формі припинення трудового договору із засудженим, який обіймає певну посаду, або анулювання дозволу на заняття певною діяльністю; б) у формі відмов засудженому в укладенні трудового договору на обіймання певної посади або у видачі дозволу на заняття певною діяльністю.
Якщо виконання вироку в першій формі відбувається один раз, відразу після вступу його в законну силу, то в другій — протягом усього визначеного вироком строку покарання. Тому в цілому діяльність по виконанню вимог вироку суду характеризується тривалістю і широким колом суб'єктів, які відмовляють засудженому в укладенні трудового договору на обіймання певної посади або у видачі дозволу на заняття певною діяльністю.
6. Підставою для виконання покарання у виді позбавлення пра ва обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є на ступні документи, що вступили в законну силу: 1) копія вироку суду (завірена підписом судді та печаткою суду) та розпорядження про виконання вироку (довідка про вступ вироку в законну силу
104
або постанова чи ухвала суду, винесена у апеляційному порядку); копія постанови (ухвали) суду винесена у апеляційному чи касаційному порядку (завірена підписом судді та печаткою суду).
При цьому слід мати на увазі, що без наявності довідки про вступ вироку в законну силу (а у випадках апеляційного чи касаційного перегляду справи — відповідної ухвали (постанови) суду чи витягу з неї) вирок не може вважатися таким, що набув чинності та виконанню не підлягає до отримання вказаних документів, оскільки відповідно до ст. 403 КПК України є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України тільки вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили.
7. Виконання даного покарання покладено на кримінально-виконавчі інспекції та включає в себе: облік засуджених осіб; контроль за додержанням вимог вироку суду засудженою особою, власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі — власник підприємства) за місцем роботи засудженої особи, а також органом, що має право анулювати дозвіл на зайняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженій особі; вжиття заходів щодо припинення порушень вимог вироку суду; винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з'явилися за викликом до інспекції без поважних причин; організацію початкового розшуку засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсилання матеріалів до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених осіб; здійснення інших заходів, передбачених законом.
8. Підрозділи кримінально-виконавчих інспекцій для виконання покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп, а їх працівники мають право видавати довідки та підписувати інші документи, які учиняються під час виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 27.03.2002 р. № 82 «Про затвердження Переліку органів кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань для виготовлення гербових печаток та кутових штампів»).
9. Обчислення строку покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має певні особливості. Так, строк цього покарання, призначеного як основне покарання, обчислюється з дня набрання вироком законної сили (про процедуру набрання вироком законної сили дивись коментар До ст. 4 КВК України).
У тому ж випадку, коли покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призна-
105
чене як додаткове покарання до покарань, пов'язаних з обмеженням особистої свободи (арешту, обмеження волі або позбавлення волі на певний строк), — воно поширюється на весь час відбування основного покарання (тобто, протягом всього часу відбування основного покарання особа не може займати заборонені вироком суду посади чи займатися такою діяльністю) і крім цього, на строк установлений вироком суду. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання (тобто, з дати звільнення, наприклад, з місць позбавлення, обмеження волі чи арешту тощо).
Якщо покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначене: 1) як додаткове покарання до інших видів покарань (громадських, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців) або 2) як додаткове покарання на підставі ст. 77 КК України з одночасним застосуванням звільнення з випробуванням особи від реального відбуття основного покарання (ст. 75 КК України), — то воно обчислюється з моменту вступу вироку в законну силу. У цьому випадку додаткове покарання застосовується не послідовно, а паралельно з іспитовим строком або основним покаранням.
У тому разі, коли основне покарання (наприклад, позбавлення волі) звертається до виконання, а строк додаткового покарання не закінчився, частина його, що залишилась, підлягає виконанню після відбуття строку покарання у виді позбавлення волі. Так само має вирішуватись питання цього додаткового покарання при вчиненні засудженим в період звільнення від відбування покарання з випробуванням нового злочину. У разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на строк, який є меншим за строк додаткового покарання у виді заборони займати певні посади або займатися певною діяльністю, останнє підлягає виконанню протягом всього визначеного судом строку.
10. Відповідно до Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, адміністрація установи виконання покарань, у якій відбуває основний вид покарання особа, засуджена також до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засуджену особу до роботи, яку їй заборонено виконувати.
За двадцять днів до закінчення строку покарання, а в разі умовно-дострокового звільнення засудженої особи або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким — у день звільнення, адміністрація установи направляє поштою до підрозділу інспекції за обраним місцем проживання копію вироку та постанови суду, довідку на засуджену особу, де зазначає її установочні дані, дату звільнення та дані про родичів, а також підписку про явку до підрозділу інспекції в триденний термін після звільнення. У тому випадку, коли засуджений навмисно або випадково вказав у заяві помилкову адресу, за якою він має намір постійно проживати після звільнення, він однаково зобов'язаний з'явитися до кримінально-виконавчої інспекції, куди направлені документи, оскільки в іншому разі його неявка буде підставою для оголошення в розшук.
11. Вказані документи є підставою для постановки засудженого на облік у кримінально-виконавчій інспекції та застосування до нього всіх правообмежень, що складають зміст покарання даного виду.
12. Виконання покарання припиняється, і засуджена особа знімається з обліку у зв'язку з (із): а) відбуттям строку покаран ня; б) скасуванням вироку — за наявності відповідної постанови (ухвали) суду; б) амністією чи помилуванням --■ за наявності від повідної постанови (ухвали) суду чи розпорядження про виконан ня Указу Президента України про помилування, г) засудженням за вчинення нового злочину — за наявності витюку суду, що на брав законної сили; д) смертю засудженої особи за наявності від повідної довідки з органу реєстрації актів цивільного стану; є) змі ною засудженою особою постійного місця проживання -- за наяв ності підтвердження про отримання особової справи підрозділом інспекції за новим місцем проживання.
13. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання, передбачене ст. 81 КК України, не застосовується.
14. Зняття засудженої особи з обліку після відбуття покарання здійснюється за рапортом працівника інспекції, затвердженим начальником підрозділу інспекції. Зняття засудженої особи з обліку з інших підстав здійснюється у день надходження відповідних документів до інспекції. Про дату та підстави зняття засудженої особи з обліку вносяться відповідні записи в журналі обліку засуджених осіб та на першій сторінці обкладинки особової справи.
15. У десятиденний термін після зняття з обліку особи, яка підлягає призову на строкову військову службу, у відповідний військкомат направляється повідомлення. У такий самий термін про зняття з обліку засудженої особи направляється повідомлення до відділу (відділення) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (державної автомобільної інспекції тощо).
16. Установлюються такі строки зберігання документів стосов но осіб, які перебували на обліку в інспекції: а) три роки — особові справи засуджених осіб, яких було знято з обліку, б) п'ять років журнали обліку осіб, засуджених до покарання у виді позбавлен ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю:
в
) три роки — звіти про чисельність засуджених осіб, які перебува-
106 107
ли на обліку, та справи з листування щодо питань виконання судових рішень.
Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, наступного за роком закінчення провадження матеріалів.
17. Про виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або про наявність підстав, за якими покарання не може виконуватись (смерть засудженого) кримінально-виконавча інспекція повинна повідомити суд, який виніс вирок (от. 404 КІТК України).
18. Відповідно до ч. 1 ст. 30 КВК України, на органи внутрішніх
справ покладено обов'язок здійснення індивідуальнопрофілактичної роботи за місцем проживання засудженого, спрямованої на виправлення засуджених до цього покарання, попередження по рушень громадського порядку та інших прав громадян, а також учинення ними нових злочинів. Відповідно до п. 7 ст. 10 Закону України «Про міліцію», проведення такої профілактичної роботи є одним з основних обов'язків органів внутрішніх справ, у зв'язку з чим саме ці органи і несуть відповідальність за недопущення вчинення нових злочинів особами, засудженими до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Порядок проведення індивідуально-профілактичної роботи, здійснення заходів щодо попередження та припинення злочинів і адміністративних правопорушень, виявлення обставин, які сприяли їх учиненню та вжиття заходів щодо їх усунення регламентований Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань та « Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України», затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.12.2003 р. № 1212.
19. Основною формою індивідуально-профілактичної роботи є щомісячні перевірки осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, що здійснюються працівниками служби дільничних інспекторів територіального органу внутрішніх справ, на території обслуговування якого вони проживають. За результатами цих перевірок складаються довідки, у яких відображаються: дата здійснення перевірки; установчі дані засудженої особи; місце роботи засудженого або причини, з яких вона не працює; характеристика особи за місцем проживання родичами, сусідами; яка проведена індивідуально-профілактична робота по недопущенню вчинення повторних злочинів та порушень громадського порядку (бесіда, попередження, роз'яснення тощо); чи виявлені факти порушень громадського порядку та інших прав громадян, а також учинення ними нових злочинів, чи вжиті заходи щодо притягнення її до відповідальності, з яких причин стали можливими ці факти; яка проведе-
108
на роз'яснювальна робота із засудженим про можливі наслідки вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших засобів, які одурманюють, під час відбування покарання. Дільничні інспектори міліції повинні зазначати і іншу інформацію, що, на їх думку, може стати в нагоді співробітникам кримінально-виконавчої інспекції. До довідок, що в обов'язковому порядку направляється до кримінально-виконавчої інспекції наприкінці кварталу, додаються і пояснення засудженого щодо здійсненої перевірки.
20. Працівники служби дільничних інспекторів міліції органів внутрішніх справ також повинні: 1) вести облік осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 2) у разі встановлення факту притягнення до адміністративної відповідальності засудженої особи письмово повідомляти про це підрозділ інспекції та вносити відповідні записи до алфавітних карток обліку осіб, стосовно яких здійснюється профілактична робота.
21. Після порушення кримінальної справи стосовно осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, слідчий або орган дізнання протягом 10 днів, після встановлення факту засудження, зобов'язані направити до підрозділу інспекції, у якому засуджені перебувають на обліку, копію постанови про порушення кримінальної справи та інформацію про обрання запобіжного заходу стосовно засуджених осіб.
Стаття 31. Обов'язки кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; контролює додержання вимог вироку суду засудженим, власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого, а також органом, що має право анулювати дозвіл на заняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженому, вживає заходів до припинення порушень вимог вироку; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин, організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.
2. У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом вироку суду щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або
займатися пев-
109
■і
ною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.
1. Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, встановлено наступний порядок виконання вироку суду, яким особа засуджена до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: у день отримання копії вироку суду працівник інспекції заносить відомості про засуджену особу до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і формує особову справу. Номер особової справи повинен збігатися з номером, за яким копія вироку зареєстрована в журналі обліку. Надалі в особовій справі зосереджуються всі документи, на підставі яких дану особу було взято на облік, а також усі матеріали, що стосуються здійснення контролю за виконанням вироку. У такому самому порядку здійснюється реєстрація особових справ, що надійшли з інших підрозділів інспекції.
2. У десятиденний термін після взяття засудженої особи на об лік підрозділу інспекції працівник інспекції направляє повідом лення до суду, який виніс рішення, або установи виконання пока рань, з якої звільнено засуджену особу. У такий самий термін над силається повідомлення до відповідного органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженої особи та військкомату про на явність вироку суду відносно певної особи, що виступає перешко дою для призову її на військову службу.
3. До відділу (відділення) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міськ-, райорганів внутрішніх справ у де сятиденний термін підрозділ інспекції направляє сторожову карт ку для здійснення контролю й інформування інспекції про звер нення засудженої особи про зняття з реєстраційного обліку при зміні місця проживання.
4. До органу, який має право анулювати дозвіл на зайняття певними видами діяльності, у десятиденний строк підрозділ ін спекції направляє повідомлення. У залежності від характеру зло чину (у сфері господарської діяльності, проти довкілля та громад ської безпеки і т.д.) і забороненого виду діяльності підрозділ ін спекції направляє повідомлення до органів, які здійснюють ліцензування певних видів діяльності, громадських об'єднань (спілка мисливців і риболовів, охорони навколишнього природно го середовища і т.д.), Державної автомобільної інспекції, Держав ної судноплавної інспекції річкового флоту і т.д.
5. Після взяття засудженої особи на облік її негайно викликають до підрозділу інспекції (неповнолітньої — з батьками або осо-
110
бою, яка їх заміняє) для роз'яснення порядку та умов відбування покарання, правових наслідків у разі порушення вимог вироку та ухилення від відбування покарання. За результатом співбесіди засуджена особа дає підписку про виконання вимог вироку суду та заповнює анкету.
6. Під час першого відвідування підрозділу інспекції засуджена особа повинна подати довідку з місця роботи про те, яку посаду вона займає або який вид робіт ВИКОНУЄ, або копію трудового договору (засуджені особи, які працюють у приватних підприємців). Якщо засуджена особа не працює, до підрозділу інспекції подається трудова книжка (яка після перевірки відразу повертається засудженій особі) та ксерокопія з неї. Надалі такі документи подаються один раз на рік.
7. У десятиденний строк після прибуття засудженої особи до підрозділу інспекції направляються повідомлення та копія вироку суду власнику підприємства, на якому працює засуджена особа, про внесення до її трудової КНИЖКИ запису про те. які посади, на який строк і на якій підставі засудженій особі заборонено обіймати або яким видом професійної діяльності вона позбавлена права займатися.
8. У разі застосування покарання до особи, для якої ця діяльність не є професійною (наприклад, коли водія-любителя позбавлено права керувати автотранспортом), то лист за її місцем роботи не надсилається, і запис до трудової книжки не вноситеся
9. Окрім вказаних заходів, спрямованих на виконання вироку. працівники кримінально-виконавчих інспекцій:
1) контролюють: а) додержання порядку та умов відбування до карання засудженими особами і власником підприємства за міс- цем роботи засуджених, а також органом, що мас право анулювати дозвіл на заняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженим; б) поведінку осіб, засуджених до позбавлення права обіймати посади або займатися певною діяльністю для чого один раз на три місяці направляють до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувались такі засуджені до адміністративної відповідальності;
2) вживають заходів щодо припинення порушень вимог вироку:
а) вносять подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не зявилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; б) організовують початкові розшукові заходи засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилають матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких осіб: в) у разі ухилення засуджених від відбування покарання направляють прокурору подання та матеріали для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 1 ст. 389 КК України; г) у разі невиконання власником підприємства вироку суду
щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займати ся певною діяльністю, направляють прокурору подання та матеріали для вирішення питання про притягнення таких осіб до відповідальності відповідно до діючого законодавства
(дисциплінарної. адміністративної або кримінальної);
3) беруть участь у виховній роботі із засудженими, проводять з ними індивідуальні бесіди;
4) направляють: а) один раз на шість місяців вимоги до підроз ділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місі і Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на тран спорті з метою встановлення випадків учинення засудженими осо бами нових злочинів. Отримані відповіді зберігаються в особових справах засуджених осіб; б) відповідно до ст. 84 КК України — до суду подання про звільнення від покарання осіб, які під час його відбування згідно з медичним висновком захворіли на психічну чи іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню призначеного судом покарання;
5) роз'яснюють порядок та умови відбування покарання;
6) у разі потреби здійснюють контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб. За результатами перевірки складають акти у двох примірниках, один з яких залишається на підприємстві, в установі, організації, а другий з відміткою про ознайомлення власника підприємства зберігається в особовій справі засудженої особи та використовується для контролю за усуненням виявлених недоліків;
7) у разі потреби дають дозвіл засудженим особам виїжджати за
межі України.
10. Громадянин, який відбув покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а так само звільненому від цього покарання у встановленому порядку, на його прохання, замість трудової книжки видається її дублікат без внесення до нього запису про покарання. Про це, а також про зняття судової заборони працівники кримінально-виконавчої інспекції зобов'язані оголосити засудженому під розпис при знятті його з обліку.
Стаття 32. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засудженого зобов'язаний:
не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду звільнити засудженого з посади, яку він займає, або від того виду професійної діяльності, права на яку він позбавлений, внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та повідомити криміиальновиконавчу інспекцію про виконання вимог вироку; за вимогою кримінально-виконавчої інспекції надавати їй
документи, пов'язані з виконанням покарання.
1. Хоча власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засудженого, якому кримінально виконавча інспекція направляє копію вироку суду, формально і не виконує покарання, а лише виконує вказані у вироку вимоги (іншими словами, здійснює «технічну* роботу: вносить у відповідні документи необхідні записи, вживає заходів для позбавлення засудженого пільг, які він мав до покарання), законодавець покладає на них певні обов'язки, невиконання яких тягне відповідальність.
2. Відповідно до статті, що коментується, та Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, власник підприємства за місцем роботи засудженої особи зобов'язаний: 1) не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду або повідомлення інспекції звільнити засуджену особу з посади, яку вона обіймає, або від того виду професійної діяльності, права на яку вона позбавлена; 2) унести до трудової книжки засудженої особи запис про те, на який строї-: і які посади вона позбавлена права обіймати або яким видом професійної діяльності позбавлена займатися; 3) негайно повідомити інспекцію про виконання вимог вироку та направити до інспекції копію відповідного наказу або витяг з нього; 4) на вимогу інспекції надавати їй документи, пов'язані з виконанням покарання.
3. У разі невиконання власником підприємства, на якому працює засуджена особа, вироку суду щодо особи, позбавленої права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб (службових осіб підприємств, установ та організації!, які наділені повноваженнями прийому працівників на роботу і їх звільнення) до відповідальності згідно зі ст. 382 КК України, а копії цих матеріалів долучаються до особової справи засудженої особи.
| приємства при виконанні покарання у виді позбавлення права обі- 112 113 |
4. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; довідка працівника інспекції про допущені порушення власником під-
ймати певні посади або займатися певною діяльністю і вжиті у зв'язку з цим заходи; пояснення особи, яка здійснювала контроль за засудженою особою, або власника підприємство про причини допущення порушень; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.
5. Невиконання інших вимог закону, що не носять характеру невиконання вироку(наприклад, неподання до кримінально-виконавчої інспекції документів, пов'язаних з виконанням покарання тощо), тягнуть за собою адміністративну або дисциплінарну відповідальність, до якої адміністрація підприємства може бути притягнута прокуратурою.
Стаття 33. Обов'язки органів, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності
Органи, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності, зобов'язані не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка заборонена засудженому, вилучити відповідний документ, який надає даній особі право займатися певним видом діяльності, і повідомити про виконання вимог вироку суду кримінально-виконавчу інспекцію.
1. Забезпечення анулювання дозволу на заняття певними вида ми діяльності покладається на:
— посадових осіб органів внутрішніх справ — якщо особу по ■ збавлено права керування транспортними засобами;
— начальника Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступників, капітана річкового порту якщо особу позбавлено права керування річковими і маломірними суднами;
— посадових осіб органів внутрішніх справ та мисливського господарства — якщо особу позбавлено права полювання;
— органи міськрайдержадміністрацій, які надавали таке право — якщо особу позбавлено права заняття підприємницькою діяльністю.
2. Відповідно до ч.І ст. 33 КВК України, органи, які мають пра во анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності, зо бов'язані: 1) не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка забо ронена засудженій особі; 2) вилучити відповідний документ, який дає даній особі право займатися певним видом діяльності (напри клад, керувати транспортними засобами — державна автомобіль на інспекція); 3) вилучити відповідний документ та предмети, за боронені судом для зберігання та використання (наприклад, погне
пальна та холодна зброя — дозвільна система органів внутрішніх справ); 4) негайно письмово повідомити про виконання вимог вироку суду інспекцію.
3. У разі невиконання таким органом вимог вироку суду працівник інспекції направляє про це інформацію прокуророві для відповідного реагування.
Стаття 34. Обов'язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1. Засуджений до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю зобов'язаний виконувати вимоги вироку суду, надавати за вимогою кримінальновиконавчої інспекції документи, які пов'язані з виконанням даного покарання, повідомляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну, з'являтися за викликом до кримінально-ви конавчої інспекції. У разі неприбуття засудженого без поважних причин він за поданням кримінально-виконавчої інспекції може бути підданий приводу органом внутрішніх справ.
Поважними причинами неявки засудженого до кримінальновиконавчої інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
2. Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.
1. Засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю виконують обов'язки та користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених вироком суду.
2. Особа, засуджена до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, зобов'язана: виконувати вимоги вироку суду; надавати на вимогу інспекції документи, що пов'язані з виконанням даного покарання; повідомляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну; з'являтися за викликом до інспекції.
| керівників за місцем його роботи, через органи місцевого самоврядування за місцем проживання засудженої особи та інших осіб. Про передачі виклику (повістки) вноситься запис 13 1 115 |
3. Виклик до інспекції працівник кримінально-виконавчої інспекції може: 1) направляти поштою; 2) передавати особисто чи за телефоном засудженій особі; 3) передавати через родичів, знайомих засудженого,
на її корінці, а в разі передачі телефоном - працівником інспекції складається довідка.
4. Ч. 2 ст. 34 КВК України передбачає заборону засудженим на виїзд за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Інспекція може давати такий дозвіл тільки у випадках направлення засудженої особи у відрядження з місця роботи, у разі потреби проходження курсу лікування та з разі смерті близького родича (подружжя, батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки), що обов'язково повинно бути підтверджено документально. У таких випадках ксерокопії відповідних документів долучаються до особової справи засудженої особи.
У разі прийняття рішення про надання засудженій особі дозволу на виїзд за межі України (відмови в наданні дозволу на виїзд) працівник інспекції виносить мотивовану постанову, яка видається засудженій особі. Копія такої постанови долучається до особової справи засудженої особи.
5. У разі неявки за викликом до інспекції без поважних причин засуджені особи за поданням інспекції можуть бути піддані приводу через відповідні органи внутрішніх справ. Поважними причинами неявки засудженої особи до інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
6. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також порушення громадського порядку, за яке засуджену особу було притягнуто до адміністративної відповідальності, до засудженої особи застосовується застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
Стаття 35. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1. У разі ухилення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю він притягується до кримінальної відпові дальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України (2341-14).
2. Засуджений до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.
1. За інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, ухиленням від відбування покарання вважаються: 1) порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були учинені після письмового попередження; 2) невиконання вимог вироку суду; 3) неповідомлення інспекції про місце роботи і проживання чи їх зміну.
2. Порушником визнається також засуджена особа, яка не з'явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою ухилення від відбування покарання. За кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмовемове пояснення, яке долучається до її особової справи.
3. Стосовно особи, яка порушує порядок та умови відбування покарання або ухиляється від відбування покарання у виді позбав лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, працівник інспекції направляє прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 1 ст. 389 КК України (доставка такого засудженого до прокуратури та до суду здійснюється працівниками органів внутрішніх справ). Копії цих матеріалів підшиваються до особової справи засудженої особи.
4. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; копія вироку суду; довідка про вчинені ним порушення та вжиті інспекцією заходи впливу; пояснення засудженої особи; інші матеріали, що свідчать про ухилення або порушення. У поданні вказуються конкретні факти ухилення засудженої особи від відбування покарання: а) вимоги вироку суду, які не виконані; б) неявки в інспекцію за викликом без поважних причин; в) порушення порядку й умов відбування покарання, які допущено; г) проступки, учинені засудженою собою, та види адміністративного реагування на них.
| 117 116 |
5. Якщо місцезнаходження осіб, засуджених до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, невідоме, а також у разі неприбуття їх після звільнення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання, працівник підрозділу інспекції, у якому засуджена особа перебуває на обліку (на територію обслуговування якого мала прибути), здійснює такі початкові розшукові дії: 1) опитує родичів, сусідів та знайомих засудженої особи, установлює його можливе місцеперебування; 2) через працівників відділу кадрів за місцем роботи або навчання встановлює осіб, які можуть знати місцезнаходження засудженої особи; 3) направляє запити: за місцем проживання родичів та знайомих засудженої особи; до адресно-довідкового бюро, ЖЕКу, селищної, сільської або міської ради, інших закладів, які можуть мати інформацію про місцеперебування засудженої особи; 4) перевіряє: медичні установи за місцем прожи- вання, морги (чи не стала засуджена особа жертвою нещасного випадку або злочину); за обліками органів внутрішніх справ (чи немає засудженої особи серед затриманих, заарештованих, у спецустановах органів внутрішніх справ).
Початкові розшукові заходи проводяться протягом одного місяця з дня, коли працівнику інспекції стало відомо про залишення засудженою особою місця постійного проживання або неприбуття особи, звільненої з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання.
6. Якщо протягом указаного терміну місцезнаходження засу дженої особи не встановлене, то працівник інспекції передає по дання, копію вироку суду та матеріали початкових розшукових заходів із супроводжувальним листом до органів внутрішніх справ для здійснення подальшого розшуку засудженої особи.
Правову основу здійснення розшуку складають КВК, КПК України, закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», а повноваження окремих служб органів внутрішніх справ — Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України та наказ про порядок здійснення розшуку Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2002 р. № 765.
Одночасно з направленням матеріалів щодо розшуку стосовно засудженої особи прокуророві направляються матеріали для вирішення питання про притягнення її до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання.
7. Зниклою з місця проживання визнається засуджена особа, місцезнаходження якої не встановлено протягом ЗО днів у результаті проведення інспекцією початкових розшукових заходів.
8. Копії матеріалів початкових розшукових заходів долучаються до особової справи засудженої особи, як і всі інші матеріали, що надходять після цього (зокрема, в особовій справі особи, яка перебуває у розшуку, мають бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням номера розшукової справи; довідки про стан розшуку особи через кожні шість місяців).
У разі потреби працівнику органів внутрішніх справ надаються копії інших документів, що містяться в особовій справі засудженої особи, яка розшукується.
9. Після затримання засудженої особи (установлення місцезна ходження) працівник інспекції з'ясовує всі обставини і причини залишення нею постійного місця проживання або неприбуття до обраного місця проживання і, упевнившись, що мало місце ухи лення від відбування покарання, надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування призначеного судом покарання. Копії ма теріалів долучаються до особової справи засудженої особи.
10. У разі встановлення місцезнаходження засудженої особи, яка розшукувалась і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилення від відбування покарання), працівник інспекції негайно надсилає запит про це до підрозділу інспекції за новим місцем про живання засудженої особи з вимогою негайно провести перевірку за місцем проживання засудженої особи і при потребі зробити за пит для направлення особової справи засудженої особи.
Після отримання такого запиту працівник інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і за позитивного результату робить запит про направлення на його адресу особової справи засудженої особи.
11. В особовій справі особи, яка перебуває в розшуку, мають бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням но мера розшукової справи, довідки про стан розшуку засудженої особи через кожні шість місяців. Особа, засуджена до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, розшук якої оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, за тримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, зо крема, ст. 106, 106-1, 138, 139, 148, 158 КПК України (оскільки ухилення від відбування покарання складає окремий склад злочи ну, передбаченого КК України, то до особи, що підозрюється у його вчиненні, можуть бути застосовані загальні правила, визначені КПК України щодо затримання підозрюваного та подальшого ви рішення питання обрання щодо нього запобіжного заходу).
Глава 8
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ
Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт
1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
| робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а прове- 118 119 |
3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських вання, морги (чи не стала засуджена особа жертвою нещасного випадку або злочину); за обліками органів внутрішніх справ (чи немає засудженої особи серед затриманих, заарештованих, у спецустановах органів внутрішніх справ).
Початкові розшукові заходи проводяться протягом одного місяця з дня, коли працівнику інспекції стало відомо про залишення засудженою особою місця постійного проживання або неприбуття особи, звільненої з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання.
6. Якщо протягом указаного терміну місцезнаходження засу дженої особи не встановлене, то працівник інспекції передає по дання, копію вироку суду та матеріали початкових розшукових заходів із супроводжувальним листом до органів внутрішніх справ для здійснення подальшого розшуку засудженої особи.
Правову основу здійснення розшуку складають КВК, КПК України, закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», а повноваження окремих служб органів внутрішніх справ — Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України та наказ про порядок здійснення розшуку Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2002 р. № 765.
Одночасно з направленням матеріалів щодо розшуку стосовно засудженої особи прокуророві направляються матеріали для вирішення питання про притягнення її до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання.
7. Зниклою з місця проживання визнається засуджена особа, місцезнаходження якої не встановлено протягом ЗО днів у результаті проведення інспекцією початкових розшукових заходів.
8. Копії матеріалів початкових розшукових заходів долучаються до особової справи засудженої особи, як і всі інші матеріали, що надходять після цього (зокрема, в особовій справі особи, яка перебуває у розшуку, мають бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням номера розшукової справи; довідки про стан розшуку особи через кожні шість місяців).
У разі потреби працівнику органів внутрішніх справ надаються копії інших документів, що містяться в особовій справі засудженої особи, яка розшукується.
9. Після затримання засудженої особи (установлення місцезна ходження) працівник інспекції з'ясовує всі обставини і причини залишення нею постійного місця проживання або неприбуття до обраного місця проживання і, упевнившись, що мало місце ухи лення від відбування покарання, надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування призначеного судом покарання. Копії ма теріалів долучаються до особової справи засудженої особи.
10. У разі встановлення місцезнаходження засудженої особи, яка розшукувалась і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилення від відбування покарання), працівник інспекції негайно надсилає запит про це до підрозділу інспекції за новим місцем про живання засудженої особи з вимогою негайно провести перевірку за місцем проживання засудженої особи і при потребі зробити за пит для направлення особової справи засудженої особи.
Після отримання такого запиту працівник інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і за позитивного результату робить запит про направлення на його адресу особової справи засудженої особи.
11. В особовій справі особи, яка перебуває в розшуку, мають бути: копія постанови про оголошення розшуку із зазначенням но мера розшукової справи, довідки про стан розшуку засудженої особи через кожні шість місяців. Особа, засуджена до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, розшук якої оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, за тримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, зо крема, ст. 106, 106-1, 138, 139, 148, 158 КПК України (оскільки ухилення від відбування покарання складає окремий склад злочи ну, передбаченого КК України, то до особи, що підозрюється у його вчиненні, можуть бути застосовані загальні правила, визначені КПК України щодо затримання підозрюваного та подальшого ви рішення питання обрання щодо нього запобіжного заходу).
Глава 8
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ
Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт
1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
| робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а прове- 118 119 |
3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських дення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ.
4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.
5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу.
1. Покарання у виді громадських робіт полягає у безоплатній праці засудженого на благо суспільства. Цей вид покарання має строковий характер і призначається у межах від 60 до 240 годин та відбувається не більш як чотири години на день, а щодо неповнолітніх — у межах від ЗО до .120 годин з тривалістю виконання ними таких робіт не більше двох годин на день. Ст. 52 КК України відносить громадські роботи до основного виду покарань.
Громадські роботи також можуть бути призначені у разі: 1) заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК України); 2) призначення більш м'якого покарання, ніж те, що передбачене у санкції відповідної статті КК України (ч. 1 ст. 69 КК України); 3) заміни невідбутої частини покарання у виді виправних робіт більш м'яким покаранням (ст. 82 КК України); 4) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення чи обмеження волі більш м'яким покаранням, якщо законом забороняється застосовувати обмеження волі чи виправні роботи (ст.ст. 57, 61 КК України); 5) заміни більш м'яким покаранням обмеження чи позбавлення волі стосовно звільнених від відбування покарання вагітним жінкам та жінкам, які мають дітей віком до трьох років, після досягнення дитиною трирічного віку або в ралі її смерті, якщо неможливо застосувати виправні роботи (ч. 4 ст. 83 КК України); 6) заміни покарання у виді виправних робіт або його невідбутої частини на підставі амністії чи акта про помилування, а у випадках неможливості застосування обмеження волі чи виправних робіт — і заміни покарання у виді позбавлення волі чи його невідбутої частини (ст. 85 КК України).
2. Відповідно до ч. 2 ст. 36 КВК України, виконання покарань у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно- корисній праці та контролі за їх поведінкою.
Державний департамент України з питань виконання покарань визначає, що суспільно корисні роботи -- це роботи, що виконуються на користь певної громади (суспільства), якій було злочи- 120
ном завдано певну шкоду. Наприклад, коли особу було засуджено за хуліганські дії, то йому можуть бути призначені громадські роботи по прибиранню вулиць і парків, висадці дерев, фарбуванню парканів, наданню допомоги людям похилого віку, хворим, пенсіонерам, участі у реалізації соціальних програм місцевих громад тощо. Характерною особливістю даного виду покарання є те, що результат громадських робіт слугує не потерпілому, а громаді в цілому, навіть у випадках, коли конкретна робота виконується на користь громадян похилого віку чи немічних, громадян, адже обов'язком громади є допомога таким людям.
Засудженим до громадських робіт надається робота, не пов'язана зі шкідливим виробництвом, ризиком для життя та здоров'я, така, що не потребує спеціальної підготовки чи певної кваліфікації. Такими роботами можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів та іншої території; праця з благоустрою населених пунктів; ремонт будівель, комунікацій; сільськогосподарські роботи; робота по впорядкуванню лісів; робота у будинках для старих та догляд за хворими; надання допомоги по господарству пенсіонерам та інвалідам.
У безоплатності громадських робіт відбивається характер спокутування злочинця перед громадою за вчинений злочин. Засуджений повинен виконати певну роботу, не отримавши за це винагороду, довівши, що він ще не є втраченою особою для суспільства. Головним аргументом на користь громадських робіт повинна виступати зацікавленість і участь місцевої громади (суспільства), державних і добровільних організацій, оскільки саме за рахунок засуджених до даного покарання можливо виконувати роботи, на які через невеликий рівень оплати відсутні бажаючі влаштуватися.
При цьому потрібно враховувати, що відповідно до Кодексу законів про працю України, забороняється залучати жінок та осіб у віці молодше вісімнадцяти років до перенесення вантажів, які перевищують встановлені для них граничні норми, а також залучення їх до виконання роботи у нічний час.
3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладено на кримінально-виконавчу інспекцію. Виконання покарання у виді громадських робіт включає в себе: 1) облік засуджених осіб; 2) роз'яснення порядку і умов відбування покарання; 3) погодження з органами місцевого самоврядування переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи; 4) здійснення контролю за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства за місцем здійснення громадських робіт; 5) облік відпрацьованого засудженими часу; 6) проведення інших заходів, передбачених законом.
4. Про порядок здійснення органами внутрішніх справ індивідуально-профілактичної роботи з засудженими до громадських робіт дивись коментар до ст. ЗО КВК України.
121
5. У ч. 5 ст. 36 КВК України встановлено два терміни приведення вироку суду до виконання: 1) не пізніше десятиденного строку з дня вступу вироку в законну силу; 2) не пізніше десятиденного строку з дня звернення вироку до виконання (про порядок вступу вироку в законну силу дивись коментар до ст. 4 КВК України). Відповідно до ст. 404 КПК України, вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.
Встановлення двох термінів приведення вироку до виконання обумовлено тим, що у деяких випадках момент вступу вироку в законну силу та момент звернення його до виконання можуть дуже розбігатися у часі (зокрема, при апеляційному перегляді справи вирок вступає в законну силу з дати прийняття рішення апеляційною інстанцією, а звертається він до виконання лише після надходження до суду справи з апеляційної інстанції). У цьому випадку відправною точкою для обчислення строку приведення вироку суду до виконання стає момент його звернення до виконання.
6. Окрім визначених у ч. 5 ст. 36 КВК України функцій щодо виконання вироку суду відносно засуджених до виправних робіт, згідно Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, вони також: 1) застосовують застереження щодо засуджених осіб; 2) проводять реєстрацію засуджених осіб; 3) підтримують постійні контакти з власником підприємства для своєчасного отримання інформації про ухилення засуджених осіб від відбування покарання, переведення на інше місце роботи, поя ву на роботі в стані сп'яніння, порушення громадського порядку; 4) постійно підтримують контакти з органами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та службою у справах неповнолітніх при міських та районних держадміністра ціях, а також з громадськими формуваннями; 5) здійснюють у разі потреби контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб, але не менше одного разу протягом строку відбування ними пока рання. За результатами перевірки складається акт у двох примір никах, один з яких залишається на підприємстві, а другий з від міткою про ознайомлення власника підприємства зберігається в особовій справі засудженої особи та використовується для контро лю за усуненням виявлених недоліків; 6) направляють до відповід них органів внутрішніх справ подання про привід до інспекції за суджених осіб, які без поважних причин не з'явилися за викликом до інспекції; 7) здійснюють початкові розшукові заходи щодо осіб, місцезнаходження яких невідоме, та передають зібрані матеріали до відповідних органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених осіб; 7) у разі систематичного несвоєчасного по дання інформації про виконання громадських робіт або нездій- снення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженої особи, а також невиконання інших вимог КВК України направляють матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом (ст. 382 КК України); 8) направляють до суду подання відповідно до ст. 84 КК України про звільнення від відбування покарання щодо осіб, які під час відбування покарання захворіли на психічну чи іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, та відповідно до ст. 37 КК України щодо осіб, які після постановлення вироку суду визнані інвалідами першої чи другої групи або досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними; 9) у разі ухилення засуджених осіб від відбування покарання у виді громадських робіт направляють відповідно до частини другої ст. 40 КВК України прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України; 10) дають, у разі потреби, дозвіл засудженим особам виїжджати за межі України; 11) контролюють поведінку засуджених осіб.
7. У день отримання копії вироку (постанови, ухвали) суду сто совно особи, засудженої до громадських робіт, дані про таку особу заносяться до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт. В аналогічному порядку здійснюється ре єстрація особових справ, що надходять з іншого підрозділу інспек ції у зв'язку зі зміною засудженими особами місця постійного про живання (про обов'язковість наявності розпорядження про вступ вироку в законну силу дивись коментар до ст. 30 КВК України).
До суду, який виніс вирок (до органу чи установи, з якої засуджена особа була звільнена), інспекція у десятиденний строк направляє повідомлення про прийняття вироку до виконання. Про взяття на облік засудженої особи інспекція у десятиденний строк повідомляє орган внутрішніх справ для проведення із засудженою особою індивідуально-профілактичних заходів та направляє сторожову картку до відділу (відділення) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.
У десятиденний термін після взяття засудженої особи на облік, звільнення від відбування покарання, а також після його відбуття інспекція направляє сповіщення до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті.
Якщо засуджена особа перебуває на військовому обліку та підлягає призову на строкову військову службу, то в десятиденний термін до військового комісаріату направляється повідомлення.
8. На кожну засуджену особу заводиться особова справа та запо
| 122 123 |
внюється облікова картка, у якій ведеться сумарний облік відпра цьованих нею годин. Картка зберігається в особовій справі засу- дженої особи у конверті, який наклеюється на другу сторінку обкладинки особової справи. В особовій справі зберігаються всі матеріали, ідо є підставою для притягнення засудженої особи до
відбування покарання та свідчать про відбутий ним Т ГГІС громад-
1 ських робіт, листування з цих ииіань. Усі документ ..: в особовім справі підшиваються V хронологічній послідовності, аркуші осо бової справи нумеруються і заносяться до опису. Номері! особової справи та облікової картки мають збігатися з номером реєстрації копії вироку суду в журналі.
9. У разі зміни засудженою особою місця постійного проживан ня до підрозділу інспекції за новим місцем мелікання надсилаєть ся запит про перевірку факту прибуття та проживання засудженої особи за новою адресою. Підрозділ інспекції за новим місцем про живання у десятиденний строк здійснює таку перевірку і в разі по зитивного результату робить запит про особову справу, після отри мання якої у триденний термін надсилає підтвердження.
10. На особу, якій невідбутий строк обмеження або позбавлення волі замінено громадськими роботами, адміністрація установи виконання покарань направляє до підрозділу інспекції за обраним місцем проживання засудженої особи дві копії вироку та постанови суду, підписку засудженої особи про явку до інспекції у триденний термін після прибуття, а також довідку, у якій вказані дані на засуджену особу, дата звільнення та дані про рідних.
11. Про дії кримінально-виконавчої інспекції у випадку надходження вироку, який містить помилки та неточності, дивись коментар до ст. 4 КВК України.
12. Під час виконання покарання у виді громадських робіт відповідні органи внутрішніх справ:
1) виконують: а) постанови суду та подання інспекції про розшук засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме; б) подай ня про привід засуджених осіб, які без поважних причин не з'явилися за викликом до інспекції; в) постанови судів про привід засуджених осіб, які ухиляються від явки до них у зв'язку з розглядом кримінальних справ;
2) здійснюють: а) затримання і конвоювання у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт; б) затримання і конвоювання засуджених осіб, розшук яких оголошено у зв'язку з ухиленням від відбування покарання, у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством (ч. 4 ст. 40 КВК України).
Підрозділи інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті за запитами працівників інспекції безоплатно нада-
124
ють інформацію щодо розшуку, притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності засуджених осіб, які перебувають на обліку в інспекції.
Після порушення кримінальної справи стосовно особи, яка відбуває покарання у вид і громадських робіт, слідчий або орган дізнання протягом 10 днів після встановлення факту засудження повинен направити до підрозділу інспекції, у якому засуджена особа перебуває на обліку, копію постанови про порушення кримінальної справи та інформацію про обрання запобіжного заходу щодо такої особи.
Стаття 37. Умови відбування покарання у виді громадських робіт
1. Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов'язані додержуватися встановлених відповідно до законодавства порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінальновиконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
2. Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.
3. Стосовно особи, яка після постановлений вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.
4. Засудженому забороняється без дозволу криміиальновико-навчої інспекції виїжджати за межі України.
1. Після отримання копії вироку суду кожна засуджена особа викликається до інспекції (неповнолітній — з батьками або особою, яка їх заміняє). З нею проводиться бесіда, під час якої роз'яснюються порядок та умови відбування покарання, повідомляється про стягнення, які можуть бути накладені, про відповідальність за Ухилення від відбування громадських робіт. За результатами бесіди засуджена особа дає підписку, у якій власноручно зазначає про
125
ознайомлення з вимогами щодо осіб, засуджених до громадських робіт. Крім цього, засуджена особа заповнює анкету.
2. Працівник інспекції заздалегідь визначає з органом місцево го самоврядування перелік підприємств, на яких засуджені особи будуть відбувати громадські роботи, і не пізніше десятиденного строку з дня отримання копії вироку суду видає засудженій особі направлення на одне з цих підприємств, де вона відбуватиме по карання. І хоча в законі це прямо не вказується, побажання засу дженого щодо можливої роботи повинні враховуватись.
При наданні роботи засудженим до громадських робіт необхідно також враховувати, щоб неодноразово судимі не працювали з неповнолітніми та жінками, оскільки вони можуть негативно вплинути на виправлення цих засуджених, а також необхідно враховувати вид злочинів, вчинених засудженими. Наприклад, небажано надавати роботи засудженим за квартирні крадіжки по прибиранню у будинках та на прилягаючих територіях, оскільки це може спонукати їх до вчинення аналогічного злочину.
3. Одночасно працівник інспекції встановлює періодичність явки на реєстрацію засудженого від одного до чотирьох разів на місяць у залежності від злочину, за який його засуджено, ставлен ня до відбування покарання та праці, оголошує йому під підпис і заводить листок реєстрації (ч. З ст. 13 КВК України).
Реєстрація встановлюється не по числах місяця, а по днях тижня (наприклад: перша середа місяця). У разі встановлення реєстрації по конкретних числах часто виходить так, що день реєстрації припадає на вихідний або святковий день і реєстрацію потрібно переносити, що є неприпустимим. Засуджені повинні приходити на реєстрацію в установлений їм день, у робочі години, тобто з 9 до 18 годин (окрім часу обідньої перерви інспекції), незалежно від того, працюють вони чи ні. На вимогу засуджених їм повинна видаватися копія повістки із зазначенням часу перебування в інспекції для подальшого пред'явлення керівництву установи, організації чи підприємства, на яких працює особа.
Зміна днів явки на реєстрацію допускається тільки у виключних випадках, повинна бути обґрунтована і тільки за постановою працівника кримінально-виконавчої інспекції, при цьому враховується особа засудженого, його поведінка та виконання ним покладених обов'язків. Залежно від цих обставин в аналогічному порядку може змінюватися і кількість разів явки на реєстрацію як у бік зменшення, так і у бік збільшення.
4. Засуджені особи які відбувають покарання у виді громадських робіт, виконують обов'язки та користуються правами, установленими законодавством України, з обмеженнями, передбаченими для осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт, та вироком суду.
Каральні властивості покарання у виді громадських робіт знаходять своє втілення у правообмеженнях, які відчувають на собі особи, засуджені, до цього, зокрема: 1) вони повинні сумлінно працювати тільки на тих об'єктах і роботах, які будуть призначені інспекцією, причому не менше 25 годин на місяць і повністю відпрацювати призначений судом строк; 2) вони можуть працювати під час чергової відпустки за основним місцем роботи та залучатися до праці у вихідні і святкові дні; 3) періодично з'являтися на реєстрацію; 4) повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; 5) їм заборонено виїжджати за межі України без дозволу інспекції (ч. 4 ст. 37 КВК України); 6) за порушення порядку і умов, ухилення від відбування покарання, вчинення адміністративного проступку він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності; 7) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до них не застосовується (не передбачене у ст. 81 КК України).
Окрім цього вони зобов'язані додержуватися встановлених законодавством порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці, з'являтися за викликом до інспекції, не порушувати громадський порядок.
5. Надання засудженій особі щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт, тобто, навіть у тому разі, коли особа знаходиться у такій відпустці, вона повинна продовжувати виконувати громадські роботи та обов'язки, що з цього випливають (наприклад, не можуть виїхати за межі України на відпочинок, повинні з'являтися в інспекцію тощо).
6. У той же час особи, засуджені до покарання у виді громадських робіт, не відбувають покарання у вихідні та святкові дні в разі неможливості здійснення контролю за виконаним ними обсягом робіт.
| 126 127 |
Відповідно до ст. 73 Кодексу законів про працю, в Україні встановлюються такі святкові дні: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У дні, зазначені у даній статті, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускають-
7. Щодо особи, яка згідно з висновком лікарсько трудової екс пертної комісії під час відбування покарання визнається інвалідом першої або другої групи, працівник інспекції направляє до суду по дання про звільнення такої особи від відбування покарання (окрім подання до суду подаються: особова справа та зазначений вище ви сновок), при цьому до вирішення зазначених вище питань судом відбування покарання призупиняється.
В такому ж порядку вирішуються питання відносно засуджених осіб, які досягли пенсійного віку і жінок, які стали вагітними під час відбування покарання (у цьому разі до подання додаються: особова справа та нотаріально завірена копія пенсійного посвідчення).
Стосовно жінки, яка після постановлення вироку стала вагітною, працівник кримінально-виконавчої інспекції направляє до суду подання (особову справу та, відповідно, завірену копію медичного висновку) про дострокове звільнення її від відбування покарання з часу звільнення жінки від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, при цьому з дати направлення матеріалів до вирішення питання судом відбування покарання також призупиняється.
8. Працівник інспекції може давати засудженим особам дозвіл на виїзд за межі України тільки в разі направлення їх у відрядження з місця роботи, при потребі проходження курсу лікування та в разі смерті близького родича (подружжя, батьки, діти, усиновителі, усиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки), що обов'язково повинно підтверджуватися документально. У цьому випадку виноситься мотивована постанова про дозвіл (або відмову в ньому).
9. Щоб отримати відомості про порушення засудженими особи ми громадського порядку, працівник інспекції один раз на три мі сяці направляє до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися вони до адміністративної відповідальності. Для контролю за можливістю вчинення засудженими особами нового злочину запити направляються до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті.
10. Окрім організаційних обов'язків, пов'язаних з обліком за суджених, направленням їх на роботу, проведенням реєстрації за суджених, фіксації сумарного обліку відпрацьованого засуджени ми особами часу, інспекція контактує з власником підприємства для отримання інформації про ухилення засуджених осіб від від бування покарання, переведення на інше місце роботи, появу на роботі в стані сп'яніння, порушення громадського порядку; з орга нами внутрішніх справ, кримінальною міліцією у справах неповно- літніх та службою у справах неповнолітніх при міських та районних держадміністраціях а також з громадськими формуваннями.
11. Практикують періодичні контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб, складають акт для усунення виявлених недоліків, направляють до відповідних органів внутрішніх справ подання про привід засуджених осіб, які без поважних причин не з'явилися за викликом до інспекції, здійснюють початкові розшукові заходи щодо осіб, місцезнаходження яких невідоме, та передають зібрані матеріали до відповідних органів внутрішніх справ для оголошення їх розшуку.
12. Про порядок інформування суду про виконання вироку — дивись коментар до ст. ЗО КВК України; про направлення виклику про явку до кримінально-виконавчої інспекції, повноваження інспекції щодо використання кутових штампів та печаток, підстави припинення виконання вироку суду — коментар до ст. 34 КВК України, а про порядок здійснення розшуку — коментар до ст. 35 КВК України.
Стаття 38. Обчислення строку покарання у виді громадських робіт
1. Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи.
2. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми — дві години на день, але не менше двадцяти п'яти годин на місяць.
1. Строк громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджена особа працювала за визначеним місцем роботи
(ч. 1 ст. 38 КВК України).
В залежності від часу роботи (навчання) засудженої особи на основній роботі та режиму роботи підприємства за місцем відбування покарання власником підприємства щомісячно складається графік відбування громадських робіт та заповнюється табель виходу на роботу. До відпрацьованого часу зараховується тільки той строк, який засуджений відпрацював згідно з повідомленням власника підприємства.
2. Згідно з Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, не зараховується до часу від бування покарання:
— час хвороби (якщо засуджений перебував на лікарняному і не виконував громадські роботи);
| 128 129 |
— якщо засуджений прибув для виконання робіт у стані сп'яніння.
3. Кількість відпрацьованих засудженою особою годин заноситься в картку обліку, яка заповнюється щомісяця. Після відпрацювання встановленої вироком суду кількості годин інспекція надсилає власнику підприємства повідомлення про припинення відбування покарання засудженою особою, і вона знімається з обліку.
4. Засудженій особі на її вимогу можу видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього (ч. 6 ст. 153 КВК України). Дана довідка видається довільної форми, оскільки інше не передбачено у жодному нормативно-правовому акті.
5. У день закінчення строку покарання у виді громадських робіт (у день отримання останнього повідомлення від власника підприємства про відбутий засудженою особою час покарання), а при звільненні за іншими підставами — не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів працівник інспекції направляє повідомлення власнику підприємства, де засуджена особа відбувала покарання, про припинення його виконання.
Зняття засудженої особи з обліку після відбуття покарання здійснюється за рапортом працівника інспекції, затвердженим начальником підрозділу інспекції, в день надходження відповідних документів до інспекції.
У десятиденний термін після зняття з обліку особи, яка підлягає призову на строкову військову службу, у відповідний військкомат направляється повідомлення. У такий самий термін про зняття з обліку засудженої особи направляється повідомлення до відділу (відділення) у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.
Про дату та підстави зняття з обліку робиться відповідний запис у журналі обліку, обліковій картці та на першій сторінці обкладинки особової справи.
6. Про терміни зберігання особових справ та журналів обліку дивись коментар до ст. ЗО КВК України.
Стаття 39. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді громадських робіт
1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається:
погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;
контроль за виконанням засудженими визначених для них
робіт та дотриманням правил техніки безпеки;
своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку;
ведення обліку та щомісячне інформування кримінально-
виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим годин і його ставлення до праці.
2. У разі систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.
3. У разі ушкодження здоров'я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.
1. За даною статтею на власника підприємства за місцем відбу вання засудженими особами покарання у виді громадських робіт покладаються певні обов'язки, які у своїй сукупності складають дії по виконанню вимог вироку суду:
а) погодження з інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та видів цих робіт, що можуть ними виконуватись; б) контроль за виконанням засудженими особами визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки; в) своєчасне повідомлення інспекції про ухилення засуджених осіб від відбування покарання та переведення їх на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані чи в стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку; г) ведення обліку та щомісячне інформування інспекції про кількість відпрацьованих засудженими особами годин та їх ставлення до праці.
2. У разі систематичного несвоєчасного надання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відпові дальною особою за роботою та поведінкою засуджених осіб, а та кож невиконання інших вимог ст. 39 КВК України працівник ін спекції надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно зі ст. 382 КК України. Копії цих матеріалів долучаються до особових справ засуджених осіб.
| 130 131 |
Прокуророві направляються такі матеріали: подання; довідка працівника інспекції про допущені порушення власником підприємства при виконанні покарання у виді громадських робіт і вжиті У зв язку з цим заходи; пояснення особи, яка здійснювала кон-
троль за роботою засудженої особи, або власника підприємства про причини допущення порушень; ксерокопії повідомлень про вихід засудженої особи на роботу в установлені дні; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.
3. Вищевказані дії службових осіб підприємств, установ чи ор ганізацій, у яких працюють засуджені до громадських робіт, утво рюють склад злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Цей склад є формальним, а його об'єктивна сторона вичерпується ді янням, з моменту вчинення якого злочин визнається закінченим і яке полягає: а) або в невиконанні судового акту; б) або в перешко джанні його виконанню.
Невиконання обов'язків, встановлених у ст. 39 КВК України для власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт, перешкоджає працівникам кримінальновиконавчих інспекцій забезпечити виконання судового рішення, тобто такі дії фактично носять характер перешкоджання виконанню судового акту, що і дає можливість притягнути відповідних службових осіб до кримінальної відповідальності.
4. Стаття, що коментується, передбачає три випадки, в яких можливо порушити питання про притягнення службових осіб до кримінальної відповідальності:
1) систематичне несвоєчасне надання інформації про виконан ня громадських робіт.
Зач. 1 ст. 39 КВК України власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт зобов'язаний вести облік та щомісячно інформувати інспекцію про кількість відпрацьованих засудженими особами годин та їх ставлення до праці. Таким чином, підставою для направлення матеріалів до прокуратури з метою вирішення питання про порушення кримінальної справи буде несвоєчасне подання протягом щонайменше двох місяців інформації про стан виконання громадських робіт, оскільки системність за загальним значенням передбачає вчинення двох та більше тотожних дій. При цьому вказані порушення повинні бути вчинені підряд (наприклад, неподання інформації у січні, потім у лютому). У тому разі, коли інформація не подавалась з розривом (наприклад, неподана у січні, подана у лютому та знову неподана у березні) не можна говорити про систематичність;
2) нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засуджених осіб.
Ця підстава випливає з обов'язку власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт здійснювати контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт та дотримання правил техніки безпеки (ч. 1 ст. 39 КВК України).
132
За загальним значенням контроль — це сукупність процесів у певній соціальній системі, за допомогою яких забезпечується відповідність визначеним «зразкам» діяльності, а також дотримання обмежень у поведінці, порушення яких негативно позначається на функціонуванні системи; це системна та регулярна діяльність, результатом якої повинна стати законослухняна поведінка засудженого за місцем роботи, дотримання правил трудової дисципліни та розпорядку дня.
Обов'язок здійснення контролю за поведінкою засуджених хоча прямо в законодавстві не передбачений, але формально випливає з положень ст. 36 КВК України (про те, що виконання даного виду покарання здійснюється на основі контролю за поведінкою засуджених) та ст. 39 КВК України (про те, що на ці органи та їх посадових осіб покладено обов'язок своєчасного повідомлення інспекції про ухилення засуджених осіб від відбування покарання та переведення їх на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані чи в стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку).
Нездійснення контролю є бездіяльністю, яка означає незастосування службовою особою підприємства, установи, організації за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт, передбачених законом заходів, необхідних для здійснення такого контролю, за умови, що на цю службову особу покладено обов'язок (наприклад, за функціональними обов'язками чи службовими повноваженнями) і вона має реальну можливість здійснювати такий контроль. В першу чергу такий контроль є обов'язком органу (посадової особи), якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. 3) невиконання інших вимог ст. 39 КВК України. До цих порушень можна віднести три випадки: 1) відмову у погодженні з інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи, та видів цих робіт, що можуть ними виконуватись; 2) відсутність або неналежне здійснення контролю за виконанням засудженими особами визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки; 3) несвоєчасне повідомлення інспекції про ухилення засуджених осіб від відбування покарання та переведення їх на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані чи в стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку.
Слід звернути увагу, що в законі не передбачено окремого терміну повідомлення інспекції про допущені засудженими порушення. Це дає формальну можливість службовим особам підприємства, Установи, організації за місцем відбування покарання у виді громадських робіт здійснювати таке інформування один раз на місяць. Однак, виходячи з того, що вказані порушення є підставою для попередження засудженого або притягнення до кримінальної від-
133
повідальності, а подібні заходи реагування таку інформацію необхідно направляти до інспекції негайно, після виявлення факту. Так, наприклад, ухиленням від відбування покарання визнається невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були учинені після письмового попередження. У цьому разі, якщо про вчинення протягом одного місяця двох порушень з числа вказаних інспекції стало відомо тільки при щомісячному інформуванні, — вона позбавлена можливості винести попередження за кожне з них, що призводить до відсутності формальних ознак ухилення від відбування покарання).
5. Оскільки засуджений до громадських робіт користується всіма правами людини та громадянина з обмеженнями, що визначені законом і встановлені вироком суду, законодавець не встановлює якогось спеціального порядку відшкодування такій особі шкоди, заподіяної здоров'ю під час виконання громадських робіт. Дане питання вирішується на загальних підставах відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку, що складається із: Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» , Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.
Стаття 40. Відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт
1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього кримінальновиконавчою інспекцією може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
2. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України (2341-
14).
3. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є:
невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження;
невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
4. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.
1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засуджену особу було притягнуто до адміністративної відпові дальності, до засудженої особи застосовується застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної від повідальності (ч. 1 ст. 40 КВК України).
Виходячи з обов'язків, які покладаються на засуджених до громадських робіт, порушенням порядку та умов відбування покарання визнається: несумлінне ставлення до праці (зокрема, прогули, неналежне виконання покладеного обсягу робіт, брак в роботі тощо); відмова працювати на визначених для них об'єктах; неповне відпрацювання (за відсутності поважних причин, наприклад, вагітності) встановленого судом строк громадських робіт; нез'явлення за викликом до інспекції; неповідомлення інспекції про зміну місця проживання; неявка на реєстрацію до інспекції; виїзд без дозволу інспекції за межі України; порушення громадського порядку (за умови документального підтвердження факту притягнення до адміністративної відповідальності), а також зникнення засудженого з метою ухилення від відбування покарання.
2. У разі допущення, навіть один раз, будь-якого з перелічених вище порушень, до засудженого повинно бути застосоване письмове попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. Крім цього, за кожним фактом допущеного порушення засуджена особа дає письмове пояснення, яке долучається до її особової справи.
3. Ухиленням від відбування покарання вважаються: а) невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання; б) притягнення до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, які були вчинені після письмового попередження; в) невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважної причини; г) допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця; д) поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
| 134 135 |
Ухилення від відбування покарання являє собою невиконання обов'язку (бездіяльність) щодо відбування покарання, вчинене особою, засудженою до даного покарання обвинувальним вироком
суду, який набув законної сили. Форми (способи) ухилення від покарання можуть бути різними, й ухилятися від виконання обов'язку щодо його відбування особа може як шляхом вчинення активних дій (наприклад, зміна місця проживання без повідомлення інспекції; неявка на реєстрацію без поважних причин), так і шляхом бездіяльності (наприклад, нез'явлення до місця відбування покарання у виді громадських робіт).
З моменту вступу вироку в законну силу і вчинення особою хоча б однієї дії чи бездіяльності (крім прямо передбачених в законі випадків, коли для визнання дій чи бездіяльності ухиленням від відбування покарання необхідно вчинити подібні дії двічі), спрямованих на ухилення від виконання обов'язку відбути покарання, злочин визнається закінченим і набуває триваючого характеру.
4. У даній статті наведено невичерпний перелік дій (бездіяльності), вчинення яких дає підстави вважати особу такою, що ухиляється від відбування покарання. Виходячи зі змісту даної статті, порушення будьякого обов'язку чи будь-якої умови відбування покарання тягне за собою можливість притягнення засудженого до кримінальної відповідальності. Так, наприклад, порушником визнається і засуджений, який не з'явився без поважної причини до інспекції (поважними причинами неявки засудженої особи до інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені (ч. 1 ст. 37 КВК України).
5. Стосовно особи, яка порушує порядок та умови відбування покарання або ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, працівник інспекції направляє прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України. Копії цих матеріалів підшиваються до особової справи засудженої особи.
6. Згідно з Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, прокуророві направляються такі матеріали: а) подання; б) копія вироку суду; в) копія облікової картки; г) довідка про відбутий засудженим час покарання (у годинах); д) довідка про вчинені ним порушення та вжиті кримінально-виконавчою інспекцією заходи впливу; є) пояснення засудженого; ж) інші дані, що свідчать про ухилення (наприклад, повідомлення від власника підприємства, установи чи організації, на якій працює засуджений; копії постанов про притягнення до адміністративної відповідальності тощо).
7. У поданні вказуються конкретні факти ухилення засуджено го від відбування покарання: а) кількість випадків невиходу на ро боту, порушення трудової дисципліни, появи на роботі у нетвере-
зому стані і протягом якого часу вони здійснені; б) неявки до кримінально-виконавчої інспекції за викликом без поважних причин; в) які не виконав обов'язки та допустив порушення порядку й умов відбування покарання; г) які вчинено проступки засудженим та чи притягувався він до адміністративної відповідальності; д) ухилення від реєстрації.
Глава 9 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ
У ВИДІ ВИПРАВНИХ
РОБІТ
Стаття 41. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт
1. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.
2. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
3. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ.
4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.
5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі із засудженим; контролює поведінку засуджених; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом строку відбування ними покарання.
| з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; по- відомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця 137 136 |
6. Засуджені зобов'язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці;
проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
1. Виправні роботи у практиці застосування кримінальних покарань мають важливе попереджувальне і виховне значення відносно осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості і виправлення яких можливе без ізоляції від суспільства на основі участі засуджених у суспільно корисній праці, в поєднанні з заходами громадського впливу з боку колективу, у якому вони працюють.
2. Виправні роботи, маючи властивість кари, у той же час володіють більшими можливостями для ефективного досягнення мети виправлення без ізоляції засуджених від суспільства, здійснення карально-виховного впливу на засуджених, оскільки вони, залишаючись на свободі, у більшості випадків продовжують працювати у тому ж колективі, в якому працювали до засудження. Це полегшує контроль за поведінкою та роботою засуджених та допомагає знайти найбільш ефективні засоби їх виправлення та ресоціалізації.
3. Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кримінального покарання у разі: а) коли така міра покарання передбачена санкцією статті кримінального закону; б) призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено законом (ст. 69 КК України); в) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК України); г) коли виправними роботами замінюється штраф у випадках злісного ухилення від його сплати (ст. 53 КК України).
За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»), відповідно до ст. 57 КК України виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.
Цей вид покарання призначається тільки працездатним особам з урахуванням, по можливості, їх спеціальності. Тому вони не можуть бути застосовані до вагітних жінок, і жінок, які перебувають
у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, осіб, які досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Щодо неповнолітніх слід враховувати забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і здобуттям ними виробничої кваліфікації, саме через це виправні роботи не призначаються неповнолітнім, які не досягли шістнадцятирічного віку.
4. Виправні роботи призначаються строком від шести місяців до двох років, з відрахуванням із заробітку засуджених від 10 до 20% в доход держави протягом строку відбування покарання. Ви бір конкретних розмірів відрахувань із заробітку залежить від об ставин конкретної справи: тяжкості вчиненого злочину, його ха рактеру, особи винного, його матеріального, майнового, сімейного становища і вимог закону про індивідуалізацію покарання. Міні мальний відсоток відрахувань на практиці застосовується також і до неповнолітніх. Призначаючи покарання у виді виправних ро біт, суд зобов'язаний визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку.
За роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 24.10.2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»), при призначенні у виді виправних робіт за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) допускаються поглинення, часткове або повне складання як строків виправних робіт, так і розмірів відрахувань у доход держави, а за кількома вироками (ст. 71 КК України) — лише складання строків цих покарань.
5. Слід звернути увагу на певні особливості призначення та ви конання виправних робіт при заміні невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК Укра їни).
| 138 139 |
Згідно з рішенням Апеляційної комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі Державного департаменту України з питань виконання покарань № 1 від грудня 2003 р., установи виконання покарань зобов'язані з метою якісного розгляду судами питання відповідно до ст. 82 КК України (в тому числі і щодо заміни невідбутої частини покарання у виді обмеження волі виправними роботами), матеріали з цього питання подавати до суду тільки у разі наявності довідки з організації, підприємства або установи, де особу передбачається працевлаштувати, та про надання засудженому житлової площі на період виконання цього виду покарання (іншими словами — розраховувати на подібну зміну невідбутої частини покарання виправними роботами можуть тільки особи, що документально підтвердили своє майбутнє працевлаштування та забезпечення житлом).
Крім того, за роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (Постанова від 26.04.2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким»), при цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким взагалі не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).
Виходячи з цього, в разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі виправними роботами, їх строк не може бути меншим за 6 місяців та не може бути більшим за 2 роки. Тобто, до осіб, у яких невідбута частина покарання на момент відбуття частини строку покарання, встановленої у ст. 82 КК України, менша за 6 місяців або є більшою за два роки, подібна заміна взагалі не може бути застосована. Це також стосується всіх тих категорій осіб, яким виправні роботи не можуть бути призначені відповідно до ст. 57 КК України (наприклад, жінки, що мають дітей віком до 14 років).
У разі прийняття судом на підставі подання адміністрації установи виконання покарань рішення про застосування ст. 82 КК України щодо вищевказаних засуджених, кримінально-виконавча інспекція повинна звертатись до прокуратури для внесення касаційного подання на нього.
6. Виконання покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію та включає в себе: облік засуджених осіб; роз'яснення порядку та умов відбування покарання; контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб; проведення виховної роботи із засудженими особами; контроль за поведінкою засуджених осіб; винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явились за викликом до інспекції без поважних причин; проведення початкових розшукових заходів засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та передача матеріалів до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; надання дозволу на звільнення з роботи засуджених осіб за власним бажанням протягом строку відбування покарання; проведення інших заходів, передбачених законом.
7. Адміністративне стягнення у виді виправних робіт, хоча це і не передбачено КВК України, також покладається на кримінальновиконавчу інспекцію. Так, відповідно до Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, стягнення у виді виправних робіт виконується на підставі постанови суду з урахуванням особливостей, передбачених законодав-
ством України про адміністративні правопорушення, за місцем роботи засуджених осіб відповідно до ст. 322 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
8. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприєм стві незалежно від форми власності за місцем роботи засудженої особи (ч. 1 ст. 41 КВК України). Особи, засуджені до виправних робіт, не тільки залишаються працювати на тому підприємстві, на якому вони працювали до засудження, а й на тій же самій посаді чи роботі. Переведення вказаних осіб на іншу посаду чи роботу здійснюється на підставах, передбачених законодавством про пра цю, за винятком обмежень, установлених вироком суду та кримі нально-виконавчим законодавством.
Виправні роботи у відповідності до ст. 31 Кодексу України про адміністративні правопорушення також відбуваються за місцем постійної роботи правопорушника (ч. 2 ст. 322 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
9. Ефективність виправних робіт (як і інших видів покарань) залежить не тільки від правильного призначення даного покаран ня судом, а й від суворого дотримання законності при його вико нанні, від своєчасного виконання вироку. Несвоєчасне, із запіз ненням, виконання вироку значно знижує його ефективність. Тому судові органи й кримінально-виконавчі інспекції, на яких покладено функцію виконання покарання у виді виправних робіт, зобов'язані вживати всі необхідні заходи до своєчасного виконан ня покарання та вироку, що, перш за все, і обумовило визначення в законі строку, протягом якого вирок повинен бути приведений до виконання.
Про підстави законодавчого закріплення двох моментів, від яких відраховується строк звернення вироку до виконання, дивись коментар до ст. 36 КВК України.
10. Якщо з'ясується, що на час звернення вироку до виконання засуджений не працює, він надає працівникам кримінально-вико навчої інспекції письмове пояснення, у якому вказує причину звільнення з роботи. Після цього йому видається направлення до відповідного центру зайнятості населення і встановлюється строк для працевлаштування — 15 днів та роз'яснюється, що він не має права відмовитися від запропонованої роботи чи перекваліфікації.
| передньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць. При пропонуванні 140 141 |
Однак слід зауважити, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення», особі повинна надаватися в центрах зайнятості лише підходяща робота. Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий доход), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Поряд з цим заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попідходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття. Тобто, вирішити проблему працевлаштування засудженого до виправних робіт, який не має роботи, достатньо складно.
Якщо засуджений без поважної причини не працевлаштувався в установлений термін і не став на облік у центрі зайнятості населення, він викликається до інспекції і надає письмове пояснення про причини ухилення від відбування покарання. Офіційно йому виноситься застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. У разі подальшого ухилення від відбування покарання від засудженого береться письмове пояснення, виноситься письмове застереження у виді попередження та надається ще 10 днів для працевлаштування.
Якщо ж засуджений знову без поважної причини не працевлаштувався у встановлений термін і не став на облік у центрі зайнятості населення, працівник інспекції, узявши довідку про це з відповідного центру зайнятості, надсилає подання, копію вироку та матеріали, які свідчать про ухилення від відбування покарання, прокуророві для вирішення питання про притягнення засудженого до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України.
11. Під час виконання покарання у виді виправних робіт, працівники інспекції здійснюють такі функції: 1) ведуть облік засуджених осіб; 2) роз'яснюють порядок та умови відбування покарання; 3) здійснюють контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб; 4) беруть участь у виховній роботі із засудженими особами, проводять індивідуальні бесіди з ними, вживають заходів щодо організації індивідуального шефства над неповнолітніми (якщо з даного питання є рішення суду), проводять роз'яснювальну роботу з батьками засуджених неповнолітніх; 5) вносять подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з'явилися за викликом до інспекції без поважних причин; 6) організовують початкові розшукові заходи засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсилають матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених осіб (про порядок здійснення розшуку дивись коментар до ст. 35 КВК України); 7) застосовують до засуджених осіб установлені законодавством заходи заохочення і стягнення; 8) перевіряють обґрунтованість заяви засудженої особи про звільнення з роботи за власним бажанням та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість її працевлаштування, виносять постанови про дозвіл або відмову у звільненні; 8) дають дозвіл на звільнення з роботи засуджених осіб за власним бажанням протягом строку відбування ними покаран-
ня; 9) контролюють поведінку осіб, засуджених до виправних робіт, з цією метою один раз на три місяці направляють до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися засуджені особи до адміністративної відповідальності; 10) один раз на шість місяців направляють вимоги до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті з метою з'ясування випадків учинення засудженими особами нових злочинів; 11) направляють через відповідні центри зайнятості населення на роботу осіб, засуджених до виправних робіт, які на час виконання вироку не працюють або були звільнені з роботи у відповідності до законодавства про працю; 12) здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених осіб і перерахуванням відрахованих сум у дохід держави; 13) здійснюють, у разі потреби, контрольні перевірки за місцем роботи засуджених осіб не менше ніж два рази протягом строку відбування покарання. За результатами перевірки складають акт у двох примірниках, один з яких залишається на підприємстві, а другий з відміткою про ознайомлення власника підприємства зберігається в особовій справі засудженої особи та використовується для контролю за усуненням виявлених недоліків; 14) у разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженої особи, а також невиконання інших вимог КВК України надсилають матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом (ч. 2 ст. 44 КВК України). Копії цих матеріалів долучаються до особової справи засудженої особи; 15) підтримують постійні контакти з власниками підприємств та трудовими колективами з метою своєчасного отримання інформації про застосування до засуджених осіб заходів заохочення, стягнення, звільнення з роботи; 16) постійно підтримують контакти з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та службою у справах неповнолітніх при міських та районних держадміністраціях; 17) проводять аналіз роботи щодо виконання покарання у виді виправних робіт та в необхідних випадках уносять пропозиції керівництву інспекції з метою її удосконалення; 18) відповідно до ст. 84 КК України надсилають до суду подання про звільнення від покарання осіб, які під час його відбування згідно з медичним висновком захворіли на психічну чи іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню призначеного судом покарання; 19) надсилають до суду подання щодо осіб, які під час відбування покарання стали непрацездатними, про заміну покарання у виді виправних робіт штрафом (ч. 5 ст. КВК України); 20) надсилають до
С
| 142 143 |
УДУ подання про звільнення від відбування покарання стосовно осіб, які після постановлення вироку суду досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними (ч. 6 ст. 42 КВК Украї-
ни); 21) відповідно до ч. 5 ст. 46 КВК України у разі ухилення засуджених осіб від відбування покарання у виді виправних робіт надсилають прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України; 22) за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці засудженим особам зараховують час щорічної відпустки у строк відбування покарання (ч. 2 ст. 46 КВК України); 23) за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці надсилають до суду матеріали на засуджену особу щодо умовно-дострокового звільнення її від покарання або заміни невідбутої частини покарання штрафом; 24) у разі потреби дають дозвіл засудженій особі на виїзд за межі України; 25) установлюють періодичність та дні проведення реєстрації засуджених осіб та проводять реєстрацію таких засуджених осіб (про порядок встановлення та здійснення реєстрації дивись коментар до ст. 37 КВК України).
12. Про поняття індивідуально-профілактичної роботи дивись коментар до ст. ЗО КВК України.
При проведенні індивідуально-профілактичної роботи з особами, засудженими до покарання у виді виправних робіт, органи внутрішніх справ:
а) виконують: 1) постанови суду та подання інспекції про розшук засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме (ч. 5 ст. 41 КВК); 2) подання про привід засуджених осіб, які не з'явилися за викли ком до інспекції без поважних причин (ч. 5 ст. 41 КВК); 3) постано ви судів про привід засуджених осіб, які ухиляються від явки до них у зв'язку з розглядом кримінальних справ за ухилення від від бування покарання у виді виправних робіт;
б) здійснюють: 1) затримання і конвоювання у порядку, перед баченому кримінально-процесуальним законодавством, осіб, які притягнуті до кримінальної відповідальності за ухилення від від бування покарання у виді виправних робіт; 2) затримання і конво ювання в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, розшук яких оголошено у зв'язку з ухиленням від відбуван ня покарання (ч. 7 ст. 46 КВК);
в) підрозділи інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київ ській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастопо лі та на транспорті за запитами працівників інспекції безоплатно надають інформацію щодо розшуку, притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності засуджених осіб, які пере бувають на обліку в інспекції.
г) після порушення кримінальної справи стосовно особи, яка відбуває покарання у виді виправних робіт, слідчий або орган ді знання протягом 10 днів після встановлення факту засудження на правляють до підрозділу інспекції, у якому засуджена особа пере- буває на обліку, копію постанови про порушення кримінальної справи та інформацію про обрання запобіжного заходу стосовно такої особи.
13. Працівники служби дільничних інспекторів міліції та кри мінальної міліції у справах неповнолітніх міських та районних ор ганів внутрішніх справ:
1) ведуть облік осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт; 2) проводять із засудженими особами індивідуально-профілактичну роботу, спрямовану на їх виправлення, попередження порушення громадського порядку та інших прав громадян, а також учинення ними нових злочинів; 3) щомісяця здійснюють перевірки за місцем проживання засуджених осіб, про результати яких у кінці кожного кварталу письмовою довідкою, окремо щодо кожної засудженої особи, інформують інспекцію і обов'язково додають до неї матеріали перевірки (пояснення засудженої особи, рапорти та ін.), які долучаються до особової справи засудженої особи; 5) у разі встановлення факту притягнення до адміністративної відповідальності засудженої особи письмово повідомляють про це інспекцію та вносять відповідні записи до алфавітних карток обліку осіб, стосовно яких здійснюється профілактична робота.
Про вимоги до оформлення результатів перевірок дивись коментар до ст. 30 КВК України.
14. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засудже них до таких покарань, встановлює наступний порядок виконання покарання у виді виправних робіт:
Після оформлення у встановленому порядку документів стосовно осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, працівник інспекції не пізніше десятиденного терміну з дня реєстрації копії вироку (постанови, ухвали) суду, заздалегідь уточнивши місце роботи засудженої особи, направляє на підприємство копію вироку та повідомлення про щомісячне відрахування визначеної судом частини заробітної плати і перерахування утриманої суми в Дохід держави.
| 144 145 |
Кожну засуджену особу після взяття на облік негайно викликають до інспекції на співбесіду (неповнолітні — з батьками або особою, яка їх заміняє), під час якої їй роз'яснюються порядок та умови відбування виправних робіт, заходи заохочення та стягнення, які можуть бути до неї застосовані, відповідальність за ухилення від відбування покарання, про що у засудженої особи відбирається підписка, у якій вона власноручно зазначає про ознайомлення з вимогами щодо осіб, засуджених до виправних робіт. Крім цього, засуджена особа заповнює анкету, в якій зазначаються установчі дані, відомості про родичів, знайомих, освіту, місце роботи (навчання) тощо.
15. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді виправних робіт, зобов'язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з'являтися за викликом до інспекції; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до інспекції у встановлені постановою дні; відмічатися в листку реєстрації; не виїжджати без дозволу інспекції за межі України; не звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу інспекції; не порушувати порядок і умови відбування покарання; виконувати встановлені обов'язки; не вчиняти проступки, за яких їх може бути притягнуто до адміністративної відповідальності; не допускати прогулів, а також порушень трудової дисципліни; не з'являтися на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
У разі неявки за викликом до інспекції без поважних причин засуджені особи за поданням інспекції можуть бути піддані приводу через відповідні органи внутрішніх справ. Поважними причинами неявки засудженої особи до інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють її можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
16. Для того, щоб уникнути певних труднощів при виконанні покарання у виді виправних робіт щодо осіб, яким це покарання було призначено відповідно до ст. 82 КК України, встановлено окремий порядок заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням. Так, відповідно до п. 4 вказівки Державного департаменту України з питань виконання покарань від 05.01.2005 р. № 5/3-2, питання працевлаштування засуджених при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням у виді виправних чи громадських робіт у порядку, передбаченому ст. 82 КК України, повинно погоджуватись через відділи кримінально-виконавчої інспекції територіальних управлінь Департаменту за місцем, де має наміри проживати засуджений після звільнення. Тобто, перед тим, як направляти матеріали до суду, адміністрація колонії через регіональне управління повинна погодити це питання. Таким чином, співробітники кримінально-виконавчої інспекції отримують реальну можливість перевірити серйозність намірів тієї чи іншої організації та установи, що пообіцяли працевлаштувати засудженого в разі заміни покарання виправними чи громадськими роботами.
У тому разі, коли під час виконання цього покарання виникне питання щодо відмови у працевлаштуванні засудженого відповідно до поданої ним довідки, працівники кримінально-виконавчої інспекції повинні перевірити підстави такої відмови. Якщо відмова викликана тим, що видана довідка носила характер неправдивого документа, працівники інспекції повинні звертатися до прокуратури для вирішення питання про притягнення відповідних
посадових осіб даного підприємства, установи та організації за видачу завідомо неправдивих документів за ст. 366 КК України.
16. Контроль за додержанням законодавства України про зайнятість населення здійснюється місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, відповідними державними органами, інспекціями служби зайнятості та профспілковими об'єднаннями. Тобто, в разі якихось перепон, які виникають при вирішенні питання працевлаштування засудженого, що не має роботи, можливо звертатися за допомогою й до цих органів.
17. Виконання покарання у виді виправних робіт припиняється, і засуджені знімаються з обліку у зв'язку з: відбуттям призначеного вироком суду покарання — за наявності розрахункових відомостей про час, який було включено в строк відбування покарання, заробіток та проведені з нього відрахування. При цьому затримка перерахування утриманих сум не є перешкодою для зняття засудженого з обліку; засудженням за ухилення від відбування покарання у виді виправних робіт — за наявності копії вироку, що набрав законної сили; амністією — за наявності постанови суду про застосування амністії; помилуванням — за наявності розпорядження Служби з питань помилування Кабінету Президента України про виконання Указу Президента України про помилування; скасуванням вироку — за наявності відповідної постанови суду; винесенням судом постанови про умовно-дострокове звільнення — за наявності такої постанови; заміною виправних робіт штрафом — за наявності відповідної постанови суду; звільненням від відбування покарання — за наявності відповідної постанови суду.
З обліку також знімаються: померлі — за наявності відповідної довідки з органу реєстрації актів громадянського стану; особи, засуджені за вчинення нового злочину — за наявності копії вироку, що набрав законної сили; засуджені особи, які вибули з території обслуговування у зв'язку зі зміною місця роботи — за наявності підтвердження про отримання справи інспекцією за новим місцем роботи.
| 146 147 |
18. Після повного відбуття засудженим покарання у день закін чення його строку (тобто в день отримання останніх розрахунко вих відомостей з підприємства), а при звільненні за іншими під ставами — не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів, інспекція надсилає повідомлення влас нику підприємства, на якому працює засуджений, про припинен ня відрахувань з його заробітку і знімає засуджену особу з обліку (ч. 6 ст. 153 КВК України). Зняття засудженої особи з обліку за ін шими підставами здійснюється в день надходження відповідних Документів до інспекції. Відносно особи, знятої з обліку, яка під лягає призову на строкову військову службу, в десятиденний тер мін направляється повідомлення у відповідний військкомат. В та- кий самий термін про зняття з обліку засудженої особи направляється повідомлення до відділу у справах громадянства, імміграції, та реєстрації фізичних осіб.
19. Особі, яка відбула призначений судом строк виправних робіт, за її вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.
Стаття 42. Умови відбування покарання у виді виправних робіт
1. Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.
2. Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.
3. Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
4. Засудженим забороняється без дозволу кримінальновиконавчої інспекції виїжджати за межі України.
5. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після постановлений вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.
6. Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про звільнення такої особи від відбування покарання.
1. Виконання виправних робіт має на увазі наявність певного правового режиму або передбачених законом обов'язкових умов відбування цього виду покарання, під яким розуміється сукупність встановлених кримінально-виконавчим законодавством правообмежень з метою виправлення засуджених.
2. Стаття, що коментується, містить вичерпний перелік обмежень трудових прав засуджених до виправних робіт. їх встановлення та детальна регламентація спрямовані на те, щоб підвищити у засуджених почуття відповідальності за свою поведінку, змусити їх усвідомити міру покарання, до якої вони засуджені. КВК України 2003 р. на відміну від Виправно-трудового значно послабив каральний вплив на засуджених під час відбування покарання. Якщо раніше чергова відпустка не надавалася засудженому до виправних робіт зовсім, то тепер засудженим до цього покарання щорічна відпустка надається, але час її, як правило, не зарахову- ється до строку відбування покарання (за виключенням випадків, встановлених у ст. 46 КВК України). Інші види відпусток, передбачені законодавством, надаються засудженим до виправних робіт на загальних підставах.
У науковій літературі також звертається увага, що раніше включення часу відбування покарання у виді виправних робіт до загального трудового стажу для основного контингенту засуджених було лише можливістю при певних обставинах, а за новим КВК України це — законна реальність.
3. Для виправних робіт характерно, що утримання із заробітку засудженого здійснюються протягом всього строку відбування покарання. Засуджений не вправі внести наперед суму, яка підлягає стягненню з нього. І лише після відбуття строку покарання, умовнодострокового звільнення від покарання або звільнення внаслідок акта помилування чи амністії із засудженого знімаються всі правообмеження, пов'язані з відбуванням виправних робіт.
4. Протягом строку відбування виправних робіт забороняється звільнення засудженого з роботи за власним бажанням, без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Працівники інспекції перевіряють обґрунтованість заяви засудженої особи про звільнення з роботи за власним бажанням, думку керівництва підприємства за місцем відбування виправних робіт та за наявності довідки з нового місця роботи про можливість її працевлаштування, виносять постанову про дозвіл або відмову у звільненні. Винесене рішення працівника інспекції засуджений може оскаржити його у вищого керівництва, про що останній повідомляється при оголошенні рішення.
Без даного дозволу не може бути розірваний і трудовий договір за згодою сторін. Разом із тим на даний випадок також поширюється право на оскарження відмови у видачі дозволу на звільнення у вищого керівництва.
5. Щодо особи, яка згідно з висновком лікарсько-трудової експертної комісії під час відбування покарання стала непрацездатною, працівник інспекції надсилає до суду подання, особову справу та зазначений вище висновок про заміну покарання у виді виправних робіт штрафом відповідно до ч. З ст. 57 КК України та ч. 5 ст. 42 КВК України, при цьому з моменту подання відповідних документів до кримінально-виконавчої інспекції до вирішення зазначеного питання судом відбування покарання призупиняється.
6. Стосовно засудженої особи, яка після постановлення вироку
С
| 149 148 |
УДУ досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, працівник інспекції надсилає до суду подання (особову справу та, відповідно, завірену копію пенсійного посвідчення або завірену копію медичного висновку) про звільнення такої особи від відбування покарання відповідно до ч. 2 ст. 57 КК України та ч. 6 ст. 42
КВК України, при цьому до вирішення зазначеного питання судом відбування покарання призупиняється, а відбута частина пока- рання обраховується, виходячи з відпрацьованого на момент подачі документів часу.
Кримінально-виконавча інспекція в обов'язковому порядку повинна повідомити адміністрацію установи, підприємства чи організації, де відбуває покарання засуджений, про подачу вищевказаних документів та призупинення з цієї дати відбування покарання впритул до вирішення зазначеного питання судом.
Про результати такого розгляду адміністрація установи, підприємства чи організації, де відбуває покарання засуджений, повідомляється кримінально-виконавчій інспекції додатково.
7. Розгляд вищевказаних питань здійснюється судом за місцем знаходження кримінально-виконавчої інспекції в порядку, передбаченому ст. 409, 411 КПК України. При цьому, засуджений має право і особисто звернутися до суду з метою вирішення питання про заміну покарання у виді виправних робіт штрафом або звільненням від відбування покарання.
8. Слід звернути увагу, що дотепер в Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену спільним наказом Міністерства праці, Міністерства соціального захисту населення та Міністерства юстиції України від 29.07.93 р. № 58, не внесено відповідні зміни щодо записів про відбування покарання у виді виправних робіт.
За п. 2.21. вищевказаної Інструкції до трудових книжок осіб, які відбули виправні роботи без позбавлення волі, власник або уповноважений ним орган підприємства за місцем роботи вносить запис про те, що час роботи у цей період не зараховується до загального та безперервного стажу (розділ «Відомості про роботу» трудової книжки, графа 3). У тому разі, коли судом в установленому законом порядку час відбування виправних робіт без позбавлення волі включено до загального трудового стажу, у трудових книжках робиться запис про те, що цей час не зараховується до безперервного трудового стажу. Зазначені записи вносяться до трудової книжки по закінченні фактичного строку відбування покарання, що установлюється за довідками органів МВС України.
При звільненні засудженого з роботи у порядку, передбаченому чинним законодавством, і влаштуванні його на нове місце роботи відповідні записи вносяться до трудової книжки тим підприємством, на яке був прийнятий або направлений засуджений. Підставою для внесення до трудових книжок, передбачених цим пунктом, записів є наказ (розпорядження) керівника підприємства, виданий згідно з вироком (ухвалою) суду.
У розділі трудової книжки «Відомості про роботу» робляться такі записи: у графі 1 зазначається порядковий номер запису; у графі 2 — дата внесення запису; у графі 3 пишеться: «Час роботи з такоїто дати (число, місяць, рік) по таку-то дату (число, місяць, рік) йе зараховується у загальний стаж та безперервний трудовий
стаж». При включенні судом часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу в графі 3 пишеться «Час роботи з такої-то дати (число, місяць, рік) не зараховується в безперервний трудовий стаж»; у графі 4 зазначається підстава для внесення запису до трудової книжки — наказ (розпорядження) керівника підприємства, дата його видачі і номер.
Оскільки у ст. 42 КВК України чітко встановлено, що строк виправних робіт зараховується у загальний стаж, то в цій частині положення вищевказаної Інструкції не мають сили.
Положення про те, що запис до трудової книжки про відбуття строку покарання не вноситься, міститься і в Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.
Стаття 43. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт
1. Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невід-працьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.
2. У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону зберігалася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного.
| встановленому законом порядку. 150 151 |
3. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину Доведена у
1. Строк виправних робіт обчислюється календарно. У нього включається час (роки, місяці, дні), протягом якого засуджений працював та з його заробітку здійснювались утримання, а також неробочий час, який зараховується до строку відбування покарання в передбачених цією статтею випадках.
Число днів, відпрацьованих засудженою особою, має бути не менше за число робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Відбування покарання у виді виправних робіт продовжується до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів або зарахування у встановлених ст. 43 КВК України випадках часу, коли засуджений не працював.
Якщо засуджена особа не відпрацювала необхідної кількості днів і відсутні підстави, встановлені КВК України для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання засудженою особою призначеної кількості робочих днів.
Якщо кількість днів, які підлягають включенню до строку відбування покарання у даному місяці, перевищує число робочих днів, передбачених графіком, до строку відбуття покарання зараховується лише один календарний місяць, без врахування днів, відпрацьованих понад графіка, однак утримання із заробітку, нарахованого за дні, відпрацьовані понад графіка, не здійснюються (наприклад, у випадку, коли за графіком у даному місяці встановлено 20 робочих днів, а засуджений відпрацював 25 днів, йому зараховується відбуття одного повного місяця виправних робіт (дні, відпрацьовані понад графіка до наступного місяця не зараховуються), а відрахування здійснюються лише із заробітку за 20 робочих днів згідно з графіком).
Тобто, у будь-якому випадку до часу відбування виправних робіт включається виключно час, який засуджений повинен був відпрацювати за графіком, понаднормова робота до часу відбуття покарання у жодному разі не зараховується (так, наприклад, засуджений з неповажних причин не відпрацювавши у попередньому місяці потрібну кількість робочих днів, не може «наздогнати» упущене за рахунок понаднормової роботи у наступному місяці. У цьому випадку тривалість виправних робіт продовжується у часі).
Кількість робочих днів за графіком встановлюється адміністрацією підприємства, установи та організації відповідно до положень глави IV Кодексу законів про працю України.
2. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КВК України та Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, початком строку відбування покарання у виді виправних робіт є день, з якого засуджені особи, але не раніше ніж вирок набрав чинності. Тобто, якщо до моменту надходження на підприємство,
152
установу чи організацію копії вироку (іншого рішення) суду засуджений перебував у відпустці, початком строку відбування виправних робіт вважається перший день після його повернення з відпустки, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку, який може з тих чи інших причин і не співпадати з днем фактичного виходу з відпустки.
Аналогічно повинно вирішуватись питання і у випадках, коли на момент надходження вищевказаних документів засуджений був звільнений або перебував на лікарняному, у відпустці по вагітності та родах тощо.
3. Обчислення строку відбування покарання проводиться на підставі відомостей про роботу засудженої особи на підприємстві, які кожного місяця надсилаються власником підприємства до інспекції. Відповідно до Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, у відомостях зазначаються кількість робочих днів за графіком на підприємстві, кількість фактично відпрацьованих засудженою особою робочих днів, кількість і причини невідпрацьованих нею днів згідно з графіком, кількість днів тимчасової непрацездатності за листом непрацездатності та з інших причин, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду. Такі відомості підписуються керівником підприємства та бухгалтером і скріпляються печаткою.
4. У разі, коли засуджена особа працює у приватного підприємця, у якого відсутні бухгалтер та печатка, такі відомості можуть бути надані тільки за підписом приватного підприємця. У такому випадку після взяття на облік засуджена особа подає до інспекції копію трудового договору (трудовий договір обов'язково укладається в письмовій формі і в тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи реєструється в державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця згідно зі ст. 24, 241 Кодексу законів про працю України та у відділі реєстрації фізичних осіб державної податкової інспекції).
5. Окрім часу, протягом якого засуджений працював та з його заробітку проводились утримання, до строку відбування покарання зараховується:
а) час, протягом якого засуджена особа не працювала з поваж-
них причин і за нею відповідно до закону зберігалася заробітна плата (наприклад, час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу тощо). Сенс подібного положення полягає в тому, що, якщо особа Не працює, а за нею зберігається саме заробітна плата, а не якийнебудь інший вид грошової компенсації або допомоги, з неї також здійснюються утримання в доход держави, котрі не провадяться з інших видів грошових виплат (наприклад, матеріальні виплати за час перебування на лікарняному);
153
б) час, коли засудженій особі не надавалася робота на підпри ємстві через її відсутність, що підтверджується наказом по підпри ємству (або витягом з нього) за підписами керівника та бухгалтера, скріпленими печаткою (так званий простій, тобто, зупинення ро боти, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або інши ми обставинами);
в) час, протягом якого засуджена особа перебувала на обліку в державній службі зайнятості і їй було надано статус безробітної, що підтверджується відповідною довідкою щокварталу. У цьому випад ку кожен місяць перебування у статусі безробітного зараховується до строку покарання як календарний місяць виправних робіт;
г) час, протягом якого засуджена особа перебувала під вартою у зв'язку з учиненням злочину, за який відбуває виправні робо ти. У строк відбування виправних робіт зараховується один день ув'язнення за три дні виправних робіт відповідно до ч. 4 ст. 338 КПК України (тобто, кожні десять днів тримання під вартою за раховуються як один місяць виправних робіт). При цьому строк попереднього ув'язнення, що підлягає зарахуванню, повинен бути чітко вказаний у вироку. Зарахуванню підлягає кожен день тримання під вартою, незалежно від того, скільки часу протягом останнього дня засуджений перебував під вартою.
6. Стаття, що коментується, встановлює, що у строк відбування покарання не зараховується:
а) час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або ток сичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим пору шенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілес них ушкоджень;
б) час відбування адміністративного стягнення у виді арешту
або виправних робіт;
в) час тримання під вартою як запобіжного заходу з іншої кри мінальної справи у період відбування виправних робіт у випадках, коли вина в учиненні злочину доведена у встановленому законом порядку. Виходячи з загальних принципів діючого законодавства, цей час підлягає зарахуванню у випадках, коли дане рішення від мінене у встановленому законом порядку або за кримінальною справою винесено виправдувальний вирок;
г) час, протягом якого покарання не виконувалось у зв'язку зі звільненням від його відбування з випробуванням відповідно до рі шення суду;
д) час, коли працівник фактично не працював, але за ним збері галося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забез печення за загальнообов'язковим державним соціальним страху ванням (наприклад, час хвороби та перебування на лікарняному);
є) час, коли працівник фактично не працював, хоча за ним і зберігалося місце роботи (посада), йому не виплачувалася заробітна плата
у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;
ж) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звіль-
нених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників.
7. Для визначення часу закінчення строку покарання, слід до дати календарний строк призначеного судом покарання. Напри клад, засуджений до одного року виправних робіт відбуває пока рання з 10 квітня 2005 р. (з цього дня розпочато відрахування з його заробітку); прогулів та інших порушень встановленого режи му відбування покарання не мав; у додаткових відпустках та на лі карняному не перебував; час перебування у щорічній відпустці ін спекцією йому було зараховано в порядку заохочення до строку ви правних робіт, отже, він має бути знятий з обліку 10 квітня 2006 р. (ця дата є останнім днем відбування даного покарання).
Зазначена дата включається в строк відбутого покарання, і цього дня працівник інспекції зобов'язаний зробити відповідні відмітки у всіх видах персонального обліку . Відповідно до ч. 6 ст. 153 КВК України в день закінчення строку покарання кримінальновиконавча інспекція зобов'язана довести до відома звільненого і адміністрації підприємства, установи чи організації за місцем його роботи про припинення відрахувань із заробітної плати і скасування щодо нього обмежень, пов'язаних з відбуванням покарання, при звільненні від відбування покарання з інших підстав — не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів.
8. Якщо строк покарання закінчується у вихідний чи святковий день (про їх перелік дивись коментар до статті 37 КВК України), засуджений повинен бути знятий з обліку у передвихідний чи святковий день. При обчисленні строку покарання місяцями, він закінчується відповідного числа останнього місяця. Покарання вважається відбутим лише тоді, коли кількість відпрацьованих засудженим днів відповідатиме кількості робочих днів, що припадають (згідно з графіком) на кожен місяць, окремі його періоди та встановленому судом строку покарання в цілому. Наприклад, якщо громадянина засуджено до виправних робіт на один рік, кількість днів, що припадає на цей строк згідно з графіком, дорівнює 261. У такому разі покарання слід вважати відбутим лише тоді, коли кількість відпрацьованих засуджених протягом року днів буде не менше 261.
| 154 155 |
9. При перевірці правильності підрахунку календарного строку відбутого покарання слід пам'ятати, що у разі, коли засуджений працював менше днів, ніж передбачено графіком, недостатня їх кількість зараховується з наступного місяця. Наприклад, у квітні засуджений працював лише 2 дні з 22 за графіком. 20 невідпрацьо-
ваних робочих днів позичаються з травня і з урахуванням цього вважається, що він відбув ще один календарний місяць. У травні засуджений працював 21 з 22 робочих днів. Один день за травень та 20 днів, позичених на квітень, зараховується з червня. Зарахування проводиться лише в межах передбачених графіком днів.
10. При обчисленні строку виправних робіт слід виходити з того, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законом.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється (ст. 50 Кодексу законів про працю України): а) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, вказаної вище для осіб відповідного віку; б) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.
Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством. Крім цього, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (наприклад, вчителів, лікарів тощо). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
Відповідно до ст. 52 Кодексу законів про працю України, для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години.
156
П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою народних депутатів.
11. При направленні засудженого до виправних робіт для примусового лікування від алкоголізму в лікувально-трудовий профілакторій Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі — ЛТП), в строк виправних робіт зараховується також час, протягом якого засуджений піддавався активному протиалкогольному лікуванню і звільнявся на цей період від роботи. Відрахування за вироком суду із заробітку засудженого до виправних робіт, який утримується в ЛТП, проводиться з нарахованого йому заробітку. Таким чином, вони продовжують відбувати покарання в умовах ЛТП. Строк відбування покарання вираховується їм у загальному порядку.
Стаття 44. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт
1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покаранняу виді виправних робіт покладається: щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини за-
робітної плати і перерахування утриманої суми в доход держави;
додержання порядку та умов відбування покарання, передба-
чених цим Кодексом;
своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про
ухилення засудженого від відбування покарання, переведення засудженого на іншу роботу чи посаду, а також його звільнення; щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, в установі, організації, кількість фактично відпрацьованих засудженим робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин.
2. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом.
1. Стаття, що коментується, покладає на адміністрацію підприємств, установ та організацій за місцем відбування виправних ро-
157
біт ряд додаткових обов'язків, спрямованих на забезпечення ефективності даного покарання. Точне та неухильне виконання адміністрацією цих обов'язків багато в чому сприяє реалізації цілей даного покарання, зокрема, виправленню засуджених.
2. На власника підприємства за місцем відбування покарання особами, засудженими до покарання у виді виправних робіт, покладаються: а) щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної плати і перерахування у встановленому порядку утриманої суми в доход держави; б) додержання порядку та умов відбування покарання, передбачених КВК України; в) своєчасне інформування працівників інспекції про ухилення засудженої особи від відбування покарання, переведення її на іншу роботу чи посаду, а також її звільнення; г) щомісячне інформування працівників інспекції про кількість робочих днів за графіком на підприємстві, кількість фактично відпрацьованих засудженою особою робочих днів, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду, кількість прогулів, кількість днів тимчасової непрацездатності за листком непрацездатності та з інших причин; д) встановлення контролю за поведінкою засудженого.
3. Виправлення засуджених, які відбувають виправні роботи, здійснюється на основі їх участі у суспільно корисній праці. З ними проводиться й виховна робота. Тому найпершою задачею адміністрації підприємства, установи та організації, на яких працюють засуджені до виправних робіт, є створення таких умов праці, які сприяли б досягненню цілей покарання, вихованню засудженого у дусі чесного ставлення до праці, дотримання дисципліни та законності.
Власник підприємства може призначити працівника, який буде проводити із засудженим виховну роботу, контролювати його поведінку, виконання визначених для нього робіт, застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.
4. У випадках простою засуджених до виправних робіт (час якого зараховується до строку покарання), керівництво установи, підприємства та організації зобов'язане надіслати до кримінально-виконавчої інспекції довідку про незабезпечення засудженого роботою. Працівники інспекції зобов'язані, в свою чергу, зорієнтувати їх керівників на те, щоб саме засуджений до виправних робіт був у першу чергу забезпечений роботою і мав максимальну кількість робочих днів.
5. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженої особи, а також невиконання інших вимог, передбачених ст. 44 КВК України, працівник інспекції надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом (про поняття систематичності дивись коментар до ст. 39 КВК Укра-
їни). Копії цих матеріалів долучаються до особової справи засудженої особи.
6. Прокуророві направляються такі матеріали: подання; довідка працівника інспекції про допущені порушення власником підприємства при виконанні покарання у виді виправних робіт і вжиті ним заходи; довідка власника підприємства про причини неперерахування утриманих коштів; ксерокопії розрахункових відомостей; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення.
Стаття 45. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт
1. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт і перерахуванням відрахованих сум у доход держави.
2. Відрахування провадяться з усієї суми заробітку, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати. В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи. Відрахування відповідно до вироку суду починаються з наступного дня після надходження вироку та повідомлення на підприємство, в установу чи організацію, але не раніше ніж вирок набрав чинності.
3. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та інших компенсаційних виплат.
1. Відрахування відповідно до вироку суду із заробітної плати засудженої особи починаються з наступного дня після надходження копії вироку та повідомлення на підприємство, але не раніше, ніж вирок набрав законної сили (ч. 2 ст. 45 КВК України). Відрахування провадяться з усієї суми заробітку засудженої особи, без виключення з цієї суми податків та інших платежів і незалежно від наявності претензій до засудженої особи за виконавчими документами, за кожний відпрацьований місяць при виплаті заробітної плати.
| жить в ід складності та умов виконуваної роботи, професійно-діло- 158 159 |
Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залевих якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається вказаним Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
2. Якщо засуджена особа працює на роботах з періодичним нарахуванням заробітної плати (сезонні роботи в сільському господарстві, на риболовецьких та рибопереробних підприємствах тощо), то відрахування провадяться у міру її нарахування. При проведені відрахувань із заробітку засуджених осіб у цей заробіток включається як грошова, так і натуральна частина їх прибутків. Натуральна частина прибутків, утримана із засуджених осіб, залишається в розпорядженні підприємств, а її вартість за державними закупівельними цінами перераховується в доход держави.
3. Якщо засуджена особа працює за сумісництвом на кількох підприємствах, то відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи в розмірі, установленому вироком суду, у зазначеному вище порядку.
Якщо засуджена особа, яка відбуває виправні роботи, призивається на військові збори, то відрахування провадяться із заробітку, який нараховується їй за місцем роботи.
4. Відрахування не провадяться з грошових допомог, які одержуються в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення, виплат одноразового характеру, не передбачених системою оплати праці, сум, які виплачуються як компенсація за витрати, пов'язані з відрядженням, та з інших компенсаційних виплат.
5. Утримані в доход держави кошти підприємства передають до державного бюджету через банківські установи України. В такому ж порядку перераховують кошти і приватні підприємці, а необхідні документи про це щомісяця надсилають до інспекції. Якщо засуджена особа сама є приватним підприємцем або фермером, то сума щомісячних утримань визначається, виходячи з прогнозованого прибутку. Кінцевий розрахунок здійснюється за підсумками року, виходячи з розміру отриманого нею прибутку, відомості про це інспекція одержує у податкових органах за місцем проживання засудженого.
Працівники інспекції здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених, щомісяця відвідують установи казначейств з метою отримання виписок з поточних рахунків та копій платіжних доручень. Отримані дані звіряються з відомостями, що надходять з бухгалтерій підприємств, і заносяться до облікової картки засудженого. Самі ж відомості, копії платіжних доручень та виписок з поточних рахунків підшива-
ються до особової справи засудженого. Одержання утриманих коштів готівкою забороняється законом.
6. Працівники інспекції щомісяця відвідують установи казначейств з метою отримання виписок з поточних рахунків та копій платіжних доручень. Отримані дані звіряються з відомостями, що надходять з бухгалтерій підприємств, і заносяться до облікової картки засудженої особи. Самі ж відомості, копії платіжних доручень та виписок з поточних рахунків підшиваються до особової справи засудженої особи.
7. З метою виявлення засуджених осіб, які працюють за сумісництвом, працівник інспекції один раз на шість місяців направляє запити до податкової адміністрації. Якщо засуджена особа відбула призначений строк виправних робіт, але відрахування з її заробітної плати, через її затримку, не були вчасно перераховані в доход держави в повному обсязі (що підтверджено розрахунковими відомостями з місця роботи засудженої особи), то така засуджена особа знімається з обліку, а його облікова картка вноситься до картотеки дебіторської заборгованості в підрозділі інспекції, де вона перебуває до того часу, доки підприємство не перерахує всіх належних коштів. При цьому інспекція інформує прокурора для вжиття заходів щодо перерахування зазначених коштів в доход держави.
8. При банкрутстві підприємства, його ліквідації та реорганізації у разі відсутності правонаступника, а також при неперераху-ванні підприємством зазначених коштів у дохід держави протягом трьох років через їх відсутність, що підтверджується документально, дана заборгованість списується відповідним актом (акт складається бухгалтером і працівником інспекції та затверджується начальником територіального органу управління Департаменту). Облікова картка при цьому зберігається в архіві установлений термін. При банкротстві підприємства працівник інспекції інформує прокурора щодо ужиття заходів для погашення заборгованості через перерахування утриманих коштів у доход держави.
9. У разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум, із заробітку засудженого, а також невиконання інших вимог, передбачених ст. 44 КВК України, працівник інспекції надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно з чинним законодавством.
| 160 161 |
10. Якщо засуджений відбув призначений строк виправних ро біт, але відрахування з його заробітної плати через її затримку не були вчасно перераховані в доход держави в повному обсязі (що підтверджено розрахунковими відомостями з місця роботи засу дженого), то такий засуджений знімається з обліку, а його обліко ва картка вноситься до картотеки дебіторської заборгованості в інспекції, де вона перебуває до того часу, поки підприємство не пе- рерахує всіх належних коштів. При цьому інспекцією вживаються заходи щодо перерахування зазначених коштів.
11. Нагляд за точним додержанням законів при виконанні виправних робіт покладений на Генерального прокурора України і підпорядкованих йому прокурорів. Здійснюючи вищий нагляд за додержанням законів, прокурор зобов'язаний вживати заходів до усунення виявлених порушень, поновлення порушених правил і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності винних осіб.
12. У всіх випадках відміни вироку суду до виправних робіт з припиненням справи, особі, яка відбувала дане покарання, повністю повертається сума, утримана з її заробітку.
Стаття 46. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до виправних робіт
1. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган щодо засуджених до покарання у виді виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.
2. Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати такі заходи заохочення: подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-
дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом; зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування
покарання.
3. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з урахуванням характеристики на нього власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого.
4. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
5. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України ( 2341-
14 ).
6. Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є:
невиконання встановлених обов'язків; порушення порядку та умов відбування покарання; вчинення проступку, за який його було притягнуто до
адміністративної відповідальності;
допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
7. Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.
1. До осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, можуть застосовуватись два види заходів заохочення та стягнення: передбачені законодавством про працю та кримінально-виконавчим законодавством.
2. Власник підприємства стосовно осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт, може застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю України.
За ст. 143 Кодексу законів про працю України, до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією (ст. 144 КЗпП України).
Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення (ст. 147 Кодексу законів про працю України).
| 162 163 |
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші Дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисци-
пліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних вище.
Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року.
Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
3. Працівник інспекції за зразкову поведінку і сумлінне ставлення до праці стосовно засудженої особи може застосовувати такі заходи заохочення: а) подання до суду матеріалів на засуджену особу щодо умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання штрафом на підставі ч. 2 ст. 46 КВК України; б) зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.
За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженої особи може застосовуватися інспекцією застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 46 КВК України).
Перед накладенням стягнення здійснюється перевірка обставин та причин вчинення правопорушення, а від засудженого обов'язково відбирається пояснення. Відмова засудженого надати пояснення може служити перепоною до накладення стягнення.
Він вправі оскаржити вищому керівництву накладене стягнення, оскільки воно тягне правові наслідки — визнання засудженого таким, що ухиляється від відбування покарання.
Працівники кримінально-виконавчої інспекції, одержавши повідомлення про порушення засудженим трудової дисципліни, зобов'язані виїхати на підприємство, де спільно з адміністрацію повинні вжити до правопорушника відповідних заходів.
4. Міри заохочення та стягнення застосовуються за постановою начальника кримінально-виконавчої інспекції. Вони повинні бути оголошені засудженому та відображені у його особовій справі.
5. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженої особи від відбування покарання у виді виправних робіт або заміну невідбутої частини покарання штрафом готується інспекцією спільно із спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх стосовно засудженої особи, яка відбула установлену КК України частину строку покарання та сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.
Державний департамент України з питань виконання покарань під сумлінною поведінкою засудженого розуміє свідоме і безперечне дотримання ним умов відбування покарання та виконання всіх обов'язків, покладених на нього. Сумлінна поведінка передбачає не тільки наявність у засудженого заохочень, застосованих у порядку, визначеному статтею 46 КВК України, але й те, що засуджений подає позитивний приклад поведінки. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання порядку та умов відбування покарання є обов'язком засудженого.
Сумлінне ставлення до праці — це чесне та повне виконання засудженим своїх трудових обов'язків, покращення кількісних та якісних показників виконуваної роботи (підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе додержання правил техніки безпеки тощо).
Сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином і надання матеріальної допомоги сім'ї, або виплати аліментів.
Сам факт відбуття засудженим визначеної ст. 81 КК України частини строку покарання не є підставою для застосування умовно-дострокового звільнення, а лише визначає мінімальний строк, який закон встановлює необхідною умовою для розгляду питання про можливість застосування зазначеної заохочувальної норми.
| кове звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом характеристика засудженого і викладена в ній думка власника підприємства, установи, ор- 164 165 |
При зверненні інспекції до суду з поданням про умовно-достроганізації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого враховуються при остаточному вирішенні цього питання.
6. Слід мати на увазі, що відповідно до ч. З ст. 154 КВК України на кримінально-виконавчу інспекцію покладено обов'язок після відбуття засудженим установленої КК України частини строку по карання в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України, особу може бути звільнено і від додаткового покарання.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, згідно з ч. 1 ст. 107 КК України застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають.
Слід також зазначити, що подібну можливість заміни виправних робіт штрафом у порядку заохочення не можна ототожнювати з заохочувальною нормою ст. 82 КК України, оскільки остання поширюється тільки на засуджених до позбавлення й обмеження волі. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що для вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання у виді виправних робіт штрафом на підставі ст. 46 КВК України, відбуття визначеної частини терміну покарання не є обов'язковим, а значення має лише характеристика засудженого.
7. Подання разом з особовою справою засудженої особи надсилається для розгляду до суду за місцем відбування нею покарання. До особової справи засудженої особи додається характеристика на неї від власника підприємства. Викладена в ній думка враховується при остаточному вирішенні питання про направлення до суду подання на засуджену особу. Крім цього, до суду надсилаються такі матеріали: 1) копія облікової картки (оригінал облікової картки залишається в інспекції для контролю за своєчасним перерахуванням утриманих коштів у дохід держави); 2) довідка про відбутий строк покарання засудженою особою на день направлення матеріалів до суду.
8. Час щорічної відпустки у строк відбування покарання зараховується з урахуванням думки трудового колективу та характеристики на засуджену особу від власника підприємства. За наявності підстав за десять днів до надання засудженій особі щорічної відпустки працівник інспекції виносить мотивовану постанову про зарахування її часу до строку відбування покарання та про перерахування підприємством утриманих коштів із заробітку засудженої особи за час відпустки в дохід держави. Постанова про це негайно направляється на підприємство, оскільки заробітна плата за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку (ст. 21 Закону України «Про відпустки»), а копія постанови долучається до особової справи засудженої особи.
Щорічна відпустка, незалежно від форми власності підприємства, надається строком не менше двадцяти чотирьох календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»), тому в такому випадку до строку відбуття покарання зараховується один календарний місяць.
9. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, інспекція надсилає прокуророві матеріали, що свідчать про ухилення, для вирішення питання про притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до частини другої ст. 389 КК України (доставка такого засудженого до прокуратури та до суду здійснюється працівниками органів внутрішніх справ). Копії цих матеріалів долучаються до особової справи засудженої особи.
Ухиленням засудженої особи від відбування покарання у виді виправних робіт є: 1) невиконання встановлених обов'язків; 2) порушення порядку та умов відбування покарання; 3) вчинення проступку, за який її було притягнуто до адміністративної відповідальності; 4) допущення більше двох разів протягом місяця прогулів , а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
Порушником визнається також засуджена особа, яка не з'явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою ухилення від відбування покарання, а також засуджена особа, яка виїхала без дозволу інспекції за межі України.
Самовільне залишення засудженим роботи повинно також розцінюватись як ухилення від відбування покарання і може тягти не лише накладення на нього стягнення, але й притягнення до більш суворої відповідальності, аж до притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України.
10. При підготовці подання прокуророві про вирішення питання щодо притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності, в ньому вказуються конкретні факти ухилення засудженої особи від відбування призначеного судом покарання (кількість прогулів; час, протягом якого засуджена особа не приступила До роботи або не з'являлась без поважної причини до інспекції; заходи впливу, які застосовувалися до неї; наявність у засудженої особи адміністративних стягнень тощо). Разом з поданням до прокуратури направляються: а) копія вироку; б) копія облікової картки (завірена підписом працівника інспекції та скріплена печаткою); в) довідка про допущені порушення і вжиті заходи впливу; г) довідка про відбутий строк покарання на день направлення подання до прокуратури; д) інші матеріали, що свідчать про ухилення засудженої особи.
| неприбуття після звільнення з місць обмеження або позбавлення 166 167 |
11. Якщо місцезнаходження засудженого виправних робіт невідоме, або він зник з постійного місця проживання, а також у разі волі до обраного місця проживання, працівники органу виконання покарання опитують рідних, сусідів, знайомих, (установлюють його можливе місцеперебування за межами місця проживання), співпрацівників засудженого з метою встановлення його зв'язків та можливого місцезнаходження; надсилають запити до ЖЕКу, селищної, сільської або міської ради проводять перевірки за обліками органів внутрішніх справ для виявлення засудженого серед затриманих або заарештованих, перевіряють медичні установи і морги — чи не стала засуджена особа жертвою нещасного випадку або злочину.
Коли ж протягом місяця після закінчення початкових розшукових заходів місцеперебування засудженого залишається невстановленим, інспекція направляє до органу внутрішніх справ подання зі всіма необхідними матеріалами для здійснення подальшого розшуку. За наявності достовірних даних про те, що засуджений залишив своє постійне місце проживання з метою ухилення від відбування покарання, орган виконання покарання направляє прокуророві подання для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування покарання. Зниклим з місця проживання вважається засуджений, місцезнаходження якого не встановлено протягом ЗО днів в результаті проведення початкових розшукових заходів.
12. Після затримання засудженого (установлення місцезнаходження) працівник інспекції з'ясовує всі обставини і причини залишення ним постійного місця проживання, і, впевнившись, що мало місце ухилення від відбування покарання, направляє до прокуратури подання та матеріали для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування призначеного судом покарання.
13. У разі встановлення місцезнаходження засудженого, який розшукувався і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилення від відбування покарання), працівник інспекції негайно надсилає запит про це до інспекції за новим місцем проживання засудженого з вимогою негайно перевірити цей факт, установити місце роботи засудженого і при необхідності зробити запит для направлення його особової справи. Після отримання такого запиту працівник інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і при позитивному результаті робить запит про направлення на його адресу справи засудженого.
14. Засуджений, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від відбування покарання, може бути затриманий органами внутрішніх справ і конвоюється в порядку, передбаченому діючим законодавством (ч. 7 ст. 46 КВК України).
Глава 10
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ СЛУЖБОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Стаття 47. Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
1. Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець.
2. Після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.
3. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок.
4. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.
5. Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військоволікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.
| вини справи та особу засудженого, вважає за доцільне замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більш ніж два роки призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк. 169 168 |
1. Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців відповідно до ч. 1 ст. 58 КК України є основним покаранням, тобто воно призначається у випадках вчинення військовослужбовцями тих злочинів проти військової служби, за які санкціями відповідних статей Особливої частини Кримінального кодексу таке покарання передбачене. Крім цього, зазначене покарання може призначатися і в тих випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК України, але суд, зважаючи на обставолі до обраного місця проживання, працівники органу виконання покарання опитують рідних, сусідів, знайомих, (установлюють його можливе місцеперебування за межами місця проживання), співпрацівників засудженого з метою встановлення його зв'язків та можливого місцезнаходження; надсилають запити до ЖЕКу, селищної, сільської або міської ради проводять перевірки за обліками органів внутрішніх справ для виявлення засудженого серед затриманих або заарештованих, перевіряють медичні установи і морги — чи не стала засуджена особа жертвою нещасного випадку або злочину.
Коли ж протягом місяця після закінчення початкових розшукових заходів місцеперебування засудженого залишається невстановленим, інспекція направляє до органу внутрішніх справ подання зі всіма необхідними матеріалами для здійснення подальшого розшуку. За наявності достовірних даних про те, що засуджений залишив своє постійне місце проживання з метою ухилення від відбування покарання, орган виконання покарання направляє прокуророві подання для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування покарання. Зниклим з місця проживання вважається засуджений, місцезнаходження якого не встановлено протягом ЗО днів в результаті проведення початкових розшукових заходів.
12. Після затримання засудженого (установлення місцезнаходження) працівник інспекції з'ясовує всі обставини і причини залишення ним постійного місця проживання, і, впевнившись, що мало місце ухилення від відбування покарання, направляє до прокуратури подання та матеріали для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування призначеного судом покарання.
13. У разі встановлення місцезнаходження засудженого, який розшукувався і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилення від відбування покарання), працівник інспекції негайно надсилає запит про це до інспекції за новим місцем проживання засудженого з вимогою негайно перевірити цей факт, установити місце роботи засудженого і при необхідності зробити запит для направлення його особової справи. Після отримання такого запиту працівник інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і при позитивному результаті робить запит про направлення на його адресу справи засудженого.
14. Засуджений, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від відбування покарання, може бути затриманий органами внутрішніх справ і конвоюється в порядку, передбаченому діючим законодавством (ч. 7 ст. 46 КВК України).
Глава 10
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ СЛУЖБОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ДЛЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Стаття 47. Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
1. Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець.
2. Після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.
3. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок.
4. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.
5. Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військоволікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.
| статті Особливої частини КК України, але суд, зважаючи на обставини справи та особу засудженого, вважає за доцільне замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більш ніж два роки призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк. 169 168 |
1. Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців відповідно до ч. 1 ст. 58 КК України є основним покаранням, тобто воно призначається у випадках вчинення військовослужбовцями тих злочинів проти військової служби, за які санкціями відповідних статей Особливої частини Кримінального кодексу таке покарання передбачене. Крім цього, зазначене покарання може призначатися і в тих випадках, коли воно не передбачене санкцією
2. Покарання у виді службових обмежень може бути також застосоване до військовослужбовця в порядку заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким на підставі ч. 4 ст. 83 чи ст. 8587 КК України.
3. Зміст кримінального покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців полягає у тому, що протягом строку його відбування, визначеного вироком суду: 1) засуджений не підлягає підвищенню за посадою; 2) не може бути підвищений у військовому званні; 3) покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; 4) із суми його грошового забезпечення в обов'язковому порядку здійснюється відрахування в доход держави в межах від 10 до 20 % з усієї суми грошового забезпечення незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.
4. Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців є строковим, тобто його виконання обмежується певними рамками в часі, які визначаються вироком суду в кожному конкретному випадку виходячи з положень ч.І ст. 58 КК України, де встановлено, що службові обмеження застосовуються на строк від шести місяців до двох років.
5. За своєю суттю покарання у виді службових обмежень дуже схоже на покарання у виді виправних робіт, але насправді це покарання є спеціальним, оскільки застосовується тільки до військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) і відбувається засудженим за місцем його військової служби.
6. До числа військовослужбовців, які несуть відповідальність у виді службових обмежень відносяться: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи інших військових формувань, створених у відповідності з законами України.
7. Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців чітко визначений цією статтею. Такий порядок реалізації вимог вироку суду говорить про те, що командир військової частини або іншого органу, видаючи зазначений наказ, несе персональну відповідальність за його чітке виконання.
8. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини або інший відповідний начальник протягом трьох днів сповіщає суд, який виніс вирок.
9. Зміст покарання у виді службових обмежень містить в собі елементи, що стосуються порядку проходження служби військовослужбовцями (просування по службі, отримання чергового військового звання, вислуга років, грошове утримання), та регулювання яких здійснюється окремими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України «Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців» №1053/2001 від 7 листопада 2001 року із змінами, внесеними згідно з Указами Президента №381/2002 від 25 квітня 2002 року та №469/2002 від 17 травня 2002 року введені в дію Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України та Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України. При цьому, в п. 2 цього Указу зазначається, що чинність Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України поширюється на військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, а також інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім військовослужбовців Служби безпеки України, яка має своє відповідне положення.
Згідно з п. 21 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (для військовослужбовців Служби безпеки України — п. 31 відповідного Положення) чергові військові звання молодшого і старшого офіцерського складу присвоюються послідовно за наявності позитивної характеристики та відповідності чергових звань військовим званням, передбаченим штатними посадами, які вони займають, після закінчення встановленого строку вислуги у попередніх військових званнях.
П. 24 зазначеного положення (для військовослужбовців Служби безпеки України — п. 34 відповідного Положення) встановлюються такі строки вислуги у військовому званні: молодшого лейтенанта, лейтенанта — 2 роки; старшого лейтенанта, капітана — З роки; майора (капітана 3 рангу) — 4 роки; підполковника (капітана 2 рангу) — 5 років. Строк вислуги у військових званнях полковника (капітана 1 рангу) і вище не встановлюється.
Це загальне правило, але в разі засудження військовослужбовця до покарання у виді службових обмежень, навіть за умов наявності зазначеної вище вислуги років, чергове військове зван ня в межах строку відбування покарання йому не присвоюється (п. 25 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України).
| 170 171 |
Також, відповідно до ч. 2 ст.58 КК України строк відбування Цього покарання не зараховується засудженому військовослужбовцю в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Тобто, відрахування вислуги років в даному випадку припиняється до того моменту, коли військовослужбовець звільняється від відбування покарання за будь-якої, передбаченої законом, підстави.
10.
11. Слід мати на увазі, що ст. 58 КК України встановлює обмеження впродовж відбування покарання не на будь-яке переміщення по службі, а тільки переміщення на вищу посаду. Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено вище військове звання, а за умови рівних військових звань — більший посадовий оклад. У разі, коли штатом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад (п. 35 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України).
На рівну або нижчу посаду засуджений військовослужбовець під час відбування покарання у виді службових обмежень може переводитись на загальних засадах.
12. Крім розглянутих вище обмежень для засуджених військовослужбовців мається ще одне досить суттєве — це обов'язкові відрахування з їх грошового утримання. Розмір грошових відрахувань з грошового утримання військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, визначається ч. 2 ст. 58 КК України і складає суму в межах від 10 до 20 %.
13. Розмір грошового утримання військовослужбовців визначається Постановою Кабінету Міністрів № 829 від 22 травня 2000 р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців», а також Постановою Кабінету Міністрів України № 452 від 6 квітня 1998 р. «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців» .
14. В межах строку відбування засудженим військовослужбовцем покарання у виді службових обмежень передбачені вироком суду відрахування здійснюються щомісячно з усієї суми його грошового утримання не залежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.
15. Контроль за здійсненням грошових відрахувань, а також інших обмежень покладається на командира військової частини або іншого начальника, який видав наказ про виконання вироку.
16. Військовослужбовець, засуджений до службових обмежень, може бути звільнений від їх відбування: після відбуття визначеного вироком суду строку покарання; з випробуванням (ст. 75 КК України); умовно-достроково (ст. 81 КК України); у зв'язку з хворобою (ч. З ст. 84 КК України); у зв'язку з актом амністії (ст. 85-86 КК України); у зв'язку з помилуванням (ст. 87 КК України).
Слід звернути увагу, що відповідно до ч. З ст. 154 КВК України на командира військової частини або іншого начальника, який ви- дав наказ про виконання вироку покладено обов'язок після відбуття засудженим установленої КК України частини строку покарання в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України, особу може бути звільнено і від додаткового покарання.
17. Ч. 5 даної статті визначає, що засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарняною комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби в мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини або іншого начальника і висновком військово-лікарняної комісії.
18. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини або інший начальник видає наказ про припинення його виконання з визначенням дати припинення, з якої всі передбачені законом обмеження скасовуються.
Глава 11
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ
КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА
Стаття 48. Порядок виконання покарання у виді конфіскації майна
1. Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося.
2. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (606-14).
| 172173 |
1. Згідно із ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Як і покарання у виді штрафу, покарання у виді
10.
11. Слід мати на увазі, що ст. 58 КК України встановлює обмеження впродовж відбування покарання не на будь-яке переміщення по службі, а тільки переміщення на вищу посаду. Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено вище військове звання, а за умови рівних військових звань — більший посадовий оклад. У разі, коли штатом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад (п. 35 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України).
На рівну або нижчу посаду засуджений військовослужбовець під час відбування покарання у виді службових обмежень може переводитись на загальних засадах.
12. Крім розглянутих вище обмежень для засуджених військовослужбовців мається ще одне досить суттєве — це обов'язкові відрахування з їх грошового утримання. Розмір грошових відрахувань з грошового утримання військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, визначається ч. 2 ст. 58 КК України і складає суму в межах від 10 до 20 %.
13. Розмір грошового утримання військовослужбовців визначається Постановою Кабінету Міністрів № 829 від 22 травня 2000 р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців», а також Постановою Кабінету Міністрів України № 452 від 6 квітня 1998 р. «Про упорядкування додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців» .
14. В межах строку відбування засудженим військовослужбовцем покарання у виді службових обмежень передбачені вироком суду відрахування здійснюються щомісячно з усієї суми його грошового утримання не залежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.
15. Контроль за здійсненням грошових відрахувань, а також інших обмежень покладається на командира військової частини або іншого начальника, який видав наказ про виконання вироку.
16. Військовослужбовець, засуджений до службових обмежень, може бути звільнений від їх відбування: після відбуття визначеного вироком суду строку покарання; з випробуванням (ст. 75 КК України); умовно-достроково (ст. 81 КК України); у зв'язку з хворобою (ч. З ст. 84 КК України); у зв'язку з актом амністії (ст. 85-86 КК України); у зв'язку з помилуванням (ст. 87 КК України).
Слід звернути увагу, що відповідно до ч. З ст. 154 КВК України на командира військової частини або іншого начальника, який ви- дав наказ про виконання вироку покладено обов'язок після відбуття засудженим установленої КК України частини строку покарання в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України, особу може бути звільнено і від додаткового покарання.
17. Ч. 5 даної статті визначає, що засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарняною комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби зі зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби в мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини або іншого начальника і висновком військово-лікарняної комісії.
18. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини або інший начальник видає наказ про припинення його виконання з визначенням дати припинення, з якої всі передбачені законом обмеження скасовуються.
Глава 11
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ КОНФІСКАЦІЇ МАЙНА
Стаття 48. Порядок виконання покарання у виді конфіскації майна
1. Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося.
2. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (606-14 ).
| 172173 |
1. Згідно із ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Як і покарання у виді штрафу, покарання у виді конфіскації майна відноситься до майнових покарань, тобто обмеженню підлягають виключно майнові права засуджених.
2. Покарання у виді конфіскації майна до неповнолітніх не за-
стосовується (ст. 98 КК України).
3. На відміну від штрафу, який може бути сплачений (або примусово стягнутий) з майна, придбаного засудженим як до моменту винесення вироку, так і після цього, конфіскація поширюється лише на майно, придбане до моменту засудження або і після цього, але на кошти, що підлягали конфіскації за вироком.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків» суд може вирішувати питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, яке придбане до винесення вироку і підлягає за законом конфіскації, а також на майно, яке було придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком, у випадках, коли не закінчився строк давності виконання вироку. Тобто, у тих випадках, коли після виконання вироку в частині конфіскації майна виявляється неконфісковане майно, воно може бути вилучене лише за умови, якщо воно: а) було отримане засудженим до постановлення вироку; б) отримане після постановлення вироку, але на кошти, які підлягають конфіскації; в) не закінчились строки давності обвинувального вироку, встановлені ст. 80 КК України.
4. Конфіскація майна та штраф розрізняються і за ступенем репресивності. Так, конфіскація може бути звернена на все майно, що перебуває у власності засудженого, або на значну його частину. Виняток складає лише майно, що входить до переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Обсяг позбавлення права власності при застосуванні штрафу значно менший, його межі зазначені в санкціях статей Особливої частини КК України. Крім того, закон вимагає, щоб при призначенні штрафу враховувався майновий стан винного.
5. У системі покарань КК України конфіскація майна передбачена виключно як додаткове покарання і встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Тобто конфіскація майна завжди поєднана з реальним відбуванням засудженим таких покарань, як позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. Чинне законодавство не передбачає заміну покарання у виді конфіскації майна іншим покаранням внаслідок неможливості його виконання.
6. Конфіскація означає вилучення майна. Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 29 вересня 1953 року № 7 «Про судову практику по застосуванню конфіскації», заміна конфіскації майна грошовою сумою, рівною вартості цього майна, не
174
допускається, тобто майно повинне вилучатися винятково в натуральному вираженні. На відміну від цього, штраф є грошовим стягненням; право вирішувати, за рахунок якого конкретно майна сплачувати присуджену суму штрафу, залишається за засудженим. І лише у разі невиконання засудженим добровільно даного покарання, штраф може бути стягнутий примусово в порядку, встановленому законом.
7. На відміну від неможливості сплати штрафу, коли допускається його заміна іншим покаранням, законодавством не передбачено можливості заміни покарання у виді конфіскації майна іншим покаранням. Крім того, законом не передбачено можливості відстрочки або розстрочки виконання цього покарання, а також добровільного його виконання. Головне, що поєднує покарання у виді штрафу і конфіскації майна, це те, що вони повинні позбавляти права власності засудженого, тобто їхнім застосуванням повинно погіршуватися майнове становище засудженого.
8. Ефективність виконання покарання у виді конфіскації майна залежить від того, наскільки своєчасно і повно вжито заходів для забезпечення виконання вироку. Так, згідно з ч. 2 ст. 125 КПК України в справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову. При цьому слідчий може доручити органам дізнання провести розшуковооперативні заходи, спрямовані на виявлення майна, що може бути об'єктом стягнення в процесі виконання конфіскації.
9. Згідно із ст. 126 КПК України забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.
10. Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути пе редане на зберігання представникам підприємств, установ, органі зацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримі нальну відповідальність за його незбереження. Не підлягають опи сові предмети першої потреби, що використовуються особою, в якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до КК України. Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується осо бою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст.
175
який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
11. Згідно із ст. 48 КВК України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
12. На практиці суди часто зіштовхуються із ситуаціями, коли майно, що підлягає конфіскації, до моменту виконання вироку знаходиться в різних місцях, у декількох осіб. У таких випадках на всі необхідні для виконання вироку документи повинні видаватися дублікати, які потім мають направлятися у відповідні відділи Державної виконавчої служби України.
На цьому ж етапі виконання вироку суду в частині конфіскації майна повинні бути вчасно вжиті заходи для забезпечення прав і законних інтересів стягувача, яким тут виступає держава. Тому одночасно з направленням зазначених вище документів державному виконавцю суд, що ухвалив вирок, письмово сповіщає про майбутню конфіскацію відповідну фінансову установу, на території якої знаходиться майно засудженого.
13. Характеризуючи взаємозв'язок забезпечення виконання покарання і виконавчого провадження, можна констатувати, що якщо підставою першого є потреба забезпечити виконання майбутнього вироку в частині конфіскації майна, то підставою виконавчого провадження є необхідність примусової реалізації винесеного вироку. Способи забезпечення можливої конфіскації майна вичерпно визначені в законі і не можуть бути розширені, як і визначені законом заходи примусового виконання.
Особливістю процесу забезпечення можливої конфіскації є те, що способи забезпечення можливого призначення даного покарання подібні до тих, що має право застосовувати державний виконавець до боржника, забезпечуючи виконання судових рішень. До цих способів належать накладення арешту на майно, його опис і передача на зберігання. Найбільш істотні відмінності між способами забезпечення можливої конфіскації майна і примусовими заходами, які реалізуються в процесі виконавчого провадження, полягають в тому, що способами забезпечення можливої конфіскації майна створюються гарантії можливого виконання, а примусовими заходами державного виконавця досягається саме виконання.
Разом з тим відносно процесу виконання покарання заходи забезпечення мають додатковий характер і відіграють допоміжну роль. Тому державному виконавцю після прийняття справи до провадження часто доводиться усувати недоліки, допущені слідчими і дізнавачами в процесі накладення арешту на майно.
14. Процес виконання покарання у виді конфіскації майна подібний до процесу примусового виконання покарання у виді штрафу, але має свої особливості. Згідно із ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, строк для добровільного виконання не встановлюється, тобто законодавством передбачено негайне виконання виконавчих документів про конфіскацію майна. У зв'язку з цим згідно із ст. 25 вищезазначеного Закону, якщо рішення підлягає негайному виконанню, то державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів, зазначених у ст. 18 цього Закону. Крім того, за виконавчим документом про конфіскацію майна державний виконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше ніж у 5-денний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
15. Після одержання виконавчого листа державний виконавець негайно перевіряє наявність майна, зазначеного в опису, виявляє інше майно, що підлягає конфіскації, і складає опис цього майна. При наявності довідки про те, що опису майна не провадилося, державний виконавець вживає заходів до виявлення майна засудженого, що підлягає конфіскації, і при його виявленні складає опис цього майна. В разі застосування конфіскації всього майна — необхідно говорити про його розшук у різних місцях знаходження, і в цьому випадку загальний акт опису може складатися з актів опису в окремих приміщеннях, де мешкала особа, а також включати акти опису, проведені у гаражі або автомобілі, належних особі, тощо.
16. Згідно з п. 5.6.6. Інструкції про проведення виконавчих дій при конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на першому примірнику) боржнику, представнику податкових органів (якщо він був присутній) або надсилаються їм. Тобто в цьому випадку не тільки боржник, а й податкові органи можуть виявити порушення законності під час проведення опису майна засудженого, що потребує негайного реагування на такі факти.
| нення з засудженого, то спочатку задовольняються у встановленій законом черговості пред'явлені до засудженого інші вимоги. Порядок задоволення претензій до засудженого за рахунок його май- 176 177 |
17. Якщо у державного виконавця крім виконавчого листа про конфіскацію майна є інші виконавчі документи про майнові стягна, що підлягає конфіскації, встановлений у ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження». Наприклад, у першу чергу можуть задовольнятися вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу — вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їхньому майну злочином; у третю чергу — вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування; у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги в порядку надходження виконавчих документів.
Іншими словами, лише після задоволення усіх вимог попередніх черг, що пред'явлені до засудженого, виникає можливість безпосередньо виконувати покарання у виді конфіскації майна. У цих нормах закріплене відоме положення, відповідно до якого при всіх умовах у першу чергу встановлюються і реалізуються відновлювальні і компенсаційні майнові правовідносини і лише потім — конфіскаційні.
18. На сьогодні порядок передачі конфіскованого майна фінансовим органам регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним». Так, державні виконавці здійснюють облік, попередню оцінку, а також несуть відповідальність за зберігання конфіскованого майна до передачі його для подальшого розпорядження. Безпосередня оцінка конфіскованого майна провадиться комісією, яка утворюється в складі державного виконавця, представників державних податкових інспекцій, фінансових органів та органів (організацій), які здійснюють розпорядження цим майном. У разі розбіжності в оцінці майна між представниками комісії та у випадках, передбачених законодавством України, оцінка провадиться спеціалістами-експертами. За результатами роботи комісії складається акт опису, оцінки та передачі майна. Усі примірники акта підписуються членами комісії та затверджуються в термін не пізніше трьох днів після його складання керівником чи заступником керівника відповідного відділу Державної виконавчої служби України.
19. Місцеві податкові інспекції на основі актів опису, оцінки та передачі майна забезпечують здійснення загального контролю за повнотою та своєчасністю перерахування до Державного бюджету виручки від реалізації майна, а також відповідних податків. Акт опису, оцінки та передачі майна є підставою для реалізації конфіскованого майна через торгові біржі та аукціони, безоплатної передачі, знищення. Безпосередньо механізм розпорядження майном, що підлягає конфіскації за вироком суду, встановлено в п. 9 вищезазначеного Порядку. Тобто самостійно вживати заходів з реаліза- ції конфіскованого майна державний виконавець не вправі. У цьому одна з істотних відмінностей механізму примусового виконання покарання у виді штрафу від процесу виконання конфіскації майна.
20. Після передачі конфіскованого майна фінансовим органам виконавчий лист з відміткою щодо виконання вироку про конфіс кацію майна повертається суду, який постановив вирок. День над ходження до суду зазначених документів вважається моментом закінчення виконання вироку суду в частині конфіскації майна. Фінансові органи передають суду, який постановив вирок, відо мості, що підтверджують виконання вироку в частині конфіскації майна. Так, по реалізованому майну такими відомостями є інфор мація про виручену суму, по майну, що передано безоплатно, — коли і кому воно передано.
Проте на практиці трапляються випадки, коли вирок суду, що набрав законної сили, повністю або в частині конфіскації майна скасовується, тобто виникає необхідність повороту виконання. Згідно з п. 18 постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340 у разі скасування рішення суду про конфіскацію майна або рішення іншого органу про перехід його у власність держави орган, у розпорядження якого воно надійшло, повертає майно або його вартість відшкодовується власникові в порядку, встановленому законодавством, у тому числі органами Державного казначейства.
21. На підставі Інструкції про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, в разі скасування вироку суду про конфіскацію майна повернення майна проводиться податковим органом у 10-денний строк з дня подачі заяви про його повернення. До заяви додається завірена копія документа про скасування відповідним державним органом рішення, на основі якого дане майно надійшло у власність держави, чи завірений у встановленому порядку витяг із цього документа. У разі, якщо до моменту подання заяви майно вже реалізоване, податкова інспекція у 5-денний строк пересилає документи відповідному фіноргану (про що повідомляє заявнику), який у 10-денний строк з дня одержання документів повинен відшкодувати вартість майна.
22. Повернення майна чи відшкодування його вартості проводиться, якщо заява про це подана в податкову інспекцію не пізніше шести місяців з дня повідомлення зацікавленої особи про скасування рішення, на підставі якого це майно перейшло у власність держави. Після закінчення зазначеного строку заяви до розгляду не приймаються.
| 178 179 |
Повернення майна власникові проводиться в натурі, якщо майно, передане торговельним та іншим організаціям для реалізації чи переробки, ще не реалізоване чи не перероблене. Якщо майно вже реалізоване чи перероблене, власникові повертається із коштів відповідного бюджету сума вартості майна, фактично одержана від його реалізації без відрахування витрат, пов'язаних з реалізацією. Скарги на дії посадових осіб фінансових органів, пов'язані з відшкодуванням вартості реалізованого майна, що підлягає поверненню, подаються у вищестоящий фінансовий орган. Скарги розглядаються і рішення по них приймаються в строки, встановлені чинним законодавством.
23. Вимога про повернення майна, яке було передане безоплатно, чи відшкодування його вартості пред'являється зацікавленою особою до тієї організації, яка прийняла це майно. Спори, що виникають з приводу майна, переданого безоплатно, вирішуються судом.
Тобто на відміну від механізму повернення сплаченої (стягненої) суми штрафу для повернення конфіскованого майна спеціальна ухвала суду не виноситься і виконавче провадження про повернення майна не порушується. Заява про повернення конфіскованого майна з процесуальним документом, який свідчить про скасування вироку суду, за яким здійснена конфіскація майна, подається безпосередньо до податкових органів, які від імені держави виконували функцію стягувача.
24. Після повернення виконавчого листа про конфіскацію майна до суду державний виконавець не здійснює цілеспрямовану діяльність по виявленню неконфіскованого майна. Таке майно може виявлятися органами дізнання і слідства під час розслідування інших кримінальних справ, державним виконавцем під час здійснення інших виконавчих проваджень. Можливість звернення стягнення на додатково виявлене майно, що підлягає конфіскації, відповідає принципу реальності виконання майнових покарань. Крім того, така можливість має на меті ще й попередження випадків приховування майна. Проте необхідною умовою для звернення стягнення на неконфісковане майно є відкриття нового виконавчого провадження.
25. Нерідко покарання у виді конфіскації майна не виконуються внаслідок бездіяльності самих державних виконавців, інших посадових осіб Державної виконавчої служби України. Враховуючи це, у КК України в ст. 382 передбачено відповідальність за умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Стаття 49. Майно, що підлягає конфіскації
1. Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах 180
чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
2. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України.
3. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.
1. У статті 49 КВК зазначено, що конфіскації підлягає майно, що є особистою власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, що передано засудженим в довірче управління.
2. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається у додатку до Закону України «Про виконавче провадження».
Так, стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні:
1) носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: а) одяг — на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок — два зимових плаття), один літній костюм (для жінок — два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш, як на 50 відсотків; б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більш, як на 50 відсотків; в) білизна у кількості двох змін на кожну особу; г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушника на кожну особу; д) необхідний кухонний посуд; є) один холодильник на сім'ю; ж) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення); з) всі
дитячі речі;
2) продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, — на три місяці;
181
3) паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців;
4) одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — у осіб, які займаються сільським господарством;
5) корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів;
6) насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного), та не знятий урожай — у осіб, які займаються сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення);
7) інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні та інші).
3. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом, зокрема главою 10 Закону України «Про виконавче провадження», Цивільно-процесуальним кодексом України тощо.
Глава 12 ВИКОНАННЯ
ПОКАРАННЯ У ВИДІ АРЕШТУ
Стаття 50. Місця відбування покарання у виді арешту
1. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці — на гауптвахтах.
2. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арешт-ному домі.
3. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.
1. Арешт є основним покаранням, відповідно до якого засуджений на строк, встановлений вироком суду, поміщається в спеціальну установу — арештний дім (ст. 50 КК України). Засуджені до арешту військовослужбовці відбувають покарання на військових гауптвахтах.
Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, особи, засуджені до арешту, тимчасово, до ство- рення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах за місцем засудження.
Слід звернути увагу, що, на відміну від виконання покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, коли місце відбування покарання обмежується межами адміністративно-територіальної одиниці, на якій вони проживали або були засуджені, засуджені до арешту повинні відбувати покарання тільки за місцем засудження. Це означає, що засуджений до даного виду покарання повинен триматися у межах адміністративної території області, де розташований суд.
Друга вимога до місця відбування даного виду покарання полягає в тому, що воно обмежується тільки місцем засудження. При виконанні, наприклад, позбавлення волі, вказується ще й на місце проживання. Тому засуджені до арешту не направляються для відбування покарання до свого місця проживання.
2. Вказівка на те, що засуджені відбувають увесь строк покарання в одному арештному домі чи слідчому ізоляторі в окремих постах або секціях, також випливає з вищевказаного загального положення. Введення подібних жорстких правил про місце відбування арешту пояснюється, головним чином, необхідністю не допускати економічно невиправдане переміщення засуджених. Має значення і достатньо короткий строк покарання.
3. Ч. З ст. 50 КВК України встановлює певні винятки з цього правила. Так, переведення засудженого з одного арештного дому до іншого допускається у разі його хвороби або для забезпечення його особистої безпеки, а також за інших виняткових обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.
Переведення за хворобою таких осіб у лікувальну установу на загальних для засуджених підставах зараз неможливе. Переведення за хворобою в інший арештний дім у принципі можливе (якщо такий є у межах області та він краще пристосований для забезпечення здоров'я засуджених), але з урахуванням нетривалості строку самого покарання в реальному житті здійснити це врай складно (дійсно, підібрати арештний дім, розташований у місцевості, сприятливій для здоров'я засудженого, узгодити всі питання з адміністрацією цього арештного дому та, у випадку отримання такої згоди, перемістити туди засудженого не тільки вкрай ускладнено, а й навряд чи доцільно).
| го до іншого арештного дому начальник арештного дому звертається до апарату регіонального управління (а не до Регіональної комі- 182 183 |
Якщо засуджений заявляє про те, що його життю та здоров'ю загрожує небезпека з боку інших засуджених, адміністрація арештного дому, перевіривши таку заяву, у разі необхідності може прийняти рішення про доцільність переводу такого засудженого до іншого арештного дому. З проханням про переведення засудженосії з питань розподілу, направлення та переведення засуджених, як це передбачено стосовно засуджених до позбавлення волі), яке і виділяє наряд для етапування даного засудженого в конкретний інший арештний дім даного регіону (а у випадку переведення до іншого регіону такий наряд видається за запитом регіонального управління Державним департаментом України з питань виконання покарань).
4. Крім цього, у разі необхідності та з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за вмотивованою постановою начальника установи їх можуть тримати в одиночних камерах.
5. Іншими винятковими обставинами можуть бути стихійне лихо, епідемія, введення в районі розташування арештного дому надзвичайного становища (наприклад, участь у масових безпорядках, груповій непокорі або хуліганських діях, наслідки пожеж, повеней, землетрусів, а також інших подій техногенного характеру, що призвели до неможливості перебування всіх засуджених або їх частини у приміщенні арештного дому).
Стаття 51. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту
1. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.
2. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
3. Засудженим до арешту забороняється:
побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком
посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.
4. Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.
5. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин.
6. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами. 184
1. Підставою для тримання осіб, засуджених до арешту, є тільки вирок суду, який набрав законної сили.
2. Арештні доми представляють собою приміщення камерного типу з властивими їм атрибутами та інфраструктурою, але без створення робочих камер.
Засуджені у арештному домі розміщуються у камерах з дотриманням принципу ізольованого та окремого тримання різних категорій засуджених:
— чоловіків — окремо від жінок;
— неповнолітніх — окремо від усіх інших категорій засуджених; засуджених, яких уперше притягнуто до кримінальної відповідальності, — окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;
— засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, — окремо від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі (за Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалежно
від погашення чи зняття судимості);
— засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, — окремо від інших засуджених (відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи — це органи: прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють право застосовні або правоохоронні функції. Також захисту підлягають: працівники суду, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України співробітники
Антимонопольного комітету України);
— іноземних громадян і осіб без громадянства, як правило, — окремо від інших засуджених.
При розміщенні засуджених у камерах обов'язково враховуються рекомендації соціально-психологічної служби установи.
Така диференціація засуджених при розміщенні по камерах необхідна з метою забезпечення перш за все їх безпеки, профілактики правопорушень, проведення виховного впливу, а також виключення негативного впливу та передачі «тюремного досвіду» з боку більш занедбаних у соціально-педагогічному плані осіб на засуджених, які вперше опинились в умовах ізоляції.
185
3. Засуджені до арешту мають право: а) на щоденну прогулянку тривалістю одна година, а неповнолітні — до двох годин; б) на восьмигодинний сон у нічний час; в) мати при собі і зберігати в камері особисті предмети і речі, перелік яких установлено нормативними документами; г) одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості; д) витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; є) в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою; ж) звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, переглядові не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю, а якщо вони подані в неробочі чи святкові дні, то не пізніше доби з їх завершення. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг оголошується засудженим під розпис; з) користуватися настільними іграми; і) мати побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи в установленому кримінальновиконавчим законодавством порядку; к) користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи.
4. Засуджені до арешту зобов'язані: а) дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами; б) дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них; в) дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна; г) виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки; д) при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, працівниками кримінально-виконавчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися. 5. Засудженим до арешту забороняється: а) установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах; б) придбавати, виготовляти, уживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено; в) продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні; г) грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі; д) наносити собі або іншим особам татуювання; є) завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, затуляти оглядове вічко; ж) створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом установи; з) мати побачення з родичами та
іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; і) одержувати посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.
6. Умови тримання засуджених в арештних домах є достатньо жорсткими. Хоча у ч. 2 ст. 51 КВК України і говориться, що на засуджених поширюються обмеження, встановлені для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, однак фактично вони є більш суворими. Засудженим, які відбувають покарання у виді арешту, побачення не надаються взагалі, за виключенням адвокатів та інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (про порядок допуску таких осіб до побачень з засудженими дивись коментар до ст. 8 КВК України). їм також не дозволяється отримувати посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Подібних обмежень немає ніде, навіть у колоніях максимального рівня безпеки.
7. Загальна та професійна освіта, інша професійна підготовка засуджених не здійснюється не тільки в силу режимних обмежень, а й перш за все через нетривалість перебування в арештному домі, що не дозволяє хоча б в елементарних формах організувати цю роботу.
8. Засудженим у арештних домах дозволяється купувати продукти харчування та предмети першої потреби на гроші, що є на їх особових рахунках, у розмірі до 70 % мінімального розміру заробітної плати.
Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога. У разі, коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство провадить доплату до її рівня.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст. 9 і 10 Закону України «Про оплату праці».
| праці, на їх особових рахунках можуть знаходитись кошти, що надійшли від родичів та інших осіб через адміністрацію установи. 186 187 |
Оскільки засуджені до арешту не залучаються до оплачуваної
9. До предметів першої потреби та продуктів харчування, які можуть купувати засуджені до арешту, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань відносять:
А) Продукти харчування: будь-які продукти харчування (за винятком продуктів з простроченим терміном реалізації, консервованих продуктів із м'яса, риби, овочів, фруктів, виготовлених у домашніх умовах, продуктів, що потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки та ті, що швидко псуються, а також спиртних напоїв та пива), та без обмежень тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай. Засуджені можуть зберігати при собі чай — без обмежень, тютюнові вироби — не більше ЗО пачок цигарок або махорки (решта здається на склад та видається засудженим відповідно до пункту 44 Правил), сірники — не більше 10 коробок.
Б) Предмети першої потреби та засоби особистої гігієни: одяг, головні убори, взуття та постільні речі встановленого зразка за встановленими нормами; натільна білизна (тепла і проста) — не більше двох комплектів; панчохи, шкарпетки та рукавиці — не більше двох пар; поясні ремені, кашне, носові хусточки, нитки та вироби з них; тапочки кімнатні, спортивне взуття (кеди, напівкеди, тапочки) — по одній парі; годинники ручні або кишенькові з не коштовних металів (1 шт.); дзеркало, бритви електричні або механічні, а також безпечні з касетними головками, запальнички разового використання; електрокип'ятильники побутові промислового виробництва до 0,5 КВт (1 шт.); засоби особистої гігієни (мило, зубний порошок чи паста, зубна щітка, гребінець, креми до та після гоління, шампунь), спеціальні засоби гігієни для жінок; підручники і учбове приладдя, література та періодичні видання, у т.ч. релігійного змісту (до 10 примірників), письмовий папір, зошити, прості олівці, авторучки, чорнило, стержні (з мастикою чорного, синього або фіолетового кольорів), конверти, марки, листівки; шашки, шахи, доміно, нарди (по одному комплекту); щітки для одягу та взуття, крем для взуття; поліетиленовий посуд, кухоль, ложка, пластмасові футляри для окулярів, мила та зубних щіток; натільні хрестики та інші предмети культу, виготовлені з не коштовних матеріалів; спортивні костюми (один); для жінок, крім того, халати та сукні, хустки, рейтузи, пояси, бюстгальтери, марля, гігієнічні пакети, защіпки, вата, косметика, крем для обличчя та рук.
10. Засуджені забезпечуються жилою площею за нормами, установленими кримінально-виконавчим законодавством України, та тримаються в окремих камерах по 3—10 осіб в одній камері. Норма житлової площі на одного засудженого не може бути меншою 3 кв. м, а для жінок та неповнолітніх — 4 кв. м.
Засудженим у арештних домах надаються щоденні прогулянки тривалістю до однієї години, а неповнолітнім — до двох годин. 188
Телефонні розмови засудженим у арештних домах, як правило, не надаються. Лише при настанні виключних особистих обставин (смерть або тяжка хвороба близького родича, що становить небезпеку для його життя; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому чи його родині тощо), така розмова може бути надана. При цьому всі виключні обставини повинні бути підтверджені документально (телеграма, лист, повідомлення у пресі довідка лікаря тощо).
11. Із засудженими до арешту проводиться соціально-психологічна робота, спрямована на формування та збереження соціальнокорисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов ізоляції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.
12. Основними формами соціально-виховної роботи із засудженими до арешту є: індивідуальна робота; просвітницька та культурно-масова робота; правове виховання. Самодіяльні організації серед засуджених не створюються.
13. Організація соціально-виховної роботи із засудженими безпосередньо покладається на інспектора з соціально-виховної роботи.
Стаття 52. Залучення осіб, засуджених до арешту, до праці
Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житловопобутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості і не більш як на дві години на день.
1. У даній статті встановлюється ще одна особливість відбування покарання у виді арешту, яка полягає у тому, що засуджені у арештних домах до суспільно корисної оплачуваної праці не залучаються, а виконують лише роботи з господарського обслуговування установи, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення установ продовольством без оплати їхньої праці. Це обумовлено тим, що тримання в арештних домах, по-перше, є достатньо короткочасним (до шести місяців), а по-друге, повинно відбуватися в умовах суворої ізоляції, у зв'язку з чим забезпечити таких засуджених роботою практично неможливо.
У арештних домах, як і у слідчих ізоляторах, є потреба у наявності господарчої обслуги з числа засуджених осіб для обслугову-
189
вання даних установ; без допомоги цих осіб нормально функціонувати арештні дома не зможуть.
2. При здійсненні засудженими до арешту робіт з господарського обслуговування адміністрація арештного дому повинна вжити всіх необхідних заходів для забезпечення надійної ізоляції даної категорії осіб. В першу чергу це правило стосується тих арештних домів, які розташовані на території слідчих ізоляторів. Адміністрація цих установ повинна вжити заходів не тільки для надійної ізоляції та охорони засуджених до арешту з метою недопущення їх втеч, а й для виключення можливості будь-яких контактів з засудженими, що виконують роботи з господарського обслуговування слідчих ізоляторів, оскільки відсутність будь-якого спілкування входить до змісту даного виду покарання, котре, як вже зазначалось, повинно відбуватися в умовах суворої ізоляції.
Стаття 53. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту
1. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюються відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
2. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування в арештних домах здійснюються органами виконання покарань у порядку, передбаченому законодавством.
1. Комунально-побутове забезпечення засуджених до арешту здійснюється органами виконання покарань відповідно до норм, установлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, та в порядку, передбаченому законодавством. Медичне обслуговування в арештних домах здійснюється органами виконання покарань у порядку, передбаченому законодавством.
2. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і вида ються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні миття у бані — не менше одного разу на тиждень. Засуджені спеці альним одягом не забезпечуються і відбувають увесь строк пока рання у цивільному одязі.
3. Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час радіотрансляції визначається розпорядком дня установи. Прави лами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань вста новлено наступний типовий розпорядок дня засуджених:
Підйом не пізніше .......................................... 5-6 години ранку
Фізична зарядка .................................................... до 15 хвилин
Туалет, заправка ліжок, прибирання .................. до 10 хвилин
Ранковий огляд, ранкова та вечірня перевірки до 40 хвилин
Сніданок ................................................................ до 20 хвилин
Розвід на роботу ................................................... до 30 хвилин Робочий час .................... 8 годин, а у спеціальних виховних
установах ................................................................... до 6 годин Обідня перерва ..................................................... до 30 хвилин
Зняття з роботи, вечірній туалет ......................... до 25 хвилин Вечеря .................................................................. до ЗО хвилин
Вільний час ....................................................... від 1 до 2 годин
Соціально-виховна робота ...................................... до 1 години
Культурно-масова робота ...................... за окремим графіком Підготовка до сну .................................................. до 10 хвилин
Сон (безперервний) ........................................................ 8 годин
Розпорядок дня складається у кожній установі виконання покарань з урахуванням місцевих умов, тривалості дня та затверджується начальником установи. Розпорядок дня засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу (одиночних камерах), дисциплінарних ізоляторах і карцерах, установлюється окремо.
4. Засуджені до арешту забезпечуються триразовим гарячим харчуванням згідно із нормами добового забезпечення продуктами харчування для засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки та арештних домах, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 р. № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах кримінально-виконавчої системи, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ», зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України від 27.12 2001 р. № 1752 і від 31.01.2004 р. № 102, оголошена для виконання та керівництва в роботі наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 17.05.2004 р. № 125.
5. Особи, засуджені до арешту, отримують медичну допомогу в медичній частині арештного дому чи слідчого ізолятору в порядку, встановленому нормативно-правовими актами з питань медикосанітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань.
Стаття 54. Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до арешту
1. За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.
| 190 191 |
2. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти діб.
3. Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.
1. До засуджених, які відбувають покарання у арештних домах, застосовується ціла система специфічних заходів впливу — заохочень та стягнень. Підставою застосування заходів заохочення виступає сумлінна поведінка засудженого, зміст якої дана стаття не розкриває. Вочевидь, що у даному випадку мова повинна йти про відсутність у засудженого порушень встановленого порядку відбування покарання, виконання ним всіх пред'являємих вимог.
2. До засудженого можуть бути застосовані наступні заходи заохочення: подяка або дострокове зняття раніше накладеного стягнення.
Заохочення у виді подяки оголошується виходячи з загальних правил, встановлених у ст. 131 КВК України, в усній або письмовій формі, у виді дострокового зняття раніше накладеного стягнення — тільки в письмовій формі. Оголошена в усній формі подяка в обов'язковому порядку повинна заноситись до індивідуальної програми соціально-психологічної роботи із засудженими та особової справи. Єдиною особливістю цієї процедури є те, що повноваженнями щодо оголошення заохочення чи стягнення володіють лише начальник арештного дому чи його заступник. Начальник відділення соціально-психологічної служби арештного дому не має прав заохочувати засуджених та застосовувати до них заходи стягнення.
3. За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених у арештних домах можуть застосовуватись заходи стягнення у виді догани чи поміщення в карцер строком до 10 діб. Відносно порядку накладення стягнень на засуджених, які трима ються в арештних домах, діють загальні положення ст. 134 КВК України (з винятками, вказаними вище).
При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого (про рекомендовану Державним департаментом України з питань виконання покарань методику застосування до засуджених стягнення у виді поміщення в карцер дивись коментар до ст. 132 КВК України).
За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
4. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується. Поміщення засудженого в карцер проводиться за вмотивованою постановою начальника арештного дому чи його заступника з визначенням строку тримання.
5. До засуджених, які поміщені в карцер, можуть застосовуватися інші заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в карцер.
6. Під час тримання в карцері засудженим забороняється придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, користування настільними іграми. У карцері засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг — на час виходу з приміщення. Тримання засуджених у карцері одиночне.
7. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.
При накладенні стягнення на засудженого адміністрація арештного дому надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
8. Стягнення може бути знято достроково, однак дострокове звільнення засудженого з карцеру не допускається, воно є можли вим лише за медичними показниками.
Стаття 55. Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями
1. Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті.
2. На гауптвахті роздільно тримаються:
засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу
окремо від інших категорій військовослужбовців;
засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщи-
| 192 193 |
ків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;
засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.
3. Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.
4. Порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями визначаються цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.
5. Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.
6. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я.
7. Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання.
8. За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково.
9. За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.
10. Правом застосування заходу заохочення у виді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону.
1. Стаття, що коментується, регулює загальні питання порядку та умов відбування арешту військовослужбовцями, але більш детально ці питання розглядаються у спеціальному відомчому нормативно-правовому акті Міністерства оборони України — Інструкції про порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями.
2. Положення вищевказаної Інструкції стосуються не тільки питань відбування арешту військовослужбовцями Збройних Сил
України, але й іншими військовослужбовцями, які належать до будь-яких, утворених відповідно до законів України військових формувань (Державної прикордонної служби України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, внутрішніх військ МВС України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та інших).
3. На військовослужбовців, засуджених до арешту, поширюється дія відповідних вимог КВК України та вимоги додатку 12 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.
4. Ч. 2 ст. 55 КВК України містить в собі правила роздільного тримання на гауптвахті засуджених до арешту військовослужбовців, а саме визначає, що на гауптвахті тримаються: а) засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців; б) засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу; в) засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців за контрактом. Крім того, Інструкція про порядок і умови відбування арешту засудженими
військовослужбовцями визначає, що засуджені до арешту військовослужбовці жіночої статі відбувають покарання навіть на окремій гауптвахті — гарнізонній гауптвахті міста Кіровоград.
5. Засуджені до арешту військовослужбовці направляються на гауптвахту для відбування покарання в десятиденний строк після отримання розпорядження суду про виконання вироку. Про відправлення засуджених до арешту військовослужбовців до місця відбування покарання командування військової частини зобов'язано у десятиденний термін повідомити його сім'ю або близьких родичів про те, куди і коли він відряджений. З цією метою засудженому, який відбуває покарання, видається поштовий конверт, де він заповнює адресу, прізвище, ім'я та по батькові, кому надсилається повідомлення.
За дорученням командира військової частини у листі вміщується текст повідомлення про те, хто, коли саме і куди (адреса гарнізонної гауптвахти) вибув засуджений для відбування покарання.
Військовослужбовці, засуджені до арешту направляються на гарнізонну гауптвахту за вироком суду під вартою, яка озброюється штатною зброєю. При цьому для супроводу засуджених військовослужбовців із числа офіцерського складу, прапорщиків, мічманів призначаються офіцерські варти або з числа прапорщиків, мічманів відповідно. Для супроводу до місця відбування покарання військовослужбовців-жінок призначається варта з числа військо-вослужбовців-жінок від підрозділів територіального управління військової Служби правопорядку міста Кіровоград.
| 194 195 |
6. Приймання військовослужбовців, засуджених до арешту, на гауптвахту здійснюється начальником територіального управлін-
ня Служби правопорядку або одним з його заступників спільно з начальником гарнізонної гауптвахти на гауптвахті у спеціально обладнаній кімнаті.
Усі військовослужбовці, засуджені до арешту, які прибули на гауптвахту, підлягають обов'язковому медичному огляду. Організація медичного огляду та надання медичної допомоги покладається на начальника медичної служби гарнізону.
Військовослужбовець, засуджений до арешту, передається безпосередньо начальником варти разом із документами, особистими речами, які дозволяється мати при собі засудженим начальнику територіального управління Служби правопорядку або одному з його заступників у присутності начальника гарнізонної гауптвахти. При цьому начальник територіального управління Служби правопорядку або його заступник у присутності начальника гарнізонної гауптвахти, який приймає засудженого військовослужбовця, повинен: а) прийняти від начальника варти доставлених військовослужбовців, засуджених до арешту, про що робиться запис у другому примірнику опису документів і предметів та завірити його гербовою печаткою; б) прийняти за відомістю на тимчасове зберігання зброю та боєприпаси варти, забезпечити їх збереження у кімнаті зберігання зброї чергової варти або у спеціально обладнаному для цього приміщенні, організувати розміщення та відпочинок особового складу варти, а за потреби — миття у лазні із заміною натільної білизни; в) повідомити (у день приймання) начальника штабу оперативного командування та командира військової частини, звідки прибув військовослужбовець, про приймання зазначеного військовослужбовця та час прибуття варти у зворотному напрямку.
7. Командиром військової частини через начальника варти надсилаються до гауптвахти такі документи: супровідний лист; копію вироку суду, а у разі зміни вироку — копію постанови судді чи ухвали відповідного суду; особову справу (обліково-послужну картку); службову картку; медичну книжку; посвідчення офіцера (прапорщика або мічмана), військовий квиток; продовольчий, речовий та грошовий атестати (розрахункову книжку); особисті речі та опис особистих речей засудженого. До опису заносяться предмети першої потреби, які дозволяється утримувати засудженому протягом усього строку покарання у спеціальній кімнаті для зберігання особистих речей повсякденного користування. Час та порядок отримання предметів першої потреби визначається внутрішнім розпорядком гарнізонної гауптвахти.
8. Засуджені до арешту військовослужбовці можуть мати при собі або отримувати в посилках (передачах) наступні предмети першої потреби: а) бритва електрична (механічна) або безпечна з касетними головками разового користування; б) запальнички (для тих, хто курить) — дві штуки; в) сигарети — не більше одного бло-
196
ку; г) предмети туалету (мило, зубні паста та щітка, гребінець, креми для гоління і дезінфекції, шампунь) та пластмасові футляри для їх утримання — один комплект; д) туалетний папір — чотири рулони; є) рушник вафельний — два; ж) щітки для одягу та взуття, крем для взуття — один комплект; з) кашне, носові хустинки, нитки (чорного, зеленого та білого кольору) та голки; і) письмовий папір, ручка, конверти, марки. Крім того, для жінок: халат, хустка, рейтузи, бюстгальтери, гігієнічні пакети, шпильки, вата, губна помада, пудра.
9. Засуджені військовослужбовці несуть відповідальність і ко ристуються правами, які встановлені чинним законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду та вста новлені КВК України і нормативно-правовими актами Міністер ства оборони України для відбування покарання даного виду.
10. Засуджені до арешту військовослужбовці мають право: на щоденну прогулянку тривалістю одна година; на восьмигодин ний сон у нічний час; мати при собі і зберігати в камері особисті речі і предмети, перелік яких було наведено вище; одержувати і відправляти листи без обмеження їх кількості; в індивідуально му порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігій ною літературою; звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до органів державної влади, громадських організацій, а також до посадових осіб за останнім місцем служби (пропозиції, заяви і скарги, адресовані Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або прокуророві, перегляду з боку посадових осіб гауптвахти не підлягають і не пізніше як у добовий строк надси лаються за належністю. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг засудженим військовослужбовцям оголошується під розпис); користуватися настільними іграми; прослуховувати ра діо; користуватися книгами, журналами і газетами гарнізонної гауптвахти; мати побачення з захисником для одержання право вої допомоги в установленому кримінально-виконавчим законо давством порядку.
У разі виникнення надзвичайних обставин (при наявності технічних можливостей та за погодженням начальника територіального управління Служби правопорядку) засудженим військовослужбовцям може бути надано право платної телефонної розмови з близькими родичами.
11. Засуджені до арешту військовослужбовці зобов'язані: бути ввічливими у стосунках між собою та до посадових осіб гарнізону, територіального управління Служби правопорядку та варти; до держуватись розпорядку, встановленого на гарнізонній гауптвах ті, і виконувати законні вимоги начальника гарнізону, посадових осіб територіального управління Служби правопорядку та варти; дотримуватись санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зов-
197
нішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, згідно з графіком чергувати в них; дбайливо ставитись до інвентарю, обладнання та іншого державного майна; виходячи на прогулянку, дотримуватись встановлених на час прогулянки правил поведінки; при відвідуванні приміщень, де утримуються засуджені, посадовими особами правоохоронних органів, гарнізону, Служби правопорядку, начальником варти та його помічником додержуватись правил поведінки, військового вітання та ввічливості, визначених для військовослужбовців.
12. Засудженим військовослужбовцям забороняється: встановлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах; зберігати та користуватися засобами мобільного зв'язку; придбавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, що перебувають в особистому користуванні; придбавати, виготовляти, уживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено; грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі; наносити собі або іншим засудженим татуювання; завішувати чи міняти спальні місця без дозволу посадових осіб та варти, затуляти оглядове віконце; придбавати продукти харчування і предмети першої потреби; мати побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників; одержувати грошові перекази, а також посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач), що містять предмети форми одягу за сезоном, туалету, письмове приладдя та необхідні для лікування медичні препарати.
13. Засуджені військовослужбовці тримаються на гарнізонних гауптвахтах в окремих камерах по 2-5 осіб у кожній за відповідними категоріями, при цьому норма житлової площі на одного засудженого відводиться з розрахунку не менш ніж 2,5 квадратних метрів. У разі потреби та з метою захисту засудженого військовослужбовця від можливих посягань на його життя з боку іншого засудженого чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за мотивованим рішенням начальника гауптвахти їх можуть тримати в одиночних камерах. При розміщенні засуджених у камерах обов'язково враховуються рекомендації заступника начальника гарнізону з виховної роботи.
14. Соціально-психологічна та виховна роботи із засудженими військовослужбовцями також має свої особливості. Вона спрямована на формування та збереження навичок військової служби, нейтралізацію негативного впливу умов ізоляції на особливість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо посадових осіб гауптвахти та варти, інших засуджених військовослужбовців та до себе, усвідомлення провини за вчинений злочин.
Основними формами соціально-психологічної та виховної роботи із засудженими військовослужбовцями є: індивідуальна робота; гуманітарна та культурно-виховна робота; правове виховання.
Індивідуальна робота проводиться офіцерами територіального управління Служби правопорядку та офіцерами з виховної роботи гарнізону на основі вивчення особи кожного засудженого з урахуванням вчиненого ним злочину, посади, військового звання, сімейного стану, фаху та інших обставин, що характеризують засудженого.
Гуманітарна та культурно-виховна робота є формою реалізації виховного впливу посадових осіб гарнізону та Служби правопорядку на засуджених, яка ґрунтується на засадах Конституції України, ідеях гуманізму, демократизму та вірності Військовій присязі, сумлінності і чесності під час виконання військового обов'язку. Гуманітарна та культурно-виховна робота проводиться у часи, відведені розкладом занять, два рази на тиждень з метою формування у засуджених високих морально-психологічних якостей, уміння розбиратися у політичних ситуаціях і приймати участь у житті своєї держави та її Збройних Сил.
Правове виховання є однією з форм виховної роботи з боку представників військової прокуратури, Служби правопорядку та посадових осіб гарнізону, направленої на формування у засуджених правової культури, поваги до закону та прагнення до його точного та неухильного виконання.
15. На відміну від виконання покарання у виді позбавлення волі, при відбуванні арешту для засуджених військовослужбовців праця не є обов'язковою. Водночас, начальник територіального управління Служби правопорядку має право залучати засуджених військовослужбовців до робіт з господарського обслуговування та благоустрою території управління без оплати їхньої праці, але не більш як на дві години на день. При цьому засуджені військовослужбовці виводяться на роботу за категоріями, під наглядом вивідного, яким під час роботи забезпечується надійна ізоляція від контакту з іншими засудженими військовослужбовцями. Залучення засуджених військовослужбовців до робіт за межами управління Служби правопорядку чи гауптвахти забороняється.
16. Для відбування покарання засуджені мають прибувати до гауптвахти у польовій формі одягу, яка перебуває у їхньому особистому користуванні. При цьому термін носіння обмундирування (крім польового та білизни) призупиняється з дня набрання чинності вироком суду. Крім зазначених речей засудженим військовослужбовцям надається індивідуальне спальне місце і видаються: матрац ватяний, ковдра, подушка ватяна, простирадло, наволочка, рушники для обличчя та ніг.
| бовців здійснюється щотижня з одночасною заміною комплекту 198 199 |
Прання білизни та миття у лазні засуджених військовослуж-
натільної і постільної білизни за рахунок коштів Міністерства оборони України. Мило для туалетних потреб видається безкоштовно згідно з діючими у Збройних Силах нормами.
17. Засуджені до арешту військовослужбовці забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, визначеними по становою Кабінету Міністрів України № 426 від 29 березня 2002 р. «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил та ін ших військових формувань». Засуджені приймають їжу у каме рах або в їдальні при гарнізонній гауптвахті. В їдальні їжа вида ється у різний час: окремо для солдат (матросів), окремо для сер жантів (старшин) й окремо для прапорщиків (мічманів) та офіцерів. Засуджені, які утримуються в одиночній камері, їжу отримують у камері.
18. Медичне обслуговування військовослужбовців, засуджених до арешту, здійснюється у порядку, встановленому для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
19. Відповідно до ч. 6 ст. 55 КВК України під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я.
Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання. Фінансовим органом, який забезпечує діяльність гарнізонної гауптвахти, ці кошти зараховуються на особистий рахунок засудженого. На його прохання ці кошти можуть бути переведені поштовим переказом його рідним.
Час відбування арешту в загальний строк військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується, крім випадків, коли зарахування строку арешту може відбуватися як захід заохочення за сумлінну поведінку і ставлення до військової служби.
20. За ч. 8 ст. 55 КВК України до заходів заохочення також від носяться: подяка і дострокове зняття раніше накладеного стягнен ня. Правом застосування заходу заохочення у вигляді зарахуван ня часу відбування арешту в загальний строк військової служби користується начальник управління Служби правопорядку.
За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватись заходи стягнення у вигляді догани або переводу в одиночну камеру на строк до десяти діб.
Глава 13
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ
ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ
Стаття 56. Місця відбування покарання у виді обмеження волі
1. Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративнотериторіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження.
2. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.
3. Управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.
1. Згідно зі ст.11 КВК України виправні центри є кримінально- виконавчими установами відкритого типу, які організовуються й ліквідуються Державним департаментом України з питань вико нання покарань.
Межі виправного центру визначають управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей установи, та проходить по межі населеного пункту, але в радіусі не більше 5 кілометрів від території виправного центру.
Межа виправного центру для засуджених, які проходять стаціонарне лікування або медичний огляд у лікувальних закладах охорони здоров'я, встановлюється по межі відповідного лікувального закладу в порядку, передбаченому чинним законодавством (Інструкція з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі). Про встановлені межі виправного центру засудженим оголошується під розписку, що долучається до їх особових справ.
| злочини. 201 200 |
2. Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання при значено відповідно до ст. 382 КК України (заміна невідбутої части ни покарання більш м'яким), ст. 389 КК України (ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі), у зв'язку з чим у них можуть утримуватись і засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі
3. Засуджені відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Якщо на території проживання засуджених відсутній виправний центр, то вони можуть бути направлені у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14.03.2005 р. № 48 «Про умови розподілу осіб, засуджених до обмеження волі, та направлення їх до виправних центрів» встановлено, що: а) чоловіки, засуджені до обмеження волі, щодо яких судом не було обрано запобіжний захід у виді взяття під варту, направляються до виправних центрів, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження за приписами кримінально-виконавчої інспекції; б) чоловіки, засуджені до обмеження волі, які тримаються до набрання вироком законної сили під вартою у слідчих ізоляторах, направляються до виправних центрів, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження за індивідуальними нарядами територіальних органів управлінь Державного департаменту України з питань виконання покарань (тобто, наряд видається на кожного засудженого окремо).
До створення виправних центрів на території Автономної Республіки Крим, Волинської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей чоловіки, засуджені до обмеження волі, направляються: а) мешканці Автономної Республіки Крим та Херсонської області — до Дружелюбівського виправного центру (№ 1) Запорізької області; б) мешканці Черкаської області — до Олександрійського виправного центру (№ 104) Кіровоградської області; в) мешканці Закарпатської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей — до Долинського виправного центру (№118) Івано-Франківської області; г) мешканці Волинської області — до Крижопільського виправного центру (№ 113) Вінницької області.
Засуджені чоловіки, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 82 КК України, направляються до виправних центрів у межах адміністративно-територіальної одиниці, де вони відбувають покарання, адміністрацією установ виконання покарань. У разі відсутності в межах адміністративно-територіальної одиниці виправних центрів, місце відбування покарання таким засудженим визначає Державний департамент України з питань виконання покарань.
Жінки, засуджені до обмеження волі, а також засуджені жінки, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 82 КК України, направляються: а) мешканки Автономної Республіки Крим,
Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Лу-
ганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Сумської, Харківської, Херсонської, Черкаської, Чернігівської областей, міста Києва та Київської області — до Орджонікідзевського виправного центру (№ 79) Дніпропетровської області; б) мешканки Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей — до Галицького виправного центру (№ 128) Івано-Франківської області.
Раніше у виправних центрах забезпечувалось окреме тримання засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, від засуджених, які раніше не відбували покарання в місцях позбавлення волі, зокрема такі особи направлялись до виправних центрів при Конотопській виправній колонії Сумської області (№ 130) та Нізгурецькій виправній колонії Житомирської області (№ 108) (про визнання особи такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі, дивись коментар до статті 51 КВК України). Однак у зв'язку із значним надходженням засуджених до вказаних установ, вказівкою Державного департаменту України з питань виконання покарань від 15.11.2004 р. № 17-4749/Вр було тимчасово, до особливого розпорядження, встановлено загальний порядок розподілу даної категорії осіб до виправних центрів.
4. Територія виправного центру, як правило, обладнується огорожею суцільного заповнення з полегшених конструкцій, та контрольнопропускним пунктом. У виправному центрі обладнуються чергова частина, гуртожитки, їдальня, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, приміщення для зберігання постільних речей, спецодягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відділень соціально-психологічної служби, працівників оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімнати виховної роботи, спортивний майданчик, дисциплінарний ізолятор, виробничі об'єкти. Приміщення дисциплінарного ізолятора відгороджується від інших споруд парканом суцільного заповнення
5. Дана стаття покладає на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування обов'язок всебічно сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому та побутовому влаштуванні засуджених.
| 202 203 |
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради утворюються районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.
Районні ради мають достатньо розгалужену систему повноважень, яка може забезпечити належне сприяння адміністрації виправних центрів у вирішенні вказаних питань. Так, на пленарних засіданнях ради, окрім інших, вирішуються і такі питання: затвердження програм соціальноекономічного та культурного розвитку відповідних адміністративнотериторіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього тощо.
До відання виконавчих органів ради належать наступні повноваження: підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку району, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм; забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів; складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету та інше.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування» , органи виконавчої влади також мають повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Вони покликані: сприяти діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури; вносити подання до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах їх повноважень; утворювати комісії у справах неповнолітніх та спостережної, спрямовувати їх діяльності тощо.
При вирішенні питань, пов'язаних з забезпеченням розвитку та життєдіяльності району, в обов'язковому порядку повинні враховуватись і потреби виправних центрів та утримуваних в них осіб.
Стаття 57. Направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання
1. Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінальновиконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. 204
2. З урахуванням особи та інших обставин справи суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.
3. Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України (2341-14), направляються виправною колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.
4. Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції затримується органом внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання.
У разі невиїзду без поважних причин суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції направляє засудженого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
5. У разі неприбуття засудженого до місця відбування покаран ня органом внутрішніх справ за поданням кримінально-виконав чої інспекції оголошується його розшук. Після затримання засу джений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
1. Направлення засуджених до виправного центру можливе у двох формах: самостійно і під вартою.
Направлення до місця відбування покарання осіб, засуджених до обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, покладається на підрозділи інспекції за місцем проживання засуджених осіб. За загальним правилом особи, засуджені до обмеження волі, прямують до місця відбування покарання самостійно, але за рахунок коштів, наданих Державним департаментом України з питань виконання покарань, а в разі слідування до місця відбування покарання за власний рахунок після прибуття до місця відбування покарання адміністрацією виправного центру протягом трьох робочих днів їй компенсуються витрачені кошти на проїзд у загальних вагонах залізничного транспорту, автобусах (крім авто люксу), а у разі слідуванні водним транспортом — у каютах третього класу згідно з представленими проїзними квитками.
У разі відсутності в особи, засудженої до обмеження волі, коштів на проїзд до місця відбування покарання бухгалтерія територіального органу управління Державного департаменту України з питань виконання покарань за рапортом працівника інспекції видає необхідні кошти, про що в приписі засудженої особи робиться запис про забезпечення проїзними квитками. До звіту про вико-
205
ристання коштів, який подається до бухгалтерії, додається копія проїзного квитка.
2. Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, встановлено наступний порядок оформлення відповідних матеріалів:
У день надходження до інспекції копії вироку (постанови, ухвали) суду стосовно особи, засудженої до покарання у виді обмеження волі, дані про таку особу заносяться до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, на неї заводиться особова справа за порядковим номером реєстрації в журналі обліку. Протягом десяти днів з дня отримання копії вироку (ухвали, постанови) інспекція надсилає повідомлення до суду, який постановив вирок.
Направлення засуджених осіб до виправних центрів здійснюється не пізніше п'ятнадцятиденного терміну з дня проведення працівником інспекції бесіди із засудженими особами. Після реєстрації копії вироку (постанови, ухвали) суду в журналі обліку, засуджена особа негайно викликається до інспекції для оформлення матеріалів особової справи. Після того, як засуджена особа прибула до інспекції, встановлюється її особа, вона дає підписку, заповнюється анкета та видається їй на руки повідомлення для власника підприємства, на якому працює засуджена особа. Засуджена особа надає дві фотокартки розміром 4 х 6 см, одна з яких наклеюється в лівому куті анкети.
Інспекція вручає засудженій особі припис про виїзд до місця відбування покарання, роз'яснює їй порядок виконання вироку суду, відповідальність за ухилення від відбування покарання та за несвоєчасний виїзд до виправного центру. Корінець припису з підписом засудженої особи долучаються до її особової справи. Одночасно інспекція направляє повідомлення адміністрації виправного центру про вручення засудженій особі припису та до військкомату щодо військовозобов'язаних про дату відправлення та місце відбування покарання засудженою особою.
В особовій справі мають бути такі документи: а) копія вироку (ухвали, постанови) суду; б) довідка суду про набрання вироком законної сили; в) анкета засудженої особи з фотокарткою; г) копії повідомлень до суду, виправного центру та військкомату; д) підписка про відповідальність за ухилення від одержання припису та несвоєчасний виїзд або неприбуття до місця відбування покарання; є) корінець припису.
3. Не пізніше трьох діб з дня отримання припису засуджена особа зобов'язана виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. Засуджена особа при собі повинна мати документ, який засвідчує особу (паспорт, військовий квиток тощо).
4. Після прибуття (неприбуття) засудженої особи до місця відбування покарання в установлений строк адміністрація виправного центру протягом трьох днів зобов'язана повідомити відповідну інспекцію. Підрозділи інспекції протягом трьох днів з дня отримання повідомлення про прибуття засудженої особи до місця відбування покарання через територіальний орган управління Державного департаменту України з питань виконання покарань передає особову справу засудженої особи до виправного центру.
5. Після отримання повідомлення з виправного центру підрозділ інспекції робить відмітки в журналі обліку засуджених до покарання у виді обмеження волі про дату прибуття засудженої особи до виправного центру та про дату отримання повідомлення, яка і є датою зняття засудженої особи з обліку.
6. Засуджені особи, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 389 КК України і які не взяті під варту в залі суду, направляються інспекцією до місця відбування покарання у вищезазначеному порядку.
7. Засуджені особи, які ухиляються від одержання припису про виїзд або не виїхали у установлений строк до місця відбування по карання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції затриму ються органом внутрішніх справ для встановлення причин пору шення порядку слідування до місця відбування покарання. Після затримання таких засуджених осіб працівник інспекції встанов лює причини ухилення та порушення порядку слідування до міс ця відбування покарання.
У разі невиїзду осіб, засуджених до обмеження волі, без поважних причин, або ухилення від одержання припису, працівник інспекції надсилає до суду подання про направлення таких засуджених осіб до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. Органи внутрішніх справ за постановою суду здійснюють заходи, передбачені законодавством, щодо направлення засуджених осіб до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі, тобто забезпечують затримання та доставку до слідчого ізолятору, на який покладено функцію етапування засуджених до позбавлення волі.
| Аналогічно до виправного центру направляються і засуджені до обмеження волі в тому разі, коли вони перебували під вартою в слідчому ізоляторі до вступу вироку в законну силу. 206 207 |
При цьому слід мати на увазі, що водночас з прийняттям рішення про направлення засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених До позбавлення волі, суд повинен обрати відносно цієї особи міру запобіжного заходу — взяття під варту, оскільки в іншому разі прийняття засудженого до слідчого ізолятору буде неможливе (детальніше про причини дивись коментар до ст. 90 КВК України).
У вказаних випадках засуджений звільняється з-під варти при прибутті до виправного центру. Дане законодавче положення означає, що з моменту прибуття до виправного центру та звільнення з-під варти до засудженого можуть бути застосовані лише обмеження, що випливають з покарання у виді обмеження волі. Тобто, в подальшому такі особи можуть бути, наприклад, поміщені до слідчого ізолятору або етаповані через нього до інших установ виконання покарань виключно за наявності постанови про взяття під варту чи обрання даної міри запобіжного заходу з метою забезпечення направлення засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У всіх інших випадках, коли з тих чи інших причин засуджений до обмеження волі підлягає переведенню до іншої установи (наприклад, у зв'язку з перепрофілюванням наявної), він повинен слідувати до нового місця відбування покарання самостійно. 8. У разі неприбуття засудженої особи до місця відбування покарання, або якщо місцезнаходження засудженої особи невідоме, тобто вона ухиляється від отримання припису, підрозділ інспекції, на обліку якого вона перебуває, здійснює першочергові розшукові заходи щодо такої засудженої особи протягом п'ятнадцяти днів з часу отримання повідомлення адміністрації виправного центру про неприбуття до місця відбування покарання.
Якщо після здійснення зазначених заходів місцезнаходження засудженої особи не встановлено, за поданням інспекції органом внутрішніх справ оголошується її розшук та до суду надсилається подання про направлення засудженої особи після затримання до виправного центру в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.
Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх
справ.
9. Стосовно осіб, які після постановлення вироку визнані інва лідами першої або другої груп або досягли пенсійного віку, а та кож жінок, які стали вагітними, кримінально-виконавча інспек ція вносить до суду подання про звільнення таких осіб від відбу вання покарання.
10. Інструкція з організації порядку і умов виконання покаран ня у виді обмеження волі встановлює деякі особливості приймання засуджених до виправних центрів. Так, приймання засуджених до виправного центру здійснюється комісією під керівництвом на чальника установи, а у неробочий час — черговим помічником на чальника установи (ЧПНУ). Після прибуття до виправних центрів засуджені в обов'язковому порядку проходять медичний огляд, са нітарне оброблення та протягом 14 діб тримаються ізольовано від інших засуджених в окремому приміщенні і до праці не залуча ються. Приймання їжі вказаними засудженими організовується окремо від інших засуджених.
Стаття 58. Обчислення строку покарання у виді обмеження волі
1. Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.
2. У строк покарання за правилами, передбаченими у статті 72 Кримінального кодексу України (2341-14 ), зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під
вартою до виправного центру.
1. Строк покарання починає обраховуватись з моменту прибуття засудженого до виправного центру. У тому випадку, коли засуджений не був прийнятий до виправного центру (наприклад, у зв'язку з відсутністю тих чи інших документів, копії вироку тощо), початком строку покарання вважається день, коли засуджений не просто прибув до виправного центру, а був постановлений на облік.
2. У строк покарання за правилами, встановленими ст. 72 КК України зараховується час тримання засудженого під вартою та слідування під конвоєм, із розрахунку один день перебування під вартою за два дні обмеження волі.
Дане правило застосовується до засуджених, які перебували під вартою до вступу вироку в законну силу (у цьому випадку вказане правило зарахування застосовується до строку з дати вступу вироку в законну силу й до моменту прибуття у виправний центр); до засуджених, які були направлені до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі (до строку обмеження волі за правилами до ст. 72 КК України включається час з моменту затримання, тобто дати, вказаної в протоколі затримання, до моменту прибуття до виправного центру); до засуджених, яким невідбута частина строку покарання у виді позбавлення волі була замінена обмеженням волі на підставі ст. 82 КК України, та які були направлені до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі (зараховується строк з дати вступу відповідної постанови суду в законну силу до дати прибуття в виправний центр. Визнання відправною саме дати вступу відповідної постанови суду в законну силу, а не дати її винесення, обумовлене тим, що подібні рішення за КПК України виконуються з цього моменту).
| 208 209 |
3. Як випливає з положень статті, що коментується, до загального строку не включається час короткострокового виїзду після звільнення з виправної установи до прибуття у виправний центр (тобто, час, протягом якого засуджений самостійно прямував до Місця відбування покарання) та час самовільної відсутності засудженого на роботі чи за місцем проживання більше однієї доби.
Стаття 59. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі
1. Засуджені до обмеження волі мають право:
носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, ко-
ристуватися грішми без обмежень;
відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць.
2. Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:
за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;
для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судових і слідчих органів — на період провадження
слідства чи дізнання;
для попереднього вирішення питань трудового і побутового
влаштування після звільнення — строком до семи діб, без урахування часу на дорогу; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які по-
требують присутності засудженого.
3. Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:
виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру,
які стосуються порядку відбування призначеного покарання;
сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією ви-
правного центру;
постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта;
проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках.
Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить вмотивовану постанову.
4. Засудженим до обмеження волі забороняється: доставляти і зберігати на території, де вони проживають, пред мети, вироби і речовини, перелік яких визначений нормативно- правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються, гроші, цінності та інші речі за рішенням суду можуть бути передані в доход держави. Про вилу чення предметів, виробів і речовин посадовою особою виправного центру складається протокол;
вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні
речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.
5. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддава тися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що наді йшли, — огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають за суджені з сім'ями, провадяться за наявності встановлених зако ном підстав, за вмотивованим рішенням суду.
Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими працівниками виправного центру.
6. Засуджені, які не допускають порушень встановленого по рядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за поста новою начальника виправного центру проживати за межами гур тожитку із своїми сім'ями.
Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації.
7. Особи, зазначені в частині шостій цієї статті, можуть проживати із своїми сім'ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру.
8. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення такої особи від відбування покарання.
9. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.
1. Засуджені до обмеження волі у виправному центрі на відміну від засуджених до позбавлення волі перебувають без охорони, але знаходяться під наглядом адміністрації, який включає в себе стеження і контроль за їх поведінкою за місцем проживання і роботи, а також в неробочий час.
2. Нагляд — це система заходів, котрі спрямовані на забезпечення відбування кримінального покарання у вигляді обмеження в олі, шляхом цілодобового постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення, вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу.
Організація нагляду за засудженими до обмеження волі визначається
Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання Покарань;
| врегульовані наказом Державного департаменту 210 211 |
Інструкцією з організації нагляду за засудженими; окемі питання України з питань виконання покарань від 20.06.2002 р. № 148 «Про незадовільну організацію нагляду в колоніях (дільницях) — поселеннях і виправних центрах та притягнення до дисциплінарної відповідальності винних посадових осіб» та іншими нормативно-правовими актами.
У спеціальній літературі вказується, що несення служби із здійснення нагляду за засудженими на території виправного центру та прилеглої місцевості забезпечується, як правило, шляхом патрулювання. Особлива увага приділяється приміщенням адміністративних будинків, об'єктам виробничо-господарського призначення, житловим і складським будівлям, ДТЗО.
У разі відсутності в штатному розкладі виправного центру посади заступника ЧПНУ його обов'язки виконує найбільш підготовлений та досвідчений молодший інспектор чергової зміни.
3. Організація нагляду за засудженими у виправних центрах також включає: контроль за поведінкою засуджених у місцях їхнього проживання та роботи, перевірку наявності в них посвідчень установленого зразка, обмеження їх доступу на територію, де розташовані житлові будинки працівників виправних центрів та інших громадян; забезпечення виконання засудженими вимог кримінально-виконавчого законодавства України та дотримання ними встановленого порядку відбування покарання; попередження та профілактику порушень режиму тримання з боку засуджених та недопущення вчинення ними злочинів, втеч та інших правопорушень; проведення обшуків з метою перекриття каналів надходження до засуджених заборонених предметів, а також забезпечення ізоляції осіб, які допустили порушення встановленого порядку відбування покарання.
4. Засуджені до обмеження волі мають значно більше прав у порівнянні з особами, що відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім основних прав, вказаних у главі 2 КВК України, засуджені до обмеження волі мають право носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; займатися сільським господарством, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць.
5. Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї), а також з інших поважних причин у таких випадках: необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судових і слідчих органів — на період провадження слідства чи дізнання; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення — строком до семи діб, без урахування часу на дорогу; уразі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.
В Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі встановлено, що при позитивному вирішенні адміністрацією установи питання про надання засудженому короткочасного виїзду складається висновок із зазначенням анкетних даних та характеристики засудженого, який затверджується начальником виправного центру. Цей документ зберігається в особовій справі засудженого. На підставі цього висновку видається наказ по виправному центру про надання засудженому короткочасного виїзду.
Тривалість короткочасного виїзду встановлюється начальником виправного центру з урахуванням особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки та поведінки засудженого під час відбування покарання. Під час виходу за територію виправного центру засуджені повинні мати охайний зовнішній вигляд. Перед короткочасним виїздом і після повернення до виправного центру засуджені підлягають повному обшуку, а їх речі — огляду. Засуджений, якому надається короткочасний виїзд, інформується адміністрацією виправного центру про правила його поведінки та відповідальність за несвоєчасне повернення до виправного центру.
| 213 212 |
Після проведення повного обшуку та огляду засудженого ЧПНУ під розписку доводить до його відома правила поведінки за межами виправного центру та відповідальність за їх порушення. Вищезазначена розписка долучається до особової справи засудженого.
Для виїзду засудженим видається посвідчення, що передбачене для засуджених до позбавлення волі, які перебувають у короткочасному виїзді. Після повернення до виправного центру, посвідчення повертається засудженим ЧПНУ, який проводить його повний обшук та огляд особистих речей.
У разі встановлення порушень правил поведінки під час перебування засудженого у короткочасному виїзді, виявлення у нього під час обшуку речей, виробів та речовин, зберігання яких засудженим заборонено, або ознак сп'яніння до засудженого вживаються заходи щодо притягнення його до відповідальності.
Під час перебування за межами виправного центру засуджені зобов'язані: дотримуватися правил громадського порядку; повертатися до виправного центру в термін, установлений адміністрацією виправного центру; у разі виникнення об'єктивних обставин, що не дають змоги повернутися до виправного центру в установлений термін, самі або через інших осіб негайно повідомити про це ЧПНУ, вказавши місце свого перебування; на вимогу працівників міліції пред'являти посвідчення встановленого зразка. Засудженим забороняється: залишати межі населеного пункту, до якого дозволено короткочасний виїзд; вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.
Про короткочасний виїзд засуджених ЧПНУ інформує чергового територіального органу управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, а при поверненні засуджених до виправного центру — доповідає про їх наявність.
6. Засуджені, які не допускають порушень встановленого по рядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за поста новою начальника виправного центру проживати за межами гур тожитку із своїми сім'ями в орендованих квартирах або придбава- ти житло в межах території виправного центру. Такі особи зобов'я зані від одного до чотирьох разів на тиждень з 'являтися у виправний центр для реєстрації.
7. Дана стаття покладає на засуджених до обмеження волі і пев ні обов'язки, зокрема: виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначе ного покарання; сумлінно працювати у місці, визначеному адміні страцією виправного центру; постійно знаходитися в межах ви правного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеці альним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорту та, як правило, у спеціально призначених гуртожитках.
Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить вмотивовану постанову. Крім зазна-
чених, засуджені до обмеження волі повинні виконувати також основні обов'язки засуджених, що передбачені у ст.9 КВК України, як-от: виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених тощо.
8. Засуджені зобов'язані брати участь без оплати в роботах з благоустрою будівель та території виправного центру. Такі роботи виконуються за затвердженим адміністрацією виправного центру графіком, у порядку черговості, як правило, у неробочий час.
Засуджені зобов'язані постійно мати при собі документ встановленого зразка. Цей документ видається замість паспорта та інших особистих документів, які зберігаються в особовій справі засудженого.
9. Засудженим до обмеження волі забороняється доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби й речовини, перелік яких визначається нормативно-правовими ак тами Державного департаменту України з питань виконання по карань. Так, наприклад, Правила внутрішнього розпорядку уста нов виконання покарань встановлюють, що засудженим, які від бувають покарання у виправних центрах, забороняється придбавати та зберігати будь-яку вогнепальну або холодну зброю, а також транспортні засоби і користуватися ними. У разі виявлен ня таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підляга ють вилученню й зберіганню, речі, вилучені з обігу, знищуються, гроші, цінності та інші речі за рішенням суду можуть бути переда ні в доход держави. Засудженим забороняється також вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх, аналоги чи інші одурманюючі засоби.
Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі й бандеролі, що надійшли, — огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені із сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за вмотивованим рішенням суду. При цьому жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими працівниками виправного центру.
| 214 215 |
10. Засуджені до обмеження волі розміщуються в гуртожитках і забезпечуються жилою площею за нормами, встановленими КВК України. Кожному засудженому надається індивідуальне спальне місце, яке визначає начальник відділення і на якому прикріплю ється табличка із зазначенням прізвища, ініціалів засудженого.
Гуртожитки в установах виконання покарань забезпечуються наступним приладдям та інвентарем: а) ліжка металеві одно- або двоярусні з жорсткою сіткою за чисельністю засуджених; б) приліж-кові тумбочки (одна на двох засуджених); в) стіл на 10-12 посадкових місць; г) табурети на кожного засудженого; д) гучномовець; є) бак для питної води з кухлем і тазом; ж) годинник настінний на кожну житлову секцію; з) фіранки на вікна; і) телевізор чорно-білого або кольорового зображення на кожне відділення; к) холодильники; л) столові і консервні ножі (два на житлову секцію), ножиці (одні на 50 засуджених); м) вішалка для верхнього одягу.
Умивальники для засуджених обладнуються в окремих приміщеннях з розрахунку один кран на 10 засуджених. Столові та консервні ножі маркуються, зберігаються у приміщеннях для вживання їжі засудженими та міцно прикріплюються на ланцюзі до столу. Ножиці маркуються і видаються засудженим під підпис у спеціальному журналі старшим днювальним, який забезпечує їх щоденне повернення.
Двері усіх приміщень гуртожитків в обов'язковому порядку обладнуються вікнами для здійснення нагляду за поведінкою засуджених розміром 250 х 250 см. Категорично забороняється встановлювати на цих дверях внутрішні замки або запори. Вимикачі освітлення в таких приміщеннях обладнуються ззовні (дана норма не поширюється на службові кабінети працівників адміністрації колонії).
У приліжкових тумбочках засуджені мають право зберігати: засоби особистої гігієни, бритви, запальнички разового використання, електрокип'ятильники, підручники і учбове приладдя, літературу та періодичні видання, у т.ч. релігійного змісту, письмовий папір, зошити, прості олівці, авторучки, чорнило, стержні, конверти, марки у кількості, установленій вищевказаними Правилами.
11. У приміщеннях гуртожитків, крім спальних кімнат, з розрахунку на кожне відділення обладнуються кабінети начальників відділень (вихователів), кімнати виховної роботи, приміщення для зберігання особистих речей засуджених, сушильні для одягу та взуття, приміщення для приймання їжі та збереження продуктів харчування з холодильниками, туалетні кімнати (у виправних центрах для тримання засуджених жіночої статі — кімнати особистої гігієни).
Стаття 60. Умови праці засуджених до обмеження волі
1. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
216
2. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
3. Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.
4. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми заробітку.
1. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як пра вило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах у разі забезпечення надійного нагляду за їхньою поведінкою.
В окремих випадках з дозволу начальника установи допускається залучення до праці засуджених за межами території виправного центру, але в межах району дислокації установи — за умови щоденного повернення їх до житлової зони установи, а також постійного зв'язку з черговою частиною. Це дає можливість забезпечити засуджених відповідною роботою у разі її відсутності на виробництві виправного центру, сприяє бажанню засуджених працювати за раніше обраною професією чи спеціальністю. У свою чергу, якщо власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган залучає до роботи засуджених до обмеження волі, то він зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці за місцем роботи з урахуванням стану здоров'я та, за можливістю, спеціальності, організовувати, у разі необхідності, первинну професійну підготовку і створити відповідні побутові умови.
2. Категорично забороняється постійне проживання засуджених на робочих об'єктах виправних центрів, а також ухилення від визначених маршрутів пересування та їх використання у якості водіїв легкового транспорту.
3. Залучення засуджених на роботах за межами виправних центрів відбувається тільки після повного та всебічного вивчення їх особистостей з урахуванням висновків працівників соціально-психологічної та оперативної служб. На відповідні служби виправного центру покладено обов'язок постійно вивчати практику праце-використання засуджених за межами установ з метою визначення Доцільності використання засуджених на тих чи інших контрагентських об'єктах та максимально скоротити кількість таких, що знаходяться на значній відстані.
4. Вивід засуджених на роботу здійснюється згідно з розпорядком дня під керівництвом начальника чергової зміни за єдиною Формою рознарядки, що обов'язково узгоджується з працівника-
217
ми оперативних груп та відділів нагляду і безпеки із розписом відповідальної особи за отримання і здачу засуджених.
5. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законо давством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу. Тобто на засу джених розповсюджується, у першу чергу, більша частина норм Кодексу законів про працю України та іншого законодавства, які регулюють робочий час і час відпочинку, нормування та оплату праці, гарантії й компенсації, трудову дисципліну, охорону праці тощо. Відповідно до цих норм засуджені до обмеження волі мають право на щорічну оплачувану відпустку, допомогу у зв'язку з тим часовою непрацездатністю, пільги, які надаються при праці жін кам і молоді, державне соціальне страхування та ін.
Однак, оскільки між засудженим до обмеження волі та організацією, куди він направлений працювати, не складається трудова угода, на засуджених не поширюються у повному обсязі норми трудового законодавства, що регулюють правила прийому на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
6. Прийом засудженого на роботу здійснюється відповідно до направлення, виданого адміністрацією виправного центру. Вона ж може в подальшому направити засудженого на роботу до іншої ор ганізації.
Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом тільки за погодженням з адміністрацією виправного центру.
При переводі засудженого на іншу роботу враховується його думка, однак незгода засудженого на перевід не може служити перепоною для виконання відповідного рішення адміністрації організації, де працює засуджений, погодженого з адміністрацією виправного центру.
7. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить ви плачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми за робітку (про поняття заробітку дивись коментар до статті 51 КВК України).
Стаття 61. Обов'язки адміністрації виправного центру 1. Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; проводить із засудженими соціально-виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.
2. Порядок здійснення зазначених повноважень визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.
1. Начальник виправного центру несе повну відповідальність за додержання законодавства, забезпечення належних умов і порядку тримання засуджених у виправному центрі.
2. Адміністрація виправного центру повинна забезпечити виконання всіх приписів, встановлених у ч. 1 даної статті, для чого вона має право: а) вимагати від засуджених та інших осіб, які перебувають на території та в приміщеннях виправного центру, додержання норм кримінальновиконавчого законодавства; б) проводити огляд і обшук засуджених, їх речей, а також вилучати заборонені для використання у виправних центрах речі та документи; в) застосовувати і використовувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію» та чинним законодавством; г) здійснювати опера-тивно-розшукові заходи згідно із чинним законодавством; ґ) призначати медичне обстеження засуджених з метою виявлення фактів вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів; д) використовувати засоби масової інформації для розшуку засуджених, які ухиляються від відбування покарання; є) приймати згідно із законодавством у володіння і користування від установ, організацій і підприємств будь-яких організаційно-правових форм, а також громадян матеріально-технічні ресурси, кошти і майно; є) звертатися до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для сприяння у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених; ж) застосовувати до засуджених встановлені КВК України заходи заохочення і стягнення; з) інші права, передбачені актами законодавства України.
Порядок здійснення вказаних повноважень врегульований Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Інструкцією з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі, Інструкцією з організації нагляду та іншими нормативними актами.
| 218 219 |
2. Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно повідомити адміністрацію виправного центру.
3. Власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків: звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених
Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ); переведення засудженого на роботу на інше підприємство, в установу чи організацію або для дальшого відбування покарання до іншого виправного центру;
набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває
покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі; неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.
1. КВК України покладає певні обов'язки на власника підпри ємства, установи, організації, де працюють засуджені до обмежен ня волі. Виправлення засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі, здійснюється на основі їх участі у суспільно корисній праці; з ними проводиться й виховна робота. Тому най першою задачею адміністрації підприємства, установи та органі зації, на яких працюють засуджені до виправних робіт, є створен ня таких умов праці, які сприяли б досягненню цілей покарання, вихованню засудженого у дусі чесного ставлення до праці, дотри мання дисципліни та законності.
Власник підприємства може призначити працівника, який буде проводити із засудженим виховну роботу, контролювати його поведінку, виконання визначених для нього робіт, застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю (наставника).
Форми виховної роботи різноманітні: проведення індивідуальних та групових бесід з засудженими, участь та виступи на зборах колективів підприємства, установи чи організації, де обговорюється виробнича діяльність. Індивідуальна виховна робота з засудженими потребує великих вмінь та тактовності, повинна бути проникнута високою вимогливістю, але поряд з цим повагою до людини.
2. Власник підприємства, установи, організації за місцем робо ти засуджених до обмеження волі зобов'язаний забезпечити їх за лучення до суспільно корисної праці з урахуванням стану здоров'я та, за можливістю, спеціальності, організовувати первинну профе сійну підготовку і створити необхідні побутові умови.
Власник підприємства, установи, організації за місцем роботи засуджених до обмеження волі несе відповідальність за поведінку цих осіб та дотримання умов відбування покарання, зокрема, ним контролюється дотримання засудженим заборон щодо вживання спиртних та інших одурманюючих речовин; громадського порядку; розпорядку та безпеки праці тощо.
У випадку, коли засуджений з невідомих причин запізнився на роботу чи взагалі є відсутнім, власник підприємства, установи, організації повинен негайно повідомити адміністрацію виправного центру та вжити заходи, спрямовані на встановлення місця перебування засудженого.
При отриманні подібного повідомлення до підприємства, установи чи організації виїжджає відповідний працівник виправного центру, щоб спільно із власником на місці встановити причини запізнення чи відсутності засудженого на роботі. За результатами таких перевірок (з обов'язковим опитуванням засудженого) приймається рішення про необхідність проведення з засудженим тих чи інших виховних заходів або про притягнення його до відповідальності передбачених видів та робляться відповідні відмітки в індивідуальній програмі соціальнопсихологічної роботи із засудженими.
3. Поряд з цим, власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де працюють засуджені, заборо няється звільняти їх з роботи, крім наступних випадків: 1) звіль нення від відбування покарання на підставах, передбачених КК України; 2) переведення засудженого на роботу на інше підприєм ство, в установу чи організацію або для дальшого відбування по карання до іншого виправного центру; 3) набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обме ження волі, засуджена до позбавлення волі; 4) неможливість ви конання даної роботи за станом здоров'я (наприклад, у зв'язку зі станом здоров'я засудженого або скорочення обсягу робіт тощо).
Всі вищевказані обставини повинні бути документально підтверджені довідкою адміністрації виправного центру, наявністю копії вироку, медичного або іншого висновку про необхідність виконання даної роботи тощо.
| 221 220 |
4. У разі порушення власником підприємства, установи чи ор ганізації, де працює засуджений до виправних робіт, обов'язків, встановлених у даній статті, адміністрація виправного центру має право звернутися до прокуратури, органів місцевого самовряду вання чи вищого органу керівництва даним підприємством для ви рішення питання про притягнення відповідних осіб до відпові дальності згідно з діючим законодавством.
Стаття 63. Медичне обслуговування засуджених до обмеження волі
1. Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я органами і закладами охорони здоров'я.
2. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я.
1. Засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, гарантується право на охорону здоров'я, у тому числі і на отримання медичної допомоги. Адміністрація виправного центру несе
відповідальність за виконання встановлених законодавством санітарногігієнічних та протиепідемічних вимог.
2. Засуджені до обмеження волі проходять необхідне лікування у районних лікувальних закладах охорони здоров'я за місцем розташування виправного центру, а не у спеціалізованих лікувальних закладах системи виконання покарань. Хворі, які страждають на активний туберкульоз та хронічний алкоголізм, наркоманію, комплексну терапію також проходять під наглядом лікаря-фтизіатра та психіатра-нарколога у районних лікувальних закладах охорони здоров'я за місцем розташування виправного центру.
Стаття 64. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до обмеження волі
1. Засуджені, які тримаються у виправних центрах, забезпечу ються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільни ми речами, а продукти харчування і речове майно придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів.
Комунально-побутові та інші послуги оплачуються засудженими на загальних підставах.
2. Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунальнопобутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру.
3. Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах.
4. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.
5. Із засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами.
1. У виправних центрах засудженим забезпечуються необхідні комунально-побутові умови, в гуртожитках їх надаються індивідуальне спальне місце та постільна білизна. При цьому норма жилої площі на одну людину не може бути менше за 4 кв. м.
2. Засуджені, які тримаються у виправних центрах, харчування і речове майно (носильні речі) придбавають за власні кошти. У разі відсутності у засудженого коштів на купівлю таких речей з незалежних від нього причин, адміністрацією виправного центру в індивідуальному порядку може бути надана допомога. При цьому надання матеріальної допомоги є правом адміністрації виправного центру, а не її обов'язком. Таке рішення приймається начальником виправного центру за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби, виходячи з вивчення даних про особу засудженого, його родинних зв'язків, матеріального стану, причини відсутності в нього коштів, речового майна, поведінку тощо.
3. Комунально-побутові послуги оплачуються ними на загальних умовах за встановленими тарифами. У ст. 121 КВК України встановлено, що засуджені із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунальнопобутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання провадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Відрахування за виконавчими листами та іншими виконавчими документами провадяться у порядку, встановленому законом. 4. Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності в засудженого коштів на особовому рахунку виправний центр має право пред'явити йому позов через суд.
5. Особам, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, від них не залежних (карантин, погодні умови і т. ін.), і не отримують за цей час заробітну плату, зазначені види забезпечення та обслуговування надаються за встановленими нормами за рахунок кошторису установи.
Виплата компенсацій чи забезпечення засуджених безкоштовним харчуванням та речовим майном здійснюються за довідками лікувальних установ або за довідками, підписаними начальником установи.
| 222223 |
Дана норма не поширюється на осіб, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я. У цьому випадку засуджені забезпечуються всіма видами довольства не адміністраці-
єю виправного центру, а безпосередньо цими лікувальними закладами.
6. На час звільнення від праці для складання іспитів засудженим надається відповідна грошова компенсація з розрахунку середньомісячної заробітної плати цієї особи.
7. Засуджених, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, забезпечуються адміністрацією виправного центру харчуванням за встановленими нормами і засуджений не має права відмовитись від цього. Однак вартість такого харчування повністю стягується з засудженого. Якщо у засудженого відсутні кошти для оплати харчування, питання стягнення коштів вирішується у загальному порядку, тобто виправний центр має право пред'явити йому позов через суд.
Стаття 65. Соціально-виховна робота із засудженими до обмеження волі
1. З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрацією виправного центру, а також власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, де працюють засуджені, і громадськими організаціями проводиться соціальновиховна робота.
2. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.
1. Із засудженими до обмеження волі в обов'язковому порядку проводиться соціально-виховна робота. Виховний вплив на засуджених здійснюється на основі психолого-педагогічних методів диференційного та індивідуального вивчення особистості засуджених з урахуванням строку покарання, персональних якостей і поведінки засуджених, обставин учиненого злочину, закріплення досягнутих результатів.
2. Основною метою соціально-виховної роботи Державний департамент України з питань виконання покарань називає формування й розвиток у засуджених якостей і навичок, що стимулюють зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, дотримання прийнятих у суспільстві встановлених правил поведінки.
Водночас, соціально-виховна робота покликана забезпечити: організацію корисної зайнятості засуджених; розвиток особистого потенціалу, корисної ініціативи, творчих здібностей та професійних навичок, що сприятиме їх соціальній адаптації після звільнення; формування у засуджених свідомого ставлення до цілей свого виправлення та розуміння ними залежності перспективи дострокового звільнення чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням від своєї особистої поведінки.
Для досягнення цієї мети адміністрацією виправних центрів організовується основне загальне і початкове професійне навчання, забезпечується професійна підготовка засуджених; створюються умови для підвищення засудженими свого загального і професійного рівнів, їх заочного навчання у різних навчальних закладах, які знаходяться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де розташований виправний центр; формуються методично-виховні ради виправних центрів, завданням яких є збереження зв'язків засуджених з родичами, а також підтримка ініціативи громадських організацій і релігійних об'єднань, спрямованих на підготовку засуджених до життя в суспільстві після звільнення та ін.
3. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення. Так, за активну участь у проведенні тих чи інших виховних закладів засуджені можуть заохочуватись у встановленому порядку. Крім цього, участь засуджених у цих заходах розглядається як свідоме прагнення до виправлення, в результаті чого вона й враховується при оцінці ступеня виправлення.
4. Обов'язок проведення соціально-виховної роботи із засудженими до обмеження волі покладений не тільки на адміністрацію виправного центру, а й на власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів, де працюють засуджені. У соціальновиховній роботі із засудженими повинні приймати участь і громадські організації, за виключенням політичних партій і профспілок, діяльність яких у виправних центрах забороняється.
5. Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються До осіб, засуджених до обмеження волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.
Стаття 66. Участь засуджених до обмеження волі в самодіяльних організаціях
1. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, Можуть створювати самодіяльні організації засуджених і брати Участь в їх роботі.
2. У виправних центрах забороняється діяльність політичних вартій та профспілок.
| ініціативи, соціальної активності, здорових міжособових 224 225 |
1. Самодіяльні організації засуджених до обмеження волі СТВО РЮЮТЬСЯ у виправних центрах з метою розвитку в засуджених КОРИСНОЇ взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв'язків.
2. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохочується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення.
3. У виправних центрах можуть створюватися самодіяльні організації засуджених. Види самодіяльних організацій і порядок їх роботи визначаються КВК України та нормативно-правовими актами Департаменту. Так, відповідно до ст. 127 КВК України у виправних центрах із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів установ і відділень соціальнопсихологічної служби.
В установах можуть створюватися й інші самодіяльні організації засуджених, якщо їхня діяльність не суперечить порядку і умовам відбування покарання.
4. Засуджені, які входять до складу самодіяльних організацій, не користуються додатковими пільгами і не звільняються від основної роботи.
5. Поряд з цим у виправних центрах для засуджених можуть організовуватись гуртки соціально корисної спрямованості. Порядок та організація роботи гуртків визначається адміністрацією установи. Виступи гуртків художньої самодіяльності можуть проводитись у межах колонії.
6. Засудженим до обмеження волі дозволяється проводити безкоштовні (благодійні) та платні, за рахунок коштів засуджених і за їх згодою, виступи професійних творчих колективів (театрів, філармоній та інше) при обов'язковому погодженні цих заходів з керівництвом територіальних органів управління Департаменту.
7. У той же час у виправних центрах забороняється діяльність політичних партій (будь-яких) та профспілок (окрім створюваних співробітниками виправних центрів у встановленому порядку).
Стаття 67. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі
святкові, неробочі та вихідні дні.
226
2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовнодострокового звільнення від відбування покарання. 1. У процесі відбування покарання у виді обмеження волі до засуджених застосовуються як заходи заохочення, так і заходи стягнення. 2. Заходи заохочення є важливою умовою закріплення позитивних змін в особистості засуджених. Ст. 67 КВК України встановлює шість видів заохочень, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі, для застосування яких необхідним є наявність двох підстав: 1) сумлінна поведінка засудженого; 2) його сумлінне ставлення до праці.
Під сумлінною поведінкою у науковій літературі зазвичай розуміється свідоме і безперечне дотримання засудженим режиму відбування покарання та обов'язків, встановлених діючими нормативно-правовими актами з цих питань, виконання законних вимог адміністрації.
Як визначає Державний департамент України з питань виконання покарань, сумлінна поведінка передбачає не тільки наявність у засудженого заохочень, але й те, що засуджений подає позитивний приклад поведінки для інших засуджених. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання вимог режиму відбування покарання є обов'язком засудженого.
Наука кримінально-виконавчого права розуміє сумлінне ставлення до праці як чесне та повне виконання засудженим своїх трудових обов'язків, покращення кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів суворе додержання правил техніки безпеки тощо.
Державний департамент України з питань виконання покарань Рекомендує враховувати, що сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених Чорм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином і надання матеріальної допомоги сім'ї, або виплати аліментів. При оцінці ставлення до праці слід враховувати також виконання засудженим робіт по благоустрою місць позбавлення волі без оплати праці.
3. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною
Поведінкою й чесним ставленням до праці довели своє виправлен- ня, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умов-
но-дострокового звільнення від відбування покарання.
227
4. При заохоченні адміністрацією виправного центру до засудженого застосовується один захід заохочення. Проте власником підприємства установи, організації або уповноваженим ним органом до засуджених, які у них працюють, можуть додатково застосовуватися заходи заохочення, що передбачені законодавством про працю.
Стаття 68. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі
1. До засуджених, які порушують трудову дисципліну і вста новлений порядок відбування покарання, адміністрація виправ ного центру може застосовувати такі заходи стягнення:
попередження; догана; сувора догана;
призначення на позачергове чергування з прибирання гурто-
житку і прилеглої до нього території;
заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час
на строк до трьох місяців;
поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.
2. Стосовно особи, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, адмі ністрація виправного центру надсилає прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення засудженого до криміналь ної відповідальності відповідно до статті 390 Кримінального ко дексу України (2341-14).
1.
Перші чотири види стягнень (попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території) носять разовий характер, а інші чотири (заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб) є строковими.
При цьому засуджені, до яких застосовані останні види стягнень, не можуть бути достроково звільнені від їх відбування. Ви-
ключення становить лише можливість достроково звільнення засудженого з дисциплінарного ізолятору за станом його здоров'я. Також засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для одержання медичної допомоги; придбання продуктів харчування й предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні або перукарні; одержання поштових відправлень; відвідання установ і організацій, навчальних закладів.
2. Особа, яка самовільно залишила місце обмеження волі або злісно ухиляється від робіт, або систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, може бути притягнута не до дисциплінарної, а взагалі до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 390 КК України. Для вирішення цього питання адміністрація виправного центру надсилає прокуророві: подання; довідка з особової справи засудженого; характеристика із зазначенням допущених порушень і вжиті у зв'язку з цим заходи; довідка про заохочення та стягнення; пояснення засудженої особи з приводу допущених порушень; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення та характеризують засудженого.
3. У науці кримінального права під злісним ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі є самовільне, без поважних причин, залишення засудженим території виправного центру, неповернення до місця відбування покарання, а також залишення місця роботи або місця проживання. Цей злочин визнається закінченим з моменту вчинення засудженим до обмеження волі хоча б одного із зазначених діянь.
Самовільним є таке залишення території виправного центру, яке вчинене: а) без спеціального дозволу адміністрації; б) особами, які попереджені про межі цього центру та про відповідальність за їх порушення.
Злісний характер ухилення від робіт у кожному конкретному випадку встановлює суд. Таке ухилення може виражатися у відкритій, демонстративній відмові від виконання робіт; у тривалому ухиленні від роботи шляхом симуляції хвороби; у з'явленні на роботу в нетверезому стані; у прогулах та інших неодноразових порушеннях трудової дисципліни тощо. Про злісність такого ухилення може свідчити, зокрема, характер і тривалість порушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені порушення заходів стягнення.
Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчиненні засудженим не менше трьох адміністративних (дрібне хуліганство, азартні ігри тощо), а систематичне порушення встановлених правил проживання — не менше трьох дисциплінарних проступків (збереження в житлових приміщеннях заборонених для засуджених предметів,
| 228 229 |
виробів та речовин, неодноразова відсут-
ність у житловому приміщенні після відбою, знищення або пошкодження меблів та інвентарю, вживання спиртних напоїв тощо), за які у встановленому законом порядку до особи були застосовані заходи адміністративного чи дисциплінарного стягнення.
КК України передбачає відповідальність за неповернення до місця відбування покарання після закінчення строку короткочасного виїзду, наданого особі, засудженій до обмеження волі. Неповернення особи до місця відбування покарання після закінчення строку, наданого їй для виїзду і за відсутністю поважних причин, розглядається як ухилення від відбування покарання. Якщо причини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наявністю обставин, зазначених у ст. 39 та 40 КК України) відповідальність особи виключається.
4. У випадку, коли місцезнаходження засудженого не було встановлено протягом 15 діб, адміністрація виправного центру надсилає до суду подання про оголошення розшуку засудженої особи та направлення її після затримання до виправного центру в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх справ.
Стаття 69. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі
1. Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.
2. При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.
3. Дозвіл на виїзд до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий засудженому не більше одного разу на місяць.
4. При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
5. Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
6. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.
7. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на за- судженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.
8. Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для:
одержання медичної допомоги;
придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні або перукарні; одержання поштових відправлень; відвідання установ і організацій, навчальних закладів.
1. Ст. 69 КВК України встановлює дві підстави застосування за ходів стягнення: 1) порушення трудової дисципліни; 2) порушен ня встановленого порядку відбування покарання (режимна дисци пліна).
До трудової дисципліни відноситься дотримання засудженими усіх трудових функцій, які виконуються ними протягом робочого дня, пов'язані з виробничими процесами з метою досягнення найбільших результатів у підвищенні продуктивності праці і перевиховання.
Режимна дисципліна припускає виконання засудженим усіх вимог інструкцій правових норм, правил внутрішньою розпорядку і визначеного порядку та умов виконання (відбування) призначеного покарання.
2. При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше на кладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті про ступку, так як накладені стягнення мають відповідати тяжкості й характеру проступку засудженого.
Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.
3. Якщо протягом шести місяців із дня відбуття стягнення за суджений не буде підданий новому стягненню, він визнається та ким, що не має стягнення.
Накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.
|
230 |
4. Застосування заходів заохочення і стягнення у відповідності з Порядком, установленим КВК України, оформляється постанова ми або наказами уповноважених на те посадових осіб. Постанови або витяги з наказів долучаються до особових справ засуджених.
Заохочення і стягнення, оголошені усно, у статистичному обліку не відображаються, але враховуються в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи і беруться до уваги при визначенні ступеня виправлення засудженого та при складанні на нього характеристики.
5. Облік заохочень і стягнень кожного засудженого ведеться начальниками відділень соціально-психологічної служби (старшими вихователями). Облік заохочень і стягнень за відділеннями установ у цілому ведеться заступником начальника установи з соціально-виховної та психологічної роботи або спеціально призначеною особою.
можуть бути застосовані тим чи іншим працівником. Цей перелік є вичерпним та за жодних обставин не підлягає розширеному тлумаченню.
3. Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово й усно та відображаються в особовій справі засудженого та до розділу 10 індивідуальної програми соціально-психологічної роботи із засудженими.
Глава 14
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ТРИМАННЯ
В ДИСЦИПЛІНАРНОМУ БАТАЛЬЙОНІ
ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Стаття 70. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень
1. Правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру і начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
2. Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.
3. Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді по-
передження, догани і суворої догани.
1. Правом застосування заходів заохочення й стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники: начальник регіонального управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, Голова Державного департаменту України з питань виконання покарань та заступники вказаних посадових осіб. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру й начальник відділення соціальнопсихологічної служби виправного центру.
2. Що стосується інших посадових осіб виправного центру, то дана стаття встановлює вичерпний перелік заходів заохочення, що
232
Стаття 71. Порядок виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців виконується дисциплінарним батальйоном. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Міністерство оборони України.
2. Загальне керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює Міністр оборони України.
3. Направлення і прийняття засуджених військовослужбовців у дисциплінарний батальйон здійснюється у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
4. Строк відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців обчислюється з дня, визначеного вироком суду, з урахуванням відповідно до статті 72 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) часу тримання засудженого в місцях попереднього ув'язнення.
5. До засуджених військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, застосовуються основні засоби виправлення і ресоціалізації відповідно до положень цього Кодексу, а також із ними проводиться військове навчання.
6. Особи, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, виконують обов'язки та користуються правами, встановленими законодавством для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, з обмеженнями, передбаченими цим Кодексом.
7. Відпустки, передбачені для військовослужбовців строкової с лужби, засудженим військовослужбовцям не надаються.
8. Пропозиції, заяви та скарги засуджених військовослужбовців розглядаються у порядку, визначеному законодавством.
233
1.
Виходячи з цього, у коментованій статті встановлюється, щ0 особи, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, виконують обов'язки і користуються правами, встановленими законодавством для військовослужбовців строкової служби Збройних Сил України, з обмеженнями, передбаченими КВК України і зазначеним Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України (зокрема, відпустки, передбачені для військовослужбовців строкової служби, засудженим військовослужбовцям не надаються).
2. Підставою для тримання в дисциплінарному батальйоні є вирок військового суду, який набрав законної сили (про порядок набрання вироком законної сили дивись коментар до статті 4 КВК України).
3. Відповідно до ч. 5 ст. 71 КВК України до засуджених військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, застосовуються основні заходи виправлення і ресоціалізації, визначені законодавством, а також з ними проводиться військове навчання. Керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює командуючий військами військового оперативного командування, який забезпечує добір і розстановку кадрів офіцерського складу, контролює режим та умови тримання, охоплення постійною роботою, організацію праці, бойову підготовку та виховання засуджених військовослужбовців.
Посади офіцерського складу та прапорщиків дисциплінарного батальйону можуть займати на конкурсній основі найбільш дисципліновані, вольові, добре підготовлені військовослужбовці, які мають досвід практичної діяльності у військах не менш як два роки. На посади сержантів та солдатів постійного складу дисциплінарних рот і підрозділів охорони та забезпечення приймають військовослужбовців строкової служби, навчених і відібраних у військових комісаріатах посадовими особами дисциплінарного батальйону, або військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.
4. Правовий статус військовослужбовців, які проходять службу у дисциплінарних батальйонах, також має свої особливості. Так, тривалість служби офіцерів у дисциплінарному батальйоні не повинна перевищувати: на посаді командира батальйону п'ять-шість років, на інших посадах — три-чотири роки. За бажанням офіце-
рів, за умови їх позитивної атестації, строк служби, як виняток, може бути продовжено до шести-восьми років.
5. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» нагляд за додержанням законів в дисциплінарному батальйоні здійснює Ге неральний прокурор України та підпорядковані йому військові прокурори.
6. Внутрішню вартову службу та конвоювання засуджених у дисциплінарному батальйоні організовують відповідно до вимог статутів внутрішньої, гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України та Інструкції, яку затверджує начальник Генерального штабу Збройних Сил України. При цьому, до несення караульної служби та конвоювання засуджених не залучають. Засуджені, які стали на шлях виправлення, можуть бути призначені днювальними по дисциплінарній роті та робітниками до їдальні.
7. Осіб, засуджених до направлення у дисциплінарний батальйон, до набуття вироком законної сили тримають на гарнізонній
гауптвахті.
8. Строк відбування покарання в дисциплінарному батальйоні обчислюється з моменту, визначеного у вироку, який, як правило, збігається з моментом затримання військовослужбовця чи його поміщення на гауптвахту. При цьому в обов'язковому порядку враховується час попереднього ув'язнення відповідно до ст. 72 КК України, тобто із розрахунку: один день тримання під вартою за день тримання в дисциплінарному батальйоні.
9. Направлення засудженого до місця відбування покарання здійснюється командиром військової частини в триденний строк з дня отриманням з військового суду розпорядження про виконання вироку, і обов'язково під конвоєм. Командир військової частини (начальник гарнізону) надсилає в дисциплінарний батальйон че рез начальника конвою відповідні документи (супровідний лист; копію вироку суду та розпорядження про його виконання, а у разі зміни вироку — і копію касаційної ухвали суду; обліково-послуж- ну та службові картки і медичну книжку; військовий квиток; про довольчий, речовий та харчовий атестати; особисті речі та їх опис). Засуджених, яких направляють до дисциплінарного батальйону, забезпечують предметами обмундирування, якими вони користу валися, згідно з нормами постачання.
Направлення у дисциплінарний батальйон засуджених військовослужбовців, які проходять службу у військових частинах інших гарнізонів, провадять у той же строк за розпорядженням начальника гарнізону за місцем засудження. У цьому разі начальник гарнізону повідомляє командира військової частини, в якій проходив службу засуджений, про виконання вироку військового суду та про те, до якого дисциплінарного батальйону відправлено засудженого.
| 234 235 |
10.
Засуджених зараховують до списків змінного складу дисциплінарного батальйону з дня їх прибуття і утримують за рахунок військових частин, з яких вони прибули.
11. У дисциплінарному батальйоні на засуджених ведуть: книгу обліку засуджених, до якої заносять такі дані про засудженого: прізвище, ім'я, по батькові, рік народження, дата призову, з якої частини і коли прибув; яким судом, за що (склад злочину, стаття КК України) і на який строк засуджено; кінець строку покарання; військове звання і яку посаду займав до засудження; сімейний стан та адреса сім'ї; найменування прийнятих від засудженого орденів, медалей, нагрудних значків та документів на них; сума прийнятих грошей, найменування (сума) цінних паперів; відмітка про прибуття до батальйону (номер і дата повідомлення командира військової частини), коли і куди відбув з дисциплінарного батальйону; опис особистих речей засудженого; особову справу, в якій зберігають відповідні документи, характеристику тощо.
12. Пропозиції, заяви та скарги засуджених розглядають у окремому порядку, встановленому для військовослужбовців Збройних Сил України.
13. Засуджених звільняють з дисциплінарного батальйону за таких підстав: після відбуття строку покарання, призначеного ви роком суду; на підставі акту амністії; у зв'язку з помилуванням; у зв'язку з винесенням судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання через хворобу, умовно-достроково і за іншими підставами, встановленими законом.
Осіб, звільнених з дисциплінарного батальйону, направляють для дальшого проходження служби, як правило, в ті ж військові частини, в яких вони проходили службу до засудження.
14. Час перебування засуджених у дисциплінарному батальйо ні до строку військової служби не зараховується. Командуючий військами військового округу (оперативного командування), ко мандуючий Військово-Морськими Силами України мають право зараховувати час перебування в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби: особам, які оволоділи військовою спеці альністю, добре знають і чітко виконують вимоги військових ста тутів та бездоганно несуть службу після звільнення з дисциплінар ного батальйону; особам, звільненим з дисциплінарного батальйо ну, якщо вони, відбуваючи покарання, твердо стали на шлях виправлення, виявили високу дисциплінованість і чесне ставлен ня до праці та військової служби.
236
Клопотання про зарахування часу перебування в дисциплінарному батальйоні до строку військової служби може бути подано: командиром частини (корабля), до якої прибув звільнений з дисциплінарного батальйону, не раніш як через чотири місяці після прибуття його до частини (на корабель); командиром дисциплінарного батальйону щодо осіб, ровесники яких звільнені в запас, — за один-два місяці до закінчення строку покарання.
Клопотання про зарахування часу перебування в дисциплінарному батальйоні до строку строкової військової служби зазначеним особам, звільненим умовно-достроково, доповідають відповідному командуючому не пізніш як через три дні після постановлений судом ухвали.
15. Звільнені з дисциплінарного батальйону одержують такі документи: довідку про звільнення, обліково-послужну картку, військовий квиток, медичну книжку, продовольчий, речовий та грошовий атестати. Службову картку і характеристику надсилають до військової частини поштою.
Ордени, медалі, нагрудні значки і документи на них, гроші та цінності, а також інші особисті речі видають звільненому під розписку на описі особистих речей та роздавальній відомості. Опис особистих речей залишають на зберігання в штабі дисциплінарного батальйону, а роздавальну відомість — у фінансовій службі. Предмети обмундирування та взуття, що стали непридатними до вжитку, замінюють на придатні до носіння.
Звільнених з дисциплінарного батальйону забезпечують проїзними документами, грішми для продовольчо-дорожніх потреб або армійським сухим пайком та милом за встановленими нормами. До військових частин або до місця проживання вони прямують самостійно.
16. Осіб, які відбули покарання у дисциплінарному батальйоні або достроково звільнені з нього, визнають такими, що не мають судимості. Осіб, звільнених з дисциплінарного батальйону умовнодостроково, такими, що не мають судимості, визнають після закінчення невідбутої частини строку покарання.
17. За злочини, вчинені під час відбування покарання в дисциплінарному батальйоні, винні особи несуть відповідальність відповідно до законодавства України.
Стаття 72. Режим у дисциплінарному батальйоні
1. Засуджені військовослужбовці зобов'язані додержуватися вимог режиму, встановлених цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.
2.
1 . Режим у дисциплінарному батальйоні повинен забезпечувати:
а) виправлення засуджених військовослужбовців, тобто формування у них поважного ставлення до людини, суспільства, праці, в тому числі й військової, нормам, правилам та традиціям людського співіснування та стимулювання правослухняної поведінки-б) виховання у засуджених військовослужбовців військової дисципліни, свідомого ставлення до військової служби, виконання покладених на них військових обов'язків та вимог з військової підготовки. Вказані вимоги досягаються за допомогою реалізації як загальних для всіх військовослужбовців, так і спеціальних для військовослужбовців засуджених режимних, виховних та інших заходів. Слід відмітити, що режим повинен забезпечити виконання засудженими військовослужбовцями не тільки військових обов'язків, а й основних обов'язків засуджених, закріплених у ст. 9 КВК України; в) реалізацію загальногромадянських та спеціальних прав і законних інтересів засуджених військовослужбовців; г) особисто безпеку засуджених військовослужбовців та персоналу дисциплінарного батальйону, що досягається забезпеченням охорони постійного та повсюдного нагляду за поведінкою засуджених військовослужбовців, дотриманням правил взаємовідносин між персоналом дисциплінарного батальйону та засудженими військовослужбовцями, гнучкою системою застосування заходів заохочення та стягнення. 2. У зв'язку з тим, що по своїй суті дисциплінарний батальйон є військовим підрозділом, мають місце деякі особливості його просторової структури і обладнання приміщень. Питання розміщення засуджених у дисциплінарних батальйонах регламентуються розділом З Положення про дисциплінарні батальйони у Збройних Силах України, де встановлено, що дисциплінарний батальйон розташовується окремо від інших військових частин гарнізону. Усі службові та житлові приміщення, призначені для розташування підрозділів охорони, обслуговування, сержантів дисциплінарних рот, квартири військовослужбовців, склади стрілецької зброї та боєприпасів розміщують поза територією (зоною), де тримають засуджених.
Територія (зона), на якій розташовані жилі та інші будівлі і споруди, призначені для розміщення та обслуговування засуджених, повинна бути обгороджена міцним парканом суцільного заповнення заввишки не менш як 2,5 метри. Зверху на паркані влаштовують козирок з колючого дроту. Також на паркані або в забороненій смузі розміщуються технічні засоби охорони. Двері контрольно-пропускних пунктів і вхідні ворота у розташуванні дисциплінарного батальйону мають бути завжди зачинені на замок, їх відчиняють тільки за розпорядженням чергового баталь- 238
йону. Вікна і двері приміщень, в яких розміщують засуджених, обладнують металевими ґратами. У приміщеннях уночі обов'язково горить чергове освітлення.
3. Військовослужбовців постійного складу дисциплінарного батальйону, заарештованих у дисциплінарному порядку, якщо за місцем дислокації батальйону немає гарнізонної гауптвахти, тримають на гауптвахті дисциплінарного батальйону, але розміщують окремо від засуджених із забезпеченням умов тримання, передбачених Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.
4. На роботу і заняття за межі розташування дисциплінарного батальйону засуджених виводять у складі відділення чи взводу (із записом про це у книзі виходу та повернення засуджених) під охороною озброєного конвою і командою відповідних командирів. Кількість конвойних визначає в кожному окремому випадку командир дисциплінарного батальйону, вона повинна забезпечувати надійну охорону засуджених і належний контроль під час роботи чи занять.
Автомобільний транспорт, який в'їжджає і виїжджає з території
(зони), оглядає черговий батальйону.
5. У виняткових випадках засудженим, які стали на шлях виправлення, може бути дозволено пересування без конвою, якщо це необхідно за характером роботи, яку вони виконують. Дозвіл на пересування без конвою оформляє наказом командир дисциплінарного батальйону.
6. Конвойні несуть службу відповідно до вимог актів, зазначених у п. 12 вищевказаного Положення. Вони зобов'язані забезпечити, щоб засуджені не допускали порушень установленого порядку і не спілкувались зі сторонніми особами.
7. Про всі порушення, вчинені засудженими, конвойні доповідають відповідному командиру.
8. У разі втечі засудженого, вчинення ним нападу або опору конвойні мають право застосовувати у встановленому порядку зброю.
9. Режим в дисциплінарному батальйоні характеризує й те, що незалежно від наявних до засудження у військовослужбовців звань та посад, у дисциплінарному батальйоні вони перебувають на одній первинній військовій посаді солдатів, мають однакове звання рядового та тому носять єдину форму одягу та погони рядо вих. При зверненні до засуджених їх називають за званням («рядо вий») та прізвищем. Засуджені звертаються до начальників та старших відповідно до Військового Статуту.
10.
Стаття 73. Побачення і телефонні розмови засуджених військовослужбовців
1. Засуджені військовослужбовці мають право на короткострокові і тривалі побачення.
2. Короткострокові побачення з родичами чи іншими особами надаються один раз на місяць тривалістю до чотирьох годин у спеціально обладнаному приміщенні під контролем представника дисциплінарного батальйону у вільний від роботи та занять час у дні і години, встановлені командиром дисциплінарного батальйону.
3. Тривалі побачення надаються тільки з близькими родичами один раз на три місяці тривалістю до трьох діб з правом спільного проживання в спеціально обладнаних приміщеннях дисциплінарного батальйону. На час тривалого побачення засуджені військовослужбовці звільняються від роботи і занять.
4. У порядку, встановленому командиром дисциплінарного батальйону, засуджені військовослужбовці можуть вести телефонні розмови з близькими родичами. На прохання засудженого військовослужбовця короткострокове або тривале побачення може бути замінено телефонною розмовою.
5. Для одержання правової допомоги засудженим військовослужбовцям можуть надаватися побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, наодинці. Таке побачення не може бути обмежене в часі.
1. Короткострокові та тривалі побачення є важливим елементом режиму відбування покарання. Під час відбування покарання засудженим військовослужбовцям дозволяється 12 короткострокових побачень та 4 тривалих (до трьох діб) на рік.
Закон встановлює, що довгострокові побачення, на відміну від короткострокових, надаються тільки з близькими родичами — батьком, матір'ю, сином, дочкою, дружиною, братами, сестрами, дідом, бабкою, усиновителями або всиновленими.
2. Відповідно до ч. 4 ст. 73 КВК України в порядку, що встановлюється командиром дисциплінарного батальйону, засуджені військовослужбовці можуть вести телефонні розмови з близькими родичами. На командування дисциплінарного батальйону покладається обов'язок забезпечити умови для проведення таких розмов.
3. Як і засуджені до інших покарань, засуджені військовослужбовці не позбавляються права на правову допомогу, для чого їм до- 240
зволяються побачення з адвокатом або іншим спеціалістом в галузі законодавства, який за законом має право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи (про порядок допуску до побачення інших фахівців у галузі права дивись коментар до статті 8 КВК України).
Стаття 74. Листування засуджених військовослужбовців Засудженим військовослужбовцям дозволяється відправляти і отримувати листи та телеграми без обмеження їх кількості. Вручення листів, що надходять, проводиться представником дисциплінарного батальйону, в присутності якого засуджений військовослужбовець зобов'язаний їх розпечатати. Зміст листів перевірці не підлягає. Виявлені при цьому заборонені вкладення вилучаються. Розпечатувати листи, які відправляють засуджені, заборонено.
1. Стаття, що коментується, надає засудженим військовослужбовцям право на листування. Таке рішення законодавця викликано тим, що отримання та відправлення листів та телеграм є одним із засобів підтримання соціально корисних зв'язків засуджених військовослужбовців.
2. Засудженим дозволяється відправляти та отримувати листи і телеграми без обмеження їх кількості. Вручення листів, що надходять на адресу засуджених, здійснює старшина роти або заступник командира взводу.
У присутності вищевказаних посадових осіб засуджений зобов'язаний відкрити конверт, але зміст листів перевірці не підлягає. У разі виявлення в листі речей або предметів, які засудженому мати заборонено, їх вилучають, заносять до опису особистих речей засудженого і зберігають разом з його іншими особистими речами до закінчення строку відбування покарання.
3. Листи для відправлення за призначенням засуджені здають до канцелярії роти в запечатаному вигляді. Розпечатувати листи, що відправляються засудженими, заборонено.
4. Дисциплінарний статут Збройних Сил України встановлює, що усі військовослужбовці мають право надсилати письмові звернення або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів У разі: незаконних рішень, дій (бездіяльності) щодо них командирів чи інших військовослужбовців, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
З інших питань службової діяльності скарга подається безпосередньому командирові тієї особи, чиї дії оскаржуються, а якщо ті, хто подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, скарга подається у порядку підпорядкованості.
241
5. Військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають пра во: особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, звернутися за допомогою до свідків; подати додаткові ма теріали, що стосуються справи, чи клопотати, щоб їх вимагав ко мандир або орган, який розглядає заяву або скаргу; бути присут нім під час розгляду заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; ознайомитися з матеріа лами перевірки заяви чи скарги; оскаржити прийняте за їхньою заявою чи скаргою рішення в суді; вимагати відшкодування збит ків у встановленому законом порядку.
Ніхто не може бути скривджений на службі чи покараний за те, що він подає пропозицію, заяву чи скаргу.
6. Подання скарги військовослужбовцями не звільняє їх від виконання своїх службових обов'язків і наказів командирів. За боронено подавати скаргу під час бойового чергування, перебу вання в строю (за винятком скарг, поданих під час опитування військовослужбовців), на варті (вахті), а також у добовому наря ді, під час занять.
Під час опитування військовослужбовців заява чи скарга може бути подана усно або в письмовій формі безпосередньо на ім'я командира, який проводив опитування.
Якщо військовослужбовець виявить факти розкрадання чи псування військового майна, незаконного витрачання коштів, зловживання у постачанні військ, недоліки у стані озброєння та бойової техніки чи інші факти, які завдають шкоди Збройним Силам України, він повинен доповісти про це безпосередньому командирові, а також може надіслати письмову заяву старшому командирові, до Міністра оборони України включно, або до органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, прокуратури та інших державних органів.
7. Пропозиція, заява чи скарга, подані в письмовій формі, ма ють бути підписаними. Пропозиція, заява чи скарга, що не містять даних про заявника, визнаються анонімними і не підлягають роз гляду. Пропозиція, заява чи скарга, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому при йняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в пропозиції, заяві чи скарзі, не входять до компетенції командира, органу військового управління, вони в строк не більше п'яти днів пересилаються ним за належністю відповідній посадовій особі чи органу, про що сповіщається військовослужбовець, який подав пропозицію, заяву чи скаргу. Якщо пропозиція, заява чи скарга не містять даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, вони в той же строк повертаються військовослужбовцю з відповідним роз'ясненням.
Забороняється надсилати заяви та скарги військовослужбовців тим посадовим особам або органам, дії чи рішення яких оскаржуються.
8. Пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання і з приводу їх вжито необхідних заходів або дано вичерпні відповіді. Відмова в задоволенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на закон або військові статути із зазначенням мотивів відмови та роз'ясненням порядку скарження прийнятого рішення.
9. Усі пропозиції, заяви чи скарги розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця з часу їх отримання, а ті, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, — невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів з часу їх надходження. Якщо у місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, командир встановлює новий строк, про що сповіщається військовослужбовець, який подав звернення. При цьому загальний строк розгляду пропозиції, заяви чи скарги не може перевищувати сорока п'яти днів.
Під час розгляду пропозиції, заяви чи скарги не допускається розголошення командиром чи іншою особою, яка бере участь у розгляді, відомостей про особисте життя військовослужбовця без його згоди, а також розголошення іншої інформації, якщо це зачіпає його права і свободи, законні інтереси. Командир, який допустив несправедливість або незаконні дії щодо підлеглих за подання пропозиції, заяви чи скарги, несе відповідальність згідно із законами України.
10. Усі пропозиції, заяви та скарги в день їх надходження за носяться до Журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг грома дян, який ведеться і зберігається у кожній військовій частині, за кладі та установі. Командири військових об'єднань, з'єднань, час тин (підрозділів), закладів та установ зобов'язані не рідше одного разу на квартал проводити перевірку стану роботи щодо розгляду та прийняття рішень з приводу пропозицій, заяв і скарг. Журнал реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян має бути пронумеро ваний, прошнурований, скріплений сургучевою печаткою та заві рений командиром частини.
| 242 243 |
Стаття 75. Короткочасні виїзди засуджених військовослужбовців за межі дисциплінарного батальйону 1. У зв'язку з винятковими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке завдало значної матеріальної шкоди майну засудженого військовослужбовця та його сім'ї) засудженому військовослуж- бовцю може бути дозволено короткочасний виїзд за межі дисциплінарного батальйону на строк до семи діб, не враховуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці.
2. Дозвіл на короткочасний виїзд дає командир дисциплінарного батальйону з урахуванням особи і поведінки засудженого військовослужбовця. Час перебування засудженого військовослужбовця за межами дисциплінарного батальйону зараховується до строку відбування покарання. Оплату проїзду засудженому військовослужбовцю забезпечує дисциплінарний батальйон.
1. За загальним правилом, відпустки, передбачені для військо вослужбовців строкової служби, засудженим військовослужбов цям не надаються (ч. 7 ст. 71 КВК України). Але, відповідно до статті, що коментується, за наявності виключних обставин, засу дженому військовослужбовцю може бути дозволений короткостро ковий виїзд за межі дисциплінарного батальйону на строк до семи діб без урахування часу, необхідного для проїзду в обидва кінці.
Ст. 75 КВК України встановлює вичерпний перелік таких обставин, який розширеному тлумаченню не підлягає. Наявність подібних виключних обставин повинна бути документальна підтверджена (телеграма, лист, повідомлення у пресі, інформація (повідомлення) відповідного органу чи установи тощо).
2. Дозвіл на короткостроковий виїзд надає командир дисциплі нарного батальйону з урахуванням особи та поведінки засуджено го військовослужбовця. Якщо засуджений військовослужбовець під час тримання в дисциплінарному батальйоні зарекомендував себе негативно, порушував умови відбування покарання, є схиль ним до втечі тощо, йому може бути відмовлено у наданні такого дозволу. Вимога про обов'язкове врахування особи обумовлена тим, що надавати дозвіл особі, наприклад, схильній до втечі, є не доцільним, а поведінка засудженого приймається до уваги, оскіль ки позитивне вирішення питання надання дозволу на коротко строковий виїзд є виказуванням довіри до цієї особи.
Вказівка закону «може бути наданий» свідчить про те, що надання дозволу на короткостроковий виїзд є правом, а не обов'язком командира дисциплінарного батальйону.
3. Під час перебування у короткочасному виїзду засуджені по винні не порушувати громадського порядку, не вживати спиртних та інших одурманюючих засобів та речовин тощо та повернутися до дисциплінарного батальйону у визначений строк.
Стаття 76. Одержання засудженими військовослужбовцями посилок (передач) і бандеролей
1. Засуджені військовослужбовці мають право на одержання посилок (передач) і бандеролей без обмеження їх кількості. 244
2. Посилки (передачі) і бандеролі, що надходять на ім'я засуджених військовослужбовців, підлягають огляду. Порядок огляду та вручення їх засудженому військовослужбовцю встановлює командир дисциплінарного батальйону.
3. У разі виявлення в посилці (передачі) чи бандеролі речей або предметів, які засудженому військовослужбовцю мати заборонено, їх вилучають, заносять до опису особистих речей засудженого і зберігають разом з іншими його особистими речами до закінчення строку відбування покарання. При цьому вогнепальну і холодну зброю, боєприпаси, отруйні речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори, інші предмети, вилучені з цивільного обігу, вилучають і засудженому військовослужбовцю не повертають. У разі виявлення таких предметів складається акт, а про їх вилучення командир дисциплінарного батальйону негайно повідомляє прокуророві.
1. Згідно зі статтею, що коментується, засуджені військово службовці мають право на отримання посилок (передач) і бандеро лей. При цьому кількість цих посилок (передач) і бандеролей за конодавством не обмежується. Отримання посилок, передач, бан деролей і переводів виконує важливі соціальні функції. З однієї сторони, це є одним із засобів підтримання соціально-корисних зв'язків засуджених військовослужбовців з родиною, близькими родичами, з іншої — джерелом отримання додаткового харчуван ня та матеріально-побутового забезпечення засуджених військо вослужбовців, що є вельми актуальним у сучасних умовах.
2. Посилки (передачі) і бандеролі, що надходять на ім'я засудже них військовослужбовців, підлягають огляду. Порядок огляду та вручення їх засудженим військовослужбовцям встановлює коман дир дисциплінарного батальйону. Відкривають посилки (передачі) і бандеролі та вилучають з них вміст самі засуджені, яким вони адре совані, в присутності чергового батальйону або офіцера роти.
Якщо засуджений відмовляється відкрити посилку, передачу чи бандероль та вилучити з них вміст, це здійснює старшина роти в присутності офіцера підрозділу і санітарного інструктора.
3. У разі виявлення в посилці (передачі) чи бандеролі речей або предметів, які засудженому військовослужбовцю мати заборонено, їх вилучають, заносять до опису особистих речей засудженого і зберігають до відбуття ними покарання. .
.
4. Якщо у посилці виявлені речі чи речовини, виведені з цивільного обігу або зберігання (пересилання) утворює окремий склад злочину, передбаченого відповідною статтею КК України, про
це негайно повідомляється прокурор для вирішення питання про порушення кримінальної справи. ^г
5. Максимальна вага посилки, передачі чи бандеролі визначається установами зв'язку, зокрема, максимальна вага поштової посилки становить ЗО кілограмів. ^
265
Стаття 77. Праця засуджених військовослужбовців
1. Засуджені військовослужбовці залучаються до праці на підприємствах, в установах та організаціях, які належать до сфери управління Міністерства оборони України, у майстернях дисциплінарного батальйону.
2. Праця засуджених військовослужбовців організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановленими законодавством про працю.
3. Праця засуджених військовослужбовців оплачується відповідно до законодавства про працю. Нараховані суми заробітку засудженим військовослужбовцям зараховуються в установленому порядку на їх особові рахунки.
1 . Праця засуджених військовослужбовців є одним з основних засобів їх виправлення. Організація праці повинна бути підпоряд кована цьому завданню та забезпечувати постійну і повну зайня тість засуджених.
Питання організації праці засуджених військовослужбовців в дисциплінарних батальйонах регулюються ст. 77 КВК України та розділом 4 Положення про дисциплінарні батальйони у Збройних Силах України. 2. Згідно з нормами коментованої статті, за загальним правилом всі засуджені військовослужбовці обов'язково залучаються до праці на підприємствах, будівництві та інших об'єктах Міністерства оборони України, у майстернях дисциплінарного батальйону, як правило, з використанням техніки, а також для виконання робіт з благоустрою дисциплінарного батальйону. При неможливості забезпечення засуджених військовослужбовців роботою на вказаних об'єктах, вони можуть залучатися до праці в інших організаціях при дотриманні вимог режиму дисциплінарного батальйону.
3. Праця засуджених організовується з дотриманням правил охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, що встановлені законодавством про працю та відповідними нормативно-правовими актами
Міністерства оборони України. Вартість виконуваних військовослужбовцями робіт визначається виходячи з розцінок, встановлених в організаціях, де працюють засуджені військовослужбовці у відповідності з законодавством про працю.
Стаття 78. Військове навчання засуджених військовослужбовців
Військове навчання засуджених військовослужбовців організовується і проводиться за спеціальною програмою, розробленою Міністерством оборони України. Для проведення занять створюється необхідна навчально-матеріальна база.
1. Дія основних засобів виправлення засуджених військовослужбовців значно підсилюється за рахунок доповнення їх військовою підготовкою, військовою освітою та вихованням засуджених військовослужбовців.
2. Навчальні заняття із засудженими організовують за спеціальною програмою, що розробляється Міністерством оборони України та включає у себе вивчення загальновійськових статутів, директив та інших підзаконних актів органів військового управління; суспільно-державну (гуманітарну); стройову, бойову, тактичну підготовки; інформування особового складу; вивчення бойової техніки та озброєння; участь засуджених у культурно-масових та фізкультурно-спортивних заходах тощо.
3. Заняття з бойової підготовки проводять з навчальною зброєю без багнета і затвора. У місцях проведення посадовими особами та офіцерами постійного складу всіх видів занять з військової підготовки повинна бути створена необхідна учбово-матеріальна база (спортмайданчики, стройові плаци, класи, стрільбища тощо).
Стаття 79. Соціально-виховна робота із засудженими військовослужбовцями
1. Соціально-виховну роботу із засудженими військовослуж бовцями організовує і проводить командування дисциплінарного батальйону. Вона ведеться відповідно до цього Кодексу та норма тивно-правових актів Міністерства оборони України.
Командири військових частин, з яких прибули засуджені військовослужбовці, зобов'язані підтримувати постійний зв'язок з командиром дисциплінарного батальйону, цікавитися поведінкою колишніх підлеглих і сприяти їхній ресоціалізації.
2. Місцеві органи виконавчої влади і громадські організації мо жуть надавати допомогу командуванню дисциплінарного баталь йону в проведенні соціально-виховної роботи із засудженими вій ськовослужбовцями.
1. Соціально-виховна робота із засудженими військовослужбовцями є одним з головних засобів їх виправлення та ресоціалізації. А оскільки мова йде про відбування покарання військовослужбовцями, то ця робота в умовах дисциплінарних батальйонів має певні особливості.
| 246 247 |
2. Стаття, що коментується, визначає, що соціально-виховну роботу з засудженими військовослужбовцями організовує та здійснює командування дисциплінарного батальйону. Вона ведеться у відповідності з КВК України і нормативно-правовими актами Міністерства оборони України. Командири військових частин, з яких прибули засуджені, повинні підтримувати зв'язок з командиром
дисциплінарного батальйону, цікавитися поведінкою своїх колишніх підлеглих і сприяти їх виправленню.
Ч. 2 ст. 79 КВК України надає можливість місцевим органам виконавчої влади і громадським організаціям також приймати участь в соціальновиховній роботі в дисциплінарних батальйонах, що розташовані на їх території.
3. Соціально-виховну роботу із засудженими військовослуж бовцями проводять з урахуванням їх психологічних особливостей, рівня освіти та ставлення до релігії. Вона повинна бути спрямова на на формування у засуджених вірності Вітчизні та військовому обов'язку, запобігання вчиненню правопорушень, прищеплення відповідальності за чесне виконання свого військового обов'язку, засновуватись на свідомій дисципліні, суворому дотриманні зако нів України, вимог військової присяги та статутів, норм людської моралі та правил співжиття в суспільстві, дбайливого ставлення до державної власності, техніки та озброєння.
4. Форми виховної роботи із засудженими військовослужбовця ми аналогічні тим, які застосовуються до інших категорій засудже них, однак за своїм змістом вони повинні враховувати те, що вико нання покарання здійснюється в умовах проходження засудженими військової служби. Так, до основних форм соціально-виховної робо ти з засудженими в дисциплінарних батальйонах відносяться: а) за няття з гуманітарної підготовки та інформування особового складу; б) індивідуальна робота, яку проводять офіцери, прапорщики та сер жанти на основі глибокого вивчення особистості кожного засудже ного, його ділових, моральних та психологічних якостей; в) правове виховання; г) організація лекцій, доповідей, бесід, вечорів запитань і відповідей, тематичних і літературних вечорів, читання газет і ін ших періодичних видань, художньої літератури, перегляду телеві зійних передач та демонстрації кінофільмів виховної спрямованості; д) залучення засуджених до участі в художній самодіяльності, спор тивно-масовій, бібліотечній та клубній роботі.
Стаття 80. Ради громадськості засуджених військовослужбовців
1. З метою розвитку навичок самоорганізації засуджених військовослужбовців, заохочення корисної ініціативи та використання громадського впливу на їх виправлення і ресоціалізацію в ротах дисциплінарного батальйону створюються самодіяльні ради із числа засуджених військовослужбовців, які не порушують встановлені правила поведінки і сумлінно ставляться до праці та військової служби.
2. Самодіяльні ради обираються на зборах рот дисциплінарного батальйону. Склад ради затверджує командир дисциплінарного батальйону. 248
3. Самодіяльна рада надає командиру дисциплінарного батальйону допомогу в організації виховних заходів і дозвілля засуджених військовослужбовців, проводить роз'яснювальну роботу із засудженими військовослужбовцями, бере участь в обговоренні кандидатур осіб, які можуть бути зараховані до числа тих, хто виправляється, а також засуджених військовослужбовців, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
1. З метою розвитку навичок самоорганізації осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, заохочення їх корисної ініціативи та використання громадського впливу на їх виправлення та ресоціалізацію в ротах дисциплінарного батальйону створюються самодіяльні ради, що працюють під керівництвом командирів цих підрозділів (ст. 80 КВК України, п. 41 Положення про дисциплінарні батальйон у Збройних Силах України).
2. Самодіяльну раду обирають на зборах роти дисциплінарного батальйону. Склад ради затверджує командир дисциплінарного батальйону своїм наказом. До складу самодіяльної ради можуть бути обраними засуджені військовослужбовці, які мають зразкову поведінку, сумлінно ставляться до праці та військової служби. Рада періодично звітує про свою роботу на зборах особового складу роти.
3. Самодіяльні ради приймають участь: а) у соціально-виховній роботі з особовим складом підрозділів, формуванні у військовослужбовців почуття відповідальності за виконання військового обов'язку та додержання положень військової присяги; б) організації художньої самодіяльності та спортивно-масової роботи, випуску стінної газети; в) проведенні індивідуальної роз'яснювальної роботи з недисциплінованими засудженими військовослужбовцями; г) обговоренні кандидатур, яких висувають для зарахування до числа тих, що виправляються, та тих, які підлягають умовно-достроковому звільненню від відбування покарання; д) розв'язанні скарг і заяв засуджених військовослужбовців.
4. Особи, що входять до складу рад громадськості, жодними пільгами чи перевагами не користуються, проте участь у їх діяль ності враховується як позитивний момент при визнанні особи та кою, що виправляється.
Стаття 81. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці та військової служби до засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані такі заходи заохочення:
249
подяка;
зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення; надання одного додаткового короткострокового побачення чи
телефонної розмови на місяць;
нагородження цінним подарунком або премією в розмірі місячного
грошового забезпечення;
зарахування до числа тих, хто виправляється.
2. Засуджені військовослужбовці, які сумлінною поведінкою і ставленням до праці та військової служби довели своє виправлення, можуть бути представлені командиром дисциплінарного батальйону в установленому законом порядку до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
1. Заходами стимулювання правослухняної поведінки є заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців. КВК передбачає достатньо широку систему заходів заохочення засуджених військовослужбовців. Стаття, що коментується, не передбачає підстав застосування заходів заохочення, лише в загальному виді визначаючи, що вимагається, щоб засуджений характеризувався зразковою поведінкою та чесним ставленням до праці.
2. Заохочення є важливим засобом виховання військовослужбовців і зміцнення військової дисципліни. Кожний командир у межах прав, наданих йому цим Дисциплінарним Статутом Збройних Сил України, зобов'язаний заохочувати підлеглих військовослужбовців за старанність, розумну ініціативу та сумлінне виконання службових обов'язків.
Заохочення має бути заслуженим. При визначенні виду заохочення враховується характер заслуг військовослужбовця та його ставлення до служби за попередній час.
3. Військовослужбовець, що має дисциплінарні стягнення, заохочується шляхом зняття накладеного раніше стягнення. Право знімати дисциплінарні стягнення належить тому командирові, який їх накладав, та його прямим начальникам. Одночасно військовослужбовцю може бути знято лише одне дисциплінарне стягнення.
4. Командир має право зняти дисциплінарне стягнення тільки після того, як воно відіграло виховну роль і військовослужбовець змінив поведінку та ставлення до праці.
5. Заохочення оголошуються на зборах (нарадах), перед строєм або військовослужбовцю особисто. Вважається, що військовослужбовець не має дисциплінарних стягнень після їх зняття відповідним командиром.
Оголошення подяки застосовується як до окремого засудженого військовослужбовця, так і до їх груп.
6. Надання одного додаткового короткострокового побачення чи телефонної розмови на місяць застосовується до військовослужбовців у дні та години, встановлені для цього командиром військової частини.
7. Нагородження цінним подарунком або грошовою премією застосовується до всіх військовослужбовців.
8. Занесення до числа тих, хто виправляється, застосовується до всіх засуджених військовослужбовців, які досягли високих показників у праці та військовій службі, виявили бездоганну дисциплінованість та беруть активну участь у громадській роботі. Обов'язковою умовою застосування такого заходу заохочення є відбуття ними не менш як однієї третьої строку покарання. Таке зарахування здійснюється шляхом видання командиром дисциплінарного батальйону відповідного наказу.
9. Після фактичного відбуття засудженим не менш як половини призначеного строку покарання за умови, що він зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та військової служби довів своє виправлення, командир дисциплінарного батальйону може внести до військового суду гарнізону за місцем відбування покарання подання про умовно-дострокове звільнення його від покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
У поданні зазначають дані, що характеризують поведінку засудженого, його ставлення до праці та військової служби за час відбування покарання. Разом з поданням до військового суду надсилають особову справу засудженого.
10. Якщо військовий суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання або заміні йому невідбутої частини покарання більш м'яким, повторне подання з цього пи тання командир дисциплінарного батальйону може внести не ра ніш як через шість місяців з дня постановлення військовим судом ухвали про відмову.
Стаття 82. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців
1. За порушення встановленого порядку відбування покарання До засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані такі Дисциплінарні стягнення:
| призначення в наряд на роботу — до п'яти днів у вільний від Роботи і навчання час; арешт з триманням на гауптвахті — до десяти діб; виключення з числа тих, хто виправляється. 250 251 |