Фізична підготовка борців ЗМІСТ ВСТУП.. 3 РОЗДІЛ 1. ПРОНЯТТЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ.. 5 1.1 Загальна фізична підготовка. 5 1.2 Фізична підготовка борців. 7 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ.. 9 2.1 Методика силової підготовки борців. 9 2.2 Вправи для тренування борців. 10 2.3 Методика виховання якостей бистроти. 11 2.4 Витривалість та методика її виховання. 15 2.5 Методика виховання гнучкості17 РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ.. 20 3.1 Сучасні підходи удосконалення фізичної підготовки борців. 20 3.2 Авторська методика спеціальної фізичної підготовки кваліфікованих борців. 21 ВИСНОВКИ.. 25 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 26 ВСТУП Актуальність даної роботи визначається тим, що досягнення високих спортивних результатів в умовах зростання конкуренції вимагає постійного вдосконалення технічної майстерності борця. В останні роки увагу дослідників і педагогів спорту привертає проблема розвитку спеціальних силових якостей, які багато в чому визначають результативність діяльності спортсмена. Фізична, психологічна і теоретична підготовка борців проявляється в їхніх технічних діях, від ступеня досконалості яких залежить, в остаточному підсумку, успіх виступу спортсменів у змаганнях. При цьому досліджується взаємозв’язок надійності наступальних дій і здатності борців проявляти значні м’язові зусилля в найкоротший час. Саме силові та якості бистроти, силова витривалість є провідними у змагальній діяльності борців [2, c. 56]. Досягнення високих спортивних результатів закладається в дитячому та юнацькому віці, а наявні теоретичні положення, в основному, належать до тренування дорослих борців, що підтверджує актуальність проблеми як для теорії, так і практики підготовки молодих борців. Крім цього ці принципово важливі положення не знайшли достатнього теоретичного і методичного обґрунтування, не відбивають їхніх взаємозв'язків як цілісної системи. Основною причиною сформованої ситуації очевидно є відсутність єдиного науково обґрунтованого підходу, що повинен базуватися на принципі єдності закономірностей вікового розвитку спортсменів, їхніх індивідуальнихможливостях,закономірностяхстановленняспортивної майстерності. Курсова робота присвячена дослідженню особливостей фізичної підготовки борців та пошуку шляхів покращення існуючих методик. Об'єкт дослідження - навчально-тренувальний процес борців. Предмет дослідження - система спеціальної фізичної підготовки борців. Мета роботи - узагальнення та систематизація теоретичних відомостей про процес спеціальної фізичної підготовки борців. Завдання курсової роботи: ­ здійснити теоретичний аналіз досліджуваної теми; ­ з’ясувати особливості спеціальної силової підготовки борців; ­ вдосконалити процес підготовки борців. Теоретичне значення полягає у вивчення та узагальнення досвіду з фізичної підготовки борців. Практичне значення полягає у знаходженні шляхів оптимізації фізичної підготовки борців. Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи - 27 сторінок. РОЗДІЛ 1. ПРОНЯТТЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ 1.1 Загальна фізична підготовка Фізичне виховання і спорт є складовою навчально-виховного процесу дітей та молоді, а також повноцінного життя дорослого населення нашої держави, їх основне призначення полягає у зміцненні здоров'я, підвищенні фізичних і функціональних можливостей організму людини, забезпеченні здорового дозвілля, відтворенні трудового потенціалу населення. Загальна фізична підготовка є основним, базовим видом фізичного виховання, що реалізує загальну підготовчу спрямованість системи фізичного виховання в цілому, її зміст, засоби, методи та форми організації занять передбачають створення надійної бази фізичної підготовленості до будь-якого виду діяльності людей у процесі життя (професійної, побутової). Загальна фізична підготовка не лише створює передумови, а й визначає рівень і темпи розвитку основних рухових здібностей людини: сили, бистроти, витривалості, гнучкості, спритності. Тому завданнями загальної фізичної підготовки є: - зміцнення здоров'я, протидія негативному впливу на людину умов життя, побуту, трудової діяльності, процесів старіння; - забезпечення всебічного й гармонійного фізичного розвитку людини; - створення бази для спеціальної фізичної підготовленості до конкретних видів діяльності. Провідну роль у змісті загальної фізичної підготовки відіграють природні види рухів та похідні від них, що супроводжують людину протягом всього життя (різноманітні види ходьби, бігу, стрибків, метань). Крім того, загальна фізична підготовка може містити у собі елементи різних видів спорту: рухливих і спортивних ігор, гімнастики, акробатики, атлетизму, плавання, легкої атлетики тощо. Також можуть використовуватися вправи на тренажерах [7, c. 67]. Необхідність використання різноманітних засобів загальної фізичної підготовки полягає у тому, що до занять фізичними вправами залучаються практично всі верстви населення. Особливої актуальності процес фізичного виховання набуває в умовах порушення економічної рівноваги в державі, що супроводжується зниженням життєвого рівня людей і призводить до значного погіршення їхнього фізичного стану, здоров'я та зменшення середньої тривалості життя. Так, встановлено, що 90 % дітей, учнів і студентів мають відхилення у стані здоров'я, понад 50 % із них мають незадовільний стан фізичної підготовленості. Щорічно до лав Збройних сил України за станом здоров'я не призивається кожний четвертий юнак призовного віку. Кількість інвалідів в Україні сягає 2 млн. Така ситуація може призвести до того, що основна частина населення України молодого віку складатиметься з фізично та психічно неповноцінних людей. Вирішенню зазначених проблем держава надає програмного значення і розглядає сферу фізичного виховання і спорту як найбільш економічно вигідний та ефективній засіб профілактики захворюваності й зміцнення генофонду. Фізичне виховання у навчально-виховній сфері має закласти основи фізичного і морального здоров'я, вдосконалити фізичну і психічну підготовку до активного життя і майбутньої професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм фізичного вдосконалення, безперервності цього процесу [15, c. 56]. Відповідно до затверджених державних стандартів вищої освіти, «Фізичне виховання» зараховано до переліку нормативних навчальних дисциплін освітньо-професійних програм підготовки фахівців за всіма напрямами й спеціальностями. Зміст навчальної програми передбачає опанування студентами теоретичних і практичних основ фізичного виховання, підвищення рівня фізичної підготовленості до встановлених державою вимог. Під час проведення підсумкового контролю знань і умінь студенти зобов'язані скласти державне тестування рівня фізичної підготовленості. Рівень фізичної підготовленості студентів має тенденцію до зниження на 2-му році навчання. Цей факт пояснюється рядом об'єктивних і суб'єктивних причин: ­ відсутність у певної кількості студентів бажання і зацікавленості щодо подальшого покращення досягнутого результату. Переважна більшість студентів мотивована лише на підготовку за фахом і розглядає фізичне виховання як зайву перешкоду на цьому шляху; ­ велика завантаженість студентів аудиторними заняттями й самостійною роботою, що об'єктивно обмежує їхню фізичну активність і спричиняє «руховий голод»; ­ 20 % студентів через низький рівень своєї фізичної підготовленості нездатні успішно скласти державні нормативи. Деякі з них досить легко можуть впоратися із вправами на бистроту, гнучкість та спритність, але при цьому їм бракує сили і витривалості. І навпаки, студенти більш потужної статури мають певні труднощі при складанні нормативів з легкої атлетики. У зазначеної категорії студентів виявлено певні відхилення і диспропорцію рівня фізичного розвитку [100, c. 416]. 1.2 Фізична підготовка борців Фізичною підготовкою борця прийнято називати виховання його фізичних якостей, що виявляються у руховій здатності, необхідній в умовах змагальної боротьби. Специфічний зміст фізичної підготовки складає виховання силових та здібностей бистроти, витривалості та гнучкості. В цілому цей бік спортивної підготовки у більшій мірі, ніж інші, характеризується фізичними навантаженнями, що впливають на морфо-функціональні властивості організму і спрямовуючі тим самим його фізичний розвиток. Фізична підготовка є в цьому відношенні основою змісту спортивного тренування. До фізичної підготовки борця можна віднести також виховання координаційних здібностей, але їх у такій же мірі можна віднести до технічної та тактичної підготовки. Практика спорту та спеціальні дослідження свідчать, що рухи борця - це результат узгодження діяльності ЦНС та периферійних відділів рухового апарату, зокрема м’язової системи. Без прояву м’язової сили жодні фізичні вправи, тим більш прийоми виконати неможливо. Спортивна боротьба, характеризується комплексним проявом рухових якостей. Тому основним у спеціальній фізичній підготовці борця є спеціальна силова підготовка, яка передбачає комплексне виховання вибухової сили, силової витривалості та частково силової спритності[1, c. 48]. РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ 2.1 Методика силової підготовки борців Недостатній комплексний розвиток усіх видів сили, як правило, не дозволяє у повній мірі реалізувати техніко-тактичні можливості спортсмена, веде до перенапруження і з рештою до серйозних травм.В теорії та практиці спорту основним засобом для розвитку сили та зміни якості м’язів у бажаному напрямку вважається тренування з обтяженнями. У сучасному розумінні - це систематична, добре спланована програма вправ, виконуючи яку спортсмен використовує штангу, гантелі, інші снаряди та тягарі, різноманітні тренажери опір партнера, а також власну вагу з метою збільшення опору при різних рухах тіла[14, c. 113].Методика виховання сили містить в собі сукупність засобів, методів, режимів м’язової роботи, величин переборюваного опору, інтенсивності виконання вправ, кількості повтору вправ у одному підході, тривалості та характеру відпочинку між підходами. При цьому важливо підкреслити, що всі перечисленні компоненти методики тісно взаємопов’язані та взаємозумовлені. Якщо у процесі силової підготовки борця буде випущений із зору хоча б один із цих компонентів, може не тільки знизитися її ефективність, але й змінитися характер силового розвитку. Мова йде про зростання сили з одночасним збільшенням м’язової маси - явищем небажаним у боротьбі; та про зростання сили без значного збільшення маси м’язів. Тому тренер та спортсмен повинні заздалегідь намітити засоби та методи силової підготовки, що, в свою чергу, дозволить визначити переважаючий режим роботи м’язів, величину переборюваного опору та інтенсивність виконання вправи. І вже безпосередньо у ході тренувального заняття слід суворо контролювати кількість повторів, або тривалості виконання вправи в одному підході для підтримки запланованої інтенсивності навантаження, а також характер та тривалість пауз відпочинку. Перераховані компоненти методики свідчать про те, що вона є ключем до вирішення усіх основних питань силової підготовки. Бо розвиток будь-якого виду м’язової сили передбачає свою, строго визначену, інтенсивність силового навантаження, постійну для усіх етапів цілорічного тренування. Обсяг же лімітується тим числом вправ, які борець може виконати зберігаючи необхідну інтенсивність. Наприклад, головним у тренуванні, спрямованому на розвиток сили без значного збільшення маси м’язів є формування системи умовно рефлекторних зв’язків, що забезпечують найкращу між м’язову та внутрішньо м’язову координацію. Тому тут істотне бажання працювати з обтяженнями на якомога більшій вазі, з малим числом повторень у підході та великими інтервалами відпочинку між підходами. При такому режимі роботи виконання кожної вправи відбувається на фоні оптимального, незагальмованого внаслідок втоми стану ЦНС. Це, в свою чергу, сприяє формуванню найбільш тонких умовно-рефлекторних відношень у корі головного мозку[5, c. 87].Навпаки, тренування, яке має за мету розвиток сили з одночасним збільшенням м’язової маси, спрямоване на інтенсифікацію обмінних процесів у м’язах. Використовувані вправи повинні викликати достатньо велике, але не граничне м’язове напруження. Своєрідність технічних прийомів у боротьбі вимагає специфічного м’язового розвитку. При цьому необхідно враховувати таку обставину: якщо на етапі (базової) початкової спеціалізації важлива всебічна фізична підготовка, то на етапі спортивного удосконалення, у тренувальному процесі спортсменів високої кваліфікації, особливого значення набуває саме розвиток м’язів, що несуть основне навантаження. 2.2 Вправи для тренування борців Давно вважається признаним, що спина та ноги, ступінь їх розвитку складає основу сили борця. Однією із найбільш ефективних вправ силової підготовки є присідання зі штангою на плечах. Втягуючи в роботу великі м’язи, ця вправа стимулює розвиток сили борця. Слід відмітити, що присідання, як правило, виконується на половину, коли стегно та голінь складають прямий кут. Виконання повного присіду навряд чи може бути признаний доцільним по таких причинах: ­ глибокий присід не є характерним для техніки спортивної боротьби; ­ при роботі з великою вагою він збільшує небезпеку травми колінного суглобу.Присідання зі штангою на грудях - різновидність попередньої вправи. Необхідно підкреслити, що присідання зі штангою на грудях у значній мірі акцентує роботу м’язів ніг[5, c. 345]. Розвиткові м’язів спини будуть сприяти нахили зі штангою на плечах. Прекрасною вправою для розвитку м’язів спини та верхнього плечового поясу слід визнати підтягування штанги до грудей стоячи, нахилившись вперед. Виконання вправ вимагає оволодіння технікою. Взагалі вивченню техніки виконання окремих вправ повинна бути приділена особлива увага. Проведення такої роботи має особливе значення:­ оволодіння технікою вправи підвищує зацікавленість спортсмена у тренувальному процесі;­ раціональні рухи у значній мірі підвищують ефективність тренування у плані розвитку рухових якостей, дозволяють піднімати штангу більшої ваги, а значить домагатися більш значного приросту сили. Хорошим доповненням до вправи «підтягування штанги до грудей» є підтягування на перекладині. Його ускладнюють додатковим обтяжуванням. Жим штанги лежачи сприяє швидкому розвитку м’язів рук та грудей. 2.3 Методика виховання якостей бистроти Розвити кість та м’язи передпліччя допомагають такі вправи: сидячи на лавці, руки з гантелями (штангою) на колінах, так, аби кісті були в повітрі, захват знизу (зверху). Згинаючи рухи у лучезап’ясних суглобах, підняти кісті наверх на скільки це можливо, а відтак повільно відпустити. Таким чином, сучасна система спортивної підготовки ставить великі вимоги до фізичної підготовленості борця. І немає потреби доказувати важливість силової підготовки для підвищення майстерності борців будь-якої спеціалізації. Високий рівень фізичної, і зокрема, силової, підготовленості є і завжди буде основною умовою досягнення видатних спортивних результатів.Для позначення якостей борця користуються характеристиками бистроти, яка буває:­ бистрота простої та складної реакції (вимірюється латентним часом реагування - ЛЧР);­ бистрота окремих рухових актів (вимірюється величинами швидкості та прискорення при виконанні окремих рухів, не обтяжених зовнішнім опором);­ бистрота, що проявляється у темпі (частоті) рухів (вимірюється числом рухів за одиницю часу);Спортивна боротьба належить до виду спорту і вимагає максимальних проявів усіх або більшості здібностей бистроти у варіативних ситуаціях спортивного поєдинку. Основними передумовами бистроти є рухливість нервових процесів, сила бистроти, розтяжність, еластичність м’язів та здатність розслаблятися, якість спортивної техніки, інтенсивність вольового зусилля та біомеханічні механізми, забезпечуючи рухи бистроти[8, c. 256].Тільки при дуже швидкій взаємній зміні збудження та уповільнення і відповідній регуляції нервово-м’язового апарату може бути досягнута висока частота рухів у відповідності з оптимальним прикладанням сили.Сила бистроти проявляється у боротьбі у вигляді ривка, а також має значний вплив на частоту рухів.Розтяжність, еластичність м’язів та їх здатність до розслаблення при перемінній роботі у ролі синергістів та антагоністів являють собою основні передумови бездоганної спортивної техніки та високої частоти рухів. Тому вправи на розтягування та розслаблення повинні складати постійний органічний елемент у тренуванні борця.Досягнення максимально можливої бистроти у вирішальній мірі залежить від максимального напруження волі та інтенсивності вольового зусилля. Потрібно за допомогою свідомо організованої вольової діяльності регулярно вимагати від борця великих вольових досягнень. Для цього спортсмену створюють спеціальні зовнішні подразники. Краще всього це досягається у тренуванні із супротивником, якщо спортсмен отримує конкретні завдання: зберегти або відіграти перевагу, можливо довше «утримувати темп» із дещо більш сильним супротивником і т.д.У біомеханічному аспекті бистрота особливо залежить від енергетичних запасів м’язи (адезинтрифосфорна кислота та креатин фосфат) та від темпу мобілізації хімічної енергії[12, c. 116].Вирішальний фактор у тренуванні бистроти - це інтенсивність рухів борця. Спортсмен повинен намагатися за допомогою максимально можливої мобілізації сил та відповідній до його статури тіла оптимальної частоти і амплітуди рухів досягнути своєї вищої швидкості або перевищити її.Однак це повинна відбуватися у повній відповідності з рівнем засвоєної техніки. Перш ніж виконувати прийом на повній швидкості, необхідно зміцнити техніку на середній швидкості, аби попередити явище непотрібної напруги. Одначе «переніс» вивченої на невеликій швидкості техніки в умовах з більш високими вимогами до швидкості у більшості випадків справа досить складна. Тому потрібно з самого початку прагнути формувати техніку боротьби при зростаючій інтенсивності.З метою розвитку та удосконалення частоти, бистроти та бистроти рухів у борців в процесі спортивного тренування використовуються такі вправи: з різних вихідних положень рухи зігнутими та прямими руками протягом 15-20 хвилин; біг з прискоренням на відстань від 30 до 60 метрів; біг на бистроту з низького старту на 30-60 і 100 м; скоки через скакалку (у вигляді змагання на кількість скоків за 10-12 секунд); із різних вихідних положень по сигналу швидке виконання нескладних рухів (з упору присівши перекат назад, з положення лежачи на спині швидко відхилитися назад і зробити міст); зупинка по сигналу під час ходи і бігу; обертання на 180 та 360˚ ( по сигналу під час ходи та бігу); кидки манекену нахилом протягом 10-15хвилин. Для розвитку швидкісно-силових якостей у заняттях з боротьби використовуються інші вправи: скоки з місця і з розбігу у довжину та висоту, скоки на підвищення; метання набивного м’яча; штовхання ядра, метання гир, каміння, кидки двома руками вперед і через себе назад; рухливі ігри, пов’язані з діями на швидкість; естафети з елементами бігу, скоки та з переборюванням різних перешкод; спортивні ігри; скоки на одній нозі і обох ногах з просуванням вперед, назад, і в сторони; скоки вверх з діставанням підвішених предметів [14, c. 87]. Так як кращим засобом дії на специфічні групи м’язів є самі технічні дії, одним з окремих методичних прийомів у підготовці висококваліфікованих спортсменів є спеціалізована вправа (технічна дія), яка виконується на тестові кидки манекену. Для розвитку та удосконалення спеціальних швидкісно-силових якостей важливі технічні дії (прийоми) партерної боротьби, так як увесь різновид технічних дій у боротьбі закінчується досить часто прийомами партерної боротьби (переворотами, уходячи з небезпечного положення, утримання). Тим не менш елементи партерної боротьби недостатньо широко використовуються для підвищення технічної майстерності спортсменів та вирішення задач спеціальної швидкісно-силової підготовки борців. Засоби партерної боротьби необхідно більше використовувати при роботі зі спортсменами різної кваліфікації на усіх етапах підготовки. Для удосконалення швидкісних та швидкісно-силових якостей необхідно використовувати різні методи підготовки (повторний, перемінний, прогресуючого навантаження, а також ударні методи навантаження). 2.4 Витривалість та методика її виховання Відомо, що високій рівень фізичного розвитку - одна із головних передумов, визначаючих спортивну майстерність борців. Витривалість є найбільш важливою якістю, від розвитку якого залежить результативність як тренувального, так і змагального процесу. Виховання витривалості борців - це складний педагогічний процес. Основна складність його полягає у необхідності розвивати в оптимальному поєднанні анаеробні та аеробні компоненти витривалості. Заняття спортивною боротьбою сприяють підвищенню анаеробних можливостей спортсменів, аеробна ж виробничість, як правило, є «слабкою ланкою» витривалості борців. А тому підвищенню їх аеробних можливостей необхідно приділяти особливу увагу.Багаторічну підготовку прийнято планувати за чотирирічними циклами. У річному циклі повинен бути забезпечений гармонійний розвиток як аеробного, так і анаеробного компоненту витривалості. Разом з тим доцільно, аби в окремі роки чотирирічного циклу переважно удосконалювався один вид витривалості.У перший рік підготовки рекомендується приділяти увагу розвитку аеробних можливостей борців, щоб закласти основу для засвоєння великих тренувальних навантажень.На другий рік доцільно побудувати підготовку таким чином, щоби підвищити максимум анаеробної виробничості. Це дасть можливість засвоїти підвищені (у порівнянні з минулим циклом) спеціалізовані навантаження.Третій рік слід присвятити вирішенню задачі підвищення максимальної аеробної виробничості на новому, більш високому функціональному рівні. Разом з тим потрібно приділити велику увагу удосконаленню анаеробного компонента витривалості[4, c. 56].У завершальному році Олімпійського циклу вирішується задача досягнення функціонального надлишку, тобто такого рівню витривалості, який забезпечує надійне виконання основних задач чотирирічної програми.Планування річної підготовки у певній мірі залежить від розкладу змагань. Протягом року доцільно виділяти не більше двох-трьох основних змагань і, виходячи з строків їх проведення, планувати учбово-тренувальний процес[6, c. 134].У теорії спортивного тренування і снують поняття: “мікроцикл”, “мезоцикл” та “макроцикл”. Ці цикли характеризуються за структурою і спрямованістю. Мікроцикл охоплює декілька днів. У спортивній боротьбі структура мікроциклів буває різною - 5:2, 4:1, 3:1, 2:1 (співвідношення днів тренувань та відпочинку). За спрямованістю мікроцикли поділяються на розвиваючий, ударний, втягуючий, підтримуючий, розвантажуваний, адапта-ційний, реакліматизаційний, спеціалізований, контрастний, регулюючий, основний і т.д. Мезоцикл охоплює декілька тижнів, а макроциклами називають більш подовжені цикли тренування (рік і т. інше). У макроциклі прийнято виділяти підготовчий, змагальний та перехідний періоди. Кожний з цих періодів вимагає особливих форм підходу до виховання витривалості. У першу чергу витривалість необхідно розвивати специфічними засобами, у тісному зв’язку з вирішенням техніко-тактичних задач. Загалом методи удосконалення витривалості у боротьбі можна класифікувати за трьома ознаками:­ методи, основною ознакою яких є інтенсивність виконуваних вправ. Рівномірний метод характеризується постійною, як правило, не дуже високою інтенсивністю вправи. У перемінних методів інтенсивність не постійна. Якщо у першу чергу треба розвиту аеробну виробничість, то рекомендується надати перевагу довгій перемінній роботі. Тривалість навантаження у порівнянні зі специфічно змагальними вимогами потрібно збільшити, а середню інтенсивність, у залежності від стану тренованості, більш або менш зменшити. Не потрібно все ж надміру відхилятися відзмагальних вимог. У тренуванні специфічно змагальної витривалості потрібно, у першу чергу, застосовувати методи інтервальної вправи. При цьому у боротьбі повинні домінувати інтервальні методи з середніми та короткими фазами навантаження. Загальна тривалість навантаження може при цьому дещо перевищувати змагальний час, середня ж інтенсивність досягати специфічно змагальної або бути трохи вище (замість 5 хвилин - 6 чи 7 хвилин);­ методи з одноразовим або багаторазовим виконанням тренувальних вправ. До перших можна віднести безперервний рівномірний метод, безперервний перемінний метод; до других-повторний метод (інтервали відпочинку між вправами забезпечують досить повне поновлення працездатності), інтервальний метод (інтервали відпочинку «жорсткі», тобто поновлення працездатності не повне)[15, c. 17].­ методи в яких відображені особливості організації занять або умови виконання вправ. Наприклад, змагальний метод, метод тренування по колу, ігровий метод.У багатьох випадках ефективним та зручним методом виховання витривалості є круговий метод. Суть його полягає в тому, що вправи виконуються поточно декількома серіями. Основною перевагою кругового методу тренування є те, що за допомогою відносно простих вправ можно домогтися бажаного навантаження на організм спортсмена, оскільки дозування вправ, їх кількість характер легко регулюється. Особливо слід відмітити метод пов’язаних впливів, використовуючи який можна одночасно вирішити задачу по підвищенню спеціальної витривалості та удосконаленню техніко-тактичної майстерності борців. 2.5 Методика виховання гнучкості Гнучкість належить не до причинних факторів руху, а до морфо-функціональних властивостей опорно-рухового апарату, які зумовлюють ступінь рухливості його ланок відносно одна одної. Гнучкість виражається зовнішньо у розмаху (амплітуді) згибання-розгибання та інших рухів, що допускаються будовою суглобів. ЇЇ і вимірюють за максимальною амплітудою рухів (у кутових градусах або лінійних величинах) за допомогою гоніометра або інших пристосувань. Відомо, що розмах рухів обмежується перш за все напруженням м’я-зів-антогоністів. В силу цього показники гнучкості залежать від здатності поєднувати розслаблення ростягуваних м’язів з напруженням м’язів, відтворюючих рух. Основні задачі по вихованню гнучкості у спортсменів в процесі багаторічного тренування полягають в тому, щоб забезпечити її удосконалення стосовно вимог спортивної боротьби і для збереження зберегти її показник на досягнутому оптимальному рівні[11, c. 145].Вирішуючи ці задачі не потрібно постійно прагнути до збільшення показників гнучкості. Збільшувати їх доцільно для формування високої техніки та максимально результативного використання рухових можливостей у боротьбі.Основними засобами розвитку гнучкості є загально-підготовчі та спеціально-підготовчі вправи. Всі вони характеризуються граничним збільшенням амплітуди рухів по ходу серійного виконання вправи. Їх розподіляють на активні, пасивні та комбіновані. Більшість вправ на розтягування виконуються у динамічному режимі у вигляді відносно плавних рухів або махово у поєднанні з «ривками». Загально-підготовчі вправи на розтягування добираються з основної та спортивно-прикладної гімнастики.Спеціально-підготовчі вправи на розтягування формуються на основі елементів змагальних дій, вимагаючи найбільш значної рухливості будь-яких ланок опорно-рухового апарату (стосовно видів спеціалізації боротьби). Вправи на гнучкість доцільно проводити у підготовчий або наприкінці основної частини занять. Їм повинні передувати всебічні розігрівання. Серед фізичних здібностей спритність займає особливе положення. Вона має найрізноманітніші зв’язки з іншими фізичними якостями, тісно пов’язана з руховими навиками і тому носить найбільш комплексний характер. Під спритністю розуміють здатність оволодівати складними технічними діями, швидко навчитися спортивним рухам і удосконалювати їх, доцільно застосовувати навики у відповідності з вимогами змагальної обстановки швидко і раціонально перебудовувати їх[10, c. 45].У спортивній боротьбі, для якої характерна швидка зміна умов та велика змінність дій спортсмена у процесі змагань, інтерес також має час між сигналом до виконання прийому та початком виконання. У швидко змінюючійся обстановці необхідна велика спритність для того, щоб реагувати швидко, доцільно та послідовно. Тут мерилом спритності може служити мінімальний час з моменту зміни обстановки до початку руху у відповідь. РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ 3.1 Сучасні підходи удосконалення фізичної підготовки борців Для досягнення вищих показників у спортивній боротьбі намічається курс на ранню спеціалізацію. Зараз у секціях можна зустріти борців 11-12-ти і навіть 9-10 річного віку. Заняття з дітьми такого віку і старше повинні будуватися з врахуванням вікових особливостей. Кожен віковий період має свої особливості в будові, функціях окремих систем і органів, які змінюються у зв’язку з заняттям боротьбою. Аналіз науково-методичної літератури вказує, що ряд фахівців приділяють важливе значення рухливим іграм, як одному з ефективних засобів в рішенні основних задач на етапі початкової підготовки юних борців. Застосування ігрового методу забезпечує високу емоційність заняття разом з виконанням задач в ситуаціях, що постійно змінюються, і ефективно за умовою присутності різноманітних техніко-тактичних та психологічних задач, виникаючих під час гри. Ці особливості ігрової діяльності вимагають від займаючихся ініціативи, сміливості, наполегливості та самостійності, вміння керувати своїми емоціями, прояву високих координаційних здібностей, швидкості реагування та мислення, застосування оригінальних та неочікуваних для суперників технічних та тактичних рішень. Все це обумовлює ефективність ігрового методу для рішення задач підготовки борця. Однак, ефективність ігрового методу не обмежується вирішенням завдань, пов’язаних із підвищенням рівня підготовленості борців. Не менш важлива його роль і як засобу активного відпочинку, переключення тих, хто займається на іншій вид рухової активності з метою прискорення і підвищення ефективності адаптаційних і відновних процесів, підтримання досягнутого рівня підготовленості [7, c. 110]. Окрім відомих і традиційних засобів відновлення - пасивного й активного відпочинку доцільним є впровадження таких засобів для підвищення працездатності борців: водні процедури, іонізація, електросон, електростимуляція, аутогенне тренування, фармакологічні засоби, вітамінізація, ручний масаж, вібраційний масаж, пневматичний масаж, баромасаж [7, c. 78]. Одним з найефективніших засобів відновлення для більшості видів спорту з огляду на простоту та ефективність застосування й обладнання спортивних баз, де проводиться навчально-тренувальний процес, є ручний масаж. Ефективність застосування відновного масажу для підвищення фізичної працездатності спортсменів доведена у працях багатьох дослідників і фахівців у галузі спортивної медицини і спорту. Проте методика та ефективність впливу прийомів відновного масажу на рівень спеціальної працездатності кваліфікованих спортсменів у науково-методичній літературі описана недостатньо. Бракує також обґрунтованих експериментальних даних про ефективність застосування прийомів відновного масажу відповідно до видів спорту, фізіологічний вплив прийомів масажу на нервово-м’язову систему, біохімічні зміни в організмі, терморегуляційні процеси. 3.2 Авторська методика спеціальної фізичної підготовки кваліфікованих борців Доктора педагогічних наук Огарь Г.О. та Ласиця В.І. розробили методику підготовки борців, що передбачає вдосконалення спеціальної фізичної підготовленості на базі акцентованого силового тренування і складається з декількох етапів [13, c. 287]. Перший етап був направлений на розвиток абсолютної сили. На цьому етапі застосовувалися вправи з навантаженням, які виконувалися методом максимальних і повторних зусиль. Вправи на всі групи м'язів були розподілені на дві окремі програми. Перша програма виконувалася в понеділок і четвер, друга - у вівторок і п'ятницю. В середу і суботу застосовувалися ігрові заходи - футбол і регбол, а також баня. Таким чином, цей етап був присвячений акцентованій силовій підготовці. Тривалість етапу склала шість тижнів. Завданнями другого етапу було вдосконалення вибухової сили і алактатного компоненту енергозабезпечення фізичної роботи. Застосовувалися такі методи, як метод максимальних зусиль, методи вдосконалення вибухової сили, поєднання цих методів. На цьому етапі так само дотримувався принцип зв'язаної дії. Планувалося удосконалення технічних дій в парах, які рекомендувалося виконувати з партнером на 1-2 вагових категорії важче, ніж піддослідний борець. Тривалість другого етапу складала чотири тижні [5, c. 87]. Третій етап був присвячений вдосконаленню швидкісної сили і лактатного компонента енергозабезпечення. На цьому етапі застосовувався метод динамічних зусиль. Тривалість окремих вправ складала 10-15 секунд. Також планувалося вдосконалення технічних дій і тренувань, які рекомендувалось проводити з партнером на 1-2 вагових категорії легше, але вищої кваліфікації, а також більшої бистроти. Тривалість окремих періодів сутичок не перевищувала двох хвилин. Однією з вимог було зберігати під час боротьби максимальну інтенсивність дій. Третій етап тривав також чотири тижні. Завдання четвертого етапу полягало в удосконаленні спеціальної швидкісно-силової витривалості. На четвертому етапі застосовувалися такі засоби, як вправи з гумовим амортизатором, біг в змінному режимі, кругове тренування, з застосуванням як загально-підготовчих, так і спеціальних вправ, скорочені поєдинки і тренувальні сутички, що проводяться інтервально-круговим методом. На п'ятому етапі, завданням якого була інтегральна підготовка, і який збігався з початком періоду змагань застосовувалися в основному спеціальні і змагальні засоби. Учбово-тренувальні сутички на початку цього етапу рекомендувалось проводити з партнерами на 1-2 вагових категорії легше і нижчої кваліфікації. Тривалість таких сутичок могла досягати 20 хвилин. Таким чином, паралельно удосконалювався аеробний компонент спеціальної витривалості. Для вдосконалення анаеробного компонента спеціальної витривалості проводилися тренувальні сутички з 15-ти секундними спуртами активності, а так само скорочені (1-2 - хвилинні) сутички. З наближенням до змагань планувалися тренувальні поєдинки, які відповідали регламенту сутички на змаганнях, де партнерами були основні суперники рівної ваги і кваліфікації або вищої кваліфікації. Такі сутички удосконалювали як аеробний так і анаеробний компоненти спеціальної витривалості [9, c. 11]. У дослідженні взяли участь 8 спортсменів: 1 - мс по боротьбі самбо, 3 - кмс по боротьбі самбо і 4 - кмс по вільній боротьбі. Вік піддослідних становив від 18 до 23 років. Дослідження проводилося з травня по жовтень 2009 року на спортивних базах ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, спортивного клубу «Пересвет». З жовтня по грудень 2009 року досліджувалися змагання борців, що приймали участь в експерименті. Результати цих змагань порівнювалися з результатами аналогічних змагань, що проводилися до початку експерименту, в яких брали участь піддослідні спортсмени. Результати дослідження динаміки фізичної підготовленості показали, що в середньому на 18,3% виросли абсолютні силові показники. Так, результат в жимі лежачи зріс на 15%, у вправі присідання з штангою на плечах на 20,5%, станова тяга на 19,3%. Швидкісно-силові показники теж мали позитивні зміни: на 5,4% покращав результат в бігу на 100 метрів, стрибок в довжину з місця майже на 10%, результат в ривку штанги збільшився на 22%. На 5,2% покращав показник спритності в тесті «човниковий біг». Значно зросли показники спеціальної фізичної підготовленості. За час дослідження відмічені істотні зрушення в тестах з кидання манекену. Так, спортсмени статистично достовірно зменшили час виконання 8 кидків манекена через спину (р < 0,05), що характеризує позитивні зрушення в спеціальній швидкісно-силовій підготовленості [7, c. 67]. Істотні позитивні зміни відбулися в удосконаленні гліколітичного компоненту спеціальної швидкісно-силової витривалості. Так, при повторному виконанні тесту з 20 кидками манекена через спину, час виконання кидків значно скоротився (р < 0,01). Комплексний показник спеціальної витривалості при кінцевому вимірі теж показав значні позитивні зрушення (р < 0,05). Дослідження діяльності змагань також показало позитивну динаміку. Всі показники техніко-тактичної майстерності, як у борців вільного стилю, так і самбістів покращали. За рахунок істотного підвищення спеціальної фізичної підготовленості борці почали інтенсивніше проводити сутички змагань. Це у свою чергу позитивно вплинуло на результативність і на реалізаційну ефективність техніко-тактичних дій. За всіма показниками отримана статистично підтверджена позитивна динаміка (р < 0,05). Завдяки позитивним зрушенням в спеціальній фізичній підготовленості і в показниках діяльності змагань істотно виріс рівень індивідуальної спортивної майстерності борців (р < 0,05). ВИСНОВКИ Сучасний спорт пов’язаний з великими фізичними навантаженнями і значним емоційним напруженням спортсменів. Для подальшого зростання спортивних результатів необхідна раціональна побудова тренувального процесу з використанням усього арсеналу засобів, спрямованих на підвищення працездатності спортсменів. При цьому чим вищий рівень навантажень (як за обсягом, так і за інтенсивністю), тим актуальнішим є питання відновлення організму спортсмена. Відновлення - це невід’ємна частина тренувального процесу, яка не менш важлива, ніж тренування. Доцільно використовувати методику відновного масажу кваліфікованих борців з урахуванням обсягу та інтенсивності навантажень у тренувальних мезоциклах. Тренувальний процес кваліфікованих борців потребує постійного вдосконалення. Аналіз результатів дослідження показав, що вдосконалення спеціальною фізичної підготовленості борців на базі акцентованої силової підготовки позитивно впливає на результати діяльності змагання. Методика спеціальної фізичної підготовки кваліфікованих борців носить поетапний характер і надалі доцільно продовжити роботу по оптимізації підготовки кваліфікованих борців на етапі безпосередньої підготовки до змагань. Удосконалення спеціальної фізичної підготовленості борців характеризується збільшенням індексу розвитку мускулатури, частки м'язового компоненту, розміру обхвату шиї, грудної клітки, плеча, стегна; зниженням товщини шкірно-жирових складок; зменшенням кількості провідних морфо-функціональних параметрів, які детермінують результат у тесті на спеціальну працездатність; збільшенням сили, силової й швидкісно-силової витривалості, вибухових якостей м'язів борців і залежності рівня спеціальної працездатності від їхнього співвідношення у загальній структурі фізичної підготовленості [3, c. 43]. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Приймаков А.А., Коленков А.В., Мачаидзе Э.П. Взаимосвязи морфофункциональных и скоростно-силовых показателей структуры физической подготовленности борцов высокой квалификации// Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр. за ред. С.С. Єрмакова. - Харків: ХДАДМ, 2006. - № 2. - 200с. 2. Коленков А.В. Взаимосвязи компонентов структуры физической подготовленности борцов высшей квалификации // IX міжнародний науковий конгрес «Олімпійський спорт і для всіх». - К.: Каравела, 2005. -367с. 3. Латышев С. Борьба в партере. Научно-методические основы совершенствования специальной силовой подготовки в партере борцов вольного стиля: Метод. рекомендации - К.: Высшая школа, 2009. - 60 с. 4. Алешин Е.В., Латышев С.В. Специальные предсоревновательные упражнения борцов //Организация и методика учебного процесса, физкультурно-оздоровительной и спортивной работы: Материалы V Межуниверситет. науч.-метод. конф.- М.:, Высшая школа, 2008. - 250с. 5. Громаков А.Ю., Латышев С.В., Чочарай З.Ю. Анализ соревновательной деятельности и оптимизация системы специальной силовой подготовки квалифицированных борцов вольного стиля. - К.: Каравела, 2005. -367с. 6. Фідірко М.О., Гнатенко С. О. Національне виховання учнів засобами народних ігор. - К.: Освыта, 2008. -367с. 7. Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. Основи психологии спорта и физической культуры. - К.: Олимпийская литература, 2008. - 336 с. 8. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена.- К.: Олімпійська література, 2005. - 320 с. 9. Ведмеденко Б.Ф., Назаровець В.З., Психолого-педагогічна технологія виховання інтересу в молоді до занять спортом і фізичною культурою. - К: Освіта, 2009. - 167 с. 10. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. - М.: ФиС, 2007.-543с. 11. Віленський Ю.М., Дубовіс М.С. Ігри в спортивній боротьбі.- К.: Здоров’я, 2007. - 87 с. 12. Балдаев К.В. Подвижные игры на этапе начальной спортивной специализации в вольной борьбе. - М.: Вісшая школа, 2006. - 222 с. 13. Карякин Б.П. Исследование содержания и експерементальная проверка эффективности методов подготовки к самозащите. М .: Высшая школа, - 2007. - 300 с. 14. Ондар О.Ч. Начальная подготовка борцов вольного стиля на основе приемов национальных видов борьбы. - М .: Моск. Обл. пед. ин-т им. Н.К. Крупской, 2005. - 118 с.