Учебная книга: Козацько-лицарське виховання В.Я.Тимофєєв КОЗАЦЬКО-ЛИЦАРСЬКЕ ВИХОВАННЯ 2007 Сучасний загальнодержавний сплеск цікавості до історії козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування національної еліти, яка спирається в своїй діяльності на національний – козацький! – досвід державотворення. Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів. Майже чотириста років тому козаки так виклали королівським послам свою роль і призначення: «Подібно до наших предків, хочемо й ми користуватися вольностями життя, маєтностями і свободами, що належать рицарським людям… Дбаємо про те, щоб так само, як ми отримали від своїх предків ті права і вольності, щоб і наші наступники прийняли їх цілими і непорушними, з примноженням слави. І щоб вони один після одного передавали їх у прийдешні часи». Відродження козацьких традицій є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство – духовно постане Україна. Сьогодні нам належить продовжити велику місію козацтва. Козаки знову мають стати захисниками честі й гідності України, її традицій, її культури. Загальновідомо, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприятиме нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесення духовності як кожної особистості зокрема, так і всього народу, суспільства в цілому. Ми, вчителі України, покликані вести широку просвітницьку роботу з проблем історії, культури, мистецтва, військової справи, державницької діяльності козацтва, прагнути по козацькі, по лицарські виховувати підростаюче покоління. В запропонованій збірці узагальнено досвід роботи педагогічних колективів навчальних закладів Південноукраїнського Задністров’я з козацько-лицарського виховання дітей та молоді. Сподіваємось, що вона надасть практичну допомогу у справі створення і налагодження роботи дитячих та молодіжних козацьких осередків, навчальних закладів козацько-лицарського спрямування. Автор - Тимофєєв Валерій Якович - педагог-практик, теоретик козацько-лицарського виховання; генерал-хорунжий Українського козацтва. Народився в 1952 р. на Буджаку в родині вчителів. Закінчив декілька вищих навчальних закладів. Навчався в аспірантурі при кафедрі педагогіки Одеського державного університету. Працював учителем, завучем, директором школи, головою сільської ради. Працює начальником відділу організаційної та кадрової роботи Білгород-Дністровської районної державної адміністрації. Був депутатом сільської та районної рад. Головний редактор альманахів козацтва Південноукраїнського Задністров’я «Річ про Буджацьку Січ», «Річ про Січ». Нагороджений іменним годинником від Президента України Л.Кучми (2001), козацькими нагородами. В 2002 р. був удостоєний звання «Кращий освітянин України» в номінації «Народе мій завжди буде» за створення навчального закладу нового типу - школи козацько-лицарського виховання. Автор 9 монографій та близько 70 наукових і науково-популярних публікацій з історії та історіографії сучасного козацтва і козацької педагогіки. Адреса: 67700, Україна, Одеська область, місто Білгород-Дністровський, вулиця Радянська 3А. Тел.: р. (804849) 2-24-78, моб. 8-097-466-71-74, E-mail:timofeev_valeri@rambler.ru @Тимофєєв В.Я. Козацько-лицарське виховання. СПД СП. Cвідоцтво про державну реєстрацію № 25520000000002957 від 23.02.2006 р. Замовлення № 07/01-11 від 01.02.2007. м. Білгород-Дністровський. \ ВІД АВТОРА. ВСТУП. …Лише виховуючи українця, можна виховати українця… Рівень освіти – мірило рівня кваліфікації і культури будь-якого суспільства, важливий показник прогресивності його розвитку. Найважливішою закономірністю розвитку системи освіти є єдність її структурних елементів: навчання і виховання. В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є тільки засіб виховання. Навчання, відірване від виховання і без опори на нього розвиває тільки розум, накопичує знання і не може дати позитивних результатів. Лише поєднання навчання і виховання особистості формує у неї культуру самостійного мислення, розвиває і зміцнює всі духовні здібності і характер, формує світогляд, моральні норми і соціальну позицію. Загальної системи народного виховання для всіх народів немає, у кожного народу своя, особлива, національна система виховання. Вона базується на рідній, національній мові, національній школі. Рідна школа – це головна основа національного життя держави, основа рідної школи – національне виховання. Українське національне виховання – це козацьке виховання, бо українці – нація козацька; козаки були типовими представниками рідного народу, вони втілювали волелюбний національний характер, відображали його потреби, інтереси, прагнення; вони створили самобутню і високоефективну, близьку до європейської, національну систему освіти і виховання – козацьку педагогіку, яку впровадять у свою роботу колективи ряду шкіл козацько-лицарського виховання Південноукраїнського Задністров’я (Адамівської, Вигінської, Випасненської, Долинівської, Молозької, МиколаївськоНоворосійської, Старокозацької, Турлацької та ін.). Школа козацько-лицарського виховання – громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарські мужніх та сильних духом громадян незалежної України. Концепція школи цього типу звертає увагу педагогів на виховний потенціал Кодексу буття Українського козацтва, куди входять Кодекс лицарської честі, Кодекс лицарської духовності та Заповіді милосердя. Впровадження в виховну роботу вимог Кодексів забезпечує формування та виховання такого духовного стану молоді – молодих громадян України, козаків, яке в народі збереглося як розуміння козацького духу, того особливого соціального положення українського козацтва в суспільстві, яке слугувало опорою народу і державі протягом віків. У вихованні національно свідомих козаків та берегинь педагогічні колективи навчальних закладів козацько-лицарського спрямування бачать три ступені: 1.Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі. 2.Родинно-шкільне виховання джури та дани. 3.Громадсько-родинне виховання козака та берегині. Сучасна система виховання козака та берегині: ІІІ. Громадсько- козака та берегині ІІ. Родинно- шкільне Дана виховання Джура джури та дани виховання Козача козачати та лелі Родинно-дошкільне виховання козаченяти та леліняти (діти до 6 років) здійснюється через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програм дитячого садка. Родинно-шкільне виховання козачати та лелі (діти 6-9 років), джури та дани (діти та підлітки 10-13 років), молодого козака та берегині (юнаки та юнки з 14 років) проводиться у формі школи козацько-лицарського виховання: А/ класна робота за рахунок варіативної частини навчального плану з основних дисциплін козацько-лицарського виховання, Б/ позакласна робота за рахунок годин гуртків, у формі Козацької республіки (одна з форм самоврядування учнівського колективу) та класних козацьких загонів, В/ позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації „Молода Січ” Українського козацтва. Громадсько-родинне виховання козака та берегині ( молодь з 14 років) здійснюється через діяльність куренів Українського козацтва та жіночої громади Українського козацтва. Практика роботи шкіл козацько-лицарського виховання переконливо свідчить, що поглиблення і примноження козацько-лицарських традицій в сучасних умовах сприяє нарощенню зусиль державотворчого спрямування, піднесенню духовності як кожної особистості зокрема, так і всієї громади, суспільства в цілому… Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала Богом дані їй вольності й права. Душу – Богу! Життя – Батьківщині! Серце – людям! Честь – нікому! І. ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ ПРО КОЗАЦТВО Оволодіваючи козацькою духовністю і вступаючи до лав козацтва, українці ставали славним і звитяжним братством лицарів волі, чесних власників, палких патріотів і повноправних господарів рідної землі. Це був не лише волелюбний військовий орден, що постійно стояв на чатах своєї материзни і дідизни, охороняв рідну мову, культуру, духовність, етнічну територію від ворожих навал. Козаки були землеробами і хліборобами, митцями і вченими, культурними і державними діячами, тим соціальним станом, який на свої могутніх раменах зберігав і плекав українську націю, державу. Козацтво було невичерпним джерелом української еліти, яка виконувала історичну націотворчу і державотворчу місію. Видатні козацькі державотворчі, гетьмани, полковники, кошові отамани С.Наливайко, П.Сагайдачний, І.Сірко, І.Богун, Б.Хмельницький, І.Виговський, М.Кривоніс, І.Мазепа, П.Калнишевський завжди залишалися в національній свідомості як високі взірці відваги і звитяги, синівської любові, вірного служіння інтересам Матері-України. Доки Україна мала козацтво, доти вона була або незалежна, або автономна. Історична доля вибрала для українства найбільш адекватну для його природи козацьку форму і результати, рятівні для нації, не забарилися. Високого рівня розвою набули козацька філософія, ідеологія, мораль, характер, світогляд, національна свідомість і самосвідомість. Видатні вчені, державні діячі багатьох країн світу Г.Боплан, Й.Гердер, Вольтер, Кромвель, П.Халебський, Ж.Шерер та ін. захоплювалися героїзмом і звитягою, кмітливістю і винахідливістю, підприємливістю і витривалістю, військовою доблестю і демократичними засадами життя козаків. Іноземці часто називали Україну «Козацькою республікою», «Країною козаків», «Козацькою землею», а українців – «козацькою нацією». Для всіх народів світу козацтво стало найбільшим символом волелюбства, незламності національного духу українців. Козацько-лицарські традиції завжди були і будуть могутньою силою, яка з’єднує весь український народ. Ідеї, цінності козацтва становлять серцевину історичної естафети наступності і спадкоємності поколінь нашого народу, є золотим фондом сучасної національної ідеології державотворення… За «Малим енциклопедичним словником Блокгауза і Ефрона» на 01.01.1904 р. в Російській імперії в козацьких областях було 7 млн. 267 тис. 709 мешканців, в числі яких 3 млн. 349 тис. 976 чол. військового стану. Напередодні жовтня 1917 року в межах імперії існувало 11 козацьких військ: Амурське, Астраханське, Донське, Забайкальське, Кубанське, Оренбургське, Семиріченське, Сибірське, Терське, Уральське, Уссурійське. Статут і права наближені до рангу війська мали Іркутський та Єнісейський полки. На Україні в ті часи козацьких військ вже не існувало, хоча саме на її теренах започатковане козацтво. Після революційних подій в Петрограді і падіння монархії було створено Вільне козацтво України та інші козацькі формування, які були складовою частиною збройних сил Української Народної Республіки. Громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії не обминула і козацькі землі. Козаки, розмежовані на білих і червоних, були втягнуті у братовбивчу війну. Для того, щоб затвердитись при владі, РКП(б) поступово знищувала елітну частину суспільства. Досить легко було ліквідовано аристократію, поміщиків, чиновників, підприємців, духовенство; надійшла черга козацтва – в 1919 році почалося «розкозачування». Тільки в Донській області було знищено понад 2 млн. козаків та членів їхніх сімей. Так само лютували карателі і на Кубані, Тереку та інших козацьких землях. На початок 1920 року розгром козацтва практично завершився, але репресії продовжувалися і в 30-ті роки (знищення тих, хто чинив спротив колективізації, депортація до Сибіру). Лише в 1936 році почали створювати військові частини, які називалися козацькими. Під час Другої світової війни багато українців воювало в складі козацьких частин, але пропагандистська кампанія ненависті до козацтва ще проводилась до середини 50-х років. …На теренах, де козацтво існувало споконвічно – в Україні (зокрема на Буджаку-Задністров’ї – з ХУІІ століття), на Дону, Кубані, Тереку, а також у місцях, де козацтво було створено Російською імперією для виконання призначених йому специфічних функцій, в ХХ столітті відбулася втрата традицій через фізичне винищення значної частини козаків і членів їх сімей, депортації козацького населення в інші місця, а в місцях традиційного проживання – розбавлення чужинцями-некозаками. Такий стан був на початок 90-х років минулого століття, коли в Радянському Союзі почався бурхливий рух визволення від гніту тоталітарного комуністичного режиму, відомий під назвою «перебудова». Оскільки козаки є суспільною категорією, здатною до самовідновлення, то природно, що почався рух за відродження козацтва, який охопив Україну, Російську Федерацію, Придністров’я, а згодом і Білорусь. Процес відродження козацтва на пострадянському просторі проходив так: - в Російській Федерації Великий Круг (з’їзд) представників козацьких країв, областей і відділів 30.06.1990 року створив Союз козаків; - в Україні 15.09.1990 року відбулась Установча козацька Рада, на якій представники регіональних козацьких організацій об’єдналися в єдину організацію – Українське козацтво. Статут його був зареєстрований Мінюстом України 17.03.1992 р. Слід відзначити, що в Україні зараз крім Українського козацтва зареєстровано ще низку козацьких організацій. Нині всі козацькі організації України можливо умовно розділити на чотири групи, абсолютно тотожні своїм попередникам декілька століть тому. А саме – на реєстровиків, запорожців, вільних козаків і т. зв. «звичаєвих». До реєстровиків належать Міжнародна оборонно-спортивна національно-патріотична громадська організація «Українське козацтво» (Вардинець І.С., Пантелюк М.М., Білас І.Г.), Всеукраїнська громадська організація «Українське реєстрове козацтво» (Шевченко А.І.), Громадська організація «Міжнародна Спілка Козацьких Військ України та Зарубіжжя» (Баранчиков В.В.), Всеукраїнська громадська організація «Козацькі війська України» (Груба Є.Г., Осипенко В.А.), Міжнародна громадська організація «Міжнародна Асоціація «Козацтво» (Конечний О.М.), Міжнародна громадська організація «Спілка козацьких організацій України» (Лазаренко С.Ж.), Всеукраїнська громадська організація «Козацька територіальна оборона» (Сєдих В.Ф.), Міжнародна громадська організація «Міжнародний Союз козацтва» (Хорофейко О.В.), Міжнародна громадська організація «Міжнародна Академія Козацтва» (Ямненко М.І.). Запорізький напрямок представлений Міжнародною громадською організацією «Козацтво Запорозьке» (Сагайдак Д.І.), Всеукраїнською громадською організацією «Військо Запорозьке Низове», Всеукраїнською спілкою громадських організацій «Спілка козаків України» «Військо Запорозьке» (Попов В.Б., Заболотний П.І.), Всеукраїнською громадською організацією «Відродження Запорозького козацтва» (Солодовник О.Я., Скворцов О.М.). До вільних козаків можна віднести Міжнародну обороннопатріотичну громадську організацію «Козацтво України» та Всеукраїнську громадську організацію «Всеукраїнська федерація козацького двобою» (Попович А.В.), Об’єднане козацтво України, Всеукраїнську громадську організацію «Соборне Козацтво України «Січ» (Гуменюк В.О.), Всеукраїнську громадську організацію «Товариство Нестора Махна «Гуляй-Поле» (Притула О.Л.), Всеукраїнську громадську організацію «Козацтво Нової України» (Ситнюк М.А.)., Міжнародну громадську спілку «Всевелике Військо Донське» (Постолакі О.В.). Звичаєве козацтво – Міжнародна громадська організація «Міжнародна федерація Бойового гопака» (Пилат В.С.). До звичаєвиків також належать характерники і прихильники язицтва (Петренко Є.Д.); - у Придністров’ї в зв’язку з військовим конфліктом між Молдовою і Придністровською Молдавською Республікою, яка оголосила свою незалежність від Молдови, було створено Чорноморське Козацьке Військо (червень1992 року), яке фактично стало збройними силами Придністров’я. 21 грудня 2000 року було прийнято Закон Придністровської Молдавської республіки «Про козацтво в Придністровській Молдавській республіці»; - у Білорусі Установчий з’їзд (Великий Круг) громадського об’єднання «Всебілоруське об’єднане козацтво» відбувся 30.06.1998 р. Великий Круг прийняв рішення про створення цього козацького об’єднання і затвердив його Статут, який був зареєстрований Мінюстом Білорусі 04.08.1998 р. Законодавча база для відродження українського козацтва розвинута дуже слабо і складається лише з кількох Указів Президента України: «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва» (№14/95 від 04.01.1995 р.), «Про день Українського козацтва» (№966/99 від 07.08.1999 р.); «Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва» (№1283/99 від 06.10.1999 р.), «Про Положення про Координаційну Раду з питань розвитку Українського козацтва» з доданим до Указу Положенням (№1610/99 від 22.12.1999 р.), «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 рр. з доданою до Указу Національною програмою (№1092/2001 від 15.11.2001 р.). Документи ці представлені в тексті книги. Нерозвиненість законодавчої бази відродження та розвитку Українського козацтва може бути пояснена тим, що процес розбудови козацьких організацій в Україні іде мляво. Це визначається, в першу чергу, відсутністю концептуальної визначеності існування козацтва в Україні, його місця в системі оборони сучасної держави Україна. Але очевидно, що роль козацтва в майбутньому має посилитись, особливо в зв’язку зі скороченням збройних сил і переходу до професійної армії. Велика кількість офіцерів, звільнених в запас, може поповнити ряди козацтва. А це вимагатиме також і належної нормативно-правової бази. Із сказаного можна зробити такі висновки: 1. Рівень нормативно-правового забезпечення відродження та розвитку козацтва в Україні здебільшого відповідає розвитку сучасного козацтва , а також рівню зацікавленості владних структур в існуванні такої інституції, як козацтво, та у запровадженні в збройні сили, як і в суспільстві взагалі, традицій, набутих козацтвом впродовж усієї історії його існування. 2. Істотною перешкодою розвитку козацтва є концептуальна невизначеність цього процесу. 3. На сучасному етапі козацтва відроджуються головним чином як громадські організації з культурологічними, господарськими, виховними, охоронними та іншими функціями. Трансформація цих організацій у військові не передбачається. Найтривожніше – це незатребуваність козацтва, нереалізованість його морального і патріотичного потенціалу, відсутність закону про козацтво та фінансової підтримки козацьких організацій. 1. Указ Президента України «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва» Враховуючи історичну роль козацтва у становленні української державності, а також з метою відродження традицій та звичаїв Українського козацтва постановляю: 1. Схвалити громадські ініціативи щодо державної підтримки дальшого розвитку і діяльності організацій Українського козацтва, які об’єднують громадян України, що відносять себе до козаків, спрямовані на: - відродження історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва; - відновлення в установленому порядку історичних назв населених пунктів, місцевостей, об’єктів соціально-культурного та іншого призначення, пов’язаних з історією Українського козацтва; - використання в установленому порядку атрибутики та символіки Українського козацтва; - створення відповідно до законодавства України козацьких селянських (фермерських) господарств і колективних сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, промислів тощо; - піклування про пам’ятки історії та культури Українського козацтва, здійснення у відповідних пам’ятних місцях природоохоронних заходів та сприяння науковій роботи. 2. Міністерствам та іншим центральним органам державної влади України, Уряду Автономної Республіки Крим, головам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад сприяти розвитку Українського козацтва, в тому числі здійсненню його статутної діяльності. 3. Рекомендувати органам, уповноваженим управляти майном, що перебуває у державній власності, вирішувати питання щодо виділення приміщень організаціям Українського козацтва. 4. Міністерству культури України, Міністерству України у справах молоді і спорту здійснювати заходи щодо проведення фестивалів козацької творчості, спортивних змагань, створення козацьких художніх самодіяльних колективів та фізкультурно-спортивних секцій. 5. Міністерству оборони України, Штабу Цивільної оборони України, Національній гвардії України та Державному комітету у справах охорони державного кордону України розглянути у тримісячний строк питання щодо укомплектування окремих військових формувань призовниками з організацій Українського козацтва. 6. Кабінету Міністрів України розробити у місячний строк заходи щодо наукового опрацювання матеріалів з історії Українського козацтва, поетапного відродження його історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій. 7. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування. м. Київ, 4 січня 1995 року №14/95. Президент України Л.Кучма. 2. Указ Президента України «Про День Українського козацтва» Враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, постановляю: Установити День Українського козацтва, який відзначати щорічно 14 жовтня – в день свята Покрови Пресвятої Богородиці. м. Київ, 7 серпня 1999 року №966/99. Президент України Л.Кучма. 3. Указ Президента України «Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва» З метою організації взаємодії та координації діяльності органів державної влади і козацьких товариств щодо підтримки розвитку Українського козацтва постановляю: 1. Утворити при Президентові України Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва. 2. Призначити Біласа Івана Григоровича головою Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва. 3. Голові Координаційної ради подати в місячний строк проект Положення про Координаційну раду, зазначену у статті 1 цього Указу, та пропозиції щодо її складу. м. Київ, 6 жовтня 1999 року №1283/99. Президент України Л.Кучма. 4. Указ Президента України «Про Положення про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва» 1. Затвердити Положення про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва (додається). 2. Кабінету Міністрів України вирішити питання щодо організаційнотехнічного та іншого забезпечення діяльності зазначеної Координаційної ради. м. Київ, 22 грудня 1999 року №1610/99 Президент України Л.Кучма. 5. Положення про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва (затверджено Указом Президента України від 22 грудня 1999 року №1610/99) 1. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва (далі – Координаційна рада) є консультативно-дорадчим органом при Президентові України. 2. У своїй діяльності Координаційна рада керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. 3. Основними завданнями Координаційної ради є: - здійснення аналізу стану розвитку Українського козацтва та координації взаємодії органів виконавчої влади і козацьких організацій у сфері відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва; - внесення Президентові України пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у цій сфері. 4. Координаційна рада відповідно до покладених на неї завдань: - вивчає та аналізує стан розвитку козацтва в Україні; - вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва; - взаємодіє з органами виконавчої влади у питанні діяльності козацьких організацій; - бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції; - вносить пропозиції фізкультурно-спортивної та культурно-просвітницької роботи серед молоді; - сприяє укомплектуванню окремих підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань призовниками, що є членами козацьких організацій; - вносить у встановленому порядку пропозиції щодо розробки програм житлового будівництва, організації козацьких селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, промислів тощо, а також виділення для цього цільових кредитів; - сприяє охороні пам’яток історії та культури, природоохоронній та науковопошуковій роботі, організації та проведенню фестивалів козацької творчості, спортивних змагань, вносить у встановленому порядку пропозиції щодо відновлення історичних назв, пов’язаних з історією Українського козацтва; - проводить через засоби масової інформації інформаційну та роз’яснювальну роботу з проблем розвитку Українського козацтва, відродження та розвитку його історичних, патріотичних та культурних традицій. 5. Координаційна рада має право: - одержувати в установленому порядку від міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали з питань, що належать до її компетенції; - утворювати в разі потреби тимчасові робочі групи; - залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади (за погодженням з їх керівниками), вчених до розгляду питань, що належать до її відання. 6. Координаційна рада здійснює свою роботу на громадських засадах. Організаційною формою Координаційної ради є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше раз на три місяці. Координаційна рада правомочна вирішувати питання, якщо на її засіданні присутні більш, як половина її членів. Рішення Координаційної ради приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні Ради членів і оформляються протоколом. Голова Адміністрації Президента України В.Литвин. 6. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про забезпечення діяльності Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва» (№395-р. 5 жовтня 2000 року. М. Київ) Взяти до відома, що організаційно-технічне забезпечення діяльності Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва здійснюватиме Товариство сприяння обороні України. Фінансове забезпечення діяльності Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва здійснюється за рахунок коштів, передбачених в державному бюджеті на утриманні Міноборони, починаючи з 2001 року. Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення забезпечувати висвітлення діяльності Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва у засобах масової інформації. м. Київ, 5 жовтня 2000 року №395-р. Прем’єр-міністр України В.Ющенко. 7. Доручення Президента України №1-14/1263 від 10 жовтня 2000 року. м. Київ. З метою поглиблення процесів відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, організації взаємодії та координації діяльності органів державної влади і козацьких товариств, а також відзначення у 2000 р. 10-ї річниці відновлення козацтва: Ющенку В.А., Біласу І.Г.: Проаналізувати виконання Указів Президента України від 4 січня 1995 року за №14/95 «Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва», від 6 жовтня 1999 року за №1283/99 «Про координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва» та від 22 грудня 1999 року за №1610/99 «Про Положення про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва». Термін: до 15 листопада 2000 року. Розробити проект Національної програми відродження і розвитку історикокультурних, військових, духовних та господарських традицій Українського козацтва. Термін: до 15 грудня 2000 року. Кузьмуку О.І., Кравченку Ю.Ф., Кременю В.Г., Дурдинцю В.В., Олексієнку Б.М., Федоренку І.Н., Біласу І.Г., Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій: Вживати заходів щодо ширшого залучення козацьких товариств до військово-патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної, туристсько-краєзнавчої та культурно-просвітницької роботи серед школярів, посилення ролі Українського козацтва у підготовці молоді до військової служби, поглиблення його співпраці з відповідними міністерствами та відомствами. Термін: постійно. Забезпечити організацію діяльності в регіонах консультативно-дорадчих органів з питань розвитку Українського козацтва. Термін: постійно. Сприяти проведенню заходів, присвячених Дню Українського козацтва та 10-й річниці відновлення козацтва. Термін: 14 жовтня 2000 року. Ющенку В.А., Роговому В.В., Ступці Б.С., Кучеренку О.Ю.: Проаналізувати ситуацію, яка склалася навколо Національного заповідника «Хортиця», внести узгоджені пропозиції щодо забезпечення його розвитку. Термін: до 12 грудня 2000 року. Біласу І.Г.: Розглянути на засіданні Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва при Президентові України питання про ситуацію в середовищі козацьких товариств України, розробити заходи щодо їх консолідації навколо ідеї зміцнення державності України та для виконання завдань виховання молоді на засадах патріотизму, демократії та високої моралі. Термін: 1 квартал 2001 року. Кременю В.Г., Біласу І.Г.: Вивчити питання про створення окремих козацьких частин у складі Збройних Сил України. Доповісти до 1 грудня 2000 року. Кузьмуку О.І.: Вивчити питання про створення окремих козацьких частин у складі Збройних Сил України. Доповісти до 1 січня 2001 року. Драчу І.Ф.: Забезпечити висвітлення заходів з відзначення Дня Українського козацтва та 10-ї річниці відновлення козацтва. Термін: жовтень 2000 року. Сприяти популяризації в засобах масової інформації козацьких звичаїв і традицій, діяльності сучасних організацій козацтва. Термін: постійно. м. Київ, 10 жовтня 2000 року №1-14/1263. Адміністрація Президента України. 8. Указ Президента України «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки» З метою відродження та розвитку історичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, сприяння громадській злагоді в суспільстві постановляю: 1. Схвалити Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки (далі – Програма), що додається. 2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським адміністраціям ужити заходів щодо виконання зазначеної Програми. 3. Кабінету Міністрів України під час підготовки проектів Державного бюджету України передбачити, починаючи з 2002 року, кошти для виконання Програми та встановити контроль за їх витрачанням. 4. Координаційній раді з питань розвитку Українського козацтва при Президентові України вжити заходів щодо залучення в установленому порядку позабюджетних коштів для виконання Програми. 5. Запропонувати Національній академії наук України, Академії педагогічних наук України здійснювати методичне і наукове забезпечення виконання Програми. М. Київ, 15 листопада 2001 року №1092/2001. Президент України Л.Кучма. 9. Національна програма відродження та розвитку українського козацтва на 2002-2005 роки (Схвалено Указом Президента України від 15 листопада 2001 року №1092/2001) (У розробці Національної програми брали участь фахівці Національнодослідного інституту козацтва). Українське козацтво послідовно використовує кращі набутки багатьох поколінь своїх попередників, утверджує, розвиває і боронить національну ідею, сприяє захисту політичних, економічних, культурних та історичних досягнень Українського народу, бере активну участь у забезпеченні його духовного розвитку, фізичного здоров’я, високої моральності. Метою Програми є дальший розвиток і утвердження українського козацтва як громадської сили, здатної зробити певний внесок у консолідацію суспільства. Основними завданнями Програми є: - використання народних традицій в усіх сферах суспільного життя; - підвищення рівня військово-патріотичного виховання молоді, її готовності до захисту Вітчизни; - залучення козацьких товариств до участі охорони громадського порядку і державного кордону; - збереження і пропаганда історичної і культурної спадщини українського народу; - об’єднання зусиль органів виконавчої влади і громадськості у використанні виховних і культурних традицій Українського козацтва; - вивчення, популяризації історії та розвитку Українського козацтва; - створення додаткових робочих місць за рахунок розширення мережі козацьких селянських (фермерських) господарств, промислів, туристичної діяльності; - розширення міжнародного співробітництва Українського козацтва з аналогічними громадськими об’єднаннями іноземних держав. Програма передбачає такі основні заходи: І. У сфері військово-патріотичної роботи. 1. Розробити заходи козацьких товариств щодо виховання молоді на засадах патріотизму, демократії, високої моралі та захисту Батьківщини. 2002 рік. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, МОН, Держкоммолодьспорттуризм України, Академія педагогічних наук України. 2. Вирішити в установленому порядку питання щодо встановлення козацьких одностроїв, звань, нагород, символіки та відзнак. 2002-2003 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 3. Вносити в установленому порядку пропозиції щодо присвоєння окремим частинам Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, почесних звань, пов’язаних з іменами видатних українських гетьманів, козацьких полководців та отаманів. 2002-2005 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 4. Удосконалити програму підготовки допризовної молоді до військової служби з урахуванням кращих традицій Українського козацтва. 2002-2004 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Міноборони України, Товариство сприяння обороні України, Держкоммолодьспорттуризм, МОН. 5. Підтримувати заходи проводів призовників на строкову військову службу за участю представників Українського козацтва. Постійно. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Міноборони України. 6. Впровадити навчальні програми з історії військового мистецтва Українського козацтва у військових ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою. 2002-2003 роки. Міноборони України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 7. Розглянути питання щодо участі козацьких громадських формувань сприяння в охороні державного кордону, наданні допомоги в ліквідації наслідків стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій, в охороні громадського порядку та профілактиці правопорушень, державній лісовій охороні, рибінспекції. 2002-2003 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Держкомкордон, МНС, МВС, Мінекоресурсів, Держкомлісгосп України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Міноборони України. ІІ. У сфері створення, відродження , відновлення та охорони заповідних місць і об’єктів Українського козацтва. 8. Вносити в установленому порядку пропозиції щодо відновлення історичних назв населених пунктів, місцевостей, об’єктів соціально-культурного та іншого призначення, пов’язаних з історією Українського козацтва. 2002-2004 роки. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, НАН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 9. Створити реєстр об’єктів історико-архітектурної спадщини Українського козацтва; здійснити облік нерухомих пам’яток історії та культури, що перебувають під охороною держави у сфері архітектурно-містобудівної спадщини регіонів України і пов’язані з історією Українського козацтва. 2002-2005 роки. Мінкультури України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, НАН України за участю Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 10. Здійснювати заходи щодо реставрації, відбудови, використання за призначенням та охорони пам’яток історії і культури Українського козацтва. Постійно. Мінкультури, Мінекоресурсів України за участю Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 11. Розглянути питання щодо створення Пантеону гетьманів України та Алеї слави Українського козацтва в місті Києві. 2002-2004 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Мінкультури України, Київська міська державна адміністрація, НАН України. 12. Вивчити можливість надання Українському козацтву права шефства над історичними територіями та об’єктами: о. Хортиця, Трахтемирів, Межигірський та Видубицький монастирі, с.Германівка Київської області, с. Жуків на Дніпрі (м. Київ), Манявський скит (Івано-Франківська область). 2002-2003 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Мінкультури України, Мінекоресурсів України, обласні, Київська міська державні адміністрації. 13. Упорядкувати могили і поховання, споруди, пам’ятники, що пов’язані з історією Українського козацтва. 2002-2005 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Держбуд, Мінкультури України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації за участю Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. 14. Розробити програму відродження та розвитку національного заповідника Українського козацтва «Хортиця». 2002 рік. Мінкультури, НАН України, Мінекоресурсів України, Запорізька обласна державна адміністрація, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 15. Створити меморіальний комплекс Гетьмана України Івана Виговського в с. Вигові Житомирської області. 2002-2004 роки. Житомирська обласна державна адміністрація, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 16. Упорядкувати територію та відремонтувати будівлі колишніх Микитинської, Підпільненської, Чортомлицької, Кам’янської та Олешківської січей, Інгульської, Прогнойської та Кінбургської паланок. 2002-2005 роки. Дніпропетровська, Херсонська обласні державні адміністрації, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. ІІІ. У сфері освіти і виховання. 17. Залучати козацькі товариства до військово-патріотичного виховання, фізкультурно-спортивної, туристично-краєзнавчої та культурно-просвітницької роботи серед учнівської молоді. 2002-2005 роки. МОН, Держкоммолодьспорттуризм України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 18. Розробити пропозиції щодо утворення на базі окремих шкіл-інтернатів козацьких ліцеїв, у яких на засадах козацького виховання й за участю представників козацьких товариств здійснювалася б реабілітація безпритульних дітей і підлітків. 2002-2005 роки. МОН, Академія педагогічних наук України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 19. Проводити щорічні Всеукраїнські зльоти козацьких клубів юних моряків і річковиків. 2002-2005 роки. МОН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 20. Здійснювати добір викладачів допризовної підготовки для виховання учнів на козацьких військово-патріотичних традиціях, організувати семінари з проблем козацького виховання школярів. 2002-2005 роки. МОН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 21. Запровадити в навчальних закладах та закладах позашкільної роботи дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл» як форму військовопатріотичного виховання, спортивно-масової та оборонно-масової роботи. Розробити та затвердити положення про зазначену гру та програму її реалізації. Створити центральний та місцеві штаби з керівництва військовопатріотичною грою «Сокіл». 2002-2005 роки. МОН, Міноборони України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва за участю Товариства сприяння обороні України. 22. Утворити Всеукраїнський центр патріотичного виховання молоді в місті Києві. 2002 рік. МОН України, Київська міська державна адміністрація, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 23. Утворити козацькі військово-спортивні клуби за місцем проживання. 2002-2005 роки. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Товариство сприяння обороні України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 24. Започаткувати в рамках позашкільного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах програму «Молода Січ» із вивченням військовопатріотичних традицій Українського козацтва. 2002-2005 роки. МОН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 25. Установити стипендії Українського козацтва для слухачів і курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил України та інших військових формувань. 2003 рік. Кабінет Міністрів України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. ІУ. У сфері культурно-просвітницької діяльності. 26. Ужити заходів щодо утворення та розвитку козацьких мистецьких самодіяльних колективів і на їх основі проводити фестивалі козацької творчості. 2002-2004 роки. Мінкультури України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 27. Щорічно проводити Всеукраїнський фестиваль-огляд козацької пісні «Байда» на батьківщині основоположника Запорізької Січі Дмитра Байди Вишневецького (м. Тернопіль, м.Вишневець). 2002-2005 роки. Мінкультури України, Тернопільська обласна державна адміністрація, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 28. Надавати науково-методичну допомогу музеям і заповідникам у вдосконаленні пропаганди історії, культури і традицій Українського козацтва. 2002-2005 роки. Мінкультури, НАН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 29. Розглянути питання щодо створення Музею історії Українського козацтва в місті Києві. 2002-2005 роки. Київська міська державна адміністрація, НАН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. У. У сфері науково-дослідницької, пропагандистської та видавничої роботи. 30. Продовжити дослідження історії Українського козацтва, його ролі у формуванні національної свідомості та культури, боротьбі за українську державність, а також впливу на розвиток української суспільно-політичної думки, політичної культури та громадсько-політичного життя в ХІХ-ХХ століттях. 2002-2005 роки. НАН України. 31. Здійснювати науково-пошукову та громадсько-краєзнавчу роботу для виявлення нових об’єктів історії Українського козацтва. 2002-2005 роки. МОН, НАН України за участю Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 32. Досліджувати і публікувати писемні й матеріальні пам’ятки історії та культури Українського козацтва, розробити пропозиції щодо їх охорони і збереження в музеях. Постійно. НАН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 33. Внести пропозиції щодо підготовки фундаментального видання з історії Українського козацтва. 2002 рік. НАН України, Держкомінформ України. 34. Продовжити видання багатотомного корпусу документів «Архів Коша Нової Запорозької Січі». 2002-2005 роки. Держкомархів України, Центральний державний історичний архів України в м. Києві, НАН України. 35. Продовжити підготовку багатотомного видання «Документи з історії Українського козацтва в архівах Російської Федерації» в рамках спільного українсько-російського наукового проекту. 2002-2005 роки. НАН, Міноборони України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 36. Підготувати та опублікувати праці з воєнної історії Українського козацтва та його внеску у світове військове мистецтво. 2002-2005 роки. НАН, Міноборони України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 37. Здійснювати дослідження з генеалогії та біографістики гетьманів і старшини Українського козацтва та публікувати результати цього дослідження; започаткувати видання науково-популярної біографічної серії «Гетьмани України». 2002-2005 роки. НАН України. 38. Здійснювати видання бібліографічної літератури з історії та сучасного розвитку козацтва. 2002-2005 роки. Держкомінформ, НАН України. 39. Започаткувати видання Всеукраїнського науково-популярного журналу «Українське козацтво». 2002 рік. Держкомінформ, НАН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 40. Висвітлювати надбання історії, культури, традиції українського козацтва у друкованих органах Національної академії наук України, засобах масової інформації; влаштувати книжкові та документальні виставки з цих питань. 2002-2005 роки. Держкомінформ, НАН, Мінкультури, Держкомархів України. 41. Систематично проводити наукові конференції, семінари, симпозіуми, читання з проблем історії та культури Українського козацтва. Постійно. НАН України. 42. Започаткувати теле- та радіопередачі з історії Українського козацтва «Україна героїчна». 2002-2005 роки. Держкомінформ, НАН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 43. Забезпечити підготовку та випуск одиничних і серійних ювелірних і пам’ятних медалей, планшеток, жетонів та іншої сувенірної продукції до знаменних дат історії українського козацтва та присвячених його видатним діячам. 2002-2005 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, НАН, Національний банк України, акціонерне товариство «Укрнумізматика». 44. Створити повнометражні художні фільми з історії Українського козацтва. 2005 рік. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Держкомінформ, НАН України. УІ. У сфері фізкультури, спорту і туризму. 45. Розвивати та популяризувати види спорту, засновані на козацьких традиціях, та внести їх до єдиного календарного плану змагань України. Постійно. Держкоммолодьспорттуризм України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 46. Внести до єдиної спортивної класифікації України козацькі види єдиноборств «Бойовий гопак», «Спас», «Хрест», «Собор». 2002 рік. Держкоммолодьспорттуризм України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 47. Проводити щорічно: - Всеукраїнські фестивалі з національних видів бойових мистецтв, Всеукраїнські та міжнародні козацькі змагання з різних видів спорту на Кубок українських гетьманів. 2002-2005 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Держкоммолодьспорттуризм України, Запорізька обласна державна адміністрація за участю Товариства сприяння обороні України. - спортивні змагання з козацьких вправ у володінні історичною зброєю та з освоєнням сучасної техніки і транспортних засобів. 2002-2005 роки. Держкоммолодьспорттуризм України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва за участю Товариства сприяння обороні України. - регату пам’яти кошового отамана Івана Сірка за маршрутом Київ – Канів – Севастополь - Босфор. 2002-2005 роки. Держкоммолодьспорттуризм, МЗС, Мінтранс, Міноборони України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 48. Запровадити в церемоніях урочистих відкриттів спортивних змагань елементи відповідних традицій Українського козацтва. 2002-2005 роки. Держкоммолодьспорттуризм України за участю Федерації спортивних товариств України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 49. Створити Центр військово-спортивної підготовки молоді «Січ» у с.Солонцях Цюрупинського району Херсонської області. 2002 рік. Херсонська обласна державна адміністрація, Херсонське крайове товариство Українського козацтва. 50. Створити Всеукраїнський туристично-спортивний та оздоровчий центр Українського козацтва «Тарасова гора» в с.Прохорівка Канівського району Черкаської області. Розробити та запровадити Всеукраїнський туристичний маршрут «Україна – козацька держава». 2002-2003 роки. Держкоммолодьспорттуризм, НАН України, Черкаська обласна державна адміністрація, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 51. Передбачити в туристичних маршрутах України огляд місць і об’єктів, що відображають історичні, патріотичні, військові, культурні та господарські традиції Українського козацтва. 2002-2005 роки. Держкоммолодьспорттуризм, НАН України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 52. Розробити і запровадити водні, суходільні (зокрема кінні) туристичні маршрути, пов’язані з історією Українського козацтва. 2002-2005 роки. Держкоммолодьспорттуризм України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. УІІ. У сфері господарської діяльності. 53. Розробити комплексну програму господарської діяльності Українського козацтва. 2002-2005 роки. Держкоммолодьспорттуризм України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 54. Створити Центр господарсько-комерційних проектів Українського козацтва в місті Києві та його регіональні відділення. 2002 рік. Київська міська державна адміністрація, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Севастопольська міська державні адміністрації, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 55. Узяти участь у розробленні і впровадженні програми організації та підтримки козацьких селянських (фермерських) господарств і колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, садівницьких та господарських товаристві, промислів тощо. 2002-2003 роки. Мінагрополітики України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. 56. Сприяти створенню цільових позабюджетних фондів Українського козацтва для його відродження, розвитку та підтримки. Постійно. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. 57. Надати Українському козацтву науково-методичну допомогу у справі відродження козацького конярства; розширити наукові дослідження з конярства та методичну допомогу у створенні й функціонуванні кінного резерву на о. Хортиця. 2002-2005 роки. НАН України, Українська академія аграрних наук. УІІІ. У сфері природоохоронної діяльності. 58. Розробити довгострокову програму охорони місць та об’єктів, пов’язаних з історією Українського козацтва, та план заходів зі співробітництва місцевих органів Міністерства екології та природних ресурсів України з козацькими товариствами. 2002-2005 роки. Мінекоресурсів України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 59. Сприяти створенню в областях регіональних ландшафтних парків, пов’язаних з історією Українського козацтва. 2002-2005 роки. Мінекоресурсів України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 60. Реставрувати в місті Батурині будинок Гетьмана України К.Розумовського. 2002-2005 роки. Держбуд України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 61. Сприяти розробленню проектів і побудові пам’ятників гетьманам і полководцям Українського війська, кошовим отаманам Запорізьких Січей, увічнити їх імена в топоніміці України. Постійно. Кабінет Міністрів України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 62. Створити козацький молодіжний історико-культурний природоохоронний центр «Бузове» на Кінбурнській косі Херсонської області. 2002-2005 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Мінекоресурсів України, Херсонська обласна державна адміністрація. ІХ. У сфері міжнародної діяльності. 63. Продовжити практику підтримки організацій Українського козацтва в державах проживання української діаспори. 2002-2005 роки. МЗС України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 64. Надавати допомогу козацьким організаціям у співробітництві щодо обміну досвідом з відповідними товариствами інших держав та розглянути питання щодо організації та проведення Всесвітньої Ради (з’їзду) Українського козацтва. 2002-2005 роки. МЗС України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 65. Здійснити разом з відповідними органами Російської Федерації виявлення місць поховань українських гетьманів та козацьких полководців з метою можливого перепоховання їх в Україні. 2002-2003 роки. Держбуд України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 66. Сприяти розвитку міжнародного туризму, культурного обміну, співробітництва з міжнародними громадськими та економічними організаціями для пропаганди історії та сучасного розвитку Українського козацтва. 2002-2005 роки. МЗС України, Держкоммолодьспорттуризм України, Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. Х. Інформаційно-аналітичне забезпечення. 67. Розробити та впровадити Всеукраїнську систему інформаційноаналітичного забезпечення діяльності Координаційної ради з питань розвитку українського козацтва в регіонах України. 2002-2004 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації за участю Держкомстату України. 68. Забезпечити збирання та опрацювання економічної, наукової, екологічної інформації та її використання для здійснення статутної діяльності козацьких організацій. Постійно. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. 69. Створити в мережі Інтернет Веб-сторінку Українського козацтва. 2002-2005 роки. Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва. Глава Адміністрації Президента України В.Литвин. 10. Указ Президента України «Про Раду Українського козацтва» З метою створення ефективного механізму взаємодії органів державної влади та козацьких громадських організацій щодо розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва та відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України ПОСТАНОВЛЯЮ: 1. Утворити Раду Українського козацтва (далі – Рада) як консультативнодорадчий орган при Президентові України. 2. Визначити головною метою діяльності Ради забезпечення реалізації потенціалу козацької ідеї для консолідації українського суспільства, залучення козацьких громадських організацій до охорони культурної спадщини, фізкультурно-спортивної роботи, військово-патріотичного виховання молоді. 3. Затвердити Положення про Раду Українського козацтва (додається). 4. Установити, що Рада утворюється у складі Голови, секретаря та інших членів Ради. Раду очолює Президент України. Членами Ради є керівники Всеукраїнських козацьких громадських організацій, зареєстрованих відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян». До складу Ради можуть входити також інші особи, які зробили значний внесок у відродження та розвиток Українського козацтва. 5. Призначити Аржевітіна Станіслава Михайловича – Радника Президента України – секретарем Ради Українського козацтва. 6. Ліквідувати Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва. 7. Визнати такими, що втратили чинність: Указ Президента України від 6 жовтня 1999 року №1283 «Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва»; Указ Президента України від 22 грудня 1999 року №1610 «Про Положення про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва»; Указ Президента України від 23 січня 2001 року №37 «Про склад Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва». м. Київ, 4 червня 2005 року, №916/2005. Президент України В.Ющенко. 11. Положення про Раду Українського козацтва (Затверджено Указом Президента України від 4 червня 2005 року №916/2005) 1. Рада Українського козацтва (далі – Рада) є консультативно-дорадчим органом при Президентові України. 2. У своїй діяльності Рада керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативноправовими актами, а також цим Положенням. 3. Основними завданнями Ради є: - здійснення аналізу стану розвитку Українського козацтва, а також заходів із забезпечення взаємодії органів виконавчої влади і козацьких громадських організацій у сфері відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва; - участь у розробці та реалізації державних програм розвитку Українського козацтва; - внесення в установленому порядку пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у цій сфері. 4. Рада відповідно до покладених на неї завдань: - вивчає та аналізує стан розвитку козацького руху в Україні; - здійснює підготовку у межах своїх повноважень рекомендацій щодо відродження та розвитку традицій Українського козацтва; - вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, а також щодо сприяння роботі громадських, релігійних організацій, благодійних фондів, окремих громадян щодо відродження Українського козацтва; - розробляє та бере участь у виконанні проектів та програм розвитку Українського козацтва; - бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції; - сприяє укомплектуванню окремих підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань призовниками, які є членами козацьких організацій; - сприяє охороні пам’яток історії та культури, природоохоронній та науковопошуковій роботі, організації та проведенню фестивалів козацької творчості, спортивних змагань, вносить в установленому порядку пропозиції щодо встановлення історичних назв, пов’язаних з історією Українського козацтва; - проводить через засоби масової інформації інформаційну та роз’яснювальну роботу з проблем Українського козацтва, відродження та розвитку його історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій. 5. Рада під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у питаннях відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва, а також з навчальними закладами, науковими установами щодо патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної та культурно-просвітницької роботи серед молоді. 6. Рада має право: - одержувати в установленому порядку від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали з питань, що належать до її компетенції; - утворювати в разі потреби тимчасові робочі групи. 7. Рада здійснює свою діяльність на громадських засадах. 8. Рада утворюється у складі Голови, секретаря та інших членів Ради. Раду очолює Президент України. Членами Ради є керівники Всеукраїнських козацьких громадських організацій, зареєстрованих відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян». Для набуття членства в Раді керівник Всеукраїнської козацької громадської організації подає на ім’я Голови Ради заяву, до якої додаються копія рішення вищого статутного органу Всеукраїнської козацької громадської організації про підтвердження повноважень відповідного керівника, копії свідоцтва про реєстрацію Всеукраїнської козацької громадської організації та статуту (положення). До складу Ради можуть входити також інші особи, які зробили значний внесок у відродження та розвиток Українського козацтва. Рішення про введення до складу Ради таких осіб приймається Радою. Секретаря Ради призначає Президент України. Секретар Ради забезпечує діяльність Ради у період між її засіданнями, а також: - організовує діяльність Ради; - формує порядок денний засідань Ради та скликає її засідання; - за дорученням Голови Ради представляє Раду у відносинах з центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями. 9. Організаційною формою роботи Ради є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше одного разу на три місяця. Головуючим на засіданнях є Голова Ради. За відсутності Голови Ради її засідання відкриває секретар Ради і Рада зі свого складу обирає головуючого. Рада правомочна вирішувати питання, якщо на її засіданні присутні більше половини її членів. Рішення Ради приймаються більшістю голосів членів Ради і оформляються протоколом. Члени Ради мають рівні права. Кожний член Ради має один голос. У разі якщо член Ради не згоден з її рішенням або не може бути присутнім на засіданні, він може висловити свою думку з питань, що розглядаються, письмово. 10. Рада використовує в роботі бланки зі своїм найменуванням. Державний секретар України О.Зінченко. Сучасне Українське козацтво, спираючись на історичний досвід українського народу, враховуючи надбання людства, пропонує цілісну програму побудови нового українського суспільства, яке б ґрунтувалося на першочерговості національних інтересів України, на її рівноправному входженні до сім’ї цивілізованих народів, на створенні для кожної людини можливості забезпечити власною чесною працею гідний рівень життя собі та своїй родині. Козацтво пропонує реальний шлях до добробуту і благополуччя, стабільності, реального зміцнення державності, встановлення політичного та економічного суверенітету України, зміцнення її міжнародного авторитету. Мета козацтва – відродження народних традицій державотворення та побудови єдиного національно орієнтованого, економічно і соціально ефективного й екологічно безпечного суспільства на принципах національної ідеї, свободи, соборності, демократії, правової захищеності та соціальної справедливості. Воно прагне сформувати нове покоління, виховане на національно-патріотичних традиціях козацької держави. Розраховує на силу і дух козацького народу, козацької нації. ІІ. ДОКУМЕНТИ КОЗАЦТВА «Український козак – це лицар України, морально чиста, високодуховна і матеріально незалежна людина, яка вміє панувати над собою, володіє своїми емоціями, розумом і волею, патріот України, який постійно морально, психологічно, духовно і фізично готує себе до оборони Батьківщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честі та гідності, дбає про єдність Українського козацтва і українства всього світу». Статут Українського козацтва. В історичній свідомості народу найвищий статус належить тим людямідеалам, які відстоювали свободу як найдорожчу цінність попередніх поколінь, невтомно боролися з чужоземними загарбниками, захищали свою національну гідність і честь, по-лицарськи служили рідній Батьківщині, будували власну національну державу. Для української молоді такими ідеалами стали І.Гонта, М.Залізняк, С.Наливайко, І.Трясило, П.Сагайдачний, І.Сірко, І.Богун, І Виговський, Б.Хмельницький, І.Мазепа. Наш народ споконвіку культував лицарські традиції виховання. Із століття в століття на лицарських традиціях формувалася еліта нації, яка завжди боролася за свободу і незалежність України. Коли в значної частині наших співвітчизників занепадав дух, не вистачало сили волі, бракувало віри в свої сили і можливості перемоги над ворогом, тоді історична необхідність породжувала українське козацтво. Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала своє право на свободу. Французький історик Шерер писав про українців так: «Ми бачимо батьків, що передали своїм синам почуття гордості бути незалежними й залишали їм у спадок саму тільки шаблю з девізом: «Перемогти або загинути!» Так, шаблями наші предки володіли краще, ніж пером, тому в історії згадки про героїчні діяння українців залишили іноземці, але хай краще пишуть вони про наші звитяги, аніж ми про їхні! В сучасних умовах багато підлітків, юнаків і дівчат вибирають ідеал лицаря – високошляхетної, духовно багатої, морально чистої, мужньої людини. Такими лицарями української культури, науки і духовності були Я.Мудрий, В.Мономах, Т.Шевченко, М.Драгоманов, Б.Грінченко, С.Русова, В.Вернадський, М.Грушевський. «Український лицар живе для Батьківщини, він завжди був готовий віддати за неї своє життя. Найдорожче для нього – лицарська честь і слава… Про славу лицарську українець мріє ще з дитинства» (Г.Ващенко). Немає ідеальних людей і не можна з будь-кого робити ідеал для молоді, але можна говорити про орієнтацію на моральні принципи, які сповідають козаки Задністров’я: відданість ідеї Леоніда Городецького, Михайла Скляренка, Бориса Устименка, любов до Батьківщини Валерія Тимофєєва, Миколи Скиби, Василя Бойчева, Олександра Царенкова, В’ячеслава Воробйова, відвага і честь Анатолія Майстра, Василя Якименка, Ігоря Лелеченка, Анатолія Редька, В’ячеслава Козубенка… Вихована на лицарських традиціях, молодь заперечує рабську і напіврабську психологію, засуджує забуття людиною національної приналежності, зневагу до волелюбних заповідей дідів і прадідів, пасивність, слабодухість, невіру у власні сили, політичне прислужництво чужинцям. У період розбудови й утвердження незалежної України у громадському, шкільному і родинному житті нам потрібен насамперед культ лицарства. Наше завдання – відновити історичну пам’ять, виховати людину, яка здатна побудувати і саму себе, і своє гідне життя, і державу й тому ми за основу виховання вибрали ідеал лицаря – високошляхетної, духовно багатої, морально чистої й мужньої людини. Такими лицарями є наші перші сучасні козаки… КОРОТКА ІСТОРІЯ КОЗАЦТВ БУДЖАКУ Задунайське козацтво . Після руйнації Запорозької Січі козацька маса розійшлася по величезних земельних просторах, зокрема й по півдню України, зробивши чималий внесок у освоєння і заселення цього регіону. Знищення основної організації українського козацтва, Наддніпрянської Січі, не завадило виникненню нових формувань такого типу. Одразу ж після зайняття Січі царськими військами козаки почали звертатися до генерала Телекія з проханням відпустити їх на рибні лова за кордон. Незабаром в куренях майже не лишилося козаків. Запорожці, скориставшись неуважністю російського генерала, сіли на човни і попливли з Січі по Дніпру аж до Туреччини. Так пішла ціла половина перебуваю чого в Січі війська і забрала з собою ті вільні думки, проти яких було влаштовано погром. Отже, замість повного знищення запорозького козацтва і перетворення його на регулярне військо сталося зовсім інше: значна частина козацтва опинилась на боці Туреччини, з якою Росії ще треба було вести боротьбу на південних кордонах. За кордоном опинилася значна кількість козаків. Визначити її в перші роки після ліквідації Січі надто складно. Запорожці розсіялися на величезному просторі між Бугом і Дністром та Дунаєм. Козаки розселилися в перші роки після виходу з Запоріжжя в Очаківській окрузі, на Березані, по Тилігулу, біля Хаджибею і Балти, у пониззі Дністра від Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах – у Вилковому, Кілії, біля Тульчи й Галаца. Приймаючи до себе козаків, Туреччина послаблювала позиції Росії на півдні. Козакам надавалася земля для заснування Січі в пониззі Дністра – в Кучурганах, озброєння і коні. Козацтво виявилося об’єктом політичної гри між Росією і Туреччиною (царський уряд Росії вимагав повернення козаків). Російський уряд знову і знову вимагав від Туреччини переселення запорожців з прикордоння. Тому було вирішено переселяти козаків за Дунай. Переселення козаків з Очаківської округи почалося в серпні 1779 року. Запорожці оселялися в Румунії, хоча місцеве населення було цим незадоволено. Досить багато козаків залишалося, починаючи від розташованого за Дністром турецького міста Білгорода і далі вгору до Бендер, на Балту і звідси до польського кордону Кодимою і Бугом, до Очакова, а від нього до Білгорода. За час війни 1787-1791 рр. Задунайські запорожці створили свою військову організацію і закріпилися на певний час в гирлі Дунаю та розмістили свій Кіш в Дунавцях – в Катирлезі (Очаківська округа відійшла до Росії), а також в місцях нижче Старої Кілії на острові. Після війни 1806-1812 рр. до Російської імперії відійшла Бессарабія. Запорозькі оселі в Дунайському гирлі опинилися на російському кордоні. У 1818 р. було виділено запорожцям землі в Ізмаїлі (тепер село Трудове Кілійського району Одеської області), хоча задунайські запорожці селилися в цьому місці ще в кінці ХУІІІ ст. В 1823 р. частина запорожців оселилася в колонії Ново-Покровській (тепер Покровка Ізмаїльського району Одеської області), в 1820 р. кілька груп запорожців одержало землю в урочищі Акмангіт (тепер Білолісся Татарбунарського району Одеської області). Акмангітці на протязі 20-х років ХіХ ст. уперто домагалися відновлення козацького війська, і село стало тим центром в Бессарабії, куди продовжували виходити з Туреччини задунайські запорожці. За відомостями справи канцелярії новоросійського і бессарабського генерал-губернатора „Про некрасівців і запорожців, що вийшли з Турецьких володінь 1824-1828 рр.”, 30% селилося на Херсонщині, в тому числі в Херсоні – 40%, в Одесі – 36%, в Бессарабії – 30%, з них в Акерманському повіті – понад 87%, і з них в Акмангиті – 74%; в Таврійській губернії – 27%, інші – в Катеринославській і Слободсько-Українській губерніях. У зв’язку із збільшенням населення в Акмангиті, частина задунайських запорожців і усть-дунайських козаків перейшла на нове місце в Акерманському повіті, де в 1827 р. заснувало село Старокозаче (тепер в Білгород-Дністровському районі Одеської області). Становище Задунайської Січі на кінець 20-х рр. ХІХ ст. Ставало все більше нестабільним: частина запорожців схилялася до Росії, інша частина воліла залишитися під владою Туреччини. Старих козаків, що вийшли з Наддніпрянської Січі, на кінець 20-х рр.. ХІХ ст.. було вже замало. Для них повернення до Росії було зрадою своїх давніх переконань. Дещо по іншому ніж старі запорожці дивилися на своє становище молоді козаки. Значна частина з них лишила на Україні свої родини, дружин і дітей. Їх тягло на Батьківщину. Значну роль в долі Задунайської Січі відіграв й занепад після війни військової організації, адже у задунайського козацтва не було ворога, для боротьби з яким і створювалася Січ. Тиснув на Задунайську Січ і російський уряд, намагаючись розкласти її і переманити козаків до Росії. Не слід забувати, що запорозьке козацтво виникло і розвивалося як одна із сил, що вела боротьбу з мусульманською агресією проти християнської України. Тепер же козацтво Задунайської Січі вже не захищало українського народу, а воювало проти братів по релігії, що билися за визволення. Трагічна доля чекала запорозьке населення, що лишилося на правому боці Дунаю під турецьким пануванням. В 1828 р. група запорожців таємно повернулася до Росії, за що ті, хто залишився, були вирізані місцевими турками. Січ в селі Верхній Дунавець була зруйнована. Українськими центрами стали Нижній Дунавець і Тулча. З Запорожців, які повернулися до Росії, був сформований Дунайський козацький полк, що брав участь у війні 1828-1829 рр. В 1831 р. він був оселений в Олександрівському повіті на Катеринославщині і утворив Азовське козацьке військо. Проіснувало воно до 1865 р. З тих козаків, які перейшли до Росії до виходу тієї групи, і мешкали в Бессарабії і на Херсонщині, в 1828 р. було утворено Дунайське (з 1856 р. Новоросійське) козацьке військо. Поселено воно було в Акерманському повіті Бессарабії і проіснувало до 1869 р. Це було останнє козацьке військо на терені сучасної України. Мужність і хоробрість, патріотизм, любов до волі й батьківщини, демократизм, взаємодопомогу, високі моральні цінності лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в огляді Одеської військової округи за 1871 р. підкреслювалося, що в українцях „й до цього часу добре зберігається пам’ять про вільне козацтво”. В умовах незалежної України знов, в новій якості, відродилося козацтво. Воно відіграє важливу роль в політичному і культурному житті, разом з усім народом будує Українську суверенну державу. Задунайський запорожець Ананій Коломієць, закінчуючи розповідати Федору Вовку про Задунайську Січ, висловив невмирущі, сповнені глибокої віри в козацтво і його спадкоємців, слова: „А за нас... то наше не пропаде... Досі не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насіння ніхто не скоренить!” Некрасівці. Протяжність південних кордонів Російської імперії була відома не тільки козацтву на Україні. Запорозькі козаки, що розходилися по великих південних просторах, зустрічалось тут з представниками некрасівських і донських козаків. Некрасівські козаки-старообрядці на чолі з отаманом Гнатом Некрасовим брали участь у повстанні 1707-1709 рр. під проводом К.Булавина. Після поразки повстання вони пішли на Кубань, що тоді знаходилася під Кримським ханством, до двох тисяч козаків з дружинами і дітьми (800-900 родин). Незабаром С.Селіванов привів з Дону ще 1000 козацьких родин. На Кубані некрасівці зустрілися з іншими старообрядцями, що осіли тут в 80-90-х рр. ХУІІІ ст. Створена ними своєрідна козацька громада одержала назву Кубанське військо некрасівських козаків. В 40-х і 70-х рр. ХУІІІ ст. вони переселились на Дністер та в пониззя Дунаю. Це було пов’язано із змінами в середовищі некрасівців, які сталися внаслідок внутрішніх конфліктів; експедицій царських військ під час російсько-турецьких війн 1735-1739 та 1768-1774 рр. Проросійська політика кримського хана ШагінГірея і військові експедиції, влаштовані російським командуванням, зробили становище некрасівських козаків вкрай хитким. Після приєднання в 1783 р. Кримського ханства до Росії стало неможливим перебування некрасівців на Кубані. Поступове переслення їх почалося в 1778 р. і тривало, вірогідно, біля 8 років. Воно мало два потоки: один йшов в Анатолію, другий – в Дунайську дельту. Некрасівців, що займалися переважно рибальством, приваблювали багаті рибні промисли Дунаю. Район цей був знайомий донським козакамстарообрядцям ще з кінця ХУІІ ст. Документально встановлено, що вони в 1700 р. в Константинополі переговори про переселення в Подунав’я. Некрасівські рибальські артілі неодноразово були в північно-західному районі Чорного моря. Про оселення некрасівців в 40-х рр. ХУІІІ ст. свідчить чимало документів. В липні 1775 р. у відповідь на вимогу російського посла в Константинополі про видачу втікачів з Росії, що поселилися „на боці гирла Дунаю”, кримський хан заявив, що ці люди є некрасівськими козаками і тому виданими бути не можуть. З’явились некрасівці і в пониззі Дністра, де також існували старообрядницькі поселення. В 1781 р. в бераті кримського хана до „мешкаючи в турецькій окрузі некрасівців” підкреслювалося, що „вони мешкали з давніх-давен біля р.Дністер різними селами”. Разом з ними оселялося й російське, переважно селянське, старообрядницьке населення, назване липованським (від імені назви секти пилипівської). Турецька ж адміністрація виділяла козаків-некрасівців від іншого російського населення, називаючи їх „гнат-козаками” (від імені Гната Некрасова) або „кара-ігнат” (чорні гнатовці - за чорний козацький однострій – форму), оскільки вони мали нести військову службу, за що й одержували пільги. Тікали за Дунай і донські козаки. Частина їх лишилася в Буджаку ще після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. У вересні 1790 р. М.І.Кутузов повідомляв І.І.Мелер-Закомельського про те, що на „бессарабських морських лиманах знаходяться донські козаки, що лишилися в минулу війну”. Цікаво, що на „вільне поселення” в Буджаку вирішив лишитися О.Пугачов. На допиті в 1774 р. він зізнався, що їздив у 1772 р. в Бендери і певний час був у цьому місті. Під час поразки повстання під проводом О.Пугачова та інших антифеодальних виступів, втікачі з Дону знов поповнили селища некрасівців, липован на Дунаї та в Новоросійській губернії. В травні 1778 р. російські відвідувачі повідомляли, що в „якомусь місці за Дунаєм скупчилося з різних російських людей, як от солдат-втікачів, Донського війська козаків та колишніх запорожців”. У 80-х рр. ХУІІІ ст. поява донських козаків в Бессарабії і на нижньому Дунаї була настільки значною, що викликала серйозну тривогу російської адміністрації. В 1783 р. цивільний уряд Війська Донського повідомляв російського генерального консула в Молдавії, Волощині і Бессарабії І.І.Севєріна про те, що на Дністрі і на Дунаї переховувалося 254 втікача з Дону. На Дунаї в с.Чепурчі було 15 донських козаків, в Вилковому – 20, на р.Дунавець – 20 з станиць Нижньо-Михайлівської, Верхнє-Каргальської,Комишової; на Дністрі в Акермані, в с.Роща та інших місцях перебували козаки з станиць Бистрянської, Бесергенівської, Тетерівської, Павлівської. Втечі донських козаків на Дунай продовжувалися й далі. В березні 1793 р. О.В.Суворов, що командував військами Катеринославської губернії, відзначав неодноразові втечі з донських пішіх та кінних полків за дністровський кордон. Вони особливо збільшилися в травні 1794 р. після придушення повстань в станицях верхнього Дону. В 1807 р. до складу Усть-Дунайського Буджацького війська була зарахована група донських козаків, що лишилася в пониззі Дунаю після війни 1787-1791 рр., і тих, що „зайшли” сюди пізніше. В кінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. основним центром некрасівськостарообрядницьких поселень був Великий Дунавець. До нього тягли села Болотне, Будимівське, Чиряни, села вздовж озера Разем (за некрасівцями – Разін) і р.Дунавець - Караорман, Нова Слава (Кизил Гисар), Стара Слава, Журилівка, Камінь (Караклі-ой), Вилкове, Жебріяни (Хаджи Ібрагим), Галілешти біля Кілії, Буджак-Некрасівці між озерами Кагул і Ялпух, Джурджулешти в гирлі Пруту. Стосунки між запорожськими та некрасівськими-донськими козаками складались по-різному: від добросусідських відносин, спільного мешкання та служби разом в арміях Росії та Туреччини, в війнах кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст., до загострених збройних конфліктів. Ці сутички та конфлікти виникали на грунті розподілу земель під поселення; впливало й те, що запорожці брали участь в експедиції російських військ 70-х рр. ХУІІІ ст. проти некрасівців, в свою чергу донські козаки відіграли негативну роль в зруйнуванні Нової Січі, певне значення мала також різниця віросповідання. І.П.Ліпранді, полковник російської армії, історик, який видав в Бессарабії розвідкою проти Туреччини, в 1826 р. писав: „Запорожці жили по Дунаю, Вони мали Січ свою на цій річці, в містечку Сеймени... Звідти у 1805 р. за розбійництво на Дунаї (гайдамацтво) фірманом були переведені до берегів Чорного моря, в сусідство до некрасівців. Їм відведені були землі, там вони побудували містечко, назвали його Едерлезом (від імені протоки) і заснували в ньому свою Січ. Проте міжусобна боротьба, що виникала в Турецькій імперії, не надовго лишила їх у новому місці. Пехлеван, що схилив до себе некрасівців, надіслав їх на запорожців, які залежали від браїльського назиря. Здійснивши напад на Едерлез і розсіяні житла запорожців, некрасівці знищили і спалили Січ, багатьох порубали, інших розігнали. Деякі встигли врятуватися у Браїлів, деякі продовжували поневірятися у селах до Бухарестського миру (1812 р.). Дещо по іншому змальовує переселення задунайців у Катирлез А.О.Скальковський. В матеріалах з історії дунайського козацтва він зазначає, що в „липні 1803 р. невідомо, чи за бажанням уряду, чи за місцевими незручностями, козаки перейшли до гирла Дунаю, в урочище Гедерлез-Бугазі і, витіснівши старообрядців (російські втікачі), що там жили, розташувалися Кошем і зайняли на узбережжі Чорного моря всі зручні рибні лови”. В 1811-1812 рр. запорозька старшина вирішила знову оволодіти тими місцями в дунайському гирлі, що займали некрасівці, і, в першу чергу, Катирлезом. Становище некрасівсько-липованського населення було в цей час складним. Після виходу російських військ в дунайське пониззя, частина його перешла на бік Росії. Мешканці Старої Кілії і Вилкова подали російському командуванню велику допомогу у проведенні суден через Кілійське і Сулинське гирла, на власних човнах перевозили війська від Кілії до Ізмаїла, Тульчі, Ісакчі, постачали провіантом. Головнокомандуючий Молдавською армією М.І.Кутузов в 1812 р. визначив дії вилківчан як „подвиг” і зробив усе можливе, щоб перетягти некрасівсько-липованське населення на російський бік. Некрасівці брали участь і в збройній боротьбі з турецькими військами. Населення Караорману захопило турецьку батарею, що контролювала вихід з Жулинського гирла. Все це призвело до міжусобиць між липованським населенням. Так, коли в 1807 р. мешканці Караорману вирішили прийняти російське підданство, некрасівські козаки з Дунавця напали на „село, яке спалили і пограбували, забираючи жінок і дітей”. Рештки його жителів врятувалися на лівому березі Дунаю в селі Кислиця (тепер в Ізмаїльському районі Одеської області).Такі дії характеризували липованське населення в очах турецької адміністрації як ненадійне. В 1812 р. запорозький кошовий Семен Калниболотський звернувся до турецьких пашів у Тульчі, Сулині і Бабадазі з пропозицією вигнати некрасівців з їх поселень. Урядовці в діла невірних вирішили не втручатися. Скориставшись цим, Семен Калниболотський почав готуватися до наступу на некрасівців. Двома великими загонами запорожці рушили вздовж берегів Дунаю, нападаючи на липованські села. Одержавши підкріплення з Вилкова, де було чимало козаків, вони посунули до Портицького гирла. Після упертих сутичок на лимані Разем (по некрасівські – Разін), запорожці захопили велике некрасівське село Сарикіой. Навесні 1813 р. вони закріпились в Катирлезі (Сфинту Георге), де вже двічі був колись їх Кош. Влітку 1813 р. знов розпочалися військові дії між запорожцями і некрасівцями, що охопили територію між Тульчею і Дунавцем. За спогадами сучасників, боротьба між ними була надзвичайно відчайдушною і кривавою. „Трохи не з кожним пасмом, з кожним пагорбом в болотах і плавнях дельти пов’язані згадки про сутички запорожців з некрасівцями, про повні знищення цілих загонів з того чи іншого боку”. Нарешті, в 1814 р. запорожці оволоділи Дунавцем, головним центром некрасівців. Тут була заснована Січ, що проіснувала до кінця Задунайського Кошу. Пояснюючи атакування запорожцями саме Дунавця, Ананій Коломієць розповідав „у Катирлезі не схотіли сидіти, бо там лучче. В Дунавці – степ є, а тут в Катирлезі, от як бачите, тільки вода, та комиш, та небо зверху та й годі!” Про дальшу долю некрасівців є маловідомі свідчення російського розвідника та історика І.П.Ліпранді. „Турецький уряд, - писав він, - віддав їм під заселення землі і вони освоїли їх на захід від Константинополя, до Мармурового моря, на річках Мага лиця і Мандрозе, де займалися переважно рибальством. Частина їх оселилася в Бандромі, що лежить на Бугазькій або Ахіольській затоці. Деякі з тих, що лишилися в турецьких військах (з 1806 по 1812 рр.) і ховали свої родини в горах Балканських, у болгарських та турецьких селищах, по закінченню війни приєдналися до тих, що були в Бандромі. Проте переважна їх більшість оселилася в околицях Бабадагу, переважно на захід і на південь від міста, заснувавши багато сіл, що були знайдені в 1828 р. Російське командування в період війни 1828-1829 рр. знайшло в цьому районі некрасівські села Сарикіой, Караорман, Нова Слава, Стара Слава, Журилівка, Кам’янка, де проживало 1437 осіб. Втім не слід вважати, як твердять деякі автори, що запорожці і некрасівці беззастережно нищили один одного. Так, у Вилковому, в селі Углиця біля Манчину, в Сарикіої, Караормані були випадки, коли некрасівці або липовани вступали до запорозького козацтва. Поселення некрасівців: 1. Вилкове, Липованське – початок цього міста (1746?) пов’язується з першими некрасівськими артілями рибалів, які оселилися у гирлі Дунаю. Протягом наступного розвитку сформувалося липовансько-українське населення, яке окремо проживає в місті до сьогодні (Кілійський район Одеської області). 2. Жебріяни, Хаджи Ібрагим – поселення, виникнення якого наприкінці ХУІІІ – на початку ХІХ ст. було пов’язане з некрасівсько-липованським населенням. Некрасівці мешкали в Жебріянах з кінця 1770-х рр. Нащадки їх до цього часу зберігають свою особливість (тепер село Приморське Кілійського району Одеської області). 3. Кислиця – село виникло в 1807-1808 рр., коли частина некрасівськолипованського населення Караорману перейшла на бік Російської імперії. Після 1812 р. це населення приєдналося до своїх сородичів з Старої Некрасівці (тепер з тією ж назвою існує українсько-молдавське село в Ізмаїльському районі Одеської області) та Тучкові (Ізмаїл). 4. Муравльовка – село засноване некрасівцями в 1813 р., які перейшли на бік Росії з-за Дунаю. Протягом наступних 20-30-х рр. населення збільшилося за рахунок липован та старообрядців європейської частини Росії. Їх нащадки мешкають і тепер у цьому селі Ізмаїльського району Одеської області. 5. Стара Некрасівка (Некрасівка до 1829-1830-х рр.) – поселення між Дунаєм та озером Катлабух було засноване некрасівцями з Добруджі в 1813 р., після переходу на бік Росії. Нащадки некрасівців та липован проживають в ньому до сьогодні (тепер – село Ізмаїльського району Одеської області). 6. Нова або Мала Некрасівка, Кугурлуй – поселення некрасівців між Дунаєм та озером Ялпух, яке заснували 100 родин переселенців із-за Дунаю 1829-1830-х рр. (тепер – Ізмаїльський район Одеської області). 7.Тучков – район міста Ізмаїла, в якому в 1812 р. адміралом П.В.Чичаговим була поселена група некрасівців з правого берегу Дунаю. Потім, в 1820-1830-х рр. сюди переселялися інші некрасівці та липовани з Саф’ян (існувало з 1811 по 1821 рр.), Джурджулешт, Кислиць тощо. У ХІХ ст. Тучков (Ізмаїл) – один з головних центрів старообрядництва в Європі. Чорноморське козацьке військо. В середині серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини ІІ війна з Туреччиною. Османська імперія прагнула повернути Крим, приєднаний до Росії у 1783 р. Російська імперія, з свого боку, мала на меті утвердитися в Північному Причорномор’ї і розширити свої володіння в цьому районі і на Південному Кавказі. З початком війни російське командування відчуло гостру потребу у збільшенні свого військового контингент, особливо за рахунок бійців, що добре знали театр воєнних дій і противника та бойові якості яких були загальновідомі. Тому уряд змушений був звернутися до колишніх запорожців, які лишилися в Україні. Восени на базі утвореного у 1783 р. полку запорозьких козаків (один з заходів російського уряду, спрямованих на повернення задунайських козаків до Росії) почалося формування козацького війська. Указом від 22 січня 1788 р. воно одержало назву Війська вірних козаків, у противагу „невірним” задунайським запорожцям. Очолили його колишні запорозькі старшини. Кошовим було призначено Сидора Білого, суддею Антона Головатого, кіннотою командував Захар Чепіга. Незабаром за героїзм і мужність, виявлені у боях в Причорномор’ї, в тому ж 1788 р. воно було перейменовано в Чорноморське козацьке військо. Ще в ході війни, в 1790 р., Кіш Чорноморського козацького війська розділив територію між Бугом і Дністром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружні управління) – Подністрянську, Березанську, Кінбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська області). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами і паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декілька козацьких поселень. Так, на території, яку займала Подністрянська паланка, виникли поселення чорноморців по Дністру: Біляєвка, Калаглія, Кучургани, Глинна, Чобручи, Незавертай, Головківка, Аджидер, Яська та багато інших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у По дністрянській паланці існувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. В Кінбургській паланці ж було всього біля 150 родин. Крім того, виникло багато хуторів і поселень при риболовецьких заводах, по річках та лиманах. Центром Чорноморського козацького краю і Подністрянської паланки стала Слободзея, де проживало 130 козацьких родин. Тут знаходилася військова резиденція. Після виходу у Дунай російської армії з весни 1791 р. Чорноморському війську були віддані для рибальства великі ділянки дунайського узбережжя від Кілії до Вилкового і далі до моря. В 1791 р. була скінчена російсько-турецька війна. В 1792 р. царський уряд прийняв рішення про переселення чорноморців на Кубань для несення служби по Чорноморській кордонній лінії (по правому берегу Кубані). Та переселені були не всі чорноморці. Частина залишилася на Херсонщині, відігравши політичну роль в економічному освоєнні цього регіону. На початок 1805 р. в Херсонській губернії нараховувалося декілька тисяч козаків. Багато їх оселилося на околицях Одеси та в близьких до неї хуторах. Вони були приписані до Чорноморської гребної флотилії і використовувалися „для устроения Хаджибея”. Інша частина чорноморців шукала удачі за Дністром. Вихід чорноморських козаків за Дністер, що почався в 90-х рр. ХУІІІ ст., не припинився до самого початку війни 1806-1812 рр. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо. На початку ХІХ ст. відносини між Росією та Туреччиною настільки загострились, що привели до війни 1806-1812 рр. В листопаді-грудні 1806 р. російські війська оволоділи Бессарабію, за виключенням Ізмаїла. Вихід в цей район поставив перед російським командуванням питання про взаємовідносини з біглим сюди українським і російським населенням і задунайськими запорожцями. Зокрема, у фортеці Браїлів, що була оточена російськими військами, знаходилося до трьох тисяч дунайців. Генерал-лейтенант О.Ф.Ланжерон, який командував корпусом на Дунаї, писав в січні 1807 р., що задунайські козаки можуть „наносити шкоду більш, ніж турки і татари”. Тому російське командування вжило низку заходів, щоб залучити задунайських запорожців на свій бік, обіцяючи їм всі пільги, якими користуються чорноморці на Кубані. Все це мало певний ефект. Збігле населення було зацікавлене в легалізації свого положення, а задунайські запорожці опинилися в районі дій російської армії. Створювались перспективи зберегти та утвердити положення цим категоріям населення. Найбільш доцільним становився вступ до волонтерських формувань російської армії, де зараховувались на положенні козаків та офіцерів Бузького козацького війська. Враховуючи успіхі у формуванні волонтерського полку з задунайських запорожців і збіглого українського населення, було вирішено створити на Дунаї козацьке військо, давши йому найменування Усть-Дунайського. 20 лютого 1807 р. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо було офіційно затверджено указом Олександра І. Створенням цього війська царська адміністрація передбачала взяти під контроль місцеве українське населення, одержати додатковий військовий контингент і, спираючись на нього, нанести рішучий удар Задунайській Січі. Уряд, зацікавлений у швидкому заселенні ново приєднаної Бессарабії, дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах на правах колоністів. На протязі 1815-1817 рр. в Бессарабію з-за Дунаю вийшло кілька груп козаків, які разом з усть-дунайцями оселилися в Ізмаїльському повіті, заснувавши в 1818 р. с.Дракуля (тепер с.Трудове Кілійського району Одеської області). Незабаром тут нараховувалося вже 45 козацьких родин. В 1820 р. друга група усть-дунайських козаків і задунайських запорожців, незважаючи на опір земської поліції, в кількості 38 родин оселилася в Акерманському повіті, заснувавши с.Акмангіт (тепер с.Білолісся Татарбунарського району Одеської області). Частину задунайців у 1823 р. переселили в Їзмаїльську колоністську округу, де засновано с.Новопокровське (тепер с.Покровка Ізмаїльського району Одеської області). У зв’язку із збільшенням населення в Акмангіті частина задунайських запорожців і усть-дунайських козаків перейшла на нове місце в Акерманському повіті, де в 1827 р. заснувала с.Старокозаче (тепер в Білгород-Дністровському районі Одеської області). Створення на Дунаї Нової січі, як про це пішли чутки на Україні, викликало серед селянства надії на відродження козацтва. Це призвело до значних втеч населення до Дунайської Січі, що прискорило ліквідацію війська. Дунайське (Новоросійське) козацьке військо. Після ліквідації Усть-Дунайського козацького війська переважна більшість козаків лишилась в Бесарабії. Усть-дунайці та задунайські запорожці, які переселювалися до них, повертаючись до Росії, на протязі 20-х рр. неодноразово зверталися до державних установ з домаганням створення в краї козацького війська, з центром в с.Акмангіт. Російсько-турецька війна, яка розпочалася в 1828 р., пожвавила клопотання козаків. Ці прагнення співпали з намаганням командування збільшити військовий контингент Дунайської армії. В червні 1828 р. уряд дозволив сформувати козацьке військо, яке одержало назву Дунайського, з устьдунайців, задунайських запорожців, що оселилися в Бессарабії до 1828 р., та волонтерів з Балканських країн, які брали участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. Волонтери могли принести велику користь діючій армії: вони знали місце військових дій та східні мови. До війська були зараховані села Акерманського повіту Акмангіт, Старокозаче і Волонтирівка (тепер у районі Штефан Воде Молдови). В 1836 р. до війська були приєднані села Михайлівна, Костянтинівна, Новотроїцьке, Миколаївка, засновані відставними солдатами, та село Петрівка, в якому мешкали селяни-переселенці з Курської губернії (тепер в БілгородДністровському, Кілійському, Саратському районах Одеської області). Через три роки були приєднані заселені циганами села Фараонівка та Каїри (останнє – с.Крива Балка; обидва в Саратському районі Одеської області). За Паризьким миром 1856 р. частина козацької території з станицями Миколаївка та Новотроїцька відійшла до Молдавського князівства. Замість цих земель війську було дозволено придбати у поміщика К.Зіро селище Байрамна, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросійську. Центр управління війська розміщувався в станиці Волонтирівка. Однак в зв’язку з тим, що в цій станиці не було необхідних помешкань, військове правління до 1856 р. знаходилось в Акермані. Після придбання військом Миколаївки-Новоросійської воно переїхало в цю станицю. В середині 60х рр. тут знаходились майже всі головні військові установи: госпіталь, головний військовий храм св. Миколи Чудотворця, поштова станція та училище. Дунайське військо мало нести прикордонну службу на Дунаї, Пруті та по Чорноморському узбережжю до Дніпра, внутрішню службу в Бессарабській та Херсонській губерніях, утримувати гарнізони в Ізмаїлі та Акермані. Притягувалися вони для виконання й інших завдань. В 1856 р., 11 липня, в зв’язку з відторгненням від Росії за Паризьким миром дунайської частини Бессарабії, військо було перейменовано в Новоросійське. З цього часу воно несло кордонну службу на лінії Болград-Татарбунари і далі по Чорноморському узбережжю. Надії козацтва з відновленням війська істотно полегшити своє становище не виправдалися. Нерозвинене господарство, виснажлива довготривала служба, сувора дисципліна, зловживання старшини своїм службовим положенням – все це обумовлювало загострення соціальних конфліктів. У 40-х рр. ХІХ ст. протест козаків против важкої військової служби, утисків і гноблення з боку старшини набирає більш масових форм, виливаючись у рух за вихід з війська. Особливої гостроти він набрав у 1842-44 рр. Весною 1855 р. у війську знов почалися заворушення, викликані позачерговою мобілізацією і зловживанням старшини, що привело до зриву польових робіт. Проіснувавши в такому стані 40 років, у грудні 1868 р. в зв’язку з загальною реформою козацьких військ Новоросійське козацьке військо оголошувалося ліквідованим. Це було останнє козацьке військо на терені сучасної України. Мужність і хоробрість, патріотизм, любов до волі й батьківщини, демократизм, взаємодопомогу, високі моральні цінності лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в огляді Одеської військової округи за 1871 р. підкреслювалося, що в українцях „й до цього часу добре зберігається пам’ять про вільне козацтво”. В умовах незалежної України знов, в новій якості, відродилося козацтво. Воно відіграє важливу роль в політичному і культурному житті, разом з усім народом будує Українську суверенну державу. Задунайський запорожець Ананій Коломієць, закінчуючи розповідати Федору Вовку про Задунайську Січ, висловив невмирущі, сповнені глибокої віри в козацтво і його спадкоємців, слова: „А за нас... то наше не пропаде... Досі не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насіння ніхто не скоренить!” І хоча після ліквідації незалежності Української козацької держави пройшло 2,5 століття, головною рушійною силою у становленні Української народної республіки 1918 року - Української держави Скоропадського (Гетьманат) стало селянське ополчення “вільних козаків”, січових стрільців, українських козацьких дивізій сірожупанників, синьожупанників. У 1984-1991 роках починається етап загальноукраїнського відродження козацько-лицарських традицій. Козацтво стало одною з сил, що виборювала волю України. Першим Гетьманом Українського козацтва був В.Чорновіл, другим В.Мулява, третім І.Білас. У 1994 році Президент України Кучма Л.Д. став почесним Гетьманом Українського козацтва. 22 січня 2005 року відбулася історична для Українського козацтва подія: Президент України В.А.Ющенко згодився стати Гетьманом України, очоливши роз’єднане до сьогодення Українське козацтво. Президент-Гетьман України В.А.Ющенко після ритуалу посвяти у Гетьмани України виголосив сучасні завдання козацтва: діяльність його повинна мати державне спрямування; має відновити роботу Координаційна Рада при Президентові України; вона повинна стати дієвим органом у справах козацтва; вже йде мова і про Департамент Українського козацтва; козацтво, в свою чергу, повинно стати моральним авторитетом держави у тих галузях, які сьогодні державою не охоплюються – починаючи з силових структур, прикордонної служби, охорони правопорядку; а головне завдання - об’єднати навколо себе всі козацькі організації. Статут Українського козацтва (редакція 1992 року) 1. Загальні положення. 1.1. Українське козацтво (надалі УК) є добровільною, незалежною, позапартійною, громадською організацією, яка здійснює свою діяльність згідно з міжнародними актами по захисту прав людини, своїми історичними традиціями, Конституцією України, чинним законодавством і цим статутом. 1.2. Діяльність УК будується на принципах добровільності, рівноправності, самоврядування, законності та гласності. 1.3. Діяльність УК розповсюджується на всю територію України. 1.4. УК взаємодіє з державними установами та громадськими організаціями, що сприяють відродженню Українського козацтва, як на Україні, так і за її межами, розвиває співробітництво з козацькими громадами усього світу. 1.5. Місцезнаходження керівних органів УК – м. Київ. 2. Мета, завдання, діяльність УК. 2.1. Метою діяльності Українського козацтва є відродження козацької справи – сприяння захисту економічних, політичних здобутків української нації, людської гідності, популяризації національних звичаїв, традицій та козацьких життєвих принципів. 2.2. УК вирішує такі завдання: - сприяє відродженню України як суверенної держави, її Збройних Сил, які створюються як з оборонною метою, так і для підтримання порядку в державі; - сприяє вихованню наступних поколінь в дусі національного козацького лицарства, відданості рідному народу; - проведення заходів по охороні та захисту навколишнього середовища; - підтримка національно-культурного розвитку українців за межами України; - проведення роботи по створенню козацьких Січей і поселень як осередків розвитку традиційних форм господарювання і навчання молоді на засадах козацьких традицій; - боротьба проти впливу наслідків тоталітарної системи на життя різних верств населення України, а також проти утворення всіляких тоталітарних структур. 3. Напрямки діяльності УК. 3.1. УК сприяє відродженню і розвитку: - національного духу; - української мови; - обороні духовних скарбів і набутків української нації; - національних козацьких строїв і атрибутики, традицій та обрядів; - усної народної творчості і кобзарства; - традиційних козацьких військових умінь (козацької боротьби «Гопак», володіння конем, тощо); - народної медицини, харчування і характерництва (характерник народний цілитель); - народної педагогіки; - дослідження історії України, популяризацію і розвиток духовних надбань та культури; - народних промислів; - вільного господарювання; - ефективних форм захисту навколишнього середовища. 3.2. УК в порядку, передбаченому законодавством: - координує роботу козацьких товариств України, всіляко підтримує їхню діяльність; - пропагує українську історію і культуру, сприяє встановленню історичної правди про козацтво та його участь в державному, політичному, економічному розвитку України; - сприяє увічненню козацької слави, збереженню і відновленню пам’яток історії і культури козацтва; - організовує козацькі табірні збори і проводить фольклорно-етнографічні експедиції, присвячені вивченню і розвитку духовних традицій української землі; - організовує і проводить культурно-просвітницькі походи на конях, човнах та інше; - здійснює виробничу, господарську діяльність; - проводить спортивні змагання з козацьких військових умінь; - організує і проводить конференції, семінари, симпозіуми, виставки з питань діяльності УК; - здійснює видавничу діяльність; - організує і підтримує дитячі та юнацькі козацькі організації, школи і табори, проводить виховну роботу серед молоді; - приймає участь у зовнішньоекономічній діяльності через власні підприємства і установи після реєстрації їх як учасників цієї діяльності, реалізує спільні із закордонними партнерами програми, направлені на виконання статутних завдань УК; - засновує власні підприємства, бере участь на пайовій основі у створенні та діяльності господарських товариств, банків та інших господарських об’єднань, діяльність яких направлена на виконання статутних завдань УК; - фінансує наукові та дослідницькі роботи, які проводяться у відповідності з цим статутом; - придбає землю, проводить роботу по створенню козацьких Січей і поселень, де впроваджуються традиційні форми сільського господарювання і народних промислів; - сприяє становленню історичних назв міст, сіл, вулиць, майданів, збереженню і відновленню пам’яток культури Українського козацтва; - співпрацює з військовими організаціями України з питань діяльності УК та з питань участі УК у підготовці юнаків до служби у Збройних Силах України. 4. Членство в УК. Права і обов’язки членів. 4.1. Членство в УК може бути індивідуальним і колективним. 4.2. Індивідуальними членами УК можуть бути громадяни України: особи чоловічої статі будь-якої національності і соціального походження з 18-річного віку, які пройшли випробувальний термін в один рік, є активними прихильниками відродження і розвитку козацтва, здорового способу життя, визнають статут і сплачують членські внески. 4.3. Прийом у члени УК проводиться на радах об’єднань та осередків, згідно до козацьких звичаєв за письмовою або усною заявою вступаючого. 4.4. Колективними членами УК можуть бути трудові колективи підприємств, установ, організацій, громадські об’єднання, які сприяють реалізації ідей і завдань УК та підтримують його матеріально. 4.5. До колективних членів УК приймає Велика Рада на підставі рішень трудових колективів підприємств, організацій, установ за умови сплати вступного внеску, розмір якого визначається за домовленістю. 4.6. Осередки і об’єднання УК вирішують свої внутрішні справи самостійно, але у відповідності з статутом УК, в поєднанні конкретних напрямків діяльності осередку, об’єднання і загальних духовних надбань Українського козацтва. 4.7. Члени УК мають право: - вирішального голосу на козацьких Радах; - обирати і бути обраним в керівні органи УК; - брати участь у всіх заходах УК; - виносити на розгляд козацьких Рад будь-які питання стосовно діяльності УК; - отримувати інформацію про заходи УК; - користуватись майном УК у встановленому порядку; - носити традиційний стрій Українського козацтва з обладунком. 4.8. Обов’язки членів УК: - дотримуватись вимог статуту; - брати активну участь у роботі осередків УК; - підтримувати дії та почини УК морально і матеріально; - виконувати рішення керівних органів УК; - узгоджувати свої дії з Генеральною Канцелярією і Малою Радою УК; - зберігати і розвивати козацькі традиції, оберігати честь і гідність козацького імені, зміцнювати єдність УК; - піклуватись про дітей, ростити покоління здоровим морально і фізично; - сплачувати вступні і членські внески, розмір яких встановлюється Радою товариства. 4.9. Припинення членства в УК можливо: - за власним бажанням; - в разі порушення цього статуту, а також за діяльність, яка завдала шкоди авторитету УК; - рішення про виключення приймається радою об’єднання чи осередку, після чого може бути оскаржене до козацького суду; - рішення про виключення колективних членів приймаються Великою Радою УК. 5. Структура і органи управління УК. 5.1. Первинним осередком УК, який створюється за територіальним принципом або за одним з напрямків діяльності УК, є сотня (чи курінь). 5.2. Сотні (курені) можуть об’єднуватись в полки (паланки), товариства (коші). 5.3. УК складається із сотень, полків, товариств (куренів, паланок, кошів) згідно з сучасним адміністративно-територіальним поділом України. 5.4. Сотні, полки, товариства (курені, паланки, коші) входять до складу УК на правах колективних членів або його структурних одиниць. 5.5. Керівні органи УК складаються з Великої Ради, Ради Отаманів і Генеральної канцелярії. 5.6. Найвищим органом самоврядування в УК є Велика Рада, яка складається з делегатів від усіх об’єднань і осередків і скликається не рідше ніж один раз на рік. Представництво від об’єднань і осередків, час і місце проведення Великої Ради, а також порядок денний визначає Рада отаманів УК, в окремих випадках – Генеральна старшина. Велика Рада є повноважною, якщо на ній присутні не менше 2/3 обраних делегатів. 5.7. Велика Рада може скликатися позачергово по вимозі 1/3 первинних осередків або одного з вищих органів УК. 5.8. Велика Рада: - визначає і затверджує основні принципи, стратегію, завдання і напрями діяльності Українського козацтва; - затверджує статут, вносить до нього зміни і доповнення; - обирає Гетьмана УК (голову Ради отаманів), Головного отамана УК (заступника Гетьмана УК), Генеральну канцелярію УК, контрольно-ревізійну комісію і Суд честі строком на один рік; - утворює Раду почесних козаків УК (січові діди); - заслуховує звіт Гетьмана про роботу Генеральної канцелярії і звіт контрольно-ревізійної комісії; - розглядає рішення Генеральної старшини в найважливіших справах господарчого, фінансового і спірного характеру; - затверджує кошторис витрат; - визначає повноваження Ради отаманів УК; - затверджує положення про: членські внески, суд козацької честі, молодіжні організації УК, Генеральну та іншу козацьку старшину; символіку, строї, ревізійні комісії і інші положення, вносить до них зміни. 5.9. У період між Великими Радами керівництво діяльністю УК здійснює Рада отаманів, яка збирається не рідше, ніж раз на три місяці і підзвітна Великій Раді. 5.10. Рада отаманів: - складається з Гетьмана Українського козацтва (голови Ради отаманів), Головного отамана УК (заступника Гетьмана), Генеральної старшини УК, старшини УК, Військових товаришів, отаманів Товариств, Полків, Сотень (Кошів, Паланок, Куренів); - виступає законним представником інтересів УК; - звітує перед Великою Радою; - заслуховує звіти Гетьмана УК про роботу Генеральної Канцелярії за минулий період; - приймає рішення про скликання позачергової Великої Ради; - затверджує структурні зміни в Генеральній Канцелярії; - має право накладати вето на накази Гетьмана УК чи його заступника, якщо вони суперечать рішенням Великої Ради і чинному законодавству, або на прохання одного з об’єднань УК, і передавати їх на остаточне вирішення Великою Радою (рішення приймаються простою більшістю голосів). 5.11. Виконавцями рішень Великої Ради і Ради отаманів є Гетьман УК (голова Ради отаманів), Головний отаман УК (заступник Гетьмана УК) і Генеральна Канцелярія. 5.12. Гетьман УК (голова Ради отаманів УК): - обирається терміном на один рік Великою Радою УК в день свята Покрови Пречистої Богоматері; обраному Гетьману Велика Рада УК доручає булаву, як символ влади; - може обиратися не більше як на три строки підряд; - представляє інтереси УК на всіх рівнях органів влади і в міжнародних організаціях, у взаємовідносинах з державними установами, громадськими і міжнародними організаціями, громадянами, з іншими організаціями; діє без довіреності від імені УК; - організовує виконання рішень Великої Ради і Ради отаманів УК; - організовує і проводить засідання Ради отаманів УК; - підписує разом з Генеральним писарем рішення Великої Ради і Ради отаманів УК; - підписує всі фінансові документи і ділові листи, визначає своїм наказом коло осіб, які мають право підпису, особисто контролює роботу Генерального скарбника і всієї Канцелярії; - організовує діяльність Українського козацтва і Генеральної Канцелярії у відповідності з цим статутом та чинними законодавством; - несе повну відповідальність за діяльність Генеральної Канцелярії УК перед Великою Радою і Радою отаманів; - видає на виконання статутних завдань розпорядження, обов’язкові для виконання УК; - вносить на затвердження Великої Ради, а при потребі на Раду отаманів УК, кандидатів до Генеральної Канцелярії і клопочеться перед цими органами про увільнення з посади тих членів Генеральної Канцелярії, які не справляються з покладеними на них обов’язками, зловживають посадовим становищем або заплямували себе в моральному плані. 5.13. Головний отаман УК (заступник Гетьмана) виконує обов’язки Гетьмана УК у разі його відсутності, або за наказом Гетьмана УК. Обраному Головному отаману Велика Рада доручає пернач, як символ влади. 5.14. У відсутність Головного отамана або для виконання певної роботи Головним отаманом призначається Наказний отаман. 5.15. Генеральна Канцелярія Українського козацтва: - виступає законним представником інтересів УК; - координує роботу осередків і об’єднань УК; - приймає рішення з поточних питань, якщо вони не віднесені до компетенції вищих органів УК; - готує всі необхідні документи і матеріали; - виносить на розгляд Великої Ради і Ради отаманів проект кошторису витрат і програму заходів УК; - веде загальний реєстр УК; - самостійно формує, в межах виділених коштів, штат працівників УК, самостійно розподіляє страховий фонд і фонд заробітної плати; - проводить облік об’єднань та осередків УК, видає їм відповідні посвідчення про права і привілеї; - підзвітна Великій Раді і Раді отаманів. 5.16. Ревізійна комісія УК: - ревізію діяльності УК здійснює ревізійна комісія, яка обирається Великою Радою в кількості п’яти чоловік строком на один рік (Генеральна старшина не може входити до ревізійної комісії); - ревізійна комісія перевіряє роботу Ради отаманів, Генеральної Канцелярії УК, здійснює контроль за надходженням і витратою коштів і матеріалів, правильністю ведення документації; - ревізійна комісія підзвітна тільки Великій Раді УК; - роботу куренів і об’єднань перевіряють власні комісії. 5.17. Повноваження інших органів УК визначаються окремими положеннями, які затверджуються рішенням Ради отаманів. 5. 18.Вищим органом Товариства, Полку, Сотні (Коша, Паланки, Куреня) є Рада, яка збирається не рідше одного разу на рік. 5.19. Рада Товариства, Полку, Сотні (Кошу, Паланки, Куреня) вирішує всі питання самоврядування, розпоряджається коштами та майном, обирає строком на один рік отамана, писаря, суддю, осавула, обозного, хорунжого, скарбника, іншу козацьку старшину. 5.20. В разі потреби у великих об’єднаннях може створюватись Мала Рада. 5.21. Рада має право висунення учасників товариства на вибори до місцевих, районних, обласних, республіканських органів влади і управління. 5.22. Козаки можуть об’єднуватись в рамках Українського козацтва в цехи за напрямками діяльності (наприклад, кобзарі, художники, гончарі, ковалі, бджолярі та ін.) і в земляцтва (наприклад, Кубанські козаки) при цьому дотримуючись статуту УК. 6. Кошти і майно УК. 6.1. УК має кошти на банківських рахунках та своє майно. 6.2. Кошти УК складаються з: - членських внесків від колективних членів, що сплачуються в розмірі 10% від своїх прибутків, та індивідуальних членів; - відрахувань від прибутків створених власних підприємств і організацій; - банківського кредиту на виконання статутних завдань; - надходжень від проведення культурно-масових, спортивних і інших заходів, лотерей, лекцій, виставок, видавничої діяльності; - пожертвувань членів УК; - добровільних пожертвувань, заповітів та інших внесків приватних осіб, установ, підприємств та організацій України та з-за кордону; - інших надходжень, які не суперечать закону. 6.3. Кошти УК використовуються у відповідності з чинним законодавством на проведення заходів передбачених статутом, організаційно-господарської потреби та утримання штатного апарату. 6.4. Майно УК складається із будівель, споруд, основних засобів виробництва, підприємств, засобів транспорту і зв’язку, жилого фонду, культурних і історичних цінностей та іншого. 6.5. Право розпоряджатися коштами та майном УК належить Раді отаманів УК, яка несе відповідальність за своєчасне надходження коштів та їх правильне використання. 7. Правовий статус УК. 7.1. УК та первинні осередки є юридичними особами, що можуть мати рахунки в банках, печатки, штампи, емблеми та іншу символіку, які затверджуються Великою Радою та реєструються у порядку, передбаченому чинним законодавством. 7.2. УК виступає позивачем і відповідачем в судах і арбітражах. 7.3. УК не несе відповідальності за кошти і майно Товариства, Полку, Сотні (Кошу, Паланки, Куреня) чи Січі. 7.4. УК, Товариства, Полки, Сотні (Коші, Паланки, Курені) а також Січі керуються у своїй діяльності цим статутом. 7.5. Доповнення і зміни до статуту вносяться Радою отаманів УК з наступним затвердженням Великою Радою Українського козацтва. 8. Припинення діяльності УК. 8.1. Діяльність УК може бути припинена в разі реорганізації або ліквідації за рішення Великої Ради УК, якщо за це проголосувало більше 2/3 делегатів, або в інших випадках передбачених чинним законодавством. 8.2. Ліквідація УК проводиться у встановленому порядку ліквідаційною комісією, призначеною Великою Радою УК. 8.3. В разі припинення діяльності УК його майно та кошти за рішенням ліквідаційної комісії направляються на цілі передбачені статутом, або використовуються в установленому порядку. 1. Статут Українського козацтва (сучасна редакція). Зареєстровано Міністерством юстиції України 17.03.1993 №223. Затверджено Великою Радою Українського козацтва 10.06.1995. Доповнення, зміни та поправки, прийняті ХІУ Великою радою Українського козацтва 25-26.12.1999. 1. Загальні положення, ідейні засади, мета і завдання. 1.1. Українське козацтво – міжнародна національно-патріотична і оборонно-спортивна Всеукраїнська громадська організація козацтва України і української діаспори, спадкоємець і продовжувач ідейних, духовних і моральних засад українських козаків, їх духовних, культурних, організаційних, військовопатріотичних і господарських традицій. Українське козацтво - правонаступник без винятку всіх історичних гілок українського козацтва, які стояли на державницьких, самостійницьких засадах відновлення незалежності та розбудови України, в т. ч. і Війська Запорозького: як Низового, так і Гетьманського, Вільного козацтва України (Статут від 13.11.1917 р.) та Українського Вільного Козацтва (Статут 1974 р.). 1.2. Українське козацтво об’єднує козаків, нащадків усіх гілок, напрямків і течій українського козацтва незалежно від місця їхнього проживання, громадян України та українців - громадян інших країн, які сповідують національну ідею та ідеологію Українського козацтва, практично працюючи на її реалізацію, відновлення і розвиток Українського козацтва. Українське козацтво твориться із своїх членів - українських козаків. Українським козаком може бути лише той, хто готовий стати оборонцем, захисником і рятівником Українського народу, української мови, розвивати українську культуру й відповідати вимогам український козак - душа правдива, справедлива і незрадлива. Український козак - це лицар України, морально чиста, високодуховна і матеріально незалежна людина, яка вміє панувати над собою, володіє своїми емоціями, розумом і волею, патріот України, який постійно духовно і фізично готує себе до оборони Батьківщини, свого роду та українського народу, його честі та гідності, дбає про єдність Українського козацтва і українства всього світу. 1.3. Українське козацтво у своїй діяльності керується Конституцією України, чинним законодавством України, цим Статутом, указами Президента України, визнаними Україною нормами міжнародного права, прогресивними українськими козацькими звичаями і традиціями, які не суперечать законам України. Поза Україною Українське козацтво діє згідно чинного законодавства країни, на теренах якої провадиться його діяльність. 1.4. Українське козацтво - унітарна, єдина у своїй діяльності громадська організація, об’єднання (спілка) українських козаків, на структурні організації якого поширюється дія Указів Президента України з питань розвитку Українського козацтва. 1.5. Статут Українського козацтва є єдиним та загальнообов’язковим для всіх козацьких товариств, організацій і громад, які входять до складу Українського козацтва і є його структурними підрозділами. 1.6. Українське козацтво має свою атрибутику і символіку: прапори, бунчук, клейноди (гетьманська булава, перначі крайових отаманів, тростина Генерального судді, перо і каламар Генерального писаря, литаври), емблеми, а також членський квиток єдиного зразка, однострої єдиного зразка, єдині козацькі військові звання, козацькі відзнаки та нагороди, марш. 1.7. Мовою спілкування та діловодства в Українському козацтві є українська мова. 1.8. На території України Українське козацтво функціонує згідно адміністративно-територіального поділу України. Члени Українського козацтва утворюють за місцем проживання козацькі громади (об’єднання). Козаки, які висловили добровільне бажання виконувати обов’язки по здійсненню окремих суспільно-державних функцій, за своїм фахом спроможні їх виконувати та взяли на себе відповідні зобов’язання, підлягають Єдиному реєстру у Генеральній канцелярії Українського козацтва. Їхня діяльність регулюється Статутом Українського козацтва, положеннями та нормативно-правовими актами. 1.9. Українське козацтво взаємодіє з державними установами, політичними партіями, та громадськими організаціями України, що стоять на засадах національного державотворення, сприяють відродженню та розвитку Українського козацтва; розвиває співробітництво з козацькими організаціями всього світу. 1.10. Українське козацтво не служить жодній політичній партії, а працює на благо і добро українського народу й Української Самостійної Держави задля миру, громадянської злагоди на території України, єдності українського суспільства з метою розвитку і зміцнення демократичної і правової Української держави. Українське козацтво вважає можливим індивідуальне членство козаків, що є громадянами України, в політичних партіях тільки національно-державницького спрямування, програмова та статутна діяльність яких спрямована на утвердження та зміцнення Української державності, захист суверенітету і територіальної цілісності України, послідовне відстоювання національних інтересів українського народу. 1.11. Українське козацтво - громадська організація, що, діючи в інтересах українського народу, через співпрацю з національно-патріотичними і демократичними партіями державницького спрямування, висуває своїх членів на вибори до представницьких органів влади та управління державою у відповідності до загального виборчого права та чинного законодавства України. 1.12. Українське козацтво історично належить до українського православ’я, виступає за співробітництво традиційних українських християнських церков, які щиро стоять на засадах відродження, розбудови та розвитку національної державності України, її самостійності та незалежності і члени яких готові стати на захист територіальної цілісності України. Українське козацтво прагне створення єдиної Української Апостольської Християнської Церкви із центром у м. Києві. Мета діяльності Українського козацтва. 1.13. Метою діяльності Українського козацтва є сприяння розбудові України як суверенної, самостійної та незалежної, демократичної і правової держави, відродження української, за своєю суттю - козацької нації, прогресивних українських козацьких звичаїв і традицій, української національної ідеї в її козацькому варіанті, захист політичних, економічних, культурних та історичних здобутків українського народу, забезпечення його духовного і матеріального добробуту, морального і фізичного здоров’я, відродження, утвердження і розвиток української мови і культури. Основні завдання Українського козацтва. 1.14. Основними завданнями Українського козацтва є: взаємодія з органами влади по формуванню державної політики у сфері відродження та розвитку історичних, патріотичних, господарських та культурних традицій Українського козацтва; відновлення та розвиток на звичаєвих засадах українського козацтва як виразу способу життя, діяльності та поведінки українського народу, відродження та розвиток козацької господарської діяльності, створення козацьких січей, паланок і поселень, як осередків відродження і розвитку традиційних козацьких форм самоврядування; сприяння підготовці молоді до військової служби, військовому вишколу українських козаків, сприяння розбудові Збройних Сил України, Прикордонних військ, Митної служби та підрозділів Цивільної оборони, сприяння комплектуванню окремих військових формувань призовниками з Українського козацтва; забезпечення культурного обміну, тісного співробітництва з козацькими громадами в діаспорі; підготовка та патріотичне виховання нового покоління в дусі українського козацького лицарства, української національної ідеї, відданості рідному, українському народові та українській Землі-Матері; відбудова українських козацьких церков та монастирів, козацьких могил; активне сприяння органам правопорядку в охороні громадського порядку, профілактиці правопорушень, правовій пропаганді, боротьбі зі злочинністю, захисті конституційних прав та законних інтересів Українського народу; участь у проведенні заходів щодо охорони і захисту довкілля, становленні ефективних енергоресурсозберігаючих та екологічно чистих форм землекористування і промислового виробництва; розробка, фінансування, реалізація та координація з органами влади, управління і державних установ проектів і програм, які відповідають інтересам Українського козацтва, його членів і засновників господарств, товариств, підприємств тощо; розвиток військово-прикладних і технічних видів спорту та туризму, захист законних інтересів Українського козацтва та його членів у державних органах і громадських організаціях; піклування про безпеку Українського козацтва та його членів. 2. Напрямки та форми діяльності Українського козацтва. Українське козацтво здійснює таку діяльність: 2.1. Організація, координація та підтримка діяльності українських козацьких громад в Україні та діаспорі, участь загальнодержавних і громадських заходах, що сприяють реалізації української національної ідеї, утвердженню української національної державності, зростанню могутності та міжнародного авторитету України як передумов забезпечення духовного і матеріального добробуту, морального і фізичного здоров’я українського народу. 2.2. Сприяння всім державним органам у забезпеченні національної безпеки України та її державних інтересів, підтримці громадського порядку, боротьбі зі злочинністю та правопорушеннями, здійснення охоронної діяльності. 2.3. Допомога урядовим органам щодо охорони державного кордону України і несенні митної служби, у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Пункти 2.2, 2.3 здійснюються шляхом створення таких підрозділів Українського козацтва, як Добровільні народні дружини Українського козацтва, Варти Українського козацтва тощо, що проходять в державних органах відповідний правовий і фаховий вишкіл, інструктаж і діють в погодженні з ними. 2.4. Співпраця із Збройними Силами України, Комітетом з питань охорони державного кордону України, Міністерством з надзвичайних ситуацій України, іншими державними, правоохоронними органами, навчальними закладами, установами та організаціями щодо військово-патріотичного виховання, в підготовці юнаків до військової служби та роботи у правоохоронних органах. 2.5. Співпраця з Товариством сприяння обороні України, створення козацьких формувань Цивільної оборони України. 2.6. Сприяння військовим формуванням України щодо укомплектування окремих підрозділів підготовленими призовниками з організацій Українського козацтва, перепідготовці українських козаків - військовозобов’язаних запасу. 2.7. Проведення за погодженням з командуванням у військових формуваннях і правоохоронних органах заходів культурно-просвітницького характеру, вивчення історії українського війська, утвердження українських військових традицій. 2.8. Побудова за погодженням з державними органами постійно діючих Січей Українського козацтва, організація традиційних козацьких таборових зборів, змагань, фестивалів тощо. 2.9. Відродження традиційних козацьких ремесел і бойових умінь (козацької боротьби, українських бойових мистецтв, походів на конях, човнах тощо), проведення спортивних змагань з козацьких вправ у володінні історичною зброєю, освоєння сучасної техніки та транспортних засобів, адаптація міжнародного досвіду боротьби і бойових мистецтв. 2.10. Проведення виховної роботи серед юнацтва і молоді, створення та організація дитячих, юнацьких і молодіжних підрозділів Українського козацтва: товариств, шкіл, інших навчальних закладів, таборів, підтримка їхньої діяльності. 2.11. Дослідження історії України, відновлення історичної правди, популяризація героїчного минулого Українського козацтва. Пропаганда культурних здобутків і досягнень української нації та українського козацтва зокрема, проведення культурно-просвітницьких заходів, виставок майстрів Українського козацтва, концертів. 2.12. Проведення науково-дослідних робіт власними силами із залученням сторонніх фахівців. 2.13. Організація і проведення наукових фольклорно-етнографічних, археологічних експедицій, конференцій, семінарів, присвячених вивченню і розвитку духовних традицій Українського козацтва. 2.14. Активне сприяння збереженню пам’яток історії та культури, увічненню козацької слави. 2.15. створення козацьких селянських (фермерських) господарств і колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, садівницьких і городницьких товариств, промислів тощо. 2.16. Здійснення господарської та іншої комерційної діяльності шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій, заснування козацьких підприємств із статусом юридичної особи. 2.17. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності, створення із закордонними партнерами спільних підприємств, фондів тощо, реалізація спільних із закордонними партнерами програм, спрямованих на виконання статутних завдань Українського козацтва. 2.18. Підтримка прямих міжнародних зв’язків, здійснення інших заходів, що не суперечать міжнародним договорам України, міжнародному праву та законодавству України. 2.19. Здійснення видавничої діяльності, виробництво кіно, телефільмів, радіопрограм тощо. 2.20. Збір (в тому числі і від органів державної влади та управління) і обробка економічної, наукової, екологічної інформації, її використання з метою здійснення статутної діяльності Українського козацтва та забезпечення здорового способу життя українського народу. 2.21. Проведення разом з державними установами заходів природоохоронного характеру та ефективних форм захисту довкілля. 2.22. Відновлення в установленому порядку функціонування об’єктів соціально-культурного та іншого призначення, пов’язаних з історією Українського козацтва, історичних назв місць, інших населених пунктів, вулиць тощо. 2.23. Відродження та впровадження у побут прогресивних українських козацьких традицій, обрядів і звичаїв, що не суперечать чинному законодавству, а також козацької атрибутики та символіки, народної, в т. ч. і козацької медицини й характерництва. 2.24. Сприяння законодавчому забезпеченню визнання та підняття авторитету і престижу Українського козацтва, розробці й розвитку його правової, економічної, організаційно-управлінської бази та інфраструктури. 3. Членство в Українському козацтві. Обов’язки та права членів Українського козацтва. 3.1. Членство в Українському козацтві може бути індивідуальним, колективним і асоційованим. 3.2. Дійсним козаком (членом) Українського козацтва має право бути: нащадок українського козацького роду, а також громадяни України або українці української діаспори з 18-річного віку, які стоять на засадах розбудови та захисту державності України, пройшли випробувальний термін один рік і виявили себе як такі, що мають глибокі українські патріотичні переконання, стоять на засадах розбудови і захисту самостійної, незалежної, соборної, демократичної держави Україна, посвячені та прийняли присягу українського козака і здійснюють суспільно-корисну для України діяльність. Після проходження випробувального терміну дійсному козакові видається Реєстрова грамота та посвідчення. 3.3. За вагомий внесок у розвиток Українського козацтва, рішенням Гетьмана або Ради поважних козаків Українського козацтва відомі громадські політичні та військові діячі, діячі культури і науки, державні керівники, видатні спортсмені, які виявили себе активними провідниками української державності та української козацької ідеї, можуть прийматися до Українського козацтва без випробувального терміну і зараховуватись до складу Гетьманського полку Українського козацтва, що функціонує як первинне товариство у Генеральній канцелярії Українського козацтва. 3.4. До лав Українського козацтва приймають згідно письмової заяви за козацьким звичаєм на Раді первинного козацького товариства. Ті, хто не був членами дитячих, юнацьких і молодіжних організацій Українського козацтва, приймаються за рекомендацією двох дійсних членів Українського козацтва. Кожен козак повинен стояти на обліку в первинному козацькому товаристві. 3.5. В Українському козацтві створюються й діють дитячі, юнацькі та молодіжні козацькі організації відповідно до статутів та положень про ці організації, які затверджуються Гетьманом Українського козацтва. Члени цих організацій за віком поділяються: козачата - до 10 років, джури - 10-14 років, молоді козаки (молодики) - 14-18 років. 3.6. Особи, які притягалися до кримінальної відповідальності, можуть стати козаками тільки після відповідного рішення Суду козацької честі крайового козацького товариства, після зняття судимості в установленому законодавством порядку і лише після затвердження такого членства Гетьманом Українського козацтва. 3.7. Колективними (асоційованими) членами Українського козацтва можуть бути громадські об’єднання, колективи підприємств, навчальних, наукових і культурних закладів, установ і організацій, які фізично та матеріально сприяють виконанню Статутних завдань Українського козацтва. Взаємовідносини Українського козацтва з його колективними членами здійснюється на підставі відповідних угод. Колективні (асоційовані) члени приймаються в Українське козацтво згідно письмової заяви їхніх керівників на підставі рішення зборів трудового колективу Радою Генеральної Старшини Українського козацтва. Членами громад при Українському козацтві можуть ставати дівчата, жінки, які створюють жіночі організації при Українському козацтві та його структурних підрозділах. Їх діяльність регламентується окремими положеннями, що затверджуються Гетьманом Українського козацтва. 3.8. Члени Українського козацтва зобов’язані: Бути активними провідниками української національної ідеї, виконувати всі вимоги цього Статуту та українських козацьких Звичаїв, якщо останні не суперечать Статутові Українського козацтва і чинному законодавству України; виконувати Універсали, Постанови та рішення Гетьмана, керівних органів Українського козацтва, накази своїх отаманів і старшин; сплачувати вступний та щомісячні членські внески, розмір яких встановлюється окремим Положенням, дотримуватись здорового способу життя, піклуватись про Українську державу, родину, сім’ю і дітей, плекати молоде покоління духовно здоровим, морально та фізично загартованим, відданим Україні та українському народові; молоді козаки допризовного віку зобов’язані виявляти ініціативу щодо вчасної постановки на облік у військовому комісаріаті та прагнути призову на військову службу, на військовій службі - постійно працювати над професійним, моральнопсихологічним та фізичним самовдосконаленням, бути взірцем дисциплінованості, відданості українському народові, Україні; зберігати і розвивати прогресивні українські козацькі звичаї та традиції, оберігати честь і гідність козацького імені, зміцнювати єдність Українського козацтва, займатися суспільно корисною для України та українського народу діяльністю, продукувати матеріальні та духовні цінності, дотримуватися принципів і норм християнської моралі, козацької етики та етикету. 3.9. Дійсні члени Українського козацтва мають право: Вирішального голосу на козацьких Радах; обирати і бути обраними до керівних органів Українського козацтва всіх рівнів; виносити на розгляд козацьких Рад питання про діяльність Українського козацтва; отримувати козацькі військові звання згідно Положення про проходження козацької служби та займаних в Українському козацтві посад; згідно чинного законодавства користуватися майном Українського козацтва та земельними наділами; отримувати інформацію про діяльність Українського козацтва; отримувати відповідь на свої пропозиції та заяви до товариств Українського козацтва всіх рівнів; працювати у всіх структурах Українського козацтва; одержувати духовно-моральну та (в разі потреби) матеріальну підтримку; навчатися в козацьких навчальних і фізкультурно-спортивних закладах; за рекомендацією керівних органів Українського козацтва - в інших учбових закладах; носити однострої Українського козацтва з обладунком і шаблею та іншою зброєю згідно чинного законодавства, правил дозвільної системи України і відповідних положень. 3.10. Козаки, які проходять випробувальний термін, мають право: Вносити питання на розгляд козацьких Рад та приймати участь в обговоренні питань з правом дорадчого голосу; отримувати відповідь на свої пропозиції та заяви; отримувати духовно-моральну (та в разі потреби) матеріальну підтримку; навчатися в козацьких учбових та фізкультурноспортивних закладах; носити традиційний козацький стрій та однострій Українського козацтва без обладунку. 3.11. Членство в Українському козацтві припиняється: За власним бажанням; у випадку порушення Статуту Українського козацтва, а також за цілеспрямовану діяльність, направлену на розпалювання ворожнечі та розколу єдності Українського козацтва; за несумісну із званням Українського козака діяльність, що завдала шкоди Українській державі, Українському народові або Українському козацтві; у разі несплати членських внесків протягом трьох місяців. 3.12. Рішення про виключення приймається Гетьманом Українського козацтва на підставі рішення Ради первинного козацького товариства (Суду козацької честі, Генеральної контрольно-ревізійної комісії). Рішення Ради первинного козацького товариства (Суду козацької честі, контрольно-ревізійної комісії) може бути оскаржено до суду козацької честі вищої інстанції протягом місяця з дня його прийняття та, у випадку обґрунтованих вимог скаржника - до Великої Ради Українського козацтва, але не пізніше, ніж за два місяця до Ради. Для розгляду справи Велика Рада створює спеціальну комісію, яка проводить розслідування і приймає остаточне рішення, що оскарженню не підлягає. 3.13. Підставою для негайного виключення козака з Українського козацтва є справедливе притягнення його до кримінальної відповідальності або приховування ним цього факту. 4. Структура та органи управління Українського козацтва. 4.1. Українське козацтво, як громадська організація, створюється з урахуванням сучасного адміністративно-територіального поділу України за територіальним, виробничо-територіальним принципом, за інтересами тощо і складається з: первинних козацьких товариств; районових козацьких товариств, що складаються з первинних козацьких товариств; крайових (обласних) козацьких товариств, що складаються з районових козацьких товариств; крайові (обласні) козацькі товариства об’єднуються в межах України та української козацької діаспори, в єдине і цілісне Українське козацтво. 4.2. Всі первинні козацькі товариства беруться на облік і підзвітні радоновим козацьким товариствам, що в свою чергу беруться на облік і підзвітні крайовим (обласним) козацьким товариствам. Крайові (обласні) козацькі товариства беруться на облік і підзвітні Генеральній Канцелярії Українського козацтва. Крайове (обласне) козацьке товариство, як суб’єкт військовопатріотичного вишколу і господарській діяльності, що діє на підставі чинного законодавства України і Статуту Українського козацтва, несе безпосередню відповідальність перед Генеральною Канцелярією Українського козацтва. 4.3. Відповідно до історичних реалій відновлюється традиційний для Українського козацтва полково-сотенний устрій, як військово-патріотична і господарська структура Українського козацтва. Козацькі товариства всіх рівнів мають право збереження історичних козацьких назв. Не допускається перетворення їх у незаконні воєнізовані формування. 4.4. Первинним підрозділом військово-патріотичного вишколу та господарської структури і діяльності Українського козацтва є застава, що налічує не менше 3-х козаків, інші структурні підрозділи Українського козацтва мають назви: рій (складається із застав і налічує близько 10 козаків); загін (складається із роїв і налічує близько 30 козаків); сотня (складається із загонів і налічує близько 100 козаків); курінь (складається із трьох сотень і налічує близько 300 козаків); полк (складається із трьох куренів і налічує близько 1000 козаків); кіш Українського козацтва (складається з полків). 4.5. Для оперативного виконання Статутних завдань Українського козацтва козацькі товариства всіх рівнів можуть бути юридичними особами, мати власні Положення, печатку і символіку, що затверджується в Генеральній Канцелярії Українського козацтва та місцевих органах влади, рахунок у банку, вирішувати внутрішні справи самостійно в межах, що не протирічать Статуту Українського козацтва, Положенням, Статутам та іншим нормативним документам і рішенням керівних органів Українського козацтва. 4.6. Керівні органи Українського козацтва складаються з Великої Ради Українського козацтва та Ради Генеральної старшини Українського козацтва. 4.6.1. Велика Рада Українського козацтва є вищим керівним органом Українського козацтва. Велика Рада Українського козацтва складається з делегатів, обраних Радами крайових козацьких товариств у кількості, затвердженій на Раді Генеральної старшини і скликається один раз на рік. Час, місце проведення та порядок денний Великої Ради визначає Рада Генеральної старшини Українського козацтва. Велика Рада може бути скликана позачергово на вимогу не менше половини крайових товариств або рішенням Ради Генеральної старшини Українського козацтва. Рішення Великої Ради Українського козацтва приймається більшістю голосів і є чинними при наявності не менш, як 2/3 обраних делегатів. 4.6.2. Велика Рада українського козацтва: визначає і затверджує принципи, стратегію, завдання і напрямок діяльності Українського козацтва; затверджує Статут Українського козацтва, вносить до нього зміни і доповнення, або доручає їх зробити Раді Генеральної старшини; затверджує зразки печаток, емблем, символіки Українського козацтва; обирає Гетьмана Українського козацтва (Голову Ради Генеральної старшини), Генерального суддю (Голову Суду козацької честі), Генерального скарбника та Генерального інспектора. Обрані присягають Великій Раді про сумлінне виконання своїх обов’язків; затверджує склад Ради Поважних козаків Українського козацтва; заслуховує річні звіти Українського козацтва; дає наказ Гетьману і Генеральній старшині на рік; розпоряджається майном та коштами Українського козацтва;приймає рішення про реорганізацію або ліквідацію Українського козацтва. 4.6.3. Рада Генеральної старшини: є керівним органом Українського козацтва між Великими Радами; готує питання для керівних рішень Українського козацтва; вирішує поточні питання управління Українським козацтвом; збирається не рідше, ніж один раз на чотири місяці. 4.6.4. Рада Генеральної старшини Українського козацтва складається з Гетьмана Українського козацтва (Голови Ради), Головного отамана та генеральної старшини, куди входять Крайові отамани і Старшини Генеральної Канцелярії. Бунчукові товариши мають право дорадчого голосу. Рішення Ради приймаються простою більшістю голосів при наявності не менше половини Крайових отаманів. 4.6.5. Члени Генеральної старшини не мають права бути в складі Контрольно-ревізійної інспекції Українського козацтва. 4.6.6. Члени Генеральної старшини можуть мати і використовувати при виконанні посадових обов’язків особисті клейноди, штампи, зареєстровані Генеральною Канцелярією. 4.6.7. Бунчукові товариші - козаки, що обіймали Генеральні посади, і являються резервом Гетьмана для виконання окремих (спеціальних) завдань Гетьмана. Виконують доручення Гетьмана та Ради генеральної старшини. 4.6.8. Організаторами виконання рішень і наказів Великої Ради та Ради Генеральної старшини є Гетьман Українського козацтва, призначений ним Головний отаман разом з усім складом Генеральної Канцелярії Українського козацтва. 4.6.9. Гетьман українського козацтва є вищою посадовою особою Українського козацтва і наділений вищою козацькою військовою, адміністративною, судовою і духовною владою. Обирається лише Великою радою Українського козацтва з дійсних козаків не молодше 35 років, українців, що проживають на території України не менше 10 років терміном на п’ять років. Обраному гетьману на Великій Раді вручається булава як символ верховної влади в Українському козацтві. Гетьману Українського козацтва підпорядковується увесь особовий склад Українського козацтва. Гетьман Українського козацтва входить до складу Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва при Президентові України. 4.6.10. Гетьман Українського козацтва: представляє без довіреності інтереси Українського козацтва на всіх рівнях владних структур України, в громадських і міжнародних організаціях, партіях та рухах; призначає Головного отамана, Генеральних: писаря, обозного, осавула, хорунжого, бунчужного, іншу наказну старшину, усуває їх від виконання службових обов’язків, контролює роботу старшини Генеральної Канцелярії Українського козацтва; вносить на розгляд Великої Ради Українського козацтва кандидатури на посаду Генерального судді, Генерального інспектора та Генерального скарбника Українського козацтва з дійсних козаків; визнає повноваження обраних Крайових отаманів і засвідчує ці Універсалом, у разі крайньої необхідності призупиняє його повноваження та призначає Наказного Крайового отамана до рішення наступної Крайової Ради; підписує разом з генеральним писарем рішення Великої Ради і Ради генеральної старшини українського козацтва; підписує фінансові документи, ділові листи, визначає своїм наказом коло осіб, що мають право підпису банківських, фінансових чи інших документів; на виконання статутних завдань і рішень Великої Ради видає універсали, накази та розпорядження, обов’язкові для виконання всіма членами Українського козацтва; затверджує Положення про Генеральну старшину, Суд козацької Честі, Раду Поважних козаків Українського козацтва, бунчукове, військове та значкове товариство, контрольно-ревізійну інспекцію, інші Положення та нормативні документи, що регламентують внутрішнє життя Українського козацтва; за поданням крайових товариств присвоює старші козацькі військові звання особовому складу Українського козацтва, за поданням крайових товариств нагороджує орденами та відзнаками Українського козацтва, порушує клопотання перед Президентом України про нагородження козаків державними відзнаками. 4.6.11. Гетьман зобов’язаний: звітувати на Великій Раді про діяльність Українського козацтва, надавати інформацію Раді генеральної старшини про роботу Генеральної Канцелярії та інших безпосередньо підпорядкованих йому структур; організовувати та проводити засідання Ради Генеральної старшини; організовувати діяльність Українського козацтва згідно чинного законодавства України, Статуту Українського козацтва, козацьких Звичаїв та нести відповідальність за його діяльність. 4.6.12. Головний отаман Українського козацтва призначається Гетьманом з дійсних козаків, виконує обов’язки Гетьмана у разі його відсутності. Коло обов’язків Головного отамана визначається Положенням про Генеральну Канцелярію. Призначеному Головному отаману Гетьман Українського козацтва вручає пернач, як символ влади. Головний отаман про свою роботу звітує перед Гетьманом, за дорученням Гетьмана - перед Великою Радою, відповідає за фінансово-господарську діяльність Генеральної Канцелярії та всіх її служб. 4.6.13. На час виконання певної роботи, за поданням Головного Отамана, Гетьман тимчасово призначає Наказних отаманів Українського козацтва з певних питань з врученням їм відповідних владних повноважень і відзнак. 4.6.14. Генеральна Канцелярія Українського козацтва є вищим організаційно-координаційним та методичним центром (штабом) Українського козацтва з розташуванням в м. Києві. Посадові особи канцелярії, що складаються з Генеральної старшини, здійснюють організаційно-виконавчі функції згідно Положення про Генеральну Канцелярію, що затверджується Гетьманом Українського козацтва. Діяльність Генеральної Канцелярії, склад і обов’язки Генеральної старшини Українського козацтва на посадах та діяльність і завдання очолюваних ними служб регламентуються окремими Положеннями. 4.6.15. Суд Козацької честі Українського козацтва є товариським судовим органом Українського козацтва, повноваження, склад і обов’язки якого визначаються Положенням, що затверджується Гетьманом Українського козацтва. Генеральний суддя Українського козацтва обирається Великою Радою Українського козацтва за пропозицією Гетьмана Українського козацтва його кандидатури з дійсних козаків терміном на один рік і є радником Гетьмана з правових питань. Діє на підставі окремого Положення, затвердженого Гетьманом Українського козацтва. 4.6.16. Генеральна контрольно-ревізійна інспекція Українського козацтва є контрольним органом Українського козацтва. Генеральний інспектор обирається Великою Радою Українського козацтва за пропозицією Гетьмана Українського козацтва його кандидатури з дійсних козаків терміном на один рік і є радником Гетьмана. Діє на підставі окремого Положення, затвердженого Гетьманом Українського козацтва. Генеральний інспектор пропонує на затвердження Великій Раді кандидатури інспекторів у кількості п’яти чоловік. Генеральноревізійна інспекція: здійснює контроль за надходженням і витратою коштів, матеріалів, веденням документації Генеральної Канцелярії Українського козацтва; звітує Великій Раді Українського козацтва. 4.6.17. Поважні козаки є вищим моральним авторитетом в Українському козацтві. 4.6.18. Служба скарбу Українського козацтва є фінансово-економічним органом Українського козацтва, що діє на підставі окремого Положення, затвердженого Гетьманом Українського козацтва. Генеральний скарбник Українського козацтва обирається Великою Радою Українського козацтва за пропозицією Гетьмана Українського козацтва його кандидатури з дійсних козаків терміном на один рік. Генеральний скарбник разом з Головним отаманом Українського козацтва та Генеральним обозним Українського козацтва організовує та координує фінансово-господарську діяльність Українського козацтва, звітує Гетьману Українського козацтва та Великій Раді Українського козацтва про роботу. 4.7. Крайове (обласне) Козацьке Товариство. Керівні органи крайового товариства складаються з ради крайового товариства, Ради крайової старшини та крайової канцелярії. 4.7.1. Вищим органом самоврядування крайового товариства є Крайова рада, до якої входять делегати від усіх козацьких товариств області і скликається не рідше одного разу на рік. Представництво від козацьких громад, час і місце проведення Ради визначає Рада крайової старшини. 4.7.2. Крайова рада є повноважною, якщо на ній присутні не менше 2/3 обраних делегатів. Рішення приймаються простою більшістю голосів. 4.7.3. Крайова рада може скликатися позачергово за вимогою не менше половини районових товариств, що входять до складу крайового товариства, одним з керівних органів Крайового товариства, а також згідно рішення вищого керівного органу Українського козацтва. 4.7.4. Крайова рада: заслуховує звіт Крайового отамана, старшини Товариства, контрольно-ревізійної інспекції про роботу Крайового (обласного) козацького товариства, Крайової канцелярії; обирає Крайового отамана (голову Ради крайової старшини, члена Генеральної старшини), Крайового суддю (голову суду честі крайового товариства), скарбника, контрольно-ревізійного інспектора крайового товариства; затверджує склад Ради Поважних козаків; затверджує річний бюджет крайового товариства, зразки печаток, символіку після погодження їх з Крайовою Канцелярією Українського козацтва; дає отаману і старшині наказ на рік. 4.7.5. В період між крайовими Радами керівництво діяльністю крайового товариства здійснює Рада крайової старшини, яка збирається один раз на два місяці. Рада крайової старшини: Складається з Крайового отамана (голови Ради отаманів), отаманів радонових козацьких товариств та військових товаришів - членів крайової старшини без посади з правом дорадчого голосу; скликається за рішенням Крайового отамана та крайової старшини, за вимогою одного з радонових осередків чи Гетьмана Українського козацтва; приймає рішення про скликання позачергової Крайової ради; має право накладати «вето» на накази Крайового отамана, якщо вони суперечать Статуту Українського козацтва, рішенням Великої Ради Українського козацтва та Крайової ради; може висловити недовіру крайовій старшині, призначеній Крайовим отаманом. 4.7.6. Організатором виконання рішень Крайової ради, Ради отаманів ОКТ Крайовий отаман разом з крайовою старшиною в складі Крайової канцелярії. 4.7.7. Крайовий отаман є вищою посадовою особою в крайовому козацькому товаристві. Обирається Крайовою радою терміном на один рік з щорічним переобранням і підтвердженням повноважень Гетьманом Українського козацтва. Як символ влади, йому вручається пернач. Крайовий отаман: керує діяльністю Крайового козацького товариства і Крайовою канцелярією, призначає та усуває від виконання обов’язків наказну крайову старшину; входить до складу Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва при Голові обласної державної адміністрації України; звітує на Крайовій раді, дає інформацію про роботу Крайової канцелярії на Раді крайової старшини; звітує перед Генеральною Канцелярією Українського козацтва; підписує фінансові документи, контролює роботу крайової старшини; при перетинанні інтересів обов’язково узгоджує свої дії з крайовими отаманами відповідних областей і Генеральною Канцелярією Українського козацтва. 4.7.8. Крайова канцелярія: є виконавчим органом Крайового козацького товариства; керує крайовим козацьким товариством і виступає представником його законних інтересів; координує роботу районних козацьких товариств, що входять до складу крайового товариства; приймає рішення з поточних питань; співпрацює з Генеральною Канцелярією Українського козацтва; виносить на розгляд Крайової ради і ради крайової старшини проект річного бюджету та програму заходів діяльності крайового товариства; веде реєстр крайового козацького товариства, облік козацьких громад і організацій крайового товариства; формує в межах виділених коштів штат працівників крайового товариства; розподіляє страховий фонд і фонд заробітної платні. Крайова канцелярія підзвітна Крайовій раді, Раді крайового товариства, підпорядкована Крайовому отаману та Генеральній Канцелярії Українського козацтва. 4.7.9. Рада поважних козаків крайового товариства є вищим моральним авторитетом в крайовому товаристві. Склад, обов’язки її регламентуються Положенням, що затверджується Крайовим отаманом. 4.7.10. Суд козацької честі крайового товариства складається з обраного крайового судді та його помічників і здійснює свою діяльність згідно з Положенням про Суд козацької честі Українського козацтва. 4.7.11. Контрольно-ревізійна інспекція крайового товариства обирається в кількості 3-5 осіб терміном на один рік. Крайова старшина не може входити до складу контрольно-ревізійної інспекції. Контрольно-ревізійна інспекція: перевіряє роботу Крайової канцелярії та у разі потреби роботу радонових козацьких товариств; звітує перед Крайовою радою. 4.7.12. В окремих випадках, за рішенням Генеральної Канцелярії Українського козацтва, враховуючи історичні реалії, дозволяється створення міжрайонових об’єднань (Малих Січей), які підпорядковуються Крайовому отаману та мають свою старшину. Січовий отаман є заступником Крайового отамана. 4.8. Районове козацьке товариство складається з первинних козацьких товариств. 4.8.1. Керівні органи радонового товариства складаються з районової Ради, Ради районової старшини та районової канцелярії. 4.8.2. Вищим органом самоврядування районового товариства є районова Рада, до якої входять делегати від усіх первинних козацьких товариств і скликається двічі-тричі на рік. Представництво від первинних козацьких товариств, час і місце проведення Ради, порядок денний визначає Рада районової старшини або Крайовий отаман. Районова рада є повноважною, якщо на ній присутні 2/3 обраних делегатів, рішення приймаються простою більшістю голосів. 4.8.3. Районова Рада може скликатися позачергово на вимогу 1/3 осередків первинних козацьких товариств, Гетьмана Українського козацтва, Крайового отамана, районового отамана та Ради районової старшини. 4.8.4. Районова рада: обирає районову старшину - отамана, суддю, писаря, осавула, хорунжого, бунчужного та іншу старшину, контрольно0ревізійну інспекцію терміном на один рік; обирає Раду Поважних козаків, яка складається з най досвідчених козаків з незаперечним авторитетом серед товариства; затверджує повноваження отаманів первинних козацьких товариств, які щойно започаткувалися; дає отаману і районовій старшині наказ на рік; визначає і затверджує завдання і напрямки діяльності районового козацького товариства. 4.8.5. Районовим отаманом може бути дійсний козак, який показав себе мудрим організатором чи добре працюючим на посаді районової старшини і вище, керує районовим козацьким товариством та канцелярією РКТ. Звітує перед Крайовим отаманом. Обраному отаману, як символ влади, вручається тростина. 4.8.6. Районова старшина обирається з дійсних козаків, районова старшина без посади - Значковий товвариш. 4.8.7. Районова канцелярія - виконавчий орган районового козацького товариства: керує всією діяльністю районового товариства; координує роботу первинних товариств; співпрацює з Крайовою канцелярією; виносить на розгляд Районової Ради і Ради районової старшини проект річного бюджету і програму заходів діяльності районового товариства; веде реєстр районового товариства та облік первинних товариств; звітує Районовій Раді і районовій старшині. 4.9. Первинні козацькі товариства: створюються за місцем роботи, навчання, проживання козаків; для керівництва товариством обирають на своїх Радах отамана та писаря (його заступника) терміном на один рік; ведуть персональний облік членів, приймають членські внески; ведуть облік матеріальних засобів і коштів; звітують перед місцевими фінансовими органами і Районовою канцелярією; отаман, який керує первинним товариством, входить до районової старшини; співпрацюють з районовою канцелярією; підзвітні керівним органам районового товариства; визначають завдання і напрямки своєї діяльності; розглядають на Радах рішення отамана з найважливіших справ господарського, фінансового і спірного характеру; затверджують кошторис. 5. Кошти і майно Українського козацтва. 5.1. Українське козацтво здійснює фінансову діяльність у порядку, визначеному законодавством України. 5.2. Кошти Українського козацтва складаються з: вступних та членських внесків; відрахувань від прибутків заснованих Українським козацтвом госпрозрахункових підприємств і організацій та створених при Українському козацтві кредитових спілок; надходжень від проведення культурно-масових, спортивних та інших заходів, лекцій, виставок, видавничої діяльності; пожертвувань членів Українського козацтва, інших добровільних пожертвувань, заповітів та внесків приватних осіб, установ, підприємств, організацій України та із-за кордону, інших надходжень, які не суперечать чинному законодавству України, з відрахувань підприємств, установ, організацій та окремих приватних підприємств, які створювалися та отримують різні послуги з допомогою структурних підрозділів Українського козацтва. 5.3. Кошти Українського козацтва використовуються для здійснення статутної діяльності Українського козацтва, на проведення заходів, передбачених Статутом, забезпечення організаційно-господарських потреб та утримання штатного персоналу. 5.4. Майно Українського козацтва складається з будівель, споруд, основних засобів виробництва, підприємств, засобів транспорту і зв’язку, житлового фонду, культурних, історичних цінностей тощо. 5.5. Право оперативного управління коштами та майном Українського козацтва на виконання статутних завдань Українського козацтва та рішень Великої Ради Українського козацтва належить Гетьману Українського козацтва. Крайові (районові, первинні) отамани оперативно розпоряджаються коштами своїх товариств згідно з рішенням рад своїх товариств. 5.6. Відповідальність у обліку коштів та майна несуть: за облік, зберігання, своєчасне оформлення фінансових документів і фінансовий контроль за витратою коштів в громадах (товариствах) Українського козацтва - скарбник, в Генеральній Канцелярії - головний бухгалтер; за облік, технічний стан, умови і якість зберігання, організацію експлуатації і ремонту технічних засобів, будівель та майна в громадах (товариствах) і Генеральній Канцелярії Українського козацтва - обозні всіх рівнів. Безпосереднє керівництво та загальний контроль здійснюють і несуть загальну відповідальність - отамани; в Генеральній Канцелярії - Головний Отаман. Головний Отаман Українського козацтва, Генеральний обозний, Генеральний скарбник, Генеральні: писар, хорунжий, бунчужний та інші, Наказні отамани, які отримали для виконання завдань своїх служб в розпорядження кошти Українського козацтва, разом з Головним бухгалтером несуть відповідальність за їхнє використання згідно з вимогам чинного законодавства України. 5.7. Українське козацтво, створені ним установи та організації зобов’язані вести оперативний та бухгалтерський облік: статистичну звітність, реєструватися в органах державної податкової адміністрації та вносити до бюджету обов’язкові платежі у порядку і розмірах, передбачених чинним законодавством України. 6. Правовий статус Українського козацтва. 6.1. Українське козацтво є юридичною особою, має поточні та валютні рахунки в банках, печатку та штампи із своїм найменуванням, відповідну звичаям і традиціям атрибутику, символіку, зразки яких затверджуються Великою Радою та реєструються у порядку, передбаченому чинним законодавством України. 6.2. Українське козацтво може виступати позивачем і відповідачем в органах суду та арбітражного суду. 6.3. Українське козацтво не несе відповідальності за кошти і майно крайових, районових і первинних козацьких товариств, як і останні не несуть відповідальності за кошти та майно Генеральної Канцелярії Українського козацтва. 6.4. Доповнення та зміни до статуту Українського козацтва має право вносити Велика Рада Українського козацтва, Рада Генеральної старшини з подальшим затвердженням їх Великою Радою Українського козацтва чи без нього, але за окремим спеціальним дорученням Великої Ради українського козацтва. 6.5. Про зміни, що сталися в статутних документах, Українське козацтво повідомляє Міністерство юстиції України. 6.6. Українське козацтво, крайові (обласні), районові, первинні козацькі товариства керуються у своїй діяльності цим Статутом. 7. Припинення діяльності Українського козацтва. 7.1. Припинення діяльності Українського козацтва відбувається шляхом його реорганізації або ліквідації. 7.2. Реорганізація Українського козацтва відбувається за рішенням Великої Ради Українського козацтва, якщо за це проголосувало не менш як 2/3 делегатів. 7.3. Ліквідація Українського козацтва відбувається за рішенням Великої Ради Українського козацтва, якщо за це проголосувало не менш як 2/3 делегатів або за рішенням суду. 7.4. Ліквідація Українського козацтва проводиться у встановленому порядку ліквідаційною комісією, призначеною Великою Радою Українського козацтва. 7.5. В разі припинення діяльності Українського козацтва, його майно та кошти не можуть перерозподілятися між його членами і направляються на виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави. 2. Концепція Українського козацтва (Розроблена Радою старійшин Кальміуської паланки Українського козацтва у 2000 році) Українське козацтво, яке почало відроджуватися на початку останнього десятиліття, має стати потужною і впливовою військовою, громадськополітичною, виховно-патріотичною, консолідуючою силою нової української держави. Виходячи з глибоко вкорінених в народі історичних традицій українського козацтва, прихильного ставлення до ідеї відновлення козацтва, його високого авторитету у різних шарах суспільства, а також сучасних реалій, існуючого 10річного досвіду відбудови козацьких структур в Україні доцільними є такі головні засади і принципи подальшої розбудови козацького руху: 1. Основним принципом повинна стати «двоповерховість» структурної побудови сучасного козацтва як всенародної, всеукраїнської організації з виділенням його державної та громадської частини. 2. Державно частина українського козацтва повинна бути представлена підрозділами спеціального призначення, які б, зокрема, взяли на себе: - охорону державних структур: Президента, Уряду, Парламенту, державних адміністрацій на містах; - утворення спеціальних груп швидкого реагування, озброєних всіма видами сучасної зброї; - утворення спеціальних військових козацьких училищ, вищих шкіл, спортивно-військових комплексів для фахової підготовки молодого покоління з використанням звичаєвих, морально-духових, військових та інших традицій української козаччини. 3. Громадська частина українського козацтва повинна бути представлена єдиною і широкою мережею громадських організацій різних рівнів, які б, зокрема, взяли на себе: - комплексну діяльність по сприянню діючій українській армії та флоту; - створення мережі козацьких ви шкільних стрілецьких центрів для ветеранів, воїнів у запасі, які б дозволяли підтримувати і вдосконалювати свій військово-фаховий рівень; - сприяння органам правопорядку на місцях; - сприяння розвитку ділових, економічних структур українського козацтва на базі звичаїв самозабезпечення, самореалізації в умовах сучасного правового поля України; - історико-просвітницьку та художньо-мистецьку діяльність серед населення, широкого загалу, що включає всі вікові і соціальні групи незалежно від партійної, конфесійної та іншої приналежності; при цьому українське козацтво усіляко підтримує ідею створення єдиної сильної української християнської церкви на основі Патріархату в м. Києві; - створення широкої мережі молодіжних козацьких організацій на основі вікового досвіду вишколу молодого покоління в дусі патріотизму, культу здорового тіла і духу. 4. Вище керівництво двома структурами українського козацтва – державної і громадською – за посадою здійснює Президент України, який одночасно автоматично обіймає посаду Гетьмана Українського козацтва. Фінансування державної структури козацтва здійснюється державою. Громадські козацькі структури діють на основі самофінансування при державній підтримці. 5. Оперативне керівництво всім українським козацтвом здійснює Наказний гетьман, кандидатуру якого з числа українського генералітету на паритетних засадах визначають Велика козацька рада і Гетьман. 6. Велика козацька рада включає Раду командирів військових частин, Раду паланкових отаманів та Раду старійшин. 7. Керівництво паланок включає паланкового отамана, паланкову Раду та паланкову Раду старійшин. Паланкові отамани обираються Радами паланок. Структура паланок, на які поділена територія всієї України, включає полки та курені. 8. Закордонні організації Українського козацтва є громадськими і діють самостійно в країнах перебування, але в повній згоді і координації дій з керівними структурами козацтва в Україні. СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКОГО ЗАДНІСТРОВ’Я Задністрове козацьке земляцтво. В кінці 1990 року група вищих офіцерів 180-ї дивізії (місто дислокації Білгород-Дністровський) на чолі з її начальником штабу полковником Токаревим А.Є. організувала Задністрове козацьке земляцтво - складову частину Всесвітньої спілки козаків. Душею земляцтва був комендант БілгородДністровської залоги - полковник Слепухін М.0. До складу організації входили полковники Чухань І.І., Кучер В.В., підполковники Ломовцев Ю.0., Корнєв Ю.М., Некрасов П.М., Пронін С.В., Харчук Ю.І., Глущенко І.І., Дмитренко В.В., капітан Антонов Г.В. - за посадами – командири, заступники командирів полків, військовий прокурор... Штабом земляцтва було розроблено цікаві документи - “Ідеологія козаччини”, «Стратегія козацтва», які слугували фундаментом для розробки статутів усіх наступних об'єднань козаків Задністров'я. У 1991 році Україна виборола незалежність. Із незалежністю прийшло розуміння необхідності позаблокового існування держави і як наслідок скорочення Збройних Сил: було розформовано 180-ту дивізію. Колишні офіцери вимушені були шукати роботу; багато хто з них виїхав за межі Одещини. Частина офіцерів-козаків залишилася вірною козацькій ідеї: маленький осередок Задністрового козацького земляцтва ще працював у 1996 році - до його отамана Слєпухіна М.0. зверталася рада отаманів козаків Петербурга. Буджацька Січ (Буджацьке січове козацьке військо). В 1992 році князем Аргутінським-Довгоруким В.В. було організовано кооператив „Рюрик" при Дворянських зборах півдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Січ - об'єднання козаків БілгородДністровщини. Співзасновниками Буджацької Січі були князь АргутинськийДолгорукий В.В., Устименко Б.І., Деордиця І.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В.В. та ін. Як сказав Харчук Ю.І. - один із співзасновників Буджацької Січі: „Їз закриттям Задністрового козацького земляцтва - козацька ідея в Задністров'ї не вмерла - оскільки землі Буджаку потребують захисту". Штаб-квартира Буджацької Січі - місто БілгородДністровський. Отаманами Січі були Деордиця І.М., князь АргутинськийДолгорукий В.В.. Офіційно Січ припинила діяльність у 1997 році, але у 1999 році рішенням козацького кола Українського Чорноморського козацтва її було відновлено; наказним отаманом було призначено генерал-хорунжего Скляренка М.П. Білгород-Дністрове паланкове козацьке товариство. З 1992 року працює Білгород-Дністровське паланкове товариство козаків та пасічників, яке очолює Л. Городецький. Засновники товариства - Городецький Л.Г., Берлізов А.М., Тимофєєв В.Я. Паланка входила до складу Українського Чорноморського Гуляйпільського козацтва, але з розколом обласної (крайової) організації УЧГПК на дві організації - Чорноморське Гуляйпільське козацтво та Звичаєве козацтво - отримала автономію. Розкол утворився тому, що частина козаків (це була основна маса перших козаків-засновників УЧГПК) вважала за необхідним неухильно додержуватися Звичаєвого Кодексу козацтва. Козаки, які прийшли до козацтва пізніше, вважали за необхідне брати з цього Кодексу лише основні постулати моралі, а в практичній діяльності зважувати на сьогодення. На відміну від УЧПГК (і других козацьких організацій), в паланці ніколи не було розбрату - паланкова старшина завжди спокійно й розважливо вирішувала всі суперечки між козаками і не доводила ці суперечки до розколу. Дійсно, у життєдіяльності громадської організації дуже важлива роль керівництва та старійшин - паланці дуже пощастило, що в керівництві та раді старійшин були такі особи, як Городецький Л., Маринеску М., Тимофєєв В., - особи, які пройшли школу керівництва громадами, організаціями, установами - голови сільрад, директора шкіл, профспілкові та партійні лідери; особи, що мали вже звичку приймати рішення та відповідати перед загалом за ці рішення. Білгород-Дністровська паланка входить до складу Українського козацтва (перший Гетьман УК В'ячеслав Чорновіл) - від Чорновіла група козаків паланки отримала козацькі нагороди - Хрести з мечами (вони були зроблені з пластмаси, трималися на синій стрічці, кріпилися швацькими шпильками); до речі в Україні тоді ще не було своїх державних нагород - орденів та медалей. Першим в паланці цей Хрест отримав Л. Городецький. Для розвитку козацтва у Білгород-Дністровському (місті та районі) Леонід Григорович зробив дуже багато. Він налагоджував роботу куренів по селах, завозив малозабезпеченим верствам населення вугілля за цінами вдвічі нижче комерційних, відкрив перукарню, яка обслуговує пенсіонерів, інвалідів, організував пункт самозабезпечення козаків продуктами харчування, зокрема, там реалізується мед значно дешевший та якісний, ніж на ринку і ще багато реальних справ. В Білгород-Дністровське паланкове козацьке товариство входять: БілгородДністровський отаманський курінь (м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, сще Затока, сс. Шабо, Прибережне, Кароліно-Бугаз). Старокозацький курінь (сс. Старокозаче, Козацьке, Удобне, Полянка, Петрівка, Підгірне, Зеленівка). Руськоїванівський-Волонтирівський курінь (сс. Руська Їванівка, Дальнічени, Володимирівка, Чистоводне, Петропавлівка, Волонтирівка). Адамівський курінь (сс. Адамівка, Овидівка, Благодатне, Черкеси, Софіївка, Привітне, Бритівка, Вигін, Розкішне, Монаші, Долинівка, Карналіївка, Олексіївка, Маразліївка). Краснокосянський курінь (сс. Сухолужжя, Семенівка, Південне, Гончарівка, Андріївка, Молога, Випасне, Турлаки, Бикоза). Приморський курінь (сс. Приморське, Курортне, Біленьке, Миколаївка, Вольне, Великомар’янівка, Тузли, Широке, Дивізія, Костянтинівна), наказний Придністровський курінь (с. Паланка, мм. Бендери, Тирасполь). Адамівський курінь Українського козацтва. У 1994 році було засновано Адамівський курінь Українського козацтва (народна козацька дружина Адамівської сільської ради) - автономний осередок козацтва у складі Білгород-Дністровської паланки. Співзасновники куріню Тимофєєв В.Я. (голова Адамівської сільської ради), Маринеску М.К., Козубенко В.0. Тоді ж почала працювати Адамівська школа козацько-лицарського виховання , яка була першою на Україні школою цього типу. Білгород-Дністровський міський козацький Кіш. У 1996 році від Білгород-Дністровської паланки відокремився БілгородДністровський міський козацький Кіш, співзасновниками якого є Скляренко М.П., Вітряк М.К., Устименко Б.!., Черв'як 0.0., Горлачов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М.Є., Лелеченко І.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.І., Лісіцин І.М., Павлюк В.В. Кіш працює й сьогодні; наказним отаманом Коша є Гавриленко В.О. Білгород-Дністровський міський Окружний полк ім. П.Орлика. У 2000 році утворився 1-й Білгород-Дністровський міський Окружний полк ім. П.Орлика, співзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.І., Дейна М.К., Оленєв І.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В. Отаманом полку є Врублевський М.В. Білгород-Дністровський Окремий курінь ім. С.Білого. У 2002 році засновано Білгород-Дністровський Окремий курінь ім. С.Білого, співзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., Сокорєв Ю.0., Сокорєв 0.0., Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ КП отець Миколай Григорашенко. Білгород-Дністровський курінь Війська Запорозького України. Монашівська сотня. У 2002 році утворився Білгород-Дністровський курінь Війська Запорозького України (отаман Возний М.М.). Засновники – Возний М.М., Лесін В.П., Жуковський В.К. Ідея створення структурного підрозділу Білгород-Дністровського куреню – Монашівської сотні належить сотнику ЗК Ткаченку В.П. «Я розумів, що певні історичні події забрали у підлітків, молоді ту ідею, на якій їх виховували (комуністична ідеологія), а взамін ідеологію українського патріотизму треба тільки запроваджувати. Історія України – це козацтво і створення козацької сотні на селі – це якраз той шлях, який дасть змогу виховувати у дітей повагу до України, повагу до своєї історії». В 2004 році сотню було зареєстровано. Отаманом обрано Ткаченко В.П. Жіноча громада Українського козацтва. У 2004 році заснована жіноча громада Українського козацтва, співзасновниками якої є Горлачьова Л.Я., Городниченко Р.С., Воробйова В.В., Грицуналь УА, Пономаренко Л.0., Пономаренко Н.М. Білгород-Дністровське районне товариство Українського козацького з’єднання. У 1997 році в м. Білгороді-Дністровському було засновано Окремий осавульський курінь Чорноморського козацького війська. Виборним отаманом став Білоус В.П. В 2004 року було проведено перереєстрацію куреня, який був зареєстрований як громадська організація Білгород-Дністровське районове козацьке товариство Чорноморського козацького з’єднання з правом юридичної особи. Дністровська Січ. На початку 2005 року почала свою діяльність Дністровська Січ – об’єднання козаків Білгород-Дністровського, Татарбунарського, Арцизського, Саратського, Тарутинського районів. Засновниками Акерман-Дністровської Січі стали Царенков О.П., Єремєєв В.І., Тимофєєв В.Я. Козацький духовий оркестр. Із організацією козацьких осередків в Білгород-Дністровському районі та місті – навесні 1996 року від військового оркестру Білгород-Дністровської залоги (гарнізону) відокремився козацький духовий оркестр (малий склад). Він складається з труб (3), баритону (1), тенорів (2), валторни (1), альту (1), басу (1), тромбону (1), великого барабану (1), малого барабану (1). Керівник козацького духового оркестру – Радченко Степан Федорович. Козаки обслуговували козацькі заходи: конференції, зустрічі з отаманами, паради, ходи, виступали з концертами духової музики, надавали ритуальні послуги за помірними цінам. Найактивнішими учасниками оркестру було створено ядро – козацьку раду – члени якої є Радченко Степан, Дегтяр Леонід, Литвин Петро, Хомко Анатолій, Радченко Володимир, Лісовий Анатолій. Хор української народної пісні «Мрія». В 1989 році на базі заводу медичних виробів було створено хор української народної пісні. До складу хору входять люди різних професій, різних національностей, але всі вони великі любителі української народної пісні. Через три роки колективу було надано звання «Народний». Кожен рік хор давав звітний концерт перед робітниками та керівництвом заводу. Жодне свято не проходило без його виступів. Завжди радісно й тепло артистів зустрічали не тільки заводчани, але й жителі міста й району. Про колектив багато писали в районних та обласних газетах. Хор має багато грамот, дипломів, свідоцтв; брав участь в міських, обласних, міжнародних фестивалях. Змінюються часи, змінилося керівництво міста, заводу. Змінилося й наше життя. Із-за матеріальних проблем на заводі скоротили ставки баяністів та керівника хору; колектив залишився без свого хорового класу та матеріальної підтримки. Але хор не розпався, він продовжує жити й радувати своєю піснею народ. Ось вже п’ять років керівник хору й баяністи працюють з колективом безкоштовно, п’ять років колектив не має ніякої підтримки від міста. Проводили репетиції й в ПТУ-10, й в міській бібліотеці, й в рибопромисловому технікумі. Сьогодні артисти мають приміщення на території міського пологового будинку. В 2004 році виділили старе складське приміщення , його відремонтували за свої кошти, виписали дошки й керівник сам зробив лави. Зараз артисти вважають, що це хоровий клас й сподіваються, що тут вони будуть працювати постійно. Ансамбль української народної музики «Веселка». Ансамбль «Веселка», якому вже тридцять років, створений на базі Білгород–Дністровського педучилища силами викладачів – Михайлом Івановичем Нікіруєм, його дружиною Валентиною Афанасіївною й такими ж , як і вони, ентузіастами, популяризаторами і виконавцями народної музики В. І. Заїкою й В. Д. Краснянським. Спочатку це був ансамбль «Троїсті музики» з трьох музикантів, який з часом став поповнюватися талановитою молоддю з самого педучилища й шкіл міста. Нині це сталий колектив української пісні зі співочою та хореографічними групами, власним оркестром народних інструментів, який об’єднує людей різного віку й занять, але з’єднаних великою любов’ю до музики, пісні. На протязі багатьох років колектив «Веселки» удосконалює свою майстерність, проводить велику роботу по збиранню фольклорного матеріалу. Саме обрядові пісні становлять основу репертуару колективу. Із студентськими фольклорними експедиціями М.Нікіруй об’їздив мало не всі села Придністров’я, збираючи невідомі зразки гаївок, щедрівок, весільних та обжинкових пісень. За роки копіткої пошукової роботи таких знахідок стало на великий фольклорний збірник, який вже підготовлено до друку. Учасники ансамблю також відтворюють старовинні народні інструменти. Увесь свій вільний час віддає виготовленню сопілок, ріжків, кувиць викладач педучилища В. І. Краснянський. Вдалий підбір голосів виконавців та своєрідне звучання оригінальних музичних інструментів (таких, як коза, бас, бугай) дозволяють ансамблю з успіхом відтворювати мелодії та пісні новорічних, весняних, весільних та інших народних обрядів. Обрядовій темі відводиться особливе місце в виступах «Веселки». Тут характерним є не тільки вокальне та оркестрове виконання елементів хореографії, але також використання різноманітної обрядової атрибутики – стрічок, вінків, паляниць, рушників і т. п. З великою майстерністю виконуються ансамблем не тільки українські, російські народні пісні, а й польські, болгарські та інші пісні. Ансамбль української народної музики «Гроно». Ансамбль був створений у 1997 році на базі міського Центру дитячої творчості. У цьому ж році колектив вперше став Лауреатом міського і обласного конкурсів– оглядів «Таланти твої, Україно». У складі ансамблю працюють три різновікові групи, що складає 45 гуртківців. Творча діяльність колективу спрямована на відродження української народної пісні. Весь склад ансамблю – хлопчики, тому і репертуар колективу побудований на українських похідних маршах, козацьких піснях, думах, баладах. Керівник Богдан Михайлович ергіїв професійно досконалий педагог, вміло організовує навчальний процес, розвиває творчі здібності вихованців, їх художні особливості. Ансамбль веде активну роботу по естетичному вихованню юних слухачів, по пропаганді українських народних пісень. Колектив користується великою популярністю у мешканців міста, є постійним гостем у навчальних закладах, дитячих таборах відпочинку та санаторіях смт. Затока та ергіївна. Є активним учасником дитячих свят, концертів і акцій, які проводить міський Центр дитячої творчості, має звання «зразковий художній колектив». Фольклористичний гурт «Алкалія» (Старокозацький хор). Народна хорова капела - пошуково-дослідницький фольклористичний гурт «Алкалія» Будинку культури с. Старокозаче існує вже 40 років. Керівником колективу працює Віктор Вареник, який разом з концертмейстером-хранителем фонду Іваном Котельником останні 16 років утримує колектив на відповідному званню народний творчому рівні. Переважна більшість учасників хору співробітники Старокозацької районної лікарні. Хор є бажаним учасником культурно-мистецьких та громадсько-політичних акцій, які проводяться в селі Старокозаче, в Білгород-Дністровському районі тощо. У різноманітному репертуарі колективу духовна, класична, народна музика. Хор співпрацює з козацькими організаціями; дитяча група хору - учасник Великих Рад Українського козацтва. «Русичи». «Русичи» - це древні українці, наші предки - заявляють учасники гурту сучасної музики «Русичи». Керівник - Богдан Нікіруй. Слово «русичи» неможливо від’єднати від сучасної української нації, від козацтва. Музика гурту «Русичи» не підпадає в повній мірі не під одну з класифікацій року. Можливо, це фолк-рок. А в цілому - це академічний вокал солістки Люди Мазур, напівзабуті українські народні пісні, перекладені не тільки для скрипки й сопілки керівника, а й для електрогітари Іларіона Лебедєва, бас-гитари Дими Рачкова та барабанів Толіка Красовського. «Русичи» найшли оригінальний шлях відродження старовинної української пісні та музики - й донесли її до нового покоління. Практично нічого не змінюючи, музиканти доповнюють музикальний твір молодіжним, роковим, «драйвом». І пісня знову живе - відбувається реінкарнації етнічних мотивів. Гурт відомий не тільки на Україні; його музику чули Великобританія, Польща. Цікаве спостереження: нові козацькі організації завжди утворювалися із появою нових лідерів – й надалі я прогнозую ріст цих організацій із приходом у козацтво осіб – носіїв нових ідей. Новим у козацтві (і характерним для цього періоду) стало співробітництво козаків усіх осередків („час збирати каміння”), особливо коли необхідно було проводити масштабні заходи – участь у Дні міста Білгорода-Дністровського, у відкритті пам’ятників Т.Шевченку (Білгород-Дністровський), отаману Головатому, Богдану Хмельницькому (Одеса), організація екскурсій для школярів на кораблі Чорноморського флоту, районне свято на базі Адамівської школи, районне Свято козацької пісні, посвята у козачата учнів Долинівської школи, у козаки всесвітньо відомого фольклорного ансамблю „Веселка” (керівник М.Нікіруй), хлопчачого ансамблю „Гроно” (керівник Б.Нікіруй), ліцеїстів Тузлівського НВК, 1-й районний зліт-таборування козацької молоді, зустріч із кандидатом у Президенти України В.Ющенком та ін... Продовжують активно працювати в напрямку козацько-лицарського виховання Адамівська, Долинівська, Турлацька, Вигінська школи. Почав друкуватися невеликим накладом (тиражем) регіональний козацький щомісячник „Річ про Буджацьку Січ” (тут друкуються статті теоретиків козацького руху – Устименка Б.І., Городецького Л.Г., Тимофєєва В.Я., Скляренка М.П., новини козацької діяльності (у тому числі й культурні), художні біографії лідерів козацького руху та ін. Завдання отаманської верхівки козацтва Південноукраїнського Задністров’я – не втягувати козаків в згубну конфронтацію та релігійні, мовнонаціональні, політико-економічні інтриги (бо на сучасному етапі козацтво як єдина політична сила не сформувалась!) і щоб утримувати козацтво від цих інтриг – більше займатися вихованням та просвітницькою діяльністю, розвивати культурні осередки – козацькі хори, ансамблі, театри; піклуватись про козацькі ліцеї і табори відпочинку та спортивного загартування. Ми не повинні насаджувати зневіру. Не можна в такій ситуації будувати цивілізовану державу, формувати повноцінну, самодостатню націю; козаки повинні не дозволяти морально і духовно перетворювати українську націю на націю, в якій панують і буття якої визначають панікери, провокатори і духовні дезертири. Як сказав Б.Сушинський: „Ми живемо в мирній європейській державі. Найбільша мужність полягає в тому, щоб кожен з нас, українців, на своєму робочому і житейському місці, щоденно – борозна до борозни, цеглина до цеглини, слово до слова – підтверджував козацьку вірність в ім’я України, козацьку мужність задля захисту України, козацьку працьовитість і порядність задля процвітання України. Оце вона і є – житейська, біблійна, а отже й козацька мудрість нашої Національної ідеї. Бо: велич козацької Української Національної ідеї – у величі козацького духу!” ІІІ. ДОКУМЕНТИ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЩОДО КОЗАЦТВА „Козацтво стало найдосконалішою формою вияву генетично закодованих здібностей і можливостей нашого народу. Реалізація ж науково обгрунтованих і випробуваних історією козацьколицарських виховних традицій – один із найефективніших українознавчих підходів у навчально-виховній роботі.” Б.Сушинський. В жодній країні світу немає виховання „взагалі”. Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Це – українська козацька педагогіка. Відомо, що український козацький визвольний рух – одна з найяскравіших сторінок боротьби нашого народу за політичну і державну незалежність. Багатогранною була діяльність козаків – як звитяжних воїнів, вільнолюбивих громадян, політичних і державних діячів, умілих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців мистецтва, мудрих вихователів дітей. Козацтво у більшості своїй було аристократією національного духу, високоідейною і високоморальною елітою свої нації. Народ – нація – це самовідтворювана система. Вона може втратити певні функції (державницькі), але допоки жива – спроможна сягати ще вищих рівнів свого розвитку. Потрібні лише внутрішня воля і сила. Втіленням волі і сили, феноменом відродження свідомо і послідовно стало козацтво. Славетний Байда Вишневецький не тільки поборює військову потугу татар і турків, а й гордо відкидає компроміс (навіть в ім’я життя) з поневолювачами народу (віра твоя, кидає він у вічі султанові, погана, - тож волію умерти, але не бути в спілці з тобою). В ім’я розквіту народу П. КонашевичСагайдачний з усім своїм кошем вступає до Київського освітнього братства. Б. Хмельницький сприяє розвитку Києво-Могилянської академії, багато полковників здобуває освіту в зарубіжних університетах. Гетьман І. Мазепа будує освітні заклади та храми, П. Орлик творить найдемократичнішу та найгуманістичнішу в Європі Конституцію, а Кирило Розумовський докладає максимальних зусиль для створення в Батурині університету й 52 роки очолює російську академію наук і здобуває все європейське визнання... Уся козацька Україна була поділена на „полки”, і в усіх полках та у володіннях Січі функціонували різного роду школи. Ті школи давали світську, релігійну і військову освіту, а головне – готували до життя: як приватного, так і державного. Україна вся була всіяна навчально-виховними закладами і закономірно була визнана Європою як найосвіченіша країна-нація... Історія вчить: поки козацтво було могутньою суспільною культуротворчою, морально-духовною, національно-патріотичною потугою, доти Україна зберігала свою незалежність чи автономність. Загальновідомо: козацтво – надзвичайно високого, елітного рівня військова організація, але самою історією їй судилося відіграти роль вирішальної сили у відродженні нації-держави, захисті демократії і свободи, гуманізму, найвищого рівня – конституційної, правової культури. Дика і темна, свавільна, гультяйська сила, як атестували козацтво недруги України, цієї місії виконати не могла. Нагадаймо свідчення Д. Яворницького: на Січ приймали лише тих, хто визнав православну віру, спілкувався українською мовою, брав присягу захищати до останнього подиху людину, родину, військове товариство й Україну та за них бути готовим віддати й життя. Іноземці відзначали: козацтво породило найвидатніший феномен лицарства, патріотизму, честі – духовне побратимство, їм не вдалося зафіксувати жодного випадку зради цього типу родства! І цілком зрозуміло, що такий тип людей не міг з’витися сам собою, з нічого. Вирішальну роль у кристалізації українського характеру відіграла козацька освіта – педагогіка самопізнання та самореалізації, особової й національнорелігійної самосвідомості, філософії жити по-людськи: чесно і совісно, патріотично й професіонально, на засадах демократії і свободи, красиво і просто. Козацька педагогіка – це частина української народної педагогіки, яка формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність. Головна мета козацької педагогіки – виховати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина. Провідні завдання – виховувати в підростаючих поколінь національну свідомість і самосвідомість, український характер і світогляд, формувати національну і загальнолюдську духовність, готувати фізично загартованих і мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховувати громадян, які розвивали б культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу. Закономірно, що народ в історичних піснях і думах підніс козацтво на висоту ідеалу. Г. Сковорода не тільки розвинув філософсько-етичний принцип самопізнання, само творення, самореалізації, а й уславив як образ-взірець „отця вольності Богдана”. І. Котляревський як найвищий ідеал підніс не лише Низа та Евріала (захисників Вітчизни), а й Наталку та її матір, побратимство Миколи та Петра. Т.Шевченко, написавши не тільки „Кобзаря”, а й „Букваря”, еталонами людини оспівав носіїв козацької філософії, етики і моралі, гідності й честі, політичної активності та державницької мудрості. До речі, Великий Кобзар був курінним отаманом Петербургського козацького Кошу. Тож природно, що форми козацької етнопедагогіки жили в творах П.Куліша і М.Костомарова, П.Мирного, І.Франка і Л.Українки, Карпенка-Карого, у працях видатних педагогів Г.Ващенка і Яніва, Шлемкевича, Сухомлинського і Стельмаховича, а нині повертається до системи сучасної освіти як незнищений Дух нації. Система виховання у козаків мала різнобічний характер. Козаки надавали важливого значення як психофізичному вихованню, так і моральному, релігійному, естетичному, що сприяло гармонійному розвитку кожної особистості. Висококультурна еліта нації, враховуючи здобутки народної педагогіки, по філософськи підходила до їх застосування, створювала власні звичаєві правила, яких дотримувалися усі козаки. Народна педагогіка високо підносить гідність дитини. Повага до дитини ставала основною передумовою у спілкуванні дорослих із вихованцями, що, безперечно, позначалось не лише на стосунках, а й способі життя, моральному становленню молоді. За народними переконаннями, почуття власної гідності людина має пронести до останніх днів свого життя, це своєрідний показник моральності та чесності з оточуючими та з самим собою. Одним із найперших чинників впливу на особистість українська етнопедагогіка називає середовище – стосунки в сім’ї, режим дня, побут, звичаї, традиції, житлові умови тощо. Про позитивну роль родини можна говорити тоді, коли в ній панує здоровий дух єдності між усіма її членами, незалежно від їхнього віку, життєвого досвіду. Відчуваючи підтримку і турботу дорослих, діти підсвідомо скеровують свої дії та вчинки на те, щоб виправдати довір’я та сподівання батьків, дорослих. Почуття обов’язку перед старшими організовує дітей, і повага – обопільна. Ідея домінуючої ролі родини у формуванні особистості знайшла своє вираження та підтримку і на інших рівнях виховання (братські, релігійні школи тощо), у тому числі й на Запорозькій Січі, де за основу виховання взяли народні принципи родинного впливу. Думка про залежність вдачі людини від оточення, стосунків, умов, способу життя трансформувалася у козаків в конкретну вимогу – підготувати міцного й витривалого воїна, захисника рідної землі. Виховання такої особистості становило суспільно-політичну необхідність, викликану обставинами життя і спрямовану в майбутнє. Це одна з передумов суверенності країни, та врешті-решт, такий зміст навчання цілком відповідав вільнолюбивій вдачі козака. Джурам у свої юнацькі роки доводилося зазнавати багато пригод та небезпек. Але все це було їм на користь, бо, подорослішав, вони ставали найзавзятішими козаками. На Січ приходили всі, хто прагнув оберігати Україну від ворога, здобути волю, стати сильним і мужнім. Козацьке середовище було для джур школою життя, відважності та гарту. Послідовність та системність виховного процесу досягалися завдяки батьківському піклуванню досвідчених козаків, товариській підтримки молодих лицарів, постійному контролю і нагляду. Будучи для юнаків родиною (певне коло осіб було постійно біля них), Січ водночас виконувала функції і громадськості. Народна мудрість влучно зауважує: „З ким поведешся, від того й наберешся”. Йдучи за народними вимогами та правилами, наставником джури обирали мудрого козака, який би стати зразком і порадником для хлопця. Маючи життєвий та військовий досвід, статечний козак ставав авторитетом, прикладом, зразком для хлопця, як у родині батько, навчав хоробрості, чесності, дотримуючись пропагованого народом принципу рівноправності у стосунках. Інститут батьківства (наставництва) в Запорізькій Січі, ґрунтуючись на народно-християнських принципах любові, взаємоповаги, демократизму, дружби, намагався виховувати молодь гідною традицій минулого, маючи для цього всі підстави. Морально-етичні чесноти подібного змісту для підростаючого покоління складались у закони життя. Джури цінували батьківську турботу, що виявлялась у толерантному, поважливому ставленні до названих батьків. Дружні стосунки батьків та дітей, щира бесіда, заспокійлива пора створювали особливий духовний світ. Мудра народна педагогіка знала чимало секретів впливу на особистість, уникаючи обмеження її свободи, часто діючи так, що дитина навіть не підозрювала, що її виховують. Скажімо, невелика бувальщина з уст батьків про ледачого сина застерігала дитину бути такою, казка про мудру дівчину скеровувала діяльність вихованців у відповідне русло, а розповідь про відважних воїнів-козаків заохочувала юнаків до гартування тіла. Такі методи виховання випливали з природних потреб хлопчиків та дівчаток. Юна душа не чинила опору такому вихованню, оскільки все діялось із урахуванням бажань, інтересів, прагнень, сподівань, мрій дітей. Навчання у школі джур мало свої стани. Ця особливість козацького виховання своєю основою базується на народно-педагогічній віковій періодизації виховання і навчання, складеній з урахуванням споконвічних емпіричних знань. За народними традиціями зміст виховання кожної вікової групи мав певну відмінність, котра акумулювалася у системі вимог. Подібне спостерігається і на Січі. Перехід від одних обов’язків до інших має відбуватися не лише за досягненням певного віку, а й за умови вивчення основ козацького військового мистецтва, узгоджуючи свої дії з морально-етичним кодексом лицарської честі. Серед різноманітних народно-педагогічних методів виховання велике значення мають профілактичні та практично-дійові. Режим праці та відпочинку, гра у родині забезпечували організованість дітей, сприяли всебічному розвитку фізичних та духовних потреб. Відпочинок спрямовував дітей на поповнення їх життєвого досвіду, стимулював позитивні і корисні звички і водночас служив „розрядкою” для фізичного та емоційного стану. Але й в таких випадках контроль над дітьми не виключався. Названа група узвичаєних народно-педагогічних методів виховання широко застосовувалась і у козаків. Навчання у школі джур мало розгалужений характер. Як зазначав С.Сірополко, „молодиків у школі й поза школою вчили: Богу добре молитись, на коні ріп’яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватись, з рушниці гострозоро стріляти й списом гостро колоти”. В цілому навчання тут здійснювалося у релігійному напрямку, адже християнські засади народних виховних традицій – домінуюча ланка у козацькому житті. Релігійне життя козаків позитивно впливало на світорозуміння молоді. Глибоко духовні звичаї запорожців мають релігійне підґрунтя, і це природно, оскільки козацька духовність, воля, майбутнє були невіддільні від ідеї Бога. Вирушаючи в похід, за звичаєм, треба було поклонитись січовій Покрові і св. Миколі. Та й у будні воїни віддавали шану своїй заступниці: перед обідом читали Святе письмо і молились св. Покрові. Культ землі був головним у традиційно-звичаєвій системі та навчальновиховному процесі українців, у тому числі й козаків. У запорожців існувала клятва святою землею. Вірячи, що земля чує прохання і бачить людські гріхи, козаки знаходили можливість поговорити з нею, щиро висповідаючись, опустившись на коліна. Тому видається закономірним, що культ землі зайняв почесне місце у виховній ланці запорожців, який би характер вона не мала – релігійний, патріотичний, естетичний, морально-трудовий, розумовий тощо і був консолідуючою силою. За народними переказами, земля мала і магічну силу, у скрутну й вирішальну хвилину відводить очі неприятеля. Гармонійні відносини природи і людини становили основу буття українців, що позначалось і на виховному процесі. Спосіб життя українців був складений так, що дитина перебувала у центрі природи; трудові навички, естетичні смаки, моральні чесноти формувалися на лоні природи і з допомогою природи. Простота, добродушність, безпосередність юнаків імпонувала гармонійному багатому світу природи, який сам підказував, як жити, що чинити у тій чи іншій ситуації. Навколишнє середовище, умови життя вимагали від козаків різного віку витривалості, адже тільки мужні і фізично загартовані воїни могли захистити свої права і країну. Використовуючи народно-педагогічні традиції, козаки надавали виховному процесові конкретної спрямованості: виховати перш за все воїна-захисника. Це стосується і джур. При цьому ідея суверенної особистості була домінуючою у їхній системі навчання та виховання, що сприяло підвищенню національної свідомості мас. Загальновідомо, що національні, зокрема, козацькі виховні традиції і звичаї є нині порятунком для „зголоднілої” на душевність і духовність сучасної молодої людини. Ніщо не повертається в традиційних формах, час диктує свої. Не всі форми відповідають сучасності і в козацькій педагогіці: нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Але дух не втрачає сили, енергії, цілеспрямованості до мети. Тому не можуть не використовуватися такі принципи козацької педагогіки, як любов до сім’ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства (побутового, військового і державницького) і волелюбності, життєносний дух побратимства; дух особової, соціальної і національної самосвідомості, гідності та честі... Історія козацтва Задністров’я останнього десятиліття ХХ століття – першого десятиліття ХХІ століття дають нам великий історичний урок громадянського почину. Він полягає в тому, що козацько-лицарські традиції, цінності, їхній могутній духовний потенціал цілеспрямовано, творчо відроджують козацькі організації і навчальні заклади на громадському і державному рівнях. Це перший досвід у роботі з дорослими і молоддю педагогів Саратського району - Миколаївсько-Новоросійської ЗОШ І-ІІІ ст. ( Фоменчук В.А., Настаченко Г.М.), Білгород-Дністровського району - Старокозацької ЗОШ І-ІІІ ст. (Лісіцин І.М.), Випаснянської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 (Гавриленко В.О.), Вигінської ЗОШ І-ІІ ст. (Біленко В.Ю., Берлізов А.М.), Долинівської ЗОШ І-ІІ ст. (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т.І. ), Випаснянської ЗОШ І-ІІ ст. (Тодорова Т.П., Чумаченко В.М.), Адамівської ЗОШ І-ІІ ст. (Тимофєєв В.Я., Лавриненко П.М., Гриценко В.Н.). Завдання, які ставлять перед собою керівники наших Задністрових Січей, куренів, кошів, інших козацьких осередків – нести в маси наукову українознавчу інформацію, підвищувати рівень політичної освіти, утверджувати демократичні засади життя, дисципліну і порядок, правові і моральні норми, культуру поведінки, боротися з алкоголізмом, наркоманією, злочинністю, іншими суспільними хворобами; ці керівники вважають, що сучасні козацькі, січові осередки покликані пробуджувати енергію, ініціативу народу, залучати його найширші кола до активного громадського життя, культурно-мистецької, політичної, економічної діяльності в інтересах усього народу; глибоко розвивати моральний, ідейний, естетичний, духовний потенціал ідеалів людини-козака, лицаря. Такі ідеали в наші часи мають наснажуватися якостями державного, політичного і громадського діяча, відданого інтересам народу, УкраїниБатьківщини і загалом, виховання на засадах козацької педагогіки має три аспекти, що передбачають формування високих моральних якостей, фізичний розвиток та культурологічне виховання дітей і молоді. У період моральної кризи, дегероїзації і деморалізації значної частини нашого суспільства козацько-лицарські традиції, козацька сімейна, шкільна і соціальна педагогіка (як невід’ємна складова української педагогіки), високо тримають стяг вершинних національних і загальнолюдських цінностей, здобутків елітних прошарків рідного народу, лицарської духовності. 1. Положення про республіканську туристсько-краєзнавчу експедицію «Козацькими шляхами» (Інформаційний збірник Міністерства народної освіти Української РСР, 1991, №12, червень) В ознаменування 500-річчя українського козацтва Міністерство народної освіти УРСР, Спілка піонерських організацій України, Республіканська станція юних туристів Міністерства народної освіти УРСР та дитяча газета «Перемена» оголошують Республіканську туристсько-краєзнавчу експедицію «Козацькими шляхами», яка буде проходити в рамках руху учнівської молоді України за збереження і примноження традицій, звичаїв, обрядів народу «Моя земля – земля моїх батьків». Мета і основні завдання експедиції. Республіканська туристсько-краєзнавча експедиція «Козацькими шляхами» проводиться з метою активізації краєзнавчої роботи серед школярів та учнівської молоді в республіці; залучення піонерських та інших об’єднань дітей та учнівської молоді до вивчення історичного минулого українського народу; виховання в учнів патріотичних та інтернаціональних почуттів; виявлення та пропагування пам’яток, пов’язаних з історією українського козацтва; Час і місце проведення. Експедиція триває з березня 1991 року по березень 1992 року. Туристські походи та подорожі, інші пошукові заходи проводяться на території України та за її межами. Учасники. До участі в експедиції запрошуються учні, загони, дитячі та юнацькі об’єднання, котрі щиро зацікавлені в дослідженні та вивченні козацької спадщини. Пошукові похідні групи утворюються в загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, позашкільних установах, піонерських, інших дитячих та юнацьких організаціях. Маршрути експедиції: Маршрут «Сторінки козацької слави». Коли, де, чому виникли перші козацькі поселення, укріплення? Чим займалися козаки, хто і чому становив ядро козацького війська? Хто очолював козацьке військо в різні роки? Як склалася їх доля? Чим відзначилось козацтво у боротьбі з іноземними поневолювачами? Як було організоване козацьке військо? Маршрут «Побут та традиції козацтва». Що і як використовували козаки в повсякденному житті? Які в них були зброя і військове спорядження? Як будувались козацькі укріплення? Як шанували своїх героїв, плекали історію козацтва? Хто і як доніс до нас відомості про українських козаків і їх правду? Маршрут «Козацькі забави». Які пісні, думи, балади, легенди, приказки та прислів’я складені про козаків? Які військові пісні співали в козацькому війську? Як вони проводили свій вільний час, гартували волю і мужність, оволодівали військовою майстерністю? На ці та інші питання учасники експедиції знайдуть відповіді під час своєї пошукової діяльності. Ідучи маршрутами експедиції, учасники проводять походи по місцевостям, пов’язаних з козацтвом; самостійно розробляють і описують туристські маршрути по Україні, де пролягали козацькі шляхи; обстежують історичні місця, пов’язані з діяльністю козаків на Україні (о. Хортицю, місця боїв, козацьких рад, поселень, могил тощо); збирають усні перекази про часи козаччини, матеріали, яків розкривають духовне життя наших славних предків, етнографічні особливості народів, що мешкають на Україні; записують самобутні козацькі пісні, розповіді, думи, легенди, прислів’я, казки, обряди, сказання козаків; вивчають історію створення літературних, художніх творів про козацтво. Підведення підсумків і нагородження. Матеріали пошукової діяльності експедиційних загонів поповнюють експозиції шкільних або місцевих краєзнавчих музеїв, сприяють створенню нових експозицій. Для підведення підсумків участі у туристсько-краєзнавчій експедиції в редакцію республіканської газети «Перемена» надсилаються донесення про виконану роботу. Звіти та донесення пишуться у довільній формі, по можливості ілюструються малюнками, фотографіями. Звіти приймаються до 1 квітня 1992 року. На основі звітів та донесень підводяться підсумки і визначаються групипереможці. Переможці нагороджуються безкоштовними путівками в Республіканський табір юних туристів (Закарпатська область) влітку 1992 року, грамотами Міністерства освіти Української УРСР та дипломами Республіканської станції юних туристів Міністерства народної освіти УРСР. Представники загонів, що взяли найбільш активну участь в експедиції, будуть запрошені Спілкою піонерських організацій України до участі у підсумковому зборі на легендарній Хортиці влітку 1992 року. Організаційне та методичне керівництво експедицією здійснюють міські, обласні та Республіканська станція юних туристів. 2. Методичні рекомендації педагогічним колективам закладів освіти України по відродженню історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва (Інформаційний збірник Міністерства освіти України, 1995, №11, червень) Початок національного виховання в суверенній Україні активізував процес цілеспрямованого і систематичного виховання підростаючого покоління на історико-культурних та господарських традицій рідного народу. Надаючи великого значення цьому питанню, Президент України Л.Кучма 4 січня 1995 року видав Указ «Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва», де передбачається цілий комплекс заходів, в яких задіяні міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Автономної Республіки Крим, виконкоми обласних, міських та районних Рад народних депутатів. Для педагогічних колективів закладів освіти України цей Указ Президента України є настановою і програмою оновлення змісту виховної роботи з учнівською та студентською молоддю в процесі викладання основ наук та в позакласній виховній роботі. Кожен викладач, учитель, класний керівник, вихователь, керівник гуртка, клубу чи секції, тренер має внести до своїх планів навчальної та виховної роботи відповідні зміни та доповнення. Перш за все, це стосується викладачів, вчителів історії України, географії України, етнографії і фольклору, української літератури, музики, образотворчого мистецтва, фізичного виховання, допризовної підготовки, а також класних керівників, керівників гуртків і клубів історико-краєзнавчого спрямування. Первинність історико-культурних та господарських традицій народу, а водночас і українського козацтва, їх діалектична єдність із загальнолюдською культурою є вихідним принципом при визначенні змісту освіти і виховної діяльності навчально-виховного закладу. Заклади освіти України є провідним фактором прилучення молоді до національної культури і традицій. Запорозьке козацтво - гордість української нації. Його ідейно-моральний потенціал - це ядро козацької духовності, яке є невичерпною скарбницею громадянського загартування підростаючих поколінь. Значна частина сучасної молоді має про нього поверхове і спрощене уявлення. Насправді воно є не тільки військовим, а й соціальним, політичним, педагогічним, культурноісторичним, державним явищем. У своїй діяльності молодіжні козацькі осередки керуються національною ідеологією, філософією, світоглядом та іншими складовими духовності. У цій справі допоможуть фольклорні джерела, історичні документи, зокрема, козацькі літописи, наукові праці про героїку козаччини М.Костомарова, В.Антоновича, М.Грушевського, М.Аркаса, Д.Яворницького, Д.Дорошенка, І.Огієнка, І.Крип’якевича, О.Апанович, художні твори Т.Шевченка, П.Куліша, Б.Грінченка, А.Чайковського, О.Олеся, Б.Лепкого, поетів В.Симоненка, Л.Костенко, І.Драча, Д.Павличка та ін. Фундаментальний напрямок роботи - дослідження кожним юним козаком, гуртами, загонами славної історії українського козацтва, від його зародження до зміцнення в епоху П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І Мазепи. Величезний виховний потенціал має вивчення героїчного життя, подвижницької діяльності, високого військового мистецтва гетьманів, кошових отаманів, керівників повстань - С.Наливайка, І.Сірка, Т.Федоровича, І.Богуна, М.Кривоноса, І.Мазепи, П.Орлика, П.Полуботка, П.Калнишевського, І.Гонти, М.Залізняка та ін. У кожному регіоні України, в кожному освітньому закладі доцільно скласти конкретні програми вивчення козацького визвольного руху, козацького краєзнавства. Викладачам, вчителям історії України слід пам’ятати, що відроджуючи козацькі традиції та звичаї важливо, щоб учні, студенти передусім успішно оволодівали історією народовладдя, становлення і розвитку республіканських структур влади, адміністративно-військового ладу, демократичного і гуманістичного управління, законодавства, тобто української козацької державності. Викладачам та вчителям допризовної військової підготовки, фізичної культури, тренерам, керівникам туристсько-спортивних гуртків і секцій необхідно врахувати, що одним із основних напрямів втілення в життя козацької педагогіки є дослідження і практичне відродження військово-спортивного мистецтва наших предків. Сучасну молодь захоплює військова стратегія і тактика козаків, їхнє озброєння, майстерність у будівництві фортець, стаціонарних і рухомих (пересувних) військових таборів тощо. Доцільно, щоб вони практично вивчали й опановували козацькі військово-прикладні види спорту: стрільбу з лука, володіння списом, шаблею, іншими видами козацької зброї, верхову їзду, різні види боротьби, плавання, подолання природних перешкод, кермування човном. При цьому, необхідно максимально дотримуватись вимог і правил техніки безпеки. Відродження традицій фізичного загартування козаків забезпечить зміцнення здоров’я молоді, значною мірою підірване наслідками Чорнобильської аварії на ЧАЕС, екологічною кризою. Викладачам, вчителям біології і праці, керівникам гуртків і клубів натуралістичного спрямування, класним керівникам і батьківській громадськості на високий теоретичний і практичний рівень слід поставити пізнання і відродження традицій козаків як мудрих хліборобів, умілих орачів, господарів землі, обере гачів і примножувачів рукотворних скарбів рідного краю, його природних багатств. Учні сільських профтехучилищ, середніх і старших класів шкіл, випускники разом із батьками, родичами, односельчанами, краянами можуть прилучатися до організації ведення фермерських господарств, оволодіння господарською винахідливістю, кмітливістю, творчою ініціативою, підприємливістю, діловитістю козаків. Необхідно всіляко стимулювати самостійну, чесну трудову діяльність учнів та студентів у таких господарствах, створення ними госпрозрахункових трудових об’єднань, майстерень, асоціацій, організацію молодіжно-козацьких господарств різного профілю. Не варто забувати, що козаки були чудовими городниками і садівниками, скотарями і пасічниками, займалися рибальством і мисливством, розводили свійських тварин. Викладачі і вчителі української мови та літератури, музики, образотворчого мистецтва, художньої праці, хореографії, керівники гуртків та клубів естетичного спрямування мають направляти свою діяльність на відродження козацьких мистецьких традицій, зокрема, потребують практичного відродження козацькі мистецькі традиції кобзарства, лірництва, гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, а також ремесел і промислів – бондарства, гончарства, ковальства, лимарства, чинбарства, різб’ярства тощо. З цією метою доцільно організувати різноманітні мистецько-трудові об’єднання, майстерні, залучати до цієї роботи народних майстрів, спеціалістів. Особливої уваги заслуговує вивчення і застосування на практиці козацьких знань народної медицини, астрономії, агрономії, метеорології, кулінарії, а також пізнання козацької ідеології, філософії, світогляду, моралі, етики, характеру, правосвідомості як вищих проявів українського національного духу. Міністерство освіти України рекомендує всім педагогічним колективам закладів освіти України спланувати з урахуванням регіональних особливостей, традицій освітніх закладів, роботу на виконання Указу Президента України від 4.01.1995 року «Про відродження історико-культурних та господарських традицій українського козацтва» та обговорити це питання на науково-методичних радах, комісіях, засіданнях методичних об’єднань вчителів, учнівських та батьківських зборах. У процесі роботи по відродженню історико-культурних та господарських традицій українського козацтва науково-педагогічним колективам навчальних закладів, педколективам необхідно поєднати досягнення сучасної педагогічної науки та традицій українського козацтва. Заступник міністра В.П.Андрущенко. 3. Українська козацька педагогіка. Концепція. (Концепцію розробила творча група при Міністерстві освіти України у складі: науковців Ю.Д.Руденка, М.Г.Стельмаховича, Г.В.Біленької, О.Т.Губка, П.Р.Ігнатенка, В.Г.Кузя, М.І.Кравчука, Є.І.Сявавко, Д.Т.Федоренка, педагогів-практиків, методистів Л.К.Білецької, О.В.Вронської, В.М.Гамажана, В.І.Каюкова, О.В.Ковальчука, Д.М.Погребенник). Козацтво як культурно-історичний феномен Національна ідея є провідною, об’єднуючою в історичному бутті кожного народу, нації (етносу). Українська національна ідея проходить через всю педагогічну спадщину минулих епох. Вона надихала цілі покоління освітніх діячів, педагогів на вірне служіння рідному народу. Дослідження витоків, становлення і розвитку національної системи виховання, вітчизняної педагогіки є першорядною проблемою, від розв’язання якої залежить вихід незалежної Української держави на сучасний рівень світових стандартів у галузі освіти і виховання. Творчий підхід до історико-педагогічної спадщини нашого народу дозволяє стверджувати, що чільне місце в ній належить могутньому освітньо-виховному потенціалу, який найдоцільніше назвати українською козацькою педагогікою. Щоб розкрити її основні ознаки, необхідно насамперед з’ясувати, що таке українське козацтво як культурно-історичний феномен. Козацький рух України був однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за політичну і державну незалежність. У тому, що ми, українці, сьогодні є народом, нацією, провідна роль належала козацтву, яке із століття в століття було єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності і честі України як незалежної держави. Недарма іноземці часто називали Україну «Козацькою республікою», «країною козаків», а українців – «козацькою нацією». Вільнолюбне українське козацтво виникло на славній Запорозькій Січі, на легендарному острові Хортиця, за порогами Дніпра – Славути. У національній свідомості українців поняття Запорозької Січі зливається в єдиний духовний комплекс, подвижництво минулих поколінь. Запорозьке козацтво – гордість української нації, найвищий її зліт у своєму віковічному розвитку. Його ідейноморальний потенціал – це ядро козацької духовності, яка є невичерпною скарбницею громадянського загартування підростаючих поколінь. Про українське козацтво значна частина сучасної молоді має поверхове і спрощене уявлення. Насправді воно було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, педагогічним, культурно-історичним явищем. Багатогранною була діяльність козаків як звитяжних воїнів, захисників сплюндрованих прав народу, вільнолюбивих громадян, політичних і державних діячів, як дбайливих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, турботливих членів сім’ї, мудрих вихователів дітей. Багато козацьких діячів стали провідними політичними і державними постатями в історії рідного народу. Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що борючись у ті часи проти феодального закріпачення, гніту особистості, які приносили із собою різні загарбники, кожен українець прагнув стати козаком. Весь народ покозачувався, що свідчило про новий, вищий рівень його духовності. І лише агресивні підступи чужоземців час від часу гальмували, переривали, руйнували цей прогресивний історичний процес, який свідчив про соборність українського народу, його згуртованість у боротьбі з ворогами. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою, вершиною української національної культури. ЇЇ освітньовиховний, емоційно-естетичний потенціал ліг в основу не лише козацької, а й усієї української національної системи виховання. Козацтво було, в кращому розумінні цих понять, аристократією національного духу, високоморальною елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя. Творче відродження культурно-освітніх і виховних козацьких традицій – одна з необхідних і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Сутність і особливість козацької педагогіки Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов’янської, а й світової культури – козацьку педагогіку. Вона найтісніше пов’язана з матеріальною і духовною сферами, творцями яких було українське козацтво. Козацька педагогіка – це частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю. Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів, періоду славнозвісної Київської Русі. Зміст, ідейно-моральний і емоційно-естетичний потенціал козацької виховної мудрості втілюють у собі національну психологію, характер, світогляд, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу. Провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенність особистості, народовладдя та ін.) були найважливішими в національній системі освіти і виховання. Педагогічна мудрість козаків сприяла зміцненню української системи виховання, яка в той час досягла апогею свого розвитку. Виникали перші українські академії (Острозька – в 1576 р., Києво-Могилянська – в 1615 р.), що стали визначними центрами розвитку вищої освіти, науки і культури України, усіх східнослов’янських земель. Чимало козацьких лідерів (гетьманів, полковників, сотників, кошових отаманів та ін.) мали вищу освіту, вивчали українську народну і світову філософію, логіку, психологію, історію, риторику, поетику, оволодівали латинською, грецькою, староєврейською, польською, німецькою та іншими мовами. Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, народними професійними школами мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) працювали й козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщини. Основу вітчизняної системи виховання складали козацькі виховні ідеї, які були відомі далеко за межами України. У цих навчально-виховних закладах панував волелюбний дух козацтва. Чільне місце відводилося ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства. Всі вихованці разом із батьками, педагогами брали активну участь у впровадженні в життя народних традицій, звичаїв і обрядів. Як окремий напрям розвивалося фольклорне виховання, серцевиною якого були пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів’я, приказки про козаків, їхню героїчну боротьбу проти чужоземних загарбників – татар, турків, польської шляхти і російського самодержавства. Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-вжиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо), що були пройняті вільнолюбним козацьким духом пізнавально-виховним потенціалом національної символіки. У навчальновиховних закладах України того часу, як і сусідньої Білорусії, зароджувалася і утверджувалася вперше в світі класно-урочна система навчання, яка за своєю якістю випереджала системи навчання багатьох країн. Українська козацька система виховання – глибоко самобутнє явище, аналогів якій не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім – дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки. Вже в цей період специфічною була роль батька: він цілеспрямовано займався загартуванням своїх дітей, формував у них лицарську честь і гідність, готував їх до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя. Другий ступінь козацького виховання найдоцільніше назвати родинношкільним. У козацьких, братських та інших типах шкіл найвищий статус мали родинні національні духовні і матеріальні цінності, які переростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї і обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих університетах Європи, отримувала підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали, як правило, національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших, зокрема, слов’янських держав. У січових і козацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих навчальних закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл. Характерною особливістю козацького родинного виховання був його високий рівень, який забезпечував ідеї та засоби козацької духовності, народної педагогіки, багатющі національні традиції, звичаї та обряди, здобутки християнської моралі. У козацьких сім’ях панував культ Батька і Матері, Бабусі і Дідуся, Роду і Народу. Козацька педагогіка дає самобутнє трактування статусу і ролі насамперед батька в навчанні і вихованні дітей. Батько – це захисник сім’ї, роду, творець історії, державності. У козацькому фольклорі, педагогіці він символізує для дитини високий і незаперечний взірець стійкості, мужності і відваги, непорушний авторитет у ставленні до родини, громадських справ, потреб народу. В часи національно-визвольних змагань слово і позиція батька – це поклик століть, голос совісті предків, від яких естафета вільного життя передається його синам і онукам. Козацька сімейна педагогіка так виховує дітей, що вони в словах, справах і вчинках батька відчувають і сприймають як святу «золоту нитку історії», переривати яку – найтяжчий злочин, гріх. Численні засоби козацької педагогіки, що відображають історичні факти і згустки духовності народу, настільки розвивають ідеальну сферу особистості (відчуття, сприймання, уяву, інтуїцію, підсвідомість та інші резерви пізнавального апарату людини), що вона завжди відчуває, бачить перед собою образ Батька як символ предків, як символ свого життя і совісті. Така специфічна особливість духовного життя козаків зафіксована в історичних фактах, народній мудрості, художній літературі. Батько формував у сина твердість, витривалість, уміння долати будь-які життєві труднощі, незламність, цілеспрямовано загартовував його тіло, виховував мужній характер, лицарські якості. Козацька сім’я відзначалася глибоким демократизмом, рівноправністю чоловіка і жінки, духовними традиціями. Керуючись лицарськими чеснотами, чоловік, як правило, робив поступки дружині в розв’язанні багатьох сімейнопобутових питань, створював їй психологічний комфорт. Це благотворно впливало на виховання дітей, хлопчиків і дівчаток. Усвідомлення матір’ю необхідності захисту України від чужоземних загарбників, виживання в тяжких, нерідко екстремальних умовах (під час визвольної війни, повстання, проживання в прикордонній смузі та ін.) обумовлювало те, що вона виробляла у своїх синів мужність, твердість і рішучість, інші вольові якості характеру. Виховуючи на козацькому фольклорі, вона не лише співала відомі пісні про козаків, їхні бойові походи, а й творила нові, якими переливала в душі дітей глибину своїх почуттів, мук і страждань, віру і надію на щасливе життя. Січові школи реалізували право особистості на навчання, задовольняли як культурні, духовні, так і військово-оборонні потреби козацтва. Тут вихованці оволодівали читанням, письмом, хоровим співом та музикою. Їх привчали до національного способу життя і поведінки, оборонно-військової справи. По закінченні січової школи най здібніші хлопці вступали, як правило, до Києво-Могилянської академії. Частина випускників працювала церковнослужителями і вчителями в козацьких школах. Ще інші залишалися у своїх куренях, продовжували вдосконалювати бойове мистецтво. З них виростали загартовані й мужні воїни. Козацькі школи діяли у полкових ті сотенних містах і містечках України. Вони мали загальноосвітній характер. Юні козачата оволодівали знаннями про отчий край, героїчну минувшину, події політичного і державного життя України. Тут здійснювалися розумове, моральне, естетичне, військово-спортивне та інші види виховання. Учні успішно опановували різними галузями народних знань – медициною, астрономією, метеорологією та ін. Відомий історик О.М.Апанович твердить, що після козацької Ради 1736 року і до кінця існування Запорозької Січі «в межах Вольностей Війська Запорозького нараховувалося 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити… у 53 поселеннях та урочищах». Характерно, що при «кожному з цих поселень існували козацькі школи». Історик І.Ф.Павловський у праці «Походження школи в старій Малоросії і причини їх знищення» зазначав, що в 1740-1746 роках у семи полках Лівобережної України, де було 35 міст і містечок, 998 сіл і слобод, діяло 886 шкіл. Знаменний історичний факт: на землях Вольностей Війська Запорозького церкви, школи і шпиталі існували майже в кожному населеному пункті і виникали одночасно з їхнім заснуванням. Це свідчить про високий освітній і культурний рівень козацтва. Факти свідчать про активну підтримку з боку Української держави, її управлінських структур, козацької старшини, діяльності козацьких шкіл, і про їхній високий статус у тогочасному суспільстві. Так. У ХУІІ столітті Лубенський полковник І.Кулябка розробив проект розвитку козацьких шкіл України. Цей проект був схвалений гетьманом і рекомендований іншим полковникам, щоб такому «прикладу слідували і чекали за це підвищення від вищого уряду… похвали і нагород». Козацькій педагогіці було притаманне родинно-шкільне виховання як вияв глибокої єдності впливу на особистість найважливіших соціально-педагогічних факторів – сім’ї і школи при збереженні пріоритетності у вихованні батьків, родинного оточення. Це, у свою чергу, сприяло зміцненню сім’ї, підвищенню відповідальності батьків перед громадою, державою за виховання своїх дітей і авторитету серед учнів, представників громадськості і державних органів. Козацькою педагогікою послуговувалися не лише в родинному вихованні і навчально-виховних закладах. Її принципи, ідеї впливали на формування громадської думки, характеру всього народу. В цьому зв’язку можна говорити про соціальну козацьку педагогіку: формування особистості здійснювалося під впливом багатьох соціальних факторів (культурних, економічних, етнографічних, моральних, естетичних тощо). У козацькі часи нашому народові був притаманний високий рівень моральності, духовності, народних знань, національних традицій і звичаїв. Це дає підстави стверджувати, що культурність, вихованість і значною мірою освіченість були невід’ємними складниками національного способу життя. Адже до критеріїв культурності і моральності, вихованості й освіченості належить не лише наявність навчально-виховних закладів, а й високий рівень народних знань (народної астрономії, медицини, агрономії, метеорології, кулінарії тощо), народної естетики, мистецтва, моралі. Різноманітні знання, в тому числі й педагогічні, поширювали також мандрівні дяки – вчителі, філософи, артисти, кобзарі, лірники, майстри козацьких видів єдиноборств та забав. Виховні функції козацької педагогіки реалізувалися в процесі формування чисельних козацьких об’єднань – побратимств, братств, товариств, гуртів та інших громад. Такі об’єднання відображали і захищали потреби, інтереси, права як окремої особистості, так і групи людей, усього народу. Багатообіцяючими для сучасної теорії і практики виховання є пізнання «секретів» формування вірності і відданості, аж до самозабуття і самопожертви козаків, що браталися між собою. Ризикуючи власним життям, козаки часто визволяли своїх рідних, побратимів, друзів із турецько-татарської неволі, ішли один за одного на муки, тортури. В іноземців викликали подив незламна дружба козаків, нехтування ними небезпекою, готовність здобути волю іншим людям за рахунок власного життя. Пізнання сучасними педагогами психологічних, моральних, світоглядних механізмів героїчних вчинків козаків допоможе творчо відроджувати лицарську педагогіку. Козацька педагогіка була найтісніше зв’язана з гуманістичними традиціями, ідеями самоврядування і виборності, будівництва самостійної Української держави. Тільки країна з великим історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710 рік). Вона – унікальний феномен європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки. У центрі козацької педагогіки – ідеал вільної і незламної в своїх прагненнях до свободи людини, яка на вітчизняних традиціях громадського, політичного життя розвиває рідну культуру й економіку, будує незалежну державу. Козацька виховна мудрість плекає обумовлений конкретно-історичними обставинами тип українця, який свято береже традиційні родинні і загальнонаціональні цінності. У багатогранній народній творчості опоетизовано ідеал козака-хлібороба, власника землі, її дбайливого господаря. У часи чужоземної загрози народ творив ідеал козака-воїна, витязя нескореного духу, честі і звитяги: легендарного козака Мамая, портрети якого в ті часи були чи не в кожній українській хаті, першого прославленого керівника запорожців Дмитра Вишневецького (Байду), оспіваного в піснях Морозенка та інших. Беручи з них приклад, юнаки виростали стійкими патріотами, подвижниками. Велике виховне значення має матеріал про історичні постаті козаків, їхнє життя і боротьбу за свободу народу, незалежність України, а також про цілі козацькі династії, роди – Дорошенків, Наливайків, Тупталів та ін. Ідеї і засоби козацької педагогіки найтісніше пов’язані з системами освіти і виховання європейських народів. Формування в молоді козацької духовності Козацтво утверджувало новий, вдосконалений суспільний устрій, який поглиблював ім. збагачував традиційний спосіб життя українського народу. Керуючись віковічною народною мудрістю, козаки розуміли, що чисті і незамулені національні джерела знань – це могутня і непоборна сила в боротьбі за права і вольності. Ідея волі була найулюбленішою і найпоширенішою серед них. Відстоювання своєї волі, свободи народу потребували знань як найважливішого засобу вистояти в нерівній боротьбі. Г.Боплан так характеризував козаків: «Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя». Під захистом козацьких збройних сил виникали численні національні організації, громади та інші осередки, зокрема братства, які в процесі захисту самобутнього інтелектуального життя України перетворювалися в освітньодуховні форпости, центри розвитку науки і культури. Бурхливо розвивалася багатогранна народна творчість. Відкривалися друкарні, які започаткували могутню традицію книгодрукування рідною мовою. Козацька доба в розвитку національної системи виховання дала світові блискучу плеяду вчених, культурних діячів, педагогів, авторів перших вітчизняних підручників: С.Оріховського, І.Гізеля (Кисіль), Герасима і Мелетія Смотрицьких, Ф.Прокоповича, Л.Зизанія, С.Яворського, Г.Сковороду та ін. Козацька духовність розвивалася на основі багатогранних національних традицій, християнської віри, яку козаки шанували і використовували її об’єднуючі й миротворчі засади в інтересах самостійності, соборності України. Бог у їхній свідомості оберігав незалежну Україну, надавав їм духовних сил у боротьбі з численними ворогами. Як і весь український народ, козацтво збагачувало християнську мораль своїми глибоко гуманними традиціями, звичаями і обрядами, що мали високий статус писаних і неписаних законів. Об’єднані національно-визвольними ідеями, високими народними цілями та ідеалами, вони постійно зміцнювали козацькі ряди. Козацькі об’єднання вражали багатьох іноземців згуртованістю, здруженістю, одностайною волею до перемоги, бойовою звитягою, а в разі необхідності задля свободи України і життя своїх побратимів - жертовністю. Будучи найтиповішими представниками українського народу, козаки виробили власну духовність, яка стала гордістю національного менталітету, його найвищою вершиною. Такими компонентами духовності є козацька ідеологія, козацька філософія, козацька мораль і етика, козацький світогляд, козацький характер та ін. Оволодіваючи козацькою духовністю, підростаючі покоління української молоді заперечували рабську психологію, втрату людиною самостійності й гідності, слабодухість, пасивність, невіру в свої сили, політичне прислужництво. В духовному житті молоді козацька педагогіка відводила особливу роль лицарській честі і лицарській звитязі - своєрідним кодексам якостей високо благородної особистості. Кожен молодий козак прагнув розвивати в собі ці шляхетні якості, які понині не втрачають значного виховного потенціалу. Неписані закони кодексу лицарської честі передбачали: - любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини - України; - готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей; - шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; - непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, працьовитість і скромність тощо); - відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; - турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; - прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; - цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму; - уміння скрізь і всюди поступати благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти. Крім того, із століття в століття козацька педагогіка формувала в молоді й такі героїчні якості, що склали кодекс лицарської звитяги: - готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України; - нехтувати небезпекою, коли справа торкається життя друзів, побратимів, Матері-України; - ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від чужих зайдзавойовників; - героїзм, подвижництво у праці і в бою тощо. Водночас козаки були глибоко милосердними. Вони чуйно ставилися до інших людей, ділили з ними радість і горе. Виховання фізичної і психофізичної культури Козацьке загартування тіла і духу своїми коренями сягає часів праукраїнської історії. Цілісна система козацького тіло виховання викристалізувалася і досягла найвищого ступеня розвитку саме в запорозьких козаків. Свій етногенез козаки вели від предків, яких представники зарубіжної історіографії називали по-різному (анти, скіфи, руси та ін.). Як писав історик Прокопій Кесарійський про антів, «усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні». Ведучи свій родовід від пращурів-богатирів, козаки прагнули розвинути в собі богатирську силу і дух, у чому домагалися вражаючих успіхів. Козаки та їх предки проявляли міцний фізичний гарт, високу техніку самооборони в таких ризикованих, сповнених відвагою і мужністю видах діяльності, як лови. Вони сміливо йшли із списом чи рогатиною на ведмедя, ставали на «прю» в лісових пущах з буй-турами, приборкували диких коней тощо. В умовах незгасаючих воєн, збереження власного етносу, виживання в надзвичайно складних життєвих обставинах, у змаганнях із стихійними силами природи гартувалися дух і тіло козаків. Суворий час вимагав і суворої, нерідко залізної дисципліни в процесі бойової підготовки молоді, формування в неї готовності захищати рідну землю. Відтак складалася спеціальна система фізичного і психофізичного загартування підлітків та юнаків, що поступово набирали рельєфних і чітких форм. Ще в епоху Київської Русі дітей з семи років навчали стрільбі з лука, володіння списом і арканом, їзді верхи, а з 12 років – справжнім «військовим хитрощам», тобто мистецтву бою. Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба, уявою і думкою ширяли в невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці Космосу. Вони грунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здоров’я, повноцінне довголіття. Г.Боплан писав: «маючи міцне здоров’я, козаки майже не знають хвороб». Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до часослова, потім – до псалтиря і т. д. супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили «Богу добре молитися, на коні реп’яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колотися». Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допомогою очеретини) та ін. Все це підносило дух учнів, наснажувало їх оптимізмом , вірою у свої сили, можливості. Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор змагалися на силу, спритність і прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними були змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих коней, це закріплено у теплих зверненнях до своїх чотириногих друзів («брате мій», «товаришу мій»), у прислів’ях («козак без коня – не козак» тощо). Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних видах змагань і боротьби. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які відчували психологічний комфорт завдяки тому, що однаковою мірою турбувалися про свій інтелектуальний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Це створювало в них настрій внутрішнього задоволення, хорошого самопочуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла. Існувала ціла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли загартованість і витривалість новобранців на спеку й холод, дощ і сніг, брак одягу, їжі тощо. Для тих, хто хотів бути козаком, ставилися вимоги – бути сильною, вольовою, вільною і мужньою людиною, володіти українською мовою, присягнути на вірність Україні, сповідати християнську віру. Є наукові відомості, що новобранців-козаків піддавали певним випробуванням. Козаки створили спеціальні фізичні і психофізичні вправи, що становили цілу систему, спрямовану на самопізнання і саморозвиток, своє тілесне, психофізичне і моральне вдосконалення. Всебічно фізично розвинені, козаки блискуче володіли в бою не лише різними видами зброї (рушницею, мушкетом, шаблею, списом, арканом та ін.), а й своїм тілом. Так, вінницький полковник Іван Богун заслужено вважався кращим фехтувальником Європи: він по-лицарськи бився двома шаблями в руках, перемагаючи в боях одразу кількох нападників. У багатьох країнах Європи й Азії славилося високе мистецтво козаків вести наступальні й оборонні бої, створювати неприступні для ворога табори, споруди з дерева і землі, каміння, рити шанці та ін. Козаки мистецьки володіли всіма видами зброї, вогнепальної і холодної. Іноземці свідчили, що під час тренувань із стрільби козаки «кулею гасять свічку». На території Хортиці, Запорозьких Січей (їх було 8), у козацьких таборах та інших місцях постійно діяли справжні козацькі школи по навчанню молодих бійців, селян з метою захистити себе, рідну землю від чужоземних загарбників. Велике пізнавальне й виховне значення, зокрема для сучасної молоді, має опанування нею мистецтвом єдиноборств, яких було кілька систем. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю гопак. У запальному і пристрасному, завихреному і відчайдушному із складними фізичними, навіть карколомними прийомами в гопаку і сьогодні помітна першооснова – бойовитість духу, віра у власні сили, порив до життя, напруження своїх духовних і фізичних сил, наступальність і оборонний характер дій та торжество перемоги. Психофізичний та історико-етнографічний «розріз», аналіз гопака переконує в тому, що всі збережені на сьогодні його елементи – складні акробатичні вправи, багато ударів ногами і руками – були складовими самозахисту наших предків у боротьбі з ворогами. У сучасному вигляді гопак втілює в собі численні специфічні прийоми, наприклад, «повзунці», «голубці», «тинки», «пістоль», «розніжка», «шулик» тощо, реалізація яких вимагає гнучкості всіх частин тіла, блискавичної реакції. Цілі покоління нашого народу оволоділи й іншою системою козацької боротьби – гой док. Вона була призначена в основному для розвідників – пластунів. За цією системою боєць «приклеювався» до суперника», повторював всі його рухи, а в разі помилки (через розгубленість, необачність, страх, відчай тощо) нападав на нього, брав у полон чи знешкоджував. Цікаво, що арсенал прийомів цього виду єдиноборств дозволяв козакові битися вночі з кількома своїми противниками. Ще дуже мало ми знаємо про козацьку систему боротьби «спас». Вона мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Для неї характерне філігранне, скрупульозне відпрацювання блокування дій супротивника. Козаки боролися також навкулачки, «на ременях», «навхрест», «на палицях» тощо. Оволодіння технікою цих видів боротьби і моральними принципами під час тренувань і змагань було злито в одне ціле, що забезпечувало комплексний вплив на особистість. Значний виховний, пізнавальний потенціал мав цілий пласт культури наших предків, який дістав назву козацьке характерництво. Боротьба характерників із ворогом вважалася вершиною козацьких бойових мистецтв (вона ще відома під назвою «володар ночі»). У народній пам’яті цей вид боротьби овіяний нев’янучою славою, ореолом легендарності. Деякі козаки настільки розвивали свої внутрішні сили, можливості, досягали незвичайних успіхів у розвитку своїх здібностей, що багато сучасників були переконані в тому, що в них «вселялися» якісь надприродні сили. Таку свою силу й енергію козаки застосували в разі потреби у боротьбі з ворогами. Вони володіли уміннями, які в наш час демонструють, наприклад, екстрасенси. Були чаклуни, які, знайшовши певні прийоми розвитку своєї ідеальної сфери впливу на психіку ворога, «задаровували», «заворожували» його, вивідували в нього військові таємниці тощо. Характерники вміли залякати ворога, навіювали йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Вороги нерідко вірили, що козаки могли брати голими руками розпечені ядра, обминати кулі тощо. Такі козаки могли проникати непоміченими у ворожій табір, наробити там лиха і живісінькими та неушкодженими повернутися до своїх. Появилась також інформація про те, що козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (в такому разі больові удари супротивника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні і східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тібетських ченців катеда і «школи залізної сорочки» в кунг-фу та карате. Ці дивовижні факти визнає сучасна наука, хоч переконливе їхнє пояснення і обгрунтування належить майбутньому. Постійно займаючись самовдосконаленням, козаки, зокрема, оволодівали специфічними дихальними вправами, доводячи, подібно до йогів, справді невичерпні можливості людського організму. Академік Д.І.Яворницький писав, що серед козаків були справжні велети тілом і духом і що «серед інших богатирів жив Васюринський козарлюга», який «тільки дихне, як від того подиху людина падала з ніг, а коли руйнували Січ, то там був такий силач, що одним подихом міг убити людину». Таке явище дослідники підтверджують у китайських циган, японських кіко, секрет сили яких у «роботі з внутрішньою енергією через дихальні вправи». Підкреслимо, що всі види козацької боротьби у процесі тренувань, оволодіння майстерністю єдиноборств ґрунтувалися на правилах і принципах народної моралі, етики. Порушення їх вважалося неприпустимим і мало тяжкі наслідки для тих, хто нехтував козацькими законами життя, їхніми традиціями і звичаями. Тілесне і психофізичне загартування козаків було складовою частиною комплексної і цілісної системи ідейно-морального, емоційно-естетичного і військово-спортивного виховання. Чимало компонентів цієї системи на сьогодні забуто, невідомо. Вчених народознавчих і людинознавчих наук, практиківентузіастів чекає важливе завдання – за кодом, закладеним у відомих нам козацьких комплексах вправ, тренувань, змагань, видах боротьби, відтворити всю козацьку гімнастику, динаміку форм, структуру рухів, а також інші невідомі сьогодні компоненти цілісної системи вдосконалення і самовдосконалення. Висока ефективність дії козацької педагогіки, втілення нею найвищих досягнень національної педагогічної спадщини забезпечує глибоку і всебічну етнізацію підростаючого покоління. Пізнавально-виховний потенціал козацької педагогіки сприяє створенню таких соціальних ситуацій, умов, які найбільше відповідають сутності генофонду української нації. Шляхи впровадження козацької педагогіки Сьогодні в багатьох регіонах України почалося активне відродження козацьких виховних традицій. Знаменно, що водночас із цим, у 1991 році, з’явилася ідея створення всеукраїнських дитячих і юнацьких організацій, які б розгортали свою діяльність на багатогранних козацьких традиціях. Вони (гурти, загони та інші об’єднання) вже діють у ряді шкіл, і це відрадне явище розгортається вшир і вглиб. У своїй діяльності молодіжні козацькі осередки керуються національною ідеологією, філософією, світоглядом та іншими складовими духовності. Одним з найперших кроків у справі реалізації ідей і засобів козацької педагогіки має бути поширення знань серед учнів про козацький національновизвольний рух, про заслуги козаків у боротьбі з чужоземними загарбниками. У цій справі допоможуть фольклорні джерела, історичні документи, зокрема козацькі літописи, наукові праці про героїку козаччини М.Костомарова, В.Антоновича, М.Грушевського, М.Аркаса, Д.Яворницького, Д.Дорошенка, І.Огієнка, І.Крип’якевича, О.Апанович, художні твори Т.Шевченка, П.Куліша, Б.Грінченка, А.Чайковського, О.Олеся, Б.Лепкого, поетів В.Симоненка, Л.Костенко, І.Драча, Д.Павличка та ін. Фундаментальний напрямок роботи – дослідження кожним юним козаком, гуртами, загонами славної Істрії українського козацтва – від його зародження до зміцнення в епоху П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Мазепи. Величезний виховний потенціал має вивчення героїчного життя, подвижницької діяльності, високого військового мистецтва гетьманів, кошових отаманів, керівників повстань – С.Наливайка, І.Сірка, Т.Федорович, І.Богун, М.Кривоноса, І.Мазепи, П.Калнишевського, І.Гонти, М.Залізняка та ін. У кожному регіоні України, в кожній школі доцільно скласти свої конкретні програми вивчення козацького визвольного руху, козацького краєзнавства. Як свідчить перший досвід, учні залюбки вивчають історію Запорозької Січі. Значний інтерес викликають відомості про те, що в межах сучасних запорізької, Дніпропетровської і Херсонської областей було вісім Січей, що відносяться до ХУІ-ХУІІ ст. На сьогодні збереглися місця розташування Запорозької, Кам’янської і Олешківської Січей, а інші п’ять (Базавлуцька, Микитинська, Покровська, Томаківська і Чортомлицька) опинилися в роки тоталітаризму на дні Каховського моря. Відроджуючи козацькі традиції і звичаї, важливо, щоб учні передусім успішно оволодівали історією народовладдя, становлення і розвитку республіканських структур влади, адміністративно-військового ладу, на диво демократичного і гуманістичного управління, законодавства, тобто української козацької державності. У процесі такої роботи в підлітків і юнаків формується національна свідомість і самосвідомість, вони оволодівають поняттями українознавства, народознавства, людинознавства, козакознавства, козацькими науками і мистецтвом, характерництвом, козацькою психологією тощо. Зміст цих понять, що відображає забуті материки національної духовності, сприяє тому, що в кожного учня глибшає душа, ширшає виднокіл, відступає далі обрій незвіданого, підвищується морально-етичний рівень, формується палкий патріотизм, світогляд громадянина незалежної України. Один із головних напрямів втілення в життя козацької педагогіки – дослідження і практичне відродження військово-спортивного мистецтва наших предків. Сучасних учнів захоплює військова стратегія і тактика козаків. Їхнє озброєння, майстерність у будівництві фортець, стаціонарних і рухомих (пересувних) військових таборів тощо. Доцільно, щоб вони практично вивчали й опановували козацькими військово-патріотичними видами спорту: верховою їздою, стрільбою з лука, володінням списом, шаблею та іншими видами козацької зброї, плаванням, подоланням природних перешкод, кермуванням човном, різними видами боротьби. При цьому, звичайно, необхідно максимально дотримуватися вимог і норм безпеки. Відродження традицій фізичного загартування козаків забезпечить зміцнення здоров’я дітей, значною мірою підірване трагічними наслідками чорнобильської катастрофи, екологічною кризою. На високий теоретичний і практичний рівень треба поставити пізнання і відродження традицій козаків як мудрих хліборобів, умілих орачів, господарів землі, зберігачів і примножувачів рукотворних скарбів рідного краю, його природних багатств. Учні середніх і старших класів, випускники шкіл разом із батьками, родичами, односельцями, краянами можуть прилучатися до організації і ведення фермерських господарств. Оволодіння господарською винахідливістю, кмітливістю, творчою ініціативою, підприємливістю, діловитістю козаків. Необхідно всіляко стимулювати самостійну, чесну трудову діяльність учнів у таких господарствах, створення ними госпрозрахункових трудових об’єднань, майстерень, кооперативів, асоціацій, організацію взірцевих молодіжно-козацьких господарств різного профілю. Не варто забувати, що козаки були чудовими городниками і садівниками, скотарями і пасічниками, займалися рибальством і мисливством, розводили породистих свійських тварин – овець, коней. Потребують практичного відродження козацькі мистецькі традиції кобзарства, лірництва, гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, різьбярства, іконопису, а також ремесел і промислів - бондарства, гончарства, ковальства, лимарства, чинбарства, стельмахування тощо. З цією метою доцільно організовувати різноманітні мистецько-трудові об’єднання, майстерні, залучати на допомогу учням народних майстрів, спеціалістів. При цьому важливо, щоб кожен юний козак сам міг виготовити екіпіровку - козацький одяг, прапор, хоругви, іншу символіку та відзнаки (булаву, пернач, сувенірні шаблі). На особливу увагу заслуговують вивчення і застосування на практиці козацьких знань - народної медицини, астрономії, агрономії, метеорології, кулінарії, а також пізнання ними сутності й особливостей козацької ідеології, філософії, світогляду, моралі, етики, характеру, правосвідомості як вищих виявів українського національного духу. Козацька педагогіка передбачає проведення індивідуальної, групової і масової культурно-просвітньої роботи, спрямованої на те, щоб кожен учень член козацького осередку систематично займався самопізнанням і саморегулюванням, розвивав свої здібності й можливості на радість і користь собі, людям, Україні. Поряд із відродженням таких організацій, як «Пласт», «Сокіл», «Січ» народжуються і міцніють дитячі та юнацькі об’єднання суто козацького характеру, зокрема «Джура». Педагоги-ентузіасти створили як зразки - орієнтири програму і статут цієї організації. В них викладені основні напрями і форми діяльності, організаційні засади, права й обов’язки її членів. Ті, хто прагне відродити дитячий рух на козацьких традиціях, можуть взяти ці матеріали за основу своєї діяльності. Уже в ряді шкіл (київські №№ 127, 191 імені П.Г.Тичини, 227, Кіровоградська №21 та ін.) набуто першого досвіду роботи в цьому напрямі. Тут проводяться посвята учнів у козачата, фестивалі козацької пісні і танцю, змагання з козацьких видів спорту, ігри і забави, створюються підліткові та юнацькі гурти, загони, товариства. Так, у згаданій 127-й школі діє ґрунтовна програма «Народознавство», що передбачає також впровадження в навчально-виховний процес школи та родини ідей і засобів козацької педагогіки. У школі оформлений кабінет народної педагогіки, матеріали якого відображають зміст, структуру і спрямованість козацьких виховних традицій і звичаїв. Із 1990 року в школі викладається інтегрований курс «Запорозьке козацтво», введений за рахунок годин шкільного компоненту. Улюбленим осередком учнів став шкільний музей Києво-Могилянської академії. На його базі вивчається факультативний курс «Києво-Могилянська академія». Учні дізнаються, що волелюбна козацька духовність визначала ідейно-моральну спрямованість багатогранної діяльності цього першого прославленого вузу на території східних слов’ян. Працюють також «Кобзарська школа» та етнографічно-фольклорний ансамбль «Мальви». Учні 21-ї школи м. Кіровограда об’єдналися в товариство, яке називається Старобалашівською паланкою. У класах діють гурти, братства юних козаків. Вони систематично вивчають багатогранне життя та діяльність лицарів духу. Тут уперше в Україні народився ритуал посвяти учнів у козачата. Цей ритуал в емоційному ключі проводиться в залі козацької слави. Юні козакидев’ятикласники ознайомлюються з курсом української етнопедагогіки, а випускники одинадцятого класу вивчають козацьку педагогіку. Традиційними стали вечори козацьких забав, веселі старти, зустрічі з козаками місцевої Бугогардівської паланки та ін. Школа стала місцем проведення першого на Кіровоградщині зльоту пошукових загонів, які включилися в експедицію «Козацькими шляхами». Частішають міжнародні зустрічі юних козаків і членів дорослих козацьких організацій. Так, у березні 1992 року в Краснодарі відбувся міжнародний фестиваль козацької думи і пісні на якому були представники київського клубу «Родина» разом із президентом клубу В.Хитруком. Крім господарів і киян, у фестивалі взяли участь творчі колективи з Волгограда, Новосибірська, інших міст, а минулого року туди приїжджав хор хлопчиків із Вологди. Виявилося, що всі вони ведуть свій родовід із Запорозької Січі. У багатьох країнах світу існують козацькі організації для дорослих і дітей, які прагнуть налагодити тісні творчі контакти з аналогічними об’єднаннями материкової України. Так, на початку 1992 року до Генеральної Канцелярії Українського Козацтва надійшов лист із Канади: «Українське Вільне Козацтво в діаспорі на чолі з кошовим Отаманом Генеральним Значковим Валентином Різником, почуваємося частиною складу козацтва в Україні. Ми є ці Українські Вільні Козаки, які чесно несли, несуть і будуть нести Прапор Українського Козацтва з 1917 року. Нашим завданням є налагодити контакти з козацтвом в Україні, обмінятися думками, спільно продовжувати працю, почату нашими предками, і донести славний козацький Прапор до Золотоверхого Києва». Дружні зв’язки з козацькими молодіжними організаціями України встановлюють товариство «Козак Байда» (Канада), інші об’єднання з багатьох країн. Отже, потреба реалізації козацької педагогіки, організація дієздатних молодіжних козацьких об’єднань, виховання стійких і мужніх захисників незалежної України викликана як внутрішніми, так і зовнішніми обставинами. Тому виникає потреба створити науково-методичний центр, який би розробляв навчальні плани, програми, методичні рекомендації з проблем реалізації козацької педагогіки як на уроках, так і в поза навчальний час, координував би зв’язки з козацькими об’єднаннями інших країн. Творчо продовжуючи в сучасних умовах козацькі традиції і звичаї, молодь України виростатиме фізично здоровою, морально чистою і духовно багатою, відданою національним інтересам і загальнолюдським цінностям. 4. Положення дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри «Сокіл» («Джура») Українського козацтва. Розробив полковник УК П.Бровко. Затверджено Наказом Міністра освіти і науки України від 25.12.2003 року №855. Активно залучати товариства Українського козацтва до військовопатріотичної, пошуково-краєзнавчої, спортивно-масової, оборонно-масової та культурно-просвітницької роботи серед школярів, до питань підготовки молоді як захисників Батьківщини. (п.2.1. Наказу). Передмова Українці – єдина у світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою організацією українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього Звичаю-Волі як відкристалізованого етнічного розуму. Після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році, не дивлячись на тривалий процес розкозачення і денаціоналізації українців Московською імперією, живий ланцюг спадковості Українського козацтва ніколи не переривався: 1775-1828 рр. – Задунайська Січ; 1783-1868 рр. Українські козацькі війська і формування у складі імперського війська; 1783-1917 рр. – в Україні зберігався козацький стан; 1904-1914 рр. січовий рух в Галичині. Створення Легіону українських січових стрільців; 1917-1922 рр. – бурхливий підйом відновлення козацтва, його боротьба за відновлення самостійної і соборної України; 1918-1933 рр. – існування в Україні Українського Вільного Козацтва, а до 1990 року – збереження духовності і традицій Українського козацтва у ментальності і моралі національнопатріотичної верстви етнічних українців на Батьківщині і в українській діаспорі. Сучасне Українське козацтво відновилося в Україні в 1990 році і має своєю метою історичну місію – шляхом боротьби за незалежність і соборність України. Відновленням у етнічній пам’яті українців глибоких національно-патріотичних переконань, традицій і безмежної любові до своєї Батьківщини – втілити в життя українського народу і спонукати на вічність Українську Національну Ідею. Виховувати в людині патріота своєї Батьківщини, любов до рідного краю, любов до своєї України варто починати з раннього дитинства. Вільною «Козацькою республікою» називали іноземці нашу Батьківщину – неньку Україну, з глибокою повагою відзивались про її відчайдушних захисників – запорозьких козаків. Хто вони? Якими були, чим захоплювались, звідки черпали сили для своєї нескореної вдачі? На ці й цілий ряд питань має відповісти орієнтовна об’єднана програма для діяльності молодших школярів – козачат (дітей віком 6-10 років), школярів середнього віку – джур козацьких (вік 10-15 років) та старшокласників – молодих козаків (віком 15-18 років). Запорозьке козацтво – гордість української нації і програма має виховати в дітях саме цю гордість за своїх предків, синівську вірність, навчити їх бути сильними, дужими, готовими віддати своє життя, якщо вирішується доля рідної Вітчизни, як це робили славні козаки – запорожці. У процесі тривалого історичного розвитку передовою силою і формою духовного об’єднання суспільства в Україні було козацтво. Епоха козацтва створила глибоку багатогранну духовність, що стала вершиною української національної культури. У козацькі часи нашому народові були притаманні високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв. У козацькій державі не було такого ганебного явища, як бездомні діти. Дітьми опікувалося все суспільство. Ці якості потрібні українському народові і сьогодні – в період відновлення своєї державності і особливо завтра, в процесі розбудови і зміцнення могутності нашої Батьківщини, в процесі практичних дій щодо відновлення і збагачення Слави України. Отже, сьогодні в школярів необхідно виховувати глибокі почуття патріотизму та національної гідності, якостей захисника Батьківщини, високий рівень загальної культури та народних знань (народної астрономії, медицини, агрономії, метеорології), народної естетики, моралі, мистецтв. Виконанню цих завдань і повинне сприяти Положення про дитячо-юнацьку, військово-спортивну патріотичну гру «Джура», яка за напрямками, формою і змістом розрахована на шкільну молодь, а також на допризовну і призовну молодь за місцем проживання за умов умілого, грамотного, ініціативного і активного керівництва дорослих козаків – патріотів, старших товаришів, зокрема педагогів – організаторів дитячих колективів, вчителів історії, української мови та літератури, професійних військових, вчителів фізичної культури та тренерів спорту, керівників вокальних та танцювальних колективів, які забезпечать позитивний результат заходів навчально-виховного процесу. Пропозиції Положення щодо напрямків і змісту виховання молоді реалізуються шляхом організації цілеспрямованого системного напрямку в навчально-виховному процесі в учнівських класах, в загонах, гуртках, секціях та ланках за інтересами, в процесі військово-спортивної патріотичної козацької гри «Джура» в позаурочний час в навчальних та позашкільних закладах освіти, за місцем проживання, під час табірного збору допризовної та призовної молоді. Відповідна діяльність має охопити майже всі сфери учнівського життя, при цьому треба зважити на ту особливість, що козаками на Січі були лише чоловіки, отже для дівчаток відповідного віку, там де програмні питання за змістом не можуть бути однаковими, варто паралельно створити свій гурт, де було б передбачено підготовку їх до майбутнього подружнього життя. Жінка в минулому – вірна супутниця козака, вона – берегиня свого роду, отчого дому, але при цьому в кожну важку годину й жінка – воїн, яка може відстояти свою землю від ворога, тобто заступити свого чоловіка-козака, якщо це необхідно. Жінка-мати виховувала у своїх дітей (і в першу чергу у хлопців) мужність, сміливість, твердість і рішучість, інші вольові, необхідні захиснику Батьківщини риси козацького характеру. Всі ці концептуальні і програмні питання виховання молоді відображені в Положенні, яке має два розділи: перший – напрямки і зміст національнодуховного і військово-патріотичного виховання і другий – організація і зміст військово-спортивної, патріотичної гри «Джура». За змістом Положення потребує від керівного складу гри певних духовних і фізичних зусиль щодо організації цікавої і ефективної гри, але це не повинно бути стримуючим фактором в навчально-виховному процесі. Сьогодні щось із-за своєї складності не буде повністю виконано, не буде досягнуто… Нічого… Але завтра, з часом поставлена мета буде досягнута. Дорогу долає той, хто йде. «Щоб дійти до мети, треба перш за все йти". Наша мета – шляхом свідомого опанування геройським, лицарським, гуманним і демократичним славного минулого наших предків – Українського козацтва, його традицій, культури, науки, військового мистецтва та господарювання – духовно і морально піднятися до рівня української національної ідеї і забезпечити її життєдайність на вічність. ПЕРШИЙ РОЗДІЛ Напрямки та зміст національно-духовного та військово-патріотичного виховання в процесі гри «Джура» Українського козацтва. Програма для всіх учасників гри. І. «Мій рідний край». Вивчення історії рідного краю. Знайомство з рідним селом, містом, екскурсії по селу, місту, де мешкаєш, вивчення історії виникнення села, міста, його перших років існування; пошукова робота шляхом зустрічей з людьми похилого віку своєї місцевості, їхні розповіді про минуле місцевості, де ти живеш; по можливості – збирання старовинних речей побуту, вишивок, костюмів різних регіонів України, писанок тощо. Вивчення історії району, області, знайомство з найяскравішими сторінками їхнього розвитку, звернути особливу увагу на висвітлення так званих "білих плям історії" (доля України в складі Московської імперії, боротьба за національну незалежність українців в XVII ст., колективізація, голодомори, фізичний і духовний терори Московської імперії проти українського народу, участь земляків у Другій світовій війні, національно-визвольні змагання в післявоєнний період). Видатні земляки рідного краю (політичні та військові діячі, письменники, інженери, педагоги, підприємці та інші), їх місце та роль у розвитку рідного краю, всієї України, внесок у світову науку, культуру, мистецтво, економіку. Матеріали історії рідного краю. Батьківщини розмішуються в шкільному музеї "Козацької слави". ІІ. «Гей ви, хлопці, славні запорожці». Вивчення історії Запорозького козацтва. Вивчення історії, місць розташування запорозьких Січей, побуту козаків. Добре вивчити, зрозуміти і усвідомити саме поняття "козак" та чітко засвоїти його морально-психологічну суть. Зрозуміти роль та значення козацького побратимства. Знайомство і вивчення кодексів лицарської звитяги та лицарської честі. Ознайомлення з першоджерелами і вивчення історичної літератури про запорозьких козаків; про їхні визвольні походи та переможні битви за незалежність України і волю Українського народу, про гетьманів України і їхню роль в обороні незалежності і державотворенні України; збирання прислів'їв та приказок про козаків; зустрічі з старожилами району, що пам’ятають народні думи, звичаї, прикмети, пов'язані з життям козацтва, збирання старовинних легенд своєї місцевості. Вивчення історії місцевих товариств (осередків) Українського козацтва. ІІІ. Духовні цінності запорозьких козаків. Піднесення на належно високий рівень культу Батька І Матері, Бабусі і Дідуся, Роду і Народу. Слід наголосити, що в Україні діти завжди зверталися до батьків тільки на Ви. Шляхом бесіди, зустрічей з батьками виховувати у дітей поняті я, що Батько - захисник сім'ї, роду, творець історії, державності. Використовуючи козацький фольклор, де батько для дитини - високий і незаперечний взірець стійкості, мужності і відваги, виховувати в дітей на конкретних прикладах поняття рівноправності в сім'ї чоловіка і жінки, прищеплювати любов і повагу до матері, як берегині роду свого. Обов'язково вивчити свій родовід, чим уславлений рід, його таланти, звичаї. Можливе проведення родинних свят : "З бабусиної скрині", "Роде наш красний" та ін. Значення християнської віри для козаків. Бог оберігає незалежну Україну, надає їй духовних сил у боротьбі з ворогами. Ознайомити дітей з найпоширенішими молитвами козаків. Покрова Пресвятої Богородиці - найвизначніше свято запорозьких козаків. 14 жовтня - День Українського козацтва. Розвивати духовність на основі національних свят і участі в них дітей козачат, джур козацьких і молодих козаків. ІУ. «Козацькому роду нема переводу». Відродження військово-спортивного мистецтва Українського козацтва. У процесі бесід, розповідей, екскурсів до музеїв та походів виховувати в дітей кращі риси козаків: вірність і відданість аж до саможертовності Вітчизні, Матері, Народу; незламної дружби, нехтування небезпекою; відстоювання своєї волі, свободи народу. На основі конкретних прикладів з життя козаків спонукати дітей до прагнення розвивати в собі багатирську силу і дух, міцний фізичний гарт. Проводити загартовування організму плаванням (і під водою з очеретиною), обмиванням холодною водою, влітку спання просто неба; вивчення народної медицини та можливість застосовування її на практиці (лікування народними методами кашлю, нежиті, кровотеч, неглибоких ран. укусів змій тощо). Вивчення і практичне відновлення народних ігор, забав та єдиноборств, де мірялися силою, опановувати мистецтвом верхової їзди та єдиноборств. "Гопак", як один із найпоширеніших національних видів єдиноборства, покликаний піднести бойовитість духу, віру в свої сили, порив до життя, зокрема, прийоми "повзунці", "голубці", "тинки", "пістоль", "розніжка", "шулика", і забезпечити фізичний розвиток і загарбування тіла. Знайомство і вивчення основних форм боротьби козаків "гойдак" (розвідники пластуни), "спас" (оборонний характер), "аркан", навкулачки, на ременях, на палицях. Проведення в ігровій формі ранків "Котилася торба", де знайомити учнів з найкращими народними іграми. Організувати і регулярно проводити огляди якості військово-спортивного вишколу козаків в осередках, на першість населених пунктів, районів тощо. V. "Козацькими стежками». Туристична краєзнавча робота. Вивчення природи рідного краю. Проведення піших, кінних та на технічних засобах походів по навколишній місцевості з метою ознайомлення з цікавими, пов'язаними з історією запорозького (Українського) козацтва, місцями. Готувати себе переборювати труднощі, оволодівати туристичною майстерністю. Проводити походи по місцях, пов'язаних з козацькою славою свого району, області. України. Складати щоденники, вести нотатки, можливо літописи на основі зустрічей з цікавими людьми. Провести походи в природу: "До козацького кулешу", де бажані козацькі забави, змагання з традиційних видів фізичної культури, а також пісні, танці, козацьке вогнище. Відновлювати традиційно український напрямок господарювання і фізичного самовдосконалення - конярство і кінний спорт, верхова їзда якого у далекому минулому започаткована нашими предками. Відновлювати і розвивати кінні туристичні маршрути в кожному регіоні України. УІ. Від козацьких забав до олімпійських вершин. Постійно і цілеспрямовано працювати над вдосконаленням свого фізичного розвитку, обов'язково бути членом двох секцій фізичної культури та спорту (одна з них - технічного спрямування), оволодіти всім обсягом програмних вимог з фізичного виховання козачат, джур козацьких і молодих козаків як Захисників Батьківщини. З легкої атлетики: навчатися метати на відстань і в ціль м'яч, гранату, спис, диск; стріляти з лука, вогнепальної та пневматичної зброї, стрибати в довжину, виконувати нормативи: підтягування на перекладині та віджимання на паралельних брусах; бігу на 100, 1000 м, кросу па 3000 м. маршу-кидку на 5000 м. човникового бігу 10 х 10 м, комплексної силової вправи. З гімнастики уміти виконувати вправи: - на турніку (поперечині, окремо і в комбінаціях): підйом перевертанням: підйом силою; підйом зачепом; підйом розгином: оборот назад торкаючись; мах дугою; зіскок дугою; зіскок на масі назад; - на паралельних брусах (окремо і в комбінаціях): згинання і розгинання рук в упорі статично і в розмахуванні; підйом розгином; стійка на плечах; зіскок з кінців ноги нарізно; зіскок боком та на масі вперед зіскок вправо (вліво) з поворотом наліво (направо)кругом; - стрибки через гімнастичного козла та коня в ширину і в довжину; - лазити по вертикальній жердині (голоблі) і вірьовці за допомогою і без допомоги ніг. Уміти їздити ("триматись реп'яхом") верхи на копі, плавати, ходити на лижах, керувати мотоциклом і автомобілем. А також інші вправи із сучасних олімпійських нидів фізичної культури та спорту, що сприяють вихованню у козацької молоді сміливості, спритності, кмітливості, сили, силової та швидкісної витривалості. Нормативи з легкої атлетики прикладної фізичної підготовки за Програмою допризовної підготовки № п.п. Засоби легкої атлетики (види випробувань) Нормативи, бали Примітки 10 клас 11 клас 12 балів 9 балів 6 балів 12 балів 9 балів 6 балів 1 Підтягування (разів) 11 9 6 12 10 7 2 Біг 100 м (секунд) 13.8 14,6 15,5 13.6 14.4 15,2 3 Біг 1000 м (хв.с) 3,30 3,40 4,0 ЗЛО 3,20 3,35 4 Крос 3000 м (хв. с) 12.20 13,0 13.45 12,0 1 12.25 13,30 5 Метання гранати 600 г, м 35 30 20 40 35 30 6 Марш-кидок 5000 м, хв. 36 38 40 33 35 37 7 Човникови біг100х100м с. 29 ЗО 32 28 29 31 8 Комплексна силова вправа, за 1 хв. Разів 42 38 34 44 40 36 Козацька військово-спортивна патріотична гра "Джура" передбачає щотижневі військово-патріотичні заходи, військово-спортивні тренування, заняття за змістом Програми допризовної підготовки молоді; змагання, естафети, конкурси, вікторини, олімпіади, операції, десанти, походи до місць славного минулого і сьогодення Українського народу. Допризовна підготовка молоді змістом і обсягом навчання повинна забезпечити достатньо високий рівень військового вишколу Захисників Батьківщини, враховуючи те, що значна їх кількість не зможе пройти курс кадрової служби в Збройних Силах України і в умовах певної ситуації збройного конфлікту візьме зброю і стане до лав Захисників Батьківщини з тим рівнем військової підготовки, який вона здобуде в навчальному закладі загальної або професійно-технічної освіти. Метою заходів цього розділу для кожного козака є: З розділу Збройні Сили України: Поглиблення знань історії України та її Війська, героїчного минулою Українською народу, його боротьби за свободу і незалежність своєї Батьківщини славних перемог Запорожців над військами Оттоманської імперії, польської шляхти, Московського царства та інших. Продовжній ознайомлення п складом, структурою і призначенням Збройних Сил України на сучасному етапі. Виховувати в собі глибокі національні почуття патріотизму, любові до Батьківщини та до її Збройних Сил, готовності до бездоганного виконання військового обов'язку, дисциплінованості і особистої відповідальності за захист своєї Батьківщини, України. З тактичної підготовки: Поглибити знання основ бойових дій стрілецького відділення та обов'язків солдата в бою: закріпній практичні навички щодо виконання дій солдата в наступальному бою, в обороні та в розвідці: продовжити ознайомлення з прийомами боротьби з танками і веденням вогню із стрілецької зброї по літакам і вертольотам противника. Виховувати в собі мужність, відчуття побратимства та колективізму, готовність до взаємодопомоги, виконання поставленого бойового завдання. З вогневої підготовки: Поглибити знання бойових властивостей та матеріальної частини стрілецької зброї та ручних гранат; закріпити практичні навички в діях щодо виконання прийомів і правил стрільби зі стрілецької зброї та метанні ручних гранат. Виховувати в собі впевненість в бойових якостях вітчизняної зброї і усвідомлення необхідності майстерного володіння нею. Із статутів Збройних Сил України: Поглибити знання вимог військової дисципліни, правил військової ввічливості. обов'язків солдата, днювального та вартового; закріпити навички при звертанні до старших (начальників), в діях при виконанні розпоряджень та віддаванні військової честі; продовжити ознайомлення з загальними обов’язками військовослужбовців, задачами внутрішньої та вартової служби; виховувати в собі любов до Збройних Сил України, готовність до бездоганного виконання наказів командирів і начальників, високу дисциплінованість і справність. Із стройової підготовки: Поглибити знання елементів строю, обов’язків та порядку дій солдата перед шикуванням та в строю; закріпити практичні навички виконання команд в строю і окремих стройових прийомів без зброї; продовжити ознайомлення з порядком виконання стройових прийомів зі зброєю; виховувати в собі організованість, дисциплінованість, підтягнутість, охайність, відчуття колективізму, побратимства і взаємодопомоги. З воєнної топографії: Закріпиш знання та практичні навички орієнтування та визначення свого місця знаходження в різних умовах пори року. доби, погоди і на незнайомій місцевості; виховувати в собі ініціативність, кмітливість, витриманість і самовладання, готовність до самостійних дій. З цивільної оборони : Поглибити знання факторів ураження аварій, катастроф, стихійного лиха, зброї масового знищення людей, способів га засобів захисту від них; закріпити практичні навички щодо використання засобів колективного та індивідуального захисту, приладів радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю, виготовлення простих засобів захисту органів дихання . проведення часткової санітарної обробки людей; виховувати в собі високі морально-психологічні якості, впевненість в ефективності заходів цивільної оборони, надійності засобів захисту від зброї масового ураження , високу організованість, дисциплінованість, готовність виконувати обов'язки і цивільної оборони в складних умовах обстановки. З медично-санітарної підготовки: Поглибити знання основ організації медичної служби цивільної оборони І її основних завдань, обов’язків санітарних дружин, змісту першої долікарської допомоги у вогнищах масового ураження і правил виконання процедур по догляду за хворими: закріпити практичні навички щодо надання першої долікарської допомоги при травмах, опіках, нещасних випадках, ураженнях отруйними речовинами і радіаційних опроміненнях, при заходах профілактики інфекційних захворювань і догляду за хворими; виховувати « собі патріотизм, гуманне відношення до хворих, прагнення оволодіти медичними знаннями, свідомо виконувати свій благородний обов'язок по паданню допомоги ураженим і хворим. З фізичної підготовки: Домагатися відмінного (12-бального) рівня фізичної підготовки в обсязі вимог програми фізичного виховання в навчальновиховному закладі та розділу VI цієї програми; впевнено виконувати прийоми подолання комбінованих військово-спортивних смут перешкод, туристичних естафет, перешкод під час марш-кидків, тактичних ігор на місцевості і туристичних походів, бути фізично готовим до військової служби, до захисту Батьківщини; обов'язково брати участь у роботі гуртків військово-прикладних видів фізичної культури і спорту; виховувати в собі мужність, силу волі, витривалість, спритність, моторність, моральнопсихологічну стійкість, здібність і готовність витримувати великі фізичні навантаження. З військово-прикладної, технічної підготовки : Оволодіти навичками по одному із технічних і військово-прикладних видів спорту (автомобільний, мотоциклетний, планерний, парашутний, модельний, водомоторний і радіоспорт. воєнно-прикладні багатобор’я та інші;.- виховувати в собі любов до знань, техніки і праці, сміливість, відвагу, фізичну витривалість. VIII. "Слава козацька не вмре, не загине…». Відродження народних мистецьких традицій. Збирати старовинні легенди своєї місцевості, вивчати історію виникнення обрядів і свят кожної пори року: колядки, щедрівки, зажинки, обжинки, свято першої борозни та інші. Знайомитися з історією і вивчати козацькі та українські народні пісні, збирати пісенні матеріали своєї місцевості. Брати участь в народних святах: Андрія, Миколи. Різдвяні свята, Великдень. Ой на Івана Купала, Калиновий цвіт та інші. Організувати дитячі фольклорні вертепи, драматичні гуртки, колективи по вивченню і виконанню юнацької пісні та тип цю. української народної пісні та танцю. ВІДНОВИТИ вечорниці та виступи козацьких музичних та хорових колективів в неділю та святкові дні в місцях масового відпочинку жителів населених пунктів. Програма для дівчаток. І. «Хата моя, біла хата». Мати - берегиня роду свого. Зустрічі - бесіди зі своїми бабусями, сусідами, де дізнаватися про роль жінки у сім’ї; збирання фольклорних матеріалів про сімейні свята та відновлення цих старовинних чудових обрядів: сватання, весілля, підготовка, яка передувала цим традиційним українським обрядам; родини, христини тощо. Збирання матеріалів старовини, побутових, (окрема вишивки, гаптування, костюмів та ін., по можливості створити кімнату-музей Матері. Формування у свідомості дівчаток цінності цноти, незайманості і неприпустимості ранніх, дошлюбних сексуальних контактів. II. « Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» Пісні моєї мами. Знайомство і розучування колискових пісень. Підготувати І провести ранок (вечір) "Пісня моя колискова", "Бабусині казки": зустрічі з місцевими цікавими жінками району, міста, села; збирання з їх розповідей цікавих матеріалів-оповідей. каюк, легенд; "Нічого кращого не мас, як тая мати молодая..." - збір матеріалів, вечори, ранки тощо. Вивчення українських народних пісень, що співають у рідному селі, районі, складання невеличких збірок "Пісні мого краю". III. "Ой у лузі червона калина…" Знайомство дівчаток з найпоширенішими в Україні з давніх-давен рослинами - символами України: калиною, вербою. тополею, мальвами, соняшниками. Відтворення в природі українського озеленення: вдома, біля школи, в парку, на вулиці, по можливості насадження алей над водою з оберег нашої духовної спадщини. Підготовка і проведення ранків (вечорів) "Тут земля мила, де мати родила". IV. "І на тим рушничкові..." Навчання жіночої майстерності. Моя перша вчителька; перейняти ту майстерність, якою володіють мама, бабуся і навчити подруг вишивати, гаптувати, плести. Шляхом гурткової роботи навчати дівчаток декоративно-ужитковій майстерності, аранжуванню, українській кулінарії, музичному та танцювальному мистецтву. Створити клуби дівчаток ''Господарочка", де за спеціальними програмами передбачати можливість навчання дівчаток жіночої майстерності. Залучати до роботи з дівчатками народних умільців, майстрів лозоплетіння, розпису, писанки тощо. Народна кулінарія, збирання традиційних рецептів народної кулінарії та приготування окремих забутих страв, випічки хліба тощо. V. "До глибин народної медицини". Знайомити дівчаток з таємницями народної медицини, створити ділянки лікарських рослин в саду, в парку, біля школи, своєї оселі, збирати і здавати лікарські рослини, збирати легенди, качки про лікарські рослини та їх цілющі якості. Навчити за допомогою лікарських трав, що ростуть в місцевості де проживають діти, лікувати захворювання, вміти надавати допомогу, по необхідності за допомогою лікарських трав. Проводити зустрічі ч місцевими фітотерапевтами (в народі - знахарками). Збирати рецепти народної медицини, по можливості створити рукописну книгу рецептів: "Бабуся радить''. Д Р У Г И Й Р О З Д І Л Організація та зміст військово-спортивної патріотичної гри "Джура" Українського козацтва І. Загальні положення. 1.1. Дитячо-юнацька військово-спортивна патріотична гра "Джура" Українського козацтва є базовою і основною позакласною формою оборонно-масової спортивно-оздоровчої роботи, початкової військової та фізичної підготовки, ідейно-політичного, морально-психологічного та національно-духовного виховання учнівської молоді в позаурочний час, а також допризовної та призовної молоді за місцем проживання. 1.2. Дитячо-юнацька військово-спортивна патріотична гра "Джура"(далі – гра "Джура") Українського козацтва є добровільним, незалежним, позапартійним угрупованням молоді, яке створюється для об'єднання дітей, підлітків та юнаків з метою їх виховання на традиціях і звичаях Українського козацтва. 1.3. Організаційною основою гри "Джура" с первинні осередки, які створюються в навчально-виховних закладах та за місцем проживання і в своїй діяльності під керівництвом відповідних штабів гри об'єднуються в місцеві (сільські, селищні, міські), територіальні (районні сільські і районні міст) та крайові (обласні і міські з районним поділом) товариства, а крайові - у Всеукраїнське товариство національно-духовного відродження та військовоспортивної патріотичної ігри "Джура” Українського козацтва. ІІ. Мета та основні завдання гри. 2.1. Метою гри "Джура" є : - виховання у юнаків та дівчат глибоких і твердих національнопатріотичних переконань, підготовка молоді до творчої праці, до військової служби та захисту своєї Батьківщини України шляхом залучення молоді до оборонно-масової та військово-спортивної патріотичної роботи; - формування і виховання у молоді високих морально-психологічних та морально-бойових якостей; мужності, сміливості, рішучості, відваги, стійкості, наполегливості, дисциплінованості і ініціативності па теренах відновлених національних козацьких педагогічних традицій; - виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління суверенної України на історично сформованих засадах козацького світогляду та здорового способу життя, у дусі відданості Батьківщині та її народу на основі відродження національних і загальнолюдських духовних і моральних цінностей. 2.2. Передумови організації козацької три "Джура": - наявність кваліфікованого, ініціативного вихователя, що заявить про своє бажання згуртувати допризовну і призовну молодь та дітей і вести з ними виховну роботу за визначеною метою за місцем проживання; - ініціативна та цілеспрямована на військово-патріотичне виховання учнівської молоді на традиціях Українського козацтва робота викладацьковчительського колективу навчально-виховних закладів; - ініціативна та цілеспрямована на військово-патріотичне виховання козацької молоді і підготовку її до військової служби та захисту Батьківщини діяльність старшини первинних осередків та районних товариств Українського козацтва у співпраці з місцевими структурами державної виконавчої влади. 2.3. Завданнями гри "Джура" є: - виховання у дітей та юнацтва активної громадянської позиції, національної гідності і самосвідомості, любові до своєї Батьківщини України, готовності захищати свій рідний край; - опанування козацької культурної спадщини, гри на козацьких музичних інструментах, козацького танцю, козацьких пісень і дум, вивчення козацького живопису, розпису й опорядження козацьких церков і житла, звичаїв і ритуалів, традицій, свят: - оволодіння художніми промислами, козацькими способами життя і господарювання на землі (в полі, огороді, саду), на пасіці, традиційними видами тваринництва тощо; - переймання козацьких забав та військових ігор, традиційних козацьких видів фізичної культури, спорту та військових умінь, зокрема різних видів єдиноборства, верхової їзди та кінною спорту, бойового танцю "Гопак " та інших національних військово-спортивних традицій з метою гартування козацького духу й тіла: - осягання секретів козацької кухні, здорового способу життя, козацької медицини, знахарства; - зміцнення та розвиток дружби між дітьми та юнацтвом різних регіонів України. 2.4. Для виконання своїх завдань гра "Джура" створює осередки, де: - навчає і гартує своїх членів під час занять у навчально-виховних закладах освіти, за місцем проживання, у літніх козацьких таборах і на зльотах; - щорічно проводить огляд (шляхом проведення змагань) якості вишколу Захисників Батьківщини, козацького військово-патріотичного виховання, вишколу козачат, джур козацьких і молодих козаків (за окремим положенням); - проводить козацькі походи, краєзнавчі, фольклорно-етнографічні експедиції тощо; - організовує і бере участь у екологічних акціях та акціях милосердя, культурно-просвітницьких заходах; - співпрацює з дитячими й молодіжними організаціями України й закордону, з "Пластом", "Соколом", "Січчю", "СУМом" та ІН. 2.5. Огляд якості вишколу Захисників Батьківщини, військово-патріотичного виховання козачат, джур козацьких, молодих і дійсних козаків у навчальновиховних закладах, за місцем проживання, в районах, областях і на державному рівні організується і проводиться відповідно районними, обласними і Всеукраїнським (Головним) штабами Військово-спортивної патріотичної козацької гри "Джура" та змагань "Козацьке завзяття". У змаганнях "Козацьке завзяття" беруть участь дійсні козаки (хлопці старше 18 років і козаки військового запасу) згідно з окремими Програмою і Положенням, що розробляються Генеральною канцелярією Українського козацтва. ІІІ. Участь в дитячо-юнацькій козацькій грі «Джура» 3 .1 . Учасником військово-спортивної патріотичної гри "Джура" Українського козацтва може стати кожен хлопчик чи дівчинка віком від 6 до 18 років(зваживши на те, що дівчатка і хлопчики будуть виховуватися за окремими програмами), які люблять Україну, хочуть добре знати ії історію та культуру, давне минуле, які поділяють ідеали Українського козацтва і вимоги цього Положення. 3 . 2. Особи старші 18 років можуть зберегти своє право на участь у грі за бажанням. Вони одержують звання "Козака наставника" і беруть участь у виховній роботі з молоддю. 3 . 3 . Прийом до складу учасників гри "Джура" здійснює первинний осередок (клас, загін) на загальному зібранні (Раді) за згодою батьків (для учнів) та після проходження відповідного курсу козацької підготовки: знайомство з заповідями, правами та обов’язками, деякі знання з історії козаків, імена їх героїв тощо. 3 . 4. Припинення членства В грі "Джура" відбувається добровільно або за ухвалою Ради куреня (класу, загону) як стягнення за несумісні з цим Положенням дії. 3 . 5 . Учасники гри "Джура" поділяються на козачат (молодших школярів) віком6-10 років, джур козацьких (школярів середніх класів) віком 10-15 років, молодих козаків(школярів старших класів) віком 15-18 років та дійсних козаків – хлопців понад 18років за місцем проживання. 3.6. За козацькою традицією кожен козак прагне і може мати побратима з однолітків. Посвячення в побратими відбувається за відповідним ритуалом і скріплюється козацькою незламною клятвою. ІУ. Права і обов’язки учасників гри «Джура» 4.1. Учасник гри "Джура" мас право: - вирішального голосу при розгляді будь-яких питань гри "Джура"; обирати і бути обраним до козацької старшини всіх рівнів гри; - брати участь в усіх заходах, що стосується гри; - виносити на розгляд козацької громади будь-які питання гри "Джура"; - критикувати дії будь-якої особи й органу козацького товариства гри; - апелювати ( зверталися з заявами, оскарженнями) до вищого органу гри; - одержувати вичерпну інформацію про діяльність свого осередку та йогоокремих осіб, вимагати звіту і в разі потреби дострокового переобрання старшини: - бути відзначеним за взірцеве виконання обов'язків, успіхи в навчанні та праці. 4.2. Учасник гри "Джура" зобов’язаний: - бути патріотом своєі Батьківщини, готувати себе до захисту вільної, соборної і демократичної України; - вважати військову службу святим обов'ЯЗКОМ і справою честі українського козака; - визнавати це Положення і дотримуватися його вимог; - брати активну участь у роботі свого козацького осередку; - зразково навчатися, пройти певний курс підготовки з питань козацької науки; - невтомно працювати над всебічним вдосконаленням себе як людини і козака; - постійно бути зібраним і ініціативним, швидко і точно виконувати накази козацької старшини, мати охайний зовнішній вигляд, суворо дотримуватися дисципліни і правопорядку; - свято дотримуватися кодексу лицарської честі; - бути принциповим і вимогливим до себе та інших з питань збереження навколишнього природного середовища, брати активну участь в заходах щодо його збереження. 4.3. Молоді козаки допризовного віку згідно з чинним законодавством в установленому порядку стають па військовий облік у військовому комісаріаті, а потім як козаки призиваються або за контрактом ідуть на військову службу до підрозділів Збройних Сил, Прикордонних військ. Цивільної оборони. Внутрішніх військ та Інших силових структур України. V. Кодекс лицарської честі козака Люби свою Батьківщину, материнську мову, неньку Україну. Шануй віру і звичаї свого народу. Май свою національну і людську гідність, будь готовим захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей. Виховуй шляхетне ставлення до дівчинки, жінки, матері, бабусі; оберігай їх честь і гідність. Слухай накази отамана, поважай старших та поради наставників. Будь вірним українській національній ідеї, принципам української національної моралі і духовності. Відстоюй повну свободу і незалежність особистості, народу, держави. Кріпи свій характер і волю, будь терплячим і дисциплінованим. Будь хоробрим і відважним, мужнім і невтомним. Понад усе цінуй козацьку честь. Будь лицарем до супротивника, зневажай жорстоких і лихих. Будь ревним охоронцем рідної природи. Бережи традиції Українського козацтва, охороняй пам’ятки історії і культури свого народу. Кодекс лицарської честі для козачат Шануй і маму і тата, завжди працюй завзято. Люби рідну країну, що зветься Україна. Турбуйся про молодших, жіноцтво поважай. Будь сильним, справедливим, скромним і правдивим і рідну Батьківщину завжди захищай. Кодекс лицарської звитяги для козачат За волю, за віру, ЗА честь України я буду невтомно стоять до загину. Нехай небезпека чатує навколо, та друзів своїх я не зраджу ніколи. А недруги наші нехай пам’ятають - у чеснім бою козаки не втікають. Чи горе навколо, чи радість буяє, козак добрим людям завжди помагає. VI. Організаційна структура дитячо-юнацької гри "Джура" 6.1. Основою організаційної структури дитячо-юнацької козацької гри "Джура" є загін (чота, взвод) - первинний козацький осередок за місцем навчання чи за місцем проживання або за інтересами. 6.2. Основною низовою організаційною одиницею козачат, джур козацьких та молодих козаків є рій, що складається з 10-15 учасників гри і ділиться на застави по 3-5 осіб у кожній. Рої об'єднуються в загін ( шкільний клас), загони козацької молоді одного віку (школярі-однокласники) входять до складу сотні, а сотні - до куреня козацької організації навчального закладу. 6.3. На чолі кожної структурної козацької одиниці стоїть виборна козацька старшина: у заставі - отаман застави (заставний); у рої - отаман рою (ройовий); у загоні (чоті) чотові: отаман, писар, обозний, осавул, хорунжий, скарбник - шафар; у сотні - сотенні: отаман, писар, осавул, хорунжий; у курені - курінні: отаман, писар, обозний, осавул, хорунжий, бунчужний, скарбник, суддя, довбуш, товмач. Отаман (чотар, сотенний, курінний) здійснює загальне керівництво товариством дитячо-юнацької козацької гри "Джура". Писар веде канцелярію і разом з отаманом здійснює заходи статутної діяльності товариства. Це - заступник отамана, розпорядник, адміністратор і координатор діяльності козацького товариства, гри "Джура". Обозний відає господарством та природозахисною діяльністю козацького товариства, гри "Джура". Скарбник відає фінансами козацького товариства, гри "Джура". Осавул стежить за дотриманням зразкової поведінки джурами козацькими та молодими козаками, організованим виконанням заходів військовопатріотичного виховання та вишколу козачат, джур козацьких і молодих козаків з питань традиційних козацьких умінь та єдиноборств. Хорунжий - головний прапороносець, відає козацькими стягами й хоругвами, крім того відповідає за організацію заходів фізичного виховання козачат, джур козацьких і молодих козаків. Бунчужний завідує козацькими клейнодами - бунчуками, пірначами тощо. Відповідає за організацію заходів культурно-мистецької діяльності та виховної роботи козацького товариства гри "Джура". Суддя очолює суд козацької честі. Цей суд розбирає суперечні питання, проступки джур козацьких і молодих козаків, неправильні дії загонів та окремих представників юнацької козацької старшини, включаючи і отаманів. Суд честі незалежний ні від кого і керується лише принципами лицарського кодексу козаків та Положенням. Довбуш завідує військовими литаврами, барабаном, сурмою, якими скликає товариство на Ради, збори. Довбушу підпорядкований Сурмач, який за наказом отамана подає сигнали управління. Товмач - перекладач, знає іноземні мови. Шафар для походів заготовляє, провіант, туристичне та інше спорядження і дбає про їх збереження та використання. Він-ключник, економ, домоправитель. 6.4. Козацька старшина обирається терміном на один рік на звітно-виборних (Великих) Радах, в першій половині січня, як це було у запорозьких козаків (14 січня) в період Козацької Республіки, і здійснює керівництво товариством у період між радами. Рада с найвищим органом козацького самоврядування і скликається: курінна – на початку кожної навчальної чверті: сотенні і загонові - не рідше, як один раз на місяць. Курінна старшина розробляє і узгоджує з керівництвом навчально-виховного закладу Регламент і Типовий план-графік діяльності куреня на рік. 6.5. Військово-спортивна патріотична гра "ДЖУРА"' Українського козацтва працює під батьківською опікою дорослих козаків. Серед них с особи, які спеціально займаються виховною роботою серед джур козацьких та козачат. Вони називаються козаками – наставниками, їх призначає місцеве або районне товариство Українського козацтва, або їх запрошують до праці самі джури козацькі та молоді козаки. 6.6. Козаки - наставники і почесні козаки входять до складу старшини Куреня як радники, беруть участь у всіх видах його роботи, але мають лише дорадчий голос і не голосують. Вони мають право первинного вето, накладати попередньо заборону на рішення Ради. Але якщо через деякий час Рада повторно ухвалить те ж саме рішення, воно набуває чинності. 6.7. Дитячо-юнацька козацька гра "Джура" має свою традиційну символіку: прапор, хоругву, бунчук, козацькі відзнаки та форму одягу встановленого зразка. Форма одягу членів організації мас бути повсякденною і святковою. Повсякденною може бути одяг для занять або похідна форма одягу військовоспортивного крою; святковою, парадною - історично-традиційна: кольорові чоботи, шаровари, пояс, вишита сорочка, жупан (свитка), шапка зі шликом. 6.8. Юні козаки носять такі відзнаки: - на правому рукаві (10 см від верху) нашивається прапор України розміром 8 x 5 см; - на лівому рукаві ( 10 см від верху) нашивається крайова (обласна) емблема молодого козака (форма і зміст визначаються в області) і нижче від неї на 3 см - відзнака козацької старшини: - ройової - жовта смужка 8 x1 см; - загонової - дві жовті смужки 8 х 1 см; - сотенної - три жовті смужки 8 х 1 см; - курінної - одна жовта смужка 8 х 2 см і одна - 8 x1 см. На комірці носять 8-кутні зірочки діаметром 7-10 мм: козачата - одну: джури козацькі - дві, молоді козаки - три. Форма звертання козаків між собою "Друже" (або "Подруго" у дівчат) і прибавляють ім’ я. VII. Вимоги до козачат, джур козацьких і молодих козаків 7.1. Вимоги до козачат, джур козацьких і молодих козаків - це той обсяг знань, умінь і навичок, яким вони повинні оволодіти протягом часу перебування в даній якості. 7.2. Вимоги до козачат: Козачата це будь-які хлопчик чи дівчинка, які досягли 6 - річного віку, люблять родину, шанують старших і хочуть багато дізнатися про історію рідного краю, неньки України, бажають рости дужими, сміливими, вправними, мріють про щасливу долю свого народу, прагнуть зробити вільною та квітучою рідну Україну, а для цього : - повинні добре навчатися; - знати символіку своєї держави - прапор та герб України, вміти шанувати їх; - знати гімн України та розуміти, чому називають себе українцями; - знати, хто такі українські козаки, де жили, чим займалися, що таке дитячо-юнацьке козацьке товариство, членом якого вони є; - знати, що таке козацький добрий вчинок; - знати кодекси лицарської честі та лицарської звитяги; - знати побут козаків, в чому саме можуть і повинні наслідувати козаків діти; - знати кілька козацьких пісень, елемент гопака: - знати, які сторінки з життя козаків пов'язані з місцевістю, де проживають діти; - знати імена найвидатніших козаків і що з ними пов’язано в житті родини, населеного пункту, регіону; - знати гасло козаків, звичай, обіцянку, пісню, привітання, хоругву, знак; - старатися бути корисним для козацького товариства, допомагати батькам, старшим, кволим і знедоленим; - дбати про загартування, чистоту і здоров'я свого тіла, виховувати здоровий дух; - знати дату свого народження, своїх батьків, близьких родичів, свій родовід; - вміти розповідати про Україну, про важливі історичні події на Україні та її славні імена; 7.3. Вимоги до джур козацьких: Джури - друга, наступна лапка дитячої козацької військово-спортивної патріотичної гри "Джура", а тому й вимоги до них більш глибокі, а завдання серйозніші: - відмінно й добре навчатися, поглиблювати і розширювати обсяг знань, здобутих на першій віковій ступені учасників козацької гри "Джура"; - знати і вміти детально розповідати про український прапор та герб, знати і вміти виконувати (співати ) гімн України, гордитися тим, що ти українець і вміти довести, що козак - це гордість нації, свято берегти звання українського козака; - якомога більше здобувати знань з історії Запорозьких козаків, вміти зосередитися і розібратися, якими найкращими рисами козаків повинен оволодіти джура козацький, вміти самостійно підготуватися до походу, організувати до нього товаришів; - оволодіти спортивною майстерністю козаків, виховувати в собі волю, загартовувати організм, готувати себе до серйозних випробовувань; - за рівнем 9 балів оволодіти вимогами умов розділу УІ "Від козацьких забав до олімпійських вершин" Програми. 7.4. Вимоги до молодих козаків: Молоді козаки - це дорослі хлопці, старшокласники і ті, що вже закінчили навчальний заклад середньої освіти. Це - уже бувалі, вправні люди. Вони багато знають, багато вміють. Для молодих козаків захист своєї рідної України - це найголовніший зміст їхнього життя, для чого: - вони добре знають історію Запорозької Січі та життя і побут козацтва в ній; знають історію, побут, культуру і традиції Українського козацтва; - добре не тільки знають, але й виконують вимоги /закони/ лицарської честі та лицарської звитяги: - вміло орієнтуються в життєвій обстановці, володіють життєвою ситуацією, готові стати вірними захисниками інтересів українського народу; - вони на 12 балів оволоділи вимогами розділу УІ "Від козацьких забав - до олімпійських вершин" та розділу УІІ "Відмінним навчанням, підготовкою до захисту Батьківщини продовжимо подвиг батьків" і склали Козацьку Присягу на вірність Україні. VIII. Козацькому роду нема переводу Марш молодих козаків. Сл. Л.Завішаної Муз. З.Науменка Ми всі пам'ятаєм якого ми роду, козацьких далеких часів. За працю, свободу, за щастя народу тобі, Україно, наш спів. Приспів: Як квіти у гаю барвисті та пишні, ми всі - українська сім'я. Ми будем творити, учитись, бо світить нам вільна зоря. Бо прадіди наші свободу любили, вели у майбутнє синів, і нам, їх нащадкам, вони заповіли, Вкраїну любити, як дім. Приспів. Хай сонце нам сяє ясне в високості, і землю плекає святу. "Козацькому роду нема переводу", я в серці ту клятву ношу. Приспів. Молитви І. Боже великий Боже Великий, Творче всесвіту, на нашу рідну землю поглянь, ми були вірні Твому завіту, вислухай нині наших благань: люд у кайданах, край у руїні. Навіть молитися ворог не дасть. Боже Великий, дай Україні силу і славу, волю і власть. 2. Боже, вислухай благання Боже, вислухай благання, нищить недоля наш край. В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай. Боже, здійми з нас кайдани, не дай загинути в ярмі. Волю зішли Україні, щастя і долю їй дай. IX. Організація гри "Джура" 9.1. Щорічно на початку навчального року на Раді загону /класу/ вирішується питання про перехід школярів до наступного, вищого за віком ступеня дитячоюнацької козацької гри "Джура": козачат - до джур козацьких; джур козацьких - до молодих козаків, а першокласників в цей період приймають в козачата. 9 . 2. Старшина загону щотижнево проводить з козачатами, джурами козацькими і молодими козаками заняття і тренування, які сприяють закріпленню знань і навичок з початкової військової підготовки та фізичного вишколу, регулярно видає листівку "Молодий козак". 9 .3 . У класі ведеться щоденник козацького загону, облік військовопатріотичної та оборонно-масової роботи, що проводиться в загоні, відвідування козаками військово-спортивних занять за розкладом "Дня козака", виконання ними установлених нормативів, участь в операціях тощо. Щоденник веде писар загону. 9 .4 . Козаки, що обрані на козацькій учнівській Раді або призначені відповідною Радою козаків місцевого осередку Українського козацтва до складу відповідно загонової, сотенної чи курінної старшини, організують роботу кожний по своєму напрямку і за її виконання несуть особисту відповідальність перед радою, що їх обрала /призначила/. 9 .5. Старшина куреня організує не рідше одного разу в місяць навчання отаманів десяток, загонів та сотень, осавулів загонів та сотень, редакторів листівки "Молодий козак", розробляє календарний план, надає допомогу і контролює проведення військово-спортивної роботи в загонах, оформляє стенди І екран "Молодий козак". 9 . 6. У кожному курені визначається єдиний день підготовки козачат, джур козацьких і молодих козаків - "День козака", що є днем оборонно-масової і спортивної роботи в навчальному закладі. У цей день кожного тижня за календарним планом штабу куреня в загонах проводяться заняття по розділах козацького вишколу, конкурси, огляди, естафети, змагання, вікторини, олімпіади, фестивалі, операції за змістом Програми національно-духовного відродження та програми допризовної підготовки молоді. У інші дні тижня в навчально-виховних закладах в позаурочний час і за місцем проживання за окремим розкладом проводяться навчання та тренування в гуртках і секціях традиційних козацьких і сучасних олімпійських видів фізичної культури, спорту, національних військових умінь, а також культури, гуманітарних, математичних та природничих наук. 9 .7 . "День козака" визначається штабом куреня з урахуванням загального плану навчально-виховної роботи навчального закладу і затверджується наказом директора. "День козака" може проводитися по змінах і курсах в залежності від кількості учнів і можливостей навчального закладу. Всі заходи "Дня козака" проводяться в позаурочний час. 9. 8 . У вихідні дні і в дні канікул загони проводять кінні, лижні, велосипедні, шлюпочні і піші походи, марші-кидки. тактичні ігри на місцевості, трудові десанти по обладнанню і ремонту військово-спортивних споруд, по допомозі немічним людям, по виконанню природозахисних заходів тощо. 9 .9. Обов'язкові заходи, що пропонуються для проведення протягом року в козацьких загонах, сотнях і в курені навчально-виховного закладу та за місцем проживання: Вересень. Ради козацьких загонів з питань щодо переходу школярів до наступного, вищого за віком ступеня дитячо-юнацької козацької гри "Джура": козачат - до джур козацьких; джур козацьких - до молодих козаків. Урочистий прийом першокласників в козачата. Структурно-організаційні заходи за місцем проживання. Вересень - травень. "День козака". Навчання козацької старшини та щотижневе навчання членів козацько-молодіжних підрозділів та гуртів і секцій військово-прикладних видів фізичної культури та спорту. Вересень - серпень. Огляд - конкурс "Навчальній базі початкової військової підготовки та фізичного виховання - козацьку турботу". Операція "Турбота". Постійне проведення заходів всебічної допомоги людям похилого віку та немічним. Турбота про довкілля - відновлення (розчистка) джерел, струмків, маленьких річок, озер тощо. Жовтень. Змагання "Козацьке завзяття" до дня покровительки Українського козацтва і Збройних Сил України Покрови Пречистої Богородиці та Дня Українського козацтва. Зміст: підтягування, піднімання перевертанням та силою на перекладині; сплигнути боком та сплигнути ноги нарізно з кінців паралельних брусів: стрибки ноги нарізно через козла і через коня в довжину; лазіння на височину по канату або жердині; біг на відстань до 1000 м: метання гранати на відстань; спортивні ігри, показові виступи тощо. Листопад - грудень. Операція "Дорогою героїв" до Дня Збройних Сил України. Огляди, вікторини, конкурси, походи по місцях бойової слави Українського народу. Листопад і березень. Операція "Зелена хвиля". Проведення заходів по насадженню дерев, кущів та інше. Січень - лютий. Великі Ради та вибори козацької старшини в загонах, сотнях та курені. Зимове таборування, змагання з зимових видів фізичної культури та спорту. Березень. Операція "Захист". Проведення вікторин, тренувань та змагань з цивільної оборони. Підготовка до "Дня цивільної оборони" в навчальних закладах. Весняне таборування. Походи, змагання, вікторини, конкурси, операції. Квітень. Операція "Снайпер". Обладнання стрілецьких тирів, місць для стрільби, змагання в стрільбі. "День цивільної оборони" в навчальних закладах. Травень /перша половина/. Урок мужності "Відмінним навчанням, підготовкою до захисту Батьківщини продовжимо подвиг батьків". Участь у вахті пам'яті патріотів України, що полягли в бойових змаганнях за незалежність І волю України. Травень /середина місяця/. Операція "Дельфін". Обладнання, підготовка місць для плавання, навчання плаванню, змагання. Травень /друга половина місяця/. Фінал козацької військово-спортивної патріотичної ігри "Джура" в навчальному закладі (загальноосвітній школі, ліцеї, училищі). Фінал може проводитися разом з військово-спортивним святом в кінці навчального року. Червень - серпень. Літне таборування. Військово-спортивні заняття, конкурси, вікторини, змагання, походи в оборонно-спортивних оздоровчих таборах, таборах "Січі", загонів, сотень та куренів Українського козацтва. Підсумки військово-патріотичної виховної роботи за рік. 9 . 10. Для методичного і педагогічного керівництва грою "Джура" в навчально-виховному закладі створюється Рада консультантів із числа вчителів, викладачів, ветеранів військової служби, батьків, представників військкоматів, військових частин та військових інститутів - шефів навчальних закладів, медичних працівників, студентів вищих навчальних закладів. Головою ради є заступник директора з питань навчально-виховної роботі, а заступником голови ради і головним консультантом - військовий керівник (викладач початкової військової підготовки). Голова ради консультантів здійснює: методичне і педагогічне керівництво грою "Джура" через отамана козацького куреня. Директор навчального закладу здійснює організаційно-педагогічне керівництво козацькою військово-спортивною патріотичною грою "Джура", мобілізує класних керівників, весь педагогічний колектив на активну участь в військово-патріотичному вихованні козачат, джур козацьких і молодих козаків, надає конкретну допомогу раді консультантів, керівництву куреня з питань матеріального і організаційного забезпечення гри. 9 . 11. Отамани первинних, сільських, міських і районних товариств Українського козацтва, за відповідним узгодженням, забезпечують безпосередню участь дійсних козаків в повному обсязі виховного процесу молодого покоління в навчально-виховних закладах на традиційних засадах Українського козацтва. X. Прапор куреня, ритуали гри "Джура 1 0.1. Козацький дитячо-юнацький курінь навчально-виховного закладу мас свій прапор. 10.2. У козацькій військово-спортивній патріотичній грі "Джура" виконуються такі ритуали: - урочистий прийом в козачата нових учасників гри; - внесення прапора куреня під час проведення урочистих заходів в навчально-виховному закладі або в курені; - урочисте шикування козачат, джур козацьких, молодих козаків з нагоди державних і козацьких свят; - вшанування пам'ятних дат історії і видатних осіб України з виставленням почесної варти біля пам'ятників, обелісків та меморіальних знаків; - оголошення перед строєм наказів по грі "Джура"; Вітання з козачатами, джурами козацькими і молодими козаками всіх учасників виховного процесу на заняттях, фіналах, військово-спортивних святах, в повсякденних зустрічах та спілкуваннях - "СЛАВА УКРАЇНІ !"; відповідь - "ГЕРОЯМ СЛАВА!". XI. Керівництво грою "Джура" 11.1. Організаторами дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри "Джура" Українського козацтва є Міністерство освіти і науки України разом із зацікавленими у національно-духовному та військово-патріотичному вихованні молоді міністерствами і відомствами України у відповідності до Концепції допризовної підготовки та військово-патріотичного виховання молоді. 11.2. На коленому адміністративному рівні керівництво процесом національно-духовного відродження і методичне керівництво військовоспортивною патріотичною грою "Джура" Українського козацтва здійснюють відповідні органи управління освітою і наукою з активною і узгодженою участю органів управління фізкультурою, спортом та туризмом, підготовкою військових резервів та їх медичним забезпеченням. Українським козацтвом та інших. 11.3. Для практичного керівництва військово-спортивною патріотичною грою "Джура" та військово-патріотичним вихованням дійсних козаків Міністерством освіти і науки України за погодженням з Генеральною канцелярією Українського козацтва визначає керівника і склад Головного штабу Всеукраїнської козацької військово-спортивної патріотичної гри "Джура" та програми "Козацьке завзяття". До складу штабу залучаються (за згодою) представники міністерств і відомств зацікавлених в організації гри. 11.4. Головний Штаб гри "Джура" і програми "Козацьке завзяття" призначає Генерального секретаря, розробляє пропозиції і положення щодо створення і функцій відповідних штабів регіональною і місцевого рівнів, організації і проведення дитячо-юнацької ігри "Джура" та заходів програми "Козацьке завзяття" в районах, містах, областях та Всеукраїнського огляду якості підготовки захисників Батьківщини, військово-патріотичного виховання молоді; контролює повноту і якість проведення пропонованих заходів, аналізує стан військово-патріотичного виховання молоді, розробляє заходи щодо його вдосконалення, пропонує необхідні зміни і доповнення до відповідних положень і програм. 11.5. Для керівництва грою '"ДЖУРА" і проведенням заходів "Козацьке завзяття" на місцях утворюються штаби в органах управління освітою і наукою обласних, районних і міських державних адміністрацій за активною участю товариств Українського козацтва. До складу штабів входять представники товариств Українського козацтва, освіти і науки, військових комісаріатів, військових частин, спортивних організацій, органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, громадських організацій, преси, радіо, телебачення, а також генерали і офіцери запасу і у відставні, які беруть участь у військово-патріотичному вихованні молоді. 11.6. Місцеві штаби здійснюють організаційне І методичне керівництво грою "Джура", військово-патріотичним вихованням дійсних козаків, розробляють пропозиції щодо організації гри і вишколу козаків, проводять навчання консультантів, курінних та сотенних отаманів; проводять огляди, операції, змагання, фінали; проводять підсумки, узагальнюють і пропагують кращий досвід роботи через пресу, радіо, телебачення, здійснюють контроль за ходом гри, вишколом дійсних козаків і виконанням наказів Головного штабу, вимог положень і програм. XII. Фінали гри "Джура" 1 2 .1. Проводяться в кожному навчально-виховному закладі щорічно в кінці навчального року за участю всіх загонів в повному складі; районні, міські, обласні /крайові/ - за рішенням відповідних штабів, але не рідше одного разу в три роки, в строк до 10 липня. 1 2 .2 . Для участі в районному, міському, обласному /крайовому/ і Всеукраїнському фіналах допускаються рої в складі одинадцяти учнів одного класу або групи навчального закладу. 12.3. Учасники Всеукраїнського фіналу діляться на дві групи за віком: - першу, молодшу групу складають джури козацькі віком до 15 років; - другу, старшу групу складають молоді козаки віком до 18 років. 1 2 .4 . Козацькі дитячо-юнацькі рої навчальних закладів, де фінали ігри "Джура" не проводились, до участі в районних (міських) фінальних змаганнях не допускаються. 1 2 .5 . Всеукраїнські фінали проводяться один раз в гри роки. Учасників фіналу визначає Головний штаб гри, враховуючи стан оборонно-масової та спортивної роботи в області (Крайовому отаманстві Українського козацтва), а також обсяг та якість виконання програми ігри "ДЖУРА", участь куренів в районних та обласних (крайових) фіналах. 1 2.6. У програму фіналів включаються: зустрічі з ветеранами визвольних змагань України за свою незалежність, військовослужбовцями Збройних Сил, Прикордонних військ, Цивільної оборони та Внутрішніх військ України; олімпіада ч історії та статутів Збройних Сил України; конкурси на крашу пісню, бойовий листок, кінофільм про гру "Джура"; конкурс технічної творчості; огляд якості (рівня) початкової військової підготовки: з вогневої підготовки - знання матеріальної частини зброї, виконання нормативів та стрільба; стройового вишколу - особиста підготовка та дії в складі рою; тактичної підготовки - гра на місцевості, виконання нормативів щодо дій на "полі бою"; фізичної підготовки - крос, плавання, метання гранати, лазіння по канату або жердині, згинання і розгинання рук в упорі (дівчата), опорний стрибок через коня в довжину; медичної підготовки - нормативи з питань надання першої медичної допомоги; цивільної оборони - виконання нормативів щодо роботи зі спеціальними приладами та користування індивідуальними засобами захисту; комбіновані військово-спортивні естафети. 1 2 .7 . У процесі підготовки і проведення фіналів військово-спортивної патріотичної гри "Джура" отамани організацій /товариств/ Українського козацтва всіх рівнів, діючи разом з органами виконавчої влади на місцях згідно з Дорученням і Указами Президента України з питань відновлення та розвитку Українського козацтва, беруть активну участь і надають необхідну допомогу керівному складу навчально-виховних закладів і штабам військовоспортивної патріотичної гри "Джура" та програми вишколу козаків "Козацьке завзяття". ХІІІ. Підсумки гри та заохочення 1 3 . 1. У кінці кожного навчального року підводиться підсумки якості вишколу Захисників Батьківщини за програмою допризовної підготовки юнаків, військово-спортивної патріотичної гри "ДЖУРА" і виконання програми вишколу козаків "Козацьке завзяття". 13.2. У загонах визначаються кращі за вишколом козаки і рої, в куренях кращі загони і сотні, враховуючи кількість і якість виконаної протягом навчального року роботи: масовість і регулярність "Дня козака", військовоспортивні змагання, конкурси, операції, якість навчання за програмами початкової військової підготовки та фізичного виховання, участь в походах по місцях бойової слави Українського народу, участь у пошуковій роботі та туристичних походах, а також шефську роботу з козачатами, якість стінних газет, бойових листків, аматорських фільмів та фотогазет. 13.3. Канцелярія куреня узагальнює роботу, що проведена в загонах і до 15 травня надсилає підсумковий звіт в районний (міський) штаб гри. 1 3.4. Районний (міський) штаб козацької військово-спортивної патріотичної гри "Джура" та програми вишколу козаків "Козацьке завзяття" інформує обласний (крайовий) штаб до 1-го червня. Обласний (крайовий) штаб підсумковий звіт з додатком звітів трьох кращих куренів подає в Головний штаб козацької військово-спортивної гри "Джура" та програми вишколу козаків "Козацьке завзяття" щорічно до 15 червня. 1 3 .5. У донесеннях кращих куренів показувати: кількість молодших загонів (класів) гри джур козацьких віком 11-14 років та старших загонів (класів) гри молодих козаків віком 15-18 років; кількість учасників гри, окремо джур козацьких і молодих козаків, із них приймали участь в районному та обласному фіналах, навчаються в гуртках військово-прикладних та військово-технічних видів спорту (указати які), в спортивних секціях, у військово-патріотичних об'єднаннях, поступили в військові інститути в минулому році, мають рівень підготовки 9-12 балів з фізичного виховання, закінчили навчальний рік за програмою початкової військової підготовки на рівні 9-12 балів, хто працює консультантами та наставниками молоді. 1 3.6. Звіти підписують отаман куреня, писар куреня, головний консультант, заступник директора з виховної роботи та директор навчально-виховного закладу. 1 3 .7. У рік проведення Всеукраїнського фіналу гри в Головний штаб до 10 липня додатково подається список трьох кращих козацьких відділень з зазначенням вікової групи, які показали кращі результати на обласному фіналі. Крім того, штаби гри протягом року надсилають по інстанції до вищестоящого штабу звіти (інформацію) щодо проведення змагань, операцій, конкурсів тощо. 13 .8 . Порядок заохочення учасників Фінальних ігор кожний раз визначається і окремим розділом включається в план фіналу відповідним штабом (Головним, обласним, районним), яким організується і проводиться фінальна гра. * * * Народна мудрість говорить: якщо хочеш оставити про себе пам’ять на п’ятьдесят років – сажай сад, на сто – будуй будинок, на тисячу – виховуй сина. Народ, що бажає зберегти себе в історії, повинен піклуватися про виховання своїх синів. В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання являється тільки засобом виховання, і на зміну людині розумній повинна прийти людина вихована і розумна. Але сучасний стан виховання загрозливий. Цей стан взагалі погіршується, бо практично не зроблено спроби змінити в країні ситуацію з мораллю на кращу і школа залишається єдиним гарантом виховання дитини порядною людиною, патріотом України. Але ж оточення її в буденному житті не завжди співпадає з тим, чому вчать в школі. Далекоглядні педагоги – керівники розуміють необхідність відновлення чіткої організації (системи) виховної роботи в школі, і, незважаючи на сьогоднішні політичні та економічні труднощі, школа переживає процес реформування. Триває інтенсивне переосмислення цінностей. Долаються консерватизм та стереотипи педагогічного мислення і ми бачимо, яке з’являється розмаїття цілей та завдань, елементів змісту та видів форм - неоднозначність прояву закономірностей виховного процесу в залежності від індивідуальних особливостей шкільного колективу. У розвинених демократичних суспільствах вихованню громадських патріотичних якостей дітей приділяють велику увагу. У кожній державі своя національна система виховання. У нас своє - козацтво. Це спосіб життя вільної людини, яка зі зброєю в руках захищала Богом дані їй вільності і права. Подивіться, як люблять янкі свого ковбоя (пастуха). Він має залізні м’язи, лихо скаче на коні, стріляє з кольта без промаху, захищає слабих білих і бореться з аборигенами, тим самим знищує корінну націю Америки – індіанців. А ми соромимось свого козака – високошляхетної та освіченої людини – лицаря, бійця, який виходив на бій з наймогутнішою армією Європи – турецькою і перемагав її, захищаючи свій народ, свою землю, не пригноблюючи ніяку іншу націю. До речі, у козацькій державі неписьменних не було! Виконання заходів, що пропонують накази Міністерства освіти України, покликане дати учням додаткову сучасну козацько-лицарську освіту, забезпечити надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати їх на інтереси нащадків. Козацька педагогіка має забезпечити виховання мужніх і сильних духом громадян України. У школі сучасності треба мати, розвивати й зміцнювати дитячу організацію в школі, вона – підмурівок колективної виховної роботи, бо наш педагогічний корабель накренило у бік індивідуалізації навчання та виховання. Цей крен призвів до того, що багато школярів відмовляються від шкільної «індивідуальності» на користь неформальних, а іноді й злочинних угруповань, та об’єднань. У багатьох з них панують міцний груповий тиск, жорстка система підлеглості, свавілля лідерів, але здебільшого підлітки не покидають їх, а, навпаки, цінують досить високо. Відмовившись від виховання у колективі та через колектив, ми практично відмовилися від виховання взагалі. Відомо: не може бути успішним виховання громадянина-господаря своєї країни, якщо дитина, підліток не набуватиме у ці роки досвіду відповідальності за виконання певних функцій в організації життя класу, школи, громади. Виховна система (козацька педагогіка) спирається на владу спільності: взаємодопомога, відчуття іншого, підкорення спільно обраним законам. Ніхто не має права образити іншого, бо дістане відсіч від усього дитячого гурту. Ніхто не може порушити закони життя класу, школи, - цього йому не дозволять. Стриманість, ввічливість, повага до старших, міра в одязі, відповідальність за виконання своїх обов’язків упевнено увійшли в життя Молодої Січі – братства козачат. В сучасному суперечливому світі «виживуть» збережуть себе ті, хто зуміє відстояти у глобальному змаганні свою культуру, мову, фольклор – усе те, з чого складаються сутність та особливості національного характеру. Саме з цих мотивів для педагогічних колективів національне виховання є обов’язковою складовою системою формування всебічно розвиненої особистості. Різко відмовившись від комуністичної ідеології і деполітизував школи, ми самі собі завдали шкоди: ліквідували систему різноманітних політичних і патріотичних клубів та клубів за інтересами. Це привело до аполітичності, значної частини учнівської молоді, до проявів песимізму, скептицизму, байдужості і втрати патріотизму. Знищили систему політичного інформування учнів. Це сприяло формуванню політичного безкультур’я випускників. Ліквідували піонерські і комсомольські організації, але не створили ніяких інших дитячих і юнацьких громадських організацій для учнів. А відомо, що формування майбутніх громадських діячів починається з їхньої участі в дитячих і юнацьких громадських організаціях. Глибока моральна криза в нашій країні є наслідком прогалин у навчально-виховному процесі. Зокрема у недооцінки ролі української національної школи (одна з форм якої – школа козацько-лицарського виховання), яка виступає важливим елементом збереження і розвитку етнічної спільності, її духовного ядра і постачає суспільству свідомих громадян, творчих особистостей, носіїв духовності. ІV. КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГІКА Й СУЧАСНА ОСВІТА (ПЕДАГОГІЧНІ РОЗДУМИ) „ Ми не лукавили з тобою. Ми просто йшли. У нас нема Зерна неправди за собою...” Т.Шевченко. Своєрідність сучасного розвитку України характеризується відродженням коренів нашої національної минувшини: історії, державних традицій, духовності. Адже без кореня гине все живе. Корінь людського зростання – у пам’яті, духовній культурі, національній гордості. Вони як сполучна ланка, яка не допустить, щоб молода людина відлучилася від своєї землі. Дитинство – особливий період людського життя. Саме на цьому етапі людина визначає свої життєві орієнтири, розробляє життєву позицію і життєві плани. Цієї відповідальної пори вона потребує підтримки й уваги суспільства, яке зобов’язане забезпечити молодим громадянам умови й можливості для повноти самореалізації здібностей кожного, досягнення своїх життєвих цілей. Підтримку й увагу дитина отримує в школі, яка має йти попереду політиків, керуючись принципами гуманізму, свободи, загальнолюдських цінностей. Ми часто зустрічаємо людей наверх освічених, енциклопедично озброєних знаннями, а всередині в них пустеля, як говориться в Біблії, „гроші пофарбовані, поваплені” і тому в теперішній час, вважає колектив нашої школи, нам потрібні люди не тільки озброєні знаннями, а й духовно, психічно, фізично спроможні розвивати творчі здібності свої та навколишніх; співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів; здатні вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього; особи з великим культурним та духовним потенціалом, бо „культура утверджує примат духу” (М.Рерих) – це наше педагогічне кредо. Досвід практичної роботи в цьому напрямку свідчить, що головна мета освіти – виховання; навчання повинно бути підпорядковано вихованню. Школа – єдиний соціальний інститут, який, виховуючи учнів сьогодні, працює на перспективу . Саме тут висока професійна майстерність педагогавихователя стимулює потребу школяра стати свідомішим, самовдосконалюватися, щоб реалізуватись як громадянин. Школам козацько-лицарського виховання поталанило: у нас педагоги – яскраві, неповторні особистості, носії уселюдських цінностей, глибоких і різнобічних знань, вони прагнуть до втілення в собі людського ідеалу, до постійного самовдосконалення, духовного зростання. Продуктом творчого пошуку педагогів-новаторів є ідея козацьколицарського виховання та форми, методи нетрадиційного навчання і виховання дітей. Ніщо не повертається в традиційних формах: час диктує свої. Не всі форми козацької педагогіки відповідають сучасності. Нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Тому педагогічні колективи в пошуках форм, методів прогресивних випереджальних ідей формування творчої особистості. Любов до сім’ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства і волелюбності та побратимства; дух особистісної національної самосвідомості, гідності та честі – весь виховний процес у його багато аспектному вимірі ґрунтується в школах на національному вихованні і спрямований на формування у дітей і молоді свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв і вірувань українського народу як корінного етносу Української держави. Виховний процес, запроваджений педагогічними колективами та підтриманий соціальним довкіллям – козацьким формуванням громад, йде корінням у національний грунт (сім’я-клас-школа і родина-школа) і кожний педагог черпає звідти життєдайну силу для розв’язання всієї низки складних проблем сучасного життя. Керуючись змістом розділу „Національне виховання” Державної національної освітньої програми ”Освіта України ХХІ століття”, педагогічні колективи допомагають учням самовизначитися і самореалізуватися у соціально-культурному середовищі, відповідати потребам соціальноекономічного та політичного розвитку суспільства. Провідний напрямок такої роботи – формування національно свідомого громадянина України, справжнього патріота та захисника рідної землі, духовно багатої особистості, морально зрілої людини. Шкільна організація за період свого функціонування проходить череду етапів: від початку створення до природного припинення існування або відродження на якісно новій основі; тривалість цього циклу, як правило, 12 років. Таку ж череду етапів проходять школи, що працюють в напрямку козацьколицарського виховання; вони функціонують за універсальними законами розвитку соціальних систем, а саме: 1. Школа із часом знижує здатність сприймати все те, що виходить за формалізовані рамки; формалізація перетворює її в закриту систему. 2. Закрита система не може інтегрувати нову інформацію, стає застиглою й втрачає здатність до адаптації. 3. Роль керівника полягає у підтримці стану відкритості, орієнтації на інноваційний розвиток, адаптації організації до навколишнього світу. 4. Управління школою як відкритою системою має ризики (корисно для організації, але несе загрозу для керівника). Аналіз діяльності шкіл Одеської області - Саратського району (Миколаївсько-Новоросійської), Татарбунарського району (Тузлівського навчально-виховного комплексу), Білгород-Дністровського району (Старокозацької, Молозької, Випаснянської №1, Вигінської, Долинівської, Турлацької, Адамівської), Білгород-Дністровського педагогічного училища в напрямку козацько-лицарського виховання учнів свідчить, що ефективність цієї роботи значною мірою залежить від особи, яка спрямовує діяльність колективу, її впливу на оточуючих. Загальні риси цього процесу (формообразуючи фактори): 1. Наявність ентузіаста (як правило, це керівник). 2. Залежність результатів роботи від особистих якостей ентузіаста. 3. Залежність результатів роботи від посади, яку займає ентузіаст (адмінресурс). Так ось, згідно основних формообразуючих факторів цей процес в навчальних закладах Задністров’я проходить так (етапи розвитку шкіл козацьколицарського виховання та основні концептуально-методичні документи цих періодів): І етап. Попередній. Декілька років. 2 етап. Підготовчий. Рік – два. 1. Декларація «Філософія козацько-лицарського виховання в школі. Концептуальні засади». 2. Модель трансформації загальноосвітньої школи в школу козацьколицарського виховання. 3. Програма трансформації загальноосвітньої школи у школу козацьколицарського виховання. 4. Тренінги, програми групового та індивідуального консультування адміністрації та вчителів школи з проблем теорії і практики козацько-лицарської системи навчання в школі цього типу. 3 етап. Концептуально-проектно-діагностичний. Два роки. 1. Комплексна діагностика розумового та особистісного розвитку вчителів і учнів школи. 2. Положення про школу козацько-лицарського виховання. 3. Статут школи козацько-лицарського виховання. 4. Навчальний план школи козацько-лицарського виховання. 5. Орієнтовний перелік курсів (студій) школи козацько-лицарського виховання. 6. Навчальні програми за напрямками школи козацько-лицарського виховання. 7. Положення про класний козацький загін. 8. Положення про Козацьку республіку. Конституція Козацької республіки. 9. Статут шкільного куреня дитячо-юнацької організації Українського козацтва «Молода Січ». 10. Структура та посадові обов’язки осіб керівного складу шкільного куреня “Молодої Січі”, Козацької республіки, класного козацького загону. 11. Програма розвитку козачати. Модель випускника школи. 4 етап. Організаційно-прогнозуючий. Два роки. 1. Системна диференціація та індивідуалізація навчання. Посібник “Форми, методи, прийоми козацько-лицарського виховання”. 2. Інноваційна організація навчально-виховного процесу в школі козацьколицарського виховання (розклад навчальних занять, граф-схеми навчальних курсів тощо), авторські варіанти граф-схем навчальних курсів та наукових проектів змістовного модуля, авторські варіанти дидактичних модулів з основних навчальних предметів для школи козацько-лицарського виховання, варіанти сценаріїв занять з курсів козацько-лицарського виховання та навчання. 3. Система психодіагностичних методик, за якими визначається моральний потенціал особистості вчителя і учнів школи. 4. Модель самоврядування школи козацько-лицарського виховання. 5. Програма дистанційної підготовки педагога як психолога і дослідника з проблем козацько-лицарського виховання на базі загальноосвітньої школи. 6. Положення про козацьке таборування. 5 етап. Розвивально-формувальний. Чотири роки. 1. Козацько-лицарська система виховання як послідовність технологій і методик. Посібник «Види діяльності й форми занять з козацько-лицарського виховання школярів». 2. Моніторинг рівня розвитку учнів різних вікових категорій. 3. Мережа студій національно-культурного центру “Берегиня”. 4. Повноцінний розвиток потенціалу школярів через ментально спроектований, насичений соціально-культурний простір школи. 5. Наукова і практична експертиза вдосконалених навчальних курсів для школи козацько-лицарського виховання. 6. Розробка та експериментальне вдосконалення учителями школи розвивальних міні-підручників. 7. Підготовка та апробація пробних програм самореалізації особистості учня на основі навчальних курсів. 8. Кадрове, матеріально-технічне, організаційно-технологічне і психолого-дидактичне забезпечення фундаментальної Програми трансформації загальноосвітньої школи в школу козацько-лицарського виховання. 9. Систематичне відстеження ефективності виховних технологій. 10. Мобілізація соціально-культурних та психологічних чинників оптимізації взаємозбагачення учасників навчального процесу. 6 етап. Результативно-узагальнюючий. Два роки.