Моделювання та розробка компютерної системи аналізу і управління на підприємстві надання послуг ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ» На правах рукопису САЛИГА Костянтин Сергійович УДК 658:338.5 УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ Спеціальність 08.06.01 – Економіка, організація і управління підприємствами Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Науковий керівник – КрисановДмитроФедосович, доктор економічних наук, професор Запоріжжя–2005 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ 1.1. Економічний зміст і показники ефективності господарської діяльності підприємств 1.2. Закордоний досвід використання методів оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств 1.3. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств Висновки до розділу 1 РОЗДІЛ 2. УДОСКОНАЛЕННЯ РЕСУРСНОГО І ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ 2.1. Формування принципів узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств 2.2 Методичні аспекти вимірювання результатів і витрат господарської діяльності промислових підприємств 2.3. Удосконалення ресурсного підходу до оцінки ефективності господарської діяльності підприємств 2.4. Удосконалення затратного підходу до оцінки ефективності діяльності підприємств 2.5. Удосконалення методів визначення економічної ефективності доданої вартості, виробленої на промислових підприємствах Висновки до розділу 2 РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ РЕСУРСНОГО Й ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ 3.1. Соціально-економічне регулювання заробітної плати на промислових підприємствах 3.2. Розрахунок величини грошової маси в обороті підприємства 3.3. Прогнозування фінансового стану підприємств на основі розрахунку потоку коштів Висновки до розділу 3 ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП Актуальність теми. Сучасна економічна наука і практика господарювання висунули низку проблем, однією з яких є комплексна оцінка й аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства. Оцінка діяльності підприємства створює передумови для виявлення та реалізації внутрішньогосподарських резервів підвищення ефективності виробництва, сприяє досягненню кращих кінцевих результатів, ухваленню позитивних господарських рішень. Система показників ефективності діяльності господарюючих суб'єктів, посідає центральне місце в управлінні ними. Від удосконалення цих показників залежить орієнтація підприємств на кінцеві результати виробництва. Істотний внесок у розвиток теорії та практики оцінки ефективності виробництва і господарської діяльності підприємства зробили такі вчені: А.Ф. Аксененко, О.І. Амоша, З.В. Атлас, А.В. Бачурин, Т.Г. Бень, Б.М. Болотин, І.П. Булєєв, О.Д. Василик, Б.В. Губін, І.Я. Кац, Н.Й. Коніщева, З.П. Коровіна, В.Н. Лексін, О.Л. Лордкипанідзе, П.Я. Октябрський, Р.М. Пєтухов, Р.С. Сайфулін, В.К. Ситнік, В.С. Сінавіна, Б.М. Смєхов, А.В. Турило, А.Д. Шеремет, Л.Г. Червова, М.Г. Чумаченко та інші. У цей час проблема формування системи оціночних показників ефективності діяльності підприємства, що відповідають ринковим умовам господарювання, є не до кінця вирішеною. В економічній літературі основну увагу приділено питанням оцінки економічної ефективності окремих факторів виробництва. Однак управління ефективністю діяльності підприємств можливо лише тоді, коли в господарському процесі враховані всі ресурси. У зв'язку із цим визначення економічної ефективності роботи господарюючих суб'єктів, має самостійне значення. У науковій літературі використовуються ресурсний і затратний підходи до розрахунку економічних показників ефективності виробництва. При цьому порушуються принципи, що мають бути покладеними в основу побудови. Економічна наука дотепер не має економіко-математичної моделі, у якій був би наведений взаємозв'язок основних часткових показників ефективності господарської діяльності. Регулювання співвідношення заробітної плати і продуктивності праці – категорій, пов'язаних з ефективністю діяльності підприємств – здійснюється без урахування фінансових можливостей підприємства. Розмір потоку коштів, що перебувають в обороті підприємства, визначають без урахування структури фінансових ресурсів, видів діяльності: операційної, інвестиційної, фінансової. Аналіз економічної літератури свідчить, що автори приділяли основну увагу створенню методичних положень з визначення економічної ефективності виробництва окремого виду продукції. Економічні аспекти оцінки ефективності господарської діяльності підприємства в цілому не досить досліджені. Їх розробка сприятиме створенню інформаційного забезпечення з метою ухвалення обґрунтованих господарських рішень. У зв'язку із цим тема представленої роботи, що присвячена проблемі оцінки ефективності діяльності підприємства, є актуальною. Об'єктивна необхідність подальшого розвитку методичного і практичного аспектів проблеми оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства зумовила вибір мети дисертації. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницьких робіт Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”за темою “Організаційно-економічний механізм функціонування підприємницьких структур – системи ціноутворення, фінансово-кредитних відносин, страхування” (номер державної реєстрації 0102U003197). При виконанні цього дослідження автором запропоновані ресурсний та затратний підходи оцінки ефективності господарської діяльності промислових підприємств. Мета і за вдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка методичних та практичних положень оцінювання ефективності господарської діяльності промислових підприємств, реалізація яких буде сприяти обґрунтуванню управлінських рішень на промислових підприємствах.Відповідно до мети в дослідженнях були вирішені такі завдання: - узагальнено результати вітчизняних та зарубіжних досліджень з визначення економічної ефективності господарської діяльності підприємств; - обґрунтувано принципи оцінки ефективності діяльності підприємств; - удосконалено ресурсний і затратний підходи до оцінки ефективності діяльності підприємств з урахуванням причинно-наслідкової залежності часткових показників; - виконано соціально-економічне обґрунтування розміру заробітної плати з урахуванням фінансового стану підприємств; - обґрунтувано величину грошової маси в обороті підприємств для здійснення операційної діяльності; - виконано прогноз фінансового стану підприємства на основі розрахунку потоку коштів. Об'єктом дослідження в роботі є процесс управління господарською діяльністю промислових підприємств. Предмет ом дослідження є методи оцінки економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств. Методи дослідження. Методологічну та теоретичнуоснову дослідження становили теоретичні положення та розробки провідних вітчизняних і зарубіжнихучених і фахівців з питань управління фінансовими ресурсами підприємства, оцінка ефективності діяльності підприємств. Інформаційною базою дослідження стали законодавчі акти Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України. Джерелом аналітичної інформації були матеріали первинного обліку та статистичної звітності промислових підприємств, офіційні статистичні дані України. У роботі використано такі методи та прийоми дослідження: теоретичного узагальнення – для визначення теоретичних основ та існуючих підходів оцінки економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств; системного і статистичного аналізу – для розрахунку показників економічної ефективності діяльності підприємств як цілісної системи; математичних моделей взаємозв'язку часткових показників економічної ефективності використання окремих ресурсів; порівняння – для зіставлення показників діяльності підприємств звітного періоду з даними попередніх років. Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, полягає в такому: уперше: - розроблено математичні моделі причинно-наслідкового зв'язку часткових показників ефективності господарської діяльності, що базуються на принципі самооплатності виробництва. Ці моделі враховують усі фактори виробництва, дають змогу на науковій основі управляти частковими показниками ефективності виробництва; - запропоновано модель соціально-економічного обґрунтування оплати праці, яка, на відміну від існуючих, враховує систему показників стану підприємства; у досконал е но: - ресурсний і затратний підходи до оцінювання економічної ефективності господарської діяльності підприємств з урахуванням її основоположних принципів, що дозволило створити інформаційну базу оцінки на основі використання показників можливої взаємодії й відповідності результатів і витрат діяльності підприємства; - метод розрахунку фінансових ресурсів, необхідних для здійснення операційної діяльності підприємств шляхом урахування також коштів, джерелом яких є прибуток, страховий, компенсаційний та інвестиційний залишки, що дозволяє обгрунтувати загальний розмір грошової маси в обороті підприємства; дістали подальшого розвитку: - методичні принципи оцінювання економічної ефективності господарської діяльності підприємства, які, на відміну від прийнятих, основані на врахуванні причинно-наслідкового взаємозв'язку часткових показників ефективності, що дає змогу підвищити наукову обґрунтованість управлінських рішень; - метод прогнозування фінансового стану підприємства на основі використання результатів трендового аналізу його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, що дозволяє визначити характер фінансової стійкості підприємства. Практичне значення отриманих результатів. Запропоновані в роботі науково-методичні положення з оцінки ефективності господарської діяльності на підставі використання ресурсного та затратного підходів дають можливість впровадити їх на промислових підприємствах, що підтверджено відповідними документами. Методи оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства, метод економічного обґрунтування співвідношення продуктивності праці та заробітної плати, метод розрахунку грошової маси в обороті підприємства, оцінки фінансового стану підприємства з використанням потоку грошових коштів використані у практичній роботі ВАТ “Запорізький сталепрокатний завод” (довідка № 3Д/236 від 26.01.2005). Положення щодо соціально-економічного обґрунтування фонду оплати праці на наступний період, обґрунтування потреби у фінансових ресурсах, аналізу грошових потоків акціонерного товариства взяти на використання для інформаційного забезпечення ухвалення управлінських рішень на ВАТ “Запорізький завод високовольтної апаратури” (довідка № 188 від 10.02.2005). Фінансове управління ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (ВАТ “ЗАлК”), використавши у роботі, схвалило розробки для прогнозування фінансового стану на базі розрахунку потоку грошових коштів в операційній, інвестиційній та фінансовій діяльності (довідка № 26-15УКФУ-51 від 03.02.2005). Результати дослідження використовуються також у навчальному процесі при підготовці спеціалістів за напрямками “Економіка та підприємництво” у Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” в лекційних курсах та практичних заняттнях з дисципліни “Економіка підприємства”, “Фінанси підприємства” (довідка № 428 від 01.03.2005). Особистий внесок здобувача. Особистим внеском здобувача є наукові положення, висновки та рекомендації з оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств. Дисертаційне дослідження є особистою науковою працею. Усі результати отримані безпосередньо здобувачем і відображені в опублікованих працях. Апробація результатів дисертації. Отримані результати наукових досліджень були викладені у доповідях та обговорювались на науково-практичній конференції “Фінансово-економічне регулювання розвитку України та регіонів” (Запоріжжя, 2004 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні проблеми фінансово-господарського контролю” (Кривий Ріг, 2005 р.); XIII Міжвузівській науковій конференції “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2005 р.); науково-практичній конференції “Дні науки – 2005” (Дніпропетровськ, 2005 р.). Х науково-технічній конференції аспірантів і викладачів ЗДІА (Запоріжжя, 2005р.). Публікації. Основні ідеї, положення та результати дисертаційної роботи опубліковані в 11 наукових працях загальним обсягом 5,4 д.а. Серед них:1 колективна монографія, 9 статейуфаховихвиданнях, 1 – в матеріалах конференцій, з я ких автору належить 5,2 д.а. Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 164 сторінках комп'ютерноготексту. Робота містить 34 таблиці на 30 сторінках, 6 рисунків на 4 сторінках, список використаних джерел із 146 найменувань на 12 сторінках, 10 додатків на 10 сторінках. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ 1.1. Економічний зміст і показники ефективності господарської діяльності підприємств Оцінка ефективності діяльності підприємства є завершальним етапом фінансового й управлінського аналізу. Аналіз загальної ефективності господарської діяльності є прерогативою вищої ланки керівництва підприємства. Ефективність (успішність) окремих управлінських рішень, пов'язаних з визначенням ціни продукції, вибору ціни покупок, заміни устаткування тощо, має пройти оцінку з погляду загального успіху підприємства, його довгострокової життєздатності в умовах ринку. У ринковій економіці бухгалтерський облік поділяється на дві категорії: фінансовий облік та управлінський облік. Фінансовий облік вирішує проблеми відносин підприємства з державою й іншими зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства. Фінансовий облік і звітність регламентують міжнародні та національні стандарти. Управлінський облік не регламентований державою, його організацію й методи визначає керівник підприємства, у ньому на перший план виступають управлінські завдання, що потребують для свого вирішення не тільки знань бухгалтерії, обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, а й техніко–економічного планування, статистики, аналізу економічної ефективності господарської діяльності, сучасної обчислювальної техніки. Управлінський облік організує внутрішньогосподарські зв'язки на підприємстві, тому йоговважаютьвнутрішнім, на відміну від фінансового – зовнішнього. Схематичний зміст аналізу господарської діяльності наведено на рис. 1.1. Рис. 1.1. Схема змісту аналізу господарської діяльності підприємства Як видно із схеми, складеної А.Д. Шереметом [133], комплексна оцінка економічної ефективності господарської діяльності є складовою частиною управлінського та фінансового аналізу. У цій роботі основнуувагу буде приділено саме ційскладовійзагального аналізу ефективності діяльності підприємства. Ринкову економіку відрізняють дві особливості: повна економічна відокремленість, самостійність і відповідальність підприємств як суб'єктів ринку; невизначеність господарської кон'юнктури як наслідок вільного встановлення підприємством господарських зв'язків з партнерами і вільних цін і тарифів на продукцію. У цих умовах центральнимзавданнямуправлінняє мінімізація ризику підприємницької діяльності на основі оцінки кожного ухваленогогосподарськогорішення з погляду можливості отримання економічної вигоди. Це створює об'єктивні передумови для підвищення ролі методів аналізу економічної ефективності діяльності підприємства, потребує модернізації методики цього аналізу, удосконалення методів управління економічною ефективністю діяльності підприємства. Розвиток ринкових відносин підвищує відповідальність і самостійність підприємств у підготовці таухваленні управлінських рішень. Ефективність цих рішень багато в чому залежить від об'єктивного, своєчасного і всебічної оцінки ефективності використання окремих видів ресурсів, сукупного їх використання. Оцінка ефективності використання окремих видів продукції і всієї номенклатури виробів і послуг, насамперед, становить інтерес для керівництва підприємства, що бажає знати про результативність своєї діяльності, щоб розробити заходи щодо її поліпшення. Як метод дослідження оцінка економічної ефективності полягає в розчленовуванні цілого на складові. Протилежне поняття – синтез, який є методом вивчення предмета в цілісності, єдності і взаємозв'язку його частин. Зв'язок категорій «аналіз–синтез» має особливе значення при дослідженні економічної ефективності функціонування не тільки підприємств, а й народного господарства в цілому. Мета оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємства – інформаційне забезпечення ухвалення рішень, на які впливають фактичні чи прогнозні (планові) дані про ефективність використання ресурсів. Йдеться про одержання невеликої кількості ключових параметрів, що об'єктивно і всебічно будуть характеризувати ефективність використання окремих видів чивсіх ресурсів. Оцінка економічної ефективності зумовлена завданнями зуправління підприємством у трьох сферах – операційній (основній, виробничій), інвестиційній, фінансовій, котрі об'єднані рухом фінансових ресурсів. Такий розподілєтрадиційним для країн з розвинутою економікою [121] й узаконений в Україні Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 “Звіт про рух коштів” [98]. Тому оцінка економічної ефективності, на наш погляд, маєполягати в інформаційному забезпеченні ухвалення обґрунтованих господарськихрішеньза такими напрямками: 1) діяльність підприємства в цілому – оцінка ефективності витрат за усіма видами діяльності; 2) операційна діяльність – оцінка віддачі окремих видів ресурсів (продуктивності праці, фондовіддачі, матеріаловіддачі, витратовіддачі), управлінняїх ефективним використанням на різних рівнях управління; 3) інвестиційна діяльність – обґрунтування, вибір і реалізація інвестиційних проектів; 4) фінансова діяльність – оцінка ефективності використання власного і позикового капіталу. Економічну ефективність подають через різні вартісні й натуральні показники, що характеризують кінцеві та проміжні результати і витрати виробництва окремого виду продукції (послуги, роботи) чи всієї номенклатури продукції. Економічна ефективність охоплює різні рівні управління: робоче місце, ділянку, цех, структурний підрозділ, підприємство в цілому, об'єднання підприємств, регіон, народне господарство. Економічна ефективність може бути абсолютною (загальною) чипорівняльною. Абсолютна характеризує ефективність діяльності підприємства за певний проміжок часу (місяць, рік). Порівняльна ефективність основана на порівнянні варіантів абсолютної ефективності йвиборі кращого з них. Ресурси, ефективність використання яких визначають, можуть бути споживаними й застосованими. Залежно від цього застосовують ресурсний підхід до визначення показників ефективності, якщо результати представлені за один оборот ресурсів, а також затратний підхід, якщо результати й витрати враховують за той самий період. Якщо результати представлені за період, а витрати – у вигляді ресурсів, такий підхід будемо називати змішаним. Економічна ефективність може охоплювати певні стадії: стадію виробництва продукції і стадію її використання (експлуатації) (табл. 1.1). Господарська діяльність підприємства характеризується невеликою кількістю показників. Процес виробництва здійснюється при взаємодії трьох факторів: засобів праці, предметів праці та персоналу. Ефективність діяльності відображаєміру використання кожного з факторів і всіх факторів одночасно за певний проміжок часу. Таким чином, загальний підхід до оцінки ефективності діяльності являє собою досягнення метигосподарської діяльності підприємства з найменшими витратами праці. Економічна ефективність є складною категорією економічної науки. Складність виявляється в тому, що існують різні трактування вимірювання результатів і витрат виробництва. Поклавши в основу вимірювання ефективності певні правильні принципи, дослідники порушують їх. Відбувається підміна результатів виробництва витратами. Враховують не всі результати чи витрати діяльності при розрахунку узагальнювального показника. Результати діяльності не відповідають витратам на її здійснення. Таблиця 1.1 Запропонована класифікація видів економічної ефективності Ознака Економічна ефективність Рівень управління Робоче місце, ділянка, цех, структурний підрозділ, підприємство, регіон, народне господарство Кількістьвидівпродукції Монопродукт Ефективністьвиробництваодноговидупродукції Номенклатура продукції Ефективністьвиробництва одного видупродукції, ефективністьгосподарськоїдіяльностіпідприємства Виддіяльностіпідприємства Операційна Інвестиційна Фінансова Методрозрахунку Абсолютний (загальний) порівняльний Підходи до розрахунку Ресурсний Затратний Змішаний Виробничастадія Виробництвопродукції Використання (експлуатація) Істотний внесок у розвиток теорії та практики оцінки ефективності виробництва й діяльності на рівнях народного господарства і підприємства зробили А.Ф. Аксененко, З.В. Атлас, А.В. Бачурін, А.Х. Бенуні, Т.Г. Бень, Б.М. Болотін, О.Д. Василик, Г.В. Губін, Е.П. Дунаєв, А.І. Касьянов, І.Я. Кац, З.П. Коровіна, В.П. Красовський, В.Н. Лексін, В.В. Леонтьєв, О.Л. Лордкипанідзе, Є.В. Мазаков, П.А. Малишев, В.А. Мєдвєдєв, В.В. Новожилов, П.Я. Октябрський, А.М. Омаров, Р.М. Пєтухов, В.С. Сінавіна, Г. Форбріг, Т.С. Хачатуров, М.Г. Чумаченко [3; 8; 13; 14; 15; 22; 26; 31, 37; 53; 54; 61; 65; 68; 69; 73; 74; 78; 77; 86; 89; 90; 93; 111; 119; 120; 128] та інші вчені. У чому полягають розбіжності між оцінкою економічної ефективності господарської діяльності підприємства та його фінансовим аналізом? І те, й інше – складові частини повного, всебічного аналізу господарської діяльності. Фінансовий аналіз може бути зовнішнім і внутрішнім. Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу – надання інформації різним зовнішнім користувачам про прибутковість підприємства, його платоспроможність, фінансову незалежність, фінансову стійкість на основі звітності, що публікується. Його мета – установити можливість вигідного вкладення коштів, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати. Внутрішній аналіз здійснюють служби підприємства. Його мета – установити планомірне надходження коштів і розмістити власні і позикові кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, одержання максимуму прибутку і виключити банкрутство [110]. Оцінка економічної ефективності діяльності підприємства передбачає оцінку рівня й динаміки абсолютної (загальної) ефективності і використовується для внутрішнього аналізу. Основними завданнями оцінки ефективності є: обґрунтування господарськихрішень; вибір найкращого варіанта господарськогорішення; виявлення та мобілізація резервів підвищення ефективності господарської діяльності. Система показників ефективності діяльності включає: узагальнювальні показники діяльності; показники ефективності використання персоналу; показники ефективності використання основних і оборотних коштів, нематеріальних активів; показники ефективності використання фінансових ресурсів [134]. У нашому розумінні термін “оцінкаекономічної ефективності”передбачає не тільки вимірюваннячи визначення ефективності, а й порівняння показника з нормативом. Оцінкає елементом аналізу після того, як ефективність об'єкта уже визначено. Поняття “обґрунтування” охоплює і пов'язує в єдине ціле етапи “оцінки” і “вибору”. Обґрунтувати– означає підтвердити вибір доказами–результатами оцінки. Вибрати – це, виходить, узяти потрібне, те, чому віддають перевагу з наявного. З декількох наявних господарськихрішень вибирають одне, тому що визнають йогораціональним, тобто розумно обґрунтованим, доцільним [124]. Таким чином, відбувається чітке розмежування сутності і змісту оцінкиекономічної ефективності діяльності, фінансового аналізу й аналізу господарської діяльності (економічного аналізу) [133]. Однак деякі автори в методиках допускають змішування оцінки ефективності при здійсненні аналізу фінансового стану підприємства, оцінки ділової активності підприємства [7; 56; 58; 62–64; 67; 78; 82; 83; 85; 110]. Аналізу господарської діяльності приділяють важливуувагу у підвищенні ефективності виробництва. З його допомогою виробляютьстратегіюй тактику розвитку підприємства, ухвалюютьгосподарськірішення, виявляють резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюютьрезультати діяльності підприємства. Великий внесок у розвиток методології комплексного аналізу господарської діяльності зробили такі вчені–економісти, як М.І.Баканов, А.Д. Шеремет, С.Б. Барнгольц, В.Ф. Палій, І.І. Поклад, П.І. Савичев, І.І. Каракоз, Е.В. Долгополов, М.Ф. Дячків, А.Ш. Маргуліс, А.І. Мурах, В.І. Самборський, Н.В. Дембінський, Г.М. Тацій, М.Г. Чумаченко, В.І. Стражев, С.Г. Овсянніков, Н.А. Русак, Л.І. Кравченко, Б.І. Майданчик, Р.С. Сайфулін, О.Ф. Аксененко, Г.В. Савицька, М.Я. Коробов, І.П. Житня та інші [3; 10; 11; 28; 33; 36; 42; 51; 95; 109; 125; 126; 135–137; 142; 143]. Економічна ефективність пронизує всі сфери практичної діяльності людини, усі стадії суспільного виробництва, є основою побудови кількісних критеріїв цінності ухвалених рішень. У цей час найбільш повне і послідовне дослідження економічної ефективності господарської діяльності (розкриття предмета аналізу) наведене в теорії комплексного економічного аналізу. Аналізу ефективності присвячені всі розділи поточного, перспективного й оперативного аналізу. Оцінюється досягнута ефективність господарської діяльності, виявляються фактори її зміни, невикористані можливості й резерви підвищення. Ефективність господарської діяльності виміряюють одним з двох способів, щовідображають результативність роботи підприємства стосовноабо величини авансованих ресурсів, або величини їх споживання (витрат) у процесі виробництва. Ці показники характеризують рівень ділової активності підприємства: ; . У результаті господарської діяльності підприємство може випускати один вид продукції чи номенклатуру виробів, робити послуги, виконувати певні роботи. У системі економічних показників одні характеризують ефективність виробництва окремого виду продукції (вертикальна ознака управління), інші – усіх видів продукції, які випускаються, чи послуг, що надаються (горизонтальна ознака управління), тобто ефективність господарської діяльності підприємства. Розрізняють узагальнювальніта часткові показники ефективності виробництва. Перші характеризують ефективність використання сукупних витрат праці, другі – окремих видів витрат праці. Відношення результатів праці до витрат живої праці відображає підсистему показників продуктивності чивироблення живої праці. Відношення результатів праці до витрат минулої праці (витрат виробництва, акціонерного капіталу, вартості виробничих фондів), що включають основну частину повних витрат праці, становить підсистему показників, що характеризують ефективність минулої праці (фондовіддачу, матеріаловіддачу, оборотність оборотних коштів). Нарешті, відношення результатів праці до повних витрат товаровиробника є підсистемою показників, що характеризують ефективність виробництва конкретної продукції. Достоїнства й недоліки методів вимірювання кожного з показників ефективності зумовлені суперечливими сторонами показників, що виражають результати виробництва. Найважливішим показником ефективності виробництває продуктивність живої праці. Продуктивність праці виражається кількістю продукції (в натуральному чи вартісному вигляді), виробленоїза одиницю часу. Підвищення продуктивності праці означає, що на одиницю споживної вартості витрачено менше, ніж раніше, живої праці. Найбільш наочно характеризує продуктивність живої праці показник, що дорівнює відношеннюобсягу продукції, яка випускається, у натуральномувиразі з урахуванням показників якості, до витрат живої праці. На показник вироблення живої праці, розрахований у вартісному виглядіза чистоючи умовночистою продукцією, значний вплив справляють ціни. Показники продуктивності, фондовіддачі (фондоємності), матеріаловіддачі (матеріалоємності), рівня рентабельності необхідно розрізняти залежно від того, належать вони до випуску одного виду продукції чи всієї номенклатури виробів. Так, основні засоби в ряді випадків важко віднести на випуск конкретного виду продукції. Серед них наявні основні засобизагального призначення. Оборотні кошти такому розподілу взагалі не підлягають,тому оборотність оборотних коштів визначають стосовно всієї продукції. Фондовіддача являє собою відношення річного обсягу випуску товарної (валової) продукції до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів. На підприємствах з різним рівнем матеріалоємності продукції фондовіддачу обчислюють заобсягами чистої продукції, у видобувних галузях промисловості – за натуральнимий вартіснимиобсягамивиробництва. Фондоємністькількісно дорівнює величині,оберненій до фондовіддачі і характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадають на одиницю річного обсягувиробленої продукції у вартісномучинатуральномувираженні. Матеріаловіддачувизначаютьвідношеннямобсягу продукції, що випускається, у вартісномучинатуральномувираженні до матеріальних витрат (сировини, матеріалів, палива, енергії). Матеріалоємність продукції – показник, що характеризує розмір матеріальних витрат на одиницю продукції у вартісномучинатуральномувираженні. У показниках “продуктивність праці”, “фондовіддача”, “матеріаловіддача”, “коефіцієнт оборотності”загальний результат – обсяг продукції, що випускається – співвідноситься з одним з факторів виробництва. Перелічені показники можуть бути по–різномуспрямованими. Кожний з них характеризує ефективність витрат живої чи минулої праці. Співвідношення між динамікою продукції та результатів (витрат) визначає характер економічного зростання. Економічне зростання виробництва може бути досягнуте як екстенсивним, так й інтенсивним способом. Перевищення темпів зростання продукції над темпами зростання ресурсів чи витрат свідчить про переважно інтенсивне економічнезростання. Для оцінки ефективності господарської діяльності переважно використовують показники рентабельності – прибутковості капіталу, ресурсів чи продукції. Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті виявляється, насамперед, у швидкості обороту його коштів. Рентабельність підприємства відображаєрівень прибутковості його діяльності. Аналіз ділової активності й рентабельності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів оборотності та рентабельності, що є відносними показниками фінансових результатів діяльності підприємства [139]. Коефіцієнти рентабельності 1.Рентабельність продажів: , де Vp – виторг від реалізації продукції (робіт, послуг); П – валовий прибуток. 2. Рентабельність усього капіталу фірми: , де Вср – середній за період підсумок нетто, а в якості П можуть виступати як валовий прибуток, так і чистий прибуток. 3. Рентабельність виробництва: , де Со , Соб – середня за період величина основних засобівта оборотних коштів. 4. Рентабельність власного капіталу: , де Квк – середня за період величина власних джерел капіталу підприємства забалансом. 5. Рентабельність перманентного капіталу: , де Кдк – середня за період величина довгострокових кредитів і позик. 6. Рентабельність продукції: , де В – витрати виробництва (собівартість реалізованої продукції). 7. Рентабельність праці: , де Ч – середньорічна чисельність персоналу. Показники ділової активності 1. Продуктивність праці: , де Vр – виторг від реалізації продукції. 2. Фондовіддача основних засобів: , де Оо – середня за період вартість основних засобів. 3. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів: , де Соб – середньорічний остаток оборотних коштів. 4. Коефіцієнт оборотності матеріальних оборотних коштів: , де См – матеріальні оборотні кошти. 5. Коефіцієнт загальної оборотності капіталу: , де Ск –середній за період підсумок балансу. 6. Матеріаловіддача: , де Вм – матеріальні витрати. 7. Амортизаціовіддача: , де Ва – амортизаційні відрахування. 8. Витратовіддача: , де В – витрати на виробництво. У статистичній звітності, що надається по Україні в цілому та по її регіонах [95; 112; 115], серед показників економічної ефективності присутні: валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу та рентабельність операційної діяльності (табл. 1.2, 1.3). Інші показники економічної ефективності треба розраховувати самостійно. У дисертації з використанням статистичних даних здійснено розрахунки показників економічної ефективності промислового виробництва по Україні та Запорізькій області (додатки З, К). Основні дані, необхідні для розрахунку показників економічної ефективності підприємств України (табл. 1.4), наведені в додатку З. Аналіз свідчить, що якби як обсяг виробництва був взятий зростаючий випуск товарів та послуг (табл. 1.2), то всі показники табл. 1.4 мали б тенденцію до зростання. Оскільки обсяг реалізованої продукції зростає, а потім знижується, показники повторюють цю залежність. Тільки валова додана вартість та податки у розрахунку на одного працюючого зростають. Наведені у табл. 1.2, 1.3, додатку З дані характеризують значне підесення розвитку народного господарства України. Так, валовий внутрішній продукт у розрахунку на одну особу у 2003 році зріс у 1,55 раза порівняно з 2000 роком, випуск товарів і послуг збільшився у 1,8 раза, на 1,6 % зросла рентабельність операційних витрат, валова додана вартість у промисловості збільшилась у 2003 році в 1,3 раза порівняно з 2001 роком, прибуток збільшився на 585 млн грн. Але є й негативні сторони. Так, виторг від реалізації у 2003 році зменшився порівняно з 2000 роком на 12,5 млн грн, середньорічна кількість найманих працівників зменшилась у промисловості на 325 тис. чол. Для підвищення ефективності виробництва за рахунок певних факторів необхідно знати справжній рівень показників економічної ефективності виробництва на підприємствах. Як свідчать дані табл. 1.4, показники економічної ефективності промислових підприємств України у 2003 році порівняно з 2001 роком погіршились. Продуктивність праці знизилась майже у 1,4 раза, коефіцієнт оборотності оборотних коштів – у 1,3 раза, ефективність валової доданої вартості – у 1,7 раза. Показники економічної діяльності підприємств Запорізької області за 2000–2003 роки різноспрямовані: рентабельність випуску продукції знизилась з 5,6 до 1,6 % (у промисловості – 8,2 до 2,5 %), коефіцієнт оборотності оборотних коштів також знизився у 2002 році порівнянно з 2001 роком (по області був 1,84, став 1,69; у промисловості був 1,76, став 1,65). Продуктивність праці (випуск продукції в розрахунку на 1 особу) підвищилась з 26710 до 37186 грн/рік×чол. (у промисловості зросла з 60012 до 102448 грн) (додаток К; табл. 1.5). Таблиця 1.2 Випуск товарів та послуг і валовий внутрішній продукт Роки Фактичні дані Індекси фізичного обсягу випуск товарів та послуг у ринкових цінах, млн грн проміжне споживан–ня, млн грн валовий внутрішній продукт, млн грн валовий внутрішній продукт у розрахунку на 1 особу, грн у відсотках до відповідного періоду попереднього року валового внутрішнього продукту у відсотках до випуску товарів та послуг у ринкових цінах валового внутріш–нього продукту валового внутріш–нього продукту у розрахунку на 1 особу 1990 р. 1994 р. 2000 2001 2002 2003 2004, І квартал 2004, І півріччя 2004, 9 місяців 399701 484220 528624 623221 116450 255271 432661 229631 280030 302814 359993 65244 144128 246339 170070 204190 225810 263228 51206 111143 186322 3436 4195 4685 5505 1068 2320 3893 108,9 110,7 105,7 110,9 108,5 109,7 109,3 105,9 109,2 105,2 109,3 107,9 108,6 107,8 106,7 111,1 106,3 110,2 108,4 109,3 108,6 43,2 47,2 49,7 54,3 х х х 79,3 86,6 91,1 99,6 х х х Таблиця 1.3 Рентабельність операційних витрат підприємств України [95] 2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р. у відсотках Усього Промисловість 2,7 4,8 4,5 3,7 4,2 2,6 4,3 3,7 Таблиця 1.4 Показники економічної ефективності діяльності підприємств України, розраховані в дисертації Показники 2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р. Продуктивність праці одного найманого працівника, тис грн, Vр /Ч Фондовіддача, , Vр /Со Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, , Vр /Соб Рентабельність продажів, грн/грн, П/Vр Ефективність валової доданої вартості, грн/грн, Vр /Вд Валова додана вартість у розрахунку на 1 працюючого, грн/рік∙чол., Вд /Ч Податки у розрахунку на 1 працюючого, тис. грн/рік∙чол., Вп /Ч Усього Промисловість Усього Промисловість Усього Промисловість Усього Промисловість Усього Промисловість Усього Промисловість Усього 44,7 68,59 0,77 0,99 2,0 1,6 0,02 0,03 – – – – – 3,63 75,6 0,89 0,85 2,14 1,76 0,02 0,03 4,5 4,78 13,96 15,82 1,83 74,1 81,53 0,94 0,86 2,09 1,75 0,02 0,01 4,5 4,72 16,44 17,28 2,01 53,5 71,44 0,63 0,7 1,67 1,37 0,03 0,04 2,66 3,26 20,12 21,92 2,44 Таким чином, для підвищення ефективності діяльності підприємств потрібно: покращити використання основних й оборотних коштів; підвищити прибутковість випуску товарів, підвищити продуктивність праці. Нами проведено дослідження основних показників ефективності діяльності деяких промислових підприємств з погляду співвідношення результатів і витрат виробництва (табл. 1.6). Вихідні дані для розрахунку показників економічної ефективності наведено в додатку Л. Найбільшими за обсягом реалізації серед аналізованих є ВАТ “Маркохім” та ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (ВАТ “ЗАлК”) – 562805,6 та 858556,0 тис. грн відповідно. Вони мають також високий прибуток (51883,2 та 129150,0 тис. грн), високі показники ефективності та фондовіддачі – 3,93 та 1,36 грн/грн; продуктивність праці – 300,48 та 130,83 тис. грн/рік∙чол.; рентабельність праці – 27,7 та 19,7 тис. грн/рік∙чол. Але кращі показники економічної ефективності має ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат”: при меншому обсязі реалізації (155598,3 тис. грн) тут більш висока продуктивність праці (320,82 тис. грн/рік∙чол.), матеріаловіддача (2,63 грн/грн), витратовіддача (2,63 грн/грн), рентабельність продажів (21%), рентабельність виробництва (57%), рентабельність праці (69,1 тис. грн/рік∙чол.) (табл. 1.6). Виконані в дисертації розрахунки показників економічної ефективності господарської діяльності промислових підприємств свідчать, що для аналізу використовується система часткових показників. Вони характеризують ефективність використання окремого ресурсу, окремого виду витрат виробництва. Жоден з них не може бути узагальнювальним. Одна з цілей цієї роботи – побудувати з урахуванням пропозицій, наявних в економічній літературі, узагальнювальний показник, виявити взаємозв’язок між частковими показниками економічної ефективності. Таблиця 1.5 Показники економічної ефективності діяльності підприємств Запорізької області, розраховані в дисертації Показники 2000 р. 2001 р. 2002 р. 2003 р. Ефективність валової доданої вартості, грн/грн, V/Вд Валова додана вартість у розрахунку на 1 працівника, грн/рік.∙чол., Вд /Ч Рентабельність випуску продукції, %, П/V Продуктивність праці (випуск продукції в розрахунку на 1 особу), грн/рік∙чол. , V/Ч Фондовіддача, , V/Со Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, , V/Соб Усього Промисловість Усього Промисловість Усього Промисловість Усього Промисловість Усього Промисловість Усього Промисловість 2,98 3,34 8952 17958 5,6 8,2 26710 60012 0,56 0,58 3,17 3,64 9561 16961 –5,2 –112 30371 61761 0,54 0,52 1,84 1,76 3,07 3,71 9884 18954 2,1 2,3 30401 70330 0,48 0,51 1,69 1,65 1,6 2,5 37186 102448 0,56 0,70 Таблиця 1.6 Основні показники економічної ефективності промислових підприємств у 2003 р. Показники Символи ВАТ “Маркохім” ВАТ “Запоріж– трансформатор” ВАТ “Дніпро– спецсталь” ВАТ “Запорізький алюмінієвий комбінат” ВАТ “Марганецький гірничо–збага– чувальний комбінат” Фондовіддача, грн/грн Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, грн/грн Продуктивність праці, тис. грн/рік∙чол Матеріаловіддача, грн/грн Амортизація, грн/грн Витратовіддача, грн/грн Рентабельність продажів, грн/грн Рентабельність продукції, грн/грн Рентабельність виробництва, грн/грн Рентабельність праці, тис. грн/рік∙чол Vр /Со Vр /Соб Vр /Ч Vр /Вм Vр /Ва Vр /Вв П/Vр П/В П/(Со +Соб ) П/Ч 3,93 7,85 300,48 1,20 42,19 1,10 0,09 0,10 0,24 27,70 0,61 2,12 18,30 1,39 35,44 1,14 0,12 0,14 0,07 2,26 0,92 21,37 36,61 1,30 21,99 1,30 0,05 0,051 0,04 1,77 1,36 2,62 130,83 1,39 31,32 1,18 0,15 0,18 0,13 19,70 4,25 8,45 320,82 2,63 7,01 1,27 0,21 0,27 0,57 69,10 1.2. Закордонний досвід використання методів оцінки економічної ефективності господарської діяльності підприємств Для цілей оцінки управління діяльністю підприємства наука і практика виробили спеціальні інструменти, названі економічними показниками. Економічні показники моделюють економічні явища. Вони призначені для вимірювання й оцінки сутності економічних характеристик, економічної ефективності діяльності підприємства, його ділової активності. Ефективність може використовуватися з різних сторін. В економічній літературі США рекомендується використовувати поняття “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Ці показники є узагальнювальними. Під ефективністю (економічністю) роботи організації в широкому значенні розуміютьобсяг випуску, поділений на обсяг споживаних ресурсів. М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф. Хедоурі [80] використовують два узагальнювальних показники ефективності як відношення кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході. Перший–відносна ефективність (продуктивність праці) як міра того, як розпоряджаються на підприємстві конкретними ресурсами для своєчасного досягнення цілей, виражених через кількість і якість. Другий показник – ефективність виробництва (ефективність операцій), визначається ринковою вартістю продукції, поділеною на сумарні витрати ресурсів організації (загальнувеличину витрат організації). Розкриваючи грошовий зміст ресурсів підприємства (матеріалів, праці, капіталу, енергії й інформації) К.Р. Макконнел і С.Л.Брю, а також Е. Дж.Долан, Д. Линдсей, С. Ейлон, Р. Піндайк [35; 76; 93; 136] зазначають, що необхідно розрізняти зовнішні (явні) та внутрішні (неявні) витрати на виробництво продукції. Повні витрати (вмінені витрати, економічні витрати), крім витрат на виробництво (бухгалтерських витрат) включають нормальний прибуток як мінімальну величину, при одержанні якої є сенсзайматися підприємницькою діяльністю. Прибуток, одержуваний за виключенням із загального виторгу витрат на виробництво (зовнішніх, тобто бухгалтерських, витрат) називають бухгалтерським. Економічний прибуток (наднормальний прибуток) дорівнює різниці між загальним виторгом і повними витратами товаровиробника (застосованими витратами чи економічними витратами). Не відкидаючизагального підходу до оцінки ефективності як ходувиробництваз мінімальними витратами – ключового розуміння при ухваленні рішення про те, як робити, Е. Дж.Долан і Д. Линдсей використовують також поняття економічної ефективності у виробництві й розподілі [34]. Категорія ефективності у виробництвіпередбачає запобігання втратам з погляду підприємця і трактується як “ситуація, у якій при наявному рівні знань і даній кількості продуктивних ресурсів неможливо зробити більшу кількість одного товару, не жертвуючи при цьому можливістю зробити певну кількість іншого товару“. Ефективність у розподілі розглядається як “ситуація, у якій неможливо шляхом перерозподілу наявних кількостей благ задовольнити бажання однієї людини, не завдаюси цим збитку задоволенню бажань іншоїлюдини“. Якщо ефективність у виробництві розглядається з погляду вигідності для вкладника ресурсів, то ефективність у розподілі – з погляду справедливого і вигідного розподілу між споживачами певної кількості продукту. Обидва аспекти ефективності в цьому разі не стосуються економічної ефективності виробництва конкретного товару, виконання визначеної роботи чи послуги. Автори повертаються до категорії економічної ефективності виробництва товару, використовуючи поняття “порівняльна перевага”. Принцип порівняльної переваги у виробництві товару характеризує здатність виконувати роботу чи випускати товар з відносно меншою альтернативною вартістюі. Остання виступає як вартість виробництва товару чи послуг, вимірювана з погляду втраченої можливості займатисянайкращим з доступних альтернативних видів діяльності. Порівняльна перевага застосовується в будь–якому масштабі: на рівені підприємства, регіону чи країни. Проаналізуємо методи вимірювання одного з узагальнювальних показників, використовуваних на підприємствах США – продуктивності праці. Цей термін є, по суті, синонімом терміна“ефективність виробництва” [22; 44; 60; 140]. Основною вихідною формулою для розрахунку продуктивності праці в американській теорії є залежність: Продуктивність праці (ПП) = , що на практиці виражається різноманітним набором показників. Показники продуктивності праці поділяють на натуральні та вартісні. Вартісні, у свою чергу, – на показники продуктивності праці з вимірюванням продукції за повною вартістю і за її частиною, та показники продуктивності праці звключенням у знаменник поточних витрат чи застосовуваних ресурсів. Логічно вони єнаслідком багатофакторної моделі: . Теоретично кількість таких показників дорівнює кількості ресурсів, але на практиці застосовують три основних: ; ; . Для всіх трьох показників як обсяг продукції може виступати: продукція, що зроблена по повній вартостічи по чистій вартості; продаж в у поточних чи постійних цінах; натуральні види продукції; надані послуги за вартістючи за натурою; сукупний випуск товарів і послуг. Для часткового показника продуктивності праці найбільш поширеними є такі форми: випуск на одну відпрацьовану чи оплачену годину (за ставками поточного чи базового періоду); випуск на одногозайнятого (з обліком і без частково зайнятих). Як розрахунок, так і використання показника матеріаловіддачіне має помітних відмінностей від використання аналогічного показника у вітчизняній практиці. Зазвичаййого застосовуютьутаких формах: випуск на один долар матеріальних витрат; випуск на один долар у постійних цінах. Але найчастіше його використовують як показник матеріаловіддачі одного з основних видів матеріальних витрат, насамперед, таких, таких як енерговіддача, тобто випуск продукції на одиницю витраченої енергії (у натуральномучивартісномувираженні). Для капіталовіддачізастосовують три основні форми: випуск на один долар, внесенийдо основного капіталу; випуск на один долар амортизації; випуск на однумашино–годину. Крім узагальнювальних, на підприємствах США використовуються часткові показники, основані на аналізі звітів про доходи й витрати балансового звіту підприємства [40]. Ці показники характеризують ділову активність підприємства. Насамперед, це коефіцієнти ліквідності;відношення між капіталом (підсумок балансу) й основним капіталом, капіталом і всіма борговими зобов'язаннями підприємства; термін кредитування кредитів, коефіцієнт оборотності товарів, коефіцієнт оборотності капіталу, співвідношення між сумою продажів і постійних статей[40]. Коефіцієнти ліквідності (платоспроможності) 1. Коефіцієнт здатності компанії заплатити готівкою в цей момент часу (nсп ): . Справив компанії йдуть добре, якщо nсп > 1. 2.Коефіцієнт здатності компанії nкр заплатити за короткостроковими борговими зобов'язаннями: Якщо графік виплати й одержання боргів не дотримується чи складенй невдало, то показник може бути несприятливим. 3. Найважливішим показником ліквідності вважають коефіцієнт ліквідності оборотного капіталу. Він дорівнює відношенню всіх статей оборотного капіталу до короткострокових боргових зобов'язань: . Третій показник означає, що фірма має потенційні можливості погасити кожен долар по короткострокових і середньострокових боргових зобов'язаннях 1,69 долара із своїх поточних активних статей. В американській практиці вважаєтьсясприятливим, якщо коефіцієнт дорівнює чи перевищує 2,0. Якщо він дорівнює 3 чи 4, це вважаєтьсяненормальним і свідчить про занадто великі розміри оборотного капіталу. 4. Показник рентабельності власного капіталу: . Показник вважаєтьсягарним, якщо дорівнює 12%. 5. Чиста рентабельність обороту: . Цей показник використовуються для оцінки ефективності випуску виробів фірми для порівняння її загальної ділової активності з іншими фірмами галузі. У США вважаєтьсягарним показник, який дорівнює 4% . По суті, він виражає прибутковість продукції. 6. Доход на одну акцію: . Власники акцій та інвестори розглядають цей показник як індикатор фінансової стійкості своїх інвестицій. Якщо він протягом тривалого часу не зростає, це свідчить про занепад бізнесу. Для аналізу фінансово–господарської діяльності також використовують інші показники. 7. Рентабельність усіх вкладених коштів: . 8. Валова рентабельність обороту: . 9. Оборотність капіталу: . 10. Оборотність основного капіталу: . 11. Інтенсивність використання сировини й матеріалів (матеріалоємність): . 12. Інтенсивність витрат на утримання персоналу (зарплатоємність): . 13. Оборотність дебіторської заборгованості: . 14. Тривалість одного обороту капіталу: . 15. Оборотність власного капіталу: . 16. Показники амортизації: 1) Рівень покриття капітальних вкладень за рахунок амортизаційних відрахувань (%): . 2) Середній відсоток амортизації основного капіталу в звітному періоді (середня норма амортизації): . 3) Тривалість амортизаційного періоду: . Більшість коефіцієнтів не має нормативних значень. Завданя тих, хто виконує аналіз господарської діяльності – стежити за їх значенням, порівнювати їх у різні періоди роботи фірми з їх значеннями в інших фірмах і галузях. Структура капіталу. Структуру капіталу багато в чому визначає профіль підприємства. У роботі промислового підприємства основний капітал буде перевищувати оборотний капітал. Необхідно стежити за структурними пропорціями капіталу, тому що від них залежить мобільність фінансового управління, аналізувати їх динаміку та взаємозв'язок з іншими показниками, особливо з тими, щовідображають рентабельність. 17. Коефіцієнти, що оцінюють структуру капіталу: . . . Аналіз ефективності капіталовкладень. Вигідно чи невигідно вкладати гроші в той чи інший проект? Скільки можна брати в борг? Як порівнювати комерційну привабливість кількох проектів? На ці запитання допомагає відповісти аналітична робота, що складається з трьох фаз: визначення рентабельності інвестицій, визначення співвідношення низки фінансових коефіцієнтів та визначення комерційного ризику. Рентабельність інвестицій є мірилом ефективного використання фондів. Цей показник виражається у відсотках і визначається діленням прогнозованих річних прибутків на суму всіх активів, використовуваних у проекті. Для оцінки співвідношення фінансових показників використовують відношення суми боргів фірми до суми всіх інвестицій по проектах. Для управління фінансами в акціонерних компаніях використовують три коефіцієнти: заборгованості, фінансування, напруженості [40]. 18. Коефіцієнт заборгованості: . Це значить, що на кожен долар власного капіталу фірми приспадає 2,4 долара позикових коштів. 19. Коефіцієнт фінансування: . Тобто на кожен долар позикового капіталу фірма має 0,41 долара власних коштів. 20. Коефіцієнт напруженості: . Тут на кожен долар усього капіталу (оборотний + основний) приходиться 0,7 долара позикових коштів. Головне, що відображають ці коефіцієнти, – рівень залежності компанії від позикового капіталу. Чим вищою єпитомавага власного капіталу, тим вище фінансова стабільність фірми і більшесвободи для управління нею. Фірмі не потрібно постійно піклуватися про обов'язкові платежі йвид відсотків по кредитах, а також по інших боргових зобов'язаннях. 21. Для визначення ролі капіталу у структурі капіталів фірми розраховують показники покриття [40]. Перший показник показує, наскільки власний капітал пов'язаний з основним: . Другий показник свідчить про те, яка частина основного капіталу покривається за рахунок позикового капіталу: . Аналіз показників, використовуваних на підприємствах США для оцінки ефективності їх роботи та ділової активності, свідчить про те, що поряд з узагальнювальними розраховуються часткові й додаткові показники. Часткові показники характеризують економічну ефективність використання окремого фактора виробництва, а додаткові – ділову активність підприємства, його фінансовий стан. Теоретичні підходи зарубіжних авторівдо розрахунку бухгалтерських (зовнішніх) та економічних (внутрішніх) витрат виробництвакореспондуютьсяіззмістом собівартості, зумовленої економічними елементами витрат, і поняттям суспільних (повних) витрат, що включають, крім витрат виробництва, нормативний прибуток, що розглядається в економічній теорії України. 1.3. Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств Аналіз свідчить, що для оцінки ефективності виробничо–господарської діяльності підприємств використовують систему показників. Вона має включати як часткові, так йузагальнювальні показники ефективності. Узагальнювальний показник має дати інтегральну оцінку, що характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (витрат) підприємства. Жоден з перерелічених економічних показників не може бути узагальнювальним, тому що результат діяльності не відповідає сукупним витратам. Узагальнювальний показник повинний по побудові відповідати принципам, що будуть розглянуті в другому розділі дисертації. Розглянемопропозиції, наявні в економічній літературі, щодоформування узагальнювальних показників економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства. Основи формування теорії ефективності виробництва, що характеризує співвідношення результатів і витрат, варто зарахувати до моменту аналізу двох факторів товару: споживної вартості і вартості, розкритої К. Марксом [79, с.48–50]. Формуючи економічні закони економії часу і зростання продуктивної сили праці в розрахунку на одиницю споживаної вартості, К. Маркс відзначає: “Узагалі, чим більше продуктивна сила праці, тим меншим є робочий час, необхідний для виготовлення відомого виробу, тим меншою є кристалізована в ньому маса праці, тим менше його вартість” [79, с.49]. Ми вважаємо, що математична інтерпретація закону економії часу може бути представлена виразами: ; , де t1 /Qn 1 ; t2 /Qn 2 – витрати часу на випуск одиниці споживної вартості Qn 1 , Qn 2 у базовому і новому періодах;c1 і с2 – постійний капітал у базовому і новому періодах;V1 і V2 – змінний капітал у базовому і новому періодах;m1 і m2 – додана вартість убазовому і новому періодах. Закон зростання продуктивної сили праці, по суті, взаємозалежний із законом економії часу і може бути представлений виразами: Ми вважаємо, що математичне подання законів економії часу і зростання продуктивної сили праці дає можливість визначитися, що являє собою показник загальної (абсолютної) і порівняльноїекономічної ефективності виробництва. Теорія ефективності набула розвитку у 19–20–х роках. Це було зумовлено вирішеннямзавдання раціонального використання капітальних вкладень, порівняння варіантів при розробці проектів будівництва електростанцій, залізниць, меліоративних споруд. У середині 19–20–х років проблема ефективності починає ставитися як проблема визначення ефективності капітальних вкладень по окремих галузях і промисловості в цілому, що зумовлюється потребами практики: індустріалізацією країни, реконструкцією народного господарства в умовах дефіциту матеріальних ресурсів. Згодом проблема ефективності стає все ширшою, і, нарешті, полеміка щодо неї переростає у суперечку про народногосподарську ефективність. Предметом дискусій, що проходили в Інституті промислово–економічних досліджень ВСНХ СРСР, Інституті економічних досліджень Держплану СРСР, Комуністичній академії, були вузлові питання – зміст категорії ефективності суспільного виробництва, критерії та показники ефективності на рівні суспільствата підприємства, способи її вимірювання тощо. Активну участь в обговоренні взяли Г.Абезгауз, В. Акуленко, М.Барун, Г. Бурштейн, Ф.Вінник, Р. Гольдберг, А. Калмановський, В.Красовський, Л. Літошенко, Ю. Митлянський, П. Маслов, С. Розентул, Я. Розенфельд, А. Сегаль, М.Сміт–Фалькнер, С. Струмилін, Ш.Турецький, Г. Фельдман, Н.Шапошніков, Л. Юшковта інші. Однак у той час економістам не вдалося дійти згоди, багато їх цікавих думок не були зрозумілими сучасників [12; 23; 29; 30; 70; 71; 131]. Дискусії виявили різні підходи до питання про сутність, критерії, показники ефективності та методики її обчислення. Ці розбіжностізнайшливідображення під час обговорення проблем генерального плану. Особливі суперечки викликало питання про зміст поняття ефективності. У найзагальнішомувигляді ефективність визначалася як одержання якого–небудь результату від зроблених витрат,співвідношення результатів і витрат праці. Однак уже тоді багато економістів справедливо відзначали недостатність подібного тлумачення, його невизначеність, відсутність у ньому соціально–економічного змісту. Таку точку зору висловлював, зокрема, Г.Абезгауз: “Зверталасяувага на необхідність не тільки розглядати економічний ефект від зроблених витрат, а й оцінювати його з погляду народногосподарських інтересів”. Деякі автори, наприклад, Л.Літошенко, пов'язували питання про ефективність зрівнем реалізації метивиробництва, максимуму задоволення суспільних потреб. У ході дискусії Г. Бурштейн, А. Колдобський, Л. Літошенко, Я.Розенфельдта інші порушили питання про необхідність розмежування критеріїв ефективності на рівні суспільствата підприємства. Більшість економістів у той час вважала, що принцип рентабельності не може бути керівним при поділі суспільної праці і капітальних вкладень між різними галузями народного господарства. Такої позиції дотримувалися й економісти старої школи. Наприклад, Л. Літошенко вважав, що планове господарство має керуватися, насамперед, принципом найменших витрат, а не найбільшої маси прибутку. Він писав: “Функціонально побудоване народне господарство, що ставить собі певні соціально–економічні цілі, не може керуватися механічною гонитвою за найбільш вигідним застосуванням капіталу” [70]. Н. Шапошніков вважав, що принципом рентабельності на рівні народного господарства можна керуватися тільки у разі збігу інтересів підприємства й суспільства. В умовах, коли такого збігу немає, рентабельність не може бути критерієм народногосподарської ефективності. Він указував на можливість відступу від принципу рентабельності, якщо витрати пов'язані з віддаленими результатами. На його думку, у цьому разі критерієм мають бути інтереси всієї нації, задоволення потреб майбутніх поколінь [131]. Водночас багато економістів допускали рентабельність як критерій ефективності господарської діяльності підприємства. Такого погляду дотримувалися А. Колдобський, Я.Розенфельд та інші. Деякі вчені робили застереження, що при соціалізмі не можна перетворювати прибутковість підприємства на єдине джерело його права на існування. Такі ідеї були висловлені, зокрема, В. Мілютіним. Певною мірою така позиція відображала негативне ставлення до вартісних категорій в умовах соціалістичного господарювання, що існувало в ті роки. Багато суперечок породжувало питання про показники ефективності, уролі яких пропонувалися: продуктивність праці, собівартість, фондовіддача, зниження матеріалоємності, трудомісткості тощо. Велику полеміку викликав показник фондовіддачі. Окремі економісти закликали “раз і назавжди усунути цей нікчемний і небезпечний показник з теорії і головне – з нашої практики”. Інші в менш категоричній формі говорили про недоцільність застосування цього показника на практиці на тій підставі, що зростання технічного прогресу може супроводжуватися в окремі періоди спадом фондовіддачі. Однак саме по собі це ще не може бути оцінене як зниження ефективності виробництва [23]. Водночас ряд економістів (Ф. Вінник, А. Кристін, В.Красовський, Я. Розенфельд та інші) підкреслювали важливість використання фондовіддачі як одного з показників ефективності капітальних вкладень. У ті роки єдиної думки з приводу використання цього показника економісти не дійшли. У більшості випадків підхід до показників не виходив за межі оцінки техніко–економічної ефективності, однак окремі економісти питання про них ставили в аспекті соціально–економічної ефективності. Це знайшло відображення в працях Л.Літошенко, Ю. Мітлянського,С. Струмиліна, Г. Фельдмана. Було поставлено проблемуіснування однакової системи оцінкита кількісного вимірювання ефективності на рівні як підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому. Деякі економісти спрямовували зусилля на вироблення єдиного синтетичного показника ефективності чи намагалися представити в єдиній формулі різні її показники [29; 30]. Ці спроби Г. Абезгауза, М.Баруна, Р.Гольдберга, А. Колдобського, Ю.Мітлянского, Г. Руденка, М.Сміт–Фалькнер, Н. Шапошнікова, Л.Юшкова й інших не були доведені до кінця, хоча постановку питання про єдиний інтегральний показник ефективності варто оцінити позитивно [28]. У дисертації не ставиться на меті аналіз розвитку теорії економічної ефективності виробництва. Ці питання вже вирішені деякими авторами [54]. Завдання полягає в тому, щоб виявити, коли вперше автори висунули ідею узагальнювальної оцінки ефективності, визначення взаємозв'язку часткових показників економічної ефективності в єдиному інтегральному, синтетичному показнику. На рівні народного господарства як узагальнювальний показник економічної ефективності виробництва вчені пропонують використовувати співвідношення [94]: , де Vчп – чистий продукт з урахуванням його складу і якості; Вж – витрати живої праці; М– поточні витрати упредметненої праці; Ф– одноразові вкладення у виробничі фонди; – коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, що дає змогу підсумовувати витрати і вкладення. Цей підхід концептуально відображає сутність будови показника, але скористатися ним на практиці неможливо, тому що не зрозуміло, як виразити коефіцієнт приведення. Не ясно, що являють собою витрати живої праці. Формула відрізняється за будовою від математичного виразу закону продуктивної сили праці. Відсутній критерій (граничний норматив) судження про ефективність. Такої ж точки зору дотримуються Т.С. Хачатуров, А.С.Толкачов, Б.П.Плишевский. Вони вважають, що ефективність варто розглядати через критерій максимізації національного доходу при заданих ресурсах на його виробництво [120; 139]. На практиці для оцінки ефективності суспільного виробництва використовують відношення національного доходу до кількості працівників [139]. Ця формула найбільшою мірою відповідає змістові економічних законів хоча б з тієї причини, що національний дохід – це результат витрат живої праці, тобто результати відповідають витратам. Однак по цьому розрахункує такі зауваження: 1. Враховані не всі результати й витрати праці. 2. Відсутній критерій судження про ефективність. Інші дослідники – Г.М. Сорокін, В.Н. Черковець, В.А. Мєдвєдєв, Е.П. Дунаєв – вважають, що в національному доході враховується тільки частина продукту, необхідного суспільству. Авансовані витрати праці зіставляються не з усім виробленим продуктом [37; 77, с. 142–144]. Дослідження ефективності суспільного виробництва буде неповним, якщо не розглянути виробничі функції, що характеризують залежність випуску продукції від факторів виробництва [141]. Першим варіантом таких функцій є виробнича функція Кобба – Дугласа, що розглядає залежність обсягу виробництва тільки від двох факторів – капіталу і праці: , деV – обсяг виробництва; К – виробничі фонди; L – робоча сила; А – коефіцієнт пропорційності чи масштабності; – коефіцієнти еластичності обсягу виробництва по капіталу та праці, що характеризують приріст обсягу виробництва, який припадає на 1% приросту відповідного фактора виробництва. Цей вираз був удосконалений рядом дослідників, у тому числі економістами Р. Солоу, Е. Денісоном, А.І. Анчишкіним, С.М. Вєшнєвим, П.Ф. Почкіним, Ю.Л. Штерном, які запропонували враховувати у вигляді особливих коефіцієнтів такі фактори, як кваліфікація працівників, технічний рівень виробництва тощо. У підсумку функція Кобба–Дугласа набулатакогозагального вигляду: , де еRt – фактор, щовідображає вплив якісних зміні у виробництві, у тому числі технічного прогресу. Виражена в показниках середньорічних темпів приросту, функція перетворює і має такий вигляд: , де Іо, Ік , Іч – відповідно, темп приросту продукції, виробничих фондів, робочої сили;R – комплексний показник зростаннясукупноїекономічної ефективності усіх факторів виробництва [141, с. 367]. Якщо використовувати виробничу функцію Кобба–Дугласа, то ефективність суспільного виробництва можна виразити, на думку автора дисертації, відношеннямобсягувиробництва (у грошовомувираженні) до витрат: Вище розглянуто математичні моделі формування показника економічної ефективності на рівні народного господарства. Для рівня підприємства є інші пропозиції. У теорії та на практиці як узагальнювальному віддають перевагу рівню рентабельності виробництва [138]. Таке твердження є суперечливим через різні причини. По–перше, прибуток не є результатом тільки оборотності виробничих фондів. По–друге, цей показник (чисельник) може збільшуватися за рахунок зростання цін, тоді як інші показники ефективності можуть погіршуватися, тобто фондовіддача, матеріаловіддача, продуктивність живої праці будуть знижуватися. По–третє, за період, у який буде отримано прибуток, оборотні кошти здійснять ряд оборотів, а основні засоби прослужать тільки частину терміну служби. По–четверте, автор дисертації вважає, що для цілей вимірювання ефективності діяльності підприємства основні й оборотні кошти не можна складати, незважаючи на те, що ці складові вимірюються в гривнях. І останнє. Як випливає з теорії трудової вартості, а також досліджень закордонних авторів [34; 79; 92], прибуток є складовою витрат. У зв'язку із цим усі показники рентабельності (крім рентабельності продажів) являють собою відношення витрат до витрат і вважати їх показниками ефективності не слід. Прибуток являє собою перевищення виторгу над бухгалтерськими витратами і джерелом ряду витрат. Якщо перенести кожну з цих витрат у витрати, то вони збільшаться. Автор дисертації дотримується точки зору тих учених, які вважають, що прибуток є частиною витрат живої праці, вираженої в грошовій формі. Прибуток – це неоплачена праця, частина вартості товару, тобто частина економічних витрат виробництва. Для оцінки діяльності підприємства Ц.Г.Огонь пропонує ввести коефіцієнт активності витрат, обумовлений як відношення активних витрат до собівартості продукції [88]. При цьому під активними витратами розуміються витрати на оплату праці, впровадження нових технологій. Такий показник має право на існування,однак зарахувати його до узагальнювального не можна. Він не відображає загальні результати роботи підприємства й ресурси (витрати) на їх одержання. В останній період в економічній літературі знайшла відображення категорія “економічна ефективність фінансових результатів” [118; 134]. Так, С.Ф. Покропивний вважає, що серед показників ефективності виробництва (діяльності) варто виділити групу показників ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестиційних) [134, с.454]. Значну увагу приділили цій категорії А.В. Чупіс і С.Н.Закоморний [118; 130]. Особливість цього підходу полягає в тому, що на думку авторів, “ефективність фінансових ресурсів” включає й “ефективність виробництва” [130, с.61]. У чому полягає сутність підходу? Автори вважають, що узагальнювальним показником оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства має бути ресурсовіддача, яку слід визначати відношенням доходу підприємства до середньорічного обсягу його фінансових ресурсів. Під доходом підприємства як результатом виробництва, розуміють перенесену вартість – для основних фондів, і нововироблену вартість – для живої праці. Фінансові ресурси представляють як сукупність вартості основних й оборотних коштів. Узагальнювальний показник записують у такій формі: де Кф.р. – коефіцієнт використання фінансових ресурсів; А – повні амортизаційні відрахування; З – заробітна плата працівників підприємства; П – балансовий прибуток підприємства; Фо – середньорічна вартість основних засобів; Фоб – середньорічна вартість оборотних коштів підприємства. Важко повністю погодитися зпропозиціями авторів цього дослідження, зважаючи на такі причини. 1. Взявши за основу формування показника економічної ефективності відношення результату до витрат, автори підмінили результати витратами, включивши в них амортизацію, витрати на оплату праці та прибуток. Наприклад. Хіба відношення амортизації до вартості основних фондів є показникомекономічної ефективності? Адже це не що інше, як норма амортизації, тобто кількість оборотів основних фондів на рік. 2. Суперечливимєуявлення авторів про те, що заробітна плата і прибуток характеризують міру використання оборотних коштів. Адже вони покликані забезпечити кругообіг матеріальних витрат, оплату праці, беруть участь у формуванні прибутку. Але прибуток не єнаслідком функціонування тільки оборотних коштів. 3. Основні фонди й оборотні кошти– це невсі витрати живої й упредметненої праці, необхідні для випуску продукції. 4. У витратах не враховано нематеріальні активи як елемент ресурсів. 5. На думку Л.П. Драгуна, найбільш узагальнювальну оцінку ефективності виробництва дає коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку [36]. Його визначають відношенням чистого прибутку до обсягу товарної продукції. Для вирішення завдань внутрішньо–господарського оперативного аналізу Л.П. Драгуна пропонує співвідношення зведених річних витрат і обсягу товарної продукції. Зведені річні витрати розраховують при цьому як суму витрат виробництва й величини основних фондів, оборотних коштів і трудових ресурсів, виражених з урахуванням коефіцієнтів зведення. Ці коефіцієнти визначають відношенням величини податків (ПДВ, податок на прибуток, на землю, акциз та інші) до вартості, відповідно, основних фондів, оборотних коштів і фонду заробітної плати з нарахуваннями [36]. Цяпропозиціяєсуперечливою через різні причини. По–перше, відсутній критерій для судження про ефективність ухваленогорішення. По–друге,коефіцієнт граничного рівня чистогоприбутку (читай– рентабельність товарної продукції) єчастковим показником хоча б з тієї причини, що прибуток не є результатом (наслідком) випуску товарної продукції (причина). По–третє,автори випустили з уваги, що зведені річні витрати мають виражати витрати живої й упредметненої праці на випуск продукції. По–четверте,випущено з виду, що оборотні кошти забезпечують оборот матеріальних витрат, реалізацію продукції й оплату праці. Іншими словами, оборотні кошти містятьчастину витрат живої праці, тому відбувається подвійнеобрахування при обліку трудових ресурсів. Значний інтерес становитьпропозиціяP.M. Пєтухова щодо оцінки ефективності промислового виробництва [93, с. 22]: де Е – коефіцієнт економічної ефективності виробництва; Vв – річна валова продукція, обчислена в порівнянних оптових цінах; З – сукупні зведені витрати; В – річні виробничі витрати даного виробничого підрозділу; Ен – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень; Со – середньорічна вартість основних виробничих фондів; Соб – оборотні кошти; Ке – економічна оцінка кадрів. Тут Ке трактується як витрати на професійну підготовку кадрів, як капітальні вкладення в підготовку кадрів. P.M. Пєтухов вважає, що запропонований показник можна використовувати для порівняння економічної ефективності роботи підприємств різних галузей. Дамо критичну оцінку ційпропозиції. Власне кажучи, показник відображаєвідношенняобсягу валової продукції і витрат, необхідних для випуску. Отже, критерієм вибору варіанта має бути умова, при якій чисельник перевищує знаменник, тобто показник більше (дорівнює) одиниці. Але такий станповиннен спостерігатися в кожному господарюючомусуб'єкті, коли результати виробництва перевищують зведені річні витрати на їх виробництво. Якщо ця умова не виконується, то підприємство працює збитково. З цього варто зробити висновок: даний показник для порівняння економічної ефективності роботи різних підприємств не підходить. Це перше. Друге. Нормативний показник економічної ефективності капітальних вкладень відсутній у статистичній і фінансовій звітності підприємства. Третє. Автор випустив з уваги, що добутокЕн (Со + Со б + Ке ) являє собою нормативний прибуток, виражений у частках від капітальних вкладень. Четверте. Капітальні вкладення в живу працю уже враховуються частково в оборотних коштах, тому відбувається подвійнеобрахування при обліку витрат. П'яте. Спроба автора податизведені річні витрати у виглядіресурсно–затратного підходу до оцінки економічної ефективності виробництває неправомірною. Це затратний підхід. Тільки частина витрат живої праці у вигляді нормативного прибутку виражена в частці від ресурсів. Аналіз методів вимірювання показників економічної ефективності діяльності підприємства дає змогу зробити таківисновки: 1. В економічній літературі для оцінки економічної ефективності використовується система часткових показників, що характеризують результативність роботи підприємства або величини авансованих ресурсів, або величини їх споживання (витрат) у процесі виробництва (табл. 1.7, 1.8, 1.9). 2. У закордонних джерелах єзагальніпропозиції з розрахунку узагальнювального показника, що відображає економічність роботи підприємства і дорівнюєвідношеннюобсягу випуску до обсягувитрачених ресурсів. Для підприємств України економісти рекомендують як узагальнювальний показник використовувати рівень рентабельності виробництва. 3. Економічні показники мають різненайменування. Наприклад, рентабельність продажів називають: рентабельність обороту, комерційна маржа, коефіцієнт прибутковості. У зв'язку із цим ми вважаємо, що необхідно створити державний стандарт на економічну термінологію. 4. Практичних працівників, підприємців для забезпечення тривалості виживання фірми (підприємства) цікавить ефективність виробництва не тільки з погляду збільшення виходу на одиницю витрат за рахунок внутрішніх факторів, а й вплив зовнішніх факторів. Таким чином, ефективність господарської діяльності –це економічна категорія, що залежить від внутрішніх і зовнішніх змінних. 5. Оскільки прибуток є результатом живої праці, отриманим за допомогою засобів і предметів праці, то актуальним вважається питання визначення впливу кожної витратної величини (кожного ресурсу) на розмір одержуваного прибутку. 6.При оцінці ефективності діяльності підприємства автори розглянули не всі варіанти. Запропоновані в економічній літературі показники є частковими. У них весь результат переноситься на один з факторів виробництвачивраховані не всі витрати виробництва. Результат не єнаслідком, а витрати–причиною. 7.Відсутні чи недостатньо обґрунтовані граничні значення розглянутих показників. Динаміка зміни показників, що розраховуються, свідчить лише про їх поліпшення (погіршення). 8.Певні труднощі для практики становлятьбезліччасткових показників, які дублюють інформацію. На наш погляд, варто виділити: – узагальнювальний показник; –основні часткові показники; –додаткові часткові показники економічної ефективності господарської діяльності підприємства. 9. Одним з недоліків, що не дає змоги всебічно й точно виміряти ефективність роботи підприємства, є відсутність узагальнювального чи інтегрального показника, що давав би можливість виміряти рівень і приріст ефективності по підприємству в цілому і був взаємозалежним з показником економічної ефективності по народномугосподарству. Велика сукупність часткових показників через їх різноспрямованість не дає змоги дати однозначну оцінку рівня й підвищення ефективності виробництва. 10. У сукупності показників відсутня логічність, єдність, взаємозв'язок і взаємозумовленість, системність, порушуються основні принципи побудови узагальнювального показника ефективності. Таблиця 1.7 Використовувані на практиці показники ефективності виробництва (змішаний підхід) Результати Витрати, грн Обсяг продукції, Q, од./рік Обсяг продукції, V, грн/рік Прибуток, П, грн/рік Вартість основних засобів, Со Фондовіддача: Фондовіддача: Рентабельність основних засобів: Вартість оборотних коштів, Соб – Коефіцієнт оборотності оборотних коштів: Рентабельність оборотних коштів: Со + Соб – Коефіцієнт оборотності виробничих фондів: Рентабельність виробництва: Чисельність персоналу, Ч, чол. Продуктивність праці: Продуктивність праці: Рентабельність праці: Таблиця 1.8 Використовувані на практиці показники ефективності виробництва (затратний підхід) Результати Витрати, грн Обсяг продукції, Q, од./рік Обсяг продукції, V, грн/рік Прибуток, П, грн/рік Бухгалтерські витрати, Вб =Ва +Вм +Взп Амортизаційні відрахування, Ва – – Матеріальні та інші витрати, Вм – – Витрати на оплату праці та соціальні потреби,Взп – – Таблиця 1.9 Використовувані на практиці показники взаємодії витрат і результатів виробництва (затратний підхід) Витрати, грн/рік Результати Ва Вм Взп Вб = Ва + Вм + Взп Q, од./рік V, грн/рік П, грн/рік – – – – Висновкидо розділу 1 Аналіз стану й основних напрямів дослідження економічної ефективності господарської діяльності підприємств дав змогу встановити таке: 1. Аналіз господарської діяльності підприємства охоплює управлінський і фінансовий аналіз. Комплексна оцінка економічної ефективності господарської діяльності підприємства є складовою внутрішньогосподарського виробничого і фінансового аналізу. 2. Запропоновано класифікацію видів ефективності залежно від таких ознак: рівня управління (робоче місце, ділянка, цех, структурний підрозділ, підприємство, об'єднання підприємств, регіон, народне господарство); кількості видів продукції (ефективність виробництва одного виду продукції, ефективність господарської діяльності підприємства); виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова); методу розрахунку (абсолютна, порівняльна ефективність); підходу до розрахунку (ресурсний, затратний, змішаний); виробничої стадії (стадія виробництва, стадія використання). 3. Здійснено аналіз показників, що характеризують ефективність і ділову активність діяльності підприємств США. Закордонні дослідники розрізняють узагальнювальні, часткові й додаткові показники. У ролі узагальнювальних виступають категорії “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Як часткові розраховують показники, що характеризують ефективність використання одного з видів ресурсів (продуктивність, капиталовіддача, фондовіддача). Додаткові показники характеризують ділову активність підприємства. За будовою вони відрізняються від показників ефективності, які дорівнюють відношенню результату до витрат. Закордонні дослідники розрізняють два види витрат: бухгалтерські (зовнішні, явні) й економічні (внутрішні, неявні). Економічний прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом та економічними витратами. 4.У вітчизняній економічній літературі для використання в практичній діяльності рекомендовано систему часткових показників, що характеризують віддачу окремих факторів виробництва або величини авансованих, чи використаних, ресурсів. Як узагальнювальний показник рекомендовановикористовувати рівень рентабельності виробництва, рентабельність товарної продукції. Нами розраховано основні показники економічної ефективності підприємств на рівні народного господарства, Запорізької області та промислових підприємств: ВАТ “Маркохім”, ВАТ “Запоріж–трансформатор”, ВАТ “Дніпроспецсталь”, ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”, ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат”. Виконано порівняльний аналіз діяльності акціонерних товариств. У дисертації здійснено критичний аналіз пропозицій щодо вимірювання економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства. Результати досліджень, основні положення та висновки, викладені в розділі, опубліковані автором у працях [100; 101]. РОЗДІЛ 2 УДОСКОНАЛЕННЯ РЕСУРСНОГО І ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ 2.1. Формування принципів узагальнювальн ої оцін ки ефективності роботи підприємств Принципами є орієнтири, правила, керівнізасади, які будуть використані в дисертації для побудови моделі управління ефективністю роботи підприємства. Порушення основних принципів призводить до методичних неточностей, помилкових і необґрунтованихвисновків. На нашу думку, принципи мають бути спрямованими на досягнення основної метигосподарюючого суб'єктаі цілей його структурних підрозділів. Причому цілі останніх повинні підпорядковуватисьосновнійметігосподарюючого суб'єкта. Отже, на початку треба визначитися, якою є основна мета підприємства і яка мета оцінки ефективності його діяльності. Розглядаючи головну мету оцінки економічної ефективності діяльності підприємства, варто підкреслити, що вона нерозривно зв'язана з головною метою (місією) господарюючого суб'єкта. Єдності в науковій економічній літературі щодо цілей підприємства немає. Тут варто виділити кілька підходів. 1. Представники класичної економічної теорії (А. Сміт, А. Курно) стверджували, що головною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Прихильники цієї ідеї вважають, що підприємець, який прагне отримати прибуток, поліпшує добробут суспільства. Власники фірм, що прагнуть максимізувати прибуток, хочуть досягти найбільшого перевищення доходів над витратами (витратами виробництва). Однак це формулювання головної метизазнало критики. Прагнення до максимізації прибутку відображає інтереси тільки тих, хто має гроші й ігнорує важливі соціальні проблеми. Воно спрямоване на зниження витрат, а отже, на прагнення заощаджувати на оплаті праці, витратах, спрямованих на оздоровлення навколишнього середовища. 2.Сучасна економічна теорія як головну метуфінансової діяльності підприємства ставить максимізацію добробуту акціонерів. Акціонери зацікавлені в доходах на свої інвестиції (прибуток, зарахований до ринкової вартості акції). Ця мета також зазнала критики, вона ґрунтується на факті відчуження між власниками і керуючими, власниками й найманими працівниками, власниками, споживачами та постачальниками. Кожний з учасників цієї коаліції маєодержатипевний мінімум переваг, що вступають у конфлікт із завданням максимізації добробуту акціонерів. 3. Однією з цілей, пропонованих економістами, є максимізація доданої вартості [16, с.35]. Під доданою вартістю у закордонній літературі розуміють валовий дохід за винятком матеріальних витрат й амортизації. 4.Як основну мету підприємства беруть виконання його місії,спрямованої на випуск такої продукції, що задовольняє вимоги споживачів і ринку [80]. Формулювання місії організаціїмає враховувати: завдання фірми з погляду її основних виробів і послуг, основних ринків і технологій; вплив факторів зовнішнього середовища, що визначають робочі принципи фірми; культуру організації, тобто робочий клімат усередині неї. На цей час є невизначеною позиція щодо важливості мети серед інших. З погляду власників (акціонерів) – максимізація прибутку в розрахунку на одну акцію. Тут перша і друга мети збігаються. Однак забезпечити досягнення цієї мети можна, якщо будуть вироблятися товари і послуги, що будуть реалізовані. Отже, на перший план виходитьмета, сформульована як місія організації. Щоб забезпечити виживання підприємства в довгостроковій перспективі, необхідно виробляти продукцію, що відповідає потребам клієнтів і вимогам ринку. Тут доречно згадати категорію “життєвий цикл товару на ринку”. Концепція життєвого циклу формулюється таким чином: кожен товар перебуває на ринку обмежений час. Він, як і все живе, народжується, живе і вмирає [38]. Таким чином, фірма має піклуватися про товар, його відновлення. Треба додати, що це особливо необхідно в умовах, коли пропозиція товарів випереджає попит на них. З погляду споживачів необхідно, щоб товаровиробники випускали якісні товари за низькою ціною, задовольняючи відповідні потреби. Тому держава має створити такі умови, таке законодавство, щоб виконати вимоги споживачів, що можливо тільки тоді, коли пропозиція товарів перевищує попит, в умовах конкурентного середовища, коли є необхідність боротися за споживача. Прибуток – дуже важливий показник, який свідчить, що виторг перевищує витрати на виробництво. Прибуток має бути отриманий у розмірі не нижчому від норми. Однак одержання прибутку, його максимізація – це внутрішня справа організації. Усі інші цілі організації повинні бути спрямованими на виконання її місії. Це значить, що оцінка економічної ефективності діяльності підприємства має на меті як головне випуск продукції, що задовольняє потреби ринку. При розробці принципів будови моделі управління ефективністю роботи господарюючих суб'єктів автор спирався на розробки різних дослідників. Оскільки оцінка ефективності діяльності підприємства єскладовою економічного аналізу, то в основу необхідно покласти його принципи [109]. Коротко зупинимося на змісті цих принципів аналізу. 1. Аналіз має базуватися на державному підході при оцінці економічних явищ, процесів, результатів господарювання. Інакше кажучи, оцінюючи певні прояви економічного життя, потрібно враховувати їх відповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці й законодавству. 2. Аналіз повинен мати науковий характер, тобто базуватися на положеннях діалектичної теорії пізнання, враховувати вимоги економічних законів розвитку виробництва, використовувати досяг-нення НТП і передового досвіду, новітні методи економічних досліджень. 3. Аналіз має бути комплексним. Комплексність дослідження потребує охоплення всіх ланок і всіх аспектів діяльності та всебічного вивчення причинних залежностей в економіці підприємства. 4. Одним з вимог до аналізу є забезпечення системного підходу, коли кожен досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система, щоскладається з низки елементів, певним чином пов'язаних між собою і зовнішнім серодовищем. Вивчення кожного об'єкта слід здійснювати з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, взаємозалежності та взаємопідпорядкованості його окремих елементів. 5. Аналіз господарської діяльності повинен бути об'єктивним, конкретним, точним. Він має базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки його повинні обгрунтовуватись точними аналітичними розрахунками. З цієї вимоги випливає необхідність постійного удосконалення організації обліку, внутрішнього й зовнішнього аудиту, а також методики аналізу з метою підвищення точності й вірогідності його розрахунків. 6. Аналіз має бути дієвим, активно впливати на хід виробництва та його результати, вчасно виявляючи недоліки, прорахунки, недогляди в роботі й інформуючи про це керівництво підприємства. З цього принципу випливає необхідність практичного використання матеріалів аналізу для управління підприємством, розробки конкретних заходів, обґрунтування, коригування й уточнення планових даних. В іншому разі мета аналізу не досягається. 7.Аналіз необхідно здійснювати за планом, систематично, а не від час від часу. З цієї вимоги випливає необхідність планування аналітичної роботи на підприємствах, розподілу обов'язків з її виконання між виконавцями та контролю за її проведенням. 8.Аналіз має бути оперативним. Оперативність означає уміння швидкой чітко здійснювати аналіз, ухвалювати управлінські рішенняйзапроваджуватиїх у життя. 9.Один із принципів аналізу – це його демократизм. Участь у проведенні аналізу широкого кола працівників підприємства забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання наявних внутрішньогосподарських резервів. 10.Аналіз повинен бути ефективним, тобто результати мають перевищувати витрати на його проведення. Таким чином, основними принципами аналізу є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, вірогідність, дієвість, оперативність, демократизм, ефективність. Ними варто керуватися, здійснюючи аналіз господарської діяльності на будь–якому рівні. С.Ф. Покропивнийвважає, що, формуючи систему показників ефективності діяльності підприємств, доцільнодотримуватися таких принципів: –забезпечення органічного взаємозв'язку критерію й системи конкретних показників ефективності діяльності; –відображення ефективності використання всіх видів використаних ресурсів; –можливість використання показників ефективності для управління різними ланками підприємства; –виконання головними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності) [134, с. 454]. П.А. Малишев таІ.Г. Шилін пропонують враховувати такі принципи раціонального господарювання при розрахунку узагальнювального показника ефективності: –повний облік витрат і результатів; –відповідність інвестиційного періоду здійснення витрат і одержання результатів [78]. При оцінці ефективності діяльності підприємства необхідно братидоуваги принципи, використовувані І.О. Бланком при формуванні капіталу створюваного підприємства, формуванні активів підприємства йуправлінні потоками капіталу в процесі його обороту [18; 19; 20]. До принципів формування капіталу створюваного підприємства зараховано: 1. Урахуванняперспектив розвитку господарської діяльності. 2. Забезпечення відповідності обсягузалученого капіталу обсягу формуємих активів підприємства. 3. Забезпечення мінімізації витрат зформування капіталу з різних джерел. 4. Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій фінансової стійкості розвитку підприємства. 5. Забезпечення необхідного фінансового контролю над діяльністю підприємства з боку його засновників [20]. Процес формування активів підприємства будується на основі таких принципів: 1. Урахування найближчих перспектив розвитку операційної діяльності і форм її диверсифікованості. 2. Забезпечення відповідності обсягуй структури формованих активів обсягу і структуривиробництвата збуту продукції. 3. Забезпечення оптимальності складу активів з позицій ефективності господарської діяльності. 4. Забезпечення умов прискорення обороту активів у процесі їх використання. 5. Вибір найбільш прогресивних видів активів з позицій забезпечення зростанняринкової вартості підприємства [18]. Процес управління потоками капіталу І.О. Бланк будує на таких основних принципах: 1. Принцип інформативної вірогідності. 2. Принцип забезпечення збалансованості потоків капіталу за видами, обсягами, часовими інтервалами. 3. Принцип забезпечення ефективності в процесі управління грошовими потоками капіталу. 4. Принцип забезпечення ліквідності на основі підтримки платоспроможності підприємства [19]. Пропозиції авторів доповнені стосовно побудови економіко–математичних моделей узагальнювальної оцінкиекономічної ефективності господарської діяльності підприємств. Для узагальнювальної оцінкиекономічної ефективності діяльності підприємства пропонуємо використовувати такі принципи: 1.Взаємозв'язок показника із сутністю та дією економічних законів. 2.Взаємозв'язок показників економічної ефективності виробництва на рівнях народного господарства і господарюючого суб'єкта. 3. Системність. 4.Логічна стрункість, взаємозв'язок із частковими показниками економічної ефективності. 5.Взаємозумовленість показників при їх зміні на основі тенденцій зміни факторів живої й упредметненої праці. 6.Забезпечення самооплатності виробництва як обмеження змін часткових показників. 7.Повний облік витрат і результатів виробництва, їх відповідність один одному в часі йзазмістом. 8.Охоплення всіх видів діяльності підприємства. 9.Наявність критеріїв при визначенні часткових і узагальнювальних показників ефективності. 10.Відображення ефективності використання всіх видів авансованих, застосованих і використаних ресурсів. 11.Спрямованість на досягнення головної (генеральної) метивиробництва, тобто місії організації. 12.Логістичний підхід до оцінки ефективності діяльності підприємства. 13.Кількісна вимірюваність показників і критерію ефективності. 14.Порівнянність порівнюваних варіантів. Розкриємо зміст цих принципів. Принцип взаємозв'язку показників економічної ефективності виробництва на рівні господарюючого суб'єктаі народного господарства з дією економічних законів перебачає, що має існувати взаємозв'язок рівнів управління. Показник на рівні підприємства за побудовоюповинен бути подібнимдо такого показника на рівні народного господарства. Показники на рівні народного господарства мають бути побудованими відповідно до змістуйдії закону економії часу і закону зростання продуктивної сили праці. Це значить, що як результат повинні виступати споживні вартості, а як витрати–витрати живої й упредметненої праці на їх випуск. Це значить, що коли йдеться про економічну ефективність роботи підприємств, як результат має виступати обсяг реалізації, а як витрати –економічні витрати виробництва. Принцип системності. Усі показники економічної ефективності поєднуватись у певну систему,яка маєвідображати взаємодію форм результатів і витрат живої й упредметненої праці. Необхідно розрізняти систему показників,які характеризують економічну ефективність виробництва окремого виду продукції, і систему показників, що характеризують економічну ефективність господарської діяльності, коли підприємство випускає номенклатуру виробів. Принцип логічної стрункості, взаємозв'язку між частковими показниками економічної ефективності. Цей принцип передбачає, що часткові показники ефективності можуть бути по'єднаними на основі їх взаємозв'язку в єдину модель, у єдиний узагальнювальний показник. Варто виділяти основні й додаткові часткові показники. Основні характеризують ефективність використання окремих видів ресурсів (основного капіталу, матеріальних витрат і живої праці), побудовані на основі співвідношення витрат і результатів. Додаткові – відступають від цього положення. Принцип взаємозумовленості показників. В умовах прискореного впровадження нової техніки у виробництвочастка живої праці має зменшуватись, а частка минулої може збільшуватись, але так, щоб загальна сума праці знижувалась. Тому при управліннічастковими показниками ефективності роботи підприємства слідвитримувати взаємозумовленість між ними. Зміна одних часткових показників має підпорядковуватись іншим. Наприклад, при управлінні співвідношенням індексу продуктивності праці й індексу середньої заробітної плати перший показник повинен випереджати другий. Принцип забезпечення самооплатності виробництвапередбачає, що необхідно дотримуватися критерію, при якому величина грошового кінцевого результату буде дорівнювативитратам, що зумовили цей результат,чи перевищувати іх. Це означає, що виторг від реалізації має дорівнювати (перевищувати) економічним витратам на його одержання. Принцип повного обліку витрат і результатів виробництва, їх відповідності один одному в часі та за змістом передбачає, що необхідно врахувати всі результати від здійснення даних витрат і, навпаки, необхідно враховувати всі витрати на одержання даного результату. Результат повинен відповідати витратам. Це особливо важливо, коли одержання результату зміщається в часі щодо здійснення витрат. Розглянутий принцип означає, що, якщо витрати враховані в ресурсному вигляді, то й результат має бути вираженим за один оборот цих ресурсів. Чи, якщо результат виражений у розрахунку за певний період, то й витрати необхідно враховувати за цей самий період. Розглянутий принцип часто порушують дослідники. Як результат беруть обсяг продукції (прибуток) на рік, а як витрати – ресурси (сума вартості основних фондів й оборотних коштів та ін.). Порушення цього принципу призводить до методичних помилок авторів. Принцип охоплення всіх видів діяльності підприємства. Оцінка економічної ефективності має охоплювати тривиди діяльності: операційну, інвестиційну і фінансову. Операційна діяльність – основний вид діяльності підприємства, з метою здійснення якої його створено. Її основу становить виробничо–господарська діяльність підприємства, що доповнюється здійснюваною підприємством інвестиційною й фінансовою діяльністю. Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об'єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) і забезпечення її реалізації. Вона є головною формою забезпечення зростанняопераційної діяльності підприємства і стосовно її цілей і завданньмає підпорядкований характер. Під фінансовою діяльністю підприємства розуміють цілеспрямовану систему заходів для забезпечення залучення капіталу із зовнішніх джерел і своєчасного повного виконання зобов'язань щодо його обслуговування та повернення. Вона є головною формою забезпечення розвитку операційної й інвестиційної діяльності підприємства. Завдання фінансової діяльності та її масштаби визначають стратегія розвитку операційної діяльності підприємства і його інвестиційна політика. Забезпечуючи приплив фінансових ресурсів для розвитку операційної й інвестиційної діяльності, вона сприяє реалізації стратегічних цілей підприємства. Разом з тим, фінансова діяльність підпорядкована операційній та інвестиційної діяльності підприємства. Це пов'язано з тим, що формування фінансових ресурсів із зовнішніх джерел не є для підприємства самоціллю, а завжди підпорядковане завданням їх ефективного використання в процесі операційної й інвестиційної діяльності. Принцип наявності критеріїв при визначенні часткових і узагальнювальних показників ефективності. Критерій – це міра судження про ефективність, норматив, порівняння з яким дає можливість вибрати економічно обґрунтоване, раціональне рішення. Нормативи можна установлювати чи самостійно приймати з урахуванням рекомендацій міністерств і відомств. Принцип відображення ефективності використання всіх видів споживаних і застосованих ресурсів. Споживані ресурси, що авансуються, являють собою суму основних й оборотних коштів і нематеріальних активів. Ми вважаємо, що використані споживані ресурси включають ресурси, отримані після реалізації товарного капіталу. Вони більшевід авансованихспоживаних ресурсів на величинуприбутку, отриманого за один оборотавансовиних ресурсів. Під застосованими ресурсами ми розуміємо річні витрати на випуск продукції. Застосованіавансовані ресурси формують бухгалтерські витрати, застосовані використані ресурси (застосований нововироблений капітал у результаті оборотуавансованих ресурсів) – економічні витрати, що, крім бухгалтерських, включають прибуток підприємства. Принцип спрямованості на досягнення головної (генеральної) метивиробництва, тобто місії організації. Місію організації визначають вимоги ринку та потреби споживачів. В основу визначення часткових і узагальнювальних показників ефективності діяльності підприємства має бути покладена головна мета, що визначаєжиттєздатність підприємства в довгостроковій перспективі. Принцип логістичного підходу до оцінки ефективності діяльності підприємства. Головнимзавданням логістики стала розробка ретельно зваженої й обґрунтованої пропозиції, що сприяло б досягненню найбільшої ефективності роботи фірми, підвищенню її ринкової частки й одержанню переваг над конкурентами. Логістика займається“стикуванням” двох сфер: пропонованого ринком попиту і висунутої компанією пропозиції, що базується на відповідній інформації. У рамках координаційних функцій логістики виділився ще один з її напрямів – оперативне планування, продиктоване прагненням зменшити запаси, не знижуючи ефективності виробничої і збутової діяльності фірм. Суть його полягає в тому, що на основі прогнозу попиту, який коригується пізніше при надходженні реальних замовлень, розробляють графіки перевезень і в цілому порядок управління запасами готової продукції, що в підсумку і визначає планування виробництва, розробку програм постачання його сировиною і комплектуючими виробами [72]. Таким чином, логістика спрямована на мінімізацію всіх витрат підприємства в розрахунку на одержання одиниці корисного результату. Вона передбачає планування розміру фінансових ресурсів підприємства з погляду виконання заданої виробничої програми. Принцип кількісної вимірності показників і критерію ефективності. Однією з вимог, що висуваються до цілей підприємства, є вимірюваність. Цілі мають бути вимірюваними. Витрати теж необхідно вміти звести до вимірюваного вигляду, з огляду на те, що додавати окремі елементи витрат важко (наприклад, витрати живої й упредметненої праці). Здійснити вибір можна тільки тоді, коли величина показника економічної ефективності зіставна з критерієм, тобто нормою, за якою можна судити про доцільність обраного варіанта господарськогорішення. Принцип порівнянності порівнюваних варіантів. Порівнювані варіанти необхідно звести до порівнянного виглядуза: кількістю і якостю, надійністю, довговічністю, безпекою праці, умовами праці, цінами, факторомчасу, екологічним ефектом. Порівнянними мають бути ресурси і витрати виробництваза відповідністю періоду здійснення витрат і отриманих результатів. Запропоновані в роботі принципи будуть використані для оцінки економічної ефективності роботи підприємства з використанням ресурсного і затратного підходів. 2.2. Методичні аспекти виміру результатів і витрат господарської діяльності промислових підприємств Для побудови математичної моделі економічної ефективності роботи господарюючого суб'єктанеобхідно вирішити низку завдань: 1. Визначитися, як можна виразити результати й витрати виробництва конкретного виду продукції, результати і витрати підприємства, якщо воно випускає номенклатуру виробів, виконує роботи, надає послуги. 2. Побудувати систему показників економічної ефективності виробництва одного виду продукції і господарської діяльності підприємства в цілому. Показати переваги й недоліки однієї й іншої системи. 3. Визначити взаємозв'язок між частковими показниками економічної ефективності діяльності підприємства в узагальнювальному показнику. 4. Виявити взаємозумовленість зміни часткових показників економічної ефективності роботи господарюючого суб'єкта. 5. Обґрунтувати граничні значення часткових і узагальнювального показників економічної ефективності. 6. Обґрунтувати поділ показників економічної ефективності на узагальнювальний, основні часткові та додаткові часткові показники. 7. Установити принципи, на основі яких буде побудовано математичну модель управління ефективністю роботи підприємства. Результати виробництва. Підприємство випускає продукцію, виконує визначені певні послуги, роботи, функції. У загальному випадку будь–які результати виробництва будемо називати продукцією, яка може бути представленою в часі (трудомісткості виготовлення), натуральній, умовно–натуральній і вартісній формах. Для кількісної оцінки натуральної продукції застосовано фізичні одиниці (тонни, метри, кіловат–години і ін.). Результати ж виробництва у вартісній формі виражаються у грошових одиницях і можуть бути представленими такими своїми різновидами, як валова, товарна, чиста (чиста нормативна), умовно чиста продукція, прибуток тощо. Валова продукція підприємства – показник загального обсягу виробництва ним продукції. Її обсяг визначають сумою вартості готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону, вартості робіт і послуг на сторону чи для потреб капітального будівництва, капітального ремонту і непромислових господарств свого підприємства, а також змін залишків незавершеного виробництва. До товарної зараховують готову продукцію, напівфабрикати, роботи і послуги, призначені для реалізації на сторону. Реалізованою вважають продукцію, оплачену споживачем. Чиста продукція виражає нововироблену колективом підприємства вартість. Її обчислюють як різницю між реалізованою продукцією та матеріальними витратами на її виробництво й амортизаційні відрахування. Якщо у складі чистої продукції враховуються й амортизаційні відрахування, її називають умовночистою. Тобто умовночисту продукцію обчислюють як різницю між реалізованою продукцією та матеріальними витратами. Прибуток підприємства є однією з форм відносин між вартістю та споживною вартістю товару, що виявляється на ринку в процесі його реалізації.Прибуток відображає,з одного боку, вартість додаткового продукту, створюваного додатковою працею, і є частиною витрат живої праці, з іншого – необхідність цієї праці і корисність товару, втілюваних у його ціні. Обчислюють прибуток як різницю між виторгом і витратами виробництва. В узагальненому вигляді він характеризує економічні результати господарської діяльності підприємств. Відповідно до форми № 2 “Звіт про фінансові результати” розрізняють валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування і після нього (чистий прибуток). Валовий прибуток дорівнює різниці між чистим доходом (виторгом) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції. Він, крім прибутку від операційної діяльності, включає доходи від позареалізаційних операцій, витрати на збут, адміністративні та інші операційні витрати. Прибуток від звичайної діяльності визначають як суму прибутку від операційної діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових та інших доходів за виключенням витрат від участі в капіталі, фінансових та інших витрат. Загальний прибуток від звичайної діяльності корегується на суму надзвичайних доходів і витрат. Після оподаткування цей прибуток вважають чистим прибутком, що залишається в розпорядженні підприємства. Кінцевий продукт на рівні підприємства – показник обсягу виробництва, має натуральну форму. Кожна проміжна ланка (цех, ділянка, робоче місце) робить свій внесок у виробництво кінцевого продукту підприємства з речовинного боку тим, що робить якусь окрему операцію чи додаткову комплектацію. У ринкових умовах на перший план виходить оцінка “результату” з позиції споживача. Цей новий момент ринкового механізму означає, що прибуток залишається найважливішим показником господарської діяльності підприємства. Його можна отримати, якщо на виготовлену продукцію існує попит. З погляду кінцевих результатів діяльності підприємства умовно чиста продукція (додана вартість) виражає частину вартості створеного продукту. Тому її не може зіставляти з певним елементом потреби, на задоволення якої спрямований кінцевий результат діяльності підприємств – обсяг продукції, що випускається. Для структурного підрозділу (цеху, ділянки, робочого місця) кінцева мета набуває форми завдань з випуску конкретної продукції, виконання визначеного обсягу робіт, функцій, послуг у цих ланках. Витрати праці. Витрати праці відображають рух живої й минулої (упредметненої) праці товаровиробника. Витрати живої праці можуть бути представлені у вигляді: ■ чисельності працюючих (ресурсний вид); ■ робочого часу; ■ витрат на оплату праці; ■ суми витрат на оплату праці йнормативногоприбутку (чистої доданої вартості). В останньому випадку ми поділяємо точку зору тих учених – прихильників трудової теорії вартості, які вважають, що прибуток виникає в процесі виробництва за рахунок живої праці за допомогою засобів і предметів праці. Тому в грошовому (витратному) вираженні витрати живої праці у вигляді суми витрат на оплату праці і прибутку (чистої доданої вартості) повною мірою відповідають повним витратам живої праці. Чисельність працюючих – ресурсний показник. Водночас зазначимо, що всі працівники підприємства поділяються на промислово–виробничий (працівники основних і допоміжних цехів і ділянок, а також зайняті на інших роботах, що належать до основної діяльності підприємства) і непромисловий персонал (працівники житлово–комунального господарства, дитячих. медичних, культурно–просвітніх та інших установ, які числяться на балансі підприємства). Залежно від виконуваних функцій працівники підприємства поділяються на категорії: робітники, керівники, фахівці, службовці. Витрати минулої (упредметненої) праці також можуть бути представленими у вигляді ресурсів і витрат. У вигляді ресурсів до них варто зарахувати вартість основних засобів; нематеріальних активів; ту частину оборотних коштів, що забезпечують виробництво продукції, тобто матеріальні та інші витрати. Зауважимо, що не всі оборотні кошти (крім тих, що витрачаються на оплату праці) ми зарахували до витрат живої упредметненої праці. В економічній теорії розрізняють основні й оборотні кошти авансовані (споживані) і застосовані [141, т. 1, с. 421]. До авансованого капіталу зараховують споживані основні й оборотні кошти, виражені у вигляді ресурсів. Витрати, здійснювані за рахунок оборотності основних й оборотних коштів, визначають як застосований основний та оборотний капітал. До них зараховують амортизацію, матеріальні та інші витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи. Вартість основних засобів і нематеріальних активів ми зараховуємо до споживаного авансованого основного капіталу. Амортизацію – до застосованого основного капіталу. Складним є питання з капіталізацією матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Оборотні кошти не поділяють на складові, що забезпечують матеріальні витрати й оплату праці. Але ми розуміємо, що під час кругообігу вони застосовуються з метою забезпечення матеріальних витрат і витрат на оплату праці. Цей факт залишився без уваги багатьох дослідників, що призводить до методологічних неточностей при викладі ресурсного і затратного підходів до оцінки економічної ефективності виробництва, повторного обліку витрат живої праці чи, навпаки, неповного обліку цих витрат. У вигляді поточних витрат минула (упредметнена) праця може бути представлена у вигляді: ■ амортизації; ■ матеріальних та інших витрат. Тепер розглянемо, як можна представити суму витрат живої й упредметненої праці у вигляді споживаних ресурсів і поточних витрат (застосованих ресурсів). Ресурсний підхід можливий у кількох варіантах. Перший варіант. Витрати ресурсів можуть бути представленими як сума вартості основних засобів, нематеріальних активів і матеріальних оборотних коштів (тобто тих оборотних коштів, що забезпечують матеріальні та інші витрати на виробництво й реалізацію продукції). Ця частина витрачених ресурсів не включає витрати живої праці. Другий варіант. Сумою вартості основних засобів, нематеріальних активів й оборотних коштів. Останні включають дві складові: капіталізовану частину, що забезпечує матеріальні та інші витрати, і капіталізовану частину, що йде на оплату праці. Вважаємо, що це також не всі витрати живої й упредметненої праці. Жива праця забезпечує ще одержання прибутку, що є джерелом ряду витрат. Існує проблема сукупності грошового вираження сукупності ресурсних складових: коштів, предметів і живої праці. Економічна теорія та практика не дає відповіді на це запитання. Щоб знайти її, треба визначитися, для яких цілей, яких розрахунків необхідно це робити. Якщо необхідно визначити економічну ефективність віддачі кожного ресурсу, то слід брати відношення будь–якого виду результату до визначеного виду ресурсу. У результаті буде одержано систему часткових економічних показників. Для розрахунку узагальнювального показника економічної ефективності віддачі всіх ресурсів слід взяти за основу певні принципи. Насамперед, необхідно, щоб результати були наслідком витрат, тому що витрати є причиною. Другим найважливішим принципом є повний облік результатів і витрат. Порушення цих основних принципів призводить до методологічних помилок. Наприклад, коли висувають як узагальнювальний показник рівень рентабельності виробництва, необхідно визначитися, чи відповідає він вищезазначенним принципам; чи є річний прибуток результатом виробничих фондів. Це не так. Цей показник не може бути узагальнювальним. Аналогічна спроба представити у вигляді узагальнювального показника відношення річного обсягу реалізованої продукції до вартості споживаних авансованих ресурсів призводить до тієї самої помилки. Річний обсяг реалізованої продукції – це результат застосованих ресурсів, а не авансованих. Результатом авансованих ресурсів є не що інше, як товарний капітал, який ще не реалізований, прибуток за нього ще не отриманий. Через це спроби дослідників представити як узагальнювальний показник економічної ефективності суспільного виробництва відношення річного обсягу результату (національного доходу, валового внутрішнього продукту) до витрачених ресурсів вважаємо методично неправомірними. Ми вважаємо, що загальні витрати ресурсів живої й упредметненої праці можна представити у вигляді: Г’ = Со + См + Кч · Ч , де Г’ – загальні витрати ресурсів, грн; Со – вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн; См – капіталізована вартість матеріальних та інших витрат (оборотні фонди), грн; Кч – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового виміру; Ч – чисельність персоналу, чол. Коефіцієнт зведення пропонується визначати з умови, що жива праця може бути представлена сумою капіталізованих витрат на оплату праці (Сзп ) та капіталізованого прибутку (Сп ), тобто Сзп + Сп = Кч · Ч . Звідси Методи розрахунку цих складових буде розглянуто нижче. Відповідно до теорії трудової вартості витрати ресурсів дорівнюють сумі витрат постійного капіталу, змінного капіталу й доданої вартості, матеріалізованих у споживній вартості [79, с. 223]. Та частина капіталу, яка перетворюється на засоби праці (основні засоби) і предмети праці (капіталізовані матеріальні витрати, тобто оборотні фонди), названі К. Марксом постійним капіталом, тому що вона не змінює в процесі виробництва величини своєї вартості. Та частина капіталу, за рахунок якої отримують робочу силу, що відтворює “власний еквівалент і понад це надлишок доданої вартості, що, у свою чергу, може змінюватися, бути більшим чи меншим”, названа змінним капіталом [79, с. 220]. Капіталізовані витрати на оплату праці (змінний капітал) і капіталізований прибуток (додана вартість) утворять капіталізовані, виражені в грошовій формі, витрати живої праці, тобто чисту додану вартість. Практичне вирішення завдання зводиться до того, щоб виразити через показники, які містяться у статистичній звітності, величину капіталізованого прибутку, капіталізованих матеріальних витрат, капіталізованих витрат на оплату праці. Для цього необхідно визначитися, що є результатом споживаних авансованих і застосованих ресурсів. Визначення складових основного й оборотного капіталу, капіталізованого прибутку, а також товарного капіталу в грошовій формі дасть змогу одержати ряд нових результатів, вирішити низку завдань: 1.Визначити суму грошей, що витрачаються для обороту основних засобів, перебувають в обороті й забезпечують матеріальні витрати, оплату праці, одержання прибутку, що є джерелом ряду витрат підприємства. У цей час такий розподіл загальної суми грошей, що перебуває в обороті, не здійснюється, але потреба в такій інформації існує. Необхідно знати, скільки оборотних коштів можна виділити на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, скільки – на виробництво продукції (мається на увазі тільки матеріальні й інші витрати). 2.Визначити економічну ефективність оборотності авансованого і застосованого капіталу. 3.Визначити економічну ефективність виробничої діяльності підприємства при використанні ресурсного підходу. У табл. 2.1, 2.2 і 2.3 наведено результати і витрати господарської діяльності підприємства в ресурсному і затратному вигляді, що використовуються на практиці. Відповідно до економічної теорії поточні витрати живої й упредметненої праці можуть бути представленими у вигляді бухгалтерських витрат, що дорівнюють сумі економічних елементів витрат, а також економічних витрат, які дорівнюють сумі бухгалтерських витрат і прибутку (табл. 2.4). Таблиця 2.1 Результати господарської діяльності підприємства Найменування показників Позначення Трудомісткість виготовлення, год Обсяг продукції в натуральному вигляді, од. Обсяг продукції в умовнонатуральному вигляді, ум. од. Обсяг валової продукції, грн/рік Обсяг товарної продукції, грн/рік Обсяг реалізованої продукції, грн/рік Обсяг чистої продукції, грн/рік Обсяг умовно чистої продукції, грн/рік Ттр Q Qу.н Vв Vт Vр Vч Vу.ч Таблиця 2.2 Витрати упредметненої праці У ресурсному вигляді У затратному вигляді показники, грн символи показники, грн/рік символи Вартість основних засобів і нематеріальних активів Капіталізовані матеріальні витрати (вартість оборотних фондів) Вартість основних засобів і оборотних фондів Со См Со + См Амортизаційні відрахування Матеріальні та інші витрати Амортизаційні відрахування + матеріальні та інші витрати Ва Вм Ва + Вм Таблиця 2.3 Витрати живої праці Показники Символи Вид Чисельність персоналу, чол. Фонд робочого часу, год/рік Витрати на оплату праці, грн/рік Витрати на оплату праці + прибуток (чиста додана вартість), грн/рік Ч Ф Взп Взп + П ресурсний затратний затратний затратний Таблиця 2.4 Загальні витрати живої й упредметненої праці Показники Символи Бухгалтерські витрати, грн/рік Економічні витрати, грн/рік Вб = Взп + Ва + Вм Ве к = В + Пн 2. 3 . Удосконалення ресурсного підходу до оцін ки ефективності господарської діяльності підприємств Для узагальнювальної оцінки ефективності роботи підприємств з використанням ресурсного підходу необхідно виразити інші елементи ресурсів (крім основних засобів і нематеріальних активів) у капіталізованому вигляді. Для спрощення міркувань припустимо, що нематеріальні активи належать до основного капіталу, матеріальні витрати включають відрахування на соціальні заходи, виробляється один вид продукції. У цей час на практиці й в економічній теорії під ресурсами розуміють: 1. Вартість основних й оборотних коштів (виробничі фонди); 2. Вартість виробничих фондів і чисельність працюючих[134]. В останньому випадку знаходять коефіцієнт зведення, що дає смогу довавати чисельність персоналу до вартості виробничих фондів. До сумарного представлення витрат ресурсів варто поставитися критично. У першому випадку враховані не всі витрати живої праці, тому що вона витрачається ще на створення капіталізованого прибутку. У другому випадку відбувається повторне обрахування, тому що оборотні кошти включать капіталізовані витрати на оплату праці, що є частиною витрат живої праці. Виразимо всі ресурси підприємств у капіталізованому вигляді. Визначення величиникапіталізованогоприбутку. Для того щоб вирішити поставленезавдання, звернемося до економічної категорії “кругообіг капіталу”. Відомо, що в процесі кругообігу капітал проходить три стадії. На першій індивідуальний капітал починає свій рух у сфері обороту у виглядіпевної суми грошей, що витрачається на придбаннязасобів праці, предметів праці і робочої сили. На другій стадії відбувається по'єднання робочої сили із засобами виробництва, у ході якого виробничий капітал перетворюється на товарний капітал. Нововироблений товар відрізняється від товарів, придбанних для виробництва продукції, тому що містить у собі додану вартість, вироблену в процесі виробництва. На третій стадії кругообігу капітал знову вступає у сферу обороту. Вироблений товар має бути проданим. Товарний капітал перетворюється на грошовий, але у ще більшому розмірі, тому що містить капіталізовану додану вартість (капіталізований прибуток) [79]. Слід уточнити категорію “капіталізований прибуток”, її відмінністьвід річної масиприбутку, визначити зв'язок між цими величинами. Капіталізований прибуток представлений нами як прибуток, отриманий від реалізації за один оборот грошового капіталу. Капіталізований прибуток ми розуміємо як суму грошей підприємства, авансовану частину його фінансів, що перебуває в кругообігу й витрачається на сплату податку, формування фондів економічного стимулювання, виплату дивідендів (якщо це акціонерне товариство), створення резерву тощо. Річна маса прибутку – це застосований капіталізований прибуток. Вона залежить від періоду оборотності капіталізованого прибутку. Капіталізований прибуток, що обернувся протягом року, є дійсно застосованим. Виробничо спожитий протягом року капіталізований прибуток є частиною річного продукту, що містить додатковий продукт. Відношення річної маси прибутку до авансованої величини капіталізованого прибутку дорівнює кількості оборотів, що він зробить протягом року. Чим більше оборотів на рік зробить капіталізований прибуток, тим більша величина річної маси прибутку буде використана у виробничій діяльності. У наших міркуваннях вважаємо, що прибуток не привласнюється для особистого споживання підприємця. Визначення величини змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати). У цей час на практиці, у фінансовій і статистичній звітності, у бухгалтерському обліку не виділяють величину оборотних коштів, що використовуються на оплату праці. Оборотні кошти поділяють на оборотні фонди і фонди обороту. Разом з тим для визначення потреби підприємства у фінансових ресурсах важливо знати, яку суму оборотних коштів необхідно витратити на оплату праці. К. Маркс назвав капіталізовану заробітну плату змінним капіталом, але не розглядав спосіб його визначення [79, т. 2, с.347]. Ми використовуємо для аналізу поняття авансований змінний капітал і застосований змінний капітал. Під авансованим змінним капіталом (капіталізованою заробітною платою) розуміємо частину оборотних коштів, що перебуває в кругообігу і витрачається на оплату праці і відрахування на соціальні заходи. По суті, це заробітна плата за один її оборот. Під застосованим змінним капіталом розуміємо річні витрати на оплату праці й відрахування на соціальні заходи. Між розглянутими категоріями існує взаємозв'язок. Річні витрати на оплату праці (з відрахуваннями) дорівнюють добутку змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати) на кількість оборотів, що він зробить протягом року. Отже, величину змінного капіталу (капіталізованої заробітної плати) ми пропонуємо знайти із співвідношення: де Сзп – змінний капітал (капіталізована заробітна плата), грн; Взп – річні витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи, грн/рік; n – кількість оборотів змінного капіталу на рік. Сума витрат на оплату праці і прибуток – це знову створена вартість за рахунок живої праці. Жива праця, як було зазначено вище, може бути вираженою чисельністю працюючих чи представленою у грошовому вираженні (у ресурсному вигляді, як сума змінного капіталу і капіталізованого прибутку, чи затратному – як сума річних витрат на оплату праці й річний прибуток). Взаємозв'язок живої праці в ресурсному представленні пропонується виразити як: Сзп + Сп = Кч · Ч; (2.1) деКч – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового ресурсного виду; Ч – чисельність персоналу, чол. Отже, коефіцієнт зведення витрат живої праці Кч дорівнює сумі нововиробленої вартості (чистої доданої вартості) в розрахунку на одного працюючого за один оборот капіталізованої заробітної плати (змінного капіталу) і прибутку. Для наочності наведемо взаємозв'язок витрат живої праці у затратному вигляді, розуміючи, що витрати живої праці – це нововироблена вартість, тобто: де Взп , П – відповідно, річні витрати на оплату праці і прибуток, грн; – коефіцієнт зведення ресурсних витрат живої праці до грошового затратного виду, грн/рік∙чол.; Ч – чисельність персоналу, чол. Звідси знаходимо: Між коефіцієнтами зведення витрат живої праці в ресурсному і затратному вигляді існує взаємозв'язок: ; Визначення капіталізованих матеріальних витрат. Капіталізовані матеріальні витрати ми розуміємо як авансовану частину оборотних коштів, що перебуває в кругообігу й витрачаються на здійснення матеріальних та інших витрат. Річна сума матеріальних й інших витрат у витратах виробництва – це застосовані капіталізовані матеріальні витрати. Застосовані витрати дорівнюють добутку авансованої частини на кількість оборотів на рік, тобто: Вм = См · n . Отже, , де См – капіталізовані матеріальні витрати, грн; Вм – річні матеріальні та інші витрати, грн/рік; n – кількість оборотів капіталізованих матеріальних витрат на рік. Взаємозв'язок між капіталізованими матеріальними витратами і заробітною платою (змінним капіталом) зумовлений трьома обставинами. По-перше, їх сума становить оборотний капітал. По-друге, співвідношення капіталізованих матеріальних витрат і змінного капіталу дорівнює співвідношенню матеріальних витрат і витрат на оплату праці. По-трете, кількість оборотів, яку здійснюють авансовані матеріальні витрати і витрати на оплату праці, є однаковою. Це зумовлено тим, що кругообіг всіх елементів оборотного капіталу відбувається одночасно. У математичній інтерпретації ці залежності пропонуємо представити як: Соб = См + Сзп ; (2.2) , де Соб – оборотний капітал. Необхідно провести грань між категоріями «оборотний капітал» і “оборотні кошти”. Треба більш чітко визначитися в цих теоретичних поняттях. Оборотний капітал, згідно з К. Марксом, – це частина основного капіталу, що витрачається на предмети праці (капіталізовані матеріальні витрати), і змінний капітал, що витрачається на оплату робочої сили (капіталізована заробітна плата) [79]. Оборотні кошти підприємств, у принципі, також витрачаються на фінансування матеріальних витрат й оплату праці, однак їх склад визначений за іншим принципом. Оборотні кошти включають: оборотні фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво) та фонди обороту (залишки готової продукції, відвантажена продукція, кошти на розрахункових рахунках і в касі підприємства, дебіторська заборгованість). У табл. 2.5 наведен о пропонований метод визначення витрат живої й упредметненої праці в ресурсному вигляді. Взаємодія результатів і витрат господарської діяльності (відношення результатів до витрат) формує систему часткових показників ефективності, побудованих з використанням ресурсного підходу (табл. 2.6). Таблиця 2.5 Загальні витрати живої й упредметненої праці (ресурсний вигляд) Показники, виражені в гривнях Символи Вартість основних засобів і нематеріальних активів Вартість оборотних фондів (капіталізовані матеріальні витрати) Капіталізовані витрати на оплату праці Вартість оборотних коштів Вартість основних й оборотних коштів (авансовані ресурси) Капіталізований прибуток Витрати живої праці (чиста додана вартість) Загальні витрати живої й упредметненої праці (використовувані ресурси) Со См Сзп Соб = См + Сзп Со + Соб Сп Сзп + Сп ; · Ч Г’ = Со + Соб + Сп ; Г’ = Со +См + · Ч Таблиця 2.6 Пропонована взаємодія результатів і витрат господарської діяльності підприємства (ресурсний підхід) Результати, грн/оборот Витрати, грн Реалізована продукція, Vр /nоб Товарна продукція, Vт /nоб Валова продукція, Vв /nоб Чиста продукція, Vч /nоб Умовно чиста продукція, Vу.ч /nоб Вартість основних засобів, Со Вартість оборотних фондів, См Капіталізована заробітна плата, Сзп Вартість оборотних коштів, Соб Со + Соб Капіталізований прибуток, Сп Со + Соб + Сп Капіталізована чиста додана вартість, Кч · Ч = Сзп + Сп Чисельність персоналу, Ч, чол. Кругообіг капіталу дає підстави зробити висновок, що новоотриманий грошовий капітал більший від авансованого на величину капіталізованого прибутку, тобто на величину рентабельності авансованого капіталу (2.3) Тут: Г – авансований капітал, грн; Г’ –капітал, отриманий після реалізації товарної продукції (використаний капітал), грн; К – рівень збільшення використаного капіталу Г’ над авансованим Г; Со – вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн; Сп – капіталізований прибуток, грн; Ра – рентабельність авансованого капіталу, частки од. (Ра = Сп / (Со + Соб )). Критерієм вибору кращого господарського рішення має бути умова, при якій забезпечується прибуток не нижче від норми, тобто Ек 1 + Рн. а , де Рн. а – нормативна рентабельність авансованого капіталу, що становить відношення нормативного (капіталізованого, Сп.н ) прибутку до авансовано-го капіталу, частки од. Оскільки нормативний капіталізований прибуток є річним нормативним прибутком за один оборот оборотних коштів, то існує зв’язок між рентабельністю авансованого капіталу Рн.а та рентабельністю виробництва Рн.п : (2.4) де Пн – нормативний прибуток, грн/рік; nоб – річна кількість оборотів оборотних коштів. Для умов ВАТ “ЗАлК” у 2003 році за формулою (2.3): К = = 1,066, од.; за формулою (2.4): Рн.а = = = 0,066, частки од.; ; Рн.а = Рн.п / nоб = 0,142 /2,14 = 0,066, частки од. Разом з тим треба підкреслити, що рівень збільшення використаного капіталу над авансованим К порівняно з нормативним значенням, хоч і дає змогу відібрати найкраще господарське рішення, не є показником економічної ефективності, оскільки є відношенням одних витрат до інших. Щоб розрахувати економічну ефективність господарської діяльності з використанням ресурсного підходу необхідно взяти відношення результату, що являє собою товарний капітал у грошовому вигляді, та витрат ресурсів живої й упредметненої праці. Іншими словами, і чисельник, і знаменник формули пропонуєтьмо виразити в ресурсному вигляді. Тут виникає низказапитань: 1. Чи можна виразити товарний капітал у натуральному вигляді? 2. Як представити його в грошовому вигляді? 3. Коли товарний капітал можна представити в натуральному вигляді? 4. Чи робимо ми методичну помилку, представляючи товарний капітал, отриманий за рік, а витрати– виразивши у вигляді ресурсів? До чого призвєде ця помилка? 5.Що є критерієм вибору найкращого господарського рішення? Щоб відповісти на поставлені запитання, знову звернемося до оборотності грошового капіталу. На другій стадії кругообігу грошового капіталу відбувається по'єднання засобів праці, предметів праці і робочої сили (живої праці), виробничий капітал перетворюється на товарний капітал, у продукцію, що містить у собі додану вартість. Нововироблений товарний капітал за своїми властивостями та зовнішньою формою відрізняється від товарів, придбанніх для виробництва продукції, більшою вартістю. Отже, товарний капітал можна представити й у натуральному вигляді (якщо випускається один вид продукції), і в грошовому вираженні. Оскільки на практиці обсяги продукції, що випускається, вимірюють тільки за певний період, представимо товарний капітал відношенням річного обсягу продукції, що випускається, до кількості оборотів товарного (грошового) капіталу на рік. Це значить, що товарний капітал являє собою обсяг товарної продукції, що випускається (у натуральному чи грошовому вираженні) за один оборот грошового капіталу (фінансових ресурсів). Іншими словами: річний обсяг випущеної товарної продукції дорівнює добутку товарного капіталу на кількість оборотів товарного капіталу на рік. Тут ми приймаємо припущення, що вся випущена товарна продукція (товарний капітал) буде реалізована. Таким чином, товарний капітал може бути представлений і в натуральному, й у грошовому вираженні. У натуральному вираженні його треба представляти, коли йдеться про економічну ефективність виробництва одного виду продукції. Якщо ж ми говоримо про економічну ефективність діяльності підприємства, що випускає номенклатуру виробів, доцільним є тільки грошове представлення результату. Виходячи з вищевикладеного, показник економічної ефективності діяльності господарюючого суб'єкта з використанням ресурсного підходу пропонуємо виразити відношенням: де Е – показник економічної ефективності діяльності підприємства, відносні одиниці; Т – товарний капітал, грн; Со –середньорічна вартість основних засобів і нематеріальних активів, грн; См – капіталізовані матеріальні та інші витрати, грн; Кч – коефіцієнт приводення ресурсних витрат живої праці, грн/чол.; Ч – середньообліковачисельність персоналу, чол. Представимо цю залежність з використанням економічних показників, що фігурують у статистичній звітності і використовуються на практиці, припускаючи, що в нас випускається один вид продукції: (2.5) тут: ц – ціна одиниці продукції, грн/од.; Q – річний обсяг товарної продукції (товарного капіталу), од./грн; nоб – кількість оборотів, здійснюваних грошовим капіталом на рік, береться на рівні кількості оборотів оборотних коштів.; Соб – середньорічний залишок оборотних коштів, грн; Пн – річний обсяг прибутку (нормативний прибуток), грн/рік. В додатку М і табл. 2.7 наведено вихідні дані для розрахунку показників та самі показники економічної ефективності ВАТ “ЗАлК” у 2003 році. Запропоновані математичні моделі дають можливість: ■ виявити взаємозв'язок між частковими економічними показниками використання окремих видів ресурсів; ■ розрахувати кількість грошей (грошову масу), що перебуває в обороті підприємства; ■ розрахувати швидкість оборотності фінансових ресурсів за рік. Взаємозв'язок між частковими показниками пропонуємовизначатиза формулами: Таблиця 2.7 Розрахунок пропонованої системи показників ефективності господарської діяльності ВАТ “ЗАлК” (ресурсний підхід)       Результати, тис. грн/оборот Витрати, тис. грн Реалізована продукція, Vр /nоб Товарна продукція, Vт /nоб Чиста продукція, Vч /nоб Умовно чиста продукція, Vу.ч /nоб Вартість основних засобів, Со 1,36 1,35 0,34 0,46 Вартість оборотних фондів, См 3,09 3,07 0,78 1,04 Капіталізована заробітна плата, Сзп 17,0 16,85 4,28 5,74 Вартість оборотних коштів, Соб 2,62 2,60 0,66 0,88 Со + Соб 0,89 0,88 0,22 0,30 Капіталізований прибуток, Сп 14,27 14,11 3,58 4,8 Со + Соб + Сп 0,84 0,83 0,21