Влияние социального окружения на духовное развитие - реферат

Література:

Абульканова-Словская К. А. Диалектика человеческой жизни. М.: 1979 г.
Бандура А. Теория социального научения – СПб, Евразия 2000 г.
Бодальов А.А. Психология личности. – М.: МГУ, 1988 г.
Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М.: МГУ, 1990 г.
Занюк С.С. Психологія мотивації – К.: Либідь, 2002 р.
Ильин Е.И. Мотивация и мотивы. Питер, 2000 г.
Калашникова Л.В. Психология развития. – Кировоград, 2000 г.
Ковальов В.И. Мотивы поведения и деятельности. 2001 г.
Леонтьев Д.В. Психология смысла. – М.: СМЫСЛ. 1999 г.
Ломов Б.Ф. Абульканова К.А. Психология личности в социальном обществе. 1989 г.
Мартынюк И.О. Жизненные цели личности. – Киев.: Наука, 1990 г.
Марыщук В.Л., Евдокимов В.И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. – СПб.: Изд. дом "Сентябрь", 2001 г.
Маслоу А. Психологія буття. – М.: Ваклер, 1987 р.
Мистецтво життєтворчості особистості – К.: ІЗМН.
Могильний А.П. Культура і особистість. – К.: Вища школа, 2002 р.
Наумова Н.Ф. Социологические и психологические аспекты целенаправленности человека. – М.: Наука, 1988 г.
Никанорова Л.В. Мировозрение личности и возрастные особенности. – К.: Наука, 1989 г.
Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. 1989 г.
Станислав Грогр. Духовный кризис. Статьи и исследования. – М.: МГИ. 1995 г.
Старовойтенко. Жизненные отношения личности. – К.: Лыбидь, 1992 г.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ДУХОВНОСТІ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Духовність як психологічний аспект

Духовний розвиток – це довгий і складний шлях по незнайомій країні. Він пробуджує здібності, що раніше спали, возвеличує свідомість до нового рівня, рішуче трансформує елементи особистості, яка починає функціонувати в нових вимірах.

Термін "духовний", в широкому значенні, завжди пов’язаний з емпірично спостерігаємим внутрішнім станом людини. В цьому смислі "духовне" відображає не тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, а те що торкається сприйняття та пізнання, всю людську активність та всі функції, у яких загальний підсумок – володіння цінностями, більш високими чим загальноприйняті – такі як етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні та альтруїстичні. [18]

В психосинтезі вважалось, що таке переживання вищих цінностей, виникає на рівні суперсвідомості людини. Під суперсвідомістю розуміється вища складова частина нижчого несвідомого, добре описаного Фрейдом та його послідовниками. Вище "Я" діє як об’єднуючий центр у відношенні суперсвідомості та по відношенню до всього життя людини.

Духовні переживання можуть біти обмежені, тобто проходити тільки на рівні суперсвідомості, а можуть також включати і пізнання цілісного "Я".

В наш час кількість осіб, що переживають порушення, та мають духовне походження швидко зростає. Можна сказати, що цей зріст іде в ногу з числом людей, що свідомо чи несвідомо шукають шлях до більш повноцінного життя. Більше того, найбільший розвиток і складність особистості сучасної людини, її критичний розум, що збагачує духовний розвиток, щедро винагороджує його але в той же час сам процес ускладнюється. В минулому таких якостей, як прагнення до духовного і морального вдосконалення, повна любові покора Богу, було достатньо щоб відкрити ворота, що ведуть на вищий рівень свідомості, дати індивіду почуття внутрішньої єдності та наповненості. Сьогодні ж більш різноманітні і складні аспекти особистості приймають участь в трансформування і мають гармонійно взаємодіяти між собою. Це основні прагнення, емоції та почуття, творче відображення, вперта воля, а також міжособистісні та соціальні зв’язки.

Тому вельми корисно описати загальні риси порушень, які можуть виникнути на різних стадіях духовного розвитку і пам’ятати деякі поради.

В процесі духовного розвитку можна виділити чотири етапи:

криза, що передує духовному пробудженню;
криза, викликана духовним пробудженням;
реакція, що слідує за духовним пробудженням;
процес перетворення особистості. [19]

Під духовною особистістю, оскільки вона пов’язана з емпіричною, ми не розуміємо того чи іншого окремого стану свідомості. Скоріше ми розуміємо під духовною особистістю повне об’єднання окремих станів свідомості, конкретно взятих духовних здібностей та станів. Це об’єднання в кожну окрему хвилину може стати об’єктом наших думок та викликати емоції аналогічні емоціям, що виникають в нас під впливом інших сторін нашої особистості. Коли ми думаємо про себе, як про думаючих особистостей всі ніші сторони нашої особистості уявляються відносно нас – зовнішніми об’єктами. Навіть в обмеженнях нашої духовної особистості деякі елементи, здаються більш зовнішніми, ніж інші. Наприклад, наші здібності до відчуття, уявляються менш інтимно, пов’язаним із нашим "Я", ніж наші емоції та бажання, самий центр – ядро нашого "Я", оскільки воно нам зрозуміло, святе із святих нашого існування – це відчуття активності, що знаходиться в деяких наших внутрішніх душевних станах. На це відчуття внутрішньої активності часто вказували, як на безпосереднє проявлення життєвої субстанції нашої душі. [1]

Становлення духовності – це вища мета кожної особистості адже в міцному ґрунті духовності зростає і особистість і людина.

Серед багатьох проблем нашого суспільства, які трапляються в наш час, є проблема зростання та розвитку інтелектуального, духовного та фізичного компонентів людини та безпосередньо молоді. Неперервність освітнього та професійного вдосконалення особистості, звернення до загальнолюдських і національних цінностей насамперед духовно-моральних.

Що ж творить духовну людину? На думку Г.Сковороди – це шлях добра, через пізнання, усвідомлення і розуміння своєї істинної, духовної природи, свого призначення в світі до чого людину закликає християнська мораль.

Надзвичайно продуктивним методом формування духовно-інтелектуальної особистості вважається метод діалогу, пошуку істини.

Акумулятором духовності виступають релігія, наука, мораль, мистецтво, педагогіка.

Суспільство має забезпечити широкий спектр вибору свободи, волі людини через культурно-освітні, наукові та інші заклади.

Пізнання людиною самого себе, таємниць свого життя –один із її духовних пошуків, що сягає в глибину століть. Потрібно допомогти дитині пізнаючи світ, пізнати себе як людину і сприяти тому, щоб вона була суб’єктом життєтворчості. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в сучасному світі, оволодіти культурою життя. Потрібно ставити собі за мету розвивати особистість, розумові здібності, творчі вміння самостійно здобувати знання, логічно мислити. Створення ситуації успіху є умовою для самореалізації кожної особистості. Учитель має бути духовним наставником у пошуку істини, добра і краси, взірцем розсудливості в особистому і громадському житті. [14]

В наш час наша самооцінка робиться з точки зору внутрішнього світу та єдності внутрішнього та зовнішнього світу.

Енергія творчості живиться з джерела, яке міститься в таємній глибині духу, поза чуттєвим буттям та пов’язаними з ним структурами досвіду. Завдяки духовності людини суб’єкт стає здатним до таких особистісних проявів як:

подолання стереотипів та продукування оригінальних ідей, передумови семантичних зв’язків та трансмутації знань та досвіду.
руйнування ізоморфізму свідомості буття, тобто розвитку свободи життєдіяльності.
до автономної нонконформістської незалежної від групи поведінки: посилюється здатність до позазалежності і, відповідно, знижується сугестивність, навіюваність психіки.
до вироблення широких узагальнених поглядів на світ, які долають вузькоемпіричний рівень оцінок: мислення стає більш системним, здатним до перспективного бачення та передбачення, планування та ціленакладання.
до надситуативної поведінки, яка орієнтована на найвищі цінності, долає вузькопрагматичні інтереси.
до неутилітарної мотивації.
до моральних вчинків, тобто таких, коли моральний вибір здійснюється за вільним внутрішнім переконанням, а не визначається зовнішніми детермінантами, соціальним конформізмом.

Таким чином, ми бачимо, що шлях, який стимулює свідомість до духовності в різних проявах, інтелектуальній, вчинковій, соціальній, моральній, – це шлях звільнення психічного від залежності зовнішньою детермінацією. [7]

Одна з головних умов звільнення свідомості особистості – трансценденція свідомості за межі наявного чуттєвого буття, узагальнено-позачасовий погляд на речі. Духовність – це крок свідомості за обрій уставленого у світ свободи та творчості.

Людині потрібна опорна реальність, базуючись на якій, вона мала змогу будувати вірний образ внутрішнього світу. [13]

Духовна людина, я к писав В. Франко Є такою, що її духовна сутність виходить за межі тілесного, її духовність виявляється лише тоді, коли вона піднімається над собою і стає відношенням сама до себе. [14]

Духовність особистості твориться подібно до будівлі, в основі якої лежить віра, на цю основу накладається терпіння та послушання, а далі співчуття. Каменями є терпіння і мужність, цемент – смирення. [9]

Поняття духовних цінностей особистості.

Ціннісні орієнтації являються одним з найбільш комплексних, багаторівневих утворень в структурі особистості, які виконують роль регуляторів поведінки. Знання степеню сформованості ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархія – ключ для можливості здійснення виховання особистості. Ціннісні орієнтації впливають на визначення місця особистості в суспільстві, а також на вибір нею референтної групи. цей факт повинен враховуватись. То ж духовні цінності виявляються спільними для дуже широких кіл людей безвідносно до їх професії чи особистих уподобань. В певних ситуаціях вони охоплюють усе суспільство, етнос або націю, визначають їх глобальну поведінку. До таких вищих цінностей завжди належали релігійні переконання, почуття любові до батьківщини, відданість інтересам нації, рідній мові, а також естетичні цінності. Звичайно у різних людей ступінь відданості цим духовним цінностям різна. Для деяких людей вищі духовні цінності розглядаються як атрибути життя без яких воно втрачає сенс.

Тому саме поширенням духовних цінностей культура виконує своє призначення – єднання соціуму. Вона досягає своєї мети різними способами, але передусім такими, як сила естетичного впливу – завдяки, вторам мистецтва, що діють як на емоційну так і на інтелектуальну сфери людини. Власне поєднання цих вищих форм емоційного і інтелектуального збудження творить те, що ми називаємо естетичною насолодою. Її спричиняють не лише твори мистецтва, а й наукові досягнення. Найсильніше відчувають духовні цінності їх творці і ті, хто активно сприймає і поширює цінності серед інших. І хочу таких людей у соціумі відносно небагато, їх роль виняткова, бо саме їх активна діяльність здатна об’єднати практично усіх інших. [15]

У процесі витворення і утвердження духовних цінностей важливу роль відіграє притаманне теж лише людині відчуття справедливості. Хоча останнє є сильною внутрішньою спонукою, однак воно може скерувати різних людей в різних напрямках внаслідок різного розуміння того у чому ж справедливість полягає. Культура намагається стверджуючи правду життя переконливими митецькими та іншими творами сформувати і ошляхетнити почуття справедливості. Очевидно, що визначна роль в єднанні спільноти належить саме еліті – цьому порівняно вузькому колу людей. Найактивніших творців і носіїв духовних цінностей. Без них нація доволі швидко розкладається. Наука довгий час творила духовні цінності, які щось важили лише для вузького кола професіоналів, хоча матеріальні плоди наукового прогресу споживали всі. Істини які вона встановлювала, мали з самого початку характер, доволі нейтральний до етичних настанов, а людських інтересів торкалися лише практичні наслідки наукового прогресу. Крім того, прагнення науки встановити те, що існує насправді, незалежно від упереджень людей дозволяє побудувати реалістичну картину світу, сприяє твердому усвідомленню цілісності, в якій живе людина як наслідок – полегшує їй пристосування до реалій буття, стимулює і скеровує діяльність щодо зміни дійсності в бажаний людині бік.

Отож людина не може відмовитися від пізнання світу. Це її місія, для її виконання вона створена і покликана. Звісно, наука ніколи не була єдиним способом пізнання, але надійність науки, контрольованість її висновків є надзвичайно привабливою рисою її. [7]

Говорячи про цінності, які витворює культура артефактів, культура формує в людині також усвідомлення її цінностей. Це справедливо не лише щодо високих витворів мистецтва, літератури, а й щодо звичайних корисних побутових речей. Любов до гарно оздобленого інструменту є природною рисою культурної людини, рівно як і повага до потрібних суспільних інститутів, розвинена в культурному суспільстві. В часи культурного занепаду люди втрачають почуття цінності артефактів, так само, як вони зневірюються у високих ідеалах.

Отже, можна твердити, таким чином, що поняття духовних цінностей є центральним в культурі особистості чи суспільства. Вони формують і скеровують дію тих механізмів, які здійснюють обидві функції культури:

1 – підтримання єдності та рівноваги у соціумі;

2 – пристосування людства до нових, змінених умов завдяки створенню нових ідей і забезпечення тим самим його еволюційного росту.

Поєднання естетичних та інтелектуальних засад у творчості людини формує її прагнення до краси та істини. Саме на цій основі народжуються, кристалізуються і усвідомлюються притаманні людині спершу на інстинктивному рівні поняття справедливості і добра. Усвідомлення того, що джерелом вищий творчих досягнень людини є Бог і освячує їх авторитетом релігії. В своїх обрядах релігія завжди акумулювала всі види мистецтв, всі форми естетичного і етичного впливу на людей, надихувала їх мудрим словом провідників та духовних наставників, живим взірцями провидного життя та діянь святих.

Визнаючи значення духовних цінностей, слід зауважити, що найбільш зрозумілою стає їх величезна роль у функціонуванні соціуму, коли ми починаємо аналізувати ситуації, за яких система духовних цінностей руйнується. Ця руйнація швидко призводить до катастрофічних наслідків. Отоді і виявляється, що така тонка для багатьох "річ" – культура, і була тою вирішальною силою, що зумовлювала процвітання людської спільноти. Відхід людей від якоїсь важливої частини духовних цінностей призводить до підвищення в суспільстві егоїзмі, бездуховності, душевного очерствіння, зникнення естетичних потреб, до зросту сірості і беззмістовності життя. А крах віри в Бога, втрата етичних норм та ідеалів призводить до ще жахливіших наслідків, у суспільстві запановує взаємна озлобленість і жорстокість, точиться війна всіх проти всіх, злочин стає нормою життя. [3]

Хоча за будь-яких умов, навіть у часи глибокого культурного занепаду у суспільстві завжди залишається певна кількість добрих та порядних людей, зсув основної маси в бік аморальності стає визначальною рисою буття. Подолати цей стан вкрай важко, тому що занепад моральності породжує корумпованість суспільства, спричиняється до появи мало не всесильних мафіозних угруповувань, а це зводить нанівець впорядковуючу силу державних і суспільних механізмів. В свою чергу це породжує громадську апатію, живить зневіру, цинізм і аморальність.

Важливо відзначити, що система духовних цінностей в нормі утворює ієрархічну структуру, при цьому процеси самоорганізації різних ієрархічних рівнів мають бути взаємоузгодженими і підпорядкованими центральному джерелу самоорганізації, який ми розуміємо як Бога. До пізнання божественної істини ми і маємо прагнути. [11]

Нажаль в реальній дійсності ми спостерігаємо багато негативних явищ, природа яких пов’язана саме з порушенням ієрархії в процесах самоорганізації, як також ієрархії системи духовних цінностей. В своїх надзвичайних проявах порушення ієрархії цінностей є наслідком то чи іншої патології. Цікаво, що брак усвідомлення зв’язків цінностей нижчих ієрархічних рівнів з вищими, не прийняття пріоритету вищих цінностей може не супроводжуватися негайною руйнацією цінностей нижчого рівня. Звуження системи цінностей веде до фанатизму при їх відстоюванні. Не може бути і мови про нормальне функціонування людини у соціумі, якщо в системі цінностей ієрархічна будова порушена, не відкрита до Бога, як до її першоджерела. Нехтування найвищими духовними цінностями може іноді призвести до успіху, але лише локального в часі. В більш віддаленій перспективі таке порушення веде до неминучого краху. Досить яскраво ми бачимо це й на прикладі взаємин між народами. [16]

В критичній ситуації, в якій зараз знаходимо людство, саме у вірності вищим цінностям – запорука його порятунку.

Отож у системі ціннісних орієнтацій дедалі повніше виявляється установка на раціональне використання матеріальних, соціальних та духовних можливостей особистості.

Як бачимо, під духовними цінностями взагалі розуміють такі об’єкти та явища, що є предметами прагнення, інтересу, потреби особистості, групи людей чи людства в цілому, тобто цінностями виступають об’єкти і явища, до яких у суб’єкта сформувалося позитивне чи негативне ставлення. [21]

Ієрархія життєвих цінностей особистості

Можна виділити три основних варіанта розуміння психологічної природи індивідуальних цінностей. Перший із них - трактування цінностей в одному ряді з такими поняттями яке точка зору, уявлення. Так розуміння цінностей не мають спонукальної дії, а черпають її із нових джерел. Інше тлумачення розглядає індивідуальні цінності або цінності орієнтації як різновид чи уподобання соціальних установок чи інтересів. В такому розумінні їй приписується направляюча чи структуруюча функція, до якої зводиться ефект ціннісної регуляції. І третій підхід зближує їх з поняттями потреби та мотику, підкреслюючи їх реальну спонукаючу силу.

Перше трактування цінностей виходить з описаної раніше асоціальної піраміди. Вона ототожнює соціальну та ціннісну регуляцію з зовнішніми вимогами, більш менш рефлексивними індивідом та протиставляючими його внутрішнім егоцентричним спонуканням, якщо останні взагалі враховуються. Друге пояснення більш продуктивне, разом з тим воно містить проблему між розходженнями реальних цінностей та декларованих.

Крім того розглядання цінностей та установок як однопорядкових утворень не співпадає з уявленням про особливий статус, місце і роль цінностей в людському житті, характерним як для повсякденного усвідомлення, так і для більшості підходів проблеми цінностей у філософії, етиці, естетиці.

Найбільш пояснювальним потенціалом володіє підхід, що ставить поняття цінностей в один ряд з поняттями потреби та мотику. А.Н. Леонтьєв згадував про наявність так званих вузлів, що з’єднують різні види діяльності в цілісні особистісні структури, ототожнює ці вузли з ціннісними утвореннями, що задають основу особистості. Більш того ряд авторів прямо вказують на смислову природу цінностей (Жуков, Братусь). [5]

Розглянувши цілий ряд сучасних підходів до розуміння структури мотивації ю тут присутнє вирізнення двох рівнів мотиваційних утворень. До одного рівня відносився конкретно-ситуативні мотиваційні утворення тотожні одній діяльності. Мотиваційні утворення другого рівня являються не ситуативними, стійкими і узагальненими. Вони спонукають діяльність не безпосередньо, а беруть участь в народженні конкретно-ситуативних мотивів. [20]

По своєму функціональному місцю та ролі в структурі мотивацій особистісні цінності очевидним способом відносяться до стійких мотиваційних утворень чи джерелом мотивації по А.Г. Асмолову. Їх мотивуюча дія не обмежується конкретною діяльністю, конкретною ситуацією, вони співвідносяться з життєдіяльність, конкретної ситуації, вони співвідносять з життєдіяльність людини в цілому та мають високий ступінь стабільності; зміни в системі цінностей представляються надзвичайне, кризовий випадок в житті людини додатковим елементом, що підкріпляє це положення, являється обставина, що цілий ряд авторів незалежно один від одного запропонували розрізняти два класи цінностей – цінності-цілі життєдіяльності чи термінальні цінності з одної сторони та цінності-принципи життєдіяльності чи інструментальні цінності з другої сторони. Функції яких співпадають з описаними раніше формами впливу стійких мотиваційних утворень на конкретно-ситуативні.

Разом з тим більш традиційним є розглядання потреб як стійких мотиваційних утворень. Потреби також характеризуються трансситуативністю та стійкістю та впливають на конкретну діяльність "мотивоутворюючий" та "зміщюючий" вплив. Під функціональним кутом особистісні цінності та потреби опиняються, таким чином, нерозрізнені.

Потреби являються формою безпосередніх життєвих відношень індивіда зі світом. Вони діють "зараз і тут" відображаючи стан цих динамічних та постійно змінюючихся стосунків. Спонукальні та смислоутворюючі процеси беруть початок від потреб суб’єкта, відображають динаміку самого життя, актуальні вимоги в даний час, які надає суб’єкту його життєві стосунки зі світом, узагальнені та перероблені совокупні