Äàòà

Íàçâà ïåð³îäó

1914—1917 рр.

Українські землі в роки Першої світової війни

1917—1918 рр.

Українська революція

1918—1920 рр.

Визвольні змагання та їх поразка. Загарбання українських земель сусідніми державами

1920—1929 рр.

УСРР в умовах непу

1929—1939 рр.

Радянська модернізація України

1939—1945 рр.

Українські землі в роки Другої світової війни

1945—1953 рр.

Повоєнна відбудова. Радянізація західних областей України

1953—1964 рр.

Україна в роки хрущовської «відлиги»

1964—1985 рр.

Україна в умовах наростання кризи радянської системи

1985—1991 рр.

Україна в роки перебудови

1991 р. — …

Україна незалежна

Êðà¿íà

Òåðèòîð³¿, íà ÿê³ ïðåòåíäóâàëà

Німеччина*

Придніпров’я, Донбас, Крим (згодом Україна загалом)

Австро-Угорщина

Волинь, Поділля

Туреччина*

Володіння, що були втрачені у війнах з Росією у ХVІІІ—ХІХ ст. (Південь України, Крим)

Росія

Західноукраїнські землі (Закарпаття, Східна Галичина, Буковина)

Румунія*

Північна Буковина, Бессарабія

Íàçâà

ʳëüê³ñíèé ñêëàä äî â³éíè, ìëí îñ³á

Ìîá³ë³çîâàíî, ìëí îñ

³á

Íà ê³íåöü 1914 ð.

Çàãàëîì ó ðîêè â³éíè

²ç íèõ åòí³÷í³ óêðà¿íö³

Російська армія

1,4

6,5

15,5

(12,8 — селяни)

4,5

Австро-угорська армія

0,4

2,5

9

0,3

гê

Ïî䳿

1914

На початку серпня російськими військами було зупинено наступ австро-угорської армії у прикордонних боях.

18 серпня розпочався успішний наступ 8-ї російської армії під командуванням

О. Брусилов а, який переріс у загальний наступ п’яти російських армій Південно-Західного фронту.

23 серпня розпочалась «Галицька битва», яка тривала до кінця вересня. Росіяни оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною і вийшли на Карпатські перевали.

Австрійські втрати склали 400 тис. убитими, пораненими і полоненими.

Кінець осені — зима . Боротьба за Карпатські перевали. Завдяки допомозі німецьких військ австро-угорська армія не дала можливість росіянам подолати перевали

1915

У лютому австрійці звільнили Чернівці від російських військ.

У березні російські війська взяли фортецю Перемишль (у полон потрапило 120 тис. австрійців). Це був останній успіх росіян у кампанії 1914—1915 рр.

2 травня . Прорив російського фронту німецькими військами в районі Горлиці й Тарново.

22 червня австро-німецькі війська вступили у Львів.

Швидкий відступ російських військ, який завершився лише в жовтні на лінії

Кам’янець-Подільський—Тернопіль—Кременець—Дубно. Утрати росіян склали 150 тис. убитими, 700 тис. пораненими, 900 тис. полоненими. Росіяни втратили завойовані Північну Буковину і Східну Галичину, Підляшшя, Холмщину, Берестейщину, Західну Волинь

1916

22 травня розпочався наступ російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова (увійшов в історію під назвою «Брусилівський прорив»). 25 травня росіяни взяли Луцьк, а 5 червня — Чернівці, підійшли до Львова. Російські війська просунулися на 120 км вглиб фронту, відвоювавши частково Західну Волинь, Східну Галичину і Північну Буковину. Утрати австро-угорської армії склали 1,5 млн осіб убитими, пораненими і полоненими

1917

Червневий наступ російської армії на львівському напрямку завершився повним провалом і витісненням російських військ із Галичини і Буковини. Відбулася стабілізація фронту до укладення Брест-Литовського миру

Допомога військовополоненим українцям

Створення окремих таборів для українських військовополонених у Німеччині (Раштат, Вецлер, Зальцведель) та Австрії (Фрайштадт). Формування двох українських дивізій у складі німецької («синьожупанна») та австрійської («сірожупанна») дивізій

Адміністративно-організаційний

Формування з українців органів місцевої влади на окупованих Австрією та Німеччиною українських землях. Заснування українських установ, організацій, шкіл на Волині, Поліссі, Підляшші (134 школи)

Ïðåäñòàâíèêè

Ïðîãðàìíèé äîêóìåíò

Ñòàâëåííÿ äî â³éíè

Головна Українська Рада (ГУР)

Серпень 1914 р. «Маніфест…»

«Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю… яке знайшло захист у конституційному ладі австрійської держави… Нехай українське громадянство віддасть усі свої матеріальні й моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце визволеної України!»

Союз Визволення України

(СВУ)

Жовтень 1914 р. «Наша платформа»

Головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, жадав поразки Росії у війні

Товариство українських поступовців (ТУП)

Грудень 1916 р.

Декларація

«Наша позиція»

Еволюція поглядів: від підтримки Росії до нейтралітету

Ïðåäñòàâíèêè

Ïðîãðàìíèé äîêóìåíò

Ñòàâëåííÿ äî â³éíè

С. Петлюра

30 липня 1914 р.

Статті в часописі

«Украинская жизнь»,

«Війна і українці»

Стверджував, що «українці виконають свій обов’язок перед Російською державою у війні». Тобто він закликав підтримати воєнні зусилля Росії у війні

Частина Української соціал-демократичной робітничої партії (УСДРП)

Л. Юркевич, А. Лола, П. Дятлов, В. Винниченко

Засуджували війну, підтримували більшовицьку позицію: «Перетворення імперіалістичної війни на громадянську, поневолених мас проти поневолювачів»

Îðãàí³çàö³ÿ

Õàðàêòåðèñòèêà

Комітет Всеросійського союзу міст при Південно-Західному фронті

Основна діяльність була спрямована на допомогу біженцям із Галичини для організації їх життя у нових районах, створення українських шкіл, лікарень. Очолив комітет відомий меценат барон Ф. Штейнгель

Земський союз

Допомога всім постраждалим у війні. Організація медичної допомоги пораненим та їх реабілітація

Товариство допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій

Допомога жертвам російської окупації західноукраїнських земель: арештантам, депортованим, заручникам, біженцям. Виникло влітку 1915 р.

Äàòà

Ïîä³ÿ

Кінець серпня 1914 р.

Формування першої (Д. Вітовський) і другої (Е. Коник) сотні у Львові

30 серпня 1914 р.

Передислокація легіону УСС до Стрия

3 вересня 1914 р.

Складення січовиками присяги

Початок вересня 1914 р.

Передислокація січовиків на Закарпаття (с. Страбичів біля Мукачева)

27—28 вересня 1914 р.

Перші бої січовиків на Ужоцькому і Верецькому перевалах

Вересень 1914 р.

Дії партизанських двадцяток січовиків у Карпатах

Жовтень 1914 р.

Участь УСС у контрнаступі австрійських військ

Грудень 1914 р. — січень 1915 р.

Охоронно-розвідувальна служба на Карпатських перевалах

Січень 1915 р.

Участь УСС в австро-німецькому наступі в Карпатах

29 квітня — 2 травня 1915 р.

Бій на г. Маківка

30 травня — 1 червня 1915 р.

Бої під Болеховим

Кінець червня 1915 р.

Бої за Галич

28 серпня — 2 вересня 1915 р.

Бої стрільців у межиріччі Серету і Стріпи

10 жовтня — 3 листопада 1915 р.

Семиковецький бій на р. Стріпа

Äàòà

Ïîä³ÿ

Грудень 1915 р.

Переформування куренів УСС у полк

17 серпня 1916 р.

Поразка полку УСС під Потуторами, стрільці не стримали російського наступу

Серпень 1916 р.

Наказ про розформування полку і створення на його основі двох куренів — бойового і резервного

Вересень 1916 р.

Розгром УСС під Бережанами (г. Лисоня). Із полку залишилося 150 осіб

Вересень 1916 р. — лютий 1917 р.

Період переформування і поповнення підрозділів стрільців. Культурно-освітня діяльність стрільців на Волині

Лютий 1917 р.

Повернення стрільців на фронт під командуванням Ф. Кікаля

Червень—липень 1917 р.

Бій під Конюхами

Липень 1917 р.

Похід до р. Збруч

Січень—листопад 1918 р.

Похід на Правобережжя. Бої з більшовиками під Херсоном і Олександрівськом. Участь у німецько-австрійській окупації. Повернення на Буковину

Àðì³ÿ

Îðãàí³çàö³éíà ôîðìà

Êîìàíäóþ÷³

Австроугорська

Легіон (добровольче формування) УСС. Входив до складу корпусної групи генерала Гофмана

Тимчасовий командир Т. Рожанковський;

М. Галущинський (з 18 серпня 1914 р.) і полковник П. Молік (призначений австрійським командуванням до прибуття М. Галущинського)

Полк (регулярна частина австро-угорської армії) УСС із 1915 р. у складі 55-ї дивізії

Г. Коссак (із серпня 1915 р.); А. Варивода

(з березня 1916 р.); Ф. Кікаль (з лютого

1917 р.); О. Микитка (з січня 1918 р.)

Гуцульський (буковинський) легіон (листопад 1914 р. — осінь 1915 р.)

Е. Фішер

Гуцульська сотня (жовтень 1916 — червень 1917 рр.)

О. Русс

Сірожупанна дивізія (березень 1918 р. — листопад 1920 р.) (Перша стрілецько-козацька дивізія)

Підполковник І. Перлик, із серпня 1918 р. — генерал В. Сокира-Яхонтов, згодом генерал Васильєв (до кінця 1918 р.)

Німе цька

1-а і 2-а Синьожупанні дивізії (лютий— березень 1918 р. —27 квітня 1918 р.)

Генерал-поручник В. Зеленський

Ïèòàííÿ äëÿ õàðàêòåðèñòèêè

Îêóïàö³éíà ïîë³òèêà

1914—1915 ðð.

1916—1917 ðð.

Òèì÷àñîâèé óðÿä 1917 ð.

Період окупації

(місяць, рік), її

тривалість

Кінець серпня 1914 р. — червень 1915 р. (евакуйовані окупаційні органи функціонували до липня 1916 р.)

Липень 1916 р. — лютий 1917 р.

Березень—серпень 1917 р. (евакуйовані окупаційні органи функціонували до квітня 1918 р.)

Ïèòàííÿ äëÿ õàðàêòåðèñòèêè

Îêóïàö³éíà ïîë³òèêà

1914—1915 ðð.

1916—1917 ðð.

Òèì÷àñîâèé óðÿä 1917 ð.

Адміністративний устрій

Тимчасове військове

генерал-губернаторство

Галичини

Генерал-губернаторство областей АвстроУгорщини, зайнятих під час війни

Обласний комісаріат

Галичини та Буковини

Керівник окупаційної адміністрації

Граф Г. Бобринський

Ф. Трепов

Д. Дорошенко

Головне завдання окупаційної адміністрації

Швидка інкорпорація Галичини і Буковини до складу Російської імперії за тісної співпраці з місцевими діячами та установами москвофілів

Забезпечення потреб армії і фронту, «уникати всякої політичної тенденції при управлінні краєм»

Забезпечення управління краєм в умовах революції, налагодження життя цивільного населення, допомога фронту

Політика щодо українства

Репресивна.

Запровадження воєнного стану, закриття української преси, заборона друкування книжок українською мовою, припинення діяльності «Просвіт» та інших культурно-освітніх і громадських установ, репресії проти лідерів національного руху, депортації населення, насильницька русифікація

Нейтральна.

Дозвіл на відкриття українських шкіл. Надання допомоги населенню, що постраждало від бойових дій: постачання продовольства, посівного матеріалу

Позитивна.

Відкриття українських шкіл, налагодження українського життя. Допомога населенню, що постраждало в результаті бойових дій

Політика щодо інших етнічних груп

Репресивна.

Заборона викладання у школах польською, єврейською, німецькою та іншими мовами

Нейтральна.

Заборона викладання у школах польською, єврейською, німецькою та іншими мовами

Позитивна

Церковна політика

Переслідування і нищення Української греко-католицької церкви (УГКЦ), депортація священиків углиб Росії, насаджування православ’я

Підтримка православної церкви

Невтручання в церковні справи

Ôîðìè ïðîÿâó

Õàðàêòåðèñòèêà

Братання

Відмова від ведення бойових дій, налагодження відносин із частинами ворога, домовленість про імітацію бою для уникнення втрат тощо

Дезертирство

Було зумовлене втомою від війни, антивоєнною агітацією, зміною соціального складу російської армії, особливо офіцерського корпусу. Від початку 1917 р. набуває масового характеру

Революційна боротьба

Страйки, агітація проти війни, поширення забороненої літератури тощо

Íåãàòèâí³

Ïîçèòèâí³

• Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти. Поголів’я худоби скоротилося на половину)

• Значні людські втрати (понад 500 тис. загиблих)

• Утримання за рахунок місцевих ресурсів 50 % діючої російської армії (3,5 млн осіб), та тилових гарнізонів (400 тис. осіб), що знаходилися на території України

• Виникнення проблеми біженців, депортованих, переміщених осіб

• Загальні витрати Росії на війну складали 41 млрд руб.

• Інфляція (ціни зросли в 4—8 разів)

• Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %, марганцевої — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 % порівняно з 1913 р.; зростання залежності промисловості від іноземного капіталу

• Диспропорція у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва)

• Скорочення посівних площ (на 1,880 млн десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробництва цукру (із 85 млн пудів у 1913 до 50 млн пудів у 1917 р.); загострення продовольчої проблеми в містах, поява черг

• Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залишилось 38,7 % працездатного чоловічого населення)

• Загострення соціальних проблем

• Перебої в роботі транспорту

• Посилення страйкової боротьби робітників (1914 р. — 30 тис. осіб,

1915 р. — 50 тис. осіб, 1916 р. — 200 тис. осіб) і виступів селян (протягом 1914—1916 рр. — 160)

• Зростання національної самосвідомості населення

• Створення українських збройних формувань, набуття воєнного до свіду

• Підняття «українського питання» на міжнародний рівень

Причини і передумови

Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини

Важке соціальне становище переважної частини населення

Невирішеність аграрного питання і питання соціального захисту робітництва

Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення

Порушення стабільності Російської та Австро-Угорської імперій, загострення їхніх внутрішніх проблем унаслідок Першої світової війни

Привід

Революція в Росії (початок 8 березня (23 лютого) 1917 р.). Повалення монархії. Зречення Миколою ІІ престолу (15 (2) березня 1917 р.)

Мета

Рушійні сили

Здобуття автономії як першого кроку до незалежності

Українська національна інтелігенція, селянство, військові, робітництво

Äàòà

Ïîä³ÿ

17(4) березня 1917 р.

Створення Української Центральної Ради (УЦР)

20(7) березня 1917 р.

Обрання керівного складу УЦР

25(12) березня 1917 р.

Українська демонстрація в Петрограді

1 квітня (19 березня) 1917 р.

Стотисячна українська маніфестація в Києві

Березень—квітень 1917 р.

Відновлення і створення українських політичних партій

19(6) — 21(8) квітня 1917 р.

Український національний конгрес

Íàçâà

˳äåðè

̳ñöå â ïîë³òè÷íîìó ñïåêòð³

Îñíîâí³ ïðîãðàìí³ ïîëîæåííÿ

Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ)

Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковс ький, І. Фещенко-Чопівський, О. Лотоцький,

С. Шелухін

Центристська, ліберально-демократична

Проголошення широкої автономії України.

Розбудова національно-культурного життя.

Широкі демократичні права

Українська соціалдемократична робітнича партія (УСДРП)

С. Петлюра, В. Винниченко, І. Мазепа,

М. Порш

Ліва, соціал-демократична

Проголошення широкої автономії України як кроку до незалежності.

Широке соціальне законодавство

Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР)

М. Грушевський,

В. Гол у бович, М. Ковалевський, О. Севрюк,

П. Христюк

Ліва, народницька

Проголошення широкої автономії України як кроку до незалежності.

Передача землі селянам

Українська партія соціалістів-самостійників (УПСС)

І. Луценко, І. Липа, О. Макаренко

Права, націоналістична

Негайне проголошення незалежності України.

Першочергова увага до розбудови української армії

Українська демократично-хліборобська партія (УДХП)

С. Шемет, В. Шемет, В. Липинський

Права

Проголошення незалежності України.

Становлення сильної влади.

Приватна власність на землю

Íàçâà

̳ñöå â ïîë³òè÷íîìó ñïåêòð³

Ãîëîâí³ ïðîãðàìí³ ïîëîæåííÿ ùîäî óêðà¿íñüêîãî ðóõó

Чорносотенні організації

Ультраправі, російські націоналісти, шовіністи

Відновлення монархії, сильної Російської імперії. Не визнавали існування українського народу і, відповідно, України

Октябристи

Праві, консерватори

Заперечували автономію України

нагляд за коштами, телеграфами... надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві».

Таким чином, М. Грушевський розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй назустріч. У квітні 1917 р. йому здавалося можливим і реальним налагодити національно-державне життя України.

20 (7) березня 1917 р. було обрано керівний склад УЦР: голова — М. Грушевський, заступни-

ки — В. Винниченко і С. Єфремов. Ця дата вважається датою заснування Української Центральної Ради.

Äàòà

Ïîä³ÿ

29 (16) лютого 1917 р.

Заснування Українського військового клубу ім. П. Полуботка

Травень 1917 р.

Створення полку ім. Б. Хмельницького на чолі зі штабс-капітаном Д. Путником-Гебенюком, кількістю 3574 особи

18 (5) — 21 (8) травня 1917 р.

І Всеукраїнський військовий з’їзд. 700 делегатів, які представляли 993,4 тис. українських солдатів і офіцерів.

Створення українського генерального військового комітету на чолі із С. Петлюрою. У червні 1917 р. переформовано в Генеральний Секретаріат військових справ, а в січні 1918 р. — у міністерство

Травень 1917 р.

Швидке формування українських військових організацій на фронтах і тилових гарнізонах

18 (5) — 23 (10) червня 1917 р.

ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому були присутні 2000 делегатів від 1932 тис. українських солдатів і офіцерів російської армії. На з’їзді було обрано Раду військових депутатів, які увійшли до складу УЦР, а також оприлюднено текст І Універсалу

Кінець червня 1917 р.

Створення полку ім. П. Полуботка, кількістю близько 5 тис. осіб. За збройний виступ проти автономістської політики УЦР і ІІ Універсалу був розформований

31 (18) липня 1917 р.

Наказ головнокомандуючого російськими військами Л. Корнілова про українізацію частин російської армії

Äàòà

Ïîä³ÿ

Липень 1917 р.

Українські військові організації диктували волю місцевим військовим владам на фронтах і в тилу, не дозволяючи відправляти на фронт жодного українця доти, доки не сформуються не лише роти, а й полки, дивізії, батареї і доки ці частини не будуть підлягати українському командуванню

Жовтень 1917 р.

Завершення формування І Українського корпусу під командуванням

П. Скоропадського, кількістю 60 тис. осіб. На початку січня 1918 р. через недалекоглядність політики УЦР корпус фактично самодемобілізувався

Листопад 1917 р.

Наказ Генерального Секретаріату всім українським військовим частинам, що знаходилися за межами України, перебазувати на її територію

6 грудня (23 листопада) 1917 р.

Об’єднання Румунського і Південно-Західного фронту в єдиний Український фронт. Укладення перемир’я на фронті

«Вільне козацтво» (березень 1917 р. — квітень 1918 р.) — добровільні військові формування переважно із заможних верств селянства. Поширені були на території Київ-

ської, Чернігівської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської губерній та Кубанського війська. Загальна кількість «Вільного козацтва» складала понад 60 тис. осіб.

̳ñÿöü

Ïðè÷èíè, ïðèâ³ä

Ñïîñ³á ïîäîëàííÿ êðèçè

Квітень

Заява міністра закордонних справ Тимчасового уряду П. Мілюкова про участь Росії в Першій світовій війні до переможного кінця

Усунення з уряду П. Мілюкова і О. Гучкова. Входження до складу Тимчасового уряду представників соціалістичних партій

Червень

Масові виступи населення з вимогою реформ і припинення війни

Організація червневого наступу на фронті

Липень

Угода між Тимчасовим урядом і Урядом Центральної Ради (ІІ Універсал). Спроба більшовиків мирними засобами прийти до влади під гаслом «Уся влада Радам!». Провал літнього наступу російської армії, остаточна втрата Галичини

Ліквідація двовладдя.

Створення уряду «Порятунку революції» на чолі з О. Керенським

Серпень

Заколот генерала Л. Корнілова

Придушення заколоту, поразка правих сил. Оголошення Росії республікою (1 вересня 1917 р.). Створення Директорії і Передпарламенту

Жовтень

Погіршення економічного становища.

Утрата популярності Тимчасового уряду, який не спромігся здійснити за час свого правління реальних реформ.

Більшовицький переворот

Повалення Тимчасового уряду в результаті більшовицького перевороту

Äàòà

Ïî䳿

Âèìîãè, ñóòü ïåðåãîâîð³â

Ðåçóëüòàò

29 (16) трав-

ня —

23 (10) червня 1917 р.

Прибуття делегації УЦР на чолі з В. Винниченком до

Петрограда

Українська делегація вимагала позитивного рішення Тимчасового уряду щодо автономії

України

Ігнорування Тимчасовим урядом української делегації.

Проголошення І Універсалу

10 липня (29 червня) —

16 (3) липня 1917 р.

Прибуття делегації Тимчасового уряду до Києва

Вироблення компромісного рішення щодо проголошення автономії України, яке відкладалося до Установчих зборів. У той же час Тимчасовий уряд визнавав Генеральний Секретаріат як крайовий орган влади в Україні

Криза Тимчасового уряду. ІІ Універсал

Серпень 1917 р.

Прибуття делегації УЦР на чолі з В. Винниченком до

Петрограда

Подання на затвердження Тимчасового уряду Статуту Генерального Секретаріату

Тимчасовий уряд категорично відкинув Статут. Натомість направив «Тимчасові інструкції…»

Вересень 1917 р.

Участь української делегації в Демократичній нараді (передпарламенті), скликаній Тимчасовим урядом

Делегація УЦР зажадала від Тимчасового уряду чітко визначитися у національній політиці та закликала російських соціалістів відмовитися від коаліції з кадетами в Тимчасовому уряді

Тимчасовий уряд так і не дав чітких відповідей на поставлені питання

6 жовтня (24 вересня) 1917 р.

Заява Генерального Секретаріату Тимчасовому уряду

Генеральний Секретаріат одностороннім актом повідомив Тимчасовий уряд про вступ в управління Україною

Міністр юстиції Тимчасового уряду розпочав підготовку судового процесу проти УЦР і Генерального Секретаріату, звинувативши їх у державній зраді, та наказав київському прокурору притягнути секретарів до судової відповідальності. До Петрограда за роз’ясненнями було викликано членів Генерального Секретаріату

Листопад (жовтень) 1917 р.

Делегація Генерального Секретаріату відбула до Петрограда

7 листопада (25 жовтня) в результаті більшовицького перевороту Тимчасовий уряд було повалено

Îñíîâí³ ïîëîæåííÿ

• «Однині самі будемо творити наше життя». Розбудова України «не одділяючись від усієї Росії»

• Найвищим державним органом України проголошувалась УЦР

• Заклик до переобрання місцевої адміністрації, заміна її на представників, прихильних до української справи

Îñíîâí³ ïîëîæåííÿ

• Запросити до спільної праці національні меншини, визначивши їхні права, визнала їх вільний розвиток на території України. Висловлювалась надія, що в самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські народи, що проживають в Україні

• Скликання Всеукраїнських Установчих Зборів

• Тільки Всеукраїнські Установчі Збори (Сейм), що будуть обрані загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням, мають право приймати закони України

• Запровадження особливого податку на власну справу

• Визнано необхідність розроблення закону про землю після конфіскації поміщицьких, казенних, царських, монастирських земель, згідно з яким право порядкувати українськими землями, користуватися ними належало тільки народові України

²ñòîðè÷íå çíà÷åííÿ ² Óí³âåðñàëó ÓÖÐ

• Засвідчив прагнення українців до створення власної держави

• Сприяв подальшому піднесенню Української революції. Підняв авторитет УЦР

• Визначив позицію різних політичних сил щодо української державності

До першого складу Генерального Секретаріату увійшли представники від трьох партій УСДРП, УПСР, УПСФ. 14 (1) вересня 1917 р. Гене-

ральний Секретаріат було визнано Тимчасовим урядом і затверджено його склад.

Ïîñàäà

Ïð³çâèùå

Голова

В. Винниченко

Генеральний писар

П. Христюк

Секретар фінансових справ

Х. Барановський

Секретар міжнаціональних справ

С. Єфремов

Секретар продовольчих справ

М. Стасюк

Секретар земельних справ

Б. Мартос

Секретар військових справ

С. Петлюра

Секретар судових справ (юстиції)

В. Садовський

Секретар освіти (згодом доповнено)

І. Стешенко

За час існування Генерального Секретаріату до 16 (3) січня 1918 р. відбулося 63 засідання, на яких було розглянуто 430 питань.

Склад Генерального Секретаріату і кількість генеральних секретарів не був сталим і неодноразово змінювався. Так, з’явились гене-

ральні секретарі праці, торгівлі та промисловості, шляхів сполучення, пошти і телеграфу, генеральні контролери морських справ, міжнародних справ, контролер у справах великоруських; польських та єврейських.

Причини прийняття

Паритет сил між Тимчасовим урядом і УЦР

Пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим урядом

Прихильність лідерів УЦР до ідеї автономії України

Переговори делегації Тимчасового уряду (М. Терещенко, О. Керенський, І. Церателі) з представниками УЦР у Києві (10 липня (29 червня) — 16 (3) липня 1917 р.)

Домовленості були оформлені Тимчасовим урядом як постанова «Про національно-політичне становище України», а УЦР як ІІ Універсал, датований 16 (3) липня 1917 р.

Основні положення

• УЦР мала поповнитися представниками інших народів, які проживали на території України, тим самим перетворившись на представницький орган краю

• УЦР повинна була виділити зі свого складу Генеральний Секретаріат, який буде представлено Тимчасовому уряду і затверджено як носій найвищої виконавчої влади в Україні

• УЦР у згоді з національними меншинами повинна була підготувати закон про автономний устрій України, що буде затверджено Установчими зборами

• УЦР матиме своїх представників при кабінеті військового міністра, генеральному штабі й верховному головнокомандуючому; не заперечувалося здійснення українізації військових частин

• УЦР під тиском об’єктивних обставин змушена була піти на істотні поступки Тимчасовому уряду:

—відмовлялася від самочинного проголошення автономії України до прийняття цього рішення на Всеросійських установчих зборах;

— не окреслювалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради і Генерального Секретаріату;

— не уточнювалися повноваження Генерального Секретаріату

Наслідки оприлюднення ІІ Універсалу

Липнева криза Тимчасового уряду

Виступ самостійників (полк ім. П. Полуботка під керівництвом Майстренка, Осадчого, Кващенка) у Києві 17 (4) — 22 (9) липня 1917 р. Виступ було придушено

Падіння авторитету УЦР

Історичне значення ІІ Універсалу

• Виявив негативну позицію російських демократів щодо українського питання, незважаючи на їхні попередні заяви

• Став ще одним кроком до становлення автономії України

Íàçâà

Òåðèòîð³ÿ, íà ÿêó ïîøèðþâàëàñÿ âëàäà Ãåíåðàëüíîãî Ñåêðåòàð³àòó

ϳäïîðÿäêîâàí³ñòü.

Ìåõàí³çì ðåàë³çàö³¿ ïîâíîâàæåíü

Êîìïåòåíö³¿

Статут Генерального Секретаріату

Київська, Волинська, Подільська, Полтавська, частина Чернігівської, Херсонська, частина Таврійської, Катеринославська, Харківська області

Генеральний Секретаріат формував УЦР, був їй підзвітний, але затверджувався Тимчасовим урядом. При петроградському уряді мав працювати статссек ретар у справах України, який призначався за погодженням з УЦР

Генеральний Секретаріат повинен був передавати на розгляд Тимчасового уряду законопроекти та фінансові обрахунки видатків на потреби України, розглянуті й затверджені УЦР. Усі урядові установи в Україні підлягали дії Генерального Секретаріату, що встановлював, які органи і в яких межах та випадках могли вступати в зносини безпосередньо з Тимчасовим урядом. Усі невиборні посади урядовців в Україні заміщувалися Генеральним Секретаріатом

Íàçâà

Òåðèòîð³ÿ, íà ÿêó ïîøèðþâàëàñÿ âëàäà Ãåíåðàëüíîãî Ñåêðåòàð³àòó

ϳäïîðÿäêîâàí³ñòü.

Ìåõàí³çì ðåàë³çàö³¿ ïîâíîâàæåíü

Êîìïåòåíö³¿

Тимча-

сові інструкції

Київська, Волинська, Подільська, Полтавська, частина Чернігівської області

Генеральний Секретаріат — орган Тимчасового уряду, а не Центральної Ради

Зі сфери компетенції Генерального Секретаріату виключалися військові та продовольчі справи, пошта, телеграф, суд, право призначати на державні посади.

Тимчасовий уряд міг здійснювати зв’язки з місцевими органами влади в Україні, минаючи Генеральний Секретаріат. Усі ініціативи Генерального Секретаріату мали затверджуватися в Петрограді, так само як і кандидати на посади генеральних секретарів, пропоновані УЦР

Îñíîâí³ ñêëàäîâ³

• Прогресуюча розруха народного господарства

• Зростаючі соціальні конфлікти

• Загострення міжнаціональних конфліктів

• Продовження війни

• Безсилля державної влади

• Некерованість влади на місцях

Причини

Наростання соціально-економічних проблем

Вимога заможних верств щодо встановлення влади «сильної руки»

Поразки на фронтах Першої світової війни

Бездіяльність Тимчасового уряду в розв’язанні нагальних потреб

Прихильники

Л. Корнілова

Тимчасового уряду

Промисловці, підприємці, поміщики, військові

Робітники, селянство, соціалістичні партії, національно-визвольні рухи

Наслідки

Поразка правих сил у боротьбі за владу в Росії

Утрата Тимчасовим урядом опори серед заможних верств суспільства, генералітету

Більшовизація рад. Формування загонів Червоної гвардії, підконтрольних більшовикам. Зміна більшовиками гасел: «Негайне припинення війни», «Земля — селянам!», «Уся влада Радам!», «Федералізація Росії!». Зростання загрози лівого перевороту

Наростання соціальноекономічних проблем. Поглиблення загальнонаціональної кризи. Вихід на передній план соціально-економічних питань, які потребували негайного розв’язання

Наростання революційної і національно-визвольної боротьби народів Росії

Ó÷àñíèêè

гøåííÿ

Українці, литовці, естонці, білоруси, молдавани, грузини, євреї, буряти, донські козаки

Всеросійські Установчі збори не повинні перешкоджати скликанню крайових Установчих зборів. Установчі збори повинні були розробити засади національно-територіальної автономії

Îñíîâí³ ïîëîæåííÿ

• Передання всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель у завідування земельних комітетів

• Уведення державного і крайового контролю над продукцією та її розподілом

• Оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація воєнних прибутків на користь окремих країв і цілої держави

• Запровадження рішучих заходів щодо укладення миру, для чого негайно випередити союзників у справі відкриття мирних переговорів

• Скликання Установчих зборів у призначений час без подальших зволікань

• Визнання за всіма націями права на самовизначення

• Скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються, національно-крайових суверенних Установчих зборів

• Передача всієї повноти влади в Україні в руки Української Центральної Ради та її Генерального Секретаріату, складеного на основі статуту від 29 липня

Âñåðîñ³éñüê³ Óñòàíîâ÷³ çáîðè

Âñåðîñ³éñüê³ Óñòàíîâ÷³ çáîðè â Óêðà¿í³

Âñåóêðà¿íñüê³ Óñòàíîâ÷³ çáîðè

листопад 1917 р.

листопад 1917 р.

січень—лютий 1918 р.

Російські есери здобули понад 40 % голосів, українські та близькі до них партії — 14 %, більшовики — 23 %, кадети — 5 %, меншовики — менше 3 %

Українські партії (УПСР та УСДРП) — 77 %, більшовики — 10 %

Відбулися у 7 з 13 виборчих округів. Був обраний 171 депутат із 301 кандидата. За більшовиків проголосувало 18 % виборців. Решта голосів дісталася переважно українським есерам і соціал-демократам

9 листопада (27 жовтня) 1917 р. УЦР і Генеральний Секретаріат виступили з відозвою «До всіх гром адян України», у якій негативно оцінюва-

ли переворот у Петрограді й попереджали, що Рада рішуче боротиметься з будь-якими спробами підтримати більшовицький переворот в Україні.

Îñíîâí³ ïîëîæåííÿ

• Україна проголошувалася Українською Народною Республікою. «Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів», «маючи силу й власть на рідній землі, ми тою силою і властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й усеї Росії»

• До Установчих Зборів вся влада в Україні переходила до УЦР і Генерального Секретаріату

• Територія УНР визначалася у межах Київщини, Поділля, Волині, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, Таврії (без Криму). Остаточні кордони УНР, а також прилучення частини Холмщини, Курської, Воронізької та суміжних областей, де більшість населення українське, «має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів»

• Скасовувалося право власності на землю поміщиків та інших нетрудових господарств, а також на удільні, монастирські, кабінетні та церковні

• Земля проголошувалася власністю народу і передавалася йому без викупу; негайне прийняття закону про порядок користування землею обраними Земельними комітетами до Українських Установчих зборів

• Установлювався 8-годинний робочий день для робітників

• Установлювався (разом з робітниками) державний контроль над продукцією в Україні, її виробництвом і розподілом

• Уряд обіцяв негайно розпочати мирні переговори

• Проголошувалося скасування смертної кари

• Надання повної амністії всім політичним в’язням і засудженим

• Декларувалася реформа судочинства, «привести його до згоди з правними поняттями народу»

• «Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування»

• Проголошувалися свобода слова, друку, віросповідань, зібрань, страйків, недоторканність помешкання, можливість вживання різних місцевих умов у зносинах з усіма установами

Óëüòèìàòóì Ðàäíàðêîìó

³äïîâ³äü ÓÖÐ íà óëüòèìàòóì

17 (4) грудня 1917 р.,

В. Ленін, Л. Троцький

20 (7) грудня 1917 р., В. Винниченко, С. Петлюра

• «Відмовитися від спроб дезорганізації загального фронту (йшлося про утворення Українського фронту)

• Не пропускати військові частини з фронту на Дон або в інші райони з ворожими Раднаркому урядами • Пропускати революційні

(більшовицькі) війська на Південний фронт (для боротьби з О. Каледіним)

• Припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійських загонів

• У разі невиконання цих вимог Раднарком оголосить війну УЦР»

• «Неприпустимість утручання Раднаркому у внутрішні справи України

• Генеральний Секретаріат не збирається повторювати досвід Раднаркому на території України, поширюючи анархію і розруху

• Роззброєння і висилка більшовицьких загонів була продиктована прагненням уникнути громадянської війни, наданням росіянам можливості «задовольнити свої національні почуття» на батьківщині

• В умовах повної дезорганізації фронту з країнами Четвертного союзу українізовані частини, що ще зберегли боєздатність, не в змозі утримувати всю лінію фронту і намагаються врятуватися

• Генеральний Секретаріат виступає за право кожної нації на самовизначення, а підтримувати нав’язування одній області свого розуміння політичного управління іншій не збирається, тому і надалі буде пропускати на Дон і Кубань ті підрозділи, які повертаються додому

• Генеральний Секретаріат виступає проти більшовицьких методів установлення і формування влади

• Генеральний Секретаріат надалі буде роззброювати більшовицькі частини, якщо вони становитимуть загрозу існуючій владі»

Ïîñàäà

Ïð³çâèùå

Народний міністр продовольчих справ

М. Ковалевський

Народний міністр шляхів сполучення

В. Єщенко

Народний міністр пошти й телеграфу

М. Шаповал

Народний міністр морських справ

Д. Антонович

Народний міністр освіти

І. Стешенко

Народний міністр торгівлі й промисловості

В. Голубович

Народний міністр великоруських справ

Д. Одинець

Народний міністр польських справ

М. Міцкевич

Народний міністр єврейських справ

М. Зільберфарб

Народний заступник міністра фінансів

О. Золотарьов

Народний державний писар

І. Мірний

Від 31 (18) січня 1918 р. головою уряду став В. Голубович. До 29 квітня 1918 р. відбулося декілька реор-

ганізацій уряду (у лютому—березні 1918 р. кількість міністрів в уряді було значно скорочено).

За своєю суттю соціально-економічна політика УЦР була соціалістичною. Основні її положення були викладені в Платформі української делегації на Демократичній нараді, ІІІ Універсалі та роз’ясненні до ньо-

го, ІV Універсалі, аграрному законі від 13 лютого (31 січня) 1918 р., постановах та рішеннях Генерального Секретаріату та Ради народних міністрів.

Îñíîâí³ çàñàäè

• Не передбачалася конфіскація земель у землевласників, які мають менше 40 десятин

• Не підлягали поділу площі під виноградниками, хмелем та господарства з високою агрокультурою

• Не передбачалася націоналізація промисловості

Äàòà

Ïîä³ÿ

У січні (грудні

1917 р.) 1918 р.

Англія та Франція визнали уряд УНР

Вересень—грудень 1917 р.

Установлення відносин з крайовими урядами Кубані, Дону, Сибіру, Криму, Молдавії

Січень—лютий

(січень) 1917 р.

Переговори УНР з країнами Четвертного союзу. Визнання Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією незалежності УНР.

Підписання Брестського мирного договору 9 лютого (27 січня) 1918 р.

Ñêëàäîâ³ ðàäÿí³çàö³¿

Õàðàêòåðèñòèêà

Формування армії

Створення Армії радянської УНР — Червоне козацтво (січень 1918 р.)

Націоналізація

Націоналізація великих підприємств (переважно вугільної, металургійної, машинобудівної промисловості), частина з яких перейшла у власність РСФРР. Процес націоналізації не зачіпав харчову і легку промисловість

Фінанси

Відмова від українських грошей

Аграрні перетворення

Розгром поміщицьких маєтків, стихійний розподіл поміщицьких земель серед селян, спроба створення комун. Відновлення постачання хліба до Росії

Розчленування території України

На початку 1918 р. на території України було створено три радянські республіки: Донецько-Криворізька Радянська Республіка, Радянська Соціалістична Республіка Таврида, Одеська Радянська Республіка

Äàòà

Õ³ä ïåðåãîâîð³â

7 листопада

(25 жовтня) 1917 р.

ІІ з’їзд рад у Петрограді прийняв Декрет про мир, у якому закликав усі воюючі держави припинити війну та укласти мир без анексій і контрибуцій. Згодом Раднарком заявив, що декрет є офіційною пропозицією негайно укласти перемир’я і розпочати переговори про мир

14 (1) листопада 1917 р.

На пропозицію більшовиків відгукнулась тільки Німеччина та її союзники

20 (7) листопада 1917 р.

Початок переговорів про перемир’я між Німеччиною і радянською Росією

5 грудня (22 листопада) 1917 р.

Генеральний Секретаріат прийняв рішення про укладення перемир’я з країнами Четвертного союзу

6 грудня (23 листопада) 1917 р.

Неофіційна зустріч української делегації з представниками Німеччини та Австро-Угорщини. Укладення перемир’я між УНР і країнами Четвертного союзу

12 грудня (29 листопада) 1917 р.

Початок переговорів делегації Четвертного союзу і радянської Росії щодо умов миру

15 (2) грудня 1917 р.

Перемир’я між радянською Росією і Німеччиною

24 (11) грудня 1917 р.

Генеральний Секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних країн, у якій йшлося, що УНР «стає на шлях самостійних міжнародних стосунків до того часу, доки не буде створено загальнодержавної власті в Росії», і пропонує воюючим державам укласти мир без анексій і контрибуцій з урахуванням прав націй на самовизначення

26 (13) грудня 1917 р.

Країни Четвертного союзу погодилися на участь у переговорах у Брест-Литовському делегації УНР

1 січня (19 грудня 1917 р.) 1918 р.

Прибуття у Брест-Литовський української делегації на чолі з В. Голубовичем

Äàòà

Õ³ä ïåðåãîâîð³â

9 січня (28 грудня 1917 р.) 1918 р.

Українська делегація вперше взяла участь у пленарних засіданнях переговорів. Визнання головою радянської делегації Л. Троцьким права делегації УНР самостійно брати участь у переговорах

12 січня (30 грудня 1917 р.) 1918 р.

Визнання країнами Четвертного союзу української делегації та її самостійності як єдиного представника народу України

Січень 1918 р.

Нова радянська делегація на переговорах оприлюднила свій новий склад, до якого були включені представники радянської Української Народної Республ іки. Л. Троцький заявив, що саме вони повинні представляти інтереси Україн и, бо УЦР вже не контролює більшу частину території України. Проте ця заява була відхилена країнами Четвертного союзу, які відмовилися визнати делегацію радянської УНР. Голова української делегації О. Севрюк оприлюднив ІV Універсал

9 лютого (27 січня) 1918 р.

Підписання Брестського миру між УНР і країнами Четвертного союзу

3 березня 1918 р.

Радянська Росія підписала Брест-Литовський мир з країнами Четвертного союзу

Îñíîâí³ ïîëîæåííÿ

• Скасування воєнного стану між воюючими сторонами

• Визначення кордонів України

• Встановлення дипломатичних зв’язків

• Визначення економічних зв’язків

• У таємній декларації , підписаній з Австро-Угорщиною, зазначалося: райони Східної Галичини з переважно українським населенням мали відійти від королівства Галичини й об’єднатися з Буковиною в один коронний край у складі Австро-Угорщини. (Угода не була ратифікована і розірвана Австро-Угорщиною у липні 1918 р.)

• У додатковому договорі визначалися:

— Принципи регулювання консульських відносин.

— Принципи регулювання приватних справ.

— Обмін військовополоненими.

— Обмін надлишками сільськогосподарських і промислових товарів.

— Курс валют (100 німецьких марок = 46 українських карбованців)

17 березня 1918 р. УЦР ратифікувала умови Брестського договору, а 18 березня 1917 р. УНР уклала військову конвенцію з Німеччиною та Австро-Угорщиною

Результати і наслідки

Відбулося падіння радянської влади в Україні в результаті збройного втручання країн Четвертного союзу

Україна стала першою державою, що вийшла з Першої світової війни

Україна стала повноправним членом міжнародних відносин

Було визнано кордони Української держави

Було відновлено владу УЦР і обмежено суверенітет України

За допомогу у звільненні України від більшовицької окупації УНР зобов’язувалась у вигляді матеріальної компенсації поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн пудів зерна та виробів з нього, 400 млн шт. яєць, 2,75 млн пудів м’яса великої рогатої худоби (живою вагою), 3 млн пудів цукру, а також регулярно постачати їм овочі, фрукти, фураж, руди тощо

Ïðè÷èíè ïàä³ííÿ

• Конфлікт УЦР з німецько-австрійською окупаційною адміністрацією. Невиконання УЦР своїх зобов’язань

• Конфлікт УЦР з консервативними колами України (промисловцями, поміщиками та ін.)

• Нездатність УЦР ефективно налагодити систему державного управління

• Утрата УЦР соціальної опори

• Прихильність лідерів УЦР до соціалістичних ідей

• Втома населення від нестабільності, прагнення встановлення сильної влади

• Втручання німецько-австрійської адміністрації у внутрішні справи України

Îñíîâí³ óìîâè

• Визнання Брестських угод

• Розпуск УЦР. Відкладення скликання Установчих зборів до повного «заспокоєння краю»

• Погодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань

• Визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату та обмеження компетенції військово-польових судів лише розглядом акцій, спрямованих проти австро-німецьких військ

• Упорядкування адміністративного апарату та розпуск усіх комітетів «революційного походження»

• Зобов’язання України щодо забезпечення потреб військ Центральних країн (Четвертного союзу)

• Відродження вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності

• Відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств для забезпечення експортної здатності хліборобства. Парцеляція* великих (вище від встановленої майбутнім законодавством норми) маєтків, передача землі селянам за викуп у кредит

Äàòà

Ïîä³ÿ

Березень—квітень 1918 р.

Поширення руху заможних селян проти аграрної політики УЦР. З’їзди землевласників у Лубнах (25 березня 1918 р.) та Харкові (6—17 квітня 1918 р.)

Квітень 1918 р.

Створення в Києві Української Народної Громади, яка вступила в переговори з німецьким командуванням про зміну влади в Україні шляхом перевороту

26 квітня 1918 р.

Санкціонування німецьким імператором Вільгельмом ІІ зміни влади в Україні

26—27 квітня 1918 р.

Роззброєння Синьожупанної дивізії

28 квітня 1918 р.

Під час засідання УЦР німецькі солдати заарештували двох міністрів

29 квітня 1918 р.

Проведення хліборобського конгресу, на який зібралося 6432 уповноважені представники від 8 губерній. Усього в його роботі брали участь 8 тис. делегатів, переважно селяни. Конгрес засудив аграрну політику УЦР і обрав П. Скоропадського гетьманом України. Того ж дня в соборі Св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана, а на Софійській площі відслужив молебень. Тим часом віддані гетьману війська захопили всі урядові будинки в Києві та розігнали УЦР

Îñíîâí³ ïîëîæåííÿ

«…тією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

• Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обґрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України.

• Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі Міністри і товариші звільняються. Всі інші урядовці, працюючі в державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов’язків.

• В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до Українського Сойму.

• До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.

• Права приватної власности — як фундаменту культури і цівілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського, відміняються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі.

• Поруч із цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартости від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів. Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.

• В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціятиви. Передбачаю всю трудність стаючої переді мною праці і молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм обов’язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.

• Мені далекі і чужі які-б-то не було власні побудження, і головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України. В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України — без різниці національності й віросповідання — помогти мені і моїм працьовникам і співробітникам в нашому загальному велике відповідальному ділі»

Îñíîâí³ ïîëîæåííÿ

1. Декларувалося, що влада гетьмана є тимчасовою до обрання і початку роботи Сейму.

2. Закріплювалися виняткові повноваження гетьмана:

• одноосібно затверджував склад Ради Міністрів та її Голову, а також інших урядовців;

• був головнокомандуючим (Верховний воєвода) української армії і флоту;

• визначав зовнішньополітичну лінію;

• оголошував окремі райони на воєнному, облоговому або надзвичайному стані;

• мав права помилування, засудження, пом’якшення міри покарання, звільнення від судової відповідальності;

• усі накази або розпорядження гетьмана мали закріплюватися Головою уряду або відповідним міністром.

3. Проголошувалися права й обов’язки козаків і громадян, а саме:

• захист батьківщини;

• сплата податків, відбуття повинностей;

• гарантованість прав і свобод законом;

• проголошувались права на недоторканність особи, житла, свобода пересування і вільного місця проживання, непорушність права на приватну власність, свобода зборів, об’єднань, слова та інше в межах законів.

4. Визначалися права і повноваження Ради Міністрів.

5. Визначалися структура і компетенція судової влади

Ãàëóçü

Îñíîâí³ çàõîäè

Національнокультурна політика

• Скасування національно-персональної автономії національних меншин

• Українізація загальноосвітніх шкіл. На осінь 1918 р. в Україні вже налічувалося близько 150 українських гімназій

• Прийняття закону про обов’язкове вивчення української мови і літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах

• Реорганізація народного університету в Києві в державний український університет

• Відкриття українського університету в Кам’янці-Подільському. У російськомовних університетах Києва, Харкова, Одеси відкривалися українські кафедри

• Створення національної Академії наук, першим президентом якої став академік В. Вернадський

• Було започатковано Національну бібліотеку, засновано Національний архів України, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр (керівник П. Саксаганський), «Молодий театр» (керівник Лесь Курбас)

гâåíü â³äíîñèí

Êðà¿íè

На рівні

послів

Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія

дипломатичних представництв

Грузія, Азербайджан, Фінляндія

консулів та інших представництв

Польща, Фінляндія, Англія, Румунія, радянська Росія, Дон, Кубань, Крим

Загалом Міністерство закордонних справ протягом 8 місяців діяло досить активно. Україна мала

11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території — 12 дипломатичних і 42 консульських представництва з 24 держав

Íàïðÿìè ïîë³òèêè

Çì³ñò, õàðàêòåðèñòèêà

Німеччи-

на та інші країни Четвертного союзу

Відносини з Німеччиною були пріоритетними. Були встановлені дипломатичні відносини з країнами Четвертного союзу, основний зміст яких обертався навколо положень Брестського договору. Наявність німецької та австро-угорської окупаційної влади перетворювало владу П. Скоропадського на маріонеткову. Німці активно втручалися у внутрішнє життя і зовнішню політику Української Держави.

Для розв’язання багатьох проблем (фінансова, торговельна, створення масової армії тощо) у вересні 1918 р. П. Скоропадський зустрівся з кайзером Вільгельмом ІІ

Польща

Відносини з Польщею (Регентською радою) обертались навколо державної приналежності Холмщини і Підляшшя. Ці землі були окуповані німецькими і австроугорськими військами, а за умовами Брестського миру вони мали відійти до України. Проте реально українська адміністрація змогла утвердитися лише на тій частині земель, що були окуповані Німеччиною. В австрійській зоні окупації утвердилася польська адміністрація. Усі переговори про визначення кордону зайшли у глухий кут. Поляки наполягали на кордоні по р. Буг

Румунія

Відносини з Румунією оберталися навколо бессарабського питання. Гетьманський уряд запровадив проти Румунії, яка захопила Бессарабію, торговельні санкції. Із виникненням потреби у встановленні дипломатичних відносин з країнами Антанти (на території Румунії були дипломатичні представництва Англії, Франції та ін.). П. Скоропадський дав згоду на укладення тимчасового торговельного договору. Розв’язання бессарабського питання було відкладено до завершення Першої світової війни

Радянська Росія

За умовами Брестського миру радянська Росія зобов’язувалася визнати незалежність України та укласти з нею мирний договір. Переговори почалися у травні 1918 р. Радянську делегацію очолював Х. Раковський. 12 червня 1918 р. було підписано прелімінарний (попередній) договір про припинення стану війни між Україною і Росією, відновлення залізничних, поштово-телеграфних комунікацій. Українській державі надавалося право заснувати консульства в багатьох містах Росії. Найскладнішим питанням переговорів була програма кордонів. На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін чинними залишилися прелімінарні умови миру.

Також радянська делегація мала контакти з антигетьманською опозицією, яка готувала повстання. Радянська делегація зобов’язувалася визнати самостійність відновлюваної УНР

Уряди

Дону,

Кубані,

Криму

Всевелике Військо Донське . 8 серпня 1918 р. було укладено договір, який проголошував взаємне визнання суверенітету, установлював спільні кордони та взаємовигідний товарообмін. Передбачалося розроблення окремих угод щодо вільного транзиту, товарообігу, митних і фінансових відносин.

Кубань . Відносини теж розвивалися у руслі взаємовигідності. Україна надала допомогу зброєю Кубані в боротьбі з більшовизмом. Обговорювалося питання входження Кубані до складу України на правах автономії. Але проти цього заперечував уряд Денікіна, що фактично встановив контроль над Кубанню.

Крим . Утворений у червні 1918 р. уряд генерала С. Сулькевича відмовлявся вступати у відносини з українським урядом. П. Скоропадський запровадив економічну блокаду щодо Криму. Це примусило кримський уряд у жовтні 1918 р. підписати попередню угоду, згідно з якою Крим мав увійти до складу України на правах автономії

Країни

Антанти

Були ускладнені у зв’язку з тісними відносинами з Німеччиною. Тільки після поразки останньої П. Скоропадський взяв курс на пошук порозуміння з країнами Антанти, проте останні підтримували ідею «єдиної і неподільної Росії», заперечуючи незалежність України. Навіть видання гетьманом грамоти від 14 листопада 1918 р. про федеративний зв’язок з майбутньою небільшовицькою Росією не змінило становище. Незабаром антигетьманська опозиція підняла повстання

Îñíîâí³ ïîëîæåííÿ

«На… принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність в краю, і в її межах перший раз свобідно віджили всі принижені і пригноблені більшовицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії… На тих принципах, які — я вірю — поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди (Антанта), а також яким не можуть не співчувати без винятку інші народи не тільки Європи, але й усього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. Їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії. В осягненні цієї мети лежить як запорука добробуту всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутності»

Îïîçèö³éí³ ïàðò³¿ òà îðãàí³çàö³¿

Âèìîãè

ІІ Всеукраїнський селянський з’їзд

• Невизнання гетьманського режиму

• Заклик до відновлення УНР і скликання Установчих зборів

• Проведення аграрної реформи: передачі землі селянам

Всеукраїнський робітничий з’їзд

• Невизнання гетьманського режиму

• Заклик до відновлення УНР і скликання Установчих зборів

Конгрес української соціалдемократичної робітничої партії

• Невизнання гетьманського режиму

• Заклик до відновлення УНР як незалежної держави

Український національнодержавний союз

• Засуджували гетьманський режим як неукраїнський

Всеукраїнський земський союз

• Засуджували гетьманський режим як антидемократичний. Вимагали відновлення демократичних свобод та місцевого самоврядування

Українська партія есерів (ліве крило)

• Закликали до збройної боротьби проти гетьманського режиму і німецьких окупантів

Комуністична партія більшовиків (КП(б)У)

• Невизнання гетьманського режиму

• Заклик до збройної боротьби проти гетьманського режиму і німецьких окупантів

Ïàðò³¿ òà îðãàí³çàö³¿,

ùî ï³äòðèìóâàëè ðåæèì

Âèìîãè

Український хліборобський конгрес

• Підтримував гетьманський режим, виступав за сильну владу, яка б навела лад у країні, за збереження приватної власності на землю

Конституційні демократи (кадети)

• Визнання гетьманського режиму як влади, яка контролювала частину території колишньої Російської імперії, із якої можна продовжити боротьбу проти біьшовицького режиму «за єдину і неподільну Росію»

З’їзд промисловців, банкірів, поміщиків

• Висловилися за збереження приватної власності на землю. Вимагали запобігти втручанню робітників у господарське життя. Створили свій представницький орган — Протофіс

Äàòà

Ïîä³ÿ

17 листопада 1918 р.

Угода Директорії з Великою солдатською радою німецьких військ про нейтралітет

18 листопада 1918 р.

Розгром військами Директорії гетьманських військ під Мотовилівкою

19 листопада 1918 р.

Оголошення Директорією загальної мобілізації. Головний отаман

С. Петлюр а видав наказ, у якому обіцяв надати додаткові земельні ділянки всім, хто «своєчасно стане до війська»

14 грудня 1918 р.

Вступ до Києва військ Директорії. П. Скоропадський зрікся влади

Îñíîâí³ çàñàäè ïîë³òèêè Äèðåêòîð³¿

• Директорія передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Земельні наділи площею до 15 десятин не конфісковувалися. Не підлягали конфіскації також землі промислових підприємств, цукрових заводів, а також іноземців

• На малоземельному Правобережжі Польща домоглася визнання за поміщиками польського походження статусу іноземних громадян, у зв’язку з чим їхня власність оголошувалася недоторканною. Термін і порядок розподілу землі не визначалися; лишалося непорушним дрібне селянське землеволодіння

• Відновлювалася національно-персональна автономія

• Головною турботою Директорії була війна з більшовиками, а це потребувало підвищеної уваги до розбудови армії. Створити боєздатну армію зі збройних формувань, що виникли під час антигетьманського повстання, не вдалося. Директорія фактично опинилася без армії. Тоді Головний отаман С. Петлюра почав призначати отаманами будь-кого, хто міг командувати, мав зброю і виказував лояльність до Директорії, а також заявив про своє прагнення боротися з більшовиками. Кожен такий отаман отримував грамоту від Петлюри і декілька мільйонів українських карбованців. Ніякого контролю над отаманами не існувало. Із середини 1919 р. С. Петлюра розгорнув активну діяльність з реформування армії і боротьбу з отаманщиною, що сприяло зростанню боєздатності армії. Проте безперервна війна, епідемії, чвари в керівництві, вичерпання воєнних і фінансових ресурсів, що дісталися у спадок від П. Скоропадського, відсутність зовнішньої підтримки зумовили поразку армії УНР

• Проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки УНР і ЗУНР. Перетворення ЗУНР на Західну область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Проте реальне об’єднання двох держав відкладалося на майбутнє. Кожна з держав проводила самостійну внутрішню і зовнішню політику

Äàòà

Ïîä³ÿ

11 листопада 1918 р.

Раднарком РСФРР скасував умови Брестського миру, видав директиву про надання військової допомоги «трудящим України» силами українських повстанських дивізій, що були створені в нейтральній зоні між Україною та Росією. Було утворено Укрреввійськраду (В. Антонов-Овсієнко, В. Затонський, Й. Сталін, Г. П’ятаков)

28 листопада 1918 р.

На території РСФРР створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (Голова уряду — Г. П’ятаков, із 29 січня 1919 р. — Х. Раковський; члени уряду:

В. Аверін, Артем (Ф. Сергєєв), К. Ворошилов, В. Затонський, Є. Квірінг, Ю. Коцюбинський, М. Подвойський, О. Шліхтер)

29 листопада 1918 р.

Робітничо-селянський уряд видав маніфест про відновлення радянської влади в Україні

Грудень 1918 р.

Початок наступу 1-ї і 2-ї повстанських дивізій в Україні під загальним командуванням В. Антонова-Овсієнка

3 січня 1919 р.

Радянські війська зайняли Харків, куди і переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд України

6 січня 1919 р.

Проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР)

16 січня 1919 р.

Директорія УНР офіційно оголосила війну РСФРР

5 лютого 1919 р.

Вступ більшовицьких військ до Києва (Богунський полк під командуванням М. Щорса і Таращанський полк під командуванням В. Боженка)

Лютий 1919 р.

Спроба Директорії УНР знайти спільну мову з країнами Антанти для спільної боротьби з більшовизмом. Реорганізація Директорії, уряду, відмова від «соціалістичних експериментів» тощо. Поразка та евакуація військ Антанти з Півдня України

Березень 1919 р.

Утрата Директорією контролю над більшою частиною України

Äàòà

Ïîä³ÿ

Квітень 1919 р.

Оволодіння більшовиками Кримом. В Україні (крім Надзбруччя і західних областей ) вдруге було встановлено радянську владу

Отаманщина (як синонім використовується термін махновщина) — 1) засилля різноманітних збройних

формувань в умовах відсутності реальної державної влади; 2) період в історії визвольних змагань.

Íàéâïëèâîâ³ø³ îòàìàíè* 1918—1919 ðð.

Òåðèòîð³ÿ ä³é

Зелений (Д. Терпило)

Київщина

М. Григор’єв

Херсонщина, Миколаївщина, Черкащина, частина Катеринославщини

Н. Махно

Північна Таврія, Катеринославщина

Ангел

Чернігівщина

Божко

Катеринославщина

Äàòà

Ïîä³ÿ

16 листопада 1918 р.

Війська Антанти пройшли Дарданелли і направилися в усі порти від Одеси до Новоросійська. На початок 1919 р. тут висадилися дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські й польські частини загальною кількістю 60 тис. осіб. Узяти під контроль території, які залишали армії німецького блоку, підрозділи Антанти повністю не змогли. Війська зайняли лише прибережну смугу по лінії Тирасполь—Бірзула—Вознесенськ—Миколаїв — Херсон, відмовившись від просування углиб території України. Проте вони підтримували в Україні білогвардійців, які виступали за відновлення «єдиної і неподільної Росії»

Квітень 1919 р.

Країни Антанти через повстання моряків на французькому флоті, поразку під Вознесенськом були змушені евакуювати свої війська з Півдня України. Проте надалі флот країн Антанти продовжував морську блокаду чорноморського узбережжя, здійснювалися перевезення білогвардійських військ, постачання зброї та спорядження

Çàãàëüíà õàðàêòåðèñòèêà

• Не змогла створити життєздатний і стабільний політичний режим

• У результаті її перетворень ослабла соціальна опора Директорії (інтелігенція, значну частину якої зарахували до «поміщиків і капіталістів»; селянство, особливо біднота, яка звинувачувала Директорію в прокуркульській політиці; робітники, оскільки Директорія або її отамани придушували страйки, забороняли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки);

• Широкі маси українського населення, особливо селянство, не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення і зміцнення власної держави

• Відсутність єдності національно-демократичних сил

• Несприятливі зовнішньополітичні обставини

Äàòà

Ïî䳿

1 листопада 1918 р.

«Листопадовий зрив». Захоплення українськими збройними формуваннями у Львові та інших містах Східної Галичини ключових позицій, урядових установ. Початок україно-польського збройного протистояння, що переросло у війну

Листопад 1918 р.

Початок формування Української Галицької Армії (УГА). Командуючим було призначено М. Омеляновича-Павленка

11 листопада 1918 р.

Захоплення польськими загонами Перемишля

22 листопада 1918 р.

УГА залишила Львів. Переїзд уряду ЗУНР до Тернополя

Січень 1919 р.

Переформування УГА в регулярну армію.

Польсько-українські переговори за посередництвом Англії

22 січня 1919 р.

Акт Злуки

Лютий—березень 1919 р.

Вовчухівська операція УГА

Лютий 1919 р.

Місія Антанти на чолі з генералом Ж. Бартельмі

22 березня 1919 р.

Вимоги Антанти до УГА припинити бойові дії

Квітень 1919 р.

Прибуття до Східної Галичини з Франції 70 тис. солдатів польської армії на чолі з генералом Ю. Галлером

15 травня 1919 р.

Початок наступу польської армії по всьому фронту

24 травня 1919 р.

Початок наступу румунських військ, які окупували Покуття

9 червня 1919 р.

Надання Є. Петрушевичу диктаторських повноважень. Командуючим УГА було призначено О. Грекова

Червень 1919 р.

Чортківська офензива

25 червня 1919 р.

Рада міністрів закордонних справ Англії, Франції, Італії, США уповноважила Польщу окупувати Східну Галичину до р. Збруч

28 червня 1919 р.

Контрнаступ польських військ

Липень 1919 р.

Завершення окупації ЗУНР польськими військами. Перехід залишку частин УГА за р. Збруч

21 листопада 1919 р.

Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною

10 грудня 1919 р.

Протест Польщі, яка заявила, що Східна Галичина є невід’ємною частиною Польщі

22 грудня 1919 р.

Підтвердження Антантою свого рішення від 21 листопада 1919 р.

Äàòà

Çì³ñò

25 червня 1919 р.

Антанта дозволила польському війську вести операції до р. Збруч, застерігши, що справа державної приналежності Східної Галичини має ще вирішуватися

20 листопада 1919 р.

Верховна Рада Антанти надала Польщі мандат на Східну Галичину терміном на 25 років, після чого долю мав вирішувати всенародний плебісцит

22 грудня 1919 р.

Верховна Рада Антанти відхилила польські твердження, що Східна Галичина є невід’ємною частиною Польщі, підтвердивши своє попереднє рішення

14 березня 1923 р.

Верховна Рада Антанти передала Східну Галичину в управління Польщі

Ïðè÷èíè ïîðàçêè

²ñòîðè÷íå çíà÷åííÿ

• Воєнна перевага Польщі

• Відсутність міжнародної підтримки, міжнародна ізоляція ЗУНР. Прихильне ставлення країн Антанти до Польщі

• Поразка Української Народної Республіки

• ЗУНР вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально-економічній політиці

• На першому місці стояло завдання національного державного будівництва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень забезпечувало авторитет ЗУНР в українського населення

• Належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії

• ЗУНР засвідчила прагнення українського населення до незалежності та створення Соборної Української держави

• Період існування ЗУНР увійшов в історію як героїчний епізод у боротьбі українського народу за незалежність, вільний і демократичний розвиток

Ïèòàííÿ äëÿ ïîð³âíÿííÿ

Ðåæèì

äåí³ê³íñüêèé

á³ëüøîâèöüêèé

Форма правління

• Воєнна диктатура

• Диктатура пролетаріату

Мета

• Наведення порядку і запровадження тимчасової військової диктатури

• Відновлення «єдиної і неподільної» Росії

• Боротьба з більшовизмом до переможного кінця

• Установлення радянського ладу

• Здійснення соціалістичних перетворень

• Утримання України під владою більшовиків

Шлях встановлення

• Репресивна політика проти противників режиму

• Уведення смертної кари за участь у бунтах, більшовицьких організаціях та дезертирство в армії

• Репресивна політика щодо противників режиму

• Політика «воєнного комунізму»

Методи правління

• Диктаторські, репресивні

• «Білий терор»

• «Червоний терор»

Соціальна опора режиму

• Офіцерство, поміщики, промисловці, російські націоналісти

• Незаможне селянство, робітництво, частково інтелігенція, декласовані елементи

Аграрна політика

• Закон про землю передбачав обмеження поміщицького землеволодіння 400 десятинами і придбання селянами землі за викуп у розмірі до 45 десятин на сім’ю

• За законом про врожай 1919 р., третину зібраного хліба селяни мусили віддати поміщикам і орендарям, 5 пудів зерна з кожної десятини землі віддавати на потребу армії. У разі несвоєчасної здачі стягувалася подвійна кількість зерна

• Роздача землі селянам, ліквідація поміщицького і куркульського господарств

• Запровадження на початку 1919 р. продовольчої розкладки; заборона приватної торгівлі

• Діяльність продзагонів

Ïèòàííÿ äëÿ ïîð³âíÿííÿ

Ðåæèì

äåí³ê³íñüêèé

á³ëüøîâèöüêèé

Політика щодо промисловості, робітнича політика

• Відновлення приватної власності

• Повернення підприємств колишнім власникам

• Відновлення торгівлі

• На підприємствах фактично запроваджувався 11—12-годинний робочий день

• Опублікування декрету про порядок націоналізації підприємств. Протягом кількох місяців були націоналізовані підприємства цукрової промисловості, великі шахти, металургійні й машинобудівні заводи. Загальне керівництво націоналізованою промисловістю здійснював Укрраднаргосп

• Запроваджувалася загальна трудова повинність, мілітаризація праці, зрівнялівка в оплаті праці, карткова система постачання міського населення

• Бюрократизація державного апарату

Політика щодо українства

• Питання про державний устрій відкладалося до кінця громадянської війни

• Створення на території України трьох областей — Харківської, Київ ської та Новоросійської, які очолювали генерал-губернатори з необмеженими повноваженнями

• Велася боротьба з будь-якими проявами українського національного життя. Відновлення царського законодавства в галузі загальноосвітньої школи. Фактична заборона викладання українською мовою, вивчення українознавства

• Вводилася цензура. Земствам заборонялося надавати підтримку українським школам

• Боротьба проти «петлюрівців», українських «буржуазних націоналістів» тощо

• Українська мова не заборонялася і не переслідувалася

Çàãàëüíà õàðàêòåðèñòèêà

• Зменшення суверенітету УСРР у зв’язку з уведенням політики «воєнного комунізму»

• КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви

• РНК України, Українська Рада народного господарства (УРНГ) діяли під безпосереднім керівництвом РНК та Вищої Ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР

• Створення військово-політичного союзу радянських республік (травень—червень 1919 р.)

• Об’єднання під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації: військової організації і військового командування, народного господарства, залізниць, фінансів

• Ліквідація 4 червня Українського фронту, а з підрозділів, що входили до його складу, були утворені три армії

Äàòà

Ïîä³ÿ

14 грудня 1918 р.

Перехід влади до Директорії УНР

15 грудня 1918 р.

Невдала спроба укладення союзу між С. Петлюрою і Н. Махно

Грудень 1918 р.

Початок наступу Добровольчої (А. Денікін) і Донської (П. Краснов) армій на Донбас. Оголошення Денікіна головнокомандуючим збройними силами Півдня Росії.

Початок 2-ї україно-радянської війни (16 січня 1919 р. Директорія УНР офіційно оголосила війну, беручи до уваги неприховану агресію РСФРР)

3 січня 1919 р.

Радянські війська зайняли Харків, куди і переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, що був сформований на території РСФРР 28 листопада 1918 р.

6 січня 1919 р.

Проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР)

5 лютого 1919 р.

Вступ Червоної армії до Києва

6 квітня 1919 р.

Евакуація війстк Антанти з Одеси

Кінець квітня 1919 р.

Установлення радянського контролю над Україною і Кримом

Травень 1919 р.

Антибільшовицький заколот М. Григор’єва.

Розгром денікінськими військами Червоної армії в Донбасі

Червень 1919 р.

Захоплення денікінцями Харкова і Катеринослава. Чортківська офензива УГА

Äàòà

Ïîä³ÿ

3 липня 1919 р.

Наказ Денікіна про похід на Москву

Липень 1919 р.

Окупація польськими військами ЗУНР. Перехід УГА через р. Збруч. Об’єднання армій УНР і УГА

Липень—серпень 1919 р.

Наступ об’єднаних українських армій на Правобережжі

Серпень 1919 р.

Створення Н. Махно Революційно-повстанської армії України (махновці)

30 серпня 1919 р.

Залишення Києва Червоною армією. Одночасний вступ до міста української і денікінської армій. «Київська катастрофа» — відступ українських армій з Києва

Вересень 1919 р.

Рейд Південної групи Червоної армії під командуванням Й. Якіра по Правобережжю

24 вересня 1919 р.

Початок війни між УНР і денікінськими військами

26 вересня 1919 р.

Угода між Н. Махно і С. Петлюрою в Умані про спільний фронт проти денікінців

Жовтень 1919 р.

Встановлення махновцями контролю над Північною Тавріэю. Контрнаступ денікінців. Відступ військ Н. Махна на Катеринославщину. Захоплення махновцями Катеринос лава, який утримувався ними до початку грудня

Жовтень 1919 р.

Початок контрнаступу Червоної армії проти денікінців. Бої під Кромами. Знищення найбоєздатніших частин білогвардійців

Листопад 1919 р.

Швидкий відступ денікінців на Ростов, Одесу, Крим

6 грудня 1919 р.

Перехід УГА на бік денікінців. Остаточний розпад Директорії. Початок Першого зимового походу армії УНР. Від’їзд С. Петлюри з найближчим оточенням до Варшави

12 грудня 1919 р.

Захоплення Червоною армією Харкова

16 грудня 1919 р.

Захоплення Червоною армією Києва

Січень 1920 р.

Оволодіння Червоною армією Донбасу

7 лютого 1920 р.

Вступ Червоної армії до Одеси

Березень 1920 р.

Завершення розгрому основних сил денікінців. Залишки денікінців, яких очолив П. Врангель, закріпилися в Криму

Ïèòàííÿ äëÿ õàðàêòåðèñòèêè

Çì³ñò

Коли відбувся

6 грудня 1919 р.— 6 травня 1920 р.

Мета

Збереження Армії УНР в умовах повної окупації України і нерівної боротьби. Підтримка антибільшовицького селянського повстанського руху на Правобережжі. Продовження національно-визвольної боротьби

Командуючий

М. Омелянович-Павленко

Сили, що брали участь

5—10 тис. осіб (Запорізька, Волинська і Київська групи)

Результати

Війська пройшли з боями 2 тис. км тилами денікінської і Червоної армій. Було збережено кістяк армії УНР, на базі якого було відновлено армію УНР, яка 1920 р. взяла участь у радянсько-польській війні

Причини

Прагнення лідерів відродженої Польської держави відновити Річ Посполиту в межах кордонів 1772 р.

Неприйняття лідерами відродженої Польщі комуністичних ідей

Прагнення країн

Антанти створити «санітарний кордон» навколо радянських республік, підтримка агресивних устремлінь Польщі

Прагнення лідерів радянської Росії і Комінтерну «розпалити пожежу» світової революції

Прагнення радянських лідерів відновити контроль над землями, що входили до складу Російської імперії, боротьба за вплив над

Східною Європою

Мета

Польща

Радянська Росія

УНР

Відновити Польщу в межах кордонів 1772 р. Перетворити Польщу в регіонального лідера, набути статусу великої держави

«Розпалити пожежу» світової революції, розгромити основних збройних противників

Звільнити Україну від більшовицької окупації

Ïîêàçíèêè

Íà òåðèòî𳿠Á³ëîðóñ³¿

Íà òåðèòî𳿠Óêðà¿íè

×åðâîíà àðì³ÿ

Ïîëüñüêà àðì³ÿ

Ñï³ââ³äíîøåííÿ

×åðâîíà àðì³ÿ

Ïîëüñüêà àðì³ÿ

Ñï³ââ³äíîøåííÿ

Особовий склад

169 260

158 364

1,1 : 1

55 033

142 074

1 : 2,6

Кулемети

1671

2043

1 : 1,2

1232

1994

1 : 1,6

Гармати та міномети

421

562

1 : 1,3

236

588

1 : 2,5

Бронепоїзди

11

—

8

—

Бронеавтомобілі

38

18

2 : 1

—

31

Літаки

—

22

24

29

1 : 1,2

Äàòà

Ïîä³ÿ

21 квітня 1920 р.

Варшавська угода між Польщею та УНР

25 квітня 1920 р.

Початок наступу польських і українських військ

6 травня 1920 р.

Вступ польських і українських військ у Київ

9 травня 1920 р.

Польські та українські війська форсували Дніпро, проте їх подальше просування було зупинено на лінії Вишгород—Бровари—Бориспіль

14 травня 1920 р.

Початок наступу Західного фронту Червоної армії, який був зупинений

26 травня 1920 р.

Початок контрнаступу Червоної армії Південно-Західного фронту

5 червня 1920 р.

Прорив польського фронту частинами 1-ї Кінної армії. Початок відступу польських військ

12 червня 1920 р.

Вступ частин Червоної армії у Київ

Äàòà

Ïîä³ÿ

8 липня 1920 р.

Створення більшовицького уряду Східної Галичини — Галицький ревком (Галревком) на чолі з В. Затонським

15 липня 1920 р.

Проголошення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки

11 липня 1920 р.

Нота англійського міністра закордонних справ Дж. Керзона про встановлення радянсько-польського кордону по «лінії Керзона», що була визначена країнами Антанти в грудні 1919 р.

22 липня 1920 р.

Пропозиція польського уряду розпочати мирні переговори

14 серпня 1920 р.

Червона армія підійшла до Варшави

17 серпня 1920 р.

Контрнаступ польських військ під Варшавою. Початок наступу польських та українських військ по всьому фронту

12 жовтня 1920 р.

Перемир’я між Польщею і радянською Росією

Ðåçóëüòàòè òà íàñë³äêè

• Розгром Червоною армією армії УНР (листопад 1920 р.). Залишки частин УНР були інтерновані на території Польщі. Армія УНР перестала існувати як організована військова сила. Поразка українських визвольних змагань

• Укладення Ризького миру (18 березня 1921 р.)

• Зрив планів більшовиків «розпалити пожежу» світової революції

• Поділ українських і білоруських земель між Польщею і радянською Росією

• Припинення збройного протистояння на теренах Східної Європи. Закріплення нової розстановки сил, що склалася після Першої світової війни і громадянської війни в Росії

Ризький мир був підписаний між Польщею, з одного боку, та РСФРР і УСРР, з іншого. Договір було ратифіковано: ВЦВК РСФРР —14 квітня 1921 р., ЦВК УСРР — 17 квітня

1921 р., польський Сейм — 15 квітня. 28 квітня 1921 р. в Мінську було здійснено обмін ратифікаційними грамотами.

Îñíîâí³ óìîâè

• «Обидві договірні сторони взаємно гарантують повну повагу державного суверенітету другої сторони і утримання від усякого втручання в її внутрішні справи, зокрема від агітації, пропаганди і всяких інтервенцій, або їх підтримки. Обидві договірні сторони зобов’язуються не створювати і не підтримувати організацій, що мають за мету збройну боротьбу з другою договірною стороною або зазіхають на її територіальну цілісність, або підготовляють повалення її державного чи суспільного ладу шляхом насильства, так само як організацій, що приписують собі роль уряду другої сторони або частини її території. З огляду на це, сторони зобов’язуються не дозволяти перебування на своїй території таких організацій, їх офіційних представників та інших органів, заборонити вербування, так само як і ввезення на свою територію і провіз через свою територію збройних сил, зброї бойових припасів, амуніції і різних воєнних матеріалів, призначених для цих організацій»

• Припинення стану війни

• Визнання Польщею незалежності УСРР і БСРР

Îñíîâí³ óìîâè

• Передбачалося негайне встановлення дипломатичних відносин

• Визначалася лінія кордону між державами: до Польщі відходили західноукраїнські (Східна

Галичина, Західна Волинь, Західне Поділля, Холмщина, Підляшшя) і західнобілоруські землі; «Росія і Україна відмовляються від усяких прав і претензій на землі, розташовані на захід від кордону… Зі свого боку Польща відмовлялася на користь України та Білорусії від усяких прав і претензій на землі, розташовані на схід від цього кордону»

• Росія та Україна брали на себе зобов’язання не втручатися у польсько-литовський конфлікт

• На Польщу не поширювалися зобов’язання щодо виплати боргів Російської імперії

• Передбачена процедура оптації громадян

• Радянська сторона зобов’язувалася сплатити Польщі 30 млн руб. золотом і передати залізничне майно на суму 18 245 тис. руб. золотом

• Передбачалося укладення економічної угоди

• Визначалися права національних менших і релігійних громад на території договірних сторін. «Польща надає особам російської, української і білоруської національності, які перебувають у Польщі, на основі рівноправності національностей, усі права, що забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів. Взаємно Росія і Україна забезпечує особам польської національності… всі ті ж права»

• Сторони взаємно відмовилися від компенсації воєнних витрат

• Визначалися принципи утримання військовополонених і їх обміну

• «Кожна з договірних сторін надає громадянам супротивної сторони повну амністію за всякі політичні злочини і провини»

• Росія та Україна зобов’язувалися повернути Польщі всі цінності, що були вивезені з Польщі, починаючи від 1 січня 1772 р.

• Розв’язувалися майнові претензії юридичних і фізичних сторін

Äàòà

Ïîä³ÿ

Весна 1920 р.

П. Врангель (4 квітня очолив «Білу армію» в Криму), спираючись на допомогу країн Антанти переформував залишки військ Денікіна і закріпився у Криму

6 червня 1920 р.

Скориставшись тим, що Червона армія вела запеклі бої з Польщею, війська Врангеля оволоділи Північною Таврією, вийшовши на лінію Херсон—Нікополь—Бердянськ

7 серпня 1920 р.

Контрнаступ Червоної армії, утворення Каховського плацдарму

Середина вересня 1920 р.

Спроба військ Врангеля прорватися в Донбас, на Дон і Правобережжя. Вихід на лінію Олександрівськ (Запоріжжя)—Синельнікове—Маріуполь

21 вересня 1920 р.

Створення Південного фронту Червоної армії під командуванням М. Фрунзе

Кінець вересня 1920 р.

Союз Н. Махна з радянською владою для спільної боротьби проти Врангеля.

Умови:

— надати автономію Гуляйпільському району

— дозволити пропаганду анархістських ідей

— звільнити з в’язниць анархістів і махновців

— надати допомогу зброєю

8 жовтня 1920 р.

Остання спроба військ Врангеля прорватися в Донбас

28 жовтня 1920 р.

Початок контрнаступу радянських військ з Каховського плацдарму. Початок відступу військ Врангеля в Крим

Äàòà

Ïîä³ÿ

7—11 листопада 1920 р.

Прорив Червоною армією Перекопських укріплень військ Врангеля. Початок евакуації залишків військ Врангеля з Криму до Туреччини і Болгарії

25—26 листопада 1920 р.

Розрив союзу між радянською владою і Н. Махно. Спроба Червоної армії розгромити збройні формування махновців

Із розгромом військ П. Врангеля на території України в основному завершилися широкомасштабні бойові дії, хоча активний селянський повстанський рух ще продовжувався на Правобережжі та Півдні України (весна—літо 1921 р.)

Îñíîâí³ ïðè÷èíè

• Низький рівень національної самосвідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху. Українську революцію очолила українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була нечисленною, а селянство — політично несвідоме, неосвічене, неорганізоване, розпорошене. Робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України

• Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. УЦР була усунута шляхом перевороту П. Скоропадського; влада гетьмана була повалена в результаті повстання, організованого Директорією УНР; українські комуністи визнавали лише радянську форму правління; не було єдності між УНР і ЗУНР

• Несприятлива міжнародна ситуація, відсутність зовнішньої підтримки. Боротьбу проти української революції вели набагато могутніші зовнішні сили

Ïîçèòèâí³

Íåãàòèâí³

• Із падінням царського режиму припинилося переслідування українських митців, української мови та культури

• Багато представників української творчої інтелігенції увійшли до складу УЦР, органів управління української держави П. Скоропадського, обійнявши відповідальні посади й отримавши можливість впливати на державну політику в галузі культури

• Українська держава по можливості фінансово підтримувала розвиток української культури

• Будь-які значні революційні зміни створювали можливість творчій молоді розкрити талант

• Не існувало обмежень щодо реалізації своїх творчих здібностей

• Існування різних стилів і жанрів

• Розкол суспільства на різні політичні табори. Висока політизація

• Постійна зміна політичних режимів, які проводили власну політику в усіх сферах су спільного життя і, відповідно, у культурі. Деякі з існуючих режимів здійснювали репресії проти діячів культури

• В умовах громадянської війни в суспільстві панувала нетерпимість і жорстокість. Людське життя втратило свою цінність

• Занепад культурно-освітніх і наукових закладів

• Економічна розруха, невлаштованість життя негативно впливали на розвиток культури

• Еміграція провідних діячів культури за кордон

Íàïðÿìêè

Ïðåäñòàâíèêè

Романтизм

О. Олесь (Кандиба), В. Сосюра, В. Чумак, А. Еллан-Блакитний

Неокласицизм

М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, Ю. Клен (О. Бурггардт)

Символізм

П. Тичина, Я. Савченко, Д. Загул

Панфутуризм

М. Семенко

Літературний процес цього періоду пов’язаний з творчістю як відомих

поетів і письменників, так і з появою нової генерації талановитої молоді.

Ïåð³îä

Çàãàëüí³ ðèñè

УЦР

Початок розбудови української школи. Відкриття 53 українських гімназій. Відбулось декілька вчительських з’їздів. Заснування Київського народного університету. Підтримка діяльності товариства «Просвіта». Проте більшість дій не вийшла за межі декларацій

Гетьман П. Скоропадський

Активна освітня політика. Розбудова мережі українських гімназій (150). Поступова українізація народної, середньої і вищої освіти. Реорганізація Київського народного університету в державний. Створення університету в Кам’янці-Подільському. Відкриття українських кафедр у Київському, Одеському і Харківському університетах

Директорія

УНР

Освітня політика не виходила за межі декларацій про підтримку і розвиток української освіти, бо Директорії доводилося вести постійні бойові дії. Певна територія України тривалий час залишалася поза впливом Директорії

Денікінський режим

Освіта на українській мові заборонялася і переслідувалася. Відновлювалась система освіти, що панувала за царського режиму

Радянська влада

Руйнування попередньої системи освіти. Докладались значні зусилля з ліквідації неписьменності (лікнеп). Ідеологізація освіти. Створення єдиної трудової школи (семирічний термін навчання). Скасовувалася плата за навчання. Розбудовувалася мережа підготовки педагогічних кадрів (інститути, технікуми, курси). Половина шкіл здійснювала навчання українською мовою. У 1920 р. було ліквідовано університети, а на їх базі створено мережу інститутів. Уся наукова робота була зосереджена в УАН. Для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади створювалися робітничі факультети (робфаки)

Óêðà¿íñüêà àêàäåì³ÿ íàóê

24 листопада 1918 р.

Президент В. Вернадський; секретар — А. Кримський;

перші дійсні члени: Д. Багалій, М. Кащенко, В. Косинський, О. Левицький, М. Петров,

С. Смаль-Стоцький, Ф. Тарановський, С. Тимошенко, М. Туган-Барановський, П. Тутковський

Історикофілологічний відділ

Фізикоматематичний відділ

Соціальноекономічний відділ

Національна бібліотека

Комісія з вивчення природних багатств України

Äàòà

Ïîä³ÿ

Грудень 1917 р.

Створення Української академії мистецтв. Академіки: М. Бойчук, М. Бураченко, Ф. Кричевський, А. Маневич, О. Мурашко, Г. Нарбут

Жовтень 1918 р.

Відкриття в Ромнах першого пам’ятника Т. Шевченку, скульптор І. Кавалерідзе

У 1920 р. промислове виробництво складало лише 10 % від рівня 1913 р. Виробництво металу становило лише 5 % довоєнного рівня, вугілля — 30 %. Із 11 тис. підпри-

ємств у 1922 р. працювало 2552, із 57 доменних печей — лише одна. Було повністю знищено 4 тис. км залізниць. Залишилося лише 40 % паровозів. Посівні площі с коротилися

Íàçâà, çàñíîâíèêè òà êåð³âíèêè

• Український театр драми та опери (1918 р.) (перший театр УСРР ім. Т. Шевченка), Київ, Г. Борисоглібський, Л. Гаккебуш, О. Мар’яненко, О. Сердюк, Лесь Курбас

• Новий драматичний театр ім. І. Франка (створений 1919 р. у Вінниці, із 1923 р. працював у Харкові, із 1926 р. — у Києві), Г. Юра

• Українська державна капела під проводом О. Кошиця (1918 р.)

• Державний симфонічний оркестр під проводом О. Горілого (1918 р.) (із 1919 р. — Республіканський симфонічний оркестр ім. М. Лисенка). Симфонічні оркестри також існували в Харкові, Катеринославі, Одесі

• Українська республіканська капела під керівництвом К. Стеценка і О. Кошиця (існували в період Директорії УНР та в еміграції)

• Державна українська мандрівна капела (скорочено «Думка»), Н. Городовенко

• Київський музично-драматичний інститут (1920 р.) (існував на базі музично-драматичної школи ім. М. Лисенка)

• У цей період працювали композитори: М. Леонтович, Я. Степовий, Л. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський та ін.

Îñíîâí³ òåíäåíö³¿

• Відновлення патріархату Російської православної церкви (РПЦ)

• Рух за відновлення автокефалії української православної церкви на чолі з В. Липківським

• Політизація церковного життя

• Терор проти священиків; жорстка антицерковна, атеїстична політика більшовиків